Викуп чи Помилування – що?

ВИКУП ЧИ ПОМИЛУВАННЯ – ЩО?

Не зауваження різниці в значенні між виразами викуп і помилування викликало значне замішання в роздумуванні над цим предметом. Християни, які мають звичайний рівень інтелекту цитують тексти, що відносяться до нашого відкуплення з гробу, зі смерті, купування за ціну, за дорогоцінну кров Христа і т.д., і одночасно говорять про ласкаве прощення Отцем усіх наших провин. Здається, що не багато-хто усвідомлює собі це, хоча повинні знати, що слова помилування і викуп виражають точно протилежні думки.

Вебстер визначає викуп так: «Відкупити з неволі або звільнити, заплативши еквівалент».

Визначення вжитого виразу відкупити він сформулював так: «Купити назад, повернути собі щось, заплативши ціну, яка вимагається».

Дане Вебстером визначення виразу помилувати є наступне: «Простити кару, дозволити на вихід без покарання, або утриматися від виконання кари».

Пересічна думаюча людина повинна зауважити, що значення тих слів є протилежним і вони обоє не можуть бути правильними по відношенню до тієї самої речі. Якщо Ісус відкупляє або дає викуп за нас, заплативши еквівалент, забезпечуючи тим самим наше звільнення від смерті, тоді наш Отець не милує нас. Це означає, що Він не дозволяє, щоб наші гріхи залишились без покарання, але, як свідчить Святе Письмо, Господь поклав на Ісуса (який добровільно зайняв наше місце) беззаконня всіх нас (Іс. 53:6). Тому Бог не милує (не усуває кари), бо «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням» (1 Кор. 15:3).

Головна причина труднощів виникає з застосування термінів простити і помилувати взаємозамінно. В загальному їх розуміють як синоніми, натомість, точне і початкове значення цих слів не дозволяє на таке неточне пояснення.

Первинне визначення Вебстера для слова простити наступне: «роздавати, передавати, відмовлятися, переставати відчувати образу до когось або припиняти докоряти, прощати». Вебстер також подає як другорядне значення виразу прощення загально прийняте значення пробачати. Однак ми зауважуємо різницю в первинному значенні тих слів: помилування відмовляється від виконання кари, натомість прощення означає значно менше, а саме, що згода є привернена внаслідок якоїсь угоди або, що вимога перенесена на когось іншого.

Отже, ми бачимо, що слово милувати не відображає способу трактування грішників Єговою. Бог не помилував нас, але простив нам, згідно з первинним визначенням цього слова, що представлене вище. Це означає, що Бог «перестав приписувати» гріх тим грішникам, які прийняли Христа як свого Замісника або Відкупителя, якого Бог учинив «ублаганням [достатньою ціною] за наші гріхи [гріхи віруючих]; і не тільки за наші [які Його тепер приймають], але й [для всіх, які Його приймуть в будь-якому часі] за гріхи всього світу [який рано чи пізно увесь буде звільнений від Адамової смерті і прийде до пізнання Правди – 1 Тим. 2:4]» (1 Ів. 2:2).

На людський рід була накладена кара за гріх (смерть), яка мусить бути усунена, і наш Господь Ісус відкуповує всіх Своєю дорогоцінною кров’ю (відданим життям, смертю). Таким чином вимоги Божої справедливості щодо людського роду були зараховані або перенесені на Відкупителя. Борг грішника не був анульований, але переданий або записаний на нашого Господа Ісуса, який взяв борг на себе віддаючи життя задля скасування кари Адама, тобто смерті. Натомість, щодо Отця в даному питанні це означає, що гріх Адама є прощений, і тому всі вимоги перенесені на Відкупителя, нашого Господа Ісуса, як написано: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові» (Ів. 5:22).

В світлі цього ми також бачимо, що коли ми «примирилися з Богом через смерть Сина Його», то це сталося завдяки тому, що Бог простив нам, тобто припинив відчувати відразу через наші гріхи, бо Він Сам дав ціну викупу за нас, виявляючи свою любов до нас, віддавши Свого єдинородного Сина, щоб нас відкупити. Таким чином, також «Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини» (але поклав їх на Свого улюбленого Сина, який добровільно дав Себе в якості нашого замісника – 2 Кор. 5:19). Гріхи рахувалися людському родові аж до смерті Ісуса. Потім Бог простив, тобто припинив залічувати нам те, що було зрівноважене через віддане життя нашого Відкупителя або Замісника, який з’явився «перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24). Добре зауважте, що Бог не ПОМИЛУВАВ, тобто «не стримався від виконання кари», але «на Нього (нашого Відкупителя) поклав гріхи усіх нас» (Іс. 53:6). «Він тілом Своїм Сам підніс [кару за] гріхи наші на дерево» (1 Пет. 2:24). І тому ми бачимо, як Бог ласкаво простив нас завдяки Христу, бо Ісус, щоб зрівноважити кару, віддав своє життя, яке цілком задовольняло справедливість.

Справедливість заслужено вимагала життя Адама, оскільки Адам, хоча був недосвідченим, був повністю відповідальним. Адам був досконалий, не грішний, в жодній мірі не засліплений, не зведений (1 Тим. 2:14). У своїй чистоті, невинності та святості він не мав сектантської системи, щоб її підтримувати, жодного провідника для подавання думок, до якого б він міг належати і жодної гордовитої теорії, щоб її підтримувати. Адам мав повну спільність і єдність з Єговою, пізнаючи Його силу в своїх досконалих талантах і право Бога було органічною складовою його натури. Адам був моральним образом Бога в тілі. Тому, коли досконалий Адам добровільно згрішив проти досконалих і незаперечних фактів, це було в найповнішому значенні гріхом, і тому він справедливо одержав найповнішу кару – не кнута, але смерті – знищення. Відтоді він завжди залишався під тією карою, на яку він був засуджений. Відбування кари почалося з процесом умирання. На протязі понад п’яти тисяч років людина була піддана повній карі смерті за свій переступ. Адам, залишився б мертвим навіки, якби Замісник не дав себе як викуп і не зайняв би його місця в смерті.

Ісус, віддаючи Своє життя як компенсацію за борг Адама, гарантує звільнення Адама по справедливості, аналогічно, як справедливість не мала б претензій стосовно в’язня після сплати його боргу. Подібно це є правдою по відношенню до роду Адама, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив, оскільки Ісус, досконала людська істота, помер як викуп (відповідна ціна), маючи в Своїх стегнах Свій людський рід. Нашою єдиною надією вічного життя є відкуплення в Адамі і звільнення: «Смерть бо через людину, і через людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:21,22). Ми не припускаємо, що Бог змусив, щоб справедливий помер за несправедливого. Справедливість не могла накласти кари винного на невинного, хіба що невинний добровільно віддав би себе як замісника за винного. Це зробив Ісус. Святе Письмо свідчить, що Він віддав Своє життя не через страх перед Божим гнівом, ані під примусом, але «Заради радості, що чекала на Нього [радості відкуплення і привернення людства до первинного стану та приведення багатьох синів до слави], Він витерпів страту на хресті» (Євр. 12:2, УНЗ).

Тепер зауважте, що грецькі слова аполуо, афіемі i афесес, перекладені як прощення, прощений і прощати, в Новому Завіті мають те саме значення, що було виражено у відповідних словах; або, як подає Янґ: «відпустити, відправити». Добре зауважте, тут не має значення звільнення без еквіваленту, як деякі припускають, і на що могло б вказувати слово помилувати. Це не означає, що Бог звільнить грішника безумовно, оскільки, згідно зі свідченням Святого Письма, Бог звільнить в’язнів з гробу (зі смерті), тому що знайшов викуп (Йова 33:24). Так, людина Ісус Христос дав самого себе на викуп (відповідну ціну) за всіх (1 Тим. 2:6). Тому всі, які є в гробах (ув’язнені в ямі) «почують Його голос» і повиходять (Ів. 5:28,29) у властивому часі, коли Відкупитель «прийме Свою силу велику та й зацарює».

Хоча слово милувати (англ. pardon) не міститься в Новому Заповіті, однак в ньому виступає грецьке слово харізомаі, яке має майже те саме значення, тобто, простити за дармо. Ми покажемо кількома прикладами використання цього слова, що дозволить зрозуміти, що воно не суперечить, але підтверджує свідчення, що наш Отець не милує або не звільняє грішників безумовно від кари за гріх. Слова простити і простив перекладені зі слова харізомаі виступають загалом дванадцять разів. Приведемо кілька з них. «Прощайте собі, … як і Христос вам простив» (Кол. 3:13); «Як вони ж не могли заплатити, простив він обом»; «Той, кому більше простив» (Лук. 7:42, 43). Ми подали чотири приклади, в яких міститься значення прощення за дармо тобто помилування. Однак зауважте, що це не Єгова, але Христос і учні прощають за дармо. Ісус був в процесі сплати ціни викупу за Симона, Марію та інших, тому, усвідомлюючи, що справедливість отримає задоволення через Його вчинок, Він міг як покупець за дармо їм простити. Його важливою ціллю відкуплення грішників була можливість звільнення їх за дармо від прокляття гріха. Ми тут бачимо, що якби Господь Ісус не охоче милував тих, на чию користь Він віддавав Своє життя, якби Він не на користь їм ще стримував заплату за гріх Адама, тоді Його жертва була б для них безвартісною. Це залишало б усіх в такому стані, в якому вони були – засудженими і під прокляттям. З іншого боку, якби Отець милував нас, смерть Христа була б даремна, безвартісна, оскільки нічого б не зробила. Ми прагнемо, щоб усі наші Читачі могли також ясно відрізняти й оцінювати різницю між помилуванням та прощенням, тобто примиренням на підставі нашого відкуплення дорогоцінною кров’ю Ісуса (Кол. 1:14).

Усі визнають, що Бог справедливий, і якщо так, то Він не наклав занадто суворої кари на людину, коли позбавив її життя. Отже, якщо ця кара була справедлива на протязі шести тисяч років, то вона є справедлива ще й тепер, і буде справедлива завжди в майбутньому. Якщо кара була занадто суворою і Бог милує грішника (звільняє його від подальшого покарання), то це доводить або те, що Бог спочатку був несправедливим, або що Він є таким тепер. Якщо було слушним шість тисяч років тому позбавити людський рід життя з причини гріха, то завжди було б злом привернення життя, хіба що накладена кара була б справедливо анульована через заплату еквівалентної ціни. А це могло б бути вчинене лише через добровільну жертву іншої істоти того самого роду, яка віддала б себе як замісника або викуп.

Є написано: «Не має праведного ані одного» (Рим. 3:10). Тому ніхто з засудженого людського роду не має права до життя, і Бог не міг би справедливо дати помилування і життя тим, яких справедливо засудив. Таке поступування наказувало б милосердю і любові знехтувати справедливістю – на подібне припущення не дозволяють Божі прикмети. Любов і милосердя Бога мусять діяти в гармонії зі справедливістю, якщо мають принести користь людям. Саме так і було: Любов забезпечила викуп (1 Ів. 4:10) і Його ж (Христа) використає як своє знаряддя для благословення світу.

«Непорушна Божа справедливість назавжди стоїть,

Подібно як гори утверджені на своєму фундаменті».

Той самий принцип справедливості, який лежить в основі всіх справ нашого Отця, є фундаментом нашої сильної довіри до всіх Його обітниць. Святе Письмо каже, що Бог є той самий вчора, сьогодні і назавжди, «що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17). Якби Бог був таким непостійним, що засудив би людський рід на смерть в дні Адама, а шість тисяч років пізніше відкликав Своє рішення, то яку ми могли б мати впевненість в тому, що більш-менш через шість тисяч років Він не зробив би знову зміни і не відіслав би нас до в’язниці смерті внаслідок відкликання помилування для деяких чи для всіх? Як грішники ми не маємо жодної підстави для надії майбутнього вічного життя. Винятком тут є той факт, що Христос помер за нас і таким чином задовольнив вимоги справедливості щодо нас.

Тому, з точки зору Бога Єгови, завдяки Його розпорядженню ми одержали прощення в Христі. Натомість Господь Ісус, який віддав своє життя за нас, милує за дармо всіх, які залишаються з Ним у відповідному зв’язку і через Нього приступають до Отця. А якщо говорити про нас, то наслідки, осягнені Божим планом, є найбільш корисними, нам це рахується в такій мірі, як ніби Отець помилував нас безумовно і без викупу, хоча знання цього факту робить нас здатними переконати Бога [«будемо правуватися»]. Бог дозволяє нам зрозуміти, що «коли ваші [наші] гріхи як кармазин, – стануть білі, мов сніг» (Іс. 1:18), а також те, що Бог є справедливим, коли оправдує і звільняє нас від кари (Рим. 3:26). Завдяки цьому ми маємо тверду основу віри і довіри.

TP №357, ’85,148; BS №186, ’51,18.

Біблійний Прапор № 9, вересень-грудень 2017