Бог Тебе Любить!

 БОГ ТЕБЕ ЛЮБИТЬ!

 СЛОВА ЖИТТЯ ДЛЯ ВСЬОГО ЛЮДСЬКОГО РОДУ

 ЧИ ЗНАЄШ ТИ: Що Бог у Своїй великій безмежній любові, у Своїй безкорисливій волі (Лук. 2:14; 1Ів. 4:8), передбачив спосіб, завдяки якому Ти і все людство (не дивлячись на походження, расу, колір шкіри, національність, освіту, заняття, суспільне становище, позицію, фінанси і т.п.) можуть отримати вічне життя?

  Що ангели в небі не помирають, і що Бог не створив людину для того, аби мала померти; що якби Адам, «перший чоловік», не згрішив, то жив би ще до сьогодні на землі (Бут. 3:22-24)?

 Що як «через одного чоловіка [Адама – через його непослух] ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла [через спадковість] й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» і всі є під вироком смерті (не вічних мук!), народжені у гріху і «зачаті у гріху» (Рим. 5:12,19; 1Кор. 15:21,22; Пс. 51:7)?

 Що Бог мав право вимагати послуху від Адама, якому дав життя, так як слушно вимагав його від Своїх ангельських створінь?

 Що карою за гріх, яку Бог визначив Адаму, не було вічне життя в огні і муках від вогнетривких демонів, ані життя в будь-якій іншій формі, але смерть («смертю помреш»; «бо заплата за гріх смерть» – Бут. 2:17; Рим. 6:23), тобто, припинення життя, як душі, («душа, що грішить, вона помре» – Єз. 18:4,20; Як. 5:20), так і тіла («до пороху вернешся» – Бут. 2:17; 3:19)?

 Що Бог по справедливості міг одразу виконати вирок на Адамі та Єві, коли він став неслухняний, позбавляючи його, таким чином, життя, яке йому дав, але Він ласкаво дозволив їх помирати поступово і народити потомство, людський рід, хоч недосконале і в стані вмирання?

 Що Бог вислухав зідхання ув’язненого, Адама та його потомства під прокляттям смерті (Пс. 102:20,21), а Його велика любов спонукала Його вжити Свою силу для звільнення людства від кари смерті, однак Його справедливість, яка в жодному випадку не може вибачити провини (Чис. 14:18), вимагала перш за все відшкодування за Адама, перш ніж він та його раса могли б бути звільнені в такий спосіб, щоб Бог надалі міг бути справедливим і виправдовуючим тих, котрі помирають (Рим. 3:26) – і що заради цього Його безмежна мудрість (Рим. 11:33) опрацювала план спасіння людства?

 Що аби звільнити людство без порушення Божої справедливості, Справедливості мав бути заплачений викуп (відповідна ціна), досконале людське життя за досконале життя Адама, втрачене через його непослух; що ніхто з його недосконалого потомства, раніше засудженого на смерть, не може відкупити «брата, не дасть його викупу Богові» (Пс. 49:8; Іс. 64:6; Рим. 3:23)?

 Що Бог у Своїй великій любові зробив так, що Його однороджений Син став «тілом», «мало чим уменшеним від Анголів… задля перетерплення смерті… щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх» (Ів. 1:14; 3:14-18; Євр. 2:9 (KJV); Мат. 20:28)?

 Що Бог виявив до нас Свою любов тим, що «Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих», «дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу», «Він ублагання… за гріхи всього світу» (Рим. 5:6-10; 1Тим. 2:3-6, Хом.; 1Ів. 2:2)?

 Що внаслідок добровільної викупної жертви Ісуса кожна людина «свого часу» матиме можливість бути привернена (Дії 3:19-23) до людської досконалості, яку мав Адам, перш ніж впав, і кожній людині буде дана проба до вічного життя, і що Христос (а також Його Церква) є Насінням обітниці, через яке «благословляться всі народи землі» і будуть суджені (Бут. 12:3; 22:16-18; Гал 3:8,16,29; Пс. 72:1-4; 1Кор. 6:2; Мат. 19:28; Лк. 22:29,30; Дії 17:31; 2Тим. 4:1)?

 Що «той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є [існує – Пс. 53:2], а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду», бо «догодити ж без віри не можна» (Євр. 11:6)?

 Що «початок премудрості страх [честь] перед Господом», що вона є джерелом життя (Пс. 111:10; Прип. 14:27), і що знати Бога означає любити Його; «хто не любить, той Бога не пізнав» (1Ів. 4:8)?

 Що Ісус це «дорога, правда і життя», і ніхто не може прийти до Бога, як тільки через Нього (Ів. 14:6; 10:9; 3:36; Дії 4:12; 16:31; 1Ів. 5:10-12)?

 Що аби прийти до Бога, ми маємо покаятися в гріхах (Дії. 17:30; 26:20) – маємо визнати наш гріх, жаліти за нього, а також ненавидіти, залишити і визнати його та спротивитися йому, а також, якщо це можливо, направити його наслідки; також ми повинні навчитися любити праведність, практикувати її та боротися за неї; але наші вчинки, хоча добрі, не можуть нас виправдати (Гал. 2:16; 3:2-14; Еф. 2:9)?

 Що тільки через нашу віру, особисте прийняття вірою Ісуса і ціни Його пролитої крові, ми можемо бути очищені та виправдані перед Богом (1Ів. 1:7-10; Об. 1:5; Дії 13:39; Рим. 1:16; 3:24,25; 5:1)?

 Що далі ми маємо посвятитися, тобто, віддати нашу власну волю та визнати Божу волю як свою власну, як це зробив Ісус (Євр. 10:7), а після цього стати Його вірними послідовниками, якщо хочемо здобути вічне життя (Рим. 5:2; 12:1; 6:23; Прип. 23:26; Мат. 16:24-26; Ів. 10:27,28)?

 Що Ісус «спасти може до кінця приходящих через Нього до Бога» (Євр. 7:25, Куліша), і що Він з любов’ю запрошує нас, кажучи: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!», «а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Мат. 11:28; Ів. 6:37) – що оскільки наші дні короткочасні і непевні, то ми не повинні зволікати з прийняттям великого дару Божої любові (Пс. 90:3-12; Як. 4:14; 2Кор. 9:15)?

 Бог Тебе любить! Не нехтуй Його любов’ю!