[83]
РОЗДІЛ III
ПОСЕРЕДНИК ПРИМИРЕННЯ
ЄДИНОРОДНИЙ
“ХТО ВІН?” – ЛОГОС , БОГ – ЄДИНОРОДНИЙ ЄГОВИ – СВІДОЦТВО БІБЛІЇ – “ЯКИЙ, БУВШИ БАГАТИЙ” – “ПЕРШ НІЖ БУВ АВРААМ, Я Є” – “ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ” – “ЄГОВА МАВ МЕНЕ НА ПОЧАТКУ” – ЛОГОС СТАВ ПЛОТТЮ – НЕ БУВ ВТІЛЕНИЙ – ВІН ВПОКОРИВСЯ – “ЯКИЙ, БУВШИ БАГАТИЙ, ЗБІДНІВ РАДИ НАС” – В ЦЬОМУ СВІДЧЕННІ НЕМА ЛИЦЕМІРСТВА – ПОВЕДІНКА НАШОГО ГОСПОДА НЕ ОБМАНЛИВА – СВЯТИЙ, НЕЗЛОБИВИЙ, НЕВИННИЙ, ВІДЛУЧЕНИЙ ВІД ГРІШНИКІВ
“Один бо Бог, і один Посередник між Богом та людьми, – людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп” (1 Тим. 2: 5, 6).
Наскільки ми оцінюємо діло Примирення – наше поєднання з Богом, а також жертву за гріх, через які воно здійснюється, – настільки ми шануватимемо Того, Кого Небесний Отець дає умилостивленням за наші гріхи, нашого Відновлювача і Життєдавця. Тому, приступаючи до питання: “Хто Той великий, Кого Єгова Бог так високо вшанував і Хто з Божої благодаті є нашим Відкупителем і Спасителем?”, – було би добре, щоб ми, насамперед, усвідомили наше власне незнання цього питання і нашу нездібність робити висновки, хіба що за радою божественного Слова. По-друге, з самого початку нашого дослідження було би добре, щоб ми пам’ятали свідчення апостола про велич цього Посередника, а також честь, яка Йому належить. Він каже: “Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно”. Також написано: “Щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця” (Фил. 2: 9; Ів 5: 23).
Пильно досліджуючи Писання, щоб дізнатись, що воно говорить і чого не говорить про нашого Господа Ісуса, [84] ми знаходимо його свідчення дуже чітким, гармонійним і задовільним. Спочатку викладемо у стислій формі те, що ми вважаємо біблійним вченням, докази якого надамо далі.
(1) Наш Відкупитель існував як духовна істота, перш ніж став плоттю і перебував серед людей.
(2) У той час, а також згодом, Він був по праву знаний як “бог” – могутній. Як головний серед ангелів і наступний після Отця, Він був відомий як Архангел (найвищий ангел, посланник), Чиє ім’я, Михаїл, означає “Котрий, як Бог”, або Божий представник.
(3) Він був найвищим зі всіх створінь Єгови і першим безпосереднім створінням Бога, “Єдинородним”. А потім Він, як представник Єгови, вживаючи силу Єгови, і від Його імені створив усе – ангелів, начальства і влади, а також земне творіння.
(4) Коли Він став плоттю, щоб бути наш Відкупителем, це було не з примусу, а добровільною справою, як наслідок Його повної єдності з Отцем і Його радісної згоди виконувати кожну рису божественної волі, яку Він навчився поважати і любити, як саму суть Справедливості, Мудрості й Любові.
(5) Це приниження до стану людини не мало бути постійним. Воно виконало своє завдання, коли наш Господь дав Себе, людську істоту, як наш викуп, або “відповідну ціну”. Таким чином, Його воскресіння було не в плоті, але, як стверджує апостол, Він був “умертвлений тілом, але Духом оживлений “ (1 Петр. 3: 18).
(6) Його воскресіння не тільки повернуло Йому духовну природу, але й, на додаток, дарувало Йому ще вищі почесті і, в нагороду від Отця за Його вірність, зробило Його учасником божественної природи – найвищої духовної природи,* яка має безсмертя.
[85] (7) Саме Того великого, Хто був так звеличений і вшанований Єговою, ми з радістю шануємо, прославляємо і служимо Йому, як Тому, Хто єдиний з Небесним Отцем у слові, ділі, задумі і дусі .
—————
*Том. I, розд. Х
—————
СВІДОЦТВО СВЯТОГО ПИСЬМА ВІДНОСНО БОЖОГО СИНА
Розглянемо тепер біблійні свідчення, які підтверджують ці позиції. Почнемо з першого розділу Євангелія від Івана. Тут про нашого Господа у Його перед людському існуванні говориться як про “Слово” (гр. Logos). “На початку був Logos”. Д-р Александр Кларк (Alexander Clarke) говорить відносно цього слова “Logos”: “Цей вираз слід залишити неперекладеним з тієї ж причини, що й імена “Ісус” та “Христос” залишились неперекладеними. Як і кожне ім’я Спасителя світу було описом певних чеснот Його особи, природи або діяльності, так і епітет “Logos”, що означає “слово”, “сказане слово”, “мова”, “красномовство”, “вчення”, “розум” або “розумова здібність”, дуже правильно застосований до Нього”. Євангеліст у своєму посланні, використовує той самий титул щодо нашого Господа знову, називаючи Його “Словом життя” або “Logos життя” (1 Ів. 1: 1).
Титул “Слово Боже” – “Logos Бога” – є дуже слушним, щоб описати важливу працю або повноваження нашого Вчителя до Його приходу у світ. “Logos” був прямим творчим вираженням небесного Отця, тоді як усі наступні вираження божественної мудрості, сили і доброти були зроблені через “Logos”. Кажуть, що в давнину деякі царі звертались до своїх підлеглих через довірену особу. Цар сидів за ширмою, в той час як його “слово”, або речник, стояв перед ширмою і голосно говорив до народу те, що йому пошепки говорив цар, якого не було видно. І такого промовця називали “Царським Логосом”. Правдива ця легенда чи ні, вона добре ілюструє використання цього слова “Logos” у зв’язку з передлюдським існуванням нашого Господа і Вчителя, а також Його [86] величним становищем представника Отця. А на те, що це становище є Його, вказують контекст і інші місця Писання.
Слід зауважити, що апостол, пишучи під натхненням, говорить нам, що “Logos був на початку у Бога, і Logos був бог”. Це буквальний переклад з грецької, і його може легко підтвердити будь-хто – чи то знавець грецької мови, чи ні. Грецький артикль “ho” передує в цьому вірші першому слову “Бог”, і не передує другому слову “бог”, тим самим умисно вказуючи на Бога Отця і бога Сина там, де без артикля читач був би в замішанні. Аналогічно цей артикль передує слову “Бог” у другому вірші. Тому весь вірш звучить так:
“На початку було Слово, і Слово було в [ho teos] Бога, і Слово було [teos] бог. Воно на початку було в [ho teos] Бога” (Ів. 1: 1).
Про який “початок” тут йде мова? Звичайно, не про початок існування Єгови, Бога, Отця, бо Він є “від віку й до віку” і ніколи не мав початку (Пс. 41: 14; 90: 2; 106: 48). Але праця Єгови мала початок, і саме на цей початок зроблено тут посилання – початок творення. Якщо це висловлювання розуміти саме так, то воно означає, що наш Господь Ісус, у своєму передлюдському існуванні, як Logos, був з Отцем від самому початку творення. Це підтверджує натхненне твердження, що сам Logos був “початком Божого творення”. Це – чітке твердження апостола, який запевняє, що наш Господь є не тільки “Головою тіла, Церкви,” і “первонародженим з мертвих”, але й початком всього творення – “щоб у всьому Він мав першенство”. Ось його слова: “Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, – усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним [87] стоїть” (Кол. 1: 15-18). Послухайте також пророче слово про Єдинородного, яке не тільки проголошує Його майбутнє звеличення як Царя земних царів, але й описує як такого, що вже є первороднимЄгови, кажучи, “І Я призначу Мого первородного, найвищого між царями землі” (Пс. 89: 28, Leeser). Зауважте також, що наш Господь (посилаючись на Своє походження) називає Себе “свідком вірним і праведним, початком Божого творива” (Об. 3: 14).
На основі цієї думки про вищість нашого Господа з самого початку, як “родженого перш усякого творива”, і на основі думки, що Він був – Logos, Вираженням Небесного Отця у кожній справі, є наступне твердження із запису євангеліста, а саме: “Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього” (Ів. 1: 3). Яку величну уяву це дає нам про маєстат Єдинородного Божого Сина, Logos! Саме з точки погляду Його початкової величності й вищості ми бачимо ясніше, ніж з будь-якої іншої, важливість слів апостола: “Який, бувши багатий, збіднів ради нас, щоб ви збагатились Його убозтвом” (2 Кор. 8: 9). З цієї точки погляду ми здатні бачити, наскільки багатим Він був славою і честю, про які Сам згадує в молитві, кажучи: “Прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав” (Ів. 17: 5). І як все, що пов’язане з божественним планом викупу, є чудовим, вражаючим у своїх проявах божественної любові, милосердя, співчуття до деградованих людей, то з цієї точки зору все є розумним – відповідає божественному характеру і твердженню.
Хто вважає, що наш Господь Ісус ніколи не існував до Свого народження у Віфлеємі як немовля, той має дуже мале уявлення про божественний план допомоги людині. Такі особи позбавлені можливості застосовувати численні вірші, цитовані попередньо, а також інші, які стосуються слави нашого Господа (яку Він мав у Отця поки світ не постав) і які стосуються також Його великого приниження, коли Він [88] упокорив Себе, щоб взяти природу трохи нижчу від ангельської, відповідно залишаючи природу, яка була вища, ніж у ангелів. Біблійний погляд позбавляє нас усіх цих нерозумних й помилкових теорій людей, з якими, намагаючись шанувати Сина, вони вийшли за межі Божого Слова і знехтували Словом Господа і апостолів, яке говорить, що Він був Сином, нащадком Бога, і що Отець більший від Сина. Такий помилковий погляд втягнув мільйони його прихильників у безвихідні труднощі в кожному напрямку.
Лише одна Правда є розумною.
“– – – Так, це правда:
Вона задовольняє наші прагнення, як ніщо інше”.
Ці висловлювання про нашого Господа Ісуса (що Він був початком Божого творива, що Він існував задовго до того, як прийшов у світ як людина, щоб бути наш Відкупителем) повністю підтверджуються різними віршами, прикладом яких є твердження: “Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили” (1 Ів. 4: 9). Перед нами надзвичайно точне твердження, що Він був Божим Сином ще до того, як прийшов у світ, і що Йому, як Божому Сину, було доручено виконати місію у світі. Не слід також забувати, що тут, як і в багатьох інших випадках, Logos названий “Єдинородним Сином” Бога. Думка, передана цим виразом, полягає у тому, що Logos був єдинимбезпосереднім творивом Небесного Отця (тобто був народжений Ним), тоді як всі інші Божі сини (ангели, а також люди), були Його непрямими творіннями через Logos. Звідси відповідність, правдивість твердження, що Він – Єдинородний Син Бога.
Візьміть іншу ілюстрацію: “Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ів. 3: 17). Тут знову мається на увазі Його передлюдське існування – в тому, що Він був посланий, і в Його місії. І ці висловлювання про Logos знаходяться у повній згоді [89] з історією цієї справи, представленої нам євангелістом, який каже: “Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його”. І ще: “І Слово [Logos] сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця” (Ів. 1: 10, 14). Незаперечними є і власні вислови нашого Господа про Його передлюдського існування. Він ніколи не визнавав Йосипа Своїм батьком, ані ніколи не вважав Своє земне життя початком Свого існування.
Навпаки, зверніть увагу на те, що Він постійно звертався до Єгови як до Свого Отця. Згадайте Його слова: “То Тому, що Отець освятив і послав Його у світ, закидаєте ви: «Зневажаєш Ти Бога», через те, що сказав Я: «Я Син Божий»?” (Ів. 10: 36). До Марії, Своєї земної матері, Він сказав: «Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?»” (Лк. 2: 49). До Своїх учнів Він говорить: “Я з неба зійшов”; “Я хліб живий, що з неба зійшов” (Ів 6: 38, 51). Багато в Його дні не вірили цьому, і багато не вірує й досі, але це істина. Деякі з тих, хто слухав, казали: “Як це може бути?” А декотрі з Його учнів, почувши це, казали: “Жорстока це мова! Хто слухати може її?” “А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: «Чи оце вас спокушує? А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був?»” “Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним” – через це твердження про небесне походження і передлюдське існування (Ів. 6: 60-66).
Послухаймо Його знову, коли Він, проголошуючи перед фарисеями ту ж істину, сказав: “Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду… Я – звисока… Я не з цього світу… Від Бога Я вийшов і прийшов; не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав… Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, – буду неправдомовець”. І сказали до Нього юдеї: “Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам?” Ісус відповів: “Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, – і він бачив, і тішився”. [90] (Авраам бачив день Христа очима віри, вірячи в божественну обітницю відносно Месії. Він міг бачити Його день жертви, зображений у жертвуванні його єдиного сина Ісака, але у будь-якому разі він бачив майбутній славний день Месії, Тисячоліття, і його благословення для всіх племен землі через це обіцяне Насінням. І не дивно, що така перспектива приносила йому радість. Він бачив очима віри небесне місто, Новий Єрусалим, прославлену Церкву, клас Царства, а також бачив небесну країну – світ, благословенний цим Царством (Євр. 11: 10, 16; 12: 22; 13: 14).
“А юдеї ж до Нього [Ісуса] сказали: «Ти й п’ятдесяти років не маєш іще, – і Авраама Ти бачив?»” [Авраам був мертвий уже дві тисячі років] Ісус їм відказав: “Поправді, поправді кажу вам: перш, ніж був Авраам, – Я є” (Ів. 8: 14, 23, 42-58).
Не може бути ніякої помилки щодо значення цих слів. Наш Господь стверджує, що Він існував ще до Авраама. Також у Писанні ніде немає натяку, що існування Єдинородного коли-небудь припинялось з моменту, коли воно почалось, як “початку Божого творива”??, аж доки не припинилось на Голгофі протягом трьох днів, після чого Він був піднятий з мертвих, щоб більше не вмирати. Смерть над Ним більше не панувала! (Рим. 6: 9). Подія Його народження як людської істоти, “дещо меншої від ангелів”, заради того, щоб стати жертвою за гріх людини, не спричинила смерті духовної природи перед Його народженням як людської дитини, а була лише перенесенням Його життя з вищої, або духовної, природи до більш низької, або людської, природи. Тому слова нашого Господа: “Перш, ніж був Авраам, – Я є” означають, що Його існування не було припинене в жодному часі і безсумнівно ототожнюють Ісуса, Божого Сина в плоті, з Логосом, первородним перш усякого творива. Звичайно, свідоцтво нашого Господа не було прийняте багатьма, хто його чув, ані не приймається багатьма з тих пір. Здається, саме упертість характеру заставляє людство відмовитися від простих і ясних тверджень Господнього Слова, воліючи за краще вважати нашого Господа або грішним членом занепалого [91] роду або Його власним отцем. Тільки покірні готові “прийняти із лагідністю всіяне слово, що може спасти”, і тільки для таких призначене свідоцтво Божого Слова (Іс. 61: 1; Як. 1: 21). Як ті, хто чув Учителя і відхилив Його свідчення, вхопили каміння, щоб побити Його, так і сьогодні деякі, хто чує правду і відкидає її, готові (образно) закидати каміннями всіх, хто приймає і навчає слів Вчителя у їхній простоті. І тепер, як і тоді, причина у тому, що вони не знають ні Отця, ні Сина так, як повинні їх знати – як Вони Себе об’являють.
У цьому випадку слова нашого Господа далі актуальні, а саме: “Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити” (Мт. 11: 27). Світ не знав Його: не знав про Його високе походження і про Його велике приниження заради нього. Пам’ятаючи, що, ймовірно, минув довгий період часу між початком створення особи нашого Господа і часом, коли Він став плоттю, а також, що протягом усього цього періоду Він був з Отцем, був “веселощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожночасно”, нам не дивно, що Син знав Отця так, як Його не знали учні й світ, і як ми вчимося, щоб знати Його через Його Слово об’явлення і розкриття Його чудового плану віків. Послухайте, як Він знову говорить: “Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я” (Ів. 17: 25).
Ключ до цього чудового знання небесних речей знаходиться у виразі: “Хто походить із землі, то той земний, і говорить по-земному. Хто приходять із неба, Той над усіма, і що бачив і чув, те Він свідчить” (Ів. 3: 31, 32). Тому не дивно, що навіть Його противники питали: “Звідки в Нього ця мудрість?” (Мт. 13: 54). Саме завдяки Його знанням про небесні речі, Його близькому і тривалому знайомству з Отцем, що зродило абсолютну віру в обітниці Отця, Він зміг, як досконала людина, подолати світ, плоть і диявола і представити прийнятну жертву за наші гріхи. [92] Тому заздалегідь було написано Пророком: “Справедливий Мій Отрок оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе” (Іс. 53: 11).
Отже, тільки ті, хто ходить вірою у світлі божественного Слова, можуть знати як Отця, так і Сина, а також чітко і правильно оцінювати велику справу примирення, яку Вони спільно виконують для людства. Але незабаром, коли вибір Церкви буде завершений, коли Наречена, дружина Агнця, буде з’єднана зі своїм Господом у славі, і коли прийде Царство, знання Господа наповнить усю землю, а сила Отця, яка через Logos створила усе, буде використана через Нього (як Спасителя) для відновлення та вдосконалення тих, які, одержавши привілей пізнати Його, підпорядкуються Його праведним вимогам. Таким чином, в кінцевому результаті сила нашого Господа, як представника Єгови у створенні, зовсім не поступатиметься Його силі, буде її взірцем (як представника Єгови) у відновленні та благословенні світу. Так виконається провіщення псалмиста: “З лона зарева раннього спаде тобі роса [свіжість, бадьорість] молодості твоєї” (Пс. 110: 3, Кул.).
Послухаймо слова нашого Господа до Никодима, який прагнув дізнатися щось про небесні речі, але якому було відмовлено у такому знанні, тому що він ще не повірив у земні речі. Наш Господь, пояснюючи йому Своє знання небесного, говорить: “Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто з неба, – Людський Син”.* Далі наш Господь розповів Никодиму про те, що Бог приготував для світу, щоб той не загинув, а мав вічне життя, кажучи: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3: 13 ,16).
————–
*Слова “що на небі” добавлені, їх немає у стародавніх манускриптах.
————–
Logos, початок Божого творива, ще названий, як каже Ісая, “Дивний Порадник”, “Бог сильний” і т.д. (Іс. 9: 5). Соломон же описав Його і [93] представив під іменем Мудрість, до того ж з усіма подробицями, які повністю погоджуються з тим, що написав євангеліст Іван (Ів. 1: 1, 18):
“Господь мене мав на початку Своєї дороги, перше чинів Своїх, спервовіку, відвіку була я встановлена, від початку, від правіку [формування] землі. Народжена я, як безодень [морів] іще не було, коли не було ще джерел, водою обтяжених. Народжена я, поки гори поставлені ще не були, давніше за пагірки, коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початкового пороху всесвіту. Коли приправляв небеса я була там, коли круга вставляв на поверхні безодні, коли хмари уміцнював Він нагорі, як джерела безодні зміцняв, коли клав Він для моря устава його, щоб його берегів вода не переходила, коли ставив основи землі, то я майстром у Нього була, і була я веселощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожночасно” (Прип. 8: 22-30).
На додаток до того, що ми тут помітили відносно Logos (що Він був не тільки початком Божого творива і Первородним, але Його Єдинородним Сином, і що всі інші творіння були створені Ним і через Нього), ми знаходимо прекрасний підтверджуючий вислів у словах нашого Господа: “Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки”. І знову: “Оце каже Перший й Останній, що був мертвий й ожив” (Об. 1: 17; 2: 8). Тільки в такому сенсі і тільки таким чином, як “Єдине” пряме Боже твориво, через Якого було створено все інше, міг наш Господь бути першим і останнім Божим творінням. Тому будь-який інший погляд був би неправильним і суперечив би усім попереднім віршам.
“СЛОВО (LOGOS) СТАЛОСЯ ТІЛОМ І ПЕРЕБУВАЛО МІЖ НАМИ”
–ІВАНА 1: 14–
Загальна думка щодо з’явлення нашого Господа у плоті, як правило, знаходить вираження у слові втілення. [94] Цей загальноприйнятий погляд ми вважаємо абсолютно неправильним і небіблійним. Теорія Втілення полягає у тому, що людське тіло нашого Господа, народжене від Марії, було просто одягом, прикриттям для духовного тіла. Тому, відповідно до цієї теорії, погляд на земне життя нашого Господа полягає у тому, що наш Господь під час Свого земного життя далі був духовною істотою, точнісінько так як попередньо, за винятком того, що Він використовував плоть, яка народилась від Марії, яка була знана як людина Христос Ісус, як прикриття, як засіб спілкування з людством – на зразок того, як в давні часи ангели з’являлися у людській формі Аврааму, Маноаху, Лоту та іншим (Бут. 18: 1, 2; 19: 1; Суд. 13: 9-11, 16). Через це неправильне припущення з’явилося багато заплутаних та небіблійних уявлень відносно різних випадків з життя і смерті нашого Господа. Наприклад, ця теорія припускає, що втома нашого Господа була не справжньою, а вдаваною, бо Він, як духовна істота, не міг відчувати жодної втоми. Згідно з логікою цієї теорії, молитви нашого Господа також були вдаваними, бо, як каже ця теорія, Він був Самим Богом, і молитися означало би молитися Самому Собі. Тому, переконує вона, Його молитви були лише proforma, щоб зробити враження на учнів і тих, хто поруч. Ця сама теорія змушена припускати, що смерть нашого Господа була лише видимістю смерті, бо, стверджує вона, Ісус був Богом Отцем, Який є від віку й до віку й не може померти. Так що удавана агонія і крик “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?”, а також вмирання були лише proforma, щоб зробити враження на розум тих, хто бачив і чув. Отже, логічний аргумент цієї теорії полягає у тому, що насправді не було жодної справжньої смерті за гріхи людини, а лише її видимість, яскравий ефект, драматичне шоу, кінематографічна вистава, обман, створений для благої мети – благотворно вплинути на співчуття і чутливість людства.
Все це неправильно і явно суперечить представленій у Божому Слові істині в даній справі. Писання не говорить, що наш Господь прийняв тіло [95] з плоті в якості покриття для духовного тіла (як робили раніше ангели), але що Він насправді залишив, тобто, як це передає грецька мова, “позбавив Себе” Своїх передлюдських умов і дійсно взяв нашу природу, або, як говорить наш згаданий попередньо текст: “Logos стався тілом”. Не було ані обману, ані удавання: не було так, ніби просто здавалося, що Він принизив Себе, насправді зберігаючи Свою славу і силу; не було так, немовби Він удавано збіднів заради нас, насправді весь час залишаючись багатим і володіючи вищою духовною природою; не було так, немовби Він просто одягнувся в одежу, ліврею, слуги. Ні, Він дійсно став людиною – “людиною Христом Ісусом, що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1 Тим. 2: 5, 6).
Згодом ми побачимо, коли приступимо до детального розгляду викупної сторони Його діла, що Йому було абсолютно необхідно стати людиною (досконалою людиною – не більше і не менше), бо саме людина згрішила і людину треба було відкупити, тому божественний закон вимагав, щоб викупну ціну за життя людини платило людське життя. “Смерть бо через людину, і через людину воскресіння мертвих” (1 Кор. 15: 21). Але нехай ніхто не зрозуміє нас неправильно, немовби наш Відкупитель став такою людиною, як ми, повною успадкованих недосконалостей і пороків. Якраз навпаки: те ж саме Боже слово стверджує, що Він був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників” (Євр. 7: 26, 28; Лк. 1:35).
Його відокремленість від грішників є одним із складних питань для багатьох. Як Він міг бути людиною і при цьому бути вільним від спадкового пороку, який впливає на все людство? Ми сподіваємося побачити, як таке могло бути і як цього вдалося досягти у божественному плані. Але нам спочатку потрібно усвідомити факт, що недосконала людина, зіпсована людина, яка через спадковість стала учасником Адамового роду і життя якої, таким чином, передалося нашому життю, не могла бути нашим Відкупителем. У світі було і так багато грішників, щоби Бог посилав Свого Сина, щоб Той був ще одним. Багато з цих недосконалих людей було готовими віддати своє життя для виконання [96]волі Отця. Це повністю підтверджує запис у Посланні до Євреїв 11 розд., в якому ясно показано, що багато “не вважали свого життя дорогим” у своїй вірності Господу. Але була потрібна не просто жертва за гріхи, але безгрішна жертва, яка заплатила би за покарання грішника. А оскільки “всі згрішили і позбавлені Божої слави”, і “нема праведного ані одного”, тому, як знову стверджує Святе Письмо, “жодна людина… не дасть його [брата] викупу Богові” (Рим. 3: 10, 23; Пс. 49: 8). А оскільки Господь бачив і знав, що не було жодної людини, спроможної відкупити світ, Він запропонував допомогу Тому, Хто сильний врятувати – Хто може спасати повністю тих, хто приходить до Отця через Нього (Пс . 89: 20; Іс. 63: 1; 59: 16; Євр. 7: 25).
Далі ми хочемо, наскільки це можливо, зрозуміло побачити, як наш Господь Ісус приєднався до нашого роду і став його членом через Свою матір Марію, жодною мірою не маючи участі в його порочності, не успадкувавши його плями гріха і без того, щоб його прокляття смерті мало над Ним владу. Бо, якщо би якимось чином чи якоюсь мірою Він мав частку к житті Адама, то був би учасником також смертного вироку для життя Адама і такою ж мірою потрапив би під вирок смерті. А визнаний недосконалим, під вироком смерті, Він не мав би жодних життєвих прав, щоб дати їх як викупну ціну за людину і нею викупити батька Адама та його рід з-під вироку смерті, винесеного божественною Справедливістю. Ми пропонуємо розглянути це питання у наступному розділі. Сподіваємося довести в ньому, що наш Господь жодним чином і жодною мірою не був забруднений гріхом або недосконалістю через Свою матір.