«Бо всі боги народів – божки, а Господь створив небеса» (Пс. 96:5).
Незважаючи на успіх післанництва в Антіохії Пісідійській, серед євреїв повстав дух противника, який викликав переполох серед побожних і поважних жінок (гречанок, навернених до єврейської релігії). Євреї кинули вирощені з упереджень очорнення на Апостолів, на їх працю і мотиви, і згадані жінки зробили вплив на найважливіших мужів в місті, так, що остаточно місіонери були з нього вигнані. Наступним місцем їх перебування була Іконія, на відстані близько 75 миль на південний схід від Антіохії. Вони виголосили там проповідь в синагозі, звернену до євреїв, і великий натовп, як з євреїв, так і греків (навернених євреїв), увірував. Але невіруючі євреї через очорнення знову здобули вплив над поганським народом. Апостоли залишилися там ще на довгий час («немалий час», в. 28), правдоподібно на кілька місяців, бо там було багато навернених, що потребували навчання, тому це було, з кожної точки зору, прекрасне поле праці. Однак найважливіші в синагозі євреї і погани, які були під їхнім впливом, змовилися, щоб побити камінням місіонерів і уявних богохульників. Дізнавшись про це, Апостоли поступили згідно з порадою нашого Господа, записаною в Мат. 10:23, і втекли від переслідувачів. Вони зупинилися в Лістрі, яка знаходилася на 20 миль далі на південний схід.
Як може повторюватися людська природа! Як народ, який був в завіті з Богом, – в тому числі начальники синагоги, які виступали проти Євангелії і погано трактували її слуг, які старалися лише послужити їм, – так само на протязі цілого віку конфесійні Божі слуги були переслідувачами своїх братів! Подібно діється тепер! Очорнення, фальшиві представлення, не походять від політиків чи відомих людей світу, але від так званих послідовників Господа, серед яких знаходяться такі, які мають великий вплив. І надалі є правдою, що «в небезпеках між фальшивими братами», так як тоді, так і тепер, потрібно сподіватися проявів духа іуди. Як ми на це реагуємо? Якщо нас позбавляють відваги чи наказують нам відійти зо страху, то це є доказом, що ми не є гідні привілеїв і почестей Царства, які будуть уділом тільки тих, які завдяки Господній ласці будуть «більше ніж переможцями»; тих, які швидше з охотою і задоволенням приймуть втрату тих багатств, які вони мають, втрату доброго імені, земної репутації і т.п., аніж доведуть нелояльність відносно Господа і Його братів. Нам не можна також поступати згідно принципу зуб за зуб і відповідати очорненням на очорнення. Ми мусимо терпеливо зносити погане ставлення.
ЧУДО ЗАМІСТЬ ПРОПОВІДІ В СИНАГОЗІ
Лістра була столицею землі, яку називали Вовчою Країною. Люди, які там жили, були менш цивілізованими, аніж в інших відвідуваних місцях. Звичайно там жило небагато євреїв або взагалі їх не було. Не було також жодної синагоги. Виголошення проповідей до народу відбувалося на площі.
Коли святий Павло проголошував проповідь, він зауважив серед слухачів чоловіка, який був з народження кульгавим. Звернувши на нього пильну увагу і бачачи, що цей чоловік мав віру, необхідну для оздоровлення, Павло наказав йому: «Устань просто на ноги свої». Це чудо здивувало людей. Здивовані почали між собою розмовляти вже не по-грецькі, але на незрозумілій для місіонерів лікаонській мові про те, що вони є богами, які уподібнились людям. Після здійснення чуда Апостоли звичайно пішли на відпочинок до своїм помешкань, і були здивовані, коли незадовго по тому побачили зібраних мешканців, які прагнули принести їм жертви, Варнаві як Зевсу і Павлу як Гермесу. Цей народ мав певні традиції, які говорили, що боги відвідують землю як люди. Це, без сумніву, було причиною того, що вони в такий незвичний спосіб поставилися до місіонерів.
Одна з тих історій говорила, що одного разу Зевс і Гермес відвідували саме це місто Лаконію і народ прийняв їх за волоцюг, відмовив прийняти їх, висміяв і образив. Але двоє сільських жителів гостинно прийняли їх до своєї хатини, ділячись найкращим, що мали. За це боги перемінили їх хатину в прекрасний храм, а самі вони були визначені за головних жерців на землі, натомість їх сусіди загинули в потопі. Перед брамою, яка відкриває вхід до Лістри, був поміщений посох Зевса, і припускають, що ця історія була щорічно повторювана в присутності народу. Думаючи про Павла і Варнаву як про наступне втілення тих богів, народ був переконаний, що тепер вони мають можливість виявити їм пошану й гостинність.
Одночасно це була спокуса для місіонерів – спокуси такого роду, в тій чи іншій формі, можуть легко трапитись всім активно задіяним в християнській діяльності. Чи повинні вони прийняти вияв честі зі сторони людей і далі як боги намагатися навчати їх про Христа як правдивого Божого Сина, який зійшов з неба і помер, щоб відкупити світ і т.д., чи вони повинні одразу змінити поступування? Такі спокуси мають величезну силу впливу на багатьох людей: «Мета виправдовує засоби». Тут можна було б назвати подібні спокуси, які трапляються в теперішньому часі. Служитель міг би плисти під фальшивим прапором, під сектантською назвою, а це неправильно відображало б стан його серця, а також він сам не був би їх належним представником. Він старався б таким чином служити Богу і розповсюджувати правду, але чи це було б мудро? Чи це подобалося б Богу, якби ми робили зло, щоб з нього вийшло добро? Думаємо, що ні. Правда може бути представлена так шляхетно з симпатією і гармонійно, як це можливо, але ніколи не може розпочинати доброго бою під плащем лицемірства.
Цей самий принцип відноситься до інших випадків. Підприємець може ховати свічку під посудиною для добра підприємства, обіцяючи собі, що отримані гроші скерує на користь розповсюдження Правди. Але чи таке поступування буде прийняте Господом? Ми віримо, що ні. Деякі вдають незнання Правди чи її легковажать з метою збереження позиції, яку вони займають в суспільстві, і кажуть собі, що в їх поступуванні існують більш ніж компенсуючи користі, які приносять пошану Господу, братам і правді. Ми віримо, що вони самі собі доводять, що є негідні займати становище в Царстві. Цей принцип, який кожен з Господнього народу повинен зрозуміти і міцно уґрунтувати в своєму розумі, щоб міг ним керуватися, має широке застосування,.
ЧЕСНІСТЬ НАГОРОДЖЕНА КАМІННЯМ
Місіонери впали між людьми, намагаючись стримати їх від жертвоприношень і переконуючи, що вони такі ж самі, як і вони, звичайні люди. Вони інформували, що їх справжня місія полягає у відверненні від такого роду вчинків, які є проявом невігластва і забобонів, і тому, щоб вказати їм на правдивого Бога, Його справжній характер і властивий спосіб віддавання Йому честі. Місіонери заявили народу: «Благовістимо вам, – від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є». З того часу ними керувала мудрість з гори, яка дала їм можливість усвідомити, що цитування віршів Старого Завіту людям, які їх зовсім не знали, є даремним. Саме тому вони розмовляли з ними про те, що ті люди могли зрозуміти і оцінити, і тим самим дали чудовий приклад всім, які будь-коли будуть промовляти як посланці Господа. Тому що значна частина проповідей виходить далеко поза розумові можливості слухачів.
Вони звернути їм увагу на те, що існує Бог, який створив небо, землю і море, і все, що там знаходиться. Вияснили, що хоча цей великий Бог завжди цікавиться своїми створіннями, та однак досі дозволяв, щоб всі непоінформовані і нестримувані народи ходили своїми власними дорогами. Та Бог дав їм певні докази своєї безперестанної опіки у вигляді сонячного світла й дощу, плодів, які видає земля, і пори року, які на ній панують, забезпечуючи тим самим людському роду їжу і можливості для задоволення і цінування життя.
Тут представлена лише невелика частина розмови. Можна припустити, що тут, подібно як і в інших місцях, Апостол вияснив, що часи незнання минулого, на яке Бог не звертає жодної уваги, дійшли, власне, до свого кінця, що прийшов новий період, поворот, в Його великому Божому Плані. І тепер всі люди, де б вони не знаходились, отримують нагадування, щоб каялись, відвернулись від гріха і старалися з пошаною і послухом наблизитись до Бога, і отримали надію на вічне життя завдяки Його запевненню. Без сумніву, Апостол вияснив, що підстава тих надій і наказу покаяння є приписана поясненому факту дання Богом свого Сина, щоб Він став Відкупителем людини, і в майбутньому Відновлювачем. Без сумніву, він пояснив зібраним, що кожне зусилля в напрямку справедливості, правди та побожності буде мати свою нагороду, натомість кожний добровільний гріх колись неодмінно буде покараний, чи то в теперішньому віці, чи в віці майбутньому. Також показав їм, що тепер Божий поклик є тільки покликом зі світу «малого стада», святих послідовників Ісуса, щоб в Його Царстві вони були Його Невістою.
Правдоподібно, всього за кілька днів після цього випадку до Лістри прибули інші євреї, яких характеризувала така сама ревність в протистоянні післанництву Назарянина, яка колись характеризувала самого Павла з Тарсу. М’який народ, що був готовий приносити святому Павлу жертви як богу, невдовзі після цього під впливом заздрісних наклепів, приготованих противником, побив його камінням, а потім виволік за межі міста і залишив на поживу звірам і птахам. Але, очевидно, з’явилося кілька учнів, бо читаємо: «Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію». Людина, що мала такого духа, була незамінною силою, куди б вона не пішла; силою добра, як колись була силою зла, бо теперішній дух, який її відживлював, був духом посвячення, духом святості. Тут є для всіх нас взірець і урок, який ми не можемо переоцінити. Апостол прийняв мудре рішення, що поки публічна думка буде розбурхана, подальша діяльність в Лістрі була б нерозумною. Залишитися – означало б лише стягнути непотрібні переслідування на учнів, які, будучи молодими в вірі, можливо не були достатньо добре приготовані, щоб це знести.
З ДЕРВІЇ ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ
Очевидно, Апостолу була дана якась Божа сила, якась надприродна сила, бо в інакшому випадку він не міг би так швидко відновити здоров’я після того, як його побили камінням. Поясненням цього є, по-перше, непохитна сила волі, яка поневолила його тіло і зробила його слугою; по-друге, Божа співпраця, яка підтримувала його в такому поступуванні. А чи у великій мірі не є так само із нами? Чи віра, відвага, ревність і рішучість не приносять значних результатів відповідно до наших можливостей знесення і протиставлення пробам і труднощам, які приносить нам життя? Чи Господня ласка не є для нас достатньою? А якщо Він дозволяє на те, щоб в нас потрапили справжні каміння чи символічні стріли гірких слів, то чи Він не може прийти до нас з допомогою, щоб ми не були переможені?!
Очевидно, в результаті виголошеної в Дервії проповіді з’явилося багато учнів. Після цього Апостоли повернулися в рідні сторони – в напрямку Антіохії, де знаходився збір, який вислав їх в подорож як своїх представників. Повертаючись тією самою дорогою, вони старалися, по мірі можливості, зустрітися в різних місцях з учнями, зміцнити їх і заохотити на цій добрій дорозі, вузькій стежці. В їхніх проповідях не було жодного підступу. Вони не говорили віруючим, що вже скоро їх бізнес буде добре процвітати, тому що вони залишилися учнями Того Розп’ятого. Вони не говорили їм, що ті переконаються, що християнізм є шляхом, який веде до суспільно багатих і освічених кіл. Навпаки, їх повідомлення залишилося в згоді зі словами нашого Господа: «Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі» (Ів. 16:33). І «не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить!» (1 Ів. 3:13). «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» (Мат. 5:11).
Далі читаємо, що вони продовжували свою подорож, «душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» – бо такою є Божа постанова, яка має на меті вдосконалити наші характери і випробувати нашу придатність до спільності з нашим Господом. Ми не забули, дорогі друзі, що теперішній злий світ (вік) ще не закінчився, що сатана є надалі його князем і що утиск є надалі ціною за становище в Царстві! В очікуванні цього Царства, переслідування які нам трапляються, не приносять нам розчарування. І ми – як і наш Господь – можемо переконатися, що «ворогами людині будуть домашні його» – серед його люду, його народу.
РТ №607,’ 87,7-9; ТР №396, ’89,11-13
Теперішня Правда №66,зима-осінь 2019
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: