[421]
РОЗДІЛ XV
“ВИКУП ЗА ВСІХ” – ЄДИНА ПІДСТАВА ДЛЯ ПРИМИРЕННЯ
Примирення неможливе без викупу – Забезпечене, але не примусове – Стати Відкупителем було ласкою – Значення викупу і відкуплення – Який викуп був заплачений за людину? – Виправдання вірою, забезпечене таким чином – “Ви куплені дорогою ціною” – Ким? – У кого? – З якою метою? – Як любов співпрацювала зі справедливістю – “Викуп за всіх” не був взятий назад – Батьківські права Першого Адама, куплені Другим Адамом – Викуп, а не помилування – Смерть людини не є викупом – Помилкові міркування універсалістських теорій – Викуп не зобов’язує справедливість – Єдине ім’я – Метод Посередника, представлений у Мойсеї – Викуп, заміна – Чи був можливий інший план?
“Бо один Бог, один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Себе на викуп за всіх: свого часу свідоцтво” (1 Тим. 2: 5, 6, Diaglott).
ПРИМИРЕННЯ між Богом і людиною повністю залежало від пред’явлення прийнятної жертви за гріхи людини. Якби божественний вирок, “прокляття”, не був знятий з людства, він стояв би як вічна заборона, яка перешкоджала б відновленню, тобто реституції людини назад до божественної милості, спільності та вічного життя. Під божественним законом єдиним зверненням Бога до людини було би: “Ти – грішник. Добровільно згрішивши в Едемі, ти накликав на себе горе. Я справедливо виніс тобі вирок смерті, і Я не можу зняти цей вирок, не порушивши Своєї справедливості, [422] основи Мого престолу, Мого Царства (Пс. 89: 15). Тому твій вирок повинен тривати вічно. Ти повинен знаходитись під ним доти, поки прийнятна заміна не прийде на твоє місце під ним”.
Ми виразно побачили, що покаранням, вироком для людства були не вічні муки, а смерть, про що Творець виразно й чітко сказав Адаму. Припустити, що це було якесь інше покарання, аніж смерть, означало б припустити, що Бог поступив нечесно з Адамом і Євою в Едемі – що Він неправильно поінформував їх і обманув. Ми переконались, що смертний вирок є справедливим вироком за гріх – що оскільки життя було дароване на певних умовах, Творець мав повне право відібрати його. Але не треба особливого розуму, щоб усвідомити, що вічні муки батька Адама не були б справедливим покаранням за те, що він їв заборонений плід, навіть якщо додати до цього непослуху всю винуватість за свавілля та свідомість вчинку, яку тільки можна собі уявити. Більше того, було би несправедливим дозволити, щоб такий вирок у вигляді вічних мук перейшов на незліченні мільйони потомства Адама. Але всім зрозуміло, що навіть з усіма його жахливими наслідками хвороб, болю та горя, які спіткали батька Адама і які спадково перейшли на його нащадка (оскільки з нечистого джерела не може витікати чистий потік), смертний вирок є обґрунтованим і справедливим. Це вирок, перед яким повинні замовкнути всі уста. Всі повинні визнати його справедливість – доброту й суворість Бога.
Знаючи точно, яке покарання було винесене за гріх, нам неважко зрозуміти, якої плати за це покарання мала вимагати Справедливість, перш ніж “прокляття” можна було зняти й обвинуваченого можна було звільнити з великої в’язниці смерті (Іс. 61: 1). Оскільки смертний вирок був винесений не через гріх всього людського роду, а через те, що згрішила одна людина, тому безпосередньо цей вирок впав тільки на Адама, а тоді вже посередньо через нього, по спадковості, на весь його рід. І в цілковитій відповідності з цими фактами Справедливість може вимагати тільки відповідної ціни – тобто Справедливість повинна вимагати іншого життя [423] за життя Адама, перш ніж визволити Адама та його рід. І якщо заплатити це покарання, то буде заплачене все покарання – одна жертва за всіх, так як один гріх втягнув усіх. Ми вже бачили, що досконалий Адам, який провинився і був засуджений, не був ні ангелом, ні архангелом, ні богом, а людиною – по природі трохи нижчим, ніж ангели. Тому строга Справедливість мала право вимагати в якості його заміни когось такого ж роду, і не інакше, як Адам, у подібному стані, тобто досконалого і вільного від божественної осуду. Ми знаємо, що було неможливо знайти такого серед людей, оскільки всі були з роду Адама і розділяли по спадковості його покарання та деградацію. Ось чому виникла необхідність у тому, щоби хтось з небесних дворів і духовної природи прийняв людську природу, а потім віддав себе в якості заміни – викупу за Адама й за всіх, хто втратив життя через нього.
Серед ангелів, які зберегли свій первісний стан і вірність Богу, без сумніву, знайшлося б багато, хто охоче взявся б за виконання волі Отця, щоб стати викупною ціною людини. Але виконання цього означало б найбільше випробування, найсуворіший тест на вірність Богу, тому той, хто проявив би таким чином своє посвячення, свою відданість і свою віру, був би гідний найвищого становища серед усіх ангельських синів Бога, набагато вищого від ангелів, начальства, сили й всякого імені. Більше того, частиною божественного задуму було використати цю можливість для ілюстрації факту, що всякий, хто прагне втілювати свої самолюбні амбіції (як це зробив сатана), буде понижений і знеславлений, а той, хто, навпаки, найбільше упокориться, слухняний волі та плану Небесного Отця, відповідно буде піднесений. Бог так влаштував Свій план, щоб зробити цю рису обов’язковою, щоб у цьому прояві божественного співчуття й любові до світу могла також проявитись [424] любов, смиренність і слухняність Єдинородного від Отця – Його Улюбленого Сина, Якого Він бажав прославити.
Як ми знаємо, наш Господь Ісус (Який у Своєму передлюдському стані був архангелом, найвищим, головним посланником, Логосом, Єдинородним в Отця, повним благодаті та правди) до цього часу був довіреною особою Єгови у всій праці творіння і, як Первородний, був з Отцем ще перед створенням усіх інших, знав Його дуже близько, бачив Його славу і був носієм Його сили. Оскільки Він вже був першим, головним у небесному Царстві, наступним після Отця, то, як інформує нас апостол, ця праця відкуплення, цей привілей виконання божественної волі відносно людини був даний Йому як знак особливої довіри і як милість, враховуючи почесті, які, згідно з божественним законом, мали були додані до такої великої слухняності, смиренності й самопожертви (Мт. 23: 12; Як. 4: 10;. 1 Петр. 5: 6). Довіряючи Сину й бажаючи, щоб Він досяг високого звеличення, яке було б наслідком такої вірності, Отець надав першу можливість Йому – Тому, Хто протягом всього минулого мав першість у божественному плані, щоб таким чином Він міг і далі бути першим – “…щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне [упалих людей і упалих ангелів, відновлюючи і примиряючи тих з них, які при сприятливих можливостях повернуться до божественної милості]” (Кол. 1: 18-20).
Вибір духовної істоти, щоб стати Відкупителем людини, не означає, що була необхідна жертва існування духовної істоти як викупна ціна існування земної істоти. Якраз навпаки. Божественна Справедливість в однаковій мірі не могла прийняти як викупну ціну за людину ні жертву духовної істоти, ні жертву телят та козлів. Як кров телят та козлів ніколи не могла усунити [425] гріх, тому що вони мали нижчу природу, так і смерть ангелів чи архангелів ніколи б не зняла гріх Адама, ані не стала б відповідною жертвою примирення за нього, оскільки вони не належать до його природи. Людське життя було втрачене через гріх, і тільки людське життя могло бути прийняте в якості викупної ціни, ціни викупу. Саме з цієї причини було необхідно, щоб наш Господь залишив славу Свого передлюдського стану, упокорив Себе і став людиною, тому що Він міг дати ціну викупу тільки ставши людиною,.
Хоча Писання вказує на те, що наш Господь упокорив Себе, залишивши вищу духовну природу і прийнявши нижчу людську природу, воно ніде не вказує на це як на жертву за гріх. Навпаки, Він упокорив Себе для того, щоб стати жертвою за гріх і заплатити ціну викупу за нас. Апостол виразно вказує на це, говорячи: “Бо приймає Він не Ангелів [ніби говорячи про ангелів, які згрішили], але Авраамове насіння”. Оскільки діти, яких Бог передбачив і вирішив відкупити й звільнити з рабства гріха та тління, були учасниками плоті та крові, “Він став учасником їхнім [плоті й крові, людської природи], щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола”, і визволити їх (Євр. 2: 14, 16). Він надзвичайно виразно представляє цю справу, говорячи: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих” (1 Кор. 15: 21). Апостол Іван дає подібне свідчення: “Слово сталося тілом” (Ів. 1: 14). З цим погоджуються і слова нашого Господа Ісуса, після того як Він прийшов у світ і досяг повноліття. Він сказав: “Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ів. 3: 17). Він не говорить, що світ вже був спасенний або що вже щось було зроблено для спасіння світу, за винятком того, що був посланий Той, Хто повинен був відкупити світ Своєю жертвою. Згідно зі словами нашого Господа, першим кроком [426] у виконанні Його місії було те, що “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити [служити іншим], і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мр. 10: 45). Перед нами вагомий доказ того, що, залишаючи славу, яку Він мав у Отця до того, як світ був, і обмінюючи вищу природу на людську, наш Господь не віддавав Свого життя як викуп, а лише підготовлявся до цієї праці, яка була безпосередньо перед Ним. Це підтверджується фактом, що як тільки Він досяг повноліття (відповідно до Закону), як тільки Йому виповнилось тридцять років, Він одразу віддав Себе на жертву живу, посвячуючи Своє життя, складаючи його, як було представлено в Його символічному хрищенні Іваном в Йордані.
Як показує апостол, виконалось стародавнє пророцтво: “Ось іду, – в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже”. Він прийшов, щоб виконати волю Бога, щоб принести жертву за гріхи. Отже, Він її раніше не приніс. Цим актом Свого посвячення Він віддав Себе на живу жертву в служінні Богу, аж до смерті. Зверніть увагу, що саме в цей момент, як говорить апостол, Він відклав убік образні жертви Угоди Закону, щоб встановити другу, позаобразну, дійсну жертву за гріхи, Його власну смерть (і Його членів), щоб Ним, Посередником Нової Угоди, була запечатана Нова Угода між Богом і людьми. І наш текст говорить нам те саме – що це була “людина Ісус Христос, Який дав самого Себе на викуп за всіх”, а не передлюдський Логос.
ПЕРШИЙ КРОК У ЦЬОМУ ПЛАНІ
Апостол (Євр. 2: 5-9) розглядає весь Божий план і, звертаючи увагу на божественні обітниці щодо реституції людини, цитує слова пророка Давида (Пс. 8: 5-9), що кінцевим наміром божественного плану є досконале людство (володар землі), яке контролюватиме землю та її створіння в згоді зі законами божественного Творця: “А тепер ще не бачимо, [427] щоб піддане було йому [людині – як зазначено в пророцтві] все”. Ми ще не бачимо людини в Божім образі, як пана землі, але бачимо початок здійснення божественних цілей у цьому напрямку. Ми бачимо перший крок у цьому плані: “Ми бачимо Ісуса, заради перетерплення смерті увінчаного славою й честю [досконалістю людської природи], Який небагато був уменшений від ангелів, щоб Йому, за Божою благодаттю, смерть скуштувати за всіх [і тим самим зробити можливою людську реституцію]” (Diaglott). Ми бачимо, як Єгова розпочав працю спасіння людини, приготовивши відповідну ціну викупу для нашого відкуплення – Того, Хто рівний у славі, честі й абсолютній людській досконалості з першою людиною, Адамом; Того, Хто з таким наміром і з такою метою залишив славу вищої природи і став нижчим від ангелів, хоча раніше володів більш високою природою, ніж вони. Ми бачимо Того, Хто був передбачений з метою “скуштувати смерть за всіх”. Ми бачимо, що Він взяв людську природу “для перетерплення смерті” – ради того покарання, яке було винесене на наш рід. Побачивши це, ми можемо радіти, що добрі наміри нашого Небесного Отця відносно нашого викупу, реституції та повного примирення зі Собою були якнайкраще влаштовані, до того ж на рівні абсолютної справедливості, завдяки чому Бог може бути справедливим і одночасно може виправдовувати тих, хто вірить в Ісуса. Таким чином, жертва, яку наш Господь Ісус дав за гріх людини, не була духовною, бо тоді вона не була б властивою, прийнятною жертвою, тому що не була б “відповідною ціною”, у всіх відношеннях точною ціною викупу за Адама.
ЗНАЧЕННЯ “ВИКУПУ” І “ВІДКУПЛЕННЯ”
Це веде нас до розгляду слова “викуп”, який у Новому Завіті має дуже вузьке й конкретне значення. Воно зустрічається тільки двічі: один раз в описі нашим Господом власної праці, яку Він виконував, і другий раз в описі апостолом цієї ж завершеної праці, тобто в нашому тексті. Вжите нашим Господом грецьке слово “lutron-anti” [428] означає “ціна відшкодування або ціна, яка відповідає”. Наш Господь сказав: “Син Людський прийшов,.. щоб душу свою дати на викуп [lutron-anti – ціну, яка відповідає] за багатьох” (Мр. 10: 45). Апостол Павло використовує ті ж слова, але розташовує їх по-іншому: “anti-lutron”, що означає “відповідна ціна”. Він говорить: “Людина Христос Ісус, що дав Себе на викуп [anti-lutron – відповідну ціну] за всіх: свого часу свідоцтво” (1 Тим. 2: 6, Diaglott).
Неможливо ставити під сумнів чи оспорювати зміст цих текстів. Не бачити сили та істинного значення цього Господнього свідоцтва про працю, яка була виконана нашим великим Посередником, можна лише тоді, коли застосовувати Боже Слово нечесно. І чим більше приділяти увагу думці про викуп – “відповідну ціну”, – тим вона переконливіша і проливає більше світла на цілу працю Примирення. Думка, єдина думка, що міститься в цьому, така: як Адам через непослух втратив своє існування, свою душу, всі свої права на життя та землю, так наш Господь Ісус Христос Своєю смертю, як відповідною ціною, заплатив повне й точне відшкодування за душу, істоту батька Адама, і, як наслідок, за всіх його нащадків – за кожну людську душу, що розділила його падіння й втрату (Рим. 5: 12).
Ця ж думка досить ясно викладена в багатьох інших віршах, які говорять про працю нашого Господа як про працю відкуплення, купівлі і т. д. Ми звернули особливу увагу на слово “викуп”, “anti-lutron”, оскільки воно виражає думку в найбільш виразній і безпомилковій формі. Слова “відкупити”, “відкуплений”, “відкупитель” і “відкуплення”, хоча і містять думку про заплачену ціну, містять також додаткову думку про звільнення, про визволення тих, за кого заплачено ціну. Отже, ці слова, як у нашій мові, так і в оригіналі, іноді використовуються в стосунку до жертви або надання ціни викупу, а в інших випадках застосовуються щодо відпущення на волю викуплених, їхнього визволення. І багато противників доктрини викупу, [429] головним з яких є сатана, іноді з великою хитрістю пробують відвернути увагу від ціни, даної для визволення людини від прокляття смерті, вказуючи на ті тексти Писання, в яких слова “відкупити” і “відкуплення” вживаються лише відносно повного звільнення людства від смерті. Звертаючи увагу на це звільнення і “перекручуючи Боже Слово”, вони намагаються приховати той факт, що майбутнє визволення та всі благословення, які, по божественній благодаті, нині або в майбутньому настануть для людства, є від Сина і через Його викупну жертву (завдяки їй), яку Він дав за нас і яку “звершив” на Голгофі (Ів. 19: 30).
Перекладачі англійської Біблії (Common Version) мимоволі допомогли цим противникам викупу, використовуючи слово “відкупити” в перекладі грецьких слів, які мають зовсім інше значення. Щоб читач міг виразно зрозуміти, про що йдеться, ми процитуємо усі різні грецькі слова, які перекладені як “відкупити”, “відкуплений” і “відкуплення”, і після кожного дамо визначення, надане відомим лексикографом професором Янгом (Young) в його Аналітичній Конкорданції (Analytical Concordance), а саме:
Слово “відкупити” іноді використовується в перекладі грецького слова “agorazo”. Цьому слову проф. Янг дає визначення “придбати на форумі”. Ще більш конкретно воно може означати “купити на відкритому ринку”, оскільки корінь цього слова “agora” означає ринкову площу і неодноразово використовується в такому значенні в Писанні: Мт. 20: 3; Мр. 12: 38; Лк. 7: 32: Дії 16: 19. Нижче приведені всі випадки, в яких слово “agorazo” в Новому Завіті перекладається як “викуплений”:
“Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові” (Об. 5: 9).
“І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі” (Об. 14: 3).
[430] “Вони викуплені від людей, первістки Богові й Агнцеві” (Об. 14: 4).
У кожному з цих випадків міститься думка про публічну купівлю, і всі інші приклади використання цього слова “agorazo” в Новому Завіті виразно наголошують на його відверто комерційному значенні. Це слово зустрічається в Новому Завіті в тридцять одному випадку. У наведених вище трьох випадках воно перекладене як “викупив”, “викуплений”, в тринадцяти випадках – “куплений”, в п’ятнадцяти випадках – “купити”. Ми звертаємо особливу увагу на значення цього слова, тому що поширюється й зростає тенденція заперечувати, що була здійснена купівля нашого роду ціною, даною за звільнення людини від “прокляття”. Ця тенденція підриває правдиву “віру, раз дану святим”.
Ще одне слово, перекладене як “відкупити”, “відкуплений” і “відкуплення”, пов’язане з попереднім і побудоване на його основі з додаванням префікса “ех”, що означає “із”, це – “exagorazo”. Професор Янг дає цьому слову визначення “придбати з форуму”. Ще більш буквально це означає “публічно придбати і заволодіти”. Ось єдині місця використання цього слова в Новому Завіті:
“Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас” (Гал. 3: 13). Апостол говорить тут про те, що християни, які були юдеями і тому перебували під юдейською Угодою, або Угодою Закону, не тільки були викуплені від її вироку, але й були звільнені від її влади. Слово “agorazo” означає купівлю, а префікс “ех” означає звільнення внаслідок цієї купівлі, так що вони вже не були під владою Закону.
“Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом [тих, які перебували під Угодою Закону], щоб ми прийняли усиновлення” (Гал. 4: 4, 5, Хом.). Цей вислів подібний до попереднього і означає викуп юдейського народу з-під влади Закону і звільнення віруючих від неї, щоб вони могли стати синами Бога. Порівняйте з Івана 1: 12.
[431] “Глядіть же, як би вам оглядно ходити, не як немудрі, але як мудрі, викуплюючи час, бо дні лихі” (Еф. 5: 15, 16 (Кул.); Кол. 4: 5). Тут є схоже використання слова “exagorazo”: Господній народ розуміє, що знаходиться посеред зла, яке намагається поглинути його енергію, вплив і час гріховними, безглуздими або, принаймні, непотрібними речами у порівнянні з більш вартісними інтересами, найбільш близькими серцю Божих дітей. Тому ми повинні купляти, відбирати час у зла і, не беручи до уваги цих несприятливих впливів, якомога більше часу присвячувати вищим інтересам – нашому духовному харчуванню та підкріпленню, а також допомозі іншим у духовних речах. Така купівля означатиме певне самозречення і коштуватиме нам задоволення наших природних бажань і стремлінь, а також частково доброї думки та спільності інших, які будуть “дивуватись”, чому ми не беремо з ними участі в зайвих речах, як колись (1 Петр. 4: 4).
Ще інше грецьке слово, також перекладене як “викуплений”, це – “lutroo”. Професор Янг визначає “lutroo” як “відпускати завдяки ціні”, тобто звільняти завдяки сплаті ціни. Основою, або коренем цього слова є “lutron”, яке, як було зазначено вище, разом з “anti” (яке використовується в якості префікса або суфікса) означає “відповідна ціна”.
Це слово “lutroo” зустрічається тричі в Новому Завіті, а саме:
“А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити” (Лк. 24: 21). Апостоли були розчаровані смертю нашого Господа і висловили це розчарування, сказавши, що вони очікували, що Господь звільнить Ізраїль від римського ярма через сплату ціни. Вони ще не були наділені святим Духом і не розуміли довжини й ширини, висоти й глибини божественного плану, за допомогою якого не тільки Ізраїль, але й весь світ був відкуплений, і не тільки від римського ярма, але й від ярма сатани та від великої темниці [432] смерті через ціну викупу, яку дав наш Господь і яка звершилась у смерті.
Наш Спаситель Ісус Христос “дав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня” (Тит. 2: 14, Турк.). Ціна, яку наш Господь дав за людство, призначена не тільки для того, щоб забезпечити йому пробудження з гробу у відповідний у Бога час (у Тисячолітті) і можливість прийти тоді до згоди з Богом на умовах Нової Угоди. Для тих, хто чує благу звістку нині, вона означає послання теперішнього звільнення від рабства беззаконня – означає, що ми більше не повинні бути рабами гріха, але повинні стати рабами Того, Хто помер за нас, Хто купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю.
“І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти” (1 Петр. 1: 18, 19). Думка в цьому тексті є такою ж, як у попередньому. Він відноситься не стільки до нашого остаточного визволення від смерті, у воскресінні, скільки до нашого теперішнього звільнення від злого шляху, марноти, немудрих розмов і беззаконня в цілому. Ця свобода була куплена для нас кров’ю Христа, як і більш велична свобода воскресіння, яке ще належить до майбутнього. Без сплати ціни викупу, без задоволення Справедливості Бог не міг би прийняти нас як синів і, відповідно, не міг би відноситись до нас як до синів, не міг би запечатати нас як Своїх синів духом прийняття у Свою сім’ю. Також не могли би прийти до нас всі ці різні засоби Його благодаті, які відкриті нині для віруючих і є для нас Божою силою на спасіння, ламаючи в наших серцях силу гріха і встановлюючи замість нього розум, дух Господа як керуючу силу.
Інше грецьке слово, перекладене в англійській Біблії як “відкуплення”, це – “lutrosis”. Професор Янг дає йому визначення “звільнення” – буквально “відпущення на волю, визволення”. Це слово не містить думки про заплачену ціну і, отже, не повинно [433] перекладатись словом “відкуплення”, а радше словом “визволення”. Воно зустрічається двічі:
“І години тієї вона підійшла, Бога славила та говорила про Нього [про немовля Ісуса] всім, хто визволення [звільнення] Єрусалиму чекав” (Лк. 2: 38). Анна говорила до тих, хто сподівався визволення Єрусалиму – очікував свободи від римського ярма, не обов’язково маючи на увазі, що більше визволення мало наступити через сплату ціни викупу.
“Христос, Первосвященик,.. не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення [визволення]” (Євр. 9: 11, 12). Апостол не говорить про те, як саме наш Господь набув вічне відкуплення цього визволення, і тому не згадує про заплачену ціну. Він згадує лише про теперішнє й майбутнє визволення Божого народу, а не про спосіб, яким це визволення було забезпечене (до того, як наш Господь ввійшов у святиню), – про жертву Його як викупної ціни за людину.
Ще одне грецьке слово, перекладене в англійському Новому Завіті як “відкуплений”, – “poieolutrosin”. Професор Янг визначає його як “дати звільнення”, тобто відпустити на волю, визволити. Воно зустрічається лише раз.
“Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій [буквально кажучи, здобув звільнення для Свого народу]” (Лк. 1: 68). Попередній вірш показує, що цей вираз був пророчим: незавершене згадується так, немовби воно вже відбулося. Був зроблений перший крок до визволення Ізраїлю, і про це було сказано з такою радістю, ніби вся річ вже виконалася. Це слово не містить думки про те, як буде забезпечене визволення: інші вірші показують нам, що воно забезпечене сплатою відповідної ціни, викупу, і має прийти через встановлення Божого Царства. Це слово не повинно [434] перекладатися як “відкупив”, а радше як “визволив”, щоб не заплутувати читача.
Є ще інше грецьке слово “apolutrosis”, неправильно перекладене як “відкуплення”. Воно не містить думки про ціну купівлі, а просто означає визволення, звільнення. Професор Янг визначає його значення як “звільнення”. Це слово зустрічається десять разів, але тільки один раз (в англ. Біблії) правильно перекладене як “визволення”. Зверніть увагу на наступні вірші:
(1) “То випростуйтесь і підійміть свої голови, – бо зближається ваше визволення!” (Лк. 21: 28). Тут не згадується про викуп або умови, що передують визволенню Церкви, а лише про саме визволення.
(2) “Дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення [визволення], що в Ісусі Христі” (Рим. 3: 24). Апостол у цих словах посилається не на викуп, а лише на визволення, яке Божий народ має нині зарахованим чином, а в майбутньому (у першому воскресінні) матиме насправді. Він розглядає це питання з погляду Бога: посвячені дармо, безумовно виправдані, без будь-яких заслужених вчинків з їхнього боку. Це відбулося через визволення, яке Бог передбачив у Христі Ісусі, Господі нашім. У наступному вірші апостол продовжує показувати, як саме це визволення відбулося: “Що Його Бог дав у жертву примирення [буквально як Віко Вблагання, як шлях милості] в крові Його [жертві, ціні викупу, даній за гріхи всього світу] через віру”.
(3) “Але й ми самі [вірна Церква], маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зітхаємо, очікуючи синівства, відкуплення [визволення] нашого тіла [Церкви, Тіла Христа, яке свого часу повинно прославитись разом з Головою]” (Рим. 8: 23). У цьому виразі немає найменшого натяку на вчинене на Голгофі відкуплення, на ціну купівлі. Він повністю й виключно відноситься до визволення Церкви, яке повинно бути частиною результату відкуплення, завершеного на Голгофі – викупу. [435]
(4) “А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, – праведністю, і освяченням, і відкупленням [визволенням]” (1 Кор. 1: 30). Тут зовсім не згадується про ціну відкуплення, заплачену на Голгофі. Апостол говорить не про те, що наш Господь зробив для нас, а про те, що Він ще має зробити для нас. Він є нашою мудрістю в тому значенні, що ми повинні відкласти вбік нашу власну волю й прийняти Його волю, щоб таким чином мати дух здорового розуму та “ходити в мудрості.” Він є нашою праведністю в тому, що як наш представник Він дав Себе на викуп за всіх і тепер у Своїй праведності представляє всіх тих, хто приходить до Отця через Нього. Він є нашим освяченням у тому, що через Його заслугу ми прийняті Отцем як (умовно досконалі) живі жертви, хоча насправді саме сила Христа в нас дає нам можливість представити себе на живу жертву, йти Його слідами й виконувати нашу угоду. Він є нашим визволенням (неправильно перекладено як “відкупленням”), бо той факт, що Він (Той, Хто за Божою благодаттю купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю) живе, є гарантією того, що ми також будемо жити, що Він свого часу визволить з рабства тління, смерті, Свою Церкву, яку купив власною кров’ю. Тут мова йде про визволення, а не про купівлю. А оскільки Він купив, то має право бути для будь-кого мудрістю, виправданням, освяченням і визволенням.
(5) “Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення [визволення] кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (Еф. 1: 7). Апостол тут не згадує про відкуплення-купівлю на Голгофі. Навпаки, він говорить про прийняття нас Отцем і заявляє, що це прийняття Єговою ґрунтується на чомусь, що Він зробив для нас в Улюбленім, Господі нашому Ісусі Христі, і що через Його кров (жертву, викуп) ми маємо визволення. Будова речення показує, що саме апостол мав на увазі: що наше визволення – це визволення від вироку гріха, смерті, бо він пояснює це визволення як “прощення гріхів”. Тому зміст речення наступний: Небесний Отець, [436] Який у Своєму розумі вже заздалегідь передбачив прийняття “Малої Черідки” як синів на рівні божественної природи та як співспадкоємців з Його первородним і улюбленим Сином, нашим Господом, зробив кроки благодаті, необхідні для виконання цієї Своєї мети по відношенню до нас. Він прийняв нас в Улюбленому, бо в Улюбленому (через Його кров, Його жертву) ми маємо визволення від божественного прокляття та гніву – прощення наших гріхів, від яких ми звільнені, тобто виправдані.
(6) “Який є завдаток нашого спадку, на викуп [визволення] здобутого” (Еф. 1: 14). Володіння, яке Христос придбав жертвою за гріхи, ставши на місце людини, включає в себе людство в цілому, тобто стільки з них, скільки прийме милість на євангельських умовах, а також Церкву, Наречену. Час для визволення – Тисячолітнє Царство, і Церква має бути визволена ??першою, “рано вранці”. Але земля була частиною початкового володіння людини й була куплена тією ж жертвою раз і назавжди, тому вона також має бути визволена від своєї частки прокляття й стати, немов сад Господній – Рай. Ця купівля вже відбулася, але визволення чекає Божого “свого часу”.
(7) “В Якому маємо викуп [визволення] кров’ю Його і прощення гріхів” (Кол. 1:14, Кул.). Цей вислів схожий на попередній. Ми, Церква, вже маємо визволення, тобто прощення наших гріхів, а значить, згоду з Отцем. Слово “викуп” тут не має жодного відношення до жертви за гріхи, а лише до її впливу на нас, визволенню нас від наших гріхів. Апостол, однак, не ігнорує жертви. Він заявляє, що наше визволення з рабства й з-під влади гріха відбувається через дієвість крові нашого Господа – завдяки Його смерті, Його жертві за гріхи, заплаченому викупу.
(8) “І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу [визволення]” (Еф. 4: 30). Тут не йдеться про викупну жертву, завершену [437] на Голгофі. Проте доки ця жертва не була закінчена, а її заслуги не були представлені в Святому Святих і прийняті Отцем, святий Дух не міг зійти на деяких, щоб запечатати їх як Божих синів. Але тепер ті, які були запечатані, повинні зберігати цю печать синівства, це зачаття божественної природи, щоб не втратити його. Печать Духа є первоплодом Духа і є усім, що дається в теперішньому житті. На повну міру благословення божественної природи ми повинні чекати до призначеного Отцем часу, до “дня визволення”, до Тисячолітнього Дня, в якому, як говорить Писання про Церкву, Наречену Христа, “Бог допоможе йому, коли ранок настане” (Пс. 46: 6). Той, хто втрачає святий Дух і його печать, не матиме ні частки, ні участі в першому воскресінні вранці того “дня [повного] визволення” від влади гріха та смерті.
(9) “Тому Він – Посередник Нового Заповіту, що через смерть, – що була для відкуплення [визволення] від переступів, учинених за першого [попереднього] заповіту, – покликані прийняли обітницю вічного спадку” (Євр. 9: 15). Знову неправильний переклад трохи змінює значення, та коли ми побачимо, що думка тут є про визволення, тоді все зрозуміло. Для Ізраїлю смерть нашого Господа означала більше, ніж для поган. Вона означала не тільки відкуплення від Адамового переступу та його покарання, смерті, але додатково означала для юдея визволення від “прокляття”, від покарання Угоди Закону, яке лежало на цьому народі через недотримання її умов. Ізраїльтяни були під “прокляттям”, яке прийшло на Адама, так само як решта людства, але вони були додатково під “прокляттям” їхньої Угоди Закону, укладеної на Синаї через Мойсея, її посередника. Саме про таке подвійне “прокляття” цього народу йдеться в наступній пісні:
“Проклятих Законом і тих, хто впав у гріх,
Христос нас відкупив, раз за всіх ”.
[438]
(10) “Інші бували скатовані, не прийнявши визволення” (Євр. 11: 35). Це один випадок, коли перекладачі правильно переклали це слово. Вони, ймовірно, намагалися перекласти його як “відкуплення”, але, виявивши досить дивним звучання слів “не прийнявши відкуплення”, перевели його належним чином – “визволення”.
У Старому Завіті слова “відкупити”, “відкуплені”, “відкупитель” і “відкуплення”, як правило, правильно перекладені з оригінальних єврейських слів. Наприклад: “gaal” означає “звільняти через помсту або відшкодування” (Янг).
“Я знаю, що мій Викупитель живий” (Йов. 19: 25).
“І пригадували, що… Бог Всевишній – то їхній Викупитель” (Пс. 78: 35).
“Від могили життя твоє Він визволяє [викупляє]” (Пс. 103: 4).
“Один з братів його викупить його, або дядько його, або син дядька його викупить його,.. або спроможна рука його, – і буде викуплений” (3 М. 25: 48, 49).
“Задармо були ви попродані, тому будете викуплені не за срібло” (Іс. 52: 3). Порівняйте з 1 Петр. 1: 18.
“І прийде Викупитель Сіонові” (Іс. 59: 20).
Цитуючи тексти, в яких слово “відкуплення” зустрічається в Новому Завіті, але в яких оригінальне грецьке слово не містить думки про викупну ціну, ми прагнемо захистити читача від оманливих методів деяких софістичних авторів і вчителів. Заперечуючи викуп, заперечуючи, що світ був куплений смертю нашого Господа, вони спішать цитувати уривки, де слово “відкупити” неправильно поставлене замість слова “визволити”, а потім роблять висновок, що в кожному випадку слово “визволити” має значення “відкупити”. У зв’язку з недбалістю наших перекладачів, єдиним безпечним і правильним методом, щоб розібратись у такому випадку, як цей, де багато що залежить від точного значення слова, буде звернутись до оригінального слова та його значення.
[439] Ми продемонстрували, що в багатьох випадках святий Дух виразив через письменників Нового Завіту думку про купівлю нашого роду й заплачену відповідну ціну дуже переконливими виразами, які можна інтерпретувати тільки по відношенню до комерційної угоди або заміни ціни купівлі на куплену річ. Ми показали також, що в інших випадках, коли вжите слово означає тільки “визволення”, ніщо не суперечить думці, що таке визволення прийде в результаті викупу [anti-lutron, відповідної ціни], хоча, як правило, контекст однозначно відноситься до визволення, забезпеченого таким чином.
Але однозначне твердження Писання, що наш Відкупитель купив світ власним життям, “Своєю дорогоцінною кров’ю”, призначене тільки для того, щоб дати Божому народу “повноту віри”, допомагаючи йому зрозуміти, що зняття смертної кари не є порушенням Божої справедливості, але її задоволенням Його любов’ю. Воно також запевняє нас у незмінності божественного закону, який не міг бути зламаний, але замість того передбачив викуп такою великою ціною. Запевнення, що Божа любов і справедливість діють у повній згоді, дає нам впевненість, що ті самі принципи будуть вічно панувати у всесвіті, переконуючи нас, що “гнів”, “прокляття” будуть зняті зі всіх, хто прийде до згоди з Богом через Ісуса Посередника, і що всі, хто не скористається з цієї благодаті, будуть поглинуті Другою Смертю, бо “гнів Божий на них перебуває” (Дії 3: 23; Ів. 3: 36; Об. 22: 3).
Але якщо мова йде про відкуплених, то немає значення, як Божа любов і справедливість спланували справу нашого прощення, бо для них це – вільний дар, який можна мати тільки прийнявши його як такий. Ми не можемо його купити, ані не можемо компенсувати Богові цей “дар”. Тоді виникає запитання: якщо для нас це “дар”, то чому ми повинні завдавати собі клопоту дослідженнями, або навіщо Господу було необхідно так детально виявляти той факт, що цей дар був забезпечений нам платою, ціною смерті Христа? І чому Писання так особливо вказує нам на те, що Його смерть була точною ціною, відповідною [440] ціною, належною за наші гріхи? Ми відповідаємо, що Бог таким чином пояснює нам особливості Своєї діяльності для нас, щоб ми могли краще зрозуміти Його Самого та Його закони, а також їхній взаємозв’язок та діяльність. Він це пояснює для того, щоб ми могли зрозуміти, що Він не анулює, не відміняє власний вирок за гріх – що Він не вважає гріх прийнятним, допустимим, пробачливим. Він хоче, щоб ми зрозуміли, що Його справедливість абсолютна і що не може бути ніякого конфлікту, в якому Його любов могла б домінувати чи перемогти та анулювати вирок справедливості; що єдиним шляхом, яким Його справедливий вирок щодо гріха та грішників міг бути відмінений, було задоволення вимог справедливості відповідною ціною – “викупом”. Людина згрішила, людина була засуджена на смерть, людина була віддана смерті. Тому для людини не було б жодної надії, якби любов і милосердя не потурбувались про заміну для батька Адама. І ця заміна, як ми зрозуміли, мала бути тієї ж природи, що й Адам – людської природи. Заміна також мала бути вільною від гріха, вільною від прокляття, вільною від гніву, такою ж святою, такою ж непорочною, такою ж відокремленою від гріха та грішників, такою ж схваленою Богом, як був Адам до свого переступу.
Ми переконались у тому, що наш Господь Ісус став плоттю – не гріховною плоттю, але святою, непорочною, відлученою від грішників*. Ми переконались у тому, що людина Ісус Христос була досконалою людиною, аналогом першої людини Адама, і тому бачимо, що Він був повністю готовий стати нашим Відкупителем, нашим викупом, віддати Своє життя й усі людські права заради купівлі, відкуплення Адама та його роду, який втратив у ньому життя та всі людські права. Ми переконались, що наш Господь, “людина Ісус Христос”, посвятив, пожертвував, віддав заради людини все, що мав. Це Він виразно пояснив у Своєму вченні на цю тему. Він порівняв Себе з людиною, яка знайшла захований у полі скарб, яка пішла й продала все, що мала й купила це поле (Мт. 13: 44). [441] Поле представляє світ людства, а також саму землю (Еф. 1: 14). У цьому світі людства наш Господь побачив скарб – пророчо побачив результат викупної справи, визволення багатьох з рабства тління на повну свободу Божих синів (Церкву в цьому віці й гідних зі світу в наступному віці). Саме задля цього скарбу було куплене це поле. Говорячи про результат викупу і про справу відкуплення (яка буде остаточно завершена в кінці Тисячолітнього віку), пророк говорить про нашого Господа: “Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься” (Іс. 53: 11). Наш Господь з радістю погодився віддати Своє життя і все, що Він мав тоді, щоб купити світ.
—————
*Стор. 103.
—————
ЯКИЙ ВИКУП БУВ ЗАПЛАЧЕНИЙ ЗА ЛЮДИНУ?
Те, що наш Господь зробив для нас, ціна, яку Він дав за нас, те, від чого Він відмовився, що віддав у смерті й що було відповідною ціною, “викупом за всіх”, повинно точно відповідати покаранню людини. Наш Господь не пішов на вічні муки, тому ми маємо безперечний доказ, що вічні муки не є карою за гріх, винесеною великим Суддею, а всього лише обманом, нав’язаним людству великим противником і тими, кого він обманув. Оскільки все, чого наш Господь зазнав замість людини, на її місці, як її замісна, було повним покаранням, якого, інакше, були б зобов’язані зазнати люди, то це – переконливий доказ, що таке покарання, як вічні муки, ніколи не загрожувало, не було винесене і не передбачалося. Ті, хто знає свідоцтво Божого Слова, розуміють, що воно каже, що “Христос був умер ради наших гріхів”; що Він “постраждав був,.. щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних”; що “Він ублагання* [hilasmos – задоволення] [442] за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”; що “на Нього Господь поклав гріх усіх нас”, і “Його ж ранами [тим, що Він вистраждав замість нас – самозреченням аж до смерті] нас уздоровлено!” Яка гармонія й послідовність проявляється в цьому біблійному погляді на справи, і як цілковито непослідовними є небіблійні обмани сатани, передані нам по традиції і популярні в народі (1 Кор. 15: 3; 1 Петр. 3: 18; 1 Ів. 2: 2;. Іс. 53: 5, 6).
—————–
*Два грецьких слова переведені як “ублагання”. “Hilasmos” правильно перекладене як “ублагання” в двох віршах (1 Ів. 2: 2; 4: 10), але “hilasterion” неправильно перекладене “ублагання” в Рим. 3: 25 (в англ. перекладі і в перекладі під редакцією Куліша; в інших укр. перекладах це слово перекладене як “жертва примиренння” – прим. ред.). Воно означає місце вблагання, тобто місце задоволення. “Вблагання”, тобто віко Ковчега Завіту було місцем, де здійснювалось задоволення, – місцем вбагання, hilasterion. Священик, кроплячи кров’ю примирення, кров’ю жертви за гріх, на hilasterion, здійснював hilasmos, тобто задоволення, благання за гріхи народу.
—————–
“Бо заплата за гріх – смерть”, “Душа, що грішить, – вона помре”, – говорить Писання (Рим. 6: 23; Єз. 18: 4). А потім воно показує нам, як цілковито це покарання отримало відшкодування за нас, стверджуючи, що “Христос був умер ради наших гріхів за Писанням” і встав для нашого виправдання (1 Кор 15: 3; Рим. 4: 25). Його смерть була ціною викупу, але надання Ним ціни викупу не давало виправдання. Насамперед наш Господь повинен був представити цю ціну викупу Отцю за нас, і це Він зробив, коли “вознісся на висоту”, щоб там з’явитись перед Божим лицем за нас. Тоді й там Він приписав Церкві заслугу Своєї викупної жертви. Тоді настає виправдання як результат (1) викупу-жертви і (2) її застосування за всіх людей, які повірять і будуть Йому слухняні. Таким чином, воскресіння й вознесіння нашого дорогого Відкупителя були необхідним доповненням, щоб зробити Його смерть-жертву доступною.
“Без пролиття крові не буває прощення гріхів” (Євр. 9: 22). Протягом епохи Закону Бог підкреслював цю особливість Свого порядку, вимагаючи [443] крові тельців і козлів, але не тому, що вони могли забрати гріхи, а тому, що свого часу вони можуть бути визнані образами, ілюстраціями кращих жертв, через які гріхи змиті й скасовані. Хоча вираз “пролиття крові” означає просто смерть, віддане життя, проте він вказує на жертовну смерть, а не на природну смерть, як іноді її називають, хоча, строго кажучи, жодна смерть не є природною. По природі людина повинна була жити: смерть є порушенням закону людського існування і виникає з провини й супутнього їй “прокляття”, тобто вироку.
Щодо Справедливості, юдеї могли б віддати нашого Господа на смерть будь-яким іншим способом, і вимоги Справедливості були б однаково задоволені. Потрібно було віддати Його невинну душу (істоту) в якості відшкодування, заміни за винну душу (істоту), існування якої було втрачене через провину. Також не було потрібно (якщо говорить про особливість викупу), щоб наш Господь був поранений, а Його кров – дійсно пролита, вилита на землю. Покаранням за гріх була смерть, припинення існування, і коли це відбулось, покарання було відшкодоване. Вимога розп’яти і проколоти бік була з інших міркувань.
Кров, що стікала на землю до підніжжя жертовного вівтаря, представляла те, що не тільки людство було куплене, але й що була включена сама земля, і вона була окроплена кров’ю. Сором і ганьба публічного розп’яття як злочинця були необхідні, тому що наш Небесний Отець вирішив, що випробування послуху нашого Господа Ісуса повинно бути на межі можливого. Він був випробуваний не тільки в тому, чи захоче Він стати людиною, але й у тому, чи захоче Він померти як викуп-ціна (як заміна) людини і, додатково, чи буде Він готовий витерпіти граничну межу приниження, щоб таким чином найвищою мірою доказати, що Він гідний найбільшого звеличення від Свого Отця.
[444] Саме в такому світлі апостол представляє цю справу бо, розповівши нам про те, як Господь ради нас залишив небесну славу і став людиною, він додає: “І подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я [титул, честь, гідність], що вище над кожне ім’я”– ім’я і титул Отця є винятком (Фил. 2: 8. 9). Порівняйте з 1 Кор. 15: 27).
Кожна згадка Святого Письма про виправдання вірою – про те, що ми виправдані кров’ю Христа, і т. д., є свідченням, яке підтверджує вищезгадане: що “Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини”, але приписуючи їх Тому, Хто “помер був за нас” і встав знову (2 Кор 5: 19, 21; 1 Сол. 4: 14; 5: 10). Вину грішника поніс Відкупитель, давши повну відповідну ціну за наші гріхи, щоб усі, хто шукає праведності, могли бути прийняті як праведні завдяки заслузі Його жертви (Рим. 5: 17-19). Той факт, що ми потребували бути виправданими, бути визнаними праведними, доказує, що ми були неправі, неправедні, несправедливі в очах Бога. Факт, що люди не могли виправдатися ділами, був продемонстрований на прикладі Ізраїлю під Угодою Закону і доказує, що зло, тобто гріх були в самій природі людини. Тому виникла необхідність відкупити й виправдати нас заслугою та жертвою іншого – бездоганного Відкупителя.
Виправданий означає вчинений праведним, але ми не вчинені насправді праведними, тобто досконалими. Ми лише вважаємось праведними, досконалими через нашу віру і праведність Христа, а також через Його жертву за нас і через прийняття їх. Скрізь у Писанні ця сила нашого Відкупителя виправдовувати пояснюється Його жертвою за нас. Щоб переконатись у тому, що наші власні діла не могли нас виправдати, або зробити прийнятними перед Богом, гляньте Гал. 2: 16; Рим. 3: 27, 28. Щоб переконатись, що Закон не міг виправдати підданих йому, гляньте Гал. 5: 4; Рим. 3: 20. Щоб переконатись, що виправдовує тільки віра в закінчене діло Христа, гляньте Гал. 3: 14; Рим. 4: 24, 25 і т. д.
[445] Різні вірші Святого Письма більш чи менш виразно говорять про те, що ми обмиті, звільнені, очищені від гріха. Всі ці вірші підтримують доктрину викупу, тому що в цьому ж контексті чітко сказано, що очищаючою силою є “кров Христа” – заслуга жертви нашого Господа (дивіться 1 Ів. 1: 7; Об. 1: 5; 1 Кор. 6: 11; 2 Петр. 2: 22; Тит. 3: 5; Євр. 9: 14; 1 Петр. 1: 19).
Виправдання символічно представлене як одежа праведності з чистого льону, чиста й біла, якою Господь покриває вади й недосконалості всіх, кого Він приймає через віру в Його дорогоцінну кров. Всі наші власні стремління до праведності (осторонь заслуги Христа) також символічно представлені як “поплямована одіж” нашої власної праведності (Іс. 64: 6). Дійсно, деякі вірші говорять про наші зусилля в напрямку праведності (через послух божественним заповідям) як про працю очищення, яка просувається вперед протягом всього нашого християнського шляху, як говорить про це апостол: “Обмивши тіла чистою водою”, і як про очищення Церкви “водяним купелем у слові”. І це дуже правильні ілюстрації очищення наших сердець, “тілесної нечистоти позбуття”, і цілком зрозуміло, що ці вірші говорять про щоденну працю й працю всього життя. Але всі ці очищення думок, слів і вчинків – всі ці зусилля привести наші смертні тіла до більшої відповідності з волею Бога в Христі, – базуються на нашому попередньому прийнятті Христа й нашому виправданні через віру в Його кров. Біблійний погляд полягає в тому, що з часу нашого посвячення Богу всі наші недосконалості закриті від Господніх очей заслугою викупу-жертви, передбаченою благодаттю Єгови, якої ми вхопилися і яку привласнили вірою. Оскільки Бог може прийняти тільки досконале, і оскільки ми (з усіма нашими зусиллями і обмиваннями) будемо й далі недосконалими, то зрозуміло, що Отець приймає нас тільки тому, що ми вкриті одежею Христової праведності, що Його досконалість порахована, тобто застосована, приписана нам. Таким чином, ми спочатку прийняті [446] “в Улюбленім” (Еф. 1: 6), а потім щодня демонструємо нашу відданість праведності й наше бажання догодити Господу своїми зусиллями в напрямку святості.
Гляньте, як часто Писання згадує нашого Господа як нашу жертву за гріх, як “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”! (Ів. 1: 29). Усі жертви Закону, уся кров, пролита на юдейських вівтарях, вказували на цю велику жертву за гріх, заколену за нас. Адже, як запевняє апостол, кров биків та козлів ніколи не могла забрати гріх, бо це могла зробити тільки позаобразна жертва, “дорогоцінна кров”. На цю тему жертви за гріхи, представлену в Новому Завіті, дивіться Євр. 9: 12; 10: 10; Еф. 5: 2; 1 Кор. 5: 7; 1 Петр. 2: 22-24; 2 Кор. 5: 21, Diaglott.
У Священному Писанні також дуже чітко сказано, що ця жертва була за нас, Церкву, і за все людство: “Він… за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, праведний за неправедних, щоб привести нас до Бога – щоб відкрити для нас і для всього людства шлях примирення, шлях повернення до згоди з Небесним Отцем, і, таким чином, посередньо відкрити для нас шлях до вічного життя, Отцівської милості, благословення, дару для всіх тих, які справді є Його дітьми. З цього приводу дивіться наступне: 1 Сол. 5: 10, Рим. 5: 8; 1 Кор. 15: 3; 2 Кор. 5: 14, 15; Ів. 10: 15; 11: 50-52; 1 Петр. 2: 24; 3: 18.
Про те, що саме смерть людини Ісуса Христа, Його “кров”, забезпечила наше звільнення від гріха та смерті, цілком однозначно сказано у багатьох віршах Писання, і відкидати це можна лише заперечуючи натхнення Писання, “перекручуючи” його, “викривлюючи Слово Боже” (Хом.). Дивіться 1 Петр. 1: 2, Дії 4: 12; 20: 28; Об. 5: 9; 1: 5; Рим. 5: 9; Євр. 13: 12.
“ВИ КУПЛЕНІ ЦІНОЮ”. КИМ? У КОГО? ЧОМУ? З ЯКОЮ МЕТОЮ?
“Ви дорого куплені, – тож не ставайте рабами людей” (1 Кор. 7: 23).
[447] “Кров’ю Своєю Ти викупив [купив] людей Богові” (Об. 5: 9).
“Будуть між вами вчителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив [купив] їх” (2 Петр. 2: 1).
Свідчення Святого Письма про те, що людина була “куплена”, цілком однозначні, і, як ми вже показали, грецьке слово “agorazo”, з якого вони перекладаються, означає “публічна купівля”. Цілком природно виникає запитання: (1) Ким була куплена людина? (2 У кого була куплена людина? (3) Чому людина була куплена? Розглянемо ці питання по порядку.
(1) Вірші, які ми вже цитували, чітко й недвозначно стверджують, що людство не тільки було куплене, але що покупцем був Сам Господь Ісус Христос. Крім того, ці та інші вірші надзвичайно переконливо запевняють нас, що покупною ціною була дорогоцінна кров Христа – жертва Його власного життя, смерть людини Ісуса Христа, що дав Самого Себе на викуп [anti-lutron – відповідну ціну] за всіх. Беручи до уваги це запитання, вже незаперечно доказане, ми переходимо до наступного.
(2) У кого була куплена людина? Противники правди глузливо запитують, чи не в диявола купив нас Господь, і стверджують, що більше нікому не могла бути заплачена ціна, адже, відповідно до помилкової аргументації тих, хто заперечує викуп, Бог не був би стороною такої угоди. Вони твердять, що Бог завжди шукав спільності з людиною і зробив все, що було в Його силі, щоб здійснити примирення й відновлення людини з гріха та смерті. Тому вони вважають, що Бог не може вимагати ціни викупу, перш ніж дозволити звільнити людину. Ми ж відповідаємо, що такі погляди цілковито суперечать біблійному вченню, яке, стверджуючи, що Бог є любов і що Він співчуває грішнику, також заявляє, що Бог справедливий, і що справедливо засуджена людина [448] не може бути справедливо звільнена від цього вироку якимось іншим чином, ніж шляхом сплати ціни викупу за неї.
Хоча Писання й стверджує, що сатана причетний до винесення вироку смерті, кажучи: “А що діти стали спільниками тіла та крові [людської природи], то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, цебто диявола”, і в іншому місці називає сатану “князем цього світу”, тим не менш воно ніде не вказує на те, що він володіє правом на законне володіння світом (Євр. 2: 14; Ів. 14: 30). Навпаки, Писання стверджує, що сатана – узурпатор, який, скориставшись занепалим станом людини, засліпив її розум щодо Бога і, обманувши людину, поневолив її через невігластво, забобони та її власні слабкості. Причетність сатани до гріха становить його силу смерті. Якби не гріх, сатана не мав би влади над людством. Саме через умисний гріх людина була позбавлена божественної милості, а згодом, коли вона не хотіла мати Бога у своїх думках, Бог віддав її переверненому розуму і т. д. (Рим. 1: 28). Тому найвищими повноваженнями, на які сатана може претендувати щодо людства, може бути влада узурпатора та неміч його рабів.
Більш того, оскільки був винесений божественний вирок: “Напевно помреш”, сатані й будь-якому іншому знаряддю зла дозволено співпрацювати у виконанні цього божественного указу. Так Бог іноді дає гніву людини, а іноді й гніву злих духовних істот здійснювати Його чудові плани й мимоволі славити Його (Пс. 76: 11) Але Бог ніколи не визнавав сатану власником людства. Людство було Божим творивом, і всім, що воно має, воно завдячує Йому. Але через невдачу визнати Його й бути слухняним воно потрапило під вирок, прокляття божественного закону, як недостойне життя, і під ним залишається.
Божественна Справедливість вразила наших прабатьків прокляттям смерті, і під вироком божественної Справедливості людство далі залишається мертвим. Для нікого не може бути жодної надії [449] на життя, окрім як через відкуплення, що в Ісусі Христі. Оскільки Суддею, чий вирок позбавив людину життя, була божественна Справедливість, то викупна ціна обов’язково повинна бути заплачена божественній Справедливості, щоб забезпечити звільнення обвинуваченого Адама та його роду, засудженого в ньому.
Влада сатани, хоча він охоче нею користується, не могла б здійснюватися, якби не дозвіл великого верховного Судді Єгови; а Єгова не дозволив би цьому великому лиху смерті впасти на людство через діяльність сатани чи іншим шляхом, якби це не було справедливим покаранням за гріх – покаранням за порушення закону Єгови. Влада сатани, як і влада ката, є дорученою “владою смерті”. Кат є лише слугою закону, щоб виконувати його вироки. І сатані, як слузі закону, встановленому верховним Суддею всього творіння, дозволено якийсь час бути виконавцем винесеного вироку: “Бо карою за гріх є смерть”, “смертю помреш” (Гиж.).
Якщо б прийшлось платити викуп або штраф за в’язня, то його не платили б ні тюремному сторожу, ні кату, але Суду, вирок якого його вимагав. Так і викуп за гріх не міг бути заплачений сатані (хоча певною мірою він є виконавцем вироку), але має бути заплачений владі, яка засудила гріх, яка винесла вирок, а також наказала стратити винного.
Таким чином, сам розум підказує нам, що викупна ціна за гріх людини має бути заплачена “Богу, Судді всіх”. Тепер давайте запитаємо, що говорить Писання про жертву Христа, про Його жертвоприношення? Чи говориться там, кому воно було дане: сатані чи Богові Єгові? Ми відповідаємо, що в усіх образах Юдейської епохи, які були тінню цієї кращої жертви, яка дійсно бере гріх світу, жертвоприношення були представлені Богу руками священика, який зображував нашого Господа Ісуса (дивіться 3 М. 4: 3, 4, 24, 29, 31, 34, 35; 5: 11, 12; 9: 2, 6, 7; 2 М. 30: 10; 2 Хр. 29: 7-11, 20-24).
Це повністю відповідає на наше запитання, і ми не потребуємо [450] жодних подальших свідчень на цю тему. Але якщо хтось бажає подальшого й прямого свідчення, то його можна знайти в словах апостола: “Бо коли кров козлів та телят… освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Духом Святим… Тому Він – Посередник Нового Заповіту” (Євр. 9: 13-15, 26; 7: 27; 10: 4-10, 12, 20; Еф. 5: 2; Тит. 2: 14; Гал. 1: 4; 2: 20; 1 Ів. 3: 16; Ів. 1: 29; 1 Петр. 1: 19; 1 Кор. 10: 20; Рим. 12: 1).
Так ми закріпили в нашому розумі біблійну обґрунтованість цього твердження, що Бог вимагав і прийняв смерть Христа як викупну жертву за людину.
(3) Чому людина була куплена?
Оскільки в нас (занепалих і недосконалих істот) божественні якості справедливості, мудрості, любові та сили надзвичайно недосконалі, декому важче, ніж іншим, збагнути логіку божественного методу вимоги викупу та його прийняття. Ті, хто не може задовільним чином розібратись у цьому питанні, можуть і повинні визнати й прийняти свідоцтво божественного Слова, незалежно від їхньої здатності повністю зрозуміти причину й підставу цього. Це безпечний і правильний шлях. Проте давайте представимо деякі думки, які можуть допомогти декому збагнути дану річ. Оскільки ми недосконалі, занепалі істоти, то наші якості, такі як мудрість, любов, справедливість і сила, постійно знаходяться в більшому чи меншому антагонізмі одна з одною, але в нашого Небесного Отця все по-іншому. У Нього кожна з цих якостей досконала і знаходиться в повній згоді з іншими. Там немає розбіжності. Мудрість першою вивчила суть справи й накреслила найкращий план для спасіння людини в повній згоді з божественною справедливістю, любов’ю та силою. Під керівництвом мудрості людина відразу була поставлена під закон, покаранням якого була втрата нею існування й весь ланцюг нещасть, які супроводжують смерть. Мудрість передбачила падіння людини внаслідок відсутності досвіду, але з огляду на корисні уроки і т. д. вважала цілком виправданим накреслити такий хід божественного провидіння і дій, як це показано в Писанні.
[451] Як тільки людина порушила божественний закон, наперед виступила Справедливість, об’являючи її бунтівником, який підпав під вирок смерті. Вона вигнала її з Едему, від джерела існування, попередньо влаштованого для неї, і віддала її сатані, щоб людина зносила удари злих обставин, щоб виконалось повне покарання за порушений закон – “смертю помреш” (Гиж.). У той час, як ця риса божественного характеру (Справедливість) мала справу з людиною, риса Любові зовсім не була байдужою, однак була безсилою, до того ж з двох причин: по-перше, вона не могла протистояти Справедливості, не могла перешкодити виконанню вироку, не могла звільнити людину від влади Справедливості, бо та є самою основою божественного правління; по-друге, Любов не могла втрутитися в той час, щоб звільнити людину, заплативши викупну жертву за гріх, тому що це було би в опозиції до вже накресленого нескінченною мудрістю Плану. Таким чином божественна Любов і божественна Сила стримувались протягом певного часу, не будучи в змозі визволити людство, й були змушені погодитися зі Справедливістю щодо його покарання, а також з Мудрістю, яка дозволила, щоб це продовжувалось упродовж шести тисяч років зітхання та горя – смерті. Відповідно, Любов не приймала мір для звільнення людини, лише тільки заохочувала й навчала її через обітниці й образні жертви, які провіщали спосіб, за допомогою якого Любов остаточно (свого часу для Мудрості) здійснить порятунок людини. Тому Любов терпеливо чекала на слушну мить, коли (під керівництвом Мудрості) вона зможе діяти, а потім зможе покликати собі на допомогу божественну Силу.
Нарешті настала мить діяти Любові. Писання називає це “виповненням часу” (Гал. 4: 4), “у визначений час” (Рим. 5: 6, Гиж.), коли Бог послав Свого Сина як “людину Христа Ісуса”, щоб “за благодаттю [милістю, щедрістю, милосердям] Божою смерть скуштувати за всіх” (1 Тим 2: 5; Євр 2: 9). Лише тоді божественна Любов відкрилась людству, хоча й існувала весь цей час. Читаємо: “Любов Божа до нас З’ЯВИЛАСЯ тим”, “що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (1 Ів. 4: 9; Рим. 5: 8).
[452] Діючи в згоді з Божим законом і виконуючи вимоги цього закону, божественна Любов не суперечила божественній Справедливості. Метод Любові не був спробою скасувати вирок чи виступити проти нього, або заважати його повному виконанню, але був направлений на забезпечення заміни, викупу за людину. Зрівноважуючи смертний вирок людини, винесений Справедливістю, Любов принесла людству звільнення від Адамового прокляття (смерті), винесеного божественною Справедливістю. Це був тріумф божественної Любові, не менший, ніж тріумф божественної Справедливості. Любов затріумфувала в наданні Справедливості (яка є елементом Божого характеру і приводить у дію Його праведні укази та їхні покарання) викупної жертви, Ісуса.
Але тріумф Любові ще не повний. Вона надала викуп, але її мета – виконати більше: здійснити реституцію для всього людства, готового після пережитого досвіду повернутися до вірності Богу та Його праведному закону. І як Любов чекала понад чотири тисячі років (під керівництвом божественної Мудрості), перш ніж принести викупну жертву, так вона повинна чекати ще майже дві тисячі років після того, як була заплачена викупна ціна, перш ніж почнеться велике діло реституції (Дії 3: 19-21). Тим часом Мудрість дозволяє Любові впливати на особливий клас, “Малу Черідку”, вибраних цього Євангельського віку, щоб вибрати з-поміж відкуплених “народ в ім’я Своє” – Наречену й співспадкоємицю Христа, Церкву.
Необхідність купівлі людського роду Христом полягає в тому, що батько Адам продав себе та свій рід у гріх (і його відплату, тобто покарання – смерть) за ціну непокори (Рим. 7: 14; 5: 12). Він потребував викупу з рабства гріха, і перш ніж хтось міг бути звільнений від покарання або почати заново доказувати, що він гідний вічного життя, була необхідна сплата викупної ціни
А тепер давайте розглянемо цю купівлю в ширшому значенні. Зверніть увагу на те, що наш Господь Ісус не тільки теоретично, але насправді став власником, отцем людства і почав його контролювати [453] завдяки сплаті викупної ціни за нього. У цій купівлі Він зайняв місце батька Адама, який продав людство. Як людство було продане Адамом через гріх, шляхом задоволення особистих бажань, шляхом непослуху Богові, так людство було куплене людиною Ісусом Христом через жертву Його Самого в слухняності волі Отця – через відповідну ціну, або викуп за Адама. Писання представляє цю думку так: “Власне тому Христос і помер та ожив: щоб бути Господом як мертвих, так і живих ” (Рим. 14: 9, WTB). Саме завдяки Своїй смерті наш Господь став паном, володарем, отцем людства й отримав владу мати справу з людством як зі Своїми дітьми, звільненими від прокляття божественного вироку Своєю власною жертвою.
Саме в цьому значенні слова наш Господь став другим Адамом – зайняв місце першого Адама як голови роду, купивши його, відкупивши його власним життям. Та оскільки людина Ісус Христос дала Себе як викупну ціну, то отцем людства вже не може бути людина Ісус Христос. Людина Ісус Христос віддала все, що мала, для відкуплення людини Адама та його роду – повну відповідну ціну, людина за людину. Рід Адама, ще не народившись у час його провини, був засуджений не прямо, а посередньо, тож потребував бути куплений не прямо, а посередньо. Ненароджене насіння в стегнах людини Ісуса Христа стало компенсацією, тобто відповідною ціною за насіння Адама, ще ненароджене в часі його провини.
ЦІНА НЕ ВЗЯТА НАЗАД
Як ми вже бачили, Писання ясно вчить, що наш Господь був відданий смерті в плоті, але був оживлений в дусі. Він був виданий на смерть як людина, але воскрес з мертвих духовною істотою найвищого рангу, божественної природи. Закінчивши діло, ради якого Він став людиною, і виконавши службу прийнятним для Отця чином, [454] Він був піднятий з мертвих до найвищої честі й гідності, набагато вище ангелів, начальства і сили, і всякого ймення, що назване.
Наш Господь не міг бути піднятий з мертвих як людина і в той же час залишити в Справедливості викупну ціну за нас. Щоб звільнити Адама (і його засуджений рід) від вироку й в’язниці смерті було не тільки необхідно, щоб людина Ісус Христос померла, але й щоб людина Ісус Христос вже ніколи більше не жила, залишалась мертвою, залишалась нашою викупною ціною на всю вічність.
Коли б наш Господь Ісус був піднятий як людина, це було би погано з двох причин: (1) Це означало б взяти наш викуп назад, що залишило б нас під вироком смерті такою ж мірою, як і раніше. (2) Це означало б для Нього вічну втрату вищої природи, яку Він залишив, щоб стати людиною і бути нашим Відкупителем. Таким чином, це означало б, що Його вірність Богові закінчилась вічним пониженням до нижчої природи. Але в божественному порядку немає місця для такого абсурду й невідповідності. Наш Господь упокорився й став людиною, і як людина Він віддав Своє життя, ціну викупу за упалу людину. І в якості нагороди за цю вірність Небесний Отець не тільки повернув Його до свідомого існування, але й дав Йому природу, яка перевищувала не тільки людську, але й Його попередню природу. Він зробив Його учасником божественної природи з її найвищими якостями й почестями. У Його теперішньому звеличеному стані смерть неможлива – Він тепер безсмертний.
Оскільки людина Ісус була викупною ціною, даною, щоб купити Адама та його рід, то неможливо, щоб людина Ісус була Другим Адамом, новим отцем людського роду замість Адама, бо людина Ісус мертва, назавжди мертва і не може бути отцем, тобто Життєдавцем світу.
Саме воскреслий і прославлений Ісус, учасник божественної природи, володіє тепер (завдяки купівлі) титулом отця людської сім’ї. [455] Він є Другим Адамом. Як ми вже бачили,* наш Господь Ісус у плоті не був Другим Адамом, Він не був батьком людства, а лише прийшов купити Адама та його рід і, таким чином, стати батьком. Для цього вимагалось усе, що Він мав, щоб купити його, і нічого не залишилося. Ця біблійна думка викладена апостолом: “Перша людина – з землі, земна, друга Людина [Другий Адам] – із неба Господь [у Його другій присутності, під час Тисячоліття]… Як носили ми образ земного [Адама], так і образ небесного [Другого Адама] будемо носити [Церква, співспадкоємці з Христом й учасники надзвичайно великих і дорогоцінних обітниць у божественній природі – Рим. 8: 17; 2 Петр. 1: 4]”. “Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній [другий] Адам – то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне” (1 Кор. 15: 45-48).
—————
*Стор. 137.
—————
Продовжуючи розглядати наше запитання, чому людський рід був куплений, ми знаходимо свідоцтво апостола про те, що завдяки цій купівлі наш Господь Ісус став (тобто набув право стати) посередником Нової Угоди (Євр. 8: 6; 9: 14-16). Нова Угода є передбаченим Богом засобом, через який Він може проявляти милосердя до занепалого роду. Нова Угода не могла вступити в силу без посередника. Посередник повинен гарантувати Богу певні речі відносно людства. Перш за все, Він повинен був відкупити людину, заплативши повну ціну викупу, тому жертва, дана нашим Господом Ісусом, названа “кров’ю завіту”, завдяки якій угода вступає в силу, починає діяти. Купивши світ людства з-під осуду, який знаходився на ньому через гріх, щоб мати можливість запечатати Нову Угоду і ввести її в дію, Посередник повністю готовий і повністю уповноважений зробити для купленого людського роду все, що Він може зробити, [456] повертаючи його до повної людської досконалості й абсолютної єдності з Богом – щоб потім Він міг представити людей непорочними й бездоганними перед Отцем, у любові, що більше не потребують втручання особливої угоди примирення, ні посередництва. Але це діло ще далеке від завершення. Воно тільки почалось. Тому світ досі не прийнятий Отцем, і буде задіяна вся реституційна праця Тисячолітнього віку, щоб охочих та слухняних зробити придатними й підготувати до повної згоди абсолютного примирення з Отцем.
Тим часом, протягом цього Євангельського віку з відкупленого роду покликана невелика жменька, і ті, хто чує божественний поклик і наближається до Отця через віру в Посередника та Його діло, умовно прийняті як досконалі, щоб мати можливість представити себе (разом з їхнім Відкупителем) живою жертвою в службі Отцю та Його плану і таким чином розвивати в собі подобу дорогого Божого Сина, щоб вони, якщо будуть охоче й радо страждати з Ним, у майбутньому також прославились з Ним і стали учасниками й співспадкоємцями з Ним у Тисячолітньому ділі благословення світу на умовах Нової Угоди. Треба пам’ятати, що вони є винятком з решти людства. Вони, “вибрані” Євангельського віку, вважаються “братами” Христа, “Нареченою” Христа, “Церквою, яка є Тілом Його”, але ніколи не називаються “дітьми” Христа. Вони прийняті Небесним Отцем як сини й зачаті Словом правди та духом цього Слова до небесної природи. Вони, як ми вже бачили, можуть по-праву вважати Єгову своїм Отцем, тому що безпосередньо зачаті Ним і, відповідно, є “братами” Ісуса Христа (1 Петр. 1: 3).
Що стосується світу в цілому, то тут божественний план дещо відрізняється. Замість того щоб отримати виправдання вірою і наступне зачаття до божественної природи і т. д., люди чекають на Тисячолітній вік. Але й тоді, замість того, щоб одержати зачаття Єговою до нової природи, вони одержать назад свою стару природу, людську природу, звільнену від її вад і тління, викликаних гріхом. Надія світу полягає в реституції [457] “загинулого” в Едемі (Мт. 18: 11; Дії 3: 19-21). У викупі ми побачили саме те, що Бог передбачив для світу: що людина Ісус Христос віддав Свою людську досконалість і всі права та привілеї, які вона мала на увазі, щоб відкупити для людства “загинуле” – людську досконалість, втрачену в Едемі, людське панування й усі права та привілеї людини, у тому числі її привілей спільності з Богом і вічне життя. Те, що було куплене для людства, є тим, що свого часу буде запропоноване всьому людству під Новою Угодою.
Той факт, що Євангельський вік був використаний Господом для вибору “Тіла Христа”, означає для світу, що наш Господь Ісус, великий Глава Церкви, замість того, щоб зберегти посаду батька, життєдавця світу, для Себе Самого, приєднав до Себе “Малу Черідку”, яка має Його подобу і бере участь у стражданнях теперішнього часу. І вона також повинна мати участь у майбутній славі й становити з Ним того великого Пророка, великого Священика, великого Царя, великого Життєдавця, тобто Батька світу людства, щоб дати життя кожному, хто прийме його на умовах Нової Угоди. Це перебуває у відповідності з думкою Писання, яке говорить, що одним із титулів нашого Господа буде “Батько вічности” (Гиж.). Він ще не зайняв цієї посади в якомусь значенні або на якомусь рівні. Але Той, Хто купив світ ціною власного життя, має у Своїй силі, згідно з божественною постановою, повне право, титул і повноваження передати (стільком, які бажатимуть прийняти це на Його умовах) все втрачене і все куплене знову, – життя, людські права й досконалість разом із нагромадженим знанням.
Крім того, ми бачимо, що Святе Письмо дає зрозуміти, що оскільки Господь Ісус є законним батьком роду і дає йому життя, яке коштувало Йому власного життя, то людський рід повністю знаходиться в Його руках, і Він безпосередньо буде займатись ним і судити, хто серед нього гідний, а хто негідний вічного життя. Те, що Він робитиме для світу як його батько протягом наступного віку, наш Господь Ісус вже робить для [458] Своєї Церкви, Своєї Нареченої, Своєї Дружини в цьому віці. І в цьому проілюстроване апостольське твердження, що як Небесний Отець є головою Христа, так і Христос є головою Церкви. Як чоловік, Він є головою дружини і сім’ї. Тому ми читаємо: “Бо Отець і не судить нікого, а весь суд віддав Синові” (Ів. 5: 22). Заручена Наречена Христа не займає жодного становища перед Отцем, хіба що через Свого улюбленого Нареченого. Вона звертається з просьбами тільки в Його імені, через Його заслугу, і так має тривати доти, доки не прийде досконале, коли вона буде прийнята до слави – повної свободи Божих синів через Перше Воскресіння.
Подібно світ людства, як діти Христа, буде зобов’язаний давати звіт Йому як його Голові, його Батькові, і люди не матимуть ніяких відносин з Небесним Отцем, ані не будуть визнані Ним взагалі, доки після Тисячолітнього віку всі ті, хто скористається згаданими привілеями, не будуть відновлені й приведені назад до досконалості. Але із закінченням Тисячолітнього віку, коли наш Господь Ісус передасть Царство Богові, Отцеві, вони будуть представлені великому Отцю всіх, Всесильному Єгові, і перейдуть під Його безпосередній контроль (1 Кор. 15: 24).
З цього погляду можна побачити, чому наш Господь Ісус названий Батьком відкупленого та відновленого роду, але не вважався Батьком Адама або його дітей раніше, хоча був безпосереднім творцем Адама, як написано: “Ніщо, що повстало, не повстало без Нього”. Різниця полягає в тому, що в первинному створенні Логос був знаряддям Єгови й виконував роботу зовсім не за рахунок Себе, однак, ставши Другим Адамом, Він даватиме людям життєві права, куплені Його власною дорогоцінною кров’ю, ціною Самого Себе.
ВИКУП, А НЕ ПОМИЛУВАННЯ
Нездатність розпізнати відмінність між викупом та помилуванням привело до серйозної плутанини в [459] цьому питанні. Християни з пересічним мисленням цитуватимуть вірші про те, як ми були викуплені від могили, викуплені зі смерті, куплені ціною, тобто дорогоцінною кров’ю Христа і т. д., і на одному диханні говоритимуть про Отцівське милостиве прощення всіх провин. Здається, небагато хто думає (хоча багато повинні знати), що помилування та викуп мають протилежні значення.
Наступні основні визначення взяті з Літературного Словника (Standard Dictionary):
Відкупити – придбати, заплативши ціну.
Викуп – сума, або компенсація, заплачена за звільнення особи, утримуваної в неволі в якості в’язня або раба.
Тепер порівняйте з цим значення слів:
Помилувати – прощати покарання; відпустити.
Словник Вебстера (Webster) – “Утримуватися від виконання покарання. В Законі – звільнити від покарання, яке було винесене вироком”.
Зверніть також увагу на визначення іншого слова, яке, хоч і тісно пов’язане з помилуванням, не зовсім те саме:
Пробачити – звільнити від покарання – перестати таїти образу на когось.
“Закон не знає прощення”.
Навіть звичайнісінький розум повинен збагнути, що значення слів “відкупити” і “викуп” протирічать і несумісні з думкою, вираженою словом “помилування”. Та оскільки всі ці слова використовуються в Писанні стосовно відносин Бога з занепалою людиною, багато дослідників Біблії думають, що ці слова використовується у Святому Писанні абияк і синонімічно. Тому вони приходять до висновку, що самі можуть вирішувати, коли приписувати визначення слова “помилування” словам “викуп” і “відкупити”, або навпаки, визначення слів “викуп” і “відкупити” словам “помилування” і “пробачити”. Такі дії далекі від “вірного навчання науки [460] правди”. Це змішує два окремі й різні поняття, і в результаті виходить плутанина. Швидше за все, для багатьох проблема полягає в тому, що вони не хочуть знати правди в цьому питанні й не шукають її, побоюючись, що їхні безвикупні теорії через це підлягатимуть осуду.
Що може бути виразніше від того, що Бог не помилував провини Адама й не зняв покарання за неї. Всі факти в наявності: як стогнуче й вмираюче створіння, так і свідоцтво Божого Слова щодо “об’явленого гніву Божого” (“прокляття” смерті як відплати за первородний гріх) голосно свідчать про те, що Бог не помилував світ, не зняв з нього покарання за гріх, під яким він страждає вже понад шість тисяч років. Той, хто плутає виправдання грішників через заслугу Христової жертви за гріх (заміни, відкупителя грішника) з помилуванням без сплати, той ще добре не виховав своїх розумових здібностей. Якби Бог помилував Адама, то повернув би йому привілеї Едему з його садом, який підтримував життя, і він жив би досі, а його численна родина не вмирала б через “непослух однієї людини”.
Якби в якусь мить Бог захотів прийти на допомогу людині й помилувати її, це означало б її повне звільнення від усякого занепаду, хвороби, болю та смерті. Це означало б повну реституцію всього втраченого. Тому очевидно, що Бог не помилував первородного гріха, й обурення Його святого закону та вироку далі спрямоване проти грішника. Ще навіть немає жодної видимої ??ознаки для світу, що він був відкуплений, викуплений. Поки що тільки віруючі знають і приймають це, але не видінням, а вірою в Господнє Слово, численні твердження якого щодо цього ми вже цитували. Наочні докази, які підтверджують викуп, можна буде розпізнати в Тисячолітті, коли відбуватиметься праця реституції – коли Відкупитель почне застосовувати Свої куплені права як Відновитель.
Слова “прощати” й “помилувати” вживаються не до світу та його первородного гріха, а до тих, хто, [461] як вважається, перейшов через віру у Відкупителя та Його діло від смерті до життя – від вироку до виправдання. Великий Посередник, Який купив їх разом зі звинуваченнями, які були проти них, охоче прощає їх і ставить знову на випробування життя на основі духа божественного Закону, а не його букви. Більше того, крім цього прощення в минулому, Він продовжує прощати їх і пробачати всі їхні проступки (які не будуть умисними доти, доки вони мають Його новий дух, розум – 1 Ів. 3: 9; 5: 18), вважаючи всі такі ненавмисні хиби думок, слів і вчинків частиною первісного гріха та його порочності, які ще діють у їхній плоті через спадковість. Також про Небесного Отця сказано, що Він має милосердя до нас, щоб прощати наші провини й поширювати Свою благодать (ласку) на нас. Але це пояснюється тим, що вся Його благодать поширюється на нас через жертву нашого Господа Ісуса: ми “дарма виправдовуємось Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення [задоволення] в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення [прощення] давніше вчинених гріхів” (Рим. 3: 24, 25). Ще сказано: “Ми маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (Еф. 1: 7; Кол. 1: 14).
“Ми примирилися з Богом смертю Його Сина”, тобто Бог перестав обурюватися на наші гріхи, тому що була заплачена наша ціна викупу, передбачена Тим, Хто так полюбив нас, що віддав Свого Сина, щоб викупити нас. Тому “Бог у Христі примирив світ із Собою, не зараховуючи їм їхні переступи” (а Своєму улюбленому Сину, Який добровільно віддав Себе як наша заміна). Гріхи ставились у провину людству, поки Ісус не помер. А потім Бог простив, тобто перестав ставити в провину нам те, що було заплачене нашим Відкупителем, Заміною. Бог не ПОМИЛУВАВ, тобто не “утримався від заслуженого покарання”, але “на Нього [нашого Відкупителя] Господь поклав гріх усіх нас” (Іс. 53: 6). “Він тілом Своїм Сам підніс [покарання за] гріхи наші на дерево” (1 Петр. 2: 24). Отже, ми бачимо, як Бог щедро простив нас “у Христі” (Хом.), – тому що Він заплатив покарання, яке [462] було повним задоволенням справедливості (1 Ів. 1: 7; 2: 12; Еф. 4: 32; Дії 4: 12; 10: 43; 13: 38; Лк. 24: 47).
Нехай нас не зрозуміють неправильно, що Бог змусив справедливого померти за несправедливих. Справедливість не могла покласти покарання винних на невинного, якби невинний не віддав себе добровільно в якості заміни за винних. Саме так вчинив наш Господь Ісус. У Писанні сказано, що Він Сам віддав Своє життя – не через страх перед божественним гнівом, не тому, що був змушений, але “заради радості, яка була перед Ним [радості послуху Отцю, радості викупу й відновлення людства, а також приведення багатьох синів до слави], перетерпів хрест” (Євр. 12: 2, Diaglott).
Грецькі слова (apoluo, aphiemi і aphesis), перекладені в Новому Завіті як “прощення”, “прощений” і “прощати”, мають таке ж значення, як відповідні наші слова “звільнити від покарання, перестати таїти образу на когось”. Але варто відзначити, що це зовсім не означає (як деякі, здається, вважають) відпустити без компенсації, про що говорило би слово “помилування”. Не може такого бути, щоб Бог дозволив грішнику вийти просто так. Як заявляє Писання, Бог відпустить полонених з ями (смерті), тому що Він знайшов викуп (Йов. 33: 24, Хом.). Людина Ісус Христос віддав Себе на викуп (відповідну ціну) за всіх (1 Тим. 2: 6). Тому всі, хто в гробах (в’язні в ямі), свого часу почують Його голос і вийдуть, коли Відкупитель “прийме силу Свою велику і зацарює”.
Хоча слово “помилування” не зустрічається в Новому Завіті, є грецьке слово майже того ж значення – “karazomai”. Воно означає “даром пробачити”. Ми приведемо кілька ілюстрацій використання цього слова, з чого буде видно, що це зовсім не заперечує, а підтверджує твердження, що наш Отець не милує, тобто не звільняє просто так грішників від покарання за гріх. Слово “karazomai” зустрічається тільки дванадцять разів: “Прощайте один одному… як Христос простив вам” (Кол. 3: 13, Турк.); “Як вони ж не могли заплатити, простив він обом”; “Той, кому більше простив” (Лк. 7: 42, 43).
[463] Ось чотири випадки, де мається на увазі прощення, або помилування даром. Але зверніть увагу, що не Єгова, а Ісус Христос та учні прощали даром. Наш Господь Ісус якраз був у процесі сплати викупної ціни за Симона, Марію та інших. Розуміючи, що Справедливість буде задоволена Його вчинком, Він, як покупець, міг даром пробачити їм. Головною метою Його купівлі грішників було те, що Він може даром звільнити їх від осуду гріха. Якби наш Господь Ісус не бажав помилувати тих, кого Він купив Своєю кров’ю, якби Він і далі залишив їм покарання за гріх Адама, Його жертва була б нічого не вартою для них, залишила б їх усіх такими, якими вони були – “проклятими”, осудженими. З іншого боку, якби Отець помилував нас, то смерть Христа була б даремною, нічого не вартою, оскільки нею не було б нічого досягнуто.
Всі погодяться, що Бог справедливий. А якщо так, то Він не наклав на людину занадто суворого покарання, коли позбавив її життя. І якщо це покарання було справедливим шість тисяч років тому, то воно й далі залишається справедливим покаранням і буде справедливим весь наступний час. Якби покарання було занадто суворим і Бог помилував би грішника (звільнив його від подальшого відбування покарання), то це доказувало б одне з двох: або Бог був несправедливим тоді, або несправедливий зараз. Якщо було правильним позбавити людство життя внаслідок гріха шість тисяч років тому, то завжди було б неправильним привернути життя, хіба що винесене покарання було б справедливо скасоване сплатою рівнозначної ціни. І цього можна було досягнути тільки з допомогою добровільної жертви іншої істоти того ж роду (чиє право на життя не було втрачене), яка віддала б себе в якості заміни, викупу.
“Божа справедливість стоїть міцно навіки,
Її основи тримаються, як гори”.
Саме цей принцип справедливості, який лежить в основі всіх діянь нашого Отця, є підставою нашого міцного довір’я до всіх Його обітниць. У Писанні сказано, що Він той самий вчора, сьогодні й навіки, що в Нього немає переміни чи тіні відміни (Як. 1: 17). Якби [464] Він був настільки непостійним, що, засудивши людство на смерть в день Адама, через шість тисяч років відмінив би власне рішення, звідки ми могли би мати певність, що Він не зміниться ще раз за якихось шість тисяч років і не відішле нас назад до темниці смерті, скасувавши помилування деяких або всіх? Як рід грішників, ми не маємо жодної підстави для надії на майбутнє вічне життя, за винятком того, що по Божій благодаті Христос помер за нас і таким чином задовольнив скарги Справедливості, подані на нас.
Отже, якщо справа стосується Єгови, то ми прощені через Його власний дар – через Христа. Якщо справа стосується наших відносин з Господом Ісусом, Який купив нас, то Він даром милує всіх, хто приходить до Отця через Нього. А коли справа стосується нас, то результати, досягнуті Божим планом, носять найбільш сприятливий характер – для нас це рівносильне тому, немов би Отець помилував нас безумовно і без викупу, хіба що знання цього факту дозволяє нам розмірковувати з Богом і бачити, як ми стаємо біліше снігу (хоча наші гріхи були, як кармазин), і як Бог є справедливим, одночасно виправдовуючи й звільняючи нас. Таким ось чином Бог надав нам тверду основу для віри та довір’я.
ЧИ СМЕРТЬ СКАСОВУЄ БОРГ ЛЮДИНИ?
Щойно усвідомивши, що “заплата за гріх – смерть”, а не вічні муки, багато хто робить з цього помилковий висновок, якому, очевидно, сприяє великий противник. Це помилкове міркування полягає в наступному: якщо заплата за гріх – смерть, то кожна людина, яка вмирає, розплачується за свій гріх покаранням. Звідси аргумент, що немає ніякої необхідності у Відкупителі й ціні викупу, бо кожен дає викуп за себе, відкупляє себе, сплачуючи власне покарання. Існує також аргумент, що Справедливість не має більше жодних претензій до людини після смерті, витративши свою силу, задовольнивши свої вимоги її знищенням. Тому стверджується, що воскресіння мертвих буде [465] наступною по порядку й властивою річчю. Цей погляд робив би божественну вимогу викупної жертви за гріх людини несправедливістю, подвійною сплатою покарання.
Яким би правдивим чи хибним не було це міркування, воно є у відвертому конфлікті з Писанням, яке заявляє зворотне – про нашу потребу в Спасителі, і що вкрай важливо, у тому, щоб Він дав викупну ціну за нас, перш ніж ми могли бути звільнені від покарання за гріх Адама і мали яке-небудь право на майбутнє життя. Ми вже згадували ці вірші, і вони занадто численні, щоб їх повторювати зараз, тому обмежимося лише викриванням помилковості вищезгаданого твердження. Ми спробуємо показати, що правильне міркування щодо цих фактів є в абсолютній згоді зі свідоцтвом Писання, що смерть нашого Господа Ісуса (як нашої викупної ціни) була істотно важливою, щоб Бог був справедливий і, одночасно, міг виправдовувати того, хто вірить в Ісуса і приймає Його як свого Відкупителя.
Якби покаранням за гріх було тільки вмирання, якби Господь сказав Адаму: “Через твій гріх ти повинен пройти досить суворе випробування – вмирання!” – тоді дійсно покарання було б виконанням вимоги Адамом та іншими, які вмирають. Але покарання полягає не в тому: покаранням є смерть, а не вмирання, а смерть – це відсутність життя, знищення. Тому, щоб людина могла понести своє покарання, вона повинна залишатись мертвою, назавжди позбавленою життя. “Душа [істота], яка грішить, вона помре”. Як вже зазначалося, це знищення душі (істоти) згідно з вироком було б вічним, якби не відкуплення, вчинене нашим Господом. Саме завдяки цьому відкупленню смерть перетворилась на те, що образно називається “сном”, і завдяки цьому відкупленню свого часу відбудеться пробудження від сну смерті, здійснене Відкупителем з повної згоди божественної Справедливості, чиї вимоги Він задовільнив. Тому бачимо, що якби не відкуплення, Адамова смерть була б тим, чим має бути Друга Смерть, – “вічною погибеллю від лиця Господнього та від слави потуги Його”. Як тільки вдається здобути правильний погляд на дану річ, [466] у розумі будь-якої розсудливої особи не може бути жодних сумнівів у тому, що сплата покарання за гріх забирає у людини все, що вона має, не залишаючи нічого ні для страждання, ні для радості. З іншого боку, чим більше ми вивчаємо з цієї точки зору, тим ясніше можемо побачити всю серйозність труднощів, в які потрапив наш рід під божественним вироком, і тим більше ми будемо оцінювати потребу у викупі. Виразний погляд на цю особливість даної справи також покаже нам виразно, що коли наш Господь Ісус став нашим Відкупителем, коли Він віддав Себе як нашу викупну ціну, це означало для Нього те саме, що первісний вирок означав би для нас, тобто, що “людина Ісус Христос” зазнала за нас смерті в найбільш повному значенні цього слова – “вічного знищення”. Тому ми більше не знаємо Христа по плоті. Плоть, людська природа, була дана в якості нашої викупної ціни, і той факт, що вона не була забрана назад, є для нас гарантією, що всі блаженні результати цього викупу будуть доступні для всієї людської сім’ї на умовах Нової Угоди – що вся досконалість та всі права, які належали нашому дорогому Відкупителю як людині, були віддані в обмін на аналогічні права Адама, втрачені через непослух, і що вони повинні бути дані всім, хто прийме їх на божественних умовах протягом “часів відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21).
“ЯКИЙ ХОЧЕ, ЩОБ УСІ ЛЮДИ СПАСЛИСЯ”
“Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди” (1 Тим. 2: 4).
На шляху деяких причаїлась ще одна небезпека помилкового уявлення про викуп. Багато з тих, хто свого часу довірливо ставився до свідчення людей (без доказів Писання), що відплатою за гріх є вічні муки і що в ці вічні муки потраплять усі, за винятком “чистих серцем”, “Малої Черідки”, “вибраної” [467] Церкви, схильні впадати, тільки-но звільнившись від тієї страшної омани, в протилежну крайність і приймати в тій чи іншій формі або подобі доктрину про універсальне вічне спасіння.
Переважна більшість тих, хто тримається цієї “Універсалістської” помилки, заперечують викуп повністю, але деякі з них підтримують її, тому що вірять у викуп, проте не можуть чітко зрозуміти його діяльність. Цей клас схильний хапатися за вищезгаданий вірш і задовольнятися наступним ходом думок: якщо Бог хоче, щоб усі люди спаслись, то це вирішує справу, бо надходить час, коли Його воля буде виконуватися на землі, як на небі. Тому, кажуть вони, ми дізналися, що викуп, даний за всіх людиною Ісусом Христом, повинен забезпечити виконання Божої волі, забезпечуючи спасіння всіх. Вони продовжують зміцнюватися у своїй помилці, говорячи: “Дивлячись на це, ми бачимо, що оскільки Бог прийняв викупну жертву Ісуса, то справедливість зобов’язує Його спасти всіх грішників і знову повернути їм вічне життя, втрачене в Едені”. Ми виражаємо їхню позицію якомога виразніше, щоб відповідь на неї була для них задовольняючою і без всякого крутійства.
Трудність наведеного міркування полягає в тому, що воно недостатньо всебічне. Воно тримається декількох пунктів Писання, але нехтує багатьма, до яких також варто прислухатись і свідчення яких варто взяти до уваги, коли робляться висновки. Крім того, воно лише частково цитує і невірно тлумачить ті вірші Писання, які, як вважається, особливо підтримують це вчення.
Наш Небесний Отець каже: “Бо не жадаю Я смерті помираючого, говорить Господь Бог, але покайтеся та й живіть!” (Єз. 18: 32). Ця велика ласка – пропозиція життя через Відкупителя – не є для засудженого світу чимось новим з боку нашого Небесного Отця. Він не змінюється, Його добра воля до Своїх створінь завжди була такою. Він міг би зробити їх простими машинами, інтелектуально і морально, без свободи хотіти чи робити щось всупереч Його уподобанню. Але Він вирішив не робити людей-машини, [468] але створити істоти за Своїм образом, за Своєю подобою – зі свободою вибору, свободою волі, щоб вибирати добро або зло. Він не шукає таких шанувальників, в яких не було би вибору, ні таких шанувальників, які б поклонялись Йому під примусом, але, як Він стверджує: “Отець Собі прагне таких богомольців”, які “вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді” – добровільно, з любові та сприйняття Його принципів праведності та Його Самого, Який їх представляє (Ів. 4: 23).
Однак саме тоді, коли Бог проявив цю добру волю до людей, Він дозволив Адаму зробити власний вибір бути слухняним чи неслухняним, і коли той вибрав непослух, то той самий Бог, Який не хоче смерті вмираючого, виніс вирок і протягом шести тисяч років примусово впроваджував його в дію. І тепер, коли Він забезпечив відкуплення в Ісусі Христі й можливість для кожного члена людської сім’ї повернутись до згоди з Ним і отримати через Христа вічне життя, Він ставить найбільш рішучі умови, необхідні для здобуття цього вічного життя. Умовами Нової Угоди є відновлене серце та праведний дух перед Богом, а також повний послух Йому. А виконання вимог цієї Нової Угоди можливе тільки з допомогою Посередника цієї Угоди. Тому сказано, що хто має Сина, може мати життя, а той, хто не відчуває потреби в Сині, не побачить життя, і Божий гнів на ньому перебуває (Ів. 3: 36).
Це знаходиться в повній згоді з твердженням, що Бог не знаходить задоволення в смерті вмираючого, а також із твердженням Нового Завіту, що “Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди”. Проте Писання зазначає, що ті, хто відкидає пропозицію божественного милосердя в Христі, виступають проти божественної милості і обов’язково помруть Другою Смертю, яка буде заплатою, покаранням за вибір гріха замість праведності.
Зверніть увагу далі: текст, який ми розглядаємо, вказує [469] лише на те, що Божа воля полягає в тому, щоб усе людство спаслось від невігластва, сліпоти та деградації, які спіткали людський рід внаслідок гріха Адама. Тут немає жодного натяку на вічне спасіння, а лише на повернення втраченого Адамом. І не слід забувати, що батько Адам не втратив вічного життя, бо, хоча він мав досконале життя і був вільний від усіх елементів смерті, проте був поставлений в Едені на випробування, щоб побачити, чи буде він (через слухняність Богу) розвивати характер у згоді з Богом, щоб бути гідним вічного життя. Отже, якщо Адам і його рід є викуплені від прокляття смерті, то це відкуплення, це спасіння від смертного вироку не дає їм права на вічне життя, а лише право на сприятливі умови, які мав батько Адам, і на нове випробування щодо того, чи вони гідні вічного життя.
Це нове випробування, забезпечене для Адама та його роду, насправді в деякому відношенні буде більш сприятливим, ніж початкове випробування Адама, завдяки великому зростанню знань. Людина мала можливість пізнати надзвичайну гріховність гріха і матиме можливість пізнати блаженство праведності та Божу благодать у Христі. Це знання слугуватиме всім, хто буде використовувати його в Тисячолітньому віці під час нового випробування щодо вічного життя, коли протягом тисячі років увесь світ людства буде на суді, тобто випробуванні вічного життя перед великим білим престолом (Об. 20: 4).
Саме такого спасіння від “прокляття”, такого повернення до сприятливих нагод знання хоче Бог, і заради цього Він призначив Посередника між Богом і людиною, людину Ісуса Христа, що дав Самого Себе на викуп за всіх, що буде свідоцтвом свого часу.
Ці слова, що Бог хоче, щоб “усі люди спаслися” від вироку Адама, знаходять паралель у твердженні того ж апостола в Рим. 11: 26: “І так увесь Ізраїль спасеться”. Цей останній уривок не говорить про те, що весь Ізраїль спасеться навіки, але що весь Ізраїль спасеться від своєї сліпоти – в тому сенсі, [470] що вилікується від сліпоти, яка прийшла на нього як народ у результаті національного відкинення Месії. Отже, суть цього вірша обмежена і стосується лише нещастя Адама. Бог хоче, щоб усі люди спаслися не тільки від справедливого покарання, яке Він виніс і яке зупинило випробування Адама (це Він уже вчинив через смерть Свого Сина), але й хоче, щоб усі люди зцілились з невігластва та сліпоти, якими сатана після гріхопадіння затьмарив їхній розум: “Для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий” (2 Кор. 4: 4). Бог хоче, щоб усі спаслися від цілої низки нещасть, які прийшли слідом за гріхом і прокляттям Адама, щоб вони могли прийти до пізнання правди. Чому Він цього хоче? Та тому, щоб вони, маючи ясне пізнання правди, могли якнайкраще скористатись з нового випробування щодо життя, забезпеченого для них викупною жертвою їхнього Відкупителя. Саме заради виконання цієї Божої волі Відкупитель запровадить Своє Тисячолітнє Царство, яке спочатку зв’яже сатану (обмежить усі зовнішні злі впливи), а потім звільнить людину від її сліпоти, як написано: “Тоді то розплющаться очі сліпим” (Іс. 35: 5). З тієї ж причини (щоб нове випробування було найбільш сприятливим для людини) божественно влаштовано так, щоб його праця проводилась поступово і вимагала тисячі років.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ, НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНА ВИКУПОМ
Твердження, що Бог тепер зобов’язаний (Його ж власною справедливістю) відновити кожну людину, є ще однією помилкою. Навпаки, ми бачимо, що Бог не взяв на Себе жодного зобов’язання: Він просто продав людський рід Господу Ісусу Христу, Який (про що ми вже говорили раніше) “купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю”. Небесний Отець не взяв на себе жодного зобов’язання за людство; Він не займається людством; Він навіть не збирається [471] судити людей, щоб побачити, чи будуть вони гідні вічного життя. Навпаки, ми запевнені, що Він усю справу доручив Синові, Який купив людський рід і тому є Господом людства, його паном, управителем, власником, Суддею, Пророком, Священиком, Царем, і Який (згідно з планом Отця) збирається об’єднатися з вибраною Церквою цього Євангельського віку для великої праці просвіти світу та реституції слухняних.
Той факт, що Небесний Отець віддав весь людський рід нашому Господу Ісусу Христу, зовсім не означає відсутності зацікавленості з Його боку, адже все так влаштовано для того, щоб задовольнити вимоги Його закону. Божественні закони непохитні й не дають дозволу на будь-яку міру недосконалості або гріха, бо ці закони передбачені для досконалих істот, оскільки наш Небесний Отець ніколи не створював нічого недосконалого. Все, що належить до недосконалості й гріха, з’явилось через зіпсованість, яка прийшла вже після Його творчої праці. Якби Він змирився з гріхом в людстві й безпосередньо мав справу з недосконалою людиною, то це означало б: (1) що всі одразу були б засуджені як недосконалі й негідні, або (2) що Бог залишив би без уваги й не став би осуджувати наші недоліки, а також потурав би нашим недосконалостям, що було би порушенням законів Його імперії. Тому для користі людини, а також для збереження Своїх власних законів непорушними Отець передав все людство в руки Ісуса, його Відкупителя. Ісус може мати справу з людським родом, будучи милосердним (не справедливим) до тих недосконалих осіб, які шукають досконалості, поки не приведе їх крок за кроком щораз вище до досконалості в кінці Тисячоліття, коли ті, які послухаються великого Пророка, будуть готові перейти з Його Посередницьких рук в руки Отця, досягши через Христа досконалості, яка відповідатиме божественному критерію, тоді як всі інші будуть відтяті в Другій Смерті (Дії 3: 23). Навіть коли б минулі гріхи були витерті, наші нинішні недосконалості принесли б новий вирок смерті, якщо б ми стали перед Отцевим судом абсолютної [472] справедливості. Саме тому апостол, застерігаючи нас не відноситись легковажно до можливостей, відкритих нам у Христі, каже: “Страшна річ – упасти в руки Бога живого!” (Євр. 10: 31). Божественний порядок для грішників не знає милосердя, хіба що в Христі і через Христа, як нашого Посередника, та Його працю примирення й реституції. Поза цією умовою Божий закон залишається строгою справедливістю, без будь-яких потурань, готовий поглинути, мов вогонь, усе зіпсуте.
Хіба не зрозуміло, що коли би Бог мав справу з грішниками і, потураючи їхнім гріхам, приймав їхні найкращі старання, хоч і недосконалі, то не було б ніякої необхідності у Відкупителі, ні в Новій Угоді в Його крові? Більше того, кожен зі святих ангелів при бажанні міг би сказати: “Бог простив один гріх у людській сім’ї; Він буде не менш милосердний і до нас; тому, якщо ми захочемо, то маємо право вчинити один гріх і розраховувати на божественне милосердне прощення й на те, що Бог не відкине нас від Свого товариства”. Ось так протягом усієї вічності існувала б небезпека гріха з боку тих, хто ще не забруднився ним. Кожен, хто спокушував би божественне милосердя таким чином, нехтуючи божественною справедливістю та божественним законом заради прощення одного гріха, і при цьому отримав би його, служив би ще одним аргументом того, чому б кожному із святих ангелів не пройти випробування в гріху й не одержати божественного прощення. Бачачи це, нас не дивує, що Бог в інтересах всіх Своїх святих створінь, а також для власного уподобання вирішив не признавати в будь-якій істоті нічого, крім досконалості, і робить Справедливість основою Свого престолу (Пс. 89: 15).
“НЕМА ІНШОГО ЙМЕННЯ,.. ЩО НИМ БИ СПАСТИСЯ МИ МАЛИ”
З цієї точки зору нам видно набагато краще, ніж будь-коли раніше, що всі божественні милості для занепалого роду поширюються в Христі й через Христа – що Небесний Отець не виявляє милосердя особисто або незалежно від Сина, і “під небом нема іншого Ймення, даного [473] людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4: 12). Ми бачимо також, що діло Спасителя не завершується лише купівлею людського роду, і після його купівлі Він повинен бути Великим Лікарем, щоб зціляти людей від хвороби гріха й відновляти до життя та всіх досконалостей їхньої природи. Тоді, остаточно, через процеси реституції протягом тисячі років Свого царювання Він приготує тих, хто буде Йому слухняний, щоб у кінці Тисячоліття представити їх Отцю абсолютно досконалими.
Тому, дивлячись на Посередника, до рук Якого була передана “всяка влада”, щоб спасати, ми запитуємо, чи обіцяє Він, що всі, кого Він викупив, будуть навіки спасенні, чи може Він зробив обмеження в цьому відношенні? Бачимо, що Писання виразно стверджує, що такі обмеження існують. Наприклад, описуючи Тисячолітній вік як час, коли Адамове прокляття буде скасоване й більше не впливатиме на людей, і коли не буде більше прислів’я, що батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома, Писання говорить, що кожна людина, яка помре в той час, помре за свій гріх, а не за гріх іншого (Єр. 31: 29, 30). Також знаходимо слова, що коли Господь буде правителем серед народів, “витяті будуть злочинці” (Пс. 37: 9). Апостол Петро, розповідаючи про ці часи реституції, про Тисячолітній вік, заявляє, що тоді “станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка [прославленого Христа – Голову й Тіло], [не була слухняною Йому], знищена буде з народу” в Другій Смерті (Дії 3: 19-23). Посилаючись на цей же образ, інший з апостолів заявляє: “Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає… Скільки ж більшої [суворішої] муки – додумуєтеся? – заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений [став прийнятним для Бога, виправданим], за звичайну вважав, і хто Духа [божественної] благодаті зневажив?.. [474] Страшна річ – упасти в руки Бога живого!”. “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди [знання про Божу благодать у Христі, до якої Бог хоче, щоб усі колись прийшли], то вже за гріхи [примирення за гріх Адама не покриватиме свідомих гріхів проти світла й знання] не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду [відплати] та гнів палючий, що має пожерти противників” (Євр. 10: 26-31).
Тут нам виразно показано, що противники позаобразного Мойсея (прославленого Христа) будуть викорінені, знищені ще більш суворим чином, ніж ті, хто виступав проти Мойсея. Але якщо ті, хто опирався Мойсеєві, були покарані смертю, то наскільки більш суворим буде ставлення до тих, хто опирається Христу? Ми відповідаємо, що смерть, яка прийшла через Мойсея, діткнула лише решти того, що залишилося від Адамового життя, але не могла діткнути дійсної істоти, або душі, яку Бог постановив відкупити й відкупив викупною жертвою Христа. Однак всякий, хто після знання про своє відкуплення відмовиться слухатись позаобразного Мойсея, буде покараний більш суворо: він не тільки втратить кілька років свого засудженого життя, але навіки втратить свою душу, свою істоту, своє існування, до того ж без надії на відродження. Такі противники, і взагалі всі противники, будуть спалені, як стерня, як тернина й будяки, як шкідники ґрунту.
Так само весь Новий Завіт містить незаперечне свідчення того, що Посередник буде радикально впроваджувати в життя Божий закон проти гріха, і що єдиним відхиленням від його абсолютного правила буде взяття до уваги слабкостей і неуцтва людей. По мірі того, як ці слабкості й неуцтво будуть зникати протягом Тисячолітнього віку, в процесі реституції, вимоги закону Справедливості ставатимуть все більш строгими, аж остаточно суд, яким наш Господь Ісус в кінці Тисячолітнього віку випробує всіх, хто ще залишиться, буде не менш суворим, не менш вирішальним, ніж суд Небесного Отця. І на цьому суді в Другу Смерть потраплять усі, хто практикуватиме гріх або в будь-якому вигляді чи в будь-якій [475] мірі симпатизуватиме йому. Коли в процесі реституції гідні з людського роду досягнуть досконалості, тоді вимоги Справедливості будуть повністю відповідати всім нормам праведності в слові, ділі та думці.
Таким чином, ми можемо бачити, що Божа воля виконається на землі, як на небі, пам’ятаючи, (1) що Божа воля полягає в тому, щоб усі позбулись Адамового прокляття й прийшли до пізнання правди; (2) що Божа воля полягає в тому, щоб вічне життя було дане всім слухняним, (3) і що Божа воля полягає в тому, що всі непослушні “знищені будуть з народу”. Ця особливість Божої волі також має бути виконана на землі, і ніхто не зможе їй перешкодити.
Деякі вирішили, що оскільки викуп був даний для визволення всього людства з Адамового переступу, то для світу людства слід очікувати миттєвої реституції до повної досконалості людської природи. Але таке очікування не є ні біблійним, ні розсудливим. Ніщо в Писанні не натякає на те, що реституційна праця буде миттєвою. Навпаки, воно говорить, що вона буде поступовою. Схильність сподіватися миттєвої реституції до абсолютної досконалості людської природи є результатом помилкового міркування. Воно вважає, що людський рід не може справедливо знаходитись на випробуванні вічного життя (в однаково сприятливих умовах з батьком Адамом), якщо не стане досконалим, як був він. Але ми продемонструємо, що це неправильно – що люди можуть мати значно більш сприятливе випробування, будучи недосконалими. Воно також припускає, що недоліки та недосконалості, спільні для всього людства через гріхопадіння, будуть непереборними бар’єрами, що перешкоджатимуть викупленим слухатись божественного закону. Однак ми побачимо, що Бог щедро подбав про все необхідне для цього. Ми відповідаємо, що, навпаки, якби людство в цілому повернулось назад до досконалості людської природи (яку мав Адам) через миттєву реституцію, то це означало б:
(1) Що вони, як досконалі істоти, були б зобов’язані досконало слухатись [476] досконалого Божого закону, і для них не було б ніякого виправдання, як не було для батька Адама. Хоча деякі з людського роду могли б пройти таке випробування успішно завдяки нинішньому досвіду з гріхом і одержаним таким чином урокам, ми повинні пам’ятати, що більшості людського роду так само забракло б знань про гріх та його покарання, як забракло батьку Адаму, оскільки більшість людства померла в дитинстві, а з усіх решту більша частина померла в відносному невігластві щодо різниці між тим, що правильне і неправильне.
(2) Такий метод зробив би (щонайменше значною мірою) даремним великий урок гріховності гріха, небажаності гріха – урок, якого Бог навчав світ протягом шести тисяч років. Адже досі в більшості людей порівняно небагато знання про праведність. Курс навчання для людства буде повним тільки в комплексі з уроками, які вивчатимуть протилежну сторону питання: мудрість і корисність праведності, які будуть втілюватись протягом Тисячолітнього віку.
(3) Якщо б людський рід був відновлений миттєво, він, практично, був би новим родом, для якого весь досвід був би майже втрачений, тому що жоден його член не зміг би повністю ідентифікувати себе (досконалу істоту з досконалими здібностями й можливостями) з істотою, яка нині має такі недосконалі здібності й можливості. А у випадку немовлят, які ніколи не змогли пізнати навіть самих себе, ідентифікація взагалі була би неможливою. Так що, коли б це був план Бога, то Бог міг би з таким же успіхом створити мільйони людських істот ще на початку, в Едемі, і випробувати їх усіх, ніж приймати план, який би поставив мільйони в таке ж становище через реституцію, без найменшої користі від нинішнього досвіду з гріхом.
4) Якщо б кожна особа миттєво стала досконалою, не було б ніякої можливості для діяльності Церкви і її Господа як насіння Авраама, щоб благословити світ, щоб займати для нього посаду “Царського Священства” (Гал. 3: 16, 29). Те, що Бог передбачив “Царське Священство”, натякає на слабкість, недосконалість [477] тих, кому священики повинні допомагати, кого повинні навчати, від кого повинні приймати жертви й приноси за гріх і до кого повинні проявляти милосердя та прощення гріхів. Таке священство було б непотрібним, якщо б Бог запланував миттєву реституцію в другому приході.
(5) Якщо б реституція мала бути миттєвою річчю, то навіщо призначати тисячу років як “часи реституції”, коли би й одного року було достатньо для миттєвої реституції до людської досконалості та для такого випробування, яке пройшов Адам?
(6) Якби людство було миттєво приведене до абсолютної досконалості, то це означало б, що в його випадку немає місця для милосердя. Не могло б бути й мови про благання про милосердя за свідому, навмисну, свавільну провину. Більше того, кожна особа, яка б провинилась, особисто накликала б на себе вирок смерті як умисний грішник, і викуп за неї був би неможливим. У випадку Адама все було по-іншому: через “непослух одного” постраждав весь рід, і інша досконала людина стала відкупителем цього роду. У такому випадку кожна особа була б окремим злочинцем і особисто потрапила б під вирок смерті. Щоб знову звільнитись від покарання навіть за одну провину, вимагалось би життя за життя для кожного окремого грішника: мільйон грішників потребував би мільйон жертовних смертей досконалих і святих людей, щоб за його гріхи було зроблене примирення. Але Бог, повністю потурбувавшись про всіх у Христі, не зробив жодного приготування для наступної жертви за гріхи. І вже раз відновлені Христом до досконалості, вони не могли б вимагати ще чогось під заслугою Його жертви, бо вже одержали б усі милостиві наслідки, призначені та забезпечені Його викупом. Для них не залишилось би жодної можливості скористатись жертвою за гріхи, якщо вони вже зазнали повної реституції.
А тепер розглянемо розумність божественного плану поступової реституції, яка відбуватиметься пропорційно [478] з ростом здобуття людиною єдності з Творцем і Його законом, а також переваги цього плану для людства.
(1) Усі повинні прокинутися від Адамової смерті, немов від сну, завдяки наданому викупу, що буде першим кроком у реституційних благословеннях. Далі вони будуть під опікою, турботою, наглядом Царського Священства, чий досвід з гріхом і перемоги над ним у цьому Євангельському віці добре підготували його і навчили терпеливості й готовності допомогти тим, над ким воно буде царювати як царі та священики (Об. 5: 10).
Ідентичність кожної особи буде збережена, бо вона буде пробуджена до таких самих умов, які втратила в смерті; і різні кроки її виходу з гріха та слабкостей теперішнього часу будуть для неї найбільш корисними уроками – як щодо гріха, так і щодо переваг праведності. Так, крок за кроком, великий Відкупитель підніме до досконалості світ людства, який буде просуватись до досконалості у міру свого бажання це робити. А ті, які (при всіх знаннях і можливостях, наданих їм) не робитимуть поступу, будуть відтяті від землі живих у Другій Смерті у віці ста років без будь-якої надії на майбутнє відновлення чи майбутню можливість. Маючи таку можливість у своїх руках і одержавши достатнє знання того, що добре і що погане, вони відкинули благодать Бога в Христі, знехтувавши вказівками великого Пророка й відмовившись робити поступ на дорозі святості (Іс. 65: 20; 35: 8). Проте, як вказує пророк, тих, хто вмиратиме в столітньому віці, можна буде вважати всього лиш дітьми, оскільки всі, хто робитиме певний поступ, зможуть продовжувати жити принаймні до кінця Тисячолітнього віку.
(2) Роблячи ці кроки вгору по дорозі святості (під час Тисячолітнього віку), світ, все ще недосконалий, буде далі такою ж мірою прикритий заслугою [479] викупної жертви, поступово засвоюючи цінні уроки і розвиваючи різні плоди Духа. Тим часом помилки, тобто недоліки (через необережність або намагання спробувати інші методи) траплятимуться й далі як частина успадкованої від Адама слабкості, і такою ж мірою матимуть пробачення великого Священика.
Стверджувати, що фізична досконалість або досконале знання необхідні для випробування на вічне життя або смерть, означало б заперечувати, що Церква знаходиться тепер на такому випробуванні, тоді як всі повинні визнати, що Писання стверджує зворотне. Також для випробування світу така досконалість не буде істотною. Дійсно, світ, як і ми, спочатку повинен бути приведений до пізнання Божої благодаті в Христі, перш ніж може початися яке-небудь випробування, і Бог обіцяв, що він це отримає. Для покриття успадкованих слабкостей люди, досягаючи досконалості, матимуть заслугу Христа, Посередника Нової Угоди. Однак повну досконалість слухняні досягнуть не раніше кінця царювання Месії.
(3) Писання представляє Тисячоліття як Судний День всього світу, говорячи: “Він [Бог] визначив день, коли хоче судити по правді весь світ через Мужа [Христа, Голову й Тіло], що Його наперед Він поставив” (Дії 17: 31). Якби Божий план полягав у тому, щоб змусити весь світ або навічно спасти кожного члена роду Адама, то навіщо називати майбутній вік Днем Суду? Суд означає випробування, пробу, а це має на увазі відкинення непридатних і прийняття та благословення тих, хто виявиться гідним. Таким є суд на вічне життя або вічну смерть.
Зверніть увагу на притчу нашого Господа про овець і козлів, яка стосується не Євангельського віку, а світу в Тисячолітті. Вона починається словами: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй” і сяде на Своєму славному престолі. Йдеться про час, коли, за обітницею, Його наречена, “вибрана” Церква, розділить з Ним Його престол і славу. Тоді “перед Ним усі народи зберуться”, і Він буде судити їх, відділяючи овець (по праву сторону Його милості) [480] від козлів (по ліву сторону немилості). Це розділення та суд займе весь Тисячолітній вік, і при його закінченні всі “вівці” будуть прийняті до милості Отця – вічного життя, а непослушні “козли”, разом з їхнім вождем сатаною та всіма лиходіями, будуть покарані “вічною погибеллю”, вічним відсіченням від життя, символом якого було озеро вогню та сірки – Друга Смерть.
Святе Письмо представляє суд цього великого Тисячолітнього Судного Дня як суд перед великим білим престолом чистоти й справедливості, і зображує рішення Судді так: ті, які протягом цього часу сформували й розвинули дух Небесного Отця, дух любові до досконалості, будуть пораховані Господнім народом і отримають “Царство, уготоване для них [земне Царство] від створення світу”. Ті ж, які протягом цієї сприятливої можливості не зможуть у повній мірі розвинути дух любові як свій характер, по подобі Господа, вважатимуться противниками Господа і разом із сатаною будуть знищені. Порівняйте з
Об. 20: 9-13.
ВИКУП – ЗАМІНА
Доктрина заміни, про яку виразно навчає Писання і якої століттями міцно тримались християни, сьогодні втрачає вплив, тому що з більш ясним міркуванням, ніж у минулому, всі починають розуміти, що якщо заплатою за гріх є вічні муки, і якщо наш Господь Ісус став нашою заміною у сплаті нашого покарання, то це означало б, що Йому, як нашій заміні, прийдеться вічно мучитись, інакше ми не змогли б звільнитись від гріха. Таке міркування досить розумне: проблема в тому, що сама передумова є хибною. Вічні муки не є заплатою за гріх – не є покаранням людини. Проте, у свідомості багатьох залишається загальне упередження до думки про заміну навіть після того, як вони переконались, що заплатою за гріх є смерть і що наш Господь Ісус міг бути і був заміною людини в смерті й страждав [481] саме так, як мала страждати людина, у найбільш реальному й абсолютному значенні. Багато хто упереджено ставиться до цього слова “заміна” і запитує, чи використовується слово “заміна” у Святому Письмі? Якщо ні, то чому його використовувати?
Ми відповідаємо, що слово “заміна” – українське слово, і жодні українські слова не використовуються в Писанні, яке було написане грецькою та єврейською мовами. Проте коли б перекладачі нашої Біблії захотіли, вони б цілком доречно могли використати слово “заміна”, тому що в грецькому тексті в багатьох місцях однозначно міститься думка про заміну й заміщення. Факт, що це слово не зустрічається, пояснюється лише тим, що перекладачам не прийшло в голову використати його. А оскільки ми намагаємося закарбувати в розумі думку біблійного першоджерела, то було б властиво осмислити це слово “заміна”, тому що все, що протирічить думці, яка міститься в слові “заміна”, також протирічить думці, яка міститься в слові “викуп”. Як ми вже переконались, Писання рясніє висловлюваннями, що ми були куплені дорогоцінною кров’ю Христа, що Він визволив нас, віддавши власну душу на смерть, щоб викупити наші душі. Що ж це, як не заміна?
Коли купляють якусь річ, то плата за неї є її заміною. Наприклад, якщо ми купили буханку хліба за якусь суму грошей, ми обміняли гроші на хліб, тобто замінити гроші на хліб. Якщо фермер дає мішок пшениці до млина й отримує згодом відповідну вартість у вигляді борошна, то пшениця стала заміною за борошно, а борошно – заміною за пшеницю. Одне є відповідною ціною, викупом, заміною другого. Тому наш Господь, людина Ісус Христос, у найбільш абсолютному значенні цього слова віддав Себе на смерть як викуп, як заміну у смерті за батька Адама (і людський рід, який втратив життя в ньому) – як викуп за всіх, заміну, відповідну ціну. Дійсно, факти в даному випадку точніші, ніж у будь-якому іншому випадку, який ми могли б назвати, за винятком обміну [482] полоненими під час війни, коли, як правило, дотримується велика точність: рядового обмінюють на рядового, полковника на полковника, генерала на генерала. Там вимагається відповідна ціна з кожного боку: людина за людину. Купівля хліба за гроші – ілюстрація не зовсім точна, бо хліб і срібло, хоча й по вартості однакові, але не того ж роду. У випадку викупу людини Бог вимагав абсолютної відповідності щодо природи, досконалості, всього, тобто мала бути сплачена відповідна ціна, досконала заміна, перш ніж людський рід міг би звільнитися від божественного вироку.
Одне використання слова “заміна”, поширене серед людей, привело до плутанини в цьому питанні. У часи війни, коли постає необхідність у призові й людина призивається на службу до війська, їй іноді дозволяють знайти заміну – особу, яка займе її місце, служитиме замість неї у війську. Той, хто знаходить заміну, після цього стає вільним від усіх зобов’язань щодо військової служби. Це особливе використання слова “заміна” у військових справах досить співзвучне в тому сенсі, що людина, яку приймає державний чиновник як заміну за звільненого, повинна відповідати фізичним критеріям, які вимагаються в той час; по-друге, вона повинна бути людиною, яка сама не призивалась і, таким чином, може вільно пропонувати себе в якості заміни. Ці особливості відповідають випадку, який ми розглядаємо. Наш Господь запропонував Себе стати заміною батька Адама: Він відповідав усім вимогам божественного уряду, тому що у всіх відношеннях кваліфікувався як заміна Адама. Він також задовольнив необхідну умову, що не був під вироком смерті, коли займав наше місце, пропонував Себе й був прийнятий. У Нього було вільне життя, щоб його дати за втрачене життя Адама.
Але тут відповідність між цими двома замінами закінчується, тому що у випадку солдата призив, тобто вирок є до участі у війні та її труднощах, випробуваннях і т. д., тоді як у випадку Адама призив, тобто вирок [483] був до смерті. Співзвучність між цими двома застосуваннями слова “заміна” закінчується, коли солдат прийнятий й відправляється на службу до війська, що відповідає Божому прийняттю жертвоприношення нашого Господа Ісуса та початку Його шляху до смерті. Оскільки до війська прийнято солдата на заміну, то прізвище покликаного викреслюється зі списків призовників як звільненого. Коли Христос пішов на смерть за Адама, ім’я Адама було викреслене зі списків (коли мова йде про божественний осуд). На цьому паралель закінчується.
Безсумнівно, буде мудріше не нав’язувати зайвий раз слово “заміна” тим, хто упереджений до нього через нерозуміння цього питання і кому через це упередження складно розібратись належним, усестороннім та об’єктивним чином у цьому питанні. Тим не менш, ми повинні особливо пильнувати в нашому серці, щоб бути цілковито лояльними до ідеї заміни, яка є ідеєю викупу. Хто ж після правильного розуміння цієї теми не вірить, що Христос був нашою заміною, той не проявляє віри у викуп, і йому не вистачає віри, яка виправдовує перед Богом.
ЧИ БУВ МОЖЛИВИЙ ІНШИЙ ПЛАН СПАСІННЯ?
Багато тих, хто розуміє тему викупу лише частково, схильні оспорювати цю річ й казати, що вони не можуть зрозуміти, чому Бог не міг врятувати світ якимось іншим способом, ніж через смерть Свого Сина як заміни людини, ціни її викупу. Ми відповідаємо їм, що вони неправильно дивляться на цю річ. Вони не повинні ставити собі запитання: чи не міг Бог вибрати якийсь інший спосіб? але запитання: чи Він вибрав якийсь інший спосіб, або ж, чи Він вибрав план викупу?
Безсумнівно божественна мудрість могла вибрати інший план спасіння людства, але ми так само переконливо можемо сказати, що жодний інший [484] придуманий план не міг бути кращим. Наскільки ми можемо судити й знати, неможливо було придумати (навіть для Всевишнього) жоден інший план, що був би таким добрим, як той, який Він прийняв і в якому були враховані всі пов’язані між собою обставини, умови та бажані результати. Той факт, що Бог прийняв інший план стосовно занепалих ангелів, доказує, що Він міг прийняти інший план стосовно занепалої людини. Він міг поступити з людиною так, як поступив з ангелами, але,* як ми бачили, це не було б таким сприятливим і, на думку багатьох, можливо, навіть менш бажаним.
—————–
*Дивіться “Що говорять Писання Про спіритизм?”
—————–
Навіть якщо б ми припустили, що схоже число з-посеред людської сім’ї отримає благословення від такої діяльності Бога й остаточно відновиться, ми б побачили інші недоліки в цьому методі, а саме: (1) наскільки страшнішою була б моральна деградація нашого роду, якби в нього залишились досконалі розумові й фізичні сили, а лише в моральному відношенні він зазнав невдачі! Скільки гріха можна пізнати за короткий період десяти, двадцяти, п’ятдесяти чи ста років, і які глибини гріховності могли б бути розвідані й використані, коли б людство продовжувало жити з неослабленими силами протягом шести тисяч років, відокремлене від Бога, але не засуджене на смерть!
(2) Такий план спасіння, навіть коли б він остаточно охопив таке ж число, як і прийнятий Богом план, ніколи не відкрив би нам такою ж мірою риси божественного характеру. (а) Ми бачимо Божу Справедливість у винесенні смертної кари навіть на тих, які “не згрішили подібно переступу Адама”, а лише були народжені в гріху, зачаті в беззаконні, стали грішниками по спадковості (Рим. 5: 14, 12;. Пс. 51: 7). Таким чином Він виявив нам справедливість, яка ні в якому разі не очистить винуватого й не визнає нічого, крім абсолютної досконалості. (б) Так Він виявив нам любов, набагато [485] більшу, ніж ми могли якимось іншим чином пізнати – яка супроводжувала нас і яка вхопилася нас, “коли ми були ще грішниками”, коштом викупної ціни для нашого відновлення. (в) Прийняття цього плану засудження людини до смерті, відкуплення її від смерті й повернення (потім, у свій час) від смерті через воскресіння дає можливість показати божественну силу, яка набагато перевищує будь-що, зв’язане з ділом створення, величним і чудовим, як і все інше. Адже, безперечно, потрібна значно більша сила, щоб виконати божественну обітницю воскресіння мільйонів істот, які жили і померли (вивести їх такими самими, якими вони були раніше, навіть з такою ж свідомістю), ніж було потрібно для створення однієї людини. (г) Цей божественний план, коли він повністю виконається, покаже божественну мудрість таким чином, яким жодний інший план не міг би її показати (наскільки ми можемо робити висновок про інші плани). Він покаже, як Бог знав кінець від початку і як Він все здійснював за радою Своєї волі, навіть якщо люди й ангели не бачили мети й наміру Його дій, і навіть якщо впалі ангели й сатана думали, що вони звели божественну волю нанівець. Це безсумнівно продемонструє, що Бог може заставити все діяти разом на добре, для виконання божественного задуму. У кінці буде продемонстровано, що Слово, яке виходить з Його уст, не повертається до Нього порожнім, а виконує те, що Йому угодно, і здійснює те, для чого було послане (Іс. 55: 11).
Крім того, якщо б для людей був обраний той самий план, що й для ангелів, які згрішили, або будь-який інший план, який ми можемо собі уявити, то не було б такої великої можливості для вибору Євангельської Церкви, щоб вона стала Тілом Христа, бо не було б такої ж великої можливості для випробування вірності та слухняності Логоса Небесному Отцю, й, відповідно, для Його вивищення, щоб бути співучасником божественної [486] природи. Так само не було б можливості для Малої Черідки викуплених йти Його слідами. І, нарешті, ми бачимо, що ці уроки призначені не тільки для людства, але й для всіх розумних Божих створінь на кожному рівні існування, і не тільки на декілька століть, але й на всю вічність.
“О, глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недослідимі дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?.. Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь” (Рим. 11: 33-36).
Сьогоднішня манна
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
9 ТравняОтже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти:
R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
8 ТравняА оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти:
R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
7 ТравняІ горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти:
R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
6 ТравняБо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти:
R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
5 ТравняКоли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти:
R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
4 ТравняБо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти:
R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
3 ТравняА страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні
знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти:
R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?