ПИТАННЯ: Чи ад, до якого зійшов Ісус, є місцем вічних мук?
ВІДПОВІДЬ: Якщо карою для Адама та його роду, «заплатою за гріх», не є «смерть», а вічне життя в муках, як продовжують навчати деякі, які ще не звільнилися від цього богозневажливого середньовічного вчення про вічні муки, і якщо ад є місцем, станом вічних мук, про що вони також неправдиво навчають, тоді беззаперечним та єдиним логічним висновком є те, що або (1) Ісус, сплачуючи борг Адама та його роду, страждаючи за наші гріхи, «праведний за неправедних» (1 Пет. 3:18), продовжує страждати і вічно буде нести муки в полум’яному пеклі, або (2), що борг вічного життя в такому пеклі вічних мук залишається несплаченим, і тому Ісус не став нашим Спасителем від кари за гріх, і що ми навіки занапащені і всі підемо на вічні муки.
Дякувати Богові, що біблійний ад не є місцем вічних мук! «Душа, що грішить, вона помре»; «Бо заплата за гріх смерть»; тому «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням»; «на смерть віддав душу Свою»; був «умертвлений тілом, але Духом оживлений» (Єзек. 18:4,20; Рим. 6:23; 1 Кор. 15:3; Іс. 53:10,12; 1 Пет. 3:18). Ад, до якого зійшов Ісус, був біблійним адом (шеолом, гадесом), до якого в момент смерті ідуть як праведні, так і безбожні (Бут. 37:35; Йов 14:13; 1 Цар. 2:6,9). Сучасні переклади залишають слова шеол і ад (гадес) не перекладеними, але деякі переклади перекладають слова шеол і гадес, вживаючи слова пекло або могила, показуючи, що вони означають те ж саме (наприклад (порівняй різні переклади), Пс. 49:15; 55:16; 86:13; Іс. 14:9; Йона 2:3; 1 Кор. 15:55; Об. 20:13). Ад, до якого пішла душа Ісуса (Дії 2:31; Іс. 53:10,12) і з якого вона була пробуджена третього дня, це був стан «сну» (1 Кор. 15:20), забуття, до якого пішли також Його послідовники, які померли (Ів. 11:11-14, 39-44; Дії 7:60; 1 Кор. 15:18; 1 Сол. 4:14). (Більше деталей дивіться в наших брошурах Де знаходяться померлі і Що таке ад).
А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися — Дії 22:16.
В цьому зверненні є безпосередність, гідна наслідування тими всіма, котрі мають вплив на інших і стараються вивести їх на властиву дорогу, спонукаючи до готовності, до цілковитого послуху, до цілковитого визнання Господа і Правди. Якщо такі не відчувають схильності до негайного послуху, хоча очима своєї віри побачили Господа, а вухами почули Його голос, то вони будуть ще менш слухняні тоді, коли світ, тіло і диявол скажуть їм: Не будьте скрайніми, будьте радше поміркованими, не посвячуйтесь цілковито Господу, бо ваші ближні і друзі подумають, що ви не в своєму розумі; це перешкодить також вашим надіям і перспективам, а ваших друзів змінить на ворогів; це дуже дорого вам коштуватиме, не поспішайте! – R 2823
* * *
Здається, Савл з Тарсу, згідно з нашим віршем, перед тим, як активно розпочати служіння, очікував на обставини, події та умови, які уповноважать його до того, до чого заохотив його Господній посланник. В цьому він є для нас прикладом. Ми маємо стояти спокійно і чекати на Господа, аж Слово Господа через свої засади і свого Духа, а також провидіння згодиться схвалити те, до чого ми є схильні, якщо навіть обставини, події та умови, здається, будуть підганяти вперед. Однак, як Савл, не вагаймося піти вперед, коли Господнє Слово запрошує нас до цього. Ефективний опір злому тиску піти вперед, переможне очікування на Господа, аж Він запросить нас піти наперед, і швидкий послух в той час є славним ступенем осягнення розвитку характеру. Правдоподібно, на жодному пункті християнського характеру ми не є частіше випробовувані, ніж на цьому, а особливо, коли ми є провідниками Господнього люду.