Яким є правдивий християнин?
В останні роки популярні євангелісти, які, проводячи великі кампанії, залучили великі маси людей на організовані ними зустрічі, на яких, як кажуть, занотовано тисячі випадків «навернень», викликали значне зацікавлення суспільства. Проголошення Євангелії дуже поширилось також завдяки телебаченню, дістаючись майже до кожного куточка нашої кулі, і за різними свідченнями тисячі людей навертаються і приходять до Христа.
Християни і надалі становлять приблизно 1/3 (32,%) населення світу, яке налічує на сьогодні приблизно 6,9 мільярдів* осіб, претендуючи на найбільше число визнавців (загалом 2,2 мільярда чол.). Багато з них лише називаються християнами. Річний приріст визнавців християнства становить 8 мільйонів. Таке велике число християн стало приводом до представлення поданої нижче статті, мета якої допомогти нашим читачам в проголошенні і підтримці Євангелії Ісуса Христа.
* Дані за 2012 р.
На підставі виконання пророцтв часу і фактів даної справи, тим, хто «пильнує» (Мар. 13:33-37), є очевидним, що теперішній час великого утиску, який розпочався в 1914 році, є тією «скорботою великою… якої не було з первопочину світу», коли ми побачимо «тривогу людей на землі, і збентеження від шуму [підбурювання та гніву в стосунку до бастіонів теперішнього суспільного порядку] моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ». «Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п’яний, і вся їхня мудрість бентежиться» (Лук. 21:25,26; Пс. 107:27). Також чітко видно, що справи людства опинились в стані всесвітньої кризи, якої люди у своєму безсиллі не в стані розв’язати. Поза сумнівом, ці умови призводять до того, що люди все частіше звертають свої думки до релігії, а в результаті багато людей схиляються до популярних релігій. Ми радіємо кожному доказу, який показує, що люди навіть в незначній мірі звертаються до Бога і Христа. Сподіваємось, що багато з них стараються щиро, в належному стані серця, вчитися Господніх доріг, і що вони витривають у розпочатих пошуках, тому що Бог поклявся, що відповідно нагородить таких осіб знанням Своєї Правди на часі (Пс. 25:9,14).
Ми віримо, що теперішня імперія сатани прикладає все більші зусилля в теперішньому часі великого утиску, особливо по мірі того, як земля (теперішній суспільний порядок) надалі тремтить, а гори (теперішні автократичні уряди) розтоплюються як віск (поступово погоджуючись на загальні вимоги) перед обличчям Господнім (Пс. 97:4,5). Але різноманітні елементи суспільства «теперішнього злого світу» (Гал. 1:4, KJV), розпечені огнем, розтоплюються (2 Пет. 3:10). Люди щораз більше доводяться до стану, в якому починають мислити згідно з релігійними принципами і дізнаються, яке значення мають події довкола них, яких раніше не було.
Вони поступово звертаються до пояснень, поданих у Божому Слові: що цей камінь (Боже Царство) дійсно вдарив в боввана (царства цього світу) і розтрощив його, ставши горою, що наповнювала усю землю (Дан. 2:34,35,44,45); що в теперішньому дні Господнього гніву Господь спровадить на людей утиск, так що вони ходитимуть як сліпі (шукаючи напомацки в непевності, не знаючи, який обрати шлях), і виллється кров їхня, немов той пісок, бо згрішили вони проти Господа. Огнем Божих заздрощів буде «поїджена» ціла земля, перш ніж Господь звернеться до людей, які тоді житимуть, щоб дати їм чисті уста (передаючи їм чисте післанництво, післанництво Правди), щоб вони кликали Ймення Господнє, і щоб однодушно служили Йому (Соф. 1:14-18; 3:8,9). Люди усвідомлять це, коли будуть кликати до Господа в своїй недолі, і Господь їх визволить з утиску. Він зробить так, що буря (час утиску) заспокоїться, так що стихнуть хвилі. Тоді люди радітимуть, бо буде спокій, а Він приведе їх до бажаної пристані (Пс. 107:28-30; Ог. 2:7 – «і сповниться бажання всіх народів», KJV).
Незабаром «прийдуть часи відсвіження від присутності Господа» і «час відновлення всього» (Дії 3:19-21, див. KJV). Христос та Його Церква встановлять тоді на землі, між людьми, своє Царство (Об. 5:9,10). На відміну від результатів теперішніх зусиль, які мають на меті навернення світу, тоді «усі кінці землі спам’ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів, бо царство Господнє, і Він Пан над народами» (Пс. 22:28-29; Дан. 7:13,14,27), бо тоді буде (з Божої точки зору) відповідний час для навернення світу.
Ми, як Божий народ, є свідками виконання так багатьох біблійних пророцтв в наш час, що можемо дійсно з радістю підняти голови, бо «зближається ваше визволення» – тому що «Боже Царство вже близько» (Лук. 21:28,31).
«ПШЕНИЦЯ І КУКІЛЬ»
Ще раз повертаючись до мільйонів людей, які в США (а також в інших країнах) вважаються християнами, можна було б поставити запитання: Чи повинні ми вважати їх всіх, або навіть лише тих, котрі «приймають рішення на користь Христа», правдивими християнами? Очевидно, що ні! Подібно, як і Господь виявив за посередництвом Апостола Павла, що не всі, котрі зовні є євреями, правдиві євреї (Рим. 2:28,29; 9:6). Так само не всі, котрі зовні вважаються християнами, є правдивими християнами.
В Мат. 13:24-30,36-43 Ісус сказав нам, що ми повинні сподіватися, що серед «пшениці» (правдивих християн) є багато «куколю» (імітації християн), і що вони будуть обоє разом рости аж до часу жнива, яке мало настати при кінці теперішнього Віку. По цій причині, як і на підставі спостереження за «плодами» конфесійних віруючих (Мат. 7:20), ми можемо безпечно стверджувати, що номінальна християнська церква складається переважно з «куколю».
Багато «ходять в церкву» з різних самолюбних мотивів, таких як суспільна позиція, професійні інтереси або користі, здобуття визнання від інших, розваги, стиль життя, плітки і т.п., а не через те, що Божа і Христова любов спонукає їх (2 Кор. 5:14) – християнство насправді не має впливу на їх життя. Про таких наш Господь висловився так: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей» (Мат. 15:8,9). Ці люди не дуже дбають про Духа, а ще менше про Правду, а тому не в стані шанувати Бога в дусі і в правді – в єдиний спосіб, який Він може прийняти (Ів. 4:24).
Багато визнають, що релігійний кількісний ріст не супроводжується відповідним ростом моральності, і вони бояться, що релігія стає тимчасовою модою, тобто, що тепер є модним «вживання Божого імені як засобу» – використання релігії в таких особистих цілях, як запевнення собі постійної праці, доброго здоров’я і втечі від щоденних переживань.
Інші, не розуміючи біблійних наук стосовно стану смерті, душі, аду і т.д., але все ще зберігаючи в пам’яті середньовічні концепції згаданих тут тем, бояться, що в майбутньому будуть засуджені на вічні муки, якщо помруть, не приєднавшись до котроїсь з церков. Цей страх значно зріс з того моменту, як світ побачив нищівну силу атомної та водневої бомб, тому що люди глибоко усвідомлюють, що їхнє життя може дуже швидко погаснути, не залишаючи їм часу для покаяння на ложі смерті, якби була використана така ядерна зброя кимось зі світових правителів, оскаженілим від влади. Тому цей страх у багатьох людях, які не є правдивими християнами, змусив їх піти в церкву.
ЯК МОЖНА СТАТИ ПРАВДИВИМ ХРИСТИЯНИНОМ?
Кожен правдивий християнин є учнем, тобто послідовником Христа. Христові учні, послідовники, були вперше названі християнами в Антіохії (Дії 11:26). Існують певні чіткі кроки, які мусить зробити кожен, аби стати учнем, послідовником Христа, правдивим християнином:
- Покаяння. Згідно Біблії, Бог створив Адама на Свій власний образ «дуже добрим» (Бут. 1:26-31), але Адам згрішив через непослух щодо Бога і був засуджений на смерть. Все людство в його стегнах, коли він згрішив, має участь в цьому осуді на смерть (Рим. 5:12,19), і тому, по причині спадковості, є недосконалим розумово, морально, фізично та релігійно (Пс. 51:7). Кожен, хто розумно вірить, що по природі є грішником і виявляє побожний жаль з цієї причини (2 Кор. 7:9-11), зробив перший крок, щоб стати правдивим християнином.
- Виправдання. «Грішників Бог не послухає» (Ів. 9:31).
А Ісус засвідчив: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене», «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою» (Ів. 14:6; Мат. 11:28). Зауважте, що Ісус не казав, щоб ми пішли до тієї чи іншої деномінації, але заохочує нас: «Прийдіть до Мене». Бог «полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням [задоволенням] за наші гріхи» (1 Ів. 2:2; 4:10; Рим. 5:6-10).
Ісус «дав Самого Себе на викуп за всіх», так, щоб Адам і всі, кого охопив вирок смерті, який був йому винесений, могли мати можливість повернення до Бога. Кожен, хто правдиво кається і в розумі визнає, що завдяки Божій ласці Ісус Христос, Той Єдиний Праведний, помер за його гріхи. Крім того, кожен, хто посідає віру в заслугу викупної жертви Ісуса, яка в очах Бога є задоволенням за поповнені ним гріхи, той учинив другий крок в напрямку того, щоб стати християнином.
Багато, не виключаючи деяких популярних євангелістів, помилково думають і навчають, що для того, щоб стати правдивим християнином, обов’язково потрібно зробити лише ці два кроки. Але, здається, вони не усвідомлюють, що оскільки ті, котрі були виправдані завдяки своїй вірі, мають мир з Богом за посередництвом Христа (Рим. 5:1), то їм залишається зробити ще один крок, що показує нам 2 в., у якому читаємо: «Через Якого ми вірою одержали доступ до тієї [подальшої] благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої». Лише ті, котрі зроблять цей третій крок, стають правдивими учнями, або послідовниками Христа – правдивими християнами.
- Посвячення. Вище наведені слова наводять на думку цілковите віддання себе Богові, освячення або відречення від свого «я» для Бога і Його служби, віддання Богові того, що становить наше все, і прийняття Його волі замість власної, як зробив Ісус (Євр. 10:7; Мат. 26:39,42). Св. Павло пише (Рим. 12:1): «Тож благаю вас, браття [які вже мусили бути виправданими віруючими, аби до них можна було звертатися, як до братів], через Боже милосердя [Його минулі ласки], повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу». А Ісус сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде» (Мар. 8:34) і «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір… сина чи дочку, той Мене недостойний» (Мат. 10:37; Лук. 14:26). Тим самим Ісус показав, що відречення від себе і світу є необхідним як умова правдивого учнівства. Це означає відмову з боку посвячених заспокоювати навіть властиві їм людські почуття щодо самого себе і світу в кожному випадку, коли таке задіяння конфліктує з посвяченням на користь Божої цілі.
НЕСЕННЯ ХРЕСТА
Кожному, хто прагне стати правдивим учнем, Ісус повторює, що окрім відречення від себе і світу, він повинен «взяти свого хреста». Прийняття хреста означатиме згоду і рішучу боротьбу з випробуваннями (1 Пет. 1:7; 4:12), на переслідування (2 Тим. 3:12) і страждання (1 Пет. 2:21), які з’являться, коли ми підемо за Учителем дорогою жертви, страждання за праведність і, можливо, нас чекає на ній смерть.
В іншому місці (Лук. 14:27) Ісус каже: «І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм». Він застерігає, що прийняття і несення хреста є важливою річчю. Замість спроби спонукати людей робити щось, чого вони до кінця не розуміють або не оцінюють, як це робить багато сучасних євангелістів, Ісус схиляє Своїх майбутніх учнів найперше сісти й обрахувати кошти (28 в.). Краще не піднімати хреста, якщо людина не в стані прийняти рішення нести його до самого кінця. Наш Господь ілюструє це, кажучи: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства» (Лук. 9:62). Якщо ви візьмете хрест, то це не буде лише його підняття, але вірне його несення аж до смерті.
Однак підрахунок того, наскільки більше ми отримаємо, аніж дамо, не повинен зайняти у нас багато часу. Добре сказано, що деякі проводять багато часу, обраховуючи кошти наслідування Христа, а насправді вони повинні обрахувати собі кошти Його не наслідування. Ми віддаємо лише наше небагато, що становить наше людське все, натомість ще в теперішньому житті одержуємо багатства ласки «в сто раз більше» (Мат. 19:29; Мар. 10:30) – мир, радість, благодать серця, яких світ не може дати, ні забрати, і т.д. А в майбутньому ми одержимо вічне життя в Божому Царстві. Насправді, після підрахунку всіх коштів, існує небезпека, що ми засоромимось по причині мізерності нашої жертви і боятимемось прийти з нею до Господа. Завдяки знанню Господнього Слова ми одержуємо відвагу, щоб взяти хрест, і усвідомлюємо, що Його ввічливе запрошення підтримане милосердям і ласкою. Завіт з Господом є лише початком, а до кожного, хто укладає цей завіт, в часі потреби надходить ласкава допомога. Ісус каже: «Без Мене нічого чинити не можете ви». Так, як і у Його випадку, якщо даний нам хрест виявиться занадто тяжким для нас, Бог пошле нам поміч і полегшення (Мат. 27:32; 1 Кор. 10:13).
Інколи випробування, страждання та переслідування вважаються актом несення хреста, а насправді вони ним не є. Світ зовсім не несе хреста, подібно, як і ті, котрі повсякчас не розпинають своєї волі. Багато чоловіків кажуть: «Відколи я одружився, я ношу хрест через свою дружину. А багато жінок скаржаться, що саме чоловік став їх хрестом. Але жоден з тих хрестів не є хрестом Христовим, а проблема полягає лише в непідібраному подружжі. Часто пари неправильно підбираються. Однак і це може стати несенням хреста. Якщо, наприклад, опозиція зі сторони чоловіка чи дружини викликана вірністю Господу зі сторони одного з посвячених членів християнського подружжя, то зношення таких речей буде несенням хреста, оскільки все це зноситься заради Христа і Правди. Також зношення протиріч зі сторони підприємців-конкурентів по причині нашої вірності Христові, буде частиною несення хреста. Правдоподібно, для нас буде добрим, якщо ми посвячуємося Богові та Його волі, не бачити всього того, що може приховувати в собі несення хреста.
«Я не знаю, що мене чекає
Господь закрив майбутнє від очей;
Щоби людини кожен крок і чин
Випробуванням був для неї».
Ісус каже нам, що взявши хрест, ми повинні нести його і йти за Ним, вірно наслідуючи Його аж до кінця. Несення хреста не означає втечі від випробувань або страх перед ними. Ми повинні зносити їх з безтурботністю. Несення хреста є загальною справою, будучи способом розвитку характеру з боку посвяченої Божої дитини. Єдине властиве почуття, в умовах несення нашого хреста, було виражене Вчителем: «Не Моя, а Твоя нехай станеться воля».
СЛІДУВАННЯ ЗА ІСУСОМ
Слідування за Ісусом, або Його наслідувати, означає прийняття Його як прикладу і наслідування. Окрім постійного відречення від себе і світу, ми робимо це через роздумування в щирому послуху і свідченні доброго Божого Слова через наш самоаналіз, пильність і молитву (Пс. 1:1,2; Лук. 8:15; Ів. 18:37; Кол. 4:2).
Не достатньо також розпочати з відважного визнання Ісуса як свого Спасителя, з відважного запевнення про учнівство і виявлення рішучих намірів піти за Ним. Коли ми вже прийняли рішення стати на бік Господа і стали Його учнями, ми мусимо бути випробувані. Не ті, котрі лише на початку мають запал і, можливо, стрибають від радості, вигукуючи «Алілуя, я спасен!», але ті, котрі можуть підтвердити свою цінність у вірності і терпеливій витривалості (Євр. 10:36; Як. 1:4), достоїнствах, необхідних в щоденному подорожуванні слідами Учителя, будуть визнані гідними і остаточно визнані Господом, почувши від Нього такі слова: «Гаразд, рабе добрий і вірний!»
Як правдиві християни ми повинні завжди пам’ятати, що «Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (1 Пет. 2:21). Роблячи так, ми повинні слідувати за Його керівництвом. Яку ж потіху нам приносить розпізнання Його постійної турботи як нашого Пастиря! Християнин ніколи не повинен розглядати своїх досвідчень успішних і неуспішних, але повинен пам’ятати, що все, що з ним трапляється (якщо він насправді живе близько Господа), є результатом Його влаштування та керівництва. «Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її» (Пс. 37:23). Навіть, якщо ця дорога виявиться дуже тернистою, вузькою та кам’янистою, то він знає, що Божа дорога є найкращою.
Та деякі могли б запитати: Чи наш Небесний Отець планує і приготовляє кожен маленький крок, кожен незначний випадок в наших випробуваннях? Правдоподібно, що в цьому питанні може бути дві крайності. Наші розуми різняться. Наші випробування різні. Зрозуміло, що різні особи з-поміж нас мають по своїй природі схильності до трактування справ з різних точок зору. Ми, звичайно, думаємо, що багато з нас не дуже схильні приглядатися до Господнього провидіння в різних дрібних деталях нашого життя. Якщо йдеться про нас самих, то ми швидше схильні думати, що багато людей одержали б ще більше благословенств, якби більше пильнували в цій справі. Та деякі впадають в крайності, думаючи про переможне Господнє провидіння. Такі схильні думати, що якби навіть їм довелося ступити в калюжу води, то Господь співпрацював би тут з ними.
Однак ми маємо запевнення, що «Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться [шанує] його, і визволює їх» (Пс. 34:8). Стараймося щораз більше помічати Господнє провидіння у всіх наших справах. Крокуймо поряд з Ним в покорі та любові, знаючи, що Він направляє наші кроки – не так щоб все, що ми робимо, кожен крок, який ми вчиняємо, був обов’язково наказаний Ним (особливо, коли виявляється, що цей крок невластивий), але що загальний спосіб поступування праведної людини знаходиться під Його наглядом. Бог посилає своїх ангелів, Своїх посланців, щоб вони пильнували над Його людом (Пс. 91:11,12; Євр. 1:14). Таким чином, правдиві християни, посвячені християни, мають в Ньому свого провідника.
ПОРІВНЯНО НЕБАГАТО ЛЮДЕЙ Є ПРАВДИВИМИ ХРИСТИЯНАМИ
На підставі Святого Письма ми розуміємо, що для того, щоб бути правдивим християнином, потрібно виконати певні чітко визначені вимоги. Багато мільйонів людей вступили до церков і в очах загалу вважаються християнами, однак, вони є християнами лише зовні, подібно, як багато були лише зовні євреями. Навіть серед тих, які прийняли «рішення на користь Христа», є багато людей, які думають, що є правдивими християнами, але такими не є, оскільки ніколи не посвятили свого життя Богові. По суті, порівняно небагато є таких, що зрікаються себе і світу, несуть хрест як учні, тобто послідовники Христа – правдиві християни, є «справді учнями» (Ів. 8:31). Лише тим, які перебувають у Його Слові і дозволяють, аби Його освячуюча сила діяла в їх серцях (Ів. 17:17), Ісус обіцяє знання Правди та благословенну свободу, яку воно з собою несе (Ів. 8:32).
Звертаючись до Своєї Малої Черідки, як до тих, котрі «є більше, ніж переможцями» (Рим. 8:37, KJV), Ісус сказав (Лук. 12:32): «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство». Будучи, в першу чергу, «сплодженими» від Божого Святого Духа через Євангелію (1 Кор. 4:15) «до живої надії» (1 Пет. 1:3), члени Малої Черідки стали «якимсь первопочином творів Його» (Як. 1:18).
Як буквальне народження попереджається сплодженням, а потім оживленням плоду, так відбувається і з новим створінням. Після сплодження через Боже Слово і Дух зародкове нове створіння оживлюється через отриманого духа Правди (Еф. 2:1,5; Кол. 2:13). Якщо цей процес розвитку триває надалі, якщо це нове серце, розум і воля, той скарб, сплоджений і оживлений у своїй земній посудині (2 Кор. 4:7), не перестає розвиватися, «зміцняючись Господом та могутністю сили Його» (Еф. 6:10), то сплоджене, оживлене, розвинуте, зміцнене, врівноважене і вдосконалене в терпінні (1 Пет. 5:10) нове створіння народжується у воскресіння як духовна істота, так само, як Ісус, як нове створіння (Євр. 2:10).
«Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух» (Ів. 3:6). «Тіло й кров посісти Божого Царства не можуть» (1 Кор. 15:50), тому що в духовному царстві нікому не потрібне тіло, кров, кості, м’язи, легені, шлунок, буквальні ноги для ходьби і т.п. Такі тіла, що складаються з крові та костей, тобто людські, не могли б в ньому існувати. Тому, «коли хто не родиться з води [правди] й Духа [з духовним розумом в духовному тілі], той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:5).
Нове створіння (подібно, як і людська істота) народжується після того, як отримує своє власне окреме тіло. Духовне тіло одержується під час воскресіння. Як Ісус, як Нове Створіння, був «первороджений з мертвих» (Кол. 1:18; Дії 26:23; Об. 1:5) і у воскресінні отримав своє духовне тіло, так подібно і Церква Первороджених (Євр. 12:23) відроджується зі стану смерті й отримує духовне тіло у воскресінні, після чого може приходити і відходити невидимо, подібно до вітру, бо «Вітер віє, куди забажає [по своїй волі], і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа» (Ів. 3:8, Хом.). Отож, ми не знаємо, якою є духовна істота, але звертаючись до тих, котрі були сплоджені від Духа як нові створіння, Апостол Іван сказав (1 Ів. 3:2): «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього [як духовні істоти], бо будемо бачити Його, як Він є [не таким, яким Він був – в тілі, але яким є – духовною істотою]».
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВДИВИХ ХРИСТИЯН
Хоча існує лише «мала черідка» правдивих християн, котрі складають Христове Тіло, тобто Наречену (Еф. 5:28-32), Жінку Агнця (Об. 19:7; 21:2,9), ті 144 000 вибраних з-поміж людського роду, які сядуть з Ісусом на престолі і стануть разом з Ним на горі Сіон (Об. 3:21; 14:1,4), як велике Авраамове Насіння (Гал. 3:8,16,29), щоб благословити всі народи землі (Бут. 12:3; 22:18; Об. 5:10; 22:17), то, однак, серед християн також з’являється якийсь «натовп великий». Це ті, котрі не були достатньо вірні, аби отримати в нагороду становище серед членів Нареченої Христа і сісти на престолі Його слави і сили, але які як переможці будуть нагороджені «пальмами» перемоги й будуть служити перед престолом «в храмі Його день і ніч» (Об. 7:9,15). Вони також є правдивими християнами, вірними аж до смерті, але вони не були «більше, ніж переможцями», не «стали учасниками Божественної природи» (2 Пет. 1:4, УБТ). Вони зображені в служницях (Бут. 24:61), які їхали разом з Ревекою на верблюдах, коли вона подорожувала через пустиню (зображуючи подорожування у Віці Євангелії), щоб одружитися зі своїм нареченим, якого вона ще не бачила (Ісааком, який зображує Ісуса). В більшій чи меншій мірі члени Великої Громади дозволили на те, аби їх «шати спасіння» (Іс. 61:10) – одежі праведності – були опоганені від тіла (Юди 23). Тому вони також повинні були випрати свої шати в крові Агнця (Об. 7:14).
Це, звичайно, не відноситься до світу, бо світ не зодягнув шати Христової праведності, шати спасіння. Насправді їх носять лише Господні діви – як мудрі, так і нерозумні – які знаходяться в гроні «переможців», чи то на престолі, чи перед ним, оскільки діви, подруги Молодої, які йшли за нею, були припроваджені в царську палату з радощами та потіхою (Пс. 45:15,16).
ВИДИМА ФАЗА ЦАРСТВА
Тоді як правдивий клас Царства – Ісус і Церква – під час свого царювання буде невидимий для всього людства, то, однак, по всій землі його будуть видимо представляти деякі людські істоти – Старожитні та Молоді Гідні, подібно, як під час свого панування сатана та його ангели були видимо представлені певними людськими істотами, серед яких опинились гнобительські правителі, фальшиві релігійні вчителі і грабіжницькі аристократи. Та перш ніж Старожитні і Молоді Гідні стануть видимими представниками пануючого на землі Небесного Царства (Бут. 13:14,15; Дії 7:5; Євр. 11:39,40), вони повинні будуть на підставі вірності, досягнутої під час випробування в теперішньому житті, довести свою лояльність щодо Правди і Справедливості. Таким чином, у майбутньому віці вони будуть відповідними і відповідальними представниками невидимих Правителів. Вони будуть князями (але не царями!), які будуть панувати в суді – згідно з принципами правди та справедливості (Іс. 32:1). Старожитні Гідні будуть князями (а не царями!) по всій землі (Пс. 45:17), а їхніми співпрацівниками будуть Молоді Гідні (Йоіл 3:1; Євр. 11:38). Виконуючи таку владу, Старожитні та Молоді Гідні будуть володарями, що підлягатимуть Христові, тоді як світ на той час не лише взагалі не матиме влади, але буде підданий тим Гідним. Старожитні та Молоді Гідні постануть перед світом як Його видимі володарі і такими їх визнає світ і виявить щодо них послух.
З Гідними тісно будуть пов’язані князі нижчого рангу і провідники, які образно представлені в Чис. 1:5-16 і 31:14. Ці останні князі або провідники зображують Квазі-вибраних, а серед них Посвячених Табірників Епіфанії, які виявляться корисними помічниками завдяки їх багатьом здібностям, допомагаючи невибраним на Святій Дорозі, коли вони розійдуться повсюди, щоб навертати людей до Божого Слова і праці. Ці слуги принесуть людям мир (Пс. 72:3). Такого результату слід прагнути якнайбільше!
Ми заохочуємо особливо тих, котрі зробили кроки покаяння та виправдання, аби вони сіли та обрахували кошти посвячення, після чого постановили стати правдивими християнами, «справді учнями».
Як новопосвячені, так і нововиправдані потребують вказівок з Божого Слова, а також надій та обітниць, що містяться в ньому. Тому ми наполягаємо, щоб весь Божий люд старався вчити таких, але не в дусі сектантства, яке довело свою непридатність, майже до огидності, а в дусі науки (навчання) Христової, науки Апостолів і Пророків, науки Біблії – простої та чистої. І наскільки ми подаємо їм цю науку незабрудненою, настільки передаємо їм «силу Божу… на спасіння» (1 Пет. 1:5), яка може уберегти їх від упадку.
В залежності від того, в якій мірі ми будемо в стані вкласти в серця та розуми новопосвячених науку Біблії, настільки ми матимемо успіх, який полягатиме в тому, що ми зможемо дати їм засіб проти бур’яну, який знищить насіння тернини земних амбіцій і задоволень (Мат. 13:22), оскільки лише тоді, коли перестануть існувати ці амбіції, зможе прорости добре насіння Царства. Тоді серце зможе вповні опинитися серед справ, пов’язаних з Царством, справ, які ще не є видимими. Лише ті, кому були відкриті очі зрозуміння на прекрасні правди Божого Слова (як це було добре вияснено, напр., в Студіях Святого Письма – особливо в Божому Плані Віків), можуть належно оцінити, «що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання» (Еф. 3:18,19). І тільки такі можуть оцінити те, «чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його». Такі люблять Бога більше, аніж свій дім, країну, батьків, дітей чи щось інше – більше, ніж люблять самих себе – так, що готові віддавати життя в Його службі (1 Ів. 3:16).
Лише раз завели наш Годинник Життя,
І ніхто нам не скаже точніше,
Коли стрілки назавжди припинять биття,
Може скорше годину, чи може пізніше.
Лиш тепер час є твій, ти живи
І люби і працюй, поки можеш трудитись,
Не надійся на завтра, спіши,
Бо Годинник твій може спинитись.
Біблійний Прапор №5, травень-серпень 2016