5 Том, 15 Розділ – “Викуп за Всіх” Одинокою Підставою Примирення

“ВИКУП  ЗА  ВСІХ” ОДИНОКОЮ ПІДСТАВОЮ ПРИМИРЕННЯ

РОЗДІЛ 15

Примирення Є Неможливе Без Викупу – Забезпечений Але Не Змушений – Статися Відкупителем Було Ласкою – Значення Викупу І Визволення – Який Викуп Був Заплачений За Чоловіка? – Виправдання Через Віру В Такий Спосіб Забезпечене – “Ви Куплені Ціною” – Через Кого? – Від Кого? – В Якій Цілі? – Як Любов Співдіяла З Справедливістю – “Викуп За Всіх” Не Був Взятий Назад – Отцівські Права Першого Адама Куплені Другим Адамом – Викуп Не Прощення -Смерть Чоловіка Не Є Викупом – Помилкове Пояснення Теорій Універсалістів – Справедливість Не Зобов’язана Викупом – Одиноке Імено – Метода Посередника Зображена В Мойсееві – Викуп, Заміна – Чи Інший План Був Можливий?

“Один бо Бог, і один Посередник між Богом та людьми, Чоловік Ісус Жристос, Який дав себе на викуп за всіх, свідоцтво свого часу” (згідно з Diaglott є, “що буде засвідчено у властивому часі.”) 1 Тим. 2:5,6

Примирення (Поєднання) між Богом і чоловіком було вповні узалежнене на пред’явленні прийнятної жертви за гріхи чоловіка. Коли б Божий вирок, або “прокляття” не був усунений з людства, то він стояв би як постійне ембарго (заборона), і це було б перешкодою для людської реституції, тобто приверенення до Божої ласки, спільноти і 428 429 вічного життя. Під Божим законом одиноким словом Божим для чоловіка було б, Ти е грішником; через твій власний добровільний переступ в Едені ти приніс сам на себе свій клопіт; Я справедливо висказав проти тебе вирок смерти, і я не можу усунути цього вироку без порушення моєї власної справедливости, самої основи мого престолу, мого Царства (Пс. 89:14). Тому твій осуд, або вирок, триватиме повіки. Ти мусиш його зносити, хіба що відповідний замісник (заступник) візьме твоє місце під ним.

Ми виразно бачили, що кара, або вирок проти людства, не був вічними муками, але, як це було просто і виразно сказано Творцем до Адама, що це була смерть. Припускати, що це була якась інша кара, а не смерть, було б припущенням, що Бог поступив нечесно з Адамом і Евою в Едені – що Він не дав їм правильної інформації і обманув їх. Ми бачили, що вирок смерти є справедливим вироком, або осудом, проти гріха – що життя, яке було умовним дарунком, могло бути вповні відтягнене Творцем, бо Він мав на те повне право; але це не вимагає особливої умової здібности, щоб розпізнати, що вічні тортури для отця Адама не були б справедливою карою за те, що він взяв заборонений овоч – навіть, щоб до того чину непослуху додати усю вину добровільности і свідомости, яку тільки можна б собі уявити; тим більше, це не було б справедливим дозволити, щоб такий вирок вічних мук був вложений на багато мільйонів Адамових нащадків. Але, коли йде про вирок смерти з усіма його жахливими супровідними обставинами хворіб, болів і горя, які спали на отця Адама, і які природньо перейшли на всіх його потомків (тому що нечисте джерело не може видавати чистої води), то всі можуть бачити, що він є правильний і справедливий – вирок, перед яким усі уста мусять замкнутися; бо всі мусять признати його справедливість -доброту і суворість Божу.

Знаючи точно, якою є проголошена кара за гріх, ми можемо легко бачити, якої заплати за кару мусить вимагати справеливість, перш ніж “прокляття” може бути зняте і обвинувачений звільнений з цієї великої в’язниці смерти (Ісая 61:1). І воно так було, бо вирок прийшов не тому, що ціле людство згрішило, але що один чоловік згрішив, так що цей вирок смерти впав прямо тільки на Адама, і лиш посередньо через нього на його рід, через спадковість – і в повній гармонії з тими фактами Справедливість може вимагати лиш відповідної ціни -тому Справедливість мусить вимагати життя іншого на місце життя Адама, перед звільненням Адама і його роду. І якщо ця кара буде заплачена, ціла кара буде заплачена -одна жертва за всіх, так як один гріх займив усіх. Ми вже бачили, що досконалий Адам, переступник, який був осуджений, не був Ангелом, ні Архангелом, ні богом, лиш чоловіком – в природі дещо менший від Ангелів. Тому точна Справедливість не могла вимагати як його замісника більше, ні менше, чим когось на подобу Адамового роду, під обставинами подібними до його обставин, тобто досконалого і не під Божим осудом. Ми бачили, що нікого такого не можна було знайти між людьми, які всі походили з родини Адама, і тому через спадковість вони всі були учасники його кари і деградації. Власне тому було конечним, щоб один з небесного двору і з духової природи прийняв людську природу, і тоді віддав себе як замісник, викуп за Адама і за всіх, які через нього стратили життя.

Між Ангелами, які задержали свій перший стан і лояльність для Бога, безсумніву могло багато знайтися, які охочо погодилися б виконати Божу волю і статися ціною викупу чоловіка: але, для того, хто так чинитиме, буде означати, що його лояльність для Бога буде виставлена на найбільші проби і найбільш суворі випробування, і тому той, який в такий спосіб викаже свою посвяту, і свою лояльність, і свою віру, буде гідний одержати найвище становище між усіма ангельськими Божими синами, далеко понад Ангели і князівства, і сили, і всяке імено. Більше того, це було частиною Божого заміру використати цю нагоду, щоб зілюструвати факт, що коли хтось старається 430 проявляти свою власну амбіцію (як це вчинив сатана), такий буде здеґрадований і понижений, а навпаки, той, який найбільше принизить себе в послусі для волі і плану Небесного Отця, буде відповідно вивищений. Бог так влаштував свій план, щоби зробити цю рису конечністю, в тій цілі, щоб в цій маніфестації Божої симпатії і любови для світу, могла також бути дана нагода для Єдинородного у Отця – для свого Сина, Якого Він бажав прославити -виказати свою любов, покору і послух.

Отже, як ми вже бачили, наш Господь Ісус (Який у своиому передлюдскому стані, був Архангелом, найвищим, або головним післанником, Логосом, Єдинородним у Отця, повний ласки і правди) був до цього часу представником Єгови в усій творчій чинності, і як Перворідень, був з Отцем ще перед творенням усього іншого, і знав його дуже близько, дивився на Його славу і був проводом Його сили. І так далеко як Він був першим, головним в небесному Царстві, найблищим до Отця, Апостол повідомляє нас, що ця праця викуплення, цей привілей виконати Божу волю відносно чоловіка, була дана Йому, як знак особливого довір’я і як ласка, тому що тут була велика слава, яка згідно з Божим законом мусить бути приписана до такого великого послуху, покори і самопожертви. (Мат. 23:12; Якова 4:10; 1 Петра 5:6) Довіряючи Синові і бажаючи, щоб Він осягнув високе вивищення, яке виникне наслідком цієї вірности, Отець дав Йому цю першу нагоду, Який в минувшині в Божому плані втішався першенством, щоб таким чином Він дальше був першим – “щоб у всьому Він мав першинство. Бо вгодно було Отцеві, щоб у Ньому перебувала вся повнота, і щоб через JJboro поєднати все з Собою, примиривши кров’ю хреста Його, чи то земне, чи то небесне (упавших людей і упавших Ангелів, підкошуючи і поєднуючи стільки з кожних, скільки під повною нагодою вернеться до Божої ласки)”- Кол. 1:18-20

Вибір духової істоти статися Відкупителем чоловіка, не означає, що тут була потрібна жертва життя духової істоти як ціни відкуплення життя земської істоти; зовсім 431 противно. Божа Справедливість не могла прийняти жертви духової істоти за чоловіка, як ціни викупу, не більше, чим жертви волів і козлів. Як кров волів і козлів ніколи не могла усунити гріхів, тому що вони були нищої природи, то так само смерть Ангела, чи Архангела не могла забрати гріха Адама, ані статися відповідною жертвою примирення за нього, тому що вони не були з його природи. Це було життя чоловіка, яке було страчене через гріх, і лиш життя чоловіка могло бути прийняте як ціна визволення, ціна викупу. Для цієї причини було конечним, щоб наш Господь лишив славу свого передлюдського стану, принизив себе і стався чоловіком, бо тільки тоді, коли стався чоловіком, Він міг дати ціну викупу.

Хоча Писання показує, що наш Господь принизив себе, лишаючи вищу духову природу, однак Писання не показує, що через прийняття нищої людської природи, Він стався нашою жертвою за гріхи. Противно, Він так принизив себе, щоб міг статися жертвою за гріх і заплатити нашу ціну викупу. Це Апостол виразно показує, кажучи “Справді бо не природу Ангелів Він прийняв (немов би відносився до Ангелів, які згрішили), але прийняв насіння Авраама.” Оскільки діти, яких Бог передбачив і замірив викупити, і визволити з кайданів гріха і загнивання, були учасниками тіла і крови, “то і Він подібно в тому (в тілі і крові, людській природі) взяв участь, шоб смертю знищити того, хто має владу смерти, тобто, диявола”, і їх визволити (Жид. 2:14,16). Він говорить про цю справу дуже виразно, кажучи, “Бо, так як смерть прийшла через одного чоловіка, так через Чоловіка воскресення з мертвих” (1 Кор. 15:21).

Подібне свідчення дає Ап. Йоан, коли говорить, “Слово тілом сталося” (Йоана 1:14). З тим також годяться слова нашого Господа Ісуса, після того як Він прийшов у світ, і після того як Він дійшов до повного чоловічого стану; Він сказав: “Бо не післав Бог Сина свого на світ, щоб осудити світ, але, щоб через Нього спасти світ” (Йоана 3:17). Він не натякає, що світ вже став спасенний, або що вже щось 432 було зроблено для спасення світу, за вийнятком післання того, Який викупить світ жертвою себе самого. Першим кроком у виконанню цього завдання було, як наш Господь заявив, “Бо Син Людський не прийшов, щоб Йому служили, але, щоб послужити і життя своє дати як викуп за багатьох” (Марка 10:45). Тут ми маємо точний доказ, що тоді, коли Він вирікся слави, яку Він мав у Отця заки світ повстав, і замінив вищу природу за людську природу, наш Господь не дав свого життя як викуп, лиш тільки зробив приготовання для цієї праці, яка була прямо перед Ним. Це є дальше потверджене тим, що так скоро як Він дійшов до чоловічої зрілости під законом, коли мав тридцять літ, Він негайно представив себе в жертву живу, посвятив своє життя, складаючи його так, JIK це б^ло показано в символі занурення (хрещення) через Йоана в Йордані.

Там, як Апостол показує, здійснилося одно старе пророцтво “Ось, я йду (у звої книги написано про мене), чинити Твою волю, Боже” Він прийшов чинити Божу волю, принести жертву за гріхи, і тому Він її не приніс передтим. У цій важні чинності свого посвячення, Він представив себе живою жертвою для Божої служби, навіть аж до смерти. Завважте, що в цьому особливому пункті Апостол говорить, що Він касує образові жертви Угоди Закону (Жид. 10:9), щоб міг встановити другу, позаобразову, дійсну жертву за гріхи, свою власну смерть (і Його членів) для печатання Нової Угоди між Богом і людьми, через себе, Посередника Нової Угоди. І наш текст говорить нам про цю саму річ, що це був “Чоловік Ісус Христос, Який дав себе на викуп за всіх” – а не передлюдський Логос.

ПЕРШИЙ  КРОК  У ПРОГРАМІ

Апостол (Жид. 2:5-9) робить перегляд цілого Божого плану, і помічуючи Божі обітниці відносно людської реституції, цитує слова пророка Давида (Пс. 8:4-8), що кінцевим заміром Божого плану є, щоб мати досконале людство, як володаря землі і її створінь, в гармонії з 433 законами Бога Творя; він говорить, “Та тепер ми ще не бачимо, щоб усе було підкорене йому (чоловікові – як показано в пророцтві)”. Ми ще не бачимо чоловіка в Божій подобі і володаря землі, але ми бачимо, що Божі заміри для тої цілі вже розпочались. Ми бачимо перший крок в цій програмі, а саме, “Ми бачимо Ісуса, мало чим уменшеного від Ангелів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю і величністю (досконалістю людської природи), щоб за благодаттю Божою за всіх скоштувати смерти (і в такий спосіб зробити можливою людську реституцію).” Ми бачимо, що в такий спосіб праця спасення чоловіка розпочалась Єговою, через приготовання відповідної ціни викупу для нашого визволення, Такого, Який був рівний в славі, честі і повній людській досконалості, з першим чоловіком, Адамом; Такого, Який з тим заміром і для тої цілі полишив славу вищої природи і стався нищим від Ангелів, хоча перед тим посідав вищу природу, чим вони.

Ми бачимо, що це було приготовлено для тої особливої цілі, щоб “скоштувати за всіх смерти.” Ми бачимо, що Він прийняв людську природу “для перетерпіння смерти” – власне цю кару, яка була (видана) проти людства. Бачучи це, ми можемо радуватися, що цей добрий замір нашого Небесного Отця для нашого викупу і реституції, і повного поєднання з Ним самим, був достатньо підготовлений і згідний з рівнем повної справедливосте, через який Бог може бути справедливий та проте може виправдати тих, які вірують в Ісуса. Таким чином жертва, яку наш Господь Ісус дав за гріх чоловіка, не була духовою, бо така не була б властивою ні прийнятною жертвою, тому що не була б “відповідною ціною” – в кожній особливості точною ціною викупу Адама.

ЗНАЧЕННЯ  СЛІВ  “ВИКУП”  І “ВИКУПИТИ” 

Це приводить нас до розгляду слова викуп, яке в Новому Завіті має дуже обмежене і визначене значення. 434 435

Воно знаходиться лиш два рази. Раз у висказі нашого Господа, коли Він описав працю, яку Він робив, і раз у вислові Апостола, коли він говорив про цю закінчену працю – нашого тексту. Грецьке слово, яке вжив наш Господь є лютррн-анті, (lutron-anti), яке означає “ціна в балансі”, або “ціна відповідна.” Отже наш Господь сказав “Син чоловічий прийшов … дати своє життя на викуп (лютрон-анті – ціну відповідну) за многих” (Марка 10:45). Ап. Павло вживає ці самі слова, але складає їх відмінно, анті-лютрон, які означають “відповідна ціна”, кажучи, “Чоловік Ісус Христос, Який дав себе самого на викуп (анті- лютрон – відповіну ціну) за всіх, про що буде свідчено у властивому часі”.- 1 Тим. 2:6

Тут немає місця на спори, або диспути відносно значення цих текстів. Але, вживаючи Слова Божі по звідничому, хтось може бути засліплений щодо сили і дійсного значення цього Господнього свідчення відносно праці, яка стала довершена нашим великим Посередником. І чим більше цю думку про викуп – відповідну ціну -береться під розвагу, то виглядає, що там є тим більша сила і що вона кидає більше світла на цілу чинність Примирення. Думка, і одинока думка, що міститься в тім, є, що як Адам через непослух стратив своє існування, свою душу, і всі свої права до життя і землі, так Ісус Христос, наш Господь, через свою смерть, як відповідну ціну, заплатив повне і ціле відшкодування за душу, або істоту отця Адама і через те також за всіх його потомків – кожну людську істоту, або душу – учасників його упадку і його страти.- Рим. 5:12

Ця сама думка є часто виражена в багатьох інших місцях Писання, які говорять про працю нашого Господа як таку, що відкупляє, сплачує тощо. Ми звернули особливу увагу на слово “викуп”, анті-лютрон, тому що воно представляє думку в чистій і найбільше непомилковій формі. Слова “викупити”, “викуплені (або “куплені”), “відкупитель” і “відкуплення”, хоча містять в собі думку заплаченої ціни, містять в собі додаткову думку про звільнення, або визволення тих, за яких ціна була заплачена. Тому ці слова так в нашій мові, як і в оригіналі, є часом вживані в зв’язку з жертвою, або даванням ціни відкуплення, а часом вживані відносно випущення на волю викуплених, їх визволення. І багато ворогів науки про викуп, з яких головним є сатана, стараються часом з великою хитрістю відвернути увагу від тої ціни, що була дана для звільнення чоловіка з під прокляття смерти, через звертання уваги на ці тексти Писання, в яких слова, “викупити” і “викуплення” є стосовані так, що відносяться лиш до повного визволення людства з смерти. Звертаючи увагу на визволення і “послуговуючись Словом Божим по звідничому”, вони пробують затемнити цей факт, а саме, що майбутнє визволення і всі благословення, що тепер, або в майбутності прийдуть до людства через Божу ласку, є від Сина і через, або за допомогою жертви-викупу з себе самого, яку Він зложив^на нашу користь, і яка була “закінчена” на Голгофті.- Йоана 19:30

Перекладачі наших Загальних Біблій несвідомо помагали тим противникам викупу, вживаючи слово “викупити” до перекладу грецьких слів, які мали досить відмінне значення. Щоб наш читач міг мати цю справу виразною в свойому умі, ми зацитуємо всі різні грецькі слова переложені на “викупити”, ” викуплений” і “викуплення”, або відкуплення”, і після кожного дамо дефініцію заподану вченим лексикографом (укладачем словників), Проф. Йонґом у його Аналітичній Конкорданції, як слідує:

Слово “викупити”, або “відкупити” є часом переложене з грец. слова агоразо (agorazo). Проф. Йонґ говорить, що це слово означає “набути на форумі”, а ще більше літерельно це вказувало б на “купити на відкритому ринку”, або на базарі, тому що корінь слова , агора, означає місце ринку, і так повторно воно є в Святому Писанні вживане: Мат.20:3; Марка 12:38; Луки 7:32; Діян. 16:19. (В укр. Бібліях це слово є також переложене на “майдан”, або “торги”) 436 437

Слідуючі вірші е тими, в яких аґоразо є переложене в Новому Завіті на “викуплений”, або “відкуплений”.

“Бо Ти був заколений і кров”ю своєю відкупив нас Богові.”- Об’яв, 5:9

“І ніхто не міг навчитися тієї пісні крім сто сорока чотири тисяч, викуплених з землі.”- Об’яв. 14:3

“Це ті, що були викуплені з між людей, – первістки Богові і Агнцеві.”- Об’яв. 14:4 Думка в кожнім з цих випадків вказує на публічне куплення; і всі інші вживання цього слова аґоразо в Новому Завіті, виразно піддержують найбілш комерційне (торговельне) значення. Це слово трапляється в Новому Завіті тридцять один разів. У вище наведених трьох випадках воно є переложене “відкупив” і “викуплені”, в тринадцятьох випадках “куплений” і в п’ятнадцятьох “купити”. (З причини відмінних укр. перекладів, в деяких Бібліях можуть бути певні зміни – Ред.) Звертаємо особливо увагу на значення цього слова, бо прагнення заперечувати тому, що там було куплення нашого роду, а яке було доконане через ціну дану для звільнення чоловіка з “прокляття”, тепер дуже поширилось і зростає – це є одним з дуже шкідливих, що підриває правдиву “віру раз святим передану.”

Інше слово переложене “викупити”, “викуплений” і “викуплення” (або відкуплення) є споріднене з повищим і є сформоване через додання префіксу, еґз, (ех), яке означає, з,  за, еґзагоразо. Проф, Йонґ дає для цього слова дефініцію, “набути з форуму” І ще більше літеральне, публічно купити і взяти в посілість. Це слово вживається в Новому Завіті лиш в таких віршах:

“Христос відкупив (стар. перек. – викупив) від прокляття закону, ставшись за нас прокляттям” (Гал. 3:13). Тут Апостол показує, що Християне, які були жидами і через те були під жидівською Угодою Закону, були не тільки відкуплені з під його вироку, але також звільнені з під його панування. Слово аґоразо вказує на купно і префікс еґз вказує на звільнення через куплення, так що вони вже більше не були під пануванням Закону.

“Бог післав Сина свого, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, що були під законом (Угодою Закону), щоб ми прийняли усиновлення” (Гал. 4:4,5). Цей вислів є подібний до попереднього і означає куплення жидівського народу з під панування Закону, і визволення з під нього віруючих, щоб вони могли статися синами Божими.- Порівняй Йоана 1:12

“Глядіть же, як вам обережно ходити, не як немудрі, але як мудрі, викуплюючи час, бо дні лихі” (Ефес. 5:15,16; Кол. 4:5). Тут подібно вживається це слово еґзагоразо; Господній народ розуміє, що вони є в середині зла, напрям якого є, щоб втягнути їх енергію, вплив і час до речей злих, немудрих, або принайменше некорисних, коли порівняти їх з більш вартісними інтересами, що лежать блище серця тих, що є дітьми Божими. Тому ми маємо купувати, або забезпечитися від злого часу і бути осторонь тих некорисних впливів і посвячувати так багато часу, як це є можливо, для вищих інтересів – нашого власного духового харчування і підсилення, і для допомоги іншим в тих духових речах. Таке купно буде нас коштувати дещо з самовідречення, з задоволення наших власних апетитів, забаганок і нахилів, і часом також дещо з доброї опінії і спільноти з другими, які будуть “дивуватися, що ви не претеся (біжете) разом з ними” до тої самої скрайности, як колись.- 1 Петра 4:4

Інше грецьке слово є також переложене “викуплений”, а саме, лютро (lutroo), якого Проф. Йонґ окреслює “звільнити через ціну”, тобто, звільнити через заплату ціни. Основою, або корінем цього слова є лютрон, яке, як вище зазначено з анті, що вживається як префікс або суфікс, означає, відповідна ціна, (або задовільна ціна).

Це слово, лютрон, трапляється три рази в Новому Завіті, а саме:

“Ми ж надіялися, що Він, це Той, що має визволити Ізраїля” (Луки 24:21). Апостоли були розчаровані з причини смерти нашого Господа, і це розчарування 438 439 виразили, кажучи, що вони сподівалися, що Господь звільнить Ізраїля з римського ярма, через заплачення ціни. Вони ще не були надарені Святим Духом і не розуміли довжини і широчини, висоти і глибини Божого плану, в якому не тільки Ізраїль, але цілий світ був викуплений, не тільки з під римського ярма, але з під ярма сатани і з великої в’язниці смерти через ціну викупу, яку дав наш Господь і яка закінчилась  в смерті.

“Очікуючи блаженної надії та з’явлення слави великого Бога і Спасителя нашого, Ісуса Христа, Який віддав себе самого за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконства” (Тита 2:14). Ціна, яку наш Господь дав за людство, не була лиш в тій цілі, щоб забезпечити повстання з гробу, яке буде у властивім Божім часі під час Тисячоліття і нагоди прийти тоді до гармонії з Богом на умовинах Нової Угоди; але більше чим це, бо це для тих, які чують цю веселу новину тепер, означає повідомлення про теперішнє звільнення від всякого беззаконства – що ми вже більше не повинні бути невільниками гріха, але повинні статися слугами Того, Хто помер за нас, Який купив нас своєю дорогоцінною кров’ю.

“Знаючи, що не тлінним сріблом або золотом, були ви відкуплені від марного життя вашого, від батьків вам переданого, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного і чистого Агнця” (1 Петра 1:18,19). Думка в цьому тексті є така сама, як в попередньому. Це відноситься не так багато до нашого остаточного визволення з смерти, у воскресенню, як про наше теперішнє звільнення зі злого поступовання, поганого говорення і беззаконня в загальному. Ця свобода була відкуплена для нас через кров Христа, як також величава свобода воскресення, яка ще належить до майбутноси. Без заплачення ціни викупу, без задоволення Справедливости, Бог не міг прийняти нас за синів і тому не міг з нами ділати, як з синами, не міг запечатати нас як своіх синів духом прийняття до свої родини, і тому ті різні проводи, або засоби Його ласки, які тепер є відкриті для віруючих і які є для нас силою Божою на спасення, розбиваючи в наших серцях силу гріха і на те місце встановлюючи вдачу або Духа Божого, як пануючу силу – отже, це все не могло б здійснитись для нас.

Інше грецьке слово переложене на “відкуплення” є лютросіс (lutrosis). Проф. Йонґ дає йому таку дефініцію, “звільнення” – літеральне випустити на волю, визволити. В цім слові не міститься думка, що ціна є заплачена, і тому не повинно бути переложене через наше слово відкуплення, але радше через слово “визволення.” Воно знаходиться два рази:

“І вона тієї ж години прийшла, віддала хвалу Господеві, і говорила про Hero (дитину, Ісуса) всім, що сподівалися вбавлення в Єрусалимі” (В нових укр. перк. є правильно – “всім, хто сподівався визволення”) Анна говорила до тих, які очікували визволення в Єрусалимі -сподіючись звільнення з під неволі Риму, але не конечно розуміючи, що велике визволення мало прийти через заплачення ціни викупу.

“Христос же прийшов, як Первосвященик … і не через кров волів та козлів, але через свою власну кров увійшов Він раз назавжди у святиню і придбав вічне відкуплення (визволення) для нас” (Жид. 9:11,12). Апостол не відноситься до того, в який спосіб наш Господь одержав вічне відкуплення цього визволення, і тому тут не згадує про заплачену ціну; він лиш відноситься до теперішнього і майбутнього визволення Божого народу, а не до способів, через які це визволення було забезпечене, перед входом нашого Господа до святого місця – даючи себе самого на жертву як ціну викупу чоловіка.

Інше грецьке слово переложене в Новому Завіті “відкуплення”, є поіеолютросін (poieolutrosin). Проф. Йонґ каже, що воно означає “зробити звільнення” тобто, пустити на волю, визволити. Воно знаходиться лиш один раз:

“Благословенний Господь Бог Ізраїлів, що навідався і вчинив відкуплення народові своєму” (літерально, звільнення для свого народу; в інших нов. укр. перекладах 440 є “взглянувся і визволив люд свій”) (Луки 1:68). Попередній вірш показує, що цей вислів був пророцтвом: тут згадується про речі несповнені так, немов би вони були здійснені; перший крок для визволення Ізраїля був піднятий, і про нього говорилося з такою радістю, немов би ціла справа вже була довершена. Ці слова не містять думки, в який спосіб визволення буде забезпечене. Інші місця Св. Письма показують нам, що це є забезпечене через заплату відповідної ціни, викупом, і має прийти через заложення Царства Божого. Це слово не повинно бути переложене “відкуплення”, але радше “визволення” (і так є в деяких нових наших перекладах – Ред.), щоб не було замішання в думках читачів.

Інше грецьке слово, невластиво переложене “відкуплення”є аполютросіс (apolutrosis). Воно не містиь в собі думки про ціну купна, лиш звичайно означає,  визволення. Проф. Йонґ визначує його значення так: “звільнення.” Це слово знаходиться десять разів і є лиш один раз правильно переложене. Помітіть слідуючі тексти:

(1)”Як же зачне це діятися, випростовуйтесь і підіймайте голови ваші, бо наближилось викуплення (визволення) ваше” (в нов. перек. є “бо зближається визволення ваше”). (Луки 21:28) Тут немає згадки про викуп, або обставини, які зумовлять його перед визволенням Церкви, але тільки саме визволення.

(2)”Виправдуються ж дармо ласкою Його, через відкуплення (визволення), що в Христі Ісусі” (Рим. 3:24). В тих словах Апостол не відноситься до викупу, тільки до визволення, яке Божий народ має, тепер приписано, і сподіється, що незадовго одержить його дійсним у воскресенню. Він трактує цю справу з Божої точки погляду: віруючі є довільно, беззастережно виправдані; крім яких-небудь діл з їх сторони. Це є довершене через визволення, яке Бог приготовив в Ісусі Христі нашім Господі. В слідуючім вірші Апостол дальше показує, як це визволення було виконане, кажучи, “Якого дав Бог у жертву примирення (літерально, ублагальнею, або проводом 441 ублагання, милосердя) – (в нашім старшім перекладі є “Котрого Бог предложив на вблагальну жертву”) через віру в Його кров (жертву, ціну викупу дану за гріхи світу).”

(3)”І ми самі (вірна Церква) в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, відкуплення (визволення) тіла нашого (Церкви, тіла Христа, яке має бути прославлене з головою у властивому часі)” (Рим. 8:23). Нічого в цьому вислові не має найменшого натяку на завершене на Голгофті відкуплення, викуплюючої ціни: це відноситься чисто і виключно до визволення Церкви, яке має бути частиною наслідку відкуплення закінченого на Голгофті – викупу.

(4)”А з Нього ж і ви в Христі, Який стався нам мудрістю від Бога, і праведністю, і освяченням, і відкупленням (визволенням)” (1 Кор. 1:30). Тут нічого не відноситься до ціни відкуплення, яка була заплачена на Голгофті. Апостол не говорить про те, що Господь учинив для нас, але про те, що Він ще має зробити для нас. Він є нашою мудрістю в тім, що ми маємо зріктися своєї волі, і прийняти Його волю, щоб в той спосіб мати духа здорового розуму і “поступати в мудрості”. Він є нашою праведністю в тім, що як наш представник, Він дав себе на викуп за всіх, і тепер у своїй праведності представляє усіх тих, які приступають до Отця через Нього. Він є нашим освяченням в тім, що через Його заслугу ми є прийняті Отцем як (приписано досконалі) живі жертви, тоді як в дійсності це є сила Христа в нас, що дає нам змогу представляти себе живими жертвами і поступати в Його сліди і сповнювати нашу угоду.

Він є нашим визволенням в тім, що (помилково переложено “відкупленням”) Він жиє, Який з ласки Божої купив нас своєю дорогою кров’ю, а це є запевненням, що ми також будемо жити; що Він у властивому часі визволить свою Церкву, яку купив своєю дорогою кров’ю, з неволі тління, смерти. Визволення, а не куплення, є тут згадуване. Але це тому, що Він купив, що Він має право бути для кого-небудь мудрістю, виправданням, освяченням і визволенням. 

(5)”В Якому ми маємо відкуплення (визволення) кров’ю Його, прощення гріхів наших, згідно з багатством ласки Його.” (Ефес. 1:7) Тут Апостол не відноситься до відкуплюючої ціни на Голгофті. Навпаки, Він говорить про наше прийняття через Отця, і заявляє, що це прийняття Єговою є основане на чімсь, що Він учинив^для нас в Улюбленім, нашім Господі Ісусі, і що через Його кров (жертву, викуп) ми маємо визволення. Будова речення показує, що Апостол мав на думці, що наше визволення є з під вироку гріха, смерти, бо він пояснює це визволення як таке, що є “прощенням гріхів.” Отже значення цього уривку є таке: Небесний Отець, Який в свойому умі вже призначив прийняття малого стада”, щоб вони були синами на рівні божественної природи і співспадкоємцями з Його Первородним і Улюбленим Сином, нашим Господом, підняв ці кроки ласки потрібні для завершення цього Його заміру супроти нас. Він учинив нас прийнятними в Улюбленім, тому що в Улюбленім, через Його кров, через Його жертву, ми маємо визволення з під Божого прокляття і гніву – прощення наших гріхів, з яких ми є звільнені, тобто виправдані.

.(6) “Котрий є завдаток насліддя нашого на викуп (визволення – в нов. перек. є “на повне визволення”) придбаного” (Ефес. 1:14). Спадщина, яку Христос купив жертвою за гріхи, як замісник чоловіка, включає людство в загальному, або так багато, які приймуть цю ласку на умовах Євангелії, і також включаючи Церкву, Молоду. Часом для визволення є Тисячолітнє Царство і Церква має бути визволена насамперед – “скоро в ранці.” Але земля була частиною посілости чоловіка і була куплена тою самою жертвою раз на все: тому вона також має бути визволена з участи в прокляттю, і станеться як город Господа – Раєм. Купно є закінчене, але визволення жде на Божий “властивий час”.

(7)”В якому ми маємо відкуплення (визволення) кров’ю Його і прощення гріхів” (Кол. 1:14). Цей вислів є подібний до попереднього. Ми, Церква, вже маємо визволення, це 443 значить, прощення наших гріхів і тому ми є в гармонії з Отцем. Тут слово “відкуплення” не відноситься до жертви за гріхи, лиш тільки до її ефекту на нас, тобто, що вона зробила для нас, – що вона звільнила нас з наших гріхів. Однак Апостол не відхиляє жертви, але заявляє, що наше визволення з неволі і контролі гріха є через успішність крови нашого Господа – Його смерти, Його жертви за гріхи, заплаченого викупу.

(8)”І не засмучуйте Святого Духа Божого, яким ви запечатані на день відкуплення (визволення)” (Ефес. 4:30). Тут не згадується викуплюючої жертви закінченої на Голгофті. Однак не скорше, аж ця жертва стала закінчена, і її заслуга представлена в Святая Святих, і прийнята Отцем, міг Святий Дух зійти на кого-небудь, щоб запечатати їх як синів Божих. Але тепер ті, які стали запечатані, мають заховувати цю печать синівства, це сплодження до Божої природи і не стратити його. Печатання Духа є первоплодом Духа і є усім, що є передане під час цього теперішнього життя, бо на повну міру благословення божественної природи ми мусимо ждати аж до призначеного Отцем часу, на “день визволення”, День Тисячоліття, в якому то дні, як подає нам Писання відносно Церкви, Нареченої Христа, (називаючи її пророчо “містом Божим”), що “Бог допоможе йому, коли настане ранок” (Пс. 46:5). Той, хто тратить Святого Духа і його печать, не буде мати ні частини, ні участи в першому воскресенню, в ранці “дня (цілковитого) визволення” з під сили гріха і смерти.

(9)”Тому то Він є Посередник Нового Заповіту (Угоди), щоб через смерть, що сталася для відкуплення (визволення) за переступи, учинених за першого заповіту (попередньої Угоди), ті, що були покликані, одержали обітницю вічного спадкоємства” (Жид, 9:15). Ще раз помилковий переклад затемнює частинно правдиве значення; але коли бачимо, що тут є думка про визволення, то це є ясним. Для Ізраїля смерть нашого Господа означала більше, чим для поган. Вона означала не 444 тільки відкуплення від Адамового переступу і його кари смерти, але вона крім того для жидів означала визволення з “прокляття”, або кари Угоди Закону, яка лежала на цьому народі, тому що вони не здоліли виповнити її вимог. Ізраїліти були під “прокляттям”, яке спало на Адама, так само як решта людства, але вони крім того також були під “прокляттям” Угоди Закону, яку встановив Мойсей, її посередник, при горі Синай. Це про те подвійне “прокляття” над тим народом, с зроблена згадка в пісні, яка звучить:

Проклятих під Законом і поранених в упадку, Христох відкупив нас раз на все з такого стану. (10) “Інші побиті були, не прийнявши визволення” (Жид. 11:35). Це є один випадок, в якому перекладачі правильно передали це слово; вони можливо пробували переложити його “відкуплення”, але переконалися, що не добре звучало б “не принимаючи відкуплення”, і тому переложили його правильно – “визволення.”

В Старому Завіті слово “відкупити”, “відкуплений”, “відкупитель” і “відкуплення” с в загальному добрими перекладами з оригінального єврейського слова: Гаал (Gaal) означає, звільнити – через відплату, або заплату. – Ионґ. ‘Та я знаю, що мій Відкупитель живий”- Иов 19:25 “Вони пам’ятали … що Бог Всевишній, то їх Викупитель.”- Пс. 78:35

“Від могили життя твоє Він визволяє.”- Пс. 103:4 “Один з братів його викупить його, або дядько його, або син дядька викупить його … або сам може викупитися, як його спромога”.- З Мойс. 25:48,49 “Задармо були ви попродані, тому будете викуплені не за срібло.”- Ісая 52:3; Порівняй 1 Петра 1:18 “І прийде Викупитель Сіонові.”- Ісая 59:20 Коли мицитували приклади, в яких слово відкуплення знаходиться в нашім Новім Завіті, без оригінального грецького слова, яке поміщує думку про ціну викупу, то це ми робили в тій цілі, щоб хоронити читачів перед звідничими способами певних софістичних 445 писарів і вчителів. Заперечуючи про викуп, заперечуючи, що світ був куплений через смерть нашого Господа, вони є схильні і скорі цитувати уривки, де слово викупити є невластиво вжите за визволити, і тоді робити висновок, що визволити є одиноким значенням викупити (або відкупити) у всіх випадках. З причини необережности наших перекладачів, одиноким безпечним і властивим способом поступовання в такому випадку як той, де багато залежить на точному значенні слова, є, звернутися до оригінального слова і його значення.

Ми довели, що в багатьох випадках Святий Дух висказав писателями Нового Завіту думку про купно нашого роду і про заплату відповідної ціни, виразними висловами, яких можна пояснювати лиш по лініях комерційних угод, або про заступництво ціни купна за куплену річ. Ми показали також, що в інших випадках, де вживане слово означає тільки визволення, нічого не суперечить думці, що таке визволення буде забезпечене і наступить як наслідок викупу (анті-лютрон, відповідної ціни), але, що в загальному контекст виразно відноситься до визволення, яке є в такий спосіб забезпечене.

Але, тоді як Писання є так очевидне в своїм запевненні, що наш Відкупитель купив світ своїм власним життям, “своєю власною дорогоцінною кров’ю”, то це лиш для того, щоб дати Божому народові “повне запевнення віри”, дати їм знати, що звільнення від кари смерти не є переступом Божої справедливости, але її задаволенням через Його любов. Це дальше запевнює нас про незмінність Божого права, яке не могло бути зломане, але замість того, таким великим коштом приготовило відкупителя. Це запевнення, що Божа любов і справедливість діють в найповнішій гармонії, дає нам запевнення що ці самі принципи будуть дальше володіти всесвітом повіки -заспокоює нас , що “гнів”, “прокляття”, буде знесене з усіх, які прийдуть до гармонії з Богом через Ісуса Христа Посередника, і що всі, які не приймуть цієї ласки, будуть поглинуті Другою Смертю – тому що “гнів Божий 446 перебуває на них.”- Діян. 3:23; Йоана 3:36; Об’яв. 22:3

Але так далеко, коли йде про викуплених то це не грає ролі як Божа любов і справедливість влаштували справи нашого прощення, тому що для них це є вільним даром, який можна мати лиш через одержання його, як такого (як дар). Ми не можемо його купити, ані не можемо відшкодувати Богові за цей “дар”. Отже питання повстає: Якщо це є “дар” для нас, то чому ми мусимо турбуватися досліджувати, або чому Господь повинен так докладно об’явити цей факт, що цей дар був забезпечений для нас коштом,  ціною смерти Христа? і чому Писання повинно так особливо показувати нам, що Його смерть була точною ціною, відповідною ціною, що була належною за наші гріхи? Ми відповдаємо, що Бог в такий спосіб пояснює для нас подробиці Його діяльности для нашої користи, в тій цілі, щоб ми могли краще розуміти Його і Його права, і їх координацію і діяльність.

Він так пояснює, щоб ми могли розуміти, що Він не касує, або не відсуває на сторону свого власного вироку проти гріха – що Він не заявляє, що гріх є дозволений і вибачений. Він бажає, щоб ми розуміли, що Його справедливість є повна, безумовна, і що^тут не може бути конфлікту, або суперечности, через яку Його любов моглаб брати верх, або побороти і усунути осуд справедливости; що одиноким способом, через який Його справедливий осуд проти гріха і грішників міг бути усунений, був через задоволення вимог справедливости відповідною ціною -“викупом”. Чоловік згрішив, чоловік став осуджений на смерть, чоловік пішов на смерть. Тому, тут не могло бути надії для чоловіка, хіба що любов і милосердя могли б приготовити замісника за отця Адама. І замісник, як ми вже бачили, мусить бути такої самої природи як Адам, людської природи; замісник має також бути без гріха, не мас бути під прокляттям, ні під гнівом; але має бути подібно святий, подібно непорочний, подібно відлучений від гріха і грішників, подібно признаний Богом, як був Адам заки згрішив.

Ми бачили, що наш Господь Ісус стався тілом (не грішним тілом), але святим, непорочним, відлученим від грішників. Ми бачили, що чоловік Ісус Христос був таким чином досконалим чоловіком, подоба першого чоловіка, Адама, і тому бачимо, що Він був вповні приготовлений бути нашим Відкупителем, нашим викупом, дати своє життя і усі земські права за купно, за відкуплення Адама і роду Адама, який стратив життя і всі людські права в нім. Ми бачили, що наш Господь “чоловік Ісус Христос” посвятив, жертвував, віддав на користь чоловіка усе що мав. Про це Він виразно пояснив в своїх науках відносно цього предмету. Він представив себе як чоловік, який знайшов дорогий скарб схований у полі, і який пішов і продав усе, що мав, і купив це поле (Мат. 13:44). Поле зображує світ людства, як також і саму землю (Ефес. 1:14). В цьому світі людства наш Господь бачив скарб – Він пророчо бачив наслідок відкупляючої чинности, визволення багатьох з неволі тління на волю слави дітей Божих (Церкви в цьому віці, і гідних з світу в майбутньому віці). Це було задля цього скарбу, що поле стало куплене. Говорячи про наслідок викупу і про працю відкуплення, так як вона буде остаточно завершена при кінці Тисячолітнього віку, Пророк, говорячи про нашого Господа, каже, “Він через муки своєї душі буде бачити плід, та й насититься” (Ісая 53; 11). Наш Господь був вповні готовий і задоволений дати своє життя і все, що тоді мав, щоб купити світ.

ЯКИЙ  ВИКУП БУВ  ЗАПЛАЧЕНИЙ  ЗА ЧОЛОВІКА?

Те, що наш Господь зробив для нас, яку ціну Він дав на нашу користь, що Він підкорив, тобто зложив в смерті, відколи це було відповідною ціною “викупом за всіх”, повинно точно відповідати тому, якою була людська кара. Наш Господь не пішов на вічні муки, тому ми маємо це незаперечне свідчення, що вічні муки не є заплатою за гріх, яку великий Суддя приписав, це є лиш ілюзією, оманою, накиненою на людство через великого противника, і через тих, яких він звів. Так як певним є, що те, за що наш Господь терпів на місці чоловіка і замість чоловіка, як його замісник, було повною карою, яку в іншому випадку чоловік був би зобов’язаний переносити, то це напевно с повним доказом, що жодна така кара як вічні муки, не грозила, не була дана і не була намірена. Ті, які знають свідчення Божого Слова, розуміють його твердження, що “Христос помер за гріхи наші”; що Він “помер справедливий за несправедливих, щоб привести нас до Бога”; що “Він ублагання (гіласмос -задоволення) за наші гріхи (гріхи Церкви), і не тільки за наші, але й за гріхи усього світу”; що “на Нього Господь поклав гріх усіх нас” і що “Його ранами (речами, які Він терпів ради нас – самовідречення аж до смерти) нас оздоровлено.”

(Два грецькі слова є переложені “ублагання.” Гіласмос є правильно переложене “ублагання” в двох текстах (1 Иоана 2:2; 4:10), але гіластеріон с неправильно переложене “ублагання” в Рим. 3:25; воно означає пропітіаторі, тобто місце задоволення, або ублагання. “Ублагальня”, або віко Арки Угоди (Скрині Заповіту) було місцем роблення задоволення   -пропітіаторі,або   гіластеріон;але   Священикукропленнюкров’ю примирення, кров’ю жертви за гріх, на гіластеріон, завершив гіласмос, тобто він зробив задоволення, або ублагання за гріхи народу). Яку гармонію і послідовність можна бачити в цьому Біблійному погляді на ці справи; а як зовсім непослідовні є небіблійні омани сатани, передані нам традицією, і які є загально прийняті- 1 Кор. 15:3; 1 Петра 3:18; 1 Иоана 2:2; Ісая 53:5,6 “Заплата за гріх є смерть”. “Душа, що грішить, вона помре”, говорить Святе Письмо (Рим. 6:23 Єзек. 18:4). І тоді Писання показує нам, як вповні ця заплата була задоволена задля нас, у словах: “Христос умер за наші гріхи, згідно Писання” і^ “воскрес для нашого виправдання” (1 Кор. 15:3; Рим. 4:25). Його смерть була ціною викупу, але це дання ціни викупу не дало виправдання. Наш Господь мусить насамперед представити ціну викупу перед Отцем на нашу користь, і це Він зробив, коли “вознісся на небеса”, щоб там появитися перед лицем Божим за нас. Тоді Він там застосував за Церкву заслугу своєї жертви викупу. Тоді прийшло виправдання, як наслідок, (1) жертви викупу, і (2) застосовання для всіх людей, які будуть вірити і слухати Його. Таким чином воскресення і вознесення нашого дорогого Відкупителя були конечним доповненням для зроблення Його смертної жертви приступною, досяжною.

“Без проляття крови нема прощення гріхів” (Жид. 9:22). Протягом віку Закону Бог підкреслив цю рису в Його влаштуванню, вимагаючи крови бичків і козлів; не тому щоб вони могли усунути гріхи, але що у властивім часі їх можна розпікати як образи і приклади кращих жертв, через які гріхи є вимазані і скасовані. Вираження “проляття крови” звичайно означає смерть, виляте життя, однак вказує на жертвенну смерть, а не те, що часом називають природньою смертю – хоча, точно кажучи, жодна смерть не є природньою смертю. Згідно з природою чоловік мав жити: смерть є порушенням права існування людини, виникаючи з переступу і йдучого з ним “прокляття”, або вироку.

Так далеко, як йде про Справедливість, жиди могли дати нашого Господа на смерть в якій-небудь іншій формі, і вимоги справедливости були б^вповні задоволені. Конечною річчю було підкорення Його невинної душі (істоти) як відшкодування, або в заміну за винну душу (істоту), якої існування було страчене через переступ. І так далеко, як йде про викуп, це також не було потрібно, щоб особа нашого Господа мала бути поранена і щоб Його кров була літеральне пролята або спливала на землю. Карою за гріх була смерть, припинення існування, і коли це було виконане, кара стала вирівняна. Вимога розп’яття і проколення боку були для іншої компенсації.

Спливання крови на землю в підніжку жертівника, представляло, що не тільки людство було викуплене, але що сама земля була також включена, і на ній була кроплена кров. Встид і сором публічного розп’яття, як злочинця, було конечне, тому що Небесний Отець рішив, що проба послуху нашого Господа повинна бути до скрайности; Він не лише був пробований, щоб побачити, чи Він буде радий статися чоловіком, але крім того, чи Він буде охочий померти як ціна викупу чоловіка, або бути заступником чоловіка, і в додатку, чи Він буде охочий терпіти скрайну зневагу і в такий спосіб доказати до останнього ступеня свою гідність найбільшого вивищення з рук Отця.

Апостол представляє нам цю справу в такому світлі, тому що після того, коли він говорить нам, як Він задля нас полишив небесну славу і стався чоловіком, він додас, “і ставши подобою як людина, Він понизив себе, бувши слухняним аж до смерти – і то смерти хрестної. Тому то й Бог вельми вивищив Його і дав Йому ім’я (титул, славу, гідність), що понад усяке ім’я” – ім’я і титул Отця є вийнятком.- Фил. 2:8,9; порівняй 1 Кор. 15:27

Кожна згадка Писання про виправдання через віру -що ми с виправдані через кров Христа і т.п. є свідченням, яке підтримує попереднє – що “Бог був у Христі, примиряючи світ із самим собою, не зараховуючи їм провин їхніх”, але приписуючи їх Тому “Який умер за нас і знову воскрес” (2 Кор. 5:19,21; 1 Сол. 4:14; 5:10). Вину грішників поніс Відкупитель, Який дав повну відповідну ціну за наші гріхи, щоб усі шукаючі праведности могли бути прийняті як праведні через заслугу Його жертви. (Римлян 5:17-19) Цей факт, що ми потребували бути виправданими, або учинені праведними, доказує, що ми були неправильні, неправедні, несправедливі в очах Божих. Факт, що чоловік не міг виправдати себе через діла, був показаний Ізраїлем під Угодою Закону, і доказує, що ця неправильність, або гріх, є в самій природі людей, і це спричинює конечність, щоб ми були відкуплені і виправдані через заслугу і жертву іншого – непорочного Відкупителя. 

Виправданий означає бути зроблений правильним, справедливим, але ми не є зроблені правильними, або досконалими дійсно; ми є тільки вважані, або почислені правельними, або досконалими задля нашоі віри в справедливість Христа і прийняття цієї справедливости Христа і Його жертви на нашу користь. Усюди в Св. Письмі ця сила виправдання з сторони нашого Відкупителя є приписана Його жертві за нас. Що наші власні діла не могли виправдати нас, або вчинити нас прийнятними перед Богом, гляди Гал.2:16; Рим. 3:27,28. Що Закон не міг виправдати тих, які були під ним, гляди Гал.5:4; Рим. 3:20. Що одиноко віра в Христову закінчену працю виправдує, гляди Гал. 2:17; 3:13,14; Рим. 4:24,25.

Різні тексти Св. Писма більше, або менше виразно говорять, що ми є обмиті і очищені від гріхів. Усі такі Писання піддержують науку викупу, тому що в зв’язку з тим є виразно сказано, що очищуючою силою є “кров Христа” – заслуга жертви нашого Господа.- Гляди 1 Йоана 1:7; Об’яв. 1:5; 1 Кор. 6:11; 2 Петра 2:22; Тита 3:5; Жид. 9:14; 1 Петра 1:19

Виправдання є символічно представлене як шата справедливости з правдивого льняного полотна, чиста і біла, якою Господь покриває хиби і недосконалості усіх, яких Він приймає через віру в Його дорогоцінну кров. Подібно, усі намагання до праведности з нашої власної сторони, осторонь заслуги Христа, є представлені як “поплямлена одіж” нашої власної праведности (Ісая 64:6). Правда, що певні Писання називають наші старання до праведности, через наш послух до Божих заповідей, очищуючою працею, яка поступає через ціле наше Християнське посвячене життя, так як про це Апостол висловлюється,” Обмивши тіла наші чистою водою,” і очищення Церкви через “обмиття водою Слова”; і це є дуже правдиві описи, або представлення про очищення наших сердець “відложивши нечистоту тіла”; і ці Писання зовсім правильно розуміється, що вони відносяться до щоденної і життєвої праці. Але всі ці очищення думок, 452 слів І діл – усі ці старання припровадити наші смертельні тіла до блищого підкорення під Божу волю в Христі, є основані на нашім скоршім прийнятті Христа і нашому виправданні через віру в Його кров. Біблійною думкою е, що від часу, коли ми посвятилися для Бога, усі наші недосконалості є закриті з перед обличчя Господа через заслугу жертви викупу, приготовленою ласкою Єгови, і одержані і присвоєні вірою. Тому, що лиш те, що є досконале, може бути прийняте Богом, і тому що ми з усім нашим старанням і миттям будемо дальше недосконалі, то є показано, що наше прийняття Отцем є під прикриттям Христової шати праведности, що Його досконалість є зарахована, або застосована, або приписана нам. В такий спосіб ми є насамперед “прийняті в улюбленім” (Ефес. 1:6); і тоді щоденно виказуємо нашу посвяту для праведности і наше бажання догодити Господу через зусилля до святости.

Як часто Писання відноситься до нашого Господа як нашу жертву за гріх, “Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу”! (Йоана 1:29) Усі жертви Закону, уся кров пролята на жидівських жертівниках, вказували на цю вели’ку жертву за гріх, забиту ради нас; тому що, як Апостол запевнює нас, кров волів і козлів не могла ніколи змазати гріхів – тільки позаобразова жертва могла це вчинити, “дорогоціння кров.” На цю тему жертви за гріхи, як вона є представлена в Новому Завіті, гляди: Жид. 9:12, 10:10; Ефес. 5:2; 1 Кор. 5:7; 1 Петра 2:22-24; 2 Кор. 5:21 -Діаґлотт.

Що ця жертва була за нас, Церкву, і за ціле людство, є також дуже ясно виложено в Святому Письмі: “Він з ласки Божої скоштував смерти за всіх”, справедливий за несправедливих, щоб привести нас до Бога – відчинити для нас і для цілого людства дорогу примирення, або повернення до гармонії з Небесним Отцем і в такий спосіб посередньо відкрити для нас з поворотом дорогу до вічного життя, ласки Отця,^або благословення, або дару для всіх тих, які дійсно є Його дітьми. На цю точку дивись на слідуючі тексти: 1 Сол. 5:10; Рим. 5:8; 1 Кор. 15:3; 2 Кор.5:14; Йоана 10:15; 11:50-52; 1 Петра 2:24;3:18

Що це була смерть чоловіка Ісуса Христа, Його “кров”, що забезпечила наше звільнення, є найбільш чітко сказано в багатьох текстах Писання, і може бути відкинене тільки через заперечування надхнення Св. Письма, або через “перекручування Писання”, або, коли хтось “послуговується Словом Божим по звідничому”. Гляди 1 Петра 1:2; Діян. 4:12; 20:28; Об’яв. 5:9; 1:5) Рим. 5:9; Жид. 13:12

“ВИ  КУПЛЕНІ   ЦІНОЮ”,   КИМ ?  ДЛЯ КОГО ? ЧОМУ?  І  В  ЯКІЙЦІЛІ?

“Ви куплені ціною; не робіться невільниками людей.”-1 Кор. 7:23

“І кро’ю Ти відкупив (купив) нас Богові.”- Об’яв. 5:9

“І між вами будуть неправдиві учителі, які введуть тайкома погубні єресі і відрічуться Господа, Який відкупив їх.”- 2 Петра 2:1

Свідчення Святого Писання про те, що чоловік був “куплений”, є дуже виразні і, як ми вже показали, грецьке слово, з якого вони є переложені є агоразо, яке означає публічне купно. Зовсім природньо питання повстає, (1) Через кого був чоловік куплений? (2) Від кого був чоловік куплений? (3) Чому був чоловік куплений? Ці питання будемо розбирати по порядку:

(1)Зацитовані тексти Писання виразно і точно потверджують, не тільки, що людство було куплене, але що сам Ісус Христос був купцем; і дальше, ці і інші тексти Св. Письма запевнюють нас дуже виразно, що ціною купна була дорогоцінна кров Христа – жертва Його власного життя, смерть чоловіка Ісуса Христа, Який дав себе на викуп (анті- лютрон – війдповідну ціну) за всіх. Розуміючи, що це питання було вповні доказане, ми йдемо до слідуючого.

(2)Від кого чоловік був куплений? Противники правди глузливо запитують чи наш Господь купив, чи не купив нас від  диявола,  і твердять,  що там не було нікого іншого, кому ціна могла б бути заплачена, тому що згідно з помилковим думанням тих, які заперечують викуп, Бог не мав би участи в таких справах. Вони твердять, що Бог дуже бажав спільноти з чоловіком і тому учинив усе, що було в Його силах, щоб доконати примирення чоловіка і піднести його з гріха і смерти. Тому вони вважають, що Бог не буде вимагати ціни викупу, заки дозволить на звільнення чоловіка. Ми відповідаємо, що такий погляд вповні противиться науці Біблії, яка, в той час, коли показує, що Бог є любов і що Він має співчуття для грішників, твердить також, що Бог є справедливий, і що чоловік, будучи справедливо засуджений, не може бути справедливо звільнений з під цього вироку в жодний інший спосіб, чим через заплачення за нього ціни викупу.

Хоча Св. Письмо говорить, що сатана є злучений зі заподіянням кари, смерти, кажучи, “коли діти стали спільниками тіла та крови (людської природи), то й Він подібно в тому узяв участь, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, тобто диявола,” і на іншому місці говорить про сатану, що він є “князем цього світу”, все ж таки воно ніде не подає, що він має титул, або право, авторитетно панувати над світом. (Жид. 2:14; Йоана 14:30) Противно, Св. Письмо подає, що сатана є узурпатор (загарбник), який використав упавший людський стан і засліпив його відносно Бога, і зводячи чоловіка, він також його зневолив через темноту, забобони і його власні слабості. Сполука сатани з гріхом встановлює його силу смерти. Коли б не було гріха, сатана не мав би панування над людством. Це було з причини добровільного гріха, що людина була відкинена від Божої ласки, але пізніше, коли чоловік не бажав задержати в своїх думках Бога, Бог передав його розбещеному розумові чинити непристойне тощо. (Рим. 1:28) Тому найвищим авторитетом, до якого сатана може претендувати в зв’язку з людством, була б сила узурпатора і слабість його невільників. 

Крім того, відколи Божий вирок вийшов, ‘Ти напевно помреш”, є дозволено сатані і іншим злим чинникам співдіяти у виконанню цього Божого присуду. Таким чином Бог спричинює, що часом гнів людський і часом гнів злих духових істот виконують Його чудові плани і несвідомо Його прославляють (Пс.76;10). Але, Бог ніколи не признав сатани, як власника людства. Людський рід був Божим створінням і^усе завдячував Йому, але з припини, що він не визнав Його і не виказав послуху, підпав під вирок, прокляття Божого закону, як негідний життя, і такою ця справа там осталась.

Це була Божа Справедливість, яка покарала наших перших родичів прокляттям смерти, і під присудом Божої Справедливосте людство ще дальше лишається мертвим. І тут не може бути надії для нікого, за вийнятком через відкуплення, яке є в Ісусі Христі. Через те, що Божа Справедливість була Суддею, якого присуд відібрав людині життя, то для того ціна викупу мусить конечно бути заплачена Божій Справедливості, щоб забезпечити звільнення винного Адама і засудженого в ньому його роду.

Сила сатани, хоча добровільно ним виконувана, не могла б бути виконувана, коли б на це не було дозволу найвищого Судді Єгови; і Єгова не був би дозволив, щоб велике лихо смерти спало на людство через діяльність сатани, або в інший спосіб, за вийнятком, що це є справедлива кара за гріх – кара за переступ закону Єгови. Сила сатани, подібно як ката, є дорученою “силою смерти.” Кат є тільки слуга права, щоб виконати кару; і сатані, як слузі права встановленого найвищимм Суддею усього створіння, є дозволено і він є вжитий на певний час, як кат для виконання проголошеного вироку: “Карою за гріх є смерть,” “вмираючи ти помреш.”

Якщо викуп, або штраф в’язня мав бути заплачений, то він не буде представлений для тюремника, лиш для Суду, якого вирок цього вимагав. Подібно викуп за гріхи не міг бути заплачений сатані (хоча він до певної міри служив як кат для виконання кари), але мусить бути заплачений для сили, яка засудила гріх, яка видала кару і приказала стратити винного. 456

Таким чином розум відповідає нам, що ціна викупу за гріх чоловіка мас бути заплачена “Богові, Судді усіх? Тепер запитуємо, Що Біблія говорить відносно жертви Христа, жертвування, яке Він зробив? Чи вона говорить, що це було зроблено для сатани, чи для Бога Єгови? Ми відповідаємо, що у всіх образах жидівського віку, який був тінню на цю кращу жертву, яка усуває гріхи світу, жертви були представлені для Бога з рук священика, який зображував нашого Господа Ісуса. Гляди 3 Мой. 4:3,4,24,31, 34,35; 5:11,12,; 9:2,6,7; 2 Мойс. 30:10; 2 Парал. 29:7-11,20-24.

Це точно відповідає на наше питання і ми не потребуємо більшого свідчення на цю тему. Але, якщо вимагається дальшого прямого свідчення, то він знаходиться в словах Апостола, а саме, “Бо коли кров волів та козлів … освячує на тілесну чистоту, то наскільки більше кров Христа, Який через Духа вічного приніс себе Богові непорочним … Тому Він є Посередником Нового Заповіту.” – Жид. 9:13-15,26; 7:27; 10:4-10,12,20; Ефес.5:2; Тита 2:14; Гал. 1:4; 2:20; 1 Йоана 3;16; Йоана 1:29; 1 Петра 1:19; 1 Кор. 10:20; Рим. 12:1.

Отже в такий спосіб ми скріпили в наших умах твердження, яке подає Св. Письмо відносно цієї пропозиції, що Бог вимагав і прийняв смерть Христа як жертву викупу чоловіка.

(3)Чому чоловік був викуплений?

Тому що в нас, як упавших і недосконалих створіннях, Божі якості справедливости, мудрости, любови і сили є дуже недосконалі: для деяких є тяжче, чим для інших, зрозуміти мудрість Божої методи вимагання викупу і його прийняття. Ці, які не можуть задовільно зрозуміти цієї справи, можуть і повинні зовсім властиво признати і прийняти свідчення Божого Слова, незважаючи на їх неспроможність вповні зрозуміти чому і з якої причини це так є. Це е безпечна і властива дорога. Все ж таки, дозвольте представити певні  сугестії,  які  могли  б  помогти  зрозуміти  цю  справу.  Будучи  недосконалими упавшими створіннями, в нас ці різні прикмети: мудрість, любов, справедливість і сила, є постійно в меншій або більшій ворожнечі зі собою; але не так справа мається з Небесним Отцем; в Ньому кожна з тих якостей є досконалою, і в досконалій згоді одна з одною. Там немає розходження. Мудрість насамперед переглянула поле і склала найкращий план для спасення людства, за повною згодою з Божою справедливістю, любов’ю і силою. Під керуванням мудрости, чоловік був негайно поставлений під право Боже, переступ якого мав принести страту існування і цілий ряд лиха, які йдуть в супроводі з смертю. Мудрість передбачила упадок чоловіка через недосвідченість, але, беручи до уваги корісні лекції, почувалась оправданою виставити шлях Божого провидіння і діяльности так, як це є об’явлено в Св. Письмі.

Так скоро, як чоловік переступив Боже право, Справедливість виступила, оголошуючи його бунтівником, який підпав під вирок смерти, і вигнала його з Едену, з джерела засобів існування, які скорше були приготовані для нього, і передала його сатані, щоб переносити побої і терпіти через злі обставини, і в тій цілі, щоб повна кара за переступ права була наложена – “Вмираючи, помреш.” В той час як цей елемент Божого характеру (Справедливість) діяв з чоловіком, елемент Любови не був байдужий, але він був безсильний з двох причин: Перше, він не міг противитися Справедливості, не міг перешкодити у виконанню вироку, не міг визволити чоловіка з під сили Справедливости, тому що вона є самою основою Божого правління; Подруге, Любов в тому часі не могла перешкаджати, щоб звільнити чоловіка через заплачення жертви-викупу за гріхи, бо це було б в противенстві до плану, який вже був накреслений безмежною Мудрістю. Тому Божа Любов і Божа Сила були здержані на певний час, не в змозі звільнити людство і змушені годитися з Справедливістю в її екзекуції, і з Мудрістю, яка дозволила, щоб це продовжувалось через шість тисяч літ стогнення і горя – смерти. В гармонії з тим, Любов не виходила звільняти чоловіка, з тим вийнятком, що заохочувала і навчала його через обітниці і образові жертви, які провіщали спосіб, через який остаточно Божа Любов, у властивім позначенім Мудрістю часі, довершить діло визволення чоловіка. Тому Любов ждала терпеливо на сприятливий час, коли під керуванням Мудрости вона може діяти, і опісля для своєї помочі може покликати Божу Силу.

Цей час для Любови, щоб діяти, остаточно прийшов тоді, коли як подає Писання “настало виповнення часу” (Гал. 4:4), “в призначену пору” (Рим. 5:6), коли Бог післав свого Сина, як “Чоловіка Ісуса Христа”, щоб “Він з ласки (прихильности, щедрости, милосердя) Божої скоштував смерти за всіх” (1 Тим.2:5; Жид.2:9). Не скорше, лиш тоді була Божа любов заманіфестована для людства, хоча вона існувала через цілий час, як читаємо “У цьому об’явилась до нас любов Божа,” “що коли ми ще були грішниками, Христос умер за нас.”- 1 Йоана 4:9; Рим. 5:8

Діючи в гармонії з Божим правом (законом) і задовольняючи вимоги того права, Божа Любов не супуречила Божій Спрапведливості. Спосіб Любови не був спробою усунути і противитись вирокові, ні перешкаджати в його повному виконанню, лиш приготовити замісника, викуп, за чоловіка. Через задоволення (або вирівнання) за кару смерти чоловіка, яка була наложена на нього Справеливістю, Любов принесла для людства звільнення з Адамового прокляття (смерти), яке Божа Справедливість завдала. Це був тріумф Божої Любови, не менше, чим тріумф Божої Справедливости. Любов тріумфувала в принесенні жертви викупу, Ісуса, для Справедливости -елементу Божого характеру, який проводить в життя свої правильні декрети і їх кари. 

Любов ще не вповні затріумфувала. Вона виконала викуп, але її заміром є виконати більше, а саме, впровадити реституцію для всіх з людства, які після досвіду (з злом) схочуть повернути до лояльности для Бога і Його праведних законів. Але, так як Любов ждала більше чим чотири тисячі літ, під керівництвом Божої Мудрости,

заки принесла жертву викупу, і так вона мусить ждати майже дві тисячі літ більше, після заплачення ціни викупу, заки велика праця реституції розпічнеться (Ціян. 3:19-21). Але в міжчасі Мудрість дозволяє Любові діяти з певною клясою, “малим стадом”, вибором цього віку Євангелії – вибрати з поміж викуплених “народ для свого імени” – Дружину Христа і співнаслідників, Церкву.

Отже конечність викуплення людського роду через Христа лежить в тім, що отець Адам запродав себе і свій рід у гріх (і його кару, або заплату, якою є смерть) за ціну непослуху. (Рим. 7:14; 5:12) Він потребував, щоб його купити назад з невільництва гріха, і платня ціни викупу була конечна, заки хтось міг бути визволений з під вироку, або зачати наново, щоб показати свою вартість, або гідність вічного життя.

Але тепер подивімся на це купно з ширшої точки погляду і звернім увагу, що наш Господь стався не тільки теоритично, але дійсно власником, доглядачем і отцем роду, з причини заплачення ціни його викупу: в цьому викупі Він вз’яв місце отця Адама, який продав рід, Як рід став запроданий Адамом через гріх, в самозадоволенню, в непослусі для Бога, так рід був куплений Чоловіком Ісусом Христом, через жертву з себе самого для послуху волі Отця – відповідною ціною, або викупом за Адама. Св. Письмо представляє цю думку, кажучи, “На це Христос умер і воскрес і живе, щоб над мертвими і над живими панувати” (Рим. 14:9). Це було завдяки смерти нашого Господа, що Він стався господарем, володарем, отцем людського роду, і одержав силу поводитися з тим родом так, як з своїми власними дітьми, які стали визволені з під прокляття Божого осуду через Його власну жертву.

Це є в цьому значенні слова, що наш Господь стався другим Адамом – тому що через куплення, через визволення його своїм власним життям, Він взяв позицію першого Адама, як голови роду. Але, як це був чоловік Ісус Христос, Який дав себе як ціну викупу, то це не може бути чоловік Ісус Христос, Який буде отцем роду. 460

Чоловік Ісус Христос зложив усе, що мав для відкуплення чоловіка Адама і його роду, повну відповідну ціну, чоловік за чоловіка. Рід Адама, ще не народжений в часі його переступу, був не прямо, лиш посередню засуджений і наслідком того не потребував бути куплений прямо, але посередньо. Ненароджене насіння в стегнах чоловіка Ісуса Христа, сталось відшкодуванням, або відповідною ціною за насіння Адама, яке не народилось в часі його переступу.

ЦІНА  НЕ Є ВЗЯТА НАЗАД

Як ми вже бачили, Св. Писмо виразно навчає, чо наш Господь був відданий на смерть в тілі, але приведений до життя в дусі; Він, був виданий на смерть як чоловік, але воскрес з мертвих як духова істота найвищого рівня Божої природи; Він закінчив працю, задля якої Він стався чоловіком, і виконавши свою службу задовільняючо для Отця, Він був піднесений з мертвих до дуже великої чести і гідности, багато вище від Ангелів, князівства і сили, і дістав ім’я, що вище над кожне ім’я.

Також наш Господь не міг воскреснути з мертвих чоловіком і залишити для Справедливости нашу ціну викупу: для того, щоб звільнити Адама (і його засуджене потомство) з під вироку і в’язниці смерти, було конечним, не тільки, щоб чоловік Ісус Христос помер, але, це було так само потрібним, щоб чоловік Ісус Христос не жив знову ніколи, щоб залишився мертвим, щоб залишився нашою ціною викупу на вічні віки.

Колиб наш Господь воскрес чоловіком, то це вказувало б на дві злі речі: (1) це означало б, що наш викуп с відібраний, а те полишило б нас під вироком смерти так само, як перед тим. (2) Для Нього це означало б вічну страту вищої природи, яку Він полишив для того, щоб статися чоловіком і бути нашим Відкупителем, і тому це означало б, що вірність для Бога з Його сторони закінчилася в Його вічній деградації до нищої природи. Але жодні такі нісенітниці і непослідовності не є вплутані

у Боже влаштування. Наш Господь принизив себе і стався чоловіком, і як чоловік Він дав своє життя, як ціну викупу за упавшого чоловіка; і як нагороду за цю вірність, Небесний^ Отець не тільки привернув до свідомої істоти, але дав Йому природу, не тільки вищу від людської природи, але також вищу від Його попередньої природи, зробивши Його учасником Божої природи з її найвищими якостями і почестями. У Його теперішнім вивищенім стані смерть є неможлива – тепер Він є безсмертний.

Відколи чоловік Ісус Христос був ціною викупу, даною за купно Адама і його роду то це не може бути, щоб чоловік Ісус був Другим Адамом, новим отцем людства замість Адама, тому що чоловік Ісус є померлий, навіки померлий, і не може бути отцем, або життєдавцем для світу.

Той, Який тепер через купно має титул отця для людської родини, є воскресшим і прославленим Ісусом, учасником божественної природи – це є Другий Адам. Як ми вже бачили, наш Господь Ісус в тілі не був другим Адамом; Він не був отцем роду, але тільки прийшов купити Адама і його рід, і в такий спосіб статися отцем; і це забрало те все, що Він мав, щоб завершити купно, і нічого не осталося. Такою є думка Писання, як її представляє Апостол: “Перший чоловік із землі, земний, другий Чоловік (Другий Адам) є Господь з неба (підчас Його другої присутности у Тисячоліттю)… і як ми носили образ земного (Адама), так носити будемо (Церква, співспадкоємці з Христом і учасники дуже великих і дорогоцінних обітниць в Божій природі – Рим. 8:17; 2 Петра 1:4) і образ небесного (Другого Адама).” “Так і написано: Стався перший чоловік, Адам, (тілесний) душею живою, а останній (другий) Адам, Духом оживляючим (животворним), та не духовне було перше, а тілесне, духовне ж потім.”- 1 Кор. 15:45-48 Поступуаючи дальше з нашим питанням відносно того, чому людський рід був куплений, ми маємо свідчення Апостола, що через це купно наш Господь Ісус стався (тобто одержав право статися) посередником Нової Угоди (Жид. 8:6; 9:14-16). Нова Угода є влаштуванням, яку Бог постановив, через яку Він може проявляти милосердя для упавшого роду. Нова Угода не може діяти без посередника. Посередник мусить гарантувати Богові певні речі на користь людства. Перш за все Він мусить відкупити чоловіка, через заплачення повної ціни викупу, і тому ця жертва, яку наш Господь Ісус вчинив, є названа “кров завіту (угоди)”, через яку угода має силу і стає чинною. Купивши світ людства з під осуду, який через гріх спочивав на ньому, щоб Він міг запечатати Нову Угоду і зробити її чинною, Посередник є вповні приготований і вповні уповажнений чинити для відкупленого роду усе те, що може чинити з метою припровадження їх назад до повної людської досконалости, і до повною гармонії з Богом – щоб тоді Він міг представити їх невинними і бездоганними перед Отцем в любові, які не будуть більше потребувати втручування особливої угоди поєднання, ні посередництва. Але ця праця, яка ще далеко не є довершена, лиш почалася -тому світ ще не є прийнятий Отцем і це включатиме цілу реституційну працю Тисячоліття, щоб припасувати і приготовити охочих і послушних до повної гармонії і цілковитого примирення з Отцем.

Тим часом, під час цього Євангельського віку, з відкупленого роду є покликувана мала громада, і ті, що чують Божий поклик і приступають до Отця через віру в Посередника і Його чинність, є вважані за досконалих і є прийняті, для того, щоб дозволити їм представляти себе, з їх Відкупителем, як живі жертви в службі Отця і Його плану, і в такий спосіб розвинути в них подобу дорогого Божого Сина – в тій цілі, що коли добровільно  і  радо  будуть  з  Ним  терпіти,  вони  будуть  також  могли  бути  незабаром прославлені з Ним і зроблені спільниками, і співнаслідниками з Ним в цій Тисячолітній праці благословення світу під умовами Нової Угоди. Слід пам’ятати, що ці є вийнятком з поміж решти людства: ці, “вибір” віку Євангелії, є вважані^за “братів” Христа, “Наречену” Христа, “Церкву, яка є Його Тілом”, але вони ніколи не є називані “дітьми” Христа. Ці є прийняті Небесним Отцем за синів, і є сплоджені Словом правди і духом цього Слова до небесної природи. Ці, як ми бачили, можуть властиво вважати Єгову за свого Отця, тому що вони є прямо сплоджені від Нього, і таким чином вони є “братами” Ісуса Христа.- 1 Петра 1:3

Однак, для людей світу в загальному Божий план є відмінний: замість виправдати їх через віру і тоді їх сплодити до Божої природи тощо, вони ждуть аж до Тисячолітнього віку і тоді, замість бути сполодженими Єговою до нової природи, вони одержуть свою стару природу, людську природу, звільнену з хиб і зіпсуття (тління) через гріх. Надією світу є реституція до “того, що було страчене” в Едені (Мат. 18:11; Діян. 3:19-21). Боже приготовлення для світу є таке, як ми бачили в викупі: чоловік Ісус Христос зложив свою людську досконалість і всі права та привілеї, які містяться в тому, щоб відкупити для людства “те, що було страчене” – людську досконалість страчену в Едені, людське панування і всі права і привілеї чоловіка, включаючи його привілей спільноти з Богом і вічне життя. Ті речі, які були куплені для людства, є речами, які у властивому часі будуть представлені для цілого людства під Новою Угодою.

Факт, що цей вік Євангелії був вжитий Господом для вибору “тіла Христа”, означає для світу, що замість того, щоб наш Господь Ісус, великий Голова Церкви, зберігав для себе самого посаду, або функцію отця, або життєдавця для світу, Він з’єднався з “малим стадом”, яке має його власну подобу, і яке мало участь в терпіннях в теперішнім часі, і які мають бути учасниками в майбутній славі, і з Ним становити великого Пророка, великого Священика, великого Царя, великого Життєдавця, або Отця для світу людства – дати життя кожному, хто прийме його на умовах Нової Угоди. Це є в гармонії з цією думкою, що Писання звіщає, що один з титулів нашого Господа буде “Отець Вічности.” Він ще не заповнив цього чину в жодному значенні, ні мірі. Але Той, Хто купив світ коштом свого життя, має, згідно з Божою постановою, в своїй власній силі повне право, титул і^авторитет передати для такого числа, яке прийме це, на Його умовах, все те, що було страчене, і все те, що було куплене знову з життя і людських прав, і досконалости з збільшеним знанням.

Крім того, будучи правним отцем роду і даючи їм життя, за яке заплатив своїм власним життям, ми пізнаємо, що Писання натякає, що людський рід є вповні в руках Господа Ісуса, щоб вповні з ними ділати і судити їх, і рішати чи вони є гідні, чи негідні вічного життя. Те, що Він (Ісус) буде чинити для світу як їх Отець під час наступаючого віку, наш Господь Ісус вже робить для своєї Церкви, своєї молодої, своєї Нареченої, під час цього віку; і це є зілюстроване в Апостольськім реченні, що як Небесний Отець с головою Христа, так Христос є головою Церкви; як чоловік, Він є головою жінки і родини. Згідно з тим читаємо, “Бо Отець не судить нікого, а ввесь суд передав Синові” (Йоана 5:22). Заручена Молода Христа не має становища у Отця, за вийнятком через її улюбленого Молодого, її прохання с зроблені в Його ім’я, через Його заслугу і мусять бути таким дальше, аж прийде те, що є досконале, коли вона буде прийнята до слави – повної свободи синів Божих, через перше воскресення.

Подібно світ людства, діти Христа, усі мусять зголошуватися до Нього, як їх Голови, їх Отця, і вони не будуть мати жодних зв’язків з Небесним Отцем, і не будуть взагалі Ним визнані, аж після Тисячолітнього віку, коли ті, які скористають з привілеїв, будуть привернені і приведені назад до досконалости. Але, при кінці Тисячолітнього віку, коли наш Господь Ісус передасть Царство Богові, Отцеві, тоді також вони будуть представлені Отцеві і прийдуть під пряму контролю великого Отця усіх, Всемогучого Єгову,- 1 Кор. 15:24.

З тої точки зору можна бачити, чому наш Господь Ісус є названий Отцем відкупленого і відновленого роду, але був визнаний як Отець Адама, або його дітей передтим, хоча Він був прямим творцем Адама – бо є написано “Без Нього нічого не сталося, що сталося.” Різниця с в тім, що в оригінальній творчості Логос був проводом Єгови і виконував працю зовсім не своїм коштом, в той час як Другий Адам, Він буде людям давати людські права своїм власним коштом, які Він купив своєю власною дорогоцінною кров’ю.

ВИКУП НЕ Є  ПОДАРОВАННЯМ

Нездібність розпізнати різницю між викупом, а подарованням провадила до певного замішання в думанню відносно цього предмету. Християнські люди звичайної інтелегенції будуть цитувати тексти, які стосуються до того, що ми стали викуплені з гробу, відкуплені з смерти, куплені ціною, дорогоцінною кров’ю Христа тощо, і в той сам час говорять про ласкаве подаровання всіх провин Отцем. Виглядає, що небагато думає, хоча багато мусить знати, що прощення і викуп виражують зовсім противні думки.

Слідуючі основні дефініції є взяті з Стандартного (англійського) Словника:  Відкупити – одержати посілість через заплачення ціни.

Викуп – Сума або компенсація (винагорода) заплачена за звільнення особи, вдержуваної в полоні, так як в’язень, або невільник.

Тепер протиставмо їм значення слів: Подаровання – Відтягнути кару, пропустити.

Словник Вебстера так подає – “Стримуватись від точної кари. В Законі – Звільнити від карання, яка була наложена через вирок.”

Завважте тут також дефініцію іншого слова, яке, хоча близько споріднене з подарованням, не є точно таке саме, а саме:

Вибачити – звільнити від карання – перестати ненавидіти когось. 466 “Закон не знає прощення.”

Найбільш простий розум мусить розпізнати, що думка виражена через слово “відкупити” і “викуп”, є противна і незгідна з думкою вираженою словом подарувати. Але, тому що всі ці слова с вживані в Біблії відносно Божої діяльности з упавшим чоловіком, багато Біблійних студентів думає про них, що вони є вживані недбало і синонімічне в Святому Письмі. І тоді приходять до заключення, що вони можуть вибирати собі і або прикладати дефініцію “подарувати” до слів “викуп” і “відкуплення”, або противно, дефініцію слів “викуп” і “відкуплення” до слів “подарувати” і “вибачити.” Така процедура є далекою від “правильного розбирання слова правди:” це змішує дві відокремлені і відмінні справи і наслідок з того с безладдя. Виглядає, що деякі мають цю трудність, що вони не хочуть і тому не шукають за правдою щодо цього предмету – побоюючись, що їх теорії заперечуючі викупові стануть в такий спосіб осуджені.

Нічого не може бути ясніше від того, що Бог не подарував Адамового переступу і не відтягнув кари: усі факти довкола нас у стогнучому і вмираючому створінню,  не менше чим свідоцтво Божого Слова відносно “обявленого гніву Божого” – “прокляття” смерти, як заплати за оригінальний гріх, усе це свідчить голосно, що Бог не подарував світові – не відтягнув його кари за гріх, під якою він терпів понад шість тисяч літ. Той, хто змішує виправдання грішників через заслугу жертви за гріх Христа, заступника грішників, або відкупителя, з подаруванням без заплати, не вживає добре свої умових здібностей. Коли б Бог подарував Адамові, то Він був би привернув йому привілеї Едену і сад, що піддержував його життя, і він ще жив би, і його велика родина не померла б за “непослух одного чоловіка.” 

Коли б у якому-небудь часі Бог прийшов до помочі чоловікові і подарував йому, то це означало б повне звільнення з горя, хворіб, болю і смерти; це означало б, що є повна реституція усього того, що було страчено. Тому с очевидним, що Бог не подарував оригінального гріха, але дальше задержує обурення свого святого права і вироку проти грішників. Тут немає навіть зовнішних доказів для світу, що він став відкуплений, що за нього дано викуп. До цього часу лиш віруючі знають про це і вони це одержали не через спостереження, але через віру в Слово Господа; багато його висловів про це ми вже цитували. Видимі докази потверджуючі викуп будуть розпізнані під час Тисячоліття, коли буде відбуватись праця реституції – коли Відкупитель розпічне користуватися своїми купленими правами як Відновитель.

Слова простити і подарувати не є вживані відносно світу і його оригінального гріха, але відносно тих, яких задля їх віри в Відкупителя і в Його працю, вважається, що вони перейшли з смерти до життя – Від осуду до виправдання. Великий Посередник, Який купив їх і Який купив обвинувачення, які були проти них, радо прощає їм і ставить їх наново на пробу життя – під духом Божого Закону, а не під літерою. І ще більше від цього прощення в минувшині, Він дальше прощає їм, і дарує усі їх провини (які не будуть добровільні, так^ довго, коли вони мають Його нового духа, або ум – 1 Йоана 3:9; 5:18) -рахуючи всі такі недобровільні хиби думок, слів і діл, як частину оригінального гріха і його порочносте, яка через спадковість ще діє в їх тілі. Подібно є сказано, що Небесний Отець має милосердя над нами, щоб простити наші переступи і простягнути свою милість (ласку) до нас, але на це є пояснення, що вся Його ласка є простягнена до нас через жертву нашого Господа Jteyca Христа: ми “виправдуємося ж дармо благодаттю Його,викупленням,    щовХристіІсусі,ЯкогопредложивБогнавблагальну (задовільняючу) жертву через віру в кров Його, щоб з’ясувати правду (виявити праведність) свою відпущенням (прощенням) попередніх гріхів у довготерпінню Божому” (Рим. 3:24,25). І дальше є сказано, “В Якому ми маємо відкуплення кров’ю Його, прощення гріхів наших, згідно з багатством Його ласки.”- Ефес. 1:7; Кол. 1:14. 

“Ми були примирені з Богом через смерть Його Сина”, тобто, Бог перестав обурюватися на наші гріхи, тому що наша ціна викупу стала заплачена, яка була Ним самим приготовлена, Який так полюбив нас, що свого Сина дав, щоб нас відкупити. Також в такий спосіб “Бог був у Христі примиряючи світ з самим собою, не зараховуючи їм провин їхніх (але для Його улюбленого Сина, Який добровільно дав себе як наш заступник). Гріхи були приписані людству аж до смерти Ісуса; тоді Бог простив, тобто, перестав приписувати нам те, що було заплачене нашим Відкупителем, або Замісником. Бог не подарував, тобто, не “стримався від вимагання кари”, але “вложив на Нього (нашого Відкупителя) гріх всіх нас” (Ісая 53:6). Він гріхи наші (кару наших гріхів) у тілі своїм підніс на дерево” (1 Петра 2:24). Отже бачимо, в який спосіб Бог простив нам щедро “задля   Христа”-томущоВінзаплативкару,якабулаповнимзадоволенням справедливости.- 1 Йоана 1:7; 2:12; Ефес. 4:32; Діян. 4:12; 10:43; 13:38; Луки 24;47

Але, щоб тут не повстало неправильне зрозуміння, що Бог  примусив справедливого вмерти за несправедливого. Справедливість не могла завдати кари винного на невинного, хіба що невинний добровільно віддасть себе як замісник за винного. Це наш Господь вчинив. Писання повідомляє, що Він зложив своє власне життя; не з причини страху перед Богом, не щоб був змушений, але “задля радости, яка була перед Ним (радість виказання послуху для Отця, радість викуплення і припровадження много синів до слави) Він витерпів хрест” Жид.”- 12:2

Грецькі слова аполюо, апгіемі і апгесіс -(apoluo, aphiemi, і aphesis) переложені “прощення”  “прощений”  і  “простити”  в  Новому  Завіті,  мають  те  саме  значення  як відповідні наші слова: “Звільнити з карання, перестати мати ненавість до (когось).” Але позначім виразно, що значення не є таке, як хтось може думати -відіслати когось без еквіваленту (рівноцінности), так як наше слово подарувати вказувало б. Це не є так, що Бог беззастережно дозволяє грішникові йти, але, як Писання подає, Бог дозволить в’язням вийти з безодні (з смерти), тому що Він знайшов викуп. (Йов 33:24) Чоловік Ісус Христос дав себе самого на викуп за всіх. (1 Тим. 2:6) Тому всі, які є в їх гробах (в’язні безодні), почують у властивому часі голос Його і повиходять, – коли Відкупитель “візьме велику силу і царство.”

Хоча слово подарувати не знаходится в Новому Завіті, грецьке слово дуже подібного значення знаходиться -каразомаі. Це означає простити щедро. Ми  подамо деякі приклади вживання цього слова, з чого можна буде бачити, що воно  не противиться, але піддержує твердження, що наш Отець не дарує, тобто, не звільнює грішників беззастережно з під кари гріха. Слово каразомаі трапляється лиш дванадцять разів, а саме:- “Прощаючи один одному … як Христос простив вам” (Кол. 3:13); “Як же вони не мали звідки віддати, він їм обом простив;” “кому більше простив.”- Луки 7:42,43

Тут є чотири приклади в яких мається на думці вільне прощення, або подаровання. Але завважте, це не Єгова, але Ісус Христос і ученики, які чинять це прощення задармо. В тому часі Наш Господь Ісус платив ціну викупу Симеона, Марії і інших, J розуміючи, що Справедливість буде задоволена через Його чин, Він, як купець, міг їм щедро простити. Головною ціллю Його купна грішників було, щоб Він міг щедро звільнити їх з під осуду гріха. Коли б наш Господь Ісус був нерадий подарувати тим, кого відкупив своєю власною кров’ю, коли б Він дальше держав проти них заплату Адамового гріха, Його жертва була б безвартісна для них; це полишило б усіх такими, як вони були – “проклятими” – осудженими. З другої сторони, коли б Бог подарував нам, Христова жертва була б некорисна, невартісна, бо нічого не виконала б.

Усі признають, що Бог є справедливий, і якщо так, то Він не наложив на чоловіка за жорсткої кари, коли позбавив його життя. Тепер, якщо ця кара була справедливою шість тисяч літ тому, вона ще є дальше справедливою карою і буде справедливою на всі майбутні часи. Якщо кара була за жорстока і Бог подарував грішникові (звільняючи його від дальшої тривалості кари) то це доказувало б, що або Бог був перше несправедливий, або що е тепер. Якщо це було правильним шість тисяч літ тому позбавити людство життя з причини гріха, то це завжди буде неправильно привернути життя, хіба що проголошена кара буде правно знесена через заплату рівної ціни. І це могло бути доконане тільки через добровільну жертву іншої істоти цього самого роду, якого життєві права не були страчені, даючи себе як замісника, або викуп.

Христос є скелею людства, Всей інший ґрунт – трясовина.

Цей самий принцип справедливости, який лежить в основі всіх діл нашого Отця, є підставою нашого сильного довір’я в усі Його обітниці. Св. Письмо говорить, що Він є той самий вчора, сьогодні і повіки, що в Ньому немає зміни, ні тіні переміни. (Яків 1:17) Якщо б Він так змінювався, що, засудивши людський рід на смерть в Адамі, і шість тисяч літ пізніше скасував своє власне рішення, то яке запевнення могли б ми мати, що після дальших шести тисячі літ, або й скорше, Він знову не зміниться і відішле нас до в’язничного дому смерти, через уневажнення цього пробачення деяких, або всіх? Як рід грішників, ми не маємо ніякої підстави для надії вічного життя, за вийнятком того, що через Божу ласку, Христос помер за нас і в той спосіб Він задоволив вимоги Справедливости проти нас.

Отже, так далеко як справа відноситься до Єгови, ми одержали прощення через те, що Він сам приготував -через Христа. І так далеко, коли йде про наше відношення до Господа Ісуса, Який купив нас, Він дармо прощає усім тим, які приходять до Отця через Нього. І так далеко, коли йде про нас, наслідки одержані через Божий план є найбільш ласкавими – для нас це означає те саме, немов би Отець беззастережно подарував нам, і то без

викупу, хіба що знання цього факту дає нам можливість розсуджуватися з Богом, і бачити в який спосіб наші гріхи, хоча були як кармазин, то стануть білі мов сніг, і як Бог є справедливий, тоді як виправдує і звільнює нас. В такий спосіб Бог дав нам певну основу для віри і довір’я.

ЧИ СМЕРТЬ  НЕ  КАСУЄ ДОВГУ  ЧОЛОВІКА?

Як тільки розпізнається, що “заплата за гріх є смерть” – не вічні муки – в багатьох проявляється схильність до помилкового думання щодо цього предмету, яке очевидно є спонукуване великим противником. Помилкове міркування буде дальше говорити, Якщо заплата за гріх є смерть, кожний чоловік, який вмирає, платить кару його гріха: наслідком того, говориться дальше, там не буде потрібно Відкупителя, ні ціни викупу – кожний дає викуп за себе, відкупляє себе через плачення своєї власної кари. Аргумент є, що Справедливість, витративши свою силу і задоволивши свої вимоги в його знищенню, більше не має жодних вимог від чоловіка після смерти; тому говориться, що воскресення мертвих буде слідуючим порядком і властивою річчю. Такий погляд вчинив би Божу вимогу жертви викупу за гріхи чоловіка несправедливістю, подвійною платнею за кару.

Чи таке думання є правдиве чи помилкове, воно очевидно є у великій суперечності з Писанням, яке, противно, говорить про нашу потребу Спасителя, і що це було конечним, щоб Він зложив ціну викупу за нас, заки ми можемо бути звільнені з кари Адамового гріха і мати яке-небудь право до майбутнього життя. Ми вже покликувались на ці тексти Писання і їх є забагато, щоб тепер знову повтаряти, тому ми ограничимо себе до виявлення безглуздя вище згаданих претенсій. Будемо старатися показати, що правильне думання про цей факт є в повній гармонії з свідченнями Св. Письма, що смерть нашого Господа Ісуса, як ціни нашого викупу, була конечною, щоб Бог був справедливий та проте виправдував того, хто вірить в Ісуса, принимаючи Його як свого Відкупителя.

Коли б карою за гріх було тільки вмирання – коли б Господь був сказав до Адама, 3 причини твого гріха ти мусиш перейти через тяжкий досвід вмирання! тоді дійсно кара була б задоволена через вмирання Адама, чи вмирання інших. Але не такою є кара: карою е смерть, не вмирання, і смерть є відсутністю життя, знищенням. Тому, щоб чоловік заплатив свою кару, він мусить бути мертвим, позбавленим життя повіки. “Душа (істота), яка грішить, вона помре.” Як вже було показано, це знищення душі (істоти), згідно з вироком було б вічним, за вийнятком відкуплення, яке доконав наш Господь. Власне в зв’язку з тим відкупленням, що смерть є обернена в те, що образою називається “сном” – в зв’язку з тим відкупленням буде у властивому часі пробудження з сну смерти, і це все е довершене Відкупителем в повній згоді з Божою Справедливістю, якої вимоги Він задаволив.

Отже, як ми вже бачили, коли б не було відкуплення, Адамова смерть була б тим, що Друга Смерть має бути, тобто, “вічним знищенням від обличчя Господа і від слави Його сили.” Коли вкінці одержиться властивий погляд відносно цього предмету, то в умі розумної особи не може бути більше сумніву, що сплата кари за гріх бере все, що чоловік має і не лишає нічого, ні для терпіння, ні для радости. З другої сторони, чим ми більше досліджуємо з тої точки погляду, тим більше виразно можемо бачити важливість тяжкого положення, в яке наш рід був вплутаний під Божим вироком, і тим більше будемо оцінювати потребу викупу. І ясне розуміння рис цього предмету, також покаже нам виразно,  що,  коли  наш  Господь  Ісус  стався  Відкупителем,  коли  Він  дав  себе  як  ціну нашого викупу, то це для нього означало те, що мало означати для нас, а саме, що “чоловік Ісус Христос” зазнав за нас смерти в найбільш повнім значенні слова “вічне знищення.”

Тому ми більше не знаємо Христа по тілу. Тіло, людська природа, була дана як наша ціна викупу, і факт що вона не була взята назад, є нашою запорукою, що всі блаженні засоби цього викупу є можливими для цілого людського роду на умовах Нової Угоди – що вся досконалість і права, які належали для нашого дорогого Відкупителя як чоловіка, були дані в заміну за подібні права Адама, які він через непослух стратив; і що тому вони мають бути дані для всіх, які приймуть їх на Божих вимогах, протягом “часів реституції усього, що Бог говорив від віку устами всіх святих своїх пророків.”- Діян. 3:19-21

ЯКИЙ  ХОЧЕ  ЩОБ УСІ ЛЮДИ  СПАСЛИСЯ

“Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди.”- 1 Тим. 2:4

Інша небезпека помилкового думання в справі викупу заступає дорогу деяким. Багато, які колись легко вірили тому, що їм люди говорили, без доказів з Св. Письма, що заплатою за гріх є вічні муки, і що всі підуть на вічні муки, за вийнятком “чисті серцем” “мале стадо” “вибір” Церква, які скорше звільнились з цієї жахливої омани і ілюзії, є схильні йти до противної скрайности, і принимати в певнім виді, чи формі доктрину про універсальне спасення.

Велика більшість тих, які держуться того “блуду” Універсалістів, вповні заперечують викупові, але деякі її тримаються заради віри в викуп – однак не можуть виразно розуміти його діяльности. Ця кляса дуже скоро чіпається вищенаведеного тексту і задовільняється таким поясненням: Якщо Бог хоче, щоб усі люди спаслися, то ця справа є полагоджена; тому що приходить час, що Його воля буде здійснена на землі і в небі. Тому, як вони кажуть, ми розуміємо, що викуп даний за всіх чоловіком Ісусом, має закріпити Божу волю, через забезпечення спасення для всіх. Вони дальше обкопують себе в тім блуді, кажучи: Коли ми дивимося на те, то тому, що Бог прийняв жертву викупу Ісуса, Він є зобов’язаний через справедливість спасти всіх грішників і знову дати їм назад вічне життя страчене в Едені. Ми представили їх становище так виразно як тільки було можливо, для того, щоб їм на це можна дати задовільняючу відповідь і без жодних причіпок.

Трудність в тому поясненню е, що воно не є вистарчаюче обширне, не є вичерпне. Воно бере деякі точки з Св. Письма, а занедбує багато, яких також треба вислухати і яких свідчення також взяти під увагу, коли приходиться до заключення. Крім того, це лиш частинно цитує і помилково пояснює тексти Писання, які, як їм виглядає, особливо це піддержують.

Наш Небесний Отець проголошує, “Мені бо не люба смерть того, хто мусить вмерти, говорить Господь Бог, але покайтеся і живіть” (Єзек. 18:32). Ця велика ласка представленого життя через Відкупителя для засудженого світу не є новою річчю зі сторони нашого Небесного Отця. Він не змінюється; Він завжди мав добру волю супроти Його створіння. Він міг зробити їх звичайними машинами, розумово і морально, без свободи хотіти і чинити противно до свого доброго задоволення; але Він постановив не робити людських машин, лиш зробити істоти на свою власну подобу і свій власний образ – з свободою вибору, свободою волі, вибирати добре або зле. Він не шукає таких поклонників, які не могли б поступати інакше, ні таких, що покланяються Йому, але чинять це під примусом, але, JIK Він заявляє, “Отець бо таких шукає, щоб покланялися Йому в дусі і в правді” – добровільно, з любови і оцінення Його принципів праведности і Його самого, в Якому вони є виражені.- Йоана 4:23 

Помимо того, це було тоді, як Бог мав цю саму добру волю супроти людей, що Він дозволив Адамові зробити свій власний вибір послуху, чи непослуху, і коли він вибрав непослух, той самий Бог, Який не любується в смерті того, що вмирає, проголосив кару, і через шість тисяч літ наполягав на її виконання. І тепер, коли Він приготовив відкуплення в Ісусі Христі і нагоду для кожного члена людського роду повернути до гармонії з собою, і одержати через Христа вічне життя, то Він безперечно в тому самому часі виставляє умови конечні до одержання цього вічного життя. Вимогою Нової Угоди є, відновлене серце і правильний дух до Бога і повний послух для Нього. І виповнення вимог цієї Нової Угоди є можливе лише через поміч Посередника тої Нової Угоди, і тому є сказано, що Хто має (вірус) Сина, має життя, а хто не інтересується в Синові, не побачить життя, але гнів Божий на нім перебуває.- Йоана 3:36

Це є в повній згоді з твердженням, що Бог не любується в смерті вмираючого, і також в згоді з твердженням в Новому Завіті, що “Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до знання правди.” Все ж таки, Писання показує, що ті, які відкинуть цю пропозицію Божого милосердя в Христі, роблять це помимо Божої ласки, і тому напевно помруть в Другій Смерті, яка буде заплатою, або карою за те, що вони вибрали гріх, замість праведности.

Завважте дальше: цей розбираний текст показує тільки, що це є Божим бажанням, щоб ціле людство було спасенне з несвідомости і засліплення, і деградації, які прийшли на людство наслідком Адамового гріха. Тут немає натяку на вічне спасення, але тільки про відшкодування страти зазнаної через Адама: і не треба забувати, що отець Адам не стратив вічного життя, тому що, хоча він мав досконале життя і був вільний від всяких елементів смерти, то помимо того він був поставлений в Едені на пробу, щоб побачити чи через послух для Бога він розвине характер в гармонії з Богом і в такий спосіб зарахований бути гідним вічного життя. Наслідком того, коли Адам і його рід є відкуплені від прокляття смерти, то це відкуплення, або спасення з під прокляття смерти, не уповажнюс їх до вічного життя, але тільки уповажнює їх до сприяючих обставин отця Адама, і до нової проби, щодо гідности вічного життя.

Ця нова проба, яка є забезпечана для Адама і для цілого його роду буде дійсно більше ласкавою в певному відношенню, чим була оригінальна проба Адама, а це з причини великого збільшення знання. Чоловік мав нагоду пізнати велику гріховність гріха і буде мати нагоду пізнати благословення праведности і ласку Божу в Христі. Це знання буде служити для всіх, які будуть ним послуговуватись під час нової проби про вічне життя в Тисячолітньому віці – коли через тисячу літ цілий світ людства буде перед великим білим престолом на суді, або пробі вічного життя,.- Об’яв. 20:4

Це є то спасення від “прокляття”, це привернення назад до сприяючих нагод знання, що Бог хоче і тому Він призначив Посередника між Богом і чоловіком, чоловіка Ісуса Христа, який дав себе на викуп за всіх, а що буде засвідчено всім у властивім часі.

Цей вислів, що це є Божою волею, щоб “усі люди спаслися” від Адамового осуду, знаходить паралелю у вислові того самого Апостола в Рим. 11:26, “І так увесь Ізраїль буде спасенний.” Думкою в цьому останньому уривку не є, що цілий Ізраїль буде спасенний на вічність, але тільки, що цілий Ізраїль буде звільнений з його засліплення – в тому значенню, щоб бути піднесеним з сліпоти, яка спала на них, як на народ, наслідком їх народнього відкинення Месії. Отже думка цього тексту є також ограничена і відноситься тільки до Адамової загибелі: Бог хоче, щоб усі люди були спасенні, не тільки від справедливого осуду, який Він проголосив і який вкоротив його пробу (це Він вже довершив у смерті Його Сина), але Він також хоче, щоб усі люди видісталися з несвідомости і темноти, якою сатана від часу упадку затемнив їх уми: “Яким бог віку цього осліпив розум, для невіруючих, щоб не засяяло їм світло Євангелії слави Христа, Який є образ Бога” (2 Кор. 4:4). Бог хоче, щоб усі спаслися від усіх наслідків злого, які наступали після гріха і прокляття Адама, щоб вони могли прийти до знання правди. Чому Він цього бажає? Для того, щоб, маючи чисте, точне знання правди, вони могли вповні і

найкраще вживати його в новій пробі до життя, яка є забезспечена для них через жертву викупу їх Відкупителя. Власне для виповнення цієї Божої волі, Відкупитель запровадить своє Тисячолітнє Царство, яке насамперед зв’яже сатану (скоротить усі зовнішні злі впливи) і тоді звільнить чоловіка з його сліпоти – бо є написано, “тоді прозрять у сліпих очі” (Ісая 35:5). З тої самої причини, а саме, що нова проба буде найбільше сприятливою для чоловіка, Божою постановою є, щоб її праця була виконувана постепенно і на це буде потрібно тисячу літ.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ  НЕ  ЗОБОВ’ЯЗАНА ВИКУПОМ

Заява, що Бог є тепер зобов’язаний, через свою власну справедливість, відродити кожного чоловіка, є іншою помилкою. Навпаки, ми пізнаємо, що Бог не прийняв такого зобов’язання: Він лиш продав людський рід Господу Ісусові Христові, Який, як ми попередньо бачили, “купив нас своєю дорогоцінною кров’ю.” Небесний Отець не прийняв жодного зобов’язання за цей рід; Він тепер не ділає з людством; Він навіть не пропонує, що буде їх судити, щоб бачити чи вони дійдуть чи не дійдуть до стану гідности вічного життя: противно, ми є запевнені, що Він передав цілу справу Синові, Який купив людський рід і тому є Господом роду, його паном, наглядником, власником, Суддею, Пророком, Священиком, Царем, і Який, в гармонії з Божим планом, старається ототожнити з собою вибрану Церкву цього Євангелького віку, для великої праці просвічення світу і реституції послушних.

Факт, що Небесний Отець передав цілий рід для нашого Господа Ісуса, не вказує на брак заінтересовання з Його сторони, але це є так влаштовано, щоб задоволити вимоги Його закону. Божі закони є непохитні і не дозволяють на яку-небудь міру недосконалости, або гріха; тому що ці права є влаштовані для досконалих істот: бо наш Небесний Отець ніколи не створив нічого недосконалого. Усе, що там с з недосконалости чи гріха, виникло з упадку, після Його творчої праці. Коли б Він дозволив на гріх в людстві і безпосередньо ділав з недосконалим чоловіком, то це означало б (1) що всі були б скоро засуджені як недосконалі і негідні, або (2), що Бог перепустив би і не осудив би наших хиб і не зважав би на наші недосконалості, а це було б порушенням закону Його імперії.

Тому це^ є для користи чоловіка, як також для збереження Його власних непорушних прав, що Отець передав ціле людство до рук Ісуса, його Відкупителя. Ісус може ділати з людством, так щоб бути милосерним (не справедливим) супроти недосконалих, які шукають досконалости, аж Він приведе їх крок за кроком вище і вище, аж до досконалости при кінці Тисячоліття – коли ті, які будуть слухати великого Пророка, будуть готовими бути перенесеними з Його Посередничих рук, до рук Отця; вони будуть тими, що одержуть через Христа досконалість, яка є визнана Божим зразком, в той час, коли всі інші будуть відтяті від життя через Другу Смерть. (Діян. 3:23) Це є в зв’язку з тим, що, навіть з кинувшими вимазаними гріхами, наша теперішня недосконалість принесла б новий вирок смерти, коли б нас поставлено перед Отцем, перед Його судом повної справедливости, що Апостол, застерігаючи нас, щоб ми не поводились легковажно з нагодами, які є нам пред’явлені в Христі, говорить, “Страшно впасти в руки Бога живого” (Жид. 10:31). Боже влаштування для грішників не знає милосердя, за вийнятком у Христі і через Христа, і в Його чинності примирення, і реституції, яко Посередника: поза цією постановою, Боже право с строгою справедливістю, без пропущень, готове до знищення, як вогонь, усього з хибами.

Хто не може бачити, що коли б Бог міг ділати з грішниками і, прощаючи їх гріхи, принимав їх найкращі старання, хоча недосконалі, то тут не було б потрібно Відкупителя, ні Нової Угоди в Його крові?. Крім того, кожний один з святих Ангелів міг би, коли б хотів, сказати – Бог прощає один гріх в людській родині; Він не буде менше милосерний супроти нас, тому, коли ми схочемо так чинити, то ми матимемо свободу поповнити один гріх і можемо сполягати на Боже милосерне прощення його, і що Бог не відкине нас від свого товариства. І в такий спосіб тут для цілої вічности могла б бути небезпека гріха з сторони тих, які ще не захляпалися в нім. Кожний один, який би в такий спосіб рискував на Боже милосердя, переступаючи Божу справедливість і Боже право для прощення одного гріха, і дістав прощення, спричинив би інше питання, а саме, чому кожний з святих Ангелів не міг би пробувати гріха і дістати прощення. Бачучи це, нас не дивує, що Бог, для добра усіх Його святих створінь, як також для свої власної вподоби, постановив не визнати нічого, де є брак досконалости в якому-небудь створінню, і робить Справедливість ґрунтом (підвалиною) Його престолу- Пс. 89:14 “НЕМА ІНШОГО МЕНИ – ЯКИМ МИ МАЛИ Б СПАСТИСЯ”

З цієї точки погляду ми бачимо більше виразно, чим коли-небудь передтим, що все Боже милосердя для упавшого людського роду є простягнене у, і через Христа – що Небесний Отець не простягає милосердя особисто, або незалежно від Сина, і що “нема іншого імени під небом, даного людям, що Ним би ми мали спастися” (Діян. 4:12). Ми також бачимо, що праця Спасителя не є довершена лиш через куплення людського роду, але, що після їх куплення, є конечним, щоб Він був великим Лікарем, щоб їх лічити з хвороби гріха, і привернути їх до життя і до всіх досконалостей їхньої природи, і остаточно в такий спосіб через процес реституції під час тисячолітнього Його царювання приготовити стільки, скільки будуть Його слухати, для представлення їх в повній досконалості Отцеві при кінці Тисячоліття.

Отже,  дивлячись  на Посередника, до рук якого була передана “уся сила”, щоб спасти, ми запитуємо, чи Він пропонував, чи не пропонував, що ті, яких Він купив, будуть на віки спасенні, або чи в цій справі Він зробив, чи не зробив обмеження. Ми знаходимо, що Писання виразно подає, що там е обмеження: наприклад, коли описуючи вік Тисячоліттчя, як час, коли Адамове прокляття буде усунене, і вже більше не буде чинне в людях, і коли вже не будуть більше говорити, Отці їли скислий виноград і на зубах в дітей е оскома, то там є сказано, що кожний чоловік, який тоді помре, він помре за свій власний гріх, а не за гріх іншого. (Єрем. 31:29,30) Ми також знаходимо висказ, що коли Господь е володарем між народами то “лиходії будуть знищені” (Пс. 37:9). Ми знаходимо, що Ап. Петро, після того, коли говорить нам про часи реституції, вік Тисячоліття, заявляє, що тоді “Буде, що кожна душа, яка не послухає того Пророка (прославленого Христа – тіло і Голова) буде знищена з народу” – Друга Смерть. Діян. 3:19-23

Відносячись до того самого образу, інший з Апостолів заявляє: “коли хто відкидав закон Мойсея, такий без милосердя вмирав … Наскільки ж гіршої, подумайте собі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився (став прийнятий Богом, був виправданий), за звичайну, і Духа благодаті зневажив ? … Страшно впасти в руки Бога живого.” “Бо коли ми, одержавши повне пізнання правди (знання Божої ласки в Христі, до якої Бог хоче, щоб усі прийшли в певному часі), грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви (примирення за гріх Адама не покриє добровільних гріхів проти світла і знання), а якесь страшне очікування суду (відплати) і вогонь пімсти палаючий, який має пожерти противників.”- Жид. 10:26-31 

Тут нам є виразно показано, що противники позаобразового Мойсея (прославленого Христа) будуть пожерті, або знищені в більш страшний спосіб, чим були ті, які противились Мойсееві. Але, коли ті, які противились Мойсееві, були покарані смертю, як можуть ті, які противляться Христові, бути більше суворо покарані? Ми відповідаємо, що смерть завдана Мойсеєм, діткнула лиш решту оставшого Адамового життя, але не могла діткнути дійсної істоти, або душі, яку Бог намірив відкупити, і відкупив через жертву викупу Христа. Однак, той, який після знання про свій викуп, не схоче виказувати послуху для позаобразового Мойсея, буде покараний більш строго, бо він не тільки стратить кілька літ свого засудженого життя, але стратить свою душу, свою істоту, своє існування навіки, і це без жодної надії на привернення – тому що такі і всі противники, будуть пожерті немов солома, як терня і будяки, шкідники землі. 4 Подібно, в цілому Новому Завіті маємо переконливі свідчення, що закон Божий проти гріха буде докладно проведений в життя через Посередника, і що одиноким відхиленням від того абсолютного права буде те, що візьметься до уваги слабості і несвідомості народу, що коли ці слабості і несвідомості будуть покопані під час Тисячолітнього віку через реституційний процес, вимоги права Справедливости будуть ставатися більше і більше точними, аж остаточно суд, через який наш Господь Ісус при кінці тисячлітнього віку буде випробовувати всіх, які ще залишуться, буде не менше рішальний і суворий, чим суд Небесного Отця: і під цією пробою усі, які практикують гріх, або в якій-небудь формі чи ступені симпатизують з ним, впадуть на Другу Смерть. Коли усі гідні з людського роду через реституційний процес осягнуть досконалість, тоді вимоги Справедливости будуть вповні згідні з усіма наказами праведности, в слові, в ділі і в думці.

В такий спосіб бачимо, що Божа воля буде завершена на землі, так як в небі – пам’ятаючи, (1) що це є Божою волею, щоб всі видісталися з Адамового прокляття, і стали припроваджені до знання правди: (2) що це є Божою волею, щоб вічне життя було дане усім послушним: (3) що це рівнож є Божою волею, щоб усі непослушні “Були знищені з поміж народу.” Ця риса Божої волі буде виконана на землі також, і ніхто не зможе перешкодити її.

Деякі вважають, що відколи викуп був приготовлений для того, щоб ціле людство було визволене з під Адамового переступу, тому треба сподіватися для світу людства негайної реституції до повної досконалости людської природи. Але таке сподівання не є ні Бібдійне, ні розумне. Нічого в Св. Письмі не натякає, що праця реституції буде раптовою, але, навпаки, що вона буде постепенною. Нахил шукати за раптовою реституцією до повної досконалости людської природи, є наслідком помилкового розуміння. Воно припускає, що людський рід не може бути відповідно на пробі вічного життя під рівними сприяючими обставинами з отцем Адамом, хіба що люди стали б досконалими, такими як він був, але ми покажемо, що таке припущення є неправильне – що вони можуть одержати багато більше сприяючу пробу, коли є недосконалі. Вони також припускають, що слабості і недосконалості загальні для цілого людства через упадок, будуть непоборними перепонами, які також будуть перешкаджати відкупленим виказувати послух для Божого закону, але ми побачимо, що Божий засіб вповні задовольняє потреби в цій справі. Ми відповідаємо, що навпаки, якщо б людство в загальному було знову, через раптову реституцію, поставлене назад в стан людської досконалої природи, якою втішався Адам, то це означало б:

(1)Що як досконалі істоти від них вимагалося б, щоб вони виконували накази досконалого права Божого досконало; і що для них не було б вибачення, так як не було зроблено жодного вибачення для отця Адама. В той час як небагато з людського роду могло б перейти таку пробу успішно, з причини теперішнього досвіду з гріхом і завченої лекції під ним, однак ми повинні пам’ятати, що більшісті роду бракувало б знання гріха і його кари, так як і Адамові, тому що більшість померло в дитинстві і решта в великій мірі померли в великій несвідомості, коли йде про відрізнення добра від зла.

(2)Такий спосіб, у великій мірі принаймні, зробив би невартісною велику лекцію, яку Бог навчав світ через шість тисяч літ відносно грішности гріха, небажаносте гріха, тому що досі більшість мала небагато знання відносно праведносте, їх курс навчання для людства буде закінчений лиш через лекції з противної сторони питання, це значить, що мудрість і користь праведносте мають бути втілені (впроваджені) під час Тисячолітнього віку.

(3)Коли б людський рід був раптово привернений, то він практично був би новим родом, для якого всі досвіди були б порівняльне страчені, тому що жодний його член не був би в змозі вповні розпізнати себе, досконалу істоту, з досконалими здібностями і силами, з істотою, яка тепер має такі недосконалі здібності і сили: і з немовлятами, які ніколи не прийшли до знання, навіть себе самих, то там не могло б бути найменшого розпізнання. Отже, коли б таким був Божий план, то Він міг би з таким самим успіхом створити мільйони людських істот спочатку, в Едені, і всіх їх випробувати, чим приймати план, який поставив би мільйони в подібне положення, через реституцію, без жодних користей з теперішніх досвідів з гріхом.

(4)Коли б кожна одиниця була в такий спосіб відразу зроблена досконалою, там не було б нагоди для діяльносте Церкви з її Господом, як насінням Авраама, щоб благословити світ, щоб сповняти для нього чин “Царського Священства” (Гал. 3:16,29). Боже приготування для “Царського Священства” натякає на недосконалість і слабість з сторони деяких, яким священики мають помагати і навчати, і від яких вони будуть приймати жертви і приноси за гріхи, і для яких вони мають виказувати милосердя і прощення гріхів. Там не було б місця для такого священства, коли б Божий план був такий, в якому наступила б раптова реституція при другому приході.

(5)Коли б реституція мала бути раптовою чинністю, то нащо є призначено тисячу літ як “часи реституції”, коли один рік був би вистарчаючим часом для раптової реституції до людської досконалости і для проби такої, яку перейшов Адам?

(6)Коли б людство було раптово припроваджене до повної досконалости, то це вказувало б, що там для них не було б місця для милосердя. Там не могло б бути прохання про милосердя для добровільних, навмисних, намірених переступів. Більше того, кожна одиниця, яка згрішила б, привела б себе особисто під вирок смерти, як добровільний грішник і для таких не було б можливе викуплення: це не було б так, як було в справі Адама, де “через непослух одного” цілий рід був включений і інший досконалий стався відкупителем цього роду. У цьому випадку кожна одиниця була б індивідуальним переступником: мільйони переступників потребували б мільйони жертвенних смертей досконалих і святих, якщо мало б бути зроблене примирення за їх гріхи; але Бог, учинивши повне забезпечення для всіх в Христі, не зробив жодного приготовлення для якої-небудь дальшої жертви за гріхи. І такі, будучи раз привернені до досконалости через Христа, не могли б вимагати щось більше під заслугою Його жертви, тому що вони одержали б усі ласкаві наслідки, які були замірені і забезпечені Його викупом. Для них не залишиться жодна участь в жертві за гріхи, якщо вони вже раз одержуть повну реституцію.

Але тепер візмім під розвагу розсудливість Божого плану постепенної реституції, поступаючрї в пропорції з зростом поєднання людини з Творцем і Його законом – і користями цього плану для людства. 

(1)Усі мають бути пробуджені з Адамовоі смерти, нбмов зі сну, завдяки даного викупу: це буде першим кроком реституційного благословення. Вони тоді будуть під опікою, відповідальністю і наглядом Царського Священства, яких досвід з гріхом, і перемога над гріхом в цьому віку Євангелії добре приспособить і приготовить їх бути терпеливими і помічними для тих, над якими вони будуть царювати як Царі і Священики.- Об’яв. 5:10

Ідентичність індивіда (одиниці) буде збережена з тої причини, що він буде збуджений точно до таких самих умов, які він стратив в смерті; і різні кроки його поступу, щоб видобутися з гріха і слабостей теперішнього часу, будуть для нього найбільш корисними лекціями, щодо гріха і щодо користей праведности. Таким чином, крок за кроком Великий Відкупитель піднесе до досконалости світ людства, який буде робити поступ до досконалости в пропорції, як він буде хотіти і як буде чинити; і ті, які не будуть робити поступу під усім знанням і нагодами, які будуть їм представлені, будуть після сто років відтяті із землі жиючих через Другу Смерть, без надії майбутнього привернення, або нагоди, тому що маючи нагоду і прийшовши до відповідного знання правильного і неправильного, вони відкинули ласку Божу в Христі, бо занехали інструкції великого Пророка, і відмовились робити поступ по святій дорозі. (Ісая 65:20; 35:8) Все ж таки, як показує Пророк, коли вмираючи в сто літах, їх буде вважатись лишень як діти, тому що всі, які будуть робити певний поступ можуть продовжувати жити принайменше до кіня Тисячолітнього віку.

(2)Піднявши ці кроки вгору по лінії святої дороги під час Тисячолітнього віку, світ, хоча ще недосконалий, буде до такої міри ще покритий заслугою жертви викупу, навчаючись постепенно важних лекцій (уроків), і розвиваючи овочі Духа; і в міжчасі похибки, або хиби зроблені через необережність, або через намагання пробувати інші методи, буде дальше вважатись як частину їх Адамової слабости і до такої мірі будуть простимі через великого Священика.

Твердити, що фізична досконалість, або досконалість знання є потрібна для проби до вічного життя, або вічної смерти, є заперечуванням, що Церква є тепер в такий спосіб на пробі: тоді як усі мусять признати, що Писання заявляє противно. І така досконалість не буде конечною для проби цілого світу. Світ буде дійсно, так як ми, припроваджений насамперед до знання Божої ласки в Христі, заки яка-небудь проба може розпочатися і Бог обіцяв, що вони будуть це мати.Якпокриття їх унасліджених слабостей вониматимуть заслугу Христа,  Посередника Нової Угоди, в той час як будуть поступати до досконалости. Не скорше, аж при кінці царювання Месії послушні одержуть повну досконалість.

(3)Писання представляє Тисячоліття, як Судний День для світу, кажучи – “Бог призначив день, в якому Він буде судити ввесь світ по праведності, через Чоловіка (Христа, голову і тіло), Якого Він наперед призначив” (Діян. 17:31). Коли б Божий план був такий, щоб примушувати цілий світ, або, щоб навіки спасти кожного члена Адамового роду, то чому називати майбутній вік Днем Суду? Суд означає пробу,  випробування, а це вказує на відкинення неспосібних, так як це означає прийняття і благословення тих, які покажуться гідними. І суд є на вічне життя, або вічну смерть.

Помітіть приповість нашого Господа про вівці і козли, яка не відноситься до віку Євангелії, але до світу в Тисячолліттю. Вона розпочинається словами “Як же прийде Син Людський у славі своїй” – і засяде на своїм славнім престолі – час коли згідно з пророцтвом наречена, “вибір” Церква буде ділити Його престол і славу – “і будуть зібрані перед Ним усі народи” і Він буде судити їх, а опісля буде відлучувати, ставляючи овець по правій стороні його ласки, а козлів по лівій стороні Його неласки. Це відділювання і судження займе цілий Тисячолітній вік і при його кінці “вівці” будуть всі прийнятими до Божої ласки  вічного життя,  а непослушні “козли” з  сатаною як їх провідником і  всі лиходії будуть  покарані  “вічним  знищенням,”  вічним  відрубанням  від  життя  –  представлене символічно через вогняне озеро і сірку – Другу Смерть.

Святе Письмо представляє суд цього великого Тисячолітнього Судного Дня так як перед білим престолом чистоти і справедливосте, і зображує рішення Судді в той спосіб, що ті, які протягом того часу плекали і розвивали духа Небесного Отця, духа любови до досконалости, будуть почислені як Господній народ і їм буде дане “Царство приготоване їм (земське Царство) від заснування світу.” Інші, які під час сприяючих нагод, не здоліють розвинути вповні в свойому характері духа любови, на подобу Господа, будуть вважатися як противники Господа і разом з сатаною будуть знищені.- Порівняй Об’яв. 209-13

ВИКУП – ЗАМІСНИЦТВО

Наука про замісництво, або заміну, яка є виразно научувана в Біблії і якої твердо держалися віками Християнські народи, тепер слабне і впадає, тому що під яснішим розбиранням, чим в минувшині, в загальному розуміється, що коли б вічні муки були карою за гріх, і якщо наш Господь Ісус був би нашим замісником, (заступником, або заміною), у заплаченні нашої кари, то це означало б, що як наш замісник, Він мусів би бути вічно мучений, інакше ми не могли б бути звільнені з гріха. Це є досить здорове думання; трудність лежить в тім, що тут сама передумова (основа) є помилковою. Вічні муки не є заплатою за гріх – не карою для чоловіка. Все ж таки, в умах багатьох є загальне упередження проти думки про замісництво, навіть після того, коли бачиться, що заплатою за гріх є смерть, і що наш Господь Ісус міг бути і був замісником в смерті і точно терпів так само як і чоловік терпів, у найбільш точному і повному значенні. Багато є упереджені щодо цього слова замісництво і вони запитують, чи слово “замісництво” є вживане в Св. Письмі? Якщо ні, то чому його вживати?

Ми відповідаємо, що слово “замісництво” є українське слово і що жодні українські слова не є вживані в Св. Письмі, яке було писане в грецькій і єврейській мовах. Однак, коли б перекладачі наших українських перекладів були воліли так зробити, то вони могли б зовсім властиво вживати це слово “замісництво”, тому що грецька мова безперечно містить в собі думку про замісництво і заміну в багатьох місцях. Що це слово не знаходиться, то є з тої причини, що перекладачі його не вживали; і оскільки ми стараємося вирити на наших умах думку оригінального Писання, тому с властивим, щоб це слово “заміна” було виражене, бо все те, що противиться думці, яка знаходиться в слові заміна, так само противиться думці, яка знаходиться в слові викуп. Як ми вже бачили, в Св. Письмі є багато сказано, що ми с куплені дорогоцінною кров’ю Христа; що Він звільнив нас, даючи свою власну душу на смерть, щоб відкупити нас. Отже, чи це не с замісництво?

Коли якась річ є куплена, то це що є заплачене за куплену річ, є заступлене за ню. Наприклад, коли ми купили бохонець хліба за якусь частину грошей, ми замінили гроші за хліб, тобто, ми заступили гроші за хліб. Коли господар бере мішок пшениці до млина і одержує за ню відповідної вяртости муку, то пшениця сталася заміною (або замісництвом) за муку,,і мука заміною за пшеницю. Одно є відповідною ціною, викупом, заміною за друге. Це було в такий спосіб, що наш Господь, чоловік Ісус Христос, в найбільш повному значенні цього слова, дав себе на смерть, як викуп, замісник в смерті за отця Адама (і людського роду, який стратив життя в нім) – викуп за всіх, замісник, відповідна ціна. Дійсно, факти в цій справі є більше точні, чим в яких інших справах, що ми могли б припускати, хіба, що за вийнятком воєнних полонених, коли в загальному робиться дуже особливо заміну звичайного воїна за звичайного воїна, полковника за полковника, а генерала за генерала, з кожної сторони вимагається відповідної ціни, чоловіка за чоловіка. Купно хліба за гроші не є досконалою ілюстрацією, тому що хліб і срібло, хоча тої самої вартости, не є того самого роду. У випадку відкуплення чоловіка, Бог вимагає, щоб там була повна відповідність в природі, в досконалості, у всьому – досконала заміна, вповні відповідна ціна має бути заплачена, заки людський рід може бути визволений з Божого вироку.

Одно вживання слова “заміна”, загальне між людьми, було причиною замішання в розумінню цієї справи. В часі війни, коли є конечним кликати до війська, і коли чоловік став покликаний до військової служби, йому часом є дозволено знайти заміну, чоловіка, який візьме його місце, і служить за нього в армії – чоловік, який приготовив заміну, є після того вільний від всяких зобов’язань військової служби. Це особливе вживання слова “заміна” в зв’язку з військовими справами, є досить гармонійне в значенню, що чоловік, який є прийнятий державним старшиною як заміну для звільнення іншого, мусить відповідати фізичному рівні вимаганому в тому часі, друге, він мусить бути чоловіком, який сам не був покликаний і який тому є вільний, щоб представити себе як замісника. Ці риси відповідають тій справі, яку ми розбираємо. Наш Господь запропонував бути замісником на місці отця Адама: Він задовільнив усі вимоги Божого володіння в тому, що під кожним оглядом Він надавався бути замісником Адама. Він також задовільняв вимоги тим, що Він не був під осудом смерти, коли взяв наше місце і жертвував себе і став прийнятий. Він мав вільне життя, щоб дати за страчене життя Адама.

Але тут відповідність між двома замісництвами кінчиться, тому що у випадку воїна, поклик, або вирок був, щоб мати участь у війні і її труднощах, горях тощо, тоді як у випадку Адама, поклик, вирок був смертю. Гармонія між тими двома стосуваннями слова “замісник” кінчиться, коли воїн є прийнятий і йде на службу до армії – відповідаючи Божому прийняттю жертви нашого Господа і Його розпочаття йти на смерть. Через те, що заміненний воїн був прийнятий до армії, тому ім’я покликаного чоловіка було змазане з листи покликаних, як звільненого; і коли Христос увійшов у смерть за Адама, Адама життя було вимазане з листи, так далеко, коли йшло про Божий осуд. Паралеля дальше не продовжується.

Ми безсумніву зробимо добре, коли не будемо непотрібно набиватися з тим словом “замісництво” на тих, які є вже упереджені, з причини незрозуміння цієї справи, і які з причини цього упередження, можуть бути здержувані від відповідного і повного, і безстороннього розгляду цього предмету. Все ж таки, ми повинні старатися, особливо в наших власних серцях, щоб ми були вповні лояльні для думки заступництва, яка с думкою викупу. Той, який після властивого зрозуміння цього предмету, не вірус, що Христос був нашим замісником, не проявляє віри в викуп і тому йому брак віри, яка виправдує перед Богом.

ЧИ ЖОДНИЙ  ІНШИЙ  ПЛАН СПАСЕННЯ  НЕ  БУВ  МОЖЛИВИЙ ?

Багато, які не дуже виразно бачуть справу викупу, є схильні спорити в цій справі і говорити, що вони не можуть бачити, чому Бог не міг спасти світ в якийсь інший спосіб, чим через смерть свого Сина, як замісника чоловіка, тобто як ціни його викупу. Ми їм відповідаємо, що вони беруть невластивий погляд на цю справу. Питання, яке вони повинні поставити собі, є, не чи Бог міг прийняти якийсь інший спосіб, але, чи Він прийняв якийсь інший спосіб, або, чи Він прийняв план викупу ?

Безсумніву, Божа мудрість могла прийняти інший план спасення для людства, але ми можемо зовсім позитивно записати, що жодний інший план не міг бути придуманий, який був би кращий, і так далеко, як наше знання і думання сягає, жодний інший план не міг бути винайдений, навіть через Всевишнього, який був би такий добрий, як той, що Він  прийняв,  взявши  під  увагу  всі  пов’язані  з  тим  обставини,  умовини  і  побажані наслідки. Щодо факту, що Бог прийняв відмінний план в діяльності з Ангелами, то можемо сказати, що це доказує, що Він міг прийняти відмінний план в діяльності з упавшим чоловіком. Він міг зробити те з чоловіком, що зробив з Ангелами, але, як ми бачили, він не був би більше сприяючим, але, можливо менше побажаний по думці багатьох.

Навіть, коли б ми припускали, що через таку чинність з Божої сторони подібне число людської родини буде благословенне і остаточно привернене, ми бачили б інші некористі в цій методі, а саме, (1) як багато більше поганою була б моральна деградація нашого роду, коли б він був полишений в посіданні повних умових і фізичних силах, а тільки дозволено йому заломлюватись морально! Як багато і як вповні можна навчитися про гріх в короткому періоді десяти, двадцяти, пятидесяти, або сто літ, і які глибини беззаконня могли б бути досліджувані і виконувані, коли б людство продовжувало жити з неушкодженими силами через шість тисяч літ, будучи відлучені від Бога, але не засуджені на смерть !

(2) Такий план спасення, навіть коли б він досяг остаточно до такого великого числа, як той план, що Бог прийняв, ніколи б не об’явив нам до такої міри якостей (прикмет) Божого характеру, (а) Ми бачимо Божу Справедливість у наложенню кари смерти, навіть на тих, які “не згрішили подібно переступу Адама”, але, які були тільки уроджені в беззаконні і в грісі початі, народилися грішниками через спадковість. (Рим. 5:14; Пс. 51:5) В такий спосіб Він об’явив нам справеливість, яка в жодний спосіб не уневиннить винного, і не визнає нічого, чому бракує повної досконалосте, (б) В такий спосіб Він об’явив нам любов, багато більшу, чим ми могли б яким іншим способом пізнати – яка йшла за нами і яка вхопилась нас, “коли ми ще були грішниками”, коштом великої ціни викупу для нашого піднесення.

(в) Прийняття того плану засудження чоловіка на смерть, відкуплення його з смерти, і остаточно у властивому часі привернення його з смерти через воскресення, постачає нагоду для об’явлення Божої сили багато більше поза тим всім, що є зв’язане з усією великою і чудовою чинністю створення, якою вона була; тому що, безсумніву, це вимагає більшоі сили завершити Божу обітницю воскресення мільйонів істот, які жили і які повмирали – припровадити їх точно такими самими, якими вони були передтим, навіть у їх власній свідомості – чим було потрібно для створення одного чоловіка. 492

(г) Коли цей Божий план буде вповні завершений, він покаже Божу мудрість в такий спосіб, в який жодний інший план не міг би показати, так далеко як ми можемо думати про інші плани. Це покаже, як Бог знав кінець на початку і як Він виконував усі речі згідно за радою своєї волі, навіть коли люди і Ангели не могли бачити цілі і заміру Його діяльности, і навіть тоді як упавші Ангели і сатана думали, що вони знівечили Божу волю. Це буде показано безсумнівно, що Бог може спричинити, щоб усі речі працювали разом для добра, для здійснення Божого заміру. Вкінці буде показано, що Слово, яке виходить з Його уст не вертається порожнім, але воно виконає те, що Йому подобається і буде мати поводження в тому, на що Він його післав.- Ісая 55:11

Та більше того, принимаючи для чоловіка план, який Він прийняв для Ангелів, що згрішили, або якийсь інший план, про який ми моглиб думати, то там не було б такої великої нагоди для вибору Євангельської Церкви, щоб вона була тілом Христа, тому що там не було б величавої нагоди для випробування лояльности і послуху Лоґоса для Небесного Отця, і в результаті Його вивищення, щоб бути учасником Божоі природи – ані не було б нагоди для малого стада з викуплених, щоб іти в Його сліди. І остаточно, ми бачимо, що ці лекції не є тільки для людства, але також для всіх інтелігентних створінь Божих на кожному рівні існування, і не тільки на кілька століть, але на цілу вічність. 

О глибино багатства j премудрости, і знання Божого. Які незбагнені присуди Його, і недослідимі дороги Його! Бо хто пізнав розум Господній, або був дорадником Його? Все бо з Нього, і через Нього, і для Нього, Йому слава на віки, Амінь.”- Рим. 11:33-36

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.