4 Том, 12 Розділ – Велике Пророцтво Нашого Господа Мт. 24; Мр. 13; Лк. 21:5-36; 17:20-37

РОЗДІЛ XII

ВЕЛИКЕ ПРОРОЦТВО НАШОГО ГОСПОДА

Мт. 24; Мр. 13; Лк. 21:5-36; 17:20-37

     ВАЖЛИВІСТЬ ЦЬОГО ПРОРОЦТВА – ОБСТАВИНИ ТА ТРИ ЗАПИТАННЯ, ЩО ПРИВЕЛИ ДО ЙОГО ПОЯВИ – СТЕРЕЖІТЬСЯ ФАЛЬШИВИХ ХРИСТІВ – КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ВІСІМНАДЦЯТИ СТОЛІТЬ – ГОРЕ ПРИ ЗАКІНЧЕННІ ЮДЕЙСЬКОГО ВІКУ І ТАКЕ Ж ГОРЕ ПРИ ЗАКІНЧЕННІ ВІКУ ЄВАНГЕЛІЇ, ПЕРЕПЛУТАНІ В МОВІ ВСІХ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ВІРОВИЗНАНЬ – ГИДОТА СПУСТОШЕННЯ – ВТЕЧА В ГОРИ – ВАГІТНІ І Т.Д. – ПЕРЕД ЗИМОЮ ТА СУБОТОЮ – ОСЬ ТУТ! ОСЬ ТАМ! НЕ ВІРТЕ ЇМ – ГОРЕ ТИХ ДНІВ – ЗАТЕМНЕННЯ СОНЦЯ ТА МІСЯЦЯ ЯК ЗНАКИ – СПАДАННЯ ЗІР – СИМВОЛІЧНЕ ВИКОНАННЯ – ЗНАК СИНА ЛЮДСЬКОГО – ЩО ПОБАЧАТЬ ПОКОЛІННЯ ЗЕМЛІ? – ФІГОВЕ ДЕРЕВО – „ЦЕЙ РІД” – ПИЛЬНУЙТЕ! – „ЯК ЗА ДНІВ НОЄВИХ „НЕ ЗНАЛИ” – ПАМ’ЯТАЙТЕ ДРУЖИНУ ЛОТА – ОДИН ВЗЯТИЙ, ДРУГИЙ ПОЛИШЕНИЙ – ВИБРАНІ, ЗІБРАНІ РАЗОМ ДО ПРАВДИ – ПІДКОПУВАННЯ ДОМУ САТАНИ – ЯК БУДЕ ДАНО ХАРЧ ДЛЯ ДОМУ ВІРИ?

     В ОДНОМУ зі Своїх найбільш промовистих пророцтв, по-міщених в Святому Письмі, наш Господь звернувся до „Ча¬сів Кінця” – завершальної епохи Євангельського віку. Воно було сказане при завершенні Його земної місії, коли Господь крок за кроком прагнув приготувати Своїх учнів до нової епохи, яка мала бути повністю запроваджена після трагедії на Голгофі. Він прагнув, щоб вони зрозуміли, що не належить сподіватися негайних почестей і слави Царства, які, як Ним обіцяно, мали розділити Його вірні. Перед цією славою та благословеннями мали прийти випробування та терпіння. Згідно пророчих слів, Ізраїль мав відкинути свого Господа та Царя і розп’ясти Його; наступно Ізраїль мав бути відданий своїм ворогам, 564 а святе місто та пишний храм мали бути цілком зруйновані. Та Його учні не мали сподіватися бути понад сво¬го Господа, позбавлені докорів та терпінь, які спали на Нього; вірність Господу та Його вченню мала стати причиною нена¬висті до них з боку всіх людей ради Нього; однак, остаточно, після багатьох лих, всі, котрі залишилися вірними до смерті, мали бути нагороджені – коли Він мав прийти знову і взяти їх до Себе, щоб вони розділили Його славу.

Цей урок наш Господь зберіг до часу, коли наблизилося завер-шення Його услуговування. Спершу учні намагалися за¬перечити, наполягаючи (як дехто сьогодні), що Господня справа, як результат їхнього проголошення, повинна завоюва¬ти світ; а Петро пішов ще далі, виразивши незгоду з нашим Господом, кажучи: „Змилуйся, Господи, – такого (смерті, роз¬сіяння Твого народу і загального тріу-мфу зла) Тобі хай не бу¬де” (Мт. 16:22; Мр. 8:31,32). Проте, наш Гос-подь суворо доко¬рив Петру, і всі учні, здається, почали поступово розуміти, що до слави Царства ще далеко, що Вчитель має піти, залиши¬ти їх, а наступно має послати Утішителя, Святого Духа, щоб їх спрямовувати та підтримувати – доки Він знову не прийде у славі Царства Отця.

Роздумуючи таким чином і пригадуючи останні слова нашого Господа про храм, які ще відлунювали в їхніх вухах, учні почали допитуватись Вчителя про виразний зміст того, що було незрозумі-ле для їхнього розуму.

Три запитання

     „Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: „Скажи нам, – (1) коли станеться це [знищення храму і т.д.]? (2) Яка буде ознака Твоєї 565 присутності* і (3) кінця світу [віку]? (Мт. 24:3). (*Вжите тут грецьке слово „parousia” неодмінно означає присутність, а не прихід. Див. Revised Version – примітки, а також „Emphatic Diaglott”).

Немає сумніву, що обставини і запитання були наслідком божественного провидіння, бо пророцтво більше стосувалося настанов для Божого народу, який живе в цьому часі „жнив”, ніж тих з його числа, які ставили питання. Вивчаючи про¬роцтво, дуже важливо пам’ятати питання, на які дано натхнену відповідь. Троє євангелістів – Матвій, Марко та Лука передають пророцтво з великою схожістю, та оскільки запис Матвія є найбільш повний та послідовний, ми загально про-стежимо його розповідь, враховуючи кожну відмінність, записану в інших переказах.

Стережіться фальшивих Христів

     „Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: „Я Христос”, і зведуть багатьох” (Мт. 24:4,5).

У своїй мові, що записана в Діях 5:36,37, Гамаліїл говорить про двох таких фальшивих Христів, а історія згадує ще кількох інших, які звели чимало юдеїв. Найбільш відомим серед них був Шаббатаі Ле-ві зі Смирни, що заявив про себе в 1648 р. н.е. Шаббатаі Леві на-звав себе „Первородним Сином Бога, Месією, Спасителем Ізраїля” і пообіцяв повернути царство та добробут. Шаббатаі, пише історик, „здомінував тут [у Смирні] до такої міри, що деякі його послідов-ники пророку¬вали і потрапляли у несамовите захоплення: чотири сотні чоловіків та жінок пророкували про його міцніюче царство. Деяких, здавалося, опанували духи; деякі потрапляли в транс і з піною на устах докладно переказували 566 про свій майбутній достаток, про свої видива Лева з покоління Юди та тріумф Шаббатаі”. Безперечно, це було імітоване сатаною виконання пророцтва Йоіла (3:1) – було імітацією Святого Духа, яку можна засвідчити у релігійному пробудженні нашого часу. Загалом було п’ятдесят або й більше фальшивих Христів – чоловіків та жінок, – і багато з них напевно були у нестямі, опановані злими духами. Та скажемо, що жоден з них, ані всі гуртом вони не „звели багатьох”. В цьому місці і далі в про¬роцтві наш Господь застеріг саме від тих, які „зводять ба¬гатьох”, і ми згадаємо перше тих антихристів, які справді звели багатьох.

Історія вісімнадцяти століть, провіщена в кількох словах -Мт. 24:6-13; Мр. 13:7-13; Лк. 21:9-19-

     „Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки [погрози, інтриги], – глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому”. Але це не кінець ще. Бо „повстане народ на народ, і царство на царство”, і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це – початок терпінь породільних” (Мт. 24:6-8).

Ось так коротко наш Господь зробив підсумок історії світу і навчив учнів не сподіватися Його надто швидкого другого приходу та повного слави Царства. І цілком доречно: історія світу є саме такою і не інакшою – звістки про війни, інтриги, голод та епідемії. Водночас наш Господь відокремив історію справжньої Церкви, надавши їй схожої стислості, а саме:

„На муки тоді [протягом того ж періоду часу, євангельського віку] видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи [люди] за Ймення Моє. І багато-хто в той час [на протязі того ж періоду] спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Повстане багато фальшивих пророків 567 [вчителів], – і зведуть багатьох. І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне” (Мт. 24:9-13).

Чи можливо в світлі історії зобразити шлях справжньої Божої Церкви більш стисло? Напевно ні. Схожість бездоган¬на. „Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані”- пише апостол; і хто не мав в цьому участі, має усілякі підстави сумніватися у своєму становищі сина перед Богом (Євр.12:8). Схоже є з Церквою, як одним цілим,- коли клас Ізмаїла та Езава не переслідував її, це свідчило, що в ній було стільки духа світу, стільки „холодної любові” до Господа та Його правди, що вона не була вартою переслідувань. Однак, якщо брати за основу той самий принцип і Господнє пророцтво, то на всьому шляху, протягом всього Єван¬гельського віку, було деяке число вірних до смерті – „мале стадко”.

Євангельське свідчення по всьому світу -Мт. 24:14; Мр. 13:10-

     „І проповідувана буде ця Євангелія Царства по цілому світу, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!”

Тут Господь ще раз зрозуміло показав учням, що кінець віку є набагато далі, ніж вони думали, і що послання Його Царства мало бути радісною вісткою не лише для Ізраїля, але й для всіх народів. Проте, це зовсім не означало, що інші народи приймуть Євангелію, яку відкинув Ізраїль. Ми швидше повинні сподіватися того, що вже попередньо збагнули, – що коли бог цього світу засліпив Ізраїля, він також засліпить переважну більшість інших народів і стане їм на заваді, щоб побачити в Христі Божу силу і Божу мудрість – що, зрештою, він і вчинив (1 Кор. 1:24). Якщо знайдено вартим статися „царським священством” тільки залишок Ізраїля (особливим чином навчений під Законом на протязі століть), тоді чого можна сподіватися від язичницьких народів, які довго „не мали надії і (були) без Бога на світі”?.568

Було б добре звернути старанну увагу на слова нашого Гос¬пода – що Євангелія не мала бути проповідувана народам, щоб їх навер-нути, але для свідоцтва народам, а також щоб покликати, вдоско-налити і зібрати з усіх народів „вибраних”. Згодом „вибрані”, як Царство, благословлятимуть народи, від¬чиняючи зачинений слух для Євангелії, а засліплені очі – для Істинного Світла.

Це свідоцтво вже було дане: Слово Господа, Євангелія Царства вже була опублікована для кожного народу на землі. Не кожна особа її чула, але не таким є зміст пророцтва. Про¬голошення мало бути і відбулося в межах народів. І прийшов кінець! Як пояснив наш Господь, „жнива – кінець віку” (Мт. 13:39). Дехто намагався піддати сумніву, чи це передбачення справді виконалося, бо місіонери, які відбули до язичницьких земель, в загальному дуже мало знали, а то й не знали нічого про радісну вістку, на якій особливим чином наголошував наш Господь, – про „радісну вістку Царства”. І все ж відпо¬відаємо, що друковані Євангелії від Матвія, Марка, Луки та Івана вирушили до них, звершуючи повноту новини Царства, – таку, як ми її маємо.

Стисло підсумувавши вісімнадцять століть випробувань та пе-реслідувань Своєї Церкви, а також плід її праці успішного свідку-вання всім народам, наш Господь, не гаючись, дав відпо¬відь на важливе питання про те, як живущі знатимуть про час і факт Його другої присутності. Він обминув питання про руйнування каміння святині, щоб учні не пов’язували цієї події з Його другим приходом, маючи намір лише порівняти горе тілесного Ізраїля під час повалення його державності з горем духовного Ізраїля з імені при закінченні цього віку – образ і позаобраз.

Очевидним наміром з боку Бога, хоч невідомим для євангелістів, було записати пророцтва нашого Господа части¬нами: трохи тут і трохи там – 569 згадати про образне горе образного Ізраїля при закінченні образного жнива – тут, а послатися на схоже, хоч більш загальне і значніше горе позаобразного Ізраїля, християнства, при кінці цього віку – в ін¬шому місці. Справді, пророки висловлювалися про нашого Господа, що Він відкривав Свої уста у притчах і таємницях і „без притчі нічого Він їм не казав”. Однак, згідно Божого наміру таємнича мова і притчі стають сьогодні зрозумілі для всіх, очі котрих є помазані справжньою маззю.

Горе при закінченні Юдейського віку

     Запис Луки про горе Ізраїля по тілу, яке сягнуло куль¬мінації в 70 році н.е., є найдокладнішим, тому пропонуємо саме його:

„А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в око¬лицях – хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудь¬ми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі на¬роди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган” (Лк. 21:20-24).

Очевидно, згадана частина пророцтва нашого Господа сто-сувалася подій в Ізраїлі по тілу; і, як нам розповідає історія, це докладно виконалося в усіх подробицях в жахливих сценах, якими Юдейський вік та державний лад прийшли до свого кінця. „Це будуть дні помсти на цей народ, щоб все написане в Законі і про-роках про них, могло виконатися”. 570

Однак, слова нашого Господа, згадані Матвієм та Марком, дещо відрізняються від попередніх і напевно мають від¬ношення до горя духовного Ізраїля в кінці Євангельського віку. Немає сумніву, що одні та другі слова належать нашому Господу, однак євангелісти, не знаючи про два жнива і про два часи горя, а вважаючи їх простим повторенням, не запи¬сали обох висловлювань, бо Господь так покерував, щоб закрити, заховати факти щодо цього жнива, аж прийде влас¬тивий час для їхнього об’явлення.

Горе при закінченні Євангельського віку

     Записане Матвієм та Марком в даному випадку майже збі-гається. Матвій пише:

„Тож, коли ви побачите ту „гидоту спустошення”, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, – хто читає, нехай розу¬міє, – тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. Хто на покрівлі, не¬хай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі, – хай на¬зад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто го¬дує грудьми, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбота велика настане тоді, „якої не було з первопочину світу аж досі” й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоро¬тяться” (Мт. 24:15-22; Мр. 13:14-20).

В цьому описі є чотири речі, які вказують, що хоча він міг мати образне застосування до горя при закінченні Юдей¬ського віку, проте його справжнє, найважливіше застосування належить до горя, яким закінчується вік Євангелії. (1) Посилання на „гидоту спустошення”, згадану в Даниїловому пророцтві. (2) Твердження, що горе буде найбільш суворе, яке світ коли-небудь знав чи коли-небудь знатиме. (3) Коли б цей кривавий безлад не вкорочено, не врятувалося б жодне тіло. (4) 571 Наступні слова контексту неза-перечно змальовують події при закінченні Євангельського віку – події, які неможливо за¬стосувати до кінця Юдейського віку і які на той час не викона¬лися. Два пункти заслуговують особливого розг-ляду.

Пророк Даниїл (9:27) справді написав, що після того, як Месія буде „погублений” посеред сімдесятого тижня ласки угоди, Він, встановлюючи позаобразні жертви поєднання, закінчить жертви та хлібні жертви Закону; і, оскільки тоді ги¬дота матиме перевагу, Він виллє знищення на спустошителя (відкинутий народ), як Бог попередньо постановив.

Все це мало своє виконання в знищенні державного ладу Ізраїля по тілу. Відколи наш Господь сказав, що „ваш дім зали¬шається порожній для вас”, і „відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: „Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!”, їхня релігія стала огидою, пустою формою, знаком заперечення ними єдиної передбаченої Богом жертви за грі¬хи. Перебуваючи під прокляттям, вони напровадили на себе засліп-лення (Мт. 27:25), а сам шлях до їхнього зруйнування став таким швидким, як це Бог постановив і провістив.

Однак Даниїлове пророцтво в великій мірі стосується та¬кож гидоти, що чинить спустошення в духовному номіналь¬ному Ізра-їлі; прийшовши до влади, яку представляло папство, вона мала величезний та згубний вплив духовного спустошен¬ня в духовному домі, тобто в храмі Бога, в Церкві Христа. Ця огидна система гріха мала тривати до часу очищення класу святині; крім цього вона мала сягнути великого розквіту і сприяти тому, що багато в номі-нальному духовному Ізраїлі відкинуло викупну жертву, дану раз за всіх. Наслідком її всю¬дисущого впливу мало статися спустошення відкинутого хри¬стиянства (Див. Дан. 11:31; 12:11; та „Виклади Святого Письма”, том III, розд. 4).

Велика гидота спустошення, в основі якої лежить доктрина лі-тургії (що в справі очищення гріху замінила велику жертву Голгофи на людські зусилля), сьогодні доповнюється тео¬ріями самоспо-кутування, і ці всюдисущі гидоти підтри¬муються таким впливом та софістикою, що вони зведуть багатьох – „якщо можна і вибраних”, – і будуть провісниками знищення християнства.

Споглядаючи назад, бачимо ще іншу паралель між за¬кінченням Юдейського та Євангельського жнив. Відкинення тілесним Ізраїлем справжньої жертви за гріхи і збереження ним образних жертв, які вже не приймалися Богом і були ги¬дотою, виявилося суттєвим чинником, пов’язаним з його на¬ціональним та церковним занепа-дом. Так і сьогодні, від¬кинення доктрини викупу і прийняття чис-ленних літургій, добрих діл, а то й самобичування, є в Божих очах гидотою і суттєвим чинником, пов’язаним з занепадом цивільного та церковного християнства.

Як вже підкреслювалося, гидотою спустошення, що осквернила святе місце Бога, тобто справжній храм, Церкву, було папство, наріжним каменем якого сталася блюзнірська доктрина літургії. Гидота, опоганення та спустошення іс¬нують віддавна, проте тем-рява неправди була на протязі минулих віків настільки густою, що лише деякі (а то й взагалі ніхто) могли це зрозуміти. Навіть реформатори не вважали літургію огидою, і це очевидний факт, бо хоч англіканська церква в своїх догмах заперечувала владу священиків створю¬вати Христа з хліба та вина і жертвувати Його знову, однак, ми не бачимо жодного натяку, щоб жахливість такого гріхов¬ного чину сталася зрозумілою. Навіть Лютер, який оприлюд¬нив численні гріхи та віроломства папства, не побачив у літур¬гії великої гидоти спустошення. Навпаки, повернувшись до своєї церкви після перебування в замку Вартбурґ, і знайшов¬ши, що усунено літургію, ікони та свічки, для яких відсутнє авторитетне підтвердження Святого Письма, Лютер відновив літургію.

Якщо так, тоді великої ваги набувають слова нашого Госпо¬да: „Тож, коли ви побачите ту „гидоту спустошення”, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, – хто читає, нехай розуміє, – тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають”. Тут ми повинні пам’ятати про паралелі між обома жнивами, двома часами горя і двома втечами, і повинні взяти до уваги, що Юдея символізує сьо-годнішнє християнство.

Грецьке слово, перекладене виразом „гори”, можна з такою ж, або й ще більшою ймовірністю, перекласти виразом „гора” (в од-нині); і таким, переважно, є переклад Common Version. Справді, втеча з (буквальної) Юдеї чи то на гору, чи на числен¬ні гори зда-ється дивною, оскільки Юдея насправді є „гірською місцевістю”, і про Єрусалим сказано, що він поставлений на вершині гір. Однак, виявляється, дуже просто застосувати слова нашого Господа до теперішнього часу і до Господнього народу в християнстві, котрий сьогодні, в світлі теперішньої Правди, бачить гидоту, що знахо-диться там, де вона не по¬винна бути, – на святому місці замість справжньої жертви. Вони повинні одразу втікати від впливу гидоти і від системи, яка фальшиво титулує себе Христовим царством (горою), на справжню гору або Царство, яке Христос тепер повер-нувся закласти в славі та силі.

Однак залишити християнство, зректись його святинь, йо¬го форми набожності, його світських успіхів, його догідли¬вості та почестей, і безстрашно стати проти його прилюдних звинувачень та анафем, проти різних шляхів бойкоту і утікати до Господа та справжнього Царства – відкинутого, зігнорова¬ного і забутого мудрими та багатими цього світу, – означає справжню втечу, справжню подорож, і лише нечисленні, „свя¬ті”, подумують вирушити в дорогу. Небезпеки на шляху наш Господь змалював таким чином, що вони здаються надто виснажливими і навіть всу-переч Його звичній мові – 574 коли їх застосувати лише до фізич-них тягарів віруючих, котрі утікали з Юдеї при закінченні Юдей-ських жнив. Однак Його слова, очевидно, більш відповідають ду-ховній втечі та випробуван¬ням цього часу жнив. Одним словом, цей наказ втікати і опис труднощів втечі можна правильно зрозу-міти лише, пов’я¬зуючи його з вказівкою Об’явлення (18:4): „Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його.”

„Вийдіть із нього, люди мої!”

     „Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі, – хай назад не вертається взяти одежу свою” (Мт. 24:17,18).

Ці нагадування вказують на властивість поспішної втечі з „Ва-вилону” – так швидко, як кожен побачить гидоту спусто¬шення. Всяке зволікання, дебатування або людське міркуван¬ня будуть, за словами Господа, небезпечними: як тільки Гос¬подь дав нам поба-чити гидоту Вавилону і стосунок цієї гидоти до всіх, котрі назва-лися Його ім’ям, не можна втрачати жодно¬го часу в непослуху. Проте, багато, втративши пильність до слів Учителя, дозволили зв’язати собі руки й ноги, і їхня втеча тепер є майже неможливою. Вчитель каже: „Мого голосу слу¬хають вівці Мої… і за Мною слідком вони йдуть.”

В цих текстах є ще інша лекція: вони показують, що деякі з Го-споднього народу перебувають в одному стані або місці, а інші – в другому. Одні перебувають на „полі”, тобто в світі, осторонь всіх людських організацій: вони не повинні думати, що властиво перш приєднатися до номінальних церков. Вико¬ристовуючи свою віль-ність, вони повинні утікати від свого становища в світі, щоб бути 575 заодно з Господом, як члени Його Царства – гори.

Деякі з Господнього народу знаходяться в будинках, тобто цер-ковних системах Вавилону, проте, як наголошувалося, во¬ни є свя-тими, які в загальному перебувають на покрівлі – ве¬дуть краще життя, мають кращий досвід та кращу віру, ніж ті, які просто є членами номінальних церков. Втікаючи, вони не повинні сходити в дім (номінальні церковні системи), щоб відшукати і забрати з собою своє „майно”, свої цінні, з люд¬ського погляду, речі – титули, звання, повагу, похвали доброї та правильної поведінки і т.п., – а мають покинути все задля Христа і утікати до справжнього Царст-ва.

Труднощі втечі

„Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, за днів тих!” (Мт. 24:19).

Є духовні „немовлята” і є буквальні немовлята, є позашлюб¬ні діти і є сини. Ап. Павло описує своє захоплення євангельсь¬кою працею як пологові муки вагітної. Він каже: „Дітки мої, – я знову для вас терплю муки породу, поки образ Христа не відіб’ється в вас!” (Гал. 4:19). Схожим чином всі вірні слуги Христа, всі ревні працівники, що працюють задля душ, є опи¬сані в тексті як „вагітні”. Духовне дітонародження, згідно при¬кладу апостола, є найпо-чеснішою службою, що захоплює ува¬гу декого з найбільш посвя-чених Божих дітей. Та який жаль! Як бажання Авраама та Сари допомогти в виконанні Божої обітниці привело до неуповноваже-ного чину і створило клас Ізмаїла, який, народившись за тілом, переслідував насіння, народжене законним шляхом, так і з багатьма тими, які сьо¬годні є „вагітні”, які допомагають творити неза-коннороджених „дітей Бога”. Однак, всім треба пам’ятати, що при цьому повинні бути використані лише законні засоби: всі Божі діти є сплоджені 576 через слово і духа правди, а не через людські теорії та духа світу.

Фальшиві погляди на божественний план (припущення, що всі, за винятком вибраної Церкви, будуть вічно мучені) так збудили прагнення декого народжувати „дітей”, що для їхнього сплодження вони вдалися до різних людських ви¬находів – не догледівши факту, що всі, не „сплоджені від Бога”, не сплоджені „словом правди” (не лише буквою Слова, але й „з духа” правди), є незаконними, не є від Бога, і не тракту¬ються як сини (Євр. 12:8). Як наслідок, номінальна церква сьогодення „бажає хвалитися тілом” – кількістю, прибутками, інтелектуальним рівнем – і в великій мірі має „вигляд побож¬ності”, не маючи при цьому справжнього духа і впливу в серці. В ній є багато „немовлят”, деякі з них є справді немовлятами в Христі, проте переважна більшість не є синами Бога, а є позашлюбними дітьми – „куколем”, – сплодженими не Прав¬дою, а помилковими вченнями. Зростає намагання привести на світ ще більше незаконнородженого потом-ства, – споді¬ваючись таким чином спасти його від вічних мук та неспра¬ведливого вироку з боку, як вважається, немилосердного Бога.

Однак, як справді важко цим дорогим дітям Бога, котрі образно, за словами нашого Спасителя, є „вагітними”, утікати з номінальної церковної системи з її громіздким механізмом фальшивого та пос-пішливого сплодження, яким вона звикла пишатися і який є пред-метом її хвастощів. Безумовно, для таких буде важко полишити все і утікати до Господа на Його гору (Царство). Їм буде важко повірити, що Господь справді добрий, справедливий та милосердний, і що в Нього є ласка¬вий задум, який дасть все потрібне кожному членові роду Адама – усім викупленим великим „викупом за всіх”.

Клас, який цими днями годує „грудьми”, також містить багато шанованих, добрих, повних шляхетних намірів Божих дітей. Він охоплює багатьох служителів і вчителів Недільних Шкіл, 577 чия релігійна праця полягає в даванні „молока” – не завжди „щирого духовного молока”, а переважно розрід¬женого, розбавленого тра-диціями, філософією та опіумом світської мудрості, що дозволяє тримати своїх „немовлят” слу¬хняними, сонними, „добрими” і пе-решкоджає їхньому зросту в знанні та ласці, вважаючи це небез-печним.

Частина цих вчителів справді намагається дати „щире ду¬ховне молоко”, щоб їхні „немовлята” могли ним зростати, мог¬ли вчитися їсти і засвоювати твердий харч, приходячи до зрі¬лості в Христі; однак, після повторних спроб вони стверджу¬ють, що навіть „щире духовне молоко” не відповідає біль¬шості їхніх „немовлят”, і вважають обов’язком розбавляти це молоко, щоб їхні „немовлята” не знесиліли та не повмирали.

Їм не до тями, що більшість „немовлят”, не сплоджених з ду¬ха правди, ніколи не зможе засвоїти духовне „молоко”, бо „лю¬дина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, …і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2:14,12). Вони також не розуміють, що таке невміння розпізнати виснажує, затримує ріст і розбещує справжніх духовних „немовлят”, які пе-ребувають під їхнім наглядом, і які „за віком повинні бути вчите-лями” (Євр. 5 :12).

Отже, багато з-посеред згаданого класу справжніх дітей Бога почує заклик: „Вийдіть із нього, люди Мої!”, та навіть тут вони зазнають великих труднощів цього дня. В міру зро¬зуміння тепері-шньої правди вони не тільки боятимуться дава¬ти її своїм підопіч-ним, але й самі боятимуться поступати згід¬но неї, щоб це не відо-кремило їх від їхніх вихованців. Вони боятимуться утікати цього дня, знаючи, що лише деякі з їхніх „немовлят” зможуть або схочуть приєднатися до втечі; і на¬справді тільки духовно розвинуті зможуть перенести це важке випробування. Деякі перейдуть скруту безпечно, як „пере¬можці”, натомість інші, боязливі, будуть по-лишені, щоб перей¬ти велике горе. 578

Утікання перед настанням зими

     „Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбота велика настане тоді, „якої не було з первопочину світу аж досі” й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться” (Мт. 24:20-22).

Збирання Церкви відбувається в пору, звану часом „жнив”, – при закінченні літньої пори ласки. Наш Господь пояснив (Мт. 13:30,37-43), що в цих жнивах Він збере Свою пшеницю в засіки і спалить кукіль в подальшому великому часі горя. В сільській місцевості все ще зберігся звичай залишати палення сміття до зими. Розуміємо, що наш Господь мав на увазі, що ми повинні шукати допомоги та сил для втечі з Вавилону ще перш ніж на нього прийде зимова пора його горя.

Ми повинні пам’ятати, що в цих жнивах має бути врятовано два класи пшениці – навіть коли це може здаватися проти¬природним. (1) „Переможці”, вірні, ретельні в послуху, забрані перед „зимою” і

пораховані вартими „уникнути всього того, що має відбутись” (Лк. 21:36). (2) Лояльні, проте повільні в послуху Божі діти, переобтяжені, ревні не від знань і більше чи менше зіпсовані духом цього світу. Вони матимуть допомогу під час втечі з Вавилону, коли він падатиме, коли вони утікатимуть зимою – про що сказано словами пророка: „Минули жнива, покінчилося літо [прийшла зима], а ми не спасенні” (Єр. 8:20). Господь ласкаво зве-ртає увагу, що всі справді лояльні з-посеред них остаточно „вийдуть з великого горя” і будуть перед престолом (але не на престолі з „малим стадком”, яке вспадкує Царство, як співнаслідники з Христом), обмивши свої шати в крові Агнця (Об. 7:14,15). 579 Молімся і будьмо діяльними, щоб наша втеча сталася перш ніж прийде „зима” утиску.

Ми повинні молитися і докладати зусиль, щоб нам не довелося утікати навіть суботнього дня. Якого суботнього дня? Не сьомого дня тижня і не першого дня, бо „новомісяччя” та „суботи”, звичай-но, не зможуть перешкодити хри¬стиянам в їхній буквальній втечі (Кол. 2:16). Субота тут означає велику позаобразну Суботу – Тися-чоліття, суботню сьому тисячу років. Якщо ми почали наше вті-кання перш ніж вона почалася хронологічно, тим краще для нас: чим далі ми входимо в неї, тим важче буде звільнитися з Вавилону і за¬лишити його – саме в той час, коли він найбільше потребує нашої допомоги і благає про неї для своєї підтримки. Та Бог проголосив, що Вавилон мусить упасти і жодна сила не може його підперти: тому ніхто, розуміючи які неправі вчинки Ва¬вилону і якою вдячною та милостивою буде праця Господа після усунення Вавилону і прославлення істинної Церкви, ані на мить не запрагне пе-решкодити цій праці.

Велике горе цього часу „зими” не матиме прецедентів, і наш Господь запевнив, що жодна схожа річ не сталася і вже не станеть-ся світу. Це однозначно ототожнює мову Господа з подіями горя при закінченні цього Євангельського віку, про який пророк каже: „І постане [візьме правління] того часу Михаїл [Христос]…. і буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу” (Дан. 12:1), а також з пе¬ріодом, згаданим в Об’явленні (11:17,18), коли „погани розлю¬тилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити”.

Це горе буде таким великим, що без втручання певної сили ззовні аби його скоротити, людство зникло б остаточно. Та Бог приготу-вав силу для втручання – Своє Царство – Христа і його Церкву, „вибраних”. В належному часі вибрані втру¬тяться і виведуть лад з земного замішання.

Фальшиві месії та фальшиві вчителі

     „Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут” чи „Отам”, – не йміть віри. Бо настануть Христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чи-нити великі ознаки та чуда, що звели б, коли можна, і вибраних. Це Я наперед вам сказав” (Мт. 24:23-25).

Згадані тут ошуканці напевно не відносяться до фанатиків, що час від часу претендували бути Христом і зводили декого з тих, хто мав хоч малу частку здорового глузду та розваж¬ливості. Ми вже вказали на антихриста, великого ошуканця, папство (*Том II, розд. 9), що протягом століть сидів в духовному храмі, виставляючи себе єдиним представником Христа – Його заступником, – про якого наш Господь вірно сказав завчасу, що весь світ дивуватиметься з нього – крім тих, чиї імена записані в книзі життя Агнця (О6.13:8). Схожим чином англіканська церква є не лише церквою, тобто „тілом”, але й має земну голову в особі повновладного пред-ставника – коро¬леви. Хоч не так докладно, однак схоже діється з грецькою католицькою церквою, головою якої є цар Росії і який має набагато більше влади. Якщо папство є антихристом, псевдо-христом, фальшивим Христом, то чи ж інші фальшиві тіла з фаль-шивими головами не є тими фальшивими Христами або антихрис-тами – незалежно, як багато чи мало справжніх святих Бога пере-буватиме в них?

Різні протестантські віровизнання хоча й не визнають жод¬ної іншої голови крім Христа, однак на практиці існують на чолі з власними синодами, конференціями та радами, з яких беруть для себе правила, звичаї та визнання віри, – замість однієї єдиної голови єдиної справжньої Церкви.

Довгий час в тій чи іншій мірі ці людські системи настільки підміняли справжнього Месію (Голову і тіло), що їм вдалося част-ково ошукати багатьох. Однак сьогодні, наприкінці століття, ці облуди втрачають свою силу. 581 Сьогодні лише деякі пресвітеріани, якщо такі взагалі є, вірять, що вони становлять справжню Церкву. Також методисти, баптисти, лютерани та інші вже не думають так про свої системи. Навіть визнавці англіканської церкви, грецькі та римські католики поступово звільняються від ілюзій, що їхня церква є єдиною Церквою, осторонь якої немає вибраних. Однак в пророцтві, яке ми бе¬ремо до уваги, наш Господь застерігає нас від небезпеки „то¬дішніх”, тобто нинішніх фальшивих Христів. В згоді з цим ми знаходимо в Об’явленні (13:14-18) пророцтво про особливий поєднаний вплив, яким будуть згур-товані протестантські віро¬визнання; навіть відокремлені, вони прийдуть до співпраці з папством – шляхом, що додасть обом зро-стаючого впливу і обмане тих багатьох, які вважатимуть, що нове поєднання стане Божим знаряддям для виконання праці, передба-ченої для Месії, тобто стане Його представником.

„Зійде сонце правди”

     „А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині” – не виходьте, „Ось Він у криївках” – не вірте! Бо як блискавка [сонце] вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського” (Мт. 24:26,27).

Про те, що великі омани, „дія обману” сатани є близько нас, свідчать не тільки згадані слова нашого Господа, але й слова апос-тола Павла (2 Сол. 2:10-12). Коли б було докладно відомо наперед, якого вигляду набуватимуть ці облуди, це до деякої міри перешко-дило б їхньому обманливому впливу. Бог дозволяє ці омани з єди-ною ціллю – відділити „переможців” від усіх інших, даючи нам лише запоруку, що „вибрані” будуть збережені від падіння. Та цілком можливо, що деякі з цих ви¬пробувань, пересіювань та оман можуть близько прийти на тих, які володіють найбільшою мірою світла теперішньої правди. Як важливо, щоб ми в усіх відношеннях „берегли себе самих в Божій любові”, 582 щоб ми не тільки мали знання правди, яке, окремо взяте, може принести зарозумілість, але щоб до¬датково ми мали Христового духа, що його має створити знан¬ня, – любов до Бога, любов один до одного і чуйність до всіх людей, бо „любов будує” характер на подобу нашого Господа.

Слова „ось Він у криївках” вже стверджуються спіритистами: на деяких своїх сеансах вони можуть розмовляти лицем до лиця з Господом, і будь-яка особа, котра симпатизує їхнім поглядам, може мати такий самий привілей і т.д. А що коли застереження про можливість зведення навіть вибраних, означає, що „навіть вибрані” підлягатимуть найсуворішим випробуванням цього злого дня? „І хто встояти може?” (Об. 6:17). Відповідь через пророка є такою: „У кого чисті руки [моральне життя] та щире серце [сумління не винуватить його перед Богом та людьми]: …він зійде на гору Гос-подню [Царство] і …буде стояти на місці святому Його” (Пс. 24:3,4).

Але як Божому народу упевнитися, що такі прояви не є справ-жніми? Господь навчив нас, що Його день прийде, мов злодій вно-чі, що в Своїй присутності Він буде невидимий для світу, догля-даючи працю жнив – зібрання Його вибраних і т.п. Як знати, що Він не з’явиться Своєму чекаючому народу у „криївках”, на сеансах – як каже дехто з так званих хри¬стиянських спіритистів?

Знаємо, що Він не з’явиться нам таким чином, бо: (1) Він навчав, що ми маємо бути „перемінені”, вчинені „як Він”, а отже „будемо бачити Його, як Він є”; і (2) Він застеріг нас від зведень, коли нам пропонуватимуть показати Його в ви¬падку нашого незміненого, тілесного стану, і промовив: „Коли вам, отже, скажуть: Ось він у пустині…; ось він у криївках, – не вірте” (Хом.), бо жодним таким чином Він не буде об’явле¬ний. Навпаки, „як блискавка 583 [сонце] вибігає зо сходу [не обмежується ні відлюдним місцем, ні самотньою кімнатою], і з’являється [всюди] аж до [найвід-даленішого] заходу, так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського”.

Об’явлення нашого Господа в Його другій присутності не буде ані в кімнаті, ані для певної громади в пустині чи криївці, ані навіть для одного народу – як при першій присутності, – але буде за-гальним, всесвітнім об’явленням: „Зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”. Цей всепроникаючий промінь істини великого Сонця Правди вже викликає значне замішання серед людей, сяючи в темному місці та виявляючи всяку неправду і зіпсуття. Світло робить всі речі явними. Це велике Світло світу, Христос, (і, остаточно, з’єднана з Ним Церква) благословлятиме людство, виводячи на світ¬ло всі приховані вчинки темряви, бо немає нічого приховано¬го, що не виявиться. „Бо виявить день”, і немає дня без Сонця, яке сяє від Сходу і до Заходу. „Світлом правдивим був Той, Хто просвічує [у своєму часі] кожну людину, що приходить на світ.”

(В подальшому ми дослідимо Мт. 24:28 – як підсумок 41 вірша, – щоб побачити відповідність написаного Матвієм з тим, що напи-сано Марком та Лукою).

Затемнення сонця та місяця як знаки

     „І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьмиться і місяць не дасть свого світла”, і зорі попадають з неба, і сили небесні по¬рушаться” (Мт. 24:29; Мр. 13:24,25).

Слід чітко відрізнити скорботу „тих днів” від скорботи при за-кінченні тих днів, що ними завершиться теперішній вік та жнива: однак, цього не видно так чітко з опису 584 Матвія та Марка, лиш коли ми беремо для порівняння написане Лукою, слова котрого, очевидно, коротко підсумовують події Єван¬гельського віку і, по-лишивши „скорботу тих днів”, звер¬таються до іншої скорботи, якою закінчиться цей вік. Лука говорить:

„І поляжуть [юдеї] під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган …І будуть ознаки на сонці, і на місяці, і зорях, і три¬вога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ…” (Лк. 21:24-26).

Справді, весь Євангельський вік був часом скорботи, зга¬даної в Мт. 24:9-12, і сьогодні є часом, згаданим в 29 вірші. (1) Перша Це-рква була переслідувана цивільним Римом, од¬нак, згодом, коли папська влада Риму здобула зверхність, пе¬реслідувано усіх, хто відмовлявся вихваляти її гидоти, – без¬посередньо нею (Єзавелею) або посередньо цивільною владою (Ахавом), з якою вона побрала-ся. Їх було віддано у її владу, і вона знущалася зі святих Найвищого час, часи і пів часу – 1260 років – до 1799 р. н.е. Це тривале пе-реслідування, в якому багато-хто був „очищений і вибілений, і …перетоплений”, і в якому мати блудниць була „п’яною від крові святих і від крові мучеників Ісусових” (Об. 17:6), закінчилося, як нами було згадано, практично в 1776 році і остаточно – в 1799 році, коли папа і його авторитет були впокорені перед усім світом (*Том II, розд. 9 та том III, розд. 4).

Добре розуміючи, що наш Господь мав на увазі саме ті знаки, які мали прийти слідом за скорботою „тих днів”, по¬ставимо собі питання на рахунок цих виразно описаних знаків – затемнення со-нця й місяця, і спадання зір: – Чи ці знаки 585 треба вважати бук-вальними чи символічними, і чи вони вже виконалися?

Відповідаємо, що вони вже мали своє буквальне виконання і на цей час мають ще більш важливе символічне здійснення.

19 травня 1780 року („тими днями”, в межах 1260 років папської влади, коли ця влада почала вже слабнути і найважче горе минуло) трапилося дивовижне затемнення сонця, яке, на думку науковців, відтоді більше не вдалося занотувати. Що це не була пересічна подія, достатньо упевнитися з подаль¬шого вірогідного джерела.

Говорить відомий астроном Гершель:

„Темна ніч над просторами Північної Америки була одним з тих ди-вовижних феноменів природи, про які завжди читатимуть з цікавістю, і перед поясненням яких безсила філософія”.

Словник Вебстера, видання 1869 року, у розділі „Словник зна-менних подій” пише:

„Днем мороку, 19 травня 1780 року, названо незвичну темряву того дня, що простягнулася над усією Новою Англією. В деяких місцях на протязі кількох годин люди на вулиці не могли читати навіть звичайний друк. Пташня, відспівавши пісні вечірньої пори, поховалася і змовкла, домашня птиця позабиралася в гнізда, худоба тиснулася до стаєнь, в будинках позапалювано свічки. Затемнення почалося близько десятої ранку і продовжувалося до середини наступної ночі – було різної тривалості у різних місцях”.

Того дня розпочато і відкладено сесію законодавчого орга¬ну штату Коннектікут. „Journal of the House” так описує цю подію:

„Понура пітьма небаченої темряви сталася перед десятою го¬диною, а об одинадцятій з півночі та заходу, мов під покровом траурної завіси, поповзли ще темніші хмари, які витісняли всяке світло, так що в залі ніхто не міг ні писати, ні читати – навіть біля обох вікон. Неможливо було навіть 586 розрізнити осіб на близькій відстані або впізнати деталі одягу в колі присутніх. Тому об одинадцятій засідан-ня відкладено до другої пополудні” (П’ятниця, 19 травня 1780 року).

Шан. Елам Паттер, пастор і наочний свідок, виголошуючи про-мову 28 числа того ж місяця, дев’ять днів після події, ско¬ристався для розповіді такими словами:

„Особливо хочу згадати ту дивну темряву 19 травня. Тоді, як написано в нашому тексті, затемнилося сонце. Така темрява, мабуть, не була відома від розп’яття нашого Господа. Люди по¬кидали працю в домі та в полі, зупинялися подорожні, школи замкнено об одинадцятій годині, люди запалювали каганці в полудень, і їхнє полум’я сяяло мов уночі. Дехто, як мені говорили, був у переляку, думаючи чи не приходить судний день. Більша частина наступної ночі теж була винятково темною. Місяць, хоч у повні, не давав жодного світла – буквально як у нашому тексті”.

Брошура номер 379, опублікована „American Tract Society” – „The Life of Edward Lee”, говорить:

„В травні місяці 1780 року трапився навдивовижу темний день, коли здалося, що одночасно почорніли всі обличчя, і люди сповнилися стра-хом. В поселенні, де мешкав Едвард Лі, панувало велике сум’яття: людські серця знесиліли від жаху, що наблизився судний день. Всі, хто мешкав поблизу, зібралися докупи навколо того святого чоловіка, бо його світильник був найохайніший і сяяв, як ніколи, посеред надприродньої темряви. Щасливий і повний радості в Бозі, він говорив їм про ту єдину можливість втечі від близького гніву і провів темні години в ревній молитві за збентежений люд”.

Подаємо уривок з мови судді P.M. Девінса в „Our First Century”:

„Майже, або й зовсім осібно, як найбільш таємничий і свого роду не-вияснений феномен серед всього різноманіття природних явищ останньо-го століття, 587 перебуває день 19 травня 1780 року з його найнезбагнен-нішим померкненням всього видимого неба та атмосфери над Новою Англією, яке принесло сильну тривогу та сум’яття в розуми людей, а також перелякало диких тварин – по¬зліталися до своїх гнізд спантеличені птахи, юрмилася до стійл худоба. Немає сумніву, тисячі порядних людей були того дня цілком переконані, що прийшов кінець всім земним речам. Багато з них полишало на певний час свої світські наміри і віддавалося релігійним почуттям. Це був дивовижний, повний темряви день”.

Про цей „темний день” суддя Самуель Тенні, доктор права, пи-сав у 1785 році до Товариства Історії:

„Кілька джентльменів з літературними нахилами намагалися словесно описати цей феномен, та, погодьтеся, жодного за¬довільного пояснення досі ще не запропоновано”.

Відносно цього темного дня Hoax Вебстер, доктор права, напи-сав в 1843 році в „Herald’, Нью-Гавен, так: „Я стояв і позирав на це диво. Ще ніхто цього не пояснив”.

Доктор богослов’я, шан. Едвард Бес, перший єпископ Вермонту, писав у своєму щоденнику 19 травня 1780 року: „Цей день є найбільш знаменним для людської пам’яті саме задля його темря-ви”.

Не менш дивовижним від затемнення сонця було наступне за-темнення місяця в його повні. Наочний свідок, суддя Тенні з м. Ексетер, Нью-Гемпшер, розповів:

„Пітьма вечора, здавалося, була такою густою, якою її не бачено відтоді, коли Всемогутній вперше дав початок світлу. В той час мене не покидала думка, що коли б усі сяючі небесні тіла Всесвіту оповити непроникною темрявою або припинити їхнє існування, і тоді пітьма не була б густішою. Клаптик білого паперу на відстані кількох дюймів від очей був таким невидимим, як найчорніший оксамит”.

Цей незбагненний день, крім того, що він був знаком від Госпо-да, простягався, як вважається, більш ніж на 320 000 квадратних миль – на територію в двадцять п’ять разів більшу від Палестини, до якої були обмежені знаки першого приходу. 588 Те, що згадані знаки стосувалися переважно Нової Англії та центральних штатів Америки не повинно нас дивувати, оскільки пам’ятаємо, що поча-тковий рух серед „дівчат” (Мт. 25:1-5) (*Том III, стор. 75-79) був пе-реважно в цих околицях. Немає нічого незвичай¬ного в тому, що Бог мав вжити „землю свободи” для переказу послання цих знаків для світу, бо Йому теж вподобалося ро¬зіслати з цього місця чис-ленні благословення, винаходи та повчальні уроки сучасності, розпізнані світом і вдало втілені талантом французького митця Бартольді у символіку Нью-Йоркської гавані – статую „Свободи, яка несе світло для світу”.

Падаючі зорі

     Минуло пів століття, перш ніж з’явився наступний знак – зорі, спадаючі з неба, мов нестиглі плоди, що їх скидає фігове дерево від подмуху сильного вітру. Слова нашого Господа знайшли своє виконання (хоч, як згодом побачимо, не повне і не єдине) в диво-вижному метеоритному дощі раннім ранком 13 листопада 1833 року. Тим, які звикли ухилятися від прямої відповіді, мотивуючи, що „нерухомі зорі не падають”, нагадує¬мо, що наш Господь нічого не згадував про падіння нерухомих зір і про те, що нерухомі зорі не можуть падати: та, оскільки вони падали, це свідчило, що вони аж ніяк не були нерухоми¬ми. Святе Письмо не розрізняє між зорями та метеоритами, як є звичним сьогодні.

Падіння зір та метеоритні дощі трапляються щороку, а в деякі роки навіть частіше, ніж в інші. Підраховано, що протя¬гом року на нашу землю падає 400 000 малих метеоритів. Однак, все це ніщо поряд з великим метеоритним дощем 13 листопада 1833 року, коли падали мільйони і мільйони метеоритів.

Професор Керквуд у своїй праці під назвою „Meteorology”, пи-ше: „До кінця минулого століття це явище [метеоритні дощі] ніколи не притягало уваги вчених”.

Доктор права, професор Д. Ольмстід з Yale College писав:

„Ті, кому поталанило бути свідками видовищного спадання зір ранком 13 листопада 1833 року, бачили, мабуть, найвеличніший небесний фейєр-верк, відомий від створення світу, або, принаймні, з літописів сторінок історії… Це вже був не земний, а небесний феномен, і на падаючі зорі не можна надалі дивитись, як на випад¬ковий витвір верхніх шарів атмосфе-ри, але як на пришельців з інших світів та міжпланетної пустки” (Нью-Гавен „Press”).

М-р Генрі Дана Ворд, тодішній Нью-Йоркський купець, а згодом письменник і єпископальний священик, писав:

„Жодний філософ чи науковець не розповів і не записав події, схожої до події вчорашнього ранку. Вісімнадцять століть тому пророк чітко пе-редбачив, що ми будемо в заклопотанні, гадаючи чи падаючі зорі справді є падаючими зорями… Справді, зорі падали з небес на землю мов в Апокаліпсисі. Мова пророка завжди сприй¬малася як метафорична; вчора вона виконалася буквально” („Journal of Commerce”, 14 листопада 1833 року).

Наступний відгук цитуємо з видання „The American Cyclopaedia”, том. XI, стор. 431.

„1833 рік пам’ятний найвидовищнішою подією, яку будь-коли заното-вано. Це трапилося вночі 12 листопада і було видно над усі¬ма Сполученими Штатами, частиною Мексіки та островами Вест Індії. Поряд з метеоритами менших розмірів, що падали, мов сні¬жинки, і їхній шлях супроводжувався яскравим фосфоруючим світ¬лом, траплялися великі вогняні кулі, що з певним інтервалом про¬низували небо, на кілька секунд малюючи на ньому дуги в 30 чи 40 градусів. За ними тягнулися яскраві світні шлейфи, що залиша¬лися в полі зору не лише кілька хвилин, але й, бувало, півгодини і більше. Одна з них, видима в Північній Кароліні, перевищувала розмірами і сяйвом Місяць у повні. Деякі з цих сяючих тіл мали неправильну форму і певний час перебували нерухомі, випро-мінюючи струмені світла. В Ніагара все це 590 мало виняткову велич, і цілком можливо, що досі людина не бачила жодного такого ней¬мовірно величного і піднесеного видовища, як небозвід, що сходив долі вогненними потоками у темному, розбурханому водоспаді. Можна було спостерегти, що сліди всіх метеоритів, якщо про¬стежити їхній рух, збігалися в одній ділянці неба, якою була Leonis Majoris; цей пункт неба супроводжував зорі в їхньому видимому пересуванні на захід – замість того, щоб рухатися з землею на схід. Бачимо, що джерело, звідки сходили метеорити, було незалежним від землі, знаходячись зовні нашої атмосфери”.

Професор Фон Гумбольдт присвятив цьому феномену ці¬лих п’ятнадцять сторінок своєї праці „Personal Narrative”, наво¬дячи дані, що його можна було спостерігати на території пло¬щею оди-надцять мільйонів квадратних миль.

Французький вчений М. Б’юплан, який знаходився в това¬ристві Гумбольдта, пише: „На всьому небосхилі не було місця розміром більше трьох діаметрів Місяця, яке б кожної миті не було повним болідів та спадаючих зір”.

Цей феномен у якійсь мірі повторився в 1866 році, проте вико-нанням знаку була, на наш погляд, подія 1833 року, і ра¬зом з попе-реднім знаком вона, очевидно, мала значний вплив на перше про-будження „дівчат”, коли вони вийшли зустрічати „Жениха”, про що пророчо описано в наступному розділі (Мт. 25:1-5).

Символічне виконання

     Хоча ці буквальні знаки сприяли задуму звернути загальну увагу на Часи Кінця, віримо, що символічне виконання є не менш вражаюче і навіть більш цікаве для тих, чиї розумові та духовні відчуття пробудилися і дозволили зрозуміти ці речі.

Сонце, як символ, зображує Євангельське світло, Правду – а, отже, Ісуса Христа. Місяць, як символ, зображує світло За¬кону Мойсея. 591 Як місяць відбиває світло сонця, так і Закон за¬здалегідь був тінню або відбиттям Євангелії. Зорі, як символи, зображують натхнених вчителів Церкви – апостолів. Небеса, як вже згадувалося, зображують церковні влади християнства. Поєднання цих символів знаходимо в Об’явленні (12:1), де „жінка”, яка символізує первісну Церкву, зображена зодягне¬ною в сонце, тобто сяючою повним чистим світлом незахмареної Євангелії. Місяць під її ногами вказує на те, що її підтримує Закон, який, однак, не є джерелом її світла. Дванадцять зір над її головою, мов корона, зображують божественно визна¬чених і натхнених вчителів – дванадцятьох апостолів.

Маючи в думці значення цих символів, ще раз дослідимо вже згадану частину великого пророцтва нашого Господа про знаки, які мали вказувати на закінчення цього віку.

Куди б не глянути, ми можемо зауважити факт, що хоч посвя-чений Божий народ є сьогодні особливим чином корм¬лений та обдарований світлом, однак, в випадку номінальної церкви все є по-іншому. Її сонце затьмарюється, її місяць пере¬творюється в кров, а зорі падають. Від самого початку осеред¬ком світла Євангелії був хрест Христа, викуп; і яким би чином папство, на противагу, самовпевнено не утверджувало жертву літургії, святі Бога завжди міцно трималися згаданого бла¬гословенного осередку всіх обітниць Бога і всіх надій Його народу. Вони дотримувалися цього навіть тоді, коли його фі¬лософія була зовсім прихованою від їхніх очей.

Справді, весь час було незначне число таких, які, не розу¬міючи і не вміючи погодити викупу з іншими правдами і, перш за все, з власними помилковими поглядами, відкидали викуп. Вони, однак, були малим винятком з загального правила. Однак, починаючи з 1878 року – вказаної в Святому Письмі відправної точки часу ви-пробування, паралелі часу відкинення

Христа під час Його першого приходу, коли хрест Христа став для юдеїв каменем спотикання, – теперішнє спотикання пішло да-леко далі, і сьогодні лише незначна меншість відвертих служителів хреста усвідомлює і проголошує його вартість. Навпаки, більшість вчень сьогодення має на меті заперечити і спростувати, що ми були „дорого куплені” дорогоцінною кров’ю Христа, замінивши це теорією еволюції – твердячи, що Христова ціна за грішників полягала тільки в Його словах та особистому прикладі.

Ось так сонячне світло Євангелії з дня на день стає все більш тьмяним. І хоч заперечення вартості дорогоцінної кро¬ві, як ціни викупу за нас, переважно ще не дійшло з церковних кафедр до найдальших лавок, однак фальшиві доктрини, які довго вважалися недоторканними – разом з шанобливістю до учителів та до їхнього навчання, – вчинили шлях таким легким, що переважна більшість, достатньо збудившись, щоб розсудити справу, падає легкою здо-биччю теорії еволюції, яка заперечує Біблійну доктрину про поча-ткове падіння і на¬ступне відкуплення. Святе Письмо різними шля-хами застері¬гає нас від цього великого відступництва, а також від теперіш¬нього затьмарення віри в Церкві; отже, Людський Син, прий¬шовши, навряд чи знайде віру на землі (Лк. 18:8). Псалом, змальовуючи цей час, наголошує: „Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж [до вірних святих, членів тіла Христа, вибрані члени Котрого незабаром будуть скомплекто-вані] не дійде!” (Пс 91:7).

В міру того, як сонячне світло викупу стає тьмяним, місяч¬не світло Закону Мойсея, що своїми жертвами наперед вказу¬вав на викуп, мало б, в результаті, також затемнитись. Нічого дивного, що публічні вчителі відносяться до кривавих жертв Ізраїля, яких вимагав Закон, як до варварських. Свого часу, дивлячись за допо-могою справжнього світла Божого Слова, вони оцінювали слова апостола, що жертви Ізраїля були тінню „кращих жертв” за гріх, та тепер, відкидаючи позаобраз, ви¬куп, і заперечуючи первісний гріх і будь-яку потребу жертви за нього, вони відкидають 593 також образні жертви, вважаючи їх варварськими. Ось так затемнення сонячного світла Єван¬гелії позначилося на затемненні світла міся-ця. „Переміниться місяць на кров”. Йоіл додає (2:10), що „зорі загублять сяйво своє”, тобто, що коли затемниться світло Євангелії, а Закон вважати-меться беззмістовною, варварською, кривавою цере¬монією, тоді вчення визначених Богом дванадцяти зір Церк¬ви (апостолів) також щезнуть з поля зору – перестануть вважа¬тися провідниками, світи-лами.

Як бачимо, Бог визнав, тобто призначив для Церкви два¬надцять апостольських зір. Від них, а також від місяця й сон¬ця, мало вихо-дити для Церкви усяке світло. І від них справді світило істинне світло, яке благословило істинну Церкву. Од¬нак папство, беручи на себе церковне володарювання над землею, розмістило або „на-становило” на її небосхилі різно¬манітні зорі, світила, „авторитети”, „теологів”; схоже вчинили різні протестантські віровизнання – аж врешті їхнє загальне число сталося незліченним. Та хоча Бог пе-редбачив для Своєї істинної Церкви усяку допомогу, євангелистів та вчителів, однак Він не наділив їх авторитетом світил або зір. Навпаки, всім Його вірним послідовникам сказано приймати, як світло, тільки ті промені правди, які, як бачимо, йдуть від сонця, мі-сяця і дванадцяти зір для цього призначених.

Всі інші з Божого народу мають бути в цьому віці яскрави¬ми, палаючими світильниками і не повинні ставити цих сві¬тильників під посудину, але світити, щоб прославляти свого Отця, що на небі. Слово зоря (гр. aster) не вживається тепер в житті до нікого з вірних (окрім апостолів), однак воно сто¬сується тих, котрі відійшли від правди 594 і сталися „нахабними”, фальшивими вчителями, „нерозважно надимаючись”, дома¬гаючись вважати себе такими ж авторитетами, як і апосто¬ли, їх названо „блукаючими зорями”, „фальшивими апосто¬лами” (2 Кор. 11:13; Об. 2:2; Юд. 13).

І навпаки, Святе Письмо всюди стверджує обітницю, що вірні, покірні носії світла теперішнього часу незабаром будуть з Христом, як повне слави і честі насіння Авраама – „як зорі небесні”. Проте вони сяятимуть не на теперішніх „небесах”, які невдовзі проминуть з великим сум’яттям – ні, але на „нових небесах”, в новому духовному царстві Тисячолітнього віку. Про цей клас і про цей час воскресіння пророк Даниїл (12:3) говорить: „А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведності, немов зорі, навіки віків”. Апо-стол Павло також згадує майбутню славу Церкви в її першому во-скресінні, кажучи, що їхня слава різнитиметься „як зоря від зорі відрізняється славою”.

Отож, коли Бог визначив світилами для Своєї Церкви лише дванадцять зір, що зображено в Об’явленні (12:1), чи ж не є вели-чезною помилкою для пап та єпископів вважати себе наступника-ми апостолів – зорями? Чи не є так насправді, що деякі з так званих „вищих критиків” вважають себе і вважають¬ся іншими рівними апостолам і навіть вищими від них – світи¬лами, зорями? Чи ж вони та інші не виявляють цього, прого¬лошуючи власні ідеї та світячи власним світлом на різні справи – не вважаючи за потрібне ради-тись або наводити, як доказ, слова натхнених апостолів? Коли ж вони цитують або навіть посилаються на світло справжніх зір – вчення дванадцяти апостолів, – то чи ж не для того, щоб шукати підтвердження власних поглядів або власного світла, замість вка-зати, що справжнім вченням є світло апостольських зір? Справді, світло цих фальшивих зір, 595 „блудних зір” як правило настільки суперечить світлу натхнених апостолів, що їм дуже рідко вдається знайти підхожий текст з їхніх вчень.

В пророцтві нашого Господа ці справжні зорі-світила є порахо-вані частиною Сонячного світла Євангелії – тепер за¬темненого, позбавленого можливості світити; натомість при¬значені людьми фальшиві зорі, повні світської мудрості світи¬ла теперішніх небес, є зображені такими, що вже надто вихва¬ляються своїм пристосу-ванням до земних умов: полишивши ту чи іншу духовну вищість, вони опустилися в своїх вченнях до рівня земних моралістів та філософів, до рівня хри¬стиянського обивательського політиканства.

В цьому відношенні згадане потрясення символічних цер¬ковних небес є до певної міри пов’язане з цими світилами християнства, які опустилися до рівня публічних навчань. Таке потрясення означатиме те саме, що ми бачимо на кожно¬му кроці, – потрясення віровчень та догм християнства, які, маючи домішки неправд, творять всюди, де тільки вдасться, плутанину, прикладом чого є вчення про вибір та невибір немовлят, вчення про вічні муки для всіх, котрі не є святими – переможцями, і т.д.

Як наслідок, багато по-світськи мудрих людей, котрі пере-бувають в полі зору громадськості, вже чинять всілякі зусилля відвернути загальну увагу від усіх цих теорій. Та які ще інші вчення можуть вони знайти окрім справжньої і фальшивої доктрини про вибір, справжньої і фальшивої ідеї про Божі задуми для майбутнього життя людства? Не знаючи справж¬нього, божественного плану віків і не бажаючи викликати протистояння в стосунку до вчень про пекло та засудження немовлят, що можуть, запитаємо, проповідувати ці зорі-проповідники і чим можуть притягти до себе увагу світу?

Вони можуть зовсім полишити духовні теми і зійти 596 до рівня мислення звичайних тілесних людей, до моральних та полі¬тичних реформ; вони можуть вирушити в джунглі і прого¬лошувати там анти-дикунську євангелію; вони можуть приєд¬натися до хрестових походів і навертати до християнства і т.д., і це, ми впевнені, щораз більше захоплюватиме зір-ораторів. Інші розповідатимуть дивовижні історії про те, як вони переконали найбільш закоренілих атеїстів в тих речах, в котрі вони самі насправді не вірять; ще інші дотепно переказувати¬муть, як це Біблія пише, що Адам впав у гріх, і говоритимуть про ідею спасіння від чогось, що, згідно їхньої еволю-ціоністської теорії, є міфом.

Хто ще не бачить цих знаків, які сьогодні виконуються на кож-ному кроці!? Однак, сонце, місяць і дванадцять зір досі затьмари-лися тільки частково, натомість багато фальшивих зір вже покинули будь-які домагання бути світлом Євангелії, зійшовши до рівня свідомості мас, яким тепер присвічують.

Лука (21:25,26), за збігом обставин, подає інші знаки того часу: „…і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль [неспокійних, невгамовних елементів], коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ [суспільство], бо сили небесні порушаться”.

Бурхливе море та хвилі символізують неспокійні маси людства, приборкані, однак не цілком вгамовані суспільними законами та постановами. Протягом останніх двадцяти років кожний чув цей „гуркіт” зі штормовими навалами – тут і там, – коли хвилі припливу напирали на землю [суспільний лад], намагаючись її поглинути. Стримувані до певного часу, ці хвилі набувають сили та ваги; і, як пророчо показано, буде справою кількох років, коли всі гори [царства] „зсунуться в серце морів” – посеред анархії (Пс. 46:3,4). Кожне видання, яке не знаходиться під контролем багатих, є рупором гуркоту класу неспокійного „моря”; 597 та й інші, хоч проти бажання, змушені відлунювати цей гуркіт в світлі щоденних новин. Ось що спричиняє в час відносного миру „тривогу людей на землі”.

Так діється тому, що люди починають усвідомлювати, що шум моря і неспокій у значній мірі є пов’язані зі спадком за¬бобонності і церковного впливу. В міру того, як вони щораз більше бачать пот-рясення небесних сил (сектантських віро¬вчень та систем), їхні се-рця никнуть від страху – від усвідом¬лення речей, які приходять на землю (суспільство). Однак, енергійні зусилля, які чиняться тепер для відновлення та з’єд¬нання сектантської влади та впливу, мати-муть значний успіх лише короткий час і опісля обов’язково повніс-тю розпадуться.

„І того часу на небі з’явиться знак [вияв, доказ] Сина Людсько-го”, вияв або доказ другого приходу Сина Людського.

Ми не повинні губити з-перед очей факту, що ціле про¬роцтво було дане у відповідь на конкретні питання, одне з яких було: „Яким буде знак Твоєї присутності” у другому приході? Учні, пам’ятаючи факт, що небагато-хто впізнав Ме¬сію в Його першому приході, та й самі вони деякий час мали сумніви та побоювання, тепер прагнули знати, як їм впізнати Його напевно. В першому приході наш Господь показав Себе особисто і був засвідчений зна-ками – Своїми дивовижними словами та вчинками, – а також Іва-ном Хрестителем. Тепер постало питання, якого знаку повинні сподіватися учні, що вказував би на Його другу присутність!

У відповідь наш Господь запевнив учнів, що Його народ не буде зоставлений без відповідного і достатнього знаку, од¬нак про характер цього знаку Він не сказав нічого. „І того ча¬су на небі з’явиться знак Сина Людського”. Цього мало бути достатньо для вірного, пильнуючого Божого народу, та не пе¬редбачалося для ін-ших. Цей клас бачив і розумів знаки та дока¬зи Його першого при-ходу, 598 тоді як маси номінального Ізраїля не могли розпізнати ЗНАКІВ свого часу, і Бог не бажав, щоб хтось інший мав їх розпізнати. Отже, багато чудових слів життя було сказано притчами і незрозумілою мовою, щоб дивлячись, вони не побачили, і слухаючи, не могли зрозуміти, – як не варті світла, котре належало тільки вірним. Схоже мало трапитися у випадку знаку, тобто доказу другої присутності Господа. Присутність не мала бути виявлена всьому людству: її можуть розпізнати тільки справжні ізраїльтяни, до того ж щирі – без підступу.

Слово „знак” (вірш 30) є грецьким словом seemion і має значен-ня доказу, підстави, що проілюстровано в наступних випадках:

 „Багато ж і інших ознак учинив був Ісус” (їв. 20:30).

     „…Промовляючи мужньо про Господа, що… робив, щоб знамена та чуда чинились [Павла та Варнави] руками” (Дії 14:3).

     „Отож, мови існують на знак… для невіруючих” (1 Кор. 14:22).

     „А ознаки апостола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме-нах…” і т.д. (2 Кор.12:12).

Отже, слова „з’явиться знак Сина Людського” не означа¬ють, що Господні учні, які житимуть тоді, будуть бачити Його, але означа-ють, що на той час вони матимуть вказівку, тобто доказ Його при-сутності. Знаки другої присутності нашого Господа знайдуть під-твердження і виявлять згоду зі свідчен¬нями пророків (*Том II, розділи 5,6,7) – як було в першому приході (Лк. 24:44-46).

„На небі”. Знак або доказ Його parousia буде даний на небі. Не в небі в присутності Отця перед святими ангелами, але на симво-лічному церковному небі – на небі, про яке попередній вірш гово-рить, що воно буде з такою міццю потрясене, що поскидає свої зорі. Цей знак, 599 тобто доказ присутності нашого Господа, перш стане видимий на небі, яким є духовний клас визнавців. Деякі „побачать” виконання пророчих описів цього дня другої прису-тності в вартому подиву розгортанні божественного плану віків і пізнають в цьому один зі знаків Його присутності (Лк. 12:37). Ще іншим доказом того, що прийшов Суддя, Котрий перш за все ра-хується з тими, кому, як слугам, довірив Своє добро, є суспільний та церковний суд Вавилону, християнства (Мт. 25:19; Лк. 19:15). „Бо час уже суд розпочати від Божого дому”, а це означає збенте-ження та приголомшення між докторами та найвищого рангу священиками сьогоднішніх днів, котрі намагаються взаємно пого¬дити власні доктрини, звичаї та вірування, як це чинили фари¬сеї, свя-щеники та доктори Закону під час першої присутності нашого Го-спода – хоча тоді, як і сьогодні, вони цю присут¬ність заперечували.

Однак, в першій присутності покірні, справжні ізраїльтяни, ко-трих Бог порахував гідними, не потрапили в замішання, бо вони були просвітлені світлом, і наш Господь міг сказати до них: „Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо по правді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, – та не бачили, і почути, що чуєте ви, – і не чули” (Мт. 13:16,17). Тому сьогодні, під час другої присутності Людського Сина, відкритий доступ до бо¬жественного Слова і можливість побачити в божественному плані назначені божественні часи та пори, а також плутанина „Вавилону” є задовільними доказами присутності Царя.

„…І тоді „заголосять всі земні племена”, і побачать вони „Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних…” (Мт. 24:30).

Земні племена не бачитимуть знака, тобто доказу Господ¬ньої присутності, бо він буде даний тільки серед „небес”, тоб¬то серед тих, котрі, принаймні, частково є духовними з імені – серед церков, 600 – і оцінений лише щирими. Вони ніколи не бачитимуть Госпо-да буквальним зором, бо Він вже не є тілом і не може бути види-мий для тілесних людей (*Том II, розд. 5). Треба пам’ятати слова нашого Господа: „Ще недовго, і вже світ Мене не по¬бачить” (Ів. 14:19). Не треба також забувати слів апостола, звернених до Церк-ви, що ми всі маємо бути „перемінені” і вчинені духовними істотами на зразок нашого Господа – перш ніж зможемо „бачити Його, як Він є” (1 Кор. 15:51-53; 1 Ів. 3:2). Земні покоління, навпаки, ба-читимуть хмари утиску і замішання, що супроводжуватимуть пот-рясення цих „небес”, вбачаючи в цьому бурю, яка потрясе також „землю” (Див. Євр. 12:26,27). Одночасно постане загальне нарі-кання, пов’я¬зане з цим великим часом горя, і остаточно, наприкінці бурі, все людство усвідомить, впізнає нового Царя очима свого зро¬зуміння і оплакуватиме свій гріх, а також відкинення Його у своєму засліпленні – передусім юдеї (Див. Зах. 12:10-12).

„І пошле Ангелів Своїх з голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних – „від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його” (Сінай-ський манускрипт не містить виразу „гуком”) (Мт. 24:31).

В той час триватиме праця „жнив”. Ангели (посланці но¬вого Царя землі) виконуватимуть працю відокремлення, од¬нак не між церквою і світом, але працю відокремлення в самій номінальній церкві, між номінальними визнавцями, серед нинішніх „небес”. Ця праця є представлена в різних символіч¬них описах: це – зібрання пшениці від куколю в стодолу (Мт. 13:30); це – зібрання добрих риб у кошики і викинення непридатних риб, спійманих в євангельську сіть, назад у море (Мт. 13:47-49); це – збирання Його перел (Мал. 3:17); це – покликання „Моїх людей” 601 з Вавилону (Об. 18:4); це – окрик опівночі до дівчат, який відокремив розумних від нерозумних (Мт. 25:6); і, врешті, в нашому пророцтві це – забрання „вибраних” від усіх, котрих не вибрано з християнства, – від чотирьох вітрів, з усіх сторін.

Ми не повинні сподіватися духовних істот, ангелів, щоб ті з’яв-лялися з крильми і літали в повітрі, трублячи у голосну сурму, пі-дхоплюючи тут і там деяких святих; ми не повинні також сподіва-тися стати буквальними рибами і бути кинутими в буквальну кор-зину, або буквальними зернами пшениці, заси¬паними у буквальні засіки. Ангелами або посланниками, вжи¬тими нашим Господом в цій жнивній праці збирання, віримо, будуть такі ж посланники, яких Він ужив в Своїй службі на протязі всього цього віку – земні слуги, сплоджені з Його Свя¬того Духа, „Нові Створіння в Христі Ісусі”.

„Голосна труба”, розуміємо, є позаобразною „ювілейною тру-бою”, „сьомою трубою” – такою ж символічною, як і по¬передні шість (Об. 11:15-18), жодна з яких ніколи не звучала буквально. Вона звучить символічно від жовтня 1874 року і звучатиме до кінця Тисячоліття. Разом з цією трубою почали¬ся „жнива”, а також пожинання та відокремлення, які мають тривати, аж „вибрані”, „пшениця”, усі будуть зібрані з теперіш¬ніх небес (церковних систем) до Господа. „Ангели” (послан¬ники) є тими, котрі несуть послання Господнього слова, яке чинить відокремлення і збирає до Господа Його вибраних.

Привілеєм вірного Божого народу, який є перенесений з темряви у дивне світло, і якому дозволено побачити і почути речі, що їх не бачать і не чують інші, є привілей бути весь цей вік спів-працівниками з їхнім Господом в цій та всіх інших чинностях праці як Його ангели – посланники, тобто слуги. З Його ласки вони орали, сіяли, боронували та поливали, 602 і сьогодні цей самий клас також жне разом з Головним Жниварем.

Близькість Божого царства

     „Від дерева ж фігового навчіться прикладу: коли віття його вже розпу-кується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо (*Євреї ділили свій рік на дві пори – літо та зиму). Так і ви: коли все це побачите, знайте, що (Царство Боже – Лк. 17:21) близько – під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля [теперішній церков-ний та суспільний лад] проминеться, але не минуться слова Мої!” (Мт. 24:32-35).

Невіруючі вхопилися за цей уривок, твердячи, що він одно-значно не виконався, а, отже, виявив, що наш Господь був фаль-шивим пророком. Вони пов’язують пророцтво тільки з утиском, який супроводжував падіння державного устрою Ізраїля в 70 році н.е., з презирством зауважуючи, що тогочас¬ний рід та інші чис-ленні роди проминули, так і не побачивши виконання „всього цьо-го”. Ми ж відповімо, що пророцтво нашого Господа було усього-на-всього невірно зрозумілим, і воно лише частково стосувалося утиску Ізраїля, що сягнув своєї кульмінації в 70 році н.е.

Щоб спростувати звинувачення, деякі автори з числа хри¬стиян висунули твердження, що слова „цей рід” насправді означають, що „цей народ”, тобто юдеї, не минеться, доки не виконається все пе-редбачене.

Проте, ми зобов’язані відмежуватися від такого інтерпре¬тування, до того ж з кількох міркувань:

(1) Хоч слова „рід” і „народ”, мають, можна сказати, спіль¬ний корінь, тобто походження, однак вони не є тотожними і в Святому Письмі вживаються в зовсім відмінних випадках. 603

Зауважте, що коли в Новому Заповіті слово „рід” вжи¬вається в значенні потомства, нащадків, воно завжди походить від гр. gennema (як у Мт. 3:7; 12:34; 23:33; Лк. 3:7) або від гр. genos (як у 1 Петр. 2:9). Однак, в згаданих трьох різних записах цього пророцтва сказано, що наш Господь вжив зов¬сім інше гре-цьке слово (genea), яке не означає рід, але має те саме значення, що і наш вираз „покоління”. Інші місця, в яких вжито цей грецький вираз (genea), підтверджують, що він не вживається в значенні „рід”, а тільки стосується людей, які живуть в тому самому часі (Ось докази – Мт. 1:17; 11:16; 12:41; 23:36; Лк 11:50,51; 16:8; Дії 13:36; Кол. 1:26; Євр. 3:10).

(2) Наш Господь не міг говорити про юдейський рід, і було б невластиво вживати тут грецький вираз, який означає рід, оскільки юдейський рід зовсім не був предметом за¬цікавлення апостолів, ані не згадувався у пророчій відповіді нашого Господа. В цьому пророцтві Ізраїль згадується дуже мало, а тому сказати, що цей рід не перейде, аж усе це станеть¬ся, означало б залишити відкритим питання, до якого роду це може стосуватися, бо жоден інший рід не є вказаний. Тому, якщо згадане слово означає „рід”, то сказати, що воно сто¬сується юдейського роду, властиво означало б сказати, що воно так само стосується людського роду взагалі.

Коли ж розуміємо, що тут, а також в інших місцях, слово „genea” означає „покоління”, і усвідомлюємо, що слова нашого Господа були пророцтвом, яке охоплювало весь Євангельсь¬кий вік, тоді ми не маємо жодних труднощів зі зрозумінням виразу: „Не перейде цей рід [який буде наочним свідком зна¬ків, про які питали апостоли, і які перерахував наш Господь, тобто затемнення сонця та місяця і спадання зір], аж усе це станеться”. Іншими словами, згадані знаки трапляться під час епохи-покоління при кінці цього віку. 604

Пускання паростків фіговим деревом могло бути лише ви-падковим посиланням, та ми думаємо, що це не так. Особливі об-ставини, пов’язані з прокляттям Господом фігового дерева, яке не принесло плодів і яке опісля одразу зів’яло (Мт. 21:19,20), схиляє нас до того, щоб вірити, що фігове дерево в цьому пророцтві сим-волізує юдейський народ. Коли так, тоді ця річ виконується одноз-начно, бо не лише тисячі ізраїльтян повертаються до Палестини, але й сіоністський рух, як всім відомо, набув сьогодні таких розмірів, що сталися виправданими, рік у рік, з’їзди представників з усіх частин світу з метою зу-стрітися і надати практичних контурів задуму влаштування юдей-ської держави в Палестині. Ці бруньки розпустяться, але принесуть досконалий плід не раніше жовтня 1914 року – повного завершення „Часів поган”. (*Декларація Бальфура, 2 жовтня 1917 року, була першим, після 1914 року, кроком до заснування юдейської держави)

„Покоління” можна вважати еквівалентом століття (прак¬тично в його нинішніх межах), тобто ста двадцяти років – віку життя Мой-сея і Біблійної межі (1 М. 6:3). Рахуючи сто років від 1780 року – дати першого знаку, – ми сягнемо 1880 року; отже, згідно нашого розуміння, кожний пункт, який перед¬бачався, почав виконуватись від цієї дати: „жнива” або пора збирання почалися в жовтні 1874 року; закладання Царства і взяття нашим Господом Його великої влади як Царя – в квітні 1878 року; час горя, тобто „день гніву”, який почався в жовтні 1874 року і завершиться близько 1915 року (*Про більш поступове позбавлення влади народів та встановлення Царства автор пише у своїй передмові (1916р.) до книги „Надійшов Час”, стор. 1); і, врешті, поява паростків на фіговому дереві. Кожний бажаючий може сказа¬ти, без суперечностей, що століття або покоління можна так само властиво рахувати від останнього знаку – спадання зір, – як і від першого – затемнення сонця й місяця, – хоча при цьому століття, започатковане в 1833 році, все ще буде далеке від свого закінчення. Серед тих, які живуть сьогодні, є багато наочних свідків знаку спадання зір. Ті, хто крокує з нами в світлі теперішньої правди, не чекають, щоб речі, які вже ста¬лися, мали лише прийти, але чекають завершення речей, які на даний час перебувають в процесі виконання. 605 Оскільки Вчи¬тель сказав: „коли все це побачите…”, і оскільки „знак Сина Людського на небі”, розпукування бруньок на фіговому дереві і зібрання „вибраних” були перераховані між знаками, то не¬має нічого суперечливого в тому, щоб рахувати „покоління” від 1878 до 1914 року – 36 і пів року, які сьогодні є середньо-статистичним числом років життя людини.

„А про день той і годину не знає ніхто: ані ангели небесні, ані Син-лише Сам Отець” (Мт. 24:36, Сінайський манускрипт. Порівн. Мр. 13:32,33). „Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той на-стане!”

Для багатьох ці слова, здається, означають значно більше, ніж вони говорять насправді: про них думають, що вони зами¬кають і чинять непотрібними всі пророцтва Біблії – мов би наш Господь сказав, що „жодна людина ніколи не знатиме”, тоді як насправді Він сказав, що „тепер не знає ніхто”, сто¬суючись лише тих осіб, які Його слухали, і для яких ще не прийшов відповідний час, аби їм відкрити виразні часи та пори. Хто ще сумнівається в тому, що „ангели небесні” і „Син” ясно і зрозуміло знають тепер речі, які так наблизились до свого виконання? Отже, якщо текст цього вірша не стоїть сьогодні на перешкоді властивого зрозуміння, то цей вірш сьо¬годні також: не забороняє і не обмежує Божим Святим шукати зрозуміння усієї правди „давніше… написаної нам на науку”. Оскільки волею Отця було, щоб відтоді і до пори зламання (*Том II, розділи 2 і 3) „печаток” Його люди не знали властивої дати, наш Господь змалював весь хід наступних подій і запевнив, що коли вони будуть пильнувати і молитися, а, отже, будуть вірними, то у властивому часі не будуть залишені в темряві, а будуть бачити і будуть знати. 606

Бог вказав через Свого пророка Даниїла, що того часу „розумні – зрозуміють” видиво і пророцтво, і що „цього не зрозуміють усі несправедливі” (Дан. 12:9,10). Ап. Павло додає до його свідчення: „А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій”, хоч він прийде таким чином на весь світ. „Тож пильнуйте [щоб у властивому часі ВИ МОГЛИ ЗНАТИ], і кожного часу моліться, щоб ви змогли уникнути всього того, що має відбутись”.

Як за днів ноєвих „не знали”

     „Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід [гр. parousia – присут-ність] Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня „коли Ной увійшов до ковчегу”, і НЕ ЗНАЛИ, …так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського” (Мт. 24:37-39).

Багато хто випускає з уваги справжню суть цієї ілюстрації і ви-суває здогадки, жодним чином не підтверджені словами Учителя, що подібність, про яку мовиться, полягала в злих вчинках за днів Ноя і в день Христової присутності. Хоча мож¬на було б виправдати і вказати на властивість такого порівнян¬ня, од-нак залишається фактом, що такого порівняння не зроблено, а, навпаки, уникнено. Порівнянням є схожість не¬знання. Знав тільки Ной та його сім’я, люди, натомість, НЕ ЗНАЛИ і продовжували чинити як попередньо – женились, насаджували, будували, їли і пили. Схоже діється під час Христової присутності в кінці цього віку; хоча надходить велика пора утиску, однак єдиним, хто зна-тиме про Його присутність, тобто чітко розумітиме, що саме над-ходить, чому і з яким наслідком, буде Господній народ. Інші „не знатимуть”.

Схожа лекція знаходиться в Луки (17:26-29), де сказано, що усі, які мешкали по сусідству з Ноєм та Лотом, були за днів Ноя та за днів Лота в незнанні про близьке горе, – 607 так само як сьогодні люди є в незнанні про близьке горе під час днів Сина Людського, після того, як Він прийшов і є присутній. Сьогодні ми бачимо, як це виразно виконується навколо нас. Світ є боязким та стурбованим, проте, він не знає про присут¬ність Сина Людського і порахунку „жнив”, які в даний час тривають. Навіть якщо люди частково припускають близькість горя, вони не можуть здогадуватись про благословення, які йдуть за ним.

„Так буде й того дня, як Син Людський [вже присутній] з’явить¬ся [стане явним спочатку для Своїх пильнуючих „дівчат”, а згодом, в утиску, для всіх людей]! Хто буде того дня на домі, а речі його бу¬дуть у домі, нехай їх забрати не злазить. Хто ж на полі, так само не¬хай назад не вертається, – пам’ятайте про Лотову дружину! Хто дбатиме зберегти свою душу [йдучи на компроміс з сумлінням і зостаючись в Вавилоні], – той погубить її, а коли хто погубить [жертвуючи інтереси теперішнього життя], – той оживить її” – навіки (Лк. 17:30-33).

Отже, Євангелія Луки вживає ці (попередньо розглянуті) слова в стосунку до кінця Євангельського віку – „дня, як Син Людський з’явиться”.

„Пам’ятайте про Лотову дружину” – наполегливо застері¬гає наш Господь. Якою незначною була б відповідність цього нагаду-вання, коли б ужити його тільки до втікачів з Юдеї в 70 році н.е.; і якою переконливою є осторога для Божого на¬роду тепер, при кінці євангельського віку. Коли дізнаємось, що Вавилон засуджено, і прислухаємось до Господнього по¬слання: „Вийдіть із нього люди Мої, щоб не сталися ви спіль¬никами гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”, тоді це справді нагадує нам голос посланників, які квапили Лота та його сім’ю вийти з Со-дому, кажучи: „Рятуй свою душу, – не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути” (1М. 19:17).

Ілюстрація стає більш вагомою, коли згадаємо, 608 що хри-стиянство є „великим містом [Вавилоном], що зветься духов¬но Со-дом” (Об. 11:8).

Лотова дружина, почавши, як було наказано, втікати, „огляну-лась”, забажала полишених за собою речей; так буває сьогодні з деякими, котрі втікають з Вавилону на гору (до Царства) Господа; їм більше до вподоби ті речі, які позостали, а не ті, які попереду них. Та добіжать в своєму бігу до мети тільки ті, котрі покладають свої почуття на речі згори, а не на те, що є долі. Наполегливість святих виникає з повного посвячення серця; всі інші не зможуть бігти так, щоб отри¬мати велику нагороду.

Один взятий, другий полишений

„Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на одному ліжкові: один візьметься, а другий полишиться” (Лк. 17:34 ) – [не згадано Матвієм].

Господь через пророка доводить нам до відома, що хоч надхо-дить поранок Тисячоліття, проте наблизилася також ніч (Іс. 21:12). Це буде ніч горя, і в початковій її порі святі будуть зібрані з Вавилону. „Ліжка”, згідно того, як це слово вживає Ісая (Іс. 28:20), можна вважати символом людських віровчень, які є надто довгі для „немовлят” в Христі, але надто короткі для дорослої „людини”, аби на них простягнутись. Це вірно в стосунку до різних „наук людських”, які замінили вчення Божого Слова, і які дуже відрізняються від тих вчень, довжина та ширина яких перевищує людське знання. Наприклад, вчення про Вибір, якого навчають наші приятелі кальвіністи, є цілком достатнім „ліжком” для відпочинку багатьох, котрі є лише „немовлятами” в Христі, і почуття котрих ніколи не були достатньо розвинуті. Якщо ж в світлі знання сьогодення ці немовлята вже прокинулися і зростають в ласці та знанні, вони обов’язково зауважать, що старі вчення-ліжка є надто короткі, щоб бути зручними. Коли хтось намагається загор¬нутись у Божі обітниці, що стали вузькими від фальшивої теології, він не може вкритись ними задовільним чином. 609 Холо¬дом побоювань закрадаються сумніви, що попри все він та всі його приятелі не є певні своєї приналежності до „вибра¬них”. Поступово такі розвинуті християни вважають полег¬шенням вибратися з цього скрутного становища, і саме до них Бог переважно посилає світло теперішньої правди, щоб вести їх до справжнього „просторого” відпочинку з надміром покривань для всіх, які шукають, як знати і чинити волю От¬ця. При цьому інші, яких є значна більшість, залишаються цілком задоволеними, і їм зручно в їхніх різноманітних ма¬леньких ліжечках, оскільки в християнському знанні та досвіді вони є лише „немовлятами”, а не „дорослими”. „Один візьметься, а другий полишиться”.

„Будуть двоє на полі тоді, – один візьметься, а другий поли¬шиться” (Мт. 24:40).

„Поле – це світ” – пояснив наш Господь, звертаючи увагу, що поле представляє стан осторонь номінального „дому” – осторонь Вавилону. Нас навчено, що не всі „вихідці” будуть „зібрані”, але що „перла” шукатиметься де тільки можливо, що „Господь знає тих, хто Його”, і в цьому збиранні пори жнив Він завершує Свої коштовності – громадить Своїх „вибраних”, щоб вони сталися співнаслідниками в Його Царстві.

„Дві будуть молоти на жорнах, – одна візьметься, а друга поли¬шиться” (Мт. 24:41; Лк. 17:35).

Млин є місцем, де готується пожива: служителі і теологічні школи мелють духовний харч для „Вавилону” і дають дуже вбогий помел – „неочищений корм”. Шириться нарікання, що харчем є переважно лушпиння та полова, яка не підтри¬муватиме духовного життя та сил: кожен мельник змушений готувати те, що дає йому його віровизнання, і не зможе збе¬регти свого становища, якщо буде давати „харч у пору”, „очи¬щений корм” для дому віри. Отже, „теперішня правда” збирає одних, які мелють, і полишає других – один взятий, другий полишений. Лояльні до Бога та Його стадка будуть взяті; 610 всі інші будуть полишені. Хоч світ та номінальна церква прого¬лошують теперішній час порою єднання і „змови”, проте Бог проголошує його порою відокремлення (Іс. 8:12).

Куди взяті, тобто притягнені?

     „І казали вони [учні] Йому у відповідь: „Де Господи?” [Куди будуть ВЗЯТІ?] А Він відповів їм: „Де труп [тіло, харч], там зберуться орли” (Мт. 24:28; Лк 17:37).

Лекція полягає в тому, що в той день, коли Господь зби¬ратиме Своїх „вибраних” від чотирьох небесних вітрів – від усіх чотирьох сторін Церкви, – Він притягуватиме їх так, як приваблюють орлів харчем, за яким вони пильно і з охотою позирають; що властивого часу Господь подбає про відповід¬ний харч, і Його вірний народ пізнає цей харч і буде зібраний до нього – буде готовий і вартий того, щоб бути взятим, – на¬томість решта буде полишена.

Харч „теперішньої правди”, даний сьогодні нашим Госпо¬дом, а також зібрання Його святих цим харчем і до цього хар¬чу, чітко відповідає пророчому опису. Нинішній поклик – це не поклик від одних „жорен” до інших „жорен”, або від одного „ліжка” до іншого – до того ж майже однієї довжини. Це не є зібрання кимось одним або багатьма до себе або до них, до нового віровизнання; це є зібрання до самого Христа – єдиного справжнього Пана та Вчителя. Власне кажучи, запи¬таємо, де і коли досі громадськістю визнано усіх, котрі сполягають на дорогоцінну кров Христа і є Йому посвячені, одним домом віри – братами, – і визнано одного єдиного Законодавця Христа – незалежно від людських догм та вчень в інших спра¬вах? Наскільки ми можемо судити, від днів апостолів цього не визнано ніде і ніколи.

Більше того, варто зауважити, що вияви великого людсько¬го хисту, ораторства та ін., були пов’язані, як спостерігаємо, зовсім з іншими подіями, а не з теперішнім зібранням до Господа. В ньому усією принадою є правда, духовний харч, 611 пропонований Господом, і дуже мало місця знаходиться для показності та пишномовності, які не тільки відсутні, але й ніхто їх не прагне. Зібрані, а також ті, котрі збирають, при¬ходять разом „голодні та спрагнені правди” і знаходять для себе задовільну частку, приготовану самим Господом, з якої кожен споживає для себе.

Пильнуйте, якщо бажаєте знати

     „Ото ж пильнуйте, бо не знаєте, котрої години Господь ваш прийде. Се ж відайте [ось причина, чому час приховано в символах та притчах], що коли б господар знав, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би, та й не попустив би підкопати хати своєї” (Мт. 24:42,43, Кул.).

„Паном дому” або „господарем” теперішньої епохи є не наш Господь, а наш противник, диявол – „бог цього віку”, „князь, що панує в повітрі”, „князь цього світу”, який працює тепер в дітях не-послуху, засліплюючи розум усіх, котрі не вірять, і очі зрозуміння котрих не були намащені Господньою мастю для очей (2 Кор. 4:4; Еф. 2:2; Об. 3:18). Цей противник є підступний і дуже хитрий; тому, яким би знанням про бо¬жественні часи, пори та задуми він не володів, він завжди го¬товий вжити це всупереч божественному плану – про що по¬передньо сказав наш Господь.

Методом діяльності Небесного Отця в стосунку до сатани було дозволити йому обрати власний шлях, за винятком, коли б це входило в суперечність з божественним планом, і таким чином скористатися його злими задумами, щоб вжити їх для продовження Божественного плану. Отже, хоч сатана знає Біблію віддавна, він дуже мало її зрозумів – так само, як не зрозуміла її людина, – бо Біблія написана в притчах, символах та мовних алегоріях. Якщо вони сьогодні мають бути зро¬зумілі, то це зрозуміння обмежується тільки особами, котрі є керовані Святим Духом, якого світ не може прийняти і який, як пообіцяв наш Господь, мав їх „попровадити до цілої прав¬ди”. Сатана не має Святого Духа і ним 612 не керується, бо біль¬шість божественного Слова є для нього глупотою. Проте, він напевно навчився, як навчився в тій чи іншій мірі світ, що „Довірливий Господь до тих, які Його бояться” (Пс. 25:14, Хом.). З цього можемо зробити припущення, що його пред¬ставники – упавші ангели – часто є присутні на зібраннях, бі¬блійних дослідженнях і т.п. справді посвяченого Божого на¬роду, аби навчитися дечого з божественного плану.

Можемо лише висловлювати здогадку, як влаштував би свої лукаві вчинки сатана, коли б раніше знав дещо більше про божест-венний план; в усякому випадку маємо певну мову Господа, що таке знання з боку сатани потребувало б дещо іншого завершення Євангельського віку та відкриття Тисячо¬літнього віку, ніж Бог поставив на меті і проголосив. Отже, замість знання і впорядку-вання свого дому, сатана був неспо¬дівано захоплений Господньою пароусіею у 1874 році і „жнив¬ною” працею, яка тоді почалася; тож тепер його „дім” – ни¬нішні інституції з усіма його підступами та зведеннями, уда¬ванням справжнього світла і т.д. – зазнають повно-го краху. Поступово усвідомлюючи це, він прикладає найбільш енер¬гійні зусилля, щоб зводити – навіть вдаючись через своїх зве-дених слуг до чудес фізичного зцілення, хоча сам він є князем хвороб, болю та смерті (Євр. 2:14). Однак, поділений так проти себе дім неодмінно впаде, і падіння Вавилону буде справді веле-тенським, бо він впаде, мов великий жорновий камінь, кинутий у море (Об. 18:21).

„Тому будьте готові і ви, – бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!” (Мт. 24:44).

В цьому місці „ви”, тобто віруючі, Господні вірні є згадані на противагу сатані та його домівникам. Час Господньої при¬сутності не міг наперед бути відомий нікому – навіть святим. Також факт Його присутності міг бути розпізнаний не швид¬ше, аж майже через рік після жовтня 1874 року, коли через слова пророків та апостолів було впізнано Його стукіт. Відтоді є очевидними численні зовнішні знаки та явні докази при¬сутності Людського Сина; Його вірні, зібрані від чотирьох небесних вітрів, є взяті до Його обіднього залу і посаджені споживати те, про що світ зовсім не знає, де вони приймають послуговування насамперед з боку Пана, а також один від од¬ного (Див. Лк. 12:37). 613

Роздавання поживи челядникам -Мт. 24:45-51; Лк. 12:42-46-

     „Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над че-ляддю своєю давати їм поживу своєчасно? Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком” (Мт. 24:45-51; Лк. 12:42-46, Хом.).

В даному місці, мабуть, є вказівка, що в деякому вказаному пророцтвом часі – під час Господньої присутності, в пору зби-рання вибраних – наш Господь, великий слуга Свого народу, обере певний шлях для роздавання харчу у властиву пору, хоч при цьому інші шляхи або „співслуги” будуть вжиті для поста¬чання їжі „че-лядникам”. Проте, слуга є лише домоправителем і підлягає звіль-ненню в будь-яку мить, якщо він не зуміє ціл¬ком і належно наслі-дувати в кожній справі свого Пана, „Анге¬ла Заповіту”, Христа – великого Слугу Бога і Його народу.

Вірність з боку згаданого домоправителя („Панові”, „спів-слугам” та „дому віри” одночасно) буде нагороджена подаль¬шим перебуванням у становищі домоправителя; отже, так довго, як він вірно виконуватиме службу, він і далі матиме змогу до кінця слу-жити домівникам віри новими і старими речами – харчем у пору, – подаючи всі цінні речі з божествен¬ного сховку. У випадку невір-ності він буде цілковито усуне¬ний зі свого становища і кинутий у зовнішню темряву, а його місце, правдоподібно, займе хтось інший, хто підлягатиме тим самим умовам.

Згідно нашого зрозуміння, це зовсім не означає, що „той слуга” або домоправитель, котрого вжито, як шлях для по¬давання „харчу у пору слушну”, буде автором цього харчу, буде натхнений або непогрішимий. Зовсім навпаки, можемо бути певні, що кого б Гос-подь не вжив таким чином, як Свого посланника для поширення правди, він буде дуже покірним та невимогливим, а також дуже старанним для слави Пана – не домагаючись при цьому ані словом, ані подумки авторства або права власності на правду, а лиш роз-даючи її старанно, як дар від свого Пана, „слугам” та „домівникам” свого Пана. 614

Будь-який інший дух та інший шлях напевно привів би до зміни домоправителя. Про це детально сказано нашим Гос¬подом:

„Та коли б мав той слуга [ставши злим] сказати [втративши віру] у своєму серці: „Затримується мій пан”, і мав би почати бити своїх товаришів-слуг, і їсти та пити з п’яницями [з їхніх фальшивих вчень], то Пан того слуги прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, і відітне його [від того, щоб бути Його слугою], і визначить частку йому з лицемірами: буде плач там і скрегіт зубів!” (Мт. 24:48-51, „Diaglott”).

Наш Господь був найбільшим зі всіх пророків, і Його про¬роцтво є найбільш вражаючим. Пророцтва Мойсея, Єремії та інших стосувались переважно відкинення та зібрання назад тілесного Ізраїля. Пророцтва Ісаї, крім мови про справи тілес¬ного Ізраїля, вказували також на Ісуса Христа, Який терпів за наші гріхи і є сві-тлом для поган, а також згадували про оста¬точне відкриття всіх невидющих очей людства на це „справжнє світло”. Даниїл наперед говорив про прихід та відтяття Месії, про помазання Святая Свя-тих, яке випливало з П’ятидесятниці, про історію поганських влас-тей та про їхній кінець, і про встановлення Царства Месії під усіма небесами. Він також показав лють переслідувань з боку папського малого рога, витривалість святих під час цього віку, дні очіку¬вання Царства і т.д. Однак, жоден інший пророк, окрім нашо¬го Господа, не дав таких суттєвих подробиць цього часу „жнив”, пов’язавши їх з визначними подіями, згаданими інши¬ми пророками.

Пророцтво нашого Господа, як і інші пророцтва, є при¬ховане в символічній та алегоричній мові для того, щоб „це не зрозуміли усі несправедливі”, а щоб зрозумів лише по¬кірний, щирий та вірний Божий народ – належним у Бога шляхом та в належному часі.

„Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим в притчах [„неясній мові”], щоб дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли” (Лк. 8:10).

*     *     *