ПІДПАСТИРІ В ЦЕРКВІ
Єгова є великим Пастирем, найвищим з усіх інших (Пс. 23:1; Ів. 10:29). Під Його керівництвом Ісус є “пастирем добрим”, “великим пастирем вівцям”, “Архіпастирем” (Ів. 10:11; Євр. 13:20; 1 Пет. 5:4).
Під керівництвом Ісуса пастирями для Єгови є, перш за все, Апостоли (Ів. 20:15-17; 1 Пет. 5:2-4). Тих найбільших підпастирів було лише дванадцять (Мат. 10:2-4; 19:28; Лук. 22:29, 30; Об. 12:1; 21:10,14), при чому Апостол Павло, не Матвій, зайняв місце, зайняв місце Юди (1 Кор. 4:9; 9:1, 5; 15:5-11). І не дивлячись на суперечні претензії пап, а також інших, Апостоли не мали наступників. Всі інші, хто твердить, що мають особливе повноваження дванадцяти Апостолів і є їх наступниками, є обманщиками (2 Кор. 11:13; Об. 2:2; Юди 13; див. Ter. Pr.’ 81:60, “Апостольське Наслідування Небіблійне”).
Наступні пастирі під керівництвом Ісуса, також, будучи підтримувані, уповноважені та керовані Ним – це неапостольські зорі, сім складових ангелів (посланників) з людей для семи періодів номінальної церкви, разом з теперішнім Лаодикійським періодом (Об. 1:16, 20; 2:1-29; 3:1-22; Мих. 5:4). Серед тих “членів зір” було багато реформаторів та інших спеціальних підпастирів.
Додатковими пастирями під керівництвом Ісуса є всі інші генеральні старші – “другорядні пророки” (1 Кор. 12:28), котрі служать загальній церкві і також (у більшості випадків) локальним зборам. До низ належать Варнава, Аполоc, Тимофій, Тит та інші з апостольських часів.
ПІДПАСТИРІ В ЛОКАЛЬНИХ ЗБОРАХ
Підпастирі, що служать як духовні, проголошуючи Євангелію та навчаючи в локальних зборах, є зазвичай біблійно названі старшими, хоча є названі також єпископами. Згідно наук Апостолів (за прикладом яких ми як християни маємо поступати як за нашими провідниками – Мат. 18:18) уряд старшого, тобто єпископа, у зборі є одним і тим самим – обидві назви вживаються поперемінно для тих самих осіб та уряду. Кожен збір в часи Апостолів мав більше аніж одного старшого або єпископа (Дії 13:1; 14:23; 21:18: Як. 5:14, 15).
Апостол Павло прямо називає тих самих осіб старшими та єпископами. В Діях 20:17 він сказав, що послав до ефесу тамтешніх “старших” (грецьке prezbuteroi, від якого походить українське слово пресвітери). Далі (28 в.) він звертається до тих самих старших як до “єпископів” (грецьке episcopoi – те ж саме слово, що виступає в інших місцях Біблії, завжди перекладається на “єпископи”.
Також в Тита 1:5-7 той самий Апостол ототожнює назви старший та єпископ як такі, що відносяться до тих самих осіб та урядів. Найперше він говорить до Тита, щоб той “пресвітерів настановив по містах”, далі в 6 в., згадуючи деякі риси, які повинні мати старші, дає доказ, чому вони повинні мати такі риси, а саме, оскільки це ті риси, які мусять мати єпископи.
Крім того, в 1 Петра 5:1-4 Апостол показує, що старші та єпископи є тими самими особами. В 1 та 2 в. він вживає той самий образ старших, що годують стадо, який був вжитий Павлом в Діях 20:28 по відношенню до єпископів. Більше того, грецьке слово, передане в 2 в. як “наглядайте”, походить від кореня слова, переданого як “єпископ” в Діях 20:28, де старші є тими єпископами; а у віршах 1 та 2 старші це ті, котрі “наглядають”, здійснюють єпископство (Дії 1:20, див. Церковно-славянская Библия, в укр. служіння – прим. перекл.). Ці старші з 1 та 2 віршів є в 4 в. показані в контрасті до Ісуса, головного Пастиря, і показані як підпастирі (або пастори, вираз, що є вжитий для них в Еф. 4:11 [в версії KJV]).
Крім того, факт, що єпископи та диякони були тими двома родами зборових слуг, поданих в Фил. 1:1; 1 Тим. 3:1, 10, 12, 13, вказує на те, що старші та єпископи були тими самими особами і що мають той самий уряд.
Ці старші, або єпископи, відрізнялися талантами, духом посвячення Господу та Його службі, а також, в залежності від своїх провіденціальних ситуацій, користю для Господа (Рим. 12:6-8). Деякі мали більший вплив на користь Бога, Господа, правди та братів і тому їх більше поважали (1 Тим. 5:17).
ЯК НАЗИВАТИ СЛУГ
Якби ми сьогодні називали єпископами тих, котрі були вибрані до проголошення та навчання в місцевих зборах, то це загально було б дуже погано зрозуміле, оскільки в більшості деномінаційних єпископів вважаються за генеральних церковних урядників вищого рангу, аніж місцеві старші. Тому, краще не називати єпископами місцевих проповідників та вчителів.
Ми також не вважаємо, що церковні слуги повинні називатися “превелебними” (“вельмишановними”). Хоча багато духовних вживають цю назву, деякі не усвідомлюють те, що в Святому Письмі немає жодної згадки про те, щоб таке чи будь-яке інше подібне визначення мало вживатися слугами Бога. В англійському перекладі KJV слово “вельмишановне” виступає лише один раз – в Пс. 111:9: “святе та вельмишановне ймення Його”. Тут воно застосоване до Єгови і здається, що найкраще залишити його для Нього.
Ми гадаємо, що якщо потрібне якесь визначення, для тих, котрі служать як слуги, щоб проповідувати та навчати, то найкраще вживати назву старші, хоча біблійно їх можна було б називати пасторами (як ми згадали, це слово стосується їх як пастирів).
Старіння не є достатньою умовою для того, щоб стати старшим в такому значенні, про яке вчить Біблія. Брати християни можуть бути обрані на старших через відповідний розвиток в подобі до Христа і в знанні Божественної правди, яку ми черпаємо зі Святого Письма, через розвивання або посідання відповідних здібностей до навчання, а також через відповідні провіденціальні ситуації та інші біблійні кваліфікації. Іншими словами, це мають бути біблійно зрілі брати, не “немовлята” чи “новонавернені” (1 Кор. 3:1-3; Ефес. 4:13; 1 Тим. 3:6; Євр. 5:12-14).
Тимофій, порівняно молодий чоловік (1 Тим. 4:12: 2 Тим. 2:22), мав, тим не менше, кваліфікації, щоб стати старшим, навіть генеральним старшим, і служив як такий, оскільки проявляв необхідну духовну зрілість – розвиток в ласці та знанні – як також і інші необхідні кваліфікації.
НАСТАНОВЛЕННЯ “СТАРШИХ” В КОЖНОМУ ЗБОРІ
Що каже Святе Письмо на тему процедури настановлення старших в зборах? Ось фрагмент з книжки під назвою Нове Створіння, том 6 Студії Святого Письма, 281-285 стор.:
«“І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували”. Дії 14:23
Форма, в якій були виражені ці слова, разом з іншими частими згадками, пов’язаними з усіма зборами, виправдовує висновок, що це був незмінний звичай первісної Церкви. Вираз “старші”, що виступає в цьому вірші, охоплює пасторів, вчителів і пророків (тобто публічних інтерпретаторів), тому важливо дізнатися, що означає слово “рукопоклали”. Тепер це слово зазвичай вживається по відношенню до церемонії впровадження в чин, але іншим є значення грецького слова cheirotoneo, що вжите в цьому вірші. Воно означає “вибрати через підняття руки”, що й далі є нормальною формою такого голосування. Це визначення є подане в Аналітичній Біблійній Конкордації Янга. Strong’s Exhaustive Concordance визначає корінь цього слова як “той, що підіймає свою руку, голосує [через підняття руки]”.
Зовсім інше грецьке слово було вжите тоді, коли наш Господь вибирав Апостолів: “Я вибрав вас, і вас настановив” (Ів. 15:16). Це те ж саме слово tithemi, вжите Апостолом, котрий говорив про своє настановлення: “на що я поставлений був за проповідника та за апостола” (1 Тим. 2:7). Але це настановлення, як виразно заявляє Апостол, не було “ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа й Бога Отця” (Гал. 1:1). Всі члени помазаного Тіла, злучені з Головою і приймаючі участь в Його Дусі, є таким чином подібно настановлені, не як Павло до апостольства, але щоб були слугами правди, кожен в міру своїх талантів та можливостей (Іс. 61:1). Лише дванадцять були настановлені на Апостолів, особливі знаряддя, уповноважених слуг.
Повертаючись до настановлення або визнавання старших через голоси зібрання (ecclesia) нових створінь через “піднімання руки”, про що ми говорили вище, зауважуємо, що це був звичайний спосіб, оскільки Апостол вживає те ж саме грецьке слово, говорячи про те, як Тит став його помічником. Він каже, що “вибраний був від Церков бути товаришем нашим у дорозі” (2 Кор. 8:16-19). Слова, подані курсивом, походять від грецького cheirotoneo, яке, як ми показали вище, означає “вибрати через підняття руки”. Крім того, слово “також” [відсутнє в укр. перекладі] означає, що сам Апостол був вибраний в подібному голосуванні – не для того, щоб був Апостолом, але місіонером, в даному випадку представником зборів і, без сумніву, за їх кошти.
Але деякі з пізніших подорожей Апостола відбувалися, очевидно, без голосування чи підтримки збору в Антіохії (2 Тим. 1:15). Правила первісної Церкви усім залишали свободу вживання своїх талантів та керівництва згідно власного сумління. Збори (ecclesias) могли приймати або відкидати послуги Апостолів, навіть як своїх особливих представників. Апостоли могли приймати або відкидати такі завдання, кожен згідно з практикуванням власної свободи сумління.
Але, чи в Новому Заповіті немає згадки про інше встановлення старших ІТП, ніж вибір? Чи немає нічого, що означало б надання уповноваження, дозволу до оголошення Євангелії, на що вказує англійське слово висвячувати (в українському перекладі “настановляти”], що нині загально вживається у всіх деномінаціях у зв’язку з видаванням ліцензій та висвяченням старших, проповідників ІТП.? Проаналізуємо ці питання.
Слово настановляти по відношенню до старших є вжите лише у ще одному місці і є перекладом іншого грецького слова kothistemi, що означає “вмістити, поставити” – Янг; “вмістити” – Стронг. Це слово виступає в Тита 1:5: “Я для того тебе полишив був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настановив по містах, як тобі я звелів”. На перший погляд здається, що цей вірш дає зрозуміти, що Тит одержав уповноваження до визначення тих старших з упущенням думки зборів (ecclesia). І, власне, на такому погляді опирається єпископальна теорія порядку в Церкві. Всі католики, єпископаліани та єпископальні методисти доводять своє право на апостольський авторитет визначення єпископів, настановлення старших зібрань без підняття руки або голосування збору.
Цей вірш є фундаментом такого погляду, але виявляється слабкою основою, коли ми звернемо увагу на останнє речення, “як тобі я звелів”, і коли візьмемо під увагу те, що Апостол з впевненістю не “звелів” би Титу інакше, аніж він сам (Апостол) чинив у такому випадку. Опис поступування самого Апостола, правильно перекладений, є дуже ясний: “а коли їм через голоси настановили старших в кожному зборі і молились з постами, та й їх передали Господеві, в Якого ввірували (Дії. 14:23).
Без сумніву, рада Апостола і рада Тита, котрого він особливо доручив братам як вірного слугу правди, була не лише приємно сприйнята, але очікувана братами і загально помітна, але, тим не менше, Апостол та всі ті, котрі йшли його слідами, намагалися обтяжити відповідальністю, так яке це робив Бог, – збір, турботою якого мало бути “випробовування духів [вчень та вчителів], чи від Бога вони” (1 Тим. 4:1). “Як вони не так кажуть, як це, то немає в них світла!” (Іс. 8:20, див. RST – Російський Синодальний Текст); “Відвертайсь від таких!” (2 Тим. 3:5), радить Апостол, не потрібно голосувати за таких, ані в жодному разі не приймати їх як вчителів, старших ІТП.
Так чи інакше, згода збору (ecclesia) була необхідна, чи то виражена через голосування, як ми подали, чи ні. Припустімо, наприклад, що якби Тит визначив старших не схвалених братами, як довго там панував би мир? Скільки пасторської чи якоїсь іншої служби міг би виконати такий старший, неприємний у відчуттях Церкви? Практично жодної.
Інтриги кліру, а не науки нашого Господа та Його дванадцяти Апостолів, є відповідальні за поділ святих на два класи, званих “кліром” та “мирянами”. То клерикальний дух антихриста кожним можливим способом надалі намагається панувати над спадком Божим, пропорційно до ступеня ігнорації, що панує в даній конгрегації. Господь і Апостоли визнають не старших, але Церкву (ecclesia) Тілом Христовим; усілякі гідність та достоїнство, що супроводжують вірних старших як слуг Господа й Церкви, не є просто наслідком їх визнання самими себе чи іншими старшими. Збір, котрий їх обирає, мусить їх знати, мусить звертати увагу в світлі Божого Слова на їх християнські риси та здібності, бо в іншому випадку не може дати їм такого становища й честі. Тому, жоден старший не має влади через настановлення самого себе. Схильність до нехтування Церквою, Тілом Христовим, та чинення самого себе та свого розсудку вищим від загалу, є по суті найкращим доказом того, що такий брат не має властивої постави, щоб його визнати за старшого, оскільки покора та визнання єдності збору (ecclesia) як Господнього тіла є фундаментальними умовами такої служби.
Жоден брат, що не був вибраний, не повинен брати на себе публічних обов’язків в Церкві як керівник, представник ІТП., хоч би навіть він був переконаний, що немає жодного сумніву щодо його схвалення. Біблійна метода визначення старших у всіх зборах є вибором конгрегаційних – піднімання руки при віддаванні голосу. Наполягання на такому виборі перед початком служби є дотримуванням біблійного порядку, який утверджує старшого, а поза тим нагадує зборові про його обов’язки та відповідальність при визначенні старших в імені та в дусі Господньому – як такий, що виражає Божий вибір, Божу волю. Крім того, згідно цієї біблійної засади члени збору цікавляться всіма словами й чинами старших як своїх слуг і представників. Це протиставляється дуже загальному погляду, що старші є власниками збору і керують збором, встановлюючи межу їх мисленню та говорінню в зборі як, наприклад, “мої люди” замість “люд Господній, якому я служу”.
Чому ці, поза сумнівом біблійні, справи не є загально зрозумілі і представлені? Тому що людська природа любить почесті, першість і легко потрапляє в погані умови, що їм сприяють; тому що вони популярні вже протягом сімнадцяти століть; тому що люди звикли до тих умов і надають їм перевагу у порівнянні зі свободою, якою Христос робить нас вільними. Багато є також настільки впевнених, що звичаї Вавилону мусять бути правильні, що ніколи не дослідили Господнього Слова на цю тему [кінець цитати з книжки Нове Створіння].
ПОМИЛКИ “СВІДКІВ ЄГОВИ”
Коли заснули Апостоли, сталося велике відступництво, а вище представлена апостольська організація зборів була викривлена жадібними влади вождями (2 Сол. 2:7). Поступаючи подібним чином, Й. Ф. Рутерфорд, засновник “Свідків Єгови”, в своєму захопленні влади відкинув вище представлені біблійні науки на тему старших та їх вибирання в зборі.
Рутерфорд вважав, що старші є лише неурядуючими та невиборними розвиненими братами в зборах. Він заявив: “уряд старшого біблійно не існує і ніхто не може бути вибраний старшим через голосування людей”.
Але навіть підставові вчення вождів “Свідків Єгови” часто змінюються, так що їх прихильники переважно не знають, у що мають вірити. Після смерті Рутерфорда і після багатолітніх навчань вожді “С.Є.” в грудні 1971 року до кожного свого збору вислали лист, щоб поза тим всім вони мали старших! Ми раді, що таким чином вони відкинули один з блудів Рутерфорда. Але вони не відреклися від блуду про відкинення біблійної доктрини щодо вибору старших через піднімання рук місцевого збору. Вони й надалі тривають при його перехоплюючій владу, автократичній, нетеократичній, обмежуючій християнську свободу практиці “керівного тіла” “С. Є.” у Нью-Йорку, що приймає остаточне рішення щодо того, хто може бути проповідником та вчителем в місцевому зборі. Таким чином вони позбавляють місцеві збори даних їм від Бога свобод та привілеїв.
Не дивлячись на суперечні декларації є очевидним, що вище подані науки VI тому, Нове Створіння, є абсолютно властиві в справі голосування збору стосовно вибору слуг через піднімання рук.
У вищенаведеній цитаті з VI тому лише др. Стронг і др. Янг є подані на доказ того, що під ставовим значенням грецького слова cheirotoneo є піднімання руки. Але це підтверджують також багато інших авторитетів. Звернімо увагу на наступне подальше підтвердження правдивості VI тому:
“Голосувати шляхом піднімання руки” – Таєр. ”Піднімати руку” – Багстер. “Голосувати через піднімання руки в афінському зборі” – Ебботт-Сміт. “Піднімати руку для голосування в афінському зборі” – Ліделл і Скотт.
Таким чином кожен збір, зібрання чи конгрегація люду Божого повинен усвідомити собі, що має біблійний привілей і право обирання через голосування піднятою рукою тих, котрих бажає, щоб йому служили як старші, диякони ІТП. Це представлено на підстав Святого Письма в VI томі, Нове Створіння. Збір повинен були також свідомий того, що не може дозволяти жодним керівництвам старших, комітетам, керівним органам чи особам на обмеження, відмовляння чи відбирання цього привілею та права. Таким жадібним влади групам та особам, як Діотреф, котрий любив перші місця (3 Ів. 9), потрібно чемно і твердо протистояти та відкидати їх, якщо вони тривають в своєму пагубному поступуванні.
Правдиві пастирі Господньої отари будуть уникати будь-яких видів захоплення влади, старанно намагаючись кормити та іншими способами пасти Господнє стадо.
Нехай ті, котрі в будь-якому сенсі, як пастирі служать Єгові, нашому великому Пастирю, а також Ісусові, великому Пастирю під Його керівництвом, усвідомлять собі, що вони виконують найважливішу службу і, що її слід виконувати в Господньому дусі. Нехай усі такі служать не самолюбно (“не для брудної наживи“), “ добровільно”, з повною любові ревністю, глибокою покорою та правдивою глибокою любов’ю до Господнього стада та його найвищого добра, пам’ятаючи, що як підпастирі ми не повинні “панувати над спадком Божим”, але бути прикладом для стада (1 Пет. 5:1-4). Нехай усі такі пам’ятають, що кожен збір є паном у себе і через голосування піднятою рукою має вирішувати про те, кого хоче, щоб йому служив і чого прагне, щоб робилося у його власних справах.
Теперішня Правда №37, 2005 р.)