Світсько-Домовий Місійний Рух

СВІТСЬКО-ДОМОВИЙ МІСІЙНИЙ РУХ

(Laymen’s Home Missionary Movement)

 Його історія, суть, ціль і доктрини

   СВІТСЬКО-ДОМОВИЙ МІСІЙНИЙ РУХ в своїй теперішній формі повстав в 1920 році, коли проф. Полу С. Л. Джонсону (визначному вченому в галузі єврейської та грецької Біблії) й проф. Раймонду Г. Джоллі (головному помічнику проф. Джонсона, викладачу і також вченому в галузі грецької Біблії – обидва одер­жали вищу університетську освіту, закінчивши навчання з відзнакою) та іншим була потрібна назва для публікацій та розвитку різних форм євангельської служби, що не належить до жодної з деномінацій. Проф. Джонсон аж до смерті в 1950 році виконував функції виконав­чого опікуна та директора С.Д.М.Р., будучи також редактором журналів Руху – Теперішня Правда та Вісник Епіфанії, який тепер має назву Біблійний Прапор. Після смерті проф. Джонсона вищезгадані функції виконував пастор Джоллі.

С.Д.М.Р. є всесвітнім, незалежним, несектантським, не спрямованим на зиск релігійним рухом, в якому численні християни, особливо світські особи, різних професій та спрямувань, з різних деномінацій і без будь-якого віроспов­ідання об’єднуються в добровільній співпраці. Таким чином, вони створюють релігійні спільно­ти в багатьох країнах світу. Цей Рух не пов’язаний з якою-небудь іншою групою, такою як „Англо-Ізраїльтяни” або „Свідки Єгови”, або якоюсь іншою деномінацією. Самоф­інансування здійснюється через добровільні, таємні, необмежені пожертвування.

Ціллю С.Д.М.Р. є навчання Євангелії („бла­говіщу вам радість велику” – Лук. 2:10,14), заохочування до зросту на подобу Христового характеру, розповсюдження біблійного знання і заохочення інших до його розповсюдження (особливо знання про наші часи) та побудження до більшого зацікавлення в індивідуальному та груповому досліджуванні Біблії на несектантських засадах, чи то в зборах, чи в місцях зібрань, чи по домах і т.п.

Щоб реалізувати свої цілі, С.Д.М.Р. в багатьох країнах світу різними мовами друкує та розпов­сюджує за допомогою розповсюджувачів, євангелістів та інших християнських працівників, пошти і т.п. – велику кількість книжок, напи­саних на основі Біблії, а також брошур, часо­писів та безплатних журналів. Рух також користується своїми кваліфікованими промовцями, вчителями та євангелістами, забезпечую­чи їм послуги: проповідників; провадження біблій­них дослідженнях; зібрань питань і відпо­відей; показу слайдів з біблійними історіями та ілюстрованих біблійних викладів; весільні, похоронні послуги і т.п. Рух ніколи не звертає­ться з проханням про фінансування провад­женої праці, приймає тільки добровільні по­жертвування. Наші проповідники є особливо приготовлені до служби через вивчення біблій­них вчень, або в підготовчих групах, або через кореспонденційні курси.

СВЯТЕ ПИСЬМО ЯСНО НАВЧАЄ:

Що Єгова є Найвищим Богом — Який немає кінця, є вічним і незмінним, досконалим в мудрості, справедливості, любові та силі; що Ісус, Його єдинородний Син, існував як потужне Слово або Логос, „початок Божого творива”, „роджений перш усякого творива”, представник Отця в усіх ділах творива, перш ніж став людиною (Ів. 1:1-3; 6:51; 17:5; Об. 3:14; Кол. 1:15-17).

Що це Слово „сталося тілом”, народженим від „діви” і було людиною Ісусом, “мало меншим” “від Анголів” – “щоб смерть скуштувати за всіх”, однак “відлученим від грішників” (Ів. 1:14; Іс. 7:14; Євр. 2:9; 7:26).

Що Христос є тепер духовою Істотою; що „умертвлений тілом, але Духом оживлений”, Він став „духом оживляючим”, дуже вивищеним, Якому „Бог… дав ім’я, що вище над кожне ім’я”. „Єдиний, що має безсмертя [окрім Бога]” (1Пет. 3:18; 1Кор. 15:45: 50; Фил. 2:9-11; 1Тим. 6:16; Євр. 1:3,13).

Що Святий Дух, який походить від Отця і Сина, проявляється в усіх правдивих христия­нах (Лук. 11:11-13; їв. 14:26; 15:26; 16:7-15; 1Кор. 2:9-16; 3:16; Ефес. 3:16; 4:4,30; 2Тим. 1:7).

Що людина була створена досконалою на образ характеру Бога і що через гріх її спіткала кара – не вічне життя в муках, але – смерть, знищення, на яке вона була наражена через різні форми зла, дозволеного Богом, щоб могла пізнати через досвід натуру зла й на­слідки гріха та розвинути бажання ненавидіти гріх та прощати (Бут. 1:26-31; 2:17; Екл. 7:29; Рим. 5:12-19; 6:21-23; 8:20-22; 11:32; Пс. 76:8-11; 90).

Що Церква, яка складається з 144000 осіб, зібраних з євреїв і поган, є Храмом Бога, „Його творивом”, що „Церква первороджених” (Євр. 12:23) охоплює „натовп великий” – „каміння живе” на Подвір’ї Його великої Святині – разом зі Старожитніми й Молодими Гідними в Тисячолітті; що будівля цієї великої Святині будувалася протягом віку Євангелії, від часу, коли Ісус став Відкупителем людського роду і головним Наріжним каменем цієї Святині, через яку, коли буде скомплекто­вана, Боже благословенство сплине на „усіх людей”, які будуть приступати до Нього (Об. 7; 14:1; Рим. 11:11,12; 1Кор. 3:16,17; 2Кор. 6:16; Ефес. 2:10, 20-22; Йоіл. 3:1,2; 2Тим. 2:20; Євр. 11:38-40; Бут. 28:14).

Що тепер настає час передтисячолітнього приготування – детального формування й полірування – посвячених віруючих до прими­рення за гріх у Христі. Як останній із них буде готовий, великий Учитель всіх разом виведе у воскресінні. А Святиня, наповнена Господ­ньою славою, стане місцем зустрічі Бога з людьми на час цілого віку Тисячоліття (Об. 15:5-8; 21:3).

Що основа надії вічного життя для вибра­них і невибраних полягає в тому, що Бог „усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних”; що Ісус „за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, як „викуп [відповідна ціна] за всіх”; що Бог „хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди”; і що Ісус є „Світлом правдивим… Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ” (1Тим. 4:10; 2:3-6; Євр. 2:9; Ів. 1:9; Чис. 14:21; Іс. 11:9; 40:5; Єр. 31:34; Авак. 2:14).

Що надія правдивого люду Божого, який тепер розвивається, стосується славного входу до вічного Божого Царства, і що тепе­рішньою його місією є зростання і вдосконалення самого себе та інших на Христову подобу, щоб могли свідчити світові про Бога і Христа і приготовитись до діла благословення усіх народів в майбутньому Царстві на землі (Рим. 12:2; Фил. 2:12; Гал. 5:22,23; 2Пет. 1:5-11; 3:18; їв. 18:37; Дії 1:8; 1Кор. 9:16; 2Тим. 4:2).

Що Ісус є ублаганням за гріхи Церкви і світу; що Вік Євангелії є днем суду Церкви; Що Бог призначив Тисячолітній день, „коли хоче судити по правді весь світ”, а сатана тоді буде зв’язаний; що ніхто з роду Адама не буде мати другої нагоди, але кожен буде мати одну повну, вільну і достатню нагоду, щоб через Христа осягнути вічне життя, або в цьому житті, або ж після пробудження з мертвих, (Ів. 2:2; 1Пет. 4:17; Дії 17:31; 2Пет. 3:7,8; Об. 20:2-7,12,13; Ів. 5:28,29; Дії 24:15; 1Сол. 4:13,14.

Що Євангелія була звіщена Авраамові, кажучи: „І благословляться в тобі всі племена землі” [„І в насінні твоїм усі народи землі благословенні будуть!” – Дії 3:25]; що Христос, Голова і Тіло, є тим великим Авраамовим Насінням, завдяки якому „всі народи землі будуть благословенні” (інші з люду Божого є тим насінням у другорядному значенні); що ті благословення спасіння світу будуть мати місце в часі Другого Приходу Ісуса, в „часі відновлен­ня всього” тоді, коли Царство Боже буде вже на землі (Бут. 12:3; Гал. 3:7-9,16,29; Ефес. 1:22.23; Дії 3:19-23; Мат. 6:10; Об.22:17).
Що тепер ми знаходимося в „часі кінця” з його надзвичайним „часом утиску”, в періоді Епіфанії або Апокаліпсису, в якому Ісус об’являється в Своєму Другому Приході; що Ісус тепер руйнує царства сатани; що Його панування миру й справедливості незабаром буде запроваджене; і що повернення Ізраїлю на його батьківщину попереджує панування Ісуса (Дан. 12:1,4,9,10; Мат. 24:21; 2Тим. 4:1; Соф. 3:8,9; Дан. 2:35,44; Ам. 9:11,15; Об. 11:15;21:1-8).