Не зауваження різниці в значенні між виразами викуп і помилування викликало значне замішання в роздумуванні над цим предметом. Християни, які мають звичайний рівень інтелекту цитують тексти, що відносяться до нашого відкуплення з гробу, зі смерті, купування за ціну, за дорогоцінну кров Христа і т.д., і одночасно говорять про ласкаве прощення Отцем усіх наших провин. Здається, що не багато-хто усвідомлює собі це, хоча повинні знати, що слова помилування і викуп виражають точно протилежні думки.
Вебстер визначає викуп так: «Відкупити з неволі або звільнити, заплативши еквівалент».
Визначення вжитого виразу відкупити він сформулював так: «Купити назад, повернути собі щось, заплативши ціну, яка вимагається».
Дане Вебстером визначення виразу помилувати є наступне: «Простити кару, дозволити на вихід без покарання, або утриматися від виконання кари».
Пересічна думаюча людина повинна зауважити, що значення тих слів є протилежним і вони обоє не можуть бути правильними по відношенню до тієї самої речі. Якщо Ісус відкупляє або дає викуп за нас, заплативши еквівалент, забезпечуючи тим самим наше звільнення від смерті, тоді наш Отець не милує нас. Це означає, що Він не дозволяє, щоб наші гріхи залишились без покарання, але, як свідчить Святе Письмо, Господь поклав на Ісуса (який добровільно зайняв наше місце) беззаконня всіх нас (Іс. 53:6). Тому Бог не милує (не усуває кари), бо «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням» (1 Кор. 15:3).
Головна причина труднощів виникає з застосування термінів простити і помилувати взаємозамінно. В загальному їх розуміють як синоніми, натомість, точне і початкове значення цих слів не дозволяє на таке неточне пояснення.
Первинне визначення Вебстера для слова простити наступне: «роздавати, передавати, відмовлятися, переставати відчувати образу до когось або припиняти докоряти, прощати». Вебстер також подає як другорядне значення виразу прощення загально прийняте значення пробачати. Однак ми зауважуємо різницю в первинному значенні тих слів: помилування відмовляється від виконання кари, натомість прощення означає значно менше, а саме, що згода є привернена внаслідок якоїсь угоди або, що вимога перенесена на когось іншого.
Отже, ми бачимо, що слово милувати не відображає способу трактування грішників Єговою. Бог не помилував нас, але простив нам, згідно з первинним визначенням цього слова, що представлене вище. Це означає, що Бог «перестав приписувати» гріх тим грішникам, які прийняли Христа як свого Замісника або Відкупителя, якого Бог учинив «ублаганням [достатньою ціною] за наші гріхи [гріхи віруючих]; і не тільки за наші [які Його тепер приймають], але й [для всіх, які Його приймуть в будь-якому часі] за гріхи всього світу [який рано чи пізно увесь буде звільнений від Адамової смерті і прийде до пізнання Правди – 1 Тим. 2:4]» (1 Ів. 2:2).
На людський рід була накладена кара за гріх (смерть), яка мусить бути усунена, і наш Господь Ісус відкуповує всіх Своєю дорогоцінною кров’ю (відданим життям, смертю). Таким чином вимоги Божої справедливості щодо людського роду були зараховані або перенесені на Відкупителя. Борг грішника не був анульований, але переданий або записаний на нашого Господа Ісуса, який взяв борг на себе віддаючи життя задля скасування кари Адама, тобто смерті. Натомість, щодо Отця в даному питанні це означає, що гріх Адама є прощений,і тому всі вимоги перенесені на Відкупителя, нашого Господа Ісуса, як написано: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові» (Ів. 5:22).
В світлі цього ми також бачимо, що коли ми «примирилися з Богом через смерть Сина Його», то це сталося завдяки тому, що Бог простив нам, тобто припинив відчувати відразучерез наші гріхи, бо Він Сам дав ціну викупу за нас, виявляючи свою любов до нас, віддавши Свого єдинородного Сина, щоб нас відкупити. Таким чином, також «Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини» (але поклав їх на Свого улюбленого Сина, який добровільно дав Себе в якості нашого замісника – 2 Кор. 5:19). Гріхи рахувалися людському родові аж до смерті Ісуса. Потім Бог простив, тобто припинив залічувати нам те, що було зрівноважене через віддане життя нашого Відкупителя або Замісника, який з’явився «перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24). Добре зауважте, що Бог не ПОМИЛУВАВ, тобто «не стримався від виконання кари», але «на Нього (нашого Відкупителя) поклав гріхи усіх нас» (Іс. 53:6). «Він тілом Своїм Сам підніс [кару за] гріхи наші на дерево» (1 Пет. 2:24). І тому ми бачимо, як Бог ласкаво простив нас завдяки Христу, бо Ісус, щоб зрівноважити кару, віддав своє життя, яке цілком задовольняло справедливість.
Справедливість заслужено вимагала життя Адама, оскільки Адам, хоча був недосвідченим, був повністю відповідальним. Адам був досконалий, не грішний, в жодній мірі не засліплений, не зведений (1 Тим. 2:14). У своїй чистоті, невинності та святості він не мав сектантської системи, щоб її підтримувати, жодного провідника для подавання думок, до якого б він міг належати і жодної гордовитоїтеорії, щоб її підтримувати. Адам мав повну спільність і єдність з Єговою, пізнаючи Його силу в своїх досконалих талантах і право Бога було органічною складовою його натури. Адам був моральним образом Бога в тілі. Тому, коли досконалий Адам добровільно згрішив проти досконалих і незаперечних фактів, це було в найповнішому значенні гріхом, і тому він справедливо одержав найповнішу кару – не кнута, але смерті – знищення. Відтоді він завжди залишався під тією карою, на яку він був засуджений. Відбування кари почалося з процесом умирання. На протязі понад п’яти тисяч років людина була піддана повній карі смерті за свій переступ. Адам, залишився б мертвим навіки, якби Замісник не дав себе як викуп і не зайняв би його місця в смерті.
Ісус, віддаючи Своє життя як компенсацію за борг Адама, гарантує звільнення Адама по справедливості, аналогічно, як справедливість не мала б претензій стосовно в’язня після сплати його боргу. Подібно це є правдою по відношенню до роду Адама, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив, оскільки Ісус, досконала людська істота, помер як викуп (відповідна ціна), маючи в Своїх стегнах Свій людський рід. Нашою єдиною надією вічного життя є відкуплення в Адамі і звільнення: «Смерть бо через людину, і через людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:21,22). Ми не припускаємо, що Бог змусив, щоб справедливий помер за несправедливого. Справедливість не могла накласти кари винного на невинного, хіба що невинний добровільно віддав би себе як замісника за винного. Це зробив Ісус. Святе Письмо свідчить, що Він віддав Своє життя не через страх перед Божим гнівом, ані під примусом, але «Заради радості, що чекала на Нього [радості відкуплення і привернення людства до первинного стану та приведення багатьох синів до слави], Він витерпів страту на хресті» (Євр. 12:2, УНЗ).
Тепер зауважте, що грецькі слова аполуо, афіемі i афесес, перекладені як прощення, прощений і прощати, в Новому Завіті мають те саме значення, що було виражено у відповідних словах; або, як подає Янґ: «відпустити, відправити». Добре зауважте, тут не має значення звільнення без еквіваленту, як деякі припускають, і на що могло б вказувати слово помилувати. Це не означає, що Бог звільнить грішника безумовно, оскільки, згідно зі свідченням Святого Письма, Бог звільнить в’язнів з гробу (зі смерті), тому що знайшов викуп (Йова 33:24). Так, людина Ісус Христос дав самого себе на викуп (відповідну ціну) за всіх (1 Тим. 2:6). Тому всі, які є в гробах (ув’язнені в ямі) «почують Його голос» і повиходять (Ів. 5:28,29) у властивому часі, коли Відкупитель «прийме Свою силу велику та й зацарює».
Хоча слово милувати (англ. pardon) не міститься в Новому Заповіті, однак в ньому виступає грецьке слово харізомаі, яке має майже те саме значення, тобто, простити за дармо. Ми покажемо кількома прикладами використання цього слова, що дозволить зрозуміти, що воно не суперечить, але підтверджує свідчення, що наш Отець не милує або не звільняє грішників безумовно від кари за гріх. Слова простити і простив перекладені зі слова харізомаі виступають загалом дванадцять разів. Приведемо кілька з них. «Прощайте собі, … як і Христос вам простив» (Кол. 3:13); «Як вони ж не могли заплатити, простив він обом»; «Той, кому більше простив» (Лук. 7:42, 43). Ми подали чотири приклади, в яких міститься значення прощення за дармо тобто помилування. Однак зауважте, що це не Єгова, але Христос і учні прощають за дармо. Ісус був в процесі сплати ціни викупу за Симона, Марію та інших, тому, усвідомлюючи, що справедливість отримає задоволення через Його вчинок, Він міг як покупець за дармо їм простити. Його важливою ціллю відкуплення грішників була можливість звільнення їх за дармо від прокляття гріха. Ми тут бачимо, що якби Господь Ісус не охоче милував тих, на чию користь Він віддавав Своє життя, якби Він не на користь їм ще стримував заплату за гріх Адама, тоді Його жертва була б для них безвартісною. Це залишало б усіх в такому стані, в якому вони були – засудженими і під прокляттям. З іншого боку, якби Отець милував нас, смерть Христа була б даремна, безвартісна, оскільки нічого б не зробила. Ми прагнемо, щоб усі наші Читачі могли також ясно відрізняти й оцінювати різницю між помилуванням та прощенням, тобто примиренням на підставі нашого відкуплення дорогоцінною кров’ю Ісуса (Кол. 1:14).
Усі визнають, що Бог справедливий, і якщо так, то Він не наклав занадто суворої кари на людину, коли позбавив її життя. Отже, якщо ця кара була справедлива на протязі шести тисяч років, то вона є справедлива ще й тепер, і буде справедлива завжди в майбутньому. Якщо кара була занадто суворою і Бог милує грішника (звільняє його від подальшого покарання), то це доводить або те, що Бог спочатку був несправедливим, або що Він є таким тепер. Якщо було слушним шість тисяч років тому позбавити людський рід життя з причини гріха, то завжди було б злом привернення життя, хіба що накладена кара була б справедливо анульована через заплату еквівалентної ціни. А це могло б бути вчинене лише через добровільну жертву іншої істоти того самого роду, яка віддала б себе як замісника або викуп.
Є написано: «Не має праведного ані одного» (Рим. 3:10). Тому ніхто з засудженого людського роду не має права до життя, і Бог не міг би справедливо дати помилування і життя тим, яких справедливо засудив. Таке поступування наказувало б милосердю і любові знехтувати справедливістю – на подібне припущення не дозволяють Божі прикмети. Любов і милосердя Бога мусять діяти в гармонії зі справедливістю, якщо мають принести користь людям. Саме так і було: Любов забезпечила викуп (1 Ів. 4:10) і Його ж (Христа) використає як своє знаряддя для благословення світу.
«Непорушна Божа справедливість назавжди стоїть,
Подібно як гори утверджені на своєму фундаменті».
Той самий принцип справедливості, який лежить в основі всіх справ нашого Отця, є фундаментом нашої сильної довіри до всіх Його обітниць. Святе Письмо каже, що Бог є той самий вчора, сьогодні і назавжди, «що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17). Якби Бог був таким непостійним, що засудив би людський рід на смерть в дні Адама, а шість тисяч років пізніше відкликав Своє рішення, то яку ми могли б мати впевненість в тому, що більш-менш через шість тисяч років Він не зробив би знову зміни і не відіслав би нас до в’язниці смерті внаслідок відкликання помилування для деяких чи для всіх? Як грішники ми не маємо жодної підстави для надії майбутнього вічного життя. Винятком тут є той факт, що Христос помер за нас і таким чином задовольнив вимоги справедливості щодо нас.
Тому, з точки зору Бога Єгови, завдяки Його розпорядженню ми одержали прощення в Христі. Натомість Господь Ісус, який віддав своє життя за нас, милує за дармо всіх, які залишаються з Ним у відповідному зв’язку і через Нього приступають до Отця. А якщо говорити про нас, то наслідки, осягнені Божим планом, є найбільш корисними, нам це рахується в такій мірі, як ніби Отець помилував нас безумовно і без викупу, хоча знання цього факту робить нас здатними переконати Бога [«будемо правуватися»]. Бог дозволяє нам зрозуміти, що «коли ваші [наші] гріхи як кармазин, – стануть білі, мов сніг» (Іс. 1:18), а також те, що Бог є справедливим, коли оправдує і звільняє нас від кари (Рим. 3:26). Завдяки цьому ми маємо тверду основу віри і довіри.
TP №357, ’85,148; BS№186, ’51,18.
Біблійний Прапор № 9, вересень-грудень 2017
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: