РОЗДІЛ VI
ПОВЕРНЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА І
ЙОГО МЕТА – РЕСТИТУЦІЯ ВСЬОГО
Другий прихід нашого Господа особистий і перед-Тисячолітній – Його зв’язок з першим приходом – Вибір Церкви та навернення світу – Вибір і Вільна Ласка – В’язні надії – Пророче свідчення відносно реституції – Повернення нашого Господа є очевидною надією Церкви і світу.
«І щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:20,21).
Ми вважаємо, що всі, хто знайомий зі Святим Письмом, визнають і вірять, що наш Господь хотів дати зрозуміти Своїм учням, що Він прийде знову з певною метою, в певний спосіб і в певний час. Дійсно, Ісус сказав: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мат. 28:20), і що через Свого Духа та Своє Слово Він повсякчас перебуватиме з Церквою, керуючи, направляючи, потішаючи та підтримуючи Своїх святих, а також підбадьорюючи їх у всіх їхніх стражданнях. Та хоча Церква була благословенна усвідомленням того, що Господь знає всі її дороги і що Він постійно нею опікується і любить, все ж, вона тужить за Його обіцяним особистим поверненням. Бо коли Він сказав: «А коли відійду… Я знову прийду» (Ів. 14:3), то, звичайно, мав на думці особистий другий прихід.
Деякі думають, що Він мав на увазі злиття Святого Духа в день П’ятидесятниці, інші – зруйнування Єрусалима і т.п. Але всі вони, очевидно, не помічають той факт, що в останній книзі
90
Біблії, написаній приблизно через шістдесят років після дня П’ятидесятниці і через двадцять років після зруйнування Єрусалиму, Той, Хто був мертвий, а тепер живий, говорить про цю подію в майбутньому часі, кажучи: «Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя». А натхнений Апостол Іван відповідає: «Прийди, Господи Ісусе» (Об. 22:12,20).
Багато людей думають, що коли навертаються грішники, то це складає частину приходу Христа, і що так Він буде продовжувати приходити, аж поки не буде навернений цілий світ. Тоді, як вони кажуть, Він повністю прийде.
Вони, напевно, забули свідоцтво Святого Писання на цю тему, яке спростовує їх очікування: що на час другого приходу нашого Господа світ буде далеким від навернення до Бога, і що «останніми днями настануть тяжкі часи, бо люди… більше любитимуть розкоші, аніж Бога» (2 Тим. 3:1-4); що «люди лихі та дурисвіти матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши» (13 в.). Вони забули про особливе звернення Вчителя до Його малого стада: «Уважайте ж на себе, … щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він прийде на всіх [хто не пильнує], що живуть на поверхні землі» (Лук. 21:34,35). Крім того, ми можемо бути певні, що коли написано, що «Всі племена землі будуть плакати за Ним», коли побачать Його прихід (Об. 1:7), то не йдеться про навернення грішників. Хіба ж усі люди плачуть через навернення грішників? Навпаки, якщо цей вірш стосується присутності Христа на землі (з чим мало хто не погодиться), то він вчить, що не всім мешканцям землі буде подобатися Його поява – а цього б не було, якби усі були навернені.
Деякі очікують дійсного приходу і присутності Господа, але визначають час цієї події на далеке майбутнє, стверджуючи, що стараннями Церкви в її теперішньому стані світ повинен бути навернений, і таким чином запроваджений Тисячолітній вік.
91
Вони стверджують, що коли світ буде навернений, сатана зв’язаний, пізнання Господа наповнить всю землю, а народи більше не будуть навчатися війни, тоді праця Церкви в її теперішньому стані буде завершена. І коли вона виконає це велике і складне завдання, тоді прийде Господь, щоб завершити земні справи, нагородити вірних та засудити грішників.
Якщо взяти деякі біблійні вірші окремо, то здається, ніби вони підтримують такий погляд. Але коли Боже Слово і план побачити в цілому, то виявиться, що всі вони підтримують протилежний погляд, а саме: що Христос приходить перед наверненням світу і царюватиме з метою навернення світу; що Церква тепер стоїть на пробі, і що обіцяною переможцям нагородою буде те, що після свого прославлення вони матимуть участь з Господом Ісусом в цьому царюванні. Воно є визначеним Богом засобом для благословення світу, в результаті якого кожне створіння прийде до пізнання Господа. Такими є особливі Господні обітниці: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі» (Об. 3:21); «Вони ожили, і царювали з Христом тисячу років» (Об. 20:4).
Ми хочемо звернути увагу на два тексти, на які головним чином посилаються ті, хто каже, що Господь прийде не раніше, як після Тисячоліття. Ось один з них: «І проповідувана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Мат. 24:14). Вони стверджують, що цей текст відноситься до навернення світу перед закінченням Євангельського віку. Але свідоцтво світові не вказує на навернення світу. Цей текст нічого не каже про те, як буде прийняте це свідоцтво. Це свідоцтво вже було видане. В 1861 році звіти Біблійних Товариств показували, що Євангелія була видана різними мовами світу, хоча ще не всі з багатомільйонного населення землі отримали її. Ні, половина з
92
мільярда і шестиста мільйонів, що тепер живуть, ще навіть не чули про ім’я Ісуса. І все ж, обставини цього тексту виконались: Євангелія була проповідувана по всьому світу на свідоцтво – на свідоцтво народам усім.
Апостол (Дії 15:14) каже, що головне завдання Євангелії в теперішньому віці полягає в тому, щоб «вибрати люд» для Христового імені – переможну Церкву, яка під час Його другого приходу поєднається з Ним і прийме Його ім’я. Свідчення світові під час цього віку є другорядним завданням.
Інший текст: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм» (Пс. 110:1). Існує нечітке, невиразне поняття щодо цього тексту, ніби Христос сидить на буквальному престолі десь на небесах, доки Церква не завершить працю підпорядкування Йому всіх речей, і що тоді Він прийде, щоб царювати. Таке розуміння неправильне. Згаданий Божий престол не є матеріальним, але вказує на Його найвищу владу та панування. Господь Ісус також був привілейований участю в цьому пануванні. Павло заявляє: «Бог повищив Його [Ісуса] та дав Йому ім’я, що вище над кожне ім’я». Він дав йому владу понад усі інші, наступну після Отця. Якщо Христос сидить на матеріальному престолі, доки Його вороги не будуть покладені за підніжка ногам Його (підкорені), тоді, звичайно, Він не може прийти, доки все не буде підкорене. Але якщо вираз «праворуч» в цьому тексті означає не якесь визначене місце чи сидіння, а, як ми стверджуємо, силу, владу, панування, то з цього виникає, що даний текст ніяк не суперечить іншому тексту, який навчає, що Він має прийти, щоб «все підкорити Собі» (Фил. 3:21) силою даної Йому влади. Подамо ілюстрацію цього: Ми кажемо, що імператор Вільгельм перебуває на німецькому престолі, хоча не маємо на увазі королівського стільця; по суті, він мало на ньому сидить. Коли ми кажемо, що він перебуває на престолі, то маємо на увазі, що він править Німеччиною. Права рука означає головне місце, величне або
93
привілейоване становище, наступне після головного правителя. Таким чином, німецький імператор вивищив або посадив князя Бісмарка по праву руку своєї сили. Так само Йосип був по праву руку від фараона в єгипетському царстві – не буквально, а образно кажучи. Слова Ісуса до Кайяфи погоджуються з цією думкою: «Відтепер всі побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Мат. 26:64). Він буде по правиці під час приходу і залишатиметься там протягом Тисячолітнього віку і назавжди.
Подальше дослідження об’явленого Божого плану дасть ширше поняття як про ціль першого, так другого приходу. Ми повинні пам’ятати, що обидві ці події становлять дві пов’язані між собою частини одного плану. Особливою справою першого приходу був викуп людей, а другого – відновлення, благословення та визволення викуплених. Віддавши Своє життя на викуп за всіх, наш Спаситель вознісся, аби представити цю жертву перед Отцем, вчинивши таким чином примирення за переступ людини. Він зволікає, дозволяючи «князю цього світу» продовжувати панування зла, поки не буде вибрана «Наречена, Дружина Агнця», яка, аби бути гідною такої честі, мусить перемогти впливи теперішнього злого світу. Тоді прийде властивий час для праці наділення людства великими благословеннями, забезпеченими для них Його жертвою, і Він прийде, щоб благословити всі народи землі.
Дійсно, відновлення та благословення могли розпочатись одразу, як тільки ціна викупу була заплачена Відкупителем. Тоді ж міг відбутися і прихід Месії і одразу могло розпочатися благословення, як спочатку думали Апостоли (Дії 1:6). Але Бог передбачив «щось краще про нас» – християнську Церкву (Євр. 11:40). Тому для нашої користі панування Христа відокремлене від страждань нашого Голови цими дев’ятнадцятьма століттями.
94
Цей період між першим та другим приходами, між викупом за всіх та благословенням всіх, призначений для випробування та вибору Церкви, яка є тілом Христа. В іншому випадку, був би лише один прихід, і праця, яка має бути виконана в період Його другої присутності, в Тисячолітті, починалася б одразу ж після воскресіння Ісуса. Або, замість того, щоб казати, що праця другого приходу мала б наступити одразу ж після праці першого приходу, давайте скажемо, що якби Єгова не мав наміру вибрати «мале стадо», «тіло Христа», то перший прихід не настав би тоді, коли він був, а відбувся б під час другого; тоді був би лише один прихід. Бо це зрозуміло, що Бог передбачив допущення зла на шість тисяч років, а також довершення очищення та реституцію всього протягом сьомої тисячі.
З такої точки зору прихід Ісуса, як жертви та викупу за грішників, випереджав час благословення та відновлення якраз на стільки, скільки було потрібно, щоб дозволити вибрати Його «мале стадо» «співспадкоємців». Комусь це може виглядати явною затримкою з Божої сторони обіцяних та забезпечених викупом обітниць. Благословення прийдуть в належний час, як і було заплановано на початку, хоча, задля славної мети, ціна була приготована раніше, аніж люди могли б сподіватись.
Апостол інформує нас, що Ісус був відсутній на землі (був в небі) протягом всього проміжного періоду з моменту Свого вознесіння і до початку часів реституції, або Тисячолітнього віку – що Його «небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього» (Дії 3:21). Оскільки Святе Письмо навчає, що ціллю другого приходу нашого Господа є реституція всього, і що під час Його з’явлення народи будуть ще так далеко від навернення, що будуть розлючені (Об. 11:18) і будуть противитись, то слід визнати,
95
що або Церква не зможе виконати свою місію, і що Божий план буде зірваний, або, як ми стверджуємо і як буде показано, що в теперішньому віці Церква не мала сподіватися навернення світу, але що її місією було проповідувати Євангелію по всьому світу на свідоцтво, а також приготовляти себе під Божим керівництвом для її великої майбутньої праці. Бог аж ніяк не вичерпав своїх сил у наверненні світу. Ні, більше того, Він навіть не намагався його навернути.
Для декого таке твердження може здаватись дивним, але нехай такі подумають, що якщо Бог намагався це робити, то Він зазнав явної невдачі, тому що, як ми бачили, лише мала частина з-поміж мільйонів мешканців землі щось свідомо чула про те єдине ім’я, яким можна спастись. Ми лише виразно показали, якими є погляди та навчання деяких з провідних сект (баптистів, пресвітеріан та ін.) про те, що Бог вибирає або відбирає зі світу «мале стадо», Церкву. Вони вірять, що Бог більше нічого не буде робити, окрім вибору Церкви, тоді як ми знаходимо біблійні тексти, які навчають про подальші кроки в божественному плані – реституцію для світу, що має бути виконана за посередництвом вибраної Церкви, коли вона буде укомплектована та прославлена. «Мале стадо», переможці цього Євангельського віку, є лише тілом «Насіння», в якому або через яке благословляться всі народи землі.
Ті, які заявляють, що Єгова намагався навернути світ протягом шести тисяч років, і це завжди було невдалим, повинні зауважити проблему в узгодженні такого погляду з Біблією, яка запевняє, що всі Божі наміри виконаються, і що Його Слово не повернеться до Нього порожнім, але буде мати поводження в тому, на що було послане (Іс. 55:11). Той факт, що світ не був навернений, і що пізнання Господа ще не наповнило землю, є доказом того, що воно ще не було послане для цієї місії.
96
Це наводить нас на два напрямки думок, які розділяли християн протягом століть, а саме: Вибір і Вільна Ласка. Жоден дослідник Біблії не буде заперечувати, що, не дивлячись на їх суперечність на перший погляд, обидві ці науки мають біблійне підтвердження. Цей факт повинен дати нам зрозуміти, що якимось чином вони обидві мають бути правдивими. Але узгодити їх можна лише звернувши увагу на небесний закон, порядок, і «правильно розбираючи слово правди» на цю тему. Цей порядок, як показано в плані віків, якщо його зауважити, ясно покаже нам, що тоді як Вибір відбувався під час теперішнього та минулого віків, Вільна Ласка відрізняється тим, що вона буде ласкавим даром від Бога для світу загалом під час Тисячолітнього віку. Якщо пам’ятати про відмінні риси епох та віків, показаних в одному з попередніх розділів, а також дослідити та визначити усі тексти, що відносяться до Вибору та Вільної Ласки, то ми побачимо, що всі ті тексти, що говорять про Вибір, відносяться до теперішнього та минулого віків, тоді як ті, що навчають про Вільну Ласку, повністю стосуються наступного віку.
Але Вибір, як показує Біблія, це не примус чи фаталізм, як зазвичай вірять і навчають його захисники, але вибір згідно з відповідністю та здатністю пристосовуватися до того, що Бог має на меті в період, що призначений для цієї цілі.
Доктрина про Вільну Ласку, яку захищають армініани, також є набагато більшим виявом рясної Божої ласки, аніж коли-будь навчали її найбільш ревні захисники. Божа ласка або благодать у Христі завжди є вільною, в тому значенні, що є незаслуженою. Але з часу гріхопадіння людини і до теперішнього часу певні Божі милості були обмежені до особливих осіб, народів і класів, тоді як у наступному віці весь світ буде запрошений до участі в милостях, що будуть запропоновані на умовах,
97
що будуть тоді знані усім, і кожен, хто захоче, зможе прийти і пити з джерела життя дармо (Об. 22:17).
Оглядаючись назад, ми бачимо вибір Авраама та декого з його нащадків, щоб через них прийшло обіцяне Насіння, яке благословлятиме всі народи землі (Гал. 3:29). Ми також зауважуємо, що вибір Ізраїля з-поміж усіх інших народів, в якому Бог образно показав, наскільки велика праця має бути виконана – їх визволення з Єгипту, Ханаан, їх угоди, закони, жертви за гріхи для прощення провин і покроплення народу, а також їх священство, необхідне для виконання цього всього, є мініатюрою або образним представленням дійсного священства та жертв для очищення людства. Бог, звертаючись до народу, сказав: «Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі» (Ам. 3:2). Це був єдиний народ, що був прийнятий до приходу Христа. Та й пізніше Його служба була обмежена лише до них, і Він не дозволяв Своїм учням іти до інших народів. Посилаючи їх, Він сказав: «На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте». Чому, Господи? Тому що – пояснив Він – «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Мат. 10:5,6; 15:24). Він присвятив їм весь свій час, до самої смерті – і це була Його перша праця для світу, перший прояв Його вільної та щедрої ласки, яка «свого часу» дійсно благословить усіх.
Цей найвищий Божий дар не був обмежений до певного народу чи класу. Він не був лише для ізраїльського народу, але для всього світу, тому що Ісус Христос, за благодаттю Божою, смерть скуштував за всіх (Євр. 2:9).
Також тепер, в Євангельському віці, відбувається певного роду вибір. Певні частини світу більш привілейовані
98
Євангелією (яка доступна для всіх, хто слухає), аніж інші. Подивіться на карту світу і побачте, наскільки мала частина просвічена або хоч якось благословенна Євангелією Христа. Порівняйте себе, зі своїми привілеями та знаннями, з мільйонами темних язичників сьогодні, які ніколи не чули поклику, і які, внаслідок цього, не були покликані. Коли покликана громада (покликана стати синами Божими, спадкоємцями Бога і співспадкоємцями Христа Ісуса, нашого Господа – що зробив їх покликання та вибір певними) буде доповнена, тоді Божий план для спасіння світу лише набиратиме обертів.
Це Насіння зітре голову змієві не раніше, аж буде вибране, розвинене та піднесене до влади. «Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги» (Рим. 16:20; Бут. 3:15). Євангельський вік приготовляє чисту діву, вірну Церкву, для майбутнього Нареченого. І в кінці віку, коли вона вже «приготується» (Об. 19:7), прийде Наречений і всі готові ввійдуть з Ним на весілля – другий Адам і друга Єва стануть одним, і тоді розпочнеться славна праця реституції. В наступній епосі (нових небесах і новій землі) Церква більше не буде зарученою дівою, але Нареченою, і тоді Дух і Невіста скажуть: «Прийди! А хто чує, хай каже: Прийди! І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!» (Об. 22:17).
Євангельський вік аж ніяк не завершує місію Церкви, він лише робить необхідне приготування для великої майбутньої праці. Все створіння разом зітхає й мучиться аж досі за цим обіцяним майбутнім благословенням, очікуючи з’явлення синів Божих (Рим. 8:22,19). І це благословенний факт, що вільна ласка в повній мірі передбачена в плані нашого Отця як благословенна можливість наступаючого віку
99
не лише для живих, а й так само для померлих.
Деякі, які можуть побачити певні благословення, що відносяться до другого приходу, і які в певній мірі оцінюють той факт, що Господь приходить для того, щоб наділити величними благословеннями відкуплених через Його смерть, не можуть побачити цієї останньої пропозиції, а саме, що ті, що в гробах, мають таке ж відношення до славного царювання Месії, як і ті, котрі на той час ще не будуть вповні піддані неволі тління – тобто смерті. Але, як певним є те, що Ісус помер за всіх, так само є певним і те, що всі вони повинні отримати благословення і можливості, які Він купив Своєю дорогоцінною кров’ю. Отже, в Тисячолітньому віці ми можемо сподіватися благословень як для всіх тих, що є в гробах, так і для тих, які там не є; і на це ми знайдемо багато доказів, якщо подивимось далі на свідчення Господа на цю тему. Саме через те, що Божий план передбачає їх звільнення, ті, що знаходяться в гробах, названі «в’язнями надії».
За деякими оцінками, протягом останніх шести тисяч років, з моменту створення Адама, на землі жило приблизно сто сорок три мільярди людей. З них (за найбільш щедрими оцінками, в межах розумного) менше ніж один мільярд були Божими святими. Ця щедра оцінка залишила б величезне число (сто сорок два мільярди людей (142 000 000 000)), які мали б померти, без віри і надії на те єдине Ім’я під небом, дане людям, яким ми можемо спастись. Дійсно, величезна більшість з них ніколи не знали й не чули про Ісуса, і тому не можуть вірити в Того, про кого не чули.
Що ж, запитуємо ми, сталося з цією величезною більшістю, щодо якої самі цифри не дають нам повноцінного уявлення? Яким є і яким буде їх становище? Чи Бог нічого не приготував для тих, чиє становище та умови Він мав би передбачити?
100
Чи міг Він, як твердять багато Його дітей, ще від закладин світу немилосердно та безжально приготувати все для їх безнадійних, вічних мук. А може Він все ж має в запасі (в височині, глибині, довжині та ширині Свого плану) можливість, щоб усі вони змогли прийти до пізнання цього єдиного Імені, і щоб вони, будучи послушні вимогам, змогли втішатись вічним життям?
На ці питання, які задає собі кожен думаючий християнин, бажаючи знайти правдиві відповіді, які були б в гармонії з характером Єгови, звучать різноманітні відповіді:
Атеїзм відповідає: Вони навіки померли; для них немає ніякого майбутнього; вони більш ніколи не житимуть.
Кальвінізм відповідає: Вони не були вибрані на спасіння. Бог передбачив і призначив їх на загибель – до пекла, і тепер вони знаходяться там, корчаться в муках, залишаючись там назавжди, без надії.
Армініанізм відповідає: Ми віримо, що Бог пробачає багатьох їх через їхню необізнаність. Ті, що робили якнайкраще як могли, безперечно, стануть частиною «Церкви Перворідних», хоч вони ніколи навіть не чули про Ісуса.
З останнім поглядом погоджується більшість християн з усіх деномінацій (не дивлячись на те, що це суперечить деяким їх вченням), відчуваючи, що жоден інший погляд не відповідав би Божій справедливості. Але чи Святе Письмо підтримує такий погляд? Чи воно навчає, що незнання є підставою для спасіння? Ні, єдиною підставою для спасіння, згаданою у Святому Письмі, є віра в Христа як нашого Відкупителя та Господа. «Бо спасені ви благодаттю через віру» (Еф. 2:8). Виправдання через віру є підставовим принципом цілої системи християнства. На запитання «Що мені робити, щоб спастись?», Апостоли відповідали: «Віруй в Господа Ісуса Христа». «Під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали»
101
(Дії 4:12) і «кожен, хто покличе Господнє ім’я, буде спасений» (Рим. 10:13).
Але ап. Павло доводить, що людина повинна почути Євангелію, перш ніж зможе повірити, кажучи: «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують в Того, що про Нього не чули?» (Рим. 10:14).
Деякі стверджують, що ап. Павло навчає, що незнання врятує людей, коли каже, що «Погани, що не мають Закону,… самі собі Закон» (Рим. 2:14). З цього вони роблять висновок, що закон, визначений їх сумлінням, достатній для того, щоб їх виправдати. Але вони неправильно зрозуміли ап. Павла. Його аргумент говорить про те, що весь світ винний перед Богом (Рим. 3:19); що погани, які не мали написаного закону, були засуджені, а не виправдані, завдяки світлу сумління, яке (виправдовуючи чи звинувачуючи їх) доводить, що вони були недосконалими і негідними життя, так само, як і євреї, які мали написаний закон, були через нього засуджені. «Законом бо гріх пізнається» (Рим. 3:20). Закон, даний єврею, показав його слабкість. Він був призначений для того, щоб показати, що він сам не був в стані виправдатися перед Богом, «бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним [Богом]». Написаний закон засудив євреїв, а погани мали достатнє світло сумління, щоб були засуджені. Таким чином, кожні уста замовкають, не маючи права на життя, і весь світ залишається винним перед Богом.
Пам’ятаючи слова Якова (2:10), що той, хто виконує увесь Закон, а згрішить в одному, той винним стає і не може претендувати на будь-які благословення, обіцяні в Угоді Закону, ми розуміємо, що дійсно «нема праведного ані одного» (Рим. 3:10). Таким чином, Святе Письмо закриває будь-які двері надії на спасіння людини, показуючи, що ніхто з засуджених не має можливості здобути вічного життя добрими ділами, як і те, що даремно посилатися на незнання
102
як підставу для спасіння. Незнання не може нікому дати права на нагороду віри і послуху.
Багато християн, не бажаючи вірити, що стільки мільйонів несвідомих немовлят і поган будуть навіки втрачені (як їх навчали, що вони будуть відправлені в місце вічних та безнадійних мук), наполягають, – не дивлячись на те, що про це каже Біблія, – що Бог не засудить несвідомих. Ми захоплюємось їх добродушністю та оціненням Божої доброти, але радимо їм не поспішати відкидати чи нехтувати твердженнями Біблії. Бог має благословення для всіх, і то кращим способом, аніж через незнання.
Але чи поступають вони відповідно до свого переконання? Ні. Хоча вони вірять, що несвідомий буде врятований через своє незнання, та продовжують висилати місіонерів до поган ціною тисяч дорогоцінних життів та мільйонних сум грошей. Якби всі вони, або хоча б половина з них, мали отримати спасіння через незнання, то їм завдається велика шкода, коли висилаються місіонери, щоб навчити їх про Христа. Тому що лише один на тисячу приймає віру. Якщо такий погляд правильний, то було б набагато краще залишити їх у незнанні, тому що тоді значно більше їх число буде врятоване. Продовжуючи напрямок даного аргументу, чи ж ми не приходимо до висновку, що якби Бог залишив всіх людей у незнанні, то всі були б врятовані? Якщо так, то прихід і смерть Ісуса були даремними, проповідь і страждання апостолів та святих також були даремними, і так звана Євангелія, замість того, щоб бути доброю звісткою, була б дуже поганою звісткою. Ще більш абсурдним та нерозумним є висилання місіонерів до поган тими, хто розділяє кальвіністський чи фаталістичний погляди на вибір, що вічне призначення кожного особисто було безальтернативно визначене ще перед початком його існування.
Але Біблія, сповнена місіонерського духа, не вчить, що існує багато шляхів до спасіння –
103
один через віру, інший – через діла, ще інший – через незнання. Також вона не містить богозневажливого вчення фаталізму*. Показуючи, що будь-які інші двері надії закриті для людства, вона широко відчиняє одні єдині двері, і проголошує, що кожен бажаючий може ввійти ними до життя. І це показує, що всі, які не шукають і не оцінюють сьогодні благословенного привілею входу, в належний час прийдуть до повного пізнання та оцінення. Єдиний шлях, яким кожен окремо і всі разом з засудженого людського роду можуть прийти до Бога, лежить не через добрі діла, ані незнання, а через віру в дорогоцінну кров Христа, що усуває гріхи світу (1 Пет. 1:19; Ів. 1:29). Ось це Євангелія, добра новина великої радості, «що станеться людям усім».
Давайте тепер поглянемо на ці речі так, як про них розповідає Сам Бог, і залишмо справу очищення Його характеру Йому Самому. Запитаймо себе: що сталося з тими сто сорока двома мільярдами?
Що б з ними не сталось, вони тепер не є в стані страждань, тому що Святе Письмо не лише вчить, що повна і цілковита нагорода не може бути дана Церкві, поки не прийде Христос, щоб дати заплату кожній людині (Мат. 16:27), але що тоді несправедливі також мають отримати своє покарання. Яким би не був їх теперішній стан, він не може бути їх повною заплатою, тому що ап. Петро каже про це так: «Вміє Господь… несправедливих берегти на день суду для кари» (2 Пет. 2:9). І Він це зробить.
Але наскільки сумною для всіх, хто має іскру любові та співчуття, була б думка, що так багато наших ближніх стали втрачені через те, що ніколи не змогли отримати пізнання, яке так необхідне для спасіння! Крім того, є також багато біблійних текстів, які, на перший погляд, неможливо погодити з усім цим. Давайте подивимось: Якщо відкласти набік всяку надію на реституцію в майбутньому віці,
* Фаталізм (від лат. fátalis— визначений долею) — визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.
104
розглядаючи теперішній і минулий час як єдину можливість, як тоді зрозуміти слова «Бог є любов» і «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (1 Ів. 4:8; Ів. 3:16)? Чи не здається нам, що коли Бог так сильно полюбив світ, то Він мав би подбати, щоб не лише віруючі могли отримати спасіння, але й щоб усі могли почути, аби увірувати?
Далі, коли читаємо: «Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1:9), наше спостереження каже нам: Це не так; ще не кожна людина була просвічена; ми не бачимо, щоб наш Господь просвітив більше, аніж кілька мільярдів мешканців землі. Навіть в цей порівняно просвічений час мільйони язичників не дають доказів такого освічення, як не давали його ані содомляни, ані маси інших в минулих віках.
Ми читаємо, що Ісус Христос з Божої ласки смерть скуштував «за всіх» (Євр. 2:9). Але, якщо Він скуштував смерть за сто сорок три мільярди, і з якоїсь причини ця жертва стала дієвою лише для одного мільярда, то чи не було відкуплення до певної міри невдачею? І чи в такому випадку не була б заява Апостола занадто узагальненою? Коли ми читаємо далі: «Я благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім» (Лк. 2:10), і, розглядаючись довкола себе, бачимо, що ці слова стали доброю звісткою лише для «малого стада», а не для всіх людей, то ми змушені задатися питанням: чи не перебільшили ангели доброти й широти свого послання і чи не переоцінили важливості своєї праці, що має бути виконана Месією, про Якого вони звіщали.
А ось ще одне твердження: «Бо існує лише один Бог і лише один посередник між Богом і людьми – Ісус Христос, який Сам був людиною», «що дав себе на викуп за всіх» (1 Тим. 2:5,6, новий переклад Бібл. Тов.). Викуп за всіх?
105
Тоді чому б усім згаданим не мати якоїсь користі від смерті Христа? Чому б усім не прийти до пізнання правди, так щоб вони могли увірувати?
Наскільки неясними, наскільки непослідовними здаються ці твердження без ключа! Але якщо ми знайдемо ключ до Божого плану, то всі ці тексти в один голос заявляють, що «Бог є любов». Цей ключ ми знаходимо в останній частині останньої цитати – «дав себе на викуп за всіх», «свідоцтво часу свого». У Бога є відповідний час на все. Він міг дати їм це свідоцтво в минулому, та оскільки Він не зробив цього, то це доводить, що їх відповідний час має бути в майбутньому. Для тих, які стануть Церквою, нареченою Христа, і успадкують почесті Царства, тепер є «свій час», щоб почути. І кожен, хто тепер має вуха, щоб слухати, нехай слухає і пильнує, і тоді буде відповідно благословенний. Хоча Ісус заплатив за ціну нашого викупу, ще перед нашим народженням, протягом багатьох років це ще не був для нас «свій час», щоб почути про Нього, і тільки усвідомлення про Нього принесло нам відповідальність. Той самий принцип стосується всіх: у відповідний Божий час це буде засвідчено всім, і тоді всі матимуть можливість увірувати і отримати через це благословення.
Існує поширена думка, що смерть закінчує будь-яке випробування. Але не існує біблійних текстів, які б про це навчали; і все вищесказане, як і багато інших біблійних текстів, було б безцільним, якщо не гіршим, якби смерть закінчувала будь-які надії для неосвічених людських мас. Для підтвердження цього загальноприйнятого погляду цитується один вірш: «А коли деревина на південь впаде, чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде» (Екл. 11:3). Якщо це має якесь відношення до майбутнього людини, то воно вказує на те, що яким би не був її стан, коли вона іде до гробу, немає жодної зміни, поки вона не буде пробуджена з нього. Саме про це вчать усі тексти, що стосуються даної теми, як буде показано в наступних розділах. Отже, оскільки Бог не має наміру спасати людей через незнання,
106
а «хоче, щоб усі люди… прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4); оскільки значна частина людства померла в незнанні; і оскільки «немає в шеолі… ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості» (Екл. 9:10), то Бог приготував пробудження мертвих, щоб припровадити їх до знання, віри і спасіння. Отже, Його план є такий: «Як усі в Адамі вмирають, так само всі в Христі оживуть, кожен в своєму порядку» – спочатку Євангельська Церква, Наречена, тіло Христа; а потім, під час Тисячолітнього віку, всі, які стануть Його протягом цієї тисячі років Його присутності (неправильно перекладено приходу), Господнього властивого часу, щоб всі могли пізнати Його, від найменшого до найбільшого (1 Кор. 15:22; див. Радостная Весть).
Як смерть прийшла через першого Адама, так життя приходить через Христа, другого Адама. Все, що втратило людство в першому Адамі, має бути відновлене для тих, хто увірує в другого Адама. Після того як воскреснуть (з перевагою досвіду зі злом, чого не мав Адам), ті, котрі з вдячністю приймуть відкуплення як Божий дар, зможуть вічно жити на первісній умові послуху. Вимагатиметься досконалий послух, оскільки будуть дані досконалі можливості для послуху під праведним пануванням Князя Миру. Це те спасіння, що буде запропоноване світові.
Тепер давайте розглянемо інший текст, який переважно ігнорується всіма, окрім універсалістів; хоча ми не є універсалістами, однак, ми захищаємо право вживати, вірити і радіти кожному свідоцтву Божого Слова. Отже, читаємо: «Ми… надію кладемо на Бога живого, Який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних» (1 Тим. 4:10). Бог буде спасати всіх людей, однак Він не буде спасати по-особливому («до кінця», Євр. 7:25, Куліша) нікого, окрім тих, хто приходить до Нього через Христа. Визначене Богом спасіння всіх людей не буде суперечити їх вільній волі або їх свободі вибору: «Життя та смерть дав Я перед вами… І ти вибери життя, щоб жив ти» (Повт. 30:19).
107
Симеон протиставив ці два спасіння, кажучи: «Бачили очі мої спасіння Твоє… світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїлю [справжніх ізраїльтян]» (Лук. 2:30,32). Це погоджується зі словами Апостола, що те, що Ісус Христос, Посередник, віддав Самого Себе на викуп за всіх, буде засвідчено для всіх часу свого. Це буде відкрито всім людям, незалежно від їх віри чи волі. Це буде добра звістка про Спасителя всім людям (Лук. 2:10,11), але особливе спасіння від гріха і смерті отримає лише Його люд (Мат. 1:21), – ті, хто вірить в Нього, оскільки читаємо, що гнів Божий перебуває на тих, хто не вірить (Ів. 3:36).
Таким чином ми бачимо, що загальне спасіння, яке буде для кожного особисто, складається зі світла, що походить від правдивого світла, і можливості вибору життя; а оскільки переважна більшість людства знаходиться в гробі, то необхідно буде звільнити їх звідти, щоб засвідчити їм добру звістку про Спасителя. Особливе спасіння, яким тепер втішаються в надії віруючі (Рим. 8:24) і реальність якого буде об’явлена під час Тисячолітнього віку також для «всіх віруючих… того дня», є цілковитим звільненням з неволі гріха і тління смерті до славної свободи Божих дітей. Але отримання всіх цих благословень буде залежати від щирого дотримання законів Христового Царства – від того, як швидко буде досягнута досконалість, що свідчитиме про міру любові до Царя та Його закону любові. Якщо хтось, будучи просвічений Правдою, одержавши пізнання Божої любові і будучи відновлений (дійсно чи приписано) до людської досконалості, стане «лякливим» і «захитається» (Євр. 10:38,39), то разом з невірними (Об. 21:8) буде знищений з-поміж народу (Дії 3:23). Це друга смерть.
Як бачимо, всі ці досі незрозумілі тексти пояснюються словами «свідоцтво часу свого». Так, часу свого це правдиве світло просвітить кожну людину,
108
що приходить на світ. Часу свого це буде «благовіщення великої радості всім людям». І в жоден інший спосіб не можна пояснити цей текст без перекручування. В Рим. 5:18,19 ап. Павло з наголосом завершує цю послідовність доказів. Він доказує, що як всі люди були засуджені на смерть, тому що Адам згрішив, так само праведність Христа, а також послух до смерті стали підставою виправдання, і як усі втратили життя в першому Адамі, так само всі, не дивлячись на свої особисті недоліки, можуть отримати життя, прийнявши другого Адама.
Ап. Петро каже нам, що саме про реституцію говорилося устами всіх святих пророків (Дії 3:19-21). Всі вони вчать про неї. Єзекіїль розповідає про долину сухих костей: «Ці кості – вони Ізраїлів дім». А Бог звертається до Ізраїлю так: «Ось Я повідчиняю ваші гроби, і позводжу вас із ваших гробів, мій народе, і введу вас до Ізраїлевої землі. І пізнаєте ви, що Я Господь, коли Я… дам в вас Свого Духа, – і ви оживете, і вміщу вас на вашій землі, і пізнаєте ви, що Я, Господь, сказав це й зробив, говорить Господь» (Єзек. 37:11-14).
З цим погоджуються слова ап. Павла (Рим. 11:25,26): «Жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган [вибрана громада, наречена Христа] і так увесь Ізраїль спасеться», тобто повернеться назад зі свого стану відчуження, тому що «не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав» (2 в.). Вони були відсторонені від Його ласки, поки не буде вибрана наречена Христа, але будуть відновлені, коли ця праця буде завершена (28-33 вв.). Пророки багато говорять про те, як Бог знову насадить їх, і їх більше ніхто не викорінить. «Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: … і зверну Я Своє око на них на добро, і поверну їх до цього Краю, і збудую їх, а не розіб’ю, і засаджу їх, а не вирву. І дам Я їм
109
серце пізнати Мене, що Я – Господь. І вони Мені будуть народом, а Я буду їм Богом, бо вони навернуться до Мене всім серцем своїм» (Єр. 24:5-7; 31:28; 32:40-42; 33:6-16). Тут не може йти мова лише про їх попередні повернення з неволі Вавилону, Сирії та ін., тому що вони після того ще були викорінені.
Більше того, Господь говорить: «Тими днями не скажуть уже: “Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах”, бо кожен [помираючий] за власну провину помре» (Єр. 31:29,30, порівняй Куліша). Сьогодні цього немає. Сьогодні кожен помирає не за свій власний гріх, а за гріх Адама – «в Адамі всі вмирають». Він їв кислий виноград гріха, а наші батьки продовжували його їсти, стягуючи на своїх дітей подальші хвороби та нещастя, пришвидшуючи таким чином покарання – смерть. День, коли «кожен [помираючий] за власну (і тільки) провину помре», це день Тисячоліття або Реституції.
Хоча здається, що багато пророцтв та обітниць щодо майбутніх благословенств відносяться лише до Ізраїлю, слід запам’ятати, що вони були образним народом; і хоча ці обітниці були дані їм (хоча часом вони мали особливе застосування до нього самого), загалом вони мають також ширше застосування до всього людства, яке цей народ зображував. Тоді як Ізраїль, як народ, був типом цілого світу, його священство було типом вибраного «малого стада», голови і тіла Христа, «Царського Священства»; також жертви, що давали очищення та примирення Ізраїлеві, зображували «кращі жертви», більш повне очищення та дійсне примирення «за гріхи всього світу», частиною якого вони були.
Окрім цього, Бог перераховує й інші народи, обіцяючи їм відновлення. Як переконливу ілюстрацію приводимо мешканців Содому. Звичайно, якщо ми знайдемо чітку підставу для воскресіння содомлян, то зможемо бути впевнені в правдивості цієї величної науки про Реституцію для
110
всього людства, про що звіщалось устами всіх святих пророків. Чому содомляни не мали б мати можливості досягти досконалості і вічного життя, так само, як Ізраїль чи будь-хто з нас? Дійсно, вони не були праведними, але таким не був також ні Ізраїль, ні ми, які сьогодні чуємо Євангелію. «Нема праведного ані одного», якщо не говорити про приписану праведність Христа, Який помер за всіх. Наш Господь Сам сказав нам про те, що Бог послав огонь з неба та знищив їх усіх через їхню гріховність, хоча содомляни не були настільки грішними в Його очах, як євреї, що мали більше знання (Бут. 19:24; Лук. 17:29). До євреїв Капернаума Він сказав: «Коли б у Содомі були відбулися ті чудеса, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день» (Мат. 11:23).
Таким чином, Господь навчає, що содомляни померли, не маючи повної можливості, і що Він гарантує їм таку можливість, коли додає (24 в.): «Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі». Характер Дня суду і його праці буде показаний на наступних сторінках. Тут ми просто звертаємо увагу на той факт, що це буде легкий час для Капернаума, і ще легший для Содому; Бо хоча тоді ще ніхто не мав повного знання, ані всіх передбачених благословенств, які мали прийти через «Насіння», все ж, Капернаум згрішив проти більшого світла.
І якщо Капернаум і весь Ізраїль має бути згаданий і благословенний під «Новим Заповітом», запечатаним кров’ю Ісуса, то чому содомляни також не мали б бути благословенні серед «всіх народів землі»? Напевно, що будуть! Ми також повинні запам’ятати, що оскільки Бог послав «огонь із сіркою з неба… і всіх погубив» ще багато століть перед днем Ісуса, то, коли згадується про їх відновлення, це вказує на їх пробудження, їх повернення з гробу.
111
Тепер давайте розглянемо пророцтво Єзекіїля 16:48-63. Прочитайте його уважно. Бог говорить тут про Ізраїля, порівнюючи його з сусідами, Самарією та содомлянами, про яких каже: «Я їх відкинув, як визнав за добре*». Ані Ісус, ані Пророк не дали ніякого пояснення на перший погляд неоднаковим діям Бога в знищенні Содому і дозволенні іншим, більш грішним від Содому, залишитись непокараними. Все це стане ясним, коли «часу свого» буде об’явлений Його великий замір. Пророк просто заявляє, що Бог «визнав за добре», щоб так зробити, а Ісус додає, що їм буде легше в день суду, аніж іншим, більш винним. А у відповідь на припущення, що смерть завершує всякі випробування, і що через те ніхто не матиме можливості прийти до пізнання правди і до послуху їй, ми можемо відповісти так: Чому Бог визнав за добре усунути цей народ, не давши їм шансу на спасіння через пізнання того єдиного Імені, яким можна спастись? Відповідь буде така: тому що це ще не був відповідний час. «Часу свого» вони будуть пробуджені з мертвих і прийдуть до пізнання правди, і таким чином будуть благословенні разом з усіма племенами землі через обіцяне «Насіння». Тоді вони будуть на пробі вічного життя.
Лише з таким поглядом, а не іншим, ми можемо зрозуміти діяльність Бога любові з амаликитянами та іншими народами, які Він не лише дозволив, але й наказав Ізраїлеві знищити, кажучи: «Тепер іди, і поб’єш Амалика, і вчиниш закляттям, що його, і не змилосердишся над ним. І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовлят, від вола й аж до штуки дрібної худобини, від верблюда й аж до осла» (1 Сам. 15:3). Таке, на перший погляд, нерозсудливе знищення життя здається несумісним з рисою любові, що приписується Богові, і навчанням Христа: «Любіть ваших ворогів», і т.п., доки ми не прийдемо до зрозуміння системного порядку в Божому плані, «часу свого» для виконання
* Переклад KJV
112
кожного його обрису, а також того факту, що кожному члену людського роду відведене місце в ньому.
Тепер ми бачимо, що амаликитяни, содомляни та інші були поставлені в приклад справедливого Божого гніву і рішучості остаточно і повністю знищити злочинців; приклад, що служитиме не лише іншим, але також їм самим, коли настане їх день суду або випробування. Ці люди могли б тоді померти так само від хвороби чи лиха. Для них це не мало великого значення, оскільки вони пізнавали лише зло, тоді як під час випробування, часу свого, вони зможуть навчитися праведності і будуть здатні відрізнити та вибрати добро і отримати вічне життя.
Але давайте розглянемо пророцтво далі. Після порівняння Ізраїлю з Содомом та Самарією і оголошення про те, що він заслуговує найгострішого осуду (Єзек. 16:48-54), Господь каже: «Та я відкличу полон їх, заверну полонених потомків Содоми й дочок її, та полонених Самарії й дочок її, а з ними й твоїх полонених» (перекл. Куліша). Згаданий полон не може стосуватися нічого іншого, як тільки полону смерті, тому що ті, про кого йде мова, вже були мертві. В смерті всі є полоненими, і Христос приходить, щоб відкрити двері гробу і дати свободу полоненим (Ів. 61:1; Зах. 9:11). В 55 вірші це названо «поверненням до свого попереднього стану» – Реституції.
Дехто досить охоче приймає Божу ласку через Христа в прощенні їх власних провин та слабостей, маючи більше світло знання, але не може збагнути тієї ж ласки, що буде проявлена під Новою Угодою щодо інших, хоча, начебто, погоджуються з твердженням Апостола про те, що Ісус Христос, з ласки Божої, смерть скуштував за кожну людину. Деякі з них вважають, що Господь в цьому пророцтві напевно з іронією звертається до євреїв, даючи їм зрозуміти, що Він так само хотів би повернути содомлян, як і їх, але не має наміру цього робити.
113
Але давайте тепер подивимось, як наступні вірші погоджуються з такою думкою. Господь каже: «І згадаю Я Свого заповіта з тобою за днів твоєї молодості, і поставлю тобі заповіта вічного. І ти згадаєш про свої дороги й засоромишся, коли ти візьмеш сестер своїх… І відновлю Я Свого заповіта з тобою, і ти пізнаєш, що Я – Господь, щоб згадала ти й засоромилася, і не могла більше відкривати уста перед ганьбою своєю, коли прощу тобі все, що ти наробила, говорить Господь Бог». Коли Єгова таким чином завірив обітницю, то всі, хто переконаний у вірності Бога, можуть з впевненою надією радіти цій обітниці – а особливо той, хто розуміє, що ці благословенства Нової Угоди були запевнені Богом у Христі, дорогоцінною кров’ю Якого була запечатана ця угода.
До попередніх ап. Павло додає ще своє свідоцтво, кажучи: «І так увесь Ізраїль [живі і мертві] спасеться [буде вилікуваний від сліпоти], як написано: “Прийде із Сіону Спаситель і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні”. Вони за вибором – улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі невідмінні» (Рим. 11:26-29).
Ми не повинні дивуватися, що євреї, содомляни, самаряни і все людство будуть засоромлені та збентежені, коли «часу свого» Бог виявить багатство Своєї ласки. Так, багато з тих, хто тепер є Божими дітьми, будуть збентежені та вражені, коли побачать, наскільки сильно Бог так полюбив світ, і як сильно Його думки та плани були вищі над їх власні.
Християни загалом вірять, що всі Божі благословенства належать лише вибраній Церкві, але тепер ми починаємо розуміти, що Божий план значно ширший, аніж ми припускали, і що хоча Він дав Церкві «цінні та
114
великі обітниці», Він також має щедре приготування для світу, який Він так полюбив, що відкупив. Дуже подібну помилку робили євреї, вважаючи, що всі Божі обітниці були виключно про них і для них; але коли прийшов «свій час» і погани одержали ласку, останок Ізраїлю (ті, що були настільки великодушними, аби радіти тим ширшим проявам Божої ласки) розділив цю збільшену ласку, тоді як решта були засліплені через забобони та людські традиції. Нехай ті члени Церкви, які тепер бачать зоріння Тисячолітнього віку, з його славними користями для всього світу, будуть обережні, щоб не противитись зростаючому світлу і внаслідок цього не бачити його слави і благословень.
Наскільки ж відрізняється цей славний план Бога щодо вибору тепер небагатьох, щоб благословити багатьох в майбутньому, від спотворення цих правд, як це відображається в двох протилежних поглядах – кальвінізмі та армініанізмі. Перший з них заперечує біблійну доктрину про Вільну Ласку і страшно спотворює славне вчення про Вибір; другий заперечує доктрину про Вибір і не може збагнути благословенної повноти Вільної Ласки Бога.
Кальвінізм каже: Бог є всезнаючим. Він знає кінець від початку. І оскільки всі Його наміри будуть досягнуті, Він ніколи не мав наміру спасти ще когось, за виключенням небагатьох. Саме їх Він вибрав і призначив на вічне спасіння. Всі інші були так само призначені та вибрані на вічні муки, тому що «Господеві від віку відомі всі вчинки Його».
Такий погляд має свої добрі сторони. Він визнає Боже всезнання. Він міг би бути нашим ідеалом щодо величного Бога, якби не брак двох суттєвих рис тієї величі – любові і справедливості. Жодна з них не проявляється в приведенні на світ ста сорока двох мільярдів створінь, приречених на вічні муки ще до народження,
115
обманутих запевненнями про Його любов. Оскільки Бог є любов, а справедливість є підніжком Його престолу, то Його характер не може бути таким.
Армініанізм каже: Так, Бог є любов. Приводячи на світ людей, Він не бажав їм ніякого лиха – тільки добра. Але сатана звів першу пару, і таким чином гріх увійшов в світ, а гріхом смерть. Відтоді Бог робив усе можливе для визволення людини від її ворогів, пославши навіть Свого Сина. І хоча тепер, шість тисяч років потому, Євангелія була звіщена лише небагатьом з людства, ми, все ж, надіємося та віримо, що протягом наступних шести тисяч років, завдяки енергійності та відкритості церкви, Бог настільки виправить впроваджене сатаною зло, що всі, які тоді будуть жити, зможуть принаймні пізнати Його любов і одержати можливість увірувати та бути спасенними.
Оскільки такий погляд представляє Бога як істоту, повну любові та доброзичливих намірів для Своїх створінь, все ж, він дає зрозуміти, ніби Бог позбавлений відповідної здібності та передбачливості, необхідних для виконання Його доброзичливих намірів, тобто, що Йому бракує мудрості і сили. З такої точки зору може здаватися, що оскільки Бог був зайнятий приготуваннями і турботою для добра Своїх новостворених дітей, сатана тихо підкрався і одним майстерним ударом зруйнував всі Божі плани, і то до такої міри, що Бог, навіть прикладаючи всі Свої сили, потребує дванадцяти тисяч років, щоб відновити праведність – і то настільки, що залишок людства, який ще житиме, матиме можливість так само легко вибрати добро, як це є з вибором зла. Але сто сорок два мільярди людей, і значно більше після них, згідно цього погляду, втрачені назавжди, не дивлячись на Божу любов до них, тому що сатана втрутився в Його плани. Таким чином, на одного врятованого Богом до слави сатана матиме тисячі у вічних муках.
116
Такий погляд підносить в людських очах мудрість і силу сатани і знижує оцінку тих самих прикмет Бога, про Якого Псалмист говорить протилежне: «Бо сказав Він – і сталось, наказав – і з’явилось». Але ні! Для Бога це не стало несподіванкою і Він не був захоплений зненацька противником. Також сатана в жодній мірі не зірвав Його планів. Бог повністю володіє і завжди володів ситуацією, і вкінці стане зрозуміло, що все співпрацювало у виконанні Його намірів.
Тоді як доктрин про Вибір і Вільну Ласку, так, як про них навчають кальвінізм і армініанізм, жодним чином не можна погодити одна з одною, з розумом чи Біблією, все ж, ці дві прекрасні біблійні доктрини є абсолютно гармонійними та прекрасними, якщо дивитись з точки зору плану віків.
Розуміючи, що так багато великих і славних рис Божого плану для спасіння людства від гріха та смерті все ще належать до майбутнього, і що другий прихід нашого Господа Ісуса є передбаченим першим кроком у виконанні давно обіцяних і довгоочікуваних благословень, чи не повинні ми палкіше очікувати часу Його другого приходу, аніж менш поінформовані євреї прагнули й виглядали Його першого приходу? Розуміючи, що сила Його влади, яку Він тоді застосовуватиме, покладе кінець часу зла, несправедливості і смерті, і що праведність, правда і мир стануть повсюдними – хто не був би радий побачити Його день? І хто з тих, що тепер страждає з Христом і натхнений дорогоцінною обітницею, що «разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним прославитись», не підійме своєї голови і не радітиме кожному доказу наближення Господа, знаючи, що це наближається наше визволення і наше з Ним прославлення? Дійсно, всі, хто симпатизує Його місії благословення та Його духові любові, вітатимуть кожен доказ Його приходу як наближення «радості великої, що станеться людям усім».
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: