ПИТАННЯ: Чи ад, до якого зійшов Ісус, є місцем вічних мук?
ВІДПОВІДЬ: Якщо карою для Адама та його роду, «заплатою за гріх», не є «смерть», а вічне життя в муках, як продовжують навчати деякі, які ще не звільнилися від цього богозневажливого середньовічного вчення про вічні муки, і якщо ад є місцем, станом вічних мук, про що вони також неправдиво навчають, тоді беззаперечним та єдиним логічним висновком є те, що або (1) Ісус, сплачуючи борг Адама та його роду, страждаючи за наші гріхи, «праведний за неправедних» (1 Пет. 3:18), продовжує страждати і вічно буде нести муки в полум’яному пеклі, або (2), що борг вічного життя в такому пеклі вічних мук залишається несплаченим, і тому Ісус не став нашим Спасителем від кари за гріх, і що ми навіки занапащені і всі підемо на вічні муки.
Дякувати Богові, що біблійний ад не є місцем вічних мук! «Душа, що грішить, вона помре»; «Бо заплата за гріх смерть»; тому «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням»; «на смерть віддав душу Свою»; був «умертвлений тілом, але Духом оживлений» (Єзек. 18:4,20; Рим. 6:23; 1 Кор. 15:3; Іс. 53:10,12; 1 Пет. 3:18). Ад, до якого зійшов Ісус, був біблійним адом (шеолом, гадесом), до якого в момент смерті ідуть як праведні, так і безбожні (Бут. 37:35; Йов 14:13; 1 Цар. 2:6,9). Сучасні переклади залишають слова шеол і ад (гадес) не перекладеними, але деякі переклади перекладають слова шеол і гадес, вживаючи слова пекло або могила, показуючи, що вони означають те ж саме (наприклад (порівняй різні переклади), Пс. 49:15; 55:16; 86:13; Іс. 14:9; Йона 2:3; 1 Кор. 15:55; Об. 20:13). Ад, до якого пішла душа Ісуса (Дії 2:31; Іс. 53:10,12) і з якого вона була пробуджена третього дня, це був стан «сну» (1 Кор. 15:20), забуття, до якого пішли також Його послідовники, які померли (Ів. 11:11-14, 39-44; Дії 7:60; 1 Кор. 15:18; 1 Сол. 4:14). (Більше деталей дивіться в наших брошурах Де знаходяться померлі і Що таке ад).
Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, – оце чи оте, чи обоє однаково добрі — Екл. 11:6.
Усі з Господнього люду, в міру, як вони хочуть бути слугами Правди, повинні постійно бути готові, аби помітити можливості служби, і сподіватися, що Господь буде їх провадити та вживати. Всюди, де ми бачимо докази відданості Господу і Його Слову, ми повинні простягнути руку допомоги. Ми повинні також бути чуйними, щоб уділяти іншим ті благословення, які ми самі отримали, оцінюючи їх як головну справу життя тих, які посвятилися на службу Цареві царів. – R 2964
* * *
Ми не можемо читати серця інших. Тільки Бог може це робити. Тому ми повинні сіяти на всіх урожайних місцях. Але ми уповноважені не розсипати наших святих речей, перлів Правди і характеру, тільки перед двома класами: «псів» – тих, котрі постійно гарчать, гавкають і кусають нас, та «свиней» – тих, котрі валяються в болоті гріха. Всім іншим маємо подавати відповідні частини Слова. Ми не повинні задовольнятися, зробивши це раз чи два. Маємо повторювати їх так часто, як того хочуть ті, з ким ми контактуємо, незважаючи на нашу власну вигоду. Ми не можемо передбачити, яке повторення Слова зміцнить слухача, ані не можемо передбачити, хто на нього відреагує. Як і Самуїл, ми часто думаємо, що хтось є Божим помазанцем, а Бог його відкидає; або що хтось не є Його помазанцем, в той же час Він його приймає. Тому ми повинні бути обережними в судженні. Тільки Бог безпомилково судить серця і об’являє їх стан через критерії Духа, Слова і Провидіння. Вони виявляють, чи характери є чистими чи містять домішки. Чекаймо на Його оцінку, яка кожен випадок піддасть належній пробі.