ЩО ТАКЕ АД?
ЧИ ЗНАЄШ ТИ: Що хоча деякі заперечують існування аду, Біблія про нього виразно навчає, як у Старому Завіті, так і в Новому?
Що багато погано розуміють цю тему, а деякі досі підтримують поганське вчення про вічні муки, що була перенесена до християнства на початку Середньовіччя, віруючи тим самим в середньовічне пекло замість біблійного аду?
Що дуже важливим для всіх є знання та ґрунтовне дослідження біблійних вчень про ад?
Що єдиним словом у Старому Завіті, з якого перекладено слово ад, є слово шеол, якому в Новому Завіті відповідає слово гадес?
Що в Авторизованому Перекладі Біблії (AV, англ.) слова шеол та гадес перекладені 41 раз на ад, 32 рази на гроб і 3 рази на яма, і що часто, коли воно перекладене словом ад, то на полях є зазначено «тобто гроб», або навпаки (Пс. 49:16; 55:16; 86:13; Іс. 14:9; 1Кор. 15:55; Об. 20:13)?
Що перекладачі Revised Version Bible (RSV) уникали цього спірного питання, залишаючи слова шеол та гадес неперекладеними?
Що всупереч думці, що ад є місцем огню, мук, криків і т.п., Біблія каже «бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості». «Бож у смерті нема пам’ятання про Тебе, у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?» «Бо не буде ж шеол прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти» (Екл. 9:10; Пс. 6:6; Іс. 38:18)?
Що як добрі, так і злі люди в момент смерті йдуть до шеолу [аду], наприклад: Яків пішов до шеолу (Бут. 37:35); Йов просив, щоб міг сховатися в шеолі і залишатись там аж до воскресіння (Йова 14:13)?
Що Ісус «на смерть віддав душу Свою» (Іс. 53:10,12; Мат. 26:38) і зійшов до аду, але «не позосталась в аду його душа [Його істота]» (Пс. 16:10; Дії 2:27,31)?
Що на староанглійській мові слово hell (ад) означає вкрити або прикрити, а helling potatoes означає класти картоплю до ями, а helling a house означає покривати дах черепицею або соломою, ітд. І що через те слово hell (ад) було властиво вжите для того, щоб показати потаємний або закритий стан смерті; тому воно не відносилось до ніякого місця мук, поки йому не приписали такого значення теологи Середньовіччя?
Що згідно з вищесказаним, слово ад (шеол або гадес) означає стан смерті в несвідомості і в забутті, до якого ідуть усі душі, добрі і злі, в момент смерті, з якого кожного може врятувати лише пробудження від смерті?
Що коли Бог повідомив Адаму про кару за гріх, то не сказав «бо в день їди твоєї від нього ти будеш жити у вічних муках», але сказав йому правду: «бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш [тобто перестанеш жити]» (Бут. 2:17)?
Що Адам помер в той самий (тисячолітній – 2Пет. 3:8; Пс. 90:4) день, коли з’їв заборонений плід?
Що сатана, спротивляючись Богові, обманув (Ів. 8:44), кажучи: «Умерти не вмрете!» (Бут. 3:4). Тим обманом з того часу він звів багатьох, допроваджуючи їх до того, аби вірили, що смерть не є дійсною смертю, але що в момент смерті починається життя і, не чекаючи дня воскресіння, іде прямо до неба або на вічні муки. Натомість Біблія ясно вчить, що «померлі нічого не знають»; що «не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання»; також «чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані, того він не відає». А Авраам і Ізраїль (Яків), знаходячись в шеолі, «нічого не знають» (Екл. 9:5; Пс. 115:17; Йова 14:21; Іс. 63:16)?
Що Біблія виразно навчає, що «душа, що грішить, вона помре» (Єзек. 18:4,20); що «заплата за гріх смерть [припинення життя – а не життя в муках], а дар Божий вічне життя [цього дару Бог не дасть злим – 1Ів. 3:15; 5:12] в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:23; Дії 4:12)?
Що «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув [через довічне припинення життя], але мав життя вічне». «Людина Ісус Христос, що дав себе на викуп [відповідну ціну] за всіх [за Адама та його потомство], – свідчення свого часу» (Ів. 3:16; 1Тим. 2:4-6)?
Що якби карою Адама та його потомства були вічні муки, то Ісус мав би бути мучений вічно, щоб заплатити цей борг, а оскільки «заплата за гріх – смерть», то «Христос помер за наші гріхи», Він скуштував смерті за всіх людей і «Він воскрес» (1Кор. 15:3,4; Євр. 2:9; Рим. 5:6-10; Кол. 1:18; Об. 1:18)?
Що Ісус під час Свого перебування на землі сказав: «Не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов» (Ів. 3:13; Дії. 2:34)?
Що Біблія каже, що померлі, як добрі, так і злі, «сплять» (2Пет. 3:4; 2Цар. 21:18; Ів. 11:11-14; 1Сол. 4:13-17) в шеолі або гадесі, тобто в стані небуття й несвідомості, очікуючи на воскресіння; «Як немає ж воскресення мертвих… тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись» (1Кор. 15:13-18)?
Що Бог через Христа відкупив усіх не від вічних мук, а «з рук шеолу [гробу]» (Ос. 13:14), щоб вони повстали не раніше, як Христос їх покличе у воскресінні під час Свого Другого Приходу (Ів. 14:3; 1Кор. 15:21-23,52), коли (але не раніше) Святий Павло та інші отримають свої корони життя і свої нагороди (2Тим. 4:8; 1Пет. 1:5; 5:4; Лук. 14:14)?
Що врешті-решт «всі, хто в гробах, Його [Ісуса] голос почують, і повиходять» (Ів. 5:28,29). Що коли шеол або гадес таким чином віддасть усіх, що сплять в Адамовій смерті, то шеол або гадес перестане існувати назавжди – «Де, шеоле, твоя перемога?», «Смерть же та ад [гадес, а також диявол, звірина, лжепророк та всі непоправні злі] були вкинені в озеро огняне [огонь нищить усі горючі матеріали, що вкидаються до нього, і тому вжитий в Біблії як символ знищення]. Це [символізує] друга смерть [цілковите, повне і вічне знищення, з якого ніколи ніхто не повернеться]» (Ос. 13:14; Об. 19:20; 20:14,15; 21:8; Гал. 6:8; Євр. 6:4-8; 10:26-31; 12:29; 1Ів. 5:16; Юди 12,13)?
Що Содом та Гомора «понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад» (Юди 7) – не в тому значенні, що цей огонь ще горів і не був в стані знищити тих міст, але в тому, що занурив їх у вічне знищення, так як «вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований», спричинить їх вічне знищення (Євр. 2:14; Єзек. 28:19; Пс. 145:20; Мат. 25:41)?
Що слово мучені з Об. 20:10 (пор. 14:10,11) повинно бути перекладене на випробовувані або досліджувані. Що злі дії та науки диявола, звірини і лжепророка будуть вічно досліджувані праведними і будуть визнані несправедливими і такими, що заслуговують на знищення (пор. Іс. 14:15-17)?
Що є «вузька дорога, що веде до життя», і є «широка дорога, що веде [не до збереження в огні, але] до погибелі» (Мат. 7:13,14)?
Що злі «кару приймуть, вічну погибіль» (2Сол. 1:9); що вони «стягнуть на себе самі скору погибіль» (2Пет. 2:1,12); «Їхній кінець то загибіль» (Фил. 3:19); «І підуть ті на вічну кару [не на вічні муки, а на смерть, бо «зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:15; 4:12); вічна смерть є вічною карою]; а праведники [лише вони матимуть життя – Ів 3:36; 1Ів. 5:12; Пс. 37] – на життя вічне» (Мат. 25:46)?
Що слово геєна з Нового Завіту є також перекладене на ад; що його відповідником в Старому Завіті є слово ґе-Гінном – долина Гінном; що до цієї долини за Єрусалимом вкидали усілякі міські відходи, які знищувалися чи то червами, чи то огнем і сіркою; що геєна, «де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь» (Мар. 9:43-48), символізує Другу Смерть – не в тому значенні, що справжні черв’яки і огонь існували там вічно, але що знищення Богом злих є певним, зображеним у тому всьому, що вкидалося до долини Гінном, підлягаючи повному знищенню, будучи з’їдене червами або спалене огнем?
Що Бог може «й душу, і тіло вам занапастити в геєнні»; що «кожна душа, яка не послухала б того Пророка [Христа], знищена буде з народу»; що «Господь береже тих усіх, хто любить Його, а безбожних усіх Він понищить», «і стануть вони, немов їх не було»; «зотліли, як льон, та погасли» (Мат. 10:28; Єзек. 18:4, 20; Дії 3:23; Пс. 145:20; Овд. 16; Іс. 43:17).
Що Бог є справедливим (Повтор. 32:4) і буде карати кожного грішника відповідно до його провини (Мат. 12:36; Лук. 12:47,48), але Його справедливість забороняє Йому домагатися більшої кари від тієї, що була заповіджена, тобто смерті? – «Хіба праведніша людина [яка, якщо не деградована, не була б в стані мучити кота в огні навіть протягом хвилини, не кажучи вже про вічність!] за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?» «Бог далекий від несправедливості» (Йов 4:17; 34:10)?
Що Бог заборонив Ізраїлю мучити дітей в огні на честь Молоха, засуджуючи таке поступування і називаючи його гидотою, «що на серце Мені не приходило» (Лев. 18:21; 20:2-5; Єр. 19:5; 32:34,35)?
Що «Бог є любов», і що Він прагне, щоб ми Його прославляли «в дусі та в правді» з любові до Нього, а не зо страху перед теперішньою чи майбутньою карою – «досконала любов проганяє страх геть» (1Ів. 4:8-12,16-21; Ів. 4:24)?