Господній Стіл

ГОСПОДНІЙ СТІЛ

 «Хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Кор. 10:12).

  Це застереження скероване не лише до Божої Церкви у Коринті, але також до виправданих, посвячених і освячених в Ісусі Христі, покликаних до святості (святі – відлучені). Це покликання до імені Ісуса Христа триває по сьогоднішній день. В 1 Кор. 1:2 сказано: «Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого». Отже, який урок ми можемо взяти зі слів Апостола?
Хтось міг би запитати: «Як цей вірш може стосуватися мене? Адже я християнин. Я не маю наміру куштувати, ані торкатися диявольських речей». Апостол відповідає: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти». Хоча ми щоденно отримуємо чашу від Господа, диявол як ангел світла також підсовує свою чашу, і то з великою витонченістю, а коли Господь розставляє свій стіл, ворог теж це робить.
Господня чаша, в якій ми маємо привілей брати участь, була наповнена Отцем. Неправильно думати, що твій брат має щось спільного з наповненням твоєї чаші. Господня чаша є чашею жертви, проте вона завжди переливається радістю. Хто п’є з неї вірно аж до смерті, є дійсно щасливим, хоча він і надалі ділить з Господом ганьбу, упокорення і терпіння, навіть якщо вони є гіркими і неприємними.
Диявольська чаша також є чашею жертви. Ті, які з неї п’ють, посвячують своє дійсне щастя в теперішньому житті і перспективи майбутнього життя. Це гіркий осад в чаші сатани. О, як її поверхня блищить надіями земного успіху, гордості і самовивищення, але щоб їх здобути, належить посвятити час, таланти і впливи, що в кінці приносить гіркоту і розчарування.
Чи можемо ми пити з обох чаш одночасно? Ні, неможливо присвоювати дух цього світу, дух самолюбства, гордості і амбіції, і одночасно приймати духа Христа, який є несамолюбним, покірним і повним самозречення. Перший дух є цілком іншим і є протилежністю другого. Вище застереження було скероване до Церкви, до тих, які вже пили з Господньої чаші. Воно наводить на думку, що можна втратити здібність оцінювати свою участь в цій чаші і знову повернутися в бік стихій світу. Дослідімо уважно самих себе під цим кутом. Чи ми сумлінні в реалізації нашого посвячення? 2 Кор. 13:5: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути».
ЇСТИ З ОДНОГО СТОЛУ
Той самий принцип стосується двох столів, які є заставлені перед нами. Ми не можемо їсти з них обох одночасно. Господь спершу приготував стіл для Своєї Церкви, на початку Віку Євангелії. На ньому завжди знаходилась пожива на властивий час, і деякі особи з Божого народу були визначені, щоб услуговувати. Апостоли були першими з них, а далі члени Малої Черідки та Великої Громади. При закінченні особливої праці Віку Євангелії ми бачимо, що стіл прогинається під тягарем щедрих дарів. Посвячені, які живуть тепер, у розширеному Жниві, і надалі харчуються при Господньому столі і сам Господь служить їм руками багатьох вірних слуг.
В свою чергу те, що знаходиться на диявольському столі, стає щораз більш непридатне для їжі. Він також заставив цей стіл на початку віку, і в міру того, як спливав час, наповнював його через різні деномінації. Кожна з них починала з того, що мало бути Господнім столом, але ворог додавав багато власних «смаколиків», аж в кінці загарбав цілий стіл для себе. Привілеєм послідовників Господа є сидіти за тими столами, вибирати добру їжу і пити великі ковтки води Слова, як антидот від отрути.
Однак тепер, коли прийшли «потрясіння», Господь використовує Своїх святих, щоб відходили від столів Вавилону і користали з Його щедрого столу Жнива, бо вже більше не можна їсти зі столів Вавилону і добре розвиватися. Так є, оскільки «потрясіння» (Євр. 12:26,27) в теперішньому часі доводять людей до омертвіння, (особливо тих, які наполовину упоєні вином неправдивих доктрин) і викликають блювоту, тобто схиляють їх відкидати страшні науки темних віків. «Бо всі столи повні блювотою калу, аж місця нема!» (Іс. 28:8).
Іс. 28:1-13 добре описує теперішній стан диявольських столів. Вони стали так повні блювоти, відкинених речей, що небагато хто вже може з них їсти. Вистачить самого лише запаху, щоб викликати відразу у більшості людей. Небагато хто ще навіть хоче чути слово «доктрина». Вони говорять: «Просто будь добрим і не переймайся доктринами. Ходи до вибраної собою церкви і будь там зарахований». Тому вони ходять, принаймні, раз на тиждень і сидять при столах, але вже давно не їдять з них їжу. В результаті вони не ростуть духовно. Скоро Господні потрясіння поперевертають ці столи і всі вони будуть змушені шукати поживи деінде.
Ми вдячні Господу, що Він дав нам місце за Своїм багато заставленим столом! Він приготував для нас стіл в присутності наших ворогів, і можна їсти за дармо (Іс. 55:1,2). Цей стіл є міцно утверджений на наріжному камені викупу. Ніщо не може його зрушити. Ми знаходимося за столом, за яким служить вірний Господній слуга, і Господь накладає нам обіцяну «ситу порцію» (правду на часі). Цей стіл повністю і у всіх подробицях відповідає опису, поданому в Біблії, як жоден інший стіл. Однак наш обов’язок відкрити двері на запрошення з Об. 3:20: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною».
Якщо вже ми запросили Господа до наших сердець, то щоб бути гідними сидіти з Ним за Господнім столом, розгляньмо кілька підставових добрих манер, до яких ми повинні пристосовуватися, споживаючи Господню «гостину з страв ситих». Ми ніколи не повинні їсти без подяки. Наша подяка, в першу чергу за їжу, яка не гине, особливо приємна Небесному Отцю. Він прагне, щоб ми були вдячні за Його дари. Гріх невдячності є найбільш підлим з усіх гріхів.
По-перше, ми повинні виявляти добрий апетит. Це негарно по відношенню до Господаря, якщо ми сидимо і перебираємо в тарілці, споживаючи небагато. В ніч Пасхи, як ми пам’ятаємо, сини Ізраїлеві їли трави, щоб пробудити свій апетит. Ці трави представляли наші досвідчення. Чим більше ізраїльтяни їх їли, тим більше їм смакував Пасхальний Агнець. Яка чудова думка! Чим більше ми маємо досвідчень, тим більшу відчуваємо потребу Господа і їжі, яку Він подає. Молячись про хороший апетит, ми приймаємо наші проби з радістю, що можемо через них отримати користь. Євр. 5:13 говорить про час, коли ми пили молоко, але тепер ми готові до «твердої їжі»: «А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євр. 5:14).
Сидячи за Господнім столом, ми повинні їсти дуже уважно, щоб не отримати розлад травлення. Якщо хтось не пережує їжу, матиме розлад травлення. Єр. 15:16: «Як тільки Слова Твої знаходилися, я їх поїдав». Ковтаючи те, що чуємо, а потім забуваючи це, ми втрачаємо благословення. Ми маємо п’ятдесят два тижні в році для роздумування про те, що ми досліджуємо, на властиве перетравлення їжі з Господнього столу і на споживання з радістю. Сумний настрій не сприяє доброму травленню. Ті, які бенкетують за Господнім столом, повинні бути найбільш серйозними з усіх людей, і одночасно повні радості. Піддавання пригніченню за цим столом ображає нашого Господаря. Запам’ятаймо Його слова: Я стою під дверима, і якщо ти відкриєш двері (серце), Я сяду за твоїм столом і буду вечеряти! (Об. 3:20).
Служімо один одному взаємно. Не будьмо настільки поглинені вкладанням всього до своїх вуст, щоб забути подати комусь масло. Деякі з Божого народу так сильно хотіли з’їсти все самі, що зовсім забули подати щось своїм ближнім. Не будьмо винні в тому, що постійно перечитуючи томи з початку, ми одночасно не використовуємо можливості передавати поживу тим, які є довкола нас, прирікаючи на голод багатьох тих, до кого ми легко могли б дістатися.
Крім того, щоб служити іншим, ми не говоримо: «Будь-ласка, з’їж трошки моєї доброї їжі». О, ні! Це не ми постачаємо їжу. Вона належить Господарю. «Що ти маєш, чого б ти не взяв?». Ми повинні бути швидше як радіатор, який обігріває цілу кімнату, але тепло, яке він виділяє, не є його власним. Воно утворюється в печі, далі передається до головної труби (головного домоправителя, якщо можна так сказати), звідки в свою чергу йде до радіатора. Тому ми маємо привілей випромінювати тепло у всіх напрямках – благословляти всіх, хто може потрапити під наш вплив. Будьмо вірними радіаторами!
НЕ ВИПЕРЕДЖУЙМО ГОСПОДАРЯ
Як невиховано було б взяти трошки шарлотки з бічного столика і частувати нею себе та інших, перш ніж Господар у свій час поставить її на стіл! Проте такі речі мають місце. Деякі дорогі Господу особи почали представляти нові думки, про які з задоволенням розповідають нам як про власні. Вони кажуть: «Я не знайшов цього в літературі правди, я сам це зрозумів. Всі інші брати раніше не зауважили цю правду, але тапер я поділюся нею з тобою». Уникайте цього, дорогі друзі. Часто виявлялося, що це було частуванням з диявольського столу.
Ми мусимо керуватися обережністю і розважністю. Це не означає, що нам ніколи не можна писати чи висловлюватися на теми правди, якщо ми цього не знаходимо в томах. Ні, ні! Однак, ми повинні бути обережними, щоб не приймати, ані не представляти жодних доктринальних наук, щодо яких ми не є впевнені, що походять від Господа – а Господь годує Свою Церкву через Свого визначеного домоправителя. Конструювання типів і створення далекосяжних образів, які ведуть до непідтверджених висновків, – не дивлячись на те, чи вони є правдиві, чи ні, – було і надалі є загальною небезпекою. Яким довготерпеливим і терплячим є Бог до нас!
А що, коли хтось, служачи іншим, випадково розіллє молоко або випустить кусок хліба? Чи ми повинні висміювати або оприлюднювати його помилку? О ні, це б засмутило нашого Господаря, і ранило б того, хто вчинив цю помилку, і це мало би недобрий вплив на тих, які є довкола нас, а також принесло б шкоду нашому власному серцю. Ми швидше повинні зносити один одного в любові, не звертаючи увагу на ненавмисні хиби, пам’ятаючи про власні слабості.
Наступне питання до роздумів: Чи гарно шептатися за столом? Будьмо завжди відвертими й щирими. Якщо брат чи сестра приходять до нас з прикладеною до вуст рукою, щоб нам щось сказати, або якщо вони мусять стишити голос, як це зазвичай буває при обмові, можливо ми просто не повинні цього слухати. Будьмо задоволені споживанням поживи – нам її не забракне. Хтось може заперечити: «Але цей принцип не може відноситися до когось за Господнім столом! Ніхто при цьому столі не думав би про те, щоб кусати або їсти свого брата в правді!» Що ж, багато саме так намагаються робити. В Гал. 5:15 Апостол застерігає нас: «Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного». Ви знаєте, що існує щось таке, як обмова (в англійській мові дослівно «кусати когось ззаду», а в українській «обмова», тобто говоріння за плечима – прим. перекл.). Навіть якщо наш брат не відповість тим самим, наше серце «поїдається»). Якими обережними ми повинні бути!
Коли щось недобре відбувається з нашим серцем, ми починаємо втрачати апетит і перестаємо насолоджуватися поживою від Господа. Єр. 17:9 говорить: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?». 10 вірш говорить: «Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки [англ. NASB – «розум»]». Ті, які відходять від гармонії з Господнім столом, починають вишукувати іншу їжу, бо та вже не впливає добре на їх шлунки. Але Ісус сказав: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства» (Лук. 9:62). Пожива приготована нашим Господом не псується!
Як сильно ображає нашого Господаря те, коли ми відходимо від Його столу, щоб їсти щось інше! Чи Він не дає нам достатньо багато? Чи Його їжа не є достатньо доброю? О, проблема полягає в нашому власному серці! Часом ми дивимося на інші пасовища і бачимо там шматок на диявольському столі, і кажемо: «О, це саме те, чого я хочу! Я хочу лише побачити, що говорить опозиційна брошура. Я одразу ж повернуся, ще до того, як мій Господар зауважить, що я відходив». Будь обережним! Якщо ми шукаємо поживи, ми не можемо бути одночасно учасниками Господнього столу і диявольського. Коли ми повернемося, може виявитися, що наше місце за Господнім столом було віддане комусь іншому, хто більше ніж ми оцінив привілей цієї гостини. Хтось інший може сказати: «Але ж сказано, щоб всього досліджувати». Так, але прочитаймо далі: «Тримайтеся доброго! Стережіться лихого у всякому вигляді». «О, я не можу погодитися на такі обмеження горизонту мого розуму». «Що ж, Господь знайде когось іншого».
Ми мусимо мати «обмежуваний» розумовий горизонт, щоб іти «вузькою дорогою». Розум, який бенкетує за Господнім столом, надалі має багато простору. Його план є широкий як відкуплення, Його наука є найбільш точна, а Його філософія найглибша. Є безліч добрих причин, щоб їсти за столом Господа. Єр. 15:16: «Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого, бо кликалось Ймення Твоє надо мною, о Господи, Боже Саваоте!».
ЧИ МИ МАЄМО ДОВІРУ ДО ГОСПОДАРЯ?
В давні часи люди завжди розуміли, що господар мусить охороняти свого гостя, навіть коштом власного життя. Пам’ятаєте, як Лот хотів навіть віддати своїх дочок натовпу, замість наразити своїх гостей на небезпеку. Бут. 19:8: «Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцим не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого». Довіра до господаря була святою річчю. Так, ми можемо довіряти нашому Господарю – а це наш Господь. Він буде забезпечувати і охороняти нас. Ми можемо покладати на Нього нашу надію, знаючи, що все буде співпрацювати для нашого добра, а Він заспокоїть кожну нашу потребу. Ів. 6:35: «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме». Ів. 14:6: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Чого ми повинні боятися з Господом, який є нашим Господарем?
Ми хотіли б завершити, цитуючи бр. Р. Ґ. Джолі: «На кордоні Сибіру стоїть невеликий квадратний стовпчик з цегли, покладеної на цемент. Земля навколо нього витоптана, ніби там пройшла чисельна армія. Це дуже непомітний стовп, але з ним пов’язано більше смутних спогадів, ніж з будь-яким іншим місцем на світі. Саме тут всі переселенці на Сибір могли на мить зупинитися й попрощатися востаннє. Сотні тисяч невинних переселенців – чоловіків, жінок і дітей з усіх суспільних верств – зупинялися біля цього стовпа і під пильним оком охорони обмінювалися останніми поцілунками зі своїми близькими, не маючи більше надії побачитися; потім, з розбитими серцями, йшли далі в сибірську пустелю, щоб більше ніколи не повернутися. Ми дякуємо Богові, що скоро прийде час, коли всі зможуть тішитися поєднанням на вічність, коли вже ніхто не буде змушений розлучатися! Піднімімо наші голови з радістю, коли бачимо, як наближається наше визволення».
В той великий «день примирення» ми будемо їсти й пити з нашим Господом знову в Царстві. Амінь.

PT №, 758 ’2017, 26; ТР№541, ’17,26

Теперішня Правда № 76, березень-квітень 2022