[421]
РОЗДІЛ XV
“ВИКУП ЗА ВСІХ” – ЄДИНА ПІДСТАВА ДЛЯ ПРИМИРЕННЯ
Примирення неможливе без викупу – Забезпечене, але не примусове – Стати Відкупителем було ласкою – Значення викупу і відкуплення – Який викуп був заплачений за людину? – Виправдання вірою, забезпечене таким чином – “Ви куплені дорогою ціною” – Ким? – У кого? – З якою метою? – Як любов співпрацювала зі справедливістю – “Викуп за всіх” не був взятий назад – Батьківські права Першого Адама, куплені Другим Адамом – Викуп, а не помилування – Смерть людини не є викупом – Помилкові міркування універсалістських теорій – Викуп не зобов’язує справедливість – Єдине ім’я – Метод Посередника, представлений у Мойсеї – Викуп, заміна – Чи був можливий інший план?
“Бо один Бог, один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Себе на викуп за всіх: свого часу свідоцтво” (1 Тим. 2: 5, 6, Diaglott).
ПРИМИРЕННЯ між Богом і людиною повністю залежало від пред’явлення прийнятної жертви за гріхи людини. Якби божественний вирок, “прокляття”, не був знятий з людства, він стояв би як вічна заборона, яка перешкоджала б відновленню, тобто реституції людини назад до божественної милості, спільності та вічного життя. Під божественним законом єдиним зверненням Бога до людини було би: “Ти – грішник. Добровільно згрішивши в Едемі, ти накликав на себе горе. Я справедливо виніс тобі вирок смерті, і Я не можу зняти цей вирок, не порушивши Своєї справедливості, [422] основи Мого престолу, Мого Царства (Пс. 89: 15). Тому твій вирок повинен тривати вічно. Ти повинен знаходитись під ним доти, поки прийнятна заміна не прийде на твоє місце під ним”.
Ми виразно побачили, що покаранням, вироком для людства були не вічні муки, а смерть, про що Творець виразно й чітко сказав Адаму. Припустити, що це було якесь інше покарання, аніж смерть, означало б припустити, що Бог поступив нечесно з Адамом і Євою в Едемі – що Він неправильно поінформував їх і обманув. Ми переконались, що смертний вирок є справедливим вироком за гріх – що оскільки життя було дароване на певних умовах, Творець мав повне право відібрати його. Але не треба особливого розуму, щоб усвідомити, що вічні муки батька Адама не були б справедливим покаранням за те, що він їв заборонений плід, навіть якщо додати до цього непослуху всю винуватість за свавілля та свідомість вчинку, яку тільки можна собі уявити. Більше того, було би несправедливим дозволити, щоб такий вирок у вигляді вічних мук перейшов на незліченні мільйони потомства Адама. Але всім зрозуміло, що навіть з усіма його жахливими наслідками хвороб, болю та горя, які спіткали батька Адама і які спадково перейшли на його нащадка (оскільки з нечистого джерела не може витікати чистий потік), смертний вирок є обґрунтованим і справедливим. Це вирок, перед яким повинні замовкнути всі уста. Всі повинні визнати його справедливість – доброту й суворість Бога.
Знаючи точно, яке покарання було винесене за гріх, нам неважко зрозуміти, якої плати за це покарання мала вимагати Справедливість, перш ніж “прокляття” можна було зняти й обвинуваченого можна було звільнити з великої в’язниці смерті (Іс. 61: 1). Оскільки смертний вирок був винесений не через гріх всього людського роду, а через те, що згрішила одна людина, тому безпосередньо цей вирок впав тільки на Адама, а тоді вже посередньо через нього, по спадковості, на весь його рід. І в цілковитій відповідності з цими фактами Справедливість може вимагати тільки відповідної ціни – тобто Справедливість повинна вимагати іншого життя [423] за життя Адама, перш ніж визволити Адама та його рід. І якщо заплатити це покарання, то буде заплачене все покарання – одна жертва за всіх, так як один гріх втягнув усіх. Ми вже бачили, що досконалий Адам, який провинився і був засуджений, не був ні ангелом, ні архангелом, ні богом, а людиною – по природі трохи нижчим, ніж ангели. Тому строга Справедливість мала право вимагати в якості його заміни когось такого ж роду, і не інакше, як Адам, у подібному стані, тобто досконалого і вільного від божественної осуду. Ми знаємо, що було неможливо знайти такого серед людей, оскільки всі були з роду Адама і розділяли по спадковості його покарання та деградацію. Ось чому виникла необхідність у тому, щоби хтось з небесних дворів і духовної природи прийняв людську природу, а потім віддав себе в якості заміни – викупу за Адама й за всіх, хто втратив життя через нього.
Серед ангелів, які зберегли свій первісний стан і вірність Богу, без сумніву, знайшлося б багато, хто охоче взявся б за виконання волі Отця, щоб стати викупною ціною людини. Але виконання цього означало б найбільше випробування, найсуворіший тест на вірність Богу, тому той, хто проявив би таким чином своє посвячення, свою відданість і свою віру, був би гідний найвищого становища серед усіх ангельських синів Бога, набагато вищого від ангелів, начальства, сили й всякого імені. Більше того, частиною божественного задуму було використати цю можливість для ілюстрації факту, що всякий, хто прагне втілювати свої самолюбні амбіції (як це зробив сатана), буде понижений і знеславлений, а той, хто, навпаки, найбільше упокориться, слухняний волі та плану Небесного Отця, відповідно буде піднесений. Бог так влаштував Свій план, щоб зробити цю рису обов’язковою, щоб у цьому прояві божественного співчуття й любові до світу могла також проявитись [424] любов, смиренність і слухняність Єдинородного від Отця – Його Улюбленого Сина, Якого Він бажав прославити.
Як ми знаємо, наш Господь Ісус (Який у Своєму передлюдському стані був архангелом, найвищим, головним посланником, Логосом, Єдинородним в Отця, повним благодаті та правди) до цього часу був довіреною особою Єгови у всій праці творіння і, як Первородний, був з Отцем ще перед створенням усіх інших, знав Його дуже близько, бачив Його славу і був носієм Його сили. Оскільки Він вже був першим, головним у небесному Царстві, наступним після Отця, то, як інформує нас апостол, ця праця відкуплення, цей привілей виконання божественної волі відносно людини був даний Йому як знак особливої довіри і як милість, враховуючи почесті, які, згідно з божественним законом, мали були додані до такої великої слухняності, смиренності й самопожертви (Мт. 23: 12; Як. 4: 10;. 1 Петр. 5: 6). Довіряючи Сину й бажаючи, щоб Він досяг високого звеличення, яке було б наслідком такої вірності, Отець надав першу можливість Йому – Тому, Хто протягом всього минулого мав першість у божественному плані, щоб таким чином Він міг і далі бути першим – “…щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне [упалих людей і упалих ангелів, відновлюючи і примиряючи тих з них, які при сприятливих можливостях повернуться до божественної милості]” (Кол. 1: 18-20).
Вибір духовної істоти, щоб стати Відкупителем людини, не означає, що була необхідна жертва існування духовної істоти як викупна ціна існування земної істоти. Якраз навпаки. Божественна Справедливість в однаковій мірі не могла прийняти як викупну ціну за людину ні жертву духовної істоти, ні жертву телят та козлів. Як кров телят та козлів ніколи не могла усунити [425] гріх, тому що вони мали нижчу природу, так і смерть ангелів чи архангелів ніколи б не зняла гріх Адама, ані не стала б відповідною жертвою примирення за нього, оскільки вони не належать до його природи. Людське життя було втрачене через гріх, і тільки людське життя могло бути прийняте в якості викупної ціни, ціни викупу. Саме з цієї причини було необхідно, щоб наш Господь залишив славу Свого передлюдського стану, упокорив Себе і став людиною, тому що Він міг дати ціну викупу тільки ставши людиною,.
Хоча Писання вказує на те, що наш Господь упокорив Себе, залишивши вищу духовну природу і прийнявши нижчу людську природу, воно ніде не вказує на це як на жертву за гріх. Навпаки, Він упокорив Себе для того, щоб стати жертвою за гріх і заплатити ціну викупу за нас. Апостол виразно вказує на це, говорячи: “Бо приймає Він не Ангелів [ніби говорячи про ангелів, які згрішили], але Авраамове насіння”. Оскільки діти, яких Бог передбачив і вирішив відкупити й звільнити з рабства гріха та тління, були учасниками плоті та крові, “Він став учасником їхнім [плоті й крові, людської природи], щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола”, і визволити їх (Євр. 2: 14, 16). Він надзвичайно виразно представляє цю справу, говорячи: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих” (1 Кор. 15: 21). Апостол Іван дає подібне свідчення: “Слово сталося тілом” (Ів. 1: 14). З цим погоджуються і слова нашого Господа Ісуса, після того як Він прийшов у світ і досяг повноліття. Він сказав: “Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ів. 3: 17). Він не говорить, що світ вже був спасенний або що вже щось було зроблено для спасіння світу, за винятком того, що був посланий Той, Хто повинен був відкупити світ Своєю жертвою. Згідно зі словами нашого Господа, першим кроком [426] у виконанні Його місії було те, що “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити [служити іншим], і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мр. 10: 45). Перед нами вагомий доказ того, що, залишаючи славу, яку Він мав у Отця до того, як світ був, і обмінюючи вищу природу на людську, наш Господь не віддавав Свого життя як викуп, а лише підготовлявся до цієї праці, яка була безпосередньо перед Ним. Це підтверджується фактом, що як тільки Він досяг повноліття (відповідно до Закону), як тільки Йому виповнилось тридцять років, Він одразу віддав Себе на жертву живу, посвячуючи Своє життя, складаючи його, як було представлено в Його символічному хрищенні Іваном в Йордані.
Як показує апостол, виконалось стародавнє пророцтво: “Ось іду, – в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже”. Він прийшов, щоб виконати волю Бога, щоб принести жертву за гріхи. Отже, Він її раніше не приніс. Цим актом Свого посвячення Він віддав Себе на живу жертву в служінні Богу, аж до смерті. Зверніть увагу, що саме в цей момент, як говорить апостол, Він відклав убік образні жертви Угоди Закону, щоб встановити другу, позаобразну, дійсну жертву за гріхи, Його власну смерть (і Його членів), щоб Ним, Посередником Нової Угоди, була запечатана Нова Угода між Богом і людьми. І наш текст говорить нам те саме – що це була “людина Ісус Христос, Який дав самого Себе на викуп за всіх”, а не передлюдський Логос.
ПЕРШИЙ КРОК У ЦЬОМУ ПЛАНІ
Апостол (Євр. 2: 5-9) розглядає весь Божий план і, звертаючи увагу на божественні обітниці щодо реституції людини, цитує слова пророка Давида (Пс. 8: 5-9), що кінцевим наміром божественного плану є досконале людство (володар землі), яке контролюватиме землю та її створіння в згоді зі законами божественного Творця: “А тепер ще не бачимо, [427] щоб піддане було йому [людині – як зазначено в пророцтві] все”. Ми ще не бачимо людини в Божім образі, як пана землі, але бачимо початок здійснення божественних цілей у цьому напрямку. Ми бачимо перший крок у цьому плані: “Ми бачимо Ісуса, заради перетерплення смерті увінчаного славою й честю [досконалістю людської природи], Який небагато був уменшений від ангелів, щоб Йому, за Божою благодаттю, смерть скуштувати за всіх [і тим самим зробити можливою людську реституцію]” (Diaglott). Ми бачимо, як Єгова розпочав працю спасіння людини, приготовивши відповідну ціну викупу для нашого відкуплення – Того, Хто рівний у славі, честі й абсолютній людській досконалості з першою людиною, Адамом; Того, Хто з таким наміром і з такою метою залишив славу вищої природи і став нижчим від ангелів, хоча раніше володів більш високою природою, ніж вони. Ми бачимо Того, Хто був передбачений з метою “скуштувати смерть за всіх”. Ми бачимо, що Він взяв людську природу “для перетерплення смерті” – ради того покарання, яке було винесене на наш рід. Побачивши це, ми можемо радіти, що добрі наміри нашого Небесного Отця відносно нашого викупу, реституції та повного примирення зі Собою були якнайкраще влаштовані, до того ж на рівні абсолютної справедливості, завдяки чому Бог може бути справедливим і одночасно може виправдовувати тих, хто вірить в Ісуса. Таким чином, жертва, яку наш Господь Ісус дав за гріх людини, не була духовною, бо тоді вона не була б властивою, прийнятною жертвою, тому що не була б “відповідною ціною”, у всіх відношеннях точною ціною викупу за Адама.
ЗНАЧЕННЯ “ВИКУПУ” І “ВІДКУПЛЕННЯ”
Це веде нас до розгляду слова “викуп”, який у Новому Завіті має дуже вузьке й конкретне значення. Воно зустрічається тільки двічі: один раз в описі нашим Господом власної праці, яку Він виконував, і другий раз в описі апостолом цієї ж завершеної праці, тобто в нашому тексті. Вжите нашим Господом грецьке слово “lutron-anti” [428] означає “ціна відшкодування або ціна, яка відповідає”. Наш Господь сказав: “Син Людський прийшов,.. щоб душу свою дати на викуп [lutron-anti – ціну, яка відповідає] за багатьох” (Мр. 10: 45). Апостол Павло використовує ті ж слова, але розташовує їх по-іншому: “anti-lutron”, що означає “відповідна ціна”. Він говорить: “Людина Христос Ісус, що дав Себе на викуп [anti-lutron – відповідну ціну] за всіх: свого часу свідоцтво” (1 Тим. 2: 6, Diaglott).
Неможливо ставити під сумнів чи оспорювати зміст цих текстів. Не бачити сили та істинного значення цього Господнього свідоцтва про працю, яка була виконана нашим великим Посередником, можна лише тоді, коли застосовувати Боже Слово нечесно. І чим більше приділяти увагу думці про викуп – “відповідну ціну”, – тим вона переконливіша і проливає більше світла на цілу працю Примирення. Думка, єдина думка, що міститься в цьому, така: як Адам через непослух втратив своє існування, свою душу, всі свої права на життя та землю, так наш Господь Ісус Христос Своєю смертю, як відповідною ціною, заплатив повне й точне відшкодування за душу, істоту батька Адама, і, як наслідок, за всіх його нащадків – за кожну людську душу, що розділила його падіння й втрату (Рим. 5: 12).
Ця ж думка досить ясно викладена в багатьох інших віршах, які говорять про працю нашого Господа як про працю відкуплення, купівлі і т. д. Ми звернули особливу увагу на слово “викуп”, “anti-lutron”, оскільки воно виражає думку в найбільш виразній і безпомилковій формі. Слова “відкупити”, “відкуплений”, “відкупитель” і “відкуплення”, хоча і містять думку про заплачену ціну, містять також додаткову думку про звільнення, про визволення тих, за кого заплачено ціну. Отже, ці слова, як у нашій мові, так і в оригіналі, іноді використовуються в стосунку до жертви або надання ціни викупу, а в інших випадках застосовуються щодо відпущення на волю викуплених, їхнього визволення. І багато противників доктрини викупу, [429] головним з яких є сатана, іноді з великою хитрістю пробують відвернути увагу від ціни, даної для визволення людини від прокляття смерті, вказуючи на ті тексти Писання, в яких слова “відкупити” і “відкуплення” вживаються лише відносно повного звільнення людства від смерті. Звертаючи увагу на це звільнення і “перекручуючи Боже Слово”, вони намагаються приховати той факт, що майбутнє визволення та всі благословення, які, по божественній благодаті, нині або в майбутньому настануть для людства, є від Сина і через Його викупну жертву (завдяки їй), яку Він дав за нас і яку “звершив” на Голгофі (Ів. 19: 30).
Перекладачі англійської Біблії (Common Version) мимоволі допомогли цим противникам викупу, використовуючи слово “відкупити” в перекладі грецьких слів, які мають зовсім інше значення. Щоб читач міг виразно зрозуміти, про що йдеться, ми процитуємо усі різні грецькі слова, які перекладені як “відкупити”, “відкуплений” і “відкуплення”, і після кожного дамо визначення, надане відомим лексикографом професором Янгом (Young) в його Аналітичній Конкорданції (Analytical Concordance), а саме:
Слово “відкупити” іноді використовується в перекладі грецького слова “agorazo”. Цьому слову проф. Янг дає визначення “придбати на форумі”. Ще більш конкретно воно може означати “купити на відкритому ринку”, оскільки корінь цього слова “agora” означає ринкову площу і неодноразово використовується в такому значенні в Писанні: Мт. 20: 3; Мр. 12: 38; Лк. 7: 32: Дії 16: 19. Нижче приведені всі випадки, в яких слово “agorazo” в Новому Завіті перекладається як “викуплений”:
“Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові” (Об. 5: 9).
“І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі” (Об. 14: 3).
[430] “Вони викуплені від людей, первістки Богові й Агнцеві” (Об. 14: 4).
У кожному з цих випадків міститься думка про публічну купівлю, і всі інші приклади використання цього слова “agorazo” в Новому Завіті виразно наголошують на його відверто комерційному значенні. Це слово зустрічається в Новому Завіті в тридцять одному випадку. У наведених вище трьох випадках воно перекладене як “викупив”, “викуплений”, в тринадцяти випадках – “куплений”, в п’ятнадцяти випадках – “купити”. Ми звертаємо особливу увагу на значення цього слова, тому що поширюється й зростає тенденція заперечувати, що була здійснена купівля нашого роду ціною, даною за звільнення людини від “прокляття”. Ця тенденція підриває правдиву “віру, раз дану святим”.
Ще одне слово, перекладене як “відкупити”, “відкуплений” і “відкуплення”, пов’язане з попереднім і побудоване на його основі з додаванням префікса “ех”, що означає “із”, це – “exagorazo”. Професор Янг дає цьому слову визначення “придбати з форуму”. Ще більш буквально це означає “публічно придбати і заволодіти”. Ось єдині місця використання цього слова в Новому Завіті:
“Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас” (Гал. 3: 13). Апостол говорить тут про те, що християни, які були юдеями і тому перебували під юдейською Угодою, або Угодою Закону, не тільки були викуплені від її вироку, але й були звільнені від її влади. Слово “agorazo” означає купівлю, а префікс “ех” означає звільнення внаслідок цієї купівлі, так що вони вже не були під владою Закону.
“Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом [тих, які перебували під Угодою Закону], щоб ми прийняли усиновлення” (Гал. 4: 4, 5, Хом.). Цей вислів подібний до попереднього і означає викуп юдейського народу з-під влади Закону і звільнення віруючих від неї, щоб вони могли стати синами Бога. Порівняйте з Івана 1: 12.
[431] “Глядіть же, як би вам оглядно ходити, не як немудрі, але як мудрі, викуплюючи час, бо дні лихі” (Еф. 5: 15, 16 (Кул.); Кол. 4: 5). Тут є схоже використання слова “exagorazo”: Господній народ розуміє, що знаходиться посеред зла, яке намагається поглинути його енергію, вплив і час гріховними, безглуздими або, принаймні, непотрібними речами у порівнянні з більш вартісними інтересами, найбільш близькими серцю Божих дітей. Тому ми повинні купляти, відбирати час у зла і, не беручи до уваги цих несприятливих впливів, якомога більше часу присвячувати вищим інтересам – нашому духовному харчуванню та підкріпленню, а також допомозі іншим у духовних речах. Така купівля означатиме певне самозречення і коштуватиме нам задоволення наших природних бажань і стремлінь, а також частково доброї думки та спільності інших, які будуть “дивуватись”, чому ми не беремо з ними участі в зайвих речах, як колись (1 Петр. 4: 4).
Ще інше грецьке слово, також перекладене як “викуплений”, це – “lutroo”. Професор Янг визначає “lutroo” як “відпускати завдяки ціні”, тобто звільняти завдяки сплаті ціни. Основою, або коренем цього слова є “lutron”, яке, як було зазначено вище, разом з “anti” (яке використовується в якості префікса або суфікса) означає “відповідна ціна”.
Це слово “lutroo” зустрічається тричі в Новому Завіті, а саме:
“А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити” (Лк. 24: 21). Апостоли були розчаровані смертю нашого Господа і висловили це розчарування, сказавши, що вони очікували, що Господь звільнить Ізраїль від римського ярма через сплату ціни. Вони ще не були наділені святим Духом і не розуміли довжини й ширини, висоти й глибини божественного плану, за допомогою якого не тільки Ізраїль, але й весь світ був відкуплений, і не тільки від римського ярма, але й від ярма сатани та від великої темниці [432] смерті через ціну викупу, яку дав наш Господь і яка звершилась у смерті.
Наш Спаситель Ісус Христос “дав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня” (Тит. 2: 14, Турк.). Ціна, яку наш Господь дав за людство, призначена не тільки для того, щоб забезпечити йому пробудження з гробу у відповідний у Бога час (у Тисячолітті) і можливість прийти тоді до згоди з Богом на умовах Нової Угоди. Для тих, хто чує благу звістку нині, вона означає послання теперішнього звільнення від рабства беззаконня – означає, що ми більше не повинні бути рабами гріха, але повинні стати рабами Того, Хто помер за нас, Хто купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю.
“І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти” (1 Петр. 1: 18, 19). Думка в цьому тексті є такою ж, як у попередньому. Він відноситься не стільки до нашого остаточного визволення від смерті, у воскресінні, скільки до нашого теперішнього звільнення від злого шляху, марноти, немудрих розмов і беззаконня в цілому. Ця свобода була куплена для нас кров’ю Христа, як і більш велична свобода воскресіння, яке ще належить до майбутнього. Без сплати ціни викупу, без задоволення Справедливості Бог не міг би прийняти нас як синів і, відповідно, не міг би відноситись до нас як до синів, не міг би запечатати нас як Своїх синів духом прийняття у Свою сім’ю. Також не могли би прийти до нас всі ці різні засоби Його благодаті, які відкриті нині для віруючих і є для нас Божою силою на спасіння, ламаючи в наших серцях силу гріха і встановлюючи замість нього розум, дух Господа як керуючу силу.
Інше грецьке слово, перекладене в англійській Біблії як “відкуплення”, це – “lutrosis”. Професор Янг дає йому визначення “звільнення” – буквально “відпущення на волю, визволення”. Це слово не містить думки про заплачену ціну і, отже, не повинно [433] перекладатись словом “відкуплення”, а радше словом “визволення”. Воно зустрічається двічі:
“І години тієї вона підійшла, Бога славила та говорила про Нього [про немовля Ісуса] всім, хто визволення [звільнення] Єрусалиму чекав” (Лк. 2: 38). Анна говорила до тих, хто сподівався визволення Єрусалиму – очікував свободи від римського ярма, не обов’язково маючи на увазі, що більше визволення мало наступити через сплату ціни викупу.
“Христос, Первосвященик,.. не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення [визволення]” (Євр. 9: 11, 12). Апостол не говорить про те, як саме наш Господь набув вічне відкуплення цього визволення, і тому не згадує про заплачену ціну. Він згадує лише про теперішнє й майбутнє визволення Божого народу, а не про спосіб, яким це визволення було забезпечене (до того, як наш Господь ввійшов у святиню), – про жертву Його як викупної ціни за людину.
Ще одне грецьке слово, перекладене в англійському Новому Завіті як “відкуплений”, – “poieolutrosin”. Професор Янг визначає його як “дати звільнення”, тобто відпустити на волю, визволити. Воно зустрічається лише раз.
“Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій [буквально кажучи, здобув звільнення для Свого народу]” (Лк. 1: 68). Попередній вірш показує, що цей вираз був пророчим: незавершене згадується так, немовби воно вже відбулося. Був зроблений перший крок до визволення Ізраїлю, і про це було сказано з такою радістю, ніби вся річ вже виконалася. Це слово не містить думки про те, як буде забезпечене визволення: інші вірші показують нам, що воно забезпечене сплатою відповідної ціни, викупу, і має прийти через встановлення Божого Царства. Це слово не повинно [434] перекладатися як “відкупив”, а радше як “визволив”, щоб не заплутувати читача.
Є ще інше грецьке слово “apolutrosis”, неправильно перекладене як “відкуплення”. Воно не містить думки про ціну купівлі, а просто означає визволення, звільнення. Професор Янг визначає його значення як “звільнення”. Це слово зустрічається десять разів, але тільки один раз (в англ. Біблії) правильно перекладене як “визволення”. Зверніть увагу на наступні вірші:
(1) “То випростуйтесь і підійміть свої голови, – бо зближається ваше визволення!” (Лк. 21: 28). Тут не згадується про викуп або умови, що передують визволенню Церкви, а лише про саме визволення.
(2) “Дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення [визволення], що в Ісусі Христі” (Рим. 3: 24). Апостол у цих словах посилається не на викуп, а лише на визволення, яке Божий народ має нині зарахованим чином, а в майбутньому (у першому воскресінні) матиме насправді. Він розглядає це питання з погляду Бога: посвячені дармо, безумовно виправдані, без будь-яких заслужених вчинків з їхнього боку. Це відбулося через визволення, яке Бог передбачив у Христі Ісусі, Господі нашім. У наступному вірші апостол продовжує показувати, як саме це визволення відбулося: “Що Його Бог дав у жертву примирення [буквально як Віко Вблагання, як шлях милості] в крові Його [жертві, ціні викупу, даній за гріхи всього світу] через віру”.
(3) “Але й ми самі [вірна Церква], маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зітхаємо, очікуючи синівства, відкуплення [визволення] нашого тіла [Церкви, Тіла Христа, яке свого часу повинно прославитись разом з Головою]” (Рим. 8: 23). У цьому виразі немає найменшого натяку на вчинене на Голгофі відкуплення, на ціну купівлі. Він повністю й виключно відноситься до визволення Церкви, яке повинно бути частиною результату відкуплення, завершеного на Голгофі – викупу. [435]
(4) “А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, – праведністю, і освяченням, і відкупленням [визволенням]” (1 Кор. 1: 30). Тут зовсім не згадується про ціну відкуплення, заплачену на Голгофі. Апостол говорить не про те, що наш Господь зробив для нас, а про те, що Він ще має зробити для нас. Він є нашою мудрістю в тому значенні, що ми повинні відкласти вбік нашу власну волю й прийняти Його волю, щоб таким чином мати дух здорового розуму та “ходити в мудрості.” Він є нашою праведністю в тому, що як наш представник Він дав Себе на викуп за всіх і тепер у Своїй праведності представляє всіх тих, хто приходить до Отця через Нього. Він є нашим освяченням у тому, що через Його заслугу ми прийняті Отцем як (умовно досконалі) живі жертви, хоча насправді саме сила Христа в нас дає нам можливість представити себе на живу жертву, йти Його слідами й виконувати нашу угоду. Він є нашим визволенням (неправильно перекладено як “відкупленням”), бо той факт, що Він (Той, Хто за Божою благодаттю купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю) живе, є гарантією того, що ми також будемо жити, що Він свого часу визволить з рабства тління, смерті, Свою Церкву, яку купив власною кров’ю. Тут мова йде про визволення, а не про купівлю. А оскільки Він купив, то має право бути для будь-кого мудрістю, виправданням, освяченням і визволенням.
(5) “Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення [визволення] кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (Еф. 1: 7). Апостол тут не згадує про відкуплення-купівлю на Голгофі. Навпаки, він говорить про прийняття нас Отцем і заявляє, що це прийняття Єговою ґрунтується на чомусь, що Він зробив для нас в Улюбленім, Господі нашому Ісусі Христі, і що через Його кров (жертву, викуп) ми маємо визволення. Будова речення показує, що саме апостол мав на увазі: що наше визволення – це визволення від вироку гріха, смерті, бо він пояснює це визволення як “прощення гріхів”. Тому зміст речення наступний: Небесний Отець, [436] Який у Своєму розумі вже заздалегідь передбачив прийняття “Малої Черідки” як синів на рівні божественної природи та як співспадкоємців з Його первородним і улюбленим Сином, нашим Господом, зробив кроки благодаті, необхідні для виконання цієї Своєї мети по відношенню до нас. Він прийняв нас в Улюбленому, бо в Улюбленому (через Його кров, Його жертву) ми маємо визволення від божественного прокляття та гніву – прощення наших гріхів, від яких ми звільнені, тобто виправдані.
(6) “Який є завдаток нашого спадку, на викуп [визволення] здобутого” (Еф. 1: 14). Володіння, яке Христос придбав жертвою за гріхи, ставши на місце людини, включає в себе людство в цілому, тобто стільки з них, скільки прийме милість на євангельських умовах, а також Церкву, Наречену. Час для визволення – Тисячолітнє Царство, і Церква має бути визволена ??першою, “рано вранці”. Але земля була частиною початкового володіння людини й була куплена тією ж жертвою раз і назавжди, тому вона також має бути визволена від своєї частки прокляття й стати, немов сад Господній – Рай. Ця купівля вже відбулася, але визволення чекає Божого “свого часу”.
(7) “В Якому маємо викуп [визволення] кров’ю Його і прощення гріхів” (Кол. 1:14, Кул.). Цей вислів схожий на попередній. Ми, Церква, вже маємо визволення, тобто прощення наших гріхів, а значить, згоду з Отцем. Слово “викуп” тут не має жодного відношення до жертви за гріхи, а лише до її впливу на нас, визволенню нас від наших гріхів. Апостол, однак, не ігнорує жертви. Він заявляє, що наше визволення з рабства й з-під влади гріха відбувається через дієвість крові нашого Господа – завдяки Його смерті, Його жертві за гріхи, заплаченому викупу.
(8) “І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу [визволення]” (Еф. 4: 30). Тут не йдеться про викупну жертву, завершену [437] на Голгофі. Проте доки ця жертва не була закінчена, а її заслуги не були представлені в Святому Святих і прийняті Отцем, святий Дух не міг зійти на деяких, щоб запечатати їх як Божих синів. Але тепер ті, які були запечатані, повинні зберігати цю печать синівства, це зачаття божественної природи, щоб не втратити його. Печать Духа є первоплодом Духа і є усім, що дається в теперішньому житті. На повну міру благословення божественної природи ми повинні чекати до призначеного Отцем часу, до “дня визволення”, до Тисячолітнього Дня, в якому, як говорить Писання про Церкву, Наречену Христа, “Бог допоможе йому, коли ранок настане” (Пс. 46: 6). Той, хто втрачає святий Дух і його печать, не матиме ні частки, ні участі в першому воскресінні вранці того “дня [повного] визволення” від влади гріха та смерті.
(9) “Тому Він – Посередник Нового Заповіту, що через смерть, – що була для відкуплення [визволення] від переступів, учинених за першого [попереднього] заповіту, – покликані прийняли обітницю вічного спадку” (Євр. 9: 15). Знову неправильний переклад трохи змінює значення, та коли ми побачимо, що думка тут є про визволення, тоді все зрозуміло. Для Ізраїлю смерть нашого Господа означала більше, ніж для поган. Вона означала не тільки відкуплення від Адамового переступу та його покарання, смерті, але додатково означала для юдея визволення від “прокляття”, від покарання Угоди Закону, яке лежало на цьому народі через недотримання її умов. Ізраїльтяни були під “прокляттям”, яке прийшло на Адама, так само як решта людства, але вони були додатково під “прокляттям” їхньої Угоди Закону, укладеної на Синаї через Мойсея, її посередника. Саме про таке подвійне “прокляття” цього народу йдеться в наступній пісні:
“Проклятих Законом і тих, хто впав у гріх,
Христос нас відкупив, раз за всіх ”.
[438]
(10) “Інші бували скатовані, не прийнявши визволення” (Євр. 11: 35). Це один випадок, коли перекладачі правильно переклали це слово. Вони, ймовірно, намагалися перекласти його як “відкуплення”, але, виявивши досить дивним звучання слів “не прийнявши відкуплення”, перевели його належним чином – “визволення”.
У Старому Завіті слова “відкупити”, “відкуплені”, “відкупитель” і “відкуплення”, як правило, правильно перекладені з оригінальних єврейських слів. Наприклад: “gaal” означає “звільняти через помсту або відшкодування” (Янг).
“Я знаю, що мій Викупитель живий” (Йов. 19: 25).
“І пригадували, що… Бог Всевишній – то їхній Викупитель” (Пс. 78: 35).
“Від могили життя твоє Він визволяє [викупляє]” (Пс. 103: 4).
“Один з братів його викупить його, або дядько його, або син дядька його викупить його,.. або спроможна рука його, – і буде викуплений” (3 М. 25: 48, 49).
“Задармо були ви попродані, тому будете викуплені не за срібло” (Іс. 52: 3). Порівняйте з 1 Петр. 1: 18.
“І прийде Викупитель Сіонові” (Іс. 59: 20).
Цитуючи тексти, в яких слово “відкуплення” зустрічається в Новому Завіті, але в яких оригінальне грецьке слово не містить думки про викупну ціну, ми прагнемо захистити читача від оманливих методів деяких софістичних авторів і вчителів. Заперечуючи викуп, заперечуючи, що світ був куплений смертю нашого Господа, вони спішать цитувати уривки, де слово “відкупити” неправильно поставлене замість слова “визволити”, а потім роблять висновок, що в кожному випадку слово “визволити” має значення “відкупити”. У зв’язку з недбалістю наших перекладачів, єдиним безпечним і правильним методом, щоб розібратись у такому випадку, як цей, де багато що залежить від точного значення слова, буде звернутись до оригінального слова та його значення.
[439] Ми продемонстрували, що в багатьох випадках святий Дух виразив через письменників Нового Завіту думку про купівлю нашого роду й заплачену відповідну ціну дуже переконливими виразами, які можна інтерпретувати тільки по відношенню до комерційної угоди або заміни ціни купівлі на куплену річ. Ми показали також, що в інших випадках, коли вжите слово означає тільки “визволення”, ніщо не суперечить думці, що таке визволення прийде в результаті викупу [anti-lutron, відповідної ціни], хоча, як правило, контекст однозначно відноситься до визволення, забезпеченого таким чином.
Але однозначне твердження Писання, що наш Відкупитель купив світ власним життям, “Своєю дорогоцінною кров’ю”, призначене тільки для того, щоб дати Божому народу “повноту віри”, допомагаючи йому зрозуміти, що зняття смертної кари не є порушенням Божої справедливості, але її задоволенням Його любов’ю. Воно також запевняє нас у незмінності божественного закону, який не міг бути зламаний, але замість того передбачив викуп такою великою ціною. Запевнення, що Божа любов і справедливість діють у повній згоді, дає нам впевненість, що ті самі принципи будуть вічно панувати у всесвіті, переконуючи нас, що “гнів”, “прокляття” будуть зняті зі всіх, хто прийде до згоди з Богом через Ісуса Посередника, і що всі, хто не скористається з цієї благодаті, будуть поглинуті Другою Смертю, бо “гнів Божий на них перебуває” (Дії 3: 23; Ів. 3: 36; Об. 22: 3).
Але якщо мова йде про відкуплених, то немає значення, як Божа любов і справедливість спланували справу нашого прощення, бо для них це – вільний дар, який можна мати тільки прийнявши його як такий. Ми не можемо його купити, ані не можемо компенсувати Богові цей “дар”. Тоді виникає запитання: якщо для нас це “дар”, то чому ми повинні завдавати собі клопоту дослідженнями, або навіщо Господу було необхідно так детально виявляти той факт, що цей дар був забезпечений нам платою, ціною смерті Христа? І чому Писання так особливо вказує нам на те, що Його смерть була точною ціною, відповідною [440] ціною, належною за наші гріхи? Ми відповідаємо, що Бог таким чином пояснює нам особливості Своєї діяльності для нас, щоб ми могли краще зрозуміти Його Самого та Його закони, а також їхній взаємозв’язок та діяльність. Він це пояснює для того, щоб ми могли зрозуміти, що Він не анулює, не відміняє власний вирок за гріх – що Він не вважає гріх прийнятним, допустимим, пробачливим. Він хоче, щоб ми зрозуміли, що Його справедливість абсолютна і що не може бути ніякого конфлікту, в якому Його любов могла б домінувати чи перемогти та анулювати вирок справедливості; що єдиним шляхом, яким Його справедливий вирок щодо гріха та грішників міг бути відмінений, було задоволення вимог справедливості відповідною ціною – “викупом”. Людина згрішила, людина була засуджена на смерть, людина була віддана смерті. Тому для людини не було б жодної надії, якби любов і милосердя не потурбувались про заміну для батька Адама. І ця заміна, як ми зрозуміли, мала бути тієї ж природи, що й Адам – людської природи. Заміна також мала бути вільною від гріха, вільною від прокляття, вільною від гніву, такою ж святою, такою ж непорочною, такою ж відокремленою від гріха та грішників, такою ж схваленою Богом, як був Адам до свого переступу.
Ми переконались у тому, що наш Господь Ісус став плоттю – не гріховною плоттю, але святою, непорочною, відлученою від грішників*. Ми переконались у тому, що людина Ісус Христос була досконалою людиною, аналогом першої людини Адама, і тому бачимо, що Він був повністю готовий стати нашим Відкупителем, нашим викупом, віддати Своє життя й усі людські права заради купівлі, відкуплення Адама та його роду, який втратив у ньому життя та всі людські права. Ми переконались, що наш Господь, “людина Ісус Христос”, посвятив, пожертвував, віддав заради людини все, що мав. Це Він виразно пояснив у Своєму вченні на цю тему. Він порівняв Себе з людиною, яка знайшла захований у полі скарб, яка пішла й продала все, що мала й купила це поле (Мт. 13: 44). [441] Поле представляє світ людства, а також саму землю (Еф. 1: 14). У цьому світі людства наш Господь побачив скарб – пророчо побачив результат викупної справи, визволення багатьох з рабства тління на повну свободу Божих синів (Церкву в цьому віці й гідних зі світу в наступному віці). Саме задля цього скарбу було куплене це поле. Говорячи про результат викупу і про справу відкуплення (яка буде остаточно завершена в кінці Тисячолітнього віку), пророк говорить про нашого Господа: “Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься” (Іс. 53: 11). Наш Господь з радістю погодився віддати Своє життя і все, що Він мав тоді, щоб купити світ.
—————
*Стор. 103.
—————
ЯКИЙ ВИКУП БУВ ЗАПЛАЧЕНИЙ ЗА ЛЮДИНУ?
Те, що наш Господь зробив для нас, ціна, яку Він дав за нас, те, від чого Він відмовився, що віддав у смерті й що було відповідною ціною, “викупом за всіх”, повинно точно відповідати покаранню людини. Наш Господь не пішов на вічні муки, тому ми маємо безперечний доказ, що вічні муки не є карою за гріх, винесеною великим Суддею, а всього лише обманом, нав’язаним людству великим противником і тими, кого він обманув. Оскільки все, чого наш Господь зазнав замість людини, на її місці, як її замісна, було повним покаранням, якого, інакше, були б зобов’язані зазнати люди, то це – переконливий доказ, що таке покарання, як вічні муки, ніколи не загрожувало, не було винесене і не передбачалося. Ті, хто знає свідоцтво Божого Слова, розуміють, що воно каже, що “Христос був умер ради наших гріхів”; що Він “постраждав був,.. щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних”; що “Він ублагання* [hilasmos – задоволення] [442] за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”; що “на Нього Господь поклав гріх усіх нас”, і “Його ж ранами [тим, що Він вистраждав замість нас – самозреченням аж до смерті] нас уздоровлено!” Яка гармонія й послідовність проявляється в цьому біблійному погляді на справи, і як цілковито непослідовними є небіблійні обмани сатани, передані нам по традиції і популярні в народі (1 Кор. 15: 3; 1 Петр. 3: 18; 1 Ів. 2: 2;. Іс. 53: 5, 6).
—————–
*Два грецьких слова переведені як “ублагання”. “Hilasmos” правильно перекладене як “ублагання” в двох віршах (1 Ів. 2: 2; 4: 10), але “hilasterion” неправильно перекладене “ублагання” в Рим. 3: 25 (в англ. перекладі і в перекладі під редакцією Куліша; в інших укр. перекладах це слово перекладене як “жертва примиренння” – прим. ред.). Воно означає місце вблагання, тобто місце задоволення. “Вблагання”, тобто віко Ковчега Завіту було місцем, де здійснювалось задоволення, – місцем вбагання, hilasterion. Священик, кроплячи кров’ю примирення, кров’ю жертви за гріх, на hilasterion, здійснював hilasmos, тобто задоволення, благання за гріхи народу.
—————–
“Бо заплата за гріх – смерть”, “Душа, що грішить, – вона помре”, – говорить Писання (Рим. 6: 23; Єз. 18: 4). А потім воно показує нам, як цілковито це покарання отримало відшкодування за нас, стверджуючи, що “Христос був умер ради наших гріхів за Писанням” і встав для нашого виправдання (1 Кор 15: 3; Рим. 4: 25). Його смерть була ціною викупу, але надання Ним ціни викупу не давало виправдання. Насамперед наш Господь повинен був представити цю ціну викупу Отцю за нас, і це Він зробив, коли “вознісся на висоту”, щоб там з’явитись перед Божим лицем за нас. Тоді й там Він приписав Церкві заслугу Своєї викупної жертви. Тоді настає виправдання як результат (1) викупу-жертви і (2) її застосування за всіх людей, які повірять і будуть Йому слухняні. Таким чином, воскресіння й вознесіння нашого дорогого Відкупителя були необхідним доповненням, щоб зробити Його смерть-жертву доступною.
“Без пролиття крові не буває прощення гріхів” (Євр. 9: 22). Протягом епохи Закону Бог підкреслював цю особливість Свого порядку, вимагаючи [443] крові тельців і козлів, але не тому, що вони могли забрати гріхи, а тому, що свого часу вони можуть бути визнані образами, ілюстраціями кращих жертв, через які гріхи змиті й скасовані. Хоча вираз “пролиття крові” означає просто смерть, віддане життя, проте він вказує на жертовну смерть, а не на природну смерть, як іноді її називають, хоча, строго кажучи, жодна смерть не є природною. По природі людина повинна була жити: смерть є порушенням закону людського існування і виникає з провини й супутнього їй “прокляття”, тобто вироку.
Щодо Справедливості, юдеї могли б віддати нашого Господа на смерть будь-яким іншим способом, і вимоги Справедливості були б однаково задоволені. Потрібно було віддати Його невинну душу (істоту) в якості відшкодування, заміни за винну душу (істоту), існування якої було втрачене через провину. Також не було потрібно (якщо говорить про особливість викупу), щоб наш Господь був поранений, а Його кров – дійсно пролита, вилита на землю. Покаранням за гріх була смерть, припинення існування, і коли це відбулось, покарання було відшкодоване. Вимога розп’яти і проколоти бік була з інших міркувань.
Кров, що стікала на землю до підніжжя жертовного вівтаря, представляла те, що не тільки людство було куплене, але й що була включена сама земля, і вона була окроплена кров’ю. Сором і ганьба публічного розп’яття як злочинця були необхідні, тому що наш Небесний Отець вирішив, що випробування послуху нашого Господа Ісуса повинно бути на межі можливого. Він був випробуваний не тільки в тому, чи захоче Він стати людиною, але й у тому, чи захоче Він померти як викуп-ціна (як заміна) людини і, додатково, чи буде Він готовий витерпіти граничну межу приниження, щоб таким чином найвищою мірою доказати, що Він гідний найбільшого звеличення від Свого Отця.
[444] Саме в такому світлі апостол представляє цю справу бо, розповівши нам про те, як Господь ради нас залишив небесну славу і став людиною, він додає: “І подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я [титул, честь, гідність], що вище над кожне ім’я”– ім’я і титул Отця є винятком (Фил. 2: 8. 9). Порівняйте з 1 Кор. 15: 27).
Кожна згадка Святого Письма про виправдання вірою – про те, що ми виправдані кров’ю Христа, і т. д., є свідченням, яке підтверджує вищезгадане: що “Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини”, але приписуючи їх Тому, Хто “помер був за нас” і встав знову (2 Кор 5: 19, 21; 1 Сол. 4: 14; 5: 10). Вину грішника поніс Відкупитель, давши повну відповідну ціну за наші гріхи, щоб усі, хто шукає праведності, могли бути прийняті як праведні завдяки заслузі Його жертви (Рим. 5: 17-19). Той факт, що ми потребували бути виправданими, бути визнаними праведними, доказує, що ми були неправі, неправедні, несправедливі в очах Бога. Факт, що люди не могли виправдатися ділами, був продемонстрований на прикладі Ізраїлю під Угодою Закону і доказує, що зло, тобто гріх були в самій природі людини. Тому виникла необхідність відкупити й виправдати нас заслугою та жертвою іншого – бездоганного Відкупителя.
Виправданий означає вчинений праведним, але ми не вчинені насправді праведними, тобто досконалими. Ми лише вважаємось праведними, досконалими через нашу віру і праведність Христа, а також через Його жертву за нас і через прийняття їх. Скрізь у Писанні ця сила нашого Відкупителя виправдовувати пояснюється Його жертвою за нас. Щоб переконатись у тому, що наші власні діла не могли нас виправдати, або зробити прийнятними перед Богом, гляньте Гал. 2: 16; Рим. 3: 27, 28. Щоб переконатись, що Закон не міг виправдати підданих йому, гляньте Гал. 5: 4; Рим. 3: 20. Щоб переконатись, що виправдовує тільки віра в закінчене діло Христа, гляньте Гал. 3: 14; Рим. 4: 24, 25 і т. д.
[445] Різні вірші Святого Письма більш чи менш виразно говорять про те, що ми обмиті, звільнені, очищені від гріха. Всі ці вірші підтримують доктрину викупу, тому що в цьому ж контексті чітко сказано, що очищаючою силою є “кров Христа” – заслуга жертви нашого Господа (дивіться 1 Ів. 1: 7; Об. 1: 5; 1 Кор. 6: 11; 2 Петр. 2: 22; Тит. 3: 5; Євр. 9: 14; 1 Петр. 1: 19).
Виправдання символічно представлене як одежа праведності з чистого льону, чиста й біла, якою Господь покриває вади й недосконалості всіх, кого Він приймає через віру в Його дорогоцінну кров. Всі наші власні стремління до праведності (осторонь заслуги Христа) також символічно представлені як “поплямована одіж” нашої власної праведності (Іс. 64: 6). Дійсно, деякі вірші говорять про наші зусилля в напрямку праведності (через послух божественним заповідям) як про працю очищення, яка просувається вперед протягом всього нашого християнського шляху, як говорить про це апостол: “Обмивши тіла чистою водою”, і як про очищення Церкви “водяним купелем у слові”. І це дуже правильні ілюстрації очищення наших сердець, “тілесної нечистоти позбуття”, і цілком зрозуміло, що ці вірші говорять про щоденну працю й працю всього життя. Але всі ці очищення думок, слів і вчинків – всі ці зусилля привести наші смертні тіла до більшої відповідності з волею Бога в Христі, – базуються на нашому попередньому прийнятті Христа й нашому виправданні через віру в Його кров. Біблійний погляд полягає в тому, що з часу нашого посвячення Богу всі наші недосконалості закриті від Господніх очей заслугою викупу-жертви, передбаченою благодаттю Єгови, якої ми вхопилися і яку привласнили вірою. Оскільки Бог може прийняти тільки досконале, і оскільки ми (з усіма нашими зусиллями і обмиваннями) будемо й далі недосконалими, то зрозуміло, що Отець приймає нас тільки тому, що ми вкриті одежею Христової праведності, що Його досконалість порахована, тобто застосована, приписана нам. Таким чином, ми спочатку прийняті [446] “в Улюбленім” (Еф. 1: 6), а потім щодня демонструємо нашу відданість праведності й наше бажання догодити Господу своїми зусиллями в напрямку святості.
Гляньте, як часто Писання згадує нашого Господа як нашу жертву за гріх, як “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”! (Ів. 1: 29). Усі жертви Закону, уся кров, пролита на юдейських вівтарях, вказували на цю велику жертву за гріх, заколену за нас. Адже, як запевняє апостол, кров биків та козлів ніколи не могла забрати гріх, бо це могла зробити тільки позаобразна жертва, “дорогоцінна кров”. На цю тему жертви за гріхи, представлену в Новому Завіті, дивіться Євр. 9: 12; 10: 10; Еф. 5: 2; 1 Кор. 5: 7; 1 Петр. 2: 22-24; 2 Кор. 5: 21, Diaglott.
У Священному Писанні також дуже чітко сказано, що ця жертва була за нас, Церкву, і за все людство: “Він… за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, праведний за неправедних, щоб привести нас до Бога – щоб відкрити для нас і для всього людства шлях примирення, шлях повернення до згоди з Небесним Отцем, і, таким чином, посередньо відкрити для нас шлях до вічного життя, Отцівської милості, благословення, дару для всіх тих, які справді є Його дітьми. З цього приводу дивіться наступне: 1 Сол. 5: 10, Рим. 5: 8; 1 Кор. 15: 3; 2 Кор. 5: 14, 15; Ів. 10: 15; 11: 50-52; 1 Петр. 2: 24; 3: 18.
Про те, що саме смерть людини Ісуса Христа, Його “кров”, забезпечила наше звільнення від гріха та смерті, цілком однозначно сказано у багатьох віршах Писання, і відкидати це можна лише заперечуючи натхнення Писання, “перекручуючи” його, “викривлюючи Слово Боже” (Хом.). Дивіться 1 Петр. 1: 2, Дії 4: 12; 20: 28; Об. 5: 9; 1: 5; Рим. 5: 9; Євр. 13: 12.
“ВИ КУПЛЕНІ ЦІНОЮ”. КИМ? У КОГО? ЧОМУ? З ЯКОЮ МЕТОЮ?
“Ви дорого куплені, – тож не ставайте рабами людей” (1 Кор. 7: 23).
[447] “Кров’ю Своєю Ти викупив [купив] людей Богові” (Об. 5: 9).
“Будуть між вами вчителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив [купив] їх” (2 Петр. 2: 1).
Свідчення Святого Письма про те, що людина була “куплена”, цілком однозначні, і, як ми вже показали, грецьке слово “agorazo”, з якого вони перекладаються, означає “публічна купівля”. Цілком природно виникає запитання: (1) Ким була куплена людина? (2 У кого була куплена людина? (3) Чому людина була куплена? Розглянемо ці питання по порядку.
(1) Вірші, які ми вже цитували, чітко й недвозначно стверджують, що людство не тільки було куплене, але що покупцем був Сам Господь Ісус Христос. Крім того, ці та інші вірші надзвичайно переконливо запевняють нас, що покупною ціною була дорогоцінна кров Христа – жертва Його власного життя, смерть людини Ісуса Христа, що дав Самого Себе на викуп [anti-lutron – відповідну ціну] за всіх. Беручи до уваги це запитання, вже незаперечно доказане, ми переходимо до наступного.
(2) У кого була куплена людина? Противники правди глузливо запитують, чи не в диявола купив нас Господь, і стверджують, що більше нікому не могла бути заплачена ціна, адже, відповідно до помилкової аргументації тих, хто заперечує викуп, Бог не був би стороною такої угоди. Вони твердять, що Бог завжди шукав спільності з людиною і зробив все, що було в Його силі, щоб здійснити примирення й відновлення людини з гріха та смерті. Тому вони вважають, що Бог не може вимагати ціни викупу, перш ніж дозволити звільнити людину. Ми ж відповідаємо, що такі погляди цілковито суперечать біблійному вченню, яке, стверджуючи, що Бог є любов і що Він співчуває грішнику, також заявляє, що Бог справедливий, і що справедливо засуджена людина [448] не може бути справедливо звільнена від цього вироку якимось іншим чином, ніж шляхом сплати ціни викупу за неї.
Хоча Писання й стверджує, що сатана причетний до винесення вироку смерті, кажучи: “А що діти стали спільниками тіла та крові [людської природи], то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, цебто диявола”, і в іншому місці називає сатану “князем цього світу”, тим не менш воно ніде не вказує на те, що він володіє правом на законне володіння світом (Євр. 2: 14; Ів. 14: 30). Навпаки, Писання стверджує, що сатана – узурпатор, який, скориставшись занепалим станом людини, засліпив її розум щодо Бога і, обманувши людину, поневолив її через невігластво, забобони та її власні слабкості. Причетність сатани до гріха становить його силу смерті. Якби не гріх, сатана не мав би влади над людством. Саме через умисний гріх людина була позбавлена божественної милості, а згодом, коли вона не хотіла мати Бога у своїх думках, Бог віддав її переверненому розуму і т. д. (Рим. 1: 28). Тому найвищими повноваженнями, на які сатана може претендувати щодо людства, може бути влада узурпатора та неміч його рабів.
Більш того, оскільки був винесений божественний вирок: “Напевно помреш”, сатані й будь-якому іншому знаряддю зла дозволено співпрацювати у виконанні цього божественного указу. Так Бог іноді дає гніву людини, а іноді й гніву злих духовних істот здійснювати Його чудові плани й мимоволі славити Його (Пс. 76: 11) Але Бог ніколи не визнавав сатану власником людства. Людство було Божим творивом, і всім, що воно має, воно завдячує Йому. Але через невдачу визнати Його й бути слухняним воно потрапило під вирок, прокляття божественного закону, як недостойне життя, і під ним залишається.
Божественна Справедливість вразила наших прабатьків прокляттям смерті, і під вироком божественної Справедливості людство далі залишається мертвим. Для нікого не може бути жодної надії [449] на життя, окрім як через відкуплення, що в Ісусі Христі. Оскільки Суддею, чий вирок позбавив людину життя, була божественна Справедливість, то викупна ціна обов’язково повинна бути заплачена божественній Справедливості, щоб забезпечити звільнення обвинуваченого Адама та його роду, засудженого в ньому.
Влада сатани, хоча він охоче нею користується, не могла б здійснюватися, якби не дозвіл великого верховного Судді Єгови; а Єгова не дозволив би цьому великому лиху смерті впасти на людство через діяльність сатани чи іншим шляхом, якби це не було справедливим покаранням за гріх – покаранням за порушення закону Єгови. Влада сатани, як і влада ката, є дорученою “владою смерті”. Кат є лише слугою закону, щоб виконувати його вироки. І сатані, як слузі закону, встановленому верховним Суддею всього творіння, дозволено якийсь час бути виконавцем винесеного вироку: “Бо карою за гріх є смерть”, “смертю помреш” (Гиж.).
Якщо б прийшлось платити викуп або штраф за в’язня, то його не платили б ні тюремному сторожу, ні кату, але Суду, вирок якого його вимагав. Так і викуп за гріх не міг бути заплачений сатані (хоча певною мірою він є виконавцем вироку), але має бути заплачений владі, яка засудила гріх, яка винесла вирок, а також наказала стратити винного.
Таким чином, сам розум підказує нам, що викупна ціна за гріх людини має бути заплачена “Богу, Судді всіх”. Тепер давайте запитаємо, що говорить Писання про жертву Христа, про Його жертвоприношення? Чи говориться там, кому воно було дане: сатані чи Богові Єгові? Ми відповідаємо, що в усіх образах Юдейської епохи, які були тінню цієї кращої жертви, яка дійсно бере гріх світу, жертвоприношення були представлені Богу руками священика, який зображував нашого Господа Ісуса (дивіться 3 М. 4: 3, 4, 24, 29, 31, 34, 35; 5: 11, 12; 9: 2, 6, 7; 2 М. 30: 10; 2 Хр. 29: 7-11, 20-24).
Це повністю відповідає на наше запитання, і ми не потребуємо [450] жодних подальших свідчень на цю тему. Але якщо хтось бажає подальшого й прямого свідчення, то його можна знайти в словах апостола: “Бо коли кров козлів та телят… освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Духом Святим… Тому Він – Посередник Нового Заповіту” (Євр. 9: 13-15, 26; 7: 27; 10: 4-10, 12, 20; Еф. 5: 2; Тит. 2: 14; Гал. 1: 4; 2: 20; 1 Ів. 3: 16; Ів. 1: 29; 1 Петр. 1: 19; 1 Кор. 10: 20; Рим. 12: 1).
Так ми закріпили в нашому розумі біблійну обґрунтованість цього твердження, що Бог вимагав і прийняв смерть Христа як викупну жертву за людину.
(3) Чому людина була куплена?
Оскільки в нас (занепалих і недосконалих істот) божественні якості справедливості, мудрості, любові та сили надзвичайно недосконалі, декому важче, ніж іншим, збагнути логіку божественного методу вимоги викупу та його прийняття. Ті, хто не може задовільним чином розібратись у цьому питанні, можуть і повинні визнати й прийняти свідоцтво божественного Слова, незалежно від їхньої здатності повністю зрозуміти причину й підставу цього. Це безпечний і правильний шлях. Проте давайте представимо деякі думки, які можуть допомогти декому збагнути дану річ. Оскільки ми недосконалі, занепалі істоти, то наші якості, такі як мудрість, любов, справедливість і сила, постійно знаходяться в більшому чи меншому антагонізмі одна з одною, але в нашого Небесного Отця все по-іншому. У Нього кожна з цих якостей досконала і знаходиться в повній згоді з іншими. Там немає розбіжності. Мудрість першою вивчила суть справи й накреслила найкращий план для спасіння людини в повній згоді з божественною справедливістю, любов’ю та силою. Під керівництвом мудрості людина відразу була поставлена під закон, покаранням якого була втрата нею існування й весь ланцюг нещасть, які супроводжують смерть. Мудрість передбачила падіння людини внаслідок відсутності досвіду, але з огляду на корисні уроки і т. д. вважала цілком виправданим накреслити такий хід божественного провидіння і дій, як це показано в Писанні.
[451] Як тільки людина порушила божественний закон, наперед виступила Справедливість, об’являючи її бунтівником, який підпав під вирок смерті. Вона вигнала її з Едему, від джерела існування, попередньо влаштованого для неї, і віддала її сатані, щоб людина зносила удари злих обставин, щоб виконалось повне покарання за порушений закон – “смертю помреш” (Гиж.). У той час, як ця риса божественного характеру (Справедливість) мала справу з людиною, риса Любові зовсім не була байдужою, однак була безсилою, до того ж з двох причин: по-перше, вона не могла протистояти Справедливості, не могла перешкодити виконанню вироку, не могла звільнити людину від влади Справедливості, бо та є самою основою божественного правління; по-друге, Любов не могла втрутитися в той час, щоб звільнити людину, заплативши викупну жертву за гріх, тому що це було би в опозиції до вже накресленого нескінченною мудрістю Плану. Таким чином божественна Любов і божественна Сила стримувались протягом певного часу, не будучи в змозі визволити людство, й були змушені погодитися зі Справедливістю щодо його покарання, а також з Мудрістю, яка дозволила, щоб це продовжувалось упродовж шести тисяч років зітхання та горя – смерті. Відповідно, Любов не приймала мір для звільнення людини, лише тільки заохочувала й навчала її через обітниці й образні жертви, які провіщали спосіб, за допомогою якого Любов остаточно (свого часу для Мудрості) здійснить порятунок людини. Тому Любов терпеливо чекала на слушну мить, коли (під керівництвом Мудрості) вона зможе діяти, а потім зможе покликати собі на допомогу божественну Силу.
Нарешті настала мить діяти Любові. Писання називає це “виповненням часу” (Гал. 4: 4), “у визначений час” (Рим. 5: 6, Гиж.), коли Бог послав Свого Сина як “людину Христа Ісуса”, щоб “за благодаттю [милістю, щедрістю, милосердям] Божою смерть скуштувати за всіх” (1 Тим 2: 5; Євр 2: 9). Лише тоді божественна Любов відкрилась людству, хоча й існувала весь цей час. Читаємо: “Любов Божа до нас З’ЯВИЛАСЯ тим”, “що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (1 Ів. 4: 9; Рим. 5: 8).
[452] Діючи в згоді з Божим законом і виконуючи вимоги цього закону, божественна Любов не суперечила божественній Справедливості. Метод Любові не був спробою скасувати вирок чи виступити проти нього, або заважати його повному виконанню, але був направлений на забезпечення заміни, викупу за людину. Зрівноважуючи смертний вирок людини, винесений Справедливістю, Любов принесла людству звільнення від Адамового прокляття (смерті), винесеного божественною Справедливістю. Це був тріумф божественної Любові, не менший, ніж тріумф божественної Справедливості. Любов затріумфувала в наданні Справедливості (яка є елементом Божого характеру і приводить у дію Його праведні укази та їхні покарання) викупної жертви, Ісуса.
Але тріумф Любові ще не повний. Вона надала викуп, але її мета – виконати більше: здійснити реституцію для всього людства, готового після пережитого досвіду повернутися до вірності Богу та Його праведному закону. І як Любов чекала понад чотири тисячі років (під керівництвом божественної Мудрості), перш ніж принести викупну жертву, так вона повинна чекати ще майже дві тисячі років після того, як була заплачена викупна ціна, перш ніж почнеться велике діло реституції (Дії 3: 19-21). Тим часом Мудрість дозволяє Любові впливати на особливий клас, “Малу Черідку”, вибраних цього Євангельського віку, щоб вибрати з-поміж відкуплених “народ в ім’я Своє” – Наречену й співспадкоємицю Христа, Церкву.
Необхідність купівлі людського роду Христом полягає в тому, що батько Адам продав себе та свій рід у гріх (і його відплату, тобто покарання – смерть) за ціну непокори (Рим. 7: 14; 5: 12). Він потребував викупу з рабства гріха, і перш ніж хтось міг бути звільнений від покарання або почати заново доказувати, що він гідний вічного життя, була необхідна сплата викупної ціни
А тепер давайте розглянемо цю купівлю в ширшому значенні. Зверніть увагу на те, що наш Господь Ісус не тільки теоретично, але насправді став власником, отцем людства і почав його контролювати [453] завдяки сплаті викупної ціни за нього. У цій купівлі Він зайняв місце батька Адама, який продав людство. Як людство було продане Адамом через гріх, шляхом задоволення особистих бажань, шляхом непослуху Богові, так людство було куплене людиною Ісусом Христом через жертву Його Самого в слухняності волі Отця – через відповідну ціну, або викуп за Адама. Писання представляє цю думку так: “Власне тому Христос і помер та ожив: щоб бути Господом як мертвих, так і живих ” (Рим. 14: 9, WTB). Саме завдяки Своїй смерті наш Господь став паном, володарем, отцем людства й отримав владу мати справу з людством як зі Своїми дітьми, звільненими від прокляття божественного вироку Своєю власною жертвою.
Саме в цьому значенні слова наш Господь став другим Адамом – зайняв місце першого Адама як голови роду, купивши його, відкупивши його власним життям. Та оскільки людина Ісус Христос дала Себе як викупну ціну, то отцем людства вже не може бути людина Ісус Христос. Людина Ісус Христос віддала все, що мала, для відкуплення людини Адама та його роду – повну відповідну ціну, людина за людину. Рід Адама, ще не народившись у час його провини, був засуджений не прямо, а посередньо, тож потребував бути куплений не прямо, а посередньо. Ненароджене насіння в стегнах людини Ісуса Христа стало компенсацією, тобто відповідною ціною за насіння Адама, ще ненароджене в часі його провини.
ЦІНА НЕ ВЗЯТА НАЗАД
Як ми вже бачили, Писання ясно вчить, що наш Господь був відданий смерті в плоті, але був оживлений в дусі. Він був виданий на смерть як людина, але воскрес з мертвих духовною істотою найвищого рангу, божественної природи. Закінчивши діло, ради якого Він став людиною, і виконавши службу прийнятним для Отця чином, [454] Він був піднятий з мертвих до найвищої честі й гідності, набагато вище ангелів, начальства і сили, і всякого ймення, що назване.
Наш Господь не міг бути піднятий з мертвих як людина і в той же час залишити в Справедливості викупну ціну за нас. Щоб звільнити Адама (і його засуджений рід) від вироку й в’язниці смерті було не тільки необхідно, щоб людина Ісус Христос померла, але й щоб людина Ісус Христос вже ніколи більше не жила, залишалась мертвою, залишалась нашою викупною ціною на всю вічність.
Коли б наш Господь Ісус був піднятий як людина, це було би погано з двох причин: (1) Це означало б взяти наш викуп назад, що залишило б нас під вироком смерті такою ж мірою, як і раніше. (2) Це означало б для Нього вічну втрату вищої природи, яку Він залишив, щоб стати людиною і бути нашим Відкупителем. Таким чином, це означало б, що Його вірність Богові закінчилась вічним пониженням до нижчої природи. Але в божественному порядку немає місця для такого абсурду й невідповідності. Наш Господь упокорився й став людиною, і як людина Він віддав Своє життя, ціну викупу за упалу людину. І в якості нагороди за цю вірність Небесний Отець не тільки повернув Його до свідомого існування, але й дав Йому природу, яка перевищувала не тільки людську, але й Його попередню природу. Він зробив Його учасником божественної природи з її найвищими якостями й почестями. У Його теперішньому звеличеному стані смерть неможлива – Він тепер безсмертний.
Оскільки людина Ісус була викупною ціною, даною, щоб купити Адама та його рід, то неможливо, щоб людина Ісус була Другим Адамом, новим отцем людського роду замість Адама, бо людина Ісус мертва, назавжди мертва і не може бути отцем, тобто Життєдавцем світу.
Саме воскреслий і прославлений Ісус, учасник божественної природи, володіє тепер (завдяки купівлі) титулом отця людської сім’ї. [455] Він є Другим Адамом. Як ми вже бачили,* наш Господь Ісус у плоті не був Другим Адамом, Він не був батьком людства, а лише прийшов купити Адама та його рід і, таким чином, стати батьком. Для цього вимагалось усе, що Він мав, щоб купити його, і нічого не залишилося. Ця біблійна думка викладена апостолом: “Перша людина – з землі, земна, друга Людина [Другий Адам] – із неба Господь [у Його другій присутності, під час Тисячоліття]… Як носили ми образ земного [Адама], так і образ небесного [Другого Адама] будемо носити [Церква, співспадкоємці з Христом й учасники надзвичайно великих і дорогоцінних обітниць у божественній природі – Рим. 8: 17; 2 Петр. 1: 4]”. “Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній [другий] Адам – то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне” (1 Кор. 15: 45-48).
—————
*Стор. 137.
—————
Продовжуючи розглядати наше запитання, чому людський рід був куплений, ми знаходимо свідоцтво апостола про те, що завдяки цій купівлі наш Господь Ісус став (тобто набув право стати) посередником Нової Угоди (Євр. 8: 6; 9: 14-16). Нова Угода є передбаченим Богом засобом, через який Він може проявляти милосердя до занепалого роду. Нова Угода не могла вступити в силу без посередника. Посередник повинен гарантувати Богу певні речі відносно людства. Перш за все, Він повинен був відкупити людину, заплативши повну ціну викупу, тому жертва, дана нашим Господом Ісусом, названа “кров’ю завіту”, завдяки якій угода вступає в силу, починає діяти. Купивши світ людства з-під осуду, який знаходився на ньому через гріх, щоб мати можливість запечатати Нову Угоду і ввести її в дію, Посередник повністю готовий і повністю уповноважений зробити для купленого людського роду все, що Він може зробити, [456] повертаючи його до повної людської досконалості й абсолютної єдності з Богом – щоб потім Він міг представити людей непорочними й бездоганними перед Отцем, у любові, що більше не потребують втручання особливої угоди примирення, ні посередництва. Але це діло ще далеке від завершення. Воно тільки почалось. Тому світ досі не прийнятий Отцем, і буде задіяна вся реституційна праця Тисячолітнього віку, щоб охочих та слухняних зробити придатними й підготувати до повної згоди абсолютного примирення з Отцем.
Тим часом, протягом цього Євангельського віку з відкупленого роду покликана невелика жменька, і ті, хто чує божественний поклик і наближається до Отця через віру в Посередника та Його діло, умовно прийняті як досконалі, щоб мати можливість представити себе (разом з їхнім Відкупителем) живою жертвою в службі Отцю та Його плану і таким чином розвивати в собі подобу дорогого Божого Сина, щоб вони, якщо будуть охоче й радо страждати з Ним, у майбутньому також прославились з Ним і стали учасниками й співспадкоємцями з Ним у Тисячолітньому ділі благословення світу на умовах Нової Угоди. Треба пам’ятати, що вони є винятком з решти людства. Вони, “вибрані” Євангельського віку, вважаються “братами” Христа, “Нареченою” Христа, “Церквою, яка є Тілом Його”, але ніколи не називаються “дітьми” Христа. Вони прийняті Небесним Отцем як сини й зачаті Словом правди та духом цього Слова до небесної природи. Вони, як ми вже бачили, можуть по-праву вважати Єгову своїм Отцем, тому що безпосередньо зачаті Ним і, відповідно, є “братами” Ісуса Христа (1 Петр. 1: 3).
Що стосується світу в цілому, то тут божественний план дещо відрізняється. Замість того щоб отримати виправдання вірою і наступне зачаття до божественної природи і т. д., люди чекають на Тисячолітній вік. Але й тоді, замість того, щоб одержати зачаття Єговою до нової природи, вони одержать назад свою стару природу, людську природу, звільнену від її вад і тління, викликаних гріхом. Надія світу полягає в реституції [457] “загинулого” в Едемі (Мт. 18: 11; Дії 3: 19-21). У викупі ми побачили саме те, що Бог передбачив для світу: що людина Ісус Христос віддав Свою людську досконалість і всі права та привілеї, які вона мала на увазі, щоб відкупити для людства “загинуле” – людську досконалість, втрачену в Едемі, людське панування й усі права та привілеї людини, у тому числі її привілей спільності з Богом і вічне життя. Те, що було куплене для людства, є тим, що свого часу буде запропоноване всьому людству під Новою Угодою.
Той факт, що Євангельський вік був використаний Господом для вибору “Тіла Христа”, означає для світу, що наш Господь Ісус, великий Глава Церкви, замість того, щоб зберегти посаду батька, життєдавця світу, для Себе Самого, приєднав до Себе “Малу Черідку”, яка має Його подобу і бере участь у стражданнях теперішнього часу. І вона також повинна мати участь у майбутній славі й становити з Ним того великого Пророка, великого Священика, великого Царя, великого Життєдавця, тобто Батька світу людства, щоб дати життя кожному, хто прийме його на умовах Нової Угоди. Це перебуває у відповідності з думкою Писання, яке говорить, що одним із титулів нашого Господа буде “Батько вічности” (Гиж.). Він ще не зайняв цієї посади в якомусь значенні або на якомусь рівні. Але Той, Хто купив світ ціною власного життя, має у Своїй силі, згідно з божественною постановою, повне право, титул і повноваження передати (стільком, які бажатимуть прийняти це на Його умовах) все втрачене і все куплене знову, – життя, людські права й досконалість разом із нагромадженим знанням.
Крім того, ми бачимо, що Святе Письмо дає зрозуміти, що оскільки Господь Ісус є законним батьком роду і дає йому життя, яке коштувало Йому власного життя, то людський рід повністю знаходиться в Його руках, і Він безпосередньо буде займатись ним і судити, хто серед нього гідний, а хто негідний вічного життя. Те, що Він робитиме для світу як його батько протягом наступного віку, наш Господь Ісус вже робить для [458] Своєї Церкви, Своєї Нареченої, Своєї Дружини в цьому віці. І в цьому проілюстроване апостольське твердження, що як Небесний Отець є головою Христа, так і Христос є головою Церкви. Як чоловік, Він є головою дружини і сім’ї. Тому ми читаємо: “Бо Отець і не судить нікого, а весь суд віддав Синові” (Ів. 5: 22). Заручена Наречена Христа не займає жодного становища перед Отцем, хіба що через Свого улюбленого Нареченого. Вона звертається з просьбами тільки в Його імені, через Його заслугу, і так має тривати доти, доки не прийде досконале, коли вона буде прийнята до слави – повної свободи Божих синів через Перше Воскресіння.
Подібно світ людства, як діти Христа, буде зобов’язаний давати звіт Йому як його Голові, його Батькові, і люди не матимуть ніяких відносин з Небесним Отцем, ані не будуть визнані Ним взагалі, доки після Тисячолітнього віку всі ті, хто скористається згаданими привілеями, не будуть відновлені й приведені назад до досконалості. Але із закінченням Тисячолітнього віку, коли наш Господь Ісус передасть Царство Богові, Отцеві, вони будуть представлені великому Отцю всіх, Всесильному Єгові, і перейдуть під Його безпосередній контроль (1 Кор. 15: 24).
ВИКУП, А НЕ ПОМИЛУВАННЯ
Нездатність розпізнати відмінність між викупом та помилуванням привело до серйозної плутанини в [459] цьому питанні. Християни з пересічним мисленням цитуватимуть вірші про те, як ми були викуплені від могили, викуплені зі смерті, куплені ціною, тобто дорогоцінною кров’ю Христа і т. д., і на одному диханні говоритимуть про Отцівське милостиве прощення всіх провин. Здається, небагато хто думає (хоча багато повинні знати), що помилування та викуп мають протилежні значення.
Наступні основні визначення взяті з Літературного Словника (Standard Dictionary):
Відкупити – придбати, заплативши ціну.
Викуп – сума, або компенсація, заплачена за звільнення особи, утримуваної в неволі в якості в’язня або раба.
Тепер порівняйте з цим значення слів:
Помилувати – прощати покарання; відпустити.
Словник Вебстера (Webster) – “Утримуватися від виконання покарання. В Законі – звільнити від покарання, яке було винесене вироком”.
Зверніть також увагу на визначення іншого слова, яке, хоч і тісно пов’язане з помилуванням, не зовсім те саме:
Пробачити – звільнити від покарання – перестати таїти образу на когось.
“Закон не знає прощення”.
Навіть звичайнісінький розум повинен збагнути, що значення слів “відкупити” і “викуп” протирічать і несумісні з думкою, вираженою словом “помилування”. Та оскільки всі ці слова використовуються в Писанні стосовно відносин Бога з занепалою людиною, багато дослідників Біблії думають, що ці слова використовується у Святому Писанні абияк і синонімічно. Тому вони приходять до висновку, що самі можуть вирішувати, коли приписувати визначення слова “помилування” словам “викуп” і “відкупити”, або навпаки, визначення слів “викуп” і “відкупити” словам “помилування” і “пробачити”. Такі дії далекі від “вірного навчання науки [460] правди”. Це змішує два окремі й різні поняття, і в результаті виходить плутанина. Швидше за все, для багатьох проблема полягає в тому, що вони не хочуть знати правди в цьому питанні й не шукають її, побоюючись, що їхні безвикупні теорії через це підлягатимуть осуду.
Що може бути виразніше від того, що Бог не помилував провини Адама й не зняв покарання за неї. Всі факти в наявності: як стогнуче й вмираюче створіння, так і свідоцтво Божого Слова щодо “об’явленого гніву Божого” (“прокляття” смерті як відплати за первородний гріх) голосно свідчать про те, що Бог не помилував світ, не зняв з нього покарання за гріх, під яким він страждає вже понад шість тисяч років. Той, хто плутає виправдання грішників через заслугу Христової жертви за гріх (заміни, відкупителя грішника) з помилуванням без сплати, той ще добре не виховав своїх розумових здібностей. Якби Бог помилував Адама, то повернув би йому привілеї Едему з його садом, який підтримував життя, і він жив би досі, а його численна родина не вмирала б через “непослух однієї людини”.
Якби в якусь мить Бог захотів прийти на допомогу людині й помилувати її, це означало б її повне звільнення від усякого занепаду, хвороби, болю та смерті. Це означало б повну реституцію всього втраченого. Тому очевидно, що Бог не помилував первородного гріха, й обурення Його святого закону та вироку далі спрямоване проти грішника. Ще навіть немає жодної видимої ??ознаки для світу, що він був відкуплений, викуплений. Поки що тільки віруючі знають і приймають це, але не видінням, а вірою в Господнє Слово, численні твердження якого щодо цього ми вже цитували. Наочні докази, які підтверджують викуп, можна буде розпізнати в Тисячолітті, коли відбуватиметься праця реституції – коли Відкупитель почне застосовувати Свої куплені права як Відновитель.
Слова “прощати” й “помилувати” вживаються не до світу та його первородного гріха, а до тих, хто, [461] як вважається, перейшов через віру у Відкупителя та Його діло від смерті до життя – від вироку до виправдання. Великий Посередник, Який купив їх разом зі звинуваченнями, які були проти них, охоче прощає їх і ставить знову на випробування життя на основі духа божественного Закону, а не його букви. Більше того, крім цього прощення в минулому, Він продовжує прощати їх і пробачати всі їхні проступки (які не будуть умисними доти, доки вони мають Його новий дух, розум – 1 Ів. 3: 9; 5: 18), вважаючи всі такі ненавмисні хиби думок, слів і вчинків частиною первісного гріха та його порочності, які ще діють у їхній плоті через спадковість. Також про Небесного Отця сказано, що Він має милосердя до нас, щоб прощати наші провини й поширювати Свою благодать (ласку) на нас. Але це пояснюється тим, що вся Його благодать поширюється на нас через жертву нашого Господа Ісуса: ми “дарма виправдовуємось Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення [задоволення] в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення [прощення] давніше вчинених гріхів” (Рим. 3: 24, 25). Ще сказано: “Ми маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (Еф. 1: 7; Кол. 1: 14).
“Ми примирилися з Богом смертю Його Сина”, тобто Бог перестав обурюватися на наші гріхи, тому що була заплачена наша ціна викупу, передбачена Тим, Хто так полюбив нас, що віддав Свого Сина, щоб викупити нас. Тому “Бог у Христі примирив світ із Собою, не зараховуючи їм їхні переступи” (а Своєму улюбленому Сину, Який добровільно віддав Себе як наша заміна). Гріхи ставились у провину людству, поки Ісус не помер. А потім Бог простив, тобто перестав ставити в провину нам те, що було заплачене нашим Відкупителем, Заміною. Бог не ПОМИЛУВАВ, тобто не “утримався від заслуженого покарання”, але “на Нього [нашого Відкупителя] Господь поклав гріх усіх нас” (Іс. 53: 6). “Він тілом Своїм Сам підніс [покарання за] гріхи наші на дерево” (1 Петр. 2: 24). Отже, ми бачимо, як Бог щедро простив нас “у Христі” (Хом.), – тому що Він заплатив покарання, яке [462] було повним задоволенням справедливості (1 Ів. 1: 7; 2: 12; Еф. 4: 32; Дії 4: 12; 10: 43; 13: 38; Лк. 24: 47).
Нехай нас не зрозуміють неправильно, що Бог змусив справедливого померти за несправедливих. Справедливість не могла покласти покарання винних на невинного, якби невинний не віддав себе добровільно в якості заміни за винних. Саме так вчинив наш Господь Ісус. У Писанні сказано, що Він Сам віддав Своє життя – не через страх перед божественним гнівом, не тому, що був змушений, але “заради радості, яка була перед Ним [радості послуху Отцю, радості викупу й відновлення людства, а також приведення багатьох синів до слави], перетерпів хрест” (Євр. 12: 2, Diaglott).
Грецькі слова (apoluo, aphiemi і aphesis), перекладені в Новому Завіті як “прощення”, “прощений” і “прощати”, мають таке ж значення, як відповідні наші слова “звільнити від покарання, перестати таїти образу на когось”. Але варто відзначити, що це зовсім не означає (як деякі, здається, вважають) відпустити без компенсації, про що говорило би слово “помилування”. Не може такого бути, щоб Бог дозволив грішнику вийти просто так. Як заявляє Писання, Бог відпустить полонених з ями (смерті), тому що Він знайшов викуп (Йов. 33: 24, Хом.). Людина Ісус Христос віддав Себе на викуп (відповідну ціну) за всіх (1 Тим. 2: 6). Тому всі, хто в гробах (в’язні в ямі), свого часу почують Його голос і вийдуть, коли Відкупитель “прийме силу Свою велику і зацарює”.
Хоча слово “помилування” не зустрічається в Новому Завіті, є грецьке слово майже того ж значення – “karazomai”. Воно означає “даром пробачити”. Ми приведемо кілька ілюстрацій використання цього слова, з чого буде видно, що це зовсім не заперечує, а підтверджує твердження, що наш Отець не милує, тобто не звільняє просто так грішників від покарання за гріх. Слово “karazomai” зустрічається тільки дванадцять разів: “Прощайте один одному… як Христос простив вам” (Кол. 3: 13, Турк.); “Як вони ж не могли заплатити, простив він обом”; “Той, кому більше простив” (Лк. 7: 42, 43).
[463] Ось чотири випадки, де мається на увазі прощення, або помилування даром. Але зверніть увагу, що не Єгова, а Ісус Христос та учні прощали даром. Наш Господь Ісус якраз був у процесі сплати викупної ціни за Симона, Марію та інших. Розуміючи, що Справедливість буде задоволена Його вчинком, Він, як покупець, міг даром пробачити їм. Головною метою Його купівлі грішників було те, що Він може даром звільнити їх від осуду гріха. Якби наш Господь Ісус не бажав помилувати тих, кого Він купив Своєю кров’ю, якби Він і далі залишив їм покарання за гріх Адама, Його жертва була б нічого не вартою для них, залишила б їх усіх такими, якими вони були – “проклятими”, осудженими. З іншого боку, якби Отець помилував нас, то смерть Христа була б даремною, нічого не вартою, оскільки нею не було б нічого досягнуто.
Всі погодяться, що Бог справедливий. А якщо так, то Він не наклав на людину занадто суворого покарання, коли позбавив її життя. І якщо це покарання було справедливим шість тисяч років тому, то воно й далі залишається справедливим покаранням і буде справедливим весь наступний час. Якби покарання було занадто суворим і Бог помилував би грішника (звільнив його від подальшого відбування покарання), то це доказувало б одне з двох: або Бог був несправедливим тоді, або несправедливий зараз. Якщо було правильним позбавити людство життя внаслідок гріха шість тисяч років тому, то завжди було б неправильним привернути життя, хіба що винесене покарання було б справедливо скасоване сплатою рівнозначної ціни. І цього можна було досягнути тільки з допомогою добровільної жертви іншої істоти того ж роду (чиє право на життя не було втрачене), яка віддала б себе в якості заміни, викупу.
“Божа справедливість стоїть міцно навіки,
Її основи тримаються, як гори”.
Саме цей принцип справедливості, який лежить в основі всіх діянь нашого Отця, є підставою нашого міцного довір’я до всіх Його обітниць. У Писанні сказано, що Він той самий вчора, сьогодні й навіки, що в Нього немає переміни чи тіні відміни (Як. 1: 17). Якби [464] Він був настільки непостійним, що, засудивши людство на смерть в день Адама, через шість тисяч років відмінив би власне рішення, звідки ми могли би мати певність, що Він не зміниться ще раз за якихось шість тисяч років і не відішле нас назад до темниці смерті, скасувавши помилування деяких або всіх? Як рід грішників, ми не маємо жодної підстави для надії на майбутнє вічне життя, за винятком того, що по Божій благодаті Христос помер за нас і таким чином задовольнив скарги Справедливості, подані на нас.
Отже, якщо справа стосується Єгови, то ми прощені через Його власний дар – через Христа. Якщо справа стосується наших відносин з Господом Ісусом, Який купив нас, то Він даром милує всіх, хто приходить до Отця через Нього. А коли справа стосується нас, то результати, досягнуті Божим планом, носять найбільш сприятливий характер – для нас це рівносильне тому, немов би Отець помилував нас безумовно і без викупу, хіба що знання цього факту дозволяє нам розмірковувати з Богом і бачити, як ми стаємо біліше снігу (хоча наші гріхи були, як кармазин), і як Бог є справедливим, одночасно виправдовуючи й звільняючи нас. Таким ось чином Бог надав нам тверду основу для віри та довір’я.
ЧИ СМЕРТЬ СКАСОВУЄ БОРГ ЛЮДИНИ?
Щойно усвідомивши, що “заплата за гріх – смерть”, а не вічні муки, багато хто робить з цього помилковий висновок, якому, очевидно, сприяє великий противник. Це помилкове міркування полягає в наступному: якщо заплата за гріх – смерть, то кожна людина, яка вмирає, розплачується за свій гріх покаранням. Звідси аргумент, що немає ніякої необхідності у Відкупителі й ціні викупу, бо кожен дає викуп за себе, відкупляє себе, сплачуючи власне покарання. Існує також аргумент, що Справедливість не має більше жодних претензій до людини після смерті, витративши свою силу, задовольнивши свої вимоги її знищенням. Тому стверджується, що воскресіння мертвих буде [465] наступною по порядку й властивою річчю. Цей погляд робив би божественну вимогу викупної жертви за гріх людини несправедливістю, подвійною сплатою покарання.
Яким би правдивим чи хибним не було це міркування, воно є у відвертому конфлікті з Писанням, яке заявляє зворотне – про нашу потребу в Спасителі, і що вкрай важливо, у тому, щоб Він дав викупну ціну за нас, перш ніж ми могли бути звільнені від покарання за гріх Адама і мали яке-небудь право на майбутнє життя. Ми вже згадували ці вірші, і вони занадто численні, щоб їх повторювати зараз, тому обмежимося лише викриванням помилковості вищезгаданого твердження. Ми спробуємо показати, що правильне міркування щодо цих фактів є в абсолютній згоді зі свідоцтвом Писання, що смерть нашого Господа Ісуса (як нашої викупної ціни) була істотно важливою, щоб Бог був справедливий і, одночасно, міг виправдовувати того, хто вірить в Ісуса і приймає Його як свого Відкупителя.
Якби покаранням за гріх було тільки вмирання, якби Господь сказав Адаму: “Через твій гріх ти повинен пройти досить суворе випробування – вмирання!” – тоді дійсно покарання було б виконанням вимоги Адамом та іншими, які вмирають. Але покарання полягає не в тому: покаранням є смерть, а не вмирання, а смерть – це відсутність життя, знищення. Тому, щоб людина могла понести своє покарання, вона повинна залишатись мертвою, назавжди позбавленою життя. “Душа [істота], яка грішить, вона помре”. Як вже зазначалося, це знищення душі (істоти) згідно з вироком було б вічним, якби не відкуплення, вчинене нашим Господом. Саме завдяки цьому відкупленню смерть перетворилась на те, що образно називається “сном”, і завдяки цьому відкупленню свого часу відбудеться пробудження від сну смерті, здійснене Відкупителем з повної згоди божественної Справедливості, чиї вимоги Він задовільнив. Тому бачимо, що якби не відкуплення, Адамова смерть була б тим, чим має бути Друга Смерть, – “вічною погибеллю від лиця Господнього та від слави потуги Його”. Як тільки вдається здобути правильний погляд на дану річ, [466] у розумі будь-якої розсудливої особи не може бути жодних сумнівів у тому, що сплата покарання за гріх забирає у людини все, що вона має, не залишаючи нічого ні для страждання, ні для радості. З іншого боку, чим більше ми вивчаємо з цієї точки зору, тим ясніше можемо побачити всю серйозність труднощів, в які потрапив наш рід під божественним вироком, і тим більше ми будемо оцінювати потребу у викупі. Виразний погляд на цю особливість даної справи також покаже нам виразно, що коли наш Господь Ісус став нашим Відкупителем, коли Він віддав Себе як нашу викупну ціну, це означало для Нього те саме, що первісний вирок означав би для нас, тобто, що “людина Ісус Христос” зазнала за нас смерті в найбільш повному значенні цього слова – “вічного знищення”. Тому ми більше не знаємо Христа по плоті. Плоть, людська природа, була дана в якості нашої викупної ціни, і той факт, що вона не була забрана назад, є для нас гарантією, що всі блаженні результати цього викупу будуть доступні для всієї людської сім’ї на умовах Нової Угоди – що вся досконалість та всі права, які належали нашому дорогому Відкупителю як людині, були віддані в обмін на аналогічні права Адама, втрачені через непослух, і що вони повинні бути дані всім, хто прийме їх на божественних умовах протягом “часів відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21).
“ЯКИЙ ХОЧЕ, ЩОБ УСІ ЛЮДИ СПАСЛИСЯ”
“Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди” (1 Тим. 2: 4).
На шляху деяких причаїлась ще одна небезпека помилкового уявлення про викуп. Багато з тих, хто свого часу довірливо ставився до свідчення людей (без доказів Писання), що відплатою за гріх є вічні муки і що в ці вічні муки потраплять усі, за винятком “чистих серцем”, “Малої Черідки”, “вибраної” [467] Церкви, схильні впадати, тільки-но звільнившись від тієї страшної омани, в протилежну крайність і приймати в тій чи іншій формі або подобі доктрину про універсальне вічне спасіння.
Переважна більшість тих, хто тримається цієї “Універсалістської” помилки, заперечують викуп повністю, але деякі з них підтримують її, тому що вірять у викуп, проте не можуть чітко зрозуміти його діяльність. Цей клас схильний хапатися за вищезгаданий вірш і задовольнятися наступним ходом думок: якщо Бог хоче, щоб усі люди спаслись, то це вирішує справу, бо надходить час, коли Його воля буде виконуватися на землі, як на небі. Тому, кажуть вони, ми дізналися, що викуп, даний за всіх людиною Ісусом Христом, повинен забезпечити виконання Божої волі, забезпечуючи спасіння всіх. Вони продовжують зміцнюватися у своїй помилці, говорячи: “Дивлячись на це, ми бачимо, що оскільки Бог прийняв викупну жертву Ісуса, то справедливість зобов’язує Його спасти всіх грішників і знову повернути їм вічне життя, втрачене в Едені”. Ми виражаємо їхню позицію якомога виразніше, щоб відповідь на неї була для них задовольняючою і без всякого крутійства.
Трудність наведеного міркування полягає в тому, що воно недостатньо всебічне. Воно тримається декількох пунктів Писання, але нехтує багатьма, до яких також варто прислухатись і свідчення яких варто взяти до уваги, коли робляться висновки. Крім того, воно лише частково цитує і невірно тлумачить ті вірші Писання, які, як вважається, особливо підтримують це вчення.
Наш Небесний Отець каже: “Бо не жадаю Я смерті помираючого, говорить Господь Бог, але покайтеся та й живіть!” (Єз. 18: 32). Ця велика ласка – пропозиція життя через Відкупителя – не є для засудженого світу чимось новим з боку нашого Небесного Отця. Він не змінюється, Його добра воля до Своїх створінь завжди була такою. Він міг би зробити їх простими машинами, інтелектуально і морально, без свободи хотіти чи робити щось всупереч Його уподобанню. Але Він вирішив не робити людей-машини, [468] але створити істоти за Своїм образом, за Своєю подобою – зі свободою вибору, свободою волі, щоб вибирати добро або зло. Він не шукає таких шанувальників, в яких не було би вибору, ні таких шанувальників, які б поклонялись Йому під примусом, але, як Він стверджує: “Отець Собі прагне таких богомольців”, які “вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді” – добровільно, з любові та сприйняття Його принципів праведності та Його Самого, Який їх представляє (Ів. 4: 23).
Однак саме тоді, коли Бог проявив цю добру волю до людей, Він дозволив Адаму зробити власний вибір бути слухняним чи неслухняним, і коли той вибрав непослух, то той самий Бог, Який не хоче смерті вмираючого, виніс вирок і протягом шести тисяч років примусово впроваджував його в дію. І тепер, коли Він забезпечив відкуплення в Ісусі Христі й можливість для кожного члена людської сім’ї повернутись до згоди з Ним і отримати через Христа вічне життя, Він ставить найбільш рішучі умови, необхідні для здобуття цього вічного життя. Умовами Нової Угоди є відновлене серце та праведний дух перед Богом, а також повний послух Йому. А виконання вимог цієї Нової Угоди можливе тільки з допомогою Посередника цієї Угоди. Тому сказано, що хто має Сина, може мати життя, а той, хто не відчуває потреби в Сині, не побачить життя, і Божий гнів на ньому перебуває (Ів. 3: 36).
Це знаходиться в повній згоді з твердженням, що Бог не знаходить задоволення в смерті вмираючого, а також із твердженням Нового Завіту, що “Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди”. Проте Писання зазначає, що ті, хто відкидає пропозицію божественного милосердя в Христі, виступають проти божественної милості і обов’язково помруть Другою Смертю, яка буде заплатою, покаранням за вибір гріха замість праведності.
Зверніть увагу далі: текст, який ми розглядаємо, вказує [469] лише на те, що Божа воля полягає в тому, щоб усе людство спаслось від невігластва, сліпоти та деградації, які спіткали людський рід внаслідок гріха Адама. Тут немає жодного натяку на вічне спасіння, а лише на повернення втраченого Адамом. І не слід забувати, що батько Адам не втратив вічного життя, бо, хоча він мав досконале життя і був вільний від усіх елементів смерті, проте був поставлений в Едені на випробування, щоб побачити, чи буде він (через слухняність Богу) розвивати характер у згоді з Богом, щоб бути гідним вічного життя. Отже, якщо Адам і його рід є викуплені від прокляття смерті, то це відкуплення, це спасіння від смертного вироку не дає їм права на вічне життя, а лише право на сприятливі умови, які мав батько Адам, і на нове випробування щодо того, чи вони гідні вічного життя.
Це нове випробування, забезпечене для Адама та його роду, насправді в деякому відношенні буде більш сприятливим, ніж початкове випробування Адама, завдяки великому зростанню знань. Людина мала можливість пізнати надзвичайну гріховність гріха і матиме можливість пізнати блаженство праведності та Божу благодать у Христі. Це знання слугуватиме всім, хто буде використовувати його в Тисячолітньому віці під час нового випробування щодо вічного життя, коли протягом тисячі років увесь світ людства буде на суді, тобто випробуванні вічного життя перед великим білим престолом (Об. 20: 4).
Саме такого спасіння від “прокляття”, такого повернення до сприятливих нагод знання хоче Бог, і заради цього Він призначив Посередника між Богом і людиною, людину Ісуса Христа, що дав Самого Себе на викуп за всіх, що буде свідоцтвом свого часу.
Ці слова, що Бог хоче, щоб “усі люди спаслися” від вироку Адама, знаходять паралель у твердженні того ж апостола в Рим. 11: 26: “І так увесь Ізраїль спасеться”. Цей останній уривок не говорить про те, що весь Ізраїль спасеться навіки, але що весь Ізраїль спасеться від своєї сліпоти – в тому сенсі, [470] що вилікується від сліпоти, яка прийшла на нього як народ у результаті національного відкинення Месії. Отже, суть цього вірша обмежена і стосується лише нещастя Адама. Бог хоче, щоб усі люди спаслися не тільки від справедливого покарання, яке Він виніс і яке зупинило випробування Адама (це Він уже вчинив через смерть Свого Сина), але й хоче, щоб усі люди зцілились з невігластва та сліпоти, якими сатана після гріхопадіння затьмарив їхній розум: “Для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий” (2 Кор. 4: 4). Бог хоче, щоб усі спаслися від цілої низки нещасть, які прийшли слідом за гріхом і прокляттям Адама, щоб вони могли прийти до пізнання правди. Чому Він цього хоче? Та тому, щоб вони, маючи ясне пізнання правди, могли якнайкраще скористатись з нового випробування щодо життя, забезпеченого для них викупною жертвою їхнього Відкупителя. Саме заради виконання цієї Божої волі Відкупитель запровадить Своє Тисячолітнє Царство, яке спочатку зв’яже сатану (обмежить усі зовнішні злі впливи), а потім звільнить людину від її сліпоти, як написано: “Тоді то розплющаться очі сліпим” (Іс. 35: 5). З тієї ж причини (щоб нове випробування було найбільш сприятливим для людини) божественно влаштовано так, щоб його праця проводилась поступово і вимагала тисячі років.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ, НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНА ВИКУПОМ
Твердження, що Бог тепер зобов’язаний (Його ж власною справедливістю) відновити кожну людину, є ще однією помилкою. Навпаки, ми бачимо, що Бог не взяв на Себе жодного зобов’язання: Він просто продав людський рід Господу Ісусу Христу, Який (про що ми вже говорили раніше) “купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю”. Небесний Отець не взяв на себе жодного зобов’язання за людство; Він не займається людством; Він навіть не збирається [471] судити людей, щоб побачити, чи будуть вони гідні вічного життя. Навпаки, ми запевнені, що Він усю справу доручив Синові, Який купив людський рід і тому є Господом людства, його паном, управителем, власником, Суддею, Пророком, Священиком, Царем, і Який (згідно з планом Отця) збирається об’єднатися з вибраною Церквою цього Євангельського віку для великої праці просвіти світу та реституції слухняних.
Той факт, що Небесний Отець віддав весь людський рід нашому Господу Ісусу Христу, зовсім не означає відсутності зацікавленості з Його боку, адже все так влаштовано для того, щоб задовольнити вимоги Його закону. Божественні закони непохитні й не дають дозволу на будь-яку міру недосконалості або гріха, бо ці закони передбачені для досконалих істот, оскільки наш Небесний Отець ніколи не створював нічого недосконалого. Все, що належить до недосконалості й гріха, з’явилось через зіпсованість, яка прийшла вже після Його творчої праці. Якби Він змирився з гріхом в людстві й безпосередньо мав справу з недосконалою людиною, то це означало б: (1) що всі одразу були б засуджені як недосконалі й негідні, або (2) що Бог залишив би без уваги й не став би осуджувати наші недоліки, а також потурав би нашим недосконалостям, що було би порушенням законів Його імперії. Тому для користі людини, а також для збереження Своїх власних законів непорушними Отець передав все людство в руки Ісуса, його Відкупителя. Ісус може мати справу з людським родом, будучи милосердним (не справедливим) до тих недосконалих осіб, які шукають досконалості, поки не приведе їх крок за кроком щораз вище до досконалості в кінці Тисячоліття, коли ті, які послухаються великого Пророка, будуть готові перейти з Його Посередницьких рук в руки Отця, досягши через Христа досконалості, яка відповідатиме божественному критерію, тоді як всі інші будуть відтяті в Другій Смерті (Дії 3: 23). Навіть коли б минулі гріхи були витерті, наші нинішні недосконалості принесли б новий вирок смерті, якщо б ми стали перед Отцевим судом абсолютної [472] справедливості. Саме тому апостол, застерігаючи нас не відноситись легковажно до можливостей, відкритих нам у Христі, каже: “Страшна річ – упасти в руки Бога живого!” (Євр. 10: 31). Божественний порядок для грішників не знає милосердя, хіба що в Христі і через Христа, як нашого Посередника, та Його працю примирення й реституції. Поза цією умовою Божий закон залишається строгою справедливістю, без будь-яких потурань, готовий поглинути, мов вогонь, усе зіпсуте.
Хіба не зрозуміло, що коли би Бог мав справу з грішниками і, потураючи їхнім гріхам, приймав їхні найкращі старання, хоч і недосконалі, то не було б ніякої необхідності у Відкупителі, ні в Новій Угоді в Його крові? Більше того, кожен зі святих ангелів при бажанні міг би сказати: “Бог простив один гріх у людській сім’ї; Він буде не менш милосердний і до нас; тому, якщо ми захочемо, то маємо право вчинити один гріх і розраховувати на божественне милосердне прощення й на те, що Бог не відкине нас від Свого товариства”. Ось так протягом усієї вічності існувала б небезпека гріха з боку тих, хто ще не забруднився ним. Кожен, хто спокушував би божественне милосердя таким чином, нехтуючи божественною справедливістю та божественним законом заради прощення одного гріха, і при цьому отримав би його, служив би ще одним аргументом того, чому б кожному із святих ангелів не пройти випробування в гріху й не одержати божественного прощення. Бачачи це, нас не дивує, що Бог в інтересах всіх Своїх святих створінь, а також для власного уподобання вирішив не признавати в будь-якій істоті нічого, крім досконалості, і робить Справедливість основою Свого престолу (Пс. 89: 15).
“НЕМА ІНШОГО ЙМЕННЯ,.. ЩО НИМ БИ СПАСТИСЯ МИ МАЛИ”
З цієї точки зору нам видно набагато краще, ніж будь-коли раніше, що всі божественні милості для занепалого роду поширюються в Христі й через Христа – що Небесний Отець не виявляє милосердя особисто або незалежно від Сина, і “під небом нема іншого Ймення, даного [473] людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4: 12). Ми бачимо також, що діло Спасителя не завершується лише купівлею людського роду, і після його купівлі Він повинен бути Великим Лікарем, щоб зціляти людей від хвороби гріха й відновляти до життя та всіх досконалостей їхньої природи. Тоді, остаточно, через процеси реституції протягом тисячі років Свого царювання Він приготує тих, хто буде Йому слухняний, щоб у кінці Тисячоліття представити їх Отцю абсолютно досконалими.
Тому, дивлячись на Посередника, до рук Якого була передана “всяка влада”, щоб спасати, ми запитуємо, чи обіцяє Він, що всі, кого Він викупив, будуть навіки спасенні, чи може Він зробив обмеження в цьому відношенні? Бачимо, що Писання виразно стверджує, що такі обмеження існують. Наприклад, описуючи Тисячолітній вік як час, коли Адамове прокляття буде скасоване й більше не впливатиме на людей, і коли не буде більше прислів’я, що батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома, Писання говорить, що кожна людина, яка помре в той час, помре за свій гріх, а не за гріх іншого (Єр. 31: 29, 30). Також знаходимо слова, що коли Господь буде правителем серед народів, “витяті будуть злочинці” (Пс. 37: 9). Апостол Петро, розповідаючи про ці часи реституції, про Тисячолітній вік, заявляє, що тоді “станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка [прославленого Христа – Голову й Тіло], [не була слухняною Йому], знищена буде з народу” в Другій Смерті (Дії 3: 19-23). Посилаючись на цей же образ, інший з апостолів заявляє: “Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає… Скільки ж більшої [суворішої] муки – додумуєтеся? – заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений [став прийнятним для Бога, виправданим], за звичайну вважав, і хто Духа [божественної] благодаті зневажив?.. [474] Страшна річ – упасти в руки Бога живого!”. “Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди [знання про Божу благодать у Христі, до якої Бог хоче, щоб усі колись прийшли], то вже за гріхи [примирення за гріх Адама не покриватиме свідомих гріхів проти світла й знання] не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду [відплати] та гнів палючий, що має пожерти противників” (Євр. 10: 26-31).
Тут нам виразно показано, що противники позаобразного Мойсея (прославленого Христа) будуть викорінені, знищені ще більш суворим чином, ніж ті, хто виступав проти Мойсея. Але якщо ті, хто опирався Мойсеєві, були покарані смертю, то наскільки більш суворим буде ставлення до тих, хто опирається Христу? Ми відповідаємо, що смерть, яка прийшла через Мойсея, діткнула лише решти того, що залишилося від Адамового життя, але не могла діткнути дійсної істоти, або душі, яку Бог постановив відкупити й відкупив викупною жертвою Христа. Однак всякий, хто після знання про своє відкуплення відмовиться слухатись позаобразного Мойсея, буде покараний більш суворо: він не тільки втратить кілька років свого засудженого життя, але навіки втратить свою душу, свою істоту, своє існування, до того ж без надії на відродження. Такі противники, і взагалі всі противники, будуть спалені, як стерня, як тернина й будяки, як шкідники ґрунту.
Так само весь Новий Завіт містить незаперечне свідчення того, що Посередник буде радикально впроваджувати в життя Божий закон проти гріха, і що єдиним відхиленням від його абсолютного правила буде взяття до уваги слабкостей і неуцтва людей. По мірі того, як ці слабкості й неуцтво будуть зникати протягом Тисячолітнього віку, в процесі реституції, вимоги закону Справедливості ставатимуть все більш строгими, аж остаточно суд, яким наш Господь Ісус в кінці Тисячолітнього віку випробує всіх, хто ще залишиться, буде не менш суворим, не менш вирішальним, ніж суд Небесного Отця. І на цьому суді в Другу Смерть потраплять усі, хто практикуватиме гріх або в будь-якому вигляді чи в будь-якій [475] мірі симпатизуватиме йому. Коли в процесі реституції гідні з людського роду досягнуть досконалості, тоді вимоги Справедливості будуть повністю відповідати всім нормам праведності в слові, ділі та думці.
Таким чином, ми можемо бачити, що Божа воля виконається на землі, як на небі, пам’ятаючи, (1) що Божа воля полягає в тому, щоб усі позбулись Адамового прокляття й прийшли до пізнання правди; (2) що Божа воля полягає в тому, щоб вічне життя було дане всім слухняним, (3) і що Божа воля полягає в тому, що всі непослушні “знищені будуть з народу”. Ця особливість Божої волі також має бути виконана на землі, і ніхто не зможе їй перешкодити.
Деякі вирішили, що оскільки викуп був даний для визволення всього людства з Адамового переступу, то для світу людства слід очікувати миттєвої реституції до повної досконалості людської природи. Але таке очікування не є ні біблійним, ні розсудливим. Ніщо в Писанні не натякає на те, що реституційна праця буде миттєвою. Навпаки, воно говорить, що вона буде поступовою. Схильність сподіватися миттєвої реституції до абсолютної досконалості людської природи є результатом помилкового міркування. Воно вважає, що людський рід не може справедливо знаходитись на випробуванні вічного життя (в однаково сприятливих умовах з батьком Адамом), якщо не стане досконалим, як був він. Але ми продемонструємо, що це неправильно – що люди можуть мати значно більш сприятливе випробування, будучи недосконалими. Воно також припускає, що недоліки та недосконалості, спільні для всього людства через гріхопадіння, будуть непереборними бар’єрами, що перешкоджатимуть викупленим слухатись божественного закону. Однак ми побачимо, що Бог щедро подбав про все необхідне для цього. Ми відповідаємо, що, навпаки, якби людство в цілому повернулось назад до досконалості людської природи (яку мав Адам) через миттєву реституцію, то це означало б:
(1) Що вони, як досконалі істоти, були б зобов’язані досконало слухатись [476] досконалого Божого закону, і для них не було б ніякого виправдання, як не було для батька Адама. Хоча деякі з людського роду могли б пройти таке випробування успішно завдяки нинішньому досвіду з гріхом і одержаним таким чином урокам, ми повинні пам’ятати, що більшості людського роду так само забракло б знань про гріх та його покарання, як забракло батьку Адаму, оскільки більшість людства померла в дитинстві, а з усіх решту більша частина померла в відносному невігластві щодо різниці між тим, що правильне і неправильне.
(2) Такий метод зробив би (щонайменше значною мірою) даремним великий урок гріховності гріха, небажаності гріха – урок, якого Бог навчав світ протягом шести тисяч років. Адже досі в більшості людей порівняно небагато знання про праведність. Курс навчання для людства буде повним тільки в комплексі з уроками, які вивчатимуть протилежну сторону питання: мудрість і корисність праведності, які будуть втілюватись протягом Тисячолітнього віку.
(3) Якщо б людський рід був відновлений миттєво, він, практично, був би новим родом, для якого весь досвід був би майже втрачений, тому що жоден його член не зміг би повністю ідентифікувати себе (досконалу істоту з досконалими здібностями й можливостями) з істотою, яка нині має такі недосконалі здібності й можливості. А у випадку немовлят, які ніколи не змогли пізнати навіть самих себе, ідентифікація взагалі була би неможливою. Так що, коли б це був план Бога, то Бог міг би з таким же успіхом створити мільйони людських істот ще на початку, в Едемі, і випробувати їх усіх, ніж приймати план, який би поставив мільйони в таке ж становище через реституцію, без найменшої користі від нинішнього досвіду з гріхом.
4) Якщо б кожна особа миттєво стала досконалою, не було б ніякої можливості для діяльності Церкви і її Господа як насіння Авраама, щоб благословити світ, щоб займати для нього посаду “Царського Священства” (Гал. 3: 16, 29). Те, що Бог передбачив “Царське Священство”, натякає на слабкість, недосконалість [477] тих, кому священики повинні допомагати, кого повинні навчати, від кого повинні приймати жертви й приноси за гріх і до кого повинні проявляти милосердя та прощення гріхів. Таке священство було б непотрібним, якщо б Бог запланував миттєву реституцію в другому приході.
(5) Якщо б реституція мала бути миттєвою річчю, то навіщо призначати тисячу років як “часи реституції”, коли би й одного року було достатньо для миттєвої реституції до людської досконалості та для такого випробування, яке пройшов Адам?
(6) Якби людство було миттєво приведене до абсолютної досконалості, то це означало б, що в його випадку немає місця для милосердя. Не могло б бути й мови про благання про милосердя за свідому, навмисну, свавільну провину. Більше того, кожна особа, яка б провинилась, особисто накликала б на себе вирок смерті як умисний грішник, і викуп за неї був би неможливим. У випадку Адама все було по-іншому: через “непослух одного” постраждав весь рід, і інша досконала людина стала відкупителем цього роду. У такому випадку кожна особа була б окремим злочинцем і особисто потрапила б під вирок смерті. Щоб знову звільнитись від покарання навіть за одну провину, вимагалось би життя за життя для кожного окремого грішника: мільйон грішників потребував би мільйон жертовних смертей досконалих і святих людей, щоб за його гріхи було зроблене примирення. Але Бог, повністю потурбувавшись про всіх у Христі, не зробив жодного приготування для наступної жертви за гріхи. І вже раз відновлені Христом до досконалості, вони не могли б вимагати ще чогось під заслугою Його жертви, бо вже одержали б усі милостиві наслідки, призначені та забезпечені Його викупом. Для них не залишилось би жодної можливості скористатись жертвою за гріхи, якщо вони вже зазнали повної реституції.
А тепер розглянемо розумність божественного плану поступової реституції, яка відбуватиметься пропорційно [478] з ростом здобуття людиною єдності з Творцем і Його законом, а також переваги цього плану для людства.
(1) Усі повинні прокинутися від Адамової смерті, немов від сну, завдяки наданому викупу, що буде першим кроком у реституційних благословеннях. Далі вони будуть під опікою, турботою, наглядом Царського Священства, чий досвід з гріхом і перемоги над ним у цьому Євангельському віці добре підготували його і навчили терпеливості й готовності допомогти тим, над ким воно буде царювати як царі та священики (Об. 5: 10).
Ідентичність кожної особи буде збережена, бо вона буде пробуджена до таких самих умов, які втратила в смерті; і різні кроки її виходу з гріха та слабкостей теперішнього часу будуть для неї найбільш корисними уроками – як щодо гріха, так і щодо переваг праведності. Так, крок за кроком, великий Відкупитель підніме до досконалості світ людства, який буде просуватись до досконалості у міру свого бажання це робити. А ті, які (при всіх знаннях і можливостях, наданих їм) не робитимуть поступу, будуть відтяті від землі живих у Другій Смерті у віці ста років без будь-якої надії на майбутнє відновлення чи майбутню можливість. Маючи таку можливість у своїх руках і одержавши достатнє знання того, що добре і що погане, вони відкинули благодать Бога в Христі, знехтувавши вказівками великого Пророка й відмовившись робити поступ на дорозі святості (Іс. 65: 20; 35: 8). Проте, як вказує пророк, тих, хто вмиратиме в столітньому віці, можна буде вважати всього лиш дітьми, оскільки всі, хто робитиме певний поступ, зможуть продовжувати жити принаймні до кінця Тисячолітнього віку.
(2) Роблячи ці кроки вгору по дорозі святості (під час Тисячолітнього віку), світ, все ще недосконалий, буде далі такою ж мірою прикритий заслугою [479] викупної жертви, поступово засвоюючи цінні уроки і розвиваючи різні плоди Духа. Тим часом помилки, тобто недоліки (через необережність або намагання спробувати інші методи) траплятимуться й далі як частина успадкованої від Адама слабкості, і такою ж мірою матимуть пробачення великого Священика.
Стверджувати, що фізична досконалість або досконале знання необхідні для випробування на вічне життя або смерть, означало б заперечувати, що Церква знаходиться тепер на такому випробуванні, тоді як всі повинні визнати, що Писання стверджує зворотне. Також для випробування світу така досконалість не буде істотною. Дійсно, світ, як і ми, спочатку повинен бути приведений до пізнання Божої благодаті в Христі, перш ніж може початися яке-небудь випробування, і Бог обіцяв, що він це отримає. Для покриття успадкованих слабкостей люди, досягаючи досконалості, матимуть заслугу Христа, Посередника Нової Угоди. Однак повну досконалість слухняні досягнуть не раніше кінця царювання Месії.
(3) Писання представляє Тисячоліття як Судний День всього світу, говорячи: “Він [Бог] визначив день, коли хоче судити по правді весь світ через Мужа [Христа, Голову й Тіло], що Його наперед Він поставив” (Дії 17: 31). Якби Божий план полягав у тому, щоб змусити весь світ або навічно спасти кожного члена роду Адама, то навіщо називати майбутній вік Днем Суду? Суд означає випробування, пробу, а це має на увазі відкинення непридатних і прийняття та благословення тих, хто виявиться гідним. Таким є суд на вічне життя або вічну смерть.
Зверніть увагу на притчу нашого Господа про овець і козлів, яка стосується не Євангельського віку, а світу в Тисячолітті. Вона починається словами: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй” і сяде на Своєму славному престолі. Йдеться про час, коли, за обітницею, Його наречена, “вибрана” Церква, розділить з Ним Його престол і славу. Тоді “перед Ним усі народи зберуться”, і Він буде судити їх, відділяючи овець (по праву сторону Його милості) [480] від козлів (по ліву сторону немилості). Це розділення та суд займе весь Тисячолітній вік, і при його закінченні всі “вівці” будуть прийняті до милості Отця – вічного життя, а непослушні “козли”, разом з їхнім вождем сатаною та всіма лиходіями, будуть покарані “вічною погибеллю”, вічним відсіченням від життя, символом якого було озеро вогню та сірки – Друга Смерть.
ВИКУП – ЗАМІНА
Доктрина заміни, про яку виразно навчає Писання і якої століттями міцно тримались християни, сьогодні втрачає вплив, тому що з більш ясним міркуванням, ніж у минулому, всі починають розуміти, що якщо заплатою за гріх є вічні муки, і якщо наш Господь Ісус став нашою заміною у сплаті нашого покарання, то це означало б, що Йому, як нашій заміні, прийдеться вічно мучитись, інакше ми не змогли б звільнитись від гріха. Таке міркування досить розумне: проблема в тому, що сама передумова є хибною. Вічні муки не є заплатою за гріх – не є покаранням людини. Проте, у свідомості багатьох залишається загальне упередження до думки про заміну навіть після того, як вони переконались, що заплатою за гріх є смерть і що наш Господь Ісус міг бути і був заміною людини в смерті й страждав [481] саме так, як мала страждати людина, у найбільш реальному й абсолютному значенні. Багато хто упереджено ставиться до цього слова “заміна” і запитує, чи використовується слово “заміна” у Святому Письмі? Якщо ні, то чому його використовувати?
Ми відповідаємо, що слово “заміна” – українське слово, і жодні українські слова не використовуються в Писанні, яке було написане грецькою та єврейською мовами. Проте коли б перекладачі нашої Біблії захотіли, вони б цілком доречно могли використати слово “заміна”, тому що в грецькому тексті в багатьох місцях однозначно міститься думка про заміну й заміщення. Факт, що це слово не зустрічається, пояснюється лише тим, що перекладачам не прийшло в голову використати його. А оскільки ми намагаємося закарбувати в розумі думку біблійного першоджерела, то було б властиво осмислити це слово “заміна”, тому що все, що протирічить думці, яка міститься в слові “заміна”, також протирічить думці, яка міститься в слові “викуп”. Як ми вже переконались, Писання рясніє висловлюваннями, що ми були куплені дорогоцінною кров’ю Христа, що Він визволив нас, віддавши власну душу на смерть, щоб викупити наші душі. Що ж це, як не заміна?
Коли купляють якусь річ, то плата за неї є її заміною. Наприклад, якщо ми купили буханку хліба за якусь суму грошей, ми обміняли гроші на хліб, тобто замінити гроші на хліб. Якщо фермер дає мішок пшениці до млина й отримує згодом відповідну вартість у вигляді борошна, то пшениця стала заміною за борошно, а борошно – заміною за пшеницю. Одне є відповідною ціною, викупом, заміною другого. Тому наш Господь, людина Ісус Христос, у найбільш абсолютному значенні цього слова віддав Себе на смерть як викуп, як заміну у смерті за батька Адама (і людський рід, який втратив життя в ньому) – як викуп за всіх, заміну, відповідну ціну. Дійсно, факти в даному випадку точніші, ніж у будь-якому іншому випадку, який ми могли б назвати, за винятком обміну [482] полоненими під час війни, коли, як правило, дотримується велика точність: рядового обмінюють на рядового, полковника на полковника, генерала на генерала. Там вимагається відповідна ціна з кожного боку: людина за людину. Купівля хліба за гроші – ілюстрація не зовсім точна, бо хліб і срібло, хоча й по вартості однакові, але не того ж роду. У випадку викупу людини Бог вимагав абсолютної відповідності щодо природи, досконалості, всього, тобто мала бути сплачена відповідна ціна, досконала заміна, перш ніж людський рід міг би звільнитися від божественного вироку.
Одне використання слова “заміна”, поширене серед людей, привело до плутанини в цьому питанні. У часи війни, коли постає необхідність у призові й людина призивається на службу до війська, їй іноді дозволяють знайти заміну – особу, яка займе її місце, служитиме замість неї у війську. Той, хто знаходить заміну, після цього стає вільним від усіх зобов’язань щодо військової служби. Це особливе використання слова “заміна” у військових справах досить співзвучне в тому сенсі, що людина, яку приймає державний чиновник як заміну за звільненого, повинна відповідати фізичним критеріям, які вимагаються в той час; по-друге, вона повинна бути людиною, яка сама не призивалась і, таким чином, може вільно пропонувати себе в якості заміни. Ці особливості відповідають випадку, який ми розглядаємо. Наш Господь запропонував Себе стати заміною батька Адама: Він відповідав усім вимогам божественного уряду, тому що у всіх відношеннях кваліфікувався як заміна Адама. Він також задовольнив необхідну умову, що не був під вироком смерті, коли займав наше місце, пропонував Себе й був прийнятий. У Нього було вільне життя, щоб його дати за втрачене життя Адама.
Але тут відповідність між цими двома замінами закінчується, тому що у випадку солдата призив, тобто вирок є до участі у війні та її труднощах, випробуваннях і т. д., тоді як у випадку Адама призив, тобто вирок [483] був до смерті. Співзвучність між цими двома застосуваннями слова “заміна” закінчується, коли солдат прийнятий й відправляється на службу до війська, що відповідає Божому прийняттю жертвоприношення нашого Господа Ісуса та початку Його шляху до смерті. Оскільки до війська прийнято солдата на заміну, то прізвище покликаного викреслюється зі списків призовників як звільненого. Коли Христос пішов на смерть за Адама, ім’я Адама було викреслене зі списків (коли мова йде про божественний осуд). На цьому паралель закінчується.
Безсумнівно, буде мудріше не нав’язувати зайвий раз слово “заміна” тим, хто упереджений до нього через нерозуміння цього питання і кому через це упередження складно розібратись належним, усестороннім та об’єктивним чином у цьому питанні. Тим не менш, ми повинні особливо пильнувати в нашому серці, щоб бути цілковито лояльними до ідеї заміни, яка є ідеєю викупу. Хто ж після правильного розуміння цієї теми не вірить, що Христос був нашою заміною, той не проявляє віри у викуп, і йому не вистачає віри, яка виправдовує перед Богом.
ЧИ БУВ МОЖЛИВИЙ ІНШИЙ ПЛАН СПАСІННЯ?
Багато тих, хто розуміє тему викупу лише частково, схильні оспорювати цю річ й казати, що вони не можуть зрозуміти, чому Бог не міг врятувати світ якимось іншим способом, ніж через смерть Свого Сина як заміни людини, ціни її викупу. Ми відповідаємо їм, що вони неправильно дивляться на цю річ. Вони не повинні ставити собі запитання: чи не міг Бог вибрати якийсь інший спосіб? але запитання: чи Він вибрав якийсь інший спосіб, або ж, чи Він вибрав план викупу?
Безсумнівно божественна мудрість могла вибрати інший план спасіння людства, але ми так само переконливо можемо сказати, що жодний інший [484] придуманий план не міг бути кращим. Наскільки ми можемо судити й знати, неможливо було придумати (навіть для Всевишнього) жоден інший план, що був би таким добрим, як той, який Він прийняв і в якому були враховані всі пов’язані між собою обставини, умови та бажані результати. Той факт, що Бог прийняв інший план стосовно занепалих ангелів, доказує, що Він міг прийняти інший план стосовно занепалої людини. Він міг поступити з людиною так, як поступив з ангелами, але,* як ми бачили, це не було б таким сприятливим і, на думку багатьох, можливо, навіть менш бажаним.
—————–
*Дивіться “Що говорять Писання Про спіритизм?”
—————–
Навіть якщо б ми припустили, що схоже число з-посеред людської сім’ї отримає благословення від такої діяльності Бога й остаточно відновиться, ми б побачили інші недоліки в цьому методі, а саме: (1) наскільки страшнішою була б моральна деградація нашого роду, якби в нього залишились досконалі розумові й фізичні сили, а лише в моральному відношенні він зазнав невдачі! Скільки гріха можна пізнати за короткий період десяти, двадцяти, п’ятдесяти чи ста років, і які глибини гріховності могли б бути розвідані й використані, коли б людство продовжувало жити з неослабленими силами протягом шести тисяч років, відокремлене від Бога, але не засуджене на смерть!
(2) Такий план спасіння, навіть коли б він остаточно охопив таке ж число, як і прийнятий Богом план, ніколи не відкрив би нам такою ж мірою риси божественного характеру. (а) Ми бачимо Божу Справедливість у винесенні смертної кари навіть на тих, які “не згрішили подібно переступу Адама”, а лише були народжені в гріху, зачаті в беззаконні, стали грішниками по спадковості (Рим. 5: 14, 12;. Пс. 51: 7). Таким чином Він виявив нам справедливість, яка ні в якому разі не очистить винуватого й не визнає нічого, крім абсолютної досконалості. (б) Так Він виявив нам любов, набагато [485] більшу, ніж ми могли якимось іншим чином пізнати – яка супроводжувала нас і яка вхопилася нас, “коли ми були ще грішниками”, коштом викупної ціни для нашого відновлення. (в) Прийняття цього плану засудження людини до смерті, відкуплення її від смерті й повернення (потім, у свій час) від смерті через воскресіння дає можливість показати божественну силу, яка набагато перевищує будь-що, зв’язане з ділом створення, величним і чудовим, як і все інше. Адже, безперечно, потрібна значно більша сила, щоб виконати божественну обітницю воскресіння мільйонів істот, які жили і померли (вивести їх такими самими, якими вони були раніше, навіть з такою ж свідомістю), ніж було потрібно для створення однієї людини. (г) Цей божественний план, коли він повністю виконається, покаже божественну мудрість таким чином, яким жодний інший план не міг би її показати (наскільки ми можемо робити висновок про інші плани). Він покаже, як Бог знав кінець від початку і як Він все здійснював за радою Своєї волі, навіть якщо люди й ангели не бачили мети й наміру Його дій, і навіть якщо впалі ангели й сатана думали, що вони звели божественну волю нанівець. Це безсумнівно продемонструє, що Бог може заставити все діяти разом на добре, для виконання божественного задуму. У кінці буде продемонстровано, що Слово, яке виходить з Його уст, не повертається до Нього порожнім, а виконує те, що Йому угодно, і здійснює те, для чого було послане (Іс. 55: 11).
Крім того, якщо б для людей був обраний той самий план, що й для ангелів, які згрішили, або будь-який інший план, який ми можемо собі уявити, то не було б такої великої можливості для вибору Євангельської Церкви, щоб вона стала Тілом Христа, бо не було б такої ж великої можливості для випробування вірності та слухняності Логоса Небесному Отцю, й, відповідно, для Його вивищення, щоб бути співучасником божественної [486] природи. Так само не було б можливості для Малої Черідки викуплених йти Його слідами. І, нарешті, ми бачимо, що ці уроки призначені не тільки для людства, але й для всіх розумних Божих створінь на кожному рівні існування, і не тільки на декілька століть, але й на всю вічність.