5 Том, 15 Розділ - "Викуп за Всіх" Одинокою Підставою Примирення

[421]
РОЗДІЛ XV

“ВИКУП ЗА ВСІХ” – ЄДИНА ПІДСТАВА ДЛЯ ПРИМИРЕННЯ

Примирення неможливе без викупу – Забезпечене, але не примусове – Стати Відкупителем було ласкою – Значення викупу і відкуплення – Який викуп був заплачений за людину? – Виправдання вірою, забезпечене таким чином – “Ви куплені дорогою ціною” – Ким? – У кого? – З якою метою? – Як любов співпрацювала зі справедливістю – “Викуп за всіх” не був взятий назад – Батьківські права Першого Адама, куплені Другим Адамом – Викуп, а не помилування – Смерть людини не є викупом – Помилкові міркування універсалістських теорій – Викуп не зобов’язує справедливість – Єдине ім’я – Метод Посередника, представлений у Мойсеї – Викуп, заміна – Чи був можливий інший план?

“Бо один Бог, один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Себе на викуп за всіх: свого часу свідоцтво” (1 Тим. 2: 5, 6, Diaglott).

ПРИМИРЕННЯ між Богом і людиною повністю залежало від пред’явлення прийнятної жертви за гріхи людини. Якби божественний вирок, “прокляття”, не був знятий з людства, він стояв би як вічна заборона, яка перешкоджала б відновленню, тобто реституції людини назад до божественної милості, спільності та вічного життя. Під божественним законом єдиним зверненням Бога до людини було би: “Ти – грішник. Добровільно згрішивши в Едемі, ти накликав на себе горе. Я справедливо виніс тобі вирок смерті, і Я не можу зняти цей вирок, не порушивши Своєї справедливості, [422] основи Мого престолу, Мого Царства (Пс. 89: 15). Тому твій вирок повинен тривати вічно. Ти повинен знаходитись під ним доти, поки прийнятна заміна не прийде на твоє місце під ним”.
Ми виразно побачили, що покаранням, вироком для людства були не вічні муки, а смерть, про що Творець виразно й чітко сказав Адаму. Припустити, що це було якесь інше покарання, аніж смерть, означало б припустити, що Бог поступив нечесно з Адамом і Євою в Едемі – що Він неправильно поінформував їх і обманув. Ми переконались, що смертний вирок є справедливим вироком за гріх – що оскільки життя було дароване на певних умовах, Творець мав повне право відібрати його. Але не треба особливого розуму, щоб усвідомити, що вічні муки батька Адама не були б справедливим покаранням за те, що він їв заборонений плід, навіть якщо додати до цього непослуху всю винуватість за свавілля та свідомість вчинку, яку тільки можна собі уявити. Більше того, було би несправедливим дозволити, щоб такий вирок у вигляді вічних мук перейшов на незліченні мільйони потомства Адама. Але всім зрозуміло, що навіть з усіма його жахливими наслідками хвороб, болю та горя, які спіткали батька Адама і які спадково перейшли на його нащадка (оскільки з нечистого джерела не може витікати чистий потік), смертний вирок є обґрунтованим і справедливим. Це вирок, перед яким повинні замовкнути всі уста. Всі повинні визнати його справедливість – доброту й суворість Бога.
Знаючи точно, яке покарання було винесене за гріх, нам неважко зрозуміти, якої плати за це покарання мала вимагати Справедливість, перш ніж “прокляття” можна було зняти й обвинуваченого можна було звільнити з великої в’язниці смерті (Іс. 61: 1). Оскільки смертний вирок був винесений не через гріх всього людського роду, а через те, що згрішила одна людина, тому безпосередньо цей вирок впав тільки на Адама, а тоді вже посередньо через нього, по спадковості, на весь його рід. І в цілковитій відповідності з цими фактами Справедливість може вимагати тільки відповідної ціни – тобто Справедливість повинна вимагати іншого життя [423] за життя Адама, перш ніж визволити Адама та його рід. І якщо заплатити це покарання, то буде заплачене все покарання – одна жертва за всіх, так як один гріх втягнув усіх. Ми вже бачили, що досконалий Адам, який провинився і був засуджений, не був ні ангелом, ні архангелом, ні богом, а людиною – по природі трохи нижчим, ніж ангели. Тому строга Справедливість мала право вимагати в якості його заміни когось такого ж роду, і не інакше, як Адам, у подібному стані, тобто досконалого і вільного від божественної осуду. Ми знаємо, що було неможливо знайти такого серед людей, оскільки всі були з роду Адама і розділяли по спадковості його покарання та деградацію. Ось чому виникла необхідність у тому, щоби хтось з небесних дворів і духовної природи прийняв людську природу, а потім віддав себе в якості заміни – викупу за Адама й за всіх, хто втратив життя через нього.
Серед ангелів, які зберегли свій первісний стан і вірність Богу, без сумніву, знайшлося б багато, хто охоче взявся б за виконання волі Отця, щоб стати викупною ціною людини. Але виконання цього означало б найбільше випробування, найсуворіший тест на вірність Богу, тому той, хто проявив би таким чином своє посвячення, свою відданість і свою віру, був би гідний найвищого становища серед усіх ангельських синів Бога, набагато вищого від ангелів, начальства, сили й всякого імені. Більше того, частиною божественного задуму було використати цю можливість для ілюстрації факту, що всякий, хто прагне втілювати свої самолюбні амбіції (як це зробив сатана), буде понижений і знеславлений, а той, хто, навпаки, найбільше упокориться, слухняний волі та плану Небесного Отця, відповідно буде піднесений. Бог так влаштував Свій план, щоб зробити цю рису обов’язковою, щоб у цьому прояві божественного співчуття й любові до світу могла також проявитись [424] любов, смиренність і слухняність Єдинородного від Отця – Його Улюбленого Сина, Якого Він бажав прославити.
Як ми знаємо, наш Господь Ісус (Який у Своєму передлюдському стані був архангелом, найвищим, головним посланником, Логосом, Єдинородним в Отця, повним благодаті та правди) до цього часу був довіреною особою Єгови у всій праці творіння і, як Первородний, був з Отцем ще перед створенням усіх інших, знав Його дуже близько, бачив Його славу і був носієм Його сили. Оскільки Він вже був першим, головним у небесному Царстві, наступним після Отця, то, як інформує нас апостол, ця праця відкуплення, цей привілей виконання божественної волі відносно людини був даний Йому як знак особливої довіри і як милість, враховуючи почесті, які, згідно з божественним законом, мали були додані до такої великої слухняності, смиренності й самопожертви (Мт. 23: 12; Як. 4: 10;. 1 Петр. 5: 6). Довіряючи Сину й бажаючи, щоб Він досяг високого звеличення, яке було б наслідком такої вірності, Отець надав першу можливість Йому – Тому, Хто протягом всього минулого мав першість у божественному плані, щоб таким чином Він міг і далі бути першим – “…щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне [упалих людей і упалих ангелів, відновлюючи і примиряючи тих з них, які при сприятливих можливостях повернуться до божественної милості]” (Кол. 1: 18-20).
Вибір духовної істоти, щоб стати Відкупителем людини, не означає, що була необхідна жертва існування духовної істоти як викупна ціна існування земної істоти. Якраз навпаки. Божественна Справедливість в однаковій мірі не могла прийняти як викупну ціну за людину ні жертву духовної істоти, ні жертву телят та козлів. Як кров телят та козлів ніколи не могла усунити [425] гріх, тому що вони мали нижчу природу, так і смерть ангелів чи архангелів ніколи б не зняла гріх Адама, ані не стала б відповідною жертвою примирення за нього, оскільки вони не належать до його природи. Людське життя було втрачене через гріх, і тільки людське життя могло бути прийняте в якості викупної ціни, ціни викупу. Саме з цієї причини було необхідно, щоб наш Господь залишив славу Свого передлюдського стану, упокорив Себе і став людиною, тому що Він міг дати ціну викупу тільки ставши людиною,.
Хоча Писання вказує на те, що наш Господь упокорив Себе, залишивши вищу духовну природу і прийнявши нижчу людську природу, воно ніде не вказує на це як на жертву за гріх. Навпаки, Він упокорив Себе для того, щоб стати жертвою за гріх і заплатити ціну викупу за нас. Апостол виразно вказує на це, говорячи: “Бо приймає Він не Ангелів [ніби говорячи про ангелів, які згрішили], але Авраамове насіння”. Оскільки діти, яких Бог передбачив і вирішив відкупити й звільнити з рабства гріха та тління, були учасниками плоті та крові, “Він став учасником їхнім [плоті й крові, людської природи], щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола”, і визволити їх (Євр. 2: 14, 16). Він надзвичайно виразно представляє цю справу, говорячи: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих” (1 Кор. 15: 21). Апостол Іван дає подібне свідчення: “Слово сталося тілом” (Ів. 1: 14). З цим погоджуються і слова нашого Господа Ісуса, після того як Він прийшов у світ і досяг повноліття. Він сказав: “Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ів. 3: 17). Він не говорить, що світ вже був спасенний або що вже щось було зроблено для спасіння світу, за винятком того, що був посланий Той, Хто повинен був відкупити світ Своєю жертвою. Згідно зі словами нашого Господа, першим кроком [426] у виконанні Його місії було те, що “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити [служити іншим], і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мр. 10: 45). Перед нами вагомий доказ того, що, залишаючи славу, яку Він мав у Отця до того, як світ був, і обмінюючи вищу природу на людську, наш Господь не віддавав Свого життя як викуп, а лише підготовлявся до цієї праці, яка була безпосередньо перед Ним. Це підтверджується фактом, що як тільки Він досяг повноліття (відповідно до Закону), як тільки Йому виповнилось тридцять років, Він одразу віддав Себе на жертву живу, посвячуючи Своє життя, складаючи його, як було представлено в Його символічному хрищенні Іваном в Йордані.
Як показує апостол, виконалось стародавнє пророцтво: “Ось іду, – в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже”. Він прийшов, щоб виконати волю Бога, щоб принести жертву за гріхи. Отже, Він її раніше не приніс. Цим актом Свого посвячення Він віддав Себе на живу жертву в служінні Богу, аж до смерті. Зверніть увагу, що саме в цей момент, як говорить апостол, Він відклав убік образні жертви Угоди Закону, щоб встановити другу, позаобразну, дійсну жертву за гріхи, Його власну смерть (і Його членів), щоб Ним, Посередником Нової Угоди, була запечатана Нова Угода між Богом і людьми. І наш текст говорить нам те саме – що це була “людина Ісус Христос, Який дав самого Себе на викуп за всіх”, а не передлюдський Логос.

ПЕРШИЙ КРОК У ЦЬОМУ ПЛАНІ

Апостол (Євр. 2: 5-9) розглядає весь Божий план і, звертаючи увагу на божественні обітниці щодо реституції людини, цитує слова пророка Давида (Пс. 8: 5-9), що кінцевим наміром божественного плану є досконале людство (володар землі), яке контролюватиме землю та її створіння в згоді зі законами божественного Творця: “А тепер ще не бачимо, [427] щоб піддане було йому [людині – як зазначено в пророцтві] все”. Ми ще не бачимо людини в Божім образі, як пана землі, але бачимо початок здійснення божественних цілей у цьому напрямку. Ми бачимо перший крок у цьому плані: “Ми бачимо Ісуса, заради перетерплення смерті увінчаного славою й честю [досконалістю людської природи], Який небагато був уменшений від ангелів, щоб Йому, за Божою благодаттю, смерть скуштувати за всіх [і тим самим зробити можливою людську реституцію]” (Diaglott). Ми бачимо, як Єгова розпочав працю спасіння людини, приготовивши відповідну ціну викупу для нашого відкуплення – Того, Хто рівний у славі, честі й абсолютній людській досконалості з першою людиною, Адамом; Того, Хто з таким наміром і з такою метою залишив славу вищої природи і став нижчим від ангелів, хоча раніше володів більш високою природою, ніж вони. Ми бачимо Того, Хто був передбачений з метою “скуштувати смерть за всіх”. Ми бачимо, що Він взяв людську природу “для перетерплення смерті” – ради того покарання, яке було винесене на наш рід. Побачивши це, ми можемо радіти, що добрі наміри нашого Небесного Отця відносно нашого викупу, реституції та повного примирення зі Собою були якнайкраще влаштовані, до того ж на рівні абсолютної справедливості, завдяки чому Бог може бути справедливим і одночасно може виправдовувати тих, хто вірить в Ісуса. Таким чином, жертва, яку наш Господь Ісус дав за гріх людини, не була духовною, бо тоді вона не була б властивою, прийнятною жертвою, тому що не була б “відповідною ціною”, у всіх відношеннях точною ціною викупу за Адама.

ЗНАЧЕННЯ “ВИКУПУ” І “ВІДКУПЛЕННЯ”

Це веде нас до розгляду слова “викуп”, який у Новому Завіті має дуже вузьке й конкретне значення. Воно зустрічається тільки двічі: один раз в описі нашим Господом власної праці, яку Він виконував, і другий раз в описі апостолом цієї ж завершеної праці, тобто в нашому тексті. Вжите нашим Господом грецьке слово “lutron-anti” [428] означає “ціна відшкодування або ціна, яка відповідає”. Наш Господь сказав: “Син Людський прийшов,.. щоб душу свою дати на викуп [lutron-anti – ціну, яка відповідає] за багатьох” (Мр. 10: 45). Апостол Павло використовує ті ж слова, але розташовує їх по-іншому: “anti-lutron”, що означає “відповідна ціна”. Він говорить: “Людина Христос Ісус, що дав Себе на викуп [anti-lutron – відповідну ціну] за всіх: свого часу свідоцтво” (1 Тим. 2: 6, Diaglott).
Неможливо ставити під сумнів чи оспорювати зміст цих текстів. Не бачити сили та істинного значення цього Господнього свідоцтва про працю, яка була виконана нашим великим Посередником, можна лише тоді, коли застосовувати Боже Слово нечесно. І чим більше приділяти увагу думці про викуп – “відповідну ціну”, – тим вона переконливіша і проливає більше світла на цілу працю Примирення. Думка, єдина думка, що міститься в цьому, така: як Адам через непослух втратив своє існування, свою душу, всі свої права на життя та землю, так наш Господь Ісус Христос Своєю смертю, як відповідною ціною, заплатив повне й точне відшкодування за душу, істоту батька Адама, і, як наслідок, за всіх його нащадків – за кожну людську душу, що розділила його падіння й втрату (Рим. 5: 12).
Ця ж думка досить ясно викладена в багатьох інших віршах, які говорять про працю нашого Господа як про працю відкуплення, купівлі і т. д. Ми звернули особливу увагу на слово “викуп”, “anti-lutron”, оскільки воно виражає думку в найбільш виразній і безпомилковій формі. Слова “відкупити”, “відкуплений”, “відкупитель” і “відкуплення”, хоча і містять думку про заплачену ціну, містять також додаткову думку про звільнення, про визволення тих, за кого заплачено ціну. Отже, ці слова, як у нашій мові, так і в оригіналі, іноді використовуються в стосунку до жертви або надання ціни викупу, а в інших випадках застосовуються щодо відпущення на волю викуплених, їхнього визволення. І багато противників доктрини викупу, [429] головним з яких є сатана, іноді з великою хитрістю пробують відвернути увагу від ціни, даної для визволення людини від прокляття смерті, вказуючи на ті тексти Писання, в яких слова “відкупити” і “відкуплення” вживаються лише відносно повного звільнення людства від смерті. Звертаючи увагу на це звільнення і “перекручуючи Боже Слово”, вони намагаються приховати той факт, що майбутнє визволення та всі благословення, які, по божественній благодаті, нині або в майбутньому настануть для людства, є від Сина і через Його викупну жертву (завдяки їй), яку Він дав за нас і яку “звершив” на Голгофі (Ів. 19: 30).
Перекладачі англійської Біблії (Common Version) мимоволі допомогли цим противникам викупу, використовуючи слово “відкупити” в перекладі грецьких слів, які мають зовсім інше значення. Щоб читач міг виразно зрозуміти, про що йдеться, ми процитуємо усі різні грецькі слова, які перекладені як “відкупити”, “відкуплений” і “відкуплення”, і після кожного дамо визначення, надане відомим лексикографом професором Янгом (Young) в його Аналітичній Конкорданції (Analytical Concordance), а саме:
Слово “відкупити” іноді використовується в перекладі грецького слова “agorazo”. Цьому слову проф. Янг дає визначення “придбати на форумі”. Ще більш конкретно воно може означати “купити на відкритому ринку”, оскільки корінь цього слова “agora” означає ринкову площу і неодноразово використовується в такому значенні в Писанні: Мт. 20: 3; Мр. 12: 38; Лк. 7: 32: Дії 16: 19. Нижче приведені всі випадки, в яких слово “agorazo” в Новому Завіті перекладається як “викуплений”:
“Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові” (Об. 5: 9).
“І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі” (Об. 14: 3).
[430] “Вони викуплені від людей, первістки Богові й Агнцеві” (Об. 14: 4).
У кожному з цих випадків міститься думка про публічну купівлю, і всі інші приклади використання цього слова “agorazo” в Новому Завіті виразно наголошують на його відверто комерційному значенні. Це слово зустрічається в Новому Завіті в тридцять одному випадку. У наведених вище трьох випадках воно перекладене як “викупив”, “викуплений”, в тринадцяти випадках – “куплений”, в п’ятнадцяти випадках – “купити”. Ми звертаємо особливу увагу на значення цього слова, тому що поширюється й зростає тенденція заперечувати, що була здійснена купівля нашого роду ціною, даною за звільнення людини від “прокляття”. Ця тенденція підриває правдиву “віру, раз дану святим”.
Ще одне слово, перекладене як “відкупити”, “відкуплений” і “відкуплення”, пов’язане з попереднім і побудоване на його основі з додаванням префікса “ех”, що означає “із”, це – “exagorazo”. Професор Янг дає цьому слову визначення “придбати з форуму”. Ще більш буквально це означає “публічно придбати і заволодіти”. Ось єдині місця використання цього слова в Новому Завіті:
“Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас” (Гал. 3: 13). Апостол говорить тут про те, що християни, які були юдеями і тому перебували під юдейською Угодою, або Угодою Закону, не тільки були викуплені від її вироку, але й були звільнені від її влади. Слово “agorazo” означає купівлю, а префікс “ех” означає звільнення внаслідок цієї купівлі, так що вони вже не були під владою Закону.
“Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом [тих, які перебували під Угодою Закону], щоб ми прийняли усиновлення” (Гал. 4: 4, 5, Хом.). Цей вислів подібний до попереднього і означає викуп юдейського народу з-під влади Закону і звільнення віруючих від неї, щоб вони могли стати синами Бога. Порівняйте з Івана 1: 12.
[431] “Глядіть же, як би вам оглядно ходити, не як немудрі, але як мудрі, викуплюючи час, бо дні лихі” (Еф. 5: 15, 16 (Кул.); Кол. 4: 5). Тут є схоже використання слова “exagorazo”: Господній народ розуміє, що знаходиться посеред зла, яке намагається поглинути його енергію, вплив і час гріховними, безглуздими або, принаймні, непотрібними речами у порівнянні з більш вартісними інтересами, найбільш близькими серцю Божих дітей. Тому ми повинні купляти, відбирати час у зла і, не беручи до уваги цих несприятливих впливів, якомога більше часу присвячувати вищим інтересам – нашому духовному харчуванню та підкріпленню, а також допомозі іншим у духовних речах. Така купівля означатиме певне самозречення і коштуватиме нам задоволення наших природних бажань і стремлінь, а також частково доброї думки та спільності інших, які будуть “дивуватись”, чому ми не беремо з ними участі в зайвих речах, як колись (1 Петр. 4: 4).
Ще інше грецьке слово, також перекладене як “викуплений”, це – “lutroo”. Професор Янг визначає “lutroo” як “відпускати завдяки ціні”, тобто звільняти завдяки сплаті ціни. Основою, або коренем цього слова є “lutron”, яке, як було зазначено вище, разом з “anti” (яке використовується в якості префікса або суфікса) означає “відповідна ціна”.
Це слово “lutroo” зустрічається тричі в Новому Завіті, а саме:
“А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити” (Лк. 24: 21). Апостоли були розчаровані смертю нашого Господа і висловили це розчарування, сказавши, що вони очікували, що Господь звільнить Ізраїль від римського ярма через сплату ціни. Вони ще не були наділені святим Духом і не розуміли довжини й ширини, висоти й глибини божественного плану, за допомогою якого не тільки Ізраїль, але й весь світ був відкуплений, і не тільки від римського ярма, але й від ярма сатани та від великої темниці [432] смерті через ціну викупу, яку дав наш Господь і яка звершилась у смерті.
Наш Спаситель Ісус Христос “дав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня” (Тит. 2: 14, Турк.). Ціна, яку наш Господь дав за людство, призначена не тільки для того, щоб забезпечити йому пробудження з гробу у відповідний у Бога час (у Тисячолітті) і можливість прийти тоді до згоди з Богом на умовах Нової Угоди. Для тих, хто чує благу звістку нині, вона означає послання теперішнього звільнення від рабства беззаконня – означає, що ми більше не повинні бути рабами гріха, але повинні стати рабами Того, Хто помер за нас, Хто купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю.
“І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти” (1 Петр. 1: 18, 19). Думка в цьому тексті є такою ж, як у попередньому. Він відноситься не стільки до нашого остаточного визволення від смерті, у воскресінні, скільки до нашого теперішнього звільнення від злого шляху, марноти, немудрих розмов і беззаконня в цілому. Ця свобода була куплена для нас кров’ю Христа, як і більш велична свобода воскресіння, яке ще належить до майбутнього. Без сплати ціни викупу, без задоволення Справедливості Бог не міг би прийняти нас як синів і, відповідно, не міг би відноситись до нас як до синів, не міг би запечатати нас як Своїх синів духом прийняття у Свою сім’ю. Також не могли би прийти до нас всі ці різні засоби Його благодаті, які відкриті нині для віруючих і є для нас Божою силою на спасіння, ламаючи в наших серцях силу гріха і встановлюючи замість нього розум, дух Господа як керуючу силу.
Інше грецьке слово, перекладене в англійській Біблії як “відкуплення”, це – “lutrosis”. Професор Янг дає йому визначення “звільнення” – буквально “відпущення на волю, визволення”. Це слово не містить думки про заплачену ціну і, отже, не повинно [433] перекладатись словом “відкуплення”, а радше словом “визволення”. Воно зустрічається двічі:
“І години тієї вона підійшла, Бога славила та говорила про Нього [про немовля Ісуса] всім, хто визволення [звільнення] Єрусалиму чекав” (Лк. 2: 38). Анна говорила до тих, хто сподівався визволення Єрусалиму – очікував свободи від римського ярма, не обов’язково маючи на увазі, що більше визволення мало наступити через сплату ціни викупу.
“Христос, Первосвященик,.. не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення [визволення]” (Євр. 9: 11, 12). Апостол не говорить про те, як саме наш Господь набув вічне відкуплення цього визволення, і тому не згадує про заплачену ціну. Він згадує лише про теперішнє й майбутнє визволення Божого народу, а не про спосіб, яким це визволення було забезпечене (до того, як наш Господь ввійшов у святиню), – про жертву Його як викупної ціни за людину.
Ще одне грецьке слово, перекладене в англійському Новому Завіті як “відкуплений”, – “poieolutrosin”. Професор Янг визначає його як “дати звільнення”, тобто відпустити на волю, визволити. Воно зустрічається лише раз.
“Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій [буквально кажучи, здобув звільнення для Свого народу]” (Лк. 1: 68). Попередній вірш показує, що цей вираз був пророчим: незавершене згадується так, немовби воно вже відбулося. Був зроблений перший крок до визволення Ізраїлю, і про це було сказано з такою радістю, ніби вся річ вже виконалася. Це слово не містить думки про те, як буде забезпечене визволення: інші вірші показують нам, що воно забезпечене сплатою відповідної ціни, викупу, і має прийти через встановлення Божого Царства. Це слово не повинно [434] перекладатися як “відкупив”, а радше як “визволив”, щоб не заплутувати читача.
Є ще інше грецьке слово “apolutrosis”, неправильно перекладене як “відкуплення”. Воно не містить думки про ціну купівлі, а просто означає визволення, звільнення. Професор Янг визначає його значення як “звільнення”. Це слово зустрічається десять разів, але тільки один раз (в англ. Біблії) правильно перекладене як “визволення”. Зверніть увагу на наступні вірші:
(1) “То випростуйтесь і підійміть свої голови, – бо зближається ваше визволення!” (Лк. 21: 28). Тут не згадується про викуп або умови, що передують визволенню Церкви, а лише про саме визволення.
(2) “Дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення [визволення], що в Ісусі Христі” (Рим. 3: 24). Апостол у цих словах посилається не на викуп, а лише на визволення, яке Божий народ має нині зарахованим чином, а в майбутньому (у першому воскресінні) матиме насправді. Він розглядає це питання з погляду Бога: посвячені дармо, безумовно виправдані, без будь-яких заслужених вчинків з їхнього боку. Це відбулося через визволення, яке Бог передбачив у Христі Ісусі, Господі нашім. У наступному вірші апостол продовжує показувати, як саме це визволення відбулося: “Що Його Бог дав у жертву примирення [буквально як Віко Вблагання, як шлях милості] в крові Його [жертві, ціні викупу, даній за гріхи всього світу] через віру”.
(3) “Але й ми самі [вірна Церква], маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зітхаємо, очікуючи синівства, відкуплення [визволення] нашого тіла [Церкви, Тіла Христа, яке свого часу повинно прославитись разом з Головою]” (Рим. 8: 23). У цьому виразі немає найменшого натяку на вчинене на Голгофі відкуплення, на ціну купівлі. Він повністю й виключно відноситься до визволення Церкви, яке повинно бути частиною результату відкуплення, завершеного на Голгофі – викупу. [435]
(4) “А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, – праведністю, і освяченням, і відкупленням [визволенням]” (1 Кор. 1: 30). Тут зовсім не згадується про ціну відкуплення, заплачену на Голгофі. Апостол говорить не про те, що наш Господь зробив для нас, а про те, що Він ще має зробити для нас. Він є нашою мудрістю в тому значенні, що ми повинні відкласти вбік нашу власну волю й прийняти Його волю, щоб таким чином мати дух здорового розуму та “ходити в мудрості.” Він є нашою праведністю в тому, що як наш представник Він дав Себе на викуп за всіх і тепер у Своїй праведності представляє всіх тих, хто приходить до Отця через Нього. Він є нашим освяченням у тому, що через Його заслугу ми прийняті Отцем як (умовно досконалі) живі жертви, хоча насправді саме сила Христа в нас дає нам можливість представити себе на живу жертву, йти Його слідами й виконувати нашу угоду. Він є нашим визволенням (неправильно перекладено як “відкупленням”), бо той факт, що Він (Той, Хто за Божою благодаттю купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю) живе, є гарантією того, що ми також будемо жити, що Він свого часу визволить з рабства тління, смерті, Свою Церкву, яку купив власною кров’ю. Тут мова йде про визволення, а не про купівлю. А оскільки Він купив, то має право бути для будь-кого мудрістю, виправданням, освяченням і визволенням.
(5) “Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення [визволення] кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (Еф. 1: 7). Апостол тут не згадує про відкуплення-купівлю на Голгофі. Навпаки, він говорить про прийняття нас Отцем і заявляє, що це прийняття Єговою ґрунтується на чомусь, що Він зробив для нас в Улюбленім, Господі нашому Ісусі Христі, і що через Його кров (жертву, викуп) ми маємо визволення. Будова речення показує, що саме апостол мав на увазі: що наше визволення – це визволення від вироку гріха, смерті, бо він пояснює це визволення як “прощення гріхів”. Тому зміст речення наступний: Небесний Отець, [436] Який у Своєму розумі вже заздалегідь передбачив прийняття “Малої Черідки” як синів на рівні божественної природи та як співспадкоємців з Його первородним і улюбленим Сином, нашим Господом, зробив кроки благодаті, необхідні для виконання цієї Своєї мети по відношенню до нас. Він прийняв нас в Улюбленому, бо в Улюбленому (через Його кров, Його жертву) ми маємо визволення від божественного прокляття та гніву – прощення наших гріхів, від яких ми звільнені, тобто виправдані.
(6) “Який є завдаток нашого спадку, на викуп [визволення] здобутого” (Еф. 1: 14). Володіння, яке Христос придбав жертвою за гріхи, ставши на місце людини, включає в себе людство в цілому, тобто стільки з них, скільки прийме милість на євангельських умовах, а також Церкву, Наречену. Час для визволення – Тисячолітнє Царство, і Церква має бути визволена ??першою, “рано вранці”. Але земля була частиною початкового володіння людини й була куплена тією ж жертвою раз і назавжди, тому вона також має бути визволена від своєї частки прокляття й стати, немов сад Господній – Рай. Ця купівля вже відбулася, але визволення чекає Божого “свого часу”.
(7) “В Якому маємо викуп [визволення] кров’ю Його і прощення гріхів” (Кол. 1:14, Кул.). Цей вислів схожий на попередній. Ми, Церква, вже маємо визволення, тобто прощення наших гріхів, а значить, згоду з Отцем. Слово “викуп” тут не має жодного відношення до жертви за гріхи, а лише до її впливу на нас, визволенню нас від наших гріхів. Апостол, однак, не ігнорує жертви. Він заявляє, що наше визволення з рабства й з-під влади гріха відбувається через дієвість крові нашого Господа – завдяки Його смерті, Його жертві за гріхи, заплаченому викупу.
(8) “І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу [визволення]” (Еф. 4: 30). Тут не йдеться про викупну жертву, завершену [437] на Голгофі. Проте доки ця жертва не була закінчена, а її заслуги не були представлені в Святому Святих і прийняті Отцем, святий Дух не міг зійти на деяких, щоб запечатати їх як Божих синів. Але тепер ті, які були запечатані, повинні зберігати цю печать синівства, це зачаття божественної природи, щоб не втратити його. Печать Духа є первоплодом Духа і є усім, що дається в теперішньому житті. На повну міру благословення божественної природи ми повинні чекати до призначеного Отцем часу, до “дня визволення”, до Тисячолітнього Дня, в якому, як говорить Писання про Церкву, Наречену Христа, “Бог допоможе йому, коли ранок настане” (Пс. 46: 6). Той, хто втрачає святий Дух і його печать, не матиме ні частки, ні участі в першому воскресінні вранці того “дня [повного] визволення” від влади гріха та смерті.
(9) “Тому Він – Посередник Нового Заповіту, що через смерть, – що була для відкуплення [визволення] від переступів, учинених за першого [попереднього] заповіту, – покликані прийняли обітницю вічного спадку” (Євр. 9: 15). Знову неправильний переклад трохи змінює значення, та коли ми побачимо, що думка тут є про визволення, тоді все зрозуміло. Для Ізраїлю смерть нашого Господа означала більше, ніж для поган. Вона означала не тільки відкуплення від Адамового переступу та його покарання, смерті, але додатково означала для юдея визволення від “прокляття”, від покарання Угоди Закону, яке лежало на цьому народі через недотримання її умов. Ізраїльтяни були під “прокляттям”, яке прийшло на Адама, так само як решта людства, але вони були додатково під “прокляттям” їхньої Угоди Закону, укладеної на Синаї через Мойсея, її посередника. Саме про таке подвійне “прокляття” цього народу йдеться в наступній пісні:

“Проклятих Законом і тих, хто впав у гріх,
Христос нас відкупив, раз за всіх ”.
[438]
(10) “Інші бували скатовані, не прийнявши визволення” (Євр. 11: 35). Це один випадок, коли перекладачі правильно переклали це слово. Вони, ймовірно, намагалися перекласти його як “відкуплення”, але, виявивши досить дивним звучання слів “не прийнявши відкуплення”, перевели його належним чином – “визволення”.
У Старому Завіті слова “відкупити”, “відкуплені”, “відкупитель” і “відкуплення”, як правило, правильно перекладені з оригінальних єврейських слів. Наприклад: “gaal” означає “звільняти через помсту або відшкодування” (Янг).
“Я знаю, що мій Викупитель живий” (Йов. 19: 25).
“І пригадували, що… Бог Всевишній – то їхній Викупитель” (Пс. 78: 35).
“Від могили життя твоє Він визволяє [викупляє]” (Пс. 103: 4).
“Один з братів його викупить його, або дядько його, або син дядька його викупить його,.. або спроможна рука його, – і буде викуплений” (3 М. 25: 48, 49).
“Задармо були ви попродані, тому будете викуплені не за срібло” (Іс. 52: 3). Порівняйте з 1 Петр. 1: 18.
“І прийде Викупитель Сіонові” (Іс. 59: 20).
Цитуючи тексти, в яких слово “відкуплення” зустрічається в Новому Завіті, але в яких оригінальне грецьке слово не містить думки про викупну ціну, ми прагнемо захистити читача від оманливих методів деяких софістичних авторів і вчителів. Заперечуючи викуп, заперечуючи, що світ був куплений смертю нашого Господа, вони спішать цитувати уривки, де слово “відкупити” неправильно поставлене замість слова “визволити”, а потім роблять висновок, що в кожному випадку слово “визволити” має значення “відкупити”. У зв’язку з недбалістю наших перекладачів, єдиним безпечним і правильним методом, щоб розібратись у такому випадку, як цей, де багато що залежить від точного значення слова, буде звернутись до оригінального слова та його значення.
[439] Ми продемонстрували, що в багатьох випадках святий Дух виразив через письменників Нового Завіту думку про купівлю нашого роду й заплачену відповідну ціну дуже переконливими виразами, які можна інтерпретувати тільки по відношенню до комерційної угоди або заміни ціни купівлі на куплену річ. Ми показали також, що в інших випадках, коли вжите слово означає тільки “визволення”, ніщо не суперечить думці, що таке визволення прийде в результаті викупу [anti-lutron, відповідної ціни], хоча, як правило, контекст однозначно відноситься до визволення, забезпеченого таким чином.
Але однозначне твердження Писання, що наш Відкупитель купив світ власним життям, “Своєю дорогоцінною кров’ю”, призначене тільки для того, щоб дати Божому народу “повноту віри”, допомагаючи йому зрозуміти, що зняття смертної кари не є порушенням Божої справедливості, але її задоволенням Його любов’ю. Воно також запевняє нас у незмінності божественного закону, який не міг бути зламаний, але замість того передбачив викуп такою великою ціною. Запевнення, що Божа любов і справедливість діють у повній згоді, дає нам впевненість, що ті самі принципи будуть вічно панувати у всесвіті, переконуючи нас, що “гнів”, “прокляття” будуть зняті зі всіх, хто прийде до згоди з Богом через Ісуса Посередника, і що всі, хто не скористається з цієї благодаті, будуть поглинуті Другою Смертю, бо “гнів Божий на них перебуває” (Дії 3: 23; Ів. 3: 36; Об. 22: 3).
Але якщо мова йде про відкуплених, то немає значення, як Божа любов і справедливість спланували справу нашого прощення, бо для них це – вільний дар, який можна мати тільки прийнявши його як такий. Ми не можемо його купити, ані не можемо компенсувати Богові цей “дар”. Тоді виникає запитання: якщо для нас це “дар”, то чому ми повинні завдавати собі клопоту дослідженнями, або навіщо Господу було необхідно так детально виявляти той факт, що цей дар був забезпечений нам платою, ціною смерті Христа? І чому Писання так особливо вказує нам на те, що Його смерть була точною ціною, відповідною [440] ціною, належною за наші гріхи? Ми відповідаємо, що Бог таким чином пояснює нам особливості Своєї діяльності для нас, щоб ми могли краще зрозуміти Його Самого та Його закони, а також їхній взаємозв’язок та діяльність. Він це пояснює для того, щоб ми могли зрозуміти, що Він не анулює, не відміняє власний вирок за гріх – що Він не вважає гріх прийнятним, допустимим, пробачливим. Він хоче, щоб ми зрозуміли, що Його справедливість абсолютна і що не може бути ніякого конфлікту, в якому Його любов могла б домінувати чи перемогти та анулювати вирок справедливості; що єдиним шляхом, яким Його справедливий вирок щодо гріха та грішників міг бути відмінений, було задоволення вимог справедливості відповідною ціною – “викупом”. Людина згрішила, людина була засуджена на смерть, людина була віддана смерті. Тому для людини не було б жодної надії, якби любов і милосердя не потурбувались про заміну для батька Адама. І ця заміна, як ми зрозуміли, мала бути тієї ж природи, що й Адам – людської природи. Заміна також мала бути вільною від гріха, вільною від прокляття, вільною від гніву, такою ж святою, такою ж непорочною, такою ж відокремленою від гріха та грішників, такою ж схваленою Богом, як був Адам до свого переступу.
Ми переконались у тому, що наш Господь Ісус став плоттю – не гріховною плоттю, але святою, непорочною, відлученою від грішників*. Ми переконались у тому, що людина Ісус Христос була досконалою людиною, аналогом першої людини Адама, і тому бачимо, що Він був повністю готовий стати нашим Відкупителем, нашим викупом, віддати Своє життя й усі людські права заради купівлі, відкуплення Адама та його роду, який втратив у ньому життя та всі людські права. Ми переконались, що наш Господь, “людина Ісус Христос”, посвятив, пожертвував, віддав заради людини все, що мав. Це Він виразно пояснив у Своєму вченні на цю тему. Він порівняв Себе з людиною, яка знайшла захований у полі скарб, яка пішла й продала все, що мала й купила це поле (Мт. 13: 44). [441] Поле представляє світ людства, а також саму землю (Еф. 1: 14). У цьому світі людства наш Господь побачив скарб – пророчо побачив результат викупної справи, визволення багатьох з рабства тління на повну свободу Божих синів (Церкву в цьому віці й гідних зі світу в наступному віці). Саме задля цього скарбу було куплене це поле. Говорячи про результат викупу і про справу відкуплення (яка буде остаточно завершена в кінці Тисячолітнього віку), пророк говорить про нашого Господа: “Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься” (Іс. 53: 11). Наш Господь з радістю погодився віддати Своє життя і все, що Він мав тоді, щоб купити світ.
—————
*Стор. 103.
—————

ЯКИЙ ВИКУП БУВ ЗАПЛАЧЕНИЙ ЗА ЛЮДИНУ?

Те, що наш Господь зробив для нас, ціна, яку Він дав за нас, те, від чого Він відмовився, що віддав у смерті й що було відповідною ціною, “викупом за всіх”, повинно точно відповідати покаранню людини. Наш Господь не пішов на вічні муки, тому ми маємо безперечний доказ, що вічні муки не є карою за гріх, винесеною великим Суддею, а всього лише обманом, нав’язаним людству великим противником і тими, кого він обманув. Оскільки все, чого наш Господь зазнав замість людини, на її місці, як її замісна, було повним покаранням, якого, інакше, були б зобов’язані зазнати люди, то це – переконливий доказ, що таке покарання, як вічні муки, ніколи не загрожувало, не було винесене і не передбачалося. Ті, хто знає свідоцтво Божого Слова, розуміють, що воно каже, що “Христос був умер ради наших гріхів”; що Він “постраждав був,.. щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних”; що “Він ублагання* [hilasmos – задоволення] [442] за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”; що “на Нього Господь поклав гріх усіх нас”, і “Його ж ранами [тим, що Він вистраждав замість нас – самозреченням аж до смерті] нас уздоровлено!” Яка гармонія й послідовність проявляється в цьому біблійному погляді на справи, і як цілковито непослідовними є небіблійні обмани сатани, передані нам по традиції і популярні в народі (1 Кор. 15: 3; 1 Петр. 3: 18; 1 Ів. 2: 2;. Іс. 53: 5, 6).
—————–
*Два грецьких слова переведені як “ублагання”. “Hilasmos” правильно перекладене як “ублагання” в двох віршах (1 Ів. 2: 2; 4: 10), але “hilasterion” неправильно перекладене “ублагання” в Рим. 3: 25 (в англ. перекладі і в перекладі під редакцією Куліша; в інших укр. перекладах це слово перекладене як “жертва примиренння” – прим. ред.). Воно означає місце вблагання, тобто місце задоволення. “Вблагання”, тобто віко Ковчега Завіту було місцем, де здійснювалось задоволення, – місцем вбагання, hilasterion. Священик, кроплячи кров’ю примирення, кров’ю жертви за гріх, на hilasterion, здійснював hilasmos, тобто задоволення, благання за гріхи народу.
—————–
“Бо заплата за гріх – смерть”, “Душа, що грішить, – вона помре”, – говорить Писання (Рим. 6: 23; Єз. 18: 4). А потім воно показує нам, як цілковито це покарання отримало відшкодування за нас, стверджуючи, що “Христос був умер ради наших гріхів за Писанням” і встав для нашого виправдання (1 Кор 15: 3; Рим. 4: 25). Його смерть була ціною викупу, але надання Ним ціни викупу не давало виправдання. Насамперед наш Господь повинен був представити цю ціну викупу Отцю за нас, і це Він зробив, коли “вознісся на висоту”, щоб там з’явитись перед Божим лицем за нас. Тоді й там Він приписав Церкві заслугу Своєї викупної жертви. Тоді настає виправдання як результат (1) викупу-жертви і (2) її застосування за всіх людей, які повірять і будуть Йому слухняні. Таким чином, воскресіння й вознесіння нашого дорогого Відкупителя були необхідним доповненням, щоб зробити Його смерть-жертву доступною.
“Без пролиття крові не буває прощення гріхів” (Євр. 9: 22). Протягом епохи Закону Бог підкреслював цю особливість Свого порядку, вимагаючи [443] крові тельців і козлів, але не тому, що вони могли забрати гріхи, а тому, що свого часу вони можуть бути визнані образами, ілюстраціями кращих жертв, через які гріхи змиті й скасовані. Хоча вираз “пролиття крові” означає просто смерть, віддане життя, проте він вказує на жертовну смерть, а не на природну смерть, як іноді її називають, хоча, строго кажучи, жодна смерть не є природною. По природі людина повинна була жити: смерть є порушенням закону людського існування і виникає з провини й супутнього їй “прокляття”, тобто вироку.
Щодо Справедливості, юдеї могли б віддати нашого Господа на смерть будь-яким іншим способом, і вимоги Справедливості були б однаково задоволені. Потрібно було віддати Його невинну душу (істоту) в якості відшкодування, заміни за винну душу (істоту), існування якої було втрачене через провину. Також не було потрібно (якщо говорить про особливість викупу), щоб наш Господь був поранений, а Його кров – дійсно пролита, вилита на землю. Покаранням за гріх була смерть, припинення існування, і коли це відбулось, покарання було відшкодоване. Вимога розп’яти і проколоти бік була з інших міркувань.
Кров, що стікала на землю до підніжжя жертовного вівтаря, представляла те, що не тільки людство було куплене, але й що була включена сама земля, і вона була окроплена кров’ю. Сором і ганьба публічного розп’яття як злочинця були необхідні, тому що наш Небесний Отець вирішив, що випробування послуху нашого Господа Ісуса повинно бути на межі можливого. Він був випробуваний не тільки в тому, чи захоче Він стати людиною, але й у тому, чи захоче Він померти як викуп-ціна (як заміна) людини і, додатково, чи буде Він готовий витерпіти граничну межу приниження, щоб таким чином найвищою мірою доказати, що Він гідний найбільшого звеличення від Свого Отця.
[444] Саме в такому світлі апостол представляє цю справу бо, розповівши нам про те, як Господь ради нас залишив небесну славу і став людиною, він додає: “І подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я [титул, честь, гідність], що вище над кожне ім’я”– ім’я і титул Отця є винятком (Фил. 2: 8. 9). Порівняйте з 1 Кор. 15: 27).
Кожна згадка Святого Письма про виправдання вірою – про те, що ми виправдані кров’ю Христа, і т. д., є свідченням, яке підтверджує вищезгадане: що “Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини”, але приписуючи їх Тому, Хто “помер був за нас” і встав знову (2 Кор 5: 19, 21; 1 Сол. 4: 14; 5: 10). Вину грішника поніс Відкупитель, давши повну відповідну ціну за наші гріхи, щоб усі, хто шукає праведності, могли бути прийняті як праведні завдяки заслузі Його жертви (Рим. 5: 17-19). Той факт, що ми потребували бути виправданими, бути визнаними праведними, доказує, що ми були неправі, неправедні, несправедливі в очах Бога. Факт, що люди не могли виправдатися ділами, був продемонстрований на прикладі Ізраїлю під Угодою Закону і доказує, що зло, тобто гріх були в самій природі людини. Тому виникла необхідність відкупити й виправдати нас заслугою та жертвою іншого – бездоганного Відкупителя.
Виправданий означає вчинений праведним, але ми не вчинені насправді праведними, тобто досконалими. Ми лише вважаємось праведними, досконалими через нашу віру і праведність Христа, а також через Його жертву за нас і через прийняття їх. Скрізь у Писанні ця сила нашого Відкупителя виправдовувати пояснюється Його жертвою за нас. Щоб переконатись у тому, що наші власні діла не могли нас виправдати, або зробити прийнятними перед Богом, гляньте Гал. 2: 16; Рим. 3: 27, 28. Щоб переконатись, що Закон не міг виправдати підданих йому, гляньте Гал. 5: 4; Рим. 3: 20. Щоб переконатись, що виправдовує тільки віра в закінчене діло Христа, гляньте Гал. 3: 14; Рим. 4: 24, 25 і т. д.
[445] Різні вірші Святого Письма більш чи менш виразно говорять про те, що ми обмиті, звільнені, очищені від гріха. Всі ці вірші підтримують доктрину викупу, тому що в цьому ж контексті чітко сказано, що очищаючою силою є “кров Христа” – заслуга жертви нашого Господа (дивіться 1 Ів. 1: 7; Об. 1: 5; 1 Кор. 6: 11; 2 Петр. 2: 22; Тит. 3: 5; Євр. 9: 14; 1 Петр. 1: 19).
Виправдання символічно представлене як одежа праведності з чистого льону, чиста й біла, якою Господь покриває вади й недосконалості всіх, кого Він приймає через віру в Його дорогоцінну кров. Всі наші власні стремління до праведності (осторонь заслуги Христа) також символічно представлені як “поплямована одіж” нашої власної праведності (Іс. 64: 6). Дійсно, деякі вірші говорять про наші зусилля в напрямку праведності (через послух божественним заповідям) як про працю очищення, яка просувається вперед протягом всього нашого християнського шляху, як говорить про це апостол: “Обмивши тіла чистою водою”, і як про очищення Церкви “водяним купелем у слові”. І це дуже правильні ілюстрації очищення наших сердець, “тілесної нечистоти позбуття”, і цілком зрозуміло, що ці вірші говорять про щоденну працю й працю всього життя. Але всі ці очищення думок, слів і вчинків – всі ці зусилля привести наші смертні тіла до більшої відповідності з волею Бога в Христі, – базуються на нашому попередньому прийнятті Христа й нашому виправданні через віру в Його кров. Біблійний погляд полягає в тому, що з часу нашого посвячення Богу всі наші недосконалості закриті від Господніх очей заслугою викупу-жертви, передбаченою благодаттю Єгови, якої ми вхопилися і яку привласнили вірою. Оскільки Бог може прийняти тільки досконале, і оскільки ми (з усіма нашими зусиллями і обмиваннями) будемо й далі недосконалими, то зрозуміло, що Отець приймає нас тільки тому, що ми вкриті одежею Христової праведності, що Його досконалість порахована, тобто застосована, приписана нам. Таким чином, ми спочатку прийняті [446] “в Улюбленім” (Еф. 1: 6), а потім щодня демонструємо нашу відданість праведності й наше бажання догодити Господу своїми зусиллями в напрямку святості.
Гляньте, як часто Писання згадує нашого Господа як нашу жертву за гріх, як “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”! (Ів. 1: 29). Усі жертви Закону, уся кров, пролита на юдейських вівтарях, вказували на цю велику жертву за гріх, заколену за нас. Адже, як запевняє апостол, кров биків та козлів ніколи не могла забрати гріх, бо це могла зробити тільки позаобразна жертва, “дорогоцінна кров”. На цю тему жертви за гріхи, представлену в Новому Завіті, дивіться Євр. 9: 12; 10: 10; Еф. 5: 2; 1 Кор. 5: 7; 1 Петр. 2: 22-24; 2 Кор. 5: 21, Diaglott.
У Священному Писанні також дуже чітко сказано, що ця жертва була за нас, Церкву, і за все людство: “Він… за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, праведний за неправедних, щоб привести нас до Бога – щоб відкрити для нас і для всього людства шлях примирення, шлях повернення до згоди з Небесним Отцем, і, таким чином, посередньо відкрити для нас шлях до вічного життя, Отцівської милості, благословення, дару для всіх тих, які справді є Його дітьми. З цього приводу дивіться наступне: 1 Сол. 5: 10, Рим. 5: 8; 1 Кор. 15: 3; 2 Кор. 5: 14, 15; Ів. 10: 15; 11: 50-52; 1 Петр. 2: 24; 3: 18.
Про те, що саме смерть людини Ісуса Христа, Його “кров”, забезпечила наше звільнення від гріха та смерті, цілком однозначно сказано у багатьох віршах Писання, і відкидати це можна лише заперечуючи натхнення Писання, “перекручуючи” його, “викривлюючи Слово Боже” (Хом.). Дивіться 1 Петр. 1: 2, Дії 4: 12; 20: 28; Об. 5: 9; 1: 5; Рим. 5: 9; Євр. 13: 12.

“ВИ КУПЛЕНІ ЦІНОЮ”. КИМ? У КОГО? ЧОМУ? З ЯКОЮ МЕТОЮ?

“Ви дорого куплені, – тож не ставайте рабами людей” (1 Кор. 7: 23).
[447] “Кров’ю Своєю Ти викупив [купив] людей Богові” (Об. 5: 9).
“Будуть між вами вчителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив [купив] їх” (2 Петр. 2: 1).
Свідчення Святого Письма про те, що людина була “куплена”, цілком однозначні, і, як ми вже показали, грецьке слово “agorazo”, з якого вони перекладаються, означає “публічна купівля”. Цілком природно виникає запитання: (1) Ким була куплена людина? (2 У кого була куплена людина? (3) Чому людина була куплена? Розглянемо ці питання по порядку.
(1) Вірші, які ми вже цитували, чітко й недвозначно стверджують, що людство не тільки було куплене, але що покупцем був Сам Господь Ісус Христос. Крім того, ці та інші вірші надзвичайно переконливо запевняють нас, що покупною ціною була дорогоцінна кров Христа – жертва Його власного життя, смерть людини Ісуса Христа, що дав Самого Себе на викуп [anti-lutron – відповідну ціну] за всіх. Беручи до уваги це запитання, вже незаперечно доказане, ми переходимо до наступного.
(2) У кого була куплена людина? Противники правди глузливо запитують, чи не в диявола купив нас Господь, і стверджують, що більше нікому не могла бути заплачена ціна, адже, відповідно до помилкової аргументації тих, хто заперечує викуп, Бог не був би стороною такої угоди. Вони твердять, що Бог завжди шукав спільності з людиною і зробив все, що було в Його силі, щоб здійснити примирення й відновлення людини з гріха та смерті. Тому вони вважають, що Бог не може вимагати ціни викупу, перш ніж дозволити звільнити людину. Ми ж відповідаємо, що такі погляди цілковито суперечать біблійному вченню, яке, стверджуючи, що Бог є любов і що Він співчуває грішнику, також заявляє, що Бог справедливий, і що справедливо засуджена людина [448] не може бути справедливо звільнена від цього вироку якимось іншим чином, ніж шляхом сплати ціни викупу за неї.
Хоча Писання й стверджує, що сатана причетний до винесення вироку смерті, кажучи: “А що діти стали спільниками тіла та крові [людської природи], то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, цебто диявола”, і в іншому місці називає сатану “князем цього світу”, тим не менш воно ніде не вказує на те, що він володіє правом на законне володіння світом (Євр. 2: 14; Ів. 14: 30). Навпаки, Писання стверджує, що сатана – узурпатор, який, скориставшись занепалим станом людини, засліпив її розум щодо Бога і, обманувши людину, поневолив її через невігластво, забобони та її власні слабкості. Причетність сатани до гріха становить його силу смерті. Якби не гріх, сатана не мав би влади над людством. Саме через умисний гріх людина була позбавлена божественної милості, а згодом, коли вона не хотіла мати Бога у своїх думках, Бог віддав її переверненому розуму і т. д. (Рим. 1: 28). Тому найвищими повноваженнями, на які сатана може претендувати щодо людства, може бути влада узурпатора та неміч його рабів.
Більш того, оскільки був винесений божественний вирок: “Напевно помреш”, сатані й будь-якому іншому знаряддю зла дозволено співпрацювати у виконанні цього божественного указу. Так Бог іноді дає гніву людини, а іноді й гніву злих духовних істот здійснювати Його чудові плани й мимоволі славити Його (Пс. 76: 11) Але Бог ніколи не визнавав сатану власником людства. Людство було Божим творивом, і всім, що воно має, воно завдячує Йому. Але через невдачу визнати Його й бути слухняним воно потрапило під вирок, прокляття божественного закону, як недостойне життя, і під ним залишається.
Божественна Справедливість вразила наших прабатьків прокляттям смерті, і під вироком божественної Справедливості людство далі залишається мертвим. Для нікого не може бути жодної надії [449] на життя, окрім як через відкуплення, що в Ісусі Христі. Оскільки Суддею, чий вирок позбавив людину життя, була божественна Справедливість, то викупна ціна обов’язково повинна бути заплачена божественній Справедливості, щоб забезпечити звільнення обвинуваченого Адама та його роду, засудженого в ньому.
Влада сатани, хоча він охоче нею користується, не могла б здійснюватися, якби не дозвіл великого верховного Судді Єгови; а Єгова не дозволив би цьому великому лиху смерті впасти на людство через діяльність сатани чи іншим шляхом, якби це не було справедливим покаранням за гріх – покаранням за порушення закону Єгови. Влада сатани, як і влада ката, є дорученою “владою смерті”. Кат є лише слугою закону, щоб виконувати його вироки. І сатані, як слузі закону, встановленому верховним Суддею всього творіння, дозволено якийсь час бути виконавцем винесеного вироку: “Бо карою за гріх є смерть”, “смертю помреш” (Гиж.).
Якщо б прийшлось платити викуп або штраф за в’язня, то його не платили б ні тюремному сторожу, ні кату, але Суду, вирок якого його вимагав. Так і викуп за гріх не міг бути заплачений сатані (хоча певною мірою він є виконавцем вироку), але має бути заплачений владі, яка засудила гріх, яка винесла вирок, а також наказала стратити винного.
Таким чином, сам розум підказує нам, що викупна ціна за гріх людини має бути заплачена “Богу, Судді всіх”. Тепер давайте запитаємо, що говорить Писання про жертву Христа, про Його жертвоприношення? Чи говориться там, кому воно було дане: сатані чи Богові Єгові? Ми відповідаємо, що в усіх образах Юдейської епохи, які були тінню цієї кращої жертви, яка дійсно бере гріх світу, жертвоприношення були представлені Богу руками священика, який зображував нашого Господа Ісуса (дивіться 3 М. 4: 3, 4, 24, 29, 31, 34, 35; 5: 11, 12; 9: 2, 6, 7; 2 М. 30: 10; 2 Хр. 29: 7-11, 20-24).
Це повністю відповідає на наше запитання, і ми не потребуємо [450] жодних подальших свідчень на цю тему. Але якщо хтось бажає подальшого й прямого свідчення, то його можна знайти в словах апостола: “Бо коли кров козлів та телят… освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Духом Святим… Тому Він – Посередник Нового Заповіту” (Євр. 9: 13-15, 26; 7: 27; 10: 4-10, 12, 20; Еф. 5: 2; Тит. 2: 14; Гал. 1: 4; 2: 20; 1 Ів. 3: 16; Ів. 1: 29; 1 Петр. 1: 19; 1 Кор. 10: 20; Рим. 12: 1).
Так ми закріпили в нашому розумі біблійну обґрунтованість цього твердження, що Бог вимагав і прийняв смерть Христа як викупну жертву за людину.
(3) Чому людина була куплена?
Оскільки в нас (занепалих і недосконалих істот) божественні якості справедливості, мудрості, любові та сили надзвичайно недосконалі, декому важче, ніж іншим, збагнути логіку божественного методу вимоги викупу та його прийняття. Ті, хто не може задовільним чином розібратись у цьому питанні, можуть і повинні визнати й прийняти свідоцтво божественного Слова, незалежно від їхньої здатності повністю зрозуміти причину й підставу цього. Це безпечний і правильний шлях. Проте давайте представимо деякі думки, які можуть допомогти декому збагнути дану річ. Оскільки ми недосконалі, занепалі істоти, то наші якості, такі як мудрість, любов, справедливість і сила, постійно знаходяться в більшому чи меншому антагонізмі одна з одною, але в нашого Небесного Отця все по-іншому. У Нього кожна з цих якостей досконала і знаходиться в повній згоді з іншими. Там немає розбіжності. Мудрість першою вивчила суть справи й накреслила найкращий план для спасіння людини в повній згоді з божественною справедливістю, любов’ю та силою. Під керівництвом мудрості людина відразу була поставлена під закон, покаранням якого була втрата нею існування й весь ланцюг нещасть, які супроводжують смерть. Мудрість передбачила падіння людини внаслідок відсутності досвіду, але з огляду на корисні уроки і т. д. вважала цілком виправданим накреслити такий хід божественного провидіння і дій, як це показано в Писанні.
[451] Як тільки людина порушила божественний закон, наперед виступила Справедливість, об’являючи її бунтівником, який підпав під вирок смерті. Вона вигнала її з Едему, від джерела існування, попередньо влаштованого для неї, і віддала її сатані, щоб людина зносила удари злих обставин, щоб виконалось повне покарання за порушений закон – “смертю помреш” (Гиж.). У той час, як ця риса божественного характеру (Справедливість) мала справу з людиною, риса Любові зовсім не була байдужою, однак була безсилою, до того ж з двох причин: по-перше, вона не могла протистояти Справедливості, не могла перешкодити виконанню вироку, не могла звільнити людину від влади Справедливості, бо та є самою основою божественного правління; по-друге, Любов не могла втрутитися в той час, щоб звільнити людину, заплативши викупну жертву за гріх, тому що це було би в опозиції до вже накресленого нескінченною мудрістю Плану. Таким чином божественна Любов і божественна Сила стримувались протягом певного часу, не будучи в змозі визволити людство, й були змушені погодитися зі Справедливістю щодо його покарання, а також з Мудрістю, яка дозволила, щоб це продовжувалось упродовж шести тисяч років зітхання та горя – смерті. Відповідно, Любов не приймала мір для звільнення людини, лише тільки заохочувала й навчала її через обітниці й образні жертви, які провіщали спосіб, за допомогою якого Любов остаточно (свого часу для Мудрості) здійснить порятунок людини. Тому Любов терпеливо чекала на слушну мить, коли (під керівництвом Мудрості) вона зможе діяти, а потім зможе покликати собі на допомогу божественну Силу.
Нарешті настала мить діяти Любові. Писання називає це “виповненням часу” (Гал. 4: 4), “у визначений час” (Рим. 5: 6, Гиж.), коли Бог послав Свого Сина як “людину Христа Ісуса”, щоб “за благодаттю [милістю, щедрістю, милосердям] Божою смерть скуштувати за всіх” (1 Тим 2: 5; Євр 2: 9). Лише тоді божественна Любов відкрилась людству, хоча й існувала весь цей час. Читаємо: “Любов Божа до нас З’ЯВИЛАСЯ тим”, “що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (1 Ів. 4: 9; Рим. 5: 8).
[452] Діючи в згоді з Божим законом і виконуючи вимоги цього закону, божественна Любов не суперечила божественній Справедливості. Метод Любові не був спробою скасувати вирок чи виступити проти нього, або заважати його повному виконанню, але був направлений на забезпечення заміни, викупу за людину. Зрівноважуючи смертний вирок людини, винесений Справедливістю, Любов принесла людству звільнення від Адамового прокляття (смерті), винесеного божественною Справедливістю. Це був тріумф божественної Любові, не менший, ніж тріумф божественної Справедливості. Любов затріумфувала в наданні Справедливості (яка є елементом Божого характеру і приводить у дію Його праведні укази та їхні покарання) викупної жертви, Ісуса.
Але тріумф Любові ще не повний. Вона надала викуп, але її мета – виконати більше: здійснити реституцію для всього людства, готового після пережитого досвіду повернутися до вірності Богу та Його праведному закону. І як Любов чекала понад чотири тисячі років (під керівництвом божественної Мудрості), перш ніж принести викупну жертву, так вона повинна чекати ще майже дві тисячі років після того, як була заплачена викупна ціна, перш ніж почнеться велике діло реституції (Дії 3: 19-21). Тим часом Мудрість дозволяє Любові впливати на особливий клас, “Малу Черідку”, вибраних цього Євангельського віку, щоб вибрати з-поміж відкуплених “народ в ім’я Своє” – Наречену й співспадкоємицю Христа, Церкву.
Необхідність купівлі людського роду Христом полягає в тому, що батько Адам продав себе та свій рід у гріх (і його відплату, тобто покарання – смерть) за ціну непокори (Рим. 7: 14; 5: 12). Він потребував викупу з рабства гріха, і перш ніж хтось міг бути звільнений від покарання або почати заново доказувати, що він гідний вічного життя, була необхідна сплата викупної ціни
А тепер давайте розглянемо цю купівлю в ширшому значенні. Зверніть увагу на те, що наш Господь Ісус не тільки теоретично, але насправді став власником, отцем людства і почав його контролювати [453] завдяки сплаті викупної ціни за нього. У цій купівлі Він зайняв місце батька Адама, який продав людство. Як людство було продане Адамом через гріх, шляхом задоволення особистих бажань, шляхом непослуху Богові, так людство було куплене людиною Ісусом Христом через жертву Його Самого в слухняності волі Отця – через відповідну ціну, або викуп за Адама. Писання представляє цю думку так: “Власне тому Христос і помер та ожив: щоб бути Господом як мертвих, так і живих ” (Рим. 14: 9, WTB). Саме завдяки Своїй смерті наш Господь став паном, володарем, отцем людства й отримав владу мати справу з людством як зі Своїми дітьми, звільненими від прокляття божественного вироку Своєю власною жертвою.
Саме в цьому значенні слова наш Господь став другим Адамом – зайняв місце першого Адама як голови роду, купивши його, відкупивши його власним життям. Та оскільки людина Ісус Христос дала Себе як викупну ціну, то отцем людства вже не може бути людина Ісус Христос. Людина Ісус Христос віддала все, що мала, для відкуплення людини Адама та його роду – повну відповідну ціну, людина за людину. Рід Адама, ще не народившись у час його провини, був засуджений не прямо, а посередньо, тож потребував бути куплений не прямо, а посередньо. Ненароджене насіння в стегнах людини Ісуса Христа стало компенсацією, тобто відповідною ціною за насіння Адама, ще ненароджене в часі його провини.

ЦІНА НЕ ВЗЯТА НАЗАД

Як ми вже бачили, Писання ясно вчить, що наш Господь був відданий смерті в плоті, але був оживлений в дусі. Він був виданий на смерть як людина, але воскрес з мертвих духовною істотою найвищого рангу, божественної природи. Закінчивши діло, ради якого Він став людиною, і виконавши службу прийнятним для Отця чином, [454] Він був піднятий з мертвих до найвищої честі й гідності, набагато вище ангелів, начальства і сили, і всякого ймення, що назване.
Наш Господь не міг бути піднятий з мертвих як людина і в той же час залишити в Справедливості викупну ціну за нас. Щоб звільнити Адама (і його засуджений рід) від вироку й в’язниці смерті було не тільки необхідно, щоб людина Ісус Христос померла, але й щоб людина Ісус Христос вже ніколи більше не жила, залишалась мертвою, залишалась нашою викупною ціною на всю вічність.
Коли б наш Господь Ісус був піднятий як людина, це було би погано з двох причин: (1) Це означало б взяти наш викуп назад, що залишило б нас під вироком смерті такою ж мірою, як і раніше. (2) Це означало б для Нього вічну втрату вищої природи, яку Він залишив, щоб стати людиною і бути нашим Відкупителем. Таким чином, це означало б, що Його вірність Богові закінчилась вічним пониженням до нижчої природи. Але в божественному порядку немає місця для такого абсурду й невідповідності. Наш Господь упокорився й став людиною, і як людина Він віддав Своє життя, ціну викупу за упалу людину. І в якості нагороди за цю вірність Небесний Отець не тільки повернув Його до свідомого існування, але й дав Йому природу, яка перевищувала не тільки людську, але й Його попередню природу. Він зробив Його учасником божественної природи з її найвищими якостями й почестями. У Його теперішньому звеличеному стані смерть неможлива – Він тепер безсмертний.
Оскільки людина Ісус була викупною ціною, даною, щоб купити Адама та його рід, то неможливо, щоб людина Ісус була Другим Адамом, новим отцем людського роду замість Адама, бо людина Ісус мертва, назавжди мертва і не може бути отцем, тобто Життєдавцем світу.
Саме воскреслий і прославлений Ісус, учасник божественної природи, володіє тепер (завдяки купівлі) титулом отця людської сім’ї. [455] Він є Другим Адамом. Як ми вже бачили,* наш Господь Ісус у плоті не був Другим Адамом, Він не був батьком людства, а лише прийшов купити Адама та його рід і, таким чином, стати батьком. Для цього вимагалось усе, що Він мав, щоб купити його, і нічого не залишилося. Ця біблійна думка викладена апостолом: “Перша людина – з землі, земна, друга Людина [Другий Адам] – із неба Господь [у Його другій присутності, під час Тисячоліття]… Як носили ми образ земного [Адама], так і образ небесного [Другого Адама] будемо носити [Церква, співспадкоємці з Христом й учасники надзвичайно великих і дорогоцінних обітниць у божественній природі – Рим. 8: 17; 2 Петр. 1: 4]”. “Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній [другий] Адам – то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне” (1 Кор. 15: 45-48).
—————
*Стор. 137.
—————
Продовжуючи розглядати наше запитання, чому людський рід був куплений, ми знаходимо свідоцтво апостола про те, що завдяки цій купівлі наш Господь Ісус став (тобто набув право стати) посередником Нової Угоди (Євр. 8: 6; 9: 14-16). Нова Угода є передбаченим Богом засобом, через який Він може проявляти милосердя до занепалого роду. Нова Угода не могла вступити в силу без посередника. Посередник повинен гарантувати Богу певні речі відносно людства. Перш за все, Він повинен був відкупити людину, заплативши повну ціну викупу, тому жертва, дана нашим Господом Ісусом, названа “кров’ю завіту”, завдяки якій угода вступає в силу, починає діяти. Купивши світ людства з-під осуду, який знаходився на ньому через гріх, щоб мати можливість запечатати Нову Угоду і ввести її в дію, Посередник повністю готовий і повністю уповноважений зробити для купленого людського роду все, що Він може зробити, [456] повертаючи його до повної людської досконалості й абсолютної єдності з Богом – щоб потім Він міг представити людей непорочними й бездоганними перед Отцем, у любові, що більше не потребують втручання особливої угоди примирення, ні посередництва. Але це діло ще далеке від завершення. Воно тільки почалось. Тому світ досі не прийнятий Отцем, і буде задіяна вся реституційна праця Тисячолітнього віку, щоб охочих та слухняних зробити придатними й підготувати до повної згоди абсолютного примирення з Отцем.
Тим часом, протягом цього Євангельського віку з відкупленого роду покликана невелика жменька, і ті, хто чує божественний поклик і наближається до Отця через віру в Посередника та Його діло, умовно прийняті як досконалі, щоб мати можливість представити себе (разом з їхнім Відкупителем) живою жертвою в службі Отцю та Його плану і таким чином розвивати в собі подобу дорогого Божого Сина, щоб вони, якщо будуть охоче й радо страждати з Ним, у майбутньому також прославились з Ним і стали учасниками й співспадкоємцями з Ним у Тисячолітньому ділі благословення світу на умовах Нової Угоди. Треба пам’ятати, що вони є винятком з решти людства. Вони, “вибрані” Євангельського віку, вважаються “братами” Христа, “Нареченою” Христа, “Церквою, яка є Тілом Його”, але ніколи не називаються “дітьми” Христа. Вони прийняті Небесним Отцем як сини й зачаті Словом правди та духом цього Слова до небесної природи. Вони, як ми вже бачили, можуть по-праву вважати Єгову своїм Отцем, тому що безпосередньо зачаті Ним і, відповідно, є “братами” Ісуса Христа (1 Петр. 1: 3).
Що стосується світу в цілому, то тут божественний план дещо відрізняється. Замість того щоб отримати виправдання вірою і наступне зачаття до божественної природи і т. д., люди чекають на Тисячолітній вік. Але й тоді, замість того, щоб одержати зачаття Єговою до нової природи, вони одержать назад свою стару природу, людську природу, звільнену від її вад і тління, викликаних гріхом. Надія світу полягає в реституції [457] “загинулого” в Едемі (Мт. 18: 11; Дії 3: 19-21). У викупі ми побачили саме те, що Бог передбачив для світу: що людина Ісус Христос віддав Свою людську досконалість і всі права та привілеї, які вона мала на увазі, щоб відкупити для людства “загинуле” – людську досконалість, втрачену в Едемі, людське панування й усі права та привілеї людини, у тому числі її привілей спільності з Богом і вічне життя. Те, що було куплене для людства, є тим, що свого часу буде запропоноване всьому людству під Новою Угодою.
Той факт, що Євангельський вік був використаний Господом для вибору “Тіла Христа”, означає для світу, що наш Господь Ісус, великий Глава Церкви, замість того, щоб зберегти посаду батька, життєдавця світу, для Себе Самого, приєднав до Себе “Малу Черідку”, яка має Його подобу і бере участь у стражданнях теперішнього часу. І вона також повинна мати участь у майбутній славі й становити з Ним того великого Пророка, великого Священика, великого Царя, великого Життєдавця, тобто Батька світу людства, щоб дати життя кожному, хто прийме його на умовах Нової Угоди. Це перебуває у відповідності з думкою Писання, яке говорить, що одним із титулів нашого Господа буде “Батько вічности” (Гиж.). Він ще не зайняв цієї посади в якомусь значенні або на якомусь рівні. Але Той, Хто купив світ ціною власного життя, має у Своїй силі, згідно з божественною постановою, повне право, титул і повноваження передати (стільком, які бажатимуть прийняти це на Його умовах) все втрачене і все куплене знову, – життя, людські права й досконалість разом із нагромадженим знанням.
Крім того, ми бачимо, що Святе Письмо дає зрозуміти, що оскільки Господь Ісус є законним батьком роду і дає йому життя, яке коштувало Йому власного життя, то людський рід повністю знаходиться в Його руках, і Він безпосередньо буде займатись ним і судити, хто серед нього гідний, а хто негідний вічного життя. Те, що Він робитиме для світу як його батько протягом наступного віку, наш Господь Ісус вже робить для [458] Своєї Церкви, Своєї Нареченої, Своєї Дружини в цьому віці. І в цьому проілюстроване апостольське твердження, що як Небесний Отець є головою Христа, так і Христос є головою Церкви. Як чоловік, Він є головою дружини і сім’ї. Тому ми читаємо: “Бо Отець і не судить нікого, а весь суд віддав Синові” (Ів. 5: 22). Заручена Наречена Христа не займає жодного становища перед Отцем, хіба що через Свого улюбленого Нареченого. Вона звертається з просьбами тільки в Його імені, через Його заслугу, і так має тривати доти, доки не прийде досконале, коли вона буде прийнята до слави – повної свободи Божих синів через Перше Воскресіння.
Подібно світ людства, як діти Христа, буде зобов’язаний давати звіт Йому як його Голові, його Батькові, і люди не матимуть ніяких відносин з Небесним Отцем, ані не будуть визнані Ним взагалі, доки після Тисячолітнього віку всі ті, хто скористається згаданими привілеями, не будуть відновлені й приведені назад до досконалості. Але із закінченням Тисячолітнього віку, коли наш Господь Ісус передасть Царство Богові, Отцеві, вони будуть представлені великому Отцю всіх, Всесильному Єгові, і перейдуть під Його безпосередній контроль (1 Кор. 15: 24).

З цього погляду можна побачити, чому наш Господь Ісус названий Батьком відкупленого та відновленого роду, але не вважався Батьком Адама або його дітей раніше, хоча був безпосереднім творцем Адама, як написано: “Ніщо, що повстало, не повстало без Нього”. Різниця полягає в тому, що в первинному створенні Логос був знаряддям Єгови й виконував роботу зовсім не за рахунок Себе, однак, ставши Другим Адамом, Він даватиме людям життєві права, куплені Його власною дорогоцінною кров’ю, ціною Самого Себе.

ВИКУП, А НЕ ПОМИЛУВАННЯ

Нездатність розпізнати відмінність між викупом та помилуванням привело до серйозної плутанини в [459] цьому питанні. Християни з пересічним мисленням цитуватимуть вірші про те, як ми були викуплені від могили, викуплені зі смерті, куплені ціною, тобто дорогоцінною кров’ю Христа і т. д., і на одному диханні говоритимуть про Отцівське милостиве прощення всіх провин. Здається, небагато хто думає (хоча багато повинні знати), що помилування та викуп мають протилежні значення.
Наступні основні визначення взяті з Літературного Словника (Standard Dictionary):
Відкупити – придбати, заплативши ціну.
Викуп – сума, або компенсація, заплачена за звільнення особи, утримуваної в неволі в якості в’язня або раба.
Тепер порівняйте з цим значення слів:
Помилувати – прощати покарання; відпустити.
Словник Вебстера (Webster) – “Утримуватися від виконання покарання. В Законі – звільнити від покарання, яке було винесене вироком”.
Зверніть також увагу на визначення іншого слова, яке, хоч і тісно пов’язане з помилуванням, не зовсім те саме:
Пробачити – звільнити від покарання – перестати таїти образу на когось.
“Закон не знає прощення”.
Навіть звичайнісінький розум повинен збагнути, що значення слів “відкупити” і “викуп” протирічать і несумісні з думкою, вираженою словом “помилування”. Та оскільки всі ці слова використовуються в Писанні стосовно відносин Бога з занепалою людиною, багато дослідників Біблії думають, що ці слова використовується у Святому Писанні абияк і синонімічно. Тому вони приходять до висновку, що самі можуть вирішувати, коли приписувати визначення слова “помилування” словам “викуп” і “відкупити”, або навпаки, визначення слів “викуп” і “відкупити” словам “помилування” і “пробачити”. Такі дії далекі від “вірного навчання науки [460] правди”. Це змішує два окремі й різні поняття, і в результаті виходить плутанина. Швидше за все, для багатьох проблема полягає в тому, що вони не хочуть знати правди в цьому питанні й не шукають її, побоюючись, що їхні безвикупні теорії через це підлягатимуть осуду.
Що може бути виразніше від того, що Бог не помилував провини Адама й не зняв покарання за неї. Всі факти в наявності: як стогнуче й вмираюче створіння, так і свідоцтво Божого Слова щодо “об’явленого гніву Божого” (“прокляття” смерті як відплати за первородний гріх) голосно свідчать про те, що Бог не помилував світ, не зняв з нього покарання за гріх, під яким він страждає вже понад шість тисяч років. Той, хто плутає виправдання грішників через заслугу Христової жертви за гріх (заміни, відкупителя грішника) з помилуванням без сплати, той ще добре не виховав своїх розумових здібностей. Якби Бог помилував Адама, то повернув би йому привілеї Едему з його садом, який підтримував життя, і він жив би досі, а його численна родина не вмирала б через “непослух однієї людини”.
Якби в якусь мить Бог захотів прийти на допомогу людині й помилувати її, це означало б її повне звільнення від усякого занепаду, хвороби, болю та смерті. Це означало б повну реституцію всього втраченого. Тому очевидно, що Бог не помилував первородного гріха, й обурення Його святого закону та вироку далі спрямоване проти грішника. Ще навіть немає жодної видимої ??ознаки для світу, що він був відкуплений, викуплений. Поки що тільки віруючі знають і приймають це, але не видінням, а вірою в Господнє Слово, численні твердження якого щодо цього ми вже цитували. Наочні докази, які підтверджують викуп, можна буде розпізнати в Тисячолітті, коли відбуватиметься праця реституції – коли Відкупитель почне застосовувати Свої куплені права як Відновитель.
Слова “прощати” й “помилувати” вживаються не до світу та його первородного гріха, а до тих, хто, [461] як вважається, перейшов через віру у Відкупителя та Його діло від смерті до життя – від вироку до виправдання. Великий Посередник, Який купив їх разом зі звинуваченнями, які були проти них, охоче прощає їх і ставить знову на випробування життя на основі духа божественного Закону, а не його букви. Більше того, крім цього прощення в минулому, Він продовжує прощати їх і пробачати всі їхні проступки (які не будуть умисними доти, доки вони мають Його новий дух, розум – 1 Ів. 3: 9; 5: 18), вважаючи всі такі ненавмисні хиби думок, слів і вчинків частиною первісного гріха та його порочності, які ще діють у їхній плоті через спадковість. Також про Небесного Отця сказано, що Він має милосердя до нас, щоб прощати наші провини й поширювати Свою благодать (ласку) на нас. Але це пояснюється тим, що вся Його благодать поширюється на нас через жертву нашого Господа Ісуса: ми “дарма виправдовуємось Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення [задоволення] в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення [прощення] давніше вчинених гріхів” (Рим. 3: 24, 25). Ще сказано: “Ми маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (Еф. 1: 7; Кол. 1: 14).
“Ми примирилися з Богом смертю Його Сина”, тобто Бог перестав обурюватися на наші гріхи, тому що була заплачена наша ціна викупу, передбачена Тим, Хто так полюбив нас, що віддав Свого Сина, щоб викупити нас. Тому “Бог у Христі примирив світ із Собою, не зараховуючи їм їхні переступи” (а Своєму улюбленому Сину, Який добровільно віддав Себе як наша заміна). Гріхи ставились у провину людству, поки Ісус не помер. А потім Бог простив, тобто перестав ставити в провину нам те, що було заплачене нашим Відкупителем, Заміною. Бог не ПОМИЛУВАВ, тобто не “утримався від заслуженого покарання”, але “на Нього [нашого Відкупителя] Господь поклав гріх усіх нас” (Іс. 53: 6). “Він тілом Своїм Сам підніс [покарання за] гріхи наші на дерево” (1 Петр. 2: 24). Отже, ми бачимо, як Бог щедро простив нас “у Христі” (Хом.), – тому що Він заплатив покарання, яке [462] було повним задоволенням справедливості (1 Ів. 1: 7; 2: 12; Еф. 4: 32; Дії 4: 12; 10: 43; 13: 38; Лк. 24: 47).
Нехай нас не зрозуміють неправильно, що Бог змусив справедливого померти за несправедливих. Справедливість не могла покласти покарання винних на невинного, якби невинний не віддав себе добровільно в якості заміни за винних. Саме так вчинив наш Господь Ісус. У Писанні сказано, що Він Сам віддав Своє життя – не через страх перед божественним гнівом, не тому, що був змушений, але “заради радості, яка була перед Ним [радості послуху Отцю, радості викупу й відновлення людства, а також приведення багатьох синів до слави], перетерпів хрест” (Євр. 12: 2, Diaglott).
Грецькі слова (apoluo, aphiemi і aphesis), перекладені в Новому Завіті як “прощення”, “прощений” і “прощати”, мають таке ж значення, як відповідні наші слова “звільнити від покарання, перестати таїти образу на когось”. Але варто відзначити, що це зовсім не означає (як деякі, здається, вважають) відпустити без компенсації, про що говорило би слово “помилування”. Не може такого бути, щоб Бог дозволив грішнику вийти просто так. Як заявляє Писання, Бог відпустить полонених з ями (смерті), тому що Він знайшов викуп (Йов. 33: 24, Хом.). Людина Ісус Христос віддав Себе на викуп (відповідну ціну) за всіх (1 Тим. 2: 6). Тому всі, хто в гробах (в’язні в ямі), свого часу почують Його голос і вийдуть, коли Відкупитель “прийме силу Свою велику і зацарює”.
Хоча слово “помилування” не зустрічається в Новому Завіті, є грецьке слово майже того ж значення – “karazomai”. Воно означає “даром пробачити”. Ми приведемо кілька ілюстрацій використання цього слова, з чого буде видно, що це зовсім не заперечує, а підтверджує твердження, що наш Отець не милує, тобто не звільняє просто так грішників від покарання за гріх. Слово “karazomai” зустрічається тільки дванадцять разів: “Прощайте один одному… як Христос простив вам” (Кол. 3: 13, Турк.); “Як вони ж не могли заплатити, простив він обом”; “Той, кому більше простив” (Лк. 7: 42, 43).
[463] Ось чотири випадки, де мається на увазі прощення, або помилування даром. Але зверніть увагу, що не Єгова, а Ісус Христос та учні прощали даром. Наш Господь Ісус якраз був у процесі сплати викупної ціни за Симона, Марію та інших. Розуміючи, що Справедливість буде задоволена Його вчинком, Він, як покупець, міг даром пробачити їм. Головною метою Його купівлі грішників було те, що Він може даром звільнити їх від осуду гріха. Якби наш Господь Ісус не бажав помилувати тих, кого Він купив Своєю кров’ю, якби Він і далі залишив їм покарання за гріх Адама, Його жертва була б нічого не вартою для них, залишила б їх усіх такими, якими вони були – “проклятими”, осудженими. З іншого боку, якби Отець помилував нас, то смерть Христа була б даремною, нічого не вартою, оскільки нею не було б нічого досягнуто.
Всі погодяться, що Бог справедливий. А якщо так, то Він не наклав на людину занадто суворого покарання, коли позбавив її життя. І якщо це покарання було справедливим шість тисяч років тому, то воно й далі залишається справедливим покаранням і буде справедливим весь наступний час. Якби покарання було занадто суворим і Бог помилував би грішника (звільнив його від подальшого відбування покарання), то це доказувало б одне з двох: або Бог був несправедливим тоді, або несправедливий зараз. Якщо було правильним позбавити людство життя внаслідок гріха шість тисяч років тому, то завжди було б неправильним привернути життя, хіба що винесене покарання було б справедливо скасоване сплатою рівнозначної ціни. І цього можна було досягнути тільки з допомогою добровільної жертви іншої істоти того ж роду (чиє право на життя не було втрачене), яка віддала б себе в якості заміни, викупу.

“Божа справедливість стоїть міцно навіки,
Її основи тримаються, як гори”.

Саме цей принцип справедливості, який лежить в основі всіх діянь нашого Отця, є підставою нашого міцного довір’я до всіх Його обітниць. У Писанні сказано, що Він той самий вчора, сьогодні й навіки, що в Нього немає переміни чи тіні відміни (Як. 1: 17). Якби [464] Він був настільки непостійним, що, засудивши людство на смерть в день Адама, через шість тисяч років відмінив би власне рішення, звідки ми могли би мати певність, що Він не зміниться ще раз за якихось шість тисяч років і не відішле нас назад до темниці смерті, скасувавши помилування деяких або всіх? Як рід грішників, ми не маємо жодної підстави для надії на майбутнє вічне життя, за винятком того, що по Божій благодаті Христос помер за нас і таким чином задовольнив скарги Справедливості, подані на нас.
Отже, якщо справа стосується Єгови, то ми прощені через Його власний дар – через Христа. Якщо справа стосується наших відносин з Господом Ісусом, Який купив нас, то Він даром милує всіх, хто приходить до Отця через Нього. А коли справа стосується нас, то результати, досягнуті Божим планом, носять найбільш сприятливий характер – для нас це рівносильне тому, немов би Отець помилував нас безумовно і без викупу, хіба що знання цього факту дозволяє нам розмірковувати з Богом і бачити, як ми стаємо біліше снігу (хоча наші гріхи були, як кармазин), і як Бог є справедливим, одночасно виправдовуючи й звільняючи нас. Таким ось чином Бог надав нам тверду основу для віри та довір’я.

ЧИ СМЕРТЬ СКАСОВУЄ БОРГ ЛЮДИНИ?

Щойно усвідомивши, що “заплата за гріх – смерть”, а не вічні муки, багато хто робить з цього помилковий висновок, якому, очевидно, сприяє великий противник. Це помилкове міркування полягає в наступному: якщо заплата за гріх – смерть, то кожна людина, яка вмирає, розплачується за свій гріх покаранням. Звідси аргумент, що немає ніякої необхідності у Відкупителі й ціні викупу, бо кожен дає викуп за себе, відкупляє себе, сплачуючи власне покарання. Існує також аргумент, що Справедливість не має більше жодних претензій до людини після смерті, витративши свою силу, задовольнивши свої вимоги її знищенням. Тому стверджується, що воскресіння мертвих буде [465] наступною по порядку й властивою річчю. Цей погляд робив би божественну вимогу викупної жертви за гріх людини несправедливістю, подвійною сплатою покарання.
Яким би правдивим чи хибним не було це міркування, воно є у відвертому конфлікті з Писанням, яке заявляє зворотне – про нашу потребу в Спасителі, і що вкрай важливо, у тому, щоб Він дав викупну ціну за нас, перш ніж ми могли бути звільнені від покарання за гріх Адама і мали яке-небудь право на майбутнє життя. Ми вже згадували ці вірші, і вони занадто численні, щоб їх повторювати зараз, тому обмежимося лише викриванням помилковості вищезгаданого твердження. Ми спробуємо показати, що правильне міркування щодо цих фактів є в абсолютній згоді зі свідоцтвом Писання, що смерть нашого Господа Ісуса (як нашої викупної ціни) була істотно важливою, щоб Бог був справедливий і, одночасно, міг виправдовувати того, хто вірить в Ісуса і приймає Його як свого Відкупителя.
Якби покаранням за гріх було тільки вмирання, якби Господь сказав Адаму: “Через твій гріх ти повинен пройти досить суворе випробування – вмирання!” – тоді дійсно покарання було б виконанням вимоги Адамом та іншими, які вмирають. Але покарання полягає не в тому: покаранням є смерть, а не вмирання, а смерть – це відсутність життя, знищення. Тому, щоб людина могла понести своє покарання, вона повинна залишатись мертвою, назавжди позбавленою життя. “Душа [істота], яка грішить, вона помре”. Як вже зазначалося, це знищення душі (істоти) згідно з вироком було б вічним, якби не відкуплення, вчинене нашим Господом. Саме завдяки цьому відкупленню смерть перетворилась на те, що образно називається “сном”, і завдяки цьому відкупленню свого часу відбудеться пробудження від сну смерті, здійснене Відкупителем з повної згоди божественної Справедливості, чиї вимоги Він задовільнив. Тому бачимо, що якби не відкуплення, Адамова смерть була б тим, чим має бути Друга Смерть, – “вічною погибеллю від лиця Господнього та від слави потуги Його”. Як тільки вдається здобути правильний погляд на дану річ, [466] у розумі будь-якої розсудливої особи не може бути жодних сумнівів у тому, що сплата покарання за гріх забирає у людини все, що вона має, не залишаючи нічого ні для страждання, ні для радості. З іншого боку, чим більше ми вивчаємо з цієї точки зору, тим ясніше можемо побачити всю серйозність труднощів, в які потрапив наш рід під божественним вироком, і тим більше ми будемо оцінювати потребу у викупі. Виразний погляд на цю особливість даної справи також покаже нам виразно, що коли наш Господь Ісус став нашим Відкупителем, коли Він віддав Себе як нашу викупну ціну, це означало для Нього те саме, що первісний вирок означав би для нас, тобто, що “людина Ісус Христос” зазнала за нас смерті в найбільш повному значенні цього слова – “вічного знищення”. Тому ми більше не знаємо Христа по плоті. Плоть, людська природа, була дана в якості нашої викупної ціни, і той факт, що вона не була забрана назад, є для нас гарантією, що всі блаженні результати цього викупу будуть доступні для всієї людської сім’ї на умовах Нової Угоди – що вся досконалість та всі права, які належали нашому дорогому Відкупителю як людині, були віддані в обмін на аналогічні права Адама, втрачені через непослух, і що вони повинні бути дані всім, хто прийме їх на божественних умовах протягом “часів відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21).

“ЯКИЙ ХОЧЕ, ЩОБ УСІ ЛЮДИ СПАСЛИСЯ”

“Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди” (1 Тим. 2: 4).

На шляху деяких причаїлась ще одна небезпека помилкового уявлення про викуп. Багато з тих, хто свого часу довірливо ставився до свідчення людей (без доказів Писання), що відплатою за гріх є вічні муки і що в ці вічні муки потраплять усі, за винятком “чистих серцем”, “Малої Черідки”, “вибраної” [467] Церкви, схильні впадати, тільки-но звільнившись від тієї страшної омани, в протилежну крайність і приймати в тій чи іншій формі або подобі доктрину про універсальне вічне спасіння.
Переважна більшість тих, хто тримається цієї “Універсалістської” помилки, заперечують викуп повністю, але деякі з них підтримують її, тому що вірять у викуп, проте не можуть чітко зрозуміти його діяльність. Цей клас схильний хапатися за вищезгаданий вірш і задовольнятися наступним ходом думок: якщо Бог хоче, щоб усі люди спаслись, то це вирішує справу, бо надходить час, коли Його воля буде виконуватися на землі, як на небі. Тому, кажуть вони, ми дізналися, що викуп, даний за всіх людиною Ісусом Христом, повинен забезпечити виконання Божої волі, забезпечуючи спасіння всіх. Вони продовжують зміцнюватися у своїй помилці, говорячи: “Дивлячись на це, ми бачимо, що оскільки Бог прийняв викупну жертву Ісуса, то справедливість зобов’язує Його спасти всіх грішників і знову повернути їм вічне життя, втрачене в Едені”. Ми виражаємо їхню позицію якомога виразніше, щоб відповідь на неї була для них задовольняючою і без всякого крутійства.
Трудність наведеного міркування полягає в тому, що воно недостатньо всебічне. Воно тримається декількох пунктів Писання, але нехтує багатьма, до яких також варто прислухатись і свідчення яких варто взяти до уваги, коли робляться висновки. Крім того, воно лише частково цитує і невірно тлумачить ті вірші Писання, які, як вважається, особливо підтримують це вчення.
Наш Небесний Отець каже: “Бо не жадаю Я смерті помираючого, говорить Господь Бог, але покайтеся та й живіть!” (Єз. 18: 32). Ця велика ласка – пропозиція життя через Відкупителя – не є для засудженого світу чимось новим з боку нашого Небесного Отця. Він не змінюється, Його добра воля до Своїх створінь завжди була такою. Він міг би зробити їх простими машинами, інтелектуально і морально, без свободи хотіти чи робити щось всупереч Його уподобанню. Але Він вирішив не робити людей-машини, [468] але створити істоти за Своїм образом, за Своєю подобою – зі свободою вибору, свободою волі, щоб вибирати добро або зло. Він не шукає таких шанувальників, в яких не було би вибору, ні таких шанувальників, які б поклонялись Йому під примусом, але, як Він стверджує: “Отець Собі прагне таких богомольців”, які “вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді” – добровільно, з любові та сприйняття Його принципів праведності та Його Самого, Який їх представляє (Ів. 4: 23).
Однак саме тоді, коли Бог проявив цю добру волю до людей, Він дозволив Адаму зробити власний вибір бути слухняним чи неслухняним, і коли той вибрав непослух, то той самий Бог, Який не хоче смерті вмираючого, виніс вирок і протягом шести тисяч років примусово впроваджував його в дію. І тепер, коли Він забезпечив відкуплення в Ісусі Христі й можливість для кожного члена людської сім’ї повернутись до згоди з Ним і отримати через Христа вічне життя, Він ставить найбільш рішучі умови, необхідні для здобуття цього вічного життя. Умовами Нової Угоди є відновлене серце та праведний дух перед Богом, а також повний послух Йому. А виконання вимог цієї Нової Угоди можливе тільки з допомогою Посередника цієї Угоди. Тому сказано, що хто має Сина, може мати життя, а той, хто не відчуває потреби в Сині, не побачить життя, і Божий гнів на ньому перебуває (Ів. 3: 36).
Це знаходиться в повній згоді з твердженням, що Бог не знаходить задоволення в смерті вмираючого, а також із твердженням Нового Завіту, що “Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди”. Проте Писання зазначає, що ті, хто відкидає пропозицію божественного милосердя в Христі, виступають проти божественної милості і обов’язково помруть Другою Смертю, яка буде заплатою, покаранням за вибір гріха замість праведності.
Зверніть увагу далі: текст, який ми розглядаємо, вказує [469] лише на те, що Божа воля полягає в тому, щоб усе людство спаслось від невігластва, сліпоти та деградації, які спіткали людський рід внаслідок гріха Адама. Тут немає жодного натяку на вічне спасіння, а лише на повернення втраченого Адамом. І не слід забувати, що батько Адам не втратив вічного життя, бо, хоча він мав досконале життя і був вільний від усіх елементів смерті, проте був поставлений в Едені на випробування, щоб побачити, чи буде він (через слухняність Богу) розвивати характер у згоді з Богом, щоб бути гідним вічного життя. Отже, якщо Адам і його рід є викуплені від прокляття смерті, то це відкуплення, це спасіння від смертного вироку не дає їм права на вічне життя, а лише право на сприятливі умови, які мав батько Адам, і на нове випробування щодо того, чи вони гідні вічного життя.
Це нове випробування, забезпечене для Адама та його роду, насправді в деякому відношенні буде більш сприятливим, ніж початкове випробування Адама, завдяки великому зростанню знань. Людина мала можливість пізнати надзвичайну гріховність гріха і матиме можливість пізнати блаженство праведності та Божу благодать у Христі. Це знання слугуватиме всім, хто буде використовувати його в Тисячолітньому віці під час нового випробування щодо вічного життя, коли протягом тисячі років увесь світ людства буде на суді, тобто випробуванні вічного життя перед великим білим престолом (Об. 20: 4).
Саме такого спасіння від “прокляття”, такого повернення до сприятливих нагод знання хоче Бог, і заради цього Він призначив Посередника між Богом і людиною, людину Ісуса Христа, що дав Самого Себе на викуп за всіх, що буде свідоцтвом свого часу.
Ці слова, що Бог хоче, щоб “усі люди спаслися” від вироку Адама, знаходять паралель у твердженні того ж апостола в Рим. 11: 26: “І так увесь Ізраїль спасеться”. Цей останній уривок не говорить про те, що весь Ізраїль спасеться навіки, але що весь Ізраїль спасеться від своєї сліпоти – в тому сенсі, [470] що вилікується від сліпоти, яка прийшла на нього як народ у результаті національного відкинення Месії. Отже, суть цього вірша обмежена і стосується лише нещастя Адама. Бог хоче, щоб усі люди спаслися не тільки від справедливого покарання, яке Він виніс і яке зупинило випробування Адама (це Він уже вчинив через смерть Свого Сина), але й хоче, щоб усі люди зцілились з невігластва та сліпоти, якими сатана після гріхопадіння затьмарив їхній розум: “Для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий” (2 Кор. 4: 4). Бог хоче, щоб усі спаслися від цілої низки нещасть, які прийшли слідом за гріхом і прокляттям Адама, щоб вони могли прийти до пізнання правди. Чому Він цього хоче? Та тому, щоб вони, маючи ясне пізнання правди, могли якнайкраще скористатись з нового випробування щодо життя, забезпеченого для них викупною жертвою їхнього Відкупителя. Саме заради виконання цієї Божої волі Відкупитель запровадить Своє Тисячолітнє Царство, яке спочатку зв’яже сатану (обмежить усі зовнішні злі впливи), а потім звільнить людину від її сліпоти, як написано: “Тоді то розплющаться очі сліпим” (Іс. 35: 5). З тієї ж причини (щоб нове випробування було найбільш сприятливим для людини) божественно влаштовано так, щоб його праця проводилась поступово і вимагала тисячі років.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ, НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНА ВИКУПОМ

Твердження, що Бог тепер зобов’язаний (Його ж власною справедливістю) відновити кожну людину, є ще однією помилкою. Навпаки, ми бачимо, що Бог не взяв на Себе жодного зобов’язання: Він просто продав людський рід Господу Ісусу Христу, Який (про що ми вже говорили раніше) “купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю”. Небесний Отець не взяв на себе жодного зобов’язання за людство; Він не займається людством; Він навіть не збирається [471] судити людей, щоб побачити, чи будуть вони гідні вічного життя. Навпаки, ми запевнені, що Він усю справу доручив Синові, Який купив людський рід і тому є Господом людства, його паном, управителем, власником, Суддею, Пророком, Священиком, Царем, і Який (згідно з планом Отця) збирається об’єднатися з вибраною Церквою цього Євангельського віку для великої праці просвіти світу та реституції слухняних.
Той факт, що Небесний Отець віддав весь людський рід нашому Господу Ісусу Христу, зовсім не означає відсутності зацікавленості з Його боку, адже все так влаштовано для того, щоб задовольнити вимоги Його закону. Божественні закони непохитні й не дають дозволу на будь-яку міру недосконалості або гріха, бо ці закони передбачені для досконалих істот, оскільки наш Небесний Отець ніколи не створював нічого недосконалого. Все, що належить до недосконалості й гріха, з’явилось через зіпсованість, яка прийшла вже після Його творчої праці. Якби Він змирився з гріхом в людстві й безпосередньо мав справу з недосконалою людиною, то це означало б: (1) що всі одразу були б засуджені як недосконалі й негідні, або (2) що Бог залишив би без уваги й не став би осуджувати наші недоліки, а також потурав би нашим недосконалостям, що було би порушенням законів Його імперії. Тому для користі людини, а також для збереження Своїх власних законів непорушними Отець передав все людство в руки Ісуса, його Відкупителя. Ісус може мати справу з людським родом, будучи милосердним (не справедливим) до тих недосконалих осіб, які шукають досконалості, поки не приведе їх крок за кроком щораз вище до досконалості в кінці Тисячоліття, коли ті, які послухаються великого Пророка, будуть готові перейти з Його Посередницьких рук в руки Отця, досягши через Христа досконалості, яка відповідатиме божественному критерію, тоді як всі інші будуть відтяті в Другій Смерті (Дії 3: 23). Навіть коли б минулі гріхи були витерті, наші нинішні недосконалості принесли б новий вирок смерті, якщо б ми стали перед Отцевим судом абсолютної [472] справедливості. Саме тому апостол, застерігаючи нас не відноситись легковажно до можливостей, відкритих нам у Христі, каже: “Страшна річ – упасти в руки Бога живого!” (Євр. 10: 31). Божественний порядок для грішників не знає милосердя, хіба що в Христі і через Христа, як нашого Посередника, та Його працю примирення й реституції. Поза цією умовою Божий закон залишається строгою справедливістю, без будь-яких потурань, готовий поглинути, мов вогонь, усе зіпсуте.
Хіба не зрозуміло, що коли би Бог мав справу з грішниками і, потураючи їхнім гріхам, приймав їхні найкращі старання, хоч і недосконалі, то не було б ніякої необхідності у Відкупителі, ні в Новій Угоді в Його крові? Більше того, кожен зі святих ангелів при бажанні міг би сказати: “Бог простив один гріх у людській сім’ї; Він буде не менш милосердний і до нас; тому, якщо ми захочемо, то маємо право вчинити один гріх і розраховувати на божественне милосердне прощення й на те, що Бог не відкине нас від Свого товариства”. Ось так протягом усієї вічності існувала б небезпека гріха з боку тих, хто ще не забруднився ним. Кожен, хто спокушував би божественне милосердя таким чином, нехтуючи божественною справедливістю та божественним законом заради прощення одного гріха, і при цьому отримав би його, служив би ще одним аргументом того, чому б кожному із святих ангелів не пройти випробування в гріху й не одержати божественного прощення. Бачачи це, нас не дивує, що Бог в інтересах всіх Своїх святих створінь, а також для власного уподобання вирішив не признавати в будь-якій істоті нічого, крім досконалості, і робить Справедливість основою Свого престолу (Пс. 89: 15).

“НЕМА ІНШОГО ЙМЕННЯ,.. ЩО НИМ БИ СПАСТИСЯ МИ МАЛИ”

З цієї точки зору нам видно набагато краще, ніж будь-коли раніше, що всі божественні милості для занепалого роду поширюються в Христі й через Христа – що Небесний Отець не виявляє милосердя особисто або незалежно від Сина, і “під небом нема іншого Ймення, даного [473] людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4: 12). Ми бачимо також, що діло Спасителя не завершується лише купівлею людського роду, і після його купівлі Він повинен бути Великим Лікарем, щоб зціляти людей від хвороби гріха й відновляти до життя та всіх досконалостей їхньої природи. Тоді, остаточно, через процеси реституції протягом тисячі років Свого царювання Він приготує тих, хто буде Йому слухняний, щоб у кінці Тисячоліття представити їх Отцю абсолютно досконалими.
Тому, дивлячись на Посередника, до рук Якого була передана “всяка влада”, щоб спасати, ми запитуємо, чи обіцяє Він, що всі, кого Він викупив, будуть навіки спасенні, чи може Він зробив обмеження в цьому відношенні? Бачимо, що Писання виразно стверджує, що такі обмеження існують. Наприклад, описуючи Тисячолітній вік як час, коли Адамове прокляття буде скасоване й більше не впливатиме на людей, і коли не буде більше прислів’я, що батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома, Писання говорить, що кожна людина, яка помре в той час, помре за свій гріх, а не за гріх іншого (Єр. 31: 29, 30). Також знаходимо слова, що коли Господь буде правителем серед народів, “витяті будуть злочинці” (Пс. 37: 9). Апостол Петро, розповідаючи про ці часи реституції, про Тисячолітній вік, заявляє, що тоді “станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка [прославленого Христа – Голову й Тіло], [не була слухняною Йому], знищена буде з народу” в Другій Смерті (Дії 3: 19-23). Посилаючись на цей же образ, інший з апостолів заявляє: “Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає… Скільки ж більшої [суворішої] муки – додумуєтеся? – заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений [став прийнятним для Бога, виправданим], за звичайну вважав, і хто Духа [божественної] благодаті зневажив?.. [474] Страшна річ – упасти в руки Бога живого!”. “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди [знання про Божу благодать у Христі, до якої Бог хоче, щоб усі колись прийшли], то вже за гріхи [примирення за гріх Адама не покриватиме свідомих гріхів проти світла й знання] не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду [відплати] та гнів палючий, що має пожерти противників” (Євр. 10: 26-31).
Тут нам виразно показано, що противники позаобразного Мойсея (прославленого Христа) будуть викорінені, знищені ще більш суворим чином, ніж ті, хто виступав проти Мойсея. Але якщо ті, хто опирався Мойсеєві, були покарані смертю, то наскільки більш суворим буде ставлення до тих, хто опирається Христу? Ми відповідаємо, що смерть, яка прийшла через Мойсея, діткнула лише решти того, що залишилося від Адамового життя, але не могла діткнути дійсної істоти, або душі, яку Бог постановив відкупити й відкупив викупною жертвою Христа. Однак всякий, хто після знання про своє відкуплення відмовиться слухатись позаобразного Мойсея, буде покараний більш суворо: він не тільки втратить кілька років свого засудженого життя, але навіки втратить свою душу, свою істоту, своє існування, до того ж без надії на відродження. Такі противники, і взагалі всі противники, будуть спалені, як стерня, як тернина й будяки, як шкідники ґрунту.
Так само весь Новий Завіт містить незаперечне свідчення того, що Посередник буде радикально впроваджувати в життя Божий закон проти гріха, і що єдиним відхиленням від його абсолютного правила буде взяття до уваги слабкостей і неуцтва людей. По мірі того, як ці слабкості й неуцтво будуть зникати протягом Тисячолітнього віку, в процесі реституції, вимоги закону Справедливості ставатимуть все більш строгими, аж остаточно суд, яким наш Господь Ісус в кінці Тисячолітнього віку випробує всіх, хто ще залишиться, буде не менш суворим, не менш вирішальним, ніж суд Небесного Отця. І на цьому суді в Другу Смерть потраплять усі, хто практикуватиме гріх або в будь-якому вигляді чи в будь-якій [475] мірі симпатизуватиме йому. Коли в процесі реституції гідні з людського роду досягнуть досконалості, тоді вимоги Справедливості будуть повністю відповідати всім нормам праведності в слові, ділі та думці.
Таким чином, ми можемо бачити, що Божа воля виконається на землі, як на небі, пам’ятаючи, (1) що Божа воля полягає в тому, щоб усі позбулись Адамового прокляття й прийшли до пізнання правди; (2) що Божа воля полягає в тому, щоб вічне життя було дане всім слухняним, (3) і що Божа воля полягає в тому, що всі непослушні “знищені будуть з народу”. Ця особливість Божої волі також має бути виконана на землі, і ніхто не зможе їй перешкодити.
Деякі вирішили, що оскільки викуп був даний для визволення всього людства з Адамового переступу, то для світу людства слід очікувати миттєвої реституції до повної досконалості людської природи. Але таке очікування не є ні біблійним, ні розсудливим. Ніщо в Писанні не натякає на те, що реституційна праця буде миттєвою. Навпаки, воно говорить, що вона буде поступовою. Схильність сподіватися миттєвої реституції до абсолютної досконалості людської природи є результатом помилкового міркування. Воно вважає, що людський рід не може справедливо знаходитись на випробуванні вічного життя (в однаково сприятливих умовах з батьком Адамом), якщо не стане досконалим, як був він. Але ми продемонструємо, що це неправильно – що люди можуть мати значно більш сприятливе випробування, будучи недосконалими. Воно також припускає, що недоліки та недосконалості, спільні для всього людства через гріхопадіння, будуть непереборними бар’єрами, що перешкоджатимуть викупленим слухатись божественного закону. Однак ми побачимо, що Бог щедро подбав про все необхідне для цього. Ми відповідаємо, що, навпаки, якби людство в цілому повернулось назад до досконалості людської природи (яку мав Адам) через миттєву реституцію, то це означало б:
(1) Що вони, як досконалі істоти, були б зобов’язані досконало слухатись [476] досконалого Божого закону, і для них не було б ніякого виправдання, як не було для батька Адама. Хоча деякі з людського роду могли б пройти таке випробування успішно завдяки нинішньому досвіду з гріхом і одержаним таким чином урокам, ми повинні пам’ятати, що більшості людського роду так само забракло б знань про гріх та його покарання, як забракло батьку Адаму, оскільки більшість людства померла в дитинстві, а з усіх решту більша частина померла в відносному невігластві щодо різниці між тим, що правильне і неправильне.
(2) Такий метод зробив би (щонайменше значною мірою) даремним великий урок гріховності гріха, небажаності гріха – урок, якого Бог навчав світ протягом шести тисяч років. Адже досі в більшості людей порівняно небагато знання про праведність. Курс навчання для людства буде повним тільки в комплексі з уроками, які вивчатимуть протилежну сторону питання: мудрість і корисність праведності, які будуть втілюватись протягом Тисячолітнього віку.
(3) Якщо б людський рід був відновлений миттєво, він, практично, був би новим родом, для якого весь досвід був би майже втрачений, тому що жоден його член не зміг би повністю ідентифікувати себе (досконалу істоту з досконалими здібностями й можливостями) з істотою, яка нині має такі недосконалі здібності й можливості. А у випадку немовлят, які ніколи не змогли пізнати навіть самих себе, ідентифікація взагалі була би неможливою. Так що, коли б це був план Бога, то Бог міг би з таким же успіхом створити мільйони людських істот ще на початку, в Едемі, і випробувати їх усіх, ніж приймати план, який би поставив мільйони в таке ж становище через реституцію, без найменшої користі від нинішнього досвіду з гріхом.
4) Якщо б кожна особа миттєво стала досконалою, не було б ніякої можливості для діяльності Церкви і її Господа як насіння Авраама, щоб благословити світ, щоб займати для нього посаду “Царського Священства” (Гал. 3: 16, 29). Те, що Бог передбачив “Царське Священство”, натякає на слабкість, недосконалість [477] тих, кому священики повинні допомагати, кого повинні навчати, від кого повинні приймати жертви й приноси за гріх і до кого повинні проявляти милосердя та прощення гріхів. Таке священство було б непотрібним, якщо б Бог запланував миттєву реституцію в другому приході.
(5) Якщо б реституція мала бути миттєвою річчю, то навіщо призначати тисячу років як “часи реституції”, коли би й одного року було достатньо для миттєвої реституції до людської досконалості та для такого випробування, яке пройшов Адам?
(6) Якби людство було миттєво приведене до абсолютної досконалості, то це означало б, що в його випадку немає місця для милосердя. Не могло б бути й мови про благання про милосердя за свідому, навмисну, свавільну провину. Більше того, кожна особа, яка б провинилась, особисто накликала б на себе вирок смерті як умисний грішник, і викуп за неї був би неможливим. У випадку Адама все було по-іншому: через “непослух одного” постраждав весь рід, і інша досконала людина стала відкупителем цього роду. У такому випадку кожна особа була б окремим злочинцем і особисто потрапила б під вирок смерті. Щоб знову звільнитись від покарання навіть за одну провину, вимагалось би життя за життя для кожного окремого грішника: мільйон грішників потребував би мільйон жертовних смертей досконалих і святих людей, щоб за його гріхи було зроблене примирення. Але Бог, повністю потурбувавшись про всіх у Христі, не зробив жодного приготування для наступної жертви за гріхи. І вже раз відновлені Христом до досконалості, вони не могли б вимагати ще чогось під заслугою Його жертви, бо вже одержали б усі милостиві наслідки, призначені та забезпечені Його викупом. Для них не залишилось би жодної можливості скористатись жертвою за гріхи, якщо вони вже зазнали повної реституції.
А тепер розглянемо розумність божественного плану поступової реституції, яка відбуватиметься пропорційно [478] з ростом здобуття людиною єдності з Творцем і Його законом, а також переваги цього плану для людства.
(1) Усі повинні прокинутися від Адамової смерті, немов від сну, завдяки наданому викупу, що буде першим кроком у реституційних благословеннях. Далі вони будуть під опікою, турботою, наглядом Царського Священства, чий досвід з гріхом і перемоги над ним у цьому Євангельському віці добре підготували його і навчили терпеливості й готовності допомогти тим, над ким воно буде царювати як царі та священики (Об. 5: 10).
Ідентичність кожної особи буде збережена, бо вона буде пробуджена до таких самих умов, які втратила в смерті; і різні кроки її виходу з гріха та слабкостей теперішнього часу будуть для неї найбільш корисними уроками – як щодо гріха, так і щодо переваг праведності. Так, крок за кроком, великий Відкупитель підніме до досконалості світ людства, який буде просуватись до досконалості у міру свого бажання це робити. А ті, які (при всіх знаннях і можливостях, наданих їм) не робитимуть поступу, будуть відтяті від землі живих у Другій Смерті у віці ста років без будь-якої надії на майбутнє відновлення чи майбутню можливість. Маючи таку можливість у своїх руках і одержавши достатнє знання того, що добре і що погане, вони відкинули благодать Бога в Христі, знехтувавши вказівками великого Пророка й відмовившись робити поступ на дорозі святості (Іс. 65: 20; 35: 8). Проте, як вказує пророк, тих, хто вмиратиме в столітньому віці, можна буде вважати всього лиш дітьми, оскільки всі, хто робитиме певний поступ, зможуть продовжувати жити принаймні до кінця Тисячолітнього віку.
(2) Роблячи ці кроки вгору по дорозі святості (під час Тисячолітнього віку), світ, все ще недосконалий, буде далі такою ж мірою прикритий заслугою [479] викупної жертви, поступово засвоюючи цінні уроки і розвиваючи різні плоди Духа. Тим часом помилки, тобто недоліки (через необережність або намагання спробувати інші методи) траплятимуться й далі як частина успадкованої від Адама слабкості, і такою ж мірою матимуть пробачення великого Священика.
Стверджувати, що фізична досконалість або досконале знання необхідні для випробування на вічне життя або смерть, означало б заперечувати, що Церква знаходиться тепер на такому випробуванні, тоді як всі повинні визнати, що Писання стверджує зворотне. Також для випробування світу така досконалість не буде істотною. Дійсно, світ, як і ми, спочатку повинен бути приведений до пізнання Божої благодаті в Христі, перш ніж може початися яке-небудь випробування, і Бог обіцяв, що він це отримає. Для покриття успадкованих слабкостей люди, досягаючи досконалості, матимуть заслугу Христа, Посередника Нової Угоди. Однак повну досконалість слухняні досягнуть не раніше кінця царювання Месії.
(3) Писання представляє Тисячоліття як Судний День всього світу, говорячи: “Він [Бог] визначив день, коли хоче судити по правді весь світ через Мужа [Христа, Голову й Тіло], що Його наперед Він поставив” (Дії 17: 31). Якби Божий план полягав у тому, щоб змусити весь світ або навічно спасти кожного члена роду Адама, то навіщо називати майбутній вік Днем Суду? Суд означає випробування, пробу, а це має на увазі відкинення непридатних і прийняття та благословення тих, хто виявиться гідним. Таким є суд на вічне життя або вічну смерть.
Зверніть увагу на притчу нашого Господа про овець і козлів, яка стосується не Євангельського віку, а світу в Тисячолітті. Вона починається словами: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй” і сяде на Своєму славному престолі. Йдеться про час, коли, за обітницею, Його наречена, “вибрана” Церква, розділить з Ним Його престол і славу. Тоді “перед Ним усі народи зберуться”, і Він буде судити їх, відділяючи овець (по праву сторону Його милості) [480] від козлів (по ліву сторону немилості). Це розділення та суд займе весь Тисячолітній вік, і при його закінченні всі “вівці” будуть прийняті до милості Отця – вічного життя, а непослушні “козли”, разом з їхнім вождем сатаною та всіма лиходіями, будуть покарані “вічною погибеллю”, вічним відсіченням від життя, символом якого було озеро вогню та сірки – Друга Смерть.

Святе Письмо представляє суд цього великого Тисячолітнього Судного Дня як суд перед великим білим престолом чистоти й справедливості, і зображує рішення Судді так: ті, які протягом цього часу сформували й розвинули дух Небесного Отця, дух любові до досконалості, будуть пораховані Господнім народом і отримають “Царство, уготоване для них [земне Царство] від створення світу”. Ті ж, які протягом цієї сприятливої можливості не зможуть у повній мірі розвинути дух любові як свій характер, по подобі Господа, вважатимуться противниками Господа і разом із сатаною будуть знищені. Порівняйте з Об. 20: 9-13.

ВИКУП – ЗАМІНА

Доктрина заміни, про яку виразно навчає Писання і якої століттями міцно тримались християни, сьогодні втрачає вплив, тому що з більш ясним міркуванням, ніж у минулому, всі починають розуміти, що якщо заплатою за гріх є вічні муки, і якщо наш Господь Ісус став нашою заміною у сплаті нашого покарання, то це означало б, що Йому, як нашій заміні, прийдеться вічно мучитись, інакше ми не змогли б звільнитись від гріха. Таке міркування досить розумне: проблема в тому, що сама передумова є хибною. Вічні муки не є заплатою за гріх – не є покаранням людини. Проте, у свідомості багатьох залишається загальне упередження до думки про заміну навіть після того, як вони переконались, що заплатою за гріх є смерть і що наш Господь Ісус міг бути і був заміною людини в смерті й страждав [481] саме так, як мала страждати людина, у найбільш реальному й абсолютному значенні. Багато хто упереджено ставиться до цього слова “заміна” і запитує, чи використовується слово “заміна” у Святому Письмі? Якщо ні, то чому його використовувати?
Ми відповідаємо, що слово “заміна” – українське слово, і жодні українські слова не використовуються в Писанні, яке було написане грецькою та єврейською мовами. Проте коли б перекладачі нашої Біблії захотіли, вони б цілком доречно могли використати слово “заміна”, тому що в грецькому тексті в багатьох місцях однозначно міститься думка про заміну й заміщення. Факт, що це слово не зустрічається, пояснюється лише тим, що перекладачам не прийшло в голову використати його. А оскільки ми намагаємося закарбувати в розумі думку біблійного першоджерела, то було б властиво осмислити це слово “заміна”, тому що все, що протирічить думці, яка міститься в слові “заміна”, також протирічить думці, яка міститься в слові “викуп”. Як ми вже переконались, Писання рясніє висловлюваннями, що ми були куплені дорогоцінною кров’ю Христа, що Він визволив нас, віддавши власну душу на смерть, щоб викупити наші душі. Що ж це, як не заміна?
Коли купляють якусь річ, то плата за неї є її заміною. Наприклад, якщо ми купили буханку хліба за якусь суму грошей, ми обміняли гроші на хліб, тобто замінити гроші на хліб. Якщо фермер дає мішок пшениці до млина й отримує згодом відповідну вартість у вигляді борошна, то пшениця стала заміною за борошно, а борошно – заміною за пшеницю. Одне є відповідною ціною, викупом, заміною другого. Тому наш Господь, людина Ісус Христос, у найбільш абсолютному значенні цього слова віддав Себе на смерть як викуп, як заміну у смерті за батька Адама (і людський рід, який втратив життя в ньому) – як викуп за всіх, заміну, відповідну ціну. Дійсно, факти в даному випадку точніші, ніж у будь-якому іншому випадку, який ми могли б назвати, за винятком обміну [482] полоненими під час війни, коли, як правило, дотримується велика точність: рядового обмінюють на рядового, полковника на полковника, генерала на генерала. Там вимагається відповідна ціна з кожного боку: людина за людину. Купівля хліба за гроші – ілюстрація не зовсім точна, бо хліб і срібло, хоча й по вартості однакові, але не того ж роду. У випадку викупу людини Бог вимагав абсолютної відповідності щодо природи, досконалості, всього, тобто мала бути сплачена відповідна ціна, досконала заміна, перш ніж людський рід міг би звільнитися від божественного вироку.
Одне використання слова “заміна”, поширене серед людей, привело до плутанини в цьому питанні. У часи війни, коли постає необхідність у призові й людина призивається на службу до війська, їй іноді дозволяють знайти заміну – особу, яка займе її місце, служитиме замість неї у війську. Той, хто знаходить заміну, після цього стає вільним від усіх зобов’язань щодо військової служби. Це особливе використання слова “заміна” у військових справах досить співзвучне в тому сенсі, що людина, яку приймає державний чиновник як заміну за звільненого, повинна відповідати фізичним критеріям, які вимагаються в той час; по-друге, вона повинна бути людиною, яка сама не призивалась і, таким чином, може вільно пропонувати себе в якості заміни. Ці особливості відповідають випадку, який ми розглядаємо. Наш Господь запропонував Себе стати заміною батька Адама: Він відповідав усім вимогам божественного уряду, тому що у всіх відношеннях кваліфікувався як заміна Адама. Він також задовольнив необхідну умову, що не був під вироком смерті, коли займав наше місце, пропонував Себе й був прийнятий. У Нього було вільне життя, щоб його дати за втрачене життя Адама.
Але тут відповідність між цими двома замінами закінчується, тому що у випадку солдата призив, тобто вирок є до участі у війні та її труднощах, випробуваннях і т. д., тоді як у випадку Адама призив, тобто вирок [483] був до смерті. Співзвучність між цими двома застосуваннями слова “заміна” закінчується, коли солдат прийнятий й відправляється на службу до війська, що відповідає Божому прийняттю жертвоприношення нашого Господа Ісуса та початку Його шляху до смерті. Оскільки до війська прийнято солдата на заміну, то прізвище покликаного викреслюється зі списків призовників як звільненого. Коли Христос пішов на смерть за Адама, ім’я Адама було викреслене зі списків (коли мова йде про божественний осуд). На цьому паралель закінчується.
Безсумнівно, буде мудріше не нав’язувати зайвий раз слово “заміна” тим, хто упереджений до нього через нерозуміння цього питання і кому через це упередження складно розібратись належним, усестороннім та об’єктивним чином у цьому питанні. Тим не менш, ми повинні особливо пильнувати в нашому серці, щоб бути цілковито лояльними до ідеї заміни, яка є ідеєю викупу. Хто ж після правильного розуміння цієї теми не вірить, що Христос був нашою заміною, той не проявляє віри у викуп, і йому не вистачає віри, яка виправдовує перед Богом.

ЧИ БУВ МОЖЛИВИЙ ІНШИЙ ПЛАН СПАСІННЯ?

Багато тих, хто розуміє тему викупу лише частково, схильні оспорювати цю річ й казати, що вони не можуть зрозуміти, чому Бог не міг врятувати світ якимось іншим способом, ніж через смерть Свого Сина як заміни людини, ціни її викупу. Ми відповідаємо їм, що вони неправильно дивляться на цю річ. Вони не повинні ставити собі запитання: чи не міг Бог вибрати якийсь інший спосіб? але запитання: чи Він вибрав якийсь інший спосіб, або ж, чи Він вибрав план викупу?
Безсумнівно божественна мудрість могла вибрати інший план спасіння людства, але ми так само переконливо можемо сказати, що жодний інший [484] придуманий план не міг бути кращим. Наскільки ми можемо судити й знати, неможливо було придумати (навіть для Всевишнього) жоден інший план, що був би таким добрим, як той, який Він прийняв і в якому були враховані всі пов’язані між собою обставини, умови та бажані результати. Той факт, що Бог прийняв інший план стосовно занепалих ангелів, доказує, що Він міг прийняти інший план стосовно занепалої людини. Він міг поступити з людиною так, як поступив з ангелами, але,* як ми бачили, це не було б таким сприятливим і, на думку багатьох, можливо, навіть менш бажаним.
—————–
*Дивіться “Що говорять Писання Про спіритизм?”
—————–
Навіть якщо б ми припустили, що схоже число з-посеред людської сім’ї отримає благословення від такої діяльності Бога й остаточно відновиться, ми б побачили інші недоліки в цьому методі, а саме: (1) наскільки страшнішою була б моральна деградація нашого роду, якби в нього залишились досконалі розумові й фізичні сили, а лише в моральному відношенні він зазнав невдачі! Скільки гріха можна пізнати за короткий період десяти, двадцяти, п’ятдесяти чи ста років, і які глибини гріховності могли б бути розвідані й використані, коли б людство продовжувало жити з неослабленими силами протягом шести тисяч років, відокремлене від Бога, але не засуджене на смерть!
(2) Такий план спасіння, навіть коли б він остаточно охопив таке ж число, як і прийнятий Богом план, ніколи не відкрив би нам такою ж мірою риси божественного характеру. (а) Ми бачимо Божу Справедливість у винесенні смертної кари навіть на тих, які “не згрішили подібно переступу Адама”, а лише були народжені в гріху, зачаті в беззаконні, стали грішниками по спадковості (Рим. 5: 14, 12;. Пс. 51: 7). Таким чином Він виявив нам справедливість, яка ні в якому разі не очистить винуватого й не визнає нічого, крім абсолютної досконалості. (б) Так Він виявив нам любов, набагато [485] більшу, ніж ми могли якимось іншим чином пізнати – яка супроводжувала нас і яка вхопилася нас, “коли ми були ще грішниками”, коштом викупної ціни для нашого відновлення. (в) Прийняття цього плану засудження людини до смерті, відкуплення її від смерті й повернення (потім, у свій час) від смерті через воскресіння дає можливість показати божественну силу, яка набагато перевищує будь-що, зв’язане з ділом створення, величним і чудовим, як і все інше. Адже, безперечно, потрібна значно більша сила, щоб виконати божественну обітницю воскресіння мільйонів істот, які жили і померли (вивести їх такими самими, якими вони були раніше, навіть з такою ж свідомістю), ніж було потрібно для створення однієї людини. (г) Цей божественний план, коли він повністю виконається, покаже божественну мудрість таким чином, яким жодний інший план не міг би її показати (наскільки ми можемо робити висновок про інші плани). Він покаже, як Бог знав кінець від початку і як Він все здійснював за радою Своєї волі, навіть якщо люди й ангели не бачили мети й наміру Його дій, і навіть якщо впалі ангели й сатана думали, що вони звели божественну волю нанівець. Це безсумнівно продемонструє, що Бог може заставити все діяти разом на добре, для виконання божественного задуму. У кінці буде продемонстровано, що Слово, яке виходить з Його уст, не повертається до Нього порожнім, а виконує те, що Йому угодно, і здійснює те, для чого було послане (Іс. 55: 11).
Крім того, якщо б для людей був обраний той самий план, що й для ангелів, які згрішили, або будь-який інший план, який ми можемо собі уявити, то не було б такої великої можливості для вибору Євангельської Церкви, щоб вона стала Тілом Христа, бо не було б такої ж великої можливості для випробування вірності та слухняності Логоса Небесному Отцю, й, відповідно, для Його вивищення, щоб бути співучасником божественної [486] природи. Так само не було б можливості для Малої Черідки викуплених йти Його слідами. І, нарешті, ми бачимо, що ці уроки призначені не тільки для людства, але й для всіх розумних Божих створінь на кожному рівні існування, і не тільки на декілька століть, але й на всю вічність.

“О, глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недослідимі дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?.. Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь” (Рим. 11: 33-36).

Сьогоднішня манна

Приготування до встановлення нової угоди закону
ПРИГОТУВАННЯ ДО ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УГОДИ ЗАКОНУ

«І до Посередника Нового Заповіту – до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева» Євр. 12:24.
Ми починаємо цю тему з розгляду нашого підставового тексту. План Єгови вимагає встановлення Нової Угоди Закону, подібної до Старої Угода Закону, але на вищому рівні і через більшого посередника, Ісуса і Його укомплектовану Церкву. Мойсей, як посередник Угоди Закону, був образом на Ісуса, Посередника Нової Угоди. Ми мусимо визнати потребу угоди, інакше не було б в чому посередничати. Ми також мусимо визнати, що Ісус не діє тепер як Посередник (в Своїй функції Посередника); що це буде відбуватися протягом віку Тисячоліття. Тепер ці слова потребують деяких пояснень. Ми повинні відокремити час віку Тисячоліття (1874-2874) від особливостей праці теперішнього Віку, що призначений для вибирання Божих Вибранців, включаючи перед-тисячолітнє насіння Авраама. Бог зробить усі п’ять перед-реституційних класів (Малу Черідку, Старожитніх Гідних, Велику Громаду, Молодих Гідних та Посвячених Табірників Епіфанії, відповідно зображених в Сіоні, Морії, Акрі, Безеті та Офелі) особливими помічниками для невибраних на Святій Дорозі. Порівняймо Пс. 72:3: «Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду». Саме для цього Бог вивищить ці п’ять перед-реституційних класів. Невибрані будуть приходити з різних частин землі, щоб прийняти благословення, що буде під управлінням Христа і при допомозі п’яти перед-тисячолітніх посвячених класів. Цією працею протягом Тисячоліття буде навчання, освічення і піднесення з деградації до людської досконалості (РТ 77ʼ38). Нова Угода – це влаштування, завдяки якому світ прийме її благословення протягом Тисячоліття. Про цю Нову Угоду для світу під пануванням Посередника Бог каже: «Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!» (Євр. 8:12). Світ не ввійде у відносини Нової Угоди індивідуально раніше кінця Тисячоліття, яке в даному випадку включає також 40-річний День Суду (2874-2914). Єгова покаже тоді Свою люблячу доброту через «покроплення кров’ю», якa представляє Боже милосердя, покроплене на серця п’яти перед-реституційних посвячених класів. Також прийде час, щоб застосувати кров покроплення за всіх людей – це буде під час Тисячолітнього Посередницького Панування Христа. Ця кров «покроплення, що краще промовляє», звершує примирення або задоволення. Вона промовляє на користь прощення світу і звільнення його від неволі гріха і смерті. Так, вона промовляє краще, ніж Авелева, смерть якого взивала про помсту. Кров Христа, натомість, взиває про милосердя. Це дає порівняння, яке, здається, вказує, що Авель був в певній мірі прообразом Христа, в якому він приніс прийнятну жертву і був убитий. Святе Письмо показує, що тілесний Ізраїль і світ отримають обіцяне Богом благословення у вигляді можливості отримати вічне життя в Тисячолітньому Віці під Новою Угодою (Єр. 31:34; 32:40; Єзек. 16:60-63), в той час як Церква, Тіло Христа, велике духовне Насіння Авраама, має свою пробу до життя у розширеному Євангельському Віці, під найвищою і найкращою Угодою, скріпленою Присягою, вчиненою з Авраамом (зображеною в Сарі), а не під Угодою Закону (зображеною в Агар), ні під Новою Угодою, зображеною в Кетурі (Бут. 25:1-6). Апостол Павло заявляє, що Бог проповідував Євангелію наперед Авраамові, кажучи: «Благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 28:14; Гал. 3:8). Він показує, що оригінальна Угода Авраама містить дві частини або два насіння. Вони вміщені в Угоду, скріплену Присягою як (1) «зорі небесні» і (2) як «пісок на березі моря» (Бут. 22:16-18). Перше насіння, небесне, відноситься, в першу чергу, до Христа – Ісуса (Голови), і Церкви (Його Тіла). Апостол оголошує і підкреслює це в Гал. 3:16,29. Духовне насіння Авраама, як зорі небесні і світила небозводу (Дан. 12:3), є каналом через який другорядне насіння, земне насіння, отримає благословення. Це другорядне насіння Авраама, порівняне до піску на березі моря, зображує, в першу чергу, Старожитніх і Молодих Гідних у Тисячолітньому Віці і, в другу чергу, всі роди землі, які остаточно прийдуть до гармонії з Богом протягом Тисячолітнього Віку. Оскільки Авраам зображує Бога, то цей образ показує два класи Божих дітей, розвинених як Авраамове насіння – (1) клас Христа і Велику Громаду в духовній сфері, а також (2) Старожитніх Гідних, Молодих Гідних і Посвячених Табірників Епіфанії разом з досконалим реституційним класом людства у земній частині. Нова Угода і її Посередник, Христос, є зображені в Угоді Закону та її посереднику, Мойсеєві, який так і не привів нікого до досконалості. Апостол каже так: «Через це [Угоду, скріплену присягою, яка прикриває вибраних] з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам» – як Єгова свого часу буде Батьком усіх спасенних, не лише вибраних, але також невибраних, відновленого світу людства. «Як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе» (Рим. 4:16,17). Всі родини землі, всі, що будуть благословенні Тисячоліттям, для кого це благословення буде дієвим і хто буде властиво відповідати, стануть таким чином дітьми Бога, котрого зображував Авраам. Отож, слід сподіватися, що ми всі зможемо побачити, що ця оригінальна і всеохоплююча Угода, вчинена з Авраамом (Бут. 12:1-3), включає все, що Бог обіцяв дати вибраним, як також через них тим зі світу, які візьмуть Божу ласку не надаремно. Зауважте, що жодних додаткових угод не потрібно було (хоча Авраамова Угода була підтверджена і розвинена) – все містилося в оригінальній, всеохоплюючій Угоді Авраама. Якщо оригінальна Угода з Авраамом містила Божі обітниці для всіх, як для вибраних, так і для всього людського роду, який буде благословенний через вибраних протягом Тисячоліття, то чому Бог приготував дві інші угоди, а саме: (1) Угоду Закону, встановлену на горі Синай з ізраїльським народом та з Мойсеєм як її посередником, і (2) Нову Угоду, яка слідує за нею і служить, щоб благословити Ізраїль та світ? Ми відповідаємо, що ці дві угоди були додані з доброї і достатньої причини, тобто для глибшого вияснення Божих цілей, і при правильному зрозумінні вони допомагають нам оцінити прояви Божої любові і справедливості в минулому, теперішньому і майбутньому. Якою була ціль Угоди Закону? Писання відповідає, що вона була додана до Угоди Авраама, щоб заповнити час, аж доки прийде обіцяне Насіння, до якого відносилась оригінальна Угода, і що з причини гріха було необхідно, щоб міг бути показаний високий Божий стандарт для Насіння (Гал. 3:17-19). Звичайно, це факт, що Угода Закону з ізраїльським народом виконала цю місію. Вона схвалила стандарт, який затвердив Ісус, та засудила всі інші. Вона допомагала розвинути єврейський народ в стосунку до Бога і справедливості. Угода була для того, щоб пристосувати й приготувати їх до славного «високого поклику» Євангелії, який зрештою дійшов до них, запрошуючи їх до Божої ласки і співспадкоємства з Месією у славному Тисячолітньому Царстві за умови вірності і крокування в сліди їх Спасителя. Вона мала корисний результат в тому, що під Божим провидінням єврейський народ став найбільш розвиненим у справедливості з-поміж усіх народів землі під час першої присутності нашого Господа, так що кілька тисяч з-поміж них виявилися придатними для того, щоб перевести їх з-під Мойсея до Христа. Більше того, розпорядження Угоди Закону передбачали деякі образні дії і через передбачення, які були дуже помічними для духовного Ізраїлю протягом Віку Євангелії, ілюстрували нам в образах і тінях Закону, а також в проголошені через пророцтва, різні справи стосовно благословення вибраних протягом Євангельського Віку і благословення світу протягом Тисячоліття. Це поєднання справ, що пов’язані з обома віками в образах Угоди Закону, заплутало зрозуміння в деяких розумах. Господь іноді приховує від нас деякі речі, щоб розвинути в нас необхідність вишукування їх. Божі діти зростають сильнішими через Правду з причини труднощів, які вони мають, пережовуючи їх, так як це є з буквальною їжею; ті, хто ретельно пережовують, отримують більшу користь з їжі. Коли ми маємо ясну думку в нашому розумі, що Угода Закону «нікого не зробила досконалим» і не додала ні йоти до оригінальної Угоди Авраама, хоча дала певні типічні провіщення, пов’язані з загальним планом. Те, що Угода Закону ніколи не була призначена зайняти місце оригінальної Угоди, є аргументом Апостола. Він широко розвиває цю думку в Гал. 4:21-31. Апостол звертається до віруючих Християн, які, коли розпізнали Христа, як справжнього спадкоємця Угоди Авраама, якимось чином відчули, що вони досі перебувають під Угодою Закону, так само і ми, коли розпізнали Христа і повноту Угоди Авраама, все ще якось вважали, без авторитету Писання, що ми додатково потребуємо Нової Угоди і ніби ми були під нею. Тепер ми бачимо, що Церква, Тіло Христа, не розвивалася ні під старою Угодою Закону, ні під Новою Угодою (Закону), яка ще навіть не була встановлена. Малій Черідці була дана вища частка, спів-спадкоємство з Христом під обрисами Угоди, зв’язаної Присягою, що є зображене в Сарі, як Апостол виразно заявляє у Гал. 3:29: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». Бог вивищить як спеціальних помічників також решту з трьох передреституційних класів. Світ має отримати всі реституційні ласки і благословення через Нову Угоду (Закону), другий додаток до оригінальної угоди вчиненої з Авраамом. Ця Нова Угода (Закону) ще не була впроваджена, тому що її Посередник, Христос – Голова і Тіло, які повинні впровадити її за допомогою Великої Громади, Молодих Гідних та Посвячених Табірників Епіфанії, ще до кінця не готові, щоб розпочати цю працю, наслідком якої буде благословення всього людства під час Тисячолітнього Віку. Вона буде інавгурована у своєму відповідному часі, в самому кінці цього Розширеного Євангельського Віку, і після цього буде посередницькою впродовж цілого позосталого періоду Тисячолітнього Царювання. Коли Стара Угода Закону була впроваджена, Мойсей спустився з гори, виставив таблиці Закону і покропив їх кров’ю, запечатуючи в певному значенні цю Угоду; потім він взяв кров і покропив усіх людей (Вих. 24:5-8; Євр. 9:17-23). Це було образом того, що має відбутися у свій час. Антитипічний Мойсей, Христос (Ісус, Голова і Церква, Його Тіло) незабаром спуститься з гори, вкритий покривалом, прихований, тому що людство не може знести славу Його сяючої присутності. Божа Угода з Авраамом стосується, перш за все, Насіння обітниці і віри. Обітниці, які розвивали це Насіння, були зображені в Сарі, яка народила Ісаака – дійсне образне насіння. Угода Закону, зображена в Агарі, не народила цього Насіння; їй не вдалося нічого вдосконалити. Нова Угода (Закону) в свою чергу вимагала смерті всіх з духовно-сплодженого Насіння, щоб звільнити приписану заслугу викупу і передати назад земні права природньому Ізраїлю (це ще відноситься до майбутнього) і через них світу людства. І так є не тому, що Бог не міг би зробити цього іншим чином, але тому, що Його План передбачив, що цей шлях був би найбільш ефективний! Добре заявив Апостол, що є якась «таємниця», пов’язана з особливими відносинами Христа і «Церкви, яка є Його Тілом». Ця Таємниця була настільки затьмарена, що євреї не могли її взагалі побачити; за винятком кількох, які були дійсно ізраїльтянами, і вони це зрозуміли аж після того, як були наповнені Святим Духом в день П’ятидесятниці. Навіть після цього, як показує Святий Павло, їм було важко зрозуміти Таємницю, що погани також були співспадкоємцями з ними в тих особливих благословеннях, які відносилися до Месії і небагатьох вірних, вибраних (Еф. 3:6). Кожен, хто усвідомлює, що Церква є співспадкоємицею зі своїм Господом, не повинен мати труднощів, аби побачити, що смерть Церкви, як заявляє Апостол, «доповнює недостачу скорботи Христової», і лише той, хто бере участь в стражданні Христа, матиме участь в майбутній славі. Щоб чітко зрозуміти цей предмет, нам потрібне таке освічення очей нашого розуміння, яке зробить нас здібними розпізнати «Божі глибини». Але Писання нас запевняє, що ці «глибини» тієї «таємниці» були під час Високого Поклику лише для сплоджених від Духа (1 Кор. 2:10-14). І навіть тепер ця «таємниця» може бути ясно зрозуміла лише посвяченими: «Таємниця Господня з тими, хто боїться Його; і Він покаже їм Свій заповіт» (Пс. 25:14, KJV), бо лише вони мають освічення, розігріті серця і оживлення Святим Духом. Цей Святий Дух належить тим, хто має покірне, вірне і слухняне серце, і наскільки це є можливим є такими в слові і в ділі. Лише ті, які мають цього Святого Духа, мають більш рясну Божу благодать, благословення і освічення. Перша або початкова риса інавгурації Нової Угоди це запечатання її кров’ю. Чітко зрозуміймо інше замішання, що турбує деяких посвячених Божих дітей. Це запечатання Нової Угоди (Закону) взагалі не має відношення до Викупу або до виправдання. Ми не є виправдані жодною угодою, але вірою в дорогоцінну кров Ісуса. «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1). Виправдання світу має два значення: довести, що щось є справедливе, або зробити справедливим щось, що не є справедливим. Ми не виправдані молитвами чи вчинками. Віра – це підстава або основа виправдання. Коли прийде час (Тисячолітнє Посередницьке Царювання Христа), щоб людство прийшло під Нову Угоду (Закону), виправдання буде швидше через вчинки, аніж через віру. Ця угода не є розпорядженнями для «нової» віри, але для «нових» вчинків. Стара Угода Закону (вчинків) зазнала невдачі лише тому, що її посередник (Мойсей) не міг дати необхідну допомогу. Нова Угода (Закону) (вчинків) буде успішною тому, що вона має «кращого Посередника», здатного дати всьому людству, хто захоче, досконалість і здатність робити досконалі діла. Авраам мав трьох жінок: Сару, його справжню (першу) дружину, а потім Агар і Кетуру. Сара залишалася безплідною багато років. Агар була закликана до Авраама, вважаючи це допомогою Богові у виконанні Угоди, щоб мати дитину від Агар. Від першої дружини і від служниці Авраам мав лише по одній дитині від кожної. Після смерті Сари Авраам узяв за дружину Кетуру, від якої він мав багато дітей. Слова Апостола підтримують нас у міркуваннях над цими справами як алегоричними або образними. Він нам каже, що Сара зображує сутність оригінальної Угоди, і що Агар зображує Угоду Закону. Він пояснює, що тілесний Ізраїль був в рабстві їх Угоди Закону, і тому був антитипічним Ізмаїлом, сином Агар, і що вони були відкинені від Божої ласки, як Агар і її син були відкинені від сім’ї Авраама через Божі інструкції, щоб завершити образ. Апостол представляє цю лекцію, щоб показати нам, що Угода Ласки, під якою розвивалася Євангельська Церква, не має нічого спільного з Угодою Закону; що ці дві угоди є окремими і різними. Сара зображує оригінальну Угоду Авраама, Агар – Угоду Закону, а Кетура – Нову Угоду. Дитина Агарі могла справді деякий час здаватися дитиною Сари, але так не було, як і дитя Сари, Ісаак, в жодному значенні не був сином Агарі. Аргументи Апостола показують, що Церква «як Ісаак є дитиною обітниці» – первісної Угоди. Агар зображувала Угоду Закону. Якби Апостол писав протягом Жнива Віку Євангелії до тих, які претендували бути під Новою Угодою, яка є представлена в образі Кетури, Він сказав би їм прямо – «Ви не можете бути дітьми двох угод, дітьми двох мам». Якщо ви в будь-якому значенні чи мірі є дітьми Угоди Кетури, то ви не можете бути дітьми Угоди Сари; і якщо ви є дітьми Угоди Сари, тоді ви в жодному значенні чи в жодній мірі не можете бути дітьми Угоди Кетури або Нової Угоди – яка ще не діє. Обриси оригінальної Угоди з Авраамом, які розвивали Христа, були зображені в його дружині, Сарі. Пізніше Бог зв’язав цю Угоду присягою. Апостол описує це в Євр. 6:13-20 і називає надію співспадкоємства з Христом, «надію, що лежить перед нами» у Євангелії, якорем (котвицею) «міцним та безпечним», що входить до середини «поза заслону». В такому разі святі є дітьми Божої присяги, дітьми «обітниці». Завдяки обітниці Христа, що Він їх сплодить до нової природи, цілком відрізняються від обітниць, якими Євреї були народжені як дім слуг, і цілком відрізняються також від обітниць, якими відновлений Ізраїль і всі племена землі будуть народжені до людської природи через процеси реституції, як діти Угоди Кетури. Яка є різниця між обітницями, через які Церква приходила до Божої родини та обітницями, через які інші зможуть приходити до Божої родини під Тисячолітнім Посередницьким Царюванням Христа? Відповідаємо: різниця насправді величезна. Протягом Тисячолітнього Посередницького Царювання Бог не матиме справ напряму зі світом. Він доручив усі справи Своєму Синові, і Його Син, у згоді з Божим планом, протягом Розширеного Євангельського Віку приймав як Своїх «членів» тих, яких Отець «притягнув» до Нього, даруючи їм духа синівства і приводячи їх до нового духовного зв’язку. Не такі обітниці будуть переважати у народженні інших Божих дітей, «інших овець … які не з цієї кошари» (Ів. 10:16). Ці діти присяги або діти обітниць Бога є особливою «малою черідкою», яким Божа доброта вподобала дати Царство, як Учитель заявляє в Лук. 12:32: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство». На підставі чого класи віри прийняті Богом інакше, ніж світ? Ми відповідаємо, що світ буде прийнятий лише тоді, коли досягне дійсної досконалості в процесах реституції, при закінченні Віку Тисячоліття. Отець не буде мати справи зі світом до того часу, доки людство не стане досконалим, при закінченні Тисячоліття, коли Христос передасть Царство Отцеві (1 Кор. 15:24-26). Тоді люди впадуть в руки Бога живого, але будуть в цілковитій безпеці завдяки своїй досконалості, якщо вони з серця будуть лояльними до Бога і принципів Його уряду. Ісус Христос (а також Його Наречена, співспадкоємці) виступатиме «посередником між Богом і людьми» впродовж Його Тисячолітнього Посередницького Царювання. Всі людські зв’язки і відносини з Богом мусять бути через Месію, а всі Божі справи і відносини з людством будуть в Месії та через Месію. Якими відмінними від тих є справи Бога з Церквою цього Віку – «Авраамовим насінням, і за обітницею спадкоємцями». Вони є «притягнені» Отцем, як говорить Ісус: «Ніхто бо не може до Мене прийти [тепер], як Отець, що послав Мене, не притягне його», і «того, хто до Мене приходить [притягнутий Отцем], Я не вижену геть [не відкину]» (Ів. 6:37,44). Деякі послідовники нашого Господа були притягнені до Нього Отцем перед тим, як Він довершив жертву за гріх на Голгофі, а інші були притягнені протягом Євангельського Віку; як говорить Апостол: «кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії 2:39). Тут є зміна руху в Божому замірі. Євангельська Церква, під зарядженнями Угоди Авраама, притягнена до Сина Отцем, що дав її Йому (Ів. 17:6,12). Ці зарядження для світу в наступному Віці (Тисячолітнього Посередницького Царювання) будуть дуже відрізнятися; Отець не буде притягувати, але Господь Ісус буде притягувати їх до Себе Сам. «І як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну» (Ів. 12:32). І навіть після того, як Син притягне їх Сам до Себе, Він, як Посередник, повинен тримати їх під Своїм наглядом доти, доки не навчить їх, не дисциплінує їх, не зробить так, щоб їхні коліна схилилися і їх уста визнали. Посередник повинен їх навчити необхідних уроків і повернути усім те, що було втрачене, перш ніж Отець матиме справу з ними – при закінченні Віку Тисячоліття. Ми приготували наш розум до подальших думок з Пр. 4:18: «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня». Розширений Євангельський Вік продовжує розширятися (уже 140 років). Це створює потребу донести до нашої уваги теперішню Правду або поступальну Правду для нашого зрозуміння. Ми тепер знайомі з передтисячолітнім насінням Авраама, яке ми називаємо квазі-вибраними (ніби-вибраними), яке складається з трьох загальних груп. Найвищий клас серед них – це Посвячені Табірники Епіфанії, який складається з тих, котрі посвятились після жовтня 1954 року, частково в період Епіфанії, і займають своє місце в Епіфанічному Таборі, тому що вже запізно посвячуватися, щоб стати Молодими Гідними. Їхній стан перед Господом, в той час як гріх переважає, дає їм більші проби в супроводі з більшими привілеями. Другий клас серед квазі-вибраних складається з тих поган і деяких євреїв, які «дійсно покаялися і вірять» у Христа як Спасителя, тих, хто не посвятився, але хто залишається вірними щодо Викупу і праведності. Третій клас складається з тих євреїв, які через віру та практику приходять до гармонії з Угодою Авраама і Мойсея і залишаються вірними в практикуванні праведності, але які не прийняли Ісуса як Спасителя. Квазі-вибрані складають передтисячолітнє насіння Авраама і зображені в Маріям (Вих. 15:20; Е 11, 293), сестрі Аарона, який тут зображує Старожитніх і Молодих Гідних як речників Христа серед людей. Такий близький зв'язок показаний між квазі-вибраними і Гідними. Квазі-вибрані, особливо Посвячені Табірники Епіфанії, будуть спеціальними помічниками Гідних у праці благословення всіх родин землі під Новою Угодою, коли буде встановлена земна фаза Царства. Вони входять в Епіфанічний Табір, особливо від Жовтня 1954 року і далі. Ми радіємо з квазі-вибраними в багатьох благословеннях, які належать їм. Ми заохочуємо їх поглиблювати свій зв’язок з Богом і рости у знанні Правди та в Христовій подібності. Всі, хто вірить в Ісуса, повинні заохочуватися до посвячення, тобто присвячення свого життя Богові, і щоденно вірно виконувати це посвячення. Ці передтисячолітні віруючі євреї і погани є синами з Йоіла 2:28 та Іс. 60:4: «Усі вони зібрані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздалека». В Жовтні 1954 року завершився поклик Молодих Гідних (Е 10, 114; РТ ʼ58, 91-93; РТ ʼ60, 91,92) і після того розпочалося будування Епіфанічного Табору (Скинії), як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59, 56). З того часу і далі почав покликуватися і готуватися інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, як спеціальні помічники Старожитніх і Молодих Гідних в земній фазі Тисячолітнього Царства. Вони є першими, хто посвячує себе з квазі-вибраних, «п’ята група насіння Авраама» (Е 11, 293; Е 12, 185,188). З того часу, як були повністю забрані Наречена Христа і Велика Громада, ще досі залишаються два класи Божих посвячених людей, які здійснюють свій шлях у цьому житті – Молоді Гідні та Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, вони представлені в застосуванні Пісн.П. 6:8 після 1954 р. в трьох групах жінок, які знаходяться в особливих стосунках з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада є Новими Створіннями в духовній фазі Царства. Вони, після Малої Черідки, є наступними в близьких відносинах з антитипічним Соломоном; тому вони є відповідно представлені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп мали найближчі відносини з ним. (Цей клас тепер доповнений і піднесений як Нові Створіння). Молоді Гідні є у наступних найближчих відносинах; тому вони показані в наложницях Соломона, які мали наступний найближчий зв’язок з ним. Посвячені Табірники Епіфанії є в наступних найближчих відносинах; тому вони є добре показані в дівах, що мали наступний найближчий стосунок до Соломона, хоча це ще не подружні стосунки. Їх становище також зображене в ізраїльтянах у Таборі, котрі мають нижче становище, ніж Велика Громада і Молоді Гідні, показані в Левитах на Подвір’ї. І, подібно до Великої Громади та Молодих Гідних, вони є «без числа», бо немає визначеного числа жодного з цих трьох класів. Ми дякуємо Богові і славимо Його та нашого Господа Ісуса, за подальше розгортання теперішньої Правди щодо цього, а також щодо інших тем, так своєчасно для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії, і за міцне утвердження віри всіх нас в Божому Слові. Ми також можемо сказати, що тепер серед Посвячених Табірників Епіфанії ми бачимо вищу групу, названу Царицею Шеви. Чому Бог повинен робити таку різницю у Своєму поступуванні? Чому є так багато різних класів? Звичайно, що логічна причина, пов’язана з цією cправою, і ми можемо в цьому упевнитися. Звичайно, це правда, що «не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Амос 3:7). Якби все людство було в серці «справжніми ізраїльтянами», не потрібно було б Посередника і Нової Угоди – Угода Авраама була б цілком достатньою. Як показує історія, більшість людства у світі є грішними, відчуженими від Бога, бунтівниками щодо Божого Закону, і такими, що люблять гріх. Це створює необхідність діяльності Посередника для безбожного світу. Великий Посередник (Голова і Тіло), після вчинення «примирення за гріх, за всіх людей», при закінченні цього Віку, візьме всіх людей в Свої руки, і через навчання, покарання і направу в праведності зробить так, що кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, у згоді з Божими розпорядженнями, інакше будуть відтяті до другої смерті. Всі люди народжені в гріху, всі є дітьми гніву і перебувають під Божим вироком смерті, але в певному відношенні не всі є однакові. Деякі ненавидять пута гріха, в яких вони знаходяться, та прагнуть свободи і примирення з Богом. Інші люблять гріх, і будуть відокремлені від Бога. Він не є в їхніх думках. Отже, виходячи з цього, ми маємо підставу бачити різницю в Його поступуванні з цими двома групами: (1) гідних (які шанують Бога) і (2) невіруючих. Він зауважує тих, які струджені і обтяжені; тих, чиї серця прагнуть розумового оцінення Бога, і вони можуть Його знайти. Таких гідних Він з задоволенням «притягує» упродовж Розширеного Віку Євангелії до Ісуса через знання Правди, щоб у Його руках вони могли бути виправдані і могли бути приємними для Бога в посвяченні, яке є нашою розумною службою (Рим. 12:1). Невіруючі не «притягуються» і не покликуються до посвячення протягом цього Розширеного Віку Євангелії; вони полишені, щоб їх Спаситель зайнявся ними тоді, коли розпочне служіння Посередника між Богом і людьми – світом. Неспокійні маси людства є ворогами Бога, не лише в тому значенні, що їхні діла є недосконалими, такими, що Бог не може прийняти, але особливо тому, що їхні серця є відчужені від Нього. Вони люблять беззаконня. Віруючі, навпаки, хоча були колись ворогами через негідні вчинки, більше не є ворогами, хоча досі залишаються недосконалими. Бог читає їхні серця і поступає з ними відповідно; Він веде їх до Христа, щоб заслуга Його жертви могла компенсувати їх вади і недосконалі вчинки, що є результатом гріха. Так, ми, що були язичниками, були повністю відділені і відчужені від Бога, доки не прийшов Христос і ми одержали доступ до Божої ласки через Нього. «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю» (Еф. 2:13). Євреї все ж мали певну міру Божої ласки і можливості для розвитку перед приходом Христа. Св. Павло каже, що серединна перегородка, що розділяла євреїв і поган, була зруйнована, так що в Божому передбаченні поганин зі щирим серцем більше не був для Бога більшим приходьком і чужинцем, аніж його ближній з євреїв (Еф. 2:12-19). Є різниця між примиренням за гріх і посередництвом між Богом і грішником. Давайте дослідимо біблійне використання слова «посередник». Біблія говорить про Христа як про Посередника Угоди, а не як Посередника за гріх. Однак, це правда, що Він здійснює посередництво примирення за гріх світу, хоча це не є біблійний вислів. Віруючі, так само, як і решта світу, потребують примирення за гріхи як основи для примирення з Отцем. Але віруючі є під угодою, яка не потребує посередника, як Святий Павло чітко вказує: «Але посередник не є для одного, Бог же один» (Гал. 3:20). Тобто, якщо в угоді є лише одна сторона, то вона не має і не вимагає посередника. Навпаки, угоди, які мають умови, вимагають посередника, як, наприклад, Мойсей був посередником Угоди Закону, а також Христос є Посередником Нової Угоди. В обох цих угодах є умовна пропозиція – «Якщо ви будете робити те, то Я буду робити це. Якщо ви будете слухняні Моїм законам і будете дотримуватися Моїх постанов, то Я вас благословлю», і т.д. Добре зауважимо, чому Угода Авраама не потребувала Посередника. Це було тому, що в ній Бог не робив умовних обітниць. Вони всі були безумовними. «В тобі і в твоєму насінні благословляться всі народи землі». В цій обітниці немає умов, тому посереднику немає що виправляти. Сам Бог зобов’язався вибрати тих, хто повинен складати Насіння Авраама. Він вибрав нашого Господа Ісуса бути «Головою над Церквою, яка є Його Тілом»; і Він передбачив і, згідно з цим передбаченням, протягом цього Віку вибирав і покликував таких, яким бажав дати привілей членства в цьому Насінні Авраама. Тут не потрібен був посередник, тому що Бог зробив Свій власний вибір. В жовтні 1954 поклик до Молодих Гідних закінчився (Е 10, 114; РТ ʼ58, 91-93; РТ ʼ60, 91, 92; РТ ʼ65, 63; РТ ʼ70, 58); і тоді почалося будування Епіфанічного Табору Скинії, як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59, 56). Відтоді інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, починає покликуватися і приготовлятися, це спеціальні помічники Старинних і Молодих Гідних у земній фазі Тисячолітнього Царства. Вони є першими, хто посвятився серед квазі-вибраних, «п’ятої групи Авраамового Насіння» (Е 11, 293; Е 12, 185; РТ ʼ57, 20-27; РТ ʼ70, 59). Відколи була повністю забрана Христова Наречена, є два класи Божих посвячених з трьох, що здійснюють свій шлях в цьому житті – Велика Громада (цей клас є вже доповнений і допомагає Малій Черідці), Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, вони представлені в застосуванні Пісн.П. 6:8 після 1954 р. в трьох групах жінок, які знаходяться в особливих стосунках з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада є Новими Створіннями в духовній фазі Царства. Вони, після Малої Черідки, є наступними в близьких відносинах з антитипічним Соломоном; тому вони є відповідно представлені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп мали найближчі відносини з ним. Ми дякуємо Богу і славимо Його та нашого Господа Ісуса за подальше розгортання теперішньої Правди щодо цього, а також щодо інших тем, таких своєчасних для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії і для зміцнення нашої віри в Боже Слово. «Бо ми Його твориво». «Бо Отець любить Сам вас». «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Еф. 2:10; Ів. 16:27; Ів. 6:44). Ми розуміємо, що Угода Авраама, або Угода Ласки, залишаються в дії доти, доки не почнеться Тисячолітнє Посередницьке Царювання Христа, яке введе Нову Угоду (Закону), яка потребує Посередника. Ті, хто мають щире серце, «притягуються» Богом упродовж віку Євангелії, насправді є дітьми гніву; і перед тим, як вони можуть бути прийняті Богом як сини, Він відправляє їх до Христа; і Христове прийняття або їх виправдання через віру в Його кров, а не через віру в угоду, робить їх готовими знову повернутися до Отця, якщо вони цього бажають. Це до таких виправданих Апостол говорить: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1). Якщо їх потрібно було зробити дійсно досконалими, їх треба було б залишити в руках Сина протягом Тисячоліття для такої реституційної праці, яка належить тільки Йому. Натомість вони є виправдані через віру. Їх віра в Христа, в заслугу Його жертви, засвідчена їхньою відмовою від гріха, зараховується їм як праведність. Ісус приписує Свою заслугу на їхній рахунок: «щоб і їм залічено праведність» (Рим. 4:11). Пізніше, коли вони вчинили повне посвячення себе Божій волі, аж до смерті, їм був даний Святий Дух; вони під Високим Покликом були сплоджені від Святого Духа як Нові Створіння, і стали «членами» Насіння Авраама, членами Посередника Нової Угоди. Тоді вони через віру перейшли на новий рівень, де гріх і недосконалість їм не приписуються так довго, як вони виконують свою обітницю посвячення і «ходять не за тілом, а за духом» (Рим. 8:1). Є багато посвячених, які живуть в цьому Розширеному Віці Євангелії, і вони мають спеціальне освічення, розігрівання серця, оживлення Святим Духом, але вони є під спеціальним покликом. В наш час є багато таких, які є несплодженими від духа, передтисячолітнім насіння Авраама. Цей святий Дух є духом покори, віри і послуху серця, і на скільки це можливо, духом слова і вчинків. Лише ті, які мають цього Святого Духа, мають ряснішу Божу ласку, благословення і освічення. Бог вивищить їх як спеціальних помічників, несплоджених від Духа, передреституційний клас. Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії під виборчими рисами цього Розширеного Віку Євангелії приготуються для своєї служби благословення невибраних. Невибрані прийдуть з різних частин землі, щоб отримати благословення, якими буде управляти Христос, і Якому будуть допомагати п’ять передреституційних посвячених класів. Розглянувши з різних точок зору чудовий поступ в справах Бога і Христа протягом минулих 140 років, ми бачимо, що основані на Біблії передбачення, а також відповідні вчення бр. Рассела, «того вірного і мудрого Раба», підтверджені, захищені і підсилені братом Джонсоном та іншими, виконуються більше і більше протягом ранку Тисячолітнього Віку! Нехай наші серця будуть наповнені славою і честю для Бога і Христа, а також ревним бажанням бути вірними в межах наших можливостей, у нашому відповідному поклику, працюючи разом з Ними в благословенній службі для Правди (2 Кор. 6:1). Нехай Бог благословить пам’ять Посланників Парусії та Епіфанії! «А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо» (2Кор. 6:1).
РТ №762, ʼ2018, 18; ТР №545, ʼ2018, 18

Теперішня Правда № 81, літо 2023
Порівняння небесних та земних багатств
ПОРІВНЯННЯ НЕБЕСНИХ ТА ЗЕМНИХ БАГАТСТВ

«Благословення Господнє воно збагачає, і смутку воно не приносить з собою» − (Прип. 10:22).
Наскільки розумним видається те, що ті, хто стає друзями Бога, а особливо ті, хто прийшов до Його сім’ї як діти, повинні бути благословенні Ним в різний спосіб, в який інші люди (які є для Нього приходьками, незнайомцями та чужинцями через злі вчинки, Кол. 1:21) не мають бути благословенними! Ми дивимося в минуле і бачимо батька Адама, дуже багатого, доки він мав ласку в Бога, володаря всього світу, сповненого щедрот. Ми читаємо про отця Авраама, «друга Бога», що він був дуже багатий на худобу та гроші (Бут. 13:2), і що Яків, хоча і втратив усю спадщину в маєтку свого батька, був благословенний Богом, тому що він також став дуже багатим на отари та череди (Бут. 31:30,43). Отже, Ізраїлю як народу (наприклад, у Лев. 26) було обіцяно, що якщо вони будуть слухатися Бога, то будуть благословенні у всіх своїх дочасних справах: їхня земля буде щедро родити; їх не вразить посуха чи шкідники; їхні отари й стада будуть процвітати і надзвичайно розмножуватися, і навіть їхнє фізичне здоров’я буде забезпечене − Єгова гарантував, що, залишаючись у Його ласці вони, як народ, не будуть піддані епідеміям, хворобам тощо; бо Він Сам буде їхнім лікарем, щоб берегти їхнє здоров’я та давати їм усіляке фізичне благополуччя. Однак із запровадженням Євангельського віку сталася велика зміна − не в Божому плані, а в Божих діяннях; і відтоді тим, які одержали ласку Господа, не було обіцяно ні земного процвітання, ні імунітету від хвороб, болю та переслідувань. Але, навпаки, їх було запевнено, що той, хто прийнятий в Божу сім’ю як майбутній спадкоємець Бога та співспадкоємець з Ісусом, більш ніж інші повинен пройти через досвід страждань і випробування віри, терпеливості та характеру. Їх було навчено, що вони повинні сприймати ці труднощі як ознаки Божої ласки, як доказ того, що Бог поводився з ними, як із синами, і завдяки цьому досвіду Він пристосовував і приготовляв їх до почесних становищ і невимовних благословень у майбутньому (Рим. 8:17; 2 Тим. 2:12; Євр. 12:6-8). «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам Бог відкрив це Своїм Духом» (1 Кор. 2:9,10). Текст манни на 28 квітня заохочує посвячену дитину Бога: «Але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця» (Рим. 5:3-5). У згоді з цією зміною епохи Новий Заповіт проголошує, що ті, кого прийнято до цієї високої честі синівства (Ів. 1:12), не повинні очікувати земних багатств чи інших дочасних благословень як ознак Божої ласки. Навпаки, Апостол каже: «Послухайте, мої брати любі, чи ж не вибрав Бог [як правило] бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?» (Як. 2:5). Багатство, яке зазвичай відноситься до грошей, фізичного комфорту та багатства, цілком може бути застосоване до будь-чого цінного, що ми маємо: як, наприклад, можна бути багатим на таланти музики, ораторських здібностей чи мистецтва; або можна було б бути багатим на розумові здібності, які супроводжувалися б вагомим впливом серед людей. І святий Павло також запевняє нас, що серед покликаних і освячених Божих синів можна знайти небагато великих, небагато шляхетних, небагато могутніх, небагато мудрих, на думку цього світу (1 Кор. 1:26-29). З вищенаведених уривків Святого Письма та багатьох інших ми бачимо не лише те, що ті, хто стають Божими синами, рідко є благословенні земними багатствами, але й те, що цей принцип поширюється ще далі, що небагато тих, хто має земне багатство до того, як почує Правду, правдоподібно посвятить своє життя Богу і буде вірним в цьому віці. Це не тому, що Бог противиться багатству, бо Він Сам є найбагатший за всіх. Це скоріше результат дії природного закону чи принципу, що через гріхопадіння людство є самолюбним. Володіння багатством у поєднанні з самолюбством веде до певної міри задоволення поточними обставинами та умовами, які є несприятливими для віри в Божі обітниці. Багата, самолюбна, задоволена душа каже собі: «Їж, пий і веселись. Насолоджуйся своїми перевагами; отримуй від цього своє задоволення, а не спекулюй щодо майбутніх переваг і майбутніх багатств, які є нематеріальними і які потрібно прийняти вірою». У згоді з цим наш Господь проголосив: «Як тяжко [з якими труднощами] отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» (Мар. 10:23). Під терміном «Царство Боже» наш Господь, очевидно, не мав на увазі земної, номінальної церкви; адже ми всі знаємо, що багаті не відчувають труднощів у цьому. Очевидно, Він мав на увазі справжнє Царство, прославлене Царство, яке буде встановлене наприкінці Євангельського віку − Небесне Царство. Він мав на увазі, що багатій людині буде важко стати членом прославленого Тіла Христа, якому буде довірена праця Царства. Виникає запитання: чому так? Ми розуміємо, що причина полягає в тому, що Бог, бажаючи вибрати в цьому Євангельському віці особливий народ, який буде царями, священниками та суддями світу в наступному віці, бажав вибрати правителями та вчителями лише таких, які відповідатимуть певним вимогам характеру та послуху. Однією з цих вимог є жертовність − самопожертва. Відповідно, увесь цей клас у Біблії названо «царським священством», оскільки царство є властивістю їхнього становища, частково як нагорода за їхню вірність як священників у жертвуванні свого земного життя, а частково для того, щоб зробити їх здібними священниками в майбутньому, щоб краще служити та благословляти всі народи землі. Час не стоїть на місці: розширена робота Жнива Євангельського віку просувається вперед із запрошенням, починаючи з 1954 року, п’ятого перед-реституційного посвяченого класу. В E 12:187, внизу, 188, бр. Джонсон називає квазі-вибраних „п’ятим вибраним класом“, настільки близькі вони в багатьох випадках до вибраних. Особливо це стосується Посвячених Табірників Епіфанії. Ті, хто відповів на цей заклик, мають багато чудових благословень зараз і матимуть їх в Тисячолітті. Посвячені Табірники Епіфанії матимуть воскресіння праведних: Луки 14:14: «І будеш блаженний… віддасться ж тобі при воскресінні праведних!». Вони також тепер пробно виправдані вірою в Христа і прийняті Богом у посвяченні (Прип. 23:26) як перед-тисячолітнє насіння Авраама під земними обрисами Угоди, зв’язаної Присягою, і вони також мають привілей молитися до Бога і спільність з Ним. Під час проби до життя під Новою Угодою вони не втратять ці зв’язані Присягою зв’язки та ці привілеї (PT ’72:74). Бог віддасть їм високу честь, бо вони виявляють свою вірність під час більших випробувань, аніж реституціоністи загалом. Вони матимуть привілей бути особливими помічниками Гідних і будуть дуже здібними помічниками для світу людства, коли разом з ними будуть підніматися Святою Дорогою. Посвячений Табірник Епіфанії, що приготовляється ще до відкриття Святої Дороги, має посвятитись до смерті. Факти справи доводять, що всі, хто посвячується перед відкриттям Святої Дороги, посвячуються на смерть, а також потреби справи вимагають цього; оскільки до тих пір, поки сатана зберігає певний контроль, доти неможливо буде повністю здійснити посвячення, не вмираючи щодня, оскільки умови теперішнього злого світу сприяють гріху і не сприяють праведності; і будь-хто, хто в цих умовах хоче бути вірним Господу, повинен бути таким за рахунок своїх людських прав, тобто він повинен посвятитися до смерті. Який чудовий у нас Небесний Батько! Який Він милостивий до всіх нас! ЧУДОВИЙ ПРИКЛАД ІСУСА Початок вимог щодо правил чи умов цього віку був з великим Головою Єдиної правдивої Церкви, нашим Господом Ісусом; Він повинен був принести жертву, перш ніж Його можна буде зробити Царем і перш ніж Він зможе мати силу й повноваження благословляти. Його жертва, як відомо, була всеосяжною; вона почалася з принесення в жертву Його багатств і закінчилася принесенням в жертву Його життя. Він був багатим, але заради нас збіднів, щоб ми завдяки Його бідності могли (остаточно у Тисячолітньому Царстві) стати багатими (2 Кор. 8:9). Його багатство, що складається з небесної слави, а згодом і людських талантів і всіляких земних благ, було принесене в жертву, включаючи навіть Його репутацію, тому апостол каже: «Він позбавив Себе репутації». Його воля також була принесена в жертву − найсильніша річ, яку має будь-яка істота. Він сам заявив, що шукає не Своєї волі, а волі Отця, Який послав Його. Його життя (найцінніша річ для будь-якої розумної істоти) було добровільно віддане за нас як жертва, жертва за гріх, згідно з Божественним планом (Фил. 2:7; KJV, Diaglott). Проте всі ці жертви привели, згідно з Божественним провидінням і обітницею, до ще більших багатств, почестей і влади. Апостол, оповідаючи про те, як наш Господь упокорив Себе і став слухняним аж до смерті, навіть смерті на хресті, каже: «Тому [як нагороду за цю жертву] й Бог повищив Його і дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я». Він був піднесений набагато вище ангелів, начальств і сил, і кожного імені, яке названо. Йому дано ім’я краще за всі інші, щоб усі люди шанували Сина, як шанують Отця (Фил. 2:9-11; Еф. 1:21). Саме завдяки Його жертві Своїх багатств, почестей, волі та самого життя наш дорогий Відкупитель тепер є великим і славним Царським Первосвященником, з усією владою на небі та на землі, яку наприкінці Віку Він повністю візьме Собі (Мат. 28:18; Об. 11:17). Він застосує її, щоб виконати чудову роботу, яку Він уже розпочав, і для приємності Отця, завершить, а саме: приборкає всі речі, поконає будь-який гріх та бунт проти Божественної влади, визволить усіх тих, хто повернеться до гармонії зі своїм Творцем і Його законами, і знищить вічним знищенням усіх, хто завзято любить і практикує гріх свідомо та навмисно. Досвід нашого дорогого Відкупителя приводиться в приклад віруючим; і всім бажаючим впродовж цього Євангельського віку дозволено стати Його послідовниками та йти Його слідами (1 Пет. 2:21), щоб зрештою вони могли розділити з Ним славні нагороди. Насправді жоден із цих послідовників не має чогось цінного, щоб пожертвувати. Про них не можна сказати, як про їхнього Відкупителя, що вони були багатими і збідніли; навпаки, всі вони були бідні щодо всього, що можна вважати справжнім багатством. Навіть їхня власна праведність була як брудне ганчір’я (Ісаї 64:6), яке потрібно було прикрити зарахованою одежею праведності Спасителя (виправдання), перш ніж їх можна було запросити стати Його послідовниками. Але хоча ніхто з покликаних бути учнями Ісуса не має дійсних багатств, кожен володіє чимось, що в його власній оцінці має певну вартість; деякі мають невелику пошану серед людей; деякі володіють невеликою кількістю благ цього світу, які приносять певний комфорт; деякі володіють талантами, які можна використовувати та розвивати; кожен володіє волею, більше чи менше слабкою і недосконалою; і кожен має маленький фрагмент життя, яке ще не згасло. Запрошення до кожного, хто хоче бути учнем Ісуса і мати частку в Його Царстві, полягає в тому, щоб, будучи виправданим вірою через відкуплення в Ісусі Христі, він зрікся самого себе, узяв свій хрест і пішов за Ісусом як своїм Учителем (Мат. 16:24). Він повинен відмовитися від власної волі, прийняти волю Господа й слідувати їй у всьому. Він повинен зректися гріха, помилок, самолюбства та світовості й жити тільки для Господа. Якщо він буде вірним у цьому до смерті, то йому буде даний щедрий вхід у Царство та привілей, як частина Авраамового насіння, приймати участь у благословенні всіх народів землі (Гал. 3:7-9). ПРАВИЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА ЗЕМНІ БАГАТСТВА З цієї точки зору люд Господа не повинен прагнути земного багатства − багатства грошей, впливу, талантів тощо. Навпаки, їх слід оцінювати не за світським способом, для самолюбних інтересів і цілей, оскільки ті, хто володіє багатством будь-якого виду, мають набагато більше, ніж могли б запропонувати Господу для використання в Його служінні, щоб прославляти Його ім’я, проголошувати Його Правду та благословляти Його люд. Але посвяченим слід завжди пам’ятати, що для них це є єдиною цінністю будь-якого багатства; вони не повинні прагнути зберегти це багатство, але повинні шукати можливості мудро його використовувати − витрачати його якомога мудріше для сприяння інтересам Господа. Є деякі, хто багатий талантами і хто міг би, якби захотів, перетворити ці таланти на служіння Господу та Правді; і вони роблять велику помилку і втрачають дорогоцінну можливість, якщо самолюбно тримають їх у будь-якій формі чи мірі. Ті, хто має більшу чи меншу частину таланту грошей, земних багатств, роблять велику помилку, якщо накопичують їх; бо їхня єдина цінність щодо Царства, його слави, багатства та честі полягає в тому, щоб використовувати їх зараз. Якщо вони накопичують свої земні багатства, вони ховають свій талант, свої можливості, замість того, щоб використовувати їх; і такі зрештою продемонструють собі значення слів нашого Господа: «Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко [невеликі ворота в стінах стародавніх міст для зручності мандрівників, які запізнилися, бажаючи увійти після заходу сонця, після того, як головні міські ворота були закриті. Ці голчині вушка були настільки низькими, що верблюди могли заходити в них лише на колінах, коли з них зняли тягар], ніж багатому в Божеє Царство ввійти» (Лук. 18:25). Він взагалі не може потрапити в Царство, якщо не позбудеться своїх багатств, не пожертвує їх, не посвятить їх Господу. Однак позбавлення себе багатств, їх жертвування не означає безрозсудно й марнотратно розпоряджатися ними. Навпаки, всі багатства будь-якого роду слід вважати посвяченими Господу в той момент, коли їхній власник посвячує себе та все своє на службу Богу; і після цього ці багатства слід використовувати не як його власні, а як Господні багатства, Господні таланти. Їх слід використовувати відповідно до розуміння Божої волі управителем. Але, звичайно, не є вірним жоден управитель, який накопичує та зберігає майно, щоб самолюбно передати його власним нащадкам. Ми не виступаємо проти того, щоб розумно забезпечити сім’ю управителя, як наказує Апостол (1 Тим. 5:8; Рим. 12:7), але ми проти думки, що Бог колись уповноважив Своїх управителів уникати здійснення свого управління або намагатися передати це управління іншим після їхньої смерті. Це одна з помилок, якими багато обманюють себе; бо, як проголошує Святе Письмо, природний розум (серце) є надзвичайно оманливий і часом вводить в оману нове серце, розум і волю (Єр. 17:9). З цієї причини Бог у Своєму Слові дає нам багато вказівок, рядок за рядком, заповідь за заповіддю, щоб ми могли знати умови нашого покликання − умови самозречення, а не того, хто в багатстві робить себе нещасним через страх бідності в земних речах. Знаючи це, ми можемо зробити наше покликання та наше вибрання певними, відповідаючи йому, стаючи відбитками дорогого Божого Сина, який «був багатий» у всіх значеннях цього слова, далеко за межами нашого розуміння, але заради нас «збіднів», жертвуючи цим усім. ОБМАНЛИВІСТЬ БАГАТСТВА Наш Господь говорить про обманливість багатства (Мат. 13:22); і з усіх боків ми є свідками цього обману. Ми часто бачимо, як земне багатство обманює, вводить в оману і псує сили розуму, і як воно відвертає силу Божого Слова від тих, хто володіє таким багатством. Ми часто бачимо те саме щодо багатства впливу − як ті, хто ним володіє, обманюють себе та накопичують його, відмовляючись пожертвувати ним заради Господа, Правди та Його справи. Ми часто бачимо, як той самий обман сильно діє на тих, хто має багатий талант у будь-якому напрямку. Вони відчувають спокусу залишити все для себе, або, якщо не все, то більшу та добірну частку; вони обманюються, думаючи, що це правильний шлях, незважаючи на те, що Святе Письмо так ясно каже, що нашим привілеєм у зв’язку з цим є жертва. Отже, загалом ми щодня стаємо свідками, як подає Святе Письмо, що ті, хто володіє будь-яким достатком, багатством, талантом чи впливом, рідко є серед жертводавців. Практично можна сказати, що благословенні ті, хто бідний на блага цього світу, на таланти та вплив; бо вони, окрім своєї волі, не мають практично нічого, що могли б пожертвувати Господу, і тому можуть легше виконати ці умови. Отже, ми припускаємо, що більша частина тих, хто через віру успадкує Царство, будуть відповідно з цього бідного класу, багатого лише вірою (Як. 2:5). Коли ми бачимо благородний приклад, як приклад нашого Господа, Який був багатий усім і віддав усе, ми радіємо цьому й усвідомлюємо, що, оскільки Його жертва була такою великою, Його винагорода також є пропорційно великою. Бачимо також шляхетний приклад Апостола Павла. Він мав значні здібності, талант і вплив, а також, можливо, фінансові кошти; але він поклав усе це, як добровільну жертву, до ніг Господа для радісного використання в служінні Богу, Правді та братам. Це викликає в наших серцях радість, і ми відчуваємо впевненість, що такий багатий, хто так сумлінно витратив свої багатства, буде дуже яскраво сяяти в Царстві, коли воно буде встановлене та об’явлене. І так, безсумнівно, буде з усіма дорогими Божими дітьми − відповідно до того, як вони пожертвували своїм майном. Ті, хто заради Господа і Правди з радістю терплять найбільший сором, найбільшу ганьбу, найбільші випробування, найбільші переслідування в нинішньому житті та мають досвід, найбільш схожий на досвід Учителя та Взірця, ми можемо бути впевнені, що відповідно до їхньої вірності, виявленої в таких жертвах, у майбутньому вони отримають велику нагороду − як сказав Апостол, «зоря від зорі відрізняється славою» (1 Кор. 15:41). БАГАТСТВА В ЦАРСТВІ Повнота небесного багатства буде досягнута під час воскресіння, коли Тисячолітнє Царство буде інавгуроване, а вірні переможці через воскресіння будуть щедро обдаровані всіма благословеннями, які Бог приготував для тих, хто любить Його і доводить свою любов через посвячення в теперішній час, жертвування тощо. Але ми повинні зауважити, що вірним в теперішньому житті є даний передсмак цих благословень Царства; про них Апостол говорить як про «багатство благодаті Його [Божої]» (Еф. 1:7,18). Вони включають віру, надію, любов, мир і радість у Святому Дусі, а також здатність бачити й оцінювати очима віри те, що не видно фізичними очима. Апостол каже, що ці скарби мудрості та благодаті, а, відповідно, знання про Божественні блага в резерві та спілкування з Богом, яке дозволяє нам передчувати та певною мірою насолоджуватися цими благословеннями зараз, усі заховані у Христі, «в Якому всі скарби премудрості та пізнання заховані» (Кол. 2:3). Ми повинні бути повністю посвяченими Богові та прийняти Христа як нашого Голову, перш ніж матимемо можливість шукати ці приховані скарби та знайти будь-який із них. І тоді, коли ми вірно поступаємо вперед як Його вівці, ідучи слідами Доброго Пастиря (Ів. 10:11), ми знаходимо все більше і більше цього справжнього «багатства Його благодаті» день за днем і рік за роком. Існують особливі багатства, які приходять до нас пропорційно тому, наскільки ми вірні у виконанні нашого самозречення: це багатство Святого Духа. Коли ми відмовляємось від самолюбних інтересів, земних цілей, проєктів тощо в інтересах служіння Господу, Правді та братам, ми все більше й більше стаємо схожими до нашого Небесного Отця та нашого Господа; і плоди Святого Духа [покора, довготерпіння, лагідність, братерська доброта, любов тощо] розвиваються і рясніють в Божих посвячених дітях все більше і більше. Крім того, ми знаходимо в собі мир і радість, для яких ми раніше були чужинцями і яких світ не може ні дати, ні забрати. Мир і радість приходять до нас через усвідомлення того, що, віддавши все Господу, усі Його надзвичайно великі й дорогоцінні обітниці, які стосуються нас, справді належать нам. Тепер наша віра може твердо сприймати ці обітниці як свої власні. Ми можемо усвідомити, що, оскільки наше виправдання та покликання були не від нас самих, а від Господа, тож усі наші жертвоприношення, узгоджені з цим покликанням, перебувають під Божественним наглядом і опікою та обов’язково створюють для нас благословення; ми також можемо усвідомити, що якою б мірою наш шлях не спричиняв земні труднощі, випробування та страждання, Бог пропорційно змусить їх виробити для нас славу набагато більшої й вічної ваги в Царстві (2 Кор. 4:17). З цим Божим миром і впевненістю в тому, що Його керівництво й турбота панує в наших серцях і розумі, ми можемо застосувати до себе ці пророчі слова: «Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її» (Пс. 37:23). Ми можемо любити цей шлях, навіть якщо він такий тернистий, вузький і важкий, через нашу впевненість у Божій любові та мудрості, а також через те, що Той, Хто почав у нас добру справу, завершує її і благословляє нас досвідом, який Божественна мудрість бачить, що остаточно стане для нас корисним. Благословення Господнє на нас; і ми справді усвідомлюємо, що «благословення Господнє збагачує, і смутку [жодного горя, розчарування, гіркоти] воно не приносить з собою» (Пр. 10:22). Якими багатими воно робить наші серця в теперішній час! Ми багаті шляхетними почуттями − вірою, любов’ю, радістю, миром тощо − і добрими ділами для всіх людей, коли маємо нагоду, а особливо для домочадців віри (Гал. 6:10). Ми дуже багаті тим, що маємо Божі благословення та турботу провидіння, які, якщо їх правильно прийняти та використати, зроблять нас готовими до великого входу у славетне місце вічного Царства, до якого ми були запрошені (2 Пет. 1:11). «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). ФАЛЬШИВІ БАГАТСТВА ЛАОДИКІЇ Ми розглядали справжнє багатство, теперішнє та майбутнє, дане для вірного Божого народу Євангельського віку. Але Святе Письмо звертає нашу увагу на той факт, що номінальна церква цього часу, символічна Лаодикія (Об. 3:17,18), також стверджує, що вона дуже багата. «Бо ти кажеш: я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». На жаль! це, здається, переважний стан номінальної церковності всюди. Лише кілька правдивих ізраїльтян у ній, хто ще не чув і не послухав голосу, що промовляв у цей час Жнив кажучи: «Вийдіть із неї, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об. 18:4) − лише ті, яких так небагато, знають про справжнє багатство; решта обманюють себе фальшивими багатствами. Вони з гордістю дивляться на їх кількість і рахують їх мільйонами: вони радіють цьому багатству, не усвідомлюючи, що майже всі є «куколем», не зачаті добрим Словом [Правдою] Царства. Дійсно, дуже небагато з них взагалі щось знають про Царство, будучи вихованими у світі, переповненому помилками, прийнятими великими масами. Однак наш Господь сказав до церкви в Лаодикійський період, в якому ми живемо: «Кого Я люблю, тому докоряю й караю» (Об. 3:19). Бог любить тих, хто залишається чесним і відданим Йому серцем; хоча Його слова прості й прямі, вони дані в любові з метою тренування та навчання [через докір і карання] єдиної правдивої Церкви зараз. Деякі з нас потребують більше корекції, ніж інші. Брат Рассел писав про те, що Лаодикійська Церква включає номінальний народ Божий, наприклад: „Ми знаходимося в часі останнього або Лаодикійського періоду великої номінальної євангельської церкви пшениці та куколю. (Об. 3:14-22). Вона докорена за її теплість, гордість, духовну вбогість, сліпоту та наготу, і їй дано пораду швидко покинути свої злі шляхи, поки не пізно” (P 4:41); “Ми не маємо жодного натяку в Святому Письмі, що вона [Лаодикійська Церква] прислухається до цієї поради; навпаки, натякає на те, що вона все більше й більше ставатиме Вавилоном замішання, і що вона піде разом із політичними та фінансовими системами цього теперішнього віку у великий час горя, яким цей вік закінчиться” (R 2763, 6 абз.). Що стосується закінчення Лаодикійського періоду, бр. Джонсон вказав, що «Лаодикійський період був періодом збору врожаю з 1874 по 1954 рр. − перші 40 років з яких (Парусія) припадали на зжинання, а наступні 40 років (Епіфанія) припадали на інші процеси жнива» (E 6:377; див. також ст. 383). Таким чином, що стосується Божого народу, остання частина Лаодикійського періоду та Епіфанії, „останній особливий період Євангельського віку“ (E 4:65, 2 абз.), здається, закінчуються в той самий час. Зібрання до Царства останнього члена Малої Черідки 22 жовтня 1950 року, за кілька років до 1954 року, завершило Лаодикійський період для Тіла Христа у плоті, але не для інших вище згаданих частин Лаодикійської Церкви. Для них 1954 р. позначує кінець, у вузькому значенні, як Лаодикійського періоду, так і періоду Епіфанії, оскільки тут Вибранці Євангельського віку в цілому, включаючи Молодих Гідних, вперше є повними в їх членстві, і відкривається перша праця Базилеї (РТ ’54:41,42,51-59). Однак період Епіфанії, який закінчився в обмеженому значенні в 1954 році, продовжується в інших значеннях після 1954 і 1956 років (див. PT ’54:51-54); отже, Лаодикійський період Церкви, останньою частиною якого є Епіфанія, також триває після 1954 і 1956 років. Крім того, Велика Громада (частина правдивої Церкви – E 8:238,239) і Молоді Гідні будуть тут впродовж невизначеної кількісті років після 1954-56 (E 11:493). Отже, для них Лаодикійський період триває на невизначений час після 1954-56 р. (Велика Громада завершила свій біг 14 лютого 1979 року). Період Епіфанії як час утиску для номінальної церкви та світу також здається синхронним з останньою частиною Лаодикійського періоду. Брат Джонсон стверджує, що „з 1914 року почалися епіфанічні обриси Лаодикії… зі світовою війною як першим великим фізичним покаранням Християнства для направи людей, за чим слідували інші прояви гніву, які не закінчаться аж до завершення епіфанічної частини Лаодикії“ (E 6:379; див. також E 11:417). З цієї точки зору Лаодикійський період, очевидно, також триває після 1954-56 років, оскільки Епіфанія, його остання частина, продовжується після 1954-56 років (PT ’54:79). Символічні жителі Лаодикії дивляться на своє матеріальне процвітання та кількість заможних людей, пов’язаних із їхніми конфедеративними деномінаціями, і рахують свої гроші та свої пожертви мільйонами, і кажуть, що ми багаті, як ніколи раніше. Як шкода! Вони не усвідомлюють, що земні багатства такого роду, які, як заявляє наш Господь, не є доказом Його прихильності протягом цього Євангельського віку, а радше навпаки. І вони не бачать справжніх багатств, якими захоплюється Господь, які є передсмаком Його ласки під час майбутнього багатства в Царстві. Отже, Господь говорить до символічної Лаодикії: «А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!». Вона бідна, оскільки в ній так мало Духа Учителя, так мало Правди та Духа Правди. Єдині багатства, які Бог може визнати в цей час, це ті, які Він обіцяв Своєму народові і дарує їм. Лаодикія сліпа в тому сенсі, що бог цього світу засліпив її сприйняття Божого характеру та плану і все далі й далі відводить її від довіри до Його Слова. Вона робить це під керівництвом її обраних і добре оплачуваних панів та вчителів, духовенства, вищої критики, еволюції, революціонізму та соціалізму, які швидко забирають у неї все хороше майно, яке було б цінним в очах Господа. Такі оголюють її, роблячи її нагою, забирають з неї одяг Христової праведності та спонукають довіряти не дорогоцінній крові відкуплення, смерті Відкупителя, а еволюційному процесу, який заперечує потребу Спасителя. Вона заперечує примирення за гріх; вона навіть заперечує, що існує чи існував якийсь гріх, за який потрібне примирення. Навпаки, вона стверджує, що людство має підстави для гордості за власний прогрес, якого в кінцевому результаті буде цілком достатньо, щоб принести їм усі бажані благословення, без жодного Спасителя і без Його Царства, яке Бог обіцяв як надію всього стогнучого створіння (Рим. 8:19-23). БУТИ ПРАВДИВИМ І ВІРНИМ Є НЕОБХІДНІСТЮ Слово «лаодикія» перекладається як випробуваний або засуджений народ. Опис показує нам, що їх судили та визнали недостатніми. Якщо ми розуміємо, що Христос мав на увазі в цьому посланні, то воно спрямоване особливо до тих, хто визнає Його ім’я, але заперечує Правду, яку Він Сам тут представляє. Нехай ті, хто читає це особливе послання, роблять це з особливою уважністю. Послання до Лаодикійського періоду Церкви описує номінальну Церкву сьогодні такою, якою її бачить наш Господь. В якомусь значенні вона не холодна. У неї багато завзяття, але не відповідного знанню. Вона організувала свої армії, розвинула свою техніку та примножила свої запаси; але, все ж, ворог не впав перед нею. Вона стверджує, що її головна мета − навертати грішників, народжувати духовних дітей. Пророк вкладає ці слова в уста номінальних християн, коли вони пробуджуються до зрозуміння цієї ситуації: «Ми були вагітними та корчилися з болю, немов би родили ми вітер, ми спасіння землі не вчинили, і мешканці всесвіту не народились» (Іс. 26:16-18). Це сказано після того, як вони усвідомили присутність Господа (R 5993). Лаодикії справді радили купувати справжнє золото (справжнє багатство Господа), використовувати мазь для очей, щоб вона могла бачити, і зодягнутися в шату Христової праведності, щоб вона не була осоромлена. Але в Святому Письмі немає натяку, що вона прислухається до цієї поради. Навпаки, є натяк на те, що вона все більше й більше ставатиме Вавилоном замішання, і що вона піде разом із політичними, фінансовими та соціальними системами цього теперішнього періоду у час великого горя, яким ця Епоха закінчується. Це горе підготує людство до Царства дорогого Божого Сина та його правління праведності. Коли на землі будуть Господні суди, то мешканці світу навчаться правди (Іс. 26:9). Впродовж Тисячолітнього віку, у визначений Єговою час, настане новий порядок речей, і благословення Господа більше не вимагатиме жертви та такого самозречення, як зараз. Тоді Господнє благословення прийде до невибраних (як це було у випадку євреїв), у вигляді земних благ і земних благословень, пропорційне тому, як вони будуть слухняні законам Царства та духу цих законів. Того дня «процвітатиме праведний» (Пс. 72:7) − в усьому матеріальному процвітанні, а також у розумовому, фізичному, моральному та релігійному зростанні, вище і вище Святою Дорогою. Того дня злочинець отримає покарання, і буде в невигідному становищі; і, якщо він продовжуватиме чинити зло, зрештою, він буде вилучений з-поміж людей − у другій смерті (Іс. 35:8; Пс. 37:9; 145:20; Дії 3:23; Об. 21: 8). Ми завершуємо це дослідження словами з 1 Тим. 6:17-19, як наведено в Diaglott: «Наказуй ТИМ БАГАТИМ за віку ТЕПЕРІШНЬОГО, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро ДАЄ нам УСЕ на спожиток, щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в МАЙБУТНЬОМУ, щоб прийняти ПРАВДИВЕ Життя».
PT №780, ʼ2022:55; ТР № 563 , ʼ2022:55

Теперішня Правда № 81, літо 2023
Досконалий мир для тих, хто надіється на Бога (девіз 2023)
ДОСКОНАЛИЙ МИР ДЛЯ ТИХ, ХТО НАДІЄТЬСЯ НА БОГА

«Ти бережеш в досконалому мирі того, чий розум опертий на Тебе» (Іс. 26:3, KJV).
Як минають роки під час великого горя, яке розпочалося восени 1914 року з початком великої світової війни і яке є «великою скорботою, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде» (Мат. 24:21), ми з усіх боків бачимо, як хмари збираються й темніють, як провісники ще більшого горя попереду, яке, як показує Святе Письмо, має прийти перед початком обіцяних благословень усіх народів землі. Протягом останніх ста років Бог обсипав людство дивовижними благословеннями у вигляді сучасних зручностей, наукових відкриттів, винаходів тощо, на багато з яких натрапили ніби випадково. І протягом одного покоління ми пройшли шлях від часів «коней і карети» до парового двигуна, найважливішого технологічного стрибка в промисловій революції, до днів атомної енергії та реактивного двигуна. За останнє десятиліття науковий світ дав нам GPS і соціальні мережі, що дозволяє нам спілкуватися з будь-ким у будь-якій частині світу. Лазерна хірургія: тепер ми можемо оперувати людину за допомогою робота, лазера та навіть через віртуальну реальність! Штучний інтелект можна знайти всюди! Ми всі знаємо про роботів і роботів-помічників, але чи думали ви про свій пристрій Alexa чи навіть про пристрій Google як про елемент штучного інтелекту? В даний час розробляються і випробовуються безпілотні автомобілі. Можна назвати ще інші: 3-D друк, штучні органи, рентген, КТ, МРТ тощо. Звичайно, ми перебуваємо в «часі кінця», про який було пророковано (Дан. 12:4), що «багато хто буде бігати туди-сюди, і так розмножиться знання». Цей раптовий приплив нових знань, винаходів і відкриттів є попереднім і підготовчим до встановлення Христового Тисячолітнього правління миру та процвітання на землі, «часів відновлення всього», коли кожен, «хто захоче» з людства, буде відновлений до едемської досконалості та отримає вічне життя на землі (Дії 3:19-23; Об. 22:17; Мат. 25:31-40). Втрачений рай стане відновленим раєм, тобто «новою землею, що правда на ній пробуває» (2 Пет. 3:13). Що ж саме настільки загострило розум людства, так що багатьом важко бути чесними, використовуючи будь-яку можливість отримати прибуток в нечесний спосіб? Що ж, у Божому плані віків є запланований час горя. «І буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу» (Дан. 12:1). Цитуємо ще два тексти, щоб допомогти нам замислитися над цим: Мат. 10:34: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча». Також Луки 12:51: «Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ». Єгова дав нам дуже інформативну картину Свого плану в 1 Царів 19:11-12: «Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос». Ці три природні явища зображують відповідно, як ми вважаємо, всесвітню війну, всесвітню революцію та всесвітню анархію (див. також коментар брата Рассела в R 5649). Досліджуючи світову війну в її двох фазах, що мала місце протягом останнього століття, ми дізналися про причини та жахливу природу символічного «вітру». Ми також бачили достатньо насильницьких революцій у різних країнах, щоб отримати деяке уявлення про справді жахливу серйозність революції, яка поширюється по всьому світу, як це зображено символічним «землетрусом». Бог має кілька цілей, дозволяючи кожній із цих трьох фаз часу горя відігравати значну роль у Його Плані. Помітним серед них є Його бажання навчити людство в дуже практичний і тривалий спосіб, що їхня віра в різноманітні людські схеми миру та процвітання є марною. Проте уроки будуть тривати. Згідно з 1 Царів 19:11, 12 після землетрусу спалахнув огонь. Це символічний огонь анархії. Не обмежені, експериментальні форми анархії, які виникали в історії, ані локальна чи початкова анархія, яка присутня в некерованих подіях сьогодення. Цей особливий «огонь» стосується скоріше періоду всесвітньої анархії. Зі Святого Письма ми знаємо, що в якийсь момент старі наглядачі гріха, омани та самолюбства, які тепер значною мірою стримуються державними урядами, збунтуються у світі без вождів і закону, і цей період швидко переросте в найгіршу анархію, хаос і розруху. Це великий «огонь» з 1 Царів 19:12, руйнівник, який змітає в історію будь-які залишки імперії сатани, які залишилися незруйнованими всесвітньою війною та революцією. Це буде катастрофа неймовірних масштабів для народів світу. Мир та єдність є дуже бажаними; але це не завжди можливо і не завжди вигідно. Якби все було досконалим, то мир і єдність, безперечно, були б єдиною належною умовою, але поки існують недосконалості, помилки тощо, повинні існувати відмінності. У згоді з цим наш Господь проголосив, що Його послання принесе не мир, а меч у нинішніх умовах (Мат. 10:34). Він стане Князем миру поступово, аж поки мир не буде встановлений на праведній основі. А доти Він буде тим Царем, який зі Своєю Церквою царюватиме в праведності, і розіб’є злі системи та речі на кавалки, як гончарський посуд, залізною палицею (Євр. 7:2; Пс. 2:9; Об. 2:26, 27). Є такі, що кажуть мир, мир, коли миру немає і коли мир є неможливий, та народ Господній не повинен бути серед них. Це не означає, що народ Господа має провокувати чвари. Навпаки, скрізь у Святому Письмі вони закликаються до того, щоб були миролюбними та миротворцями. Але з усіма зусиллями, спрямованими на мир, їх любов’ю до миру та їх миротворчими якостями, які постійно зростають, послання, яке дав їм наш Господь, породить заворушення. Чому? – Тому що між світлом і темрявою немає нічого спільного, між ними не може бути ні миру, ні примирення – наскільки один отримує контроль, настільки відповідно інший виключений (2 Кор. 6:14). У згоді з цим ми бачимо в цій лекції, що через Ісусові слова серед людей відбувся розкол − одні їх схвалювали, а інші заперечували. Так повинно бути і з нами, коли ми піднімаємо прапор праведності: якщо ми дозволимо світлу Правди світити, то ті, хто любить Правду, будуть більшою чи меншою мірою приваблені нею в міру того, наскільки їхні серця щирі, правдолюбні. Ті, хто любить оману, повстануть з запереченнями пропорційно до браку щирості. Якщо так було з нашим Господом, то чи можемо ми думати, що з Його учнями могло б бути інакше?! Звісно ні. Ми повинні бути взуті в готовність Євангелії миру. Наша Євангелія − це Євангелія миру, але ми побачимо, що коли несемо її іншим, наш шлях поступу буде важким, і нам знадобиться весь захист, який Господь передбачив у Своєму провидінні, чого ми повинні сподіватися, а також знадобляться Його обітниці благословення і слави для переможців. МИР ПРОТИ МЕЧА Але чи Святе Письмо суперечить саме собі? Що мав на увазі Великий Учитель, коли сказав: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча» (Мат. 10:34). О, Він пророчо говорив про наслідок, до якого Його благодатне послання любові та ласки призведе у світі під час панування гріха! Він добре знав, що сатана, князь темряви, буде протистояти не тільки Йому, але і Його послідовникам. Він провістив, що кожен, хто буде жити побожно, зазнає переслідувань (Мат. 24:9,10; 2 Тим. 3:12), і так воно й було. Дев’ятнадцять століть це довели! Він посилав Своїх послідовників, як і Він Сам, неозброєних, щоб вони були миротворцями, щоб були помічниками, щоб «пильнувати про мир з усіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14). Він застерігав Своїх послідовників: «Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мат. 26:52). Тоді настане царювання Князя миру і, як подають пророки, Він буде подібний до Соломона, у якого не було воєн, але перед яким схилялося кожне коліно і визнавав кожен язик (Іс. 9:6,7; Лук. 11:31). Христове Царство праведності буде Царством миру, побудованим на руїнах, що залишаться в результаті цього горя. Але послання миру й любові та добра новина про Царство, яке наближається − те Царство, яке має благословити весь світ і виконати ангельське пророцтво − за іронією долі, здається, розлютили світ, не лише невіруючих, безбожних, але, як не прикро це казати, багатьох з тих, хто вважає себе християнами, що мають власні схеми, плани та теорії, багато з яких суперечать посланню Євангелії. Темрява, змішана з самолюбством, ненавидить світло, Правду і любов Бога. Вона також не прийде до світла, щоб не об’явилися її вчинки темряви, самолюбства, амбіцій та лицемірства. Учитель знав, якими будуть наслідки Його євангельського послання. Тільки через компроміс зі світом Його послідовники можуть жити в повному мирі з цим світом. І навпаки, усі хто був відданим і вірним Йому, були лихословлені, очорнювані та переслідувані. Таким чином, Його слова були пророцтвом про випробування, яких могли очікувати всі Його послідовники. Та більше того, Його слова були пророцтвом про народи. Що привело нас до нинішнього рівня „цивілізованої дикості“? Що, наприклад, змушує стільки транснаціональних, так би мовити, „піратських“ корпорацій, агресивно прагнути поглинути своїх конкурентів? Що так загострило розум людства, що багатьом важко бути чесними, використовуючи будь-яку можливість отримати прибуток в нечесний спосіб? Для законодавців неможливо приймати нові закони достатнього обсягу та з достатньою швидкістю, щоб зберегти мир із розумними та інноваційними методами обходу, особливо в цю епоху всесвітнього Інтернету та різноманітних форм електронної комерції. ПРОСВІЧЕННЯ ВИХОВУЄ НЕЧЕСНІСТЬ Дивним чином за все це в певному сенсі відповідають закони, доктрини Христа. Як? Свобода, якою Христос робить вільними Своїх послідовників, і світло, якому Він і вони дозволили світити на затемнений світ, частково отримані неосвяченими серцями і розумами, можуть породити мудрість, яка, будучи неправильно застосована, перетворюється на хитрість, самолюбний вид кмітливості. Пропорційно до того, як християнські народи відкидали біблійні істини, які вони мали, вони назавжди втрачали їх добрий вплив. Тепер ми бачимо, як інші, нехристиянські народи, будучи колись на задньому плані, стають світовими наддержавами. Великий Учитель, Ісус, на запитання Пилата відповів, що Він був народжений, щоб бути Царем − Царем Юдеїв. Але Він також додав: «Царство Моє не від світу цього» (Ів. 18:36) − теперішнього порядку речей. Як правдиво! У багатьох із нас склалося хибне враження − що наш Відкупитель, як Великий Цар Слави, протягом століть вів безуспішну війну проти сатани, гріха та смерті. Але тут ми дізнаємося з вуст Великого Учителя, що Його Царство належить до прийдешнього світу − світу, який складається з багатьох славних грядущих віків. Таке розуміння породжує запитання: Хто тоді правив цим світом? Ми відповідаємо − сатана! Відповідь Господа Ісуса полягає в тому, що сатана є князем цього світу (Ів. 12:31; 14:30; 16:11; Еф. 2:2). Його також називають «богом цього світу» (2 Кор. 4:3,4). Але він узурпатор. Влада над землею спочатку була дана людині. Але сатана, обманувши наш рід, представляючи темряву за світло, став узурпаторським правителем, використовуючи людство лише як своє знаряддя. Коли ми розмірковуємо про те, скільки людей неслухняні євангельському світлу, то бачимо величезну імперію, яку контролює цей князь темряви. І коли ми бачимо порівняно небагатьох, хто є воїнами хреста та послідовниками Агнця, ми розуміємо, що, як сказав наш Господь Ісус, протягом довгих століть Євангельського віку за Ним йшла лише «мала черідка» (Луки 12:32). Усе, що стосується цього великого Плану спасіння, викладеного в Божому Слові, є розумним. Вирішальне випробування вибраної Церкви було необхідним для того, щоб як вірні й милосердні священники Бога і Христа, об’єднані з Ним у Його царській славі, вони могли бути Божим знаряддям у допомозі людству. Вони піднімуть людину з упадку, який став наслідком шести тисяч або більше років гріха та злого впливу князя темряви. Це буде здійснено впродовж «тисячі років», які Біблія визначає як період правління Месії (Об. 20:1-15) − період не надто довгий і не надто короткий, аби здійснити велику працю спасіння світу. Але хтось може запитати: Якщо дев’ятнадцять століть знадобилося для розвитку єдиної істинної Церкви, меншої громади, скільки ще часу потрібно буде для піднесення всього світу? Ми відповідаємо: Божественна мета не полягає в тому, щоб піднести світ до становища духовної природи та слави вищого вивищення, яке було запропоновано сплодженим від Духа, щоб від них вимагалося таке вирішальне випробування жертовного послуху навіть аж до смерті. Для реституціоністів Бог пообіцяв земні реституційні благословення та умови. Коли князь темряви буде зв’язаний, а Сонце Праведності зійде з лікуванням у своєму промінні, тоді темрява гріха й смутку втече у визначений Богом час. Лише одне століття такого благословенного впливу на світ, безумовно, творило б чудеса. Хто знає, які чудові винаходи та благословення чекають на нас (1 Кор. 2:9)!? Далі відбудеться поступове пробудження всіх, хто заснув смертю. Вони вийдуть із в’язниці смерті − вийдуть, як подає Святе Письмо, щоб познайомитися з правдивим Богом і Його славним Сином, Відкупителем, а також з принципами праведності в протиставленні до принципів гріха. ШВИДКИЙ ПОСТУП ДО РЕСТИТУЦІЇ Ми не можемо припустити, що за таких умов більшість людей потребуватиме довго сидіти, підраховуючи цінність запропонованих їм благословень вічного життя та реституції. Висхідний поступ − воскресіння, піднесення, відродження − буде швидким. Так покоління за поколінням буде виходити з гробу і насолоджуватися подібним досвідом, доки всі мертві в Адамі не вийдуть. Бог передбачив це через смерть нашого Відкупителя. Оскільки Ісус з задоволенням виконував волю Отця, Він був славно нагороджений високим піднесенням до Божественного рівня слави, честі та безсмертя. Досягнення стану доброї волі між людьми означатиме досягнення людської досконалості. Бог є любов. І коли наші прабатьки були створені на земний образ Бога, любов, мабуть, була домінуючою рисою їхніх характерів. Те, що ми бачимо в самолюбстві, значною мірою є справою спадковості, і всі життєві звички відповідають їй, постійно посилюючи свою вагу та тримаючи нас. Але з новим Царем і новим правлінням праведності прийде славетне піднесення і перетворення. Поступово, протягом тисячі років правління Месії над світом, зло самолюбства стане очевидним, а краса святості та любові буде показана на контрасті. Винагорода за реституцію підніме всіх бажаючих і слухняних з гріха і самолюбства до святості й любові. Тоді, завдяки любові, яка є самою сутністю людського буття, добра воля щодо людей пануватиме всюди, тому що Божий закон, майже стертий під час панування гріха, буде перезаписаний у людському єстві (Прип. 3:3; 7:1-4; Єр. 31:33). Закон, як ми знаємо, наступний: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом; і ближнього твого, як самого себе» (Луки 10:27). Які ми раді, що це є правдою! Як же ми раді, що жахливий обман, підкинутий людству в темні віки щодо Бога жорстокості та пекла вічних мук, це фальшивка! ВСЕМОГУТНІЙ ТВОРЕЦЬ В нашому сучасному світі владу дуже цінують, хоча й бояться. Двома показниками сили, за якими оцінюються країни, є економічний та військовий. Як правило, головні народи будь-якої епохи мають один або (зазвичай) обидва ці показники, щоб через їх використання впливати на формування світу таким чином, що це було на їхню користь. Панівна влада є нагородою для будь-якого народу, хоча часто виявляється непідйомним тягарем, і імперії то з’являлись, то зникали під таким тягарем. У період після Другої світової війни протистояння між радянським блоком і заходом було небезпечним через можливість ядерної війни. Потужність вимірювалася кілотоннами та радіусом дії боєголовок − сила миттєво знищити цілі громади була причиною страху і, якимось дивним чином, гарантією того, що розумні правителі не зможуть ініціювати таких жахливих наслідків. В основі цього аспекту людської сили лежить елемент, створений силою Бога. Це не означає, що Його слід звинувачувати в гріховних нахилах людини. Святе Письмо говорить нам, що Бог створив людину досконалою, але вона розробила схеми, що суперечать Божій волі (і завдають шкоди самому собі). Бог не винний у тому, що люди проявляють свою вільну волю (Екл. 7:29). Людина часто зловживає знаннями через своє прагнення панувати над іншими. Сила атома не є винятком. Людина століттями прагнула зрозуміти цю силу, і сьогодні народи живуть у страху перед її можливостями. Зараз ми стикаємось із занепокоєнням ядерного тероризму та необхідністю захистити суспільство від нападу за допомогою складних і дорогих протиракетних щитів. Сила крихітного атома вражає й дає нам деяке уявлення про природну могутність Творця. Ісус творив Свої чудеса «перстом» Божим (Луки 11:20). Про силу, яку Бог тримає в резерві, ми можемо лише здогадуватися. Як християни, ми можемо знайти втіху в цьому: Він ніколи не дозволить людству знищити себе, але стримає його надмірності та визволить Своїх (Пс. 76:10; Мат. 24:21,22).
PT №780, 2022:61; ТР № 563, ʼ2022:61

Теперішня Правда № 81, Літо 2023
Велика Пасха царя Єзекії
ВЕЛИКА ПАСХА ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ

(2 Хронік 30:1-13)

«Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його».
Видіння пророка Ісаї та дання йому доручення оголошувати занепад Ізраїлю мало місце «року смерти царя Озії» (Іс. 6:1). Безбожний цар Ахаз посів трон Юдеї після Озії та Йотама і безбожно правив, нехтуючи Богом та Його правом впродовж шістнадцяти років (2 Хр. 28:1). Та як виявилося, Азах мав прекрасну дружину Авійю (2 Хр. 29:1), яка старанно виховувала свого сина Єзекію, приготовляючи його до царювання, і в результаті з багатьох точок зору він став правителем, гідним наслідування, та вірним Божим слугою. Є навіть припущення, що Ісая, який був родинно пов’язаний з царською сім’єю, виховував Єзекію і допомагав в належному спрямуванні процесів його мислення та поступування. Той факт, що добрий син міг походити від настільки злого батька, слугує доказом того, що завдяки Божественному провидінню ми необов’язково мусимо успадкувати погані риси своїх предків. Хоча ми не в стані здолати їх до кінця (і ніхто з роду Адама не може мати надії, що через власні зусилля та виховання осягне досконалість), тим не менше, ми бачимо, що сприятливі умови, релігійне виховання і т.д., ведуть до величезної направи тих, котрі належно ними виховуються. І тут ми маємо певний натяк думок щодо методів, які застосує Єгова, благословляючи світ і підносячи його в часі розвитку земної частини Царства в Тисячолітті. Людський рід не в стані сам піднятися з занепаду, в якому опинився, по причині короткого життя і повсюдно пануючого зла, тому також і сила, яка підійме людство, мусить походити ззовні, і не має підлягати тлінню через упадок Адама. Більше того, в умовах Божественного вироку, кара за гріх людини – смерть – мусить бути усунена, мусить бути заплачена за людину, перш ніж вона могла б бути цілком звільнена від її осуду і слабостей. Відкуплення людства Ісусом уже було доконане. Визволення з гріха та його наслідків релігійної, розумової, моральної та фізичної деградації – це завдання на майбутнє, яке буде можливо здійснити завдяки великій викупній жертві Христа. Яка прекрасна думка, що, власне, Ісус, який відкупив людський рід і був високо піднесений в силі і великій славі, невдовзі використає цю силу для добра людини – для піднесення до праведності і досконалості кожного, хто з усіх народів землі захоче прийняти Його ласку (Об. 22:17). Підношення з занепаду буде відбуватися згідно з певними визначеними засадами, а саме: навчання, випробування, карання за провини і направа згідно вимог праведності, в чому кожна особа буде зобов’язана співпрацювати, аби могла усвідомити собі повне «відновлення [реституцію] всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21). ПРИВЕРНЕННЯ ШАНУВАННЯ ЄГОВИ Про те, що Єзекія був вже добре поінформований і вповні посвячений Богові, коли помер його батько, а сам він почав правити, свідчить той факт, що негайно, в перший місяць свого правління (2 Хр. 29:3), він розпочав впровадження реформ, які дуже подібні за характером до тих, що були описані в нашій темі – тобто відновлення звичаю віддавати честь Єгові як утвердженого самим Богом. Якби Єзекія не був посвячений Господу, а мав лише належний підхід у своєму серці, то прихід до влади мав би на нього протилежний вплив і привів би його до самовдоволеності та марнославства. Першим публічним актом Єзекії було відкриття та приготування Господнього храму, який вже роками був замкнений і занедбаний, і в якому назбиралося багато сміття і т.п. Цар покликав собі на допомогу відповідних для цієї праці помічників – вибране Богом покоління Левія. Очищення храму відбувалося за законом Мойсея, і першою чинністю після завершення роботи було принесення великої жертви за гріх. Цар Єзекія мав широку перспективу; він видав спеціальні розпорядження, щоб Пасху святкували не лише на користь двох поколінь Юдеї, але також на користь їх відлучених братів «по всьому Ізраїлю» (2 Хр. 30:1,5). Він добре розумів, що всі покоління Ізраїлю становили ще й доти в певних відношеннях одне ціле, а саме, в тому значенні, що Божі обітниці були дані цілому насінню Авраама; тому кожен, хто з усіх поколінь визнав би Єгову і шукав би Його милості, був би визнаний братом ізраїльтянином. Це був час свята Пасхи, яке відмічалося для пригадування Господнього визволення Ізраїлю з Єгипту, що було типом визволення духовного Ізраїлю з неволі гріха і сатани, а також остаточного порятунку з неволі сатани усіх тих, які люблять праведність і прагнуть служити Господу, в час цілковитого повалення сатани в малому періоді. Було постановлено, що в тому році свято Пасхи буде святкуватися правильно. Бо хоча, як ми знаємо з опису, його святкувало, очевидно, невелике число ізраїльтян, однак загальний релігійний безлад призвів до того, що це свято не святкував увесь народ та ніхто не дотримувався всіх деталей, пов’язаних з цим святом. Цього разу цар вирішив, що потрібно відродити його правильне святкування, якому б передували усі необхідні приготування, вказані в Законі, які стосувалися очищення народу (Вих. 12:15-20) та викидання з домів усякої закваски (символу гріха). Таким чином, принаймні в образі, типічно, народ був освячений, щоб міг відповідно святкувати своє свято. Але все це вимагало часу – потрібно було видати декрети, викликати ревність в народу, який мав виконати усю цю працю, символізуючи святість Господу та відлучення від гріха. Оскільки народ був опоганений, то залишалося надто мало часу, щоб усі встигли приготуватися до святкування Пасхи у властивий день, тобто чотирнадцятого дня першого місяця (Вих. 12:6), і тому свято було святковане чотирнадцятого дня другого місяця – на що дозволив Господь (Чис. 9:10,11). ЗАКЛИК ДО ЦІЛОГО ІЗРАЇЛЮ Той самий настрій розуму й серця, який характеризував розпорядження Єзекії щодо Пасхи та її застосування щодо цілого Ізраїлю, оволодів ним і допровадив до того, що він прагнув реформації не лише двох поколінь, знаних як Юдея, але також десяти поколінь відлучених братів, знаних як Ізраїль. Відповідно, спеціальні посланці були вислані до Беер-Шеви, міста, що було висунуте найбільше на південь ізраїльської землі, щоб публічно запросити усіх ізраїльтян з кожного покоління, аби вони відновили звичай віддавання шани Єгові, а особливо, щоб з нагоди цього свята вони прийшли до Єрусалима. Поштова система в той час ще не існувала, як це є сьогодні, тому було зроблено спеціальні кроки і скликано посланців, щоб вони рознесли запрошення. Запрошення царя Єзекії на свято Пасхи прийшло в найбільш відповідний час, оскільки пророцтво Ісаї, яке говорило про забрання Ізраїлю до неволі, уже було в процесі. В той час, власне, десять поколінь платили данину Асирії і очевидно розпочалося переселення багатьох людей. Таким чином, приготоване влаштування Єгови служило зверненню уваги кожного, хто був «правдивим ізраїльтянином», на той факт, що неволя Ізраїлю була карою за відкинення Єгови, а одночасно це запрошення мало заохотити тих, котрі мали віру і ревність до відновлення звичаю віддавання шани Богові. Коротко кажучи, листи царя Єзекії були нагадуванням, щоб вони не забували про минуле і навернулися до Єгови: «І не будьте такі, як ваші батьки та як ваші брати, що спроневірилися Господеві, Богові їхніх батьків, і Він дав їх на спустошення, як ви бачите… Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його… і Він відверне від вас жар гніву Свого» (2 Хр. 30:7,8). Це нагадування містило думку не лише про теперішнє визволення, але також про повернення їхніх братів, які вже були депортовані. Але в північній частині царства було висміяно посланців, які розносили ці листи (10 в.). Чим більше хтось віддалився від Бога, тим більше був гордим і марнославним, як зазвичай буває. Без сумніву, це, власне, та пиха в значній мірі допровадила їх до знищення як народу. Всі, хто є в гармонії з Богом, є покірними, і лише такі отримують славне Господнє послання з визнанням та любов’ю; вони також добре ставляться до слуг, які його приносять. Ми також помічаємо, що їх післанництво в таких умовах свідчить про велику віру і посвячення Єгові, тому що, як вони самі, так і посланці, які їх запрошують, знаходяться в погорді і стають предметом насмішок невіруючих мас. ВІДПОВІДЬ НА ЗАПРОШЕННЯ Хоча небагато, та, як подає опис, досить значне число ізраїльтян впокорилися і прийшли з поколінь Асира, Манасії та Завулона (11 в.) і, очевидно, отримали благословення, якими Бог обдаровує тих, які впокоряються і залишаються слухняними. Разом з цією згадкою знаходимо ще одну, що також прийшли «багато» з поколінь Єфрема, Манасії, Іссахара та Завулона (18 в.). Таким чином, принаймні п’ять з десяти поколінь були представлені більш-менш чисельно, а з позосталих два вже були в неволі – Рувим та Ґад. Крім того, ми пам’ятаємо, що деякі ізраїльтяни з десяти поколінь раніше поєдналися з царством Юди, з огляду на пануюче в їх власному краї ідолопоклонство і кращі релігійні можливості в царстві Юди (2 Хр. 15:9). Здається, що в цілій Юдеї запрошення прийняти участь в святі Переходу було добре прийняте: «Також в Юдеї була Божа рука, щоб дати їм одне серце для виконання наказу царя та зверхників за Господнім словом» (12 в.). В результаті, того року зібралося незвично велике зібрання в Єрусалимі. Опис подає, що з часів Соломона, тобто впродовж двохсот п’ятдесяти років, не святкувалося свято Пасхи так, як тоді. Свято обходилося з великою радістю і задоволенням, зо співом і прославлянням Бога. Народ був настільки захоплений в своєму релігійному запалі, що на його пропозицію тижневе віддавання честі і слави святим речам в час Пасхи було продовжено на наступний тиждень (21-26 в.). В цьому місці відійдемо на хвилинку від нашої теми, щоб звернути увагу на той факт, що в той ранній період правдиві, вірні ізраїльтяни з царства десяти поколінь зібралися в царство двох поколінь. Пізніше, коли покоління Юди опинилося в неволі, більше не було можливості прослідковувати подальший поділ Ізраїлю. Виданий Кіром декрет, який дозволяв на повернення з неволі, оминув усі поділи і відносився до цілого Ізраїлю (Езд. 1). Вірні з усіх поколінь, які повернулися, були разом визнані Ізраїлем, і так до них відноситься Біблія. (Подивися симфонію і перевір записи Нового Заповіту, які говорять про Ізраїль). Це, власне, залишки Ізраїлю, а не лише Юди, були зібрані завдяки особливій ласці Божої угоди в Євангельському віці, тоді як всі інші були «засліплені» і відкинені від обітниць цієї угоди аж до моменту завершення збирання «вибраних» віку Євангелії, тобто духовного Ізраїлю (див. Рим. 11:7,25-32). Одночасно відновлення правдивої релігії, започаткованої Єзекією, не завершилося святкуванням цієї Пасхи. Воно наповнило народ ревністю у віддаванні честі Господу, ревністю в щедрій підтримці священників та Левитів, в утримуванні жертв і т.д., але також призвело до сильного руху проти будь-якої форми ідолопоклонства по всій Юдеї, поширюючись навіть на край, що належав десяти поколінням. В результаті наступило загальне знищення ідолів того краю, а також знищення пагорбів непристойності, посвячених розпущеному шануванню Ваала і т.п. Результат такого властивого навернення народу до Бога приніс йому та його цареві багато дочасних благословенств, згідно з Божою угодою, вчиненою з цим народом. Цар і народ стали дуже багаті, а їх десятина і жертви для Господа були не лише достатніми для утримання священників і Левитів, але ще багато поза тим залишалося, і потрібно було побудувати склади для його зберігання (2 Хр. 31). АНАЛОГІЇ В ДУХОВНОМУ ІЗРАЇЛІ Розгляньмо наступні аналогії, які мають місце в духовному Ізраїлі:
- Будь-яка правдива релігія асоціюється з порядком і чистотою, про що каже нам Апостол: «Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог» (1 Кор. 3:17). У згоді з цим ми можемо сказати, що кожен, хто намагається очистити Божий Храм і допровадити його до гармонії з Божим порядком, буде тепер благословенний, як Єзекія та його царство. Однак ми повинні пам’ятати, що нагороди, які були обіцяні духовному Ізраїлю, є духовними, а не дочасними благословенствами.
Як ми вже раніше зазначили, Господнє зібрання в теперішній час може вважатися Його символічним Храмом, хоча правдивим Храмом є переможна Церква. Тим не менше, буде властивим застосувати цей урок також до серця кожного з нас, оскільки, як зазначає Апостол, кожен християнин є Храмом Духа. По цій же причині Церква зазвичай може бути належно трактована як Храм Духа, посвячений і відданий Господу. Таким чином, кожен окремий християнин, виправданий та освячений через велику жертву примирення нашого Первосвященника, повинен зберегти себе (і, наскільки це можливо, усіх інших, пов’язаних з ним і пронизаних тим самим духом) від будь-якого опоганення світовістю, щоб в такий спосіб отримати очищення з нечистоти світовості, щоб таким чином отримати Господнє благословення в духовних справах. Увесь Господній люд повинен пам’ятати про потребу очищення з бруду світовості, і не лише минулого, але також від того, який тепер є в світі. Ми пам’ятаємо слова Апостола: «Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху» (2 Кор. 7:1). Однак недостатньо доконати саме очищення, його потрібно ще провести згідно з Божественними розпорядженнями. Як Єзекія, священники та Левити були очищені і посвячені «за законом Мойсея», посередника угоди між Богом та Ізраїлем, так і ми, які належимо до дому синів, маємо також старатися очищуватися та освячуватися в точній згоді з законом Христа, Посередника Нового Завіту. Як під Угодою Закону потрібно було дотримуватися формального ритуалу, так у Євангельському віці потрібно дотримуватися певних форм віри, слухати «здорової науки» і бути слухняним. Наше очищення не відбувається через кров бичків і козлів, але через заслугу дорогоцінної крові Христа, який не вимагає помсти на нас за Його смерть, але, навпаки, кличе про милосердя, прощення і милість для всіх, які через Нього приходять до Отця.
- Для нас також є урок в широкій концепції Єзекії про загальне святкування свята Пасхи всіма ізраїльтянами. Ті ж, котрі виявили бажання взяти участь у вшануванні Господа, мають вважатися братами і заохочуватися до цього. Посідання Єзекією широкого, багатого біблійного знання, яке стосувалося описаних подій, не було достатнім. Його обов’язком і привілеєм було упевнитися, чи між правдивим Господнім народом та зарядженнями, які стосувалися шанування Бога в Його домі, храмі, не було жодних розділяючих бар’єрів.
Подібно духовні ізраїльтяни повинні усвідомити собі, що всі «правдиві ізраїльтяни» становлять одне у Христі Ісусі, і всі мають буди оцінювані і трактовані як правдиві ізраїльтяни, які довіряють дорогоцінній крові Христа як великій викупній жертві за гріхи і посвячуються Господу на службу. Таке загальне визнання характеру християнина, у що ми з задоволенням віримо, посилюється в останньому столітті. Але є ще багато роботи в цьому відношенні: потрібно знайти усі сектантські перешкоди, знищити сектантські назви та віровчення, а правдиві християни (усі, які вірять в дорогоцінну кров Христа і є цілком посвяченими Господу, повинні бути слухняні вказівкам Його Слова, найкраще, як тільки можуть його зрозуміти) повинні перебувати разом і бути одним людом без інших різниць, крім того, що одні осягнули більше знання і вищий рівень посвячення, аніж інші – але всі повинні старатися дійти до повного зросту в Ісусі Христі (Еф. 4:13).
- Ми повинні також взяти урок з того, що таке післанництво про правдиву спільність правдивих ізраїльтян, а згідно з Божими обітницями усіх, не дивлячись на вірування і погляди, не завоювало б тепер популярності, як воно не було популярним серед багатьох і в ті часи. Тепер, як і тоді, більшість схильна висміювати і трактувати тих, котрі пропагують простоту, яка виявляється в Ісусі Христі, про що вчить Святе Письмо і було на початку практиковане в ранній Церкві, як фанатиків та мрійників. Не дивлячись на це, тепер, як і колись, деякі притягуються, як вони це собі усвідомлюють, властивим посланням – Правдою. Ми не сумніваємося, що багато інших почують цю новину, але не матимуть відваги поступати згідно її вказівок, як це, без сумніву, мало місце з деким в Ізраїлі. Однак певна частина з майже всіх сект, вірувань і груп буде притягнута. І виявиться, що це будуть люди лагідні, готові і охочі впокоритися. Горді натомість будуть підтримувати сектантство, дбаючи про пов’язані з тим почесті і становища, але вони не отримають спеціальних Божих благословенств. «Блаженні лагідні».
- Правдиве відродження релігійних почуттів щодо Бога, вшанування Його з «оздобою святості» і згідно з вказівками Його Слова, асоціюється тепер, як і в часи Єзекії, з загальним знищенням ідолів. О, як багато довкола нас ідолів, які Господній народ ревно повинен знищити! Ці ідоли мають багато різних форм і характеристик, але один спільний характер. Одним з тих ідолів, через які тисячі за тисячами падають ниць на землю, є Сектантство, ще іншим є Гроші, далі Жадоба, потім Самолюбна Амбіція, ще іншим Пиха, далі Вигода і, загалом, існує цілий легіон зі спільною родинною назвою – Самолюбство.
Кожен, хто через відкуплення дійшов до стану виправдання через віру і повного посвячення Господу через відкуплення в Ісусі Христі, кожен, хто шанує Господа в «оздобі святості», легко собі усвідомить огидний характер тих ідолів, які великий противник посилає кожному через гріх, щоб ми їм вклонялися і їх шанували. А пропорційно до нашої ревності в служінні Господу, пропорційно до міри Його Духа в наших серцях, ми самі будемо з запалом триматися здалеку від тих ідолів, підкоряючи не лише слова наших уст і вчинки нашого життя, але також усі наші думки під волю Бога в Ісусі Христі (1 Ів. 5:21; 2 Кор. 10:5).
BS №528 ’80:20; TP №391, ’88:117.

Теперішня Правда № 81, Весна 2023
Опубліковане Світло (Як Бог подавав правду для Свого люду протягом віків?)
ОПУБЛІКОВАНЕ СВІТЛО

«Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» − Пс. 119:105.
Розпочнімо нашу подорож за допомогою світла, опублікованого 178 років тому, яке стосується періоду, коли релігійний світ був просякнутий віровченнями Темних Віків (часу, коли світ переходив стан стагнації або занепаду) приблизно між 500 і 1500 роками нашої ери. Час релігійних забобонів, хрестових походів – час, коли релігійні війни між християнами та мусульманами розпочиналися головним чином з метою забезпечення контролю над святими місцями (серед яких був Єрусалим), які вважалися такими серед обох груп. В сумі вісім головних хрестових походів мали місце між 1096 та 1291 роками. Давайте ознайомимося з історією виникнення, розповсюдження та впливу книг перед Жнивом Євангельського Віку, під час цього Жнива й після нього. Ми, як посвячені Божі діти, маємо добру причину для радості, коли бачимо Божественне керівництво в наших працях від моменту початкового зрозуміння, коли проповідники та видавці почали відокремлювати світло від темряви, й аж до народження повного світла, коли воно було вже на часі − Прип. 4:18: «А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня», а також Іс.60:2: «Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється». Розпочинаємо з одного із вибраних Божих знарядь, який народився 15 лютого 1782 р., Вільяма Міллера. Він отримав лише 18 місяців формальної освіти, але його прагнення знання допровадило його до такого рівня самоосвіти, який дозволив йому зрозуміти просте, пряме свідоцтво Святого Письма. В 1844 р. брат Вільям Міллер у віці 62 роки розпізнав термін Вавилон як такий, що означає замішання. Цей термін застосовується у Святому Письмі до різних форм фальшивої релігії, які колись були чисті, а тепер стали піддані зіпсуттю. Ми вибрали кілька уривків Святого Письма, які допоможуть нам зосередитися на цьому питанні. В Івана 15:8 наш Господь каже нам: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої». Така віра мусить бути сповнена енергійності та активна: «Віра, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Якщо ми маємо правдиву віру і любов, то матимемо ревність, яка виявляється в добрих учинках і в радості від служіння нашому Небесному Отцю. Так, Мат. 7:19 каже: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається». Ці думки також відносяться до наших часів! Тепер повертаємося до нашого аналізу опублікованого світла. Вільям Міллер не поділяв впливів, які привели до фанатизму. Він заявив, що кожен дух повинен бути випробуваний Божим Словом, щоб ми знали, якого роду цей дух: «Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мат. 7:20). Тепер придивімся до приятеля Вільяма Міллера, проповідника Джозефа Марша; завдяки впливу Вільяма Міллера і зв’язкам з ним у 1851 році він опублікував книжку про славну реституцію під назвою The Age to Come (Наступаючий Вік). В ній він обговорює земне передтисячолітнє Царство Христа і представляє думку на тему поган, що живуть в час повернення Христа. Також британський педагог, Генрі Данн, написав наступні чотири книжки, одна з яких містила 700 сторінок і навчала, що неспасенні померлі будуть пробуджені на пробу до вічного життя. Ще інший, Яків Блейн, був зацікавлений працею Генрі Данна і цитував її. Яків Блейн в 1871 р. написав і опублікував книжку Hope for our race and God’s government Vindicated (Надія для нашого роду і Божий уряд підтверджені). Тепер звернімо нашу увагу на братів Джорджа Сторса і Джорджа Стетсона, які були сучасниками тих братів, про яких ми згадали вище. Мої дорогі брати, якщо ви колись застановлялися над цінністю релігійного навчання матері, то уважно прочитайте подані нижче думки. Мати Джорджа Сторса збирала своїх дітей навколо себе, щоб навчати їх про справи, що стосувалися Бога та Ісуса. Оскільки кальвінізм був єдиним доступним навчанням, то вона старалася, як тільки могла, протидіяти цьому фаталістичному богохульству і передати їм, що коли вони шукатимугь Господа, то знайдуть Його. Це призвело до того, що в розумі молодого Джорджа повстало глибоке прагнення стати християнином. «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мат. 6:33). У віці 18 років Джордж Сторс під час роздумів був настільки вражений почуттям доброти, яка походила від Бога, що постановив шукати Господа, аж доки не знайде Його. Одного разу під час розмови зі своєю матір’ю він згадав, що любить слухати когось, хто з почуттями говорить про Ісуса. Його матір запитала тоді: «Чи ти вважаєш себе християнином?». На це він відповів, що дуже зацікавлений цим питанням. Мама сказала, що вже давно про це думала, і з того часу вони обоє проводили часті розмови і разом молилися. Вона була для нього матір’ю у багатьох значеннях цього слова, й тому він ніколи не переставав дякувати Богові за неї. Потім він одружився і вступив в Конгрегаційну Церкву, а через шість з половиною років померла його дружина. Тоді він вперше почув методистського проповідника. Про це він сказав: «Їхнє пекло було гарячим, але їх вільна ласка намагалася злагодити деякі з їхніх богохульств». Джордж знову одружився і приступив до методистського служіння. Він швидко переконався, що не може віддати своїх переконань в руки єпископів. Після шістнадцяти років він відмовився від цього служіння! В 1837 р. на підлозі вагону потяга він знайшов брошуру, яка говорила про знищення як остаточну долю безбожних. Після довгих досліджень він зробив Біблію і тільки Біблію підставою своїх поглядів. У 1841 р. він ввійшов до групи лідерів, які підтримували брата Вільяма Міллера та його вчення про другий прихід. Наступний важливий крок в житті брата Сторса настав тоді, коли він несподівано був запрошений зайняти становище пастора в м. Олбані в штаті Нью-Йорк, де вже були знані його погляди на тему умовного безсмертя. В 1842 р. він відчув, що мусить чітко пояснити своє розуміння. Тоді вперше церква була заповнена вщерть. Свої роздуми він виклав у шести проповідях, які пізніше були опубліковані. Ціль шести проповідей брата Сторса була виражена в підзаголовку: Чи існує безсмертя в гріху і стражданні? (1) Безсмертя тягне за собою вічні страждання. Тут він заявив, що такі вчення походять від Платона, а уявне безсмертя душі є чистим припущенням. (2) Смерть є цілковитим позбавленням життя. В цій проповіді він підкреслює, що загинути означає перестати існувати, як вчив Ісус, а загибель означає смерть, а не життя в нещасті. (3) Смерть є знищенням свідомого існування. Він додає, що грішні люди були уражені смертельною хворобою (гріхом) цілковитого знищення свідомого існування. (4) Отці церкви поєднували філософію з Біблією. Він цитує Енфілда, який стверджує, що деякі Отці Церкви намагалися поєднати поганську філософію з християнством. Чому вчить Святе Письмо? «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго» (1 Сол. 5:21). (5) Безсмертна душа походить з платонізму. Ясне і правильне розуміння цього вчення братом Сторсом було прийняте ним з трактату, написаного Генрі Ґрю, який він знайшов на підлозі потяга в 1837 р.. Брат Сторс стверджує, що вчення про безсмертя душі походить від філософів-платоністів, а не з доктрини Святого Письма. (6) Відсутні біблійні докази існування вічного гріха і страждання. В проповіді під номером 6 брат Сторс підкреслює, що навернені − ті, котрі прийшли з язичництва, найімовірніше мали намір поєднати поганську філософію з християнством. Свою проповідь він завершує закликом: Прийдіть до Дарувальника Життя – вхопіться за життя вічне! 1843 р. брат Сторс розпочав працю редактора The Bible Examiner (Дослідник Біблії) і невдовзі почав здобувати успіх на цьому полі. Розгляньмо тепер деякі доктрини, яким навчав брат Джордж Стетсон, який народився в 1814 р. в Огайо і був начальником пошти в місцевості Олена. Наступна згадка говорить про нього як про лікаря Стетсона, який практикував в 1851-1855 роках. Наступна історична згадка стосується Джорджа Стетсона і Джонаса Вендела, який впродовж кількох років служив у зібранні в Норволк, Огайо. Читаємо про це у виданні The World Crisis (Світова Криза), написаному в 1873 р. Джонасом Венделом. Брат Стетсон помер у своєму домі в Едінборо, в Пенсильванії, в 1879 р.. Похоронне богослужіння відбулося в звичайному залі, оскільки він був більшим за будь-яку іншу з місцевих церков. Воно відбулося в неділю і з огляду на взаємоповагу усі церкви були замкнені, а пастори взяли участь у цьому богослужінні. Останнім проханням брата Стетсона було, щоб пастор Ч.Т. Рассел виголосив проповідь на його похороні. В похоронних урочистостях приймали участь близько 1200 осіб, що є доказом великої поваги, якою користувався брат Стетсон. Наш Пастор, а також вірний і мудрий раб Господа, брат Рассел, завершив похоронну промову такими словами: «Правда коштувала йому дуже дорого, але він купив її з радістю!». Також подано, що дім брата Стетсона знаходився в Едінборо, Пенсильванія, і він був одним з тих, хто став особливим слугою Бога. У віці шести років Пол. С. Л. Джонсон приймав участь в похороні брата Стетсона і вперше побачив там пастора Рассела. Брат Джонсон сказав, що добре пам’ятає атмосферу честі і сповненої жалю пошани, які були виявлені під час цього жалобного богослужіння. Приблизно через два місяці помер брат Сторс. Пастор Рассел під час похоронної промови сказав: „Наш брат тільки ввійшов в 84 рік життя і часто хворів. Він був вірним слугою і невдовзі ввійде в радощі Господа. Оплакуємо втрату приятеля і брата у Христі“. Ця інформація породжує питання: Як брат Рассел пізнав і зрозумів Боже Слово? У 1870 р., після дворічного дослідження похмурих пустель поганства, брат Рассел піднявся майже зі стану розпачі, приходячи до релігійної правди завдяки служінню Джонаса Вендела, проповідника групи Другого Адвенту. Це був той самий чоловік, який служив разом з братом Стетсоном. Завдяки опублікованому світлу тих всіх Божих слуг пастор Рассел переконався, що Біблія є правдивим Божим об’явленням для людства, і що вона не вчить ні про безсмертя людини, ні про вічні муки. Брат Рассел зустрівся з братами Стетсоном і Сторсом, коли отримав публікацію The Bible Examiner. Брат Сторс впродовж років стверджував, що Адам спровадив на людство гріх і смерть, а не вічні муки, а Ісус, з Божої ласки, дав Себе на викуп за всіх. Будучи наповнений такими ученнями, The Bible Examiner справив на бр. Рассела найбільш корисний вплив. Потреби бр. Рассела, пов’язані з його розвитком і приготуванням до служіння були задоволені в особливий спосіб, не стільки завдяки усним переказам, скільки через статті і листи, які містилися в The Bible Examiner. Цей журнал і листи читали інші члени зібрання, як також сам брат Рассел. Члени цього біблійного зібрання бачили, як брат Рассел зростав у знанні, яке брати Стетсон і Сторс виливали на нього. Жоден з них не знав тоді, ані не усвідомлював, що брат Рассел був тоді приготовлюваний до уряду домоправителя над Господньою челяддю, як спеціальний представник Ісуса, бо це, власне, означало таке помазання! Це було показано в його управлінні жнивом, як також в провадженні дискусій в той час. Брати Стетсон і Сторс, які працювали з пастором Расселом, усвідомлювали собі цей факт. А через кілька років після помазання антитипічного Давида, помираючи, вони завершили своє служіння. Як антитипічний Самуїл, брати Стетсон і Сторс розпізнали, що тим, що залишився, − тим, котрий мав пасти вівці, − був пастор Ч.Т. Рассел. Продовжуємо нашу подорож, обговорюючи світло, опубліковане 136 років тому, коли релігійний світ був просякнутий віровченнями (основами віри) з Темних Віків, з періоду між 500 і 1500 роками нашої ери. Тому це було небачено, щоб молодий чоловік – Ч.Т. Рассел, який мав 34 роки − розглядав різні погляди і написав та опублікував книжку, яка їх пояснювала. Вивчаючи ці погляди, ми помічаємо в цих досягненнях відвагу і запал духа автора, не дивлячись на гнітючі перешкоди, а також бачимо багату спадщину, яку він нам залишив. Ми прагнемо разом з Вами заглибитися в історію розвитку, поширення і впливу цієї книжки в період Жнива і аж до наших часів. Правди, які містяться в книжці Божий План Віків (Р1), стали зрозумілі впродовж 16 років, 1869-1885, при чому значна частина процесу написання мала місце в 1882-1886 роках. Нашим бажанням є, щоб Ви зрозуміли, як Божа рука супроводжувала появу цієї книжки, а також, щоб ми побачили вплив іншого опублікованого світла, написаного вибраними Богом авторами. Ми хочемо поділитися з Вами прізвищами деяких із них! Джозеф Марш, співпрацівник Вільяма Міллера, написав книжку, опубліковану в 1851 р. (за 34 роки до 1 Тому), під назвою The Age to Come (Майбутній Вік). В ній він обговорює земне передтисячолітнє Царство Христа. Він вірив, що під час повернення Христа житимуть погани. Генрі Данн написав принаймні чотири книжки, в яких він навчав, що неспасенні померлі будуть пробуджені на пробу до вічного життя. Яків Блейн у 1871 р. опублікував книжку Hope for our Race (Надія для нашого Роду), а також God’s Government Vindicated (Божий Уряд Підтверджений). Джордж Сторс в 1871 р. опублікував книжку під назвою: Promise and Oath of God to Abraham (Обітниця і Присяга Бога для Авраама). Брат Сторс заявив, що майбутня проба щодо життя є запевнена обітницею, даною Авраамові. В 1873 р. він видав наступну книжку The Divine Plan in the Government of our Race (Божий План в Управлінні нашим Родом), в якій він накреслив епохи Божого плану, як їх тоді розуміли. У значній мірі успіх 1 тому виникав з того, що він був побудований на успіхах або поразках тих попередніх книжок – опубліковане світло на часі! В 1880 р. один зі співпрацівників пастора Рассела, Джон Г. Патон, написав Day Dawn (Світанок Дня), представляючи дві теми, реституцію і пророцтво часу, а опублікована вона була А.Д. Джонесом, який також розпочав публікацію під назвою Zion’s Day Star (Зоря Дня Сіону). В 1877 р. Н.Г. Барбур і Ч.Т. Рассел видали свою книжку The Three Worlds (Три Світи). Вважається, що стаття з Трьох Світів була першою, яка поєднувала ідею реституції з пророцтвами часу – пізніше ці теми розглядалися в 1, 2 й 3 парусійних томах. Це була велика кількість опублікованого світла, однак це ще не була вся правда. Тепер дозвольмо нашому розуму повернутися в часі на якихось 3100 років до останнього судді і першого пророка. Самуїл був посвячений Богові в момент народження сповненою вдячності матір’ю і вихований в святині в Шіло священником Ілієм. Самуїл, найбільший патріот Ізраїлю і речник Бога, з гнівом засудив Саула і таємно помазав Давида на царя. 1 Сам. 16:1 каже: «І сказав Господь до Самуїла: Аж доки ти сумуватимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Наповни рога свого оливою, та й іди, пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його». Знову перенесемося до часу, коли Бог наказав антитипічному Самуїлові, щоб той наповнив свій розум (ріг з 1 в.) відповідними правдами і знайшов вибранця з-поміж номінального люду (Єссея), який любить і досліджує Біблію. Бог через засади Свого Слова, через Свого духа і провидіння почав у 1846 р. промовляти до Вільяма Міллера, який зауважив, що видатні лідери номінальної церкви були відкинені Господом. Він також визнав, що, подібно до Самуїла, був занадто старий і змучений, щоб бути лідером, і тому шукав когось вибраного Богом. В 1846-1871 роках брати Джордж Сторс і Джордж Стетсон як члени антитипічного Самуїла шукали лідера для Господнього люду. Антитипічним наймолодшим сином Єссея був Ч. Т. Рассел. Як Ч.Т. Рассел пізнав і зрозумів Слово Боже? В 1868-1870 роках, після дворічного дослідження понурих пустель поганства, брат Рассел піднявся майже зі стану розпачі, приходячи до релігійної правди завдяки услузі вибраного Богом знаряддя Джонаса Вендела, проповідника Другого Адвенту, який переконав його, що Біблія є Божим об’явленням. Перебуваючи під впливом служіння Джонаса Вендела, пастор Рассел дійшов до такого розумового настрою, що готовий був досліджувати Біблію як Божественне Об’явлення. Читання пастором Расселом журналу Дослідник Біблії було найбільш корисним для майбутнього визначення пастора Рассела як антитипічного Давида. Брати Стетсон і Сторс, як члени антитипічного Самуїла, мали привілей помазати пастора Рассела на антитипічного Давида в 1871-1874 роках. Пастор Рассел мав 19 років, коли розпочалося це помазання. Завдяки опублікованому світлу тих всіх Божих слуг пастор Рассел переконався, що Біблія є правдивим Божим об’явленням для людства, і що вона не вчить ні про безсмертя людини, ні про вічні муки. Як посвячені діти Всемогутнього Бога ми знаходимося під враженням біблійної правди, що Бог є за стерном і вибирає тих, котрі будуть Йому служити! Тепер проаналізуймо біблійну історію Самуїла. В 1 Сам. 1:13,15,20,27,28 читаємо: «А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п’яну». 15 в.: «А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем». 20 в.: «І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім’я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його». 27 в.: «Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього». 28 в.: «А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа. І вклонилася там Господеві». Ми всі знаємо, як Бог послужився Самуїлом. Як сильно ця історія нагадує нам історію матері брата Джорджа Сторса, коли вона зібрала своїх дітей, щоб вчити їх про Бога, Ісуса і розказати про посвячення Джорджа Господу. Пані Сторс сказала до Джорджа: Ти шукатимеш Господа і знайдеш Його. О, мої любі посвячені брати, ми можемо мати докладно таку ж довіру до тих, котрих Бог вибрав як антитип Самуїла! Через тих Божих слуг пастор Рассел був вибраний на становище домоправителя над Господньою челяддю як спеціальний представник Ісуса, про що ані він сам, ані інші не знали. Пастор Рассел одержав дуже солідний фундамент, на якому міг будувати. В 1878 р. пастор Рассел виголосив серію проповідей, які пізніше були опубліковані в газетах Пітсбурга і у Вартовій Башті Сіону. Вони були наступними: (1) Ціль повернення нашого Господа, (2) День суду, (3) Спосіб другого приходу, (4) День Господній, (5) Коли прийде Христос. В тих назвах ми можемо зауважити вплив брата Вільяма Міллера як прихильника Другого Адвенту. Пастор Рассел опублікував також трактати, які пізніше поєднав у 164-сторінкову брошуру під назвою: «Пожива для Думаючих Християн». Вона сягала тиражу в півтора мільйона екземплярів. Пастор Рассел мав також серію шести проповідей, які вияснювали Божий план віків. Згадка про це є подана в R 0347 (1882 р.), але ми не знаємо деталей, які містилися в тих проповідях. Пастор Рассел почав розуміти Левит 16 і написав статтю в R 0072 (1880 р.) під назвою «Тіні Закону», в якій заявляв, що Закон Мойсея був поданий в найдрібніших деталях і його слід було дотримуватися зі скрупульозною точністю. Якщо це правда, то наскільки ж ми повинні старатися докладно відчитати значення тих образів, виконання яких тривало роками і які детально представляють усі різноманітні риси праці примирення між Богом і людиною. Восени 1879 р. вперше під час Жнива Євангельського Віку два спасіння, як вони були представлені в типах Скинії, стали більш ясні для пастора Рассела. В Тінях Закону він написав про посвячення священства. Пастор Рассел, молячись і досліджуючи впродовж трьох днів, намагався одержати світло на тему Лев. 16. Через кілька тижнів після того, як воно прийшло, він зібрав своїх головних співпрацівників на восьмиденний семінар, де представив їм своє занепокоєння, боротьбу і молитви до Бога про освічення. Він пояснив їм свої відкриття і вони разом обговорили нове світло щодо Скинії. Це було під кінець листопада і на початку грудня 1879 р. Ці вибрані Божі знаряддя наповнили житницю правди поживою на часі так, щоб Ч.Т. Рассел став домоправителем над усім Божим маєтком (Мат. 24:45-47). В січні 1880 р. пастор Рассел написав для лютневого видання Вартової Башти свою першу статтю на тему нового світла, яке походило зі Скинії. Більше як через рік він опублікував книжку Тіні Скинії, яка багатьма вважалася його найкращим опублікованим світлом. Пояснення, які стосувалися реституції, друкувалися ще перед виданням 1 Тому Досліджень Святого Письма. Ми розуміємо, що частина успіху цього тому виникала з того, що він з’явився, основуючись на успіху тих раніших пояснень або відсутності такого успіху. Хоча велика частина 1 Тому походила з існуючого раніше матеріалу, також було трохи таких пояснень, які були написані наново в період приблизно чотирьох років. Старі і нові праці були вміло поєднані, щоб творили узгоджену цілісність. В квітні 1882 р. в R 0335 пастор Рассел накреслив попередній план книжки: Millennial Day Dawn (Світанок Тисячолітнього Дня). Він сказав, що вона буде містити декларацію того, що ми розуміємо як Божий план, і що це буде книжка, яку ми захочемо досліджувати самі і позичати іншим зацікавленим. Назва Millennial Day Dawn (Світанок Тисячолітнього Дня) була вибрана, щоб відрізнити її від публікації Day Dawn (Світанок Дня) авторства Джона Г. Пейтона, а крім того люди могли її ототожнювати з тим опублікованим світлом на тему реституції і часових пророцтв. До часу публікації назва була змінена на Millennial Dawn (Світанок Тисячоліття) і описувала виключно план віків. Як же ми за це вдячні! Існують різні видання 1 Тому з певними змінами в передмові і тексті, які були необхідні; напр., коли назва серії була змінена на Дослідження Святого Письма. У виданні за 1937 р. поміщена також передмова пастора Джонсона, як і авторська передмова пастора Рассела. Сума всього, чим ми з вами поділилися, принесла плід на 350 сторінок опублікованого світла. Шануймо цей багатий дар, який ми одержали!
РТ № 778, ʼ2022:18; ТР № 561, ʼ2022:18

Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
Молодість Даниїла та його друзів у Вавилоні
Молодість Даниїла та його друзів у Вавилоні

Даниїл 1

«І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверниться» (8 в.).
Святе Письмо представляє нам Даниїла як одного з тих, кого полюбив Господь. Його вірність Всевишньому вражаюче показує пророк Єзекіїль, через якого Господь, говорячи про незмінність Своїх присудів, які невдовзі мали торкнутися юдейської землі, сказав: «А коли б серед неї були три мужі: Ной, Даниїл та Йов, вони в своїй справедливості врятували б лише свою власну душу» (Єз. 14:14). Ці слова були сказані Єзекіїлем незадовго перед спустошенням Єрусалиму, коли Даниїл перебував у Вавилоні, в якому досяг дуже визначного становища і, без сумніву, його слава дійшла до його рідного дому. Даниїл, разом з Йоякимом, юдейським царем, а також з багатьма визначними людьми з ізраїльської землі, був узятий до неволі, перш ніж настала остаточна неволя за днів Седекії, коли була спустошена земля, залишившись без мешканця, і коли розпочався сімдесятилітній період спустошення. Даниїлу було близько чотирнадцяти років, коли він потрапив до вавилонської неволі, в якій дожив до пізньої старості, досягши віку понад сто років (Дан. 1:21). Книга Даниїла є однією з тих, проти яких так звані «вищі критики» витрачають багато зусиль; тоді як одні схильні називати її фікцією, інші заявляють, що вона є історією, яка описує панування Антіоха Епіфанія (який жив приблизно через сто років після смерті Даниїла), і що вона була написана якимсь невідомим автором, який для маскування вжив ім’я Даниїл. Сучасна наука та вищі критики залишаються в значній опозиції до всього, що має характер правдивого пророцтва – до всього, що могло б вказувати на пряме Божественне натхнення і намагалося б в якому-небудь значенні цього слова провіщати майбутнє. Книга Даниїла, перевершуючи всі інші, наділена тими характеристиками, і тому більше, аніж будь-яка інша книга Старого Заповіту, засуджується тими людьми. Та Господь заздалегідь попередив нас через апостолів і пророків про цих людей, чия мудрість стане для них самих пасткою й сіткою, так, що «загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається [затьмариться]» (Іс. 29:14; 1 Кор. 1:26-29). Також наш Господь звернув увагу на те, що ці речі приховані від мудрих і розумних, а об’явлені немовлятам – зрозумілі для тих, хто не вихваляється мудрістю, яка вважається такою в світі (Мат. 11:25). Яким же правдивим стосовно фактів виявляється це твердження! Тоді як багато великих та вчених спотикаються на твердженнях вищого критицизму та інших формах невірства, Господні «малі», тихі й покірні, що надаються до навчання через Слово Отця, є поінформовані і зростають в ласці і знанні Правди. Тим, які добре тримають у своїй пам’яті образи і пояснення пророцтв Даниїла (подані у Студіях Святого Письма, 1-3 Томи), немає потреби представляти детальні аргументи, щоб довести, що прекрасна Книга Даниїла не є фікцією, але книгою, що прекрасніша за будь-яку написану фантазію. Також буде зайвим казати їм про те, що це історія подій, які мали місце в 167 р. до н.е., і які помилково подаються як особисте пророцтво самого Даниїла, тому що вони бачать його виконання в минулому, теперішньому і майбутньому в ширших, прекрасніших і більш дивовижних масштабах, аніж усе те, що сталося в згаданому вище році. В етапах виконання цього пророцтва вони помічають незаперечні докази діяльності надлюдського розуму, а також те, як заявив Даниїл, що Всевишній Бог об’явив в ньому таємниці Свого Плану, які ще відносяться до майбутнього. НАВЧАННЯ ДАНИЇЛА ТА ЙОГО ТОВАРИШІВ З нашої лекції виникає, що Даниїл та інші єврейські полонені опинились у Вавилоні, де, згідно зі звичаєм, цар обрав певне число найбільш багатообіцяючих молодих бранців, які повинні були пройти трирічний курс навчання. На той час Вавилон був науковим центром. Без сумніву, це мало подвійну мету: вавилонський монарх намагався таким чином пов’язати свою імперію з наукою і знанням світу, а також розвинути дружню атмосферу між Вавилоном та іншими державами, над якими він мав владу, щоб чужі народи відчували більшу зацікавленість Вавилоном, як центром світової імперії і були більш задоволені правами та постановами, які від нього походили, знаючи, що представники їхніх народів служили у царя радниками, тобто секретарями – магами, астрологами та мудрецями, як їх тоді називали. Вибір чотирьох молодих ізраїльтян, без сумніву, був справою Божественного провидіння, і зі значення їхніх імен ми можемо зробити висновок, що всі вони були дітьми релігійних батьків. Значення їхніх імен є наступним: Даниїл – «Бог мій суддя»; Ананія – «Бог милосердний» ; Мисаїл – «Такий, як Бог»; Азарія – «Бог помічник». Таким чином, Єгова, допроваджуючи до занепаду народ по причині його гріховності, зробив спеціальні приготування для тих з народу, які були Йому вірні, не дивлячись на те, що сам народ перебував в неволі. Вибираючи цих чотирьох євреїв для навчання у вавилонській школі, начальник євнухів за звичаєм дав їм нові імена, щоб перервати їх почуття ідентичності з рідним домом і прищепити почуття спільності з царством Вавилону, тому він дав їм імена: Валтасар, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо. Здається, що вже з самого початку Даниїл особливо виділявся в цій четвірці – це було наслідком Господньої ласки, і хоча всі четверо користувалися спеціальними благословенствами, його часткою були видіння та об’явлення. Даниїл користувався особливою прихильністю з боку начальника євнухів, який взяв юнаків під свою опіку, як читаємо про це: «І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником евнухів» (9 в.). Ми не повинні думати, що ласка, як з боку Бога, так і людини, була чимось цілком незалежним від самого Даниїла, навпаки, правильно поступимо, якщо зробимо висновок, що з народження (спадково), а також в результаті виховання побожними батьками Даниїл мав благородний, приємний і визначний характер, який не лише краще його підготував, щоб стати речником Господа, але також призвів до того, що всім, з ким він зустрічався, Даниїл здавався скромним, стриманим і привітним. Яка чудова лекція не лише для молодих людей, але також для батьків! Наскільки необхідно, щоб ті, котрі стараються виконувати Божу службу, доклали зусиль в здобутті таких рис характеру, які б подобалися Богові! А якщо хтось збагне, що зовсім не має друзів, то правильним буде, якщо він припустить, що частина провини лежить на ньому самому. Було б правильним, якби всі такі старалися розвивати чемність і лагідність за всяку ціну, окрім принципів! Тільки Ізмаїл повинен був пережити те, що рука всіх обернеться проти нього, а його рука – проти всіх (Бут. 16:11,12). Натомість ті, котрі переживають досвідчення Ізмаїла, повинні побоюватися, що мають його характер, і тому вони повинні пильно дбати про милість перед престолом милосердя, через яку могли б перемогти ганебні риси та звички. Тільки тоді, коли ми будемо зненавиджені по причині нашої лояльності до Правди (прямо чи посередньо), ми зможемо відчувати задоволення або бути переконані, що терпимо в ім’я справедливості. Як зауважує Апостол, деякі страждають як злочинці і як ті, хто втручається в чужі справи, або по причині грубості, невихованості чи браку мудрої поміркованості, які дораджує Господнє Слово (1 Пет. 4:14-16, Хом.; Фил. 4:5; Як. 1:5). Але не забуваймо, що нечемність, яка є частиною самолюбства, набагато швидше може бути витіснена з серця, аніж з життя. Всі повинні черпати заохочення з думки, що Бог та Його народ, який дивиться на все з Божої точки зору, судить Божих синів не по тілу, а по духу, тобто по намірах їх розумів, їх сердець, і вони терпеливі до слабостей тіла, якщо існують докази, що новий розум старається підпорядкувати тіло під свій контроль. Серед тих чотирьох єврейських юнаків Даниїл від початку виявився лідером, а його лідерство провадило у правильному напрямку. В новому краї і нових умовах слабкий характер, правдоподібно, був би повністю знищений. По-перше, сам факт обрання, навіть в пробному значенні, на радника царя, безперечно, був великою честю. Неглибокий розум був би схильний до марнославства, пихатості, гордості, зарозумілості і т.п., тобто до рис, які уповільнили б справжній прогрес у навчанні, і тим самим він зменшив би свої шанси бути остаточно вибраним царем царем на його радника. Та більш важливим був би факт відокремлення від Бога, тому що Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (1 Пет. 5:5). Даниїл міг сказати собі, як сказали б деякі: Я тепер далеко від ізраїльського краю і тісно пов’язаний з вавилонським двором, тому для мене було б корисним забути і залишити Божі закони та їх практикування, тому що вони стосувалися мене лише у моєму власному краї, а тут, далеко від обіцяної землі, я тепер можу в кожній ситуації поступати так, як це роблять кращі з вавилонян. Але Даниїл, навпаки, зробив дуже мудру постанову в своєму серці щодо того, що його народ був відірваний від обіцяної землі по причині свого непослуху щодо Бога, і він буде більш старанним в чиненні тих речей, які подобаються Всевишньому, і тому швидко знайшов можливість реалізувати свої постанови. ТВЕРДЕ РІШЕННЯ ДАНИЇЛА ТА ІНШИХ Завдяки царському указу ці студенти мали добрі порції їжі, – правдоподібно, значно кращі, аніж ті, до яких вони раніше звикли, – а застереження, що виникли в розумі Даниїла, не були викликані самозреченням, але виникали виключно з релігійного обов’язку. Ізраїльтянам, які були під угодою Закону, було заборонено споживати певні продукти, які зазвичай споживали інші народи, наприклад, м’ясо свині, кроля, вугрів, устриць і т.п., і, по-суті, будь-яке м’ясо, яке не було отримане через забиття, що полягало у знекровленні тварини аж до настання смерті, тому що Закон особливо забороняв вживання крові за будь-яких обставин чи умов. Їжа царського дому не була приготована згідно з тими принципами, і молодий єврей усвідомив собі, що не може мати надії на якусь зміну в цьому відношенні, і був занадто мудрий, щоб когось обвинувачувати. Він досить добре знав, що Божий Закон, якому він був підданий як єврей, не мав відношення до поган, тому Даниїл не намагався робити будь-яких спроб втручатися в загальні розпорядження. Тож прохання Даниїла було дуже простим, бо він просив дозволити йому дуже просту, недорогу дієту з ярини, яка, без сумніву, готувалась як частина загальної їжі домочадців. Якби це прохання було виконане, то це б нікому не завдало ніяких клопотів, а Даниїл зберіг би себе від «скверни» під умовами єврейського Закону. Здається, що товариші Даниїла під впливом його рішення долучилися до його прохання. Начальник євнухів, який був прихильний до Даниїла, боявся за своє становище, якби така проста дієта, як він підозрював, виявилась недостатньою і хлопці підупали на здоров’ї під час навчання. Врешті-решт, було узгоджено зі слугою (або підчашним), що питання дієти буде піддане десятиденній пробі. Так виявилась віра Даниїла в Бога. Даниїл пересвідчився, що навіть якщо така дієта не може бути у всіх відношеннях найкращою, то, все ж, це був єдиний можливий для них спосіб поступування, за допомогою якого вони могли уберегтися від порушення Божого Закону, тому Даниїл вірив, що Бог підтримає його в певній потрібній мірі і, як бачимо, він тут не розчарувався. Тут міститься лекція для всіх представників Господнього люду. Нашим обов’язком є не лише дослідження Господньої волі, але також глибоке роздумування над обставинами та умовами, які нас оточують, а також старання про таке помірковане поступування в житті, яке, перш за все, усім дало б Боже визнання і також принесло б якнайменше клопоту, незручностей і незадоволення іншим. Врешті-решт, обов’язок, який лежить на нас, передбачає довірливе сполягання на наглядаючу мудрість і провидіння Господа. «А ці четверо юнаків, дав їм Бог пізнання та розуміння в кожній книжці та мудрості, а Даниїл розумівся на всякому видінні та снах» (17 в.). Коли читаємо ці слова, то не повинні розуміти, що це пізнання та розуміння були чимось цілком чудесним, як було з розумінням видінь та снів, які були дані лише Даниїлові. Скоріше, ми повинні думати, що підлягаючи впливу, так би мовити, законів природи, четверо юнаків, які мали досить сильні характери, щоб ходити дорогою самопожертви в ім’я справедливості, мали також відвагу і силу характеру в стосунку до всіх своїх справ та навчання. Ми можемо припустити, що їх характеризує рішучість в питанні їжі, яка наказувала їм краще зректися самих себе, аніж порушити Боже Право, що означало для них розумову і моральну дисциплінованість, яка могла бути корисною тим чотирьом юнакам в кожній справі щоденного життя. Тут є наука для кожного християнина. Багато хто схильні думати, що дрібні справи життя є маловартісними, але кожен, хто досягає певного рівня в якійсь галузі життя, той, звичайно, дізнається, що ці досягнення в значній мірі були насідком рішучої сили волі, і що майже неможливо мати сильну волю в стосунку до важливих речей, якщо людина є безвідповідальною і податливою на будь-які впливи, навіть, якщо вони менш важливі. Звичка – це чудова сила, як у випадку зла, так і добра, а хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка, які не навчилися самоконтролю в стосунку ДО малих, а в дійсності до всіх речей, не можуть очікувати, що будуть в стані ВИявити самоконтроль, коли матимуть справу лише з найбільшими і найважливішими справами. «МАЙ ВІДВАГУ БУТИ ДАНИЇЛОМ» Іншими словами, стосуючи обговорюване тут питання до християн, ми могли б сказати, що кожен, хто взагалі хоче стати «переможцем», повинен прикладати зусилля в даному напрямку, – великі і малі, – коли сумління та принципи їх вимагають. Лише той, хто є вірним в найменших справах, може очікувати, що виявиться вірним також в більш значних справах, і такою, беззаперечно, є Господня точка зору в даній справі. З Господньої точки зору всі справи, що мають місце в теперішньому житті, є малими у порівнянні з майбутніми речами. У зв’язку з цим Господь покликує «переможців», яких характеризує загальна вірність принципам, навіть у малих справах, а ця вірність виявить нахили або характер, якому можна буде довірити велику відповідальність, пов’язану з Царством (Лук. 16:10; Мат. 25:23). Наприкінці трирічного періоду навчання, коли Даниїл мав близько сімнадцяти років, прийшов час екзамену перед царем, і, як можна було сподіватися, Даниїл, разом зі своїми товаришами, зберігши вірність Господу і стараючись в першу чергу чинити Його волю, показали, що є більш розвиненими, аніж їхні товариші, і вони були прийняті до складу царської ради. Ми могли б взяти з цього урок, навіть оминаючи образне значення тих подій, хоча ми так не робимо. Ми могли б сказати, що є певна відповідність між позицією Даниїла і його товаришів та позицією тих, які були покликані Отцем до царювання в Царстві разом з Ісусом, нашим Господом. Не всі, котрі були покликані, не всі, котрі стали на шлях навчання, отримали обітницю прийняття. Навпаки, багато було покликаних, але небагато буде вибраних. Та характер тих, які будуть вибрані, буде в багатьох відношеннях відповідати характеру Даниїла і його товаришів. Не всі мають лідерського духа, як Даниїл, і не всі мають видіння, об’явлення та здібність пояснення, як було з ним, але всі мають того самого духа посвяти принципам праведності, і ця посвята буде крок за кроком випробувана під впливом Господнього провидіння на вузькій дорозі, якщо ми будемо йти в сліди Того, Хто є для нас прикладом – нашого Даниїла, нашого Вождя, нашого Господа Ісуса. Тому нехай усі, котрі вимовили ім’я Христа, відвернуться від беззаконня. Нехай усі такі залишаться вірними: «Май відвагу бути Даниїлом*». Ще інша думка вказує на те, що чиста духовна їжа є дуже важливою для Господньої черідки, і що ті, котрі осягнули знання Правди, повинні стримувати себе від будь-якої духовної їжі, яка є опоганена. Якби здавалося, що таке поступування обмежить духовне меню, а також можливості єднання з вавилонянами (християнськими групами, що вчать помилковим вченням) при їх столі, але принесе компенсуючі користі, тому що навіть найменші духовні благословенства і можливості, які Господь зішле своїм вірним, обернуться їм на духовне добре. Проведімо дослід, подібний до того, який пройшли Даниїл і його товариші, і побачмо, чи ті, котрі будуть кормитися чистим харчем Господнього Слова і котрі відкинуть пишну показність і опоганену їжу вавилонян, матимуть ясніше духовне обличчя чи не матимуть – навіть після короткої спроби. Але не думаймо, що досягнемо будь-чого лише через стримування себе від вавилонських порцій і доведення себе до духовного голоду. Кожен, хто стримується від популярних та опоганених продуктів, повинен шукати і вживати просту і не опоганену їжу, яку в своєму провидінні дасть нам Господь, бо в іншому випадку кінцевий стан, спричинений духовним голодуванням, буде гіршим від першого. * Слова віршу і пісні Ф. Бліса, «Dare to be a Daniel» (рос. «Смелым будь, как Даниил»)
BS №596,’85,82; TP №371, ’86,182

Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
На що Бог не зважає?
ДЕВІЗ 2023 – ДІЇ 17:30,31

НА ЩО БОГ НЕ ЗВАЖАЄ?

«Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши».
Згідно зі Словом Єгови, ми уважно проаналізуємо наш текст! Давайте розглянемо період часу, коли Бог не зважає на часи несвідомості, які тривали від Адама до смерті нашого Відкупителя. В цей період часу Бог залишив людину в несвідомості; Він також не втручався, не дорікав, але продовжував Свою власну працю. Також ми тут бачимо виражене твердження з натхненого джерела, яке інформує нас, що мільйони, які жили й померли в умовах язичницької темноти до приходу Христа, не несуть відповідальності і не будуть покарані за цю несвідомість. Тим не менше, з того моменту, як помер Ісус, Бог пропонує прощення і примирення тим, які увірують в Ісуса. Він не міг зробити цього, доки Викуп не був заплачений на Голгофі, а «тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися» (звіщає – ХОМ, п.п.). Тепер Бог приготував Відкупителя: «Того дня відкриється… для жертви за гріх і за нечистоту» (Зах. 13:1); так, той, хто змінив серце, може очистити себе в той день [в Тисячолітньому Віці]! Єгова, Який «визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ», передбачив період часу, «день» тривалістю тисячу років, «в Господа один день немов тисяча років» (2 Пет. 3:8). Цілий Тисячолітній Вік має бути 1000-літнім Днем Суду, коли весь світ має бути припроваджений до пізнання правди. Ми вже живемо 148 років в цьому Дні Христа, Тисячолітньому дні, що триватиме 1000 років, коли світ матиме свою пробу, свою перевірку, коли Христос і Церква будуть їх суддями. День проби світу, їх особистого випробування, має місце в «часи Відновлення всього» (Дії 3:21); Моє Слово останнього дня буде судити вас (Ів. 12:48). Не може бути суду без випробування, а також не може бути випробування без знання; тому всі повинні бути виведені зі стану смерті для того, щоб могли мати пробу до життя, і це буде в умовах Нової Угоди. Об’явлення 11:18 каже: «Час настав мертвих судити». Після того, як буде ознайомлене з Божим Словом, в умовах повного знання і можливостей, людство одержить справедливе випробування, що братиме до уваги їхні слабкості та недомагання. Івана 5:22 каже: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові». Наш біблійний текст каже: «Через Мужа [Ісуса Христа], що Його наперед Він поставив». «Бо гряде Він, бо землю судити гряде, Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи по правді Своїй!» (Пс. 96:13). Ісус, Голова і Тіло: «Святі світ судитимуть» (1 Кор. 6:2). Слова «не зважаючи» вжиті тут в образному значенні, щоб вказати на те, що Бог не фіксує, не бере до уваги. Під час довгого періоду приблизно в 2500 років з часу потопу до першого приходу нашого Відкупителя, Ісуса Христа, людство лежить в незнанні, слабкостях і вадах (1 Ів. 5:19), але, як заявляє наш текст, Бог не звертає на нього уваги в цілому. Він звернув усю Свою увагу на кількох патріархів і невеликий народ Ізраїлю (Амос 3:2), нащадків Авраама, з якими Він склав особливу Угоду Закону. Ізраїль увійшов у великий період навчання: спочатку, в стані неволі в Єгипті, а пізніше, під проводом Мойсея, виходячи з Єгипту до Ханаану, блукаючи впродовж сорока років по пустині; ще пізніше, під проводом суддів, а потім царів і т.д., Бог зважав на гріхи серед ізраїльтян, яких Він прийняв як «особливий люд» під Угодою Закону при посередництві Мойсея. Ми читаємо, що кожен непослух одержить «справедливу заплату» (Євр. 2:2). Биття, карання і неволя, під Божим провидінням і з передбачення Пророків, були часткою вибраного Господнього люду. Послух приніс частині з них благословення, а непослух та ідолопоклонство принесли кари (Лев. 26) – але Бог не брав їх до уваги в стосунках зі Своїм вибраним людом. На перший погляд це викликає здивування. Якщо ми не зрозуміємо Божественного Плану, то будемо схильні очікувати, що вибраний народ мав би бути прощений більше, аніж інші – а це означало б, що це був би народ, чиї недосконалості не бралися б до уваги. Але це не так: Ізраїль був вибраний для якоїсь цілі. І в порядку їх приготування до їхньої місії, щоб вони могли її виконати, Господь карав і бив їх за їхні гріхи, і таким чином вчив і допомагав їм вийти з деградації більше, аніж іншим. І, як результат, коли наш Господь прийшов на світ, щоб стати Відкупителем, Ізраїль, будучи караний, битий, навчений досвіду впродовж багатьох століть, був значно більше розвиненим народом у світі в релігійному напрямі (Рим. 3:1,2). Таким чином, коли Відкупитель представив Себе, деякі, «останок», були «справжніми ізраїльтянами» і були готові прийняти Його (Ів. 1:12) – п’ятсот осіб під час Його раннього служіння і ще кілька тисяч впродовж наступного П’ятидесятничного періоду. Це розумно припустити, що жоден інший народ на світі не мав стільки приготованих сердець, готових прийняти Месію і цілком Йому посвятитися. Зауважмо, наприклад, що проповідь Св. Павла до афінян на Марсовому Полі, мабуть, торкнулася дуже небагатьох (Дії 17:34). «А деякі мужі пристали до нього й увірували». Петро передбачив питання своїх слухачів – Навіщо ти прийшов говорити нам про цього Бога? Якщо він наш Творець і ми його діти, то чому він так довго не надсилає нам послання? І хіба ми не маємо причини не наслідувати його, якщо він не дасть себе пізнати! Відповідь Апостола: Ви не несете відповідальності до цього часу. Таку несвідомість або ідолопоклонство Бог не брав до уваги або залишав непоміченими, тому що до цього часу Його великий план не досяг того етапу розвитку, який дозволив би надіслати повідомлення для вас. Тепер це послання прийшло до вас. Бог надіслав його. Він наказує усім людям, щоб скрізь каялися – в гріхах, усіх беззаконнях − і прийшли назад до згоди з Ним. СПРАВЕДЛИВІСТЬ БОЖОГО НЕЗВАЖАННЯ Всемогутній інформує нас, що Справедливість є головною підставою всіх Його дій: «Справедливість та право підстава престолу Твого, милість та правда обличчя Твоє випереджують» (Пс. 89:15). Він не може бути менше, ніж справедливим, хоча через Христа Він зробив так, що може бути більше, ніж справедливим – тобто люблячим і милосердним. В цьому незважанні, згаданому Апостолом, мусила бути справедливість. В чому вона полягала? Апостол пояснює, що внаслідок вироку смерті, який тяжів над світом в загальному, а також через те, що ще не було забезпечене відкуплення з цієї кари смерті і визволення у воскресінні, це було нелогічним з боку Бога дати людству закони, які б наказували каятися і т.п.. Чому? Тому що вони вже були засуджені до смерті, найвищої кари Божого Права. Для них не могло бути зроблено нічого більше, як їх знищення, оскільки вони жили безбожно; і нічого з того, що вони чинили, не робило їх гідними вічного життя. Так довго, як це прокляття смерті лежало на них і не було запропоновано жодної перспективи визволення з нього, Бог залишав їх у спокої і достатньо справедливо «не зважав» на їхні недосконалості і не зараховував це спеціально на їх рахунок. З євреями було по-іншому. Бог поінформував цей народ через Закон і Пророків, а також через карання за їхні переступи, і таким чином приготував серед них групу «справжніх ізраїльтян», готових до духовних речей. Додатково, Він бажав вжити їх та їхні досвіди як типи або уроки для Духовного Ізраїлю на майбутнє. Ці типи, під керівництвом Святого Духа, завдяки Новому Заповіту, давали дуже корисні уроки для Єдиної Правдивої Церкви цього Євангельського Віку – Духовного Ізраїлю, – тому що Угода Закону мала «тінь майбутнього добра» (Євр. 10:1; 8:5). Але перед тим, як розпочати таке поступування з Ізраїлем, Бог учинив угоду з ними, обіцяючи їм вічне життя, якщо вони будуть слухняні (Неем. 9:29; Гал. 3:12). Вони радісно прийняли цю пропозицію і намагалися жити праведно, намагалися дотримуватися Закону. Вони не одержали вічного життя під Законом, оскільки не могли його дотримати; не через те, що Закон був недосконалий, але вони, подібно, як і всі представники грішного Адамового роду, були недосконалі. Бог знав про їхні слабкості і дозволив їм розчаруватися результатами їх Угоди, але, тим не менше, Він учинив це великим благословенням для них − засобом навчання, який, як ми побачили, остаточно приготував кілька тисяч, щоб вони мали такий дозрілий стан серця, аби були готові прийняти Спасителя і стати Його учнями. Отже, єврей мав наступну перевагу над поганином на той час: він мав Божі обітниці. Він знав Божий Закон. Він мав користь від того, що намагався зробити неможливе – досконало його дотримуватися. Якби Бог не вибрав народу Ізраїлю, щоб допровадити їх під повчальними процесами Угоди Закону (Гал. 3:24), Він би «не зважав» на їхнє незнання, тобто так само, як Він зробив з переступами інших народів на той час. ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися В чому полягає таємниця такої зміни зі сторони Бога – з незважання на гріхи та недосконалості світу до наказу їм каятися? Якщо це було справедливо не зважати на їхні гріхи впродовж тисяч років, то чому Бог не продовжує не зважати на них? Апостол відповідає на це питання, кажучи нам, що ця зміна в Божій діяльності, Який надсилає послання, що світ повинен каятися, була основана на тому факті, що Його вічна мета на той час досягла того ступеня розвитку, який виправдовує надіслання такого послання. Божий Син залишив славу Отця, яку Він мав перед тим, як повстав світ: Він упокорив Себе, щоб стати людиною. Як Людина Ісус Христос Він був слухняний волі Небесного Отця і віддав Своє життя на жертву – по-перше, це може принести користь посвяченим віруючим під час цього Євангельського Віку; по-друге, це може благословити людство під час Месіанського панування (1 Тим. 2:6; 1 Ів. 2:2). Певний час ці добрі новини були обмежені до єврейського народу (Мат. 10:5,6), але через 3,5 років після розп’яття обмеження особливої ласки для Ізраїлю щодо цього послання прийшли до кінця, і тоді добрим новинам великої радості було дозволено іти до всіх поган на тих же умовах, що й для євреїв. Євангелія або «добрі новини» складаються з інформації, що Бог у Своєму милосерді так попровадив, що прокляття смерті на Адама та весь його рід не буде вічним, що буде воскресіння з мертвих, праведних і неправедних (Дії 24:15), і що для них уже було зроблене приготування у Відкупителі і через Нього. Виникає запитання: яка буде користь з пробудження мертвих у воскресінні, якщо при тому всі опиняться там же, де вони є зараз? Відповідь звучить, що в такому пробудженні у воскресінні не було б користі. Якщо євреї не змогли дотриматися Закону, і якщо найкращі з поган побачили, що є недосконалими і всі їхні зусилля бути визнаними Богом в теперішньому житті зазнали невдачі, то чи може бути якийсь добрий результат з простого пробудження їх зі сну смерті? Чи не було б мудрішим і кращим з будь-якого боку дозволити їм загинути як звірині? Ми відповідаємо, що Боже Слово об’являє дуже славний результат Його Плану Спасіння. Слово воскресіння, у біблійному вживанні, означає значно більше, аніж оживлення. Воно означає пробудження, а навіть більше − підняття з усякого гріха та стану смерті вище, вище і вище до досконалості (Луки 20:35,36) – до всього, що було втрачене батьком Адамом і відкуплене через жертву Ісуса. «БОГ ВИЗНАЧИВ ДЕНЬ» Отже, таке значення має аргумент Апостола. Приготувавши Господа Ісуса Христа як Відкупителя Церкви і світу, Бог уможливив нову пробу або суд для Адама та його роду. Перший суд або проба Адама була в Едемі. Тоді він втратив усе через свій непослух і стягнув на себе і весь свій рід Божий осуд смерті. Христос заявив, що Він може відкупити Адама і його рід задля великої мети, щоб дати їм ще одну особисту повну, справедливу пробу або суд до вічного життя або вічної смерті. Загальний День Суду, згаданий св. Павлом в нашому тексті, не є ані днем осуду, ані 24-годинним днем. Це тисячолітній день Христа – період Його Посередницького Панування, коли сатана буде цілком зв’язаний і злі впливи будуть усунені, а світло пізнання Божої слави наповнить цілу землю. Св. Петро нагадує нам: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день» (2 Пет. 3:8). Це ключ до виразів «День Христа», «День Суду» і т.п. Посередницьке панування буде Днем Суду або проби в тому значенні, що людство, живі й померлі, будуть тоді припроваджені до повного пізнання Бога і до повної можливості здобути через процес воскресіння повне підняття з усіх слабкостей, недосконалостей і т.п., які стали наслідком нашого успадкування гріха Адама і наших власних слабкостей та незнання. Гріхи будуть покарані та одержать «справедливу заплату» настільки ж, наскільки вони були добровільні (Євр. 2:2). Кожне добре старання буде нагороджене, а кожен переступ буде покараний. З цієї точки зору ми бачимо силу аргументу Апостола, що це Божий намір – наділити кожного представника Адамового роду пробою, яка буде складатися з чотирьох частин:
1. Навчання в праведності;
2. Випробування після детального навчання;
3. Виправлення після детального навчання та випробування;
4. Вирок після одержання повного знання та розуміння Божого Плану Спасіння.
Це ще один прояв Божої милості, «ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють» (Пс. 63:3), щоб заново та індивідуально визначити, гідний чи не гідний кожен одержати вічне життя. Але чому це повинно мати якесь значення для світу тепер? Чому Бог не чекав до Месіанського Віку, щоб зробити їм усім цю несподіванку? Чому Він дав їм послання Його любові і об’явлення цього знання про його майбутні чини? Хіба Він не знав, що пройде 19 століть, тобто що небагато з людства будуть мати «вуха до слухання», а ще менше, після того, як почують, розкаються в гріху, і настільки полюблять праведність і ненавидітимуть беззаконня, що пожертвують вигодами теперішнього життя, поширюючи послання Євангелії і намагаючись жити праведно, чинячи опір усякій неправедності? Ми відповідаємо так, як написано: «Господеві відвіку відомі всі вчинки Його» (Дії 15:18). Бог звичайно знав, що послання Його ласки в загальному потрапить до вух, які не чують. Ми побачили, що Він наказав написати це заздалегідь в пророцтвах, щоб його почули небагато людей, які мають вуха, щоб почути Його послання любові і милості. Чому ж Він дав це послання? Ми відповідаємо, що для цього було дві причини. Він мав на меті дати таке свідчення, щоб ті, хто розуміє, мали стимул до реформування життя. Він бажав, щоб всі пізнали, що їхня відповідальність в житті буде пропорційною до їхнього знання про відкуплення. Ця засада була поміщена в Святому Письмі нашим Господом. Він каже, що той, хто не знав і був неслухняний, буде караний порівняно менше, тоді як той, хто більше знав і грішив самовільно, буде караний значно більше – під час цієї Нової Епохи (Луки 12:47,48). Ще одна причина проголошення цього доброго послання про День Суду Господа є та, що Бог бажає використати це послання як перший урок, щоб виконати першочергову працю інформування для особливого класу, названого «Посвяченими Табірниками Епіфанії», який Він пошукує в теперішній час, перед інавгурацією Його Посередницького Царства. Цей клас спеціально покликаний зі світу тепер, ще перед настанням Тисячолітнього Посередницького Панування Христа, щоб вони могли стати перспективним насінням Авраама, яке буде благословляти усі народи землі (Гал. 3:8,16,29). Вони, згідно Святого Письма, мають бути допоміжними суддями світу з Христом. Св. Павло запитує: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» (1 Кор. 6:2). Ми знаємо це, дякувати Богові! І ми знаємо, що вони будуть достатньо компетентні для цієї праці. Їхній досвід в їх земному житті, в боротьбі проти світу, тіла і диявола, а також переможний вихід при допомозі великого Первосвященника зроблять їх компетентними суддями світу, компетентними, щоб допомагати і благословляти світ, компетентними слугами, щоб допомагати Гідним в праці, яка буде керована на духовному рівні. БУДУЙТЕСЯ Ми раді закликати всіх людей скрізь до покаяння, а також раді представити їм поважну причину, чому вони повинні каятися – вказати їм на визначений Богом час, Месіанську Епоху, в якій всі будуть мати повну можливість досягнути вічного життя через Христа. Ми раді запевнити їх, що кожне старання в напрямі праведності тепер дасть їм можливість досягти значних результатів у розвитку характеру та досягти кращого становища. Ми повідомляємо їм, через послання Правди, що кожен добровільний переступ, будь-яка добровільна байдужість, буде служити не на користь їм і принесе їм сором і вічну ганьбу під славним промінням цього Нового Дня. Воно буде знаходити та виявляти перед усім людством їхні слабкості, гріхи, наскільки вони були розпізнані, стали визнані чи не були відкинені. Є певне число вибраних, чий суд або проба відбувається тепер. Ми певні, що вони прагнуть усіма силами і в першу чергу учинити своє покликання й вибір певними через віру в жертву Відкупителя і послух Його праву духа життя – праву любові. Тепер є їх День Суду, їх день перевірки або випробування (1 Пет. 4:17). Не буде так, що ми встоїмо або впадемо як зібрання, деномінації, ложі, товариства чи родини. Наше випробування є тільки індивідуальним, і ніщо окрім прихильності серця до Господа, до Його Правди і братів не приготує нас до Царства. Нехай Бог кожному з нас додасть милості й терпеливості, щоб ми могли вистояти в пробі, так щоб могли бути досконалі та бездоганні, і недостачі ні в чому не мали (Як. 1:4). Як Дослідники Біблії, які вивчають часи і пори Божого Плану Віків, ми тепер усвідомлюємо, що праця покликання особливо вибраних уже була завершена. Тепер, у 2022 році, ми бачимо табір, який формується після 1954 року. Тепер є значно більше братів, які посвячуються від осені 1954 року і займають своє місце в Таборі як Посвячені Табірники Епіфанії. Посвячені Табірники Епіфанії в Правді є найвищим класом з-поміж антитипічних Нетинеїв, які служать спільно з їх братами з Молодих Гідних, які є антитипічними Левитами на Подвір’ї. Також вони дуже тісно пов’язані з тими братами з Молодих Гідних, які є з того самого антитипічного покоління Манасії. Ми хочемо звернути нашу увагу на поступальний перехід, щоб уважно розглянути Боже Слово, як воно вжите до періоду перед 1954 роком, і порівняти ті самі біблійні тексти в застосуванні після 1954 року. Ми розуміємо, що це той метод, який Бог вживав упродовж всіх віків аж до цього дня. Так, впродовж цієї розширеної праці Жнива Євангельського Віку Бог знаходить вибрані посудини, щоб подавати Свою теперішню Правду. В Е 11:340 ми читаємо: «Бог дав Ісусові розуміння Правди щодо цих етапів в свій час. Ісус свого часу дав це зрозуміти посланникам Парусії та Епіфанії, коли вони досліджували відповідні теми; вони, в свою чергу, передали це Священству, від якого це перейшло до Левитів, які, разом зі Священниками, передали це Табірникам». Наш Великий Єгова застосував прогресивні заходи для розповсюдження Його Слова. В РТ 1983:79 читаємо: «Церква Перворідних Євангельського Віку залишила землю; посвячені нашого часу, “Ті, Що Посвячуються Між Віками”, є місцем перебування, зустрічі Бога з людьми і їх благословення. На них спочиває антитипічний стовп вогню і хмари − Правда на часі та її Дух, і вони є її розпорядниками». Тепер давайте розглянемо деякі думки щодо перехідного періоду. Біблія вживає дівчат, щоб зобразити посвячений люд (Пс. 45:14,15; Об. 14:4; Пісн. 1:3; 6:8; порівняй Об. 7:9; 2 Кор. 11:2; див. Е 17:284). В Е 6:575, стосовно «жінок, що проголошували новини» (Пс. 68:11, ARV), бр. Джонсон пише так: «Ми розуміємо цю (перед 1954 р.) думку наступним чином: жінки тут є символічними. Вони відносяться до посвячених, які складають, або остаточно будуть складати, Малу Черідку як одну символічну жінку, Велику Громаду як 60 символічних жінок і Молодих Гідних як 80 символічних жінок. Про всіх цих символічних жінок згадується в Пісн. 6:8,9, тоді як індивідуально вони є дівчатами без числа з 8 в.». Це, очевидно, відноситься до часу Епіфанії, коли Мала Черідка була ще в тілі. Щодо Малої Черідки в цей період, то бр. Джонсон каже так (Е 11:708): «Однією зі сфер її [Малої Черідки] діяльності є 60 груп Великої Громади (шістдесят цариць) і 80 груп Молодих Гідних (вісімдесят наложниць) та посвячених осіб в обох класах, яких ніхто не може порахувати (без числа; Об. 7:9)». Під час перебування Малої Черідки в тілі в період Епіфанії [1914-1954] було лише два інші класи посвяченого Господнього люду – Велика Громада і Молоді Гідні. В поясненні Пісн. 6:9 в Е 11:709 бр. Джонсон стверджує: «Велика Громада як окремі особи і як дочки Бога (2 Кор. 6:18) розпізнали (Малу Черідку) дочок (як бачили дочки її) і дуже добре про неї відгукувалися (щасливою звали її), що зробили також 60 груп Великої Громади (цариці), як також 80 груп Молодих Гідних як такі (наложниці); вони дуже добре про неї говорили (вихваляли)» (порівняй Е 10:274). Ми маємо три класи посвяченого Божого люду, що здійснюють свій шлях в цьому житті – Малу Черідку, Велику Громаду і Молодих Гідних, до яких відноситься Пісн. 6:8,9. Це застосування відносилося до періоду перед 1954 роком. В жовтні 1954 року поклик Молодих Гідних завершився (Е 10:114; РТ ʼ58:91-93), і тоді розпочалося будування Епіфанічного Табору Скинії як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59:56). З того часу й далі інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, почав покликатися і приготовлятися як спеціальні помічники Старожитніх і Молодих Гідних в земній частині Тисячолітнього Царства. Вони є першими посвяченими з квазі-вибраних, «п’ятим рядом насіння Авраама» (E 11:293; E 12:185,188; PT ʼ57:20-27; PT ʼ70:59). Далі, після повного залишення землі (ми залишаємо наступне твердження, щоб показати поступальну зміну) існувало три класи посвяченого Божого люду, які здійснювали свій шлях в цьому житті – Велика Громада [яка тепер уже завершена], Молоді Гідні та Посвячені Табірники періоду Епіфанії. Це, здається, в застосуванні Пісн. 6:8 на період після 1954 р., показано в трьох групах жінок в особливій спорідненості з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада, яка є Новими Створіннями, в духовній частині Царства, є (наступною після Малої Черідки) в найближчій спорідненості з антитипічним Соломоном; отже, вони є влучно зображені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп були найбільше споріднені з ним. Молоді Гідні є в наступній близькій спорідненості; отже, вони зображені в наложницях Соломона, які мають наступну близьку спорідненість з ним. І Посвячені Табірники Епіфанії є в наступній близькій спорідненості; отже, вони добре зображені в дівчатах, які мали наступну близьку спорідненість з Соломоном, хоча не були в подружньому зв’язку. Їх стан ще з іншої точки зору показаний в Ізраїльтянах в Таборі, які стоять далі, аніж Велика Громада і Молоді Гідні, які були зображені в Левитах на Подвір’ї. Подібно, як Велика Громада і Молоді Гідні, ПТЕ «не мають числа», тому що немає визначеного конкретного числа будь-якого з цих трьох класів. Ми дякуємо і славимо Бога і нашого Господа Ісуса за це та інші подальші відкриття пов’язаної з цим теперішньої Правди, такої своєчасної для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії і для утвердження віри всіх нас в Боже Слово. Наскільки це чудово жити під час великого перехідного періоду, при завершенні Євангельського Віку і входження в Тисячолітній Вік, бути свідками величних кроків нашого Царя Праведності, що тепер присутній у Своєму Другому Приході! Єгова тепер в першу чергу діє з Посвяченими Табірниками Епіфанії в умовах Тисячолітнього Табору. Яку радість і мир приносить в Теперішній Час цей поступ посвяченим Божим дітям – Його перспективним синам (Йоіл 3:1; Іс. 60:4). Наскільки важливо, щоб Посвячені Табірники Епіфанії, як і Молоді Гідні, старанно записали свої імена, вписали свої характери, в книгу життя у згоді з засадами правди, праведності і святості, втіленими у земних рисах Угоди скріпленої Присягою, до яких цілковита вірність та послух будуть вимагатися під Новою Угодою, що незабаром буде впроваджена! Ті, які успішно перейдуть тяжкі випробування теперішнього часу, поза сумнівом доведуть також в легших випробуваннях під Новою Угодою, що є переможцями, і одержать вічне життя. Але важливо, щоб вони довели свою вірність під особливими випробуваннями, якими Бог їх привілеював тепер, щоб Він їм сказав: «Добре», і тримати свій стан та зайняти особливе місце ласки, яке він приготував для них у Його Царстві. Ми можемо бути певні, що Бог не «не зважав» на необхідну працю, яка вимагалася для розвитку Посвячених Табірників Епіфанії; швидше Він був глибоко зосереджений на представленні всієї поступальної Правди, необхідної для розвитку цього п’ятого ряду Авраамового насіння.
BS № 934, ʼ23:2; SB № 264, ʼ23:2

Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?
ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання? Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21). Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою. Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово викуп є перекладом грецького слова antilutron, яке складається з двох частин: lutron – ціна, і anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама. Зараз ця рівнозначна ціна через приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому. 1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці? Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання. Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе. Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу. Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб позосталі (Вебстер пояснює слово зосталі (або решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх. В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті. 30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали, «встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги], щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)], і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків. Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих. Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід, створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське] створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді. 90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої. Також урядове ім’я Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння. Урядове ім’я Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих. Урядове ім’я Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння. Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих. Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих. Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих: Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних. 1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя. 2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння. 3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу. 4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті. 5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння. 6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння. 7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння. Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким. Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «дав Самого Себе [на смерть] на викуп [рівнозначну ціну] за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «Який хоче, щоб всі люди… прийшли до пізнання правди… що буде часу свого [KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне відкуплення, універсальне спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду, якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку першої смерті. Тобто світ не може тепер померти другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий. Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до вічного життя, яке буде на умовах. Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «Бo Він визначив день [в майбутньому], коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені. Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими. Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими. Це не означає, що ті, які залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ. Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом. Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть. Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Ів. 5:28,29). Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років. Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення. Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже: Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний, що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих. Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих. Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл. Вірш з Іс. 26:19 (див. Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини. Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть». Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості. До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово воскресіння, застосоване до людства, означає повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «Усі кінці землі [весь людський рід] спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)], і до Господа вернуться [зміняться], і вклоняться [служитимуть] перед обличчям Його [в Його інтересах] всі племена народів [кожна родина], бо царство Господнє, і Він Пан [буде] над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)] й поклоняться [служити Богу за це] всі багачі [повні ревної любові] на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть] всі, хто до пороху сходить [померлі] і [йдеться про тих, хто до пороху сходить] не може себе оживити, [по причині вироку Адама]!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування. Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття] слова [науки] книжки [Біблії; Іс. 35:5,6] почують [зрозуміють] глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)], а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри] із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті] та з темряви [цілковитої омани] бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3), ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі], ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «Бо Христос на те [задля того] й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)], і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним], і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна] небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним], і [коліна] земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі], і [коліна] підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу], і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих] визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!». Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «Смерть [процес смерті і стан смерті] бо через людину [Адама], і через Людину [Христа] воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті], так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя], кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)], потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово присутність як відповідний переклад грецького слова парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)], коли Він передасть [перестане бути Посередником] царство Богові й Отцеві, коли [потім] Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани], і владу всяку [її форми] та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю. Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці. Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння. Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею. Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).

Епіфанічний Том 17, 127-177 с.

Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ

«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50). Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів. Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації. Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10). Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами. Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру. В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень. Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7). До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум. Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем! Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом. Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності. Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою. «Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно. Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку. Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24). Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини. Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю. Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом. Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас. Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні. Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3). Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8; див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві. Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4). В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі. Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181). Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13). Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору. Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4). В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку». Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою. В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4). Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними. Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ. Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71). Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом. Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його – ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50). Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). «А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела. Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? – «Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17). Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!

РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28

Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 Травня
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5. Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268 * * * Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися. Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9. Пісні: Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653 Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?

Травень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
				1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30	31
« Кві				Чер »