Кусання і поїдання одні одних.
Ап. Павло в посланні до Галатів 5:15 дуже гострими словами застерігає від злого поступування деяких осіб, які вважають, що належать до Господнього народу: “Коли ж ви кусаєте та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного!” (KJV). Звичайно, ці слова не відносяться до буквального кусання, поїдання і знищення, бо він не адресує їх до людей з людожерськими нахилами, але до нових створінь. Тому це кусання, поїдання і нищення є символічним, хоча не менш правдивим. Ця ілюстрація натякає на диких звірів, які б’ються між собою, в результаті один одного кусають, їдять і нищать. Існує символічне кусання, яке полягає на розриванні нового створіння на частини, поїданні і, якщо продовжується, то його повному нищенні. Часто не братні слова і вчинки кусали й розшарпували на частини віру нових створінь, їх надії, любов, послух і т. п. І не рідко під впливом такого трактування нове створіння нищилося.
Чи ми ніколи не чули про таких осіб з Господнього люду, яких погано трактували свої брати словом і ділом, і вони були до певної міри були позбавлені можливості зросту в різних достоїнствах характеру? Чи ми не чули про деяких з них, скривджених в своїх достоїнствах нового створіння так, що були повністю знищені як нові створіння? Зі смутком треба сказати, що такі речі мали місце. Так діється майже завжди тоді, коли ми кладемо камінь спотикання на дорозі наших братів, які витривало, в тому самому дусі, взаємно відповідають кусанням чи, знеохотившись, відходять.
Таке кусання, поїдання й нищення робиться різними способами. Деякі серед Господнього люду настільки сварливі, що як терни при дорозі розривають кожного, хто біля них проходить і реагує в тому самому дусі. Такі кусають миролюбність і поїдають її в своїх братах. Деякі шорсткими, різкими, і навіть брутальними словами кусають своїх співбратів, викликаючи в них гнів та образу, поїдаючи таким чином їх довготерпеливість. Інші через підозри, виражені словом, наповнюють своїх братів смутком, а в такий спосіб кусають і поїдають їх радість. Деякі через мстивість кусають і поїдають їх і викликають в них образу, тим самим поїдаючи частину їх любові. Інші через зарозумілі погляди, гордовиті слова і нахабні вчинки шматками відгризають своїм братам товариськість, отруюючи її в такий спосіб. Ще інші, через свою впертість кусають і їдять тихість своїх братів. Інші внаслідок нестриманості кусають і поїдають любов своїх братів до участі в зібраннях. Деякі через свою амбіцію, аби бути кимось, кусають і їдять прагнення своїх братів до взаємної єдності, а через розділення стада впроваджують сектантський дух там, де колись панувала духовна єдність. Деякі внаслідок марнославства втрачають доброзичливу оцінку своїх братів, і тим самим кусають і поїдають їх визнання. Деякі через холод і байдужість кусають і поїдають братерську ввічливість інших нових створінь. Деякі через навчання і розповсюджування блудів кусають і поїдають братів у їх вірі. Деякі через постійне вишукування вад кусають і поїдають своїх братів в їх відвазі і властивій вірі в себе. Деякі через нетактовне нагадування цілком забутих вчинків розпалюють суперечки, і таким чином кусають і їдять братерську ввічливість. Деякі через нетактовну критику кусають і поїдають ревність своїх братів. Інші через самолюбство кусають і поїдають любов своїх братів. Деякі через песимізм кусають і поїдають довіру своїх братів. Деякі внаслідок неспокою й невіри поїдають спокій своїх братів. Отож, деякі різними чисельними способами кусають і поїдають один одного. Натомість той, кого їдять, слабо реагує на погане трактування.
Цей дух кусання і поїдання не походить від Господа, бо його природа й наслідки противні тому, чого очікує Господь. Тому Він мусить походити від тіла, світу і противника. Якщо ми придивимось до вище згаданих рис – сварливості, злих розмов, вираження злих підозр, мстивості, пихи, гордовитості, нахабності, впертості, різкості, самолюбної амбіції, сектантства, марнославства, прохолодності, байдужості, навчання блудів, вишукування вад, пригадування забутих вчинків, відсутність тактовності, самолюбства, песимізму, злих сугестій і т. д. – то відразу розпізнаємо, що таке кусання і поїдання в жодному значенні не випливає з Господнього духа. Воно скоріше випливає з духа цього світу, тіла і противника.
Отже, джерелом такого кусання і поїдання є зло. Тому ціллю зла не може бути нічого іншого як зло і, звичайно, це розважання озброює нас проти звички взаємного кусання і поїдання. Воно, безперечно, зраджує його власний характер, походження й ціль, виявляючи добре розвинутому новому створінню пляму зла, щоб застерегти від нього. Наша ненависть до духа цього світу, тіла і противника повинна спонукати нас до спротиву такому кусанню й поїданню. Наша любов до Господа, Правди і братів повинна узброїти нас проти нього, а наше прагнення розвинути Христову подобу повинно зміцнити нас проти нього. Немає справжнього виправдання для звички кусання і поїдання. Проти нього виступає кожний аргумент мудрості, справедливості, любові та сили. Той факт, що ми робили це зло в минулому, і що в більшій чи меншій мірі воно складає риси нашого характеру, не може виправдати нашої податливості щодо нього. Цей факт скоріше закликає нас до вживання протидіючих засобів. Ніщо не заслуговує на увагу, що сприяє цій ваді, але все є варте заходу, що веде до звільнення від неї.
Згубні результати
Коротко застановімося над згубними результатами цієї звички. Вона противиться Божим діям в нових створіннях. Викликає обурення й опозицію Бога. Деформує нові створіння. Без сумніву, вона зневажає Господа. Шкодить його дітям. Викликає його незадоволення. А тому, з Божої точки зору, призводить до поганих наслідків. Приносить втрату для Ісуса, бо приносить шкоду його практиці. По причині цієї звички гинуть деякі, за яких Він помер, що безперечно Його засмучує. Занечищує частину тих осіб, яких Він старався очистити, що дає Йому додаткову працю, щоб подолати злі наслідки. Таким чином приносить нашому Господу погані результати. Ослаблює одне нове створіння і призводить до того, що його праця над осягненням перемоги стає труднішою. Спричиняє спотикання іншого нового створіння, що загрожує його перемозі. Часто приводить нове створіння до занепаду, тим самим, спричиняє втрату ним корони, даної йому Богом. Робить так, що нове створіння як особа грішить, через що нищить свою сполуку з Господом. Допроваджує нове створіння до кривдження своїх братів і таким чином руйнує його спільноту з ними. Більше того, кусання і поїдання є дуже шкідливим для того, хто кусає і поїдає. Воно шкодить його новому створінню, спричиняє втрату певної міри любові Отця, ласки Сина і спільності Святого Духа. Через принесення шкоди своїм братам його поступування стосовно них стає більш чи менш безплідним і підступним. Призводить до того, що його власна перемога є труднішою, більш сумнівною і менш плідною. Безумовно, вона обмежить його теперішню і майбутню корисність для Господа. Зменшить його теперішні і майбутні благословенства і привілеї. Якщо ця звичка невиліковно закріплена і в характерах нових створінь, то спричинить втрату можливості одержання будь-якого становища, передбаченого Богом на теперішній і майбутній час. В багатьох випадках це коштувало втрати корони і відпадання до Великої Громади через таке поступування. Не мало зборів стали розірвані по причині цієї поганої звички. Часто вона давала світові можливість дошкуляти й кривдити Церкву. Можна сказати, цю погану звичку супроводить всяке погане слово і діло, разом із знищенням тих, хто тим займається чи реагує на нього.
Абсолютно безперечно, якщо будь-хто з люду Божого має цю безбожну рису, то повинен старатися усунути її. Проаналізуймо ретельно самих себе, щоб дізнатися, чи це безбожне поступування не задіює будь-яку з прикмет нашого характеру. Якщо ми переконаємося, що так, то визнаймо це перед Господом, благаймо Його через заслугу Ісуса про прощення і стараймося залишити таке поступування через викорінення вад, з яких воно випливає. Помістімо замість кожної поганої риси в нас, з якої це поступування випливає, протилежне їй достоїнство, оскільки лише таким чином ми умертвимо ці риси і їх злий плід – кусання і поїдання одні одних. Понад усе активізуймо в своїх серцях Христову любов. “Любов Христова панує над нами.” Будучи впроваджена в чин, вона знищить звичку кусання і поїдання. Такого кусання і поїдання немає в серці, над яким “Любов Христова панує”. Взаємозв’язок, в якому виступає Гал. 5:15, подає нам цю думку. Процитуємо Гал. 5:13-17, 22, 23: “любов’ю служити один одному! Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе! Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного! І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете. А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!” Улюблені брати, якщо нас торкнувся звичай кусання і поїдання, стараймося знайти і серйозно щиро застосувати Божі ліки на цю духовну хворобу, з думкою щойно процитованих віршів. Правильне вживання ліків призведе до гарантованого вилікування цієї хвороби та її згубних наслідків.
Т.Р. ’88, 110-112.
Теперішня Правда №43