Не зауваження різниці в значенні між виразами викуп і помилування викликало значне замішання в роздумуванні над цим предметом. Християни, які мають звичайний рівень інтелекту цитують тексти, що відносяться до нашого відкуплення з гробу, зі смерті, купування за ціну, за дорогоцінну кров Христа і т.д., і одночасно говорять про ласкаве прощення Отцем усіх наших провин. Здається, що не багато-хто усвідомлює собі це, хоча повинні знати, що слова помилування і викуп виражають точно протилежні думки.
Вебстер визначає викуп так: «Відкупити з неволі або звільнити, заплативши еквівалент».
Визначення вжитого виразу відкупити він сформулював так: «Купити назад, повернути собі щось, заплативши ціну, яка вимагається».
Дане Вебстером визначення виразу помилувати є наступне: «Простити кару, дозволити на вихід без покарання, або утриматися від виконання кари».
Пересічна думаюча людина повинна зауважити, що значення тих слів є протилежним і вони обоє не можуть бути правильними по відношенню до тієї самої речі. Якщо Ісус відкупляє або дає викуп за нас, заплативши еквівалент, забезпечуючи тим самим наше звільнення від смерті, тоді наш Отець не милує нас. Це означає, що Він не дозволяє, щоб наші гріхи залишились без покарання, але, як свідчить Святе Письмо, Господь поклав на Ісуса (який добровільно зайняв наше місце) беззаконня всіх нас (Іс. 53:6). Тому Бог не милує (не усуває кари), бо «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням» (1 Кор. 15:3).
Головна причина труднощів виникає з застосування термінів простити і помилувати взаємозамінно. В загальному їх розуміють як синоніми, натомість, точне і початкове значення цих слів не дозволяє на таке неточне пояснення.
Первинне визначення Вебстера для слова простити наступне: «роздавати, передавати, відмовлятися, переставати відчувати образу до когось або припиняти докоряти, прощати». Вебстер також подає як другорядне значення виразу прощення загально прийняте значення пробачати. Однак ми зауважуємо різницю в первинному значенні тих слів: помилування відмовляється від виконання кари, натомість прощення означає значно менше, а саме, що згода є привернена внаслідок якоїсь угоди або, що вимога перенесена на когось іншого.
Отже, ми бачимо, що слово милувати не відображає способу трактування грішників Єговою. Бог не помилував нас, але простив нам, згідно з первинним визначенням цього слова, що представлене вище. Це означає, що Бог «перестав приписувати» гріх тим грішникам, які прийняли Христа як свого Замісника або Відкупителя, якого Бог учинив «ублаганням [достатньою ціною] за наші гріхи [гріхи віруючих]; і не тільки за наші [які Його тепер приймають], але й [для всіх, які Його приймуть в будь-якому часі] за гріхи всього світу [який рано чи пізно увесь буде звільнений від Адамової смерті і прийде до пізнання Правди – 1 Тим. 2:4]» (1 Ів. 2:2).
На людський рід була накладена кара за гріх (смерть), яка мусить бути усунена, і наш Господь Ісус відкуповує всіх Своєю дорогоцінною кров’ю (відданим життям, смертю). Таким чином вимоги Божої справедливості щодо людського роду були зараховані або перенесені на Відкупителя. Борг грішника не був анульований, але переданий або записаний на нашого Господа Ісуса, який взяв борг на себе віддаючи життя задля скасування кари Адама, тобто смерті. Натомість, щодо Отця в даному питанні це означає, що гріх Адама є прощений,і тому всі вимоги перенесені на Відкупителя, нашого Господа Ісуса, як написано: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові» (Ів. 5:22).
В світлі цього ми також бачимо, що коли ми «примирилися з Богом через смерть Сина Його», то це сталося завдяки тому, що Бог простив нам, тобто припинив відчувати відразучерез наші гріхи, бо Він Сам дав ціну викупу за нас, виявляючи свою любов до нас, віддавши Свого єдинородного Сина, щоб нас відкупити. Таким чином, також «Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини» (але поклав їх на Свого улюбленого Сина, який добровільно дав Себе в якості нашого замісника – 2 Кор. 5:19). Гріхи рахувалися людському родові аж до смерті Ісуса. Потім Бог простив, тобто припинив залічувати нам те, що було зрівноважене через віддане життя нашого Відкупителя або Замісника, який з’явився «перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24). Добре зауважте, що Бог не ПОМИЛУВАВ, тобто «не стримався від виконання кари», але «на Нього (нашого Відкупителя) поклав гріхи усіх нас» (Іс. 53:6). «Він тілом Своїм Сам підніс [кару за] гріхи наші на дерево» (1 Пет. 2:24). І тому ми бачимо, як Бог ласкаво простив нас завдяки Христу, бо Ісус, щоб зрівноважити кару, віддав своє життя, яке цілком задовольняло справедливість.
Справедливість заслужено вимагала життя Адама, оскільки Адам, хоча був недосвідченим, був повністю відповідальним. Адам був досконалий, не грішний, в жодній мірі не засліплений, не зведений (1 Тим. 2:14). У своїй чистоті, невинності та святості він не мав сектантської системи, щоб її підтримувати, жодного провідника для подавання думок, до якого б він міг належати і жодної гордовитоїтеорії, щоб її підтримувати. Адам мав повну спільність і єдність з Єговою, пізнаючи Його силу в своїх досконалих талантах і право Бога було органічною складовою його натури. Адам був моральним образом Бога в тілі. Тому, коли досконалий Адам добровільно згрішив проти досконалих і незаперечних фактів, це було в найповнішому значенні гріхом, і тому він справедливо одержав найповнішу кару – не кнута, але смерті – знищення. Відтоді він завжди залишався під тією карою, на яку він був засуджений. Відбування кари почалося з процесом умирання. На протязі понад п’яти тисяч років людина була піддана повній карі смерті за свій переступ. Адам, залишився б мертвим навіки, якби Замісник не дав себе як викуп і не зайняв би його місця в смерті.
Ісус, віддаючи Своє життя як компенсацію за борг Адама, гарантує звільнення Адама по справедливості, аналогічно, як справедливість не мала б претензій стосовно в’язня після сплати його боргу. Подібно це є правдою по відношенню до роду Адама, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив, оскільки Ісус, досконала людська істота, помер як викуп (відповідна ціна), маючи в Своїх стегнах Свій людський рід. Нашою єдиною надією вічного життя є відкуплення в Адамі і звільнення: «Смерть бо через людину, і через людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:21,22). Ми не припускаємо, що Бог змусив, щоб справедливий помер за несправедливого. Справедливість не могла накласти кари винного на невинного, хіба що невинний добровільно віддав би себе як замісника за винного. Це зробив Ісус. Святе Письмо свідчить, що Він віддав Своє життя не через страх перед Божим гнівом, ані під примусом, але «Заради радості, що чекала на Нього [радості відкуплення і привернення людства до первинного стану та приведення багатьох синів до слави], Він витерпів страту на хресті» (Євр. 12:2, УНЗ).
Тепер зауважте, що грецькі слова аполуо, афіемі i афесес, перекладені як прощення, прощений і прощати, в Новому Завіті мають те саме значення, що було виражено у відповідних словах; або, як подає Янґ: «відпустити, відправити». Добре зауважте, тут не має значення звільнення без еквіваленту, як деякі припускають, і на що могло б вказувати слово помилувати. Це не означає, що Бог звільнить грішника безумовно, оскільки, згідно зі свідченням Святого Письма, Бог звільнить в’язнів з гробу (зі смерті), тому що знайшов викуп (Йова 33:24). Так, людина Ісус Христос дав самого себе на викуп (відповідну ціну) за всіх (1 Тим. 2:6). Тому всі, які є в гробах (ув’язнені в ямі) «почують Його голос» і повиходять (Ів. 5:28,29) у властивому часі, коли Відкупитель «прийме Свою силу велику та й зацарює».
Хоча слово милувати (англ. pardon) не міститься в Новому Заповіті, однак в ньому виступає грецьке слово харізомаі, яке має майже те саме значення, тобто, простити за дармо. Ми покажемо кількома прикладами використання цього слова, що дозволить зрозуміти, що воно не суперечить, але підтверджує свідчення, що наш Отець не милує або не звільняє грішників безумовно від кари за гріх. Слова простити і простив перекладені зі слова харізомаі виступають загалом дванадцять разів. Приведемо кілька з них. «Прощайте собі, … як і Христос вам простив» (Кол. 3:13); «Як вони ж не могли заплатити, простив він обом»; «Той, кому більше простив» (Лук. 7:42, 43). Ми подали чотири приклади, в яких міститься значення прощення за дармо тобто помилування. Однак зауважте, що це не Єгова, але Христос і учні прощають за дармо. Ісус був в процесі сплати ціни викупу за Симона, Марію та інших, тому, усвідомлюючи, що справедливість отримає задоволення через Його вчинок, Він міг як покупець за дармо їм простити. Його важливою ціллю відкуплення грішників була можливість звільнення їх за дармо від прокляття гріха. Ми тут бачимо, що якби Господь Ісус не охоче милував тих, на чию користь Він віддавав Своє життя, якби Він не на користь їм ще стримував заплату за гріх Адама, тоді Його жертва була б для них безвартісною. Це залишало б усіх в такому стані, в якому вони були – засудженими і під прокляттям. З іншого боку, якби Отець милував нас, смерть Христа була б даремна, безвартісна, оскільки нічого б не зробила. Ми прагнемо, щоб усі наші Читачі могли також ясно відрізняти й оцінювати різницю між помилуванням та прощенням, тобто примиренням на підставі нашого відкуплення дорогоцінною кров’ю Ісуса (Кол. 1:14).
Усі визнають, що Бог справедливий, і якщо так, то Він не наклав занадто суворої кари на людину, коли позбавив її життя. Отже, якщо ця кара була справедлива на протязі шести тисяч років, то вона є справедлива ще й тепер, і буде справедлива завжди в майбутньому. Якщо кара була занадто суворою і Бог милує грішника (звільняє його від подальшого покарання), то це доводить або те, що Бог спочатку був несправедливим, або що Він є таким тепер. Якщо було слушним шість тисяч років тому позбавити людський рід життя з причини гріха, то завжди було б злом привернення життя, хіба що накладена кара була б справедливо анульована через заплату еквівалентної ціни. А це могло б бути вчинене лише через добровільну жертву іншої істоти того самого роду, яка віддала б себе як замісника або викуп.
Є написано: «Не має праведного ані одного» (Рим. 3:10). Тому ніхто з засудженого людського роду не має права до життя, і Бог не міг би справедливо дати помилування і життя тим, яких справедливо засудив. Таке поступування наказувало б милосердю і любові знехтувати справедливістю – на подібне припущення не дозволяють Божі прикмети. Любов і милосердя Бога мусять діяти в гармонії зі справедливістю, якщо мають принести користь людям. Саме так і було: Любов забезпечила викуп (1 Ів. 4:10) і Його ж (Христа) використає як своє знаряддя для благословення світу.
«Непорушна Божа справедливість назавжди стоїть,
Подібно як гори утверджені на своєму фундаменті».
Той самий принцип справедливості, який лежить в основі всіх справ нашого Отця, є фундаментом нашої сильної довіри до всіх Його обітниць. Святе Письмо каже, що Бог є той самий вчора, сьогодні і назавжди, «що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17). Якби Бог був таким непостійним, що засудив би людський рід на смерть в дні Адама, а шість тисяч років пізніше відкликав Своє рішення, то яку ми могли б мати впевненість в тому, що більш-менш через шість тисяч років Він не зробив би знову зміни і не відіслав би нас до в’язниці смерті внаслідок відкликання помилування для деяких чи для всіх? Як грішники ми не маємо жодної підстави для надії майбутнього вічного життя. Винятком тут є той факт, що Христос помер за нас і таким чином задовольнив вимоги справедливості щодо нас.
Тому, з точки зору Бога Єгови, завдяки Його розпорядженню ми одержали прощення в Христі. Натомість Господь Ісус, який віддав своє життя за нас, милує за дармо всіх, які залишаються з Ним у відповідному зв’язку і через Нього приступають до Отця. А якщо говорити про нас, то наслідки, осягнені Божим планом, є найбільш корисними, нам це рахується в такій мірі, як ніби Отець помилував нас безумовно і без викупу, хоча знання цього факту робить нас здатними переконати Бога [«будемо правуватися»]. Бог дозволяє нам зрозуміти, що «коли ваші [наші] гріхи як кармазин, – стануть білі, мов сніг» (Іс. 1:18), а також те, що Бог є справедливим, коли оправдує і звільняє нас від кари (Рим. 3:26). Завдяки цьому ми маємо тверду основу віри і довіри.
TP №357, ’85,148; BS№186, ’51,18.
Біблійний Прапор № 9, вересень-грудень 2017
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: