РОЗДІЛ Х
ДУХОВНА І ЛЮДСЬКА ПРИРОДИ –
ОКРЕМІ Й ВІДМІННІ
Поширені неправильні розуміння – Земна або людська і небесна або духовна природи – Земна слава і небесна слава – Біблійне свідоцтво щодо духовних істот – Смертність і безсмертя – Чи може смертна істота мати вічне життя? – Справедливість в наділенні ласкою – Розгляд припущення – Розмаїття в досконалості – Суверенні Божі права – Те, чим Бог забезпечив людину, є абсолютно достатнім – Вибір Христового Тіла – Як відбувається переміна їх природи?
Християни загалом, не зумівши побачити, що Божий план для всього людства передбачає реституцію до їх попереднього стану, – до людської досконалості, втраченої в Едені, – і що християнська Церква, як виняток в цьому загальному плані, має отримати переміну природи з людської до духовної, припускали, що ніхто не буде врятований, окрім тих, хто досягне духовної природи. Однак Святе Письмо, даючи обітниці життя і благословень та реституції для всіх народів землі, пропонує та обіцяє переміну до духовної природи лише для Церкви, вибраної під час Євангельського віку. І не можна знайти жодного вірша, який би містив якусь надію для когось іншого.
Якщо маси людства будуть врятовані від усіх наслідків гріха – деградації, слабостей, болю, нещастя і смерті – і відновлені до стану людської досконалості, яка існувала перед гріхопадінням, то вони дійсно і повністю будуть врятовані від цього гріхопадіння, так само, як і ті, котрі під особливим «високим покликом» віку Євангелії стають «учасниками божественної природи».
174
Неспроможність правильно зрозуміти, що з себе представляє досконала людина, помилкове розуміння слів «смертний» і «безсмертний», а також неправильне уявлення про справедливість допровадили до цієї неправди і зробили неясними багато текстів Святого Письма, які в іншому випадку можна було б легко зрозуміти. Це поширений погляд, хоча й не підтверджений жодним текстом Святого Письмо: що на землі ніколи не було досконалої людини, а та, котру ми бачимо на землі – це лише частково розвинута людина, і що аби досягти досконалості, вона мусить стати духовною. Цей погляд заплутує Писання, замість того, щоб розкрити ту гармонію і красу, яка є наслідком «вірного навчання науки правди».
Святе Письмо навчає, що було дві, і тільки дві, досконалих людини – Адам та Ісус. Адам був створений на образ Божий – тобто з подібними інтелектуальними здібностями розуму, пам’яті, мислення та волі, а також з моральними якостями справедливості, милосердя, любові і т.п. «З землі взятий», він був земним образом духовної істоти, маючи якості такого самого роду, хоча з суттєвою різницею в їх мірі, рівні та обсязі. Людина до такої міри є Божим образом, що Бог навіть до грішної людини може сказати: «Прийдіть і будемо правуватися».
Як Єгова є володарем всього, так людина була вчинена володарем всього земного: за подобою Нашою нехай панує над тваринами, птахами, рибами і т.д. (Бут. 1:26). Мойсей каже (Бут. 1:31), що Бог визнав людину, яку створив (не просто почав створювати, а довершив), і оцінив Своє створіння як «вельми добре», тобто досконале, тому що в Божих очах ніщо, окрім досконалості, не є вельми добрим серед Його розумних створінь.
Досконалість створеної людини виражена в Псалмі 8:5-8 (Хом.): «Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги: вівцю й усю скотину, та ще й
175
дикого звіря, птицю небесну й рибу в морі». Дехто, бажаючи підігнати Біблію під теорію еволюції, подає думку, що вираз «мало», в Євр. 2:7, можна зрозуміти як на малий час меншим, а не в ступені мало меншим від ангелів. Але для подібної інтерпретації немає ні підстави, ні причини. Це цитата з Пс. 8:5, і критичне порівняння єврейського та грецького текстів не залишає сумніву щодо їх значення. Тут є чітко виражена думка, що він є мало меншим від ангелів в своєму рівні.
Давид в псалмі говорить про людину в її початковому стані і пророчо натякає на те, що Бог не відмовився від Свого початкового наміру, щоб людина мала Його власний образ і була царем на землі, а також, що Він згадає її, відкупить і відродить до того ж стану. Апостол (Євр. 2:7) звертає увагу на той самий факт, що Бог не відмовився від Своєї початкової цілі; що людина (створена величною, досконалою і царем землі) буде згадана, відвідана і відновлена. Далі він додає, що ми ще не бачимо тієї обіцяної реституції, але бачимо перший крок Бога в напрямку до її здійснення. Ми бачимо Ісуса, увінчаного цією славою і честю досконалої людської природи; що Він, як відповідний викуп або заміна, міг з Божої ласки скуштувати смерті за кожну людину і тим самим приготувати шлях для реституції людини до всього того, що було втрачене. Ротергам, один з найбільш скрупульозних перекладачів, передає цей вірш наступним чином:
«Хто є людина, що Ти пам’ятаєш про неї;
Чи людський син, що Ти відвідуєш його?
Ти створив його дещо меншим від посланців:
Славою і честю Ти увінчав його
І призначив його над ділами рук Твоїх».
З цього не варто робити висновку, що мало меншим в рівні означає трохи меншим в досконалості. Створіння може бути досконалим, хоча й на нижчому рівні існування, аніж інші. Так досконалий кінь
176
був би нижчим, аніж досконала людина, і т.п. Існують різні природи, живі і неживі. Для ілюстрації використаємо наступну таблицю:
| Рівні небесного духовного існування | Рівні земного або тваринного існування |
Рівні рослинного світу | Рівні мінералів |
| Божественний
Ангельський |
Люди Тварини Птахи Риби |
Дерева Кущі Трави Мохи |
Золото Срібло Мідь Залізо |
Кожен зі згаданих мінералів може бути чистий, та золото займає найвище місце. Хоч би ми навіть кожен вид рослин допровадили до досконалості, вони все одно відрізнялися б за своєю природою і рівнем. Подібно є і з тваринами: якби навіть кожен вид допровадити до досконалості, серед них і надалі існувало б розмаїття, тому що вдосконалення природи не змінює самої природи*. Рівні духовних істот, не дивлячись на свою досконалість, також залишаються у своєму відношенні один до одного вищими або нижчими в природі або роді. Божественна природа є найвищою і перевищує всі інші духовні природи. Христос під час Свого воскресіння став «остільки ліпшим» від досконалих ангелів, наскільки божественна природа є вищою в порівнянні з ангельською (Євр. 1:3-5).
Добре зауважмо, що хоча представлені у приведеній вище таблиці класи є окремими та відмінними, все ж, їх можна порівняти між собою. Найвищий ряд мінералів поступається або є мало меншим, аніж найнижчий рівень рослин,
* Слово природа (або натура) інколи вживається в переносному значенні, як, наприклад, коли говориться, що пес по натурі є диким, або що кінь по натурі є спокійним або норовливим. Але таке вживання слова означає просто вдачу в порівнянні з іншими і, коротко кажучи, не відноситься до природи.
177
оскільки в рослинах є життя. Так само й найвищий рівень рослин є мало меншим від найнижчого рівня тваринного життя, оскільки тваринне життя, навіть у своїх найнижчих формах, має достатньо розуму, щоб бути свідомим свого існування. Подібно й людина, хоча є найвищою з так званих тваринних або земних істот, є «мало меншою від ангелів», оскільки ангели є духовними або небесними істотами.
Існує дивовижний контраст між людиною такою, як ми бачимо її тепер, деградованою гріхом, та досконалою людиною, якою її створив Бог на Свій образ. Гріх поступово змінював її риси, як також і характер. Розмножені покоління, через незнання, розбещеність та загальну деградацію, настільки занечистили та спотворили людську природу, що в переважній більшості людського роду Божа подоба була майже стерта. Моральні та інтелектуальні якості загальмувалися, а надмірно розвинуті тваринні інстинкти більше не збалансовуються вищими ідеалами. Людина втратила фізичну силу до такої міри, що навіть при всіх зусиллях сучасної медицини середня тривалість життя людини не перевищує тридцяти років, тоді як на початку вона прожила дев’ятсот тридцять років під тією ж карою. Та хоча вона була таким чином опоганена та деградована через гріх та його кару за нього, – смерть, яка діє в них, – людина має бути відновлена до її первісної досконалості розуму й тіла, а також до слави, честі та володіння під час і завдяки Тисячолітньому пануванню Христа. Через Христа і завдяки Йому має бути відновлене все те, що було втрачене через гріх Адама (Рим. 5:18,19). Людина не втратила небесного, але земний рай. Під карою смерті вона не втратила духовного, але людське існування. Отож все, що було втрачено, було назад відкуплене її Відкупителем, Який заявляє, що прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло (Лк. 19:10).
В додатку до вищесказаного, ми маємо доказ, що досконала людина не є духовною істотою. Нам сказано, що наш Господь, перед тим, як залишив Свою славу, щоб стати людиною, був «в Божій
178
подобі» – духовній подобі, духовною істотою; але, щоб стати викупом за людство, Він повинен був стати людиною, маючи таку саму природу, як і грішник, аби замінити його в стані смерті. І це було необхідно, щоб Його природа була змінена. Апостол каже нам, що Він узяв природу не ангелів, на сходинку нижчу від Його власної, але, що спустився на дві сходинки нижче і взяв людську природу – став людиною, «стався тілом» (Євр. 2:16; Фил. 2:7,8; Ів. 1:14).
Зауважте, що це вчить не лише про те, що ангельська природа є не єдиним рангом духовних істот, але, що вона є нижчою природою, аніж та, яку посідав наш Господь перед тим, як став людиною; тоді Він не був так високо, як є тепер, тому що «Бог повищив Його» за те, що Він слухняно став добровільним викупом за людину (Фил. 2:8,9). Тепер Він є на найвищому рівні духовних істот – учасником Божественної природи (природи Єгови).
Таким чином, ми не лише знайшли доказ, що божественна, ангельська та людська природи є окремими та відмінними, але це доводить, що бути досконалою людиною не означає бути ангелом, так само, як досконалість ангельської природи не вказує на те, що ангели мають божественну природу і є рівними Єгові; тому що Ісус не прийняв природи ангелів, а іншу природу – природу людей, і то не недосконалу, яку ми тепер посідаємо, а досконалу людську природу. Він став людиною, але не такою, як люди є сьогодні, зіпсованою і майже мертвою, а людиною в повному розквіті досконалості.
Крім того, Ісус повинен був бути досконалою людиною, інакше Він не міг би дотримати досконалого закону, який є повною мірою можливостей досконалої людини. Також Він мав бути досконалою людиною, інакше не міг би дати викупу (відповідної ціни – 1 Тим. 2:6) за втрачене життя досконалої людини Адама: «Смерть бо через людину, і через людину воскресіння мертвих» (1 Кор. 15:21). Якби Ісус був хоч трошки недосконалим, це було б доказом того, що Він був під осудом, і тому не міг би бути відповідною жертвою;
179
також Він не міг би додержати досконалого закону Бога. Досконала людина була випробувана, не встояла і була засуджена; а лише досконала людина могла дати відповідну ціну як Відкупитель.
Тепер постає інше питання: Якщо Ісус, коли був в тілі, був досконалою людиною, як показує Писання, то чи це не доказує, що досконала людина є людською, тілесною істотою – не ангелом, а трохи нижчою від ангелів? Може бути лише один логічний висновок. Крім того, ми маємо натхнене свідчення Псалмиста (Пс. 8:5-8) і посилання на нього ап. Павла в Євр. 2:7-9.
Ісус ніколи не був поєднанням двох природ, людської та духовної. Змішування двох природ не дає ні одної, ні іншої, але недосконалого гібрида, що неприпустимо для Божого влаштування. Коли Ісус був в тілі, Він був досконалою людською істотою; перед тим Він був досконалою духовною істотою; від часу Свого воскресіння Він є досконалою духовною істотою найвищого, божественного рівня. Завдаток Свого спадку божественної природи (Мат. 3:16,17) Він отримав лише після Свого посвячення до смерті, зображеної в Його хрещенні в тридцятилітньому віці (за Законом вік зрілості і відповідний час для посвячення себе як людини). Перш ніж Він міг отримати цей завдаток божественної природи, мала бути посвячена на смерть людська природа. Наш Господь міг стати повним учасником божественної природи лише після того, як Його посвячення було дійсно завершене і Він дійсно приніс в жертву людську природу. Ставши людиною, Він був слухняний до смерті, і через те Бог високо вивищив Його до божественної природи (Фил. 2:8,9). Якщо ці тексти є правдивими, то з цього виникає, що Він не був вивищений до божественної природи, поки людська природа не була дійсно пожертвувана – померла.
180
Отож, ми бачимо, що в Ісусі не було змішання природ, але що Він двічі перейшов зміну природи; по-перше, з духовної до людської, а опісля з людської до найвищого рівня духовної природи, божественної; і в кожному випадку одна природа була віддана заради іншої.
В цьому величному прикладі людської досконалості, що залишалася непорочною перед світом, а потім була принесена в жертву для відкуплення світу, ми бачимо досконалість, від якої наш рід відпав в Адамі і до якої він має бути відновлений. Ставши викупом за людину, наш Господь Ісус віддав еквівалент того, що втратила людина, і тому все людство, завдяки вірі в Христа і послуху Його вимогам, зможе отримати не духовну, але славну, досконалу людську природу – те, «що загинуло».
Досконалі можливості і здібності досконалої людської природи можна розвивати необмежено, в нових і різних цікавих напрямках, і можна значно розвинути знання і майстерність, але наслідком такого збільшення знання чи здібностей не буде зміни природи, і вона не може стати більш ніж досконалою. Це буде лише розширення та розвиток досконалих людських здібностей. Збільшення знання та майстерності, без сумніву, буде благословенним привілеєм людини на всю вічність; хоча вона й надалі буде людиною і буде лише вчитися використовувати в більшій мірі здібності людської природи, які вона вже посідатиме. Вона не може надіятись вийти за її широкі межі, та й не бажатиме цього, оскільки її бажання будуть обмежені рамками її можливостей.
Хоча Ісус як людина був ілюстрацією досконалої людської природи, до якої людські маси будуть відновлені, все ж, від часу Свого воскресіння Він є ілюстрацією славної божественної природи, яку разом з Ним успадкує переможна Церква при воскресінні.
Хоча теперішній вік присвячений головним чином розвитку цього класу, якому запропонована зміна природи, і хоча апостольські послання дані для настанов
181
цьому «малому стаду», то це не означає, що Божі плани закінчуються на цій вибраній громаді. З іншого боку, ми не повинні падати в іншу крайність, і припускати, що спеціальні обітниці божественної природи, духовних тіл і т.п., що були їм дані, є Божим задумом для всього людства. Їм дані «цінні та великі обітниці», більші та вищі над цінні обітниці, що були дані всьому людству. Щоб правильно розбирати Слово Правди, ми повинні зауважити, що Святе Письмо показує досконалість божественної природи «малого стада» і досконалість людської природи відновленого світу як дві різні речі.
Давайте поставимо тепер більш конкретне запитання: Що собою являють духовні істоти? Які їх можливості і якими законами вони керуються? Багато хто, не розуміючи природи духовних істот, схильні думати, що це мусить бути просто міф, і в цьому відношенні існує багато забобонів. Але ап. Павло не був такої думки. Хоча він натякає, що людські істоти не в стані зрозуміти вищої, духовної природи (1 Кор. 2:14), однак, він виразно каже (немов застерігаючи нас від всякого роду міфів та забобонів), що є тіла духовні, а є тіла природні (людські), є небесні, а є земні, є слава земна, а є небесна. Як ми переконалися, слава земна була втрачена з причини першого гріха Адама і має бути відновлена для людського роду через Господа Ісуса та Його Наречену (тобто Христа, Голову і Тіло) під час Тисячолітнього царювання. Небесна слава все ще невидима для світу, хіба що для очей віри через Духа і завдяки Слову. Ці дві слави окремі та відмінні (1 Кор. 15:38-49). Нам до певної міри відомо, що являє собою природне, земне тіло, тому що ми тепер таке посідаємо, хоча ми можемо лише приблизно уявити славу його досконалості. Це є плоть, кров і кості, бо «що вродилося з тіла – є тіло».
182
А оскільки є два різні види тіл, то ми знаємо, що духовне (яким би воно не було) не складається з плоті, крові і костей, а є небесним, неземним, духовним – «що уродилось з Духа – є дух». Але що собою являє духовне тіло, ми не знаємо, бо «ще не виявилось, що ми будемо. Та… будем подібні до Нього» – подібні до нашого Господа Ісуса (Ів. 3:6; 1 Ів. 3:2).
Ніде не згадується про будь-яку істоту, чи то духовну, чи людську, яка коли-небудь була змінена з однієї природи до іншої, за виключенням Божого Сина. Це був винятковий випадок заради виняткової цілі. Коли Бог створив ангелів, Він, без сумніву, мав намір назавжди залишити їх ангелами; так і з людьми – кожен з них досконалий на своєму власному рівні. Принаймні, Святе Письмо не дає жодного натяку на якийсь інший намір. Як серед неживих створінь існує чудове і майже безмежне різноманіття, так і серед живих розумних створінь можливе різноманіття в досконалості. Кожне створіння в його досконалості є славним. Але, як каже ап. Павло, слава небесна – це один рід слави, а слава земна – інша й відмінна слава.
Проаналізувавши факти про нашого Господа після Його воскресіння, а також про ангелів, які також є духовними істотами, тим самим «порівнюючи духовне до духовного» (1 Кор. 2:13), ми можемо отримати певну загальну інформацію щодо духовних істот. По-перше, ангели можуть бути, і часто бувають присутні, будучи невидимі. «Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться його»; «чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?» (Пс. 34:8; Євр. 1:14). Вони служили видимо чи невидимо? Безперечно, останнє. Єлисей був оточений сирійськими військами; його слуга був переляканий; Єлисей помолився до Господа, і очі юнака відкрилися, і він побачив навколишні гори,
183
вкриті вогняними колісницями та вогняними (подібними до вогню) вершниками. Також, коли для Валаама ангел був невидимий, ослиця (якій були відкриті очі) бачила його.
По-друге, ангели можуть брати на себе людські тіла і з’являтися у вигляді людей. Так Господь і два ангели з’явились Авраамові, який приготував для них вечерю, яку вони їли. Спочатку Авраам думав, що це були три чоловіка, лише пізніше, коли вони вже мали йти, він зрозумів, що один з них був Господь, а двоє інших – ангели, які пізніше спустилися до Содому і врятували Лота (Бут. 18:1,2). Ангел також з’явився Гедеонові в подобі людини, але потім дав пізнати себе. Ангел також з’явився батькові та матері Самсона, і вони думали, що це був чоловік, доки той не вознісся на небо в полум’ї вівтаря (Суд. 6:11-22; 13:20).
По-третє, духовні істоти є славними в своєму звичайному стані і про них часто говориться як про славних і сяючих. Лице ангела, що відкотив камінь від дверей гробу, було «як блискавка». Даниїл побачив лише сяйво від духовного тіла, про яке він пише, що очі в Нього – як огняне полум’я; обличчя його – як блискавка; його руки й ноги – кольору полірованої міді, а голос його – як голос натовпу. І Даниїл впав перед ним, як мертвий (Дан. 10:6,10,15,17). Савл із Тарсу побачив подібний проблиск славного тіла Христа, ясність якого перевищувала сонячне світло ополудні. Савл втратив свій зір і впав на землю.
Отже, ми переконалися, що духовні істоти дійсно є славними. Але для людей вони є невидимими, хіба що їх очі будуть відкриті, щоб їх побачити, або, якщо ті з’являться їм в тілі, в людській подобі. Цей висновок буде далі підтверджений, коли ми розглянемо окремі деталі цих з’явлень. Лише Савл бачив Господа, тоді як його супутники тільки чули голос,
184
та нікого не бачили (Дії 9:7). Люди, які були з Даниїлом, не бачили славних істот, про які він описує, і їх охопив такий великий страх, що вони повтікали і поховались. Далі ця славна істота заявила: «Князь перського царства стояв проти мене двадцять і один день» (Дан. 10:13). Чи Даниїл, улюблений Господом муж, впав як мертвий перед тим, кому двадцять один день протистояв перський князь? Як це зрозуміти? Звичайно, він не явився цьому князю в славі! Ні, він або був невидимо присутній біля нього або з’явився як людина.
З моменту воскресіння наш Господь є духовною істотою. Тому Він повинен володіти тими самими здібностями, які виявляються в ангелах (духовних істотах). Більш детально розглянемо це в наступному розділі.
Отже ми бачимо, що Святе Письмо представляє духовну та людську природи як окремі та різні і не дає ніяких доказів, що одна перейде чи розвинеться в іншу. Навпаки, воно показує, що взагалі небагато будуть перемінені з людської до божественної природи, до якої Ісус, їх голова, уже був піднесений. Ця знаменна і особлива риса плану Єгови служить визначній та особливій цілі приготування цих Божих представників для величної майбутньої праці відновлення всього.
Тепер давайте розглянемо слова
Смертельність та безсмертя
Ми побачимо, що їх правдиве значення є в точній згоді з тим, що ми зрозуміли з нашого порівняння Біблійних висловлювань щодо людської та духовної природ, а також земних і небесних обітниць. Цим словам зазвичай надається дуже непевне визначення, а неправильне уявлення про їх значення формує помилкові погляди на інші теми, з якими
185
вони пов’язані – як в загальному, так і в біблійному вживанні.
«Смертельність» означає становище або стан підлягання смерті; не стан смерті, а стан, в якому смерть є можливою.
«Безсмертя» означає становище або стан не підлягання смерті; не просто стан вільний від смерті, а стан, в якому смерть є неможливою.
Загальноприйняте помилкове розуміння смертельності – це становище або стан, в якому смерть є неминучою, тоді як загальне розуміння значення безсмертя є більш близьким до правильного.
Слово безсмертний означає не смертний; тому побудова цих слів вказує на їх правдиве значення. Через поширеність помилкового розуміння слова смертний так багато заплутуються, коли намагаються визначити, чи Адам був смертний чи безсмертний перед своїм переступом. Вони вважають, що якби він був безсмертним, то Бог не міг би сказати йому: «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!», тому що безсмертній істоті неможливо померти. Це логічний висновок. З іншого боку, вони кажуть: Якби він був смертний, то який сенс мала б погроза чи кара в словах: «Ти напевно помреш»? Адже, будучи смертним (згідно їх помилкового визначення!), він би й так ніяк не уникнув смерті.
Як ми переконаємось, трудність полягає в помилковому визначенні слова смертельність. Застосуймо правильне визначення і все стане зрозуміло. Адам був смертним – тобто в стані, в якому смерть була можливою. Він мав життя в повній і досконалій мірі, але не мав невід’ємного життя. Воно було підтримуване «кожним деревом в раю», за винятком забороненого; і його життя тривало так довго, як він залишався слухняним і у згоді зі своїм Творцем – тобто підживлювальні елементи не могли бути забрані. Отже, Адам мав життя, а смерть була зовсім необов’язковою, хоча він був в такому стані, коли смерть
186
була можливою – тобто він був смертним.
Тоді виникає питання: Якщо Адам був смертним і стояв на випробуванні, то чи був він на випробуванні до безсмертя? Загальна відповідь звучала б «Так». Ми ж відповідаємо: «Ні». Його випробування полягало в тім, щоб переконатися, чи буде він гідний чи негідний продовження життя і благословень, які він уже посідав. Оскільки ніде не було обіцяно, що коли він буде вірним, то стане безсмертним, то ми повинні відкинути подібні спекуляції в даному питанні. Йому було обіцяне продовження благословень, якими він втішався, так довго, поки він буде слухняний, і його було попереджено про втрату всього – смерть – у випадку непослуху. Переважно саме неправильне розуміння значення слова смертний приводить людей до висновку, що всі істоти, які не помирають, є безсмертними. До них вони включають небесного Отця, нашого Господа Ісуса, ангелів і весь людський рід. Та це неправда. Звільнені від упадку великі маси людей, як також небесні ангели, завжди будуть смертними; хоча будуть в стані досконалості і благословень, вони завжди будуть в такій самій смертній природі, яка може понести смерть, кару за гріх, якщо вони згрішать. Як і у випадку Адама, гарантія їх існування буде обумовлена послухом премудрому Богові, Якого справедливість, любов, мудрість і сила змусити всі речі співпрацювати для добра тих, які люблять і служать Йому, буде цілковито продемонстрована в Його теперішньому поступуванні з гріхом.
Ніде в Святому Письмі не сказано, що ангели є безсмертними, ані що відновлений людський рід буде безсмертним. Навпаки, безсмертя є приписане лише божественній природі – спочатку тільки Єгові, а потім нашому Господу Ісусу в Його теперішньому високо піднесеному стані і, нарешті, завдяки обітниці – Церкві, тілу Христа, коли вони будуть прославлені з Ним (1 Тим. 6:16; Ів. 5:26; 2 Пет. 1:4; 1 Кор. 15:53,54).
187
У нас не лише є докази, що безсмертя належить лише божественній природі, але й докази того, що ангели є смертними, тому що сатана, який колись був головним серед них, буде знищений (Євр. 2:14). Той факт, що він може бути знищений, доказує, що ангели, як клас, є смертними.
Таким чином, ми бачимо, що коли непоправні грішники будуть знищені, тоді як безсмертні, так і смертні істоти будуть жити вічно в радості, щасті та любові. Перший клас посідатиме природу, що не підлягатиме смерті, маючи вроджене життя в самому собі (Ів. 5:26). А другий, хоч і матиме природу, для якої смерть буде можлива, все ж, не даватиме приводу до смерті з причини досконалості істоти і пізнання зла та гріховності гріха. Маючи визнання Божого закону, вони завжди будуть забезпечені елементами, необхідними для їх підтримки в досконалості, і ніколи не помруть.
Правильне розуміння значення слів смертний і безсмертний, а також їх вживання в Святому Письмі руйнують саму основу доктрини про вічні муки. Вона основується на небіблійній теорії, ніби Бог створив людину безсмертною, ніби вона не може перестати існувати і ніби Бог не може її знищити. Звідси аргумент, що непоправні мусять десь якось жити, і висновок, що оскільки вони не є в гармонії з Богом, то мусять вічно мучитись. Але Боже Слово запевняє нас, що Він вжив заходів проти такого увічнення гріха і грішників: що людина смертна, і що повною карою за добровільний гріх проти світла і знання буде не життя в муках, а друга смерть. «Душа, що грішить, – вона помре».
«Хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?»
Римлян 9:20
Дехто помилково думає, що справедливість зобов’язує Бога не робити різниці в наділенні Своєю ласкою
188
Своїх створінь; що коли Він вивищив одних до високого становища, то по справедливості мусить зробити те саме і для інших, хіба що виявиться, що хтось втратив свої права; в такому випадку йому справедливо може бути відведене нижче становище.
Якби так було, то це свідчило б, що Бог не мав права створювати Ісуса на вищому рівні, аніж ангелів, а потім вивищувати Його до божественної природи, хіба що Він мав намір зробити те саме для всіх ангелів і всіх людей. Якщо далі керуватися цим принципом, то виходить, що якщо деякі з людей мають бути високо піднесені і вчинені учасниками божественної природи, то всі люди, очевидно, мусять бути піднесені до такого самого становища. Тоді чому б не піти далі, керуючись цим принципом, і не застосувати цей самий закон послідовності до тварин і комах, і не сказати, що оскільки вони є Божими творіннями, то всі вони, очевидно, мусять осягнути дуже високий рівень існування – божественну природу? Це повний абсурд, і має таку ж логіку, як будь-який інший висновок, що виникає з такого надуманого принципу.
Можливо, ніхто не збирається іти з помилковим припущенням аж так далеко. Та все ж, якби цей принцип був оснований на чистій справедливості, то де б він міг зупинитись, залишаючись при тому справедливим? І якби дійсно таким був Божий план, то де було б чудове різноманіття всіх Його творів? Але не таким є Божий план. Всі природи, живі і неживі, показують славу і різноманіття Божої сили і мудрості. І якщо «небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід» в чудовому різноманітті й красі, наскільки більше Його розумні створіння виявлятимуть в своєму різноманітті величну славу Його сили. Ми приходимо до такого висновку, виходячи з чіткого вчення Божого Слова, розуму та аналогій в природі.
Дуже важливо мати правильне уявлення про справедливість. Ласка ніколи не повинна вважатися справедливо отриманим відшкодуванням. Вияв чистої справедливості не є причиною для особливої
189
вдячності, ані доказом любові; але Бог доводить Свою велику любов до Своїх створінь нескінченною низкою незаслужених милостей, які повинні викликати в них любов і хвалу у відповідь.
При бажанні, Бог мав право створити нас істотами з коротким періодом існування, навіть, якби ми ніколи не згрішили. Саме такими Він створив деякі з Його нижчих створінь. Він міг дозволити нам втішатися Його благословеннями на певний період, після чого, без прояву несправедливості, міг позбавити всіх нас існування. Фактично, навіть таке коротке існування було б ласкою. Це лише Його ласка, що ми взагалі існуємо. Наскільки більшою ласкою є відкуплення існування, що колись було втрачене через гріх! Також Божою ласкою є те, що ми є людьми, а не тваринами; це виключно Божа ласка, що ангели мають природу мало вищу від людини; а також Божою ласкою є те, що Господь Ісус і Його Наречена стали учасниками Божественної природи. Тому всі Його розумні створіння повинні з вдячністю прийняти те, чим їх Бог наділив. Будь-який інший дух справедливо заслуговує на осуд, і якщо йому потурати, то це закінчиться падінням і знищенням. Людина не має права прагнути бути ангелом, ніколи не будучи запрошена до такого становища; також ангел не має будь-якого права прагнути до божественної природи, чого йому ніколи не було запропоновано.
Це було прагненням гордості сатани, яке призвело до його упадку, а закінчить його знищенням (Іс. 14:14). «Хто бо підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться» (Лк. 14:11), хоча не обов’язково до найвищого становища.
Частково через помилкове розуміння справедливості, а частково з інших причин питання вибору, про яке навчає Святе Письмо, було причиною багатьох дискусій і непорозумінь. Небагато будуть заперечувати, що Писання вчить про вибір, але те, на яких саме засадах цей вибір основується, є предметом серйозних розбіжностей в поглядах. Одні твердять,
190
що цей вибір вільний, не обмежений умовами, інші ж твердять, що він відбувається на умовах. Ми певні, що в обох цих поглядах є певна міра правди. З Божої сторони вибір є вираженням Його уподобання в цьому виборі для певної цілі, служби чи становища. Бог вибрав, або вирішив, що деякі з Його створінь мають бути ангелами, інші мають бути людьми, а ще інші мають бути тваринами, птахами, комахами і т.п., і що деякі матимуть Його власну божественну природу. І хоч усіх, хто буде належати до божественної природи, Бог вибирає на певних умовах, проте, не можна сказати, що вони заслуговують на це більше, аніж інші, тому що будь-які створіння існують на будь-якому рівні виключно з ласки.
«Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує», – доброго й милосердного (Рим. 9:16). Бог дав їм запрошення до божественної природи не через те, що вибрані були кращі від інших. Адже Бог оминув ангелів, які не згрішили, і покликав до божественної слави декого з відкуплених грішників. Бог має право робити так, як Він Сам бажає, тому Він користується цим правом, щоб втілити Свої плани. Тому все, що ми маємо, це завдяки Божій ласці. «Отже, хто ти чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?» – або меншу честь (Рим. 9:20,21). Усі були створені тією самою божественною силою – деякі, щоб мати вищу природу і більшу славу, інші ж, щоб мати нижчу природу і меншу славу.
«Так говорить Господь Саваот, Святий Ізраїля та його [чоловіка] сотворитель: “Ви питаєте Мене про майбутнє Моїх дітей, і в діло рук Моїх втручаєтесь наказом? Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, Я повеліваю всьому його війську…” Бо так говорить Господь, творець
191
неба, – Він, Бог, що сотворив землю, що сподіяв її та укріпив її; не створив її пустою, Він создав її, щоб на ній жили: “Я Господь, і іншого немає!”» (Іс. 45:11,12,18, Хом.). Ніхто не має права диктувати Богові. Якщо Він заклав землю, і якщо сформував її не даремно, а для того, щоб на ній мешкали відроджені, досконалі люди, то хто ми такі, щоб сперечатися з Богом, і казати, що це несправедливо не змінити їх природу і не зробити всіх їх учасниками духовної природи – чи то подібної до ангелів, чи до Його власної божественної природи? Наскільки краще було б покірно підходити до Божого Слова і «запитати» про майбутні речі, замість того, щоб «наказувати» чи наполягати, щоб Він обов’язково втілив наші ідеї? Господи, бережи своїх слуг від свавільних гріхів, нехай вони не панують над нами! Ми віримо, що ніхто з Божих дітей не міг би свідомо диктувати Господу; та як легко і майже несвідомо багато потрапляють в таку помилку.
Людський рід є Божими дітьми по причині створення – діло рук Його, і Його план щодо них є ясно об’явлений в Його Слові. Ап. Павло каже, що перший чоловік (який був зразком того, яким буде весь рід, коли стане досконалим) був з землі, земний; що його потомство, за винятком Євангельської Церкви, під час воскресіння буде і далі земним, людським, пристосованим до землі (1 Кор. 15:38,44). Давид заявляє, що людина була створена лише мало меншою від ангелів і була увінчана славою, честю, володінням і т.п. (Пс. 8:4-9). Також ап. Петро, наш Господь і всі пророки від початку світу заявляють, що людський рід має бути відроджений до цієї славної досконалості і знову має одержати панування над землею, як мав його представник – Адам (Дії 3:19-21).
Ось таку частку вибрав Бог, щоб дати її для людського роду. Яка ж славна ця частка! Закрийте на мить свої очі на сцени бідності і горя, деградації і смутку, які ще переважають через гріх, і намалюйте
192
в своїй уяві образ слави досконалої землі. Жодної плями гріха, що псувала б гармонію та мир досконалого суспільства; жодної гіркої думки, жодного недоброзичливого погляду чи слова; любов, що переповнює кожне серце, зустрічає те ж саме у відповідь в кожному іншому серці, а кожен вчинок відзначається доброзичливістю. Вже не буде хвороби, ані болю, ані страждання, ані жодного признаку деградації – ані навіть страху перед чимось подібним. Згадайте про всі картини відносного здоров’я і краси людського тіла та рис, які ви коли-небудь бачили, і знайте, що досконала людська природа буде набагато гарнішою. Внутрішня чистота і розумова та моральна досконалість відзначатимуть та звеличуватимуть кожне сяюче обличчя. Таким буде людське суспільство; сльози засмучених будуть витерті, коли вони таким чином усвідомлять завершення праці воскресіння (Об. 21:4).
Це лише зміна в людському суспільстві. Ми пам’ятаємо, що земля, сформована «на проживання на ній» такого роду істот, повинна стати для них придатною і приємною оселею, яким спочатку був едемський рай, в якому був поселений перший представник людства. Рай буде відновлений. Земля більше не родитиме тернину та осот, і не вимагатиме, щоб людина трудилася в поті чола, щоб здобувати свій хліб, а «земля [просто і природно] видасть свій урожай». «Пустиня зацвіте, мов троянда». Нижчі тваринні створіння будуть досконалими, добровільними та слухняними слугами. Природа в усій красі свого розмаїття прямо закликатиме шукати та пізнавати славу, силу й любов Бога, а розум і серце радітимуть в Ньому. Пануюче сьогодні невгамовне бажання чогось нового не є природнім станом, а скоріше неприроднім, притаманним нашій недосконалості і нинішнім незадовільним обставинам. Таке невгамовне бажання чогось нового не є частиною Божої подоби. Більшість речей для Бога є старими, і Він найбільше
193
тішиться тим, що є старим і досконалим. Так буде і з людиною, коли вона буде відроджена до Божого образу. Досконала людина не знатиме і не усвідомлюватиме до кінця (тому й не прагнутиме) слави духовного існування через відмінність природи – подібно, як рибам і птахам, з тих самих причин, найбільше пасує і приносить насолоду їх власна природа й стихія. Людина буде настільки поглинута й захоплена славою свого оточення на людському рівні, що не бажатиме й не прагнутиме до іншої природи чи інших умов, аніж їй належатимуть. Короткий перегляд теперішніх випробувань Церкви покаже нам це. «Як тяжко», з якими труднощами потрібно буде входити в Боже Царство тим, хто володіє багатствами цього світу! Навіть незначний маєток в теперішніх умовах панування гріха і смерті так полонить людську природу, що ми потребуємо особливої допомоги від Бога, щоб наші очі і наші цілі були зосереджені на духовних обітницях.
Те, що християнська Церква, Тіло Христа, є винятком в загальному Божому плані, очевидно зі слів, що її вибір був вирішений в Божому плані ще перед заснуванням світу (Еф. 1:4,5). В той час Бог не лише передбачив гріхопадіння людства, але також запланував виправдання, освячення і прославлення цього класу, який Він покликав під час Євангельського віку зі світу, щоб вони були подібні до образу Сина Його, стали учасниками божественної природи та співспадкоємцями з Ісусом Христом в Тисячолітньому Царстві для універсального встановлення праведності та миру (Рим. 8:28-31).
Це показує, що з Божої сторони вибір Церкви був передбачений заздалегідь. Але зауважте, що це не є безумовний вибір індивідуальних членів Церкви. Перед заснуванням світу Бог постановив, що буде вибраний такий клас для певної
194
цілі і у визначений час – в Євангельському віці.
Хоча ми не можемо сумніватися, що Бог міг передбачити поступування кожного індивідуального члена Церкви і провістити, хто саме буде гідним і тому складатиме членів цього «малого стада», все ж, це не є той спосіб, яким Боже Слово представляє вчення про вибір. Апостоли не намагалися вселити думку про індивідуальне призначення, але що в Божому задумі був призначений клас, який має одержати почесне становище, вибір якого мав бути на умовах суворих випробувань віри, послуху і пожертвування земних привілеїв – і то до самої смерті. Таким чином, завдяки індивідуальному випробуванню та індивідуальній «перемозі» кожен член призначеного класу вибирається або приймається до всіх благословень та привілеїв, призначених Богом для цього класу.
Слово «прославив» в Рим. 8:30, перекладене з грецького слова «доксазо», означає «удостоєний честі». Становище, до якого вибирається Церква, є дуже почесним. Жодна людина не могла навіть подумати претендувати на таку високу честь. Навіть наш Господь Ісус був спочатку запрошений, перш ніж почав прагнути цього, про що читаємо наступне: «Так і Христос, – не Сам Він прославив [доксазо – удостоїв честі] Себе, щоб первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: “Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив”». Так Небесний Отець удостоїв честі нашого Господа Ісуса, і так само всі з вибраного тіла, які мають стати співспадкоємцями з Ним, будуть з ласки Божої удостоєні такої честі. Церква, подібно до свого Голови, відчуває початок тієї «честі» під час сплодження Богом до духовної природи через слово правди (Як. 1:18) і буде повністю прославлена, коли народиться від Духа як духовна істота – на образ прославленого Голови. Ті, кого Бог наділить такою честю, повинні бути досконалими й чистими; і оскільки ми через успадкування були грішниками, то Він не лише покликав або запросив нас до
195
честі, але також передбачив виправдання від гріха через смерть Свого Сина, щоб дати нам можливість отримати честь, до якої Він нас покликав.
Вибираючи мале стадо, Бог зробив дуже загальний поклик – «багато покликаних». Не всі є покликаними. Спочатку, під час служіння нашого Господа, поклик був обмежений до Ізраїля по тілу; а тепер всіх, кого зустрінуть Божі слуги (Лук. 14:23), потрібно заохочувати, спонукати (не примушувати) приєднатися до цієї особливої гостини ласки. Але навіть серед тих, які чують і приходять, не всі є гідними. Весільні шати (приписана праведність Христа) були забезпечені, але деякі не бажають їх носити, і мусять бути відкинені. А серед тих, які одягають ці одежі виправдання і які удостоюються честі бути сплодженими до нової природи, деякі не здатні зробити свій поклик і вибір певними через вірність своїй угоді. Про цих достойних з’явитись з Агнцем у славі написано: «Ті, хто з Ним, покликані, і вибрані, і вірні» (Об. 14:1; 17:14).
Отже, поклик є дійсним, Боже рішення вибрати і вивищити Церкву є незмінним, але хто буде в цьому вибраному класі, залежить від певних умов. Усі, які мають успадкувати призначену честь, повинні виконати умови поклику. «Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Євр. 4:1). Хоч велика ласка не залежить від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, все ж, вона є для того, хто хоче, і для того, хто біжить, коли вони покликані.
Сподіваючись, що ми ясно довели Боже абсолютне право і доцільність робити зі Своєю власністю все, що Він бажає, звертаємо увагу на той факт, що принцип, який характеризує процес дарування всіх Божих милостей, служить для загального добра всіх.
Отже, вважаючи на підставі Святого Письма встановленим фактом те, що людська і духовна природи
196
є окремими та відмінними (що змішання двох природ не є частиною Божого заміру, але було б недосконалістю, і що зміна з однієї природи на іншу не є правилом, а лише винятком в єдиному прикладі Христа), нам стає дуже цікаво зрозуміти, як має відбутися ця зміна, на яких умовах вона можлива і яким чином відбуватиметься.
Умови, на яких Церква має бути вивищена разом зі своїм Господом до божественної природи (2 Пет. 1:4), є докладно такі самі, як умови, на яких це отримав Він, а саме: слідування Його слідами (1 Пет. 2:21), представлення себе в жертву живу, як робив Він, а тоді вірне виконання своєї обітниці посвячення, доки ця жертва не завершиться в смерті. Ця зміна природи з людської на божественну дається як нагорода тим, котрі під час Євангельського віку жертвують свою людську природу, як робив наш Господь, разом з усіма її інтересами, надіями і прагненнями (теперішніми і майбутніми) до самої смерті. Під час воскресіння вони пробудяться не для того, щоб з рештою людства мати участь в благословенній реституції до людської досконалості з усіма її супровідними благословенствами, але для участі в подобі, славі і радості Господа, як учасники з Ним в божественній природі (Рим. 8:17; 2 Тим. 2:12).
Початок і розвиток нового створіння подібний до початку і розвитку людського життя. Як в одному випадку є зачаття і тоді народження, так і в другому. Про святих сказано, що вони будуть сплоджені від Бога через Слово правди (1 Пет. 1:3; 1 Ів. 5:18; Як. 1:18). Це означає, що вони одержують перший імпульс в божественному житті від Бога через Його Слово. Коли вони, будучи щедро виправдані через віру у викуп, чують заклик: «Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу [викуплену, виправдану, а значить] приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1); коли вони, будучи послушні
197
цьому заклику, повністю посвячують свою виправдану людську природу Богові як живу жертву, поруч з жертвою Ісуса – то Бог її приймає. Саме внаслідок таких кроків починається духовне життя. В певний момент вони розуміють, що починають думати і поступати так, як їм підказує новий (перемінений) розум – аж до розпинання людських бажань. З моменту посвячення Бог визнає їх «новими створіннями».
Таким чином, для цих зародкових «нових створінь» все старе (людські бажання, надії, план і т.п.) минає і настає все нове. Зародкове «нове створіння» продовжує зростати і розвиватися, тоді як стара людська природа з її надіями, цілями, бажаннями і т.п. розпинається. Ці два процеси відбуваються одночасно, починаючи з моменту посвячення і закінчуючи смертю людської природи й народженням духовної. В міру того, як Божий Дух продовжує відкривати їм через Його Слово більше і більше Його плани, він таким чином оживляє навіть наші смертні тіла (Рим. 8:11), даючи їм можливість служити; але в свій час ми отримаємо нові тіла – духовні, небесні, пристосовані у всіх відношеннях до нового, божественного розуму.
Народження «нового створіння» матиме місце у воскресінні (Кол. 1:18). Воскресіння цього класу називається першим (або відбірним) воскресінням (Об. 20:6). Варто запам’ятати, що ми насправді не будемо духовними істотами аж до часу воскресіння, хоча з того моменту, як ми одержуємо духа всиновлення, ми вважаємось такими (Рим. 8:23-25; Еф. 1:13,14; Рим. 6:10,11). Коли ми в дійсності станемо духовними істотами, тобто, коли будемо народжені від Духа, ми більше не будемо тілесними істотами, тому що «народжене від Духа є Духом».
Цьому народженню до духовної природи у воскресінні мусить передувати сплодження від Духа при посвяченні, так само, як народженню тіла передує зачаття тіла. Всі, що народжені від тіла на подобу
198
першого Адама (земні), були насамперед зачаті від тіла. Дехто ж був зачатий знову, від Божого Духа через слово правди, щоб у відповідний час народитися від Духа до небесної подоби в першому воскресінні: «І як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо [ми – Церква] носити» – якщо тільки не відпадемо (1 Кор. 15:49; Євр. 6:6).
Хоча прийняття небесного поклику і наше посвячення у відповідь на нього може бути вирішене в якийсь певний момент, проте, приведення кожної думки у відповідність з Божим розумом є поступовою працею, поступовим скеруванням в небесному напрямі всього того, що природно схиляється до земних речей. Апостол називає цей процес працею переміни, кажучи: «Не стосуйтесь до віку цього, але перемініться [до небесної природи] відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, – добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2).
Слід зауважити, що ці слова апостола адресовані не до невіруючого світу, а до тих, кого він визнає братами, як показує попередній вірш: «Тож благаю вас, браття… повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові».
В загальному вірять, що коли людина навернулась, або повернулась від гріха до праведності і від невіри і спротиву Богові до довір’я Йому, то це і є та переміна, яку мав на увазі ап. Павло. Це дійсно велика зміна – переміна, але не та переміна, про яку тут згадує ап. Павло. Це переміна характеру, тоді як ап. Павло говорить про переміну природи, обіцяну віруючим Євангельського віку на певних умовах, і він заохочує віруючих виконувати ці умови. Якби така переміна характеру ще не сталася в тих,
199
до кого він звертається, він не міг би називати їх братами – братами, що мали принести в жертву щось «святе і приємне Богові», тому що лише ті, які є виправданими через віру у викуп, визнаються Богом святими і приємними. Переміна природи відбувається в тих, які під час Євангельського віку віддають свою виправдану людську живу жертву так, як Ісус віддавав Свою досконалу людську жертву, зрікаючись всіх прав і претензій на майбутнє людське існування, а також ігноруючи всі теперішні людські утіхи, привілеї, права і т.п. Перше, що було пожертвувано, це людська воля, і відтоді ми не повинні керуватися нашою власною чи чиєюсь іншою людською волею, а лише Божою волею. Божа воля стає нашою волею, і ми визнаємо людську волю як не нашу, але як волю когось іншого, що має бути зігнорована і пожертвувана. Коли Божа воля стає нашою, ми починаємо думати, міркувати і розсуджувати з Божої точки зору: Божий план стає нашим планом, а Божі дороги стають нашими дорогами. Ніхто не може до кінця зрозуміти цієї переміни, якщо з твердою вірою не представив себе в жертву і, як наслідок, не пережив цю переміну на собі. Попередньо ми могли насолоджуватися тим, що насправді не було грішним, тому що світ і всі його добрі речі були створені для того, щоб людина могла ними втішатися (єдиною проблемою є приборкання наших грішних нахилів). Але посвячені, перемінені, на додаток до намагання подолати гріх, повинні жертвувати теперішні блага і віддавати всю свою енергію в служінні Богові. І ці вірні в службі і жертвуванні будуть дійсно з кожним днем все більше усвідомлювати, що цей світ не є їх місцем відпочинку, і що вони тут не мають постійного міста. Але їх серця і надії будуть звернені до «спочинку, що залишається людові Божому». А ця блаженна надія, в свою чергу, збуджуватиме і надихатиме до продовження жертвування.
Таким чином, через посвячення розум оновлюється і перемінюється, і тоді бажання, надії і цілі починають линути
200
до духовних і невидимих обіцяних речей, а людські надії і т.п. помирають. Ті, хто так перемінився, або знаходиться в процесі зміни, вважаються «новими створіннями», сплодженими від Бога, і до такої міри учасниками божественної природи. Добре зауважте різницю між цими «новими створіннями» і тими віруючими і «братами», які є лише виправданими. Цей останній клас є все ще з землі, земним, і їх надії, прагнення і цілі, які вони мають (за винятком грішних бажань), будуть цілком задоволені в обіцяній реституції всього. Хто ж належить до першого класу, той не є з цього світу, як і Христос не був з цього світу, і їх надії зосереджені на невидимих речах, де Христос сидить праворуч Бога. Перспектива земної слави, настільки захоплююча для земної людини, більше не може приносити задоволення сплодженим цією небесною надією, які бачать славу небесних обітниць і які оцінюють частку, що визначена їм в божественному плані. Цей новий, божественний розум є завдатком нашої спадщини повноцінної божественної природи – розуму і тіла. Дехто може бути вражений цим виразом, «божественне тіло», але нам сказано, що Ісус є тепер точним образом особи Свого Отця, і що переможці «будуть подібні до Нього, бо будуть бачити Його, як Він є» (1 Ів. 3:2). «Є тіло звичайне [людське], є й тіло духовне» (1 Кор. 15:44). Не можна уявити собі, що наш божественний Отець і наш Господь Ісус є всього-на-всього великими розумами без тіла. Вони мають славні духовні тіла, хоча ще не виявилося, наскільки величними і славними вони є, і цього не станеться, доки ми також не станемо учасниками божественної природи.
Хоча ця переміна розуму з людського на духовний є поступовим процесом, зміна з людського на духовне тіло буде не поступовою, а моментальною (1 Кор. 15:52). Зараз, як каже ап. Павло, ми маємо цей скарб (божественний розум) в земній посудині, але в свій час цей скарб буде
201
у відповідній для нього славній посудині – в духовному тілі.
Ми побачили, що людська природа подібна до духовної (Бут. 5:1). Наприклад, Бог має волю і так само її мають люди й ангели; Бог має розум і пам’ять, так само їх мають і Його розумні створіння – ангели й люди. Кожен з них має той самий характер розумової діяльності. З тими самими даними для роздумування і в таких самих умовах ці відмінні природи здатні приходити до однакових висновків, хоча розумові риси божественної, ангельської та людської природ подібні, однак, ми знаємо, що духовні природи мають можливості ширші й вищі за людські – можливості, які, як ми вважаємо, є результатом не відмінних здібностей, а ширших можливостей тих самих здібностей і відмінних обставин, в яких вони проявляються. Людська природа є досконалим земним образом духовної природи, маючи такі самі здібності, але обмежені земною сферою, маючи можливість і здатність розпізнавати лише те, що Бог вважатиме за необхідне відкрити для користі і щастя людини.
Божественна природа є найвищим рівнем духовних істот. Наскільки ж безмірною є відстань між Богом та Його створіннями! Оглядаючи панораму Його величних діл, що проходить перед нами, ми здатні вловити лише проблиск слави Божої мудрості, сили і доброти. Але ми можемо оцінити і збагнути славу досконалої людської природи.
Добре усвідомивши це, ми можемо зрозуміти, як відбувається зміна з людської до духовної природи, а саме: через перенесення тих самих розумових здібностей до вищих умов. Зодягнувшись в небесне тіло, ми матимемо небесні здібності, які належать тому славному тілу, а також напрям мислення і обсяг можливостей, які йому притаманні.
202
Зміна або переміна розуму з земного на небесний, через яку зараз переходять посвячені, є початком тієї зміни природи. Це не зміна мозку чи якась чудесна зміна його діяльності. Це зміна волі і нахилів розуму. Наша воля і почуття представляють нашу індивідуальність. І коли в такий спосіб змінюється наша воля і почуття, ми перемінюємося і вважаємося такими, що дійсно належать до небесної природи. Щоправда, це лише дуже малий початок; але сплодження (як воно було описано вище) завжди є лише малим початком; і все ж, воно є завдатком або запевненням завершення цієї праці (Еф. 1:13,14).
Дехто питає: Як ми пізнаємо себе, коли перемінимось? Як ми тоді зможемо знати, що ми є тими самими істотами, що жили, страждали і жертвували себе, щоб бути учасниками цієї слави? Чи будемо ми тими самими свідомими істотами? Без сумніву, так. Якщо ми помираємо з Христом, то будемо також з Ним жити (Рим. 6:8). Через зміни, які щоденно відбуваються в наших людських тілах, ми не забуваємо минулого і не втрачаємо нашої ідентичності*.
Ці думки можуть також допомогти нам зрозуміти, як Син, коли був змінений з духовного до людського стану (до людської природи і земних обмежень), був людиною; і хоча це була та ж сама істота в обох випадках, в перших умовах Він був духовною, а в других – людською істотою. Ці дві природи є окремими та
* Наші людські тіла постійно змінюються. Наука заявляє, що кожні сім років є свідками повної зміни атомів, з яких ці тіла складаються. Так само обіцяна зміна з людських на духовні тіла не знищить ні пам’яті, ні ідентичності, але збільшить їх силу і рівень. Ті самі можливості божественного розуму (якими ми тепер володіємо, з тією ж пам’яттю, тими ж розумовими здібностями і т.п.) будуть тоді розширені до безмірних висот і глибин відповідно до нового духовного тіла; наша пам’ять зможе простежити весь наш життєвий шлях від раннього дитинства; і через порівняння ми будемо здатні вповні оцінити славну нагороду нашого жертвування. Та все це було б неможливе, якби людська природа не була образом духовної.
203
відмінними, однак, одна є подобою іншої, і ті самі властивості розуму (пам’ять і т.п.) є спільними для обох. Тому Ісус міг зрозуміти Свою попередню славу, яку Він мав перед тим, як став людиною, що доводять Його слова: «Прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав» (Ів. 17:5) – славою духовної природи. Що ця молитва була більш ніж вислухана, видно з Його теперішнього вивищення до найвищої форми духовних істот – до божественної природи.
Повертаючись до слів ап. Павла, зауважуємо, що він не казав: Не пристосовуйте себе до цього світу, але перемініться до божественної подоби. Він казав: «Не будьте пристосовані… але будьте ви перемінені» (KJV). Дуже добре сказано, бо ми не пристосовуємо, ані не перемінюємо самі себе, але дозволяємо, щоб або світ перемінював нас через світські впливи, через дух світу довкола нас, або підкорюємо себе волі Божій, святій волі або Духові, щоб бути переміненими через небесні впливи, що походять з Божого Слова. Яким впливам ви, посвячені, підкоряєтесь? Перемінюючі впливи провадять до теперішнього жертвування і страждань, але їх кінець буде славним. Якщо ви розвиваєтесь під цими перемінюючими впливами, то ви кожен день переконуєтесь, яка добра, приємна і досконала Божа воля.
Нехай кожен, хто поклав все, що має, на жертівник, завжди пам’ятає, що хоча Боже слово містить і земні і небесні обітниці, нам належать лише останні. Наш скарб знаходиться на небесах. Нехай наші серця постійно будуть там. Наш поклик не лише до духовної природи, але й до найвищого рівня духовної, божественної природи – «набагато ліпший за ангелів» (2 Пет. 1:4; Євр. 1:4). Небесний поклик обмежений до Євангельського віку: його ніколи не було перед тим і він завершиться з його закінченням.
204
Перед небесним покликом був земний поклик, хоч і був не до кінця зрозумілий, і нам сказано, що він продовжиться після Євангельського віку. Життя (для цих відновлених людських істот) і безсмертя (нагорода, за якою біжить тіло Христа) були виведені на світло під час цього віку (2 Тим. 1:10). І людська і духовна природи будуть славними в своїй досконалості, хоча будуть окремими та відмінними. Немаловажною рисою слави довершеного Божого діла буде прекрасне різноманіття і одночасно чудова гармонія всього живого й неживого – гармонія між собою і гармонія з Богом.
Божа Церква
Вставай, Сіоне, заспівай
Про радість неземну.
Належить Богові хвала,
Він дасть тобі тріумф.
О Церкво Божа, пробудись!
Ось світло б’є згори.
З землі та пилу обтрусись,
До слави близько ти.
Бог в Своїй силі підійме
Тебе високо в виш,
Він плач у щастя оберне,
Печаль свою облиш.
У сяйний стрій вдягни себе,
Свій одяг чистим май.
Цар поведе шляхом тебе
В святий безпечний край.