Вона не є однією з жертв дня примирення – Не є однією з наступних жертв за народ – Клас, зображений в цій жертві – Апостол Павло, священик, який свідчить щодо антитипу – Кроплення попелом для очищення народу буде під час Тисячолітнього віку – Як це очищення буде виконане.
Одна риса обрядового закону Ізраїля, записана в Числах 19, відноситься до забиття рудої ялівки (корови), що була без вади і ніколи не була в ярмі. Вона не була однією з жертв за гріх Дня Примирення, ані однією з жертв народу, що наступали після Дня Примирення – насправді, вона взагалі не була «жертвоприношенням», тому що її частини не були жертвувані на Господньому жертівнику, а також не споживалися священиками. Вона була жертвувана, але не в такому ж значенні і не в тому самому місці, що й попередні жертви – на Подвір’ї. Вона навіть не була забита одним зі священиків, а її кров не була взята до Святая чи Святая Святих. Руда ялівка була забрана поза ізраїльський табір і була там забита і спалена на попіл – м’ясо, товщ, шкіра, кров і т.п., за винятком трохи крові, що була взята священиком і покроплена сім разів в напрямку передньої частини Скинії (див. Хом. і Revised Version). Попіл ялівки не заносився до Святого
106
місця, але був залишений поза Табором, згорнутий разом до кучі, і був доступний для кожного з народу, кому він був потрібен. Згідно припису Закону частина цього попелу мала бути змішана з водою в посудині, а гілка ісопу мала бути вмочена в цю суміш, щоб використовувати для кроплення особи, одягу, намету і т.п. (усього, що можна було за законом очищувати) для їх очищення .
З точки зору того, що ми бачили стосовно жертв Дня Примирення, які зображували кращі жертви цього Євангельського віку (вчинені Царським Священством, Христом, Головою й Тілом), ця ялівка в жодному значенні не була пов’язана з ними, і, очевидно, не зображувала жодних жертв теперішнього часу. Так само вона відрізняється від будь-яких жертв, що були прийняті на користь ізраїльського народу після Дня Примирення, і які, як ми щойно показали, вказують на їх покаяння та жаль за гріхи під час Тисячоліття та їх повне посвячення себе Господеві. Спалення ялівки не було пов’язане з жодною з цих жертв, усі з яких були принесені священиками, і то на Подвір’ї. Отже, ми маємо шукати деінде антитип рудої ялівки, бо якби вона в якомусь значенні зображувала священиків, то це було б необхідним, щоб вона була забита одним з них, що вказувало б на цей факт.
На що ж тоді вказує ця жертва рудої ялівки? Який клас або особи були зображені в ній, постраждавши поза «Табором», і в якому значенні їх страждання були пов’язані з очищенням Божого люду, включаючи тих, котрі ще стануть Його людом під час Тисячолітнього віку?
Відповідаємо, що це був клас Божого люду (не з «Царського Священства»), який страждав за праведність поза «Табором»; їх коротка історія, а також огняні проби, які вони пережили, подані нам Апостолом в Євр. 11. Перерахувавши деякі їхні подвиги віри, він каже про них:
107
«І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків, що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців; жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх» (Євр. 11:32-38).
Тут ми маємо клас, що пасує до опису рудої ялівки – клас, що віддав свої життя поза «Табором»; клас, що у всьому гідний пошани, хоча не належить до священицького класу. Цей клас, не будучи частиною Тіла Первосвященика, не міг бути частиною або учасником жертв за гріх Дня Примирення, і також він не міг мати доступу до духовного стану, зображеного в Святая і Святая Святих. Це також може для декого виглядати дивним, що ми з такою впевненістю можемо заявляти, що ці Старожитні Гідні не були членами «Царського Священства», в той час, як ми з подібною впевненістю заявляємо, що не більш вірні Божі слуги цього Євангельського віку є членами «Царського Священства». Наша впевненість в цьому питанні є впевненістю з Божого Слова, яке, в зв’язку з розповіддю про цих вірних патріархів, впевнено заявляє: «І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли
108
[не прийняли головних благословень], бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали» (Євр. 11:39,40).
Для нас не повинно бути трудністю зрозуміти, що хоча серед них могли бути антитипічні Левити (виправдані через віру в наступаюче примирення), перед тим, як наш Господь Ісус прийшов в світ, та, проте, там не могло бути антитипічних священиків, тому що Він був Головою або Головним Священиком, і в усьому мав першенство, і вчинив примирення за хиби свого «Тіла» і «свого дому», перш ніж хто-небудь міг стати Його братами або членами Царського Священства. Сам наш Господь дуже влучно це висловив і виразно визначив лінію розмежування між вірними, що випереджали Його, та тими вірними, які з’являлися після Нього, йдучи Його слідами і стаючи Його співспадкоємцями. Про Івана Хрестителя Він сказав: «Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього» (Мат. 11:11). Іван Хреститель належав до цього класу Рудої Ялівки, який страждав поза «Табором», аж до смерті, але він не мав нічого спільного з майбутніми кращими жертвами Царського Священства під час Дня Примирення, товщ і життєдайні органи яких були принесені в жертву на Божому жертівнику на «Подвір’ї» і кров яких була занесена до «Святая Святих», зображуючи тих, котрі стали новими створіннями в Христі Ісусі, а також членами Його «Тіла», Церкви, співспадкоємцями з Ним у всьому.
Але, хоча ці Старожитні Гідні не є в якому-небудь значенні частиною жертви за гріх, вони, тим не менш, пов’язані з очищенням від гріха: їх попіл (знання і пам’ять про їх вірність до смерті), змішаний з водою правди і вживаний з очищаючим ісопом, є цінним, тому що очищує, освячує всіх, хто
109
бажає прийти до повної гармонії з Богом і, «як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла». Однак, самі по собі ці лекції вірності минулого не могли б бути вартісними для нас, тільки через, завдяки і у зв’язку з жертвами за гріх Дня Примирення, до яких у зв’язку з цим також звертається Апостол: «кров козлів та телят». І спогадування та лекції вірності тих Старожитніх Гідних (зображені в попелі рудої ялівки) не лише мають для нас освячуючу силу тепер, але в значно більшому значенні будуть пристосовані і будуть благословенням для людства в загальному під час Тисячолітнього віку. Тому, як ми вже бачили в іншому місці, Божою постановою є, щоб ці Старожитні Гідні, найвизначніші з яких є в своїй славі меншими від найменших з класу Царства, тим не менш, зайняли дуже славне й почесне місце в цьому Божому Царстві як його представники. Таким чином, вони будуть «князями по всій землі», представниками судів Царства і проводом Його благословень для «всіх народів землі». Отже, вірність цих Старожитніх Гідних була зображена в згорнутому попелі ялівки, який був відкладений на зберігання для майбутнього вжитку, як цінні уроки або досвід віри, послуху, довір’я і т.п., які, будучи застосовані для людства, що шукатиме очищення в наступаючому віці, будуть їх освячувати й очищати – не без жертв Дня Примирення, але у зв’язку з ними і на їх підставі (Пс. 45:17, Хом.).
Свідком палення ялівки був священик, який взяв кедрове дерево, гілку ісопу і кармазинову нитку, і вкинув їх до вогнища, де горіла ялівка. Ісоп зображує очищення; кедрове (вічнозелене) дерево зображує вічне життя; кармазинова нитка зображує кров Христа. Їх вкинення до вогнища
110
натякає на те, що зневаги, які впали на Старожитніх Гідних (що були каменовані, перепиляні і т.п., яких світ не був вартий), дозволили, щоб заслуга дорогоцінної крові, очищення правдою і дар вічного життя були приписані їм через віру, і щоб в результаті своєї смерті вони були визнані очищеними, виправданими і прийнятими. Антитип підсвященика (не Аарон, який зображував Господа Ісуса), який бачив, визнавав і підтверджував палення ялівки, і який брав її кров і кропив нею в напрямку до дверей Скинії, можна добре побачити в цьому великому підсвященику, Апостолі Павлі, який, при Божій помочі (ім’я Елеазар означає «той, що одержує поміч від Бога»), не лише визначив для нас жертви за гріх Дня Примирення, але також вказав нам в своїх писаннях (Євр. 11) на те, що дає нам можливість визначити жертву Рудої Ялівки як таку, що зображує Старожитніх Гідних. І таким чином він покропив їх кров’ю в напрямку Скинії, показуючи, що їх життя було цілком і повністю в гармонії з умовами Скинії – хоча, не живши в часі теперішнього високого поклику, вони не мали можливості стати членами Тіла великого Первосвященика, Царського Священства. [Зауваження IV]
В тому, що ця руда ялівка ніколи не була в ярмі, було показано те, що цей клас виправданих був звільнений з-під Угоди Закону. Хоча більшість Старожитніх Гідних народились під Угодою Закону, і тому законно підлягали його умовам і осуду за недосконалість тіла, тим не менше, ми бачимо, що Бог виправдав їх через віру як дітей вірного Авраама. Це цілком засвідчено і підтверджено Апостолом, коли він каже, що «всі вони одержали засвідчення вірою» – визнання, похвалу, засвідчення, що вони Богові догодили, і що Він приготував для них благословення згідно з Його обітницею; хоча ці благословення
111
не могли бути їм дані на той час, проте, вони мусили очікувати, щоб одержати їх через духовне Насіння Авраама – Христа. Той факт, що цією жертвою мала бути телиця, а не бичок, служить тому, щоб розділяти її від великої жертви Дня Примирення, якою міг бути лише бичок. А те, що це мала бути руда телиця, здається, вчить, що ці Старожитні Гідні могли бути прийняті Богом ще перед жертвою великого Дня Примирення не через те, що були безгрішними (тому що вони були «грішниками», «як і інші») – їх очищення або виправдання було через віру, як було показано вище.
Очищення, для якого був призначений цей попіл рудої телиці, було особливого роду; спеціально для тих, хто торкався мертвого. Це, здається, вказує на те, що цей попіл ялівки не був передбачений для усунення особистої нечистоти – ні, її моральна нечистота могла бути очищена лише через заслугу жертв Дня Примирення. Очищення від занечищення через контакт з померлим, здається, вчить, що це очищення, здійснене через і завдяки досвідченням Старожитніх Гідних, буде особливо застосоване для людства під час Тисячолітнього віку, коли людство намагатиметься позбутися всякої нечистоти, що походить від Адамової смерті – намагаючись осягнути людську досконалість. Всі вади упавшого стану походять з контакту зі смертю; всі спадкові тілесні слабості і вади також є контактуванням зі смертю; і цей попіл Рудої Ялівки служитиме для очищення від усього цього всіх тих, хто стане народом Божим. Як попіл рудої ялівки був згорнутий в чисте місце, так і наслідки болючих досвідчень Старожитніх Гідних будуть засобом для благословення, інформування та допомоги, завдяки яким вони, коли стануть підданими «князями» в Царстві, будуть допомагати в реституційній праці. Кожен прощений грішник, бажаючи бути
112
досконало очищеним, повинен не лише обмитися водою (правдою), але також мусить пристосуватися до інструкцій тих «князів» – ці інструкції, будучи зображені в покропленні попелом ялівки, являють собою цінні уроки віри і послуху, яким, завдяки досвідченням, навчився цей клас (Вих. 12:22; Лев. 14:4,49; Пс. 51:7; Євр. 9:19).
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: