Освячення. Девіз 2003 р.

Зміст

 ОСВЯЧЕННЯ: Парадоксом, з яким зустрічається християнин, є те, як зберегти віру і праведність у відповідь на атаки безбожного світу і в той же самий час бути справжнім і співчуваючим слугою, який наділяє благословенням інших.

БІБЛІЙНА ЛЕКЦІЯ ЕЗДРИ: Наука дослідження Біблії в поважний та об’єктивний спосіб не приходить легко. Служба Ездри для Ізраїлю насуває певні корисні лекції.

  ОСВЯЧЕННЯ

 Річний девіз на 2003 рік

“Віддаліться від народів цього Краю” – Ездри 10:11

   Вірш, вибраний на 2003 рік, наповнений значенням для християнина і відповідний для часів, в які ми живемо: “Віддаліться від народів цього Краю”. Перш ніж ширше обговоримо цей вірш, ми накреслимо фон подій.

    В час, коли Ездра, священик, сказав ці слова, рештки єврейського народу повернулись з 70-річної неволі у вавилонській імперії. З народу, який був узятий до неволі після падіння Седекії, останнього ізраїльського царя, в VII столітті до Христа, тільки найбільш ревні повернулись до Єрусалиму, давньої столиці держави. Багато закликали залишитися у Вавилоні та його околицях під новим перським урядом.

    Тому ми можемо зробити висновок, що популяція Єрусалиму в часи нашого тексту складалася з більш ревних та вірних Ізраїльтян. Не дивлячись на це ситуація в них не була благополучною. Розвиток міста перебував у стані застою. Причиною цієї неблагополучної ситуації став той факт, що народ не був в гармонії зі своїм Богом завіту. В 10 розділі, з якого цитується наш вірш, Ездра закликав люд, щоб вони відлучились від оточуючих його народів та від “чужих”, чужоземних жінок, з якими багато чоловіків одружились. Загалом визнаючи свою помилку, люди були готові до реформи – звідси й слова нашого тексту.

    Визнаючи гріх, в якому були винні, люди заявили, що готові поступити згідно з радою Ездри. Вони усвідомили собі, що не буде жодного поступу в новому заселенні міста, якщо вони цього не зроблять. Така загальна реформа відбувається раз на якийсь час, особливо тоді, коли виступає сильне почуття єдності суспільства. Траплялися часи, в яких християнський запал реорганізовував суспільство. Багато найкращих прав, які розвинули народи, мали свій початок в такі часи – прав, які визначають, як ставитися до старших, молодих, а також убогих, а також прав, які запевнювали свободу в релігійному та суспільному житті. Високий рівень народного життя часто збігається з християнською реформацією та суспільним оживленням. Це було правдою в піонерські роки Методистської Церкви в колоніальній Америці під проводом Френсіса Асбарі (який був представником Джона Веслі в колоніях), а євангелічні та адвентистські рухи в Сполучених Штатах в ХІХ столітті притягували великі кількості людей на “відроджуючі“ богослужіння.

 

ХРИСТИЯНИН В СВІТІ

 

    Якби ми обмежили настанову Ездри до обставин його часу, то сьогодні вона була б для нас маловартісною. Але оскільки більшість біблійних настанов мають ширший засяг в захованих там засадах, то ми можемо черпати з них цінні лекції для нас самих – християн, які живуть в сучасному і швидко минаючому  світі. Святе Письмо є завжди відповідним і постійно актуальним – є єдиним сталим елементом в надалі минаючому світі.

    Можливо кожне покоління тужить за “старими добрими часами” і засуджує століття, в якому поводились поверхово і неморально. В цьому оскарженні є трохи правди, але також є правдою те, що минуле ніколи не було настільки “добрим”, як його змальовує пам’ять. Цей світ, в значенні його культури та звичаїв, ніколи не був світом Бога. Ізраїльський народ мав в своїй історії відступництва, а також вчинені без ентузіазму спроби жити згідно з його привілеями, як вибраного Божого люду і ніколи не осягнув досконалого рівня, необхідного для отримання вічного життя. І він не міг цього вчинити; дійсно, їх невідповідність щороку підкреслювалась в День Примирення, коли їх народні посвячення та жертви запевняли їм примирення з Богом завіту і типічне виправдання на рік, що розпочинався. Однак, як вказує Апостол Павло, кров козлів і овець ніколи не може зняти осуду гріха; вони змушені були очікувати викупної жертви Христа на хресті, яка охоплювала одночасно всіх (1 Тим. 2:1-6; 1 Ів. 2:1,2).

 ХРИСТИЯНИН – МЕТА

      Християнський чоловік чи жінка входить у спільність з Небесним Отцем, оперту на його чи її вірі в Христа – на вірі, яка виправдовує і яка дозволяє, щоб грішник вважався Богом за праведного (Рим. 5:6-11). Радість з цієї спільності завжди підлягає християнському сумлінню. Кожне почуття провини порушує чистоту і радість цієї спільності, а також спричинює появу хмар між віруючим та Отцем. За наші щоденні гріхи занедбання і ті, які були поповнені, ми повинні просити Отця про Його прощення, якого Він щедро уділяє, як сам обіцяв, в ім’я Його улюбленого Сина. Таким чином ми можемо відчути запевнений спокій.

    Але як в природі на кожну жертву є хижак , так є і з християнином. Як заявляє Апостол Павло “диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає, пожерти кого” (1 Пет. 5:8). Кілька таких голосів можуть жахати, як ричання лева, який захоплює зненацька свою жертву, паралізує й робить її безсилою. Так само диявол, крадькома наближається до християнина, який нічого не підозрює, щоб паралізувати його атакою провини та осуду, відділяючи його від Джерела його сили. На відміну від лева, диявол не діє сам. Він використовує в цій атаці способи тіла і світу. А це могутні сили. 

Що означає “Край”

    “Край” в цьому вірші відноситься до “світу”, який у Святому Письмі часто означає навколишні народи з їхнім суспільним порядком, звичаями й культурою – всі вони перебувають в суперечності з правилами і покликом святого народу, теократії Ізраїлю.

    Ездра міг помітити, що люди не будуть в стані знову створити добре розвинутої держави, доки не відречуться від звичаїв, яких вони навчилися, будучи невільниками в Ассирії. Особливо шкідливими були “гидоти” народів з навколишніх країв, з їхніми нечистостями тіла і духа (Ездр. 9:1, 2, 10-15). Навіть Левити були вплутані в це ганебне порушення Божих наказів, а самолюбні й світові компроміси розвинули в них безбожні риси: як тілесні, так і духовні. Здавалося складним, щоб чоловіки відреклися, тобто розлучилися зі своїми жінками, яких вони, без сумніву, любили. Біблія не подає багато подробиць на цю тему, але пише, що цей процес зайняв кілька тижнів (10:11-13,16,17).

    Навіть в цей вік глобалізації звичаї створення подружжя в окремих народах відрізняються. В багатьох країнах, які до минулої генерації вважалися християнськими, інститут християнського подружжя переживає кризу. Багато пар не бачать ніякої вартості в законному регулюванні, пов’язаному з християнським (чи цивільним) подружжям, і живуть в позашлюбних зв’язках. Як замирає віра в християнстві, так само є і з дотримуванням християнських звичаїв.

    Якщо десь знаходиться справжній християнин, він чи вона буде відрізнятися від оточуючої культури. Простір, який відокремлює християнина від навколишнього світу, є смугою загрози. Цей простір зазвичай зменшується, коли християнин наближається до світу, а не навпаки. Світ завжди буде ворогом справедливості – доки на землі не буде встановлений справедливий уряд і людство не навчиться Божественних доріг в земному Царстві Христа (Мат. 6:10; Іс. 26:9). Як звучать слова молитви в прекрасній пісні Хінслі:

О Боже, нехай прийде Царство Твоє!

Своє панування розпочни, Христе;

Через залізну палицю Свою

Тиранію гріха зруйнуй.

Світ минає

    Кажучи в загальному, єдиною дорогою для посвяченого християнина є відлучення від світу (Рим. 12:2). Це не означає ізоляції, тому що ми мусимо жити в світі і звертати пильну увагу на наше оточення (1 Кор. 7:31). Відокремлення від світу є головним елементом посвячення. Бути посвяченим – означає бути “відлученим” на Божий ужиток. Це не означає, що ми повинні бути святошами. Як християни, піднесені Божою ласкою з засмоктуючих пісків гріха і поставлені на твердішому ґрунті, ми не кращі від інших навколо нас, але отримали прощення, хоча завжди усвідомлюємо наші помилки й вади. Ні, освячення – це тривалий процес, через який ми переформовуємося в мініатюрний образ Христа, наш спосіб мислення й наші почуття поступово перемінюються, аби щораз краще віддзеркалювати Божий розум і характер.

    Якщо ми мислимо згідно з нормами світу і любимо згідно з нормами світу, то наше мислення і характер з часом пристосуються до них. Наші думки стануть цинічними, критичними і цілком приземленими. Ми будемо любити й оцінювати інших тільки по тілу, а відповідно до цього наша доброзичливість і справедливе оцінювання інших буде страждати. Таке поступування віддалить нас від Божої подоби, завдяки якій можна любити ворогів і проявляти довготерпіння по відношенню до всіх.

    Люд Господній відрізняється між собою з причини спадковості та виховання. Через свій характер та особистість дехто з люду Господнього притягується до світових речей; для них відокремлення від світу не приходить легко. Такі повинні навчитися обмежувати своє зацікавлення там, де тілесні справи мають перевагу над духовними й завжди бути на осторозі, щоб стерегти своє сумління. Незалежно від роду нашої особистості Господь вповні здатен результативно з нами поступати і знає труднощі та спокуси, на які кожен з нас наражається (1 Кор. 10:13; Євр. 2:17,18).

 

Якщо ми мислимо згідно з нормами світу і любимо згідно з нормами світу, то наше мислення і характер з часом пристосуються до них. Наші думки стануть цинічними, критичними і цілком приземленими. 

Важливість перебування у властивому “ярмі”

    Як загальний принцип, Апостол Павло відмовляє християн від ходіння в одному ”ярмі”, тобто в’язання з невіруючими (2 Кор. 6:14).Подружжя, оперте на такій нерівності, правдоподібно буде переповнене труднощами. Але, це трохи краща ситуація, аніж та, до якої звертається Ездра і не на це кладеться головний натиск в цій статті. Для християнського чоловіка чи жінки подружжя передбачене на все життя, а кожен християнин, який зв’язався з невіруючим, зобов’язаний, тим не менш, виконати контракт і молитися, щоб благословення для однієї, другої чи обох сторін було його результатом.

    Святе Письмо містить достатньо вказівок для того, щоб продовжувати добре християнське подружжя, в якому діють ті принципи, яких Бог очікує від Свого люду: дух служби, лояльність та доброзичливість. Такий зв’язок віддзеркалює єдність, яка існує між Христом і Його Церквою, і є чимось прекрасним. Світові спокуси занадто часто порушують цей неповторний і приязний зв’язок між чоловіком і жінкою, і тепер інститут подружжя набагато менше цінується, аніж колись. Важливо, щоб християнські пари чинили енергійний опір таким впливам. 

СВІДЧЕННЯ ХРИСТИЯНИНА В СВІТІ 

    Як ми маємо поводитись

    Відокремлення від світу не означає, що ми повинні бути винятковими людьми, вважаючи себе вищими, аніж люди в світі. Навіть Ездра повернувся до Вавилону, щоб вчитися (дивись статтю на Х сторінці цього номера). В наших поглядах ми не повинні бути сектантськими. Господь відлучив для Себе християн в багатьох галузях життя і в різних інституціях та релігійних деномінаціях. Всі, хто приймає Христа як Спасителя і Царя, є Братами й Сестрами в вірі. Але це не означає, що ми не повинні оцінювати важливості правдивих доктрин. Ми повинні шукати правдиві (біблійні) доктрини і міцно їх триматися. Але ми не повинні осуджувати тих, котрі відрізняються в доктрині, якщо їхнє життя, з іншого боку, доводить відданість засадам християнської віри і життя.

    Як християни ми повинні бути прикладом для світу. Маючи на увазі вплив прикладом своїх учнів, Ісус вживає два символи – солі і світла. Під першим символом (Мат. 5:13) їх вплив мав бути консервуючим засобом в середовищі, який би запобігав зіпсуттю, яке відбувається тоді, коли суспільство відвертається від віри в Бога і від Його доріг. А з іншої точки зору (14-16 в.) Господь сказав, що вони були як місто на верховині, яке кидає своє світло в темряву, освітлюючи дорогу іншим.

    Все, що ми говоримо і робимо, повинно мати на увазі поступ справи Господа. Коли світ дивиться на християнина, то повинен помічати, що він чи вона поступає з Христом. А як послідовники Господа, ми можемо сподіватись відкинення і можливо переслідування. Якщо світ не любив Господа Життя, який був досконалий, то нас також не любитиме (Ів. 15:18-24). 

    Чого ми повинні вчитися

    Наш єдиний обов’язок як християн – жити побожним (праведним і святим) життям, тримаючись біблійної правди і проповідуючи її при кожній нагоді. Але для того, щоб бути здібними свідками Слова, ми повинні бути студентами Слова. Ми маємо знати, у що ми віримо і чому. Про що нас вчить Святе Письмо і що ми повинні проповідувати.

*Про Викупну жертву Христа та її універсальний характер (всі повстануть з гробів і матимуть повну можливість осягнення вічного життя – Ів. 5:28, 29);

*Про правдиву природу смерті (померлі не живуть в муках, а сплять – Екл. 9:10);

*Про правдиве визначення і призначення людської душі – Єзек. 18:4; Рим. 6:23;

*Про надходяче Царство на землі – Мат. 6:10;

*Про єдність Бога (Всесильний Бог не міг сам померти за людину, але замість цього послав свого Сина – Ів. 5:36, 37; 3:16;

*Про два загальні класи, вибраних і невибраних (людство в загальному), і що розвиток кожного з них відбувається в окремому періоді – найперше вибрані, а потім невибрані – Дії 17:31; 1 Тим. 2:6; 1 Ів. 2:2.

    Більшість цих поглядів визнає загал християнства. Але є інші, які їх ділять. Заслуговує на вболівання те, що християн ділять доктрини, але такою є сьогодні ситуація і вона триватиме ще деякий час. 

ІЗРАЇЛЬ ЗАСЛІПЛЕНИЙ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО МЕСІЇ, ІСУСА 

    Ісус, Месія, був посланий до свого власного народу, Євреїв, щоб виконати угоду Єгови з ними (Мат. 10:5-7). Як природне насіння Авраама, вони властиво домагалися своєї спадщини. Вони були людом, вибраним до розсівання благословінь на всі народи землі (Бут. 12:3). Описуючи їх зворушливими і співчуваючими словами, наш Господь вболівав над відсутністю в них готовності до прийняття Його. Він не справдив їхніх очікувань і, крім порівняно не багатьох, вони не прийняли Його запрошення, щоб наслідувати Його. І вони переслідували тих, які за Ним пішли.

    Перехід від Месії до Христа для більшості був просто затяжкий. Навчені і впроваджені в блуд через “традиції старших” (Мар. 7:5, KJV) вони не змогли розпізнати Того, на Кого стільки віків разом очікували. “Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Блаженний, Хто йде у Господнє Ім’я” (Мат. 23:37-39). Ці гнітючі слова були провіщенням страшного розпорошення і страждань протягом віків, які мали надійти, для тих, котрі колись були народом завіту. І не дивлячись на це Бог їх і надалі любив.

    Апостол Павло говорить нам в Рим. 11:25, 32, що Бог засліпив розум Євреїв, щоб помилувати всіх. Чи їх засліплення було милосердним? Разом із знанням приходить відповідальність; якщо хтось не поступає згідно з цією відповідальністю, то стягує на себе осуд і карання. Ізраїль не мав бути осуджений без міри, але Бог відвернув від них своє лице, ніби закриваючи їх від прекрасного світла Євангелії. Інакше кажучи, Він спрямував їх до темноти, яку вони самі собі вибрали (Рим. 10:20, 21). Але Він їх ніколи не покинув. Він не скасовує своїх обітниць (Рим. 11:2, 26-29).

    Улюблений не по причині своєї наполегливості, але через віру їхніх батьків, патріархів, Ізраїль зберігається в пам’яті Отця і трактується з глибоким співчуттям. У визначений час Він повернув їм їх власну землю (1948 рік) і з того часу зберігає їх в ній, не дивлячись на численні спроби військового чи політичного характеру, спрямовані на їх усунення. Вони живуть на батьківщині, але свідомість засмучує те, що тепер більшість Євреїв в Ізраїлі не віддають хвали Богові за їх повернення. Але настане день, коли вони будуть дивитися на Того, кого разом розіп’яли і будуть голосити за Ним, як за одинцем.

    Якщо говорити про Ізраїль, то всі християни повинні мати про нього добру думку. Насправді, сьогодні події на Близькому Сході показують силу і точність пророцтва. Встановлення Ізраїлю на його власній землі після такого довгого поневіряння є опорою для нашої віри, що Бог реалізує свої цілі і у властивий час запровадить Свій справедливий уряд на землі. Для дослідника пророцтв це ще одне заохочення до освячення (2 Петра 3:13, 14). 

СТВОРЕННЯ МОСТІВ НАД ПРІРВОЮ 

    Ми маємо будувати мости над великою прірвою, яка відокремлює нас від навколишнього світу, щоб ті, котрі сьогодні не знають Господа і Правди, могли переконатися. Ми мусимо бути чуйними, завжди готовими проповідувати Слово Господа, щоб свідчити про Його Правду (1 Пет. 3:15, 16).

    Цей світ – суспільний порядок – не має ніякої майбутності (1 Пет. 1:24, 25; 2 Пет. 3:7, 11-13). Теперішній час утиску у великій мірі виникає з гріха – не лише первісного гріха Адама, але й гріхів, поповнених колективно світом, який відкидає Боже об’явлення, Святе Письмо. Таке відкидання сьогодні поширюється. До певного часу Бог терпів ігнорування світу, але посилаючи Христа на світ, Він встановив взірець, на підставі якого всі мали бути суджені з того часу, не дивлячись на те, чи вірують вони чи ні (Дії. 17:30, 31). Це не означає, що світ сьогодні поставлений прямо перед обличчям життя чи смерті, але що на світі є світло (Ів. 1:9, 29) і всі мусять стати по один чи по другий бік. Наші життєві рішення приймаються згідно з нашим поглядом на життя; якщо в цьому погляді немає Бога, то це відповідно вплине на наші рішення. 

ВЕЛИКА КІЛЬКІСТЬ СПОКУС 

    З усіх боків ми оточені всякого роду спокусами і принадами, які займають нашу увагу й час. Багато з цих занять принаймні забирають посвячений час, поглинаючи години, які могли б бути краще проведені на дослідженні, роздумах і добрих учинках. В найгіршому випадку вони шкодять нашим святим думкам і звертають нашу увагу на земні справи, зміцнюючи домагання тіла в нашому серці і розумі. По суті, життя християнина не є привабливим. Воно складне, якщо провадиться у властивий спосіб.

    Це не означає, що християнин повинен бути засмученим, суворим і позбавленим почуття гумору. Це означає, що навіть наші приємності регулюються серйозним усвідомленням того, що блага цього світу не є скарбом, який ми шукаємо. Ми маємо користуватися світом, але не зловживати ним (1 Кор. 7:31). Всі навколо нас страждають, недооцінюються і заблудились. Як християни ми не можемо нехтувати ними, тому що наш Господь ними не нехтував. Ми повинні жити так, як Він жив. Тому що у всіх справах Христос є нашим прикладом. Хоча наш Господь був рішучим у відданості своїй місії – віддаючи своє життя день-за-днем, а остаточно на хресті як Відкупитель людини – Він співчував оточуючим його людям, Євреям і поганам. Його співчуття і великодушність виражали почуття Отця, присутністю якого Він втішався. Нехай так буде з кожним з нас в цьому році.

    Наша пісня на цей рік, “Прощавай порожній світ”, висловлює почуття посвяченого і очищеного серця, яке щоденно відривається від розкоші світовості і самолюбства, а прив’язується до духовних справ. Радимо її нашим читачам разом з віршем на цей рік. 

  – № 312 (Пісні Зоріння Тисячоліття на англійській мові)

З усіх боків ми оточені всякого роду спокусами і розвагами, які займають нашу увагу й час. Багато з цих занять принаймні забирають посвячений час, поглинаючи години, які могли б бути краще проведені на дослідженні, роздумах і добрих учинках. В найгіршому випадку вони шкодять нашим святим думкам і звертають нашу увагу на земні справи, зміцнюючи домагання тіла в нашому серці і розумі.

 

 

ІЗРАЇЛЬ ПОВЕРТАЄТЬСЯ З ВАВИЛОНУ

    Тільки 50 000 осіб з великого народу Ізраїлю, який був забраний до вавилонської неволі, зберегли правдиву віру в Бога і Авраамову обітницю, а також властивий запал і відвагу, щоб повернутися до Єрусалиму – подорожуючи близько чотирьох місяців і долаючи приблизно 800 миль. Коли змучені дорогою подорожні дісталися до Єрусалиму, то зазнали великого розчарування, оскільки, згідно зі Словом нашого Господа, місто було спустошене на 70 років (2 Хр. 36:21).

    Багато з них навіть не бачили Палестини. За наказом Навуходоносора мур і храм були зруйновані, а багато приватних помешкань також полягли в руїнах і були “спустошені”. Це місце стало пустинею. Там, де раніше були вулиці, тепер росли дерева. Панував загальний безлад. Ізраїльтянам знадобилося більше одного року для того, щоб опинитися в можливих до життя умовах, а тоді вони звернули свою увагу на відбудову храму. Цей залишок народу займав лише невеликий район Палестини, приблизно 25 квадратних миль, з центром в Єрусалимі. Вся інша територія Палестини була в більшій чи меншій мірі заселена іммігрантами. Цар Вавилону застосовував практику переміщення невільників одного народу на територію іншого, і таким чином старі зв’язки розпалися, а вони втратили свої природні риси і стали більш залежні від вавилонського уряду. Люди, які оселилися в Палестині, і які походили з різних народностей, присвоїли собі деякі традиції та релігійні звичаї того краю, так що за днів нашого Господа, через 566 років, вони були знані як Самаряни. Ці перемішані

   народи не надавали великого значення поверненню Євреїв з Вавилону аж до того часу, коли почули про їхній проект відбудови Храму на їх власній території. Самаряни, які до тих пір не були особливо послужливими сусідами, підхопили думку про відбудову Храму, тому що пам’ятали стародавню славу народу, який заселяв цей край, якого великий цар Соломон побудував перший Храм. Самаряни, припиняючи діяти як вороги, запропонували свою допомогу, яку Євреї відкинули, усвідомлюючи собі, правдоподібно, що благословення і честь відбудови Єрусалиму належить лише Ізраїльтянам, яких Бог вибирав в той час, щоб через досвід розвинути правдивих Ізраїльтян, типічне насіння Авраама.

 Теперішня Правда №27, 2003 рік

Читати в продовження статтю Біблійна Лекція Ездри