СВІТСЬКО-ДОМОВИЙ МІСІЙНИЙ РУХ в своїй теперішній формі повстав в 1920 році, коли проф. Полу С. Л. Джонсону (визначному вченому в галузі єврейської та грецької Біблії) й проф. Раймонду Г. Джоллі (головному помічнику проф. Джонсона, викладачу і також вченому в галузі грецької Біблії – обидва одержали вищу університетську освіту, закінчивши навчання з відзнакою) та іншим була потрібна назва для публікацій та розвитку різних форм євангельської служби, що не належить до жодної з деномінацій. Проф. Джонсон аж до смерті в 1950 році виконував функції виконавчого опікуна та директора С.Д.М.Р., будучи також редактором журналів Руху – Теперішня Правда та Вісник Епіфанії, який тепер має назву Біблійний Прапор. Після смерті проф. Джонсона вищезгадані функції виконував пастор Джоллі.
С.Д.М.Р. є всесвітнім, незалежним, несектантським, не спрямованим на зиск релігійним рухом, в якому численні християни, особливо світські особи, різних професій та спрямувань, з різних деномінацій і без будь-якого віросповідання об’єднуються в добровільній співпраці. Таким чином, вони створюють релігійні спільноти в багатьох країнах світу. Цей Рух не пов’язаний з якою-небудь іншою групою, такою як „Англо-Ізраїльтяни” або „Свідки Єгови”, або якоюсь іншою деномінацією. Самофінансування здійснюється через добровільні, таємні, необмежені пожертвування.
Ціллю С.Д.М.Р. є навчання Євангелії („благовіщу вам радість велику” – Лук. 2:10,14), заохочування до зросту на подобу Христового характеру, розповсюдження біблійного знання і заохочення інших до його розповсюдження (особливо знання про наші часи) та побудження до більшого зацікавлення в індивідуальному та груповому досліджуванні Біблії на несектантських засадах, чи то в зборах, чи в місцях зібрань, чи по домах і т.п.
Щоб реалізувати свої цілі, С.Д.М.Р. в багатьох країнах світу різними мовами друкує та розповсюджує за допомогою розповсюджувачів, євангелістів та інших християнських працівників, пошти і т.п. – велику кількість книжок, написаних на основі Біблії, а також брошур, часописів та безплатних журналів. Рух також користується своїми кваліфікованими промовцями, вчителями та євангелістами, забезпечуючи їм послуги: проповідників; провадження біблійних дослідженнях; зібрань питань і відповідей; показу слайдів з біблійними історіями та ілюстрованих біблійних викладів; весільні, похоронні послуги і т.п. Рух ніколи не звертається з проханням про фінансування провадженої праці, приймає тільки добровільні пожертвування. Наші проповідники є особливо приготовлені до служби через вивчення біблійних вчень, або в підготовчих групах, або через кореспонденційні курси.
СВЯТЕ ПИСЬМО ЯСНО НАВЧАЄ:
Що Єгова є Найвищим Богом — Який немає кінця, є вічним і незмінним, досконалим в мудрості, справедливості, любові та силі; що Ісус, Його єдинородний Син, існував як потужне Слово або Логос, „початок Божого творива”, „роджений перш усякого творива”, представник Отця в усіх ділах творива, перш ніж став людиною (Ів. 1:1-3; 6:51; 17:5; Об. 3:14; Кол. 1:15-17).
Що це Слово „сталося тілом”, народженим від „діви” і було людиною Ісусом, “мало меншим” “від Анголів” – “щоб смерть скуштувати за всіх”, однак “відлученим від грішників” (Ів. 1:14; Іс. 7:14; Євр. 2:9; 7:26).
Що Христос є тепер духовою Істотою; що „умертвлений тілом, але Духом оживлений”, Він став „духом оживляючим”, дуже вивищеним, Якому „Бог… дав ім’я, що вище над кожне ім’я”. „Єдиний, що має безсмертя [окрім Бога]” (1Пет. 3:18; 1Кор. 15:45-50; Фил. 2:9-11; 1Тим. 6:16; Євр. 1:3,13).
Що людина була створена досконалою на образ характеру Бога і що через гріх її спіткала кара – не вічне життя в муках, але – смерть, знищення, на яке вона була наражена через різні форми зла, дозволеного Богом, щоб могла пізнати через досвід натуру зла й наслідки гріха та розвинути бажання ненавидіти гріх та прощати (Бут. 1:26-31; 2:17; Екл. 7:29; Рим. 5:12-19; 6:21-23; 8:20-22; 11:32; Пс. 76:8-11; 90).
Що Церква, яка складається з 144000 осіб, зібраних з євреїв і поган, є Храмом Бога, „Його творивом”, що „Церква первороджених” (Євр. 12:23) охоплює „натовп великий” – „каміння живе” на Подвір’ї Його великої Святині – разом зі Старожитніми й Молодими Гідними в Тисячолітті; що будівля цієї великої Святині будувалася протягом віку Євангелії, від часу, коли Ісус став Відкупителем людського роду і головним Наріжним каменем цієї Святині, через яку, коли буде скомплектована, Боже благословенство сплине на „усіх людей”, які будуть приступати до Нього (Об. 7; 14:1; Рим. 11:11,12; 1Кор. 3:16,17; 2Кор. 6:16; Ефес. 2:10, 20-22; Йоіл. 3:1,2; 2Тим. 2:20; Євр. 11:38-40; Бут. 28:14).
Що тепер настає час передтисячолітнього приготування – детального формування й полірування – посвячених віруючих до примирення за гріх у Христі. Як останній із них буде готовий, великий Учитель всіх разом виведе у воскресінні. А Святиня, наповнена Господньою славою, стане місцем зустрічі Бога з людьми на час цілого віку Тисячоліття (Об. 15:5-8; 21:3).
Що основа надії вічного життя для вибраних і невибраних полягає в тому, що Бог „усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних”; що Ісус „за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, як „викуп [відповідна ціна] за всіх”; що Бог „хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди”; і що Ісус є „Світлом правдивим… Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ” (1Тим. 4:10; 2:3-6; Євр. 2:9; Ів. 1:9; Чис. 14:21; Іс. 11:9; 40:5; Єр. 31:34; Авак. 2:14).
Що надія правдивого люду Божого, який тепер розвивається, стосується славного входу до вічного Божого Царства, і що теперішньою його місією є зростання і вдосконалення самого себе та інших на Христову подобу, щоб могли свідчити світові про Бога і Христа і приготовитись до діла благословення усіх народів в майбутньому Царстві на землі (Рим. 12:2; Фил. 2:12; Гал. 5:22,23; 2Пет. 1:5-11; 3:18; їв. 18:37; Дії 1:8; 1Кор. 9:16; 2Тим. 4:2).
Що Ісус є ублаганням за гріхи Церкви і світу; що Вік Євангелії є днем суду Церкви; Що Бог призначив Тисячолітній день, „коли хоче судити по правді весь світ”, а сатана тоді буде зв’язаний; що ніхто з роду Адама не буде мати другої нагоди, але кожен буде мати одну повну, вільну і достатню нагоду, щоб через Христа осягнути вічне життя, або в цьому житті, або ж після пробудження з мертвих, (Ів. 2:2; 1Пет. 4:17; Дії 17:31; 2Пет. 3:7,8; Об. 20:2-7,12,13; Ів. 5:28,29; Дії 24:15; 1Сол. 4:13,14.
Що Євангелія була звіщена Авраамові, кажучи: „І благословляться в тобі всі племена землі” [„І в насінні твоїм усі народи землі благословенні будуть!” – Дії 3:25]; що Христос, Голова і Тіло, є тим великим Авраамовим Насінням, завдяки якому „всі народи землі будуть благословенні” (інші з люду Божого є тим насінням у другорядному значенні); що ті благословення спасіння світу будуть мати місце в часі Другого Приходу Ісуса, в „часі відновлення всього” тоді, коли Царство Боже буде вже на землі (Бут. 12:3; Гал. 3:7-9,16,29; Ефес. 1:22.23; Дії 3:19-23; Мат. 6:10; Об.22:17). Що тепер ми знаходимося в „часі кінця” з його надзвичайним „часом утиску”, в періоді Епіфанії або Апокаліпсису, в якому Ісус об’являється в Своєму Другому Приході; що Ісус тепер руйнує царства сатани; що Його панування миру й справедливості незабаром буде запроваджене; і що повернення Ізраїлю на його батьківщину попереджує панування Ісуса (Дан. 12:1,4,9,10; Мат. 24:21; 2Тим. 4:1; Соф. 3:8,9; Дан. 2:35,44; Ам. 9:11,15; Об. 11:15;21:1-8).
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: