Ап. Павло в посланні до Галатів 5:15 дуже гострими словами застерігає від злого поступування деяких осіб, які вважають, що належать до Господнього народу: “Коли ж ви кусаєте та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного!” (KJV). Звичайно, ці слова не відносяться до буквального кусання, поїдання і знищення, бо він не адресує їх до людей з людожерськими нахилами, але до нових створінь. Тому це кусання, поїдання і нищення є символічним, хоча не менш правдивим. Ця ілюстрація натякає на диких звірів, які б’ються між собою, в результаті один одного кусають, їдять і нищать. Існує символічне кусання, яке полягає на розриванні нового створіння на частини, поїданні і, якщо продовжується, то його повному нищенні. Часто не братні слова і вчинки кусали й розшарпували на частини віру нових створінь, їх надії, любов, послух і т. п. І не рідко під впливом такого трактування нове створіння нищилося.
Чи ми ніколи не чули про таких осіб з Господнього люду, яких погано трактували свої брати словом і ділом, і вони були до певної міри були позбавлені можливості зросту в різних достоїнствах характеру? Чи ми не чули про деяких з них, скривджених в своїх достоїнствах нового створіння так, що були повністю знищені як нові створіння? Зі смутком треба сказати, що такі речі мали місце. Так діється майже завжди тоді, коли ми кладемо камінь спотикання на дорозі наших братів, які витривало, в тому самому дусі, взаємно відповідають кусанням чи, знеохотившись, відходять.
Таке кусання, поїдання й нищення робиться різними способами. Деякі серед Господнього люду настільки сварливі, що як терни при дорозі розривають кожного, хто біля них проходить і реагує в тому самому дусі. Такі кусають миролюбність і поїдають її в своїх братах. Деякі шорсткими, різкими, і навіть брутальними словами кусають своїх співбратів, викликаючи в них гнів та образу, поїдаючи таким чином їх довготерпеливість. Інші через підозри, виражені словом, наповнюють своїх братів смутком, а в такий спосіб кусають і поїдають їх радість. Деякі через мстивість кусають і поїдають їх і викликають в них образу, тим самим поїдаючи частину їх любові. Інші через зарозумілі погляди, гордовиті слова і нахабні вчинки шматками відгризають своїм братам товариськість, отруюючи її в такий спосіб. Ще інші, через свою впертість кусають і їдять тихість своїх братів. Інші внаслідок нестриманості кусають і поїдають любов своїх братів до участі в зібраннях. Деякі через свою амбіцію, аби бути кимось, кусають і їдять прагнення своїх братів до взаємної єдності, а через розділення стада впроваджують сектантський дух там, де колись панувала духовна єдність. Деякі внаслідок марнославства втрачають доброзичливу оцінку своїх братів, і тим самим кусають і поїдають їх визнання. Деякі через холод і байдужість кусають і поїдають братерську ввічливість інших нових створінь. Деякі через навчання і розповсюджування блудів кусають і поїдають братів у їх вірі. Деякі через постійне вишукування вад кусають і поїдають своїх братів в їх відвазі і властивій вірі в себе. Деякі через нетактовне нагадування цілком забутих вчинків розпалюють суперечки, і таким чином кусають і їдять братерську ввічливість. Деякі через нетактовну критику кусають і поїдають ревність своїх братів. Інші через самолюбство кусають і поїдають любов своїх братів. Деякі через песимізм кусають і поїдають довіру своїх братів. Деякі внаслідок неспокою й невіри поїдають спокій своїх братів. Отож, деякі різними чисельними способами кусають і поїдають один одного. Натомість той, кого їдять, слабо реагує на погане трактування.
Цей дух кусання і поїдання не походить від Господа, бо його природа й наслідки противні тому, чого очікує Господь. Тому Він мусить походити від тіла, світу і противника. Якщо ми придивимось до вище згаданих рис – сварливості, злих розмов, вираження злих підозр, мстивості, пихи, гордовитості, нахабності, впертості, різкості, самолюбної амбіції, сектантства, марнославства, прохолодності, байдужості, навчання блудів, вишукування вад, пригадування забутих вчинків, відсутність тактовності, самолюбства, песимізму, злих сугестій і т. д. – то відразу розпізнаємо, що таке кусання і поїдання в жодному значенні не випливає з Господнього духа. Воно скоріше випливає з духа цього світу, тіла і противника.
Отже, джерелом такого кусання і поїдання є зло. Тому ціллю зла не може бути нічого іншого як зло і, звичайно, це розважання озброює нас проти звички взаємного кусання і поїдання. Воно, безперечно, зраджує його власний характер, походження й ціль, виявляючи добре розвинутому новому створінню пляму зла, щоб застерегти від нього. Наша ненависть до духа цього світу, тіла і противника повинна спонукати нас до спротиву такому кусанню й поїданню. Наша любов до Господа, Правди і братів повинна узброїти нас проти нього, а наше прагнення розвинути Христову подобу повинно зміцнити нас проти нього. Немає справжнього виправдання для звички кусання і поїдання. Проти нього виступає кожний аргумент мудрості, справедливості, любові та сили. Той факт, що ми робили це зло в минулому, і що в більшій чи меншій мірі воно складає риси нашого характеру, не може виправдати нашої податливості щодо нього. Цей факт скоріше закликає нас до вживання протидіючих засобів. Ніщо не заслуговує на увагу, що сприяє цій ваді, але все є варте заходу, що веде до звільнення від неї.
Згубні результати
Коротко застановімося над згубними результатами цієї звички. Вона противиться Божим діям в нових створіннях. Викликає обурення й опозицію Бога. Деформує нові створіння. Без сумніву, вона зневажає Господа. Шкодить його дітям. Викликає його незадоволення. А тому, з Божої точки зору, призводить до поганих наслідків. Приносить втрату для Ісуса, бо приносить шкоду його практиці. По причині цієї звички гинуть деякі, за яких Він помер, що безперечно Його засмучує. Занечищує частину тих осіб, яких Він старався очистити, що дає Йому додаткову працю, щоб подолати злі наслідки. Таким чином приносить нашому Господу погані результати. Ослаблює одне нове створіння і призводить до того, що його праця над осягненням перемоги стає труднішою. Спричиняє спотикання іншого нового створіння, що загрожує його перемозі. Часто приводить нове створіння до занепаду, тим самим, спричиняє втрату ним корони, даної йому Богом. Робить так, що нове створіння як особа грішить, через що нищить свою сполуку з Господом. Допроваджує нове створіння до кривдження своїх братів і таким чином руйнує його спільноту з ними. Більше того, кусання і поїдання є дуже шкідливим для того, хто кусає і поїдає. Воно шкодить його новому створінню, спричиняє втрату певної міри любові Отця, ласки Сина і спільності Святого Духа. Через принесення шкоди своїм братам його поступування стосовно них стає більш чи менш безплідним і підступним. Призводить до того, що його власна перемога є труднішою, більш сумнівною і менш плідною. Безумовно, вона обмежить його теперішню і майбутню корисність для Господа. Зменшить його теперішні і майбутні благословенства і привілеї. Якщо ця звичка невиліковно закріплена і в характерах нових створінь, то спричинить втрату можливості одержання будь-якого становища, передбаченого Богом на теперішній і майбутній час. В багатьох випадках це коштувало втрати корони і відпадання до Великої Громади через таке поступування. Не мало зборів стали розірвані по причині цієї поганої звички. Часто вона давала світові можливість дошкуляти й кривдити Церкву. Можна сказати, цю погану звичку супроводить всяке погане слово і діло, разом із знищенням тих, хто тим займається чи реагує на нього.
Абсолютно безперечно, якщо будь-хто з люду Божого має цю безбожну рису, то повинен старатися усунути її. Проаналізуймо ретельно самих себе, щоб дізнатися, чи це безбожне поступування не задіює будь-яку з прикмет нашого характеру. Якщо ми переконаємося, що так, то визнаймо це перед Господом, благаймо Його через заслугу Ісуса про прощення і стараймося залишити таке поступування через викорінення вад, з яких воно випливає. Помістімо замість кожної поганої риси в нас, з якої це поступування випливає, протилежне їй достоїнство, оскільки лише таким чином ми умертвимо ці риси і їх злий плід – кусання і поїдання одні одних. Понад усе активізуймо в своїх серцях Христову любов. “Любов Христова панує над нами.” Будучи впроваджена в чин, вона знищить звичку кусання і поїдання. Такого кусання і поїдання немає в серці, над яким “Любов Христова панує”. Взаємозв’язок, в якому виступає Гал. 5:15, подає нам цю думку. Процитуємо Гал. 5:13-17, 22, 23: “любов’ю служити один одному! Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе! Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного! І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете. А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!” Улюблені брати, якщо нас торкнувся звичай кусання і поїдання, стараймося знайти і серйозно щиро застосувати Божі ліки на цю духовну хворобу, з думкою щойно процитованих віршів. Правильне вживання ліків призведе до гарантованого вилікування цієї хвороби та її згубних наслідків.
Т.Р. ’88, 110-112.
Теперішня Правда №43
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: