6 Том, 15 Розділ - Вороги Нового Створіння

РОЗДІЛ 15

ВОРОГИ НОВОГО СТВОРІННЯ

Найбільшим ворогом Нового Створіння є його “старий чоловік” – стара воля. Стараймось уникати загальної помилки щодо цього предмету. Не думаймо про Нове Створіння як таке, що має два уми, дві волі. Писання подає, “Чоловік двоєдушний не статечний у всіх дорогах своїх”, незадоволений з себе і не прийнятий Господом. Нове Створіння не є двоєдушне. Воно має один ум, одного духа, одну волю і цією новою волею є Дух Христів, Святий Дух. Замість частинно принимати ум Христа і частино задержувати свою власну волю, Нове Створіння виконює повне посвячення своєї старої волі для Господа і відтоді ця стара воля вважається за помершу і є усунена від контролі його справами. В такий спосіб воно є прийняте як член тіла Христового – не мати свої власної волі, але дозволити, щоб воля Голови контролювала ним. Це було в такий спосіб, що посвячуючий стався Новим Створінням в Христі і пізнав, що “старі речі проминули, а всі стались новими”. Ці, що не піддалися (Господу) в такий спосіб, не сталися членами Екклезії, тіла Христового, хоча вони можуть бути членами “товаришів віри”, з яких походять усі члени “тіла”, “вибрані”.

Але, хоча стара воля стала зовсім і назавжди відкинена і вважана помершою и(через Господа і всіх тих, що дивляться на справи з Його точки погляду), і тоді як тіло вважалось за померше також по відношенню до гріха, а живе для Бога, оживлене обітницями, і припроваджене під контролю нової волі (Рим.6:11; 8;11), все ж таки, ця смерть тіла і його волі, і це піднесення тіла як слугу нової волі, щоб служити Господу, Правді під “Золотим Правом”, є тільки почитаною, або зарахованою справою. “Померший” і “живий” стан мусить бути постійно вдержуваний через опозицію нової волі, щоб стара воля не мала впливу на тіло. Якщо нова воля стане байдужна і не здоліє вживати смертельного тіла все як свого слугу для вищих духових річей, то тіло скоро вийде з під його контролі і буде мати свої забаганки, які є зовсім противні новому умові і інтересам Нов. Створіння. Тому це останнє мусить бути постійно на сторожі проти всякого бунту тіла і, як Апостол говорить, мусить держати давню свою волю і його прагнення під повною контролею, – мусить постійно умертвлювати амбіції і бажання тіла. Апостол це добре пояснює, коли говорить про себе “морю і підневолюю тіло моє, щоб проповідуючи іншим, я сам не став непридатний” – міг не здоліти запевнити собі свого поклику та вибору. – 1Кор.9:27.

Надхнене Слово Боже говорить “Лукаве над усе в світі є людське серце, і ледаче” (Єрем.17:9) – не фізичний орган, який називається серцем, але те, що серце представляє в Св.Письмі, а саме, природні почування. Нове Створіння дістає нове серце, нову волю, новий стандарт почувань, в якому на першім місці є Бог і Його праведність, і правда, і план, і воля; і в якому інші речі занимають місце пошани і любови в пропорції до їх згоди з Господом і Його справедливістю. Для тих, що посідають це нове серце, усі члени Нов.Створіння є на першому місці, і тому, як говорить Апостол, любов до братів є найкращим доказом спільноти з Богом, як Нового Створіння. Але це не повинно перешкаджати, щоб признавати згідно з справедливістю наших зобов’язань супроти других.

Нове Створіння, нове серце, нові почуття є постійно атаковані його ворогами: старим серцем, старими почуттями, самолюбною схильністю. Старе серце, бачучи, що Нове Створіння має наказ від Бога, щоб бути поміркованим і жичливим для інших, часто старається обманити нове серця, кажучи: Тепер ти вважаєш мене мертвим, ти усунув мене і я є мертвим по відношенню до того чим я було; тепер я не є це саме старе серце, яким було передтим, але ти мусиш теж дещо зважати на мене. Ти не мусиш трактувати мене так строго, бо ти повинен знати, що я зробило великий поступ і на мене не треба класти завеликого тягару, бо це не буде справедливо. Ти повинен бути до певної міри самолюбним. Ти повинен старатися більше про себе і про свою родину, не лиш про їх конечні потреби, але про багато більше і повинен старатись, щоб їм дати багатство і визначне місце між людьми. Ти повинен посвячуватись для них.

Як звідничим є це старе серце! Як правдоподібними виглядають його неправильні думання! Але, як багато переконалось, що це привело їм смуток. Як багато впали в сильця і їх новий ум впав в неволю старого! Як багато впало в неволю через обману старого серця! Одним з його улюблених аргументів є, що для Нового Створіння є сказано, щоб “Так далеко, як це є можливим, жийте в згоді з усіми людьми”. Цю загальну пораду Апостола воно старається поставити вище, чим заповіді Господні, а саме: (1) що ми маєм любити, служити, шанувати і слухати Господа цілим нашим серцем, умом життям і силою; і (2), що ми маємо любити ближніх як самих себе. Це не дозволяє на мир за всяку ціну. Якщо старе серце, старий ум, стара воля зможе нахилити нове серце до компромісу (до уступства) правди і обов’язку задля спокою, то тут не буде кінця його вимогам, і наслідок буде такий, що Нове Створіння незадовго буде для справи спокою переступати саму основу, саму суть свої угоди з Богом, і буде вповні піддаватись під стару волю, хоча воно цього не бажає – і навіть буде боротись проти старої волі, однак буде підневолене нею через оману і звідниче перекручення Божого Слова..

Коли нова воля є в такий спосіб заатакована, вона повинна відкрито заявити, що хотяй мир є пожаданий в дома і усюди, то проте мир не є найголовнішою річчю, чи вимогою, згідно з Божим велінням і обітницею. Дійсно, Господь перестерігав тих з Нового Створіння, що, як вони будуть жити побожно, то напевно будуть переслідувані – а переслідування не означає миру з усіма, але противно. Він запевнив їх, що напевно як вони дозволять, щоб їх світло світило в темноті, то темнота не буде любити світла і буде його поборювати, і, якшо можливо, старатисьме зневолити власника світла, щоб він сховав його під стіл; і для того, щоб зневолити до заховання цього світла, темнота виповість йому війну, а це зовсім не означає миру. Але Господь запевнює нас, що це є проби для Нов. Створіння -що воно мусить рішити, що мир, або спокій, який є так важний для нього, не є миром тіла, але миром серця, “мир Божий, який перевищує всякий розум”.

Нове Створіння мусить навчитися, що воно може мати цей мир Божий, який переходить всяке розуміння, щоб він панував в його серцю, хоча зовнішні обставини не будуть спокійними, але противно; що зате обставини повної гармонії з Богом є нагородою для нього за його вірність, не дивлячись скільки це буде його коштувати і скільки він буде жертвувати. Тому, коли пожадливості тіла вимагають, і коли ці, що є близькі нам через земні зв’язки, переконують нас і стараються наклонити нас до чогось, то Нове Створіння мусить подумати і взяти під увагу, що є його першим обов’язком, а саме, що воно має любити і служити Богу цілим серцем, умом, силою і цілим своїм єством, і що вся діяльність з родиною, тілом, сусідами мусить бути піддана під його основне право послуху до Бога.

З другої сторони Нове Створіння повинно уникати Фанатизму – уникати чинення річей лиш тому, що вони не є милі для нього, ні для інших; мусить уникати судити та думати, що Господь є проти його нахилів. Це вимагає доброго і пильного досліджування Божого Слова і духа, і принципів, які лежать в основі Божих вимог, щоб Нове Створіння могло властиво стосувати вказівки Божого Слова до всіх справ його щоденного життя. Небагато є схильні так чинити. Більшість є схильна до задоволення свого тіла і тому вони мусять пильнуватися по цій лінії – щоб не ходити по тілу, задавольняючи його і служачи йому, і через те йти в інший напрям від того, який вибрали, коли посвятилися. Або, коли вони не ходять за тілом, в значенню задоволювання його бажань, вони потребують бути особливо на осторозі, щоб тіло не здержувало їх від поступовання по духу, від роблення поступу в духових речах – щоб не старалось привести духовий розвиток до застою, і через те перешкодити їм розвиватися в вірі, та інших овочах Духа, і остаточно перешкодити виказати свою вірність і осягнути побіду, а з тим і велику нагороду співнасліддя з Христом в Царстві як член Малого Стада.

Ми повинні мати завжди на думці, що Нові Створіння посвятили всі свої земні тілесні інтереси на жертву, і що нічо менше від жертви не дозволить їм, як Новим Створінням мати повний розвиток і бути “достойними участи в спадщині святих у світлі” – для участи в першому воскресенню до слави, чести і безсмертя, як члени тіла Христового. Одиноким ограниченням в цьому напрямку повного жертвування є тоді, коли життя інших осіб є переплутане з нашим, і де Золоте Право вимагає певних ограничень в нашій жертві і наполягає, щоб певні відповідні посвяти були зроблені для наших дорогих споріднених з нами тілесно, які не злучились з нами в цім жертвуванню.

СВІТ ЯК ВОРОГ НОВОГО СТВОРІННЯ

Усе, що відноситься до цього теперішнього злого світу є більше чи менше в незгоді з праведністю і тому більше чи менше противне для Нового Створіння і його праведного стандарту. Закон світу можна в загальний спосіб зобразити як Самолюбство – помимо того, що світ претендує, що він є дуже справедливий. Не належимо до тих, які говорять, що всі права і всі реґули в світі є злі; противно, ми є часом здивовані, коли бачимо як гарні і добрі є права Християнства – як мудрі, як справедливі, як I шляхетні – багато з них є на те, щоб хоронити інтереси слабих проти сильних, і щоб показувати справедливість для всіх. Але тому, що самолюбство так пересякло кожну думку, слово і чин цілого світу, то це не дивно, що його найвище розуміння справедливости с часом перекручене і спотворене.

Ми, противно, дивуємось, що бідне упавше людство могло осянути, або витворити таку чудову систему прав та регуляцій, які знаходимо в конституціях Англії і Америки та інших країнах. Ми не сумніваємось, що Закон даний через Мойсея і поширений, і пояснений словами і прикладами нашого Господа, і також пояснений опісля Апостолами, багато спричинився до того, будучи в дійсности базаю, основою цих людських законів. Все ж таки кожний признає, що людське самолюбство постійно бореться з своїм власним людським поняттям чистої справедливости, стараючись її усунути, або зовсім, або хотяй частинно. І це безупинно тепер поширюється на велику скалю в світі, і є головною трудністю і боротьбою Нового Створіння.

Світ і його дух гордости і самолюбства тощо, мусить бути розпізнаний і визнаний за головного ворога Нов. Створіння. Цілий світ людства, керуючись в загальному “духом цього світу”, є звернений і посувається в один напрям, немов велика ріка, яка в деяких своїх частинах пливе скорше, а в деяких поволіше, але помимо того, всі йдуть в цей самий загальний самолюбний напрям. Нове Створіння через своє посвячення, через духа нового ума, є зобов’язане йти противним шляхом, і тому має спротив від усіх сучасних популярних течій, теорій, сентиментів, традицій тощо, їх вважають за відмінних людей. Наслідком цього вони є виставлені на боротьбу з тими, що йдуть в противну сторону і з якими стрічаються. Цих зустрічів, чи зударів не можна уникнути, отже це не означає і не вказує на зовнішний спокій, лиш зовнішнє тертя, на боротьбу; однак ця зовнішна боротьба може означати внутрішний мир і радість, тому що тут с зрозуміння, що Бог признає і одобрює наше поступовання.

Світові цілі і стремління, і методи не завжди с погані і несправедливі, але навіть його найбільш шляхотні стремління і цілі є загально противні до тих з Нов. Створіння, тому що світ поступає під впливом людської мудрости, а Нове Створіння має мудрість з гори. Людська мудрість має своє поняття про релігію, вважаючи її як засіб держати злих людей під контролею. Він має своє поняття про моральність, доброту, віру, надію і любов – він не може розуміти відмінного становища Нов.Створіння, і є схильний вважати його погляд, як скрайний і немудрий, не розуміючи Божого плану, не оцінючи з Божої точки погляду марноти теперішнього життя, в порівнанню до майбутнього життя. Людська мудрість теж не розуміє і не оцінює того, що усе людске старання відносно дійсного людського піднесення, є дуже незначним, коли його протиставити і порівняти з величавим влаштуванням, яке Бог приготовив, і яке буде виявлене і успішно діяти в Царстві, так скоро, як тільки праця цього віку буде закінчена – як скоро вибрана Церква стане випробувана, признана і прославлена.

Тому Нове Створіння не повинно бути здивоване, якщо світ його ненавидить – навіть морально і релігійно успосіблені люди в світі. І ця ненавість і опозиція світу, які часом є пов’язані з такими неприємностями, і пробами вірности і терпеливосте, мають бути принимані з тихістю, бо ми маємо пам’ятати, що світ ще є дальше засліплений “богом цього світу” і не бачить “великих і дорогоцінних річей”,”глибоких річей Духа”, в світлі якого лиш ми, з ласки Божої, є в змозі вважати всі речі – страти, труднощі, проби тощо – як “речі неважні, малоцінні” щоб тільки здобути чудові речі, обіцяні в Слові Божім. Піддатися духові світу, дозволити, щоб його почування мало верх над нами задля його ^ миру, було б доказом, що ми менше цінимо Господа, Його правду і привілей служити Йому. Наслідок того був би такий, що, наколи ми не стратимо всього, вертаючись зовсім до світу, то ми напевно стратимо нагороду і матимемо участь у великій громаді І вийти з великого горя до нищого місця в зв’язку з майбутньою славою.

Апостол виразно напоминає “Не любіть світу, ні того, що в світі. Коли хто любить світ, нема любови Отцівської в ньому” (ІЙоана 2:15). Тому ми повинні бути на осторозі проти яких-небудь познак симпатії, чи сполуки з духом світу. Це не означає, що ми не маємо мати симпатії до наших приятелів, яких ми називаємо світовими – щоб ми були зовсім байдужі для їх інтересів і т.п., але це означає, що маємо віддавати кожному те, що йому належиться, честь, кому честь належиться, заплату, кому заплата належиться, симпатію, для кого симпатія є властитвою, однак ми маємо розрізнити між нашими приятелями і ближними, які ще є дальше під впливом противника і духом світським, або успосібленням, яке ними керує і їх обманює.

Отже ми не можемо симпатизувати з жодними теперішними інституціями, які є основані на самолюбстві, і в більшій або меншій мірі є в опозиції до Божого Права, до Золотого Права. Часом може бути так, що це буде конечним провадити наші справи по лінії переважаючого самолюбства в світі, але серця наші повинні завжди бути звернені в такий напрям, в якому ми не будемо в симпатії з самолюбними принципами злого, але будемо тужити за пануванням Золотого Права вповні і в усіх справах життя, і так далеко як можливо, застосовувати це право в наших зносинах з світом.

Це не є нашим завданням тепер перемінити світ і зреволюціонізувати суспільство і його методи. Цю величезну працю Господь полишив для себе, і юна буде вповні виконана в цьому “великому дні”, який скоро приближується. В міжчасі Господній народ, під керівництвом Його Слова – хоча в світі і з конечности мусить мати до діла з його справами та звичаями – не має любити, ні симпатизувати з ними. Противно, він має зрозуміти, що для того, щоб держатись близько Господа і ворога нового СТВОРІННЯ бути в симпатії, бути в згоді, з принципами Його справедливосте, то це з конечністю буде вказувати на таку саму опозицію, яку Бог має до всякої форми та міри неправди і несправедливосте, невірносте, беззаконня – в церквах, в державі, в фінансах, в політиці і в суспільних звичаях та практиках.

Бачучи більш виразно, ми думаємо, що деякі пішли задалеко в осуджуванню теперішних інституцій, і це в такий невластивий спосіб, якого ні Господь, ні Апостоли не дораджували, не похвалювали і не показали на прикладах в їх словах чи ділах. Ми повинні пам’ятати, що світ в загальному живе після такого взору, якого оцінює і вважає за найвищий, і що вишукування хиб, яких ні світ, ні ми не можемо направити, є чимсь гіршим чим тільки марнованням часу, тому що це спричинює незадоволення, знеохочення, відразу і інші небажані наслідки. Йоан Хреститель дав добру пораду по цій лінії, коли один римський воїн запитав його щодо правильного поступовання в життю, він сказав: “Нікому кривди не чиніть (не переступайте закону та регул, які ви повинні заховувати у вашій поведенці з іншими) , ані не оскаржуйте фальшиво та будьте задоволені з вашої платні” (Луки 3:14). Спричинюватись до того, щоб робити людей незадоволеними з теперішнього стану та обставин, є дуже немудрим. Противно, вплив, дух, схильність Нов. Створіння повинні завжди бути до миру, і якщо ми не можемо хвалити теперішних інституцій, то також ми не повинні особливо їх засуджувати.

В таких справах ми повинні йти за прикладом Архангела Михаїла, Який не видав проти сатани докоряючого осуду, лиш сказав: “Нехай Господь докорить тобі” (Юди 9) – у Його властивім часі і у властивий спосіб. Розуміючи, що Господь осудить теперішні інституції, установи і організації в свойому властивому часі і в свій спосіб, ми можемо сказати собі разом з Апостолом: “Будьте терпеливі, брати, аж до Господнього приходу ..і скріпіть свої серця, бо Господній прихід близький” (Якова 5:7,8) – вже не задовго буде встановлене Його Царство, в якому усе зло, і беззаконня, і несправедливість будуть усунеш. Агітація в цих справах наперед не буде корисною ні для агітаторів, ні для загалу, та ще гірше, бо може принести шкоду і побуджувати до невдоволення. Між дітьми цього світу буде много таких агітаторів, коли на це прийде властивий час. (ця стаття була писана на початку цього століття, і ми бачимо як це справдилось і дальше справджується). В міжчасі усі члени Нов. Створіння будуть проявляти мудрість, як будуть уникати таких питань, які збуджують колотнечу і суперечку, головно між Божим народом і такими, які “мають вуха до слухання” до глибших річей Божого плану. Вони радше повинні дати при властивій оказії пояснення про те, що Писання називає “час горя”, через який Царство буде встановлене.

Нове Створіння, Царське Священство, має особливу працю і завдання, зовсім відрубну від світу та усіх його агітаційних елементів, їхньою працею, або завданням в теперішнім часі, як це вже було показане, є трубіти срібною трубою – проголошувати правду про Божий план для таких, що мають вуха до слухання, які не є засліплені і заглушені оманами противника, їх місія, їх праця є головно між Божим народом, закінчуючи діло цього віку Євангелії, збираючи пшеницю у клуню”.- Мат. 13:37-43.

В іншому образі теперішна чинність Церкви є показана в Невісті (Наречена), яка приготовляє себе до весілля. (2Кор. 11:2; Об’яв. 19:7) 3 таким важним покликом, що потягає кожну хвилю їх часу, кожну частину їх впливу, їх засобів і т.п., Нові Створіння не мають любити світу, ані не старатися закріплювати його інституцій, заведень тощо, і не повинні сподіватись і ждати, щоб Господь тепер перемінив цей злий світ на “світ, що має бути”, де “праведність перебуває”.- Жид.2:5; 2Пет.З:13.

ВЕЛИКИЙ ПРОТИВНИК САТАНА

Апостол пише- “Ваш противник, диявол”, немов би хотів, щоб ми розуміли, що ми маємо багато більше з чим боротись, чим з самими слабостями, або немочами нашого тіла і недосконалостями інших людей. Він хоче, щоб ми зрозуміли, що ми маємо хитрого “підступного” ворога, а ним є сатана і що ми мусимо держатись близько нашого Пастиря, якщо маємо бути охоронені або визволені з його спокус і сили Злого. Завважмо деякі з многих цитат Св. Письма, які відносяться до цього противника, існування якого много тепер заперечує:

“Пильнуйте, бо противник ваш, диявол, як лев ревучий, ходить, шукаючи кого б пожерти”.- 2Петра 5:8.

“Тоді повів Ісуса Дух у пустиню, щоб диявол спокушував його”.- Мат.4:1.

“Тоді скаже тим, що ліворуч, Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові і його ангелам”.- Мат.25:41.

“Ті, що край дороги, це ті що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували і не спаслися”.- Луки 8:12.

“Ви від отця диявола і пожадливості отця вашого хочете чинити. Він був душогубець від початку, і в правді не встояв, бо нема правди в ньому. Коли він говорить брехню, то від себе говорить, бо він є брехун і батько брехні”- Йоана 8:44.

“Підчас же вечері, коли диявол уже^був поклав у серце Юди Іскріотського, щоб зрадити Його”.- Йоана 13:2.

“І не давайте місця дияволові.”- Ефес.4:27.

“Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли стояти проти хитрощів диявола”.- Ефес.6:11.

“щоб не потрапив під дияволів осуд …щоб не опинився у ганьбі та у диявольських тенетах”.- 1Тим.З:6,7.

“і виплуталися з тенет диявола, який зловив їх для чинення своєї волі”.- 2Тим.З:26.

“щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, тобто – диявола”.- Жид.2:14.

“Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас”.- Яків 4:7.

“Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола… з того виявляються діти Божі і діти дияволові: кожний хто не чинить праведности, той не від Бога, ані той, хто не любить брата свого”.- Шоана 3:8,10.

“Коли Архангел Михаїл змагався з дияволом і сперечався з ним про тіло Мойсея, не наважився винести проти нього зневажливого суду, а сказав: Нехай Господь докорить тобі”.- Юди 9.

“Диявол вкидатиме декого з вас у в’язницю”.- Об’яв. 2″10.

“І скинений був додолу змій великий, вуж вікодавний, званий диявол і сатана, який зводить увесй світ; він був скинений на землю і його ангели були скинені з ним”.- Об’яв.12:9.

“І схопив він змія, вужа вікодавнього, який с диявол і сатана, і зв’язав його на тисячу років .. щоб він більше не зводив народи, аж поки не скінчиться тисяча років”.-Об’яв. 20:2,3.

“А диявола, що зводив їх було вкинено в озеро вогняне „ це є друга смерть”.- Об’яв. 20:10,14.

“Тепер світові цьому суд, тепер буде вигнаний геть князь цього світу”.- Йоана 12:31.

“Багато з вами вже не буду говорити, бо надходить князь світу цього, але в мені він не має нічого”.- Йоана 14:30.

“Коли він прийде, то докорить світові за гріх .. за суд, бо князь світу цього засуджений”.- Йоана 16:8,11.

“в яких ви колись ходили за звичаєм світу цього, згідно з волею князя влади повітря, духа, що діє тепер в синах непокору”.- Ефес.- 2:2.

“Коли ж і закрита Євангелія наша, то закрита вона для тих, що гинуть, яким бог віку цього осліпив розум, для невіруючих, щоб не засяяло їм світло Євангелії слави Христа, Який е образ Бога.”- 2Кор.4:3,4.

“Та фарисеі, почувши це, казали:Він виганяє бісів (демонів) не інакше, як тільки Вельзевулом, князем

бісовським. А Ісус сказав: Коли сатана сатану виганяє, то розділився він сам у собі. Як же тоді устоїть його царство?’.- Мат.12:24-26.

“Як же це ти впав з неба, ти блискучий сину зірниці (Люцифер)”.- Ісая 14:12.

“І не дивно, бо сам сатана перемінюєсь в ангела світла”.- 2Кор.11:14.

“Господь уб’є духом своїх уст беззаконника, якого поява, згідно з діянням сатани, буде з усякою силою та ознаками й оманливими чудами, і з усяким підступом неправедности для тих, що гинуть.”- 2 Сол.2:9,10.

“Щоб не подужав сатана, бо відомі нам задуми його”.-2Кор.2:11.

“Бо наша боротьба не проти тіла і крови, а проти князівств, і проти влади, і проти правителів темряви світу цього – проти небесних духів злоби.”- Ефес.6:12.

“Ми знаємо, що кожен, хто народився (сплоджений духом) від Бога, не грішить. Але народжений від Бога береже себе, і лукавий не доторкається його. Ми знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ у лихому”.- Шоана 5:18,19.

“Та ось одного дня прийшли сини Божі.^щоб стати перед Господом. Прийшов і сатана між ними.”- Йова 1:6.

“Він мені показав первосвященика Ісуса що стояв перед Ангелом Господнім, і Сатану, що стояв праворуч від нього, щоб його винувати. Ангел Господній сказав до Сатани, Нехай Господь загрозить тобі, Сатано! Нехай Господь загрозить тобі, що вибрав Єрусалим”.- Захарії 3:1,2.

“Він же сказав до них, Бачив я сатану, що наче блискавка, падав з неба”.- Луки 10:18.

“На це бо я з’явився тобі .. щоб відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога живого”.- Діян.26:16,18.

“Бог же миру незабаром розторощить сатану під вашими ногами”.- Рим.16:20.

“видати такого сатані на погибель тіла, щоб спасся дух в день Господній”.- 1Кор.5:5.

“Я хочу, щоб не давати противникові жодної причини до лихословства, бо деякі вже звернули слідом за сатаною”.- ІТим. 5:14,15.

Коли наш Господь сказав, Геть від мене сатано, і дальше, коли він сказав до Петра, Геть від мене, сатано, ти спокушуеш мене, бо ти думаєш не про Боже, а про людське, (Мат.4:10; 16:23), то це означало, що хто є в опозиції до Бога, то він буде і в опозиції до тих всіх, які с в приязні з Богом. Заява Ап. Петра, що сатана ходить як “лев ревучий, шукаючи кого б пожерти” здається показує, що він не є тільки “ваш (Церкви) противник”, але противник цілого світу. Про це запевнює нас наш Господь – Йоана 12:31; 14:30; 16:11.

Дальше, заява нашого Господа, що сатана є великий противник не тільки Бога, але й людства, не є якоюсь видумкою, лиш простою і дійсною правдою. Він є нашим противником в тому значенню, в якому наше тіло і світ не є нашими противниками. Наше власне тіло противиться Нов. Створінню не з причини гіркости, чи ненависти, не з тим наміром, щоб зробити нам дочасну чи вічну шкоду, зовсім ні – бажання упавшого людського тіла йдуть в тому напрямку, який противиться найкращим інтересам Нов. Створіння і надіям, до яких воно стало сплоджене. Опозиція від світу не є злобною, вона є також спричинена самолюбством, тому що світ бачить речі в іншім світлі і має самолюбні цілі і бажання. Сатана сам є інтелігентним, добровільним змовником і плановиком, який вживає надлюську інтелігенцію і, так далеко як йому дозволено, вживає теж надлюдську силу, щоб заманити наше упавше тіло через побуджування в ньому низьких розбещених пожадливостей, пристрастей тощо, і який вживає часто як своє несвідоме знаряддя світових людей, щоб вони противились правді і справедливості, і тим, які є в Правді.

ВІН БУВ БРЕХУН І ДУШОГУБ З ПОЧАТКУ

Надхнені записи Божого Слова виразно і постійно підтверджують, що сатана почав бунт проти Божого Закону і звів наших перших родичів до непослуху, а це через свою амбіцію, щоб мати силу і власть; і що від часу упадку чоловіка цей самий сатана є невблаганий противник Бога, правди і праведности. Він не тільки зловив в пастку людство, але дальше противиться великому планови Примирення, який Бог начеркнув і виконює через Христа. На основі записів Писання не виглядає, щоб сатана мав якихсь симпатиків чи спільних змовників між Ангелами в часі, коли збунтувався проти Бога і коли намагався встановити своє власне панування, або володіння на землі, беручи собі за своїх підданих останнє створіння Боже – людство. Так як є певним, що сам сатана був частиною загальної Божої творчости, так напевно можем знати, що він був створений досконалим і праведним, на образ і подобу Бога, тому що всі діла Божі є досконалі (Ефес.3:9; 5Мойс.32:4) Бог мас лиш оден рівень праведности, справедливости, досконалости і Він Сам є цим рівнем, або стандартом.

Але бути створеним досконалим і тривати в цій досконалості, це дві відмінні речі. Богу не уподобалось створювати свої інтелігентні істоти на взір машин, нездібних до зміни мотивів, бажань і поступовання, нездібних до вибирання і рішення, що має робити. Противно, Йому уподобалось створити усі морально інтелігентні свої створіння на свою вподобу і образ, даючи їм досконалу свободу наслідувати те, що є правильне, правдиве, чисте, добре, згідно за Його власним прикладом; але також з силою змінити своє поступовання в тому відношенню, і статись бунтівниками, переступниками Його Права і праведности. Однак Бог забезпечив ці справи в цей спосіб, що мас в своїх руках силу вічного життя, так що Він має повну контролю на усіма справами і може знищити якенебудь створіння, якщо вони відмовляться визнавати, слухати і коритись Його справедливим вимогам. Він сказав, що таких знищить, зробить неіснуючими, так як би їх не було; Він дозволить ^лиш таким мати вічне життя, яких серця будуть в згоді з Його вимогами. Між Ангелами вищого стану (до яких сатана з початку належав) від початку існували, і тепер існують, різні степені, однак всі є під цим правом любови, і всі працювали і діяли в згоді і в приязні, і в послусі для Бога правдоподібно віками. Доброта, любов, милість, і послух для вимог Небесного Отця, були через довгі віки їх одинокими досвідами. Але у властивому часі інша риса Божого плану почала розвиватися. Чоловік став сотворений, який був іншої природи, дещо нищої від Ангельської, земної, а не духової. В додатку чоловік мав інший дім – землю – і родинну організацію, і тут були чоловік і жінка, які мали силу розмножуватись. У всім тім вони різнились від Ангелів, між якими немає статевих різниць і які не можуть розмножуватись. Безсумніву, що це останнє Боже створіння було дивним в очах усіх Ангельських сил, над чим вони напевно багато думали.

Тоді в одному з між найвищих Ангелів зродилась самолюбна і зла думка, а саме, чи не можна б тепер використати нагоду і в якийсь спосіб зайняти цю новостворену пару під свою контролю, відлучити їх від Бога, і тоді через них заложити особливе царство, або володіння для себе, в якому він би був богом або володарем, привлащуючи собі пошану і славу Бога Єгови, коли йде про людство і землю. Власне намагання впровадити в чин ці злочинні амбіції дало йому це ім’я сатана – противник Божий. Сатана не думав і не сподівася привласнити собі Боже володіння над Ангелами. Така спроба була б безглуздям, тому що всі Ангели були в близькій сполуці з Богом і знали сатану як одного з них. Тому вони не думали б статись його слугами, чи підданими, бо вони були вповні задоволені з милого, і справедливого, і мудрого правління Всемогучого Бога.

Ці амбітні і самолюбні плани замешкали в серці сатани, як він почав неправильно думати і припускати, що Бог Єгова у всій своій чинності лиш перепроваджував свої самолюбні і амбітні задуми. Воно все так є, що зле серце є готове скоро приписувати зло іншим, хоча вони є добрі, благородні і чисті. Без сумніву, що сатана оправдував своє власне поступовання з початку через роздумування і мильне заключення, що Бог, створюючи людей на нищому поземі від духових істот, Ангелів, керувався поганими самолюбними мотивами, і що ограничення їх до землі, яка стає тепер їх помешканням, було для того, щоб їх зробити невільниками. Дозволивши раз, щоб така погана, завидна і бунтівнича думка увійшла до його серця, то відтоді це було лиш питанням часу, коли це зло розвинеться більше і проявиться в ділі як відкритий гріх, в опозиції до Божого розпорядження і Його постанов.

Є також можливим, що він думав, що стає в обороні правди, коли наблизився до матері Еви і підсунув її думку, що наказ Божий є за гострий, (що вони помруть), що Бог не хоче, щоб вони мали ширше знання справ і хоче ограничити їх свободу. Він навіть сказав тоді Еві, в що можливо сам вірив, що Бог ошукав їх, коли сказав, що коли будуть їсти овоч з забороненого дерева то помруть. Сатана ніколи не бачив смерти між Божими створіннями, створеними на образ і подобіє Боже. І тому в його перекрученім умі він не тільки приписував Богу, що Він мав погані заміри в зв’язку з створенням чоловіка, але також вважав, що Він навмисне говорив їм неправду, а це тому щоб держати їх в незнанню і мати над ними деспотичний авторитет.

Злі підшепти скоро принесли злі наслідки. Ум матері Еви, будучи до цього часу вдячним Богу, ^оцінюючий усе Його добро і блаженства, і який визнавав Його як джерело ласки і правди, і любови, став затрутий думкою, що юна була обдурена, стала ограблена з приналежної свободи, а це все в тій цілі, щоб перешкодити її одержати більше знання, яке властиво їй належалось; що Бог рішив тримати їх в неволі темноти і тому грозив їм смертю, коли не будуть послушні; в міжчасі той, що такі думки підсував її, немов їх приятель, який більше любив їх і дбав про їх вільність, заповнював її, що споживання заказаного овочу не тільки не спровадить на них смерти, але принесе їм більше знання, більше вільности і сили. Ця отруя скоро діяла, і в серцю Еви стало розбуджене самолюбство і цікавість, яка ніколи перед тим не мала такого почуття, тому що скорше перед тим ніхто не підсував її подібних думок.

Очевидно, що становище, яке сатана зайняв у цій справі, відлучило його від Господа. Він за всяку ціну старався запанувати над люством, щоб йому люди служили і щоб установити своє царство. Можливо, що думав, що він звільнює людство з під Божого деспотизму. Коли побачив наслідки цього переступу – що людська пара стала вигнана з Едену і відлучена від життєдайних дерев, і що вони постепенно почали тратити сили і вмирати, то він безсумніву був тим розчарований, так як і матір Ева. Нам є сказано, що Адам не був зведжений, він знав чого сподіватись і яким буде наслідок непослуху. Його участь в переступі була добровільним чином, що так скажемо, самогубством. Розуміючи, що його жінка мусить померти і думаючи, що вся його особиста радість зникне (бо буде дуже самітний), він постановив вмерти з нею. Коли б він розумів краще Божий характер, так як цей характер став об’явлений через Божу діяльність в зв’язку з Примиренням, він безсумніву мав би більше довір’я в Бога, що Він допоможе йому у його труднощах і був би послушний Богу за всяку ціну.

Але повернім до сатани: Він, вибравши злу дорогу, кожний крок його поступовання ставався гіршим і відводив його щораз дальше від всіх принципів правди і справедливости, так що коли його перша брехня “ніколи не помрете”,могла бути висказана з певним добрим наміром, однак від тоді, і тепер сатана старається всіма способами піддержати цю брехню, і зводить народи, і говорить, що смерть не існує, і що коли люди вмирають то вони стаються більше живими, чим були скорше. Це є ця стара брехня “Ніколи не помрете”, пристосована до теперішних різних обставин. Ніхто так добре не знає тепер про дійсність смерти, що тепер панує над людством, як сатана. І він також добре знає, що коли б людство ясно і виразно розуміло справу гріха, його кару і Викуп, і що наслідком цього буде реституція, то вплив цього знання, цієї Правди, притягнув би людство до справедливого, але милосерного їх Творця.

Але це є тим, до чого сатана стараєтьса не допустити. Тому він намагається осліпитти людські уиіл відносно правдивого Божого характеру і Його плану, Його заміру, і місто того наповнити їх уми ложними думками та поняттями про Бога та Його план. Замість, щоб люди розуміли смерть і різні болі та терпіння, які йдуть разом з нею, – так як умові хвороби, моральний і фізичний занепад людей, – що це є наслідком непослуху для Бога, наслідком послухання його брехні, сатана дальше старається переконати (і це у великій мірі йому вдалось), що наш Бог, Який називає себе втіленням правди, справедливости і любови, створив більшість людей з несправедливими і нелюблячими намірами, що Він замірив і призначив в свойому серцю ще перед сотворенням чоловіка, що тисячі міліонів людей підуть на вічні муки, і що “мале стадо” буде взяте до слави в небі, як приклад, що Він має силу і власть зробити це для всіх, коли б був так мило настроєний супроти людей. В такий спосіб і при помочі багатьох інших ложних наук та оман, цей противнк напротягу шість тисяч літ ошукував і перекручував^ думання людей, відвертаючи людські серця від Бога і Його післанництва Правди. Апостол це потверджує і пояснює, що “бог віку цього осліпив невіруючим розум, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, Який є образом Бога” – щоб світло не освітило їх і не усунуло темряви іґноранції і ложного розуміння, і не дало їм змоги побачити дійсного характеру і славного плану Небесного Отця.- 2Кор.4:4.

Усюди, куди проникає світло Божого об’явлення (не тільки сама Біблія, але також дух правди), то це в більшім або меншім ступені загрожує темноті сатанського блуду. Правда е тисячі разів мудрішою, більш логічною , чим блуд сатани і скоро перемогла б його, коли б не його хитра, і підступна тактика, якою він постійно змінює сцену і образи, і приносить нові омани, щоб піддержати свою стару брехню, і “щоб, коли можна, звести навіть вибраних”. Одним з перших і одним з найбільш успішним його старанням, щоб заперечити правді і представити свої блуди так, щоб вони виглядали властивими і похвальними, був розвиток системи Антихриста, Папства. Через нього він проявляв великий вплив на світ, так що через світло нашого дня і через звільнення себе від цієї поганої системи, людство, споглядаючи взад до часу його розвиту і панування, називає цей період “темними віками” – темними задля несправедливости, пересудів, великого і страшного переслідування головно тих, які старались служити Богу згідно з своїм сумлінням; наскільки такі мали більше правди і обстоювали її, тим більше їх гонили. Такою сатанською була ця система і її методи і поступовання, і так вповні вона представляла сатанську силу і чудеса, що вона є символічно описана Господом так, немов це був сам сатана. Вона була в найвищім цього слова значенню, його представником, хотяй претендувала, що юна була Божим представником.

Через пророцтва ми бачимо ці мішані і переплутувані описи та обвинувачування, між сатаною та його найголовнішим представником між освіченим народом. Наприклад, після опису зломання сили Вавилону, і неволі природнього Ізраїля, а що більш особливо відноситься до зневолення духового Ізраїля через містичний Вавилон, пророк йде дальше і описує те, що головно пасує до поступовання сатани, і в другім значенню стосується до зросту і упадку Вавилону, а ще в іншому значенню до зросту і упадку містичного Вавилону, кажучи:—

“Як же ти спав з неба, о сину зірниці, ясна зоре, ти розбився о землю, погромнику людей! Ти ж сказав був у серці своім: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю свій престол, і сяду я на горі збору, на кінцях північних, підіймусь понад гори хмар, зроблюсь подібний Всевишньому. Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу. Ті, що на тебе будуть дивитись, будуть приглядатись до тебе, звернуть увагу на тебе “Чи то той чоловік, що стрясав землею, що хитав царствами, що обертав світ у пустиню, що міста руйнував, що в’язнів не пускав до дому.”- Ісая 14:12-17.

Як правдою було, що Вавилон вельми вивищився понад усі царства цього ж світу, то це також було правдою, що Папство, Антихрист, вивищився як царство понад народи землі і старався панувати над ними залізною палицею, претендуючи, що до того він дістав авторитет від Христа. І як один став знищений, то тим білше остаточне знищення прийде і на Вавилон, Матір Блудниць, так як великий камінь вкинений до моря, щоб не повстав більше. Але як амбіція таких, щоб панувати над іншими, була велика, то амбіція сатани була ще більша, чим яких-небудь Божих створінь, щоб мати своє царство і своїх підданих – царство подібне до царства Бога Єгови – над землею, так як Боже володіння є над небом. Але це також впаде і сам сатана буде насамперед зв’язаний на тисячу літ підчас Христового Царства, в якому прокляття смерти буде знесене і пічнеться благословення народів. Нам Писання виразно показує, що сатана остаточно буде знищений разом з його ангелами – його післанниками, які йшли за ним- Мат.25:41; Жид.2:14; Об’яв.2(НО.

СПІЛЬНИКИ САТАНИ В ЗЛМ – СИЛИ ДЕМОНІВ

Як ми вже бачили, згідно з Біблійними записами, Сатана не мав спільників в своїм бунті на початку. Противно, можемо розуміти, що всі святі Ангели були в повній згоді з Божими постановами і Його володінням і що деякі з них дістали повеління опікуватись упавшим людством, помагати їм і здержувати їх від більшого упадку, і якщо було б можливим, назад привертати їх до згоди з Богом. Це було перед потопом, який наступив за днів Ноя. Це був перший досвід Ангелів з гріхом, непослухом для Бога і моральним відхиленням. Для них це сталось пробою, тому що тут виникли можливості вступити на невластиву дорогу, противну для Божої волі. Це натякало на насолоду і приємності наслідком такого відмінного поступовання, і через те це сталось пробою їх лояльности і послуху для Бога. Писання виразно повідомляє нас, що під цією пробою деякі з Ангелів, які перед тим були святі і послушні, стались переступниками, впали і стали занечищені гріхом. Обидва Апостоли, Петро і Юда, говорять про тих “Ангелів, які не задержали свого першого стану”, і яким через те Бог ограничив свободу “зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня”, у цьому великому дні буде розглянено їх справу вповні.-2Пет.2:4; Юди 6.

Відлучені від святих Ангелів, ці упавші ангели є відтоді знані як демони, біси, а сатана ввжається як їх князь, “князь бісів” (Мат.9:24), їх провідник, з яким вони співпрацюють в обманюванню людей. Не маючи зайняття в добрій праці і полишені для свого зла, то це не дивує нас, що в них зло зросло до великої міри і що вони стали вірними співпрацівниками сатани в продовжуванню цієї первої брехні “ти напевно не помреш”. Правдоподібно скоро після потопу, ці упавші ангели, демони, почали зводити людей під виглядом релігії. Будучи в путах темноти, а це значить, що не мали права показуватись людям в тілі (не могли прибирати людське тіло, як це чинили перед потопом), вони скоро знайшли між здеградованими людьми таких, які були раді піддатися як їх знаряддя, або “медія” і вони (демони) діяли через їх тіла, Такі “медії”, або людські проводи порозуміння між демонами і людством, були в старинних часах також називані “чарівники”, “фетиші”, “ворожбити”, “факирі” і “жерці” різних поганських релігій, їхні різні намагання осягн>гги контролю над народом Ізраїля, якого Бог вибрав бути Його народом, Його представником на певний час в світі, є виразно замітні в Св. Письмі, і народ мав остру пересторогу щодо них. Право було встановлене і до певної міри придержуване, проти тих, які стануться середниками (медіями) порозуміння між демонами і Ізраїлем – карою за це була смерть.

Чоловік з природи є образом Бога і як такий, є вільною і незалежною істотою. Ця вільність простягається до його моральної діючої сили, тому говориться, що чоловік має вільну волю. Не грає ролі як багато він міг стратити особистої свободи, або статись слугою других осіб, або своїх пожадливостей, все ж таки його воля є вільною – він має свободу хотіти і вживати свій ум в спосіб який бажає. Якщо він бажає піддати свою волю під волю Господа, то він може це вчинити; коли він хоче піддати під злі впливи, то також може це вчинити; і якщо він хоче стояти осторонь, незалежно від Бога і злих впливів, то може це чинити до такої міри, до якої його фізичні сили і умовий розсудок на це дозволять – але ослаблений упадком і його унаслідженими немочами, його розумовання і його знання, і розум є вельми послаблені, і тому його моральна незалежність є в великій мірі в небеспеці, коли заатакована через “підступних духів і науки бісовські”, бо так Писання подає, що злі впливи будуть діяти по цілому світі. (1Тим.4:1) Тому не є дивно, що ці упавші ангели, демони, цілий час знаходили в кожнім краю різних “медій”. І вони перебирають своїх медій, вибираючи в більшості таких, які мають більші умові здібності, щоб через ці природні якості і здібності могли краще діяти і мати контролю над масами в загальному. Наслідком того пізнаємо, що в поганських краях і між Індіянами ці медії, священики, астрологи, чарівники, чаклуни, некроманти, були людьми мудрими і здібними в тих народах. В модерних часах, в Хритиянстві, ці медії демонів є часто знані через те власне ім’я “медії” так як це є між Спіритуалістами. Це є одно з найбільш властивих назв, або імен, тому що ці, які піддаються тим злим впливам, щоб бути проводами порозуміння з людьми, є лиш медіями, так через слова, як через писання, чи стукання..

Загальною методою і загальним вченням цих медій, цілий час і в усіх країнах, було майже те саме. Вони ложно представляють себе за духів померших осіб, за малим вийнятком, коли вони стають так відважні і признаються, що вони є демонами – як напр. між китайцями. Гляди 1 Кор. 10:20. Кажучи, що вони є духами померших людей, вони виконюють кількократне завдання і це досить успішно:

(1) Вони піддержують оригінальну брехню висказану сатаною в Едені, “Ні, напевно не помрете”.

(2) Через цей блуд вони упереджують уми людей проти Євангелії і всього того, що вона подає, що навчає.

(3) Вони через те хочуть показати, що Божий план, Його постанова, для відкуплення і піднесення з гріхів і смерти, є непослідовною, непотрібною і немудрою. Заперечуючи, що карою за гріх є смерть, але твердячи, що карою за гріхи є вічні муки, їх теорії не тільки знеславлюють Божий характер, представляючи його як втілення несправедливости і жорстокости, але вони також роблять неважною цю підставову науку Біблії про Викуп, тому що навіть розум упавшого чоловіка може зрозуміти, що смерть нашого Господа на Голгофті не могла відкупити людей з вічних мук і що тут не було б зрівноваження між карою а ціною викупу (тому що зрівноваження вимагало б, щоб той, хто платить ціну за кару вічних мук, мусить сам піти на вічні муки).

(4) Це також робить науку про воскресення непотрібною і також немудрою, тому що коли тут нема нікого вмерлого, нікого неживиго, то як може бути воскресення з мертвих? Якщо всі вмираючі стаються більш живими, чим вони були перед тим, і живуть тепер в кращому стані, то що доброго може принести воскресення? і чому воно є виставлене як надія, і це одинока надія для всіх нас в Євангелії?

(5) Це приготовляє дорогу до підневолення блудом.

Між поганами це спричинилось в великій мірі до віддавання пошани помершим і віру в мандрівку душ -що ті, які вмирають в певному часі родяться як інші створіння, так як пси, воли, слоні тощо, і переходять через різні досвіди цих німих звірят, або, як вони є гідні, то переходять на вищий, більш благородний стан життя .

(6) В Християнстві це зло прибрало найгіршу диявольську форму, і блудна наука сталась основою усіх головних блудів і пересудів, якими Християнство є задоволене. Тут не могло б бути науки про вічні муки, коли б не було цієї демонської науки, що померші є живі – що вони можуть терпіти. Тут не було б науки про чистилище, і не було б практики молитися за померших, і не було б платні за богослуження за померших. Отже не було б великої і сильної громади реліїійних провідників, які збагатились через ці блуди і підневолили людей в ярмо своїми блудними науками, які знеславлюють Бога і Його славний характер, і план.

(7) Хоча сила Папства була зломлена у Великій Реформації в шістнадцятому століттю, то однак цей підставовий блуд задержався, научуваний демонами і піддержуваний ними серед різних народів при помочі різних видуманих чудес, ложних доказів тощо. В такий спосіб це було і для Реформаторів корінем усіх труднощів і блудів, з якими деякі деномінації дальше боряться. Це засліпило їх до великої міри, так що не здібні бачити світла Божого Слова, і через те не можуть “зрозуміти з усіма святими, яка ширина, і довжина, і глибина, і височина любови Божої”.- Ефес.3:18.

(8) Пристосовуючись до нових обставин, демони в останніх роках приберають ролю носіїв світла для Церков і хочуть провадити цих всіх, які хочуть пізнати правду. І тут теж виповнюються слова Апостола “Сам бо сатана обертається в ангела світла”.

(9) Спіритизм не показався успішним, щоб заманити більшість Християнських людей. Хоча збаламучені блудною теорією, що їх померші приятелі є дальше живі, Християне на загал немов інстинктовно відчувають, що ці медії (найліпше, яке сатана міг осягнути) не є такими посередниками, яких би Бог призначив, щоб передавати інформації і бути проводом приязні і спільноти між собою і іншими приятелями, про яких вони помилково думають, що є живі і що перебувають близько коло них, хоча їх не можна бачити. Тому противник, позваляючи Спіритистам збирати і зводити стільки, скільки вони зможуть, вважає за конечним запровадити ще більшу спокусу, яка є ще блища до правдивих Християн, під назвою:

ХРИСТИЯНСЬКЕ ЗНАННЯ І ТЕОСОФІЯ

Ці системи притендують , що вони мають пошану для Божого Слова і беруть ім’я Христа марно, тому що вони не вірять в Нього як у Відкупителя, і вони є пасткою для тих Християн, які тепер пробуджуються і шукають за чимсь новим кращим від старих традицій і забобон, якими їх так довго кормлено. Ці нові системи говорять, що вони розбирають правду після модерного знання, але в дійсности вони нехтують правду і дійсне знання під кожним оглядом.

(10) Бачу чи, що реституція, тобто відновлення всього, є частиною Божого плану, що буде виповнюватись в недалекій майбутності, Противник намагається відвернути людську увагу від пради і Божого плану через умове оздоровлювання, через Християнське Знання Теософістів і ясновидців. Ці звідничі і фальшиві вірування, хотяй заперечують підставову науку Писання про Викуп, є для нас великим доказом, що диявольська обманчива наука вже минає, слабне і гине, як це можуть помічувати інтелігентні люди. Світло Тисячолітнього світанку освічує постепенно цілий світ людства і великий оборонець блуду є близько свого кінця. Дякувати Богу, що він незадовго буде зв’язаний і не зможе зводити народи через тисячу літ Христового Царства, в якому світло знання Божого наповнить цілу землю, так як води наповняють море.

Коли споглянемо на поган, то бачимо виразно цю жахливу і погану працю цих демонів, які накинули цим людям пута неволі, виконуючи чудеса і різні надприродні діла через своїх людських посередників, як напр. через факірів в Індії і “чорну магію”, яку широко практикували по цілім світі в минулих темних віках. Св. Письмо показує нам, який ефект має Євангелія на ці диявольські діла і показує, що світло Божої правди є “світлом світу”, яке само буде могло розігнати темноту противника. Завважмо яка була боротьба між світлом і темнотою, підчас одного випадку Ап. Павла, як він подорожував по Азії і по Европі, несучи світло Євангелії для людей. Є сказано, що “І багато з тих, що увірували, приходили, визнаваючи і виявляючи вчинки свої. І багато з тих, що займалися чарівництвом, позносили книги свої і попалили їх перед усіма. І злічили ціну їх, і вийшло на п’ятдесять тисяч срібняків, Так могутню росло Слово Боже і зміцнялось”.- Діян.19:18-20.

Апостоли постійно боролись з тими злими духами, які часом намагались противитись Євангелії, але в загальному розуміли, що вони не можуть протистояти вищій духовій силі, яка діяла через Апостолів. Читаємо, що при одній оказії злий дух шукав зполуки з Євангелісю і примусив свого медія йти за Апостолом і тими, що були з ним, і голосити “Ці люди, це слуги Бога Всевишнього, які звіщають нам дорогу спасення”. Але чи це було спробою з’єднувати Євангелію з демонізмом і також медіями, чи хитрошами сатани, щоб цим збурити народ і зробити замішання і звернути людей проти Апостола і інших з ним, ми цього не знаєм. В кожному разі одне тут є ясним, що Апостол розпізнав “медія”, не медія померших, але медія демона, упавшого ангела. Апостол, обернувшись, сказав “Наказую тобі в ім’я Ісуса Христа, вийди з неї”, і в цій хвилині злий дух вийшов з дівчини.- Діян.16:16-19; Якова 2:19.

Подібно за часів місії нашого Господа, ці злі духи знаходили много осіб між жидами, які радо приймали їх і знані були як “бісноваті”. Коли така особа була опутана многими демонами, а що часто траплялось, то ця особа майже стратила контролю над собою. Його слова, думки і чини були контрольовані багатьма цими злими духами і його поведінка була часом подібна до божевілля. Багато опанованих демонами були оздоровлені нашим Господом, так Ним самим як і тими, яких Він післав проповідувати Царство Боже. Цікавий запис про вигнання злих духів знаходимо в Луки 4:34-37; Мат.8:28-38, де демони, не тільки не старались заперечу вати ^ ким вони є, коли говорили до Господа, але признали Його вищу силу над ними і що вони сподіються суду в майбутності.

“НАША БОРОТЬБА НЕ ПРОТИ ТІЛА І КРОВИ”

На основі повищих слів бачимо, що сам сатана і демони, його спільники злого, є в дійсності великою силою в людстві і над людством, яка противиться Богу і противиться планові Примирення, який Бог начеркнув і який почав ^виповнюватись від першого приходу нашого Господа і Його смерти, яка сталась ціною викупу за грішників. Лиш з тої точки погляду можемо добре розуміти значення слів Апостола, “Бо наша боротьба не проти тіла і крови, а проти князівств, і проти влади і проти правителів темряви світу цього – проти піднебесних духів злоби” (Ефес.6:12) І бачучи, що упавший чоловік не е здібний боронити себе проти хитрощів сатани, що нарід Божий може втекти від його махінацій в міру як його серця будуть віддані для Господа і послушні для Його Слова – тому що Він для таких подасть особливу допомогу і визволення з злого, яке, коли б не було цієї особливої допомоги, звело б самих вибраних – перед нами виринає питання: Чому Бог дозволяє цьому великому противникові так облягти тими звідничими блудами, ложними доктринами, і навіть до певної міри такими чудесними ділами, що піддержують ці блудні науки?

Одинокою задовільняючою відповіддю на це питання, яка може бути знайдена в Біблії, є, що Бог в теперішнім часі не шукає примирення цілого світу, не пробує привести цілого людства до згоди з собою, але, противно, лиш вибирає з поміж відкупленого роду передбачене мале стадо, Нове Створіння, яке запевнить собі свій поклик і вибір через Боже провидіння, стаючись в серцю відбиткою Його дорого Сина, їх Відкупителя, їх Господа, їх Жениха. Досвіди світу під цими оманами противника будуть вповні виявлені підчас віку Тисячоліття. Тоді усі будуть бачити і вповні розуміти як зрадливими і затуманюючими були ці впливи, що були від духа злого, а не Духа Божого, не духа Правди. Тоді всі пізнають як далеко вони були вплутані в тенета диявола, який зловив їх для чинення його волі. (2Тим.2:26), як вельми вони були засліплені, через бога цього світу відносно прадивого світла Божого характеру, що просвічує через Христа, (2Кор.4:4); вони навчуться кілька важних лекцій: (1) Що Бог є дійсний приятель усього створіння і що Його права є для їх добра і щастя, (2) Що вони пізнали підступний характер зла, показаний на сатані і в упавших ангелах, і у їх власних життєвих досвідах. (3) Вони пізнали, що не можуть вповні довіряти свому власному судови (думанню), і що з ограниченим людським знанням є можливим принимати темноту за світло, і світло за темноту – що зло може виглядати як добро, а добро як зло. Ця лекція буде цінною і важною на віки, так що все людство навчиться більш вповні сполягати на Божу мудрість, доброту і силу.

УСЛУГА ЗЛОГО

В міжчасі ці помилки і забобони між людьми служуть на те, щоб тримати їх у неволі, в той час, коли вони не були б здібні вживати правильно свободи, тому що лиш досконалий чоловік, ті, що мають повний образ Божий і які є ним керовані, є відповідно приготовані для панування над собою і вживання своєї свободи. Також в міжчасі ці противності сатани і його спільників в злім, і опозиція світу витворена через ці помилки і омани, є спрямована проти правди і тих, що стались її слугами, і це в такій мірі як вони є вірні для правди і енергійні в її службі. Це був наш Господь, найбільше вірний слуга живиго Бога, Який сказав до тих, що мали йти в Його сліди “Коли вас світ ненавидить, знайте, що мене скорше зненавидів. Коли б ви були з світу, світ любив би своє, але що ви не зо світу, бо я вибрав вас з світу, тому світ ненавидить вас.” (Йоана 15:18,19) Отже, згідно з діянням природнього права, ми мусимо сказати, “Усі, що хочуть побожно жити в Ісусі Христі, будуть переслідувані” (2Тим.З:12). І ці переслідування і опозиції від світу, тіла і диявола, є молотком і долотом, і очищуючим знаряддям Господа, які Він вживає в розвитку Нов. Створіння.

Бог вживає це знаряддя опозиції, яке сам сатана приготовляє, і спричинює, що гнів і опозиція (людей і сатани) буде славити Його, а це в той спосіб, що ці різні досвіди і труднощі Його вибраної Церкви працюють, або приготовляють для нас “безмірну вагу вічної слави”. (2Кор. 4:17) Це є знаряддя, якими живучі каміння великого Божого Храму (Святині) є обтісувані і пристосовувані, очищувані і приготовлювані згідно з планом великого Архитекта – в тій цілі, щоб незабаром через цей живий Храм усі народи землі були благословенні, і стільки, скільки захоче, були припроваджені до едности з Богом. Коли вони (члени духового Храму) зрозуміють, що опозиція людей є головно наслідком їх упавшости і блуду, і сліпоти, що прийшло на них через махінацію великого противника Бога і праведности, то як Божий народ, повинні мати більше симпатії, не тільки до світу в загальному, але також до тих, що є їх противниками і їх переслідують. Замість бажати пімсти для них, вони мають любити своїх ворогів і чинити добро тим, що їх гонять, знаючи те, що вони не розуміють вповні того, що роблять, “вони не знають, що роблять”. Між людьми, які є противниками Примирення, ми пізнаємо, що багато з них в різний спосіб і з різних мотивів співпрацюють з великим противником в опозиції до Бога і постанови Примирення. Коли б ми сказали, що головними з них є власники готелів, ті, що торгують алькоголем, наркомани, фетиші медії, жерці, чарівники тощо, то для деяких могло б виглядати, що це точно так є. Однак з Божої точки погляду, з якої ми бажаємо дивитись, виглядає противно -що ті, які є провідниками ідей, понять в цивілізованім світі і які противляться світлови Правди, хоча з верху ніби її служать, занимають місце великої відповідальности перед Богом, і є набільшими слугами, або земним знаряддям сатани, хоча часто про це не знають. – Діян. 3:17.

Ми маємо надію, що багато з тих, які зіткнулися з Правдою напротягу віку Євангелії, і тепер при кінці цього віку, противились правді з причини принайменше частинної сліпоти, так як Апостол говорить “А тепео брати, я знаю, що через несвідомість учинили ви це, як і начальники ваші” (Діян.3:17). Дивлячись так, ми Можем мати певну міру надії для тих, що стались великими противниками Правди – Еволюціоністи, Теозофісти Спіритисти, Християнське Знання, Романісти і Протестанти. Але наша надія про майбутність є менша для тих, які були вже освічені про ці справи теперішньою Правдою, але, які з причини амбіції, або заздрости, або гордости і бажання бути чимсь, стались противниками праці Господа. Такі звичайно падуть в блуд Універсалістів ставшись сліпими відносно Господньої присутности і навіть відносно Викупу. Це не для нас видавати суд на таких, але ми побоюємся про таких і звертаєм увагу, щ0 до таких можуть стосуватись слова Писання “Неможливо бо тих, що вже раз просвітились, і скоштували небесного дару, і стали учасниками Духа Святого, і скоштували доброго Слова Божого та сил майбутнього віку, а тоді відпали, щоб їх знова відновити покаянням, коли вони вдруге розпинають у собі Сина Божого та зневажають Його” (Жид 6:4-6). Ми маємо знати виповнення цього Писання і не мати спільноти з такими неплідними ділами темноти, але радше зганити їх і відійти від товариства таких, які не поступають згідно з наукою Господа Апостолів, і які не держуться віри “переданої раз святим”, ні її духа; усі такі є по стороні сатани, противники Божі і Його плану, якого Викуп і Примирення е центральною наукою- 2иег.2:21; 2Сол.З.-6; Юди 3.

Розбираючи цей предмет засідок, або обманювання (сатани), добре є пам’ятати про спокуси нашого Господа на пустині, які досить виразно зілюстровують спокуси, під які підпадають Нові Створіння.

ЗАСІДКИ ПРОТИВНИКА

Одною з засідок противника, яка є відповідною для тіла, є твердження, що Нове Створіння повинно бути під такою охороною Господа, що вони повинні мати добрий успіх в їх теперішніх інтересах. Це однак є думання природнього чоловіка і на це немає поперта в Св. Письмі, яке повинно керувати думками Нов. Створіння. Старий ум наполягає, що близьке споріднення через “всиновлення” і його обітниці майбутнього насліддя в Царстві, мусить приносити з собою благословення і охорону, і ласку відносно теперішних справ. Головним аргументом є справа здоровля. Чому наші посвячені тіла мають бути хворі, або зазнавати болю? Бог напевно не посилає хворіб, ні болів, отже вони мусять бути від диявола. Такими є аргументи і якщо вони походять від противника, і коли б ми на них зважали і почали молитись, щоб Бог визволив нас з хворіб, то чи це подобається Богу?

Через різні способи та засоби противник впихає ці ідеї з великою наполегливістю, і в той самий час старається вишукувати потверджуючі відповіді, про які багато не догадується, що те все походить від нього; багато думає, що хвороби між народом Божим є знаком Божої неласки. Деякі думають, що вживання лікарств є доказом браку віри в Бога, що замість того треба лиш молитися, і що природній Ізраїль у таких випадках мав молитися і просити про здоровля, і тому тим більше духовий Ізраїль повинен сполягати на Бога, що Він вилічить їх всі недуги.

Мормони, члени Християнського знання і інші споріднені секти, дуже тепер послуговуються такими аргументами, стараючись звести “навіть вибраних” і відвернути їх увагу від Правди.

Фактом є, що дійсні інтереси Нового Створіння, і їх фізичний стан і інтереси часто противорічать собі. Говорячи про те, Прор. Давид так сказав: “коли я ще не був упокорений, то блукав я”. Нове Створіння, не його смертельне тіло, є прийняте за синів Божих (є усиновлені) і як ми вже знаємо, що умовою нашого прийняття було пожертвування нашого тіла (після того, як воно стало оправдане). Це не було так з тілесним Ізраїлем, якого фізичні благословення і тимчасові ласки зображували обставини і вимоги, які будуть панувати підчас Тисячоліття, коли в Царстві буде володіти позаобразовий Цар- 2Мойс.15:26; ЗМойс.26:3,15; 5Мойс.28:1-14.

Це, противно, є одною з важних частин проб Нового Створіння, так що коли йде про земні речі, вони “мають поступати вірою, а не видінням”, та більше того, мають переносити переслідування, мусять відректись себе самого, мусять» часом бути (виглядати комусь) як обманці, але правдиві, як убогі, та багатьох збагачуючі, як сумні, та завжди веселі, як немудрі, однак мудрі перед Богом. Це до такої міри, що пророчий опис нашого Господа в великій мірі стосується і до тихй які йдуть близько в Його сліди, “ми гадали, що Бог Його побив, принизив”. Пророк говорить “Він був ранений за наші гріхи, за наші провини він був мучений”. Не забуваймо, що наше оздоровлення, або оправдання, попереджувало наше прийняття до членства тіла Христового – як члени Нов. Створіння, і що наше прийняття до цього вищого стану синівства, було на особливих услїв’ях, що ми будемо терпіти з Ним; або, як на іншому місці говориться, “доповнюю на^моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква”.- Ісая 54:4,5; Рим.8:17; Кол.1:24.

Правда наш Господь сам не мав хвороби, тому що Він був досконалий, але помимо того є написано, що “не маєм такого Первосвященика, Який не міг би співчувати немочам нашим” і “Він узяв на себе немочі наші, і поніс недуги наші”, Він ставав слабшим коли “сила виходила з Нього і всіх уздоровлювала”.- Жид.4:15; Мат.8:17; Луки 6:19.

Ми, як підсвященики, мусимо також бути діткнені і припроваджені до симпатії з світом, над якими внедовзі будемо царями і священиками і суддями. Але це не с потрібним і не с можливим для нас видавати в такий самий спосіб наші сили, або брати других людей немочі на себе, бо ми самі маємо певні такого роду досвіди, з причини нашого упадку в гріх; бо по тілу ми були “дітьми гніву, так як інші” і участвуємо з стогнучим створінням в його терпіннях. Наш Господь не видавав своїх життєвих сил на користь Церкви, тому що Церква ще тоді не могла бути розпізнана, аж після того, коли Його жертва стала довершена і представлена перед Отцем і прийнята Ним на нашу користь – не перед П’ятидесятницею. Це не було корисним говорити ученикам Христа про небесні речі, поки не сплинув на них Святий Дух. (Иоана 3:12; 16:13; 1Кор.2:10-12) Тому енергія нашого Господа була видавана головно для висказування різних притч і загадок, які мали бути зрозумілі пізніше при помочі Святого Духа. Ця сила була також вживана на оздоровлювання хворих, щоб тим показати в образі на велике діло, яке буде відбуватись в Його Царстві, в якому і ми матимем участь -відчиняти очі зрозуміння і давати нагоду всім морально помершим почути голос Господа, і навіть тепер почати нове життя. В такий спосіб Апостол говорить, що ми тепер маєм привілей “класти душі за братів”, щоб “доповнювати страждання Христового, за його тіло, за Церкву”.-1ЙоанаЗ:16;

Значення цих слів не можна змінити, і говорити, що складати життя за братів не коштує нас жертвування фізичної сили, і що “страждання Христа” не приносять нам фізичного болю, не є властивим. Умучення нашого Господа, і те, що пізнав наші немочі, противиться такій думці. Тому ми не маємо сподіватись, щоб наші земні інтереси були кращими, чим світу, але досвідчати страти і “терпіти з Ним”. Такі страти і неповодження є виразно зазначені, бо є сказано, що наш Господь “стався бідним” був “погордженим”, для того, щоб збагатити інших; також Апостоли мали подібні пережиття і вони дали нам приклади. Отже чому всі не можуть бачити, що Тимотея “часті слабости” і також Ап. Павла “колючка в тілі” і Епавфродита слабости були фізичними слабостями, подібними до тих, які Господь дозволяє спадати на Його вірних? Правда, вони всі були від диявола, в тому значенні, що він розпочав гріх і що ці хвороби повстали наслідком того, але не в більшій мірі, чим ув’язнення Апостолів, їх різні терпіння, биття і остаточно смерть.

Правдоподібно сатана був прямо обо посередно підбурювачем до тих клопотів, фізичних нещасть, які є між всіма людьми. Однак Апостол не думав про себе, що Бог Його полишив, коли знайшовся в таких прикрих обставинах, але радувався в них, розуміючи, що це є частиною його жертви, яку йому було дозволено складати, частиною його терпінь, які мав привілей переносити задля справи Господа, справи Правди – і чим вони були більші від терпінь інших людей, тим більше він радувався і вважав, що майбутня слава буде тим більшою.

Однак ми мусимо відрізнити між терпіннями за Праведність, а терпіннями за злі діла. Апостол пояснює що багато страждань приходить на нарід з причини, що вони пльоткують і вмішуються в чужі справи, також з причини ненажерства (Фил.3:19) і браку самоконтролі, а це є частиною того зла, що приводить терпіння, якого однак не можна числити, що це є терпіння задля правди і справедливости. Нехай ніхто не радується з таких терпінь, але радше сумує і молиться, і постить, тобто практикує самоконтролю. Але, коли, згідно з його найкращим розумінням, Нове Створіння бачить, що має нагоду через Боже провидіння жертвуватись на користь правди, то нехай це виконює з ревністю і коли це спровадить йому терпіння, яке світові люди можуть вважати як знак необережности то нехай він не соромиться, але хвалить Господа за таке терпіння, радуючись, що Господь узнає нас за “гідних терпіння” для справи Христа.

Дійсно, коли слабости приходять не з причин самолюбних, чи грішних, то такі можна принимати з терпеливістю і подякою, бо і тут вчимося лекції співчуття для стогнучого створіння, і надії і довіря для усунення прокляття в світанку Тисячоліття. Безсумніву, що ласка в серцю впливає на кожну діяльність життя, але вона не може (хіба через чудесну чиннічть) напрвляти наших смертельних тіл, і Бог не пропонує таких чудес, які були б для нас шкідливими в нашому поступованню вірою, а не видінням, і це привабило б до Церкви клясу людей, за якими Бог тепер не пошукує. Як ми вже бачили, Він оправдує нас вірою, – визнаючи нас за досконалих, хотяй ми є недосконалі і хотяй Він нас такими залишає. Ласка в серцю не хоронить нас від спеки, чи зимна, чи голоду, чи спраги, хоча вона дає нам більше терпеливости це переносити, коли ми цього не можем уникнути; ми маєм довіря в опіку Небесного Отця і в Його обітницю, що всі речі допомагають до добра для нас, коли ми їх правильно принимасм, тобто з вірою і терпеливістю.

Чи це означає, що коли світ шукає за коріннями, зелами бальзамами на сюї слабости, то Нове Створіння не буде за ними шукати і не буде їх вживати, що вони мають терпіти біль і так показувати свою віру? Зовсім ні. Пам’ятаймо і вложім це глибоко до нашого ума, що Божа діяльність з своїм народом підчас цього віку Євангелії, не така, як з тілесними особами, але як з Новим Створінням. “Тіло не допомагає в нічому” – ми його пожертвували на смерть, на знищення, і нашим головним заінтересованням є справа Нов. Створіння. Помимо того, ми маєм привілей робити з ним те, що є в змозі, щоб вдержувати його в порядку, щоб хоронити від хворіб, та інших різних впливів злого, і щоб воно було нашим слугою, даючи змогу виконувати наше посвячення, і теж угоду нашого жертвування аж до смерти. Коли вони є голодні, або спрагнені, ми повинні постачати їм харч і воду в поміркований спосіб, в такий, що вважаємо Господь признасть, так щоб ми могли виконувати Його працю добре і вірно. Коли їм є зимно, то маєм їх одягнути убранням таким, яке може мати признання Господа (не надмірно красне і дороге). Коли ми маємо гарячку, або маємо якийсь біль, то ми повинн вживати лікарство, щоб зменшити або усунути біль, але не вдаватись до ясновидців, чи Християнського Знання, гіпнотиків, чи якихсь інших чарівників, щоб усунути хворобу при помочі противника, який в той спосід опановує уми людей. Нове Створіння має всі привілеї, які має природний чоловік щодо старання про свої старі і вмираючі тіла. Та більше того, бо це є обов’язком кожного створіння дбати про своі тіла, і цей обов’язок є дещо більший в справі Нов. Створіння по цій причині, що їх тіла є посвячені на службу для Господа як жертва (тобто розумна служба) – аж до смерти -і вони повинні виконувати велику службу самопожертвування так, як це є можливим для них.

Дехто може сказати:”Добре я готовий вживати масть, яку я сам зробив, або можу регулювати свою систему через зміну поживи, однак вважаю, що це є відмінним від того, щоб купувати ліки, або кликати лікаря.” Але таке думання теж не є властиве. Коли би нам було зимно, то могли б також сказати: ” я одягнуся, щоб мені було тепло, лишо тоді, коли матиму своі власні вівці, і буду їх стригти, і брати вовну, і чистити її, і плести і робити з неї убрання потрібне для охорони мого тіла перед зимном, але я не буду вживати убрання, що стало зроблене іншими, не зважаючи на те, що воно може бути краще і тепліше”. Або, коли ми є голодні, то чи оманюємо себе, що ми мусим самі сіяти, і жати, і молотити збіжжя, і пекти хліб, перш ніж могли б його споживати? Чи маємо відкидати працю і здібність рільників, пекарів, кравців, які легко можуть заопікуватись нашим тілом? Напевно ні. Ми не дораджуємо вживати трійла чи задурманюючих ліків, але радимо керуватись здоровим розсудком. Вживання ліків є часто надуживане і часом провадить до злочину. Краще стосувати дієту, тобто помірковане споживання, і споживання відповідних харчів. Для Нов. Створіння порадою е: “Нехай ваша поміркованість буде знана всім”, і це відноситься до лікарства і також до харчу і т.п.

Як Ісус поступав? і як поступали Апостоли, що йшли в Його сліди? Ми відповідаємо, що немає записів, щоб Ісус чи Апостоли лічили когось в Церкві. Деякі говорять, що Господнє лічення слабих показує, що такою була воля Божа супроти даноі виліченої одиниці. Ми відповідаємо, що нашим взором не є вилічений, але той хто лічив. Наш Господь в чудесний спосіб накормив велику масу народу, отже чи і ми повинні сподіватись, щоб бути в чудесний спосіб кормлені? Ні, противно. Як голова Нов. Створіння відмовився вживати чудесної Божої сили для свої особистої вигоди, то і ми повинні так само вчинити (Мат. 4:2-4; 26:53.). Коли Він був голодний, тоді посилав учнів купити хліб, і коли був умучений, тоді відпочивав при керниці, або деінде; і хотяй Ісус відчував, коли з Нього виходила сила на оздоровлення інших, і хотяй болів над людськими слабостями, то однак ніколи не молився, щоби позбутися тих природніх клопотів, але радо переносив їх, як частину своєї жертви – так і ми повинні чинити.

Більше того, наш Господь натякає, що для Нього це було б грішним надуживанням сили, щоб вживати помочі Св. Духа для полекшення таких тимчасових потреб, тому що ця сила була до вживання для іншої цілі. Просити Божої сили для полекшення, або для охорони якоїнебуть частини вмираючого процесу, було б гріхом, тому що Він зробив угоду жертви і яканебуть просьба, щоб її зупиняти, або змінювати, було б “повертанням взад”. “коли хто відступає, не матиме в ньому вподобання душа моя”.-Жид.10:38; Мат.26:53.

Подібно справа мається з Церквою, тому що ми є послідовники Провідника. Коли б ми звертались до Бога про допомогу для наших смертельних тіл, які ми пожертвували на смерть, то це було б порушенням нашої угоди, в якій ми погодились віддати усі земні права і людські привілеї (реституційні привілеї куплені дорогоцінною кров’ю) в заміну за привілеї поклику до Нов. Створіння, щоб бігти по нагороду “слави, чести і безсмертя”. Просити знову про те, що ми віддали, означає відступати від жертви, відкликати угоду і зрікатися насліддя Нов. Створіння. Такий погляд щодо молитви про земні речі, буде для деяких як щось нове, а для інших це буде дуже дивним, коли вони пригадають собі, що часом вони несвідомо так молились і що Бог відповідав на їх молитви. Чи це означало б, що вони через те стали відсунені від бігу про велику нагороду? Ми не думаємо. Ми віримо, що так як земний отець довго терпить дітям, які ще чогось не розуміють, то так само Господь є терпеливий супроти свого народу, вибачає їх несвідомі помилки, і дивиться на заміри серця, а не на слова, і так як батько може часом дати дитині те, що воно не повинно просити, так само ми думаємо, що Господь часом вислуховує молитву віри свого народу, навіть хотяй вона не “є вповні властива. Але справа є відмінна, коли ми зростаєм в ласці і в знанню, тоді це буде гріхом і може означати, що такий відвертається від Божоі ласки -відкинення угоди.

МОЛИТВА ВІРИ ОЗДОРОВИТЬ НЕДУЖОГО – Яків 5:14-16 –

Цей уривок і уривок з Марка 16:17,18 є цитовані деякими як доказ, що Бог бажає, щоб Нов. Створіння молилися і сполягали на Божу силу для лікування їх хворіб. Про стихи з Євангелії Марка скажемо виразно, що їх нема в найстарших манускриптах, отже вони були додані пізніше (правдоподібно около п’ятого століття) значить це не є слова нашого Господа. Коли йде про стихи Ап. Якова, то читаючи 16 стих, стає ясним, що хвороба, про яку тут згадується, є певним каранням наслідком гріха – не легка хвороба, але поважна, що тут є властивим покликати старших Церкви. Це означає, що гріх є так близько дверий, що хворий грішник відчував, що став немов відлучений від Бога. Ми сподіємось, що в таких випадках гріхи повинні бути визнані, і тоді треба просити Господа, щоб Він їх простив, і так як запис подає: “І молитва віри оздоровить недужого (з осуду під який він підпав), і підійме його Господь (до здоровля – це підняття буде доказом, що Бог простив йому гріхи), а коли він учинив гріхи, то вони йому простяться”.

КОЛИ САТАНА САТАНУ ВИГАНЯЄ, ТО ВІН РОЗДІЛИВСЯ САМ В СОБІ.— Мат.12:26

Коли при^ першім приході нашого Господа Фарисеї посуджували Його, що Він виганяє бісів силою сатани, то Його відповідь виразно показує, що така чинність зі сторони сатани була можливою, але неправдоподібною, і що, коли це станеться, то це буде доказом, що його (сатани) сила буде впадати; це вказуватиме, що він є під натиском і що буде це чинити тому, щоб рятуватися, бо грозить йому упадок. Ми не пропагуємо загального відкинення лічення і чудес, немов би це все було від сатани, але ми дораджуємо обережність відносно кожної особи чи системи, що старається заснувати свої інтереси чи становище при помочі чудес. Нове Створіння повинно пам’ятати натхнені слова “Випробовуйте духів, чи вони від Бога” – чи від сатани. Досліджуйте їх і відповідно поступайте. – ІЙоана 4:1.

В згоді з тим ми пригадуємо собі, що чудеса’ були вживані на початку цього віку для встановлення Церкви, але що тепер не існує потреба цього – після того, як Церква стала заложена понад дев’ятнадцять століть тому і тепер майже довершена. Це також добре мати на умі, що натхнений Апостол говорив, що при кінці віку, в наших часах, сатана буде перемінюватися в ангела світла (як післанник миру, доброго здоровля, модерного знання, що часто так фальшиво себе називає), з різними підступами блуду. Апостол навіть натякає, що Бог на це дозволить, що це буде мати певний успіх, так щоб звести усіх домуючих на землі, яких імена не є записані в книзі життя Агнця. Він говорить: “І за те пішле їм Бог діяння сильного обману (діяння блуду), щоб вони вірили неправді, щоб були осуджені всі, які не увірували в правду, а кохались в неправді”, “усякі сили, ознаки і оманливі чудеса”, можна сподіватись в цих часах, як випробовування в цьому часі “жнив”, (2Сол.(2:9-12). Не забуваймо також слів нашого Господа: “Багато скажуть мені цього дня, Господи, Господи, хіба не Твоїм ім’ям ми пророкували? Хіба не Твоім ім’ям бісів виганяли? Або Твоїм ім’ям великі чудеса робили (лічили)? І тоді я їм скажу, Я вас ніколи не знав, відійдіть від мене всі, що чинете беззаконня”.- Мат.7:22,23.

Ми тепер дійсно жиємо в часі, коли ті всі, яких очі зрозуміння стали відкриті, і які розуміють, що живемо при кінці віку, повинні сподіватися, що ці предсказання будуть виконуватися, тому ми повинні дивитись і старатись розпізнати ці звідничі научування, ці чудесні діла та оздоровлювання, які тепер так поширились усюди в Християнстві.

Але, як ми можемо бути дійсно певні, що всі ті є диявольськими оманами – що жодний з них не є від Бога? Ми відповідаємо словами натхненого Писання: “Звертайтесь до зокону та до об’яву, а вони як не так говорять, то нема в них світла” (Ісая 8:20) їх відступлення від Слова є різне -деякі йдуть в одну сторону, інші в другу. Велику масу з них можна легко розпізнати, через те, що вони не є в згоді з основною наукою Євангелії, а саме з Викупом. Вони не кажуть, що заперечують Викуп, вони можуть навіть говорити, що вірують в потребу і ефективність великої жертви за гріх доконаної на Голгофті, як викуп за всіх і як основу прощення гріхів і примирення з Богом. Однак старання, щоб їх звести, не буде баламутити тих, які пам’ятають, що грецьке слово “антилютрон”, з якого є переложене наше слово “Викуп”, означає “рівномірна ціна.” Цей критерій Божоі правди скоро покаже, що еволюція с противна правді, бо вона заперечує, що чоловік впав і тому не потребує викуплення, або визволення з упадку. Наука про Викуп також осуджує Християнське Знання і показує, що вона зовсім не є Християнською, бо вона заперечує гріх (каже, що такої речі як гріх, немає) і зло (і зла немає), кажучи, що вони є умовою оманою. Ця правда також осуджує теорію, що Бог є автором гріха і зла, показуючи, що Бог завжди був проти гріха і що має в плані звільнити чоловіка з него через примирення, яке буде відбуватися в часі “реституції усіх річей”.

Але, що ми скажемо про тих, які хулять Боже Святе ім’я, навчаючи диявоські науки – що вічні муки ждуть мільярдів людей і вже тепер там є велика більшість з 50,000,000,000, про яких однак Писання говорить, що вони є в гробах і ждуть на голос Господа, який їх виклече з тих гробів? Якщо такі будуть лічити в “моє ім’я”, то чи ми повинні вважати, що Господь тепер годиться з їх ложним вченням? Ми так не думаємо, тепер коли настає світанок Тисячоліття і з ним всі темні і ложні науки поволи зникають. Ми не можемои таких вважати, що вони с між тими до яких Апостол виразно говорить “Ви, брати, не є в темноті, щоб цей день захопив вас як злодій в ночі”. Це не грає ролі, що вони з своїми “чудовими ділами” говорять, що вірують в Христа, як їх Царя, що внедовзі прийде. З такими диявольськими науками, що виходять з їх уст і серця (наука про вічні муки), то ми тепер приходимо до заключення, що їх оздоровлювання вірою і їх чудесні діла, є подібними ділами диявола, як подібні їм лічення через Спіритистів, Християнське Знання, Мормонів тощо.

Припустім, однак, – як дехто може сказати, – що вони виказують велику ревність, коли посилають місіонарів до поган? Ми відповідаємо, що це не змінює нашого загального погляду про такі рухи в цілому (ми радо признаємо, що там с деякі щирі діти Божі, що стали там втягнені і обманені, яких, ми віримо, Господь визволить з відтам, з цього містичного Вавилону). Пригадаймо собі, як наш Господь оцінив певних місіонарів за його часу. Отже Він сказав до фарисеїв (які вважались за найбільш святих людей в цьому часі) “лицеміри, що проходите море і сушу, щоб придбати одного нововірця, а придбавши його, робите його сином пекла, (ґегенни, знищення) вдвоє гіршим від вас” (Мат.23:15). Отже яку користь можуть мати погане, коли їх навчається ложних наук, ІДО походять від противника? Ці, що навчились того, будуть мусіли більше старатись, щоб позбутись в часі реституції закоршених в їх серцю ложних наук. Це є правдою сьогодні, так як було правдою при першім приході, що – “Ви є слугами того, чию службу виконюєте”. Це є певним, ІДО сатана має великий успіх між номінальними Християнськими церквами, а особливо з їх катедр (амбон). Тому не дивно, що сьогодні головні священики і теологи ненавидять правди – ненавидять світла і поборюють його при кожній оказії. І тому Писання голосить “Вийди з неї (Вавилону), народи мій, щоб не мати вам спілки в гріхах її, і щоб не прийняти вам пораз її”.- ОбявЛ8:4.

Сатана дійшов вже до крайности, на що вказують слова, які ми скорше цитували з Мат. 12:26. Усування заслони темноти – загальне побільшене знання відносно кожного предмету – робить неможливим послуговуватись старими пересудами, чи забобонами. Нові обманювання мусять бути впроваджені, бо інакше люди пізнали б правду і втекли б від нього. Він є дуже чинний “як ангел світла” – як учитель Еволюції (що чоловік повстав з мавпи) для деяких, як місіонар вічних мук, а що не є веселою новиною для поган; як Ілія, проголошуючи себе як відновитель людства; для інших представляє себе як вчений, який намавляс людей, щоб забули про своє горе та болі, бо таких нема, ще іншим обіцяє, що їх визволить з усяких болів, лиш щоб вони вірили, що він це вчинить. Впоївши в людей такі ложні поняття про Правду, він створює велику трудність для таких розпізнати брехню від правди. Сатані може часом здаватись, що йому щастить, але слова нашого Господа показують, що дім князя темноти незабаром впаде, і те, що він прибирає різні згадані повище форми, показує, що його упадок настане внедовзі. Дякувати Богу, що вкоротці сатана буде вповні “зв’язаний”, щоб не зводити більше народи.- Об-яв.20:3.

ЛЮБІТЬ ПРАВЕДНІСТЬ — НЕНАВИДЬТЕ БЕЗЗАКОННЯ

Коли розуміємо філософію Божої діяльности з Нов. Створінням в теперішнім часі, то не можемо забувати, що це є Його заміром, щоб усі, які будуть удосконалені на Божім духовім поземі, були не тільки такими, що мають добрі заміри, що вони воліють правоту від неправоти, справедливість від несправедливосте, але, в додатку, що через великі досвіди вони виразно зрозуміють і вповні оцінять добро і перевагу правильносте, від беззаконня і замішання, і поганих наслідків зла і чинення зла. Це є для тої причини, що ці Нові Створіння є піддані під такі особливі проби і досвідчення, більш суворі і тяжкі, чим ті, що спали на Ангелів, і більш тяжкі від тих, які прийдуть на світ підчас його судного дня, віку Тисячоліття. Так далеко як ми знаєм, жодна особлива проба не прийшла на Ангелів, аж після бунту сатани, коли він старався захопити владу над землею. Але ми маємо велику причину припускати, що його упадок в гріх і упадок людства, стались оказією пробовання не тільки тих Ангелів, які не задержали свого первого стану і стались демонами, але що це було пробою для всіх святих Ангелів. Це мусіла бути проба віри в силу Бога, коли вони бачили зле поступовання і що Бог, як це могло їм виглядати, не мав сили цього зупинити і знищити. Бачучи це, кожний з них міг бути спокушуваний, або пробований думкою, що вони також можуть поповнити гріх безкарно; Факт, що вони остались вірними для Господа, доказує, що їх серце було у властивому стані покори і послуху для принципів правди і праведносте. Вони вже тепер бачуть, як Божий план чудово розвивається через Христа і незадовго їх довіря в Божу мудрість, силу, справедливість і^любов буде вповні оправдане у великому виповненню Його плану через Ісуса Христа і прославлену Церкву.

Але ця проба святих Ангелів не була так суворою і тяжкою, як проби і досвідчення, що спадають тепер на Нове Створіння в Христі, яке постійно стикається з упавшим людством і постійно є піддане під проби віри, терпеливосте, ревносте і любови, аж до смерте. Подібно і проби людей в Тисячоліттю, хотяй будуть тяжкі і всецілі, щоб доказати, хто буде вповні вірним і послушним в серці Богу, а хто лиш назовні, все ж таки вони будуть вельми різнитися від проб, що зсилані тепер на Церкву, тому що в Тисячоліттю будуть зовсім інші обставини, які будуть сприяти тим, що схочуть поступати дорогю праведносте. Однак тепер Нове Створіння пізнає, що так як Апостол ясно говорить: “Та й усі, які хочуть жита побожно, будуть переслідувані”. Ця охота терпіти задля лояльности для Господа і принципів Його володіння, і віра, яка тут проявляється, є доказом для Бога, що вони мають особливий характер. Його діяльність з Нов. Створінням в теперішнім віку є в тій цілі, щоб удосконалити їх характер в святости – до найвищого рівня, до рівня, де вони будуть радо терпіти задля імени Господа, та більше того, вони будуть зрікатись земних приємностей і вигід задля справи Господа і задля Правди, та навіть свого власного життя.

Тому, що ця філософія Божого плану не є виразною, багато людей не має доброго поняття про Божу діяльність по відношенню до малого стада. Вони не бачуть, що гарячі і зимні процеси є потрібні до загартовання доброго стальового знаряддя; так само є потрібно огневих, тобто тяжких проб, щоб загартувати і приготовити тих, яких Господь бажає внедовзі вживати, як своїх представників і своє знаряддя у великій праці направлювання цілого людства. Зло ніколи не може бути добром, і Бог ніколи не був творцем морального зла, чи гріха в жодному значенню. Однак Його мудрість і сила є такі, що зможе обернути його наслідок на добро. Наприклад, як ми вже бачили, Бог не спричинився до того, що сатана згрішив. Він створив його досконалим, праведним, чистим і це було одним з головних добродійств, яким Він його надарив, блаженство вільної волі, яке, будучи вживане противно до Божого розпорядження, зробило святого Ангела противником, сатаною.

Це було в силі Всемогучого Бога знищити свого противника негайно, але Він передбачив більшу науку досвіду, яка може прийти не тільки на Ангелів, але і для людства, відносно добра і зла, через забруднення (гріхом) цих останніх і через його гіркі овочі. Подібно було з гріхом між людством: Бог міг його зовсім знищити в якому-небудь часі, як це Він остаточно зробить, але Його мудрість передбачила, як гнів людский може бути на славу Божу. Тому Божі діти не потребують боятися відносно остаточної побіди Господа над гріхом і над грішниками. Вони можуть мати повне довіря, що ні інспіратор зла, ні його менш або більш обманені послідовники на злій дорозі, не одержуть остаточної побіди. Божий план так далеко розвинувся, що вже відкривається, вже стає щораз більше ясним, який буде кінець цієї великої тайни дозволення на певний час на пановання гріха і грішникам, які мали певні успіхи, коли спротивлялись Господу і Його народові.

Ми не повинні забувати, що хотяй всякі хвороби і смерть на світі походять від противника, через якого гріх увійшов до умів людей, то однак у випадку світу і Нов. Створіння, Бог так керує різними частинами цього прокляття, яке спало на людство з причини гріха, що вони виходять на користь людей, даючи їм з того важну лекцію. Коли йде про світ в загальному, то людство також вчится лекції і пізнає, як поганим є гріх і які страшні його наслідки. Коли йде про Нове Створіння, Церкву, то дозвіл для неї терпіти з Христом, включає і вказує на участь в цих терпіннях, які є спільними, або звичайними для решти світу. У випадку нашого Господа, то нам є виразно сказано, що це було конечним, щоб Він, Який мав бути Первосвящеником для цілого людства, повинен дізнавати почуття наших слабостей, і це так само мас бути з кожним членом тіла цього Священика, так як це відносилось до Голови, до Господа. Там напевно не буде ні одного члена в цілім тілі Христа, який би не мав симпатії. Усі були діткнені досвідченнями і вповні знатимуть як співчувати з бідним світом, коли прийде час на реституцію через суд, через послух під пробами і виправлюваннями в віку Тисячоліття. Наш Господь, Який був досконалий в тілі, не міг бути так діткнений, але коли Він лічив слабих, то сила виходила з Нього і тому ставав слабшим і відчував слабості тих, яких лічив, так як є записано: “узяв Він на себе немочі наші і поніс недуги наші” (Мат.8:17) Ті, які є покликані до членства тіла Христа, мають не багато життєвости, щоб видавати її в чудесний спосіб, але участвуючи в спільних досвідах і пережиттях світу, в зв’язку з їх власним недосконалим людським організмом, вони також є діткнені почуттям немочей людського роду, яке дає їм змогу добре розуміти і вповні симпатизувати в загальному стражданню.

З того, що ми вище сказали виходить, що ми не годимося з думками деяких людей, які твердять, що тіло Христове повинно бути відлучене від проб і досвідчень терплячого світу, так під оглядом фізичним, суспільним і фінансовим. Правда, так справа малась з типічним Ізраїлем. Нагороди за вірність для нього і для Закону мали бути по тих лініях, вони мали бути хоронені від хворіб, голоду, та різних нещасть, що їм мало добре поводитись, але коли йде про Нове Створіння то справа є відмінна, тому що вони не є Ізраїлїтами по тілу, але по духу – і тому вони є духовим насінням Авраама. Позаобразові благословення Ізраїля є для Нового Створіння як духові благословення. Усі речі діють для їх духового добра. Боже благословення є їм забеспечене так довго, як вони перебувають в вірі і в правдивім послусі до Христа, так що нічого злого не може приблизитися до місця їх перебування, де вони є вдержувані тайно, заслонені від усього того, що моглоб принести їм шкоду; однак їх оцінювання цієї духової спільноти с постійно випробовуване, щоб доказати чи вони цінять духові речі більше від природних (звичайних, земних), щоб вони могли більше втішатись духовими і остаточно стали удосконалені як Нові Створіння, коли земні жертви стануть вповні завершені.

Тому, коли Нове Створіння пізнає, що має много вогняних проб, не грає ролі по яких лініях вони можуть приходити до них, вони повинні їх принимати як докази їх вірности – як докази, що Бог вважає їх за своїх синів, і вони є пробовані згідно з їх угодою, щоб вони були приготовані і спосібні до досконалости в дусі і до слави, яка слідуватиме. Отже, якщо Господь дозволить, щоб на таких спали нещастя і горе, то їх не треба вважати за таких, які приходять на світ. Світ с під Божим вироком смерти, є підданий під різні випадки і нещастя, з якими Господь не має нічого до діла, як про це є пояснено Господом, коли згадує про тих вісімнадцятьох, на яких впала башта в Силоамі, і про галилейців, яких кров Пилат змішав з їх жертвами; Господь говорить, що це, що з ними сталося, зовсім не доказує, що вони були гіршими грішниками від інших (Луки 13:1-5). Бог до певного ступня дозволяє на вияв гніву сатани і людей, в зв’язку з різними справами світу, але по відношенню до вибраної Церкви, то тут є інша справа. Усе те, що на них спадає, не є випадком. “Дорога в очах Господа смерть праведників Його.” Наш Господь сказав, що “Вам же навіть і все волосся на голові пораховане” (Пс.116:15; Мат.10:30). Коли Пилат запитав Ісуса: “Хіба ти не знаєш, що я маю владу Тебе розп’яти?” то Ісус йому відповів: “Не мав би ти ніякої влади наді мною, якби тобі не було дано зверху” (Йоана 19:10-11). І це також є правдою щодо кожного члена тіла Хрстового, від початку його посвячення і сплодження з Св. Духа як Нового Створіння. Так, ми тут маємо добру причину вірити, що в певній мірі Божа опіка також простягається поза Нове Створіння на тих, яких життя і інтереси є близько пов’язані з Нов. Створінням. Отже, якщо Нові Створіння переходять вогняні проби, то вони не повинні думати, що вони є якимись дивними, що щось особливого спало на них, але повинні знати, що подібні проби трапляються і приходять на всіх членів тіла Христа, від самої Голови вниз, і будуть приходити на всіх, поки останній член кляси “ніг” не буде випробуваний, вигладжений, прийнятий і прославлений. Тому, коли вони приходять в формі опозиції і переслідування в домі, або від попередних приятелів, чи сусідів, або від людей з номінальної Церкви, або коли вони прийдуть в формі фінансового нещастя і бідноти, або хвороби, болю чи фізичного випадку і т. п. Господній народ має бути задоволений, свідомий Божої любови і охорони Його провидіння відносно кожного його інтересу. Мати повне довір’я в тому, с частиною проби віри. Бути впевненим в Господі, що ми є Його діти і наслідники, що Божа опіка є над нами, і в цьому самому часі переносити тяжке горе і труднощі, – це є тяжкою пробою віри для тих, від яких вимагається поступати вірою, а не видінням, якщо вони мають остаточно бути прийняті як побідники. Тому приймаймо з надією, з довір’ям і з любов’ю те все, що Боже провидіння зсилатиме нам для нашої користи, для науки і збудови.

Але це зрозуміння про Божу опіку в усіх наших справах, земних і небесних, не повинно приводити нас до байдужности відносно наших теперішних справ. Противно, ми повинні пям’ятати, що ми є доморядниками привілеїв, нагод і відповідальностей наших суспільних, фінансових справ і нашого здоровля. Тому це є нашим обов’язком дбати про добро кожної нашої справи. Ми повинні бути милими і вирозумілими в наших зносинах з іншими людьми і давати мудрі пояснення там, де треба, щоб не було непорозуміння відносно наших мотивів, чи намірів. Ми повинні в мудрий спосіб уникати всього, що могло б виглядати фанатичним чи ^забобонним, і маємо в такий спосіб представляти Бога, Його характер і Його Слово, і Його Церкву для тих, які зіткнуться з нами. В такий спосіб наше світло буде світити. В справах фінансових ми повинні керуватись розсудком і поступати економічно, і не бути лінивими в інтересі, але поступати так, немов би це все залежало від нашого старання, хотяй в нашім серці і в наших дискусіях на тими справами в домі віруючих маємо розуміти і висказати наше довір’я в Господі, і що тому, що ми е Його, Він дбає про всі наші справи.

Якщо, помимо нашої обережности і поміркованости, наступить фінансова страта, ми повинні вважати, що наш Отець бачить, що такий досвід є кращий для нас як для Нових Створінь, чим більший добробут, більші достатки. Ми мусимо визнати Його ласкавий догляд над нашими справами, не дивлячись на те, яким може бути Його керівництво в наших справах. Подібно в справі здоровля: коли спаде хвороба на нас, нашим властивим обов’язком супроти нашого смертельного тіла є, щоб іти до лікаря і застосовувати відповіні ліки. Коли ці ліки нам поможуть, то ми повинні це приписати не тільки лікареві і лікам, але також Господу. Коли вони не є успішні, ми не повинні сумніватися в Його силу, але радше дивитись за іншим благословенням в зв’язку з пробами, через які переходимо. Дійсно з кожною прикрістю і горем Нове Створіння, вживаючи пильно все те, чим можна направити стан і усунути труднощі, повинно в серцю звернутись з довір’ям до Господа, бажаючи зрозуміти, яку лекцію вони повинні навчитись з цього досвідчення, і чи ці лекції є, чи не є, в роді карання за певні невластиві чини, або в роді “палиці” і “підпори”, які мають навернути зблуджену вівцю з певної дороги, яка веде в злий напрям, в бік від вузької дороги послідовництва за Пастирем. ‘Твоя палиця і підпора мене провадять”. Мир, радість і щастя Божого народу не залежить тільки на загальнім здоровлю, фінансовім поводженню і соціяльному забеспеченню, але він може втішатися миром Божим в усіх обставинах і умовинах, і бути здібним сердечне радуватися палицею і підпорою Пастиря. З пророком старовини Нове Створіння може сказати: “Коли я не був ще упокорений, то блукав я”. Багато з них пізнали, що тут є великі благословення сполучені з тими терпіннями.

Про Церкву і про Господню опіку над нею є пророчо написано, “Який сціляє всі недуги твої” (Пс.103:3) Всяка спроба пристосувати цей стих до віку Євангелії відносно фізичного стану напевно є слаба і невідповідна. Хто не знає цього, що від Голови, аж до останнього члена “ніг”, Господь не бажав оздоровлювати всіх їх фізичних недуг? Чи ми не знаємо про те, що багато святих померли з причини фізичних хворіб? Згідно з тим, що говорить нам лікарське знання, наш Відкупитель, хотяй був тілесно досконалий, був діткнений певною незнаною лікарям хворобою, коли з Нього спливали криваві поти на Голгофті. Згідно з тим самим знанням і заподаними фактами, Той, Який мав досконале тіло, помер скорше, чим ці два розбійники, які були теж розп’яті з Ним, а це з причини хвороби – розриву серця. Хто не знає, що Ап. Павло носив з собою аж до смерти “колючку в тілі”, і що Господь відмовився її усунути, даючи йому запевнення, що його терпеливе переношування цього, принесе йому більшу ласку? Хто не знає, що багато з поміж найбільш шляхотних Божих святих напротягу віку Євангелії терпіли на різні хвороби, а Бог не тільки що не звільнив їх з цих хворіб, але вони, замість статися досконалими, померли? Тому пристосовування цього писання до фізичних хворіб, не годиться з Біблією, та всіма наведеними фактами, але це відноситься до духових обставин Нового Створіння. Нове Створіння має до діла з духовими слабостями і про такі хвороби Писання говорить, що можуть бути лічені бальзамом з Ґілеаду (Єрем.46:11), можуть бути так перев’язані великими і дорогоцінними обітницями Слова Божого, так наповнені миром і радістю, якої чоловік не може дати, ні забрати, так що хвороба серця і неспокій не будуть більше непокоїти тих, в яких любов і радість, і мир Св. Духа перебуває.

МАРКА 16.^-20 Є ДОДАНЕ

Всі, які знають Писання признають, що повищі стихи були вставленими, тобто були додані між інші слова (інтерполяцією), їх немає ніде в найстарших грецьких манускриптах і тому не є правдиві. Це не є правдою, що всі віруючі в Господа Ісуса можуть пити отрую, і бути вкушені отруйними зміями і що їм нічого не станеться; не всі також мали силу лічити недуги і виганяти бісів. Нові видання Біблії в більшості не вміщують цих стихів. Тому послуговуватись ними і їх цитувати, означало би додаванням до Слова Божого і додаванням до більшого загального замішання відносно цього предмету.

Така думка, що нарід Божий має бути особливо упривілейований Господом щодо фізичного здоровля і інших вигід (більше чим світ), є обманом і сіткою, і противна усім правильним сподіванням та надіям Нов. Створіння, як це вже було показано. Господь і Апостоли були прикладами для Церкви, і замість сподіватись бути звільнені від загальних клопотів, які облягають стогнуче створіння, їх посвятою було, щоб мати участь в цих стражданнях, щоб вони були діткнеш почуттям людських немочей. Наш Господь відкинув як спокусу піддану думку противника, щоб вживати Божу силу до задоволення голоду підчас сорокаденного перебування і пощення на пустині (Мат.4:3,4). Коли був^змучений, то відпочав при керниці в Самарії, тоді коли Його ученики пішли купити хліба, хоча Він міг ужити Божої сили на привернення сили (Йоана 4:6). В таких випадках пожива була властивим ліком на голод, а відпочинок правильним засобом на привернення сил, і наш Господь це вживав. Нам не є сказано, що Він мав якісь хронічні слабости, але ми не сумніваємось, що він мав би свободу вживати зела, чи корінці, чи якісь інші ліки, так як Він вживав харч і відпочинок. Нервова хвороба, спричинюючи криваві поти і також Його остаточна хвороба серця, наступили при закінченню Його місії. Він знав, що Його година прийшла.

БОРОТИ НОВОГО СТВОРІННЯ

Він, Який відмовився просити Отця про небесну охорону, і Який відмовився звертатись до цієї самої сили для задоволення голоду, і усунути змучення, мав повну свободу звертатись до цих сил про поміч для людей, які йшли за Ним, як напр. при накормленню великого числа народу, і також на корість своїх учнів, коли втихомирив бур’ю і заплатив податок.- Мат.14:15-21; Мар.4:36-41; Мат.24-27.

Подібно знаємо, що Апостоли не вживали своїх особливих привілеїв і дарів, які були їх, на полегшу тимчасових потреб, чи хворіб. Правда, ми не маємо записів про якісь хороби цих дванадцяти Апостолів, крім Павла, який мав слабий зір (Діян.9:8,18; Гал.4:15;6:11), це йому завдавало багато клопоту, але Господь не звільнив його з цього, навіть, що він з початку просив Господа про те; Господь запевнив його, що те, що прийшло на нього від сатани, щоб йому докучати, щоб випробовувати його терпеливість, його покору, його вірність тощо, буде багато більше винагороджене через “подостаком ласки” Божої. (2Кор. 12:7-9) Віра і довір’я Ап.Павла на Господа була великим джерелом потіхи і заохочення для поступаючих вузькою стежкою, від його часу, аж до тепер; однак Павло не йшов до Господа (як це много робить) з проханням про дочасні добра, про гроші, доми, поживу і т.п. З його власних слів знаємо що часом терпів недостаток, але тоді власними руками працював на своє життя, шиючи намети, а це не було приємне ремесло. Деякі, менш святі від цього великого чоловіка і більше віддалені від Господа, не тільки не хотіли б в такому ремеслі працювати, не бажають взагалі працювати – вони хотіли б “жити вірою”, як вони це називають, лишаючи працю для других. Цей же Апостол картає таке поступовання такими словами: “Хто крав, нехай більш не краде, а краще нехай працює, чинячи своїми руками добро, щоб мав що дати тому, хто в нужді” (Ефес.4:28; 2Сол.З:10).

Багато мильно вірує, що це є Божою волею жити з віри, і щоб інші працювали на їх одержання, і вони часом є такі зухвалі, що просять Бога про гроші, поживу та вбрання, а на ці речі вони повинні сами працювати. Тут ми не бажаємо доказувати, що такі люди є злі, бо ми знаємо, що декі з народу Господнього мають таке блудне вирозуміння, тому що прийняли блудне пояснена Святого Письма, і не розуміють як Бог поступає, і не розуміють цілі їх покликання. Ми не перечимо, що Бог часом вислухає молитву цих людей і зсилає їм речі, про які вони просять, хотяй ці молитви не є в повній згоді з Божою волею. Ми віримо що правильним шляхом для Нового Створіння, (той, що найбільше подобається Богу), є, щоб триматися якнайблище інструкцій, вказівок і прикладів Господа і Апостолів. Факт, що вони стали признані як Нові Створіння, означає, що вони вже зрозуміли, що земні речі і земні блаженства належуть до природнього чоловіка, згідно з волею його Творця, і тому їм, як оправданим перед Богом віруючим, вони є приписані через їх віру в Христа, і що ці людські права вони посвятили, жертвували, віддали, зложили на вівтар, в заміну за вищі небесні, духові привілеї, і благословення і права Нового Створіння, до якого віруючі є покликувані в цьому віку Євангелії.

Отже, коли ці земні права стали пожертвовані Господу і замінені за духові привілеї, надії тощо, то на якій підставі можуть Нові Створіння “просити”, або “вимагати” цих земних благ, яких зріклися в своїй угоді? Є це інша річ, коли будемо просити Господа про дочасні блага, які Він в своїй мудрості вважає за найліпші для нас; також іншою річчю є просити про блаженства для других, включаючи тут наших дорогих осіб, що споріднені з нами тілесно, а не духово. В кожному разі, у всіх наших проханнях маємо визнавати, що Божа воля є першою і найважнішою, і це треба також згадувати в молитві. Нове Створіння навчене через Слово Боже і оцінюючи його духа, мусить цінити духові речі багато більше, чим які-небудь теперішні добра і повинно бажати лиш таких життєвих тілесних досвідів, які можуть найкраще розвивати нову природу і приготовувати до царства.

Новий Завіт описує про досвідчення Апостола, вибраного на місце Юди, багато більше, чим про досвідчення усіх інших Апостолів і починає від того часу, коли Христос прийняв Павла в дорозі до Дамаску. Дивлячись на його різні досвіди, ми бачимо, що він вживав чудесні дари в Церкві, у багатьох випадках над тими, які приходили до правди. Але так далеко як подає запис, він ніколи не вживав свої чудесної сили лікування для себе самого, ані для когось з тих, які є представлені перед нами як святі, як повно посвячені. Це не було для того, що святі тоді не були хворі, бо противно, ми знаємо, шо Тимотей мав хворобу жолудка, яку ми сьогодні назвали б нестравністю, і також Епафродит не був звільнений з хвороби, але був “занедужав смертельно”, не з причини гріха, але “за діло Христове він був наблизився аж до смерти” наражуючи своє життя. (Фил. 2:25-30)

Ми не знаємо, яке лікарство, чи яку поживу подобалось Господу порадити йому, але, коли йде про Тимотея, то Апостол радив йому “вживай трохи вина, ради шлунка твого і частих твоїх недуг” (ІТим. 5:23). Тут вино було дораджуване не як напиток, не як задурманюючий алькоголь, лиш як лікарство. Тут треба особливо помітити, що, так як ми є поінформовані, ніхто не прохав Божої сили і вона не була вживана для тих двох посвячених і ревних братів. Вони терпеливо переносили свої слабости і недуги і були через те благословенні, вживаючи при тому всіх можливих, знаних природних засобів. І ми віримо, що це є добрим прикладом для Нового Створіння, відносно того, як вони повинні поступати в таких справах. Вони не повинні просити про фізичне здоровля, вигоди, лкжсуси тощо. Вони можуть просити так як є сказано в Господній молитві, про щоденний хліб, і навіть тоді, коли моляться про щоденний хліб, вони мають працювати на цей хліб і сподіватись, що Господь буде благословити їх згідно з Його мудрістю, щоб це було для нашого найвищого добра по лінії розвитку нашого характеру в різних досвідах.

Якщо Він вважатиме за відповідне дати їм лиш найконечніші життєві потреби харчу, чи вбрання, то для них це буде проба любови, терпеливости і віри в Нього. Коли Він дасть їм много, це також буде для них пробою віри, любови і посвяти, але в іншому напрямку, – Бог хоче переконатися, до якої міри ми є готові посвячувати дочасні добра, дочасні блага для Його справи і для допомоги братам. Подібно з здоровлям, якщо Божа мубрість зволить нам мати добре здоровля і силу, то тут пробою буде, до якої міри будемо готові посвячувати ці сили для Господньої справи, чи може будемо воліти вживати це здоровля і сили для самолюбних цілей. З іншої сторони, якщо провидіння Боже зволить лиш на ограничене здоровля і силу, то пробою нашої віри і терпеливости, любови і ревности буде, чи ми будемо шукати менших привілеїв (які зможемо виконювити, бо до більших не маємо сил, ні здровля) і нагод служби і чи будемо їх сумлінно виконувати.

НОМІНАЛЬНА ЦЕРКВА ЯК ВОРОГ НОВОГО СТВОРІННЯ

Тому, що перше знання про Господа вони дістали тоді, коли були ще в номінальній Церкві чи в якімсь її відламку, багато є схильні вважати цю сектанську систему за їх духову матір, і почувають любов та відповідальність супроти неї. Таким тяжко зрозуміти, що це є земні системи – Вавилон – дійсні противники Нового Створіння. Причиною їх труднощів є те, що вони мають мале зрозуміння про ці системи. Вони повинні піднести вище свої очі, і зрозуміти, що з Божої точки погляду є велика різниця між номінальною церквою, а правдивою, між кукілем і пшеницею. Кукіль не може зродити пшениці і так само номінальні^ Християне не можуть видати правдивих Християн. Його стремління йдуть у відмінному напрямку. Св. Письмо заявляє, що це є сила Божа, яка діє в нас, щоб “нам хотіти і чинити по Його вподобі”. Це є сила нового життя, яке остаточно розвинеться під опікою Божого провидіння. Це не є сплодження з світового духа, що принесе такий наслідок. Номінальна Церква, яка є відмінна від прадивої Церкви, є такою клясою людей, які бачили і чули певні риси Божої правди, які були білш або менш освічені відносно того, що є зло, а що добро, і через те одержали певну міру зрозуміння того, що є правильне, а що неправильне, але які, маючи це знання, є недбалі і байдужні відносно Божої волі; вони є схильні вживати Боже милосердя і доброту так як їм подобається, на свої самолюбні особисті цілі в теперішнім часі. Правдива Церква, противно, так як ми це вже бачили, складається з тих людей, які не тільки чули правду, але посвятили все своє Тому, якого люблять і Який купив їх -тих, які йдуть за Ним, щоб пізнати Його блище і слухати Його по мірі їх спроможностей, і які, поступаючи так, не зважають зовсім на своє теперішнє життя. Номінальна Церква не є світлом світу, лиш складається з такої кляси людей, яка воліє світло від темноти, і яка хоче мати дещо цього світла, яке світить від правдивих Християн, але змішує це світло з світлом поган і різними світськими науками так.зв. вчених людей. Кожний член правдивої Церкви є горючим і ясним світлом усюди, де знаходиться.

Чим більшою є різниця між тими двома клясами, то в загальному це є краще для правдивої Церкви; дійсно, лямпи вірних носіїв світла світили ясніше, коли номінальні системи були окружені великою темнотою забабонів і пересудів, і коли правдива Церква була переслідувана номінальною системою – від якої в дійсности приходили майже всі переслідування.

Коли ми пізнаємо, що Бог є Провідник, керуючий справами Нов. Створіння в кожних частинах, не лиш в їх поклику, але також в їх усіх труднощах, пробах і переслідуваннях, які є потрібні до їх очищення і приготовлення для Царства, то менше будемо цінити частину, яку виконовали усі ці людські інституції в Божому плані, бо їх Господь не зорганізував і не дав авторитету до такої організації; але яких ми, згідно з вказівками Господа, повинні вважати за тілесні, земні і противні для духа. Тут ми не твердимо, що правдива Церква не була в певній мірі в близькій сполуці з номінальними системами, але ми твердимо, що навіть як вони були в них, вони були відлучені від них в тому значенню, що все мали відмінного духа. Сплодження цих духових дітей Божих через Слово Його ласки і до певної міри кормленими і зрощуваними цими людськими сектанськими системами є добре зілюстроване через певні комахи, молоді потомки яких є вміщені на хребті їх ворогів, і там кормляться і розвиваються, аж до часу їх повного розвитку, коли пробивають скіру і виходять; через цей їх вихід, це їх звільнення, комаха, яка їх носила звичайно гине. Так і тепер Нові Створіння, сплоджені Богом, є в більшій або меншій мірі зв’язані з цими інституціями Вавилону, і вони в більшій або меншій мірі поступають вперед проти волі Вавилону, але під Божим провидінням і зарядженням приближився час їх звільнення, і Той, Який їх сплодив до Нового Створіння, кличе тепер: “Вийде з неї, народе мій, щоб не мати вам спілки в гріхах її, і щоб не приняти вам її кари”.-Об’яв.18:4.

Нове Створіння має завжди спокуси з сторони номінальних церковних систем – не тільки через ложні доктрини, але також через формальну побожність і лицемірство, в тім, що вони приступають до Господа устами, а серцем е далеко від Нього – в той час як думки, почування, слова і діла є зовсім не в згоді з духом правди і посвячення, якого воно має прищеплювати. Спокуси Нов. Створіння від світу були б дуже слабі, коли б не те, що номінальні Церкви злучують світового духа, світові амбіції і цілі з іменем Христа і покірною службою для Нього. Вигода, людська слава, вільність від жертвування і певність одержання найкращих річей в світі, є принадою, і сильцями, і засідками, які Вавилон виставляє для Нового Створіння, і це постійно. Усі інші принади і сильця противника не є так притягаючими і звідничими, як ці.

БОЖА ЗБРОЯ – Ефесян 6:11-13 –

“Зодягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли встояти проти хитрощів Диявола … в день лютий”.

Тут знову Апостол перестерігає нас, що наш день при кінці віку буде особливим “злим днем”, в якому сила сатани буде особливо діяти, особливо проявлятись – “щоб звести, якщо було б можливим, навіть особливо вибраних”. Він говорить нам про зброю, яка буде хоронити від блудів і обману сатани. Це не є зброя для тіла, але для ума – для Нов. Створіння. Творцем цієї зброї є Бог, ^послуговуючись до того людськими знаряддями. Це є Його засіб,иабо приготовання, Його Слово, Його післанництво, Його Правда. Жодна інша зброя не буде успішна в цьому злому дні, і з причини його скрайности (цього злого дня) ціла ця зброя буде потрібна, хотяй для інших в минувших часах, лиш її частина була вистарчаючою.

Підперезання Поясниць (бедра, стегна) представляє посвячення на службу (Божу) і Апостол напоминає, щоб ми знали, або впевнились, щоб не посвячуватись для блуду, але на службу для Правди. Нехай кожний провірить свій пояс, і впевниться що цей пояс є відповідний і ним підпережеться, і стане слугою Правди, або, принайменше, матиме в собі духа служіння.

Броня (панцир) праведности (або оправдання) є слідуючою по порядку, тому що Господь не може нікого признати за воїна хреста, який не розпізнає і не визнає Його стандарту праведности (справедливости), або хто відкидає Його постанову, або влаштування, про оправдання (через віру) через дорогоцінну кров Його Сина.

Взуття (сандали) Миру теж не можна призабути; воїн хреста, який починає і йде в похід без Божого миру, який мас помагати йому на шорсткому каменистому шляху, менше доконає, чим той, який старається мати мир з усіма людьми – жити мирно з усіма так далеко, як це є можливо, не йдучи на компроміс коштом правди. Хто не має цього взуття наражує себе на горе і клопоти.

Щит Віри є справді необхідним для охорони перед розпаленими стрілами противника – скептицизму, вищої критики та еволюції, та різних сатанських наук, що заперечують правді Слова Божого, головно про Викуп. Цей самий Апостол подає: “Без віри не можна подобатись Богу”. А Ап. Йоан каже: “І^оце перемога, що світ перемагає, це віра наша”.- Жид. 11:6; ІЙоана 5:4.

Шолом Спасення зображує інтелектуальне, умове, або філософічне, зрозуміння і оцінення Божого плану. Очевидно, в минувшині це було менше потрібне, чим сьогодні; тепер в часі “жнив”, коли противник злобно атакує Правду, і обертає різні науки так званих вчених цього світу, і едукаційні методи, на свій знаряд нищення усього, що добре і правдиве, то шолом спасення є конечний. І лиш тепер є нам дана ця Божа зброя в такій величині і формі, що найбільше скромний воїн хреста може вложити її на себе. Господь держав атакуючого противника на певній віддалі, в границях, де щит віри служив за охорону, але тепер є дана повна зброя Божа, і не за скоро, для потреб вірних.

Меч Духа – Слово Боже є одинокою атакуючою Божою зброєю Господньої малої громади. Наш Провідник все перемагав в своїй” добрій боротьбі” з противником, кажучи: “написано”, і таким самим є воєнний крик Його послідовників. Інші, а не правдиві воїни, боролись за Господа тілесною зброєю, і людською філософією і світовою мудрістю, і організацією, і декретами, і синодами, але ми мусимо, в цій боротьбі в цьому злому дні сполягати на Боже Слово -” Це є так написано”. Ми теж не маємо проявляти, подібно до сатани, гніву, злости, ненависти і сварні. І “Меч Духа” можна набути лиш через пильне досліджування Слова Божого і поступованням по Духу після посвячення – після того, коли записались до армії Господа.

Сьогоднішня манна

Чи є надія для когось з неспасенних померлих?
ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання? Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21). Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою. Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово викуп є перекладом грецького слова antilutron, яке складається з двох частин: lutron – ціна, і anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама. Зараз ця рівнозначна ціна через приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому. 1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці? Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання. Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе. Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу. Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб позосталі (Вебстер пояснює слово зосталі (або решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх. В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті. 30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали, «встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги], щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)], і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків. Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих. Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід, створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське] створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді. 90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої. Також урядове ім’я Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння. Урядове ім’я Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих. Урядове ім’я Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння. Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих. Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих. Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих: Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних. 1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя. 2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння. 3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу. 4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті. 5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння. 6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння. 7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння. Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким. Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «дав Самого Себе [на смерть] на викуп [рівнозначну ціну] за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «Який хоче, щоб всі люди… прийшли до пізнання правди… що буде часу свого [KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне відкуплення, універсальне спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду, якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку першої смерті. Тобто світ не може тепер померти другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий. Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до вічного життя, яке буде на умовах. Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «Бo Він визначив день [в майбутньому], коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені. Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими. Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими. Це не означає, що ті, які залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ. Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом. Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть. Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Ів. 5:28,29). Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років. Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення. Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже: Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний, що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих. Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих. Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл. Вірш з Іс. 26:19 (див. Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини. Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть». Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості. До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово воскресіння, застосоване до людства, означає повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «Усі кінці землі [весь людський рід] спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)], і до Господа вернуться [зміняться], і вклоняться [служитимуть] перед обличчям Його [в Його інтересах] всі племена народів [кожна родина], бо царство Господнє, і Він Пан [буде] над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)] й поклоняться [служити Богу за це] всі багачі [повні ревної любові] на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть] всі, хто до пороху сходить [померлі] і [йдеться про тих, хто до пороху сходить] не може себе оживити, [по причині вироку Адама]!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування. Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття] слова [науки] книжки [Біблії; Іс. 35:5,6] почують [зрозуміють] глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)], а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри] із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті] та з темряви [цілковитої омани] бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3), ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі], ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «Бо Христос на те [задля того] й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)], і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним], і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна] небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним], і [коліна] земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі], і [коліна] підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу], і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих] визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!». Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «Смерть [процес смерті і стан смерті] бо через людину [Адама], і через Людину [Христа] воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті], так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя], кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)], потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово присутність як відповідний переклад грецького слова парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)], коли Він передасть [перестане бути Посередником] царство Богові й Отцеві, коли [потім] Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани], і владу всяку [її форми] та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю. Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці. Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння. Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею. Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).

Епіфанічний Том 17, 127-177 с.

Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ

«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50). Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів. Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації. Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10). Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами. Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру. В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень. Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7). До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум. Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем! Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом. Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності. Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою. «Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно. Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку. Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24). Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини. Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю. Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом. Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас. Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні. Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3). Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8; див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві. Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4). В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі. Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181). Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13). Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору. Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4). В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку». Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою. В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4). Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними. Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ. Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71). Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом. Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його – ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50). Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). «А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела. Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? – «Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17). Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!

РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28

Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 Травня
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5. Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268 * * * Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися. Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9. Пісні: Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653 Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
9 Травня
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній. Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21. Пісні: Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557 Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
8 Травня
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога? Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1. Пісні: Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608 Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
7 Травня
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними. Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12. Пісні: Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893 Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
6 Травня
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер! Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6. Пісні: Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582 Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
5 Травня
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200

* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя. Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25. Пісні: Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805 Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
4 Травня
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності. Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6. Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53. Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652 Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
3 Травня
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування. Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25. Пісні: Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688 Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?

Травень 2025
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
			1	2	3	4
5	6	7	8	9	10	11
12	13	14	15	16	17	18
19	20	21	22	23	24	25
26	27	28	29	30	31
« Кві				Чер »