ДО АДУ – Й НАЗАД
“З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю”
– Осії 13:14 –
ПРОБЛЕМА АДУ віками випробовує уяву й розуміння думаючих християн і, дякувати Богові, останнім часом багато-хто відчув полегшення, що середньовічні пересуди на тему жахливого місця вічних мук, вогню та сірки втратили свій вражаючий вплив на розум більшості віруючих.
В сьогоднішньому світі погляд про “ад”, що знаходиться десь всередині землі, де після смерті злі люди вічно мучаться, вже у великій мірі повалений в розумах сучасних людей. Та, нажаль, під впливом помилкового переконання, ніби Біблія насправді вчить такій диявольській доктрині, багато-хто відкинув ціле Боже об’явлення як збірку міфів і покинув навіть зовнішній вигляд віри.
Однак, ще багато є людей, котрі вважають, що Божим наміром щодо грішників є їх вічне карання, навіть в буквальному місці палаючого вогню, і вони стверджують, що це є біблійним вченням. Інші, котрі відкидають цей страхітливий погляд, стверджують, що вогонь – це “полум’я докорів сумління”, яке після смерті вічно мучить тих, котрі за життя не каються в гріхах і не реагують на Божу ласку.
Де ж правда в цьому питанні?
Чого Біблія насправді вчить? Чи наміром Творця є вічне карання тих, котрі протягом кількох років життя на землі не змогли виконати Його норм віри і послуху? Чи люблячий Бог, котрий послав свого Сина, щоб Він став Відкупителем людини, може бути одночасно безжалісним автократом, що звершує помсту на чоловіках, жінках і дітях, котрі ніколи раніше не мали справжньої можливості пізнати Його і прийняти Його ласку?
Дехто може бути схильним до занедбання дискусії як такої, що в значній мірі оперта лише на припущеннях. “Що хтось може знати про ад? Адже ніхто ніколи звідти не повернувся і не сказав нам, який він!” І так і Ні! Так – наш Господь Ісус, про що кажуть деномінаційні кредо, “зійшов до аду і третього дня воскрес”. Ні – Він не залишив нам жодного запису на тему його досвідчень того часу. Кілька інших осіб померли і були пробуджені – син наїнської вдови, дочка Яіра і друг нашого Господа – Лазар. Чи вони були в небі чи в аду, в блаженстві чи в муках, вони не залишили жодної згадки про час своєї відсутності серед близьких. Вони однозначно були несвідомі про той час, а їх мовчання є знаменним.
А як було з Ісусом? Чи Він дійсно сходив до пекла? Святий Петро так вчить: “Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам… ви руками беззаконників розп’яли та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши… Бо каже про Нього Давид… не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління!” (Дії 2:22-27).
Чому Божий “Святий” зійшов до аду? Ми знаємо, що Він скуштував смерті за кожну людину і дав своє життя “на викуп за всіх” (Євр. 2:9; 1Тим. 2:6). В Єв. Івана 3:15-17 наш Господь заявив, що Його місією було спасіння світу від загибелі і повернення його до життя. Апостол Павло розумів, що Христос помер за безбожних, за грішних (Рим. 5:6,8). Тому, чи повинні ми розуміти, що наш Господь пішов до аду, щоб понести Божу кару за гріхи людства і запевнити їм звільнення з в’язниці? Так – Христос помер!
ПРИХОВАНЕ МІСЦЕ
Пекло – це лише самовільне тлумачення гебрайського слова шеол та грецького слова хадес, що означають гроб, стан смерті. Це місце перебування усіх, хто сходить до гробу, коли їхнє життя на землі добігає кінця. Говорячи на тему воскресіння Ісуса в день П’ятидесятниці, Апостол Петро пригадав слухачам, що навіть цар Давид не сходив на небо, але помер і був похований (Дії 2:29,34).
Оскільки всі успадкували вирок смерті від перших батьків людської раси, гроб – шеол – є неминучим призначенням кожного із нас. Всі ми сходимо до аду. Здається, 116 Псалом є піснею подяки Ізраїльтянина, врятованого від передчасної смерті. Він воскрешає спогади: “Болі смерти мене оточили і знайшли мене муки шеолу” (3 в.). Або як подає Жива Біблія (англ.): “Я став перед лицем смерті – я стривожився і засмутився”. Життя є цінним. Натуральним прагненням людини є уникання гробу і з тремтінням триматися за життя, незалежно від того, наскільки великими є страждання, яка похмура картина майбутнього і мізерна надія на допомогу. І для багатьох невимовний страх перед незнаним майбутнім призводить до того, що смерть є страшною перспективою.
Чи померлі страждають за свої гріхи?
Ні – вони сплять. Вони знаходяться в стані несвідомості, в якому не можуть переносити жодних страждань, відчувати будь-який біль, і вони не усвідомлюють упливу років (Екл. 9:10). Одне за одним покоління “заснули” зі своїми батьками, як це виражає Святе Письмо. Вони не прилучилися до ряду злочинців, що переживають безкінечні муки, ані не були вислані до якогось чистилища, де могли б страждати певний час, щоб відпокутувати свої гріхи і потім, можливо, були б прийняті до неба. Вони були несвідомі, непритомні, спали сном смерті. І з цієї точки зору те, що вони перенесли, є спільним для всього людства.
Слова Давида відображають думку про сон: “або постелюся в шеолі, ось Ти!” (Пс. 139:8). В стані смерті ніхто не сховається від Божої сили і Він може, в свій час проявить цю силу, щоб збудити тих, котрі сплять – щоб вивести всіх, що в гробах, як сказав наш Господь Ісус (Ів. 5:28,29).
Згідно з даним запевненням пробудження, сон смерті може навіть бути прийнятий з полегшенням під час великого нещастя, а в гебрайському розумінні шеол перекладається інколи як місце втечі від утиску. Для Патріарха Йова в його тяжкому положенні смерть здавалася бажаною. Пригнічений серією болісних переживань, які впали на нього, він зберіг свою праведність, але молився:
“О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав! Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене! Кликав би Ти, то я відповів би Тобі” (Йов 14:13,14).
Прагнучи шеолу, Йов не мав на думці місця мук, а перекладачі Біблії Короля Якова (KJV), усвідомлюючи собі недоречність перекладу в цьому випадку слова шеол словом “пекло”, властиво вжили слово “могила”.
Англійський вираз Hell (ад)
В староанглійській мові слово hell (ад) означало заховати, затаїти, закрити. Записи відносяться до кагатування картоплі – яка складалася до ям і прикривалися для того, щоб могла зберігатися. Три рази в Старому Завіті шеол перекладено як “яма” (англ. Біблія). Коротко кажучи, власне по цій причині правильно вжитий “ад” рівнозначний з висловами “могила” і “яма”, вказуючи на таємничий або прихований стан смерті.
Але в релігійному, доктринальному кліматі тих часів вживання слова “пекло”, як перекладу слова шеол, всюди, де тільки було можливо в англійській Біблії Короля Якова, протягом багатьох віків служило для підтримування блюзнірства, яке ганьбило ім’я та характер Бога справедливості і любові – Бога, котрий ніколи не призначив вічної кари за короткий період життя в непослуху. Божою карою за гріх не було вічне життя в муках. Це була смерть.
ДИЯВОЛЬСЬКИЙ ВИНАХІД
Але яким чином “ад” завоював своє зловісне значення, що так переважає в християнській традиції? Ісус та Апостоли не були, звичайно ж, відповідальні за погляд про вічні муки, ані така перспектива не мала жодної реальної підстави в розумі віруючих євреїв в їх часи. Марта, після смерті свого брата Лазаря, підтвердила свою віру: “Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне” (Ів. 11:24). До того часу Лазар був мертвий.
Теорія вічних мук бере свої корені в стародавніх поганських релігіях, в яких проявлялася сильна віра у всякого роду надприродну нечисть, в світ ворожих богів, котрі вимагати компенсації в замін за ласку, яку мали силу виявляти. Зрозуміло, що мусило існувати місце перебування для такого злого братства, і уявний “підземний світ” – хадес – став тим місцем. Грецька міфологія рясніє оповідями про блаженства так званих богів, а Апостол Павло, коли відвідував Афіни, бачив “місто, повне ідолів” (Дії 17:16).
Безперечний блуд, що стоїть в основі всієї структури обману, був осмислений на зорі історії людства тим, котрого Ісус назвав “батьком неправди” (Ів. 8:44) – “змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить всесвіт” (Об. 12:9).
Божі вимоги послуху з боку першої людської пари, виражені найпростішими словами, були передані в наступний спосіб:
“Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш” (Бут. 2:16,17).
Заперечення, висловлене змієм, стало з того часу взірцем для всіх неправдомовців: приписування опоненту свого власного ганебного вчинку. “Називання Бога неправдомовцем”.
Він хитро запитав жінку: “Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?” Єва пояснила цю заборону. Сатана продовжував: “Умерти – не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло” (Бут. 3:1,4,5).
Святий Павло сказав, що жінка була зведена, але Адам не був зведений (1Тим. 2:14). Однак насіння сумніву були засіяні, щоб незабаром вкоренитися і прорости, аж, врешті, облудне вірування в безсмертя людської душі стало майже повсюдним. З бігом часу обман був схвалений навіть в християнській вірі і послужив як батіг для підпорядкування наказам властолюбних клерків, котрі одного могли з легкістю відправляти до неба, а іншого засуджувати до глибин пекла.
Надія на небо має підставу в біблійній правді. Сатана достатньо мудрий змій. Він дозволив на проблиск цього малого промінчика світла, який привернув увагу його жертв, але сам сатана весь час діяв приховано, щоб перекрутити правду. Тому природнім здавався висновок, що якщо після смерті душі добрих мандрують до неба, то мусило існувати місце, в якому душі злих були б ув’язнені, щоб тільки стримати їх деструктивний вплив на мир і гармонію створіння в цілому.
Мотиви сатани в едемській драмі самі по собі є темою досліджень. Потрібно визнати, що його плани були логічні і втілені з великим успіхом, так що Святе Письмо називає його “князем світу цього” (Ів. 14:30) і “богом цього віку” (2Кор. 4:4). Можливо, що він звів навіть самого себе і справді очікував, що заволодіє безсмертною расою, але коли усвідомив, що його бранцями є вкрай слабка і вмираюча людська родина, то злість допровадила його і його прислужників до ще більшої крайності в злих винаходах, призводячи до того, що життя для більшості людства справді можна назвати “пеклом на землі».
«ПРИТУЛОК БРЕХНІ»
Кожне життя є даром від Бога. Навіть під вироком смерті з причини гріха “ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо” (Дії 17:28). Якби Він не підтримував життя, не оживляв постійно наші тіла і не пробуджував наш розум, ми не могли б існувати. Адам, створений з елементів землі, не був живою істотою, аж поки ГОСПОДЬ БОГ “дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею” (Бут. 2:7).
Адам не став безсмертною душею. Безсмертя є станом, в якому смерть є неможливою, а Апостол Павло визначає її як Божественний атрибут (1Тим. 6:16), що не вимагає підтримування життя з боку іншої особи. Адамові не було дано душі як додатку до тіла – якоїсь невловимої духовної ознаки, яка б залишалася свідома, навіть якби з бігом часу тіло перестало функціонувати.
Біблійний запис подає, що через непослух наші прабатьки стягли на себе кару смерті і померли. Коли дихання життя припиняється, помирає не лише тіло; душа – особа – перестає існувати. Як зауважив “Проповідник”: “І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його” (Екл. 12:7). Коли наш Господь Ісус віддав своє життя за гріхи світу, то, власне, свою душу Він віддав на смерть (Іс. 53:12), тому тіло перестало жити.
Адам і Єва не померли негайно. З Божої точки зору день “їди твоєї від нього” є періодом 1000 років (2Пет. 3:8): зауважмо, що вони померли протягом цього періоду. Замітка на полях в Бут. 2:17 (англ. переклад Старого Заповіту H. Spurrell) – “умираючи вмреш” – здається підкреслює певність кари, а також наводить на думку про поступовий характер її застосування. Процес умирання був повчальним для наших прабатьків, котрі мали сплодити людську расу, – хоча з послабленим життям – яка протягом поколінь мала бути навчена досвідченням зі злом, щоб ґрунтовно переконатися про катастрофічні наслідки гріха. Це досвідчення дало об’єктивний урок на цілу вічність. А прогресуючий Божий намір по відношенню до Його земних дітей об’явить це у властивому часі.
Сатана не мав проблем зі зведенням усього людства через віру в обман. Адже інстинкт і розум кажуть нам, що смерть не є натуральною, і ми не можемо погодитися з фактом, що Бог створив нас без якоїсь тривалої цілі. Назавжди втратити здобуті протягом життя знання, оплакувати втрату друзів і рідних, проводити час, намагаючись подобатися Тому, хто є нашим Отцем і Життєдавцем, лише для того, щоб бути знищеними смертю – це неймовірна й незрозуміла перспектива.
Тому хитрий обман сатани, майже без винятку, припав до охочих вух, а Божий вирок смерті є прикрим для прийняття усіма, за винятком небагатьох. Ці небагато-хто все ж зауважили, що Творець в своїй великій любові, навіть під час гріхопадіння людини, запропонував промінчик надії. Насіння жінки мало стерти голову змія (Бут. 3:15). Цим насінням був Христос.
Сатанинський “притулок брехні” розпадається і незабаром буде затоплений (Іс. 28:15,17). Всі зведені, що знаходили притулок у фальшивих надіях, і всі, котрі через страх перед пекельним вогнем були поневолені в злих системах, будуть звільнені від неволі тління на волю слави синів Божих (Рим. 8:21).
Окрім хадес, два інші слова в Новому Заповіті перекладені на “ад” – геєнна і тартар. Друге з них виступає тільки один раз і відноситься до ув’язнення впавших ангелів. “Бо як Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд” (2Пет. 2:4). Тартар походить від Tartaros, міфологічної прірви або в’язниці, найнижчого рівня уявного підземного світу, де були карані негідні. І це, здається, відноситься до усунення з неба сатани та інших впавших ангелів і зіслання їх до ганебного стану.
ІНШИЙ РІД АДУ
Геєнна є грецьким визначенням, що відповідає гебрайській “долині Гінном”. Ця долина була ущелиною, розташованою відразу ж за південним муром Єрусалиму, що вживалася як сміттєзвалище. Огонь був підтримуваний там весь час, спалюючи міські нечистоти, правдоподібно до нього додавалася сірка, щоб посилити спалення і викликати повне знищення. Все, що тільки не було знищене в полум’ї, було їжею для черв’яків і так само дощенту нищилося, як і те, що згоріло. Жодного живого створіння не вкидали до геєнни, оскільки євреям заборонено мучити живих істот. В звичайних обставинах померлих ховали в долині Йосафата, на схід від міста, але тіла винятково підлих злочинців вкидали вниз на сміття, роблячи їх огидними в очах люду.
Ясна річ, що таке місце дало в Святому Письмі відповідну ілюстрацію для повної загибелі – знищення. Дослідження слів нашого Господа Ісуса показує, що Він звертався до геєнни в символічному значенні, виражаючи думку не про вічну свідомість в муках, а про повне й остаточне знищення.
Різниця між двома адами
В загально прийнятому погляді немає жодної різниці між адом хадес і адом геєнни, оскільки довільний переклад призводить до заплутаності цієї справи. Але докладний аналіз віршів, пов’язаних з цією темою, виразно показує, що перший ад – хадес або шеол – відноситься до гробу, стану смерті, з якого настане пробудження. Другий ад – геєнна – виражає думку про постійне знищення. Не може бути жодного повернення з геєнни.
З тимчасової смерті Адам та ціла людська родина будуть пробуджені. Маючи знання про катастрофічні наслідки гріха з першого життя під правлінням “бога віку цього”, їм буде даний новий досвід з життям під справедливим пануванням Христового Царства. Вірні успішно пройдуть проби характеру цього “дня суду”, здобуваючи для себе вічне досконале людське життя, яке Бог задумав спочатку, щоб воно стало їх уділом.
Це здається зрозуміло; але будуть такі, які доведуть, що не підлягають реформі і є злими, і Божа мудрість пошле їх на вічне знищення вгеєнні – другій смерті (Об. 20:14). (Дивись наступну статтю.) У вище згаданому вірші смерть і ад зображені як такі, що понищаться на завжди в “озері огняному”, вказуючи, що більше не будуть існувати. Зрозуміло, що Об’явлення є книгою символів. В живій, образній мові воно дає особливе пророцтво про речі, які напевно стануться. Ісус Христос “показав” їх своєму слузі Іванові (Об. 1:1). Можливо полум’я долини Гінном, видиме з мурів міста, давало при вечірньому небі образ “огняного озера”, роблячи його влучним метафоричним представленням повного знищення.
Все людство йде до першого аду, хадес – могили, лише за винятком тих, котрі будуть жити під час утиску і ввійдуть в Царство Христа. Всі успадкували недосконалість і тому підлягають первісному вироку смерті: “В Адамі вмирають усі” (1Кор. 15:22). Навіть будучи в процесі вмирання, з Божої точки зору ми трактовані як уже померлі (Лук. 9:60).
Ніхто не піде до другого аду, геєнни – постійного знищення – за гріх іншої особи, але вперто зла людина помре за свій власний гріх. “Тими днями не скажуть уже: Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах! Бо кожен за власну провину помре, і кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде їй на зуби!” (Єр. 31:29,30). Можемо бути певні, що милосердні зарядження Царства Христа полегшать усім доходження до повної гармонії з принципами правди і до справедливого життя. Однак виявиться, що дехто залишиться незламним, і Господь у своїй мудрості і милосерді усуне їх зі сцени, очищуючи таким чином землю від усіх, котрі могли б опоганювати вічний дім людини.
ДЕБАТИ ПРО АД
Остання публікація Євангельського Союзу з дискусією про “Природу аду” привела до виразного посилення побоювань багатьох євангельських християн стосовно погляду традиціоналістів на тему аду. Ортодоксальне вчення каже, що невірні без винятку будуть засуджені, але серед євангеліків здобуває симпатію поняття умовного безсмертя, яке обов’язково вимагає ревізії проблеми аду. Дебати велися в досить дружній спосіб, хоча деякі видатні теологи, приймаючи погляд «умовного безсмертя», відмовилися від зустрічей з групами традиціоналістів. Кажучи в загальному, теперішній екуменічний клімат – спроби християн усіх визнань жити разом у згоді – призвів до збільшення толерантності, а також готовності оминати різниці поглядів заради виживання.
Питання, що стосуються аду і людського безсмертя, не є новими. Правдоподібно протягом усієї історії християнської церкви існували такі, що боролися з поглядом про мстивого Бога, помста Якого на грішниках здається суперечною з Його милосердям. Без сумніву були такі, що гамували свої сумніви, але новаторський рапорт, опублікований давно тому, в 1912 році, підтверджує, що до того часу багато християнських проповідників відкинули стару доктрину пекельного вогню, більше не навчаючи про вічні муки для грішників. Ось кілька фрагментів:
· Славетний Р. Дж. Кампбелл з Лондону, що представляє нонконформістський погляд, сказав: «Я не знаю жодного духовного, котрий би вірив у вічне карання; я також не думаю, щоб якийсь освічений духовний вірив так в минулому».
· Преподобний Артур Л. Оделл, пастор з Сент-Луїсу, сказав: «Я не знаю жодного пресвітеріанського проповідника, котрий вірить чи проповідує цей погляд. Звичайно, це буквальне пекло було широко розповсюдженим поглядом в більш ранні роки, але церква пориває з багатьма концепціями минулих віків».
· Архієпископ Гленон, хоча ухиляється від прямої відповіді, але складає враження, що католицький клір вже не вірить в буквальне пекло. Він сказав: «Зараз занадто гаряче, щоб розмовляти сьогодні на таку тему (! – ред.). Щодо проповідування католицьких духовних про пекельний огонь, то скажу, що ми проголошуємомо віру, а наша віра – це віра церкви».
· Преподобний Девід С. Фелан, редактор Західного Сторожа, заявив: «Католицькі священики не проповідують про пекельний огонь. Церква не займає виразної позиції у цій справі».
· Преподобний д-р Джеймс В. Лі з Методистсько-Єпископальної Церкви Півдня заявив: «Я не вірю в пекельний огонь і сірку, і думаю, що чув заледве одну проповідь, в якій була виражена така віра, це було в Джорджії кілька років тому».
· Равин Адольф Розентетер, цитований як такий, що говорить з наголосом: «Я звичайно ж не вірю в буквальний пекельний огонь. Ортодоксальні євреї не визнають цього погляду».
· Християнський Провідник і Дорога друкує наступне: «Американське Товариство Дослідження Біблії урочисто заявило, що немає ніякого пекла. Конференція англійських духовних прийняла такий самий погляд. Кілька днів тому Пастирське Товариство Марієтти урочисто оголосило або схвалило подібну доктрину. Іншими словами, влади християнських церков здається погоджуються з тим, що старе біблійне поняття пекла безкінечних мук, огню і сірки є нелогічним і неправдивим».
Те, що деякі продовжують триматися блюзнірської доктрини вічних мук в пекельному огні через 90 років після надання таких свідоцтв, ілюструє нескориму силу великого обману сатани: “Умерти – не вмрете”. Але чи хтось не довірятиме своїм очам і вухам, коли померлі повернуться з глибокого сну в пеклі? Напевно, коли повернуться з гробу з привернутим диханням життя і їм буде дана нова можливість життя, аж до осягнення досконалості в образі і подобі їх Творця, вони будуть радіти і дякувати Богові, що відкупив їх від сили гробу і звільнив від смерті!
SB ’02, 98-102
Біблійний Прапор 2010 р.