Великий Привілей Справжньої Служби

Великий привілей справжньої служби

«Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» – Мат. 20:28.

 Слово служитель означає те ж саме, що й слово служити. Вчитель нам каже, що ціль Його приходу на світ не була самолюбною. Він був цілковито задоволений славою і честю, яку мав у Отця ще до створення світу (Ів. 17:5). Хоча правдою є, що тепер Спаситель вивищений до набагато вищого становища від попереднього, однак запевняє нас, що Він на світ не прийшов в дусі і прагненні власного вивищення. Навпаки, наш Спаситель прагнув служити. Він сказав: «Ось іду… щоб волю чинити Твою, мій Боже… і Закон Твій – у мене в серці» (Пс. 40:8,9 порів. з Євр. 10:7-9).

Будучи слухняним цій Божій волі, наш Господь залишив славу, яку мав у Отця, прийшов на землю і дав Себе на смерть, навіть на хресну смерть. Тієї ночі, коли Його зрадили і арештували, Він сказав: «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?» (Ів. 18:11). Він був слухняний аж до смерті.

До Свого приходу на землю наш Господь побачив, що людство потребує спасителя, тому це, безсумнівно, мало зв’язок з тим, що Він охоче прийняв Божі заміри. До певної міри Він розумів ціль Свого Отця щодо занепалого людства. І коли під час Свого земного життя бачив ці бідні створіння в гріхах, деградації і слабості, то Він не намагався зробити їх рабами. Не намагався вживати Свою силу, інтелігенцію самолюбно для власної вигоди, але несамолюбно віддав Своє життя. Він вирішив виконати план, який підготував Отець.

Наш Господь не прийшов, щоб Йому служили. Не прийшов на світ для того, щоб мати слуг або щоб, використовуючи мінімум енергії, взамін отримати скільки вдасться. Він не прийшов по приичині якихось самолюбних мотивів, але для того, щоб служити іншим – щоб чинити добро. Бо Він сам визнав: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13). Він зробив це згідно з планом Отця.

Однак, ми не розуміємо, що наш Господь відмовляв, коли хтось хотів Йому послужити. Він приймав послуги від інших. В нашому вірші йдеться про те, що Він прийшов послужити, а не, щоб служили Йому. Для реалізації Свого наміру Він повинен був стати слугою. Якби це служіння не було потрібним, то не думаємо, що Він понизив би Себе і прийняв би вигляд раба, або ж проходив би суворі проби Свого земного існування. Він, однак, прийшов виконати службу, яка була необхідна для добра, щастя і навіть самого життя усієї людської родини.

Через непослух Адама на світі з’явився гріх. За цей гріх Боже право видало вирок – смерть. Тому гинув весь людський рід. Якщо колись він мав бути врятований, щоб не вмирати як дикі тварини, то мусив бути відкуплений. Згідно з Божим правом за першу досконалу людину, яка згрішила, мусить бути дана ціна викупу. Єдинородний був готовий задовольнити цю потребу. З радістю Він узявся за це завдання, став слугою, Божим слугою, тому що існувала потреба цієї служби, бо вона принесе благословенство іншим.

ПОСТАВА  СПРАВЖНЬОГО  ПОСВЯЧЕННЯ

Це є той дух, який повинен побуджувати кожного, хто засвідчує, що посвятився Богові. Ми повинні старатися включити в наші характери цей принцип служіння. Ми не повинні служити тільки тому, що любимо працювати чи любимо бути зайняті, але тому, що бачимо потребу такої праці і готові віддати своє життя в цій благословенній службі.

Дехто вважає, що потрібно церемоніально обмивати іншим ноги. Оскільки немає жодного реального добра, яке можна здобути такою церемонією, – нічого цільового, – то немає приводу її виконувати. Ми не думаємо, що Ісус обмив би учням ноги, якби вони цього не потребували. Але якщо ми в будь-який час можемо виконати таку справжню послугу, то кожен з нас повинен бути задоволений можливістю служби співхристиянину, миючи йому ноги або виконуючи якусь іншу службу.

Йдеться про те, щоб оцінювати привілей справжньої служби, а не нагоду зробити щось тільки тому, що це службова праця. Ісус вчинив те, що вчинив, бо це була корисна служба і такою була воля Отця. Наш Господь хотів також навчити учнів, щоб вони, прислуговуючи один одному як брати, не минали жодної, хоч би й найнижчої форми служби. Крім того, при цій нагоді здавалося, що Своїми словами Ісус підкреслює думку про потребу щоденного очищення Господніх учнів від земного бруду (Ів. 13:6-15).

Складання життя нашим Господом виконувалося крок за кроком, день за днем, через навчання, зцілення хворих, глухих, сліпих і навчання Своїх учнів. Він ні в чому не намагався служити Собі. Тому записано, що «ходив Він, добро чинячи» (Дії 10:38). Ми повинні застосувати це правило до себе, бо «який Він, такі й ми на цім світі» (1 Ів. 4:17). Постава справжнього посвячення означає ходити слідами Ісуса (1 Пет. 2:21) і прагнути пізнати волю Отця, щоб її виконувати. Це означає, що ми маємо бути дослідниками Біблії, як стародавні веріяни, котрі «Писання досліджували день у день» (Дії 17:11).

Якщо ми маємо духа свого Вчителя, то повинні прагнути «поки маємо час, усім робити добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6:10). Такою є порада св. Павла, який заохочував, щоб ми наслідували його так, як він наслідував Христа (1 Кор. 11:1). На сторінках історії дуже вирізняється життя Ісуса і Апостолів з приводу їх несамолюбної, гідної уваги служби іншим.

Багато людей панують над Божою спадщиною. Контекст нашого вірша показує, що наш Господь мав на думці такий клас. Він засвідчив, що володарі поган здійснюють владу над своїм народом коштом підданих і дуже рідко їх супрводить прагнення служити народові.

САМОЛЮБСТВО  РОБИТЬ  НЕПРИДАТНИМ  ДО  ЦАРСТВА

Бачимо, в який спосіб наш Учитель вжив слова нашого вірша. Учні були діткнені повсюдними недомаганнями – любили почесті від людей, любили почесті збоку Господа. Двоє з них серйозно попросили надати їм місце особливої слави в Його Царстві (Мар. 10:35-37). Це прохання викликало обурення в решти десяти, що призвело до суперечки. В їх пам’яті закарбувалася думка, що Ісус обіцяв їм участь в Царстві (Мат. 19:27-29). Якби пам’ять про цю обітницю була злом, то злом було б і давання цієї обітниці Господом. Однак вони не розуміли, що Господь не надасть цього місця нікому, хто не проявить абсолютної вірності Йому і Його Слову.

В той час учні мали певну дозу фальшивої гідності, або пихи, яка могла зробити їх непридатними зайняти місце на троні. Тому Господь їм пригадав, що умовою надання місця на троні є прояв такої великої вірності принципам Божого уряду і такої великої покори духа, що така особа з радістю послужить кожному, хто має потребу. Як приклад Він поставив Себе.

Парафразуємо слова нашого Господа: Чи ви думаєте, що Я залишив небеса і прийшов на землю, щоб люди Мені служили? Ні. Умови, в які Я прийшов, набагато гірші від тих, які Я залишив. Але тут Отець дав Мені привілей служби, а Я з радістю беруся за цю службу, тому що така Божа воля. Я прийшов прислуговувати, служити, щоб віддати Своє життя як ціну викупу за всіх.

Отже, так Він представив їм цю думку. Він вказав, що вони повинні радіти привілеям служби, радіти, маючи привілей зробити іншим щось справді корисне, особливо братам. Коли ми широко застосуємо цей принцип, то бачимо, як він проявляється в світі у справах щоденного життя. Все людство – це слуги. Один служить як ювелір. Інший – як виробник вовняних виробів. Цей останній служить, скуповуючи вовну і перетворюючи її на тканину і одяг. Інший служить як землероб і постачає продукти харчування. Дехто є ­­­манікюрниками, інші перукарями, кравцями, лікарями і т.п. В кожному випадку це служба для інших.

Йдучи ще нижче, бачимо, що цей принцип поширюється навіть на службу для німих тварин. Кінь сам не вміє розчісуватися гребенем, навіть свиня потребує обслуги – потребує корита, лігвища і поживи. В свою чергу тварини прислуговують нам. Той, хто відхилиться від цього усталеного порядку служби, віддалиться від власного добра і порушить закон Всесвіту. Той, хто знайдеться в такому місці, де не виконує жодної служби, але має інших, які на різні способи йому служать, є гідний жалю. Він буде нещасним, хоча б і був дуже багатим. Той, хто займе таку поставу, буде зухвалим і самолюбним, а його життя буде позбавлене краси і вартості.

  ДЛЯ  ХРИСТИЯНИНА  СЛУЖБА  Є  РАДІСТЮ

Справжній християнин входить в дух служби так, як його Учитель, і, використовуючи можливості, з радістю чинить добро іншим. Якщо є якісь безрадні, котрі хворіють, то, власне, це є закликом, щоб послужити їм у відповідності до здібностей даного християнина і можливості прийти їм на допомогу. Ми маємо служити всім людям «поки маємо час… а найбільш одновірним».

Де належить поставити межу? Відповідь звучить, що ми мусимо поступати помірковано. Ми помічаємо, що кожного дня, проходячи повз послуги, яких інші потребували, ми не змогли їх виконати. Отже, як ми маємо врегулювати цю справу, якщо не можемо виконати того всього, що хотіли б? Нашим першим обов’язком, відповідальністю, повинна бути наша сім’я. Хто занедбує своїх домашніх, той гірший від невіруючого (1 Тим. 5:8). Милосердя починається вдома. Якщо вдома маємо якусь відповідальність, то не можемо іншим уділити багато потіхи, присвячувати стільки часу, стільки грошей, скільки хотіли б уділити членам нашої власної сім’ї.

НЕ  НАЛЕЖИТЬ  ПІДТРИМУВАТИ  ЛІНИВСТВА

Ті, хто мають гроші – посідають талант, котрий можуть вжити для чинення добра. Якщо йдеться про світ, то в ньому вони не знайдуть надто багато можливостей. Навіть якби ми посідали мільйони доларів, то їх видаванням повинен керувати дух здорового розуму. Якщо давати гроші для заохочення інших до марнотратства, лінивства і неробства, то це буде їх невластиве вживання, а не чинення добра. Сам Бог засвідчив: «У поті свого лиця ти їстимеш хліб» (Бут. 3:19). Найщасливішими є ті люди, які мають заняття; найнещаснішими є ті, котрі не мають що робити, котрі не мають жодних прагнень.

Навіть для наших сімей ми не можемо зробити усього, що хотіли б, тому що збоку наших ближніх часто виступає нестача належного оцінення. Дехто з наших рідних ніколи не має досить. Ми ніколи не можемо зробити їм достатньо багато. Тому ми, приймаючи рішення, що належить зробити, повинні вживати духа здорового розуму. Завжди пам’ятаймо, що коли ми вступаємо на Господню службу, то отримуємо для виконання в світі нове розпорядження, нове завдання.

Який вид служби ми тоді отримуємо? Це служба Христових послів (2 Кор. 5:20). Ми маємо проголошувати Правду скрізь, де тільки є вухо до слухання і око до розпізнавання. Ті, котрі не мають чутливого вуха і видющого ока, можуть нас розшматувати, як провіщав Господь (Мат. 7:6). Тому ми повинні вживати духа здорового розуму, щоб відрізнити тих, хто є добрим матеріалом для Правди, від тих, хто такими не є.

Ми кажемо нашому Вчителю: «Господи, віддамо Тобі і Твоїй Правді весь наш час». Тоді Він відповідає: «Але ти, проповідуючи Євангелію, не повинен ходити обдертий чи нагий. Властивою справою є запевнити собі необхідні речі. Однак, не намагайся спочатку відкласти певну квоту для себе, а потім приступати до проголошення Царства».

Ми можемо запитати: «Чи це звільняє нас, Господи, від чинення будь-чого для наших ближніх і наших сімей?». Господь відповідає, що ми не повинні занедбувати наші сім’ї, але дбати про них у відповідності до їх потреб. Однак, ми повинні керувати нашими справами ощадливо. Якщо члени наших сімей не виконують своїх обов’язків і не прикладають відповідних зусиль, хоча вже повнолітні і можуть заробити на власне утримання, тоді ми для них не повинні робити нічого, тому що вони мають власну силу і не потребують нашої допомоги. Ми маємо робити їм тільки те, що необхідне. Віримо, що такою є Господня постанова.

НАША  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ  ЯК  УПРАВИТЕЛІВ

Хоча ми маємо чинити добро всім людям, то, однак, наша особлива служба має виконуватися в Господній праці, ділі Отця – в пропагуванні Правди. Однак, коли ми це чинимо, можемо сказати якесь приємне слово тим, з ким зустрічаємося. Якщо маємо гроші, то можемо допомогти ними. Ми повинні, однак, пам’ятати, що ми не є власниками ані копійки з того, що посідаємо, ані хвилини нашого часу. Все належить Господу і має бути використане на духовні справи, за винятком тих випадків, коли існує дійсна потреба в земних речах. Коротко кажучи, світ не буде нас цінувати так, як цінував би, якби ми більше чинили для земних справ. Однак, ми нашу місію отримали не від світу.

Ми помічаємо, що дух Господа Ісуса має в світі великий вплив. Він справив глибоке враження на шляхетні душі і схилив їх заснувати дитячі будинки, шпиталі для сліпих, будинки для невиліковно хворих і т.п. Ці інституції утримує суспільство. Сьогодні вважається властивою турбота про тих, хто сам не може потурбуватися про себе. Оскільки світ з політичної точки зору розв’язав цю справу, то Господній люд звільнений з особистої відповідальності, яку мають як Божі посли. Дбати про хворих, скалічених і тих, хто в потребі, є властивим, однак, якщо місто, держава, місцеві влади турбуються про таких осіб, то відповідальність окремих осіб значною мірою зменшена.

Є багаті світові люди, які кажуть: «Я хочу сам опікуватися моїми хворими друзями і відправити їх до дороговартісних закладів». Якщо хтось так поступає, то це його приватна справа. Вони можуть також сказати: «Я хочу жити в будинку за мільйон доларів, в дорогих апартаментах. Це також їх власна справа. Вони мають право так поступити. Вони можуть посідати також свої приватні яхти і видавати гроші так, як хочуть – на приємності і т.д. Але з християнином є інакше. Все, що він посідає, належить Господу. Тому він знаходиться в зовсім відмінній ситуації, ніж будь-хто інший. Християнин не може бути таким як світ. Все, що він чинить, чинить для Бога з приводу своїх відносин до Нього в повному посвяченні (1 Кор. 10:31).

ПОКІРНІ  БУДУТЬ  ВИВИЩЕНІ

Словами нашого вірша Вчитель навчав Своїх учнів, що вони не повинні прагнути влади, що Своїми учнями Він хоче бачити тільки таких, котрі мають Його духа покори і служби. Якби хтось вивищувався, то мав відповідно втішатися меншою пошаною, «хто-бо підноситься, – буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться» (Мат. 23:12; Лук. 14:11; 18:14). Господь зішле досвідчення, котрі піднесуть або понизять, і нам належить завжди оцінювати прояви властивих засад. Хто проявляє найбільше Христового духа, того потрібно найвище цінувати. Хто має менше Христового духа, того ми повинні менше цінувати. За цими рисами ми повинні спокійно спостерігати.

Підставою діяльності світу є самолюбство. В цьому криється таємниця воєн, бунтів, революцій і т.п. – одна і друга партія намагаються посідати багатство, почесті, владу і авторитет. Як християни ми з радістю помічаємо різницю між духом, який є в нас, і духом, який є в світі. Маємо пам’ятати, що по природі ми були «дітьми гніву, як і інші» (Еф. 2:3). Ми не можемо припускати, що змінимося раптово, але буде змінюватися розум і, поступово, наші вчинки, і ми щораз більше будемо зростати на подобу Христа. Як Христові слуги, ми повинні чуйно пильнувати, щоб служба, яку ми так хочемо виконати для Господа, не була більшою чи меншою мірою зіпсована за зразком духа цього світу.

ТИСЯЧОЛІТНЄ  ПАНУВАННЯ  БУДЕ  СЛУЖБОЮ

Наш Господь в Своєму посередницькому пануванні не буде мати таких самих мотивів, як теперішні володарі – аби тільки здобути владу для власної слави і хвалитися. Він насправді буде мати велику владу і авторитет, але це буде згідне з тим, що запланував Небесний Отець. Це буде об’явлення слави і сили не з метою знищення світу, а з метою його благословіння і піднесення. Це діло буде виконане  як служба (Мат. 25:34-40), маючи на увазі допомогу людству стати справжніми володарями світу, бо Месіанське Царство завершиться, коли світ зможе сам подбати про себе.

Розуміємо, що такий спосіб був запланований із самого початку. Отець Небесний вчинив людину царем землі. Бог коронував людину славою й честю і поставив її над чином Своїх рук (Пс. 8:5-7; Євр. 2:7). Він не має наміру вічно тримати людей під дією залізної палиці. Палиця буде тільки для тимчасової служби, для очевидного розвитку людини так, щоб людство могло повернутися до повноти благословенств своїх первісних привілеїв як царів на землі.

Бачимо, що Царство нашого Господа буде відрізнятися від будь-якого з раніше встановлених. Наша служба в Христовому Царстві буде такою ж, як і Його служба. Ми будемо співпрацювати з Ним в піднесенні людства. Який прекрасний наш привілей служіння Найвищому Богові не тільки в цьому житті, але також і у вже близькому Царстві на землі з метою привернення людства до ласк, а згодом протягом цілої вічності служити тими способами, які будуть об’явлені!

Способи свідчення в околиці твого проживання

 Є багато способів свідчення Правди (Ів. 18:37) на твоєму терені; нижче наведений список подає кілька варіантів. Він не є вичерпним і не поданий в порядку важливості. Ти також можеш щось додати до цього списку.

1. Вручення брошур людям на вулиці або в громадських місцях, автовокзалах, аеропортах, потягах і т.п.
2. Вкладання брошур до скриньок, залишання їх в телефонних будках, готельних номерах, в ресторані і т.п.
3. Праця для сиріт.
4. Сільська поштова діяльність.
5. Запевнення підписки журналів друзям і рідним, місцевим організаціям та іншим громадським організаціям.
6. Розміщення книжок Правди в місцевих бібліотеках.
7. Пересилка коротких, але актуальних статей, а також писання листів до видавців місцевих газет.
8. Розміщення оголошень в місцевій пресі або на таблицях для оголошень.
9. Зборова праця в околиці.
10. Запрошення дослідників Біблії з інших груп руху Правди на спеціальні зібрання або відвідування їх на організованих поблизу конвенціях.
11. Кольпортерська праця.
12. Стрілецька праця.
13. Розміщення книжок на розпродажах в місцевих книгарнях (найкраще в малих, незалежних, а не в мережі).
14. Висилання євреям брошури «Еврейскі надії і перспективи».
15. Телефонування до місцевих радіостанцій під час програм в прямому ефірі або домовленість про участь в програмі.
16. Надання місцевому кабельному телебаченню запису на тему Великої Піраміди і т.п.
17. Ринки і ярмарки.
18. Проведення публічних викладів в місцевих залах і т.п.
19. Свідчення людям в дитсадках, лікарнях, в’язницях і т.п.
20. Запрошення сусідів і друзів додому на дослідження Біблії.
21. Включення до дискусій на відповідні теми Правди.

Часом може виникнути потреба зміни наших методів і застосувань цих запропонованих способів. Наприклад: з приводу серйозного зросту злочинної діяльності було б нерозумно, щоб сестри самі вдавалися в кольпортерську чи стрілецьку працю. Краще також провідати сусідів вдень, щоб не лякати боязливих жителів.

В цьому номері ми широко обговоримо, а в ТР №456, обговорили, численні форми свідчення Правди.

РТ № 663, ’96:34; ТР № 462, ’99:2

Теперішня Правда № 76, березень-квітень 2022