ПРОРОЧА ЗГАДКА ПРО НЬОГО – БЛИЗЬКИЙ ЧАС – МЕТА ЦЬОГО ТОМУ – ЗАГАЛЬНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ
“Бо день помсти – у серці Моїм, і надійшов рік Мого відкуплення!” “…бо це буде день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону!” (Іс. 63:4; 34:8).
ОСЬ такі слова стосує пророк Ісая до пори, яку Даниїл (12:1) змальовує як “час утиску, якого не було від існування люду”; про яку Малахія (4:1) говорить: “Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою…”; про яку апостол Яків (5:1-6) каже, що тоді багаті будуть плакати та ридати над лихом, що їх спіткає; яку Йоіл (2:2) змальовує як день хмари та густої імли; про яку пророк Амос (5:20) говорить, що “день Господній тем¬нота, а не світло, і хіба він не темний, і сяйва немає у ньому?”; про яку Господь згадує (Мт. 24:21,22), як про час “скорботи великої”, такої руйнівної за своїм характером, що коли б її не вкорочено, то жодне тіло не уціліло б від її спустошень.
Те, що змальована пророками темрява та день імли є днем суду людського суспільства та народів – днем відплати наро¬дам, – стає очевидним з багатьох текстів. Нехай читач, беручи це до уваги, одночасно пам’ятає різницю між 12 судом народів і судом окремих осіб. Бо хоча кожен народ складається з осіб, і окремі особи є пе-реважно відповідальні за долю народів, а тому повинні терпіти і справді дуже терплять в нещастях, які спадають на них, проте суд світу, коли йдеться про осіб, буде відмінним від суду, де мова йде про народи.
Як вже було показано, днем особистого суду світу буде Вік Ти-сячоліття (Том І, розд. 8). В той час, під сприятливими умовами Нової Угоди і запропонованим ясним зрозумінням правди, а також усілякою можливою допомогою та спонуканням до справед¬ливості, всі люди особисто, а не колективно, як народи або інші суспільні формування, будуть на випробуванні, на суді стосовно вічного життя. Суд народів, започаткований тепер, є судом людей в їхньому колективному (релігійному та гро¬мадському) становищі. Громадські інституції світу тривалий час мали дозвіл панування і сьогодні, коли “Часи поган” при¬йшли до свого завершення, вони повинні здати рахунок. Гос¬подній суд, попередньо висказаний пророками, говорить, що жодна з них не виявиться гідною повтор-ного дозволу або по¬дальшого життя. Панування, згідно постанови, буде від них забране, і Той, Кому належить це право, візьме Царс-тво, і на¬роди будуть дані Йому в насліддя (Єз. 21:27; Дан. 7:27; Пс. 2:8; Об. 2:26,27).
Послухайте слів Господа до народів, зібраних перед Ним на суд: “Наблизьтеся, люди, щоб чути, народи ж послухайте! Хай почує земля та все те, що на ній, вселенна й нащадки її! Господній бо гнів на всіх людей, а лютість на все їхнє війсь¬ко…” “А Господь – …Цар вічний! Від гніву Його затрясеться земля, 13 і не знесуть Його гніву народи”. “Дійде гомін до краю землі, бо в Господа пря із народами… Так говорить Господь Саваот: Ось лихо виходить із люду до люду, і буря велика [постійно зростаючі, важкі для вирішення клопоти та сум’ят¬тя] пробудиться з кінців землі, – і будуть побиті від Господа в день той від краю землі й аж до краю землі”. “Тому то чекайте Мене, – промовляє Господь, – на той день, коли встану, як сві¬док, бо право Моє – позбирати народи, згромадити царства, щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву, бо огнем Моїх заздрощів буде поглинута ціла земля [теперішній суспільний лад]! Бо тоді [опісля] уста чисті народам Я дам, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому” (Іс. 34:1,2; Єр. 10:10; 25:31-33; Соф. 3:8,9; Лк. 21:25).
Ми вже показали (Том II), що наблизився час, і що події дня Єгови вже сьогодні скупчуються довкола нас. Наступні кілька років і неминуче мають надати зрілості елементам, які вже сьогодні і орудують в напрямку сподіваного утиску; і, згідно переконли¬вого пророчого слова, нинішнє покоління стане свідком жахливої кризи і перейде через вирішальний конфлікт.
Звертаючи увагу на цю тему, ми жодним чином не шукаємо простої сенсації і не прагнемо задовольнити звичайну цікавість. Ми також не можемо сподіватись збудити в серцях людей каяття, яке привело б до зміни нинішнього суспільного, політичного і ре-лігійного ладу і запобігло близькому лиху. Надходяче горе є не-минуче: в дію введені потужні рушії, і жодна людська сила не може зупинити їхню дію і їхнє просу¬вання до 14 визначеного кінця; отже, наслідки повинні бути та¬кими, які передбачив і провістив Господь. Жодна рука, крім руки Бога, не може зупинити нинішній розвиток біжучих по¬дій; і Його рука не вчинить цього, доки гіркий досвід згаданої сутички не покладе свою печать на серцях людей.
Отже, головна мета цього тому полягає не в тому, щоб просві-тити світ, оскільки світ може оцінити лише по¬слідовність подій і не більше, але застерегти, заздалегідь озброїти, потішити, підбадьорити і зміцнити “домівників ві¬ри”, щоб вони не потрапили в збентеження, але щоб пробу¬вали в повній єдності і згоді навіть з найсуворішими божест¬венними випробуваннями в пору картання світу, з вірою споглядаючи на славетне завершення цього в добір-них плодах справедливості та тривалого миру.
День помсти природно пов’язаний з милосердним задумом до-зволення його Богом – що виявиться в поваленні тепе¬рішнього порядку речей, як приготуванні до неминучого встановлення Бо-жого Царства на землі під владою Христа, Князя Миру.
Пророк Ісая (63:1-6), сягаючи поглядом кінця жнив Єван¬гельського віку, побачив могутнього Переможця, пишного в Своїм убранні (зодягненого в авторитет та силу), що пере¬можно їхав верхи над усіма своїми ворогами, кров’ю яких поплямлено всі Його шати. Пророк запитав, хто цей дивний незнайомець, кажучи: “Хто це гряде із Едому, у шатах чер¬воних із Боцри? Хто Той пишний в убранні Своїм, що в величі сили Своєї врочисто гряде?”
Треба пам’ятати, що Едом це – ім’я, дане Езаву, брату Якова, після того, як він продав своє первородство (1 М. 25:30-34). Оста-точно це ім’я стосували також до людей, які стали його потомками, і до країни, яку вони населяли (Див. 1 М. 25:30; 36:1; 4М. 20:18,20,21; Єр. 49:17). 15 Врешті, назва Едом властиво символізує клас, який в цьому віці схожим чином продав своє первородство, та ще й з тих самих дріб’язкових міркувань, що й Езав, котрого привабило сочевичне вариво. Цю назву пророки часто вживають в стосунку до великої групи спові¬дуючих віру християн, яку інколи називають “християнським світом” або “християнством” (тобто Христовим Царством), проте, кожна мисляча людина обов’язково повинна зауважи¬ти неправильне застосування цих назв, яке вияв-ляє повне незнання справжньої мети і характеру Христового Царс-тва, а також призначеного часу і способу його встановлення. Це всього-на-всього хвалькуваті зазіхання, які перекручують прав¬ду. Чи справді весь світ вже є християнським? Чи може тільки та його частина, яка бере на себе цю назву, тобто народи Єв¬ропи та Аме-рики? Прислухайтесь до гуркоту канонад, до гу¬пання чобіт війсь-кових колон, до виття артилерійських снаря¬дів, до стогону приг-ноблених, до глухого бубоніння розгніва¬них народів, котрі вперто твердять про себе: “Ні!” Чи ж вони становлять Христове Царство – істинне християнство? Хто візьме на себе відповідальність підт-вердити таке потворне припущення? Облудність таких хвалькува-тих претензій на¬стільки очевидна, що будь-які намагання стати на їхній захист настільки швидко розвіють ілюзії, що жоден бажаючий увіч¬нити їх не візьме на себе такої сміливості.
Відповідність застосування символічної назви “Едом” до хрис-тиянства є виразно підкресленою. Народи так званого християнст-ва мали привілей над усіма іншими народами в тому, що їм, схоже як ізраїльтянам в попередньому віці, були дані Божі провіщення. В результаті освічуючих впливів Бо¬жого Слова до цих народів при-йшли – прямо і посередньо – всі благословення цивілізації, а при-сутність серед них небагатьох святих (“малого стадка”), які розвинулися під ци¬ми впливами, 16 була мов “сіль землі”, що до певної міри зберегла землю від повного морального зіпсуття. Вони, завдяки своєму по-божному прикладу і запалу в дотриманні Слова життя, були “світ-лом світу”, вказуючи людям дорогу до Бога і праведності. Та лише дехто з-посеред цих обдарованих милістю народів зробив власти-вий вжиток з переваг, які перей¬шли до кожного з них у спадок завдяки народженню на землях, благословенних – знову ж таки прямо і посередньо – впливом Божого Слова.
Мов Езав, маси християнства продали своє первородство виня-ткових, особливих привілеїв. Говорячи про маси, ми має¬мо на увазі не лише агностиків, але також переважну більшість світських визнавців релігії Христа, яка є християнською тіль¬ки з імені і в якій відсутній Христовий спосіб життя. Вони віддали перевагу малозначним кусням нинішніх земних вигод взамін за благосло-вення спільноти та єдності з Богом та Христом, взамін за славне насліддя з Христом, обіцяне для тих, котрі вірно йдуть Його слідами пожертвування. Вважаючись номінальним Божим народом – номінальним духовним Ізраїлем євангельського віку, котрого “Із-раїль по тілу” під час юдейсь¬кого віку був тільки образом, – вони насправді дуже мало, а то й зовсім не поважають Божі обітниці. Хоч вони справді є могутнім воїнством, яке носить ім’я Христа і позує перед світом як Христова Церква; хоч вони збудували великі організації, які представляють різні схизми в тілі визнавців Христа; хоч ними написано безліч томів 6ез-“системної теології” і засновано численні коледжі та семінарії для її вивчення; і хоча вони “творили великі чуда” в ім’я Христа, які, однак, часто суперечили вченням Його Слова, все ж вони становлять клас Едома, який продав своє первородство. Цей 17 клас включає майже все “християнство” – всіх вихованих на так званих християнських землях, котрі не скористались з привілеїв та благословень Євангелії Христа і не підпорядкува¬ли їй своє життя. Всі решта, це – невелике число ви-правданих, посвячених і вірних осіб, приєднаних до Христа завдя-ки жи¬вій вірі, котрі пробувають в Христі, в Правдивій Виноградині, як “галузки”. Вони становлять правдивий Божий Ізраїль – справжніх ізраїльтян, в яких немає підступу.
Символічний Едом з пророцтва Ісаї відповідає символічно¬му Вавилону з Об’явлення, а також з пророцтв Ісаї, Єремії та Єзекіїля. Саме так Господь дає визначення і змальовує велику систему, якій люди дали хибну назву “християнство” – Христо¬ве Царство. Оскі-льки земля Едому символізує все “христи¬янство”, то її столичне місто Боцра символізує церковництво – головний оплот християн-ства. Пророк представляє Господа, як переможного воїна, що чи-нить велику різню в Едомі, і особливо в Боцрі. Назва Боцра означає “кошара”. Боцра відо¬ма ще й задля того, що в ній було багато козлів, а сказано, що різня цього дня помсти має бути на “ягнят та козлів” (Іс. 34:6). Козли відповідали б “куколю”, тоді як ягнята представляли б святих в їхніх досвідченнях (Об. 7:14; 1 Кор. 3:1), коли вони знехтували наданими їм можливостями і не бігли так, щоб здобути нагороду їхнього високого покликання. Хоча вони не були відкинуті Господом, проте, як дорослі “вівці” – покликані, вибрані і вірні, – вони не були вартими уникнути утиску.
У відповідь на питання пророка: “Хто це гряде з Едому, у шатах червоних із Боцри?”, сказано: “Це Я, що говорить у правді, що владний спасати!” Цього самого Владику змальо¬вує Об’явитель (Об. 19:11-16), як “Царя над царями, і Господа над панами”, Пома-заника Єгови, нашого блаженного Відкупителя і 18 Господа Ісуса.
Для нашого знання пророк запитує далі, кажучи: “Чом же одіж Твоя червона, а ризи Твої – мов у того, що топтав виноград в тис-карні?” На що Той відповідає: “Я топтав виноград Сам один, не було з-між народів нікого зо Мною; і Я потоптав їх у гніві Моєму, давив їх у досаді Моїй; кров їх бризкала на Мої ризи, от Я й за-плямив усю одіж Мою… День бо помсти мав Я на умі, і настав рік визволу людей Моїх! Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати Мене; та Мені помогла рука [сила] Моя, й досада Моя – вона піддержала Мене! І потоптав Я ворогів в гніві Моєму …і полив землю їх кров’ю!” (Кул). А Об’явитель допо-внює: “…і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседе-ржителя!” (Об. 19:15).
Топтання чавила є останньою рисою жнивної праці. Най¬перше відбувається повне пожинання і збирання. Отже, це топтання ча-вила гніву Бога, в яке буде вкинута “земна вино¬градина” (фальшива виноградина, яка незаконно привласни¬ла собі ці назви “христи-янська” і “Христове Царство”) – коли цілком дозріють її грона без-законня (Об. 14:18-20), – представ¬ляє останню працю цієї багатої на події пори “жнив” (Том 111, розд. 6). Вона представляє нашому розуму останні риси великого часу горя, яке охопить всі народи, і на рахунок якого ми маємо такі численні застереження Святого Пи-сьма.
Факт, що Цар царів, як показано, топче чавило “Сам”, вказує, що сила, вжита для подолання народів, буде божественною силою, а не самою лише енергійністю людей. Це, власне, Божа сила пока-рає народи і остаточно “допровадить присуд [справедливість, пра-ведність, правду] до перемоги”. “І вда¬рить Він 19 землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх [міццю і духом Його правди] смерть заподіє безбожному” (Іс. 11:4; Об. 19:15; Пс. 98:1). Ці почесті майбутньої перемоги правди і справедливості не можна приписати жодному людському вмінню. Ця сутичка розлючених народів буде вкрай нестям¬ною, а страждання народів і поле битви стануть як світ ши¬рокий, і не знайдеться жодного людського Олександра, Цеза¬ря чи Наполеона, щоб випровадити лад з цього жахливого заколоту. Лише при кінці стане відомо, що велична перемога справедливості та правди і покарання беззаконня, разом зі справе-дливою відплатою, сталися завдяки могутній силі Царя царів і Го-спода панів.
Всі ці речі повинні здійснитися в кінцевих днях євангель¬ського віку, бо, як стверджує Господь через пророка (Іс. 63:4; 34:8), “…надійшов рік Мого викуплення!”, і “…це день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону!” Весь Євангельський вік Господь пильно стежив за полемікою, су¬перечками та розбратом в номінальному Сіоні. Він бачив, як Його святі були вимушені бо-ротися за правду та справедли¬вість і навіть терпіти переслідування ради праведності з рук тих, котрі вороже противилися їм в імені Господа. Для розумної цілі Господь досі стримувався від втручання, однак, тепер настав день відплати, коли Господь має з ними супе¬речку, як написано: “…бо Господь має прю із мешканцями земними, бо нема на землі ані правди, ні милості, ані богопізнання. Клянуть та не-правду говорять, і вбивають та кра¬дуть, і чинять перелюб, поста-вали насильниками, а кров до¬торкається крові. Тому то в жалобі земля упаде, і стане нещас¬ним усякий мешканець на ній…” (Ос. 4:1-3). Це пророцтво, правдиве в своєму виконанні щодо 20 тілесного Ізраїля, є подвій¬но правдивим в своєму більш повному застосуванні до но¬мінального духовного Ізраїля – християнства.
“Дійде гомін до краю землі, бо в Господа пря із народами, – Він буде судити кожне тіло і несправедливих віддасть їхньому мечеві, – говорить Господь”. “Послухайте, що промовляє Господь: …По-слухайте, гори [царства], Господнього суду, і візьміть до вух, ви, [досі міцні] основи землі [суспільства], бо в Господа пря із народом Своїм [визнавцями]”, “…несправедливих віддасть їхньому мечеві…” (Єр. 25:31; Мих. 6:1,2).
Послухаймо ще пророка Ісаю, котрий говорить про це про-тистояння: “Приступіть, народи, слухайте й уважайте, люди! Нехай чує земля і все, що її сповнює, вселенна й усе, що вона родить [всі самолюбні та злі речі, які виникають з духа цього світу]! Бо гнів Господній проти всіх народів, і його обурення проти всього їхнього війська: Він [якщо глянути в майбутнє] їх призначив на цілковиту загладу; він на порубання їх видав… їхній край уп’ється кров’ю, їхній порох від ситі стучніє. Бо це день Господньої відплати, рік воздання для оборонця Сіону!” (Іс. 34:1,2,7,8, Хом.).
Ось так Господь вдарить народи і змусить їх пізнати Його силу, і Він визволить Свій вірний народ, який не ходить гріш¬ним шляхом з натовпом, але серед підступного і зіпсованого роду у всьому наслідує Господа, свого Бога. І навіть цей жах¬ливий суд світу – народів, – який поторощить їх на шматки, мов гончарський посуд, стане для них вартісним уроком – коли вони прийдуть на особис-тий суд під Тисячолітнім царюван¬ням Христа. Ось так в Своєму гніві Господь згадає про ми¬лосердя.
* * *
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: