РОЗДІЛ XII
ВЕЛИКЕ ПРОРОЦТВО НАШОГО ГОСПОДА
ВАЖЛИВІСТЬ ЦЬОГО ПРОРОЦТВА – ОБСТАВИНИ ТА ТРИ ЗАПИТАННЯ, ЩО ПРИВЕЛИ ДО ЙОГО ПОЯВИ – СТЕРЕЖІТЬСЯ ФАЛЬШИВИХ ХРИСТІВ – КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ВІСІМНАДЦЯТИ СТОЛІТЬ – ГОРЕ ПРИ ЗАКІНЧЕННІ ЮДЕЙСЬКОГО ВІКУ І ТАКЕ Ж ГОРЕ ПРИ ЗАКІНЧЕННІ ВІКУ ЄВАНГЕЛІЇ, ПЕРЕПЛУТАНІ В МОВІ ВСІХ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ВІРОВИЗНАНЬ – ГИДОТА СПУСТОШЕННЯ – ВТЕЧА В ГОРИ – ВАГІТНІ І Т.Д. – ПЕРЕД ЗИМОЮ ТА СУБОТОЮ – ОСЬ ТУТ! ОСЬ ТАМ! НЕ ВІРТЕ ЇМ – ГОРЕ ТИХ ДНІВ – ЗАТЕМНЕННЯ СОНЦЯ ТА МІСЯЦЯ ЯК ЗНАКИ – СПАДАННЯ ЗІР – СИМВОЛІЧНЕ ВИКОНАННЯ – ЗНАК СИНА ЛЮДСЬКОГО – ЩО ПОБАЧАТЬ ПОКОЛІННЯ ЗЕМЛІ? – ФІГОВЕ ДЕРЕВО – “ЦЕЙ РІД” – ПИЛЬНУЙТЕ! – “ЯК ЗА ДНІВ НОЄВИХ “НЕ ЗНАЛИ” – ПАМ’ЯТАЙТЕ ДРУЖИНУ ЛОТА – ОДИН ВЗЯТИЙ, ДРУГИЙ ПОЛИШЕНИЙ – ВИБРАНІ, ЗІБРАНІ РАЗОМ ДО ПРАВДИ – ПІДКОПУВАННЯ ДОМУ САТАНИ – ЯК БУДЕ ДАНО ХАРЧ ДЛЯ ДОМУ ВІРИ?
В ОДНОМУ зі Своїх найбільш промовистих пророцтв, по-міщених в Святому Письмі, наш Господь звернувся до “Ча¬сів Кінця” – завершальної епохи Євангельського віку. Воно було сказане при завершенні Його земної місії, коли Господь крок за кроком прагнув приготувати Своїх учнів до нової епохи, яка мала бути повністю запроваджена після трагедії на Голгофі. Він прагнув, щоб вони зрозуміли, що не належить сподіватися негайних почестей і слави Царства, які, як Ним обіцяно, мали розділити Його вірні. Перед цією славою та благословеннями мали прийти випробування та терпіння. Згідно пророчих слів, Ізраїль мав відкинути свого Господа та Царя і розп’ясти Його; наступно Ізраїль мав бути відданий своїм ворогам, 564 а святе місто та пишний храм мали бути цілком зруйновані. Та Його учні не мали сподіватися бути понад сво¬го Господа, позбавлені докорів та терпінь, які спали на Нього; вірність Господу та Його вченню мала стати причиною нена¬висті до них з боку всіх людей ради Нього; однак, остаточно, після багатьох лих, всі, котрі залишилися вірними до смерті, мали бути нагороджені – коли Він мав прийти знову і взяти їх до Себе, щоб вони розділили Його славу.
Цей урок наш Господь зберіг до часу, коли наблизилося завер-шення Його услуговування. Спершу учні намагалися за¬перечити, наполягаючи (як дехто сьогодні), що Господня справа, як результат їхнього проголошення, повинна завоюва¬ти світ; а Петро пішов ще далі, виразивши незгоду з нашим Господом, кажучи: “Змилуйся, Господи, – такого (смерті, роз¬сіяння Твого народу і загального тріу-мфу зла) Тобі хай не бу¬де” (Мт. 16:22; Мр. 8:31,32). Проте, наш Гос-подь суворо доко¬рив Петру, і всі учні, здається, почали поступово розуміти, що до слави Царства ще далеко, що Вчитель має піти, залиши¬ти їх, а наступно має послати Утішителя, Святого Духа, щоб їх спрямовувати та підтримувати – доки Він знову не прийде у славі Царства Отця.
Роздумуючи таким чином і пригадуючи останні слова нашого Господа про храм, які ще відлунювали в їхніх вухах, учні почали допитуватись Вчителя про виразний зміст того, що було незрозумі-ле для їхнього розуму.
Три запитання
“Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: “Скажи нам, – (1) коли станеться це [знищення храму і т.д.]? (2) Яка буде ознака Твоєї 565 присутності* і (3) кінця світу [віку]? (Мт. 24:3). (*Вжите тут грецьке слово “parousia” неодмінно означає присутність, а не прихід. Див. Revised Version – примітки, а також “Emphatic Diaglott”).
Немає сумніву, що обставини і запитання були наслідком божественного провидіння, бо пророцтво більше стосувалося настанов для Божого народу, який живе в цьому часі “жнив”, ніж тих з його числа, які ставили питання. Вивчаючи про¬роцтво, дуже важливо пам’ятати питання, на які дано натхнену відповідь. Троє євангелістів – Матвій, Марко та Лука передають пророцтво з великою схожістю, та оскільки запис Матвія є найбільш повний та послідовний, ми загально про-стежимо його розповідь, враховуючи кожну відмінність, записану в інших переказах.
Стережіться фальшивих Христів
“Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: “Я Христос”, і зведуть багатьох” (Мт. 24:4,5).
У своїй мові, що записана в Діях 5:36,37, Гамаліїл говорить про двох таких фальшивих Христів, а історія згадує ще кількох інших, які звели чимало юдеїв. Найбільш відомим серед них був Шаббатаі Ле-ві зі Смирни, що заявив про себе в 1648 р. н.е. Шаббатаі Леві на-звав себе “Первородним Сином Бога, Месією, Спасителем Ізраїля” і пообіцяв повернути царство та добробут. Шаббатаі, пише історик, “здомінував тут [у Смирні] до такої міри, що деякі його послідов-ники пророку¬вали і потрапляли у несамовите захоплення: чотири сотні чоловіків та жінок пророкували про його міцніюче царство. Деяких, здавалося, опанували духи; деякі потрапляли в транс і з піною на устах докладно переказували 566 про свій майбутній достаток, про свої видива Лева з покоління Юди та тріумф Шаббатаі”. Безперечно, це було імітоване сатаною виконання пророцтва Йоіла (3:1) – було імітацією Святого Духа, яку можна засвідчити у релігійному пробудженні нашого часу. Загалом було п’ятдесят або й більше фальшивих Христів – чоловіків та жінок, – і багато з них напевно були у нестямі, опановані злими духами. Та скажемо, що жоден з них, ані всі гуртом вони не “звели багатьох”. В цьому місці і далі в про¬роцтві наш Господь застеріг саме від тих, які “зводять ба¬гатьох”, і ми згадаємо перше тих антихристів, які справді звели багатьох.
Історія вісімнадцяти століть, провіщена в кількох словах -Мт. 24:6-13; Мр. 13:7-13; Лк. 21:9-19-
“Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки [погрози, інтриги], – глядіть, не лякайтесь, бо “статись належить тому”. Але це не кінець ще. Бо “повстане народ на народ, і царство на царство”, і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це – початок терпінь породільних” (Мт. 24:6-8).
Ось так коротко наш Господь зробив підсумок історії світу і навчив учнів не сподіватися Його надто швидкого другого приходу та повного слави Царства. І цілком доречно: історія світу є саме такою і не інакшою – звістки про війни, інтриги, голод та епідемії. Водночас наш Господь відокремив історію справжньої Церкви, надавши їй схожої стислості, а саме:
“На муки тоді [протягом того ж періоду часу, євангельського віку] видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи [люди] за Ймення Моє. І багато-хто в той час [на протязі того ж періоду] спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Повстане багато фальшивих пророків 567 [вчителів], – і зведуть багатьох. І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне” (Мт. 24:9-13).
Чи можливо в світлі історії зобразити шлях справжньої Божої Церкви більш стисло? Напевно ні. Схожість бездоган¬на. “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані”- пише апостол; і хто не мав в цьому участі, має усілякі підстави сумніватися у своєму становищі сина перед Богом (Євр.12:8). Схоже є з Церквою, як одним цілим,- коли клас Ізмаїла та Езава не переслідував її, це свідчило, що в ній було стільки духа світу, стільки “холодної любові” до Господа та Його правди, що вона не була вартою переслідувань. Однак, якщо брати за основу той самий принцип і Господнє пророцтво, то на всьому шляху, протягом всього Єван¬гельського віку, було деяке число вірних до смерті – “мале стадко”.
Євангельське свідчення по всьому світу -Мт. 24:14; Мр. 13:10-
“І проповідувана буде ця Євангелія Царства по цілому світу, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!”
Тут Господь ще раз зрозуміло показав учням, що кінець віку є набагато далі, ніж вони думали, і що послання Його Царства мало бути радісною вісткою не лише для Ізраїля, але й для всіх народів. Проте, це зовсім не означало, що інші народи приймуть Євангелію, яку відкинув Ізраїль. Ми швидше повинні сподіватися того, що вже попередньо збагнули, – що коли бог цього світу засліпив Ізраїля, він також засліпить переважну більшість інших народів і стане їм на заваді, щоб побачити в Христі Божу силу і Божу мудрість – що, зрештою, він і вчинив (1 Кор. 1:24). Якщо знайдено вартим статися “царським священством” тільки залишок Ізраїля (особливим чином навчений під Законом на протязі століть), тоді чого можна сподіватися від язичницьких народів, які довго “не мали надії і (були) без Бога на світі”?.568
Було б добре звернути старанну увагу на слова нашого Гос¬пода – що Євангелія не мала бути проповідувана народам, щоб їх навер-нути, але для свідоцтва народам, а також щоб покликати, вдоско-налити і зібрати з усіх народів “вибраних”. Згодом “вибрані”, як Царство, благословлятимуть народи, від¬чиняючи зачинений слух для Євангелії, а засліплені очі – для Істинного Світла.
Це свідоцтво вже було дане: Слово Господа, Євангелія Царства вже була опублікована для кожного народу на землі. Не кожна особа її чула, але не таким є зміст пророцтва. Про¬голошення мало бути і відбулося в межах народів. І прийшов кінець! Як пояснив наш Господь, “жнива – кінець віку” (Мт. 13:39). Дехто намагався піддати сумніву, чи це передбачення справді виконалося, бо місіонери, які відбули до язичницьких земель, в загальному дуже мало знали, а то й не знали нічого про радісну вістку, на якій особливим чином наголошував наш Господь, – про “радісну вістку Царства”. І все ж відпо¬відаємо, що друковані Євангелії від Матвія, Марка, Луки та Івана вирушили до них, звершуючи повноту новини Царства, – таку, як ми її маємо.
Стисло підсумувавши вісімнадцять століть випробувань та пе-реслідувань Своєї Церкви, а також плід її праці успішного свідку-вання всім народам, наш Господь, не гаючись, дав відпо¬відь на важливе питання про те, як живущі знатимуть про час і факт Його другої присутності. Він обминув питання про руйнування каміння святині, щоб учні не пов’язували цієї події з Його другим приходом, маючи намір лише порівняти горе тілесного Ізраїля під час повалення його державності з горем духовного Ізраїля з імені при закінченні цього віку – образ і позаобраз.
Очевидним наміром з боку Бога, хоч невідомим для євангелістів, було записати пророцтва нашого Господа части¬нами: трохи тут і трохи там – 569 згадати про образне горе образного Ізраїля при закінченні образного жнива – тут, а послатися на схоже, хоч більш загальне і значніше горе позаобразного Ізраїля, християнства, при кінці цього віку – в ін¬шому місці. Справді, пророки висловлювалися про нашого Господа, що Він відкривав Свої уста у притчах і таємницях і “без притчі нічого Він їм не казав”. Однак, згідно Божого наміру таємнича мова і притчі стають сьогодні зрозумілі для всіх, очі котрих є помазані справжньою маззю.
Горе при закінченні Юдейського віку
Запис Луки про горе Ізраїля по тілу, яке сягнуло куль¬мінації в 70 році н.е., є найдокладнішим, тому пропонуємо саме його:
“А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в око¬лицях – хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудь¬ми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі на¬роди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган” (Лк. 21:20-24).
Очевидно, згадана частина пророцтва нашого Господа сто-сувалася подій в Ізраїлі по тілу; і, як нам розповідає історія, це докладно виконалося в усіх подробицях в жахливих сценах, якими Юдейський вік та державний лад прийшли до свого кінця. “Це будуть дні помсти на цей народ, щоб все написане в Законі і про-роках про них, могло виконатися”. 570
Однак, слова нашого Господа, згадані Матвієм та Марком, дещо відрізняються від попередніх і напевно мають від¬ношення до горя духовного Ізраїля в кінці Євангельського віку. Немає сумніву, що одні та другі слова належать нашому Господу, однак євангелісти, не знаючи про два жнива і про два часи горя, а вважаючи їх простим повторенням, не запи¬сали обох висловлювань, бо Господь так покерував, щоб закрити, заховати факти щодо цього жнива, аж прийде влас¬тивий час для їхнього об’явлення.
Горе при закінченні Євангельського віку
Записане Матвієм та Марком в даному випадку майже збі-гається. Матвій пише:
“Тож, коли ви побачите ту “гидоту спустошення”, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, – хто читає, нехай розу¬міє, – тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. Хто на покрівлі, не¬хай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі, – хай на¬зад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто го¬дує грудьми, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбота велика настане тоді, “якої не було з первопочину світу аж досі” й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоро¬тяться” (Мт. 24:15-22; Мр. 13:14-20).
В цьому описі є чотири речі, які вказують, що хоча він міг мати образне застосування до горя при закінченні Юдей¬ського віку, проте його справжнє, найважливіше застосування належить до горя, яким закінчується вік Євангелії. (1) Посилання на “гидоту спустошення”, згадану в Даниїловому пророцтві. (2) Твердження, що горе буде найбільш суворе, яке світ коли-небудь знав чи коли-небудь знатиме. (3) Коли б цей кривавий безлад не вкорочено, не врятувалося б жодне тіло. (4) 571 Наступні слова контексту неза-перечно змальовують події при закінченні Євангельського віку – події, які неможливо за¬стосувати до кінця Юдейського віку і які на той час не викона¬лися. Два пункти заслуговують особливого розг-ляду.
Пророк Даниїл (9:27) справді написав, що після того, як Месія буде “погублений” посеред сімдесятого тижня ласки угоди, Він, встановлюючи позаобразні жертви поєднання, закінчить жертви та хлібні жертви Закону; і, оскільки тоді ги¬дота матиме перевагу, Він виллє знищення на спустошителя (відкинутий народ), як Бог попередньо постановив.
Все це мало своє виконання в знищенні державного ладу Ізраїля по тілу. Відколи наш Господь сказав, що “ваш дім зали¬шається порожній для вас”, і “відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: “Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!”, їхня релігія стала огидою, пустою формою, знаком заперечення ними єдиної передбаченої Богом жертви за грі¬хи. Перебуваючи під прокляттям, вони напровадили на себе засліп-лення (Мт. 27:25), а сам шлях до їхнього зруйнування став таким швидким, як це Бог постановив і провістив.
Однак Даниїлове пророцтво в великій мірі стосується та¬кож гидоти, що чинить спустошення в духовному номіналь¬ному Ізра-їлі; прийшовши до влади, яку представляло папство, вона мала величезний та згубний вплив духовного спустошен¬ня в духовному домі, тобто в храмі Бога, в Церкві Христа. Ця огидна система гріха мала тривати до часу очищення класу святині; крім цього вона мала сягнути великого розквіту і сприяти тому, що багато в номі-нальному духовному Ізраїлі відкинуло викупну жертву, дану раз за всіх. Наслідком її всю¬дисущого впливу мало статися спустошення відкинутого хри¬стиянства (Див. Дан. 11:31; 12:11; та “Виклади Святого Письма”, том III, розд. 4).
Велика гидота спустошення, в основі якої лежить доктрина лі-тургії (що в справі очищення гріху замінила велику жертву Голгофи на людські зусилля), сьогодні доповнюється тео¬ріями самоспо-кутування, і ці всюдисущі гидоти підтри¬муються таким впливом та софістикою, що вони зведуть багатьох – “якщо можна і вибраних”, – і будуть провісниками знищення християнства.
Споглядаючи назад, бачимо ще іншу паралель між за¬кінченням Юдейського та Євангельського жнив. Відкинення тілесним Ізраїлем справжньої жертви за гріхи і збереження ним образних жертв, які вже не приймалися Богом і були ги¬дотою, виявилося суттєвим чинником, пов’язаним з його на¬ціональним та церковним занепа-дом. Так і сьогодні, від¬кинення доктрини викупу і прийняття чис-ленних літургій, добрих діл, а то й самобичування, є в Божих очах гидотою і суттєвим чинником, пов’язаним з занепадом цивільного та церковного християнства.
Як вже підкреслювалося, гидотою спустошення, що осквернила святе місце Бога, тобто справжній храм, Церкву, було папство, наріжним каменем якого сталася блюзнірська доктрина літургії. Гидота, опоганення та спустошення іс¬нують віддавна, проте тем-рява неправди була на протязі минулих віків настільки густою, що лише деякі (а то й взагалі ніхто) могли це зрозуміти. Навіть реформатори не вважали літургію огидою, і це очевидний факт, бо хоч англіканська церква в своїх догмах заперечувала владу священиків створю¬вати Христа з хліба та вина і жертвувати Його знову, однак, ми не бачимо жодного натяку, щоб жахливість такого гріхов¬ного чину сталася зрозумілою. Навіть Лютер, який оприлюд¬нив численні гріхи та віроломства папства, не побачив у літур¬гії великої гидоти спустошення. Навпаки, повернувшись до своєї церкви після перебування в замку Вартбурґ, і знайшов¬ши, що усунено літургію, ікони та свічки, для яких відсутнє авторитетне підтвердження Святого Письма, Лютер відновив літургію.
Якщо так, тоді великої ваги набувають слова нашого Госпо¬да: “Тож, коли ви побачите ту “гидоту спустошення”, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, – хто читає, нехай розуміє, – тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають”. Тут ми повинні пам’ятати про паралелі між обома жнивами, двома часами горя і двома втечами, і повинні взяти до уваги, що Юдея символізує сьо-годнішнє християнство.
Грецьке слово, перекладене виразом “гори”, можна з такою ж, або й ще більшою ймовірністю, перекласти виразом “гора” (в од-нині); і таким, переважно, є переклад Common Version. Справді, втеча з (буквальної) Юдеї чи то на гору, чи на числен¬ні гори зда-ється дивною, оскільки Юдея насправді є “гірською місцевістю”, і про Єрусалим сказано, що він поставлений на вершині гір. Однак, виявляється, дуже просто застосувати слова нашого Господа до теперішнього часу і до Господнього народу в християнстві, котрий сьогодні, в світлі теперішньої Правди, бачить гидоту, що знахо-диться там, де вона не по¬винна бути, – на святому місці замість справжньої жертви. Вони повинні одразу втікати від впливу гидоти і від системи, яка фальшиво титулує себе Христовим царством (горою), на справжню гору або Царство, яке Христос тепер повер-нувся закласти в славі та силі.
Однак залишити християнство, зректись його святинь, йо¬го форми набожності, його світських успіхів, його догідли¬вості та почестей, і безстрашно стати проти його прилюдних звинувачень та анафем, проти різних шляхів бойкоту і утікати до Господа та справжнього Царства – відкинутого, зігнорова¬ного і забутого мудрими та багатими цього світу, – означає справжню втечу, справжню подорож, і лише нечисленні, “свя¬ті”, подумують вирушити в дорогу. Небезпеки на шляху наш Господь змалював таким чином, що вони здаються надто виснажливими і навіть всу-переч Його звичній мові – 574 коли їх застосувати лише до фізич-них тягарів віруючих, котрі утікали з Юдеї при закінченні Юдей-ських жнив. Однак Його слова, очевидно, більш відповідають ду-ховній втечі та випробуван¬ням цього часу жнив. Одним словом, цей наказ втікати і опис труднощів втечі можна правильно зрозу-міти лише, пов’я¬зуючи його з вказівкою Об’явлення (18:4): “Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його.”
“Вийдіть із нього, люди мої!”
“Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі, – хай назад не вертається взяти одежу свою” (Мт. 24:17,18).
Ці нагадування вказують на властивість поспішної втечі з “Ва-вилону” – так швидко, як кожен побачить гидоту спусто¬шення. Всяке зволікання, дебатування або людське міркуван¬ня будуть, за словами Господа, небезпечними: як тільки Гос¬подь дав нам поба-чити гидоту Вавилону і стосунок цієї гидоти до всіх, котрі назва-лися Його ім’ям, не можна втрачати жодно¬го часу в непослуху. Проте, багато, втративши пильність до слів Учителя, дозволили зв’язати собі руки й ноги, і їхня втеча тепер є майже неможливою. Вчитель каже: “Мого голосу слу¬хають вівці Мої… і за Мною слідком вони йдуть.”
В цих текстах є ще інша лекція: вони показують, що деякі з Го-споднього народу перебувають в одному стані або місці, а інші – в другому. Одні перебувають на “полі”, тобто в світі, осторонь всіх людських організацій: вони не повинні думати, що властиво перш приєднатися до номінальних церков. Вико¬ристовуючи свою віль-ність, вони повинні утікати від свого становища в світі, щоб бути 575 заодно з Господом, як члени Його Царства – гори.
Деякі з Господнього народу знаходяться в будинках, тобто цер-ковних системах Вавилону, проте, як наголошувалося, во¬ни є свя-тими, які в загальному перебувають на покрівлі – ве¬дуть краще життя, мають кращий досвід та кращу віру, ніж ті, які просто є членами номінальних церков. Втікаючи, вони не повинні сходити в дім (номінальні церковні системи), щоб відшукати і забрати з собою своє “майно”, свої цінні, з люд¬ського погляду, речі – титули, звання, повагу, похвали доброї та правильної поведінки і т.п., – а мають покинути все задля Христа і утікати до справжнього Царст-ва.
Труднощі втечі
“Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, за днів тих!” (Мт. 24:19).
Є духовні “немовлята” і є буквальні немовлята, є позашлюб¬ні діти і є сини. Ап. Павло описує своє захоплення євангельсь¬кою працею як пологові муки вагітної. Він каже: “Дітки мої, – я знову для вас терплю муки породу, поки образ Христа не відіб’ється в вас!” (Гал. 4:19). Схожим чином всі вірні слуги Христа, всі ревні працівники, що працюють задля душ, є опи¬сані в тексті як “вагітні”. Духовне дітонародження, згідно при¬кладу апостола, є найпо-чеснішою службою, що захоплює ува¬гу декого з найбільш посвя-чених Божих дітей. Та який жаль! Як бажання Авраама та Сари допомогти в виконанні Божої обітниці привело до неуповноваже-ного чину і створило клас Ізмаїла, який, народившись за тілом, переслідував насіння, народжене законним шляхом, так і з багатьма тими, які сьо¬годні є “вагітні”, які допомагають творити неза-коннороджених “дітей Бога”. Однак, всім треба пам’ятати, що при цьому повинні бути використані лише законні засоби: всі Божі діти є сплоджені 576 через слово і духа правди, а не через людські теорії та духа світу.
Фальшиві погляди на божественний план (припущення, що всі, за винятком вибраної Церкви, будуть вічно мучені) так збудили прагнення декого народжувати “дітей”, що для їхнього сплодження вони вдалися до різних людських ви¬находів – не догледівши факту, що всі, не “сплоджені від Бога”, не сплоджені “словом правди” (не лише буквою Слова, але й “з духа” правди), є незаконними, не є від Бога, і не тракту¬ються як сини (Євр. 12:8). Як наслідок, номінальна церква сьогодення “бажає хвалитися тілом” – кількістю, прибутками, інтелектуальним рівнем – і в великій мірі має “вигляд побож¬ності”, не маючи при цьому справжнього духа і впливу в серці. В ній є багато “немовлят”, деякі з них є справді немовлятами в Христі, проте переважна більшість не є синами Бога, а є позашлюбними дітьми – “куколем”, – сплодженими не Прав¬дою, а помилковими вченнями. Зростає намагання привести на світ ще більше незаконнородженого потом-ства, – споді¬ваючись таким чином спасти його від вічних мук та неспра¬ведливого вироку з боку, як вважається, немилосердного Бога.
Однак, як справді важко цим дорогим дітям Бога, котрі образно, за словами нашого Спасителя, є “вагітними”, утікати з номінальної церковної системи з її громіздким механізмом фальшивого та пос-пішливого сплодження, яким вона звикла пишатися і який є пред-метом її хвастощів. Безумовно, для таких буде важко полишити все і утікати до Господа на Його гору (Царство). Їм буде важко повірити, що Господь справді добрий, справедливий та милосердний, і що в Нього є ласка¬вий задум, який дасть все потрібне кожному членові роду Адама – усім викупленим великим “викупом за всіх”.
Клас, який цими днями годує “грудьми”, також містить багато шанованих, добрих, повних шляхетних намірів Божих дітей. Він охоплює багатьох служителів і вчителів Недільних Шкіл, 577 чия релігійна праця полягає в даванні “молока” – не завжди “щирого духовного молока”, а переважно розрід¬женого, розбавленого тра-диціями, філософією та опіумом світської мудрості, що дозволяє тримати своїх “немовлят” слу¬хняними, сонними, “добрими” і пе-решкоджає їхньому зросту в знанні та ласці, вважаючи це небез-печним.
Частина цих вчителів справді намагається дати “щире ду¬ховне молоко”, щоб їхні “немовлята” могли ним зростати, мог¬ли вчитися їсти і засвоювати твердий харч, приходячи до зрі¬лості в Христі; однак, після повторних спроб вони стверджу¬ють, що навіть “щире духовне молоко” не відповідає біль¬шості їхніх “немовлят”, і вважають обов’язком розбавляти це молоко, щоб їхні “немовлята” не знесиліли та не повмирали.
Їм не до тями, що більшість “немовлят”, не сплоджених з ду¬ха правди, ніколи не зможе засвоїти духовне “молоко”, бо “лю¬дина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, …і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2:14,12). Вони також не розуміють, що таке невміння розпізнати виснажує, затримує ріст і розбещує справжніх духовних “немовлят”, які пе-ребувають під їхнім наглядом, і які “за віком повинні бути вчите-лями” (Євр. 5 :12).
Отже, багато з-посеред згаданого класу справжніх дітей Бога почує заклик: “Вийдіть із нього, люди Мої!”, та навіть тут вони зазнають великих труднощів цього дня. В міру зро¬зуміння тепері-шньої правди вони не тільки боятимуться дава¬ти її своїм підопіч-ним, але й самі боятимуться поступати згід¬но неї, щоб це не відо-кремило їх від їхніх вихованців. Вони боятимуться утікати цього дня, знаючи, що лише деякі з їхніх “немовлят” зможуть або схочуть приєднатися до втечі; і на¬справді тільки духовно розвинуті зможуть перенести це важке випробування. Деякі перейдуть скруту безпечно, як “пере¬можці”, натомість інші, боязливі, будуть по-лишені, щоб перей¬ти велике горе. 578
Утікання перед настанням зими
“Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбота велика настане тоді, “якої не було з первопочину світу аж досі” й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться” (Мт. 24:20-22).
Збирання Церкви відбувається в пору, звану часом “жнив”, – при закінченні літньої пори ласки. Наш Господь пояснив (Мт. 13:30,37-43), що в цих жнивах Він збере Свою пшеницю в засіки і спалить кукіль в подальшому великому часі горя. В сільській місцевості все ще зберігся звичай залишати палення сміття до зими. Розуміємо, що наш Господь мав на увазі, що ми повинні шукати допомоги та сил для втечі з Вавилону ще перш ніж на нього прийде зимова пора його горя.
Ми повинні пам’ятати, що в цих жнивах має бути врятовано два класи пшениці – навіть коли це може здаватися проти¬природним. (1) “Переможці”, вірні, ретельні в послуху, забрані перед “зимою” і
пораховані вартими “уникнути всього того, що має відбутись” (Лк. 21:36). (2) Лояльні, проте повільні в послуху Божі діти, переобтяжені, ревні не від знань і більше чи менше зіпсовані духом цього світу. Вони матимуть допомогу під час втечі з Вавилону, коли він падатиме, коли вони утікатимуть зимою – про що сказано словами пророка: “Минули жнива, покінчилося літо [прийшла зима], а ми не спасенні” (Єр. 8:20). Господь ласкаво зве-ртає увагу, що всі справді лояльні з-посеред них остаточно “вийдуть з великого горя” і будуть перед престолом (але не на престолі з “малим стадком”, яке вспадкує Царство, як співнаслідники з Христом), обмивши свої шати в крові Агнця (Об. 7:14,15). 579 Молімся і будьмо діяльними, щоб наша втеча сталася перш ніж прийде “зима” утиску.
Ми повинні молитися і докладати зусиль, щоб нам не довелося утікати навіть суботнього дня. Якого суботнього дня? Не сьомого дня тижня і не першого дня, бо “новомісяччя” та “суботи”, звичай-но, не зможуть перешкодити хри¬стиянам в їхній буквальній втечі (Кол. 2:16). Субота тут означає велику позаобразну Суботу – Тися-чоліття, суботню сьому тисячу років. Якщо ми почали наше вті-кання перш ніж вона почалася хронологічно, тим краще для нас: чим далі ми входимо в неї, тим важче буде звільнитися з Вавилону і за¬лишити його – саме в той час, коли він найбільше потребує нашої допомоги і благає про неї для своєї підтримки. Та Бог проголосив, що Вавилон мусить упасти і жодна сила не може його підперти: тому ніхто, розуміючи які неправі вчинки Ва¬вилону і якою вдячною та милостивою буде праця Господа після усунення Вавилону і прославлення істинної Церкви, ані на мить не запрагне пе-решкодити цій праці.
Велике горе цього часу “зими” не матиме прецедентів, і наш Господь запевнив, що жодна схожа річ не сталася і вже не станеть-ся світу. Це однозначно ототожнює мову Господа з подіями горя при закінченні цього Євангельського віку, про який пророк каже: “І постане [візьме правління] того часу Михаїл [Христос]…. і буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу” (Дан. 12:1), а також з пе¬ріодом, згаданим в Об’явленні (11:17,18), коли “погани розлю¬тилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити”.
Це горе буде таким великим, що без втручання певної сили ззовні аби його скоротити, людство зникло б остаточно. Та Бог приготу-вав силу для втручання – Своє Царство – Христа і його Церкву, “вибраних”. В належному часі вибрані втру¬тяться і виведуть лад з земного замішання.
Фальшиві месії та фальшиві вчителі
“Тоді, як хто скаже до вас: “Ото, Христос тут” чи “Отам”, – не йміть віри. Бо настануть Христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чи-нити великі ознаки та чуда, що звели б, коли можна, і вибраних. Це Я наперед вам сказав” (Мт. 24:23-25).
Згадані тут ошуканці напевно не відносяться до фанатиків, що час від часу претендували бути Христом і зводили декого з тих, хто мав хоч малу частку здорового глузду та розваж¬ливості. Ми вже вказали на антихриста, великого ошуканця, папство (*Том II, розд. 9), що протягом століть сидів в духовному храмі, виставляючи себе єдиним представником Христа – Його заступником, – про якого наш Господь вірно сказав завчасу, що весь світ дивуватиметься з нього – крім тих, чиї імена записані в книзі життя Агнця (О6.13:8). Схожим чином англіканська церква є не лише церквою, тобто “тілом”, але й має земну голову в особі повновладного пред-ставника – коро¬леви. Хоч не так докладно, однак схоже діється з грецькою католицькою церквою, головою якої є цар Росії і який має набагато більше влади. Якщо папство є антихристом, псевдо-христом, фальшивим Христом, то чи ж інші фальшиві тіла з фаль-шивими головами не є тими фальшивими Христами або антихрис-тами – незалежно, як багато чи мало справжніх святих Бога пере-буватиме в них?
Різні протестантські віровизнання хоча й не визнають жод¬ної іншої голови крім Христа, однак на практиці існують на чолі з власними синодами, конференціями та радами, з яких беруть для себе правила, звичаї та визнання віри, – замість однієї єдиної голови єдиної справжньої Церкви.
Довгий час в тій чи іншій мірі ці людські системи настільки підміняли справжнього Месію (Голову і тіло), що їм вдалося част-ково ошукати багатьох. Однак сьогодні, наприкінці століття, ці облуди втрачають свою силу. 581 Сьогодні лише деякі пресвітеріани, якщо такі взагалі є, вірять, що вони становлять справжню Церкву. Також методисти, баптисти, лютерани та інші вже не думають так про свої системи. Навіть визнавці англіканської церкви, грецькі та римські католики поступово звільняються від ілюзій, що їхня церква є єдиною Церквою, осторонь якої немає вибраних. Однак в пророцтві, яке ми бе¬ремо до уваги, наш Господь застерігає нас від небезпеки “то¬дішніх”, тобто нинішніх фальшивих Христів. В згоді з цим ми знаходимо в Об’явленні (13:14-18) пророцтво про особливий поєднаний вплив, яким будуть згур-товані протестантські віро¬визнання; навіть відокремлені, вони прийдуть до співпраці з папством – шляхом, що додасть обом зро-стаючого впливу і обмане тих багатьох, які вважатимуть, що нове поєднання стане Божим знаряддям для виконання праці, передба-ченої для Месії, тобто стане Його представником.
“Зійде сонце правди”
“А коли скажуть вам: “Ось Він у пустині” – не виходьте, “Ось Він у криївках” – не вірте! Бо як блискавка [сонце] вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського” (Мт. 24:26,27).
Про те, що великі омани, “дія обману” сатани є близько нас, свідчать не тільки згадані слова нашого Господа, але й слова апос-тола Павла (2 Сол. 2:10-12). Коли б було докладно відомо наперед, якого вигляду набуватимуть ці облуди, це до деякої міри перешко-дило б їхньому обманливому впливу. Бог дозволяє ці омани з єди-ною ціллю – відділити “переможців” від усіх інших, даючи нам лише запоруку, що “вибрані” будуть збережені від падіння. Та цілком можливо, що деякі з цих ви¬пробувань, пересіювань та оман можуть близько прийти на тих, які володіють найбільшою мірою світла теперішньої правди. Як важливо, щоб ми в усіх відношеннях “берегли себе самих в Божій любові”, 582 щоб ми не тільки мали знання правди, яке, окремо взяте, може принести зарозумілість, але щоб до¬датково ми мали Христового духа, що його має створити знан¬ня, – любов до Бога, любов один до одного і чуйність до всіх людей, бо “любов будує” характер на подобу нашого Господа.
Слова “ось Він у криївках” вже стверджуються спіритистами: на деяких своїх сеансах вони можуть розмовляти лицем до лиця з Господом, і будь-яка особа, котра симпатизує їхнім поглядам, може мати такий самий привілей і т.д. А що коли застереження про можливість зведення навіть вибраних, означає, що “навіть вибрані” підлягатимуть найсуворішим випробуванням цього злого дня? “І хто встояти може?” (Об. 6:17). Відповідь через пророка є такою: “У кого чисті руки [моральне життя] та щире серце [сумління не винуватить його перед Богом та людьми]: …він зійде на гору Гос-подню [Царство] і …буде стояти на місці святому Його” (Пс. 24:3,4).
Але як Божому народу упевнитися, що такі прояви не є справ-жніми? Господь навчив нас, що Його день прийде, мов злодій вно-чі, що в Своїй присутності Він буде невидимий для світу, догля-даючи працю жнив – зібрання Його вибраних і т.п. Як знати, що Він не з’явиться Своєму чекаючому народу у “криївках”, на сеансах – як каже дехто з так званих хри¬стиянських спіритистів?
Знаємо, що Він не з’явиться нам таким чином, бо: (1) Він навчав, що ми маємо бути “перемінені”, вчинені “як Він”, а отже “будемо бачити Його, як Він є”; і (2) Він застеріг нас від зведень, коли нам пропонуватимуть показати Його в ви¬падку нашого незміненого, тілесного стану, і промовив: “Коли вам, отже, скажуть: Ось він у пустині…; ось він у криївках, – не вірте” (Хом.), бо жодним таким чином Він не буде об’явле¬ний. Навпаки, “як блискавка 583 [сонце] вибігає зо сходу [не обмежується ні відлюдним місцем, ні самотньою кімнатою], і з’являється [всюди] аж до [найвід-даленішого] заходу, так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського”.
Об’явлення нашого Господа в Його другій присутності не буде ані в кімнаті, ані для певної громади в пустині чи криївці, ані навіть для одного народу – як при першій присутності, – але буде за-гальним, всесвітнім об’явленням: “Зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”. Цей всепроникаючий промінь істини великого Сонця Правди вже викликає значне замішання серед людей, сяючи в темному місці та виявляючи всяку неправду і зіпсуття. Світло робить всі речі явними. Це велике Світло світу, Христос, (і, остаточно, з’єднана з Ним Церква) благословлятиме людство, виводячи на світ¬ло всі приховані вчинки темряви, бо немає нічого приховано¬го, що не виявиться. “Бо виявить день”, і немає дня без Сонця, яке сяє від Сходу і до Заходу. “Світлом правдивим був Той, Хто просвічує [у своєму часі] кожну людину, що приходить на світ.”
(В подальшому ми дослідимо Мт. 24:28 – як підсумок 41 вірша, – щоб побачити відповідність написаного Матвієм з тим, що напи-сано Марком та Лукою).
Затемнення сонця та місяця як знаки
“І зараз, по скорботі тих днів, “сонце затьмиться і місяць не дасть свого світла”, і зорі попадають з неба, і сили небесні по¬рушаться” (Мт. 24:29; Мр. 13:24,25).
Слід чітко відрізнити скорботу “тих днів” від скорботи при за-кінченні тих днів, що ними завершиться теперішній вік та жнива: однак, цього не видно так чітко з опису 584 Матвія та Марка, лиш коли ми беремо для порівняння написане Лукою, слова котрого, очевидно, коротко підсумовують події Єван¬гельського віку і, по-лишивши “скорботу тих днів”, звер¬таються до іншої скорботи, якою закінчиться цей вік. Лука говорить:
“І поляжуть [юдеї] під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган …І будуть ознаки на сонці, і на місяці, і зорях, і три¬вога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ…” (Лк. 21:24-26).
Справді, весь Євангельський вік був часом скорботи, зга¬даної в Мт. 24:9-12, і сьогодні є часом, згаданим в 29 вірші. (1) Перша Це-рква була переслідувана цивільним Римом, од¬нак, згодом, коли папська влада Риму здобула зверхність, пе¬реслідувано усіх, хто відмовлявся вихваляти її гидоти, – без¬посередньо нею (Єзавелею) або посередньо цивільною владою (Ахавом), з якою вона побрала-ся. Їх було віддано у її владу, і вона знущалася зі святих Найвищого час, часи і пів часу – 1260 років – до 1799 р. н.е. Це тривале пе-реслідування, в якому багато-хто був “очищений і вибілений, і …перетоплений”, і в якому мати блудниць була “п’яною від крові святих і від крові мучеників Ісусових” (Об. 17:6), закінчилося, як нами було згадано, практично в 1776 році і остаточно – в 1799 році, коли папа і його авторитет були впокорені перед усім світом (*Том II, розд. 9 та том III, розд. 4).
Добре розуміючи, що наш Господь мав на увазі саме ті знаки, які мали прийти слідом за скорботою “тих днів”, по¬ставимо собі питання на рахунок цих виразно описаних знаків – затемнення со-нця й місяця, і спадання зір: – Чи ці знаки 585 треба вважати бук-вальними чи символічними, і чи вони вже виконалися?
Відповідаємо, що вони вже мали своє буквальне виконання і на цей час мають ще більш важливе символічне здійснення.
19 травня 1780 року (“тими днями”, в межах 1260 років папської влади, коли ця влада почала вже слабнути і найважче горе минуло) трапилося дивовижне затемнення сонця, яке, на думку науковців, відтоді більше не вдалося занотувати. Що це не була пересічна подія, достатньо упевнитися з подаль¬шого вірогідного джерела.
Говорить відомий астроном Гершель:
“Темна ніч над просторами Північної Америки була одним з тих ди-вовижних феноменів природи, про які завжди читатимуть з цікавістю, і перед поясненням яких безсила філософія”.
Словник Вебстера, видання 1869 року, у розділі “Словник зна-менних подій” пише:
“Днем мороку, 19 травня 1780 року, названо незвичну темряву того дня, що простягнулася над усією Новою Англією. В деяких місцях на протязі кількох годин люди на вулиці не могли читати навіть звичайний друк. Пташня, відспівавши пісні вечірньої пори, поховалася і змовкла, домашня птиця позабиралася в гнізда, худоба тиснулася до стаєнь, в будинках позапалювано свічки. Затемнення почалося близько десятої ранку і продовжувалося до середини наступної ночі – було різної тривалості у різних місцях”.
Того дня розпочато і відкладено сесію законодавчого орга¬ну штату Коннектікут. “Journal of the House” так описує цю подію:
“Понура пітьма небаченої темряви сталася перед десятою го¬диною, а об одинадцятій з півночі та заходу, мов під покровом траурної завіси, поповзли ще темніші хмари, які витісняли всяке світло, так що в залі ніхто не міг ні писати, ні читати – навіть біля обох вікон. Неможливо було навіть 586 розрізнити осіб на близькій відстані або впізнати деталі одягу в колі присутніх. Тому об одинадцятій засідан-ня відкладено до другої пополудні” (П’ятниця, 19 травня 1780 року).
Шан. Елам Паттер, пастор і наочний свідок, виголошуючи про-мову 28 числа того ж місяця, дев’ять днів після події, ско¬ристався для розповіді такими словами:
“Особливо хочу згадати ту дивну темряву 19 травня. Тоді, як написано в нашому тексті, затемнилося сонце. Така темрява, мабуть, не була відома від розп’яття нашого Господа. Люди по¬кидали працю в домі та в полі, зупинялися подорожні, школи замкнено об одинадцятій годині, люди запалювали каганці в полудень, і їхнє полум’я сяяло мов уночі. Дехто, як мені говорили, був у переляку, думаючи чи не приходить судний день. Більша частина наступної ночі теж була винятково темною. Місяць, хоч у повні, не давав жодного світла – буквально як у нашому тексті”.
Брошура номер 379, опублікована “American Tract Society” – “The Life of Edward Lee”, говорить:
“В травні місяці 1780 року трапився навдивовижу темний день, коли здалося, що одночасно почорніли всі обличчя, і люди сповнилися стра-хом. В поселенні, де мешкав Едвард Лі, панувало велике сум’яття: людські серця знесиліли від жаху, що наблизився судний день. Всі, хто мешкав поблизу, зібралися докупи навколо того святого чоловіка, бо його світильник був найохайніший і сяяв, як ніколи, посеред надприродньої темряви. Щасливий і повний радості в Бозі, він говорив їм про ту єдину можливість втечі від близького гніву і провів темні години в ревній молитві за збентежений люд”.
Подаємо уривок з мови судді P.M. Девінса в “Our First Century”:
“Майже, або й зовсім осібно, як найбільш таємничий і свого роду не-вияснений феномен серед всього різноманіття природних явищ останньо-го століття, 587 перебуває день 19 травня 1780 року з його найнезбагнен-нішим померкненням всього видимого неба та атмосфери над Новою Англією, яке принесло сильну тривогу та сум’яття в розуми людей, а також перелякало диких тварин – по¬зліталися до своїх гнізд спантеличені птахи, юрмилася до стійл худоба. Немає сумніву, тисячі порядних людей були того дня цілком переконані, що прийшов кінець всім земним речам. Багато з них полишало на певний час свої світські наміри і віддавалося релігійним почуттям. Це був дивовижний, повний темряви день”.
Про цей “темний день” суддя Самуель Тенні, доктор права, пи-сав у 1785 році до Товариства Історії:
“Кілька джентльменів з літературними нахилами намагалися словесно описати цей феномен, та, погодьтеся, жодного за¬довільного пояснення досі ще не запропоновано”.
Відносно цього темного дня Hoax Вебстер, доктор права, напи-сав в 1843 році в “Herald’, Нью-Гавен, так: “Я стояв і позирав на це диво. Ще ніхто цього не пояснив”.
Доктор богослов’я, шан. Едвард Бес, перший єпископ Вермонту, писав у своєму щоденнику 19 травня 1780 року: “Цей день є найбільш знаменним для людської пам’яті саме задля його темря-ви”.
Не менш дивовижним від затемнення сонця було наступне за-темнення місяця в його повні. Наочний свідок, суддя Тенні з м. Ексетер, Нью-Гемпшер, розповів:
“Пітьма вечора, здавалося, була такою густою, якою її не бачено відтоді, коли Всемогутній вперше дав початок світлу. В той час мене не покидала думка, що коли б усі сяючі небесні тіла Всесвіту оповити непроникною темрявою або припинити їхнє існування, і тоді пітьма не була б густішою. Клаптик білого паперу на відстані кількох дюймів від очей був таким невидимим, як найчорніший оксамит”.
Цей незбагненний день, крім того, що він був знаком від Госпо-да, простягався, як вважається, більш ніж на 320 000 квадратних миль – на територію в двадцять п’ять разів більшу від Палестини, до якої були обмежені знаки першого приходу. 588 Те, що згадані знаки стосувалися переважно Нової Англії та центральних штатів Америки не повинно нас дивувати, оскільки пам’ятаємо, що поча-тковий рух серед “дівчат” (Мт. 25:1-5) (*Том III, стор. 75-79) був пе-реважно в цих околицях. Немає нічого незвичай¬ного в тому, що Бог мав вжити “землю свободи” для переказу послання цих знаків для світу, бо Йому теж вподобалося ро¬зіслати з цього місця чис-ленні благословення, винаходи та повчальні уроки сучасності, розпізнані світом і вдало втілені талантом французького митця Бартольді у символіку Нью-Йоркської гавані – статую “Свободи, яка несе світло для світу”.
Падаючі зорі
Минуло пів століття, перш ніж з’явився наступний знак – зорі, спадаючі з неба, мов нестиглі плоди, що їх скидає фігове дерево від подмуху сильного вітру. Слова нашого Господа знайшли своє виконання (хоч, як згодом побачимо, не повне і не єдине) в диво-вижному метеоритному дощі раннім ранком 13 листопада 1833 року. Тим, які звикли ухилятися від прямої відповіді, мотивуючи, що “нерухомі зорі не падають”, нагадує¬мо, що наш Господь нічого не згадував про падіння нерухомих зір і про те, що нерухомі зорі не можуть падати: та, оскільки вони падали, це свідчило, що вони аж ніяк не були нерухоми¬ми. Святе Письмо не розрізняє між зорями та метеоритами, як є звичним сьогодні.
Падіння зір та метеоритні дощі трапляються щороку, а в деякі роки навіть частіше, ніж в інші. Підраховано, що протя¬гом року на нашу землю падає 400 000 малих метеоритів. Однак, все це ніщо поряд з великим метеоритним дощем 13 листопада 1833 року, коли падали мільйони і мільйони метеоритів.
Професор Керквуд у своїй праці під назвою “Meteorology”, пи-ше: “До кінця минулого століття це явище [метеоритні дощі] ніколи не притягало уваги вчених”.
Доктор права, професор Д. Ольмстід з Yale College писав:
“Ті, кому поталанило бути свідками видовищного спадання зір ранком 13 листопада 1833 року, бачили, мабуть, найвеличніший небесний фейєр-верк, відомий від створення світу, або, принаймні, з літописів сторінок історії… Це вже був не земний, а небесний феномен, і на падаючі зорі не можна надалі дивитись, як на випад¬ковий витвір верхніх шарів атмосфе-ри, але як на пришельців з інших світів та міжпланетної пустки” (Нью-Гавен “Press”).
М-р Генрі Дана Ворд, тодішній Нью-Йоркський купець, а згодом письменник і єпископальний священик, писав:
“Жодний філософ чи науковець не розповів і не записав події, схожої до події вчорашнього ранку. Вісімнадцять століть тому пророк чітко пе-редбачив, що ми будемо в заклопотанні, гадаючи чи падаючі зорі справді є падаючими зорями… Справді, зорі падали з небес на землю мов в Апокаліпсисі. Мова пророка завжди сприй¬малася як метафорична; вчора вона виконалася буквально” (“Journal of Commerce”, 14 листопада 1833 року).
Наступний відгук цитуємо з видання “The American Cyclopaedia”, том. XI, стор. 431.
“1833 рік пам’ятний найвидовищнішою подією, яку будь-коли заното-вано. Це трапилося вночі 12 листопада і було видно над усі¬ма Сполученими Штатами, частиною Мексіки та островами Вест Індії. Поряд з метеоритами менших розмірів, що падали, мов сні¬жинки, і їхній шлях супроводжувався яскравим фосфоруючим світ¬лом, траплялися великі вогняні кулі, що з певним інтервалом про¬низували небо, на кілька секунд малюючи на ньому дуги в 30 чи 40 градусів. За ними тягнулися яскраві світні шлейфи, що залиша¬лися в полі зору не лише кілька хвилин, але й, бувало, півгодини і більше. Одна з них, видима в Північній Кароліні, перевищувала розмірами і сяйвом Місяць у повні. Деякі з цих сяючих тіл мали неправильну форму і певний час перебували нерухомі, випро-мінюючи струмені світла. В Ніагара все це 590 мало виняткову велич, і цілком можливо, що досі людина не бачила жодного такого ней¬мовірно величного і піднесеного видовища, як небозвід, що сходив долі вогненними потоками у темному, розбурханому водоспаді. Можна було спостерегти, що сліди всіх метеоритів, якщо про¬стежити їхній рух, збігалися в одній ділянці неба, якою була Leonis Majoris; цей пункт неба супроводжував зорі в їхньому видимому пересуванні на захід – замість того, щоб рухатися з землею на схід. Бачимо, що джерело, звідки сходили метеорити, було незалежним від землі, знаходячись зовні нашої атмосфери”.
Професор Фон Гумбольдт присвятив цьому феномену ці¬лих п’ятнадцять сторінок своєї праці “Personal Narrative”, наво¬дячи дані, що його можна було спостерігати на території пло¬щею оди-надцять мільйонів квадратних миль.
Французький вчений М. Б’юплан, який знаходився в това¬ристві Гумбольдта, пише: “На всьому небосхилі не було місця розміром більше трьох діаметрів Місяця, яке б кожної миті не було повним болідів та спадаючих зір”.
Цей феномен у якійсь мірі повторився в 1866 році, проте вико-нанням знаку була, на наш погляд, подія 1833 року, і ра¬зом з попе-реднім знаком вона, очевидно, мала значний вплив на перше про-будження “дівчат”, коли вони вийшли зустрічати “Жениха”, про що пророчо описано в наступному розділі (Мт. 25:1-5).
Символічне виконання
Хоча ці буквальні знаки сприяли задуму звернути загальну увагу на Часи Кінця, віримо, що символічне виконання є не менш вражаюче і навіть більш цікаве для тих, чиї розумові та духовні відчуття пробудилися і дозволили зрозуміти ці речі.
Сонце, як символ, зображує Євангельське світло, Правду – а, отже, Ісуса Христа. Місяць, як символ, зображує світло За¬кону Мойсея. 591 Як місяць відбиває світло сонця, так і Закон за¬здалегідь був тінню або відбиттям Євангелії. Зорі, як символи, зображують натхнених вчителів Церкви – апостолів. Небеса, як вже згадувалося, зображують церковні влади християнства. Поєднання цих символів знаходимо в Об’явленні (12:1), де “жінка”, яка символізує первісну Церкву, зображена зодягне¬ною в сонце, тобто сяючою повним чистим світлом незахмареної Євангелії. Місяць під її ногами вказує на те, що її підтримує Закон, який, однак, не є джерелом її світла. Дванадцять зір над її головою, мов корона, зображують божественно визна¬чених і натхнених вчителів – дванадцятьох апостолів.
Маючи в думці значення цих символів, ще раз дослідимо вже згадану частину великого пророцтва нашого Господа про знаки, які мали вказувати на закінчення цього віку.
Куди б не глянути, ми можемо зауважити факт, що хоч посвя-чений Божий народ є сьогодні особливим чином корм¬лений та обдарований світлом, однак, в випадку номінальної церкви все є по-іншому. Її сонце затьмарюється, її місяць пере¬творюється в кров, а зорі падають. Від самого початку осеред¬ком світла Євангелії був хрест Христа, викуп; і яким би чином папство, на противагу, самовпевнено не утверджувало жертву літургії, святі Бога завжди міцно трималися згаданого бла¬гословенного осередку всіх обітниць Бога і всіх надій Його народу. Вони дотримувалися цього навіть тоді, коли його фі¬лософія була зовсім прихованою від їхніх очей.
Справді, весь час було незначне число таких, які, не розу¬міючи і не вміючи погодити викупу з іншими правдами і, перш за все, з власними помилковими поглядами, відкидали викуп. Вони, однак, були малим винятком з загального правила. Однак, починаючи з 1878 року – вказаної в Святому Письмі відправної точки часу ви-пробування, паралелі часу відкинення
Христа під час Його першого приходу, коли хрест Христа став для юдеїв каменем спотикання, – теперішнє спотикання пішло да-леко далі, і сьогодні лише незначна меншість відвертих служителів хреста усвідомлює і проголошує його вартість. Навпаки, більшість вчень сьогодення має на меті заперечити і спростувати, що ми були “дорого куплені” дорогоцінною кров’ю Христа, замінивши це теорією еволюції – твердячи, що Христова ціна за грішників полягала тільки в Його словах та особистому прикладі.
Ось так сонячне світло Євангелії з дня на день стає все більш тьмяним. І хоч заперечення вартості дорогоцінної кро¬ві, як ціни викупу за нас, переважно ще не дійшло з церковних кафедр до найдальших лавок, однак фальшиві доктрини, які довго вважалися недоторканними – разом з шанобливістю до учителів та до їхнього навчання, – вчинили шлях таким легким, що переважна більшість, достатньо збудившись, щоб розсудити справу, падає легкою здо-биччю теорії еволюції, яка заперечує Біблійну доктрину про поча-ткове падіння і на¬ступне відкуплення. Святе Письмо різними шля-хами застері¬гає нас від цього великого відступництва, а також від теперіш¬нього затьмарення віри в Церкві; отже, Людський Син, прий¬шовши, навряд чи знайде віру на землі (Лк. 18:8). Псалом, змальовуючи цей час, наголошує: “Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж [до вірних святих, членів тіла Христа, вибрані члени Котрого незабаром будуть скомплекто-вані] не дійде!” (Пс 91:7).
В міру того, як сонячне світло викупу стає тьмяним, місяч¬не світло Закону Мойсея, що своїми жертвами наперед вказу¬вав на викуп, мало б, в результаті, також затемнитись. Нічого дивного, що публічні вчителі відносяться до кривавих жертв Ізраїля, яких вимагав Закон, як до варварських. Свого часу, дивлячись за допо-могою справжнього світла Божого Слова, вони оцінювали слова апостола, що жертви Ізраїля були тінню “кращих жертв” за гріх, та тепер, відкидаючи позаобраз, ви¬куп, і заперечуючи первісний гріх і будь-яку потребу жертви за нього, вони відкидають 593 також образні жертви, вважаючи їх варварськими. Ось так затемнення сонячного світла Єван¬гелії позначилося на затемненні світла міся-ця. “Переміниться місяць на кров”. Йоіл додає (2:10), що “зорі загублять сяйво своє”, тобто, що коли затемниться світло Євангелії, а Закон вважати-меться беззмістовною, варварською, кривавою цере¬монією, тоді вчення визначених Богом дванадцяти зір Церк¬ви (апостолів) також щезнуть з поля зору – перестануть вважа¬тися провідниками, світи-лами.
Як бачимо, Бог визнав, тобто призначив для Церкви два¬надцять апостольських зір. Від них, а також від місяця й сон¬ця, мало вихо-дити для Церкви усяке світло. І від них справді світило істинне світло, яке благословило істинну Церкву. Од¬нак папство, беручи на себе церковне володарювання над землею, розмістило або “на-становило” на її небосхилі різно¬манітні зорі, світила, “авторитети”, “теологів”; схоже вчинили різні протестантські віровизнання – аж врешті їхнє загальне число сталося незліченним. Та хоча Бог пе-редбачив для Своєї істинної Церкви усяку допомогу, євангелистів та вчителів, однак Він не наділив їх авторитетом світил або зір. Навпаки, всім Його вірним послідовникам сказано приймати, як світло, тільки ті промені правди, які, як бачимо, йдуть від сонця, мі-сяця і дванадцяти зір для цього призначених.
Всі інші з Божого народу мають бути в цьому віці яскрави¬ми, палаючими світильниками і не повинні ставити цих сві¬тильників під посудину, але світити, щоб прославляти свого Отця, що на небі. Слово зоря (гр. aster) не вживається тепер в житті до нікого з вірних (окрім апостолів), однак воно сто¬сується тих, котрі відійшли від правди 594 і сталися “нахабними”, фальшивими вчителями, “нерозважно надимаючись”, дома¬гаючись вважати себе такими ж авторитетами, як і апосто¬ли, їх названо “блукаючими зорями”, “фальшивими апосто¬лами” (2 Кор. 11:13; Об. 2:2; Юд. 13).
І навпаки, Святе Письмо всюди стверджує обітницю, що вірні, покірні носії світла теперішнього часу незабаром будуть з Христом, як повне слави і честі насіння Авраама – “як зорі небесні”. Проте вони сяятимуть не на теперішніх “небесах”, які невдовзі проминуть з великим сум’яттям – ні, але на “нових небесах”, в новому духовному царстві Тисячолітнього віку. Про цей клас і про цей час воскресіння пророк Даниїл (12:3) говорить: “А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведності, немов зорі, навіки віків”. Апо-стол Павло також згадує майбутню славу Церкви в її першому во-скресінні, кажучи, що їхня слава різнитиметься “як зоря від зорі відрізняється славою”.
Отож, коли Бог визначив світилами для Своєї Церкви лише дванадцять зір, що зображено в Об’явленні (12:1), чи ж не є вели-чезною помилкою для пап та єпископів вважати себе наступника-ми апостолів – зорями? Чи не є так насправді, що деякі з так званих “вищих критиків” вважають себе і вважають¬ся іншими рівними апостолам і навіть вищими від них – світи¬лами, зорями? Чи ж вони та інші не виявляють цього, прого¬лошуючи власні ідеї та світячи власним світлом на різні справи – не вважаючи за потрібне ради-тись або наводити, як доказ, слова натхнених апостолів? Коли ж вони цитують або навіть посилаються на світло справжніх зір – вчення дванадцяти апостолів, – то чи ж не для того, щоб шукати підтвердження власних поглядів або власного світла, замість вка-зати, що справжнім вченням є світло апостольських зір? Справді, світло цих фальшивих зір, 595 “блудних зір” як правило настільки суперечить світлу натхнених апостолів, що їм дуже рідко вдається знайти підхожий текст з їхніх вчень.
В пророцтві нашого Господа ці справжні зорі-світила є порахо-вані частиною Сонячного світла Євангелії – тепер за¬темненого, позбавленого можливості світити; натомість при¬значені людьми фальшиві зорі, повні світської мудрості світи¬ла теперішніх небес, є зображені такими, що вже надто вихва¬ляються своїм пристосу-ванням до земних умов: полишивши ту чи іншу духовну вищість, вони опустилися в своїх вченнях до рівня земних моралістів та філософів, до рівня хри¬стиянського обивательського політиканства.
В цьому відношенні згадане потрясення символічних цер¬ковних небес є до певної міри пов’язане з цими світилами християнства, які опустилися до рівня публічних навчань. Таке потрясення означатиме те саме, що ми бачимо на кожно¬му кроці, – потрясення віровчень та догм християнства, які, маючи домішки неправд, творять всюди, де тільки вдасться, плутанину, прикладом чого є вчення про вибір та невибір немовлят, вчення про вічні муки для всіх, котрі не є святими – переможцями, і т.д.
Як наслідок, багато по-світськи мудрих людей, котрі пере-бувають в полі зору громадськості, вже чинять всілякі зусилля відвернути загальну увагу від усіх цих теорій. Та які ще інші вчення можуть вони знайти окрім справжньої і фальшивої доктрини про вибір, справжньої і фальшивої ідеї про Божі задуми для майбутнього життя людства? Не знаючи справж¬нього, божественного плану віків і не бажаючи викликати протистояння в стосунку до вчень про пекло та засудження немовлят, що можуть, запитаємо, проповідувати ці зорі-проповідники і чим можуть притягти до себе увагу світу?
Вони можуть зовсім полишити духовні теми і зійти 596 до рівня мислення звичайних тілесних людей, до моральних та полі¬тичних реформ; вони можуть вирушити в джунглі і прого¬лошувати там анти-дикунську євангелію; вони можуть приєд¬натися до хрестових походів і навертати до християнства і т.д., і це, ми впевнені, щораз більше захоплюватиме зір-ораторів. Інші розповідатимуть дивовижні історії про те, як вони переконали найбільш закоренілих атеїстів в тих речах, в котрі вони самі насправді не вірять; ще інші дотепно переказувати¬муть, як це Біблія пише, що Адам впав у гріх, і говоритимуть про ідею спасіння від чогось, що, згідно їхньої еволю-ціоністської теорії, є міфом.
Хто ще не бачить цих знаків, які сьогодні виконуються на кож-ному кроці!? Однак, сонце, місяць і дванадцять зір досі затьмари-лися тільки частково, натомість багато фальшивих зір вже покинули будь-які домагання бути світлом Євангелії, зійшовши до рівня свідомості мас, яким тепер присвічують.
Лука (21:25,26), за збігом обставин, подає інші знаки того часу: “…і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль [неспокійних, невгамовних елементів], коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ [суспільство], бо сили небесні порушаться”.
Бурхливе море та хвилі символізують неспокійні маси людства, приборкані, однак не цілком вгамовані суспільними законами та постановами. Протягом останніх двадцяти років кожний чув цей “гуркіт” зі штормовими навалами – тут і там, – коли хвилі припливу напирали на землю [суспільний лад], намагаючись її поглинути. Стримувані до певного часу, ці хвилі набувають сили та ваги; і, як пророчо показано, буде справою кількох років, коли всі гори [царства] “зсунуться в серце морів” – посеред анархії (Пс. 46:3,4). Кожне видання, яке не знаходиться під контролем багатих, є рупором гуркоту класу неспокійного “моря”; 597 та й інші, хоч проти бажання, змушені відлунювати цей гуркіт в світлі щоденних новин. Ось що спричиняє в час відносного миру “тривогу людей на землі”.
Так діється тому, що люди починають усвідомлювати, що шум моря і неспокій у значній мірі є пов’язані зі спадком за¬бобонності і церковного впливу. В міру того, як вони щораз більше бачать пот-рясення небесних сил (сектантських віро¬вчень та систем), їхні се-рця никнуть від страху – від усвідом¬лення речей, які приходять на землю (суспільство). Однак, енергійні зусилля, які чиняться тепер для відновлення та з’єд¬нання сектантської влади та впливу, мати-муть значний успіх лише короткий час і опісля обов’язково повніс-тю розпадуться.
“І того часу на небі з’явиться знак [вияв, доказ] Сина Людсько-го”, вияв або доказ другого приходу Сина Людського.
Ми не повинні губити з-перед очей факту, що ціле про¬роцтво було дане у відповідь на конкретні питання, одне з яких було: “Яким буде знак Твоєї присутності” у другому приході? Учні, пам’ятаючи факт, що небагато-хто впізнав Ме¬сію в Його першому приході, та й самі вони деякий час мали сумніви та побоювання, тепер прагнули знати, як їм впізнати Його напевно. В першому приході наш Господь показав Себе особисто і був засвідчений зна-ками – Своїми дивовижними словами та вчинками, – а також Іва-ном Хрестителем. Тепер постало питання, якого знаку повинні сподіватися учні, що вказував би на Його другу присутність!
У відповідь наш Господь запевнив учнів, що Його народ не буде зоставлений без відповідного і достатнього знаку, од¬нак про характер цього знаку Він не сказав нічого. “І того ча¬су на небі з’явиться знак Сина Людського”. Цього мало бути достатньо для вірного, пильнуючого Божого народу, та не пе¬редбачалося для ін-ших. Цей клас бачив і розумів знаки та дока¬зи Його першого при-ходу, 598 тоді як маси номінального Ізраїля не могли розпізнати ЗНАКІВ свого часу, і Бог не бажав, щоб хтось інший мав їх розпізнати. Отже, багато чудових слів життя було сказано притчами і незрозумілою мовою, щоб дивлячись, вони не побачили, і слухаючи, не могли зрозуміти, – як не варті світла, котре належало тільки вірним. Схоже мало трапитися у випадку знаку, тобто доказу другої присутності Господа. Присутність не мала бути виявлена всьому людству: її можуть розпізнати тільки справжні ізраїльтяни, до того ж щирі – без підступу.
Слово “знак” (вірш 30) є грецьким словом seemion і має значен-ня доказу, підстави, що проілюстровано в наступних випадках:
“Багато ж і інших ознак учинив був Ісус” (їв. 20:30).
“…Промовляючи мужньо про Господа, що… робив, щоб знамена та чуда чинились [Павла та Варнави] руками” (Дії 14:3).
“Отож, мови існують на знак… для невіруючих” (1 Кор. 14:22).
“А ознаки апостола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме-нах…” і т.д. (2 Кор.12:12).
Отже, слова “з’явиться знак Сина Людського” не означа¬ють, що Господні учні, які житимуть тоді, будуть бачити Його, але означа-ють, що на той час вони матимуть вказівку, тобто доказ Його при-сутності. Знаки другої присутності нашого Господа знайдуть під-твердження і виявлять згоду зі свідчен¬нями пророків (*Том II, розділи 5,6,7) – як було в першому приході (Лк. 24:44-46).
“На небі”. Знак або доказ Його parousia буде даний на небі. Не в небі в присутності Отця перед святими ангелами, але на симво-лічному церковному небі – на небі, про яке попередній вірш гово-рить, що воно буде з такою міццю потрясене, що поскидає свої зорі. Цей знак, 599 тобто доказ присутності нашого Господа, перш стане видимий на небі, яким є духовний клас визнавців. Деякі “побачать” виконання пророчих описів цього дня другої прису-тності в вартому подиву розгортанні божественного плану віків і пізнають в цьому один зі знаків Його присутності (Лк. 12:37). Ще іншим доказом того, що прийшов Суддя, Котрий перш за все ра-хується з тими, кому, як слугам, довірив Своє добро, є суспільний та церковний суд Вавилону, християнства (Мт. 25:19; Лк. 19:15). “Бо час уже суд розпочати від Божого дому”, а це означає збенте-ження та приголомшення між докторами та найвищого рангу священиками сьогоднішніх днів, котрі намагаються взаємно пого¬дити власні доктрини, звичаї та вірування, як це чинили фари¬сеї, свя-щеники та доктори Закону під час першої присутності нашого Го-спода – хоча тоді, як і сьогодні, вони цю присут¬ність заперечували.
Однак, в першій присутності покірні, справжні ізраїльтяни, ко-трих Бог порахував гідними, не потрапили в замішання, бо вони були просвітлені світлом, і наш Господь міг сказати до них: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо по правді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, – та не бачили, і почути, що чуєте ви, – і не чули” (Мт. 13:16,17). Тому сьогодні, під час другої присутності Людського Сина, відкритий доступ до бо¬жественного Слова і можливість побачити в божественному плані назначені божественні часи та пори, а також плутанина “Вавилону” є задовільними доказами присутності Царя.
“…І тоді “заголосять всі земні племена”, і побачать вони “Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних…” (Мт. 24:30).
Земні племена не бачитимуть знака, тобто доказу Господ¬ньої присутності, бо він буде даний тільки серед “небес”, тоб¬то серед тих, котрі, принаймні, частково є духовними з імені – серед церков, 600 – і оцінений лише щирими. Вони ніколи не бачитимуть Госпо-да буквальним зором, бо Він вже не є тілом і не може бути види-мий для тілесних людей (*Том II, розд. 5). Треба пам’ятати слова нашого Господа: “Ще недовго, і вже світ Мене не по¬бачить” (Ів. 14:19). Не треба також забувати слів апостола, звернених до Церк-ви, що ми всі маємо бути “перемінені” і вчинені духовними істотами на зразок нашого Господа – перш ніж зможемо “бачити Його, як Він є” (1 Кор. 15:51-53; 1 Ів. 3:2). Земні покоління, навпаки, ба-читимуть хмари утиску і замішання, що супроводжуватимуть пот-рясення цих “небес”, вбачаючи в цьому бурю, яка потрясе також “землю” (Див. Євр. 12:26,27). Одночасно постане загальне нарі-кання, пов’я¬зане з цим великим часом горя, і остаточно, наприкінці бурі, все людство усвідомить, впізнає нового Царя очима свого зро¬зуміння і оплакуватиме свій гріх, а також відкинення Його у своєму засліпленні – передусім юдеї (Див. Зах. 12:10-12).
“І пошле Ангелів Своїх з голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних – “від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його” (Сінай-ський манускрипт не містить виразу “гуком”) (Мт. 24:31).
В той час триватиме праця “жнив”. Ангели (посланці но¬вого Царя землі) виконуватимуть працю відокремлення, од¬нак не між церквою і світом, але працю відокремлення в самій номінальній церкві, між номінальними визнавцями, серед нинішніх “небес”. Ця праця є представлена в різних символіч¬них описах: це – зібрання пшениці від куколю в стодолу (Мт. 13:30); це – зібрання добрих риб у кошики і викинення непридатних риб, спійманих в євангельську сіть, назад у море (Мт. 13:47-49); це – збирання Його перел (Мал. 3:17); це – покликання “Моїх людей” 601 з Вавилону (Об. 18:4); це – окрик опівночі до дівчат, який відокремив розумних від нерозумних (Мт. 25:6); і, врешті, в нашому пророцтві це – забрання “вибраних” від усіх, котрих не вибрано з християнства, – від чотирьох вітрів, з усіх сторін.
Ми не повинні сподіватися духовних істот, ангелів, щоб ті з’яв-лялися з крильми і літали в повітрі, трублячи у голосну сурму, пі-дхоплюючи тут і там деяких святих; ми не повинні також сподіва-тися стати буквальними рибами і бути кинутими в буквальну кор-зину, або буквальними зернами пшениці, заси¬паними у буквальні засіки. Ангелами або посланниками, вжи¬тими нашим Господом в цій жнивній праці збирання, віримо, будуть такі ж посланники, яких Він ужив в Своїй службі на протязі всього цього віку – земні слуги, сплоджені з Його Свя¬того Духа, “Нові Створіння в Христі Ісусі”.
“Голосна труба”, розуміємо, є позаобразною “ювілейною тру-бою”, “сьомою трубою” – такою ж символічною, як і по¬передні шість (Об. 11:15-18), жодна з яких ніколи не звучала буквально. Вона звучить символічно від жовтня 1874 року і звучатиме до кінця Тисячоліття. Разом з цією трубою почали¬ся “жнива”, а також пожинання та відокремлення, які мають тривати, аж “вибрані”, “пшениця”, усі будуть зібрані з теперіш¬ніх небес (церковних систем) до Господа. “Ангели” (послан¬ники) є тими, котрі несуть послання Господнього слова, яке чинить відокремлення і збирає до Господа Його вибраних.
Привілеєм вірного Божого народу, який є перенесений з темряви у дивне світло, і якому дозволено побачити і почути речі, що їх не бачать і не чують інші, є привілей бути весь цей вік спів-працівниками з їхнім Господом в цій та всіх інших чинностях праці як Його ангели – посланники, тобто слуги. З Його ласки вони орали, сіяли, боронували та поливали, 602 і сьогодні цей самий клас також жне разом з Головним Жниварем.
Близькість Божого царства
“Від дерева ж фігового навчіться прикладу: коли віття його вже розпу-кується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо (*Євреї ділили свій рік на дві пори – літо та зиму). Так і ви: коли все це побачите, знайте, що (Царство Боже – Лк. 17:21) близько – під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля [теперішній церков-ний та суспільний лад] проминеться, але не минуться слова Мої!” (Мт. 24:32-35).
Невіруючі вхопилися за цей уривок, твердячи, що він одно-значно не виконався, а, отже, виявив, що наш Господь був фаль-шивим пророком. Вони пов’язують пророцтво тільки з утиском, який супроводжував падіння державного устрою Ізраїля в 70 році н.е., з презирством зауважуючи, що тогочас¬ний рід та інші чис-ленні роди проминули, так і не побачивши виконання “всього цьо-го”. Ми ж відповімо, що пророцтво нашого Господа було усього-на-всього невірно зрозумілим, і воно лише частково стосувалося утиску Ізраїля, що сягнув своєї кульмінації в 70 році н.е.
Щоб спростувати звинувачення, деякі автори з числа хри¬стиян висунули твердження, що слова “цей рід” насправді означають, що “цей народ”, тобто юдеї, не минеться, доки не виконається все пе-редбачене.
Проте, ми зобов’язані відмежуватися від такого інтерпре¬тування, до того ж з кількох міркувань:
(1) Хоч слова “рід” і “народ”, мають, можна сказати, спіль¬ний корінь, тобто походження, однак вони не є тотожними і в Святому Письмі вживаються в зовсім відмінних випадках. 603
Зауважте, що коли в Новому Заповіті слово “рід” вжи¬вається в значенні потомства, нащадків, воно завжди походить від гр. gennema (як у Мт. 3:7; 12:34; 23:33; Лк. 3:7) або від гр. genos (як у 1 Петр. 2:9). Однак, в згаданих трьох різних записах цього пророцтва сказано, що наш Господь вжив зов¬сім інше гре-цьке слово (genea), яке не означає рід, але має те саме значення, що і наш вираз “покоління”. Інші місця, в яких вжито цей грецький вираз (genea), підтверджують, що він не вживається в значенні “рід”, а тільки стосується людей, які живуть в тому самому часі (Ось докази – Мт. 1:17; 11:16; 12:41; 23:36; Лк 11:50,51; 16:8; Дії 13:36; Кол. 1:26; Євр. 3:10).
(2) Наш Господь не міг говорити про юдейський рід, і було б невластиво вживати тут грецький вираз, який означає рід, оскільки юдейський рід зовсім не був предметом за¬цікавлення апостолів, ані не згадувався у пророчій відповіді нашого Господа. В цьому пророцтві Ізраїль згадується дуже мало, а тому сказати, що цей рід не перейде, аж усе це станеть¬ся, означало б залишити відкритим питання, до якого роду це може стосуватися, бо жоден інший рід не є вказаний. Тому, якщо згадане слово означає “рід”, то сказати, що воно сто¬сується юдейського роду, властиво означало б сказати, що воно так само стосується людського роду взагалі.
Коли ж розуміємо, що тут, а також в інших місцях, слово “genea” означає “покоління”, і усвідомлюємо, що слова нашого Господа були пророцтвом, яке охоплювало весь Євангельсь¬кий вік, тоді ми не маємо жодних труднощів зі зрозумінням виразу: “Не перейде цей рід [який буде наочним свідком зна¬ків, про які питали апостоли, і які перерахував наш Господь, тобто затемнення сонця та місяця і спадання зір], аж усе це станеться”. Іншими словами, згадані знаки трапляться під час епохи-покоління при кінці цього віку. 604
Пускання паростків фіговим деревом могло бути лише ви-падковим посиланням, та ми думаємо, що це не так. Особливі об-ставини, пов’язані з прокляттям Господом фігового дерева, яке не принесло плодів і яке опісля одразу зів’яло (Мт. 21:19,20), схиляє нас до того, щоб вірити, що фігове дерево в цьому пророцтві сим-волізує юдейський народ. Коли так, тоді ця річ виконується одноз-начно, бо не лише тисячі ізраїльтян повертаються до Палестини, але й сіоністський рух, як всім відомо, набув сьогодні таких розмірів, що сталися виправданими, рік у рік, з’їзди представників з усіх частин світу з метою зу-стрітися і надати практичних контурів задуму влаштування юдей-ської держави в Палестині. Ці бруньки розпустяться, але принесуть досконалий плід не раніше жовтня 1914 року – повного завершення “Часів поган”. (*Декларація Бальфура, 2 жовтня 1917 року, була першим, після 1914 року, кроком до заснування юдейської держави)
“Покоління” можна вважати еквівалентом століття (прак¬тично в його нинішніх межах), тобто ста двадцяти років – віку життя Мой-сея і Біблійної межі (1 М. 6:3). Рахуючи сто років від 1780 року – дати першого знаку, – ми сягнемо 1880 року; отже, згідно нашого розуміння, кожний пункт, який перед¬бачався, почав виконуватись від цієї дати: “жнива” або пора збирання почалися в жовтні 1874 року; закладання Царства і взяття нашим Господом Його великої влади як Царя – в квітні 1878 року; час горя, тобто “день гніву”, який почався в жовтні 1874 року і завершиться близько 1915 року (*Про більш поступове позбавлення влади народів та встановлення Царства автор пише у своїй передмові (1916р.) до книги “Надійшов Час”, стор. 1); і, врешті, поява паростків на фіговому дереві. Кожний бажаючий може сказа¬ти, без суперечностей, що століття або покоління можна так само властиво рахувати від останнього знаку – спадання зір, – як і від першого – затемнення сонця й місяця, – хоча при цьому століття, започатковане в 1833 році, все ще буде далеке від свого закінчення. Серед тих, які живуть сьогодні, є багато наочних свідків знаку спадання зір. Ті, хто крокує з нами в світлі теперішньої правди, не чекають, щоб речі, які вже ста¬лися, мали лише прийти, але чекають завершення речей, які на даний час перебувають в процесі виконання. 605 Оскільки Вчи¬тель сказав: “коли все це побачите…”, і оскільки “знак Сина Людського на небі”, розпукування бруньок на фіговому дереві і зібрання “вибраних” були перераховані між знаками, то не¬має нічого суперечливого в тому, щоб рахувати “покоління” від 1878 до 1914 року – 36 і пів року, які сьогодні є середньо-статистичним числом років життя людини.
“А про день той і годину не знає ніхто: ані ангели небесні, ані Син-лише Сам Отець” (Мт. 24:36, Сінайський манускрипт. Порівн. Мр. 13:32,33). “Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той на-стане!”
Для багатьох ці слова, здається, означають значно більше, ніж вони говорять насправді: про них думають, що вони зами¬кають і чинять непотрібними всі пророцтва Біблії – мов би наш Господь сказав, що “жодна людина ніколи не знатиме”, тоді як насправді Він сказав, що “тепер не знає ніхто”, сто¬суючись лише тих осіб, які Його слухали, і для яких ще не прийшов відповідний час, аби їм відкрити виразні часи та пори. Хто ще сумнівається в тому, що “ангели небесні” і “Син” ясно і зрозуміло знають тепер речі, які так наблизились до свого виконання? Отже, якщо текст цього вірша не стоїть сьогодні на перешкоді властивого зрозуміння, то цей вірш сьо¬годні також: не забороняє і не обмежує Божим Святим шукати зрозуміння усієї правди “давніше… написаної нам на науку”. Оскільки волею Отця було, щоб відтоді і до пори зламання (*Том II, розділи 2 і 3) “печаток” Його люди не знали властивої дати, наш Господь змалював весь хід наступних подій і запевнив, що коли вони будуть пильнувати і молитися, а, отже, будуть вірними, то у властивому часі не будуть залишені в темряві, а будуть бачити і будуть знати. 606
Бог вказав через Свого пророка Даниїла, що того часу “розумні – зрозуміють” видиво і пророцтво, і що “цього не зрозуміють усі несправедливі” (Дан. 12:9,10). Ап. Павло додає до його свідчення: “А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій”, хоч він прийде таким чином на весь світ. “Тож пильнуйте [щоб у властивому часі ВИ МОГЛИ ЗНАТИ], і кожного часу моліться, щоб ви змогли уникнути всього того, що має відбутись”.
Як за днів ноєвих “не знали”
“Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід [гр. parousia – присут-ність] Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня “коли Ной увійшов до ковчегу”, і НЕ ЗНАЛИ, …так буде і прихід [гр. parousia – присутність] Сина Людського” (Мт. 24:37-39).
Багато хто випускає з уваги справжню суть цієї ілюстрації і ви-суває здогадки, жодним чином не підтверджені словами Учителя, що подібність, про яку мовиться, полягала в злих вчинках за днів Ноя і в день Христової присутності. Хоча мож¬на було б виправдати і вказати на властивість такого порівнян¬ня, од-нак залишається фактом, що такого порівняння не зроблено, а, навпаки, уникнено. Порівнянням є схожість не¬знання. Знав тільки Ной та його сім’я, люди, натомість, НЕ ЗНАЛИ і продовжували чинити як попередньо – женились, насаджували, будували, їли і пили. Схоже діється під час Христової присутності в кінці цього віку; хоча надходить велика пора утиску, однак єдиним, хто зна-тиме про Його присутність, тобто чітко розумітиме, що саме над-ходить, чому і з яким наслідком, буде Господній народ. Інші “не знатимуть”.
Схожа лекція знаходиться в Луки (17:26-29), де сказано, що усі, які мешкали по сусідству з Ноєм та Лотом, були за днів Ноя та за днів Лота в незнанні про близьке горе, – 607 так само як сьогодні люди є в незнанні про близьке горе під час днів Сина Людського, після того, як Він прийшов і є присутній. Сьогодні ми бачимо, як це виразно виконується навколо нас. Світ є боязким та стурбованим, проте, він не знає про присут¬ність Сина Людського і порахунку “жнив”, які в даний час тривають. Навіть якщо люди частково припускають близькість горя, вони не можуть здогадуватись про благословення, які йдуть за ним.
“Так буде й того дня, як Син Людський [вже присутній] з’явить¬ся [стане явним спочатку для Своїх пильнуючих “дівчат”, а згодом, в утиску, для всіх людей]! Хто буде того дня на домі, а речі його бу¬дуть у домі, нехай їх забрати не злазить. Хто ж на полі, так само не¬хай назад не вертається, – пам’ятайте про Лотову дружину! Хто дбатиме зберегти свою душу [йдучи на компроміс з сумлінням і зостаючись в Вавилоні], – той погубить її, а коли хто погубить [жертвуючи інтереси теперішнього життя], – той оживить її” – навіки (Лк. 17:30-33).
Отже, Євангелія Луки вживає ці (попередньо розглянуті) слова в стосунку до кінця Євангельського віку – “дня, як Син Людський з’явиться”.
“Пам’ятайте про Лотову дружину” – наполегливо застері¬гає наш Господь. Якою незначною була б відповідність цього нагаду-вання, коли б ужити його тільки до втікачів з Юдеї в 70 році н.е.; і якою переконливою є осторога для Божого на¬роду тепер, при кінці євангельського віку. Коли дізнаємось, що Вавилон засуджено, і прислухаємось до Господнього по¬слання: “Вийдіть із нього люди Мої, щоб не сталися ви спіль¬никами гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”, тоді це справді нагадує нам голос посланників, які квапили Лота та його сім’ю вийти з Со-дому, кажучи: “Рятуй свою душу, – не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути” (1М. 19:17).
Ілюстрація стає більш вагомою, коли згадаємо, 608 що хри-стиянство є “великим містом [Вавилоном], що зветься духов¬но Со-дом” (Об. 11:8).
Лотова дружина, почавши, як було наказано, втікати, “огляну-лась”, забажала полишених за собою речей; так буває сьогодні з деякими, котрі втікають з Вавилону на гору (до Царства) Господа; їм більше до вподоби ті речі, які позостали, а не ті, які попереду них. Та добіжать в своєму бігу до мети тільки ті, котрі покладають свої почуття на речі згори, а не на те, що є долі. Наполегливість святих виникає з повного посвячення серця; всі інші не зможуть бігти так, щоб отри¬мати велику нагороду.
Один взятий, другий полишений
“Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на одному ліжкові: один візьметься, а другий полишиться” (Лк. 17:34 ) – [не згадано Матвієм].
Господь через пророка доводить нам до відома, що хоч надхо-дить поранок Тисячоліття, проте наблизилася також ніч (Іс. 21:12). Це буде ніч горя, і в початковій її порі святі будуть зібрані з Вавилону. “Ліжка”, згідно того, як це слово вживає Ісая (Іс. 28:20), можна вважати символом людських віровчень, які є надто довгі для “немовлят” в Христі, але надто короткі для дорослої “людини”, аби на них простягнутись. Це вірно в стосунку до різних “наук людських”, які замінили вчення Божого Слова, і які дуже відрізняються від тих вчень, довжина та ширина яких перевищує людське знання. Наприклад, вчення про Вибір, якого навчають наші приятелі кальвіністи, є цілком достатнім “ліжком” для відпочинку багатьох, котрі є лише “немовлятами” в Христі, і почуття котрих ніколи не були достатньо розвинуті. Якщо ж в світлі знання сьогодення ці немовлята вже прокинулися і зростають в ласці та знанні, вони обов’язково зауважать, що старі вчення-ліжка є надто короткі, щоб бути зручними. Коли хтось намагається загор¬нутись у Божі обітниці, що стали вузькими від фальшивої теології, він не може вкритись ними задовільним чином. 609 Холо¬дом побоювань закрадаються сумніви, що попри все він та всі його приятелі не є певні своєї приналежності до “вибра¬них”. Поступово такі розвинуті християни вважають полег¬шенням вибратися з цього скрутного становища, і саме до них Бог переважно посилає світло теперішньої правди, щоб вести їх до справжнього “просторого” відпочинку з надміром покривань для всіх, які шукають, як знати і чинити волю От¬ця. При цьому інші, яких є значна більшість, залишаються цілком задоволеними, і їм зручно в їхніх різноманітних ма¬леньких ліжечках, оскільки в християнському знанні та досвіді вони є лише “немовлятами”, а не “дорослими”. “Один візьметься, а другий полишиться”.
“Будуть двоє на полі тоді, – один візьметься, а другий поли¬шиться” (Мт. 24:40).
“Поле – це світ” – пояснив наш Господь, звертаючи увагу, що поле представляє стан осторонь номінального “дому” – осторонь Вавилону. Нас навчено, що не всі “вихідці” будуть “зібрані”, але що “перла” шукатиметься де тільки можливо, що “Господь знає тих, хто Його”, і в цьому збиранні пори жнив Він завершує Свої коштовності – громадить Своїх “вибраних”, щоб вони сталися співнаслідниками в Його Царстві.
“Дві будуть молоти на жорнах, – одна візьметься, а друга поли¬шиться” (Мт. 24:41; Лк. 17:35).
Млин є місцем, де готується пожива: служителі і теологічні школи мелють духовний харч для “Вавилону” і дають дуже вбогий помел – “неочищений корм”. Шириться нарікання, що харчем є переважно лушпиння та полова, яка не підтри¬муватиме духовного життя та сил: кожен мельник змушений готувати те, що дає йому його віровизнання, і не зможе збе¬регти свого становища, якщо буде давати “харч у пору”, “очи¬щений корм” для дому віри. Отже, “теперішня правда” збирає одних, які мелють, і полишає других – один взятий, другий полишений. Лояльні до Бога та Його стадка будуть взяті; 610 всі інші будуть полишені. Хоч світ та номінальна церква прого¬лошують теперішній час порою єднання і “змови”, проте Бог проголошує його порою відокремлення (Іс. 8:12).
Куди взяті, тобто притягнені?
“І казали вони [учні] Йому у відповідь: “Де Господи?” [Куди будуть ВЗЯТІ?] А Він відповів їм: “Де труп [тіло, харч], там зберуться орли” (Мт. 24:28; Лк 17:37).
Лекція полягає в тому, що в той день, коли Господь зби¬ратиме Своїх “вибраних” від чотирьох небесних вітрів – від усіх чотирьох сторін Церкви, – Він притягуватиме їх так, як приваблюють орлів харчем, за яким вони пильно і з охотою позирають; що властивого часу Господь подбає про відповід¬ний харч, і Його вірний народ пізнає цей харч і буде зібраний до нього – буде готовий і вартий того, щоб бути взятим, – на¬томість решта буде полишена.
Харч “теперішньої правди”, даний сьогодні нашим Госпо¬дом, а також зібрання Його святих цим харчем і до цього хар¬чу, чітко відповідає пророчому опису. Нинішній поклик – це не поклик від одних “жорен” до інших “жорен”, або від одного “ліжка” до іншого – до того ж майже однієї довжини. Це не є зібрання кимось одним або багатьма до себе або до них, до нового віровизнання; це є зібрання до самого Христа – єдиного справжнього Пана та Вчителя. Власне кажучи, запи¬таємо, де і коли досі громадськістю визнано усіх, котрі сполягають на дорогоцінну кров Христа і є Йому посвячені, одним домом віри – братами, – і визнано одного єдиного Законодавця Христа – незалежно від людських догм та вчень в інших спра¬вах? Наскільки ми можемо судити, від днів апостолів цього не визнано ніде і ніколи.
Більше того, варто зауважити, що вияви великого людсько¬го хисту, ораторства та ін., були пов’язані, як спостерігаємо, зовсім з іншими подіями, а не з теперішнім зібранням до Господа. В ньому усією принадою є правда, духовний харч, 611 пропонований Господом, і дуже мало місця знаходиться для показності та пишномовності, які не тільки відсутні, але й ніхто їх не прагне. Зібрані, а також ті, котрі збирають, при¬ходять разом “голодні та спрагнені правди” і знаходять для себе задовільну частку, приготовану самим Господом, з якої кожен споживає для себе.
Пильнуйте, якщо бажаєте знати
“Ото ж пильнуйте, бо не знаєте, котрої години Господь ваш прийде. Се ж відайте [ось причина, чому час приховано в символах та притчах], що коли б господар знав, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би, та й не попустив би підкопати хати своєї” (Мт. 24:42,43, Кул.).
“Паном дому” або “господарем” теперішньої епохи є не наш Господь, а наш противник, диявол – “бог цього віку”, “князь, що панує в повітрі”, “князь цього світу”, який працює тепер в дітях не-послуху, засліплюючи розум усіх, котрі не вірять, і очі зрозуміння котрих не були намащені Господньою мастю для очей (2 Кор. 4:4; Еф. 2:2; Об. 3:18). Цей противник є підступний і дуже хитрий; тому, яким би знанням про бо¬жественні часи, пори та задуми він не володів, він завжди го¬товий вжити це всупереч божественному плану – про що по¬передньо сказав наш Господь.
Методом діяльності Небесного Отця в стосунку до сатани було дозволити йому обрати власний шлях, за винятком, коли б це входило в суперечність з божественним планом, і таким чином скористатися його злими задумами, щоб вжити їх для продовження Божественного плану. Отже, хоч сатана знає Біблію віддавна, він дуже мало її зрозумів – так само, як не зрозуміла її людина, – бо Біблія написана в притчах, символах та мовних алегоріях. Якщо вони сьогодні мають бути зро¬зумілі, то це зрозуміння обмежується тільки особами, котрі є керовані Святим Духом, якого світ не може прийняти і який, як пообіцяв наш Господь, мав їх “попровадити до цілої прав¬ди”. Сатана не має Святого Духа і ним 612 не керується, бо біль¬шість божественного Слова є для нього глупотою. Проте, він напевно навчився, як навчився в тій чи іншій мірі світ, що “Довірливий Господь до тих, які Його бояться” (Пс. 25:14, Хом.). З цього можемо зробити припущення, що його пред¬ставники – упавші ангели – часто є присутні на зібраннях, бі¬блійних дослідженнях і т.п. справді посвяченого Божого на¬роду, аби навчитися дечого з божественного плану.
Можемо лише висловлювати здогадку, як влаштував би свої лукаві вчинки сатана, коли б раніше знав дещо більше про божест-венний план; в усякому випадку маємо певну мову Господа, що таке знання з боку сатани потребувало б дещо іншого завершення Євангельського віку та відкриття Тисячо¬літнього віку, ніж Бог поставив на меті і проголосив. Отже, замість знання і впорядку-вання свого дому, сатана був неспо¬дівано захоплений Господньою пароусіею у 1874 році і “жнив¬ною” працею, яка тоді почалася; тож тепер його “дім” – ни¬нішні інституції з усіма його підступами та зведеннями, уда¬ванням справжнього світла і т.д. – зазнають повно-го краху. Поступово усвідомлюючи це, він прикладає найбільш енер¬гійні зусилля, щоб зводити – навіть вдаючись через своїх зве-дених слуг до чудес фізичного зцілення, хоча сам він є князем хвороб, болю та смерті (Євр. 2:14). Однак, поділений так проти себе дім неодмінно впаде, і падіння Вавилону буде справді веле-тенським, бо він впаде, мов великий жорновий камінь, кинутий у море (Об. 18:21).
“Тому будьте готові і ви, – бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!” (Мт. 24:44).
В цьому місці “ви”, тобто віруючі, Господні вірні є згадані на противагу сатані та його домівникам. Час Господньої при¬сутності не міг наперед бути відомий нікому – навіть святим. Також факт Його присутності міг бути розпізнаний не швид¬ше, аж майже через рік після жовтня 1874 року, коли через слова пророків та апостолів було впізнано Його стукіт. Відтоді є очевидними численні зовнішні знаки та явні докази при¬сутності Людського Сина; Його вірні, зібрані від чотирьох небесних вітрів, є взяті до Його обіднього залу і посаджені споживати те, про що світ зовсім не знає, де вони приймають послуговування насамперед з боку Пана, а також один від од¬ного (Див. Лк. 12:37). 613
Роздавання поживи челядникам -Мт. 24:45-51; Лк. 12:42-46-
“Котрий є вірним та мудрим слугою, що його пан настановив над че-ляддю своєю давати їм поживу своєчасно? Щасливий той слуга, як його пан, повернувшися, знайде його при роботі. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком” (Мт. 24:45-51; Лк. 12:42-46, Хом.).
В даному місці, мабуть, є вказівка, що в деякому вказаному пророцтвом часі – під час Господньої присутності, в пору зби-рання вибраних – наш Господь, великий слуга Свого народу, обере певний шлях для роздавання харчу у властиву пору, хоч при цьому інші шляхи або “співслуги” будуть вжиті для поста¬чання їжі “че-лядникам”. Проте, слуга є лише домоправителем і підлягає звіль-ненню в будь-яку мить, якщо він не зуміє ціл¬ком і належно наслі-дувати в кожній справі свого Пана, “Анге¬ла Заповіту”, Христа – великого Слугу Бога і Його народу.
Вірність з боку згаданого домоправителя (“Панові”, “спів-слугам” та “дому віри” одночасно) буде нагороджена подаль¬шим перебуванням у становищі домоправителя; отже, так довго, як він вірно виконуватиме службу, він і далі матиме змогу до кінця слу-жити домівникам віри новими і старими речами – харчем у пору, – подаючи всі цінні речі з божествен¬ного сховку. У випадку невір-ності він буде цілковито усуне¬ний зі свого становища і кинутий у зовнішню темряву, а його місце, правдоподібно, займе хтось інший, хто підлягатиме тим самим умовам.
Згідно нашого зрозуміння, це зовсім не означає, що “той слуга” або домоправитель, котрого вжито, як шлях для по¬давання “харчу у пору слушну”, буде автором цього харчу, буде натхнений або непогрішимий. Зовсім навпаки, можемо бути певні, що кого б Гос-подь не вжив таким чином, як Свого посланника для поширення правди, він буде дуже покірним та невимогливим, а також дуже старанним для слави Пана – не домагаючись при цьому ані словом, ані подумки авторства або права власності на правду, а лиш роз-даючи її старанно, як дар від свого Пана, “слугам” та “домівникам” свого Пана. 614
Будь-який інший дух та інший шлях напевно привів би до зміни домоправителя. Про це детально сказано нашим Гос¬подом:
“Та коли б мав той слуга [ставши злим] сказати [втративши віру] у своєму серці: “Затримується мій пан”, і мав би почати бити своїх товаришів-слуг, і їсти та пити з п’яницями [з їхніх фальшивих вчень], то Пан того слуги прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, і відітне його [від того, щоб бути Його слугою], і визначить частку йому з лицемірами: буде плач там і скрегіт зубів!” (Мт. 24:48-51, “Diaglott”).
Наш Господь був найбільшим зі всіх пророків, і Його про¬роцтво є найбільш вражаючим. Пророцтва Мойсея, Єремії та інших стосувались переважно відкинення та зібрання назад тілесного Ізраїля. Пророцтва Ісаї, крім мови про справи тілес¬ного Ізраїля, вказували також на Ісуса Христа, Який терпів за наші гріхи і є сві-тлом для поган, а також згадували про оста¬точне відкриття всіх невидющих очей людства на це “справжнє світло”. Даниїл наперед говорив про прихід та відтяття Месії, про помазання Святая Свя-тих, яке випливало з П’ятидесятниці, про історію поганських влас-тей та про їхній кінець, і про встановлення Царства Месії під усіма небесами. Він також показав лють переслідувань з боку папського малого рога, витривалість святих під час цього віку, дні очіку¬вання Царства і т.д. Однак, жоден інший пророк, окрім нашо¬го Господа, не дав таких суттєвих подробиць цього часу “жнив”, пов’язавши їх з визначними подіями, згаданими інши¬ми пророками.
Пророцтво нашого Господа, як і інші пророцтва, є при¬ховане в символічній та алегоричній мові для того, щоб “це не зрозуміли усі несправедливі”, а щоб зрозумів лише по¬кірний, щирий та вірний Божий народ – належним у Бога шляхом та в належному часі.
“Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим в притчах [“неясній мові”], щоб дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли” (Лк. 8:10).
* * *
Сьогоднішня манна
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
9 ТравняОтже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти:
R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
8 ТравняА оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти:
R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
7 ТравняІ горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти:
R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
6 ТравняБо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти:
R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
5 ТравняКоли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти:
R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
4 ТравняБо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти:
R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
3 ТравняА страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні
знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти:
R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?