Огонь На Горі

Статті

ОГОНЬ НА ГОРІ 

РОЗДУМИ НА ТЕМУ АНАРХІЇ – ЇЇ СУТІ, ІСТОРІЇ ТА ЇЇ ЗВ’ЯЗКУ З 1 КНИГОЮ ЦАРІВ 19:11, 12

Вступ

З наук Посланника Пароузії ми довідуємося про роль, яку відіграють – абсолютно несвідомо – різні філософії та політичні інституції, в тому числі анархізм, у виконанні Божого Плану. Але в той час як багато з них були добре задокументовані, анархізму так всюди побоюються всі інші сторони, що інформація про нього була прихована. В результаті його суть та історія є маловідомі. Цю статтю ми представляємо для того, щоб поправити брак рівноваги та через те, що десь інакше є дуже мало доступної зібраної інформації на цю тему. Деякі її частини можуть виявитися тяжкими до засвоєння деякими новими читачами, але освячені Епіфанією дослідники Біблії повинні зауважити, що як брат Рассел, так і брат Джонсон добре розуміли суть анархізму в його різних формах та важливу роль, яку він відіграє у виконанні Божого плану, як ми це бачимо в їхніх працях.

Без практичного розуміння анархії ми не можемо властиво відчитувати й розуміти знаків часу. В умовах світу, що погіршуються, в теперішній час утиску, що є перед нами, – який без сумніву буде, як і було провіщено, настільки жахливий, що майже нестерпний, – брати будуть змушені зблизитися між собою в сфері та впливі теперішньої правди, яку Бог так ласкаво запевнив нам як охорону в ті часи (Іс. 4:6). Теперішній аналіз є спробою пролити світло на один з найменше зрозумілих обрисів досвідчень світу в теперішній Час Утиску – період всесвітньої анархії, зображеної в “огні” з 1 Цар. 19:12 – в надії, що вони дозволять досліднику Біблії легше й повніше зауважити цей аспект знаків часу.

*   *   *

ІСТОРІЯ ПОКАЗУЄ, ЩО БАГАТО метод та інституцій, що вживаються для контролю та керування справами людства, починалися з добрих інтенцій їх засновників. Ті, що жили в більш-менш віддалених часах, котрі першими розробили засади анархізму, комунізму та сучасного демократичного соціалізму не є винятками.

Правдивість цього виявляється в політичних поглядах та суспільно-економічному розумінні таких сучасних радикальних мислителів, як Анрі де Сен-Сімон (1760-1825) та Франсуа Марі Шарль Фур’є (1772-1837), а також їх наступників, утопічних анархістів, таких як П’єр Джозеф Прудон (1809-1865) та Петро Кропоткін (1842-1921). Ці люди, які мріяли й планували кращий світ, були побуджені високими гуманними ідеалами, не дивлячись на їх непрактичність та невиправдану й помилкову надію на істотне добро людства.

Ці утопічні радикали ніколи не могли реалізувати своїх ідеалістичних мрій, але навіть, якби могли, то їх ідеальному світові й надалі було б далеко до “нової землі”, яка обіцяна Божим планом віків для людства (2 Петра 3:13). Для всіх, які достатньо розуміють та вірять в цей чудовий план віків, всі надії, що покладаються на людські плани, тьмяніють і стають несуттєвими й навіть не вартими розважування.

Навіть деякі розважні світові політичні історики звертають увагу на те, що протягом всієї християнської ери концепція “кращого світу” тут на землі з’являлась лише там, де навчалась Християнська Євангелія. Здається, в жодній іншій культурі поза тими, на які мали вплив християнські науки (Іс. 65:17; 2 Петра 3:13) немає посилань до такого “видіння” “нової землі, що правда на ній пробуває”. Так є по тій причині, що не лише сучасні анархісти, але й ті, котрі від них виводяться, такі як Карл Маркс та інші революційні радикали, були змушені якимось чином одержати своє видіння “кращої країни” від тих, котрі першими проголошували Євангелію про Боже Царство.

Політичні культури, які ми знаємо як анархізм, комунізм та демократичний соціалізм, є таким чином об’явлені як мало що світові, світські інтерпретації – імітації – Божественного об’явлення про наступаючий кращий світ.

“ВИДІННЯ” КАПІТАЛІЗМУ

Капіталізм не був творцем свого власного “видіння”, але одержав її від деяких сплоджених від духа осіб в Християнстві, що показують як брат Рассел, так і брат Джонсон, вияснюючи антитип Божих синів, людських дочок та велетнів з Бут. 6 р. (передруки Вартової Башти R 2848, 2844; D 317, 318; Р ’44, 27 стор., 1 абз.; ВS ’58, 46 стор.).

Варто зауважити, що капіталістична культура, яка виросла як гриб після дощу з Промислової Революції і набула форми, з якою ми сьогодні знайомі, пережила в останній час технологічно викликану метаморфозу, починає з’являтися в новій формі та з великою стратегією створення нового виміру в світовому економічному контролі.

Ця зміна викликана прагненнями багатонаціональних промислових корпорацій, фінансових гігантів та технологічних підприємств, щоб бути вільними від впливу того, що називається “оподаткуванням” та урядами “інтервенційними, що втручаються”. Ці уряди, будучи обтяжені національними проблемами та зайняті перш за все своїми власними справами, розглядаються світовими корпоративними інтересами як такі, що здійснюють забагато обмежуючої влади, гамуючи розвиток торгівлі та вимагають зависоких “урізань” до прибутків з метою фінансування суспільних систем та інших потреб держави.

Найновітніші досягнення в сфері електронного зв’язку надали тим світовим корпораціям засоби для осягнення свободи, якої вони прагнуть через запровадження нового рівня комунікації, “суперавтостради” для протікання світових фінансів та торгівлі. На такому рівні вони можуть діяти майже абсолютно без контролю всіх інституцій та засобів урядів світу. Наприклад, вживання міжнародних монетарних систем та узгодженість з національною фіскальною політикою може бути тепер замінена “віртуальними фінансовими операціями”, використовуючи глобальний платіжний засіб, теоретичні гроші – без контролю держави, без податків для сплати, без задавання питань.

Цей новий рівень діяльності є “кіберпростором” , де кожен окремий користувач “суперавтостради” може здійснювати виключний та абсолютний контроль над власними інтересами. Це в свою чергу робить можливим створення картелів, яких не можна відстежити, з дійсно великою свавільною владою, які можуть легко переносити свою діяльність з “неохочих до співпраці” держав з високою оплатою праці розвиненого світу до країн третього світу з низькою оплатою праці, які перебувають в бідності та в нагальній потребі залучення фінансових інвестицій.

Лідери профспілок на Заході усвідомлюють це й побоюються майбутнього, в якому вони та робоча сила, яку вони представляють, стануть не потрібні. Такий розвиток ситуації допомагає нам зрозуміти дещо з джерела, суті та ціни тих занепокоєнь, які підштовхують щораз то більше навальний “анти-грошовий” рух протесту.

ВИЗНАЧЕННЯ АНАРХІЇ

Кажучи просто, анархія – це відсутність уряду, політична ситуація, в якій немає політичної влади, ані центрально встановлених урядів. Це значення походить від примітивного арійського слова, що означає “мозок” і було запозичене Греками як основа їх слова arkhos (голова або вождь). Якщо ми додамо до arkhos грецький заперечний префікс an, то це дасть нам an-arkhos, що означає без голови або вождя, або проти влади і від нього походить наше слово анархія, що означає стан відсутності голови, відсутності вождя чи навіть відсутності мозку. Це значення підтверджує популярне розуміння анархії як стану безправного замішання та неприборканого суспільного хаосу. Але є помилковим розумінням анархії думка, що вона не означає нічого іншого окрім суспільного хаосу та руйнування. Такий обмежений погляд нехтує іншими суттєвими аспектами цієї теми.

Насправді існує здавна заснована школа анархічної ідеї, яка навчає, що будь-який організований уряд є так само злий, як і непотрібний, та, що за кожною особою повинна бути визнана особиста свобода в поєднанні з суспільною чеснотою. Згідно з цим поглядом всі ділили б тоді користі та вчилися б жити згідно зі стандартами цієї чесноти в чомусь, що стало б добрим, утопічним суспільством.

Така форма анархії була розважувана здібними суспільними мислителями та діячами принаймні останні дві з половиною тисячі років, анархічний спосіб життя, дуже віддалений від безглуздого хаосу з поточного розуміння, був і є пропонований багатьма з них як ідеальний стан, до якого мусять провадити усі інші форми суспільного порядку

Приклади з історії

Одним з прикладів цього є проект Самуеля Тейлора Колеріджа (1772-1834, відомого з віршу Про Старожитнього Моряка), який під кінець ХVІІІ століття планував разом з іншим поетом, Робертом Сьюзі (1774-1843, автором Життя Веслі), та іншими встановити “пантісократію” (panto – загальний; iso – рівний, а також кratia – уряд – загальний рівний розподіл влади) на берегах річки Саскіханна в Пенсільванії. Там люди мали жити без центрального уряду в більшості в анархічний спосіб. Саме цей утопічний план ніколи не осягнув результату, але та концепція була популярна між багатьма інтелектуалістами того часу.

Іншою формою анархії є пуританська та примітивна форма аскетичного християнського життя, постульована російським письменником Левом Толстим (1828-1910, автором “Війни і миру”), яка дала початок виразу “анархія Толстого”.

Різні форми анархії

Зазвичай анархія виростає з трьох причин:

1.      Суспільного хаосу, спричиненого порушенням права й порядку під єдиним урядом;

2.      Політичного хаосу,  в якому конкуруючі між собою невдалі уряди роблять неможливим для будь-кого з них результативне керування;

3.      Цілеспрямованого усунення будь-якої форми центрального уряду на користь однієї з двох альтернатив:

(а) управляння справами через незалежні та обрані синдикати, такі, як профспілки: анархо-синдикалізм.

(б) абсолютної свободи кожної особи, що живе в узгоджених, загально добрих відносинах: утопічна анархія.

Третя форма має два головні варіанти, показані в пунктах 3а та 3б, до яких сьогодні прагнуть конкуруючі між собою анархічні групи як за єдиними реальними альтернативами для проявів зла, які бачать навіть в більш стабільних існуючих на сьогодні суспільствах. Тими помітними проявами зла є на сьогодні з одного боку зіпсуті та тиранічні політичні режими, які очевидно є в деяких державах, а з іншого боку слабкі, безпорадні уряди, помітні в інших, більш політично розвинених народах.

Ще більше помітних проявів зла з’явилося в останні часи в формі “глобалізованих” корпорацій та наднаціональних фінансових дилерів. Ті, що контролюють ці інституції (про які один автор висловлюється як про “нових варварів”1), все більше маніпулюють світовою торгівлею, контролюють капітал та ділять владу на власну користь. Оскільки вони ведуть свої інтереси на “інформаційній суперавтостаді”, використовуючи свободу, яку запевнює кіберпростір, який знаходиться щораз більше поза межами контролю обраних урядів, то можуть діяти без обмежень в своїх власних інтересах при невеликій відповідальності. Ця всесвітня і в більшості неконтрольована свобода, яка є отвором для кожного підприємця в кожній галузі, який може користуватися зручностями, запропонованими інформаційними технологіями в такій мірі, яка вносить в світові події свій власний елемент анархічного безпорядку.

Багато ідеалістів з добрими намірами, зауважуючи ці речі як злі, беруть право в свої руки й намагаються придушити або знищити те, що вони вважають неприйнятними тенденціями в суспільстві. Воно в свою чергу приймає анархічні засоби, застосовуючи громадянську непокору, хоча багато з тих, котрі беруть в цьому участь, не усвідомлюють справжню політичну (анархічну) суть  своїх дій.

РАДИКАЛИ ТА КОНСЕРВАТОРИ

Кажучи просто, радикали це ті, хто хоче фундаментальної реформи існуючої політичної системи, тоді як консерватори хочуть, щоб існуюча система була збережена – законсервована – залишилася такою, якою є. До Промислової Революції під кінець ХVІІІ й на початку ХІХ століття в суспільстві Європи існували лише два взаємно протилежні політичні класи: селяни та “вищі класи”.

Незадовго після того, як настав Час Кінця (1799 рік), несподівано з’явилися радикальні політичні рухи, зосереджені на інтересах бідного селянського класу й розпочали дії, спрямовані на суспільну та політичну (мирну чи іншу) революцію. Це б звільнило “нижчі верстви”, вільних та панщинних селян від їх політично консервативних панів – царів, кліру та аристократії в Церкві та державі. Завдяки цій революції існуючий порядок речей був би повністю замінений одним суспільним класом, утопічним аграрним суспільством. Консерватори, зосереджені на інтересах небагатьох, привілейованих, захищали статус правлячих класів. Таким чином, поділ інтересів став ясний.

Поділ радикалів

Запровадження машин і фабричного життя повністю змінило культуру цілого цивілізованого світу. З’явилися нові політичні угрупування, що виводилися з новоявлених груп інтересів з-поміж працівників фабрик, власників фабрик, капіталістів, промислових юристів і т.д. В цьому новому середовищі самі радикали поділилися, будучи вимушені через зміну умов робити вибір.

В той час Прудон (праці якого призвели до того, що Карл Маркс (1818-1883) став соціалістом), а також Михаїл Бакунін (1814-1876) були головними вождями теоретичного анархізму. Вірячи, що будь-які форми влади є злими, вони намагалися запровадити загальну, сільську, анархічну економіку. Вони розцінили Промислову Революцію як велике зло, стверджуючи, що фабрична система служитиме лише подальшому чиненню з людей невільників і накине нових панів. Через нові фабричні системи селяни стали б відтягнені від своєї радикальних мети, якою було повалення їх історичних панів, правлячих класів, царів, аристократії та кліру через загальне повстання. Будь-які надії на утопічне суспільство були б втрачені. Тому, як вони доказували, фабрики та машини не повинні будуватися – а якби будувалися, то повинні бути знищені.

Виникнення комунізму

Інші радикали – багато з яких були анархістами – воліли прийняти нову фабричну систему й за посередництвом революційної держави використовувати користі для добра цілого суспільства, а не нечисленних привілейованих. Ці радикали, які “підтримували фабрики”,  були освічені в цій новій концепції промислового суспільства через суспільно-політично-економічні вчення Маркса та Фрідріха Енгельса (1820-1895), а звернення багатьох убік нового бачення соціалізму відтягувало від анархізму багатьох в бік розвитку нової форми комунізму. Він не був оснований на ідеях більш ранніх радикальних мислителів, – в яких “комуни” були вільними зв’язками вільних людей, рільників та ремісників, які співпрацювали добровільно для спільного добра, – але на комунах, основаних на державному контролі над усіма фабриками, господарствами, службами та засобами обміну, керованими через орган, що складався з обраних представників.

Маркс та Енгельс розуміли наступним чином: для забезпечення роботи фабрик селяни будуть вимушені одержувати освіту в різних нових спеціальностях через своїх панів. Тому працівник фабрики стане “освіченим селянином” (для якого Маркс прийняв загальний стародавній термін пролетаріат). Будучи таким чином освічені, вони могли бути навчені принципів радикальної політики, економіки та організації – речей, які навіть не приходили в голову селянським класам. Таким чином в суспільстві з’явився новий сильний сектор, через який, як вчив Маркс, можна було осягнути всесвітню революцію та новий суспільний порядок.

Доми цього нового суспільного класу тих, які заробляли зарплату як фабричні робітники, не були порозкидані по краю так, як доми селян, але будувалися близько один біля одного, неподалік від фабрик і разом з допоміжною інфраструктурою утворювали містечка. В такій ситуації став можливий прийом та групове навчання філософії радикальної політики. Маркс бачив у цьому новому суспільному класі потужну революційну силу з новоосвоєними спеціальностями, здатний не лише на повалення існуючої реакційної держави, але також – що є більш важливим – до зміни її інституцій та правлячих абсолютно новою економічною та урядовою системою.

Це був вид революції, якої зовсім неосвічений селянський клас ніколи не осягнув. Власне, по цій причині більшість радикалів, особливо в Росії, пішла за Марксом, Енгельсом та пізнішими вождями нового комунізму, а не за Прудоном та Бакуніним, головними речниками традиційного анархізму. Таким чином, вплив анархізму став дуже послаблений як прямий наслідок Промислової Революції. По мірі, як зростав новий комунізм, невдоволені анархісти намагалися привернути увагу до своїх політичних стремлінь через звернення до екстремістської форми пропаганди, відомої як “пропаганда ділом”, яка включала в себе вбивства за допомогою ножа або вогнепальної зброї, а також через закидання або підкладання бомб з метою поширення максимального розголосу для своєї справи.

Комунізм ділиться

В пізніших роках ХІХ століття, коли анархісти й надалі залишалися на тлі, налаштована на фабрики більшість з-поміж радикалів знову поділилася, оскільки повстала незгода на тему способу, яким радикально сформована індустріалізована держава повинна бути організована. Марксистська форма комунізму, основана на класовій боротьбі та пролетарській революції, яка закоренилася серед соціалістів в Німеччині та Росії, не приваблювала в більш демократичних державах, особливо у Великобританії (яка на той час мала великий вплив завдяки своїй імперії). Англійський народ тоді все ще залишався під великим впливом євангелізму Джона та Карла Веслі, релігійної горливості Британського Заграничного Біблійного Товариства та релігійного оживлення американських євангелістів Дуайта Л. Муді та Іра Д. Санкі.

Джеймс Кір Гарді2 (1856-1915), християнський віруючий, соціалістичний реформатор та засновник незалежної Партії Праці у Великобританії, ясно заявив, що у Великобританії немає місця для атеїстичної форми революційного комунізму, проголошуваного Марксом та Енгельсом. Таким чином, радикальна політика в Європі пройшла поділ на дві головні гілки організованого радикального політичного вираження, які супроводжують нас до сьогоднішнього дня з:

1.       Революційний комунізм – метою якого є насильницьке повалення царів, духовенства, аристократії та капіталістичної системи за допомогою класової боротьби; а також

2.       Еволюційний соціалізм – структурне зрівняння, яке має бути досягнуте поступово в мирний та демократичний спосіб парламентським (демократичним) шляхом.

Компроміс

Тим часом крайні анархісти, які тепер є в меншості, надалі очікували, що селянські класи звершать свою революцію і прив’язалися до своєї цілі зі старанністю та рішучістю. Найбільший успіх вони мали в бідніших країнах, де були найменш відчутні ефекти Промислової Революції, особливо в Росії, де став сильним нігілістичний рух (латинське nihil, «нічого» – доктрини та система, що вживає насилля революційної партії, яка відкинула будь-які існуючі суспільні системи й трактувала всі традиційні погляди з абсолютним скептицизмом). Ця крайня форма анархізму процвітала особливо серед освічених молодих людей.

З середини ХІХ століття деякі анархісти робили спроби допровадити до компромісу. Вони намагалися інфільтрувати нові організації фабричних робітників, синдикати (французьке слово для профспілок), а також встановити анархічні осередки, які б діяли в новому промисловому середовищі з модифікованою анархічною політикою, щоб зробити її більш прийнятною для фабричних працівників. Внаслідок цього виник анархо-синдикалізм.

З того часу як утопічні анархісти, так і анархо-синдикалісти ведуть боротьбу на всіх фронтах за утримання своєї позиці. Вони виступають не лише проти історичного зв’язку церкви й держави з її послабленою нині аристократією (ця слабкість була компенсована пізнішою підтримкою капіталістичного світу), але протягом останніх 100 років виступають також проти організованих радикалів, представлених в різних демократичних робітничих угрупуваннях, а також в Комуністичній Партії. Сьогодні анархісти розпорошені між різними революційними рухами і є особливо помітні в антикапіталістичних та антиурядових маршах та демонстраціях протесту.

АНАРХІЗМ ТА ЕТИКА

Існує одна фундаментальна різниця між анархізмом та всіма іншими формами думки та політичного вираження: повна відмінність поглядів. Суть цієї різниці має етичну природу – майже релігійну.

Анархізм стверджує, що людина по природі є доброю і якщо їй дати можливість і залишити власним задумам, то добро, що є в ній, вийде на поверхню й керуватиме її діями як особи без потреби контролю вищої влади. Коли добрі керівники це зауважать (каже анархіст), то оцінять користі й зійдуть донизу, щоб долучитися до своїх ближніх в системі рівних свобод та привілеїв для всіх. Злі керівники, які тримаються за владу, мають бути усунені – якщо потрібно, то й насильно. Далі всі люди, смакуючи користі утопічної анархії,  будуть охоче співпрацювати в збереженні цієї свободи особи через запевнення, що будь-яка влада над іншими вже більше не є можливою.

Згідно з цією теорією людський рід сам удосконалюється, а будь-яка форма уряду – нав’язана чи обрана – служить лише перешкоджанню, заваді, зіпсуттю та остаточному знищенню цього процесу та зменшенню як особи, так і суспільства в цілому. Будь-які погляди на суспільство поза анархізмом заперечують це, оскільки основуються на протилежній думці, що людина є по своїй природі злою і що має бути керована й утримувана в рамках через законодавство та правосуддя. В цьому полягає фундаментальна різниця між анархізмом та всіма іншими формами суспільної та політичної культури, створеними людством.

Стає зрозумілим, що всі політичні теорії, окрім однієї, анархізму, обов’язково містять якусь форму центральної влади, або є керовані в бік монархії, аристократії, капіталу чи контролю держави – всі вони розраховують на мир, добробут та суспільну культуру на підставі влади, здійснюваної сильним центральним урядом.

Приклади з історії

Добрий приклад цієї фундаментальної різниці можна знайти в революційній Росії. В середині ХІХ століття російські анархісти намагалися безрезультатно викликати переворот, який би звільнив людей від їхніх царських та релігійних (Православної Церкви) володарів. Це б дало селянам свободу обробітку своєї землі та аграрний спосіб життя, які лежать в основі культурного мислення утопічного анархізму.

В російській Жовтневій Революції 1917 року (політичне повстання крайніх комуністів) анархісти гостро протистояли планам більшовицьких вождів, які прагнули запровадження твердої влади єдиної партії. Остаточне встановлення СРСР (Союзу Радянських Соціалістичних Республік) зазначило поразку анархістів. Настали чотири неспокійні роки партійних інтриг та внутрішньої боротьби з великим кровопролиттям. Інші народи придивлялися до цього з нервовою недовірою, побоюючись, що революційний дух може поширитися. Політичні інтриги та суспільні заколоти тих часів були, однак, такими, що небагато окрім Росії й небагатьох інших – вповні усвідомлювали собі, хто з ким веде боротьбу.

Більшовизм

В 1921 році разом з тріумфом Більшовизму (який до того часу мав під своїм контролем торгівлю, пресу та політичну владу) та при ситуації, коли радянська Росія знаходилась в серйозних економічних труднощах, речник комуністів Лев Троцький (1879-1940) почав боротися за міжнародне визнання нового революційного державного уряду та відновлення торгівлі з зовнішнім світом. Він оголосив, що новий революційний уряд є тепер стабільним і безпечним і може бути прийнятий за кордоном як гідний партнер. “Нарешті”, сказав він, “радянський уряд залізною мітлою звільнив Росію від анархізму”. Для придушення внутрішньої партійної боротьби, а особливо придушення опозиції відданих, крайніх політичних анархістів знадобилося чотири роки, під час яких російська промисловість сильно підупала. На підставі твердження Троцького ми усвідомлюємо собі силу впливу, зробленого анархізмом як головним ворогом революційної держави в тому часі.

ДЖЕРЕЛО МРІЙ

Як приклад того, як, приймаючи радикальну політику як панацею на болячки світу, “народи задумують марне” (Пс. 2:1; Дії 4:25), розгляньмо історичне тло Карла Маркса та провідних комуністів, які прийшли після нього, таких як Троцький та Володимир Ілліч Ленін (1870-1924). Їх мотивацією не була лише мегаломанія (манія величності – перекл.) і захоплення влади. Вони справді вірили, що через застосування своїх політичних теорій вони можуть впровадити в життя кращий світ, що їх доктрини змінять перебіг історії і що через політичні дії вони будуть в стані розвивати світ в бік майбутнього утопічного суспільства.

Ці люди звичайно ж мали надію, – розумове бачення кращого світу, – але де воно бере свій початок? Ця візіонерська надія стану щастя людського роду, будучи доброю, могла походити тільки від Бога, від якого походить “усяке добре давання та дар досконалий” (Як. 1:17). Незалежно від того, яким шляхом вона прийшла і від того, наскільки сильно вона була викручена тими, через кого прийшла, походити вона могла тільки від Бога. О, так, історія показує, що ці вожді мали своє бачення не від вродженої, прихованої інтелігенції, але з зовнішнього, релігійного джерела!

Своєю концепцією вони завдячують безпосередньо своїм радикальним попередникам, анархічним теоретикам початку вісімнадцятого століття. Але ці люди, що вони й самі визнавали, довідалися про пророче видіння з дослідження життя та праць деяких релігійних сектантів, які активно виступали проти існуючих володарів в державі та церкві в період Реформації. Ці сектанти з’являлися внаслідок духовних наук (в яких були здійснені великі просвітительські зміни) спеціальних посланників до Церкви, Зоряних Членів ХІV-ХVІІ століть (пізнього сардінського та раннього філадельфійського періодів Церкви, Об. 1:20).

Зоряні Члени

Зоряні члени, реформаційні вчителі, такі як Вікліф, Гус, Вессель, Саванаролла, Лютер та інші були дослідниками Біблії, які одержали своє зрозуміння з Божого Слова (що зображено в Мойсею “Говорю Я з ним уста до уст” – Чис. 12:8; Еп. том 9, 116-120 стор.). Зі Святого Письма вони почали довідуватися – і навчати – про “нову землю”, кращу країну, про “часи відсвіження” й “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!” (2 Пет. 3:13; Об. 21:1; Дії 3:19-21).

Після тих Зоряних Членів разом з супроводжуючими їх помічниками та іншими вірними прихильниками прийшли такі, які були менш сильні духовно, менш стабільні. Зіткнувшись з переслідуваннями, особливо з боку церковного релігійного та світського крила Священної Римської Імперії, вони покидали своє насліддя духовної свободи на користь помітної безпеки сектантських, клерикальних та світових вигод. Деякі видатні члени груп сектантів, сліпі на чистоту первісного духовного послання, стали боязливі й нетерпеливі. Вони намагалися обороняти свою духовну свободу й посувати свою справу за допомогою недуховних метод світових фортелів та воєнної сили.

Застосування зброї

Типовим прикладом тих прибічників збройної конфронтації був видатний збройний тактик, граф Жижка (1376-1424), прихильник Яна Гуса, незрячий на одне око, а в пізніші роки він і надалі очолював битви, будучи незрячим на обидва ока. За допомогою скромних сил він відбив силу армії Німецької (Священної Римської) Імперії. Багато дивувалися йому й наслідували, вважаючи, що його справа є релігійною і є спробою встановлення нового “царства” тут на землі.

Наступним прикладом є випадок фанатичного проповідника Томаса Мюнцера (1489-1525), раннього теоретичного комуніста, який в 1524 році очолював селянську революцію. Незадовго після того цю засаду можна знову побачити в фанатичному, пов’язаному з Анабаптистами повстанні в Мюнстері в 1535 році, а також ще раз видно в “Людях П’ятої Монархії” Олівера Кромвеля, які прагнули встановити П’яту Всесвітню Імперію в очікуванні на другий прихід Христа в ХVІІ-вічній Англії. Видіння кращого світу спізнилося зі здійсненням на думку тих людей, які його любили, але намагалися реалізувати його свободи за свого життя й поміняли його на земну амбіцію встановлення Царства Христа за їх днів і власною силою.

Вартим уваги є те, що первісна концепція кращого світу, яка була основою усіх тих подій, була біблійною. Але ХVІІІ-вічні анархісти, вивчаючи ці історичні події, бачили всіх тих реформаторів лише як ранніх “борців за свободу” та прекурсорів їх власних революційних політичних намагань. Але ми бачимо, що первісна, біблійна концепція кращої землі була передана їм вже зіпсованою тими частково релігійними, а частково світськими екстремістами4.

МРІЯ СТАЄ ЗАНЕЧИЩЕНА

Таким чином ранні радикальні мислителі визнали всіх вождів релігійної Реформації за світоч свободи, який вони підняли. Важливим є те, що вони визнали також сектантських прихильників збройної конфронтації, які після реформаторів знову піддали інтерпретації первісне духовне послання таким частково світським чином, який політичні теоретики могли зрозуміти і звертатися до нього. Чинячи це, вони не зрозуміли правдивої, духовної місії Реформації і, бачачи світ за своїх днів надалі в неволі, вони постановили, що там, де зазнали невдачі реформатори, вони можуть одержати успіх за допомогою політичних, суспільних і (пізніше) наукових засобів.

Іншими словами, вони намагалися, не усвідомлюючи того, впровадити в життя цей кращий світ, про який говорили біблійні пророки.

Покладаючись виключно на свої власні сили та розум, вони вкотре переінтерпретували  це біблійне видіння, але тим разом припровадили його до дуже зіпсутого вигляду. Це замішання навколо духовних справ та справ світських виникає зі слів провідного анархіста Прудона, який твердо не погоджувався зі змістом та директивами марксистської анархічної теорії. “У мене справжніх вчителів”, – сказав він, – “є три (…) найперше Біблія, потім Адам Сміт і на кінець Гегель”.5

З приходом епохи машин, Промислової Революції, Карл Маркс та Фрідріх Енгельс взялися до праці над своєю політичною філософією. Вони вхопилися за це бачення кращого світу, яке до того часу було вже значно зіпсуте трьома анархічними політичними попередниками, і зіпсували його ще більше через втілення до неї дарвінівської теорії еволюції як “рушія перемін”. З того вони створили своє політичне кредо комунізму, підтримуване такими догматами як “диктатура пролетаріату”, “історичний детермінізм” та “діалектичний матеріалізм”, які вони проголошували між фабричними робітниками як суть революційного посланництва з застосуванням насильства.

“Не добродушні зусилля бажаючих добра осіб, але класова боротьба організованого пролетаріату визволить людство від зла, яке тепер його тисне” – писав Ленін. Це ясно показує, що ранні релігійні реформатори й ті, котрі прийшли після них, названі “бажаючими добра особами”, хоча вважається, що їх місія зазнала невдачі, не дивлячись ні на що і надалі були шановані.

Маркс жив дев’ять років в періоді Жнива Євангелії, помер в Лондоні в 1883 році. Енгельс помер в Лондоні в 1895 році. До того часу вчення руху прихильників Другого Адвенту були присутні в Англії. Правда Жнива з’явилася в цій країні в 1881 році. Перший Пароузійний збір у Великобританії був створений в 1882 році в Глазго (пізніше, у 1883 році, в Лондоні).6 Пароузійна література влилася до Європи, а сам пастор Рассел подорожував вздовж і вшир континентальної Європи, в тому числі Росії.

Так само Троцький (жорстоко вбитий в 1940 році), як і Ленін, пильні дослідники всіх сучасних рухів та ідей, могли, правдоподібно, чути це посланництво Правди, особливо погляди на тему світу, виражені в 4 томі Викладів Святого Письма “День Помсти” (пізніше під назвою “Битва Армагеддону”) – одній з найбільш читаних книжок свого часу. Йосип Сталін (1879-1953, більше небезпечний у своїй мегаломанії, аніж будь-хто інший) також жив у ті роки.

Всі, дослідники й коментатори пануючих суспільних умов, були добре свідомі релігійних вчень тих часів, але знехтували концепцією досконалого Адама, упадку, викупу та реституції, оскільки вона не пасувала їхній філософії. Вони надавали перевагу дарвінівській мавпі, яка, можна так сказати, винайшла сама себе – а потім вибралася з – миски космічного супу!

Для них та для їхніх учнів до сьогоднішнього дня наука Біблії та обітниця Царства Христа становить небезпеку. Загрожує їх становищу. “Ми можемо запровадити Царство”, кажуть вони, “Ми можемо це осягнути!”. Таким чином вони кидають виклик Богові. Звичайно, в своїй зарозумілості вони задумують марне (Пс. 2:1)! Пізніша історія СРСР та стан світу сьогодні показують це тільки як марне.

В Час Кінця, Господній День Приготування, Бог протягнув свої долоні, заклинаючи та остерігаючи народи (Дан. 12:4; Наум 2:3). За днів Пастора Рассела усі важливі інформації на тему наступаючого Царства в його земній фазі були викладені перед християнством письмово та на рисунках, достатньо підтримані Святим Письмом, видані та розповсюджені в мільйонах екземплярів по всій землі. Але людям, які залишаються поневолені в царствах теперішнього світу, це нінащо не здалося.

АНАРХІЗМ СЬОГОДНІ

Інші приклади анархізму поза тими, що були подані вище, можна почерпнути з аналізу вчень важливіших мислителів на протягу історії і вони можуть бути зауважені тими, хто ознайомлений з основними принципами, які беруться тут під увагу.7

Після початку Часу Кінця в 1799 році окрім духовних досягнень, які мали місце після того, сам світський світ почав змінюватися. З настанням Часу Утиску в 1914 року, коли світ опинився під Божим судом, ці зміни почали побільшуватися (Передруки Вартової Башти R 5442, 5443). З того часу було об’явлене багатство нової Правди, що зосереджувала увагу на  світових подіях, які є частиною цього суду. Це видно, наприклад, з аналізу праць брата Джонсона на тему антитипів Єгу, Йорама, Охозії, Газаїла, Бен-Гадада і т. д. (1 Цар. 19; 2 Цар. 9).

Вигляд з Гори

Особливо цікавими є також різні його коментарі  на тему вітру, землетрусу та огню з 1 Царів 19:11,12, де ці три природні явища зображують, як ми віримо, відповідно світову війну, світову революцію та світову анархію (дивися також коментар брата Рассела в передруках Вартової Башти R 5649). Ці три фази загальносвітових заворушень, що наступають одна за одною, будуть найжорстокішими обрисами Великого Часу Утиску з Даниїла 12:1.

Аналізуючи світову війну в її двох фазах, яка сталася в минулому столітті, ми довідуємося про причини та жорстоку природу символічного “вітру”. Ми також бачили сповнені насилля революції в різних народах, щоб набратися якогось уявлення про справді страшну суворість світової революції, яка зображена символічним “землетрусом”.

Бог має багато причин, задля яких Він допускає, щоб кожна з тих трьох фаз Часу Утиску відіграла суттєву роль в Його Плані. Серед них виділяється Його прагнення навчити людство в дуже практичний та тривалий спосіб, що його довіра до різних людських планів щодо миру та добробуту є хибною.

Християнство, від часу його встановлення багато століть тому, покладається цілком на могутній союз Церкви й Держави з метою здійснення контролю над людьми, що складають ці народи. Цей союз поєднав релігійні ієрархії зі світськими правителями – монархами, аристократією, класами землевласників, а пізніше (від початку ХІХ століття) промисловцями й капіталістами. Століттями раніше люди загалом, яких навчалося з амвонів, що це є встановлений порядок, були таким чином засліплені і приймали це.

Але від 1914 року досвідчення мільйонів в двох світових війнах (символічному “вітрі”) разом з пов’язаними з ними суспільними, економічними та фінансовими катастрофами як їх результатом, у великій мірі об’явили справжню суть Християнства як такого, що несе відповідальність за причини, вибух, перебіг та результати цієї війни. Внаслідок цього віра в його твердження – або твердження будь-якого з його складових народів – що він принесе мир і добробут, через різні Божі права й уповноваження до виконання влади, є дуже послаблена. Таким чином ми бачимо, що період “вітру”, Світова Війна, виконує Божу ціль через те, що була і є у все більшій мірі вчителем, що викриває цілі та претензії Християнства такими, якими вони є – фальшивими, обманливими, такими, що ведуть світ до війни, а не миру.

В наш час на суспільний порядок та розчаровуючі інституції Християнства чиниться зростаючий натиск і він буде надалі збільшуватися, аж доки ці інституції не вибухнуть. Як це об’явлено через науки Посланника Лаодикії, цим вибухом буде “Армагеддон” з Об. 16:16-21, остання й найгірша фаза провіщеного землетрусу (революції) як обрису Часу Утиску. Оскільки він буде всесвітнім, то вщент знищить Християнство у всіх його аспектах.

ОГОНЬ

Але лекції триватимуть. Згідно 1 Цар. 19:11, 12 після землетрусу надійшов огонь. Це символічний огонь анархії. Не обмежених, експериментальних форм анархії, які з’явилися в історії, ані не локальної, проростаючої анархії, яка супроводжує нас в сьогоднішніх неспокійних подіях. Ця назва “огонь” відноситься скоріше до періоду світової анархії.

Який це буде рід анархії? Чи це буде одразу той безглуздий хаос та безглузда руйнація зі страшним вбиванням, якого очікує багато дослідників Біблії – анархія згідно загальноприйнятого розуміння? Чи вона буде впроваджена як логічний план життя, заплановані запровадження для суспільства з обіцянками кращого життя, “кращого світу”? І чи виявиться вона останньою, відчайдушливою сатанинською підробкою обіцяного Царства Христа, але на цей раз версією, проголошуваною візіонерами анархізму? Більше подробиць на тему тих питань знайдеш в статті “Брат Рассел та брат Джонсон на тему анархії”.

Ми знаємо зі Святого Письма, що в певний момент старі гнобителі і постаті гріха, блуду та самолюбства – тепер в деякій мірі обмежені національними урядами – попровадять безпорядки в позбавленому вождів світі безправ’я і, що цей період швидко погіршиться до стану найгіршого роду анархії, хаосу та спустошення. Це є великий “огонь” з 1 Цар. 19:12, руйнівник, який змітає в історію будь-які залишки імперії сатани, які залишаться непорушними протягом світової війни та революції. Для людей світу це буде катастрофа  неуявних розмірів.

КІНЦЕВА ЛЕКЦІЯ СВІТУ

То, власне, під час цього часу анархії, що поглиблюватиметься, при повному занепаді суспільства та знищенні будь-яких надій всіх народів ця найтяжча лекція прийде на людство, коли Правда, “град” з Іс. 28:17, буде надалі вимітати притулки брехні. Світ в повному замішанні й нездатний зібрати оборону перед будь-якою формою зла змушений буде тоді знаходитися в по-справжньому розпачливій ситуації й безвиході (Пс. 107:27). Це до кінця виконає пророцтво з Даниїла 12:1, що “буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу”.

Після того, як пройде анархія, її пророче діло буде виконане, а всі залишки попередніх цивілізацій та інституцій будуть знесені, залишаючи лише пил історії, настане розпач по цілому світі, окрім ізраїльського народу. Ми розуміємо, що в той час якимось чином (не знаємо яким) процвітаючий та мирний Ізраїль як “неукріплений край” стягне гнів розчарованих народів землі (Єзек. 38:11; Зах. 14).

Легко зауважити, як заздрість та гіркота налаштує анархічні рештки колись гордих народів проти ізраїльського народу в той час, спричиняючи його велике страждання та не свідомо виконуючи пророцтво щодо останніх етапів теперішнього злого світу. В той час Месія Ізраїлю принесе йому настільки швидке визволення, що вони як один муж вернуться до Господа, тоді як негайна кара, визначена Богом грабіжницьким анархічним решткам поганських народів, буде останньою загальною лекцією, що вимагається в теперішньому злому світі. Страх і глибокий розпач викличе у людей кликання з Псалму 107:28.

Це стан, у якому, як ми розуміємо, опиняться народи світу, коли вони вперше почують той “тихий лагідний голос” з 1 Цар. 19:12, голос, який говорить про мир, відповідаючи на їх кликання, та остаточно вириває їх з утисків до їх бажаної пристані (Пс. 107:30).

“Нехай же подяку складуть Господеві за милість, та за чуда Його синам людським!” (Пс. 107:31).

АНАРХІЗМ В ПРАКТИЦІ

Близько 150 років тому анархічна ідея зустрілася з прихильним прийняттям в Іспанії, що призвело до прийняття анархічної постаті суспільства в старих іспанських провінціях Каталонії та Андалузії. Тривало це з успішним результатом протягом 70 років, від 1866 р. до 1936 р. При кінці цього періоду Іспанія в цілому була керована соціалістичним урядом, який був слабкий, нездатний і схилявся до упадку, тому здавалося, що вся країна може бути віддана більш вдалому та мирному анархічному способу життя, що було на той час в моді в тих двох провінціях.

Хоча цей мирний анархізм не був зауважений ширше в світі, різня, яка проводилася крайніми анархістами в інших частинах світу, принесла анархізму погану славу на міжнародному форумі, а можливість анархічного розвиту подій в Іспанії викликала острах у керівників інших європейських народів. Таким чином, хоча вони уникали відкритої ворожості в тому періоді великого напруження на міжнародній арені (це було ледь не за три роки до вибуху Другої Світової Війни), але, тим не менше, вони намагалися запобігти такому розвитку подій. В більш чи менш таємничий спосіб вони підтримали вторгнення на територію Іспанії, вчинене Іспанським Іноземним Легіоном, що базувався в Марокко під керівництвом Генерала Франциско Франко (1892-1975).

Потрібна була аж така добре вимуштрувана і повністю озброєна армія легіонерів при воєнній підтримці Німеччини та Італії, а також тиха змова більшості інших європейських держав, щоб перемогти віддану справі, але не витренувану, обдерту, повністю позбавлену фінансових засобів і майже неозброєну армію іспанських соціалістів та анархістів. За підтримки комуністичних, соціалістичних та анархічних добровольців з-за кордону (знаменитих  Міжнародних Бригад) вони вели завзяту, героїчну, але приречену на поразку битву під час Іспанської Громадянської Війни в 1936-1939 роках.

Програш був неминучий. Анархізм по причині своєї природи не був в стані результативно вести війну, яка, як і всі переможні війни, потребувала організації та доставки спорядження під контролем центральної влади. Невдачі на цьому полі призвели до масових втеч анархічних борців з іспанської армії, яка вже й так розпадалася; і все це завершилося повною невдачею. Успіх вторгнення Франко, після якого настала його диктатура, результативно поклали край тому анархічному суспільному експерименту в Іспанії.

Ця презентація була пристосована, з дозволу, з викладу, виголошеного в 1997 році братом Г. В. Робертсом, представником у Великобританії та пілігримом. В своєму історичному погляді на анархію як суспільну філософію (анархізм) він розширює наше розуміння цієї теми. Сердечно дякуємо йому за його старання.

1. “Новий варварський маніфест: як вижити у вік інформації” – Джон Енджел; видано Kogan Page; copyright 2000 Джон Енджел.

2. Виклади Святого Письма, Том 4, стор. 300.

3. Пастор Рассел прокоментував цю ситуацію в Викладах Святого Письма, в Томі 4, на 476, 477 стор., а також в передруках Вартової Башти R 814-816.

4. Необхідно зрозуміти, що ці ранні радикальні інтелектуалісти опрацювали свої суспільні ти політичні філософії перш ніж Промислова Революція призвела до появи комуністичної та соціалістичної партій. В ті часи, перш ніж розвинулися інші радикальні політичні філософії, лише анархізм (тобто проти того, щоб бути керованим) міг представляти радикальну політичну ідею.

5. 38 стор. – “Анархісти” Джеймс Джолл (Methuen, Publishers; copyright 1979, James Joll).

6. “Дослідники Біблії у Великобританії: Історія сто років” – А. О. Гудсон. Видано Bible Fellowship Union, 1989.

7. Суть тих принципів була вияснена автору братом Раймондом Г. Джоллі, тогочасним редактором “Теперішньої Правди”, під час візиту до Великобританії багато років тому, коли він вказав на діяльність видатного пацифіста тих часів. Люблячий мир та навчений про мир світський філософ Бертран Рассел (1872-1970), дещо раніше очолював колону демонстрантів під час мирного, але нелегального маршу в Лондоні. Цей Бертран, третій граф Рассел, член Королівського Клубу, блискавичний математик та філософ, автор багатьох праць на тему суспільного розвитку, пацифізм якого в якийсь момент призвів до ув’язнення, був визнаний у всьому світі гуманістом, людиною миру та порядку. Тим не менше, брат Джоллі вказав на те, що діяльність цієї людини, спрямована на усунення визначених вимог права, – не через зміну законодавства, але силою прямого впливу, – хоча була мирна, була по суті анархічною.

БР. РАССЕЛ ТА БР. ДЖОНСОН НА ТЕМУ АНАРХІЇ

Ця стаття та події, до яких вона  звертається, будуть більш зрозумілі, якщо читач спочатку прочитає попередню статтю.

ВПЕВНЕНІСТЬ БАГАТЬОХ в тому, що соціалізм може одержати успіх там, де зазнали невдачі інші політичні системи, є величезною і переживе Армагеддон. Тому Бог може дозволити на те, аби після фази Армагеддону уряди суто соціалістичного характеру керували людьми. Більше того, Посланник Лаодикії показав, як такі уряди мусять неминуче зазнати невдачі, і то в катастрофічний спосіб.

Бр. Джонсон подає думку, що час цього тривання дозволу на виконування влади буде тривати так довго, щоб людський рід міг відчути всі наслідки цього дуже суворого досвідчення. Отож, буде продемонстровано найбільш виразно, що також і в соціалізмі немає жодної надії для людського роду. Крім того, провал цієї надії будуть супроводжувати ще гірші, більш потрясаючі та випробовуючі від тих переживань, які довелося витерпіти у всесвітній війні. Ціль Бога, яка полягає у навчанні людського роду, буде знову реалізована під час катастрофічної невдачі та цілковитої втрати довіри до здатності Соціалізму усунути умови прокляття.

В такому часі, коли людство побачить, що обіцянки та заяви всіх попередніх суспільних та політичних вождів були порожні та марні, коли їх політичні та економічні системи, якими вони вихвалялися, будуть лежати в руїнах, а їх особисті слабості будуть яскраво виявлені (об’явлені світлом Епіфанії),  будь-яка віра в будь-якого роду вождів буде розвіяна. В такій атмосфері анархісти зможуть на кінець пропагувати між розчарованими людьми своє бачення суспільства без вождів будь-якого роду, спосіб життя, при якому люди зможуть вільно керуватися своїми людськими імпульсами, приймаючи рішення у спільних справах в мирний, розумний спосіб на підставі взаємного та доброзичливого зацікавлення.

Такою є відвічна мрія анархістів, а згідно біблійних типів та пророцтв, завдяки Божому провидінню вони одержать відповідний час на тестування своїх теорій.

Хоча більшість з тих речей належить ще до майбутнього і ми не можемо бути догматичні щодо такого розвитку подій, та як дослідники Біблії, освітлені Епіфанією, ми спостерігаємо та досліджуємо “знаки часу” (Мат. 16:3). Як бр. Рассел, так і Джонсон, звертали увагу на значення Анархізму під час останніх фаз цього Теперішнього Злого Світу, але якщо ми не знатимемо характеру того, чого чекаємо, то не будемо в стані розпізнати того, коли це побачимо.

З 1914 р. Бог дозволяє на те, щоб уроки Світових Воєн виконали свою працю в суспільстві, а під час десятиліть між тими подіями, щоб застановлятися над тим, які сталися зміни в суспільній структурі та в способі, яким люди думають! Тепер світ прямує в бік кульмінації теперішньої революційної фази Часу Утиску (Армагеддону, символічного Землетрусу), в якому має бути знищене Християнство та будь-які інституції. Бр. Джонсон подає думку, що після цієї приголомшливої та драматичної події, коли вже не буде старого Християнства, нові революційні соціалістичні правителі будуть мати свій час на виконування влади. Це показано в його виясненні антитипічних царів Ізраїлю з династії Єгу, які представляють різні роди урядів консервативного світу праці під час Армагеддону та після його закінчення (Еп. том 3, 129, 130, 180, 330 стор.; Р ’44:7, 8).

Так само ми розуміємо, що Бог призначить певний час для того, щоб кожен з них міг бути виразно об’явлений як негідний та нездатний до керування, абсолютно нездатний до впровадження обіцяних благословінь для людського роду, а їхні зусилля будуть тільки додавати до загального тягаря людства. Пережиття, яких вони зазнали під пануванням соціалістичних урядів (які як встановлені правлячі влади будуть консервативними силами за своїх днів) будуть вчити щораз тяжчих та більш пригноблюючих уроків тих, котрі мали надію на виправлення ситуації, аж і вони зламаються і будуть замінені анархічними радикалами (антитип Газаїла на той період часу).

Як показує бр. Джонсон, коли остаточно всесвітній Анархізм візьме контроль, розумним є висновок, що мусить бути призначений час і на те, щоб був випробуваний анархічний спосіб життя. Коли він в свою чергу зазнає невдачі, то світ буде впроваджений у найбільший розпач в історії. Це повністю розвіє будь-які ілюзії, які людський рід може мати по відношенню до утопічних мрій анархістів. Ця невдача виразно продемонструє, що немає жодної надії на мир та успіх в світі людей, позбавлених вождів.* Ясно продемонструє, що вчителі анархізму помилялися та, що з позбавленого будь-яких правителів людського суспільства виникає не добро, а зло. Тому що, хоча на самому початку людина була створена праведною, – справедливою, – тепер рід людський є по своїй природі злим (Екл. 7:29; Рим. 3:10).

АНАРХІЗМ ВИПРОБОВУВАНИЙ ЯК ЛІКИ

Не здається розумним, аби така проба могла бути проведена, якби “Хаотична та деструктивна” форма анархії панувала від самого початку, оскільки в таких умовах не можна нічого дослідити або навчитися. Але така проба могла б мати місце під керівництвом адміністрації всесвітньої суспільної системи, опертої на повній свободі особи, свободі, про яку мріють анархічні візіонери.

Анархісти мають своїх героїв, зразкові моделі та вповні підтверджений історичний запис Анархізму, застосованого на практиці й на перший погляд успішного,  як мирний спосіб життя. Вони й надалі очікують на свою чергу в історії, для того, щоб могли повніше піддати пробі свою ідею, а загалом вони вважають, що по причині войовничої природи теперішніх народів, на шляху до їх утопічного світу, людство мусить перейти через вступний етап кровопролиття та деструктивної революції.

Ми не хочемо пророкувати подій з великою дозою впевненості, але може так статися, що Бог дозволить анархістам на те, аби вони мали свою можливість, аби, маючи розв’язані руки в світі для тестування своєї ідеї, могли зазнати невдачі, – оскільки мусять її зазнати, – а також людство мусить побачити те, що вони зазнали невдачі. Коли помруть усі надії на утопічну анархію, ніщо не буде в стані запобігти потраплянню в крайню форму анархії, “безглуздий хаос”. В таких умовах, коли занепала людська природа, будучи й надалі гноблена демонами, одержить неконтрольовану свободу, з’являться найгірші поклади зла, зосереджені в створінню, наслідком чого буде остаточна, жорстока, але спасенна лекція для цілого людського роду.

ПРАЦІ БР. РАССЕЛА ТА ДЖОНСОНА

Наступні уривки з праць бр. Рассела та Джонсона зображують їх очікування стосовно анархії та її місця в останній фазі Часу Утиску.

АНАРХІЯ ЯК ЗАПОБІЖНИЙ ЗАСІБ

«Анархісти прагнуть свободи, яка виходить за межі права. Вони мабуть прийшли до висновку, що всі методи співпраці між людьми зазнали невдачі, тому пропонують знести  всі взаємні обмеження. Отже, анархія перебуває у прямій протилежності до комунізму, хоча дехто плутає ці поняття. Якщо комунізм хотів би зруйнувати будь-який індивідуалізм та змусити до цього цілий світ, то анархія хоче повалити будь-які права та суспільні обмеження, щоб кожна особа могла робити те, що їй заманеться. Як вдалося з’ясувати, анархізм має руйнівний характер і не має в собі нічого конструктивного. Очевидно, її прихильники вважають, що руйнування світу є досить великим завданням на теперішній час і потрібно залишити на майбутнє боротьбу у справі відбудови.”

СОЦІАЛІЗМ АБО КОЛЕКТИВІЗМ ЯК ЗАПОБІЖНИЙ ЗАСІБ

«Соціалізм, як форма громадського уряду, пропонує суспільну реконструкцію, примноження багатств та більш рівномірний розподіл продуктів праці шляхом колективної власності на землю та капітал (багатства поза нерухомим майном), а також колективного громадського керування усією економікою. Його лозунг –  “Кожному за його працею [по потребі – примітка Редактора­]”. Він відрізняється від “націоналізму” тим, що не пропонує однакової винагороди для всіх. Від комунізму відрізняється тим, що не стає на захист спільного майна та власності. Таким чином, на наш погляд, він уникає помилок обох теорій і є дуже практичною теорією – за умови поступового впровадження й за посередництвом розумних, поміркованих та несамолюбних людей.”

Виклади Святого Письма, Том 4, 416-418 стор.

«В пророцтві Єзекіїля (38:1-13) Господь перераховує головних дійових осіб бойових дій в Палестині, але ми  не можемо бути надто певні в нашій інтерпретації. Магог, Мешех, Тувал, Гомер, Тогарма, Яван і Таршіш були синами Яфета, Ноєвого сина. Існує припущення, що вони були першими поселенцями в Європі. Шева та Дедан були нащадками Хама, Ноєвого сина, і за припущенням вони були першими мешканцями північної Африки. Авраам та його потомство (Ізраїль) походили з роду Ноєвого сина – Сима – і, як гадають, заселили Вірменію – західну Азію (див. Бут. 10:2-7). Це вказувало б, що в загальному значенні напад прийде з Європи – “з кінців північних” – в союзі з багатьма іншими народами.

Нищівна поразка ворогів Ізраїлю (яка завершить час утиску та розпочне час встановлення Божого Царства) є образного представлена пророком Єзекіїлем (38:18 до 39:20). Ці лиха можна прирівняти лише до страшного знищення Фараона та його військ, коли він намагався знову заволодіти Ізраїлем, який був визволений Господом. В цьому відношенні визволення Ізраїлю має бути також “як за днів (схоже до) виходу з краю єгипетського” – що має бути “дивом” (Мих. 7:15).

Пророк найперше описує, що напад цієї армії з північних кінців проти Ізраїлю (зібраного знову до Палестини  “останнього дня”, що має “набутий маєток” та “безпечно сидить”) станеться зненацька – “як хмара, щоб покрити землю” (Єзек. 38:1-17). Далі переказує посланництво: “Так говорить Господь: Чи ти той, що про нього говорив Я за давніх днів через Моїх рабів, Ізраїлевих пророків, що пророкували за тих днів про роки, щоб привести тебе на них?” Далі Господь засвідчує свій намір знищити зле військо, вказуючи на те, що це станеться через спалах заздрості, революції та анархії між різними елементами, що становитимуть це велике мішане військо. Через революцію та розбрат, які втягнуть усе, що зостанеться від домашніх урядів тих різних народів і завершать повсюдний заколот та анархію – великий землетрус з Об’явлення 16:18-21.

Виклади Святого Письма, Том 4, 480, 481 стор.

“Ми собі пригадуємо, що наш Пастор у Викладах Святого Письма том 4 застосовує  [Єзек. 38 р. та 39 р.] до утиску Якова в Палестині, який має бути не лише після Армагеддону, але також після Анархії. Цей другий погляд є найбільш слушний, оскільки описаний в Єзек. 38 р. та 39 р. конфлікт наступить на протязі року, і то останнього року періоду утиску, тоді як Армагеддон триватиме кілка років, після нього наступить кілька років миру, сповненого напружень, а потім наступить Анархія на період кількох років, а потім надійде утиск Якова. (…) Згідно гебрайського оригіналу в Єзек. 38:8 вислів, переданий “в кінці років” повинен бути перекладений “в останній з днів” – день означає тут рік. Це доводить, що Єзек. 38 р. та 39 р.  відноситься до періоду, що наступає після Армагеддону та Анархії. (…) Гог представляє провідників народів як ворогів люду Божого, а Магог представляє керовані народи як ворогів люду Божого. Об. 20:8 (“народи (…) Гога й Магога”) виразно показує, що так є при кінці Тисячоліття, а тому, беручи під увагу паралелі, це є правдою про ворогів Божого духовного та тілесного Ізраїлю при закінчення цього Віку.”

Еп. Том 6, стор. 580, 581

“Під найгіршими з поган “ми розуміємо найгірші анархічні рештки, які будуть плюндрувати Ізраїль в останній рік утиску.”

Еп. Том 6, стор. 599

“Так як зненацька прийшли обидві фази світової війни, так зненацька вибухне світова революція, започаткована радикалами (1 Сол. 5:2, 3). В символах Об’явлення (16:18-20) та інших книгах Біблії ця наступаюча світова революція є описана як символічний землетрус, який знищить символічні острови (республіки) та гори (царства) в одному загальному гуркоті, громі та розпаді символічної землі (суспільства). Під час революції настане ще більший голод та хвороби від тих, які супроводжували світову війну. Втрати у вигляді людського життя, маєтку, зручностей та здоров’я будуть ще більші, аніж ті, що були у світовій війні (Єр. 25:29-33). Її кінець буде свідком повалення кожної урядової, релігійної та аристократичної системи на землі.

Сатана ще раз спробує здобути контроль та створить порядок речей, в якому не буде теперішніх форм урядів, релігій ані аристократії. На їх місці запанує соціалістична форма уряду, а викручена постать релігійної правди та праці, які Господь провадить від 1874 року, стане популярною формою релігії після революції, через так званий канал між Богом та людиною. Та форма урядів є символізована десятьма рогами звірини (Об. 17:11), натомість форма релігії  є показана в типі Діни, дочки Якова. Його 12 синів є типом 12 сектантських деномінацій християнства, які впадуть в революції. Соціалістична форма уряду буде виключати існування аристократії як такої, хоча без сумніву герої соціалізму насправді у великій мірі будуть аристократією тих часів. Та суспільна форма буде, однак, короткотривалою. Протягом кількох років світло правди, що подаватиметься Господом, об’явить темні речі, які тоді будуть практиковані, внаслідок чого цілковито деградовані маси незадоволених повстануть проти неї та рознесуть її в дикій оргії анархії, яка вщент спалить кожен залишок царства сатани. Безумство анархії буде більш руйнівним, аніж аномалії революції, а голод та хвороби, що їх супроводжуватимуть, будуть болючішими від тих, що будуть за часів революції. Її ефекти дістануться навіть до Палестини в формі останньої хвилі утиску, яка як друга фаза “утиску Якова” має прокотитись через згромаджений Ізраїль. Внаслідок шаленої жорстокості часу утиску людство буде повністю виснажене та зламане. До берега тисячолітнього Царства дістанеться як залишки затонулого судна, як киданий та битий хвилями в’язень, який вкінці, завдяки своїм останнім зусиллям та навалою хвиль, добирається до берега, будучи виснажений та зламаний, щоб віднайти свободу в добрій країні, хоча він сподівався дістатися до іншої з більшими чи меншими обмеженнями та утиском.”

Еп. Том 16, стор. 144

“Бачачи проживаючих в добробуті Ізраїльтян [Єзек. 36:8-12­­] та усвідомлюючи собі справу з близького кінця своїх злих днів, коли анархія вже знищить соціалістичний уряд, сатана з ненависті до Ізраїлю побудить анархічні рештки з усіх народів до сплюндрування Ізраїльтян в Палестині. Ці грабіжники, описані в Єзек. 38 р. та 39 р., Зах.12:1-9 та 14:1-3, будуть зібрані сатаною з усіх народів і болюче діткнуть Ізраїль чимось, що Біблія називає утиском Якова (Єр. 30:1-9). Згідно з пророчими описами, що містяться у вищенаведених цитатах, це будуть дуже тяжкі часи останньої кари для Ізраїлю. Вони результативно попровадять Євреїв до Господа Ісуса в повному наверненні, коли завдяки повному поваленню їх гнобителів Господом Ісусом вони собі пригадають, що всі ті клопоти та їх кінець були їм провіщені людом правди. Їх терпіння та занепад анархічних грабіжників буде останнім актом утиску сатани як бога теперішнього злого світу. Тією негідною спробою закінчаться його дні як найбільшого гнобителя людства, за що ми дякуємо Богу.”

Еп. Том 17, стор. 84

* Стан речей, що існував в Ізраїлі, як він є описаний в Суд. 17:6, був в деякій мірі анархічний. Після епохи Суддів, але перед тим, як Ізраїль став монархією, народ був позбавлений їхніх провідників. Цей стан сприяв багатьом формам зла, таким як ідолопоклонство (1-5 вірші, до кінця 18 розділу).

Теперішня Правда