Скинія, 8 Розділ – Інші Важливі Образи

РОЗДІЛ VIII

ІНШІ ВАЖЛИВІ ОБРАЗИ

  Стовпи Подвір’я – Білі завіси – Срібні гачки – Стовпи Дверей Святая і Святая Святих – Золотий Стіл – Золотий Свічник – Антитипічні Священики, які бачать глибокі речі, і Левити, які їх не бачать – Золотий Жертівник – Ковчег Завіту в Святая Святих – Що там було і що ці речі означають – Ублагальня – Два херувима – Непорочний Священик – Таємниця, захована від віків.

  В попередніх описах ми навмисно оминули пояснення деяких цікавих деталей, які тепер можуть бути краще зрозумілі для тих, хто, завдяки пильному дослідженню, осягнув чисте зрозуміння загального плану Скинії, її служби та образного значення.

Стовпи, що стояли на «Подвір’ї» і підтримували білі завіси, зображували виправданих віруючих – «Подвір’я», як ми вже бачили, зображувало стан виправдання. Ці стовпи були з дерева, матеріалу, що підлягає руйнації, вказуючи в такий спосіб, що зображені тут класи не є в дійсності досконалими як людські істоти; оскільки людська досконалість була зображена в міді, то для того, щоб зображувати дійсну досконалість людських істот, ці стовпи мали б бути зроблені з міді або покриті міддю. Проте, хоча були зроблені з дерева, вони були вставлені в мідні підставки, а це вчить нас, що хоча

114

насправді вони є недосконалими, то вважаються в своєму стані за досконалих людських істот. Представити виправдання через віру більш ясно було б неможливим.

Білі завіси, які були підтримувані цими стовпами, формуючи в такий спосіб «Подвір’я», добре зображували те саме виправдання або чистоту. Таким чином, виправдані повинні постійно тримати перед очима світу («Табору») чисте полотно, що зображує Христову праведність як їх покриття.

Срібні гачки, завдяки яким стовпи тримали завіси, були символом правди. Срібло є загальним символом правди. Виправдані віруючі, зображені в стовпах на «Подвір’ї», можуть, таким чином, дійсно або правдиво заявляти, що праведність Христа покриває всі їх недосконалості (Вих. 27:10-17). І знову, лише завдяки правді вони мають можливість триматися свого виправдання.

Стовпи дверей при вході до Скинії – стовпи «дверей» «Святая» – були закриті першою «Завісою». Вони цілком відрізнялися від стовпів «Подвір’я» і зображували «нові створіння в Христі» – посвячених святих. Різниця між ними та стовпами на «Подвір’ї» зображує різницю між станом виправданих віруючих та посвячених віруючих. Як ми вже бачили, посвячення на смерть виправданої людини є дорогою до «Святая» – переходом через смерть людської волі, тілесного розуму, тобто першої завіси. Отже, ці стовпи мають ілюструвати цю зміну, і вони це й роблять, тому що були покриті золотом, що символізує божественну природу. Те, що вони були вставлені в мідні підставки, зображувало те, як «ми маємо скарб цей [божественну природу] у посудинах глиняних» (2 Кор. 4:7), тобто, що наша нова природа є ще й надалі основана і лежить на нашому виправданому людському стані. Потрібно пам’ятати, що це точно відповідає тому, що, як ми вже бачили, зображує «Святая», а саме – наше місце або становище як нових створінь, хоча ще не вдосконалених (Вих. 26:37).

115

Стовпи дверей «Святая Святих» були тільки всередині поза другою «Завісою», і зображували тих, котрі повністю перейшли поза тіло (завісу), до досконалості духовного стану. Ці стовпи були так зроблені, щоб вповні це ілюструвати. Вони були покриті золотом і зображували божественну природу, але вже не були вставлені в мідні підставки – більше не були залежні від якихось людських умов – вони були вставлені в срібні підставки (дійсність, правда, істина), немов би кажучи нам: Якщо ви ввійдете всередину, поза цю завісу, то ви будете досконалими – дійсними і правдивими новими створіннями (Вих. 26:32).

Золотий Стіл, який знаходився в «Святая» і на якому лежали показні хліби, зображував Церкву як цілість, включаючи Ісуса та Апостолів – усіх освячених у Христі, які служать, «додержуючи слово життя» (Фил. 2:16). Великою працею правдивої Церкви під час цього віку є кормити, скріплювати та освічувати всіх, хто через угоду входить до духовного стану. Наречена Христа має приготувати себе (Об. 19:7). Свідчення світові під час теперішнього віку є лише другорядним і при нагоді. Повне благословення світу наступить в Божому «властивому часі» після того, як Євангельський вік (антитипічний День Примирення з його жертвами за гріх) закінчиться. [Зауваження II]

Золотий Свічник або Світильник, який стояв навпроти Золотого Столу і видавав світло для всіх у «Святая», був зроблений з золота – він цілий був викутий з одного куска. Він мав сім рамен, кожне з яких мало лампадку, і разом цих лампадок було сім – досконале або повне число. Це зображувало цілу Церкву, починаючи з Голови, Ісуса, і включно з останнім членом «Малої Черідки», яку Він вибирає з-поміж людей, щоб були учасниками божественної природи (золото). Наш Господь каже: «Сім свічників, що ти бачив, то сім Церков» (Об. 1:20) – одна Церква, сім періодів розвитку якої були зображені в семи церквах Малої Азії

116

(Об. 1:11). Так, цей свічник зображував цілу Церкву Перворідних – не номінальну, а правдиву Церкву, імена яких записані на небесах – правдивих носіїв світла, «Царське Священство».

Він був прекрасної форми – плоди і квіти, плоди і квіти, що йшли одні за одними, зображуючи правдиву Церкву, настільки ж прекрасну, як і плідну від початку й до кінця. Верхня частина лампадки кожного з рамен мала вигляд мигдалю, значення якого ми побачимо, коли будемо розглядати значення палиці Аарона.

Світло цієї лампадки походило від оливкової оливи, «битої» або рафінованої, і ці лампадки завжди мали бути підтримувані, щоб світили. Ця олива була символом Святого Духа, а її світло зображувало святе освічення – духа правди. Її світло було для користі тільки священиків, тому що ніхто інший не мав доступу, щоб побачити її чи скористатися з її світла. В такий спосіб був зображений дух або розум Божий, даний для освічення Церкви щодо глибоких речей Божих, які цілком заховані від звичайної людини (1 Кор. 2:14), навіть якщо вона буде віруючою, тобто виправданою людиною (Левитом). Ніхто, окрім правдивих посвячених, «Царського Священства», не має дозволу побачити цих глибоких речей, захованих в «Святая»; це тільки їх право або привілей; це було передбачено для них (Євр. 9:6). Клас Левитів не може зазирнути всередину з причини завіси людського мислення, що стоїть між ними та святими речами; єдиним способом це осягнути є посвячення та повне пожертвування людської волі та природи.

Свічник мав обтинатися та очищуватися щоранку та щовечора Первосвящеником – Аароном та його синами, що займали це становище після нього (Вих. 27:20,21; 30:8). Так само наш Первосвященик щоденно, все більше й більше, наповнює

117

нас розумом Христовим і обтинає шлак старої природи – ґніт, через який діє Святий Дух.

АНТИТИПІЧНІ СВЯЩЕНИКИ І ЛЕВИТИ

Чи ми інколи не дивуємось, коли дізнаємося, що деякі релігійні люди не можуть бачити нічого іншого, окрім природних речей – не можуть розпізнати глибоких духовних правд Слова? Чому вони можуть бачити реституцію для натуральних людей, але не можуть бачити божественного, небесного поклику? Ці лекції зі Скинії показують нам, чому так є. Вони є братами по виправданню, з «дому віри», але не братами в Христі – не є вповні посвяченими, тими, що жертвують себе. Вони є Левитами – на «Подвір’ї»; вони ніколи не посвятились як священики, щоб жертвувати свої людські права і привілеї, і тому не можуть увійти до «Святая», ані не можуть бачити тих речей, що приготовані лише для класу священиків. Чого природне «око не бачило й вухо не чуло, і… на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам [які через посвячення стали «новими створіннями», покликаними стати «учасниками Божественної природи»] Бог відкрив це Своїм Духом [світлом свічника], усе бо досліджує [об’являє] Дух, навіть Божі глибини [заховані речі]» (1 Кор. 2:9,10).

Номінальна церква завжди включала в себе обидва класи – виправданих та посвячених (Левитів і священиків), а також лицемірів. В посланнях Апостола Павла певні частини були адресовані виправданим класам (Левитам), які не були вповні посвяченими. Отже, в посланні до Галатів він пише, що «ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24). Здається, таким чином Він вказує на те, що лише деякі з них відповіли на євангельський заклик жертвувати себе – розпинати тіло.

В такий самий спосіб він звертається до Римлян (12:1): «Тож благаю вас, браття [віруючі – виправдані через

118

віру в Христа, Левити], через Боже милосердя [виявлене через Христа в нашому виправданні], повіддавайте ваші тіла на жертву живу [щоб ви вповні посвятилися, ставши таким чином священиками], святу, приємну Богові». Всі, які в своєму серці зрікаються гріха і приймають Божу ласку в Христі, є виправданими через віру в Ісуса – Бог приймає їх як приписано безгрішних і святих; і Бог заявив, що таких осіб, які добровільно жертвують себе, а також їхні жертвоприношення Він охоче приймає через Христа під час Дня Примирення (Євангельського віку), поки повне число вибраних царського священства не буде доповнене. «Ось тепер час приємний» – час, коли такі жертвоприношення будуть прийняті. Дійсно, як ми вже бачили, Бог прийме жертви світу, і це завжди буде єдиним властивим шляхом, яким всі мають поступати – віддати Господу їх куплене єство. Але після того, як цей вік закінчиться, ніхто не зможе жертвувати себе до смерті і страждань – такі жертви будуть неможливими після того, як буде запроваджений новий вік з його правилами.

Це здається очевидним, що значно більша частина ранніх церков (і набагато більша з-поміж сучасної світської мішанини, названа в Біблії «Вавилоном» теперішнього часу) не були посвячені до смерті, і тому не були антитипічним «царським священством», а лише Левитами, виконуючи різні служби при Скинії, але не жертвоприношення.

Дивлячись на образ в Законі, ми довідуємось, що там було 8 580 Левитів, призначених до образної служби, тоді як лише п’ять священиків були призначені до образного приношення жертв (Чис. 4:46-48; Вих. 28:1). Можливо, що це, так само, як і інші риси цих «тіней», було передбачене для того, щоб ілюструвати пропорцію виправданих віруючих до тих, які жертвують себе, тобто посвячених. Хоча номінальна церква налічує тепер мільйони членів, та якщо відкинути лицемірів, і припустити, що один на тисячу сімсот буде посвяченим як жива жертва

119

(хоча це не багато, однак відповідає співвідношенню згідно образу), то стає цілком очевидним, що Господь не помилився, коли сказав, що тих («Царського Священства»), котрі отримають Царство, буде «Мала Черідка» (Лук. 12:32). І коли ми пам’ятаємо, що два з п’яти священиків були знищені Господом, символізуючи смерть* недбалих та невірних священиків, то бачимо, що співвідношення 3 священики до 8 580 Левитів дає лише 1 до 2 800.

Той факт, що ми бачимо віруючих, які намагаються позбутися своїх гріхів, не є сам по собі доказом того, що вони є «священиками», тому що Левити, так само, як і священики, повинні практикувати «обрізання серця» – «тілесної нечистости [гріха] позбуття». Все це зображено в Умивальниці з водою на «Подвір’ї», в якій умивалися так само священики, як і Левити. Дух лагідності, покори, доброзичливості та моральності не завжди вказує на посвячення Богові. Цими якостями володіє досконала людина (образ Божий), і деколи вони частково зберігаються в процесі упадку. А в номінальній церкві такі прояви часто вважаються доказами повного посвячення.

Навіть тоді, коли ми бачимо віруючих, що практикують самозречення в певному доброму ділі політичної чи моральної реформи, це не є доказом посвячення Богові, хоча це є доказом посвячення певній справі. Посвячення Богові заявляє: в кожній праці, всюди; «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу»; нехай Твоя воля виконується в Твій спосіб. Тоді посвячення Богові буде спонукати нас досліджувати Його план, об’явлений в Його Слові, щоб ми могли бути вжиті Ним в Його службі в гармонії з Його встановленим і об’явленим планом.

Отже не дивуйтесь, що так мало тих, які взагалі бачили славні прекрасні речі всередині Скинії, бо лише священики можуть їх бачити.

* Коли ми приходимо до більш ясного зрозуміння щодо осягнення високого рівня характеру, що вимагається від усіх, хто коли-небудь здобуде вічне життя на будь-якому рівні, і як небагато, здається, виявляють будь-які серйозні дії або зусилля в здобуванні досконалої любові як керівного принципу в їх житті, то ми запитуємо: а чи ці два сини Аарона, які були знищені Господом, не були передбачені, щоб зображувати велике співвідношення посвячених і сплоджених від Духа, які не зуміли досягти необхідного високого рівня серця, і які через те не будуть гідними будь-якого життя, але, навпаки, підуть в забуття – на Другу Смерть? [Зауваження I].

120

Левити можуть знати про них лише з опису. Вони ніколи не бачили захованого світла і краси; ніколи не споживали «хлібів присутності»; ніколи не приносили приємного кадила на «Золотому Жертівнику». Ні, щоб це чинити, вони повинні перейти через «Завісу» – до повного посвячення Богові в жертвуванні під час Дня Примирення.

Золотий Жертівник в «Святая», здається, зображує «Малу Черідку», посвячену Церкву в теперішньому стані жертвування. З цього жертівника здіймалось запашне кадило, приємне Богові через Ісуса Христа – охоча служба священиків: їх молитви хвали, їх добровільний послух – усе, що вони роблять для Божої слави. Ті, які таким чином приносять приємні Богові пахощі (1 Пет. 2:5), приходять дуже близько до свого Отця – близько до «Завіси», яка відокремлювала від «Святая Святих»; і якщо вони мають якісь прохання, то можуть їх представити разом з кадилом – «багато ладану… із молитвами всіх святих» (Об. 8:3, переклад WBTC). Молитви таких Божих священиків є дієвими. Наш Господь Ісус постійно тримав кадило в стані горіння, і міг сказати: «Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене» (Ів. 11:42). Так і підсвященики, «члени Тіла Його», завжди будуть вислухані, якщо будуть постійно жертвувати пахощі віри, любові та послуху Богові: і ніхто з тих, хто не тримається своєї угоди, не повинен сподіватися, що його прохання будуть вислухані, – «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова [повчання] Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам» (Ів. 15:7). У цьому тексті ясно показана необхідність ясного зрозуміння Христових повчань як вказівка для наших прохань та очікувань, що ми не повинні «прохати на зле», ані того, що не є в гармонії з Божим планом. Однак, мало хто це помічає.

Через розглянуті раніше образи ми дещо пізнали про славу «Святая Святих» (досконалість, божественний стан), до чого жодна людина не може мати доступу (1 Тим. 6:16), але до чого остаточно прийдуть «нові створіння в Христі Ісусі»,

121

ставши учасниками божественної природи, коли приношення кадила з боку цілого Тіла Христового, «Царського Священства», буде завершене, і коли запашна хмара прийде поперед ними перед присутність Єгови, щоб вони могли перейти поза «Завісу», будучи прийняті Богом через Ісуса Христа, їх Господа.

ВСЕРЕДИНІ СВЯТАЯ СВЯТИХ

Ковчег Завіту, або «Ковчег Свідоцтва», був єдиним предметом в Святая Святих (див. Євр. 9:24 і примітку в Діаґлотт). Його назва наводить на думку, що він зображував втілення Божого плану, який Він Сам накреслив, перш ніж розпочати творчий процес – перш ніж розпочався розвиток найменших частин Його плану. Він зображував вічний намір Бога – Його наперед призначене влаштування багатства ласки для людства в Христі (Голові і Тілі) – «заховану таємницю»*. Отже, він зображує Христа Ісуса та Його Наречену, «Малу Черідку», що стануть учасниками божественної природи і будуть наділені силою і великою славою – нагородою високого поклику – радістю, що була виставлена перед нашим Господом та всіма членами Його Тіла.

Як вже було показано, це була прямокутна скриня, покрита золотом, яка зображує божественну природу, дану прославленій Церкві. Вона містила дві Таблиці Закону (Повтор. 31:26), розцвілий Жезл Аарона (Чис. 17:23) та Золоту Посудину з Манною (Вих. 16:32). Закон показував, як Христос виконає всі вимоги досконалого Божого Закону, а також, що Він, як виконавець Закону, законно отримає авторитет.

Праведність Закону дійсно виконалась в нашому Голові, а також приписано виконається у всіх нових створіннях

* Студії Святого Письма, Том I, Розділ V.

122

 у Христі, «хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом»; тобто в тих, які ходять в послусі новому розуму (Рим. 8:1). Слабості старої природи, яку ми щоденно розпинаємо, будучи раз прикриті ціною нашого викупу, не зараховуються нам знову як новим створінням, доки ми залишаємося в Христі.

Коли написано, що «праведність Закону виконалась в нас», то це вказує, що кінець нашої дороги (досконалість) є нам приписаний, тому що ми поступаємо згідно, або до цієї дійсної досконалості, яка, коли буде досягнута, буде станом в «Святая Святих», зображена вона була в Ковчезі Завіту

РЕЧІ, ЩО ЗНАХОДИЛИСЬ В КОВЧЕЗІ

«Розцвілий Жезл Аарона», вказував на вибраний характер Христового Тіла як членів «Царського Священства». Читаючи Числа 17 розділ, ми можемо бачити, що розцвілий жезл вказував на прийняття Богом Аарона та його синів (образного священства, що зображувало Христа і Церкву), як єдиних, котрі можуть виконувати священицький чин посередника. Цей жезл, таким чином, зображував прийнятність «Царського Священства» – Христа, Голови і Тіла. Жезл розцвів і видав плоди мигдалю. Особливість мигдального дерева полягає в тому, що його плодові бруньки з’являються перед листям. Так і з «Царським Священством»: вони приносять жертву або починають приносити плоди ще перед появою листя віровизнання.

Золота Посудина з Манною зображувала безсмертя як одну з посілостей Христа Божого. Наш Господь Ісус, без сумніву, має це на увазі, коли каже: «Переможцеві дам їсти приховану манну» (Об. 2:17).

Манна була хлібом, що прийшов з неба як життєдайний харч для Ізраїля. Вона зображувала хліб життя,

123

даний світові Богом через Христа. Але, як ізраїльтяни повинні були щоденно збирати цю манну, щоб не голодувати, так і світові буде необхідно шукати цей засіб життя і ласки, якщо захоче вічно жити.

Але для тих, хто стає співспадкоємцями з Христом, членами Помазаного Тіла, Бог робить спеціальну пропозицію особливого роду манни, такої самої, але відмінної від тієї, що дана іншим – «прихованої манни». Однією з особливостей цієї посудині манною було те, що ця манна не псувалася, і тому це добре зображує безсмертний, нетлінний стан, обіцяний всім членам «Насіння», яким є Церква. Манна або життєдайний харч для Ізраїля не був нетлінним, і тому повинен був збиратися щодня. Так і всі вірні з людства, які незабаром будуть визнані правдивими ізраїльтянами, будуть наділені вічним життям, але це буде життя на умовах, і воно буде підтримуване і відновлюване, тоді як «Малій Черідці», яка в теперішніх несприятливих умовах є вірними «переможцями», буде дана нетлінна частина – безсмертя* (Об. 2:17).

Отже тут, в золотому Ковчезі, була зображена слава, що має бути об’явлена в божественному Христі: в розцвілому жезлі – вибране Боже священство; в таблицях Закону – справедливий Суддя; в нетлінній манні в золотій чаші – безсмертя, божественна природа. Над цим Ковчегом і тим, що було в ньому, було віко або кришка, яку називали

«Ублагальня» – суцільна плита із золота, на обох кінцях якої, з того самого куска металу, були зроблені два херувими з піднятими крилами, готові летіти, а їхні обличчя були звернені всередину, на центр плити, на якій вони стояли. Між херувимами, на «Ублагальні», сяяло світло, що зображувало присутність Єгови.

Як Ковчег зображував Христа, так «Ублагальня»,

*Студії Святого Письма, Том 1, 185 с.

124

сяйво Слави і Херувими разом зображували Бога Єгову – «Голова ж Христові Бог» (1 Кор. 11:3). Як Христос, так і Єгова зображений тут в тих речах, які представляють прикмети Його характеру. Світло, назване «славою Шекіна», зображувало самого Єгову як Світло для Всесвіту, подібно, як Христос є Світлом для світу. Про це рясно свідчать багато текстів. «Ти… що на Херувимах сидиш» (Пс. 80:2; 1 Сам. 4:4; 2 Сам. 6:2; Іс. 37:16).

В людському стані ніхто не може стати перед обличчям Єгови: тому царське священство, Голова і Тіло, зображені в Аароні, повинні стати новими створіннями, «учасниками Божественної природи» (розіп’явши та поховавши свою людську природу), перш ніж зможуть з’явитися в присутності цієї величної слави.

Золота плита, що називалась «УБЛАГАЛЬНЕЮ» (на ній Священик жертвував кров жертв, які були ублаганням або задоволенням вимог Божої справедливості), зображувала підставовий принцип характеру Єгови – справедливість. Божий трон оснований або утверджений на Справедливості. «Справедливість та право підстава престолу Твого» (Пс. 89:15; Йов 36:17; 37:23; Іс. 56:1; Об. 15:3).

Апостол Павло вживає для Ублагальні грецьке слово хіластеріон, коли звертається до нашого Господа Ісуса, кажучи: «Якого Бог призначив бути Умилостивляючим [або Ублагальнею]… щоб виявити Свою праведність… щоб бути Йому справедливим і виправдувати того, хто вірить в Ісуса» (Рим. 3:25,26, англ.; див. також рос. Касіан). Ця думка є в гармонії з тим, що було представлено вище. Справедливість, Мудрість, Любов і Сила належать тому ж Богові, що й план, через який все це співпрацює для спасіння людства;

125

і це подобалось Богові, щоб в Його улюбленім Сині, нашім Господі Ісусі, перебувала вся Його повнота і була представлена людству. Таким чином, в образі Первосвященик, виходячи з Святая Святих, був живим представником Божої Справедливості, Мудрості, Любові та Сили для людей – живим представником Божого милосердя, прощення та примирення. Хоча істота Бога є закрита, прихована від людського зору, Його божественні атрибути мають бути показані всім людям через нашого великого Первосвященика, який, як жива Ублагальня, при кінці віку наблизиться до людства і зробить все, щоб дати йому зрозуміння багатства Божої ласки.

Два Херувими зображували два інші елементи Божого характеру, як це об’явлено в Його Слові, а саме: Божу Любов і Божу Силу. Ці прикмети, Справедливість (як основний принцип), Любов і Сила (вони є тієї ж якості або суті, і походять від неї) перебувають в досконалій гармонії. Усі вони сформовані з одного цільного куска – вони є одним цілим. Ані Любов, ані Сила не може почати діяти, доки Справедливість не буде вповні задоволена. Тоді вони летять на поміч, щоб підняти та благословити. Вони мали підняті крила, тобто напоготові, але очікували, дивлячись до центру, на «Ублагальню», на Справедливість, щоб знати, коли діяти.

Первосвященик, приступаючи з кров’ю жертви Примирення, не кропив нею на Херувимів.

Ні, ані Божа Сила, ані Божа Любов не вимагали самі по собі жертви, тому Первосвященик не мав потреби кропити на Херувимів. Цією якістю або прикметою є Божа Справедливість, яка в жодному значенні не очистить винного, тому що саме Справедливість сказала: «Бо заплата за гріх смерть». Отже, коли Первосвященик дасть викуп за грішників, то він мусить бути заплачений Справедливості. Тому була властивою церемонія кроплення кров’ю на «Віко» – УБЛАГАЛЬНЮ.

126

Любов допровадила до повного плану відкуплення. Це сталося через те, що Бог так полюбив світ, що послав Свого Єдинородного Сина, щоб відкупити його, заплативши Справедливості ціну викупу. Таким чином діяла Любов, приготовляючи спасіння, відколи з’явився гріх; навіть «іще перед закладинами світу» (1 Пет. 1:20).

«Любов на початку продумала шлях,

Як грішну людину з гріха врятувать»

Любов чекає, коли завершаться жертви Дня Примирення (бичка та козла), щоб побачити результат цього плану. Коли кров є покроплена, тоді справедливість каже: Досить! Сталося! Тоді настає момент, коли можуть діяти Любов і Сила, і вони швидко злітають, щоб благословити відкуплений рід. Коли справедливість задоволена, Сила розпочинає виконувати своє завдання, що відповідає тому, яке має також Любов, використовуючи той самий засіб – Христа, Ковчег або скарбницю Божих ласк.

Спорідненість та єдність цієї Божої родини – Сина та Його Нареченої, що зображені в Ковчегу, в гармонії та єдності з Отцем, зображеним у Віку – були показані в тому, що «Ублагальня» була накриттям Ковчега, і тим самим її частиною – верхом або головою. Як Головою Церкви є Христос Ісус, так головою цілого Христа є Бог (1 Кор. 11:3). Це єдність, про яку молився Ісус, кажучи: «Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені» – «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб [тоді] увірував світ» (Ів. 17:9,21).

НЕПОРОЧНИЙ СВЯЩЕНИК

Також важливим є те, що будь-який член священства, що мав якусь ваду ока, руки, носа, ноги чи будь-якої частини тіла, не міг займати чину Священика (Первосвященика), як і

127

будь-який чоловік, що мав якісь надлишки, такі як лишній палець на руці чи на нозі.

Це навчає, що кожен член прославленого Христового Тіла буде тоді досконалим, ні в чому не маючи потреби; а також, що в «Малій Черідці» не буде ані когось зайвого, ані когось не бракуватиме, але буде точно передбачене й визначене число. Коли Тіло Христа буде доповнене, більше не буде ніяких додавань – ніяких надлишків. Тому всі, які були «покликані» під час цього «високого поклику» стати членами цього особливого Христового Тіла, і прийняли його, повинні старатися якнайшвидше зробити свій вибір і поклик (як членів цієї «Малої Черідки») певними, біжучи так, щоб одержати нагороду. Якщо хтось з них буде недбалим і втратить нагороду, тоді хтось інший переможе на його місці, тому що Тіло має бути повним; не буде так, щоб одного члена бракувало чи щоб один був зайвим. Стережись, «щоб твого вінця ніхто не забрав» (Об. 3:11).

«ТАЄМНИЦЯ, ЗАХОВАНА ВІД ВІКІВ І ПОКОЛІНЬ»

Кол. 1:26

Для декого може бути причиною здивування те, що слава і краса Скинії – її золоті стіни, золоте і чудово вирізьблене оснащення, а також завіси мистецької роботи – були так вповні закриті та приховані від людського зору; навіть сонячне світло ззовні не потрапляло туди – лише світло Свічника в Святая та слава Шекіна в Святая Святих. Але це є в досконалій згоді з тими уроками, які ми повинні взяти з цих служінь. Як Бог закрив образ і приховав його красу під завісами і грубими, непривабливими шкурами, так само славу і красу духовних речей можуть бачити лише ті, котрі входять у стан посвячення – «Царське Священство». Вони входять до закритого, але славного стану, якого світ і всі, хто знаходиться назовні, не можуть оцінити.

128

 Їх славні надії і стан як нових створінь є захований від їх ближніх.