6 Том, 15 Розділ – Вороги Нового Створіння

РОЗДІЛ 15

ВОРОГИ НОВОГО СТВОРІННЯ

Найбільшим ворогом Нового Створіння є його “старий чоловік” – стара воля. Стараймось уникати загальної помилки щодо цього предмету. Не думаймо про Нове Створіння як таке, що має два уми, дві волі. Писання подає, “Чоловік двоєдушний не статечний у всіх дорогах своїх”, незадоволений з себе і не прийнятий Господом. Нове Створіння не є двоєдушне. Воно має один ум, одного духа, одну волю і цією новою волею є Дух Христів, Святий Дух. Замість частинно принимати ум Христа і частино задержувати свою власну волю, Нове Створіння виконює повне посвячення своєї старої волі для Господа і відтоді ця стара воля вважається за помершу і є усунена від контролі його справами. В такий спосіб воно є прийняте як член тіла Христового – не мати свої власної волі, але дозволити, щоб воля Голови контролювала ним. Це було в такий спосіб, що посвячуючий стався Новим Створінням в Христі і пізнав, що “старі речі проминули, а всі стались новими”. Ці, що не піддалися (Господу) в такий спосіб, не сталися членами Екклезії, тіла Христового, хоча вони можуть бути членами “товаришів віри”, з яких походять усі члени “тіла”, “вибрані”.

Але, хоча стара воля стала зовсім і назавжди відкинена і вважана помершою и(через Господа і всіх тих, що дивляться на справи з Його точки погляду), і тоді як тіло вважалось за померше також по відношенню до гріха, а живе для Бога, оживлене обітницями, і припроваджене під контролю нової волі (Рим.6:11; 8;11), все ж таки, ця смерть тіла і його волі, і це піднесення тіла як слугу нової волі, щоб служити Господу, Правді під “Золотим Правом”, є тільки почитаною, або зарахованою справою. “Померший” і “живий” стан мусить бути постійно вдержуваний через опозицію нової волі, щоб стара воля не мала впливу на тіло. Якщо нова воля стане байдужна і не здоліє вживати смертельного тіла все як свого слугу для вищих духових річей, то тіло скоро вийде з під його контролі і буде мати свої забаганки, які є зовсім противні новому умові і інтересам Нов. Створіння. Тому це останнє мусить бути постійно на сторожі проти всякого бунту тіла і, як Апостол говорить, мусить держати давню свою волю і його прагнення під повною контролею, – мусить постійно умертвлювати амбіції і бажання тіла. Апостол це добре пояснює, коли говорить про себе “морю і підневолюю тіло моє, щоб проповідуючи іншим, я сам не став непридатний” – міг не здоліти запевнити собі свого поклику та вибору. – 1Кор.9:27.

Надхнене Слово Боже говорить “Лукаве над усе в світі є людське серце, і ледаче” (Єрем.17:9) – не фізичний орган, який називається серцем, але те, що серце представляє в Св.Письмі, а саме, природні почування. Нове Створіння дістає нове серце, нову волю, новий стандарт почувань, в якому на першім місці є Бог і Його праведність, і правда, і план, і воля; і в якому інші речі занимають місце пошани і любови в пропорції до їх згоди з Господом і Його справедливістю. Для тих, що посідають це нове серце, усі члени Нов.Створіння є на першому місці, і тому, як говорить Апостол, любов до братів є найкращим доказом спільноти з Богом, як Нового Створіння. Але це не повинно перешкаджати, щоб признавати згідно з справедливістю наших зобов’язань супроти других.

Нове Створіння, нове серце, нові почуття є постійно атаковані його ворогами: старим серцем, старими почуттями, самолюбною схильністю. Старе серце, бачучи, що Нове Створіння має наказ від Бога, щоб бути поміркованим і жичливим для інших, часто старається обманити нове серця, кажучи: Тепер ти вважаєш мене мертвим, ти усунув мене і я є мертвим по відношенню до того чим я було; тепер я не є це саме старе серце, яким було передтим, але ти мусиш теж дещо зважати на мене. Ти не мусиш трактувати мене так строго, бо ти повинен знати, що я зробило великий поступ і на мене не треба класти завеликого тягару, бо це не буде справедливо. Ти повинен бути до певної міри самолюбним. Ти повинен старатися більше про себе і про свою родину, не лиш про їх конечні потреби, але про багато більше і повинен старатись, щоб їм дати багатство і визначне місце між людьми. Ти повинен посвячуватись для них.

Як звідничим є це старе серце! Як правдоподібними виглядають його неправильні думання! Але, як багато переконалось, що це привело їм смуток. Як багато впали в сильця і їх новий ум впав в неволю старого! Як багато впало в неволю через обману старого серця! Одним з його улюблених аргументів є, що для Нового Створіння є сказано, щоб “Так далеко, як це є можливим, жийте в згоді з усіми людьми”. Цю загальну пораду Апостола воно старається поставити вище, чим заповіді Господні, а саме: (1) що ми маєм любити, служити, шанувати і слухати Господа цілим нашим серцем, умом життям і силою; і (2), що ми маємо любити ближніх як самих себе. Це не дозволяє на мир за всяку ціну. Якщо старе серце, старий ум, стара воля зможе нахилити нове серце до компромісу (до уступства) правди і обов’язку задля спокою, то тут не буде кінця його вимогам, і наслідок буде такий, що Нове Створіння незадовго буде для справи спокою переступати саму основу, саму суть свої угоди з Богом, і буде вповні піддаватись під стару волю, хоча воно цього не бажає – і навіть буде боротись проти старої волі, однак буде підневолене нею через оману і звідниче перекручення Божого Слова..

Коли нова воля є в такий спосіб заатакована, вона повинна відкрито заявити, що хотяй мир є пожаданий в дома і усюди, то проте мир не є найголовнішою річчю, чи вимогою, згідно з Божим велінням і обітницею. Дійсно, Господь перестерігав тих з Нового Створіння, що, як вони будуть жити побожно, то напевно будуть переслідувані – а переслідування не означає миру з усіма, але противно. Він запевнив їх, що напевно як вони дозволять, щоб їх світло світило в темноті, то темнота не буде любити світла і буде його поборювати, і, якшо можливо, старатисьме зневолити власника світла, щоб він сховав його під стіл; і для того, щоб зневолити до заховання цього світла, темнота виповість йому війну, а це зовсім не означає миру. Але Господь запевнює нас, що це є проби для Нов. Створіння -що воно мусить рішити, що мир, або спокій, який є так важний для нього, не є миром тіла, але миром серця, “мир Божий, який перевищує всякий розум”.

Нове Створіння мусить навчитися, що воно може мати цей мир Божий, який переходить всяке розуміння, щоб він панував в його серцю, хоча зовнішні обставини не будуть спокійними, але противно; що зате обставини повної гармонії з Богом є нагородою для нього за його вірність, не дивлячись скільки це буде його коштувати і скільки він буде жертвувати. Тому, коли пожадливості тіла вимагають, і коли ці, що є близькі нам через земні зв’язки, переконують нас і стараються наклонити нас до чогось, то Нове Створіння мусить подумати і взяти під увагу, що є його першим обов’язком, а саме, що воно має любити і служити Богу цілим серцем, умом, силою і цілим своїм єством, і що вся діяльність з родиною, тілом, сусідами мусить бути піддана під його основне право послуху до Бога.

З другої сторони Нове Створіння повинно уникати Фанатизму – уникати чинення річей лиш тому, що вони не є милі для нього, ні для інших; мусить уникати судити та думати, що Господь є проти його нахилів. Це вимагає доброго і пильного досліджування Божого Слова і духа, і принципів, які лежать в основі Божих вимог, щоб Нове Створіння могло властиво стосувати вказівки Божого Слова до всіх справ його щоденного життя. Небагато є схильні так чинити. Більшість є схильна до задоволення свого тіла і тому вони мусять пильнуватися по цій лінії – щоб не ходити по тілу, задавольняючи його і служачи йому, і через те йти в інший напрям від того, який вибрали, коли посвятилися. Або, коли вони не ходять за тілом, в значенню задоволювання його бажань, вони потребують бути особливо на осторозі, щоб тіло не здержувало їх від поступовання по духу, від роблення поступу в духових речах – щоб не старалось привести духовий розвиток до застою, і через те перешкодити їм розвиватися в вірі, та інших овочах Духа, і остаточно перешкодити виказати свою вірність і осягнути побіду, а з тим і велику нагороду співнасліддя з Христом в Царстві як член Малого Стада.

Ми повинні мати завжди на думці, що Нові Створіння посвятили всі свої земні тілесні інтереси на жертву, і що нічо менше від жертви не дозволить їм, як Новим Створінням мати повний розвиток і бути “достойними участи в спадщині святих у світлі” – для участи в першому воскресенню до слави, чести і безсмертя, як члени тіла Христового. Одиноким ограниченням в цьому напрямку повного жертвування є тоді, коли життя інших осіб є переплутане з нашим, і де Золоте Право вимагає певних ограничень в нашій жертві і наполягає, щоб певні відповідні посвяти були зроблені для наших дорогих споріднених з нами тілесно, які не злучились з нами в цім жертвуванню.

СВІТ ЯК ВОРОГ НОВОГО СТВОРІННЯ

Усе, що відноситься до цього теперішнього злого світу є більше чи менше в незгоді з праведністю і тому більше чи менше противне для Нового Створіння і його праведного стандарту. Закон світу можна в загальний спосіб зобразити як Самолюбство – помимо того, що світ претендує, що він є дуже справедливий. Не належимо до тих, які говорять, що всі права і всі реґули в світі є злі; противно, ми є часом здивовані, коли бачимо як гарні і добрі є права Християнства – як мудрі, як справедливі, як I шляхетні – багато з них є на те, щоб хоронити інтереси слабих проти сильних, і щоб показувати справедливість для всіх. Але тому, що самолюбство так пересякло кожну думку, слово і чин цілого світу, то це не дивно, що його найвище розуміння справедливости с часом перекручене і спотворене.

Ми, противно, дивуємось, що бідне упавше людство могло осянути, або витворити таку чудову систему прав та регуляцій, які знаходимо в конституціях Англії і Америки та інших країнах. Ми не сумніваємось, що Закон даний через Мойсея і поширений, і пояснений словами і прикладами нашого Господа, і також пояснений опісля Апостолами, багато спричинився до того, будучи в дійсности базаю, основою цих людських законів. Все ж таки кожний признає, що людське самолюбство постійно бореться з своїм власним людським поняттям чистої справедливости, стараючись її усунути, або зовсім, або хотяй частинно. І це безупинно тепер поширюється на велику скалю в світі, і є головною трудністю і боротьбою Нового Створіння.

Світ і його дух гордости і самолюбства тощо, мусить бути розпізнаний і визнаний за головного ворога Нов. Створіння. Цілий світ людства, керуючись в загальному “духом цього світу”, є звернений і посувається в один напрям, немов велика ріка, яка в деяких своїх частинах пливе скорше, а в деяких поволіше, але помимо того, всі йдуть в цей самий загальний самолюбний напрям. Нове Створіння через своє посвячення, через духа нового ума, є зобов’язане йти противним шляхом, і тому має спротив від усіх сучасних популярних течій, теорій, сентиментів, традицій тощо, їх вважають за відмінних людей. Наслідком цього вони є виставлені на боротьбу з тими, що йдуть в противну сторону і з якими стрічаються. Цих зустрічів, чи зударів не можна уникнути, отже це не означає і не вказує на зовнішний спокій, лиш зовнішнє тертя, на боротьбу; однак ця зовнішна боротьба може означати внутрішний мир і радість, тому що тут с зрозуміння, що Бог признає і одобрює наше поступовання.

Світові цілі і стремління, і методи не завжди с погані і несправедливі, але навіть його найбільш шляхотні стремління і цілі є загально противні до тих з Нов. Створіння, тому що світ поступає під впливом людської мудрости, а Нове Створіння має мудрість з гори. Людська мудрість має своє поняття про релігію, вважаючи її як засіб держати злих людей під контролею. Він має своє поняття про моральність, доброту, віру, надію і любов – він не може розуміти відмінного становища Нов.Створіння, і є схильний вважати його погляд, як скрайний і немудрий, не розуміючи Божого плану, не оцінючи з Божої точки погляду марноти теперішнього життя, в порівнанню до майбутнього життя. Людська мудрість теж не розуміє і не оцінює того, що усе людске старання відносно дійсного людського піднесення, є дуже незначним, коли його протиставити і порівняти з величавим влаштуванням, яке Бог приготовив, і яке буде виявлене і успішно діяти в Царстві, так скоро, як тільки праця цього віку буде закінчена – як скоро вибрана Церква стане випробувана, признана і прославлена.

Тому Нове Створіння не повинно бути здивоване, якщо світ його ненавидить – навіть морально і релігійно успосіблені люди в світі. І ця ненавість і опозиція світу, які часом є пов’язані з такими неприємностями, і пробами вірности і терпеливосте, мають бути принимані з тихістю, бо ми маємо пам’ятати, що світ ще є дальше засліплений “богом цього світу” і не бачить “великих і дорогоцінних річей”,”глибоких річей Духа”, в світлі якого лиш ми, з ласки Божої, є в змозі вважати всі речі – страти, труднощі, проби тощо – як “речі неважні, малоцінні” щоб тільки здобути чудові речі, обіцяні в Слові Божім. Піддатися духові світу, дозволити, щоб його почування мало верх над нами задля його ^ миру, було б доказом, що ми менше цінимо Господа, Його правду і привілей служити Йому. Наслідок того був би такий, що, наколи ми не стратимо всього, вертаючись зовсім до світу, то ми напевно стратимо нагороду і матимемо участь у великій громаді І вийти з великого горя до нищого місця в зв’язку з майбутньою славою.

Апостол виразно напоминає “Не любіть світу, ні того, що в світі. Коли хто любить світ, нема любови Отцівської в ньому” (ІЙоана 2:15). Тому ми повинні бути на осторозі проти яких-небудь познак симпатії, чи сполуки з духом світу. Це не означає, що ми не маємо мати симпатії до наших приятелів, яких ми називаємо світовими – щоб ми були зовсім байдужі для їх інтересів і т.п., але це означає, що маємо віддавати кожному те, що йому належиться, честь, кому честь належиться, заплату, кому заплата належиться, симпатію, для кого симпатія є властитвою, однак ми маємо розрізнити між нашими приятелями і ближними, які ще є дальше під впливом противника і духом світським, або успосібленням, яке ними керує і їх обманює.

Отже ми не можемо симпатизувати з жодними теперішними інституціями, які є основані на самолюбстві, і в більшій або меншій мірі є в опозиції до Божого Права, до Золотого Права. Часом може бути так, що це буде конечним провадити наші справи по лінії переважаючого самолюбства в світі, але серця наші повинні завжди бути звернені в такий напрям, в якому ми не будемо в симпатії з самолюбними принципами злого, але будемо тужити за пануванням Золотого Права вповні і в усіх справах життя, і так далеко як можливо, застосовувати це право в наших зносинах з світом.

Це не є нашим завданням тепер перемінити світ і зреволюціонізувати суспільство і його методи. Цю величезну працю Господь полишив для себе, і юна буде вповні виконана в цьому “великому дні”, який скоро приближується. В міжчасі Господній народ, під керівництвом Його Слова – хоча в світі і з конечности мусить мати до діла з його справами та звичаями – не має любити, ні симпатизувати з ними. Противно, він має зрозуміти, що для того, щоб держатись близько Господа і ворога нового СТВОРІННЯ бути в симпатії, бути в згоді, з принципами Його справедливосте, то це з конечністю буде вказувати на таку саму опозицію, яку Бог має до всякої форми та міри неправди і несправедливосте, невірносте, беззаконня – в церквах, в державі, в фінансах, в політиці і в суспільних звичаях та практиках.

Бачучи більш виразно, ми думаємо, що деякі пішли задалеко в осуджуванню теперішних інституцій, і це в такий невластивий спосіб, якого ні Господь, ні Апостоли не дораджували, не похвалювали і не показали на прикладах в їх словах чи ділах. Ми повинні пам’ятати, що світ в загальному живе після такого взору, якого оцінює і вважає за найвищий, і що вишукування хиб, яких ні світ, ні ми не можемо направити, є чимсь гіршим чим тільки марнованням часу, тому що це спричинює незадоволення, знеохочення, відразу і інші небажані наслідки. Йоан Хреститель дав добру пораду по цій лінії, коли один римський воїн запитав його щодо правильного поступовання в життю, він сказав: “Нікому кривди не чиніть (не переступайте закону та регул, які ви повинні заховувати у вашій поведенці з іншими) , ані не оскаржуйте фальшиво та будьте задоволені з вашої платні” (Луки 3:14). Спричинюватись до того, щоб робити людей незадоволеними з теперішнього стану та обставин, є дуже немудрим. Противно, вплив, дух, схильність Нов. Створіння повинні завжди бути до миру, і якщо ми не можемо хвалити теперішних інституцій, то також ми не повинні особливо їх засуджувати.

В таких справах ми повинні йти за прикладом Архангела Михаїла, Який не видав проти сатани докоряючого осуду, лиш сказав: “Нехай Господь докорить тобі” (Юди 9) – у Його властивім часі і у властивий спосіб. Розуміючи, що Господь осудить теперішні інституції, установи і організації в свойому властивому часі і в свій спосіб, ми можемо сказати собі разом з Апостолом: “Будьте терпеливі, брати, аж до Господнього приходу ..і скріпіть свої серця, бо Господній прихід близький” (Якова 5:7,8) – вже не задовго буде встановлене Його Царство, в якому усе зло, і беззаконня, і несправедливість будуть усунеш. Агітація в цих справах наперед не буде корисною ні для агітаторів, ні для загалу, та ще гірше, бо може принести шкоду і побуджувати до невдоволення. Між дітьми цього світу буде много таких агітаторів, коли на це прийде властивий час. (ця стаття була писана на початку цього століття, і ми бачимо як це справдилось і дальше справджується). В міжчасі усі члени Нов. Створіння будуть проявляти мудрість, як будуть уникати таких питань, які збуджують колотнечу і суперечку, головно між Божим народом і такими, які “мають вуха до слухання” до глибших річей Божого плану. Вони радше повинні дати при властивій оказії пояснення про те, що Писання називає “час горя”, через який Царство буде встановлене.

Нове Створіння, Царське Священство, має особливу працю і завдання, зовсім відрубну від світу та усіх його агітаційних елементів, їхньою працею, або завданням в теперішнім часі, як це вже було показане, є трубіти срібною трубою – проголошувати правду про Божий план для таких, що мають вуха до слухання, які не є засліплені і заглушені оманами противника, їх місія, їх праця є головно між Божим народом, закінчуючи діло цього віку Євангелії, збираючи пшеницю у клуню”.- Мат. 13:37-43.

В іншому образі теперішна чинність Церкви є показана в Невісті (Наречена), яка приготовляє себе до весілля. (2Кор. 11:2; Об’яв. 19:7) 3 таким важним покликом, що потягає кожну хвилю їх часу, кожну частину їх впливу, їх засобів і т.п., Нові Створіння не мають любити світу, ані не старатися закріплювати його інституцій, заведень тощо, і не повинні сподіватись і ждати, щоб Господь тепер перемінив цей злий світ на “світ, що має бути”, де “праведність перебуває”.- Жид.2:5; 2Пет.З:13.

ВЕЛИКИЙ ПРОТИВНИК САТАНА

Апостол пише- “Ваш противник, диявол”, немов би хотів, щоб ми розуміли, що ми маємо багато більше з чим боротись, чим з самими слабостями, або немочами нашого тіла і недосконалостями інших людей. Він хоче, щоб ми зрозуміли, що ми маємо хитрого “підступного” ворога, а ним є сатана і що ми мусимо держатись близько нашого Пастиря, якщо маємо бути охоронені або визволені з його спокус і сили Злого. Завважмо деякі з многих цитат Св. Письма, які відносяться до цього противника, існування якого много тепер заперечує:

“Пильнуйте, бо противник ваш, диявол, як лев ревучий, ходить, шукаючи кого б пожерти”.- 2Петра 5:8.

“Тоді повів Ісуса Дух у пустиню, щоб диявол спокушував його”.- Мат.4:1.

“Тоді скаже тим, що ліворуч, Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові і його ангелам”.- Мат.25:41.

“Ті, що край дороги, це ті що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували і не спаслися”.- Луки 8:12.

“Ви від отця диявола і пожадливості отця вашого хочете чинити. Він був душогубець від початку, і в правді не встояв, бо нема правди в ньому. Коли він говорить брехню, то від себе говорить, бо він є брехун і батько брехні”- Йоана 8:44.

“Підчас же вечері, коли диявол уже^був поклав у серце Юди Іскріотського, щоб зрадити Його”.- Йоана 13:2.

“І не давайте місця дияволові.”- Ефес.4:27.

“Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли стояти проти хитрощів диявола”.- Ефес.6:11.

“щоб не потрапив під дияволів осуд …щоб не опинився у ганьбі та у диявольських тенетах”.- 1Тим.З:6,7.

“і виплуталися з тенет диявола, який зловив їх для чинення своєї волі”.- 2Тим.З:26.

“щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, тобто – диявола”.- Жид.2:14.

“Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас”.- Яків 4:7. 

“Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола… з того виявляються діти Божі і діти дияволові: кожний хто не чинить праведности, той не від Бога, ані той, хто не любить брата свого”.- Шоана 3:8,10.

“Коли Архангел Михаїл змагався з дияволом і сперечався з ним про тіло Мойсея, не наважився винести проти нього зневажливого суду, а сказав: Нехай Господь докорить тобі”.- Юди 9.

“Диявол вкидатиме декого з вас у в’язницю”.- Об’яв. 2″10.

“І скинений був додолу змій великий, вуж вікодавний, званий диявол і сатана, який зводить увесй світ; він був скинений на землю і його ангели були скинені з ним”.- Об’яв.12:9.

“І схопив він змія, вужа вікодавнього, який с диявол і сатана, і зв’язав його на тисячу років .. щоб він більше не зводив народи, аж поки не скінчиться тисяча років”.-Об’яв. 20:2,3.

“А диявола, що зводив їх було вкинено в озеро вогняне „ це є друга смерть”.- Об’яв. 20:10,14.

“Тепер світові цьому суд, тепер буде вигнаний геть князь цього світу”.- Йоана 12:31.

“Багато з вами вже не буду говорити, бо надходить князь світу цього, але в мені він не має нічого”.- Йоана 14:30.

“Коли він прийде, то докорить світові за гріх .. за суд, бо князь світу цього засуджений”.- Йоана 16:8,11.

“в яких ви колись ходили за звичаєм світу цього, згідно з волею князя влади повітря, духа, що діє тепер в синах непокору”.- Ефес.- 2:2.

“Коли ж і закрита Євангелія наша, то закрита вона для тих, що гинуть, яким бог віку цього осліпив розум, для невіруючих, щоб не засяяло їм світло Євангелії слави Христа, Який е образ Бога.”- 2Кор.4:3,4.

“Та фарисеі, почувши це, казали:Він виганяє бісів (демонів) не інакше, як тільки Вельзевулом, князем

бісовським. А Ісус сказав: Коли сатана сатану виганяє, то розділився він сам у собі. Як же тоді устоїть його царство?’.- Мат.12:24-26.

“Як же це ти впав з неба, ти блискучий сину зірниці (Люцифер)”.- Ісая 14:12.

“І не дивно, бо сам сатана перемінюєсь в ангела світла”.- 2Кор.11:14.

“Господь уб’є духом своїх уст беззаконника, якого поява, згідно з діянням сатани, буде з усякою силою та ознаками й оманливими чудами, і з усяким підступом неправедности для тих, що гинуть.”- 2 Сол.2:9,10.

“Щоб не подужав сатана, бо відомі нам задуми його”.-2Кор.2:11.

“Бо наша боротьба не проти тіла і крови, а проти князівств, і проти влади, і проти правителів темряви світу цього – проти небесних духів злоби.”- Ефес.6:12.

“Ми знаємо, що кожен, хто народився (сплоджений духом) від Бога, не грішить. Але народжений від Бога береже себе, і лукавий не доторкається його. Ми знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ у лихому”.- Шоана 5:18,19.

“Та ось одного дня прийшли сини Божі.^щоб стати перед Господом. Прийшов і сатана між ними.”- Йова 1:6.

“Він мені показав первосвященика Ісуса що стояв перед Ангелом Господнім, і Сатану, що стояв праворуч від нього, щоб його винувати. Ангел Господній сказав до Сатани, Нехай Господь загрозить тобі, Сатано! Нехай Господь загрозить тобі, що вибрав Єрусалим”.- Захарії 3:1,2.

“Він же сказав до них, Бачив я сатану, що наче блискавка, падав з неба”.- Луки 10:18.

“На це бо я з’явився тобі .. щоб відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога живого”.- Діян.26:16,18.

“Бог же миру незабаром розторощить сатану під вашими ногами”.- Рим.16:20.

“видати такого сатані на погибель тіла, щоб спасся дух в день Господній”.- 1Кор.5:5.

“Я хочу, щоб не давати противникові жодної причини до лихословства, бо деякі вже звернули слідом за сатаною”.- ІТим. 5:14,15.

Коли наш Господь сказав, Геть від мене сатано, і дальше, коли він сказав до Петра, Геть від мене, сатано, ти спокушуеш мене, бо ти думаєш не про Боже, а про людське, (Мат.4:10; 16:23), то це означало, що хто є в опозиції до Бога, то він буде і в опозиції до тих всіх, які с в приязні з Богом. Заява Ап. Петра, що сатана ходить як “лев ревучий, шукаючи кого б пожерти” здається показує, що він не є тільки “ваш (Церкви) противник”, але противник цілого світу. Про це запевнює нас наш Господь – Йоана 12:31; 14:30; 16:11.

Дальше, заява нашого Господа, що сатана є великий противник не тільки Бога, але й людства, не є якоюсь видумкою, лиш простою і дійсною правдою. Він є нашим противником в тому значенню, в якому наше тіло і світ не є нашими противниками. Наше власне тіло противиться Нов. Створінню не з причини гіркости, чи ненависти, не з тим наміром, щоб зробити нам дочасну чи вічну шкоду, зовсім ні – бажання упавшого людського тіла йдуть в тому напрямку, який противиться найкращим інтересам Нов. Створіння і надіям, до яких воно стало сплоджене. Опозиція від світу не є злобною, вона є також спричинена самолюбством, тому що світ бачить речі в іншім світлі і має самолюбні цілі і бажання. Сатана сам є інтелігентним, добровільним змовником і плановиком, який вживає надлюську інтелігенцію і, так далеко як йому дозволено, вживає теж надлюдську силу, щоб заманити наше упавше тіло через побуджування в ньому низьких розбещених пожадливостей, пристрастей тощо, і який вживає часто як своє несвідоме знаряддя світових людей, щоб вони противились правді і справедливості, і тим, які є в Правді.

ВІН БУВ БРЕХУН І ДУШОГУБ З ПОЧАТКУ

Надхнені записи Божого Слова виразно і постійно підтверджують, що сатана почав бунт проти Божого Закону і звів наших перших родичів до непослуху, а це через свою амбіцію, щоб мати силу і власть; і що від часу упадку чоловіка цей самий сатана є невблаганий противник Бога, правди і праведности. Він не тільки зловив в пастку людство, але дальше противиться великому планови Примирення, який Бог начеркнув і виконює через Христа. На основі записів Писання не виглядає, щоб сатана мав якихсь симпатиків чи спільних змовників між Ангелами в часі, коли збунтувався проти Бога і коли намагався встановити своє власне панування, або володіння на землі, беручи собі за своїх підданих останнє створіння Боже – людство. Так як є певним, що сам сатана був частиною загальної Божої творчости, так напевно можем знати, що він був створений досконалим і праведним, на образ і подобу Бога, тому що всі діла Божі є досконалі (Ефес.3:9; 5Мойс.32:4) Бог мас лиш оден рівень праведности, справедливости, досконалости і Він Сам є цим рівнем, або стандартом.

Але бути створеним досконалим і тривати в цій досконалості, це дві відмінні речі. Богу не уподобалось створювати свої інтелігентні істоти на взір машин, нездібних до зміни мотивів, бажань і поступовання, нездібних до вибирання і рішення, що має робити. Противно, Йому уподобалось створити усі морально інтелігентні свої створіння на свою вподобу і образ, даючи їм досконалу свободу наслідувати те, що є правильне, правдиве, чисте, добре, згідно за Його власним прикладом; але також з силою змінити своє поступовання в тому відношенню, і статись бунтівниками, переступниками Його Права і праведности. Однак Бог забезпечив ці справи в цей спосіб, що мас в своїх руках силу вічного життя, так що Він має повну контролю на усіма справами і може знищити якенебудь створіння, якщо вони відмовляться визнавати, слухати і коритись Його справедливим вимогам. Він сказав, що таких знищить, зробить неіснуючими, так як би їх не було; Він дозволить ^лиш таким мати вічне життя, яких серця будуть в згоді з Його вимогами. Між Ангелами вищого стану (до яких сатана з початку належав) від початку існували, і тепер існують, різні степені, однак всі є під цим правом любови, і всі працювали і діяли в згоді і в приязні, і в послусі для Бога правдоподібно віками. Доброта, любов, милість, і послух для вимог Небесного Отця, були через довгі віки їх одинокими досвідами. Але у властивому часі інша риса Божого плану почала розвиватися. Чоловік став сотворений, який був іншої природи, дещо нищої від Ангельської, земної, а не духової. В додатку чоловік мав інший дім – землю – і родинну організацію, і тут були чоловік і жінка, які мали силу розмножуватись. У всім тім вони різнились від Ангелів, між якими немає статевих різниць і які не можуть розмножуватись. Безсумніву, що це останнє Боже створіння було дивним в очах усіх Ангельських сил, над чим вони напевно багато думали.

Тоді в одному з між найвищих Ангелів зродилась самолюбна і зла думка, а саме, чи не можна б тепер використати нагоду і в якийсь спосіб зайняти цю новостворену пару під свою контролю, відлучити їх від Бога, і тоді через них заложити особливе царство, або володіння для себе, в якому він би був богом або володарем, привлащуючи собі пошану і славу Бога Єгови, коли йде про людство і землю. Власне намагання впровадити в чин ці злочинні амбіції дало йому це ім’я сатана – противник Божий. Сатана не думав і не сподівася привласнити собі Боже володіння над Ангелами. Така спроба була б безглуздям, тому що всі Ангели були в близькій сполуці з Богом і знали сатану як одного з них. Тому вони не думали б статись його слугами, чи підданими, бо вони були вповні задоволені з милого, і справедливого, і мудрого правління Всемогучого Бога.

Ці амбітні і самолюбні плани замешкали в серці сатани, як він почав неправильно думати і припускати, що Бог Єгова у всій своій чинності лиш перепроваджував свої самолюбні і амбітні задуми. Воно все так є, що зле серце є готове скоро приписувати зло іншим, хоча вони є добрі, благородні і чисті. Без сумніву, що сатана оправдував своє власне поступовання з початку через роздумування і мильне заключення, що Бог, створюючи людей на нищому поземі від духових істот, Ангелів, керувався поганими самолюбними мотивами, і що ограничення їх до землі, яка стає тепер їх помешканням, було для того, щоб їх зробити невільниками. Дозволивши раз, щоб така погана, завидна і бунтівнича думка увійшла до його серця, то відтоді це було лиш питанням часу, коли це зло розвинеться більше і проявиться в ділі як відкритий гріх, в опозиції до Божого розпорядження і Його постанов.

Є також можливим, що він думав, що стає в обороні правди, коли наблизився до матері Еви і підсунув її думку, що наказ Божий є за гострий, (що вони помруть), що Бог не хоче, щоб вони мали ширше знання справ і хоче ограничити їх свободу. Він навіть сказав тоді Еві, в що можливо сам вірив, що Бог ошукав їх, коли сказав, що коли будуть їсти овоч з забороненого дерева то помруть. Сатана ніколи не бачив смерти між Божими створіннями, створеними на образ і подобіє Боже. І тому в його перекрученім умі він не тільки приписував Богу, що Він мав погані заміри в зв’язку з створенням чоловіка, але також вважав, що Він навмисне говорив їм неправду, а це тому щоб держати їх в незнанню і мати над ними деспотичний авторитет.

Злі підшепти скоро принесли злі наслідки. Ум матері Еви, будучи до цього часу вдячним Богу, ^оцінюючий усе Його добро і блаженства, і який визнавав Його як джерело ласки і правди, і любови, став затрутий думкою, що юна була обдурена, стала ограблена з приналежної свободи, а це все в тій цілі, щоб перешкодити її одержати більше знання, яке властиво їй належалось; що Бог рішив тримати їх в неволі темноти і тому грозив їм смертю, коли не будуть послушні; в міжчасі той, що такі думки підсував її, немов їх приятель, який більше любив їх і дбав про їх вільність, заповнював її, що споживання заказаного овочу не тільки не спровадить на них смерти, але принесе їм більше знання, більше вільности і сили. Ця отруя скоро діяла, і в серцю Еви стало розбуджене самолюбство і цікавість, яка ніколи перед тим не мала такого почуття, тому що скорше перед тим ніхто не підсував її подібних думок.

Очевидно, що становище, яке сатана зайняв у цій справі, відлучило його від Господа. Він за всяку ціну старався запанувати над люством, щоб йому люди служили і щоб установити своє царство. Можливо, що думав, що він звільнює людство з під Божого деспотизму. Коли побачив наслідки цього переступу – що людська пара стала вигнана з Едену і відлучена від життєдайних дерев, і що вони постепенно почали тратити сили і вмирати, то він безсумніву був тим розчарований, так як і матір Ева. Нам є сказано, що Адам не був зведжений, він знав чого сподіватись і яким буде наслідок непослуху. Його участь в переступі була добровільним чином, що так скажемо, самогубством. Розуміючи, що його жінка мусить померти і думаючи, що вся його особиста радість зникне (бо буде дуже самітний), він постановив вмерти з нею. Коли б він розумів краще Божий характер, так як цей характер став об’явлений через Божу діяльність в зв’язку з Примиренням, він безсумніву мав би більше довір’я в Бога, що Він допоможе йому у його труднощах і був би послушний Богу за всяку ціну.

Але повернім до сатани: Він, вибравши злу дорогу, кожний крок його поступовання ставався гіршим і відводив його щораз дальше від всіх принципів правди і справедливости, так що коли його перша брехня “ніколи не помрете”,могла бути висказана з певним добрим наміром, однак від тоді, і тепер сатана старається всіма способами піддержати цю брехню, і зводить народи, і говорить, що смерть не існує, і що коли люди вмирають то вони стаються більше живими, чим були скорше. Це є ця стара брехня “Ніколи не помрете”, пристосована до теперішних різних обставин. Ніхто так добре не знає тепер про дійсність смерти, що тепер панує над людством, як сатана. І він також добре знає, що коли б людство ясно і виразно розуміло справу гріха, його кару і Викуп, і що наслідком цього буде реституція, то вплив цього знання, цієї Правди, притягнув би людство до справедливого, але милосерного їх Творця.

Але це є тим, до чого сатана стараєтьса не допустити. Тому він намагається осліпитти людські уиіл відносно правдивого Божого характеру і Його плану, Його заміру, і місто того наповнити їх уми ложними думками та поняттями про Бога та Його план. Замість, щоб люди розуміли смерть і різні болі та терпіння, які йдуть разом з нею, – так як умові хвороби, моральний і фізичний занепад людей, – що це є наслідком непослуху для Бога, наслідком послухання його брехні, сатана дальше старається переконати (і це у великій мірі йому вдалось), що наш Бог, Який називає себе втіленням правди, справедливости і любови, створив більшість людей з несправедливими і нелюблячими намірами, що Він замірив і призначив в свойому серцю ще перед сотворенням чоловіка, що тисячі міліонів людей підуть на вічні муки, і що “мале стадо” буде взяте до слави в небі, як приклад, що Він має силу і власть зробити це для всіх, коли б був так мило настроєний супроти людей. В такий спосіб і при помочі багатьох інших ложних наук та оман, цей противнк напротягу шість тисяч літ ошукував і перекручував^ думання людей, відвертаючи людські серця від Бога і Його післанництва Правди. Апостол це потверджує і пояснює, що “бог віку цього осліпив невіруючим розум, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, Який є образом Бога” – щоб світло не освітило їх і не усунуло темряви іґноранції і ложного розуміння, і не дало їм змоги побачити дійсного характеру і славного плану Небесного Отця.- 2Кор.4:4.

Усюди, куди проникає світло Божого об’явлення (не тільки сама Біблія, але також дух правди), то це в більшім або меншім ступені загрожує темноті сатанського блуду. Правда е тисячі разів мудрішою, більш логічною , чим блуд сатани і скоро перемогла б його, коли б не його хитра, і підступна тактика, якою він постійно змінює сцену і образи, і приносить нові омани, щоб піддержати свою стару брехню, і “щоб, коли можна, звести навіть вибраних”. Одним з перших і одним з найбільш успішним його старанням, щоб заперечити правді і представити свої блуди так, щоб вони виглядали властивими і похвальними, був розвиток системи Антихриста, Папства. Через нього він проявляв великий вплив на світ, так що через світло нашого дня і через звільнення себе від цієї поганої системи, людство, споглядаючи взад до часу його розвиту і панування, називає цей період “темними віками” – темними задля несправедливости, пересудів, великого і страшного переслідування головно тих, які старались служити Богу згідно з своїм сумлінням; наскільки такі мали більше правди і обстоювали її, тим більше їх гонили. Такою сатанською була ця система і її методи і поступовання, і так вповні вона представляла сатанську силу і чудеса, що вона є символічно описана Господом так, немов це був сам сатана. Вона була в найвищім цього слова значенню, його представником, хотяй претендувала, що юна була Божим представником.

Через пророцтва ми бачимо ці мішані і переплутувані описи та обвинувачування, між сатаною та його найголовнішим представником між освіченим народом. Наприклад, після опису зломання сили Вавилону, і неволі природнього Ізраїля, а що більш особливо відноситься до зневолення духового Ізраїля через містичний Вавилон, пророк йде дальше і описує те, що головно пасує до поступовання сатани, і в другім значенню стосується до зросту і упадку Вавилону, а ще в іншому значенню до зросту і упадку містичного Вавилону, кажучи:—

“Як же ти спав з неба, о сину зірниці, ясна зоре, ти розбився о землю, погромнику людей! Ти ж сказав був у серці своім: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю свій престол, і сяду я на горі збору, на кінцях північних, підіймусь понад гори хмар, зроблюсь подібний Всевишньому. Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу. Ті, що на тебе будуть дивитись, будуть приглядатись до тебе, звернуть увагу на тебе “Чи то той чоловік, що стрясав землею, що хитав царствами, що обертав світ у пустиню, що міста руйнував, що в’язнів не пускав до дому.”- Ісая 14:12-17.

Як правдою було, що Вавилон вельми вивищився понад усі царства цього ж світу, то це також було правдою, що Папство, Антихрист, вивищився як царство понад народи землі і старався панувати над ними залізною палицею, претендуючи, що до того він дістав авторитет від Христа. І як один став знищений, то тим білше остаточне знищення прийде і на Вавилон, Матір Блудниць, так як великий камінь вкинений до моря, щоб не повстав більше. Але як амбіція таких, щоб панувати над іншими, була велика, то амбіція сатани була ще більша, чим яких-небудь Божих створінь, щоб мати своє царство і своїх підданих – царство подібне до царства Бога Єгови – над землею, так як Боже володіння є над небом. Але це також впаде і сам сатана буде насамперед зв’язаний на тисячу літ підчас Христового Царства, в якому прокляття смерти буде знесене і пічнеться благословення народів. Нам Писання виразно показує, що сатана остаточно буде знищений разом з його ангелами – його післанниками, які йшли за ним- Мат.25:41; Жид.2:14; Об’яв.2(НО.

СПІЛЬНИКИ САТАНИ В ЗЛМ – СИЛИ ДЕМОНІВ

Як ми вже бачили, згідно з Біблійними записами, Сатана не мав спільників в своїм бунті на початку. Противно, можемо розуміти, що всі святі Ангели були в повній згоді з Божими постановами і Його володінням і що деякі з них дістали повеління опікуватись упавшим людством, помагати їм і здержувати їх від більшого упадку, і якщо було б можливим, назад привертати їх до згоди з Богом. Це було перед потопом, який наступив за днів Ноя. Це був перший досвід Ангелів з гріхом, непослухом для Бога і моральним відхиленням. Для них це сталось пробою, тому що тут виникли можливості вступити на невластиву дорогу, противну для Божої волі. Це натякало на насолоду і приємності наслідком такого відмінного поступовання, і через те це сталось пробою їх лояльности і послуху для Бога. Писання виразно повідомляє нас, що під цією пробою деякі з Ангелів, які перед тим були святі і послушні, стались переступниками, впали і стали занечищені гріхом. Обидва Апостоли, Петро і Юда, говорять про тих “Ангелів, які не задержали свого першого стану”, і яким через те Бог ограничив свободу “зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня”, у цьому великому дні буде розглянено їх справу вповні.-2Пет.2:4; Юди 6.

Відлучені від святих Ангелів, ці упавші ангели є відтоді знані як демони, біси, а сатана ввжається як їх князь, “князь бісів” (Мат.9:24), їх провідник, з яким вони співпрацюють в обманюванню людей. Не маючи зайняття в добрій праці і полишені для свого зла, то це не дивує нас, що в них зло зросло до великої міри і що вони стали вірними співпрацівниками сатани в продовжуванню цієї первої брехні “ти напевно не помреш”. Правдоподібно скоро після потопу, ці упавші ангели, демони, почали зводити людей під виглядом релігії. Будучи в путах темноти, а це значить, що не мали права показуватись людям в тілі (не могли прибирати людське тіло, як це чинили перед потопом), вони скоро знайшли між здеградованими людьми таких, які були раді піддатися як їх знаряддя, або “медія” і вони (демони) діяли через їх тіла, Такі “медії”, або людські проводи порозуміння між демонами і людством, були в старинних часах також називані “чарівники”, “фетиші”, “ворожбити”, “факирі” і “жерці” різних поганських релігій, їхні різні намагання осягн>гги контролю над народом Ізраїля, якого Бог вибрав бути Його народом, Його представником на певний час в світі, є виразно замітні в Св. Письмі, і народ мав остру пересторогу щодо них. Право було встановлене і до певної міри придержуване, проти тих, які стануться середниками (медіями) порозуміння між демонами і Ізраїлем – карою за це була смерть.

Чоловік з природи є образом Бога і як такий, є вільною і незалежною істотою. Ця вільність простягається до його моральної діючої сили, тому говориться, що чоловік має вільну волю. Не грає ролі як багато він міг стратити особистої свободи, або статись слугою других осіб, або своїх пожадливостей, все ж таки його воля є вільною – він має свободу хотіти і вживати свій ум в спосіб який бажає. Якщо він бажає піддати свою волю під волю Господа, то він може це вчинити; коли він хоче піддати під злі впливи, то також може це вчинити; і якщо він хоче стояти осторонь, незалежно від Бога і злих впливів, то може це чинити до такої міри, до якої його фізичні сили і умовий розсудок на це дозволять – але ослаблений упадком і його унаслідженими немочами, його розумовання і його знання, і розум є вельми послаблені, і тому його моральна незалежність є в великій мірі в небеспеці, коли заатакована через “підступних духів і науки бісовські”, бо так Писання подає, що злі впливи будуть діяти по цілому світі. (1Тим.4:1) Тому не є дивно, що ці упавші ангели, демони, цілий час знаходили в кожнім краю різних “медій”. І вони перебирають своїх медій, вибираючи в більшості таких, які мають більші умові здібності, щоб через ці природні якості і здібності могли краще діяти і мати контролю над масами в загальному. Наслідком того пізнаємо, що в поганських краях і між Індіянами ці медії, священики, астрологи, чарівники, чаклуни, некроманти, були людьми мудрими і здібними в тих народах. В модерних часах, в Хритиянстві, ці медії демонів є часто знані через те власне ім’я “медії” так як це є між Спіритуалістами. Це є одно з найбільш властивих назв, або імен, тому що ці, які піддаються тим злим впливам, щоб бути проводами порозуміння з людьми, є лиш медіями, так через слова, як через писання, чи стукання..

Загальною методою і загальним вченням цих медій, цілий час і в усіх країнах, було майже те саме. Вони ложно представляють себе за духів померших осіб, за малим вийнятком, коли вони стають так відважні і признаються, що вони є демонами – як напр. між китайцями. Гляди 1 Кор. 10:20. Кажучи, що вони є духами померших людей, вони виконюють кількократне завдання і це досить успішно:

(1) Вони піддержують оригінальну брехню висказану сатаною в Едені, “Ні, напевно не помрете”.

(2) Через цей блуд вони упереджують уми людей проти Євангелії і всього того, що вона подає, що навчає.

(3) Вони через те хочуть показати, що Божий план, Його постанова, для відкуплення і піднесення з гріхів і смерти, є непослідовною, непотрібною і немудрою. Заперечуючи, що карою за гріх є смерть, але твердячи, що карою за гріхи є вічні муки, їх теорії не тільки знеславлюють Божий характер, представляючи його як втілення несправедливости і жорстокости, але вони також роблять неважною цю підставову науку Біблії про Викуп, тому що навіть розум упавшого чоловіка може зрозуміти, що смерть нашого Господа на Голгофті не могла відкупити людей з вічних мук і що тут не було б зрівноваження між карою а ціною викупу (тому що зрівноваження вимагало б, щоб той, хто платить ціну за кару вічних мук, мусить сам піти на вічні муки).

(4) Це також робить науку про воскресення непотрібною і також немудрою, тому що коли тут нема нікого вмерлого, нікого неживиго, то як може бути воскресення з мертвих? Якщо всі вмираючі стаються більш живими, чим вони були перед тим, і живуть тепер в кращому стані, то що доброго може принести воскресення? і чому воно є виставлене як надія, і це одинока надія для всіх нас в Євангелії?

(5) Це приготовляє дорогу до підневолення блудом.

Між поганами це спричинилось в великій мірі до віддавання пошани помершим і віру в мандрівку душ -що ті, які вмирають в певному часі родяться як інші створіння, так як пси, воли, слоні тощо, і переходять через різні досвіди цих німих звірят, або, як вони є гідні, то переходять на вищий, більш благородний стан життя .

(6) В Християнстві це зло прибрало найгіршу диявольську форму, і блудна наука сталась основою усіх головних блудів і пересудів, якими Християнство є задоволене. Тут не могло б бути науки про вічні муки, коли б не було цієї демонської науки, що померші є живі – що вони можуть терпіти. Тут не було б науки про чистилище, і не було б практики молитися за померших, і не було б платні за богослуження за померших. Отже не було б великої і сильної громади реліїійних провідників, які збагатились через ці блуди і підневолили людей в ярмо своїми блудними науками, які знеславлюють Бога і Його славний характер, і план.

(7) Хоча сила Папства була зломлена у Великій Реформації в шістнадцятому століттю, то однак цей підставовий блуд задержався, научуваний демонами і піддержуваний ними серед різних народів при помочі різних видуманих чудес, ложних доказів тощо. В такий спосіб це було і для Реформаторів корінем усіх труднощів і блудів, з якими деякі деномінації дальше боряться. Це засліпило їх до великої міри, так що не здібні бачити світла Божого Слова, і через те не можуть “зрозуміти з усіма святими, яка ширина, і довжина, і глибина, і височина любови Божої”.- Ефес.3:18.

(8) Пристосовуючись до нових обставин, демони в останніх роках приберають ролю носіїв світла для Церков і хочуть провадити цих всіх, які хочуть пізнати правду. І тут теж виповнюються слова Апостола “Сам бо сатана обертається в ангела світла”.

(9) Спіритизм не показався успішним, щоб заманити більшість Християнських людей. Хоча збаламучені блудною теорією, що їх померші приятелі є дальше живі, Християне на загал немов інстинктовно відчувають, що ці медії (найліпше, яке сатана міг осягнути) не є такими посередниками, яких би Бог призначив, щоб передавати інформації і бути проводом приязні і спільноти між собою і іншими приятелями, про яких вони помилково думають, що є живі і що перебувають близько коло них, хоча їх не можна бачити. Тому противник, позваляючи Спіритистам збирати і зводити стільки, скільки вони зможуть, вважає за конечним запровадити ще більшу спокусу, яка є ще блища до правдивих Християн, під назвою:

ХРИСТИЯНСЬКЕ ЗНАННЯ І ТЕОСОФІЯ

Ці системи притендують , що вони мають пошану для Божого Слова і беруть ім’я Христа марно, тому що вони не вірять в Нього як у Відкупителя, і вони є пасткою для тих Християн, які тепер пробуджуються і шукають за чимсь новим кращим від старих традицій і забобон, якими їх так довго кормлено. Ці нові системи говорять, що вони розбирають правду після модерного знання, але в дійсности вони нехтують правду і дійсне знання під кожним оглядом.

(10) Бачу чи, що реституція, тобто відновлення всього, є частиною Божого плану, що буде виповнюватись в недалекій майбутності, Противник намагається відвернути людську увагу від пради і Божого плану через умове оздоровлювання, через Християнське Знання Теософістів і ясновидців. Ці звідничі і фальшиві вірування, хотяй заперечують підставову науку Писання про Викуп, є для нас великим доказом, що диявольська обманчива наука вже минає, слабне і гине, як це можуть помічувати інтелігентні люди. Світло Тисячолітнього світанку освічує постепенно цілий світ людства і великий оборонець блуду є близько свого кінця. Дякувати Богу, що він незадовго буде зв’язаний і не зможе зводити народи через тисячу літ Христового Царства, в якому світло знання Божого наповнить цілу землю, так як води наповняють море.

Коли споглянемо на поган, то бачимо виразно цю жахливу і погану працю цих демонів, які накинули цим людям пута неволі, виконуючи чудеса і різні надприродні діла через своїх людських посередників, як напр. через факірів в Індії і “чорну магію”, яку широко практикували по цілім світі в минулих темних віках. Св. Письмо показує нам, який ефект має Євангелія на ці диявольські діла і показує, що світло Божої правди є “світлом світу”, яке само буде могло розігнати темноту противника. Завважмо яка була боротьба між світлом і темнотою, підчас одного випадку Ап. Павла, як він подорожував по Азії і по Европі, несучи світло Євангелії для людей. Є сказано, що “І багато з тих, що увірували, приходили, визнаваючи і виявляючи вчинки свої. І багато з тих, що займалися чарівництвом, позносили книги свої і попалили їх перед усіма. І злічили ціну їх, і вийшло на п’ятдесять тисяч срібняків, Так могутню росло Слово Боже і зміцнялось”.- Діян.19:18-20.

Апостоли постійно боролись з тими злими духами, які часом намагались противитись Євангелії, але в загальному розуміли, що вони не можуть протистояти вищій духовій силі, яка діяла через Апостолів. Читаємо, що при одній оказії злий дух шукав зполуки з Євангелісю і примусив свого медія йти за Апостолом і тими, що були з ним, і голосити “Ці люди, це слуги Бога Всевишнього, які звіщають нам дорогу спасення”. Але чи це було спробою з’єднувати Євангелію з демонізмом і також медіями, чи хитрошами сатани, щоб цим збурити народ і зробити замішання і звернути людей проти Апостола і інших з ним, ми цього не знаєм. В кожному разі одне тут є ясним, що Апостол розпізнав “медія”, не медія померших, але медія демона, упавшого ангела. Апостол, обернувшись, сказав “Наказую тобі в ім’я Ісуса Христа, вийди з неї”, і в цій хвилині злий дух вийшов з дівчини.- Діян.16:16-19; Якова 2:19.

Подібно за часів місії нашого Господа, ці злі духи знаходили много осіб між жидами, які радо приймали їх і знані були як “бісноваті”. Коли така особа була опутана многими демонами, а що часто траплялось, то ця особа майже стратила контролю над собою. Його слова, думки і чини були контрольовані багатьма цими злими духами і його поведінка була часом подібна до божевілля. Багато опанованих демонами були оздоровлені нашим Господом, так Ним самим як і тими, яких Він післав проповідувати Царство Боже. Цікавий запис про вигнання злих духів знаходимо в Луки 4:34-37; Мат.8:28-38, де демони, не тільки не старались заперечу вати ^ ким вони є, коли говорили до Господа, але признали Його вищу силу над ними і що вони сподіються суду в майбутності.

“НАША БОРОТЬБА НЕ ПРОТИ ТІЛА І КРОВИ”

На основі повищих слів бачимо, що сам сатана і демони, його спільники злого, є в дійсності великою силою в людстві і над людством, яка противиться Богу і противиться планові Примирення, який Бог начеркнув і який почав ^виповнюватись від першого приходу нашого Господа і Його смерти, яка сталась ціною викупу за грішників. Лиш з тої точки погляду можемо добре розуміти значення слів Апостола, “Бо наша боротьба не проти тіла і крови, а проти князівств, і проти влади і проти правителів темряви світу цього – проти піднебесних духів злоби” (Ефес.6:12) І бачучи, що упавший чоловік не е здібний боронити себе проти хитрощів сатани, що нарід Божий може втекти від його махінацій в міру як його серця будуть віддані для Господа і послушні для Його Слова – тому що Він для таких подасть особливу допомогу і визволення з злого, яке, коли б не було цієї особливої допомоги, звело б самих вибраних – перед нами виринає питання: Чому Бог дозволяє цьому великому противникові так облягти тими звідничими блудами, ложними доктринами, і навіть до певної міри такими чудесними ділами, що піддержують ці блудні науки?

Одинокою задовільняючою відповіддю на це питання, яка може бути знайдена в Біблії, є, що Бог в теперішнім часі не шукає примирення цілого світу, не пробує привести цілого людства до згоди з собою, але, противно, лиш вибирає з поміж відкупленого роду передбачене мале стадо, Нове Створіння, яке запевнить собі свій поклик і вибір через Боже провидіння, стаючись в серцю відбиткою Його дорого Сина, їх Відкупителя, їх Господа, їх Жениха. Досвіди світу під цими оманами противника будуть вповні виявлені підчас віку Тисячоліття. Тоді усі будуть бачити і вповні розуміти як зрадливими і затуманюючими були ці впливи, що були від духа злого, а не Духа Божого, не духа Правди. Тоді всі пізнають як далеко вони були вплутані в тенета диявола, який зловив їх для чинення його волі. (2Тим.2:26), як вельми вони були засліплені, через бога цього світу відносно прадивого світла Божого характеру, що просвічує через Христа, (2Кор.4:4); вони навчуться кілька важних лекцій: (1) Що Бог є дійсний приятель усього створіння і що Його права є для їх добра і щастя, (2) Що вони пізнали підступний характер зла, показаний на сатані і в упавших ангелах, і у їх власних життєвих досвідах. (3) Вони пізнали, що не можуть вповні довіряти свому власному судови (думанню), і що з ограниченим людським знанням є можливим принимати темноту за світло, і світло за темноту – що зло може виглядати як добро, а добро як зло. Ця лекція буде цінною і важною на віки, так що все людство навчиться більш вповні сполягати на Божу мудрість, доброту і силу.

УСЛУГА ЗЛОГО

В міжчасі ці помилки і забобони між людьми служуть на те, щоб тримати їх у неволі, в той час, коли вони не були б здібні вживати правильно свободи, тому що лиш досконалий чоловік, ті, що мають повний образ Божий і які є ним керовані, є відповідно приготовані для панування над собою і вживання своєї свободи. Також в міжчасі ці противності сатани і його спільників в злім, і опозиція світу витворена через ці помилки і омани, є спрямована проти правди і тих, що стались її слугами, і це в такій мірі як вони є вірні для правди і енергійні в її службі. Це був наш Господь, найбільше вірний слуга живиго Бога, Який сказав до тих, що мали йти в Його сліди “Коли вас світ ненавидить, знайте, що мене скорше зненавидів. Коли б ви були з світу, світ любив би своє, але що ви не зо світу, бо я вибрав вас з світу, тому світ ненавидить вас.” (Йоана 15:18,19) Отже, згідно з діянням природнього права, ми мусимо сказати, “Усі, що хочуть побожно жити в Ісусі Христі, будуть переслідувані” (2Тим.З:12). І ці переслідування і опозиції від світу, тіла і диявола, є молотком і долотом, і очищуючим знаряддям Господа, які Він вживає в розвитку Нов. Створіння.

Бог вживає це знаряддя опозиції, яке сам сатана приготовляє, і спричинює, що гнів і опозиція (людей і сатани) буде славити Його, а це в той спосіб, що ці різні досвіди і труднощі Його вибраної Церкви працюють, або приготовляють для нас “безмірну вагу вічної слави”. (2Кор. 4:17) Це є знаряддя, якими живучі каміння великого Божого Храму (Святині) є обтісувані і пристосовувані, очищувані і приготовлювані згідно з планом великого Архитекта – в тій цілі, щоб незабаром через цей живий Храм усі народи землі були благословенні, і стільки, скільки захоче, були припроваджені до едности з Богом. Коли вони (члени духового Храму) зрозуміють, що опозиція людей є головно наслідком їх упавшости і блуду, і сліпоти, що прийшло на них через махінацію великого противника Бога і праведности, то як Божий народ, повинні мати більше симпатії, не тільки до світу в загальному, але також до тих, що є їх противниками і їх переслідують. Замість бажати пімсти для них, вони мають любити своїх ворогів і чинити добро тим, що їх гонять, знаючи те, що вони не розуміють вповні того, що роблять, “вони не знають, що роблять”. Між людьми, які є противниками Примирення, ми пізнаємо, що багато з них в різний спосіб і з різних мотивів співпрацюють з великим противником в опозиції до Бога і постанови Примирення. Коли б ми сказали, що головними з них є власники готелів, ті, що торгують алькоголем, наркомани, фетиші медії, жерці, чарівники тощо, то для деяких могло б виглядати, що це точно так є. Однак з Божої точки погляду, з якої ми бажаємо дивитись, виглядає противно -що ті, які є провідниками ідей, понять в цивілізованім світі і які противляться світлови Правди, хоча з верху ніби її служать, занимають місце великої відповідальности перед Богом, і є набільшими слугами, або земним знаряддям сатани, хоча часто про це не знають. – Діян. 3:17.

Ми маємо надію, що багато з тих, які зіткнулися з Правдою напротягу віку Євангелії, і тепер при кінці цього віку, противились правді з причини принайменше частинної сліпоти, так як Апостол говорить “А тепео брати, я знаю, що через несвідомість учинили ви це, як і начальники ваші” (Діян.3:17). Дивлячись так, ми Можем мати певну міру надії для тих, що стались великими противниками Правди – Еволюціоністи, Теозофісти Спіритисти, Християнське Знання, Романісти і Протестанти. Але наша надія про майбутність є менша для тих, які були вже освічені про ці справи теперішньою Правдою, але, які з причини амбіції, або заздрости, або гордости і бажання бути чимсь, стались противниками праці Господа. Такі звичайно падуть в блуд Універсалістів ставшись сліпими відносно Господньої присутности і навіть відносно Викупу. Це не для нас видавати суд на таких, але ми побоюємся про таких і звертаєм увагу, щ0 до таких можуть стосуватись слова Писання “Неможливо бо тих, що вже раз просвітились, і скоштували небесного дару, і стали учасниками Духа Святого, і скоштували доброго Слова Божого та сил майбутнього віку, а тоді відпали, щоб їх знова відновити покаянням, коли вони вдруге розпинають у собі Сина Божого та зневажають Його” (Жид 6:4-6). Ми маємо знати виповнення цього Писання і не мати спільноти з такими неплідними ділами темноти, але радше зганити їх і відійти від товариства таких, які не поступають згідно з наукою Господа Апостолів, і які не держуться віри “переданої раз святим”, ні її духа; усі такі є по стороні сатани, противники Божі і Його плану, якого Викуп і Примирення е центральною наукою- 2иег.2:21; 2Сол.З.-6; Юди 3.

Розбираючи цей предмет засідок, або обманювання (сатани), добре є пам’ятати про спокуси нашого Господа на пустині, які досить виразно зілюстровують спокуси, під які підпадають Нові Створіння.

ЗАСІДКИ ПРОТИВНИКА

Одною з засідок противника, яка є відповідною для тіла, є твердження, що Нове Створіння повинно бути під такою охороною Господа, що вони повинні мати добрий успіх в їх теперішніх інтересах. Це однак є думання природнього чоловіка і на це немає поперта в Св. Письмі, яке повинно керувати думками Нов. Створіння. Старий ум наполягає, що близьке споріднення через “всиновлення” і його обітниці майбутнього насліддя в Царстві, мусить приносити з собою благословення і охорону, і ласку відносно теперішних справ. Головним аргументом є справа здоровля. Чому наші посвячені тіла мають бути хворі, або зазнавати болю? Бог напевно не посилає хворіб, ні болів, отже вони мусять бути від диявола. Такими є аргументи і якщо вони походять від противника, і коли б ми на них зважали і почали молитись, щоб Бог визволив нас з хворіб, то чи це подобається Богу?

Через різні способи та засоби противник впихає ці ідеї з великою наполегливістю, і в той самий час старається вишукувати потверджуючі відповіді, про які багато не догадується, що те все походить від нього; багато думає, що хвороби між народом Божим є знаком Божої неласки. Деякі думають, що вживання лікарств є доказом браку віри в Бога, що замість того треба лиш молитися, і що природній Ізраїль у таких випадках мав молитися і просити про здоровля, і тому тим більше духовий Ізраїль повинен сполягати на Бога, що Він вилічить їх всі недуги.

Мормони, члени Християнського знання і інші споріднені секти, дуже тепер послуговуються такими аргументами, стараючись звести “навіть вибраних” і відвернути їх увагу від Правди.

Фактом є, що дійсні інтереси Нового Створіння, і їх фізичний стан і інтереси часто противорічать собі. Говорячи про те, Прор. Давид так сказав: “коли я ще не був упокорений, то блукав я”. Нове Створіння, не його смертельне тіло, є прийняте за синів Божих (є усиновлені) і як ми вже знаємо, що умовою нашого прийняття було пожертвування нашого тіла (після того, як воно стало оправдане). Це не було так з тілесним Ізраїлем, якого фізичні благословення і тимчасові ласки зображували обставини і вимоги, які будуть панувати підчас Тисячоліття, коли в Царстві буде володіти позаобразовий Цар- 2Мойс.15:26; ЗМойс.26:3,15; 5Мойс.28:1-14.

Це, противно, є одною з важних частин проб Нового Створіння, так що коли йде про земні речі, вони “мають поступати вірою, а не видінням”, та більше того, мають переносити переслідування, мусять відректись себе самого, мусять» часом бути (виглядати комусь) як обманці, але правдиві, як убогі, та багатьох збагачуючі, як сумні, та завжди веселі, як немудрі, однак мудрі перед Богом. Це до такої міри, що пророчий опис нашого Господа в великій мірі стосується і до тихй які йдуть близько в Його сліди, “ми гадали, що Бог Його побив, принизив”. Пророк говорить “Він був ранений за наші гріхи, за наші провини він був мучений”. Не забуваймо, що наше оздоровлення, або оправдання, попереджувало наше прийняття до членства тіла Христового – як члени Нов. Створіння, і що наше прийняття до цього вищого стану синівства, було на особливих услїв’ях, що ми будемо терпіти з Ним; або, як на іншому місці говориться, “доповнюю на^моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква”.- Ісая 54:4,5; Рим.8:17; Кол.1:24.

Правда наш Господь сам не мав хвороби, тому що Він був досконалий, але помимо того є написано, що “не маєм такого Первосвященика, Який не міг би співчувати немочам нашим” і “Він узяв на себе немочі наші, і поніс недуги наші”, Він ставав слабшим коли “сила виходила з Нього і всіх уздоровлювала”.- Жид.4:15; Мат.8:17; Луки 6:19.

Ми, як підсвященики, мусимо також бути діткнені і припроваджені до симпатії з світом, над якими внедовзі будемо царями і священиками і суддями. Але це не с потрібним і не с можливим для нас видавати в такий самий спосіб наші сили, або брати других людей немочі на себе, бо ми самі маємо певні такого роду досвіди, з причини нашого упадку в гріх; бо по тілу ми були “дітьми гніву, так як інші” і участвуємо з стогнучим створінням в його терпіннях. Наш Господь не видавав своїх життєвих сил на користь Церкви, тому що Церква ще тоді не могла бути розпізнана, аж після того, коли Його жертва стала довершена і представлена перед Отцем і прийнята Ним на нашу користь – не перед П’ятидесятницею. Це не було корисним говорити ученикам Христа про небесні речі, поки не сплинув на них Святий Дух. (Иоана 3:12; 16:13; 1Кор.2:10-12) Тому енергія нашого Господа була видавана головно для висказування різних притч і загадок, які мали бути зрозумілі пізніше при помочі Святого Духа. Ця сила була також вживана на оздоровлювання хворих, щоб тим показати в образі на велике діло, яке буде відбуватись в Його Царстві, в якому і ми матимем участь -відчиняти очі зрозуміння і давати нагоду всім морально помершим почути голос Господа, і навіть тепер почати нове життя. В такий спосіб Апостол говорить, що ми тепер маєм привілей “класти душі за братів”, щоб “доповнювати страждання Христового, за його тіло, за Церкву”.-1ЙоанаЗ:16;

Значення цих слів не можна змінити, і говорити, що складати життя за братів не коштує нас жертвування фізичної сили, і що “страждання Христа” не приносять нам фізичного болю, не є властивим. Умучення нашого Господа, і те, що пізнав наші немочі, противиться такій думці. Тому ми не маємо сподіватись, щоб наші земні інтереси були кращими, чим світу, але досвідчати страти і “терпіти з Ним”. Такі страти і неповодження є виразно зазначені, бо є сказано, що наш Господь “стався бідним” був “погордженим”, для того, щоб збагатити інших; також Апостоли мали подібні пережиття і вони дали нам приклади. Отже чому всі не можуть бачити, що Тимотея “часті слабости” і також Ап. Павла “колючка в тілі” і Епавфродита слабости були фізичними слабостями, подібними до тих, які Господь дозволяє спадати на Його вірних? Правда, вони всі були від диявола, в тому значенні, що він розпочав гріх і що ці хвороби повстали наслідком того, але не в більшій мірі, чим ув’язнення Апостолів, їх різні терпіння, биття і остаточно смерть.

Правдоподібно сатана був прямо обо посередно підбурювачем до тих клопотів, фізичних нещасть, які є між всіма людьми. Однак Апостол не думав про себе, що Бог Його полишив, коли знайшовся в таких прикрих обставинах, але радувався в них, розуміючи, що це є частиною його жертви, яку йому було дозволено складати, частиною його терпінь, які мав привілей переносити задля справи Господа, справи Правди – і чим вони були більші від терпінь інших людей, тим більше він радувався і вважав, що майбутня слава буде тим більшою.

Однак ми мусимо відрізнити між терпіннями за Праведність, а терпіннями за злі діла. Апостол пояснює що багато страждань приходить на нарід з причини, що вони пльоткують і вмішуються в чужі справи, також з причини ненажерства (Фил.3:19) і браку самоконтролі, а це є частиною того зла, що приводить терпіння, якого однак не можна числити, що це є терпіння задля правди і справедливости. Нехай ніхто не радується з таких терпінь, але радше сумує і молиться, і постить, тобто практикує самоконтролю. Але, коли, згідно з його найкращим розумінням, Нове Створіння бачить, що має нагоду через Боже провидіння жертвуватись на користь правди, то нехай це виконює з ревністю і коли це спровадить йому терпіння, яке світові люди можуть вважати як знак необережности то нехай він не соромиться, але хвалить Господа за таке терпіння, радуючись, що Господь узнає нас за “гідних терпіння” для справи Христа.

Дійсно, коли слабости приходять не з причин самолюбних, чи грішних, то такі можна принимати з терпеливістю і подякою, бо і тут вчимося лекції співчуття для стогнучого створіння, і надії і довіря для усунення прокляття в світанку Тисячоліття. Безсумніву, що ласка в серцю впливає на кожну діяльність життя, але вона не може (хіба через чудесну чиннічть) напрвляти наших смертельних тіл, і Бог не пропонує таких чудес, які були б для нас шкідливими в нашому поступованню вірою, а не видінням, і це привабило б до Церкви клясу людей, за якими Бог тепер не пошукує. Як ми вже бачили, Він оправдує нас вірою, – визнаючи нас за досконалих, хотяй ми є недосконалі і хотяй Він нас такими залишає. Ласка в серцю не хоронить нас від спеки, чи зимна, чи голоду, чи спраги, хоча вона дає нам більше терпеливости це переносити, коли ми цього не можем уникнути; ми маєм довіря в опіку Небесного Отця і в Його обітницю, що всі речі допомагають до добра для нас, коли ми їх правильно принимасм, тобто з вірою і терпеливістю.

Чи це означає, що коли світ шукає за коріннями, зелами бальзамами на сюї слабости, то Нове Створіння не буде за ними шукати і не буде їх вживати, що вони мають терпіти біль і так показувати свою віру? Зовсім ні. Пам’ятаймо і вложім це глибоко до нашого ума, що Божа діяльність з своїм народом підчас цього віку Євангелії, не така, як з тілесними особами, але як з Новим Створінням. “Тіло не допомагає в нічому” – ми його пожертвували на смерть, на знищення, і нашим головним заінтересованням є справа Нов. Створіння. Помимо того, ми маєм привілей робити з ним те, що є в змозі, щоб вдержувати його в порядку, щоб хоронити від хворіб, та інших різних впливів злого, і щоб воно було нашим слугою, даючи змогу виконувати наше посвячення, і теж угоду нашого жертвування аж до смерти. Коли вони є голодні, або спрагнені, ми повинні постачати їм харч і воду в поміркований спосіб, в такий, що вважаємо Господь признасть, так щоб ми могли виконувати Його працю добре і вірно. Коли їм є зимно, то маєм їх одягнути убранням таким, яке може мати признання Господа (не надмірно красне і дороге). Коли ми маємо гарячку, або маємо якийсь біль, то ми повинн вживати лікарство, щоб зменшити або усунути біль, але не вдаватись до ясновидців, чи Християнського Знання, гіпнотиків, чи якихсь інших чарівників, щоб усунути хворобу при помочі противника, який в той спосід опановує уми людей. Нове Створіння має всі привілеї, які має природний чоловік щодо старання про свої старі і вмираючі тіла. Та більше того, бо це є обов’язком кожного створіння дбати про своі тіла, і цей обов’язок є дещо більший в справі Нов. Створіння по цій причині, що їх тіла є посвячені на службу для Господа як жертва (тобто розумна служба) – аж до смерти -і вони повинні виконувати велику службу самопожертвування так, як це є можливим для них.

Дехто може сказати:”Добре я готовий вживати масть, яку я сам зробив, або можу регулювати свою систему через зміну поживи, однак вважаю, що це є відмінним від того, щоб купувати ліки, або кликати лікаря.” Але таке думання теж не є властиве. Коли би нам було зимно, то могли б також сказати: ” я одягнуся, щоб мені було тепло, лишо тоді, коли матиму своі власні вівці, і буду їх стригти, і брати вовну, і чистити її, і плести і робити з неї убрання потрібне для охорони мого тіла перед зимном, але я не буду вживати убрання, що стало зроблене іншими, не зважаючи на те, що воно може бути краще і тепліше”. Або, коли ми є голодні, то чи оманюємо себе, що ми мусим самі сіяти, і жати, і молотити збіжжя, і пекти хліб, перш ніж могли б його споживати? Чи маємо відкидати працю і здібність рільників, пекарів, кравців, які легко можуть заопікуватись нашим тілом? Напевно ні. Ми не дораджуємо вживати трійла чи задурманюючих ліків, але радимо керуватись здоровим розсудком. Вживання ліків є часто надуживане і часом провадить до злочину. Краще стосувати дієту, тобто помірковане споживання, і споживання відповідних харчів. Для Нов. Створіння порадою е: “Нехай ваша поміркованість буде знана всім”, і це відноситься до лікарства і також до харчу і т.п.

Як Ісус поступав? і як поступали Апостоли, що йшли в Його сліди? Ми відповідаємо, що немає записів, щоб Ісус чи Апостоли лічили когось в Церкві. Деякі говорять, що Господнє лічення слабих показує, що такою була воля Божа супроти даноі виліченої одиниці. Ми відповідаємо, що нашим взором не є вилічений, але той хто лічив. Наш Господь в чудесний спосіб накормив велику масу народу, отже чи і ми повинні сподіватись, щоб бути в чудесний спосіб кормлені? Ні, противно. Як голова Нов. Створіння відмовився вживати чудесної Божої сили для свої особистої вигоди, то і ми повинні так само вчинити (Мат. 4:2-4; 26:53.). Коли Він був голодний, тоді посилав учнів купити хліб, і коли був умучений, тоді відпочивав при керниці, або деінде; і хотяй Ісус відчував, коли з Нього виходила сила на оздоровлення інших, і хотяй болів над людськими слабостями, то однак ніколи не молився, щоби позбутися тих природніх клопотів, але радо переносив їх, як частину своєї жертви – так і ми повинні чинити.

Більше того, наш Господь натякає, що для Нього це було б грішним надуживанням сили, щоб вживати помочі Св. Духа для полекшення таких тимчасових потреб, тому що ця сила була до вживання для іншої цілі. Просити Божої сили для полекшення, або для охорони якоїнебуть частини вмираючого процесу, було б гріхом, тому що Він зробив угоду жертви і яканебуть просьба, щоб її зупиняти, або змінювати, було б “повертанням взад”. “коли хто відступає, не матиме в ньому вподобання душа моя”.-Жид.10:38; Мат.26:53.

Подібно справа мається з Церквою, тому що ми є послідовники Провідника. Коли б ми звертались до Бога про допомогу для наших смертельних тіл, які ми пожертвували на смерть, то це було б порушенням нашої угоди, в якій ми погодились віддати усі земні права і людські привілеї (реституційні привілеї куплені дорогоцінною кров’ю) в заміну за привілеї поклику до Нов. Створіння, щоб бігти по нагороду “слави, чести і безсмертя”. Просити знову про те, що ми віддали, означає відступати від жертви, відкликати угоду і зрікатися насліддя Нов. Створіння. Такий погляд щодо молитви про земні речі, буде для деяких як щось нове, а для інших це буде дуже дивним, коли вони пригадають собі, що часом вони несвідомо так молились і що Бог відповідав на їх молитви. Чи це означало б, що вони через те стали відсунені від бігу про велику нагороду? Ми не думаємо. Ми віримо, що так як земний отець довго терпить дітям, які ще чогось не розуміють, то так само Господь є терпеливий супроти свого народу, вибачає їх несвідомі помилки, і дивиться на заміри серця, а не на слова, і так як батько може часом дати дитині те, що воно не повинно просити, так само ми думаємо, що Господь часом вислуховує молитву віри свого народу, навіть хотяй вона не “є вповні властива. Але справа є відмінна, коли ми зростаєм в ласці і в знанню, тоді це буде гріхом і може означати, що такий відвертається від Божоі ласки -відкинення угоди.

МОЛИТВА ВІРИ ОЗДОРОВИТЬ НЕДУЖОГО – Яків 5:14-16 –

Цей уривок і уривок з Марка 16:17,18 є цитовані деякими як доказ, що Бог бажає, щоб Нов. Створіння молилися і сполягали на Божу силу для лікування їх хворіб. Про стихи з Євангелії Марка скажемо виразно, що їх нема в найстарших манускриптах, отже вони були додані пізніше (правдоподібно около п’ятого століття) значить це не є слова нашого Господа. Коли йде про стихи Ап. Якова, то читаючи 16 стих, стає ясним, що хвороба, про яку тут згадується, є певним каранням наслідком гріха – не легка хвороба, але поважна, що тут є властивим покликати старших Церкви. Це означає, що гріх є так близько дверий, що хворий грішник відчував, що став немов відлучений від Бога. Ми сподіємось, що в таких випадках гріхи повинні бути визнані, і тоді треба просити Господа, щоб Він їх простив, і так як запис подає: “І молитва віри оздоровить недужого (з осуду під який він підпав), і підійме його Господь (до здоровля – це підняття буде доказом, що Бог простив йому гріхи), а коли він учинив гріхи, то вони йому простяться”.

КОЛИ САТАНА САТАНУ ВИГАНЯЄ, ТО ВІН РОЗДІЛИВСЯ САМ В СОБІ.— Мат.12:26

Коли при^ першім приході нашого Господа Фарисеї посуджували Його, що Він виганяє бісів силою сатани, то Його відповідь виразно показує, що така чинність зі сторони сатани була можливою, але неправдоподібною, і що, коли це станеться, то це буде доказом, що його (сатани) сила буде впадати; це вказуватиме, що він є під натиском і що буде це чинити тому, щоб рятуватися, бо грозить йому упадок. Ми не пропагуємо загального відкинення лічення і чудес, немов би це все було від сатани, але ми дораджуємо обережність відносно кожної особи чи системи, що старається заснувати свої інтереси чи становище при помочі чудес. Нове Створіння повинно пам’ятати натхнені слова “Випробовуйте духів, чи вони від Бога” – чи від сатани. Досліджуйте їх і відповідно поступайте. – ІЙоана 4:1.

В згоді з тим ми пригадуємо собі, що чудеса’ були вживані на початку цього віку для встановлення Церкви, але що тепер не існує потреба цього – після того, як Церква стала заложена понад дев’ятнадцять століть тому і тепер майже довершена. Це також добре мати на умі, що натхнений Апостол говорив, що при кінці віку, в наших часах, сатана буде перемінюватися в ангела світла (як післанник миру, доброго здоровля, модерного знання, що часто так фальшиво себе називає), з різними підступами блуду. Апостол навіть натякає, що Бог на це дозволить, що це буде мати певний успіх, так щоб звести усіх домуючих на землі, яких імена не є записані в книзі життя Агнця. Він говорить: “І за те пішле їм Бог діяння сильного обману (діяння блуду), щоб вони вірили неправді, щоб були осуджені всі, які не увірували в правду, а кохались в неправді”, “усякі сили, ознаки і оманливі чудеса”, можна сподіватись в цих часах, як випробовування в цьому часі “жнив”, (2Сол.(2:9-12). Не забуваймо також слів нашого Господа: “Багато скажуть мені цього дня, Господи, Господи, хіба не Твоїм ім’ям ми пророкували? Хіба не Твоім ім’ям бісів виганяли? Або Твоїм ім’ям великі чудеса робили (лічили)? І тоді я їм скажу, Я вас ніколи не знав, відійдіть від мене всі, що чинете беззаконня”.- Мат.7:22,23.

Ми тепер дійсно жиємо в часі, коли ті всі, яких очі зрозуміння стали відкриті, і які розуміють, що живемо при кінці віку, повинні сподіватися, що ці предсказання будуть виконуватися, тому ми повинні дивитись і старатись розпізнати ці звідничі научування, ці чудесні діла та оздоровлювання, які тепер так поширились усюди в Християнстві.

Але, як ми можемо бути дійсно певні, що всі ті є диявольськими оманами – що жодний з них не є від Бога? Ми відповідаємо словами натхненого Писання: “Звертайтесь до зокону та до об’яву, а вони як не так говорять, то нема в них світла” (Ісая 8:20) їх відступлення від Слова є різне -деякі йдуть в одну сторону, інші в другу. Велику масу з них можна легко розпізнати, через те, що вони не є в згоді з основною наукою Євангелії, а саме з Викупом. Вони не кажуть, що заперечують Викуп, вони можуть навіть говорити, що вірують в потребу і ефективність великої жертви за гріх доконаної на Голгофті, як викуп за всіх і як основу прощення гріхів і примирення з Богом. Однак старання, щоб їх звести, не буде баламутити тих, які пам’ятають, що грецьке слово “антилютрон”, з якого є переложене наше слово “Викуп”, означає “рівномірна ціна.” Цей критерій Божоі правди скоро покаже, що еволюція с противна правді, бо вона заперечує, що чоловік впав і тому не потребує викуплення, або визволення з упадку. Наука про Викуп також осуджує Християнське Знання і показує, що вона зовсім не є Християнською, бо вона заперечує гріх (каже, що такої речі як гріх, немає) і зло (і зла немає), кажучи, що вони є умовою оманою. Ця правда також осуджує теорію, що Бог є автором гріха і зла, показуючи, що Бог завжди був проти гріха і що має в плані звільнити чоловіка з него через примирення, яке буде відбуватися в часі “реституції усіх річей”.

Але, що ми скажемо про тих, які хулять Боже Святе ім’я, навчаючи диявоські науки – що вічні муки ждуть мільярдів людей і вже тепер там є велика більшість з 50,000,000,000, про яких однак Писання говорить, що вони є в гробах і ждуть на голос Господа, який їх виклече з тих гробів? Якщо такі будуть лічити в “моє ім’я”, то чи ми повинні вважати, що Господь тепер годиться з їх ложним вченням? Ми так не думаємо, тепер коли настає світанок Тисячоліття і з ним всі темні і ложні науки поволи зникають. Ми не можемои таких вважати, що вони с між тими до яких Апостол виразно говорить “Ви, брати, не є в темноті, щоб цей день захопив вас як злодій в ночі”. Це не грає ролі, що вони з своїми “чудовими ділами” говорять, що вірують в Христа, як їх Царя, що внедовзі прийде. З такими диявольськими науками, що виходять з їх уст і серця (наука про вічні муки), то ми тепер приходимо до заключення, що їх оздоровлювання вірою і їх чудесні діла, є подібними ділами диявола, як подібні їм лічення через Спіритистів, Християнське Знання, Мормонів тощо.

Припустім, однак, – як дехто може сказати, – що вони виказують велику ревність, коли посилають місіонарів до поган? Ми відповідаємо, що це не змінює нашого загального погляду про такі рухи в цілому (ми радо признаємо, що там с деякі щирі діти Божі, що стали там втягнені і обманені, яких, ми віримо, Господь визволить з відтам, з цього містичного Вавилону). Пригадаймо собі, як наш Господь оцінив певних місіонарів за його часу. Отже Він сказав до фарисеїв (які вважались за найбільш святих людей в цьому часі) “лицеміри, що проходите море і сушу, щоб придбати одного нововірця, а придбавши його, робите його сином пекла, (ґегенни, знищення) вдвоє гіршим від вас” (Мат.23:15). Отже яку користь можуть мати погане, коли їх навчається ложних наук, ІДО походять від противника? Ці, що навчились того, будуть мусіли більше старатись, щоб позбутись в часі реституції закоршених в їх серцю ложних наук. Це є правдою сьогодні, так як було правдою при першім приході, що – “Ви є слугами того, чию службу виконюєте”. Це є певним, ІДО сатана має великий успіх між номінальними Християнськими церквами, а особливо з їх катедр (амбон). Тому не дивно, що сьогодні головні священики і теологи ненавидять правди – ненавидять світла і поборюють його при кожній оказії. І тому Писання голосить “Вийди з неї (Вавилону), народи мій, щоб не мати вам спілки в гріхах її, і щоб не прийняти вам пораз її”.- ОбявЛ8:4.

Сатана дійшов вже до крайности, на що вказують слова, які ми скорше цитували з Мат. 12:26. Усування заслони темноти – загальне побільшене знання відносно кожного предмету – робить неможливим послуговуватись старими пересудами, чи забобонами. Нові обманювання мусять бути впроваджені, бо інакше люди пізнали б правду і втекли б від нього. Він є дуже чинний “як ангел світла” – як учитель Еволюції (що чоловік повстав з мавпи) для деяких, як місіонар вічних мук, а що не є веселою новиною для поган; як Ілія, проголошуючи себе як відновитель людства; для інших представляє себе як вчений, який намавляс людей, щоб забули про своє горе та болі, бо таких нема, ще іншим обіцяє, що їх визволить з усяких болів, лиш щоб вони вірили, що він це вчинить. Впоївши в людей такі ложні поняття про Правду, він створює велику трудність для таких розпізнати брехню від правди. Сатані може часом здаватись, що йому щастить, але слова нашого Господа показують, що дім князя темноти незабаром впаде, і те, що він прибирає різні згадані повище форми, показує, що його упадок настане внедовзі. Дякувати Богу, що вкоротці сатана буде вповні “зв’язаний”, щоб не зводити більше народи.- Об-яв.20:3.

ЛЮБІТЬ ПРАВЕДНІСТЬ — НЕНАВИДЬТЕ БЕЗЗАКОННЯ

Коли розуміємо філософію Божої діяльности з Нов. Створінням в теперішнім часі, то не можемо забувати, що це є Його заміром, щоб усі, які будуть удосконалені на Божім духовім поземі, були не тільки такими, що мають добрі заміри, що вони воліють правоту від неправоти, справедливість від несправедливосте, але, в додатку, що через великі досвіди вони виразно зрозуміють і вповні оцінять добро і перевагу правильносте, від беззаконня і замішання, і поганих наслідків зла і чинення зла. Це є для тої причини, що ці Нові Створіння є піддані під такі особливі проби і досвідчення, більш суворі і тяжкі, чим ті, що спали на Ангелів, і більш тяжкі від тих, які прийдуть на світ підчас його судного дня, віку Тисячоліття. Так далеко як ми знаєм, жодна особлива проба не прийшла на Ангелів, аж після бунту сатани, коли він старався захопити владу над землею. Але ми маємо велику причину припускати, що його упадок в гріх і упадок людства, стались оказією пробовання не тільки тих Ангелів, які не задержали свого первого стану і стались демонами, але що це було пробою для всіх святих Ангелів. Це мусіла бути проба віри в силу Бога, коли вони бачили зле поступовання і що Бог, як це могло їм виглядати, не мав сили цього зупинити і знищити. Бачучи це, кожний з них міг бути спокушуваний, або пробований думкою, що вони також можуть поповнити гріх безкарно; Факт, що вони остались вірними для Господа, доказує, що їх серце було у властивому стані покори і послуху для принципів правди і праведносте. Вони вже тепер бачуть, як Божий план чудово розвивається через Христа і незадовго їх довіря в Божу мудрість, силу, справедливість і^любов буде вповні оправдане у великому виповненню Його плану через Ісуса Христа і прославлену Церкву.

Але ця проба святих Ангелів не була так суворою і тяжкою, як проби і досвідчення, що спадають тепер на Нове Створіння в Христі, яке постійно стикається з упавшим людством і постійно є піддане під проби віри, терпеливосте, ревносте і любови, аж до смерте. Подібно і проби людей в Тисячоліттю, хотяй будуть тяжкі і всецілі, щоб доказати, хто буде вповні вірним і послушним в серці Богу, а хто лиш назовні, все ж таки вони будуть вельми різнитися від проб, що зсилані тепер на Церкву, тому що в Тисячоліттю будуть зовсім інші обставини, які будуть сприяти тим, що схочуть поступати дорогю праведносте. Однак тепер Нове Створіння пізнає, що так як Апостол ясно говорить: “Та й усі, які хочуть жита побожно, будуть переслідувані”. Ця охота терпіти задля лояльности для Господа і принципів Його володіння, і віра, яка тут проявляється, є доказом для Бога, що вони мають особливий характер. Його діяльність з Нов. Створінням в теперішнім віку є в тій цілі, щоб удосконалити їх характер в святости – до найвищого рівня, до рівня, де вони будуть радо терпіти задля імени Господа, та більше того, вони будуть зрікатись земних приємностей і вигід задля справи Господа і задля Правди, та навіть свого власного життя.

Тому, що ця філософія Божого плану не є виразною, багато людей не має доброго поняття про Божу діяльність по відношенню до малого стада. Вони не бачуть, що гарячі і зимні процеси є потрібні до загартовання доброго стальового знаряддя; так само є потрібно огневих, тобто тяжких проб, щоб загартувати і приготовити тих, яких Господь бажає внедовзі вживати, як своїх представників і своє знаряддя у великій праці направлювання цілого людства. Зло ніколи не може бути добром, і Бог ніколи не був творцем морального зла, чи гріха в жодному значенню. Однак Його мудрість і сила є такі, що зможе обернути його наслідок на добро. Наприклад, як ми вже бачили, Бог не спричинився до того, що сатана згрішив. Він створив його досконалим, праведним, чистим і це було одним з головних добродійств, яким Він його надарив, блаженство вільної волі, яке, будучи вживане противно до Божого розпорядження, зробило святого Ангела противником, сатаною.

Це було в силі Всемогучого Бога знищити свого противника негайно, але Він передбачив більшу науку досвіду, яка може прийти не тільки на Ангелів, але і для людства, відносно добра і зла, через забруднення (гріхом) цих останніх і через його гіркі овочі. Подібно було з гріхом між людством: Бог міг його зовсім знищити в якому-небудь часі, як це Він остаточно зробить, але Його мудрість передбачила, як гнів людский може бути на славу Божу. Тому Божі діти не потребують боятися відносно остаточної побіди Господа над гріхом і над грішниками. Вони можуть мати повне довіря, що ні інспіратор зла, ні його менш або більш обманені послідовники на злій дорозі, не одержуть остаточної побіди. Божий план так далеко розвинувся, що вже відкривається, вже стає щораз більше ясним, який буде кінець цієї великої тайни дозволення на певний час на пановання гріха і грішникам, які мали певні успіхи, коли спротивлялись Господу і Його народові.

Ми не повинні забувати, що хотяй всякі хвороби і смерть на світі походять від противника, через якого гріх увійшов до умів людей, то однак у випадку світу і Нов. Створіння, Бог так керує різними частинами цього прокляття, яке спало на людство з причини гріха, що вони виходять на користь людей, даючи їм з того важну лекцію. Коли йде про світ в загальному, то людство також вчится лекції і пізнає, як поганим є гріх і які страшні його наслідки. Коли йде про Нове Створіння, Церкву, то дозвіл для неї терпіти з Христом, включає і вказує на участь в цих терпіннях, які є спільними, або звичайними для решти світу. У випадку нашого Господа, то нам є виразно сказано, що це було конечним, щоб Він, Який мав бути Первосвящеником для цілого людства, повинен дізнавати почуття наших слабостей, і це так само мас бути з кожним членом тіла цього Священика, так як це відносилось до Голови, до Господа. Там напевно не буде ні одного члена в цілім тілі Христа, який би не мав симпатії. Усі були діткнені досвідченнями і вповні знатимуть як співчувати з бідним світом, коли прийде час на реституцію через суд, через послух під пробами і виправлюваннями в віку Тисячоліття. Наш Господь, Який був досконалий в тілі, не міг бути так діткнений, але коли Він лічив слабих, то сила виходила з Нього і тому ставав слабшим і відчував слабості тих, яких лічив, так як є записано: “узяв Він на себе немочі наші і поніс недуги наші” (Мат.8:17) Ті, які є покликані до членства тіла Христа, мають не багато життєвости, щоб видавати її в чудесний спосіб, але участвуючи в спільних досвідах і пережиттях світу, в зв’язку з їх власним недосконалим людським організмом, вони також є діткнені почуттям немочей людського роду, яке дає їм змогу добре розуміти і вповні симпатизувати в загальному стражданню.

З того, що ми вище сказали виходить, що ми не годимося з думками деяких людей, які твердять, що тіло Христове повинно бути відлучене від проб і досвідчень терплячого світу, так під оглядом фізичним, суспільним і фінансовим. Правда, так справа малась з типічним Ізраїлем. Нагороди за вірність для нього і для Закону мали бути по тих лініях, вони мали бути хоронені від хворіб, голоду, та різних нещасть, що їм мало добре поводитись, але коли йде про Нове Створіння то справа є відмінна, тому що вони не є Ізраїлїтами по тілу, але по духу – і тому вони є духовим насінням Авраама. Позаобразові благословення Ізраїля є для Нового Створіння як духові благословення. Усі речі діють для їх духового добра. Боже благословення є їм забеспечене так довго, як вони перебувають в вірі і в правдивім послусі до Христа, так що нічого злого не може приблизитися до місця їх перебування, де вони є вдержувані тайно, заслонені від усього того, що моглоб принести їм шкоду; однак їх оцінювання цієї духової спільноти с постійно випробовуване, щоб доказати чи вони цінять духові речі більше від природних (звичайних, земних), щоб вони могли більше втішатись духовими і остаточно стали удосконалені як Нові Створіння, коли земні жертви стануть вповні завершені.

Тому, коли Нове Створіння пізнає, що має много вогняних проб, не грає ролі по яких лініях вони можуть приходити до них, вони повинні їх принимати як докази їх вірности – як докази, що Бог вважає їх за своїх синів, і вони є пробовані згідно з їх угодою, щоб вони були приготовані і спосібні до досконалости в дусі і до слави, яка слідуватиме. Отже, якщо Господь дозволить, щоб на таких спали нещастя і горе, то їх не треба вважати за таких, які приходять на світ. Світ с під Божим вироком смерти, є підданий під різні випадки і нещастя, з якими Господь не має нічого до діла, як про це є пояснено Господом, коли згадує про тих вісімнадцятьох, на яких впала башта в Силоамі, і про галилейців, яких кров Пилат змішав з їх жертвами; Господь говорить, що це, що з ними сталося, зовсім не доказує, що вони були гіршими грішниками від інших (Луки 13:1-5). Бог до певного ступня дозволяє на вияв гніву сатани і людей, в зв’язку з різними справами світу, але по відношенню до вибраної Церкви, то тут є інша справа. Усе те, що на них спадає, не є випадком. “Дорога в очах Господа смерть праведників Його.” Наш Господь сказав, що “Вам же навіть і все волосся на голові пораховане” (Пс.116:15; Мат.10:30). Коли Пилат запитав Ісуса: “Хіба ти не знаєш, що я маю владу Тебе розп’яти?” то Ісус йому відповів: “Не мав би ти ніякої влади наді мною, якби тобі не було дано зверху” (Йоана 19:10-11). І це також є правдою щодо кожного члена тіла Хрстового, від початку його посвячення і сплодження з Св. Духа як Нового Створіння. Так, ми тут маємо добру причину вірити, що в певній мірі Божа опіка також простягається поза Нове Створіння на тих, яких життя і інтереси є близько пов’язані з Нов. Створінням. Отже, якщо Нові Створіння переходять вогняні проби, то вони не повинні думати, що вони є якимись дивними, що щось особливого спало на них, але повинні знати, що подібні проби трапляються і приходять на всіх членів тіла Христа, від самої Голови вниз, і будуть приходити на всіх, поки останній член кляси “ніг” не буде випробуваний, вигладжений, прийнятий і прославлений. Тому, коли вони приходять в формі опозиції і переслідування в домі, або від попередних приятелів, чи сусідів, або від людей з номінальної Церкви, або коли вони прийдуть в формі фінансового нещастя і бідноти, або хвороби, болю чи фізичного випадку і т. п. Господній народ має бути задоволений, свідомий Божої любови і охорони Його провидіння відносно кожного його інтересу. Мати повне довір’я в тому, с частиною проби віри. Бути впевненим в Господі, що ми є Його діти і наслідники, що Божа опіка є над нами, і в цьому самому часі переносити тяжке горе і труднощі, – це є тяжкою пробою віри для тих, від яких вимагається поступати вірою, а не видінням, якщо вони мають остаточно бути прийняті як побідники. Тому приймаймо з надією, з довір’ям і з любов’ю те все, що Боже провидіння зсилатиме нам для нашої користи, для науки і збудови.

Але це зрозуміння про Божу опіку в усіх наших справах, земних і небесних, не повинно приводити нас до байдужности відносно наших теперішних справ. Противно, ми повинні пям’ятати, що ми є доморядниками привілеїв, нагод і відповідальностей наших суспільних, фінансових справ і нашого здоровля. Тому це є нашим обов’язком дбати про добро кожної нашої справи. Ми повинні бути милими і вирозумілими в наших зносинах з іншими людьми і давати мудрі пояснення там, де треба, щоб не було непорозуміння відносно наших мотивів, чи намірів. Ми повинні в мудрий спосіб уникати всього, що могло б виглядати фанатичним чи ^забобонним, і маємо в такий спосіб представляти Бога, Його характер і Його Слово, і Його Церкву для тих, які зіткнуться з нами. В такий спосіб наше світло буде світити. В справах фінансових ми повинні керуватись розсудком і поступати економічно, і не бути лінивими в інтересі, але поступати так, немов би це все залежало від нашого старання, хотяй в нашім серці і в наших дискусіях на тими справами в домі віруючих маємо розуміти і висказати наше довір’я в Господі, і що тому, що ми е Його, Він дбає про всі наші справи.

Якщо, помимо нашої обережности і поміркованости, наступить фінансова страта, ми повинні вважати, що наш Отець бачить, що такий досвід є кращий для нас як для Нових Створінь, чим більший добробут, більші достатки. Ми мусимо визнати Його ласкавий догляд над нашими справами, не дивлячись на те, яким може бути Його керівництво в наших справах. Подібно в справі здоровля: коли спаде хвороба на нас, нашим властивим обов’язком супроти нашого смертельного тіла є, щоб іти до лікаря і застосовувати відповіні ліки. Коли ці ліки нам поможуть, то ми повинні це приписати не тільки лікареві і лікам, але також Господу. Коли вони не є успішні, ми не повинні сумніватися в Його силу, але радше дивитись за іншим благословенням в зв’язку з пробами, через які переходимо. Дійсно з кожною прикрістю і горем Нове Створіння, вживаючи пильно все те, чим можна направити стан і усунути труднощі, повинно в серцю звернутись з довір’ям до Господа, бажаючи зрозуміти, яку лекцію вони повинні навчитись з цього досвідчення, і чи ці лекції є, чи не є, в роді карання за певні невластиві чини, або в роді “палиці” і “підпори”, які мають навернути зблуджену вівцю з певної дороги, яка веде в злий напрям, в бік від вузької дороги послідовництва за Пастирем. ‘Твоя палиця і підпора мене провадять”. Мир, радість і щастя Божого народу не залежить тільки на загальнім здоровлю, фінансовім поводженню і соціяльному забеспеченню, але він може втішатися миром Божим в усіх обставинах і умовинах, і бути здібним сердечне радуватися палицею і підпорою Пастиря. З пророком старовини Нове Створіння може сказати: “Коли я не був ще упокорений, то блукав я”. Багато з них пізнали, що тут є великі благословення сполучені з тими терпіннями.

Про Церкву і про Господню опіку над нею є пророчо написано, “Який сціляє всі недуги твої” (Пс.103:3) Всяка спроба пристосувати цей стих до віку Євангелії відносно фізичного стану напевно є слаба і невідповідна. Хто не знає цього, що від Голови, аж до останнього члена “ніг”, Господь не бажав оздоровлювати всіх їх фізичних недуг? Чи ми не знаємо про те, що багато святих померли з причини фізичних хворіб? Згідно з тим, що говорить нам лікарське знання, наш Відкупитель, хотяй був тілесно досконалий, був діткнений певною незнаною лікарям хворобою, коли з Нього спливали криваві поти на Голгофті. Згідно з тим самим знанням і заподаними фактами, Той, Який мав досконале тіло, помер скорше, чим ці два розбійники, які були теж розп’яті з Ним, а це з причини хвороби – розриву серця. Хто не знає, що Ап. Павло носив з собою аж до смерти “колючку в тілі”, і що Господь відмовився її усунути, даючи йому запевнення, що його терпеливе переношування цього, принесе йому більшу ласку? Хто не знає, що багато з поміж найбільш шляхотних Божих святих напротягу віку Євангелії терпіли на різні хвороби, а Бог не тільки що не звільнив їх з цих хворіб, але вони, замість статися досконалими, померли? Тому пристосовування цього писання до фізичних хворіб, не годиться з Біблією, та всіма наведеними фактами, але це відноситься до духових обставин Нового Створіння. Нове Створіння має до діла з духовими слабостями і про такі хвороби Писання говорить, що можуть бути лічені бальзамом з Ґілеаду (Єрем.46:11), можуть бути так перев’язані великими і дорогоцінними обітницями Слова Божого, так наповнені миром і радістю, якої чоловік не може дати, ні забрати, так що хвороба серця і неспокій не будуть більше непокоїти тих, в яких любов і радість, і мир Св. Духа перебуває. 

МАРКА 16.^-20 Є ДОДАНЕ

Всі, які знають Писання признають, що повищі стихи були вставленими, тобто були додані між інші слова (інтерполяцією), їх немає ніде в найстарших грецьких манускриптах і тому не є правдиві. Це не є правдою, що всі віруючі в Господа Ісуса можуть пити отрую, і бути вкушені отруйними зміями і що їм нічого не станеться; не всі також мали силу лічити недуги і виганяти бісів. Нові видання Біблії в більшості не вміщують цих стихів. Тому послуговуватись ними і їх цитувати, означало би додаванням до Слова Божого і додаванням до більшого загального замішання відносно цього предмету.

Така думка, що нарід Божий має бути особливо упривілейований Господом щодо фізичного здоровля і інших вигід (більше чим світ), є обманом і сіткою, і противна усім правильним сподіванням та надіям Нов. Створіння, як це вже було показано. Господь і Апостоли були прикладами для Церкви, і замість сподіватись бути звільнені від загальних клопотів, які облягають стогнуче створіння, їх посвятою було, щоб мати участь в цих стражданнях, щоб вони були діткнеш почуттям людських немочей. Наш Господь відкинув як спокусу піддану думку противника, щоб вживати Божу силу до задоволення голоду підчас сорокаденного перебування і пощення на пустині (Мат.4:3,4). Коли був^змучений, то відпочав при керниці в Самарії, тоді коли Його ученики пішли купити хліба, хоча Він міг ужити Божої сили на привернення сили (Йоана 4:6). В таких випадках пожива була властивим ліком на голод, а відпочинок правильним засобом на привернення сил, і наш Господь це вживав. Нам не є сказано, що Він мав якісь хронічні слабости, але ми не сумніваємось, що він мав би свободу вживати зела, чи корінці, чи якісь інші ліки, так як Він вживав харч і відпочинок. Нервова хвороба, спричинюючи криваві поти і також Його остаточна хвороба серця, наступили при закінченню Його місії. Він знав, що Його година прийшла.

БОРОТИ НОВОГО СТВОРІННЯ

Він, Який відмовився просити Отця про небесну охорону, і Який відмовився звертатись до цієї самої сили для задоволення голоду, і усунути змучення, мав повну свободу звертатись до цих сил про поміч для людей, які йшли за Ним, як напр. при накормленню великого числа народу, і також на корість своїх учнів, коли втихомирив бур’ю і заплатив податок.- Мат.14:15-21; Мар.4:36-41; Мат.24-27.

Подібно знаємо, що Апостоли не вживали своїх особливих привілеїв і дарів, які були їх, на полегшу тимчасових потреб, чи хворіб. Правда, ми не маємо записів про якісь хороби цих дванадцяти Апостолів, крім Павла, який мав слабий зір (Діян.9:8,18; Гал.4:15;6:11), це йому завдавало багато клопоту, але Господь не звільнив його з цього, навіть, що він з початку просив Господа про те; Господь запевнив його, що те, що прийшло на нього від сатани, щоб йому докучати, щоб випробовувати його терпеливість, його покору, його вірність тощо, буде багато більше винагороджене через “подостаком ласки” Божої. (2Кор. 12:7-9) Віра і довір’я Ап.Павла на Господа була великим джерелом потіхи і заохочення для поступаючих вузькою стежкою, від його часу, аж до тепер; однак Павло не йшов до Господа (як це много робить) з проханням про дочасні добра, про гроші, доми, поживу і т.п. З його власних слів знаємо що часом терпів недостаток, але тоді власними руками працював на своє життя, шиючи намети, а це не було приємне ремесло. Деякі, менш святі від цього великого чоловіка і більше віддалені від Господа, не тільки не хотіли б в такому ремеслі працювати, не бажають взагалі працювати – вони хотіли б “жити вірою”, як вони це називають, лишаючи працю для других. Цей же Апостол картає таке поступовання такими словами: “Хто крав, нехай більш не краде, а краще нехай працює, чинячи своїми руками добро, щоб мав що дати тому, хто в нужді” (Ефес.4:28; 2Сол.З:10).

Багато мильно вірує, що це є Божою волею жити з віри, і щоб інші працювали на їх одержання, і вони часом є такі зухвалі, що просять Бога про гроші, поживу та вбрання, а на ці речі вони повинні сами працювати. Тут ми не бажаємо доказувати, що такі люди є злі, бо ми знаємо, що декі з народу Господнього мають таке блудне вирозуміння, тому що прийняли блудне пояснена Святого Письма, і не розуміють як Бог поступає, і не розуміють цілі їх покликання. Ми не перечимо, що Бог часом вислухає молитву цих людей і зсилає їм речі, про які вони просять, хотяй ці молитви не є в повній згоді з Божою волею. Ми віримо що правильним шляхом для Нового Створіння, (той, що найбільше подобається Богу), є, щоб триматися якнайблище інструкцій, вказівок і прикладів Господа і Апостолів. Факт, що вони стали признані як Нові Створіння, означає, що вони вже зрозуміли, що земні речі і земні блаженства належуть до природнього чоловіка, згідно з волею його Творця, і тому їм, як оправданим перед Богом віруючим, вони є приписані через їх віру в Христа, і що ці людські права вони посвятили, жертвували, віддали, зложили на вівтар, в заміну за вищі небесні, духові привілеї, і благословення і права Нового Створіння, до якого віруючі є покликувані в цьому віку Євангелії.

Отже, коли ці земні права стали пожертвовані Господу і замінені за духові привілеї, надії тощо, то на якій підставі можуть Нові Створіння “просити”, або “вимагати” цих земних благ, яких зріклися в своїй угоді? Є це інша річ, коли будемо просити Господа про дочасні блага, які Він в своїй мудрості вважає за найліпші для нас; також іншою річчю є просити про блаженства для других, включаючи тут наших дорогих осіб, що споріднені з нами тілесно, а не духово. В кожному разі, у всіх наших проханнях маємо визнавати, що Божа воля є першою і найважнішою, і це треба також згадувати в молитві. Нове Створіння навчене через Слово Боже і оцінюючи його духа, мусить цінити духові речі багато більше, чим які-небудь теперішні добра і повинно бажати лиш таких життєвих тілесних досвідів, які можуть найкраще розвивати нову природу і приготовувати до царства.

Новий Завіт описує про досвідчення Апостола, вибраного на місце Юди, багато більше, чим про досвідчення усіх інших Апостолів і починає від того часу, коли Христос прийняв Павла в дорозі до Дамаску. Дивлячись на його різні досвіди, ми бачимо, що він вживав чудесні дари в Церкві, у багатьох випадках над тими, які приходили до правди. Але так далеко як подає запис, він ніколи не вживав свої чудесної сили лікування для себе самого, ані для когось з тих, які є представлені перед нами як святі, як повно посвячені. Це не було для того, що святі тоді не були хворі, бо противно, ми знаємо, шо Тимотей мав хворобу жолудка, яку ми сьогодні назвали б нестравністю, і також Епафродит не був звільнений з хвороби, але був “занедужав смертельно”, не з причини гріха, але “за діло Христове він був наблизився аж до смерти” наражуючи своє життя. (Фил. 2:25-30)

Ми не знаємо, яке лікарство, чи яку поживу подобалось Господу порадити йому, але, коли йде про Тимотея, то Апостол радив йому “вживай трохи вина, ради шлунка твого і частих твоїх недуг” (ІТим. 5:23). Тут вино було дораджуване не як напиток, не як задурманюючий алькоголь, лиш як лікарство. Тут треба особливо помітити, що, так як ми є поінформовані, ніхто не прохав Божої сили і вона не була вживана для тих двох посвячених і ревних братів. Вони терпеливо переносили свої слабости і недуги і були через те благословенні, вживаючи при тому всіх можливих, знаних природних засобів. І ми віримо, що це є добрим прикладом для Нового Створіння, відносно того, як вони повинні поступати в таких справах. Вони не повинні просити про фізичне здоровля, вигоди, лкжсуси тощо. Вони можуть просити так як є сказано в Господній молитві, про щоденний хліб, і навіть тоді, коли моляться про щоденний хліб, вони мають працювати на цей хліб і сподіватись, що Господь буде благословити їх згідно з Його мудрістю, щоб це було для нашого найвищого добра по лінії розвитку нашого характеру в різних досвідах.

Якщо Він вважатиме за відповідне дати їм лиш найконечніші життєві потреби харчу, чи вбрання, то для них це буде проба любови, терпеливости і віри в Нього. Коли Він дасть їм много, це також буде для них пробою віри, любови і посвяти, але в іншому напрямку, – Бог хоче переконатися, до якої міри ми є готові посвячувати дочасні добра, дочасні блага для Його справи і для допомоги братам. Подібно з здоровлям, якщо Божа мубрість зволить нам мати добре здоровля і силу, то тут пробою буде, до якої міри будемо готові посвячувати ці сили для Господньої справи, чи може будемо воліти вживати це здоровля і сили для самолюбних цілей. З іншої сторони, якщо провидіння Боже зволить лиш на ограничене здоровля і силу, то пробою нашої віри і терпеливости, любови і ревности буде, чи ми будемо шукати менших привілеїв (які зможемо виконювити, бо до більших не маємо сил, ні здровля) і нагод служби і чи будемо їх сумлінно виконувати.

НОМІНАЛЬНА ЦЕРКВА ЯК ВОРОГ НОВОГО СТВОРІННЯ

Тому, що перше знання про Господа вони дістали тоді, коли були ще в номінальній Церкві чи в якімсь її відламку, багато є схильні вважати цю сектанську систему за їх духову матір, і почувають любов та відповідальність супроти неї. Таким тяжко зрозуміти, що це є земні системи – Вавилон – дійсні противники Нового Створіння. Причиною їх труднощів є те, що вони мають мале зрозуміння про ці системи. Вони повинні піднести вище свої очі, і зрозуміти, що з Божої точки погляду є велика різниця між номінальною церквою, а правдивою, між кукілем і пшеницею. Кукіль не може зродити пшениці і так само номінальні^ Християне не можуть видати правдивих Християн. Його стремління йдуть у відмінному напрямку. Св. Письмо заявляє, що це є сила Божа, яка діє в нас, щоб “нам хотіти і чинити по Його вподобі”. Це є сила нового життя, яке остаточно розвинеться під опікою Божого провидіння. Це не є сплодження з світового духа, що принесе такий наслідок. Номінальна Церква, яка є відмінна від прадивої Церкви, є такою клясою людей, які бачили і чули певні риси Божої правди, які були білш або менш освічені відносно того, що є зло, а що добро, і через те одержали певну міру зрозуміння того, що є правильне, а що неправильне, але які, маючи це знання, є недбалі і байдужні відносно Божої волі; вони є схильні вживати Боже милосердя і доброту так як їм подобається, на свої самолюбні особисті цілі в теперішнім часі. Правдива Церква, противно, так як ми це вже бачили, складається з тих людей, які не тільки чули правду, але посвятили все своє Тому, якого люблять і Який купив їх -тих, які йдуть за Ним, щоб пізнати Його блище і слухати Його по мірі їх спроможностей, і які, поступаючи так, не зважають зовсім на своє теперішнє життя. Номінальна Церква не є світлом світу, лиш складається з такої кляси людей, яка воліє світло від темноти, і яка хоче мати дещо цього світла, яке світить від правдивих Християн, але змішує це світло з світлом поган і різними світськими науками так.зв. вчених людей. Кожний член правдивої Церкви є горючим і ясним світлом усюди, де знаходиться.

Чим більшою є різниця між тими двома клясами, то в загальному це є краще для правдивої Церкви; дійсно, лямпи вірних носіїв світла світили ясніше, коли номінальні системи були окружені великою темнотою забабонів і пересудів, і коли правдива Церква була переслідувана номінальною системою – від якої в дійсности приходили майже всі переслідування.

Коли ми пізнаємо, що Бог є Провідник, керуючий справами Нов. Створіння в кожних частинах, не лиш в їх поклику, але також в їх усіх труднощах, пробах і переслідуваннях, які є потрібні до їх очищення і приготовлення для Царства, то менше будемо цінити частину, яку виконовали усі ці людські інституції в Божому плані, бо їх Господь не зорганізував і не дав авторитету до такої організації; але яких ми, згідно з вказівками Господа, повинні вважати за тілесні, земні і противні для духа. Тут ми не твердимо, що правдива Церква не була в певній мірі в близькій сполуці з номінальними системами, але ми твердимо, що навіть як вони були в них, вони були відлучені від них в тому значенню, що все мали відмінного духа. Сплодження цих духових дітей Божих через Слово Його ласки і до певної міри кормленими і зрощуваними цими людськими сектанськими системами є добре зілюстроване через певні комахи, молоді потомки яких є вміщені на хребті їх ворогів, і там кормляться і розвиваються, аж до часу їх повного розвитку, коли пробивають скіру і виходять; через цей їх вихід, це їх звільнення, комаха, яка їх носила звичайно гине. Так і тепер Нові Створіння, сплоджені Богом, є в більшій або меншій мірі зв’язані з цими інституціями Вавилону, і вони в більшій або меншій мірі поступають вперед проти волі Вавилону, але під Божим провидінням і зарядженням приближився час їх звільнення, і Той, Який їх сплодив до Нового Створіння, кличе тепер: “Вийде з неї, народе мій, щоб не мати вам спілки в гріхах її, і щоб не приняти вам її кари”.-Об’яв.18:4.

Нове Створіння має завжди спокуси з сторони номінальних церковних систем – не тільки через ложні доктрини, але також через формальну побожність і лицемірство, в тім, що вони приступають до Господа устами, а серцем е далеко від Нього – в той час як думки, почування, слова і діла є зовсім не в згоді з духом правди і посвячення, якого воно має прищеплювати. Спокуси Нов. Створіння від світу були б дуже слабі, коли б не те, що номінальні Церкви злучують світового духа, світові амбіції і цілі з іменем Христа і покірною службою для Нього. Вигода, людська слава, вільність від жертвування і певність одержання найкращих річей в світі, є принадою, і сильцями, і засідками, які Вавилон виставляє для Нового Створіння, і це постійно. Усі інші принади і сильця противника не є так притягаючими і звідничими, як ці.

БОЖА ЗБРОЯ – Ефесян 6:11-13 –

“Зодягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли встояти проти хитрощів Диявола … в день лютий”.

Тут знову Апостол перестерігає нас, що наш день при кінці віку буде особливим “злим днем”, в якому сила сатани буде особливо діяти, особливо проявлятись – “щоб звести, якщо було б можливим, навіть особливо вибраних”. Він говорить нам про зброю, яка буде хоронити від блудів і обману сатани. Це не є зброя для тіла, але для ума – для Нов. Створіння. Творцем цієї зброї є Бог, ^послуговуючись до того людськими знаряддями. Це є Його засіб,иабо приготовання, Його Слово, Його післанництво, Його Правда. Жодна інша зброя не буде успішна в цьому злому дні, і з причини його скрайности (цього злого дня) ціла ця зброя буде потрібна, хотяй для інших в минувших часах, лиш її частина була вистарчаючою.

Підперезання Поясниць (бедра, стегна) представляє посвячення на службу (Божу) і Апостол напоминає, щоб ми знали, або впевнились, щоб не посвячуватись для блуду, але на службу для Правди. Нехай кожний провірить свій пояс, і впевниться що цей пояс є відповідний і ним підпережеться, і стане слугою Правди, або, принайменше, матиме в собі духа служіння.

Броня (панцир) праведности (або оправдання) є слідуючою по порядку, тому що Господь не може нікого признати за воїна хреста, який не розпізнає і не визнає Його стандарту праведности (справедливости), або хто відкидає Його постанову, або влаштування, про оправдання (через віру) через дорогоцінну кров Його Сина.

Взуття (сандали) Миру теж не можна призабути; воїн хреста, який починає і йде в похід без Божого миру, який мас помагати йому на шорсткому каменистому шляху, менше доконає, чим той, який старається мати мир з усіма людьми – жити мирно з усіма так далеко, як це є можливо, не йдучи на компроміс коштом правди. Хто не має цього взуття наражує себе на горе і клопоти.

Щит Віри є справді необхідним для охорони перед розпаленими стрілами противника – скептицизму, вищої критики та еволюції, та різних сатанських наук, що заперечують правді Слова Божого, головно про Викуп. Цей самий Апостол подає: “Без віри не можна подобатись Богу”. А Ап. Йоан каже: “І^оце перемога, що світ перемагає, це віра наша”.- Жид. 11:6; ІЙоана 5:4.

Шолом Спасення зображує інтелектуальне, умове, або філософічне, зрозуміння і оцінення Божого плану. Очевидно, в минувшині це було менше потрібне, чим сьогодні; тепер в часі “жнив”, коли противник злобно атакує Правду, і обертає різні науки так званих вчених цього світу, і едукаційні методи, на свій знаряд нищення усього, що добре і правдиве, то шолом спасення є конечний. І лиш тепер є нам дана ця Божа зброя в такій величині і формі, що найбільше скромний воїн хреста може вложити її на себе. Господь держав атакуючого противника на певній віддалі, в границях, де щит віри служив за охорону, але тепер є дана повна зброя Божа, і не за скоро, для потреб вірних.

Меч Духа – Слово Боже є одинокою атакуючою Божою зброєю Господньої малої громади. Наш Провідник все перемагав в своїй” добрій боротьбі” з противником, кажучи: “написано”, і таким самим є воєнний крик Його послідовників. Інші, а не правдиві воїни, боролись за Господа тілесною зброєю, і людською філософією і світовою мудрістю, і організацією, і декретами, і синодами, але ми мусимо, в цій боротьбі в цьому злому дні сполягати на Боже Слово -” Це є так написано”. Ми теж не маємо проявляти, подібно до сатани, гніву, злости, ненависти і сварні. І “Меч Духа” можна набути лиш через пильне досліджування Слова Божого і поступованням по Духу після посвячення – після того, коли записались до армії Господа.