РОЗДІЛ VIII
ДЕНЬ СУДУ
Загальний погляд на День Суду – Чи він біблійний? – Визначення висловів Суд і День – Декілька судних днів, згаданих у Святому Письмі – Перший судний день та його результати – Інший визначений День Суду – Суддя – Характер майбутнього суду – Схожість та відмінність між першим та другим судами – Теперішня відповідальність світу – Два проміжні суди та їх мета – Велика різниця в поглядах на майбутній Суд – Яким його бачили Апостоли й Пророки?
«Бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив» – «Ісуса Христа, Праведного». «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові» (Дії 17:31; 1 Ів. 2:1; Ів. 5:22).
Щодо дня суду переважає дуже невиразне та невизначене поняття. Загальноприйнятим є те, що Христос прийде на землю, сяде на великому білому троні, збере і вишикує перед Собою святих та грішників, аби їх судити; усе це буде на фоні великих природних потрясінь – землетрусів, відкривання гробів, розпадання скель та падання гір; тремтячі грішники будуть приведені з глибин вічного горя, аби ще раз почути про свої гріхи, після чого знову повернуться до вічного й немилосердного вироку; святі будуть приведені з неба, щоб стати свідками нещастя і розпачу засуджених, ще раз почути рішення і знову повернутися назад. Згідно з переважаючою теорією, всі одержують свій вирок чи нагороду при смерті, а цей суд, щоб відрізнити, переважно називають загальним судом, є просто повторенням
138
першого суду, але з незрозумілої причини, оскільки вони стверджують, що остаточне і незмінне рішення виноситься при смерті.
Вважається, що для цієї колосальної праці суду мільярдів відведений лише двадцятичотирьохгодинний день. Нещодавно в одному зібранні в Брукліні була виголошена промова, що представляла загальний погляд на цю тему. В ній була спроба представити деталі праці Дня Суду, яка мала б завершитись в межах одного буквального дня.
Таке поняття дуже необдумане і цілком незгідне з натхненим Словом. Воно випливає з надто буквального пояснення притчі нашого Господа про козлів та овець (Мат. 25:31-46). Воно показує абсурдність намагання пояснити буквально образну мову. Притча ніколи не буває прямим висловлюванням, а лише ілюстрацією реальності в чомусь, що в багатьох відношеннях нагадує її. Якби ця притча була буквальним вираженням того, в який спосіб буде проходити суд, то це означало б буквальних овець і козлів, – як ми про це читаємо, – а не людський рід в цілому. Давайте тепер розглянемо більш біблійний і більш логічний погляд на працю і результат великого Дня Суду, який визначив Бог, з логічними і біблійними висновками якого мають погодитися, – і погоджуються, – всі притчі та образи.
Слово суд вказує на щось більше, аніж просто винесення вироку. Воно включає в себе думку про випробування, так само, як і рішення, основане на випробуванні. І це правда не лише щодо англійського слова суд, але також і грецького, з якого воно перекладається.
Слово день, як в Святому Письмі, так і в загальному вжитку, хоча частіше вживається, щоб показати період дванадцяти або двадцяти чотирьох годин, насправді означає визначений або особливий період часу. Таким чином, ми говоримо, наприклад,
139
про день Ноя, день Лютера, день Вашингтона. Так само в Біблії цілий період створення є названий днем, про що читаємо наступне: «день, як Господь Бог создав небо та землю» (Бут. 2:4) – довгий, визначений період. Далі читаємо про «день випробування на пустині» – сорок років (Євр. 3:8,9); про «день спасіння» (2 Кор. 6:2); а також «день помсти», «день гніву» – ці вислови вказують на період сорока років при завершенні Єврейського віку, а також подібний період утиску в кінці Євангельського віку. І знову читаємо про «день Христа», «день суду» і «Його день» – ці вислови відносяться до Тисячолітнього віку, коли Месія царюватиме, правитиме і судитиме світ по справедливості, даючи випробування і виносячи вирок. Про цей період також є написано, що Він судитиме по правді весь світ і Свого дня покаже, Хто блаженний і єдиний Цар над царями та Пан над панами (Дії 17:31; 1 Тим. 6:15). Важко збагнути, як хтось може вважати, що цей день суду буде дванадцяти- або двадцятичотирьохгодинним, в той же час визнаючи ширше значення слова день в інших подібних випадках. Можна хіба що припустити, що такі люди знаходяться під впливом традиції, а не відповідних доказів чи досліджень.
Той, хто уважно перегляне повну Симфонію Біблії про День Суду і зверне увагу на рід та об’єм праці, що має бути виконана протягом цього періоду, дуже швидко побачить абсурдність загального погляду та необхідність надати виразу день його ширшого значення.
Хоча Святе Письмо говорить нам про великий суд і пробу майбутнього дня, і показує, що людські маси матимуть своє повне випробування і остаточний вирок в той день, воно також навчає, що були також інші судні дні, під час яких знаходились на випробуванні певні вибрані класи.
140
Перший великий суд (випробування і вирок) був на початку, в Едені, коли весь людський рід, будучи представлений в своєму голові, Адамі, стояв на випробуванні перед Богом. Наслідком цього випробування був вердикт: винний, неслухняний, негідний життя, за що була накладена кара смерті – «вмираючи, помреш» (Бут. 2:17, див. Лексикон Стронга). Тож «в Адамі всі вмирають». Цей час випробування в Едені був судним днем першого світу і відтоді почало виконуватися рішення Судді (Єгови).
«Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку… неправду». Це можна побачити в кожній похоронній процесії. Кожна могила свідчить про це. Відчувається це в кожному стражданні та болі, які ми переживаємо – усі з яких є наслідком першого випробування та вироку – справедливого вироку Бога, що ми є негідними життя і благословінь, що з самого початку були передбачені для людини, якщо вона буде послушною і залишатиметься в Божій подобі. Але людство має бути звільнене з-під вироку першого випробування завдяки одній жертві за всіх, яку дав великий Відкупитель. Усі мають бути врятовані від гробу та від вироку смерті, – знищення, – яка з точки зору цього відкуплення більше не має вважатись смертю в повному, вічному значенні цього слова, але скоріше тимчасовим сном. А це тому, що в поранку Тисячоліття всі будуть пробуджені через Життєдавця, Який відкупив усіх. Поки що лише Церква віруючих в Христа в певному значенні звільнилась або «утекла» від первісного вироку й кари. Їх визволення ще не є дійсним, а лише приписаним через віру. Тільки «надією бо ви спаслися». Наше дійсне звільнення від цієї кари смерті (під яку ми підпали в Адамі, а звільняємось, входячи в Христа) відбудеться лише у поранку воскресіння, коли ми з радістю пробудимось в подобі нашого Відкупителя. Але той факт, що ми, пізнавши милосердний Божий план у Христі, «утекли від пожадливого світового тління» (що все ще має місце),
141
зовсім не доводить, що інші не матимуть майбутньої надії на звільнення, а скоріше доводить протилежне; ми є лише первістками Богові серед Його створінь. Наше звільнення від смерті в Адамі до життя у Христі є лише передсмаком визволення всіх бажаючих з неволі тління (смерті) до свободи життя, що належить всім тим, кого Бог визнає за синів. Всі бажаючі зможуть звільнитися від смерті до життя, не дивлячись на відмінності природ, які Бог приготував для Своїх синів на різних рівнях існування. Євангельський вік є днем випробування до життя або смерті для тих, які були покликані до божественної природи.
Та Бог визначив день, коли судитиме світ. Як таке можливе? Чи Він змінив Свою думку? Чи Він вирішив, що Його рішення щодо випробування першої людини і загальний осуд були несправедливими, занадто суворими, так що тепер Він вирішив судити світ індивідуально? Ні. Якби так було, то ми так само не мали б гарантій справедливого рішення в майбутній пробі, як це було в минулій. Бог не вважає Свого рішення під час першого суду несправедливим, але приготував відкуплення від кари першого суду, щоб дати можливість іншого суду (випробування) під більш сприятливими умовами для всього людства – всіх, які вже матимуть досвід зі злом та його наслідками. Бог не змінив жодної йоти в Його початковому задумі, який Він сформував ще перед закладинами світу. Бог виразно інформує нас, що Він не змінюється, і що в жодному разі не очистить винного. Він вимагатиме повного покарання, яке справедливо виніс. І те повне покарання поніс Відкупитель або замісник, якого дав Бог – Ісус Христос, який «за благодаттю [ласкою] Божою смерть скуштував за всіх». Наш Господь, запевнивши своїм власним життям викуп за рід Адама, може справедливо дати нову пропозицію життя їм усім. Церкві така пропозиція дана
142
під Завітом жертви (Пс. 50:5; Рим. 12:1); світові вона буде дана під Новим Завітом (Рим. 14:9; Євр. 10:16; Єр. 31:31).
Далі ми дізнаємося, що коли Бог дасть світові це індивідуальне випробування, то Суддею тоді буде Христос, Якого Єгова таким чином удостоїть честі через Його послух аж до смерті для нашого відкуплення. Бог високо Його вивищив, – аж до божественної природи, – щоб Він міг стати Князем і Спасителем (Дії 5:31; див. Хоменка), щоб міг мати можливість визволити від смерті і запропонувати суд усім, кого Він відкупив своєю власною дорогоцінною кров’ю. Бог віддав весь суд Синові і наділив Його всією повнотою влади на небі й на землі (Ів. 5:22).
Отже, цей високо піднесений, прославлений Христос, Який так полюбив світ, що віддав Своє життя як його викупну ціну, має бути Суддею світу під час його обіцяного майбутнього випробування. А Бог Єгова з тієї ж причини визначив Його для цієї служби. Оскільки про це так ясно говорить Писання, то немає жодної причини для страху, навпаки, всі мають серйозну причину радіти, очікуючи на День Суду. Характер Судді є достатнім запевненням того, що суд буде справедливим та милосердним, з належним врахуванням слабостей кожного, аж поки всі бажаючі та слухняні не повернуться до початкової досконалості, що була втрачена в Едені.
В стародавні часи суддя здійснював правосуддя і допомагав пригнобленим. Зауважте, наприклад, як Ізраїль, гноблений його ворогами з причини переступів проти Господа, час від часу отримував звільнення та благословення завдяки тому, що Бог підносив суддів. Тому читаємо: «І кликали Ізраїлеві сини до Господа, і Господь поставив… рятівника… Отніїла… І був на ньому Дух Господній, і судив він Ізраїля. І вийшов він на війну… І була сильна рука його… І мав край мир сорок років» (Суд. 3:9-11).
143
Отже, хоча світ довго був під владою та гнобленням противника, сатани, все ж невдовзі Той, Хто заплатив за гріхи всіх Своєю дорогоцінною кров’ю, візьме Свою велику владу і царювання. Він визволятиме і судитиме тих, яких Він так полюбив, що відкупив.
З таким висновком погоджуються усі пророчі свідчення. Написано: «Він за справедливістю буде судити вселенну і народи по правді» (Пс. 98:9).
Цей майбутній суд опиратиметься на точно тих самих засадах, що й перший. Буде актуальний той самий закон послуху, з тією ж нагородою життя і тією ж карою смерті. І як перше випробування розпочалося, поступало і завершилось вироком, так буде і з другим; вироком буде: життя за праведність та смерть за несправедливість. Друге випробування буде більш сприятливим, аніж перше, по причині досвіду, отриманого під наслідками першого випробування. На відміну від першого, друге випробування буде характерне тим, що кожен повинен буде стояти на своїй власній пробі, а не за когось. Тоді ніхто не помиратиме з причини Адамового гріха чи з причини успадкованої недосконалості. Більше не скажуть: «Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах, бо кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде на зуби», «душа, що грішить, – вона помре» (Єз. 18:4; Єр. 31:29,30). І це буде правдою про світ тоді, так само, як тепер є правдою про Церкву, що людина буде судитися не відповідно до того чого вона не має, а відповідно до того, що має (2 Кор. 8:12). Під пануванням Христа людство поступово буде навчатись, розвиватись і виховуватись, доки не осягне досконалість. І коли воно осягне досконалість, буде вимагатися досконала гармонія з Богом. Кожен, хто не виявлятиме досконалого послуху, буде відтятий, будучи засуджений як негідний життя. Гріх, який через Адама спровадив на людство смерть, був просто одним вчинком непослуху, але через цей вчинок Адам відпав від
144
своєї досконалості. Бог мав право вимагати досконалого послуху від нього, тому що він був створений досконалим. Цього самого Він вимагатиме від усіх людей, коли завершиться велика праця їх відродження. Нікому не буде дозволено мати вічного життя, якщо бодай в найменшій мірі бракуватиме досконалості. Бути недосконалим означатиме тоді добровільно грішити проти повного світла та досконалих можливостей.
Кожен, хто добровільно грішитиме проти повного світла і можливостей, буде знищений в другій смерті. І якби під час того віку випробування, під його яскравим світлом, хтось відштовхнув запропоновану ласку і не зробив поступу до досконалості протягом ста років, такий буде визнаний негідним життя і буде «відтятий», хоча в своїх ста роках він буде залишатися в порівняно дитячому стані. Про цей день написано так: «Сторокий помре, як юнак, а грішник і в віці ста літ буде проклятий» (Іс. 65:20). Таким чином, усі мусять мати принаймні сто років для випробування. І якщо вони не будуть настільки впертими, щоб відмовитись робити поступ, то їх випробування триватиме протягом цілого Христового дня і осягне свою кульмінацію лише при його закінченні.
Результат майбутнього суду світу виразно показаний в притчі про овець и козлів (Мат. 25:31-46), в Об. 20:15; 21:8 і в 1 Кор. 15:25. Ці та інші тексти показують, що в його кінці будуть цілком відокремлені два класи – вірних та невірних; ті, що будуть в гармонії з буквою і духом Божого закону, та ті, що не будуть в гармонії з ним. Одні ввійдуть у вічне життя, тоді як інші будуть віддані на смерть, знищення, «другу смерть», тобто той же вирок, що і на першому суді, від якого вони були умовно звільнені через Христа, який запевнив їм право на звільнення, даючи їх викуп – через Свою смерть. Це буде їх друга смерть. Викуп не буде їм даний і для них більш не буде звільнення чи воскресіння; їхній гріх буде
145
добровільним, особистим гріхом проти повного світла і можливостей в умовах найбільш сприятливого особистого випробування.
Ми не хотіли б, щоб нас зрозуміли неправильно, ніби ми ігноруємо теперішню відповідальність світу. Вона лежить на кожній людині відповідно до міри одержаного світла, більшої чи меншої, не дивлячись на те, чи це буде світло природи, чи об’явлення. «Очі Господні на кожному місці, – позирають на злих та на добрих» і «Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, – чи добре воно, чи лихе» (Пр. 15:3; Екл. 12:14). Добрі і злі вчинки теперішнього часу отримають справедливу відплату, тепер або пізніше. «У інших людей гріхи явні і йдуть перед ними на осуд, а за іншими йдуть слідком» (1 Тим. 5:24). Ніхто, крім привілейованого Господом «малого стада», поки що не має достатнього світла, щоб понести остаточну кару – другу смерть. Ми тут лише торкнулись теми теперішньої відповідальності світу, залишаючи деталі для подальшого розгляду.
Період між першим і другим днями суду світу займає понад шість тисяч років, і під час цього довгого періоду Бог вибирав два особливі класи з-поміж людей, в особливий спосіб їх випробовуючи, виховуючи та навчаючи, щоб вони стали Його привілейованим знаряддям під час періоду або дня суду світу.
Ці два класи відповідно охарактеризовані Павлом (Євр. 3:5,6) як дім синів і дім слуг. Перший з них складається з переможців, які були випробувані і знайдені вірними під час християнської епохи, а другий складається з вірних переможців, що жили перед цією епохою. Ці особливі вибори зовсім не перешкоджають суду або випробуванню, обіцяному світу людства у віці, що наступає після християнської епохи. Ті, які успішно перейдуть випробування в будь-якому з цих класів, не прийдуть на суд разом зі світом. Вони вже отримають свою нагороду, коли світ тільки
146
ставатиме на суд. Вони будуть Божим знаряддям в благословенні світу – даючи людям вказівки та повчання, необхідні для їх остаточного випробування або суду. «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» (1 Кор. 6:2).
Ці особливі вибрані класи, подібно як і решта людства, були колись під Адамовим осудом, але через віру вони отримали участь в користях Христової смерті. Будучи спочатку виправдані через віру в Божі обітниці, а потім виконавши відповідні умови свого покликання, вони визнані гідними бути високо піднесеними до становища честі і влади.
Випробування або суд обох цих класів був набагато суворішим, аніж буде випробування світу під час цього судного дня, тому що вони мали чинити опір сатані, князю цього світу, з усіма його хитрощами та обманом, тоді як в судний день світу пануватиме Христос, а сатана буде зв’язаний, так що не зможе зводити народи (Об. 20:3). Вони переносили переслідування за праведність, а тоді люди будуть нагороджувані за праведність і карані лише за безбожність. На їх шляху були великі камені спотикання та пастки, які будуть усунені, коли світ буде поставлений на пробу. Але хоча випробування цих двох особливих груп були більш суворими, аніж буде випробування світу, то відповідно вищою буде також їх нагорода.
Під впливом крутійства великого звідника, сатани, як світ, так і номінальна церква залишились без благословенних запевнень про майбутній час справедливого суду. Вони знають, що Біблія говорить про майбутній судний день, але він викликає в них лише страх і тривогу. Тому по причині цього страху для них не існує більш неприємних новин, аніж наближення дня Господнього. Вони відсувають його якнайдалі від себе і навіть не хочуть згадувати про нього.
147
Вони не мають уявлення про приготовані для світу благословення під тим славним пануванням Того, Кого визначив Бог, щоб по справедливості судити світ. Серед найбільш осліплюючих впливів, які придумав сатана, аби тримати людей в незнанні правди щодо судного дня, були блуди, які закрались у віровчення та співники різних релігійних сект. Багато стали вважати ці помилки більш важливими, аніж Слово Боже.
Наскільки відрізняється ставлення до цього обіцяного судного дня пророків і апостолів! Зверніть увагу на радісні слова Давида (1 Хр. 16:31-34). Він каже:
«Хай небо радіє,
І хай веселиться земля,
І хай серед народів говорять:
“Царює Господь!”
Нехай гримить море й його повнота,
Нехай поле радіє та все, що на ньому!
Тоді перед Господнім лицем
Дерева лісні заспівають,
Бо землю судити йде Він.
Дякуйте Господу, добрий бо Він,
Бо навіки Його милосердя».
Також на цей день звертає увагу Апостол, запевняючи нас, що це буде славний і бажаний день, і що за ним все створіння стогне та мучиться – очікуючи на того великого Суддю, щоб Він визволив та благословив світ, а також підніс та прославив Церкву (Рим. 8:21,22).
В Ів. 5:28, 29* дорогоцінна обітниця для світу про майбутній суд-випробування до вічного життя через неправильний переклад перетворилась на страшне прокляття. Згідно з грецьким текстом, ті, що чинили зло (тобто втратили Божественне визнання), вийдуть на воскресіння (піднесення до досконалості) через суди, тобто «карання», виховання.
* в англ. перекладі KJV
148
Майбуття
В шляхах Господніх є баланс:
Час небезпеки й тиші час,
Удар болючий і бальзам
Дається зважено для нас.
Хоч часто ці суди Його
Незрозумілі для людей,
Він зло поверне на добро
Й в кінці до щастя приведе.
Так, Справедливий Він у всім,
Але Любов вселя в серця
Надію, що дасть світу Він
Спокійне майбуття.
Хоч віють штормові вітри –
В Його руках є їх стерно.
Хоч людям не перемогти
Шаленість бурі, все одно
Надійтесь, люблячі серця,
Довірте Богові себе,
Вже ніч підходить до кінця
Й за нею день блаженний йде.
Спокійний будь в Його руках,
Він скаже – й вщухне буря ця,
І запанує у віках
Спокійне майбуття.
О Земле! Глянь! Не може шторм
Ним дані межі перейти!
Коли скінчиться час його,
Від щастя біль забудеш ти.
Де плуг печалі перейшов,
Там пишні квіти зацвітуть,
Бог дасть життя для тебе знов,
Тут спів і радість оживуть.
Надійся, бо Він має план,
Що переможе й дасть життя.
Не бійся, бо побачиш сам
Спокійне майбуття.