1 Том, 12 Розділ – Пояснення Діаграми яка Представляє План Віків

*Натисніть на малюнок і він відкриється в новому вікні у великому форматі!

РОЗДІЛ ХІI

ПОЯСНЕННЯ РИСУНКА, ЩО ПРЕДСТАВЛЯЄ ПЛАН ВІКІВ

  Віки – Жнива – Рівні дійсного та приписаного становища – Шлях Господа Ісуса – Шлях Його послідовників – Три класи в номінальній церкві – Розділення під час Жнива – Прославлення помазаного класу – Клас великого горя – Спалення куколю – Благословення світу – Славний результат.

  В КІНЦІ цього тому доданий рисунок, що представляє Божий план спасіння світу. Завдяки йому ми намагаємось візуально допомогти нашому розуму зрозуміти певні речі про поступальний характер Божого плану і прогресивні кроки, які мусять зробити всі, хто коли-небудь досягне повної «зміни» з людської до божественної природи.

По-перше, ми бачимо три великі епохи: А, В і С. Перша з них, А, тривала від створення людини до потопу; друга, В – від потопу до початку Тисячолітнього царювання Христа в Його другому приході. І третя епоха, «епоха повноти часів», С, триває від початку царювання Христа і охоплює «майбутні віки» (Еф. 1:10; 2:7, УБТ). Ці три великі епохи часто згадуються в Святому Письмі: А названа «світом, що був»; В наш Господь називає «цим світом», ап. Павло ­– «теперішнім злим світом», а ап. Петро – «теперішнім світом». С названа «майбутнім віком, де пробуває правда», на противагу до злого сучасного віку. Сьогодні зло панує, а праведність страждає, тоді як в майбутньому світі цей порядок буде зворотнім: праведність пануватиме, а лиходії страждатимуть і, врешті-решт, всяке зло буде знищене.

220

В кожному з цих трьох періодів, епох або «світів» Божий план стосовно людини має відмінні та окремі особливості. Та кожен з них є лише частиною одного великого плану, який, коли виконається, виявить Божу мудрість – хоча ці частини, якщо їх розглядати окремо, не можуть показати всієї глибини їхнього задуму. Оскільки перший «світ» («небеса і земля», як тогочасний порядок речей) проминув під час потопу, то це означає, що це мусив бути інший порядок, аніж «теперішній злий світ», про який наш Господь сказав, що сатана є його князем. Отже, князь теперішнього злого світу не був князем світу, що був до потопу, хоча він мав тоді певний вплив. Таким чином, різні біблійні вірші проливають своє світло на діяльність Бога в тому часі і дають ясно побачити Божий план в цілому. З них випливає, що перший «світ», або допотопна епоха, перебував під наглядом і особливим служінням ангелів, яким було дозволено зробити все, що вони зможуть, для підняття грішного й розпусного роду. Без сумніву, з Божого дозволу вони спробували це зробити, оскільки виявили свою зацікавленість, коли співали та вигукували з радістю під час праці створення (Йов 38:7). Те, що ангели були допущеними, правителями цієї першої епохи, хоча й безуспішними, зрозуміло не лише з усіх згадок про цей період, але до такого логічного висновку також можуть привести зауваження Апостола, коли він, протиставляючи теперішню епоху з минулою та майбутньою, каже (Євр. 2:5): «Бо Він не піддав ангелам світ майбутній». Ні, цей світ має бути під контролем Господа Ісуса та Його співспадкоємців, і тому це керівництво буде не лише справедливіше, аніж є в «теперішньому злому світі», але воно буде також більш успішним, аніж те, що було в першому світі або періоді під «служінням ангелів». Їхня неспроможність виправити людство очевидна

221

з того факту, що людські слабості стали настільки великі, що Бог в Своєму гніві та праведному обуренні знищив в потопі весь людський рід, за винятком восьми осіб (Бут. 7:13).

Під час «теперішнього злого світу» людині дозволено спробувати керувати самій собою, але з причини упадку вона знаходиться під контролем сатани, «князя цього світу», марно борючись проти його підступних махінацій та інтриг в своєму намаганні керувати собою протягом довгого періоду від потопу й до нинішнього часу. Ця спроба людини здолати правління сатани завершиться часом найбільшого утиску, якого світ ще не знав. Тим самим буде доведена марність не лише ангельської сили в порятунку людського роду, але й власних людських зусиль досягти задовільного стану.

Друга з цих великих епох (В), складається з трьох окремих віків, кожен з яких, як наступний крок, веде вверх і вперед в Божому плані.

Вік D був часом, коли Бог мав справи з такими патріархами, як Авраам, Ісаак та Яків.

Вік Е – це Єврейський Вік або період, що настав після смерті Якова, коли всі його нащадки були трактовані Богом як Його особливі підопічні – «Його народ». До них Він виявив особливі милості, заявивши: «Тільки вас Я пізнав [наділив ласкою] зо всіх родів землі» (Ам. 3:2). Вони, як народ, були образом Християнської Церкви, «вибраного роду, народу святого». Дані їм обітниці були образом «кращих обітниць», даних нам. Їх подорож по пустині до обіцяної землі була образом нашої подорожі по пустині гріха до небесного Ханаану. Їх жертви виправдовували їх образно, не дійсно, тому що кров бичків і козлів не може зняти гріха (Євр. 10:4). Але в Євангельському Віці (F) ми маємо «кращі жертви»,

222

які дають примирення за гріхи цілого світу. Ми маємо «царське священство», що складається з усіх тих, які приносять себе Богові в «живу жертву», святу і приємну через Ісуса Христа, який є Головою, або «Первосвящеником нашого ісповідання» (Євр. 3:1). В Євангельському віці ми бачимо дійсність, тінню якої був Єврейський вік і його служіння та церемонії (Євр. 10:1).

Євангельський вік (F) – це період, в якому покликується зі світу тіло Христа, котрому через віру показана корона життя і надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці, завдяки яким (через послух цьому поклику і його вимогам) його члени можуть стати учасниками божественної природи (2 Пет. 1:4). Злу все ще дозволено панувати і правити в світі, щоб через контакт з ним люди могли бути випробувані, щоб виявили, чи бажають вони чи не бажають віддати людську природу з її привілеями і благословеннями як живу жертву, наслідуючи Ісусову смерть, щоб могли бути визнані гідними бути в Його подобі у воскресінні (Пс. 17:15).

Третя велика епоха (С) буде складатися з багатьох віків – «Майбутніх Віків». Перший з них, Тисячолітній вік (G) – єдиний, про який ми маємо якусь конкретну інформацію. Це тисяча років, під час яких Христос буде царювати і благословляти всі народи землі, виконуючи «відновлення [реституцію] всього, про що провіщав Бог устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21). Під час цього віку гріх і смерть будуть навіки знищені, «бо належить Йому [Христу] царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми. Як ворог останній, смерть знищиться» – Адамова смерть (1 Кор. 15:25,26). Це буде період великої реконструкції. Разом з Христом царюватиме й Церква, Його наречена, тіло Його, як Він і обіцяв, кажучи: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я

123

переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (Об. 3:21).

«Майбутні Віки» (Н), що настануть після періоду великої реконструкції, будуть віками досконалості, блаженства та щастя, та про їх працю Писання мовчить. На даний момент нам достатньо знати, що вони будуть віками слави і благословенств під Божою милістю.

Кожна з цих епох має свій окремий час початку і розвитку своєї праці, і кожна завершується жнивом, об’являючи його плоди. Жниво в кінці Єврейського віку було періодом сорока років, що починався служінням Ісуса, коли Бог помазав Його Духом (Дії 10:37,38), в 29 р., і тривав до зруйнування Єрусалиму в 70 р. Цим жнивом закінчився Єврейський вік і розпочався Євангельський. Як показано на рисунку, ці епохи заходять одна на одну.

Єврейський вік в певній мірі закінчився тоді, коли при кінці трьох з половиною років Свого служіння Господь відкинув той народ, кажучи: «Ось ваш дім залишається порожній для вас!» (Мат. 23:38). Але ласка виявлялась до нього ще протягом трьох з половиною років після того через обмеження до них Євангельського поклику, про що говорили пророки (Дан. 9:24-27), згадуючи сімдесят тижнів (років) ласки для них. В середині останньої з них мав бути погублений (померти) Месія, але не за Себе. «Христос був умер [не за Себе, але] ради наших гріхів», припиняючи тим жертви й приношення, в середині тижня – за три з половиною роки до закінчення сімдесяти тижнів, призначених для євреїв. Коли була вчинена дійсна жертва, то, звичайно, образні більше не визнавались Єговою.

Отже, в повному значенні Єврейський вік закінчився разом з кінцем сімдесятого тижня, або через три

124

з половиною роки після розп’яття – після якого Євангелія почала проповідуватися також поганам, починаючи з Корнилія (Дії 10:45). Це завершило їхній вік, якщо йдеться про Божу ласку до них і визнання єврейської церкви. Їх народне існування закінчилося в часі великого утиску, що на них прийшов.

В період єврейського жнива розпочався Євангельський вік. Метою цього віку є поклик, розвиток та випробування «Христа Божого» – Голови і Тіла. Це епоха духа, тому буде властиво сказати, що Євангельський вік розпочався помазанням Ісуса «Святим Духом і силою» (Дії 10:38; Лук. 3:22; 4:1,18) в момент Його хрещення. Для Церкви, Його тіла, він почався через три з половиною роки.

«Жнива» є також завершальним періодом Євангельського віку, коли знову два віки заходять один на другий – закінчується Євангельський вік і розпочинається реституція або Тисячолітній вік. Євангельський вік закінчується поетапно, як і його образ або «тінь» – Єврейський вік. Як там перші сім років були особливо призначені для праці в Ізраїлі й для Ізраїля по тілу, і були роками ласки, так і тут ми бачимо подібні сім років, які мають подібне відношення до Євангельської Церкви. Після них настає період горя («вогонь») для світу як кара за беззаконня і як приготування до панування праведності – про що ще буде сказано.

Дорога Слави

K, L, M, N, P, R представляють різні рівні. N – рівень досконалої людської природи. Адам був на цьому рівні перед тим, як згрішив, але з моменту непослуху він упав на рівень зіпсуття та гріха R, на якому народжуються всі його нащадки. Він відповідає «широкій дорозі», що веде

225

до погибелі. Рівень Р представляє рівень образного виправдання, приписаного завдяки жертвам Закону. Це не була дійсна досконалість, тому що «не вдосконалив нічого Закон» (Євр. 7:19).

Рівень N – це не лише рівень людської досконалості, яку колись посідав досконалий чоловік Адам, але також становище усіх виправданих. «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням», і завдяки цьому всі віруючі в Христа (всі, які приймають Його досконалу і довершену працю як їх виправдання) завдяки вірі вважаються Богом за виправданих, досконалих людей, ніби вони ніколи й не були грішниками. Отже в Божих очах всі, хто приймає Христа як свого Відкупителя, вважаються такими, що знаходяться на рівні людської досконалості N. Лише з такої точки зору людина може наблизитися до Бога і мати будь-яку спільність з Ним. Всіх, хто знаходиться на цьому рівні, Бог називає синами – людськими синами. Адам був таким сином (Лук. 3:38) і мав таку спільність перед тим, як став непослушним. Всі, хто приймає діло викупу, звершене нашим Господом Ісусом, приймаються або вважаються відродженими до первісної чистоти. В результаті цього вони мають дружбу і спільність з Богом.

Під час Євангельського віку Бог зробив спеціальну пропозицію виправданим людським істотам, кажучи, що за певних умов вони можуть зазнати зміни природи, що можуть перестати бути земними, людськими істотами і стати небесними, духовними істотами подібно до Христа, їх Відкупителя. Деякі віруючі – виправдані – задоволені тим, яку радість та мир вони мають через віру в прощення своїх гріхів, і тому не звертають уваги на голос, що кличе їх піднятися вище. Інші ж, зворушені Божою любов’ю, виявленою до них у їх відкупленні від гріха, і відчуваючи, що вони вже не свої, бо дорого куплені, кажуть: «Господи, що накажеш мені робити?» Таким Господь відповідає через ап. Павла: «Тож благаю вас, браття, через

226

Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1). Що ж мав на увазі Апостол під таким переконливим віддаванням себе на жертву живу? Він мав на увазі, що ми повинні посвятити на службу Богові всі сили і таланти, які ми посідаємо, щоб відтоді жити не для себе, не для друзів, не для родини, не для світу, не для ще чогось, а жити й вірно служити Тому, Хто купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю.

Але, оскільки Бог не міг прийняти заплямованої недосконалої образної жертви, і оскільки всі ми стали грішниками через Адама, то чи можемо ми бути прийнятними жертвами? Ап. Павло показує, що жертви є прийнятними лише тому, що ми є святими. Ми не такі святі, як Ісус, Який не знав гріха, тому що ми походимо з засудженого роду; ані не вдалось нам вповні досягти досконалості поступування, бо ми не вважаємо, що вже досягли тієї досконалості, до якої були покликані. Ми маємо цей скарб в глиняних посудинах (протікаючих та крихких), щоб слава нашої остаточної досконалості була визнана як результат Божої ласки, а не наших власних здібностей. Але наша святість, прийнятність для Бога нашої жертви, є наслідком того, що Бог незаслужено виправдав нас від усіх гріхів завдяки нашій вірі в жертву Христа за нас.

Ті, які оцінюють та відкликаються на цей поклик, радіють, що можуть бути визнані гідними страждати за ім’я Христа, і шукають не того, що видиме, а того, що невидиме – «вінця життя» – «нагороди високого поклику в Христі Ісусі» і «слави, що має з’явитись в нас». З моменту свого посвячення Богові вони більше не вважаються людьми, але особами, сплодженими від Бога через слово правди – вже не людськими, а духовними дітьми. Вони тепер на один крок ближче нагороди, аніж тоді, коли вперше увірували. Але їх духовна істота все ще недосконала: вони лише сплоджені, та ще

127

не народжені від Духа. Вони є зародковими духовними дітьми на рівні М – рівні духовного сплодження. Будучи сплоджені від Духа, вони більше не вважаються людськими, але духовними, тому що людську природу (що колись їм належала і була виправдана) вони віддали (визнали за мертву) на жертву живу, святу, прийнятну і прийняту Богом. Тепер вони є новими створіннями в Христі Ісусі: все старе (людські надії, воля, амбіції) минуло, і все стало новим, бо «ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас» (2 Кор. 5:17; Рим. 8:9). Якщо ви були сплоджені від Духа, то «ви [як людські істоти] вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом».

Рівень L представляє стан досконалих духовних істот. Та перш ніж буде досягнутий рівень L, мусять бути виконані умови нашої угоди. Укласти з Богом угоду, що ми будемо мертвими для своєї людської природи, це одне, але далі потрібно виконувати цю угоду протягом усього нашого життя, тримаючи тіло «поневоленим» (мертвим), забуваючи про свою власну і виконуючи лише Господню волю. Перехід на рівень L названий народженням або повним оживленням духовної істоти. Ціла Церква перейде на цей рівень, коли буде забрана (відокремлена) від світу в «жнива», тобто в кінці Євангельського віку. «Перше воскреснуть умерлі в Христі». Потім ми, що живемо й зостались, вмить перемінимось – станемо досконалими духовними істотами з тілами, подібними до славного тіла Христа (тому що мусить «смертне оце зодягтися в безсмертя»). Коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне (стан сплодження з усілякими перешкодами тіла, якому ми тепер піддані).

Але є ще один крок, який мусить бути зроблений поза досконалість духовної істоти – крок до «слави, яка прийде», рівень К. Ми не маємо тут на увазі особистої слави, але славу влади або становища. Досягнення рівня L

228

приносить повну особисту славу, тобто славне єство, подібне до Христа. Але після того, як ми станемо в такий спосіб досконалими і будемо повною подобою нашого Господа й Голови, ми маємо бути поєднані з Ним у «славі» влади й становища – сісти з Ним на Його престолі, як і Він, будучи вдосконалений під час Свого воскресіння, був піднятий до правиці Величності на висоті. Так ми ввійдемо до вічної слави, на рівень К.

Тепер давайте уважно розглянемо рисунок і звернемо увагу на різні риси Божого плану, що на ньому представлені. На цій ілюстрації ми вживаємо фігурку піраміди, щоб показати досконалість, тому що вона пасує для цього і тому що про неї згадується в Святому Письмі.

Адам був досконалою істотою – піраміда а. Зауважте її розміщення – рівень N, який зображує людську досконалість. На рівні R (рівні гріха, недосконалості та зіпсуття) знаходиться піраміда без верхівки – b, недосконала фігурка, що зображує грішного Адама та його потомство – зіпсуте, грішне і засуджене.

Авраам та інші за його днів, що були виправдані до спільності з Богом завдяки вірі, зображені пірамідою с на рівні N. Авраам був представником зіпсутого людського роду, і по природі разом з рештою належав до рівня R, але ап. Павло каже, що Авраам був виправданий вірою; що Бог вважав його безгрішною та досконалою людиною через його віру. Це підняло його в Божих очах вище за світ зіпсованих людей на рівень N; і хоча в дійсності все ще був недосконалий, він був прийнятий до ласки, яку втратив Адам, тобто до спільності з Богом як «друг» (Як. 2:23). Всі, хто є на досконалому (безгрішному) рівні N, є друзями Бога, і Він є їх другом; але грішники (на рівні R) перебувають в стані ворожнечі з Богом – є «ворогами в злих учинках».

Після потопу людство, зображене в фігурці d, все ще було на рівні R – в стані ворожнечі, де залишається,

229

доки не буде вибрана Євангельська Церква і не розпочнеться Тисячолітній вік.

«Ізраїль по тілу» під час Єврейського віку, коли образні жертви бичків і козлів очищували їх (не дійсно, а образно, «бо не вдосконалив нічого Закон»; Євр. 7:19), був образно виправданий, і тому він (е) знаходиться на рівні Р, рівні образного виправдання, яке продовжувалося від дання Закону на горі Сінай і до того моменту, коли Ісус вчинив кінець Закону, прибивши його до хреста. Тут образне виправдання завершилось встановленням «кращих жертв», аніж єврейські образи, і вони дійсно «беруть гріх світу» і можуть «вдосконалити [дійсно] тих, хто приступає» (Євр. 10:1).

Фігурка f ілюструє вогонь випробувань і утисків, через який проходив тілесний Ізраїль, коли був присутній Ісус, випробовуючи їх і забираючи з їх номінальної церкви пшеницю, «справжніх ізраїльтян», і особливо, коли (після відокремлення пшениці) Він «полову [відкинуту частину тієї системи] попалив у огні невгасимім». Це був час горя, якого вони не були в силах відвернути (дивись Лук. 3:17,21,22; 1 Сол. 2:16).

Ісус, коли був у віці тридцяти років, був досконалою дорослою людиною (g), залишивши славу духовного стану і ставши людиною, щоб (з ласки Божої) смерть скуштувати за кожну людину. Справедливість Божого закону є абсолютною: око за око, зуб за зуб і життя за життя. Було необхідно, щоб досконала людина померла за людство, оскільки жодним іншим чином вимоги справедливості не могли бути задоволені. Смерть ангела так само не могла б заплатити кару і звільнити людину, як і смерть «биків та козлів», «бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!» Отже Той, хто названий «Початком Божого Творива», став людиною, «стався тілом», щоб міг дати викуп (відповідну ціну), яка б могла відкупити людство. Він мусив

230

стати досконалою людиною, інакше б так само, як і будь-який представник грішного роду, не міг би нічого зробити, щоб заплатити ціну. Він був «святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників». Він прийняв той самий вигляд або подобу, який мали грішники – «подобу гріховного тіла», людську подобу. Але Він прийняв цю подобу в її досконалості: Він не став учасником її гріха, ані не розділив недосконалості, а лише добровільно ділив смуток і болі інших під час Свого служіння, приймаючи на Себе їх болі та немочі, передаючи їм Свою життєвість, здоров’я і силу. Написано: «Він немочі наші узяв і наші болі поніс» (Іс. 53:4) і «від Нього виходила сила [життя, життєвість, енергія] і всіх оздоровляла» (Мар. 5:30; Лук. 6:19; Мат. 8:16,17).

Ставши подобою як (досконала) людина, Він упокорив себе, бувши слухняний аж до смерті. Він представив Себе перед Богом, кажучи: «Ось іду, – в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже», – і символізував своє посвячення через водне хрещення. Коли Він таким чином представив Себе, посвятив Свою істоту, Його жертвування було святим (чистим) і прийнятним для Бога, Який виявив Своє прийняття через наповнення Його Своїм Духом і силою – коли на Нього зійшов Святий Дух, помазуючи Його.

Це наповнення Духом було сплодженням нової (божественної) природи, яка повинна була повністю розвинутись або народитись після повного виконання Його жертвування – жертви людської природи. Це сплодження було кроком вверх від людського стану, і показане воно в пірамідці h на рівні М – рівні духовного сплодження. На цьому рівні Ісус провів три з половиною роки Свого життя, доки Його людське існування не припинилось на хресті. Після трьох днів смерті Він був пробуджений до життя – до досконалості духовної істоти (і, на рівні L), народжений від Духа – «первісток серед покійних». «Народжене від Духа є Духом». І тому Ісус під час та

231

після Свого воскресіння був духом – духовною істотою, і більше в жодному значенні не був людською істотою.

Дійсно, після Свого воскресіння Він міг з’являтись, і з’являвся як людина, щоб міг навчати Своїх учнів і довести їм, що Він більше не був мертвим; але Він не був людиною, і більше не був підданий людському стану, а міг відходити і приходити як вітер (навіть, коли були замкнені двері), і ніхто не міг сказати, звідки Він прийшов чи куди пішов. «Так буває і з кожним, хто від Духа народжений» (Ів. 3:8; порівняй з 20:19,26).

З моменту Свого посвячення на жертву, під час Свого хрещення, людська природа була визнана мертвою – а нова природа вважалась започаткованою, будучи довершеною у воскресінні, коли Він досягнув досконалого духовного рівня L – був піднятий з гробу в духовному тілі.

Через сорок днів після Свого воскресіння Ісус вознісся до величності на висоті – до рівня божественної слави К (пірамідка k). Під час Євангельського віку Він знаходився в славі (l), «з Отцем Своїм сів на престолі Його», як Голова Своєї Церкви на землі – її керівник і провідник. Протягом усього Євангельського віку Церква може стати Його нареченою і співспадкоємицею. Вона має участь у Його терпіннях, щоб могла також бути прославлена разом з Ним (рівень К), коли прийде відповідний час.

Кроки Церкви до слави є такими ж, як і її Вождя та Господа, який «залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його», за винятком того, що Церква починає з нижчого рівня. Наш Господь, як ми вже бачили, прийшов у світ на рівні людської досконалості R, тоді як ми всі, що походимо з Адамового роду, знаходимось на нижчому рівні N – рівні гріха, недосконалості та ворожнечі з Богом. Перше, що нам необхідно, це бути виправданими, щоб таким чином досягти рівня N.

232

Як цього досягти? Чи це через добрі вчинки? Ні! Грішники не можуть робити добрих вчинків. Ми не мали з чим стати перед Богом, тож «Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Тому умовою, на якій ми приходимо на рівень виправдання або людської досконалості, є те, що Христос помер за наші гріхи, відкупив нас і підняв «через віру» в «кров Його» на досконалий рівень, з якого ми впали в Адамі. Ми «виправдовуємось [піднімаємось до рівня N] вірою». «Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом» (Рим. 5:1, UNT) і Бог більше не вважає нас ворогами, але виправданими людськими синами, на тому ж рівні, що й Адам і наш Господь Ісус, за винятком того, що вони дійсно були досконалими, тоді як ми лише вважаємось досконалими в Божих очах. Це приписане виправдання ми усвідомлюємо завдяки вірі в Боже слово, яке каже, що ми «куплені», «відкуплені», «в усім… виправдані». В Божих очах ми всі виглядаємо бездоганними, чистими і святими в шатах Христової праведності, приписаної нам через віру. Наші гріхи Бог погодився приписати Йому, щоб Він міг понести нашу кару за нас; Ісус помер за нас, ніби це Він був грішником. Його праведність відповідно приписана всім, хто приймає Його відкуплення, а разом з тим всі права та благословення, які існували перед тим, як ввійшов гріхˡ. Це повертає нас до життя і спільноти з Богом. Цю спільноту ми можемо мати відразу, завдяки вірі, а життя і повна спільнота та радість гарантовані нам Богом у «свій час».

Але запам’ятаймо, що хоч виправдання є благословенною річчю, то воно не може змінити нашої природи*: ми все ще залишаємось людськими істотами.

ˡ Дивись Передмову Автора до книги Нове Створіння, 6 том, iii-iv стор., щоб ясніше зрозуміти питання виправдання.

* Слово природа вживається в дещо іншому значенні, коли ми говоримо про людину, що вона по природі є зла. По суті, жодна людина не є злою по природі. Людська природа є «дуже доброю», земним образом божественної природи. Отже, кожна людина є доброю по природі. Трудність полягає в тому, що ця добра природа була зіпсована. Тому це не природно, щоб людина була злою, брутальною і т.п., а природно бути Божою подобою. І саме в цьому первісному значенні ми вживали вище слово природа. Ми виправдані Христом до повного повернення до всіх привілеїв і благословенств нашої людської природи – земного образу Бога.

233

Ми звільнені з нестерпного стану гріха і відчуження від Бога, і замість того, щоб бути людськими грішниками, ми є людськими синами; і тепер, коли ми є синами, Бог звертається до нас як таких. Під час Євангельського віку Він звертається до «малого стада» «співспадкоємців», кажучи: «Дай Мені, сину Мій своє серце» – тобто, дай себе, всі свої земні сили, свою волю, свої таланти, своє все Мені, як показав тобі Ісус на Своєму прикладі, і я зроблю тебе сином на вищому рівні, ніж людський. Я зроблю тебе духовним сином, з духовним тілом, подібно до воскреслого Ісуса – «образу істоти Його [Отця]». Якщо ти пожертвуєш всіма земними надіями, амбіціями, цілями і т.п., повністю посвятивши людську природу і вживаючи її в служінні для Мене, то Я дам тобі вищу природу, аніж решті твого роду; Я зроблю тебе «учасником божественної природи» – спадкоємцем Божим, а співспадкоємцем Христовим, коли тільки разом із Ним ти терпітимеш, щоб разом із Ним прославитись.

Ті, які правильно оцінюють цю нагороду, виставлену перед ними в Євангелії, з радістю відкладають на бік всякий тягар і терпеливо біжать у призначених змаганнях, щоб її здобути. Для забезпечення нашого виправдання не вимагались наші діла: наш Господь Ісус зробив все, що було необхідно для його довершення; і коли ми вірою прийняли Його довершене діло, то стали виправдані, підняті до рівня N. Але тепер ми не можемо без вчинків, якщо хочемо іти далі. Так, ми не повинні втратити віру, інакше через це ми втратимо наше виправдання; але будучи виправдані і залишаючись у вірі, ми здатні (завдяки даній нам благодаті через наше сплодження від Духа) чинити діла і приносити приємні Богові плоди. І Бог вимагає цього,

234

бо це та жертва, яку ми зобов’язались виконувати. Бог вимагає, щоб ми виявляли наше оцінення великої нагороди, віддаючи все, що ми маємо і чим ми є – не людям, а Богові – як жертву живу, святу (через Христа) і приємну для Нього як нашу розумну службу.

Віддаючи це все, ми кажемо: Господи, як би Ти хотів, щоб я Тобі віддав це все (мою жертву), мій час, таланти, вплив тощо? Тоді, шукаючи відповідь Божого Слова, ми чуємо Його голос, який каже нам, що ми маємо віддавати Йому все, як робив наш Господь Ісус, чинячи добро всім людям, коли є така можливість, а особливо одновірним – услуговуючи їм духовною або натурально їжею, одягаючи їх у Христову праведність або в земний одяг, наскільки ми маємо можливість і наскільки вони цього потребують. Посвятивши все, ми були сплоджені від Духа і підняті до рівня М. І тепер, завдяки даній нам силі, якщо ми її вживаємо, ми будемо здатні вповні виконувати нашу угоду і стати переможцями, і навіть більше, ніж переможцями, через (силу або Дух) Того, хто полюбив нас і купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю. Але йдучи в такий спосіб слідами Ісуса,

«Не думай: Перемога вже здобута,

Пора вже відпочити. Не спіши:

Твій труд важкий не завершиться доти,

Доки корони не одержиш ти».

Ми здобудемо корону лише тоді, коли, подібно до нашого вірного Брата Павла, закінчимо добрий бій і завершимо біг – і не раніше. А до того часу полум’я і кадило нашої жертви (нашої праці і служби) мусить щоденно здійматись – як жертва любих пахощів до Бога, прийнята через Ісуса Христа, нашого Господа.

Ті представники цього класу переможців, які «сплять», будуть пробуджені духовними істотами на рівні L, а ті з цього класу, які житимуть і залишаться до приходу Господа,

235

будуть «перемінені» до того самого рівня духовного існування і не «заснуть» ні на мить, хоча ця «переміна» вимагатиме розпаду земної посудини. Вони більш не будуть слабкими, земними, смертними і тлінними істотами, а вповні народяться від Духа як небесні, духовні, нетлінні і безсмертні істоти (1 Кор. 15:44,52).

Ми не знаємо, як швидко це станеться після їхньої «переміни» або вдосконалення як духовних істот (на рівні L), перш ніж вони, як повна і укомплектована громада, будуть прославлені (на рівні К) разом з Господом, поєднані з Ним в силі і великій славі. Це поєднання та прославлення цілого Христового тіла разом з Головою, як ми вважаємо, є «весіллям Агнця» з Його Нареченою, коли вона вповні ввійде до радощів її Господа.

Ще раз подивімося на рисунок: n, m, p, q – це чотири окремі класи, які всі разом представляють номінальну Євангельську церкву в цілому, яка стверджує, що вони є тілом Христа. Обидва класи n і m знаходяться на рівні духовного сплодження (М). Ці два класи існували разом протягом Євангельського віку; обидва склали угоду з Богом, щоб стати живими жертвами; обидва були «прийнятні в Улюбленім» і були сплоджені від Духа як «нові створіння». Різниця між ними полягає в наступному: n представляє тих, які виконують свою угоду і помирають з Христом для земної волі, цілей і амбіцій, тоді як m представляє більшу громаду сплоджених від Духа дітей, які склали угоду, але (на превеликий жаль!) відступають від її виконання. Клас n складається з переможців, які стануть Нареченою Христа і сядуть разом з Господом на Його престолі в славі – на рівні К. Це «мале стадо», і Отцю сподобалось дати йому Царство (Лук. 12:32). Хоча члени класу m уникають смерті людської волі, однак Бог все ще любить їх, і тому Він через труднощі й горе приведе їх до рівня L, рівня духовної досконалості. Але вони

236

втратять право на рівень К, престол слави, тому що не стали переможцями. Якщо ми високо цінуємо любов нашого Отця, якщо бажаємо Господнього визнання, якщо прагнемо бути членами Його тіла, Його Нареченої, і сісти на Його троні, то ми повинні вірно й охоче виконати нашу угоду жертвування.

Більшість членів номінальної церкви представлена фігуркою p. Зауважте, що вони знаходяться не на рівні М, а на рівні N. Вони є виправданими, але не освяченими. Вони не вповні посвячені Богові, і тому не є сплоджені як духовні істоти. Та вони знаходяться вище за світ, тому що прийняли Ісуса як свого Відкупителя від гріха; але вони не прийняли високого поклику цього віку, аби стати частиною Божої духовної родини. Якщо вони залишаться у вірі і підкоряться праведним законам Христового Царства в Часи Реституції, то остаточно здобудуть подобу досконалої людини, Адама. Вони повністю відновлять усе, що було втрачене через нього. Вони здобудуть ту саму людську досконалість – розумову, моральну і фізичну, і знову стануть образом Божим, як був Адам – бо до цього всього вони були відкуплені. І їх становище виправдання, як тих, які почули й повірили у спасіння через Христа, рівень N, є особливим благословенням, яким вони, завдяки вірі, тішаться раніше, ніж світ загалом (тому що в Тисячолітньому віці всі будуть припроваджені до докладного знання Правди). Однак у них буде перевага, тому що вони раніше розпочнуть і досягнуть певного поступу в правильному напрямку. Але клас p не хоче скористатися справжньою користю від цього виправдання вірою в теперішній час. Воно дається сьогодні з особливою метою – дати можливість скласти прийнятну жертву і стати класом n, членами «тіла Христа». Ті, що належать до класу p, беруть Божу ласку (виправдання) «надармо» (2 Кор. 6:1): вони не вживають її для того, щоб іти далі і представити себе як прийнятні жертви тепер,

237

коли Бог приймає жертви. Хоча представники цього класу не є «святими», не є членами посвяченого «тіла», Апостол називає їх «братами» (Рим. 12:1). В тому самому значенні все людство, після відродження, назавжди стане братами Христа і дітьми Бога, хоча в іншій природі. Бог є Отцем усіх, хто є у згоді з Ним – на будь-якому рівні і в будь-якій природі.

Ще один клас, пов’язаний з номінальною церквою, який ніколи не вірив в Ісуса як жертву за їх гріхи і який, відповідно, не є виправдний (не є на рівні N), представлений фігуркою q, що знаходиться нижче рівня N. Це «вовки в овечих шкурах», але вони називають себе християнами і вважаються членами номінальної церкви. В дійсності вони не вірять в Христа як свого Відкупителя і належать до рівня R. Вони є частиною світу; їм немає місця в Церкві і вони завдають їй великої шкоди. В цьому стані мішанини, з цими різними класами – n, m, p і q, – переплетеними один з одним, де кожен називав себе християнином, Церква існувала протягом цілого Євангельського віку. Як провістив наш Господь, номінальне царство небесне (номінальна церква) подібне до поля, що засіяне пшеницею та куколем. І Він сказав, що дозволить «обом рости аж до жнив» в кінці віку. Під час жнив Він накаже женцям («ангелам» – посланцям): Зберіть кукіль і його пов’яжіть у снопи, щоб їх спалити, а пшеницю зберіть до моєї клуні (Мат. 13:38,41,49).

Ці слова нашого Господа показують нам, що Він запланував, щоб вони обоє росли разом протягом цього віку і вважалися членами номінальної церкви; Він також запланував, щоб прийшов час розділення між цими різними елементами, коли мають бути виявлені ті, які є правдивою Церквою, Його святими (n), визнаними і прийнятими Богом (Мат. 13:39).

238

Протягом Євангельського віку зростало як добре насіння, так і кукіль або підробка. «Добре насіння – це сини Царства», духовні діти, класи n і m, тоді як «кукіль – сини лукавого». Усі з класу q і багато з класу p є, відповідно, куколем, бо «ніхто двом панам служити не може» і «кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того». Якщо члени класу p не посвятили своєї служби й талантів Господу, що купив їх (а це розумна служба), то вони, без сумніву, насправді віддають багато свого часу і талантів проти Бога, а значить служать ворогу.

Тепер зверніть увагу на жнива, або кінець Євангельського віку на рисунку. Зверніть увагу на дві частини, на які вони діляться – сім років і тридцять три роки, що є точною паралеллю жнив Єврейського віку. Ці жнива, подібно як і єврейські, мають бути, по-перше, часом випробування та пересівань Церкви, а вже потім часом гніву і виливання «семи останніх кар» на світ, включаючи також номінальну церкву. Єврейська Церква була «тінню» або зразком на тілесному рівні всього того, що переживає євангельська Церква на духовному рівні. Те, що випробувало тілесний Ізраїль в жнивах їх віку, була ПРАВДА, яка була їм представлена. Тогочасна правда була серпом і вона відокремила «дійсних ізраїльтян» від номінальної єврейської церкви. Але правдивої пшениці там була лише мала частинка у порівнянні з тими, хто її з себе вдавав. Так і в жнивах цього віку. Жнива Євангельського віку, подібно, як і жнива Єврейського віку, знаходяться під наглядом головного женця, нашого Господа Ісуса, який мусить бути тоді присутній (Об. 14:14). Першою працею нашого Господа в жниві цього віку буде відокремлення правди від фальші. Номінальну церкву, через її мішанину,

239

Господь називає «Вавилоном» – замішанням. І тому жниво є часом розділення різних класів в номінальній церкві, а також дозрівання та вдосконалення класу n. Пшениця буде відокремлена від куколю, дозріла пшениця – від недозрілої і т.д. Члени класу n є «первоплодами» пшениці, і після розділення вони у свій час стануть Нареченою Христа і назавжди будуть зі своїм Господом і будуть подібні до Нього.

Відокремлення цього малої черідки від Вавилону показане в фігурці s. Вона є в дорозі до того, щоб стати одним з Господом і отримати Його ім’я та розділити Його славу. Прославлений Христос, Голова і Тіло, зображені в фігурці w. Фігурки t, u і v представляють Вавилон – номінальну церкву, що падає, розпадаючись на частини в «час утиску» в «день Господа нашого». Хоча це може виглядати жахливим, але воно принесе велику користь для всієї правдивої пшениці. Вавилон падає, тому що не є тим, чим себе називає. Номінальна церква включає багатьох лицемірів, які пов’язують себе з цим Вавилоном з причини його визначного становища в очах світу, і які, через своє поступування, роблять Вавилон неприємним запахом в ніздрях світу. Господеві завжди був знаний їх справжній характер, але, згідно Його наміру, Він дозволив їм залишатись аж до жнив, коли Він позбирає «із Царства Його [з правдивої Церкви, зв’язуючи в снопи] всі спокуси і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної [горя, руйнівного для їх номінальної системи і фальшивого визнання]… Тоді праведники [клас n], немов сонце, засяють в Царстві свого Отця» (Мат. 13:41-43). Горе, що приходить на церкву, буде значною мірою викликане ростом різного роду невірства та спіритизму, які стануть суворим випробуванням, оскільки Вавилон тримається так багатьох наук, що суперечать Божому Слову. Як під час жнива Єврейського віку хрест Христа був для євреїв, що чекали слави та сили, каменем спотикання, а для греків, по-світському мудрих, – дурістю, так і в жниві

240

Євангельського віку він також буде каменем спотикання і скелею спокуси.

Кожен, хто будував на Христі з чогось іншого, аніж із золота, срібла та дорогоцінних каменів правди і відповідного до цього характеру, опиниться в часі гніву («огню») в дуже скрутному становищі, тому що будь-яке дерево, сіно й солома науки і практики згорять. Ті, які будували правильно і які посідають відповідний характер, представлені в фігурці s, тоді як фігурка t представляє «Велику Громаду», які були сплоджені від Духа, але будували з дерева, сіна й соломи. Вони були пшеницею, але не зовсім дозрілою на час збирання первоплодів (s). Вони (t) втратили нагороду престолу і божественної природи, але в кінці-кінців будуть народжені як духовні істоти нижчого рівня, аніж божественна природа. Хоча вони вповні посвячені, однак світовий дух переміг їх до такої міри, що вони не в стані віддати своє життя на жертву. Навіть в час «жнив», коли живі члени Нареченої відокремлюються від позосталих через правду, вуха інших, включаючи клас t, будуть нездатні слухати. Вони будуть повільні до того, щоб повірити і діяти під час цього розділення. Без сумніву, вони будуть сильно вражені після того, як зрозуміють, що Наречена вже була укомплектована і поєдналася з Господом, і що вони, з причини байдужості та заклопотаності цим життям, втратили цю велику нагороду. Але краса Божого плану, який вони почнуть розпізнавати як план любові, як щодо них, так і щодо всього людства, повністю переможе їх смуток і вони будуть кликати: «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала!» (Об. 19:6,7). Зверніть також увагу на великодушне приготування Господа, адже до них звернене послання: Хоч ви і не є Нареченою Агнця, ви можете бути присутні на весільній вечері. «Блаженні

241

покликані на весільну вечерю Агнця» (9 в.). Ця громада, завдяки Господнім каранням, свого часу прийде до повної згоди з Ним і Його планом, і вибілить свої одежі, так що остаточно зможе зайняти становище, наступне після Нареченої (у) на духовному рівні (L) (Об. 7:14,15).

Час горя (коли воно торкнеться світу) настане після того, як Вавилон почне падати та розпадатися. Це буде переворотом усього людського суспільства та урядів і приготовлятиме світ до панування праведності. В часі горя тілесний Ізраїль (е), який був відкинутий, аж поки не ввійде повне число поган, повернеться до Божої ласки, а євангельська Церква, або духовний Ізраїль, буде доповнена і прославлена. Під час Тисячолітнього віку Ізраїль буде головним народом на землі, що стоятиме на чолі всіх істот на земному рівні, і до єдності та згоди з ним поступово приходитимуть всі слухняні.

Їх повернення до досконалості людської природи, так само, як і світу загалом, буде поступовою працею, для повного виконання якої потрібен буде цілий вік Тисячоліття. Під час цієї тисячі років панування Христа поступово будуть усунені або знищені наслідки Адамової смерті. Її різні стадії – хвороби, болі та слабості, як і сама могила – підкоряться силі Великого Відновителя. А при кінці того віку велика піраміда з нашого рисунку буде завершена. Христос (х) буде Головою всього, – Великої Громади, ангелів і людей, – наступним після Отця. Наступною по порядку або в ранзі буде Велика Громада, духовні істоти (у); а після них – ангели; далі – Ізраїль по тілу на чолі всіх народів землі (z), включаючи лише дійсних ізраїльтян; потім все людство (w), відновлене до досконалості існування, подібно до голови людського роду, Адама, перш ніж він згрішив. Це відновлення буде поступово завершене протягом Тисячолітнього віку – «часів відновлення [реституції]» (Дії 3:21). Але деякі, все ж, будуть знищені

242

з-поміж людей: по-перше, всі ті, котрі, маючи повне світло і можливості протягом ста років, відмовлятимуться робити поступ в напрямку праведності і досконалості (Іс. 65:20); і, по-друге, ті, котрі, роблячи поступ до досконалості, виявляться невірними під час остаточного випробування під кінець Тисячоліття (Об. 20:9). Вони помруть другою смертю, з якої не було обіцяно повернення чи відновлення. Гарантована лише одна повна особиста проба. Даний лише один викуп. Христос більше не вмирає.

Коли ми дивимось на величний план нашого Отця стосовно вивищення Церкви і благословення за її допомогою Ізраїля та всіх народів землі через реституцію всього, то це пригадує нам пісню ангелів: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» Це буде повним виконанням Божого плану – «об’єднання усього в Христі». Хто тоді скаже, що Божий план зазнав невдачі? Хто скаже, що Він не повернув зло на добро і не зробив так, щоб гнів людей і демонів приніс Йому хвалу?

Фігура піраміди добре служить не лише для того, щоб зображувати досконалих істот, але також продовжує зображувати єдність усього створіння, яке після виповнення Божого плану стане одним цілим, коли буде досягнута згода і досконалість всього під головуванням Христа, Голови не лише Церкви, що є Його тілом, але також всього на небі й на землі (Еф. 1:10).

Ісус Христос був «початком», «головою», «верхнім каменем», «наріжним каменем» цієї величної будівлі, будівництво якої тільки розпочалося. І у відповідності з лініями та кутами верхнього каменя мусять бути укладені також всі інші камені. Не грає ролі, як багато родів каміння має бути в цій будівлі, і не грає ролі, як багато різних природ має бути серед Божих синів, земних і небесних – всі вони,

243

щоб бути вічно приємними для Нього, мусять відповідати образу Його Сина. Всі, які мають бути в цій будівлі, мусять мати духа послуху Богові і любові до Нього та всіх Його створінь (так гарно представленого в Ісусі), а це – виконання закону: Будеш любити Господа всім твоїм серцем, розумом, душею та силою, а ближнього, як самого себе.

Боже Слово представляє це збирання в одне усіх речей, як небесних, так і земних, під одним Головою. В процесі цього найперше був вибраний Христос Ісус, Голова, а потім – Церква, яка є Його тілом. Ангели та інші духовні класи будуть наступні за рангом; далі будуть гідні з Ізраїля, а за ними – світ. Почавши з найвищого, впорядкування буде продовжуватися доти, доки всі не будуть приведені до гармонії та єдності.

Тут є одна особливість, що спочатку покладений цей випробуваний, головний, наріжний камінь, який названий каменем основи. Так показано те, що основа всіх надій щодо Бога і праведності закладена не на землі, а на небесах. А всі, хто будуються під ним і приєднані до цієї небесної основи, тримаються її завдяки небесним принадам і законам. І хоча такий порядок цілком відрізняється від земного будівництва, як це відповідно, що камінь, за зразком якого має бути побудована вся будівля, був закладений першим. І як відповідно знати, що наша основа (фундамент) стоїть вверху, а не внизу, і що ми, як живе каміння, у всьому «збудовані на Ньому». Отже ця праця буде поступати під час Тисячолітнього віку, доки кожне створіння в кожній природі, на небі і на землі, не буде славити і служити Богові відповідно до зразка досконалого послуху. Тоді Всесвіт стане чистим, тому що в той день «станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу» – в другій смерті (Дії 3:22,23).

244

Намет в пустині

Та сама лекція, що показана на Рисунку Віків, викладена і у встановленому Богом образі, лекції якого будуть більш детально розглядатися далі. Ми розміщуємо його поруч з Рисунком, щоб краще зауважити різницю між різними рівнями і кроками до Святая Святих, що відповідатимуть тим крокам, які ми детально розглянули². Поза подвір’ям Скинії весь світ лежить у гріху, на рівні зіпсуття, R. Входячи через «ворота» на «подвір’я», ми стаємо віруючими або виправданими, на рівні N. Ті, які йдуть далі в посвяченні, наближаються до дверей Скинії і, входячи всередину (рівень М), стають священиками. Вони підкріплюються «Показними Хлібами», їх освітлює «Свічник» і дає їм можливість жертвувати запашне кадило для Бога і Христа на «Золотому Жертівнику». І, на кінець, в першому воскресінні вони входять в досконалий духовний стан, тобто в «Святая Святих» (рівень L), і поєднуються з Христом в славі Царства, рівень К.

Блаженна надія

Ще трохи, й боротьба землі минеться,

Ще трохи, і вже плач її пройде,

Ще трохи, й Божа сила перетворить

Цю темряву в Тисячолітній День.

Ще трохи, і все зло, що людям шкодить,

Минеться й стане спогадом лиш їм.

Ще трохи, й та любов, що їх купила,

Їх стогін змінить в радісні пісні.

Ще трохи! Щораз більше і сильніше

Ясний світанок того дня сія.

О славте Бога, світло все ясніше

Сіятиме до повного аж дня!

² Дивись книжку Тіні Скинії для ширшого зрозуміння образів Скинії – прим. перекл.