Сильні в Господі (девіз 2022)

СИЛЬНІ В ГОСПОДІ

(ТЕКСТ ДЕВІЗУ НА 2022)

«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!» (Еф. 6:10))..

  Яку ясну і сильну пораду дає Апостол Павло щодо правдивої Церкви під час випробувань. Він наставляє вповні посвячених, відданих дослідників Божого Слова зростати в знанні, вірі та розвитку характеру, довіряючи Богові і не покладаючись на себе. Цей заклик стосується посвячених Божих дітей усіх часів і в усіх обставинах. Наша християнська боротьба має місце серед випробувань і битв зі світом, тілом і супротивником. Згідно з розумними вказівками щодо праведного поступування, Господь має повне право очікувати від нас формування сильного характеру, аби ми змогли встояти в цей день злий, що прийшов на нас. Розвинений християнин, ставлячи Боже Слово вище всіх інших послань, готовий купити правду за будь-які кошти і не готовий продавати ні за яку ціну.

В нашій християнській боротьбі ми повинні пам’ятати, що законодавці і виконавці всі є недосконалими,  упередженими, самолюбними, усвідомлюючи, що ми вражені великою мірою справедливості, яку знаходимо в різних частинах світу, де люди є вільними і мають багато свободи. Величезна більшість населення світу живе в умовах різної міри тиранії і злиднів. Якби всі законодавці були святі, в повній гармонії з Божими постановами і обмежені лише недосконалістю їх людського тіла, то ми могли б очікувати кращих законів, аніж ми бачимо в світі тепер. Ми вдячні Богові за те, що можемо бачити, що Святе Письмо виразно показує нам, що Церква, Царі і Священники під час майбутнього Посередницького Панування, будуть цілком досконалі в кожному відношенні, будучи підтримувані Божественною мудрістю і силою.

Коли ми порівнюємо різний рівень цивілізації в світі, то зауважуємо, що наймудріші і найкращі закони, наймудріше і найкраще їх виконання, а також найбільша свобода серед людей, з розумними обмеженнями, можна знайти серед тих народів, які мають найбільше поваги до Божественного послання, Біблії, що є сильним аргументом на користь того, що Боже Слово має вплив не лише на вибраних, які з усією серйозністю прийняли його, так що не звертають уваги на будь-які труднощі й перешкоди, а також світські амбіції, а з терпеливістю біжать в сліди Ісуса, але воно також мало вплив на розуми багатьох людей, які ніколи не вчинили кроків повного посвячення. Словом, свобода, якою Христос робить вільними, не є свободою надмірних прав, але свободою розуму, справедливості і любові; і наскільки хтось прийняв духа Божого навчання, настільки він є вільним.

Тому ми вдячні Богові за ту міру національної свободи, яка переважає в демократіях світу, навіть не дивлячись на те, що ми ясно бачимо з пророцтв Святого Письма, як також з того, що описано на сторінках щоденних видань – що світом шириться велика помилка щодо свободи, яка доведе теперішню цивілізацію до стану анархії.

Країна, яка не стоїть на боці Єгови і послання Правди, відходить від нього і втратить ласку, так само, як інші народи: «Бо зроблю Я кінець всім народам, між якими тебе розпорошив» (Єр. 30:11). В нехристиянських країнах самолюбство контролює кожен прояв свободи, тоді як християнські країни, в яких дозволена свобода, служили і чинили добро всім людям під впливом не самолюбства, а любові до всіх. Цей християнський ідеал загалом для світу є дурістю. За будь-яку свободу, яка є в світі сьогодні, була заплачена ціна; вона ніколи не прийшла без жертв заради неї. Чому? Тому що самолюбство настільки вкоренилося в людстві, що той, хто має силу, авторитет, привілеї, можливості, хотів би зберегти їх для себе, на шкоду іншим, поневолюючи інших там, де не боролися за права і свободи.

Дивлячись в минуле на історію народів, не схвалюючи воєн, кожен думаючий розум може, тим не менше,  бачити, що лише через війни людство здобуло багато свобод. Багато сьогодні помиляються, вважаючи, що світ людства буде коли-небудь здатний дійти до стану повної рівності і не самолюбства через закони чи війни, або якимось іншим способом повернути силу Адамового роду.

Святе Письмо показує нам, що існує обмеження, через яке ми не можемо сподіватися, що людське самолюбство досягне прогресу – що будь-який прогрес, поза цим обмеженим, може прийти лише згори, через встановлення Царства дорогого Божого Сина; і хоча багатство, вплив і таланти будуть з натиском вживатися масами для їх власного захисту і процвітання, вони не досягнуть усього, але це призведе до того, що ціла соціальна структура розпадеться, замість того, щоб була вжита для загального вирівняння, що є метою соціалізму. Тому соціалізм, хоча не має на меті анархії, призведе до анархії; не дивлячись на прагнення до більшої свободи та універсальності благословень землі, це призведе до руйнування всього цього. Нехай буде вдячність Богові, що Його програма полягає в тому, що на руїнах теперішніх інституцій Він встановить правдиве панування свободи на рівні любові, під проводом Учителя і Його співспадкоємців.

ЗАОХОЧЕННЯ В ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС ВИПРОБУВАННЯ

Як посвячені Божі діти, ми зауважили мужність нашого Господа, як Він був сам, коли проти Нього був весь народ! Правдивий Божий люд впродовж цілого Євангельського Віку був покірним класом, хоча був дуже сильним і мужнім. Люди за днів Апостолів «пізнали їх, що вони з Ісусом були» і навчилися від Нього (Дії 4:13). Ці учні Ісуса побачили Його готовність віддати власне життя в служінні Отцю. Вони побачили Його мужність, коли Він опинився перед обличчям смерті найбільш жорстокого роду, і так само ми, відтоді як пішли слідами Учителя, звернули уваги на дух, який виявляв наш дорогий Господь у всі часи, в найважчих і найжорстокіших випробуваннях; і це виявилося найбільш дивовижним натхненням для нас.

Посвячені, освячені і вірні як правило були мало знані в світі, не бувши зазвичай видатними, вченими чи багатими. Впродовж історії й до сьогодні було багато справжніх святих, які вели тихе, звичайне життя, але які, здається, жили згідно всього світла, яке вони посідали, і ходили з Богом, доки не позасинали в смерті. Світ загалом не звертав уваги на цих святих Бога, навіть якщо вони не були активно переслідувані. Ми не можемо з певністю знати, хто є цілком вірним і щирим в серці, та ми можемо бути певні, що «Господь знає тих, хто Його» (2 Тим. 2:19).

Повертаючись до наших днів, ніколи не була потрібна більша сила характеру і більша відвага, як тепер. Беззаконня цілого світу, а особливо так званого християнства, майже досягло свого апогею; всі теперішні уряди от-от будуть знесені, аби звільнити місце для славного наступаючого Божого Царства під усім небом (Дан. 7:27) – славного Панування Царя царів. Усі церковні системи сьогодення, називаючи себе Церквою Христа, стали на бік неправди і повстають проти Правди і всіх її захисників. Отже, ми маємо зміцнятися Господом та могутністю сили Його.

Той, хто приступає до битви проти цієї твердині неправди своїми власними силами, з певністю буде переможений. Але той, хто поступає в силі Господа Воїнств і має Божественне керівництво щодо того, що робити чи що казати, може мати справжню відвагу. Багато щирих сердець шукають тепер Хліб Життя; вони є в неволі Вавилону або голодують на «полі», в світі. Тут потрібна наша допомога. «Але ПОМІЧНИК, СВЯТИЙ ДУХ, якого ОТЕЦЬ пошле в моє ІМ’Я; він навчить Вас усьому, і пригадає вам усе, що Я вам казав» (Ів. 14:26, Діаґлотт). Святий Дух, про якого згадується в цьому вірші, показує нам усе, що має прийти і пояснює нам усе, що минуло!

Будьмо певні, що наша сила буде випробувана до міри своїх можливостей; наша довіра до Божої правди і наша відвага в обороні Правди, без сумніву, буде випробувана. Бог нікого не прийме в Царство, хто не взяв вірно свого хреста і не ніс його за вчителем, і не витримав труднощів. Шукаймо голодних і спрагнених, яких вибрав Бог, щоб дати їм їсти і пити з чистої води життя. Якщо хтось потопає в неспокійному морі утиску, то це наш обов’язок намокнути.

Єгова, наш Небесний Отець, не визначив, які саме проби і труднощі на нас чекають, але, живучи в кінці цього злого дня, ми усвідомлюємо нашу потребу в таких інструкціях і зміцненні, які Єгова дав Ісусу Навину. Як Він застерігав Ісуса Навина в Іс. Н. 1:7,8, так він застерігає нас – не лише бути сильними в Ньому і в могутності сили Його (Еф. 6:10), і бути дуже сміливими, але не відступати від Правди, не дозволяти, щоб вона залишила наші уста, продовжувати її проголошувати і роздумувати над нею вдень і вночі, щоб ми були пильні і вірні в додержуванні інструкцій, щоб наш шлях як Його правдивого люду міг духовно процвітати і бути успішним в новому році і вічно.

БОРОТЬБА ХРИСТИЯНИНА

«Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13). Якщо свобода світу вимагала боротьби, то тим більше ми можемо сподіватися боротьби для тих, які осягли ще глибші основи Біблії і прагнуть свободи, до якої Христос визволив нас (Гал. 5:1). Хоча те саме Писання каже, що Христос дав нам цю свободу, Слово показує, що Він дає її лише тим, які прагнуть її і боротимуться за неї. Це викликає запитання: Проти чого вони будуть боротися? Відповідаємо, що їх головна битва буде проти грішних нахилів їх власного єства. Вони переконаються, що впродовж довгих століть під упадком гріх став настільки природним і закріпився в їхньому тілі настільки, що вимагає боротьби в новому розумі. Вони отримують новий розум або нахили через слухання Слова Господа, яке, хоча говорить про мир і прощення гріхів завдяки вірі в Христа, запрошує до оновлення життя з Христом через повне посвячення на служіння праведності і Правді. Вчинення посвячення віруючим було його вступом на службу доброго воїна Господа Ісуса. Це було його запрошенням до битви проти гріха і самолюбства всюди згідно з правилами, визначеними Провідником.

На здивування кожного воїна, він знаходить, що деякі з найбільших його битв відбуваються всередині. Справді, він пізнає, що світ є ворогом його повного посвячення часу, талантів і впливу на служіння Правді. Світ не готовий до такої скрайності, яка більше чи менше докоряє йому за гріх і самолюбство; тому світ насміхається і вигукує: «лицемір», «святий» і т.п., і намагається відвернути посвячених. Щоб бути добрим воїном, потрібно бути готовим до цього і бути взутим в готовність нести Євангелію, інакше труднощі, якими всипаний їхній шлях через опозицію світу, швидко втомлять його, так що він буде схильний повернутися назад, незважаючи на строк його призову – «навіть до смерті».

Особливо на початку Нового Року Посвячена Божа Дитина намагається зміцнятися в Господі і в могутності сили Його. Тим не менше, інколи з’являється тенденція боротися один з одним, замість того, щоб боротися з дияволом і духом світу та слабостями всередині. Гал. 5:15 вказує на це. Органи войовничості та агресивності, які служать християнському воїну на добро, коли спрямовані проти його власних слабостей і вад, є, нажаль, не на місці, коли, нехтуючи своїми власними слабостями, він просто починає спорити з братами – часто ні про що, або над питаннями, важливість яких він перебільшує, по причині свого сварливого духа. Такий має пам’ятати біблійні слова, що більший є той, хто панує над духом своїм, аніж завойовник міста (Прип. 16:32).

Апостол звертається до такого неправильного спрямування енергії християнина, коли вони починають кусати й пожирати один одного, і починають руйнувати все, що є духовним серед Божого люду. Не те, щоб Апостол надавав перевагу байдужості щодо важливих засад Божественного Об’явлення, оскільки він сам закликає нас ревно боротися за віру, раз дану святим (Юди 3). Але це ревне змагання не має відбуватися в кусючий та їдкий спосіб – це має бути з терпеливістю, довготерпінням, братерською ввічливістю, любов’ю.

Посвячені, котрі хочуть бути сильними в Господі і в могутності сили Його, зголосилися ходити (жити) не за тілом, а за духом, і повинні постійно усвідомлювати цей факт, і бути пильними, щоб ходити згідно з духом Правди. Апостол показує це як абсолютне правило, без виключень, що тіло, природні завдатки, нахили, пристрасті, бажання виступають проти духа, подібно як дух бажає противного тілу. Ці двоє бажають противного одне одному, і ми не можемо догоджати їм обом, бо одному ми будемо догоджати за рахунок іншого (Гал. 5:16,17).

Якщо ми хочемо коли-небудь досягти тієї правдивої свободи, в якій Христос зробив нас вільними, то ми повинні знати, що це можна зробити лише через наполегливу боротьбу нового розуму проти кожного грішного нахилу і бажання грішної природи. Це не нова воля воює зі старою, тому що стару волю ми визнали мертвою. Це нова воля, яка воює з тілом, яке раніше було контрольоване старою волею, і яке все ще має злі нахили. Тому нова воля потребує всієї підтримки сили і допомоги, яку можна надати. Багато з цього подається їй як їжа, пожива, сила, через Боже Слово, якого надзвичайно цінні та великі обітниці дані задля того, щоб нова воля могла бути сильною в Господі і в могутності сили Його завдяки вірі і завоюванням у всіх її битвах з тілом.

Слова Апостола в Гал. 5:17: «Щоб ви чинили не те, чого хочете» знаходяться в повній згоді з усіма нашими досвідами. Іноді ми можемо робити так, як ми хотіли б в певних речах, і можемо здобути перемогу над тілом; але є певні слабості, упадки, вади в нашому тілі, які є настільки сильними, що новий розум ніколи не оволодіє ними настільки повно, як бажав би. Тим не менше, у всіх битвах, які веде новий розум, він стає все сильнішим і сильнішим, тоді як тіло стає все слабшим і слабшим.

Малий пророк Михей 6:8 ставить гостре питання щодо Посвячених Божих Дітей: «Чого пожадає від тебе Господь?». Спосіб, в який воно виражене, вказує на те, що воно не стосується несамолюбної, безкорисливої, жертвенної любові як відмінної від обов’язкової любові, або справедливості, і це очевидно з того, що він ставить питання щодо вимог Єгови, тому що Бог не вимагає жертви, яка вказувала б на віддання прав особи. Це правда, що Бог запрошує до жертвування, хоча ніколи не вимагає його. Це очевидно з того факту, що хоча, коли особа одержує виправдання,  і їй зараховується право до життя з життєвими правами, Бог ніколи не зобов’язує жертвувати ці права; тому Він не вимагає, хоча запрошує до жертвування. Отже,  посвячення є тепер питанням вільної волі і привілею, а не обов’язку, як і в минулому.

В наступному Віці посвячення не означатиме жертвування прав особи, тобто не буде до смерті; воно буде до праведності з метою здобуття досконалого людського життя. Тому тоді це буде питанням справедливості, тобто обов’язкової любові, що принесе життя на райській землі, яка буде сферою життя і права, а також питанням людської досконалості. Мих. 6:8 навчає про те, що вимоги, накази, наскільки це буде стосуватися обов’язкової любові або справедливості, будуть потрійними: (1) поступати справедливо, (2) любити милосердя і (3) сумирно ходити з Богом. Справедливість – це те, чого вимагає Боже право, а воно вимагає обов’язкової любові – а це і є справедливість, бо це саме те, що ми винні по праву. Дехто думає, що справедливість це просто право або обов’язок, але це занадто вузький погляд, тому що це виключало б з неї любов. Відповідно, вони роблять її холодною, позбавленою життя річчю, яка, коли обійме, робить особу холодною, тоді як правдива справедливість є теплою, живою річчю, яка, коли обійме, дає особі тепло життя.

ЦІННІСТЬ БОЖИХ ДУМОК

В пропорції до того, як ми вірою пізнаємо обітниці, і в пропорції до того, як ми щоденно стараємося жити так, аби підтримувати наші стосунки з Отцем і Сином і з їх славними обітницями, в такій самій мірі наші обличчя відображають усю радість, мир, терпеливість і любов. Поступово це все більше буде відображатися на нашому майбутньому, яке стане очевидним для всіх. У зв’язку з цим буде властивим пам’ятати про вказівки Апостола, що  ми не повинні думати про злі і небажані речі, але про те, що чисте, добре й гідне похвали.

Без сумніву, роздуми про грішні і шкідливі речі будь-якого роду викликають отруйний вплив на організм. Так само, без сумніву, тіло і розум посилюються, якщо думати про речі гідні похвали, добрі й чисті. Слова Апостола є наступними: «Що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!» (Фил. 4:8; Ів. 13:34,35; Рим. 13:8-10).

Якщо ми щодня і щогодини намагаємося розвивати цього духа любові і дозволяємо йому мати перевагу в наших словах і вчинках, то відповідною буде міра наших благословенств, тому що в такому разі ми будемо «виконавцями слова, а не слухачами самими». Однак ми не повинні занадто високо оцінювати теперішнє життя, здоров’я, земні блага і радощі. Ми швидше повинні бути задоволені тим, що маємо, і усвідомлювати Божий нагляд над усіма нашими справами. Ми повинні також прийняти всі життєві випробування, що приноситимуть нам все більше і більше Божого миру, який перевищує всяке розуміння, і який постійно панує в нашому серці. Та хоча ми не намагаємося зберегти теперішнє життя, але радіємо привілею віддавати його в розумному служінні Господу як можливості жертвування себе, тим не менше, ми переконаємося, що мир і спокій розуму, який приходить завдяки вірі і слідуванню волі Господа, буде мати корисний вплив також на наше фізичне здоров’я, мир, радість і благословення. Ми, які ввірували, входимо тепер у відпочинок, і, як каже апостол: «Людові Божому залишається суботство, спочинок» (Євр. 4:9).

Прип. 23:7 подає таку думку нашій увазі: «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є». це не означає, що ми маємо думати, що все, про що думає людина, є правдою. Правильна думка тут є така, що те, якою людина здається зовні, не обов’язково має означати, що ми бачимо її справжній характер: її серце, воля, прагнення – це справжня людина, яку бачить в ній Бог. Якщо наше серце нас не засуджує, то ми маємо мир з Богом; але якщо наше серце засуджує нас, то ми знаємо, що Бог є більшим, аніж наше серце, і знає все. Тоді ми не повинні бути спокійними, але маємо покаятися за чинення зла і знову повернутися до гармонії з Богом, щоб могли насолоджуватися справжнім миром. Апостол показує нам це, кажучи, що «коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того» (Як. 1:26). Зовні хтось може здаватися побожним, може відвідувати церкву і т.п., але наскільки його серце змінилося, наскільки він обновився через святого Духа, наскільки дух любові панує в його серці і все більше примножується в ньому, настільки це буде відображатися не лише на його вчинках, але також на його зовнішньому вигляді і на його словах. Він буде старатися приборкати свій язик, приборкати свої пристрасті, позбутися своїх попередніх амбіцій і бажань і наповнюватися найшляхетнішими, найчистішими і найкращими, які можуть до нас прийти лише від трону ласки і правди через Боже Слово.

Більшість людства, наляканого і розчарованого, не може вживати своїх талантів і можливостей в якнайкращий спосіб. Писання повчає того, хто вступив у Школу Христа, що  воля – це перше, що має бути утверджене, що роздвоєна людина, яка не має визначеної мети в житті, є непостійною на всіх своїх шляхах. Воно спонукає до позитивності – повного посвячення серця, розуму, тіла, талантів – усього для Господа. Тому, хто зайняв таке становище повного посвячення, Писання дає цінне запевнення, яке укріпить кожну частинку людської душі.

Апостол Петро виражає це так: «Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа» (1 Пет. 1:13). О, яка дивовижна сила дається слабким і знеможеним серцям через утвердження волі – трансформацію волі до поступування і перебування у згоді з Господом за всяку ціну – і оцінення тоді цих обітниць, надзвичайно великих і цінних, які належать Божим Дітям. Як багато побачили, що Господня сила досконало проявилася в їхніх слабостях після того, як вони вчинили належний крок посвячення – після того, як почали практикувати віру, через яку Він нас покликав і яка є необхідною для нашого розвитку! Тому не дивно, що вони можуть радіти в Господі, і не дивно, що вони, як каже Апостол, можуть радіти в утисках (Рим. 5:1-5)!

Наш Річний Девіз на 2022 рік є особливо корисним. Так, великі можливості для новопосвячених, які відкрилися в жовтні 1954 року і продовжують відкриватися впродовж певного числа років (в час перед «впровадженням реституції»),  мають прийти в наступаючому Божому Царстві на землі для антитипічних Нетинеїв, помічників антитипічних Левитів – «Нетинеїв [Посвячених Табірників Епіфанії], яких Давид і князі призначили на службу Левитам» (Езд. 8:20; Неем. 3:26;11:3).

Ці передреституційні посвячені після 1954 року, яких ми також називаємо Посвяченими Табірниками Епіфанії, у зв’язку з їх становищем перед Богом були показані в Епіфанічному Таборі як окремі від Епіфанічного Подвір’я; вони є найвищим класом серед квазі-вибраних, «п’ятим рядом [передреституційного] Авраамового насіння (Е 12:185), які будуть «спеціальними помічниками Старожитніх і Молодих Гідних», і які будуть «в спеціальний спосіб вжиті більше, аніж решта реституційного класу для благословення племен, народів і язиків землі згідно з Угодою» (Е 11:293). Ці посвячені теперішнього часу мають (якщо залишаться вірні) чудове освічення (включаючи розуміння «глибин» Божого слова), розігріття серця й оживлення святого Духа, подібно як було у випадку Старожитніх Гідних.

Коли ми говоримо про Божі глибини, то знання має високо цінуватися серед Божого люду і розглядатися як можливість поступу, зросту, тому що не можна «зміцнятися Господом і могутністю сили Його» (Еф. 6:10) – зростати в ласці, – якщо ми також не будемо зростати в знанні. Найбільш високо ми заслужено цінуємо тих, чия любов до Бога та Його Правди підтверджується тим, що вони все більш і більш керуються глибокими Божими речами. Так, люд Господа керується у своєму серці та розумі як Його Посланням в натхненому писаному Слові, так і святим Духом, як Божим діяльним впливом задля добра. Божі таємниці відкриваються тепер Його вірним дітям, сторожам, і ми привілейовані чистим розумінням «Божих глибин», певні обриси яких ніколи не були об’явлені до часу Жнива, коли це було зроблено через служіння двох останніх членів зір – Ангела Лаодикії (Об. 3:14). Апостол Павло також говорить нам, що речі, які були записані Господніми слугами в минулих епохах, були записані для нашого остереження, навчання і користі, «для яких настали кінці віків» (1 Кор. 10:11, УБТ).

Коли ми розпочинаємо Новий Рік і гріх усе ще панує, сатана все ще діє як бог цього світу, нашим привілеєм, як посвячених дітей Бога, буде залишатися вірними Господу, жертвуючи своїми правами до смерті в чиненні опору гріху і в служінні праведності. Погані умови, які ми мусимо долати в такому стані і переносити, забирають життя. Щоб бути вірним в посвяченні тепер вимагає представлення Богові всього в служінні серед умов, які ведуть до смерті того, хто цілком себе віддає. Умови сьогодення не тільки ведуть до смерті вірних, але кожен з них запрошується до вчинення угоди служби – мертвості для себе і світу та оживлення для Бога.  У Святому Письмі немає жодного натяку на те, що існує якась різниця в посвяченні між тими, які посвячуються занадто пізно, аби одержати призначену корону, але перед відкриттям святої дороги, та тими, чиє посвячення було затверджене через сплодження від Духа.

Це останній клас, який поступає в посвяченні під виборчими обрисами спасіння. Ці зарядження були приготовані Єговою за посередництвом парусійної Правди (як основи), поданої через бр. Рассела (Посланника Парусії), та епіфанічної Правди (як надбудови), поданої бр. Джонсоном (Посланником Епіфанії).

Що означає прийти до епіфанічної Правди? Прийняти епіфанічну Правду і бр. Джонсона як Господнього представника! Як часто мовиться, люди різняться в своєму знанні і розумінні епіфанічної Правди. Клас Посвячених (стан серця) Табірників (місце знаходження) Епіфанії (період часу) включає в себе тих християн, чи то в русі епіфанічної Правди, чи поза ним, які посвячуються в час, коли Табір має епіфанічне застосування, тобто між 1954 роком та встановленням Посередницького Царства. Їх стосунок до Правди Парусії та Епіфанії не має відношення до цього; Епіфанія тут відноситься до часу, а не до доктринальної приналежності; іншими словами, це посвячення, яке робиться в період Епіфанії, звідси й назва Посвячені Табірники Епіфанії.

Ті, які розвинулися в епіфанічній Правді, є антитипічною Царицею Шеви, і мають більші привілеї, а тому також більшу відповідальність! І як Цариця Шеви почула Соломона, ми [ПТЕ] почули епіфанічні писання антитипічного Соломона [бр. Джонсона] і прийшли до нього з нашими важкими запитаннями і були задоволені чудовими відповідями на наші важкі запитання. Подібно до Цариці, ми мали заставлений стіл Правди, аби бенкетувати, доки не зрозуміли навіть Божих глибин, розвиненої Правди на часі!

Ми усвідомлюємо, що існують різниці між вживанням і вимогами, які робить Бог щодо тих, які посвячуються, які віддали себе Йому (2 Кор. 8:5). Тим не менше, ці різнорідні вживання та вимоги, які є на часі, тобто пов’язані з епохальними змінами в Божому плані, вирішує Бог, а не посвячений, і тому ми не повинні робити жодної різниці в роді виконуваного посвячення.

Нарешті, мої брати [ті, які шукають, люблять і виконують волю Отця, надаючи їй перевагу над власною волею], зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Ті брати, які відповіли на поклик Господа до особливої ласки, не лише розпізнали праведність, справедливість, але розпізнали також обіцяну нагороду праведності у Христі, яку Він обіцяв тим, які люблять Його – тобто вічне життя.

Ніде більше немає такої обітниці; нізвідки більш не приходить така надія; в жодному служінні; тому як ми могли думати про участь в будь-якому іншому служінні і сподіватися отримання вічного життя! Отже, ми радіємо тому, що можемо віддавати своє життя в посвяченні нашому великому і вічному Богу. З такими надіями, чистим розумінням і шляхом до вічного життя, яке так чітко визначене, хто захоче хоч би на мить звернути набік, або навіть прислуховуватися до голосів, які кличуть до здоров’я, почестей, слави, насолод цього життя, бачачи, що навіть слухання їх перерве наш поступ на шляху до Царства і зведе нанівець наші надії та зробить дивовижні обітниці неефективними для нас.

Як під час першого жнива вірні послідовники зрозуміли значення навчань Учителя, чого більшість не зрозуміла, так і тепер, в час другого приходу Ісуса, його слово має цінність і силу для тих, які є у такій сердечній згоді з Ним, якої вони не мають ні з ким іншим; тепер, як і при першому приході, деякі спотикаються й падають в християнському забігу, а інші притягуються до Господа більш близько, ніж будь-коли, через Правду на часі, яку Він подає як «своєчасну поживу». Поступаючи на цьому шляху і наближаючись до закінчення цього розширеного жнива, ми не будемо здивовані, якщо наш шлях ставатиме все більш обмежений, складний, і якщо тенденції до «спотикання» ставатимуть більш частими. Тому нехай кожен із нас більше й більше буде насторожі проти хитрощів ворога! Нехай досконала Божа любов панує в наших серцях, витискаючи самолюбство і любов до світу, їх гордість, амбіції та безум! Нехай ця відданість Богові принесе в наші серця обіцяну повноту радості, миру і спокою! Залишаймося в Ньому, будьмо плідними галузками, відповідаючи на Його очищення як великого виноградаря більш рясним плодоношенням! І якщо ми зустрічаємося з оманами, то підходьмо до справи так, як це робив Апостол, і скажімо: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів. 6:68).

Світанок ще одного нового року є властивим часом для серйозних роздумів як про минуле, так і про майбутнє. Щодо минулого – як багато ми маємо причин до вдячності. «Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти» (Пс. 40:5).

Щодо майбутнього, то нехай бгалословення, які ви даєте й отримуєте, будуть рясними і благословенними великим Єговою. Запевняємо в наших постійних молитвах за братерство і просимо про ваші молитви за співпрацівників Біблійного Дому.

РТ № 928, ’22:2

Теперішня Правда № 75,  січень-лютий 2022