Виправдання принесе мир Божому люду

 ТЕКСТ РІЧНОГО Девізу на 2015 рік

ВИПРАВДАННЯ

принесе мир Божому люду

«Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа»

Рим. 5:1

Усі ми знайомі з віршем Рим. 5:1, що є запрошенням від Єгови більше не бути Його ворогами. Однак, ми хотіли б, щоб усі Божі діти більш ясно зрозуміли повноту його значення. Це було б джерелом задоволення і сталої радості для них усіх, тому що це становить підставу, на якій утверджені інші науки Божого Слова.  Це є джерело, або підстава, яка не може бути порушена, і з якої наша надбудова віри не може бути зрушена будь-якими вітрами наук.

Слово ВИПРАВДАННЯ має два значення: одне доводить, що якась річ є справедлива, друге – чинить певну річ справедливою. Словник Вебстера визначає слово виправдовувати так: (1) «доводити або показувати, що щось є справедливим або у згоді з законом, правом, справедливістю чи обов’язком – підтверджувати правильність»; (2) «виголошувати звільнення від провини – виправдувати». Ці вирази вживаються в Святому Письмі в цих двох значеннях. Щоб проілюструвати перше визначення, зауважимо, що про нашого Небесного Отця та Ісуса є  сказано, що вони виправдані.

Коли проповідувалось покаяння за гріхи, люди, які увірували, виправдували Бога (Лук. 7:29), тобто визнавали, що Бог був справедливий в їх засудженні та покаранні як грішників – Його дії були визнані правильними. Ісус, як людина, був випробовуваний і досвідчуваний на всіх пунктах (з боку світу, Його тіла і диявола), подібно до нас, «окрім гріха» – «гріха в Нім нема». Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників».

Бог Єгова був Його суддею, і Він виправдовував, тобто оголошував, що Ісус є вірний і справедливий. Його справедливість була доведена, бо читаємо, що Він був «виправданий в дусі… і у славі вознісся» (1 Тим. 3:16, Diaglott). Він віддав Свою чисту людську природу на смерть, щоб сплатити нашу кару за Адамів гріх – смерть. Його смерть не була за Свій власний гріх, а за наш. Він «тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево» (1 Пет. 2: 24). “На Нього Господь поклав гріх усіх нас [у згоді з Його власним бажанням]”. “Людина Христос Ісус, що дав Самого Себе [Свою людську природу] на викуп за всіх”.

Одним з найкращих свідоцтв про те, що в Божих очах Ісус був вільним від гріха, є той факт, що хоча Він дав Свою людську природу як викуп, Бог, прийнявши людську жертву за наш гріх, воскресив Ісуса до життя на рівні набагато вищому від людського. Якби Він став грішником, то це було б неможливим, оскільки Боже право засуджує кожного грішника на смерть.

Тепер звернімо увагу на друге значення виправдання – вчинення правильним чогось, що є неправильним. В цьому значенні цей термін відповідний для нас, котрі по природі є неправедними й грішними. Бог не може безпідставно сказати: ти неправедний і грішний як порушник Мого справедливого закону, але я визнаю тебе праведним. Ні, Бог мусить бути справедливим. Справедливість – це підстава Божого престолу; все опирається на ній. Якщо ми недосконалі та грішні, Він не може сказати, що ми праведні. Якби ми були праведними, Він не міг би оголосити нас грішниками чи ставитись до нас як таких.

Ми повинні пам’ятати, що серед Адамового роду немає праведного, – немає, жодного, – і як би ми цього не хотіли, Бог не може виправдати нікого з нас! Відповідаємо, що Він не може виправдати нас в першому значенні цього слова, як ми зауважили вище. Але є спосіб, передбачений Божою любов’ю та мудрістю, як Він може бути справедливим і одночасно виправдати того грішника, котрий вірить в Ісуса або приймає Його (Рим. 3:26). Наше виправдання має друге значення, як було пояснено вище, тобто, що ми, котрі є неправедними, грішними і засудженими перед Богом, зроблені праведними через те, що наші гріхи і вади були прикриті кимось іншим – через те, що досконалості іншого були зараховані нам. Ми, що були грішниками, були виправдані з Божої ласки, прийнявши заслугу Христа як відшкодування за наші провини.

Був лише «Один Праведний» серед людей – наш Господь Ісус. Всі інші є грішниками по природі, маючи успадкований від Адама осуд. Всі є неправедними. Будучи неправедні, всі вони є під осудом смерті. Будучи нечисті, всі є відрізані від спільності і спілкування зі святим та праведним Богом. Весь світ знаходиться під осудом – засуджений на смерть (Рим. 5:16,18). Христос помер, «щоб привести нас до Бога, Праведний [один] за неправедних [Адама]» (1 Пет. 3:18). Він привів нас до гармонії і спільності з Богом через приписане привернення нас до праведності або безгрішного стану, який Адам, разом з усім його родом в стегнах, втратив для себе й для нас. Ісус став нашим Оправдателем і виправдовує нас від усього (Дії 13:39). Будучи звільнені від засудження гріха, ми можемо мати спільність з Богом і робити те, що приємне для Бога через Ісуса Христа (1 Пет. 2:5).

Але у когось може з’явитися питання: що є причиною або підставою виправдання. Одні заявляють, що це через ласку Єгови, а не тому, що був заплачений наш викуп, і цитують Тита 3:7: «Щоб ми виправдались Його благодаттю». Інші заявляють, що ми є виправдані не через ласку і не через викуп, але через віру, і цитують Рим. 5:1: «Виправдавшись вірою». Ще інші твердять про викуп як основу будь-якого виправдання і посилаються на Рим. 5:9: «Кров’ю [смертю] Його ми виправдані». Чи існує три шляхи виправдання? Ні, відповідає Ісус, «Я дорога… до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6).

Що може виникати з віри саме в цього Ісуса? Чому не віра в Петра, Мойсея, Самсона, Ісаю чи Єремію? Чому не може бути виправданий той, хто вірить в них, так само як той, хто вірить в Ісуса? Мусить бути щось особливе і особисте в Ісусі, щось, що відрізняє Його від усіх інших учителів і пророків, якщо ми маємо бути виправдані через віру в Нього, а не через віру в них. Ще раз: що означає вірити в Ісуса? Чи це означає просто прийняти факт, що жила така особа в Юдеї і померла на хресті? Звичайно ні! Багато пророків загинули в Юдеї, багато людей померли на хресті.

Вияснюючи це питання, ми вважаємо, що якщо ми дослідимо контекст, то ці тексти виявляться гармонійними. Ми виправдані через ласку або милість Єгови, тому що саме ласка опрацювала план спасіння занепалого людства. Бог Єгова є першопричиною виправдання (Рим. 8:33). Ми також виправдані через віру. Тобто, ми мусимо через віру прийняти засіб Божої ласки, – викуп, – перш ніж зможемо осягнути всю повноту її благословень. Віра є інструментальною причиною виправдання. Підставою є викуп – смерть Ісуса – основа, славна причина будь-якого виправдання – провід Божої ласки. Ці три речі: цінність викупу як сила виправдання, ласка, яка його запевнює, і віра, що його застосовує, є прекрасно поєднані Ап. Павлом: «Але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру» (Рим. 3:24,25).

Таємниця полягає в тому, що Ісус помер за наші гріхи. Але хтось може сказати, що якщо гріх є причиною всіх смертей, то чи Ісая, Єремія, Петро та інші, так само, як Ісус, не померли через гріх? Відповідаємо: Так, усі вони померли через гріх. Всі, окрім Ісуса, померли через їх участь в гріху, тому що вони були нащадками засудженого Адама, життя якого було втрачене через гріх (Рим. 5:17,18). Усі, окрім Ісуса, помирають через те, що успадкували занечищення. Ісус теж помер через гріх, але не через успадковане занечищення чи особисту провину. Його життя прийшло напряму від Бога і не було втрачене, але Він помер за наші гріхи. «Єгова поклав на нього провини всіх нас». Той, хто не знав гріха (ні особисто, ні спадково), став жертвоприношенням (жертвою за гріх) на нашу користь, щоб ми могли отримати Божественне виправдання в Ньому (2 Кор. 5:21, Діаглотт). О, тепер ми бачимо, чому Бог виправдовує віруючих через Ісуса, а не через їх самих, чи через Апостолів чи Пророків. Тепер ми бачимо, чому немає іншого імені під небом, даного людям, що ним можна було б спастися від кари гріха – смерті. Це через те, що Він дав Свою безгрішну, досконалу людську природу на ВИКУП – заміну – за втрачене життя Адама, від якого ми успадкували смерть (Рим. 5:12; 1 Кор. 15:22).

Тепер ми розуміємо, що означає вірити в Ісуса. Це означає не просто вірити, що така людина жила і померла, але що Він жив і помер, щоб звільнити всіх від осуду та гріха – випробуваний і запевнений Богом – і що Його смерть була за наші гріхи. Ми також розуміємо, як Бог може справедливо виправдовувати того, хто вірить і визнає жертвоприношення людської природи Ісуса Христа. Тепер ми можемо розуміти, як всі успадковані гріхи і слабкості Адамового роду можуть бути прощені на підставі ціни викупу.

Ми знаємо, що той, хто є в Ісусі Христі, є виправданий – очищений від усякого засудження в Адамі – і вважається Богом за досконалого, тому що Він сказав: «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі» (Рим. 8:1). Осуд на смерть тяжів і далі тяжіє над усіма іншими. Той, хто в Ісусі Христі, звільнений від осуду через викуп Ісуса, що є платою за кару гріха, і Його відкупленням може скористатися кожен, хто приходить до зрозуміння цього і приймає це через віру. А це означає, що як тільки вони приймають смерть Ісуса як їх ціну викупу, їх гріхи є прощені Богом, вони є звільнені від засудження в Його очах на підставі повного і достатнього викупу, і, таким чином, вони є прийняті до спільноти з Ним. Дав би Бог, щоб усі Його улюблені могли все більше усвідомлювати повноту благословенної спільності з Ним, в якій тривають ті, що вірять, що Христос «був виданий [на смерть] за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25). Як каже наш текст, вони дійсно мають «мир із Богом»!

Виправданих вірою є порівняно небагато, тому що з різних причин небагато вірять, що вони є виправдані. Деякі вірять у дійсність гріха – що всі є грішниками, і що Христос помер за наші гріхи і відкупив нас від стану засудження. Чого їм бракує (і це серйозний недолік, оскільки перешкоджає їх повному миру з Богом), то це віри, щоб зрозуміти або прийняти праведність Христа як прикриття за весь Адамів гріх. Нехай такі пам’ятають, що Богові «догодити без віри не можна» (Євр. 11:6) чи мати «мир [відпочинок] із Богом» (Рим. 5:1).

Інший клас, якого цей текст не стосується, включає універсалістів та інших, хто вважає, що людина є грішною і потребує виправдання. Вони заявляють, що грішники є виправдані Отцем безумовно, і що всі будуть навічно спасенні. Тобто, що Бог вирішив, що Він відмінить Його початковий вирок смерті і в Своїй великій силі перемінить усіх грішників на святих. Але, якби це був Божий план, то виправдання не було б обумовлене вірою і не було б необхідності Ісусової смерті – Праведного за неправедних. Небіблійність цієї думки можна легко побачити, коли ми переконаємось, що Бог ніде не говорить про безумовне прощення гріха. Той, хто тримається цього погляду, не має права вживати наш текст, тому що він каже про виправдання (очищення від гріха) «через Ісуса Христа», – про те, що Ісус щось зробив для нас, а не про те, що ми маємо щось зробити самі для себе, – як про основу надії і миру в нашому тексті.

Абсолютний доказ неправдивості цього погляду є представлений в справі дочки Яіра, сина вдови та Лазаря (Мат. 9:18,23-25; Лук. 7:11-15; Ів. 11:44); всі вони померли, і тому, згідно цієї теорії, маючи заплачену власну кару, мали б бути вільні від смерті після того, як Ісус повернув їх до життя. Але всі вони померли знову. Це доводить, що смерть засуджених не чинить примирення за гріх і не дає нікому права на звільнення від їх кари.

Дійсно, мудрість Божа є глупотою для людей, а мудрість цього світу є глупотою для Бога (1 Кор. 2:14; 3:19). Протягом століть люди намагаються довести, що через моральне виховання людина може повернутися до гармонії з Богом, або, що вона може зробити задоволення за свої власні гріхи через покаяння і вчинки тепер, або через процес вмирання, повертаючись до ласки зі своїм святим Творцем, який не може дивитися на гріх з якою-небудь мірою поблажливості. Інші сподіваються на любов Бога, даремно сподіваючись на те, що Його безмежна любов знехтує Його безмежною справедливістю, в результаті чого Бог відмінить Свій власний початковий вирок.

Хоча такі погляди можуть ввести в оману добрі, щирі розуми і через їх людську софістику можуть зруйнувати віру деяких в Ісуса як Відкупителя, який їх «відкупив… дорогоцінною кров’ю», вони ніколи не зможуть усунути свідчення Божого Слова або постійно вводити в оману тих, хто навчений від Бога через Його Слово. Вони бачать в Єгові безмежного Бога, як у Справедливості, так і в Любові – бо хоча Він «не вважає чистим [прощеним] винуватого» (Вих. 34:7), однак настільки любить, що дав Свого єдинородного Сина на смерть за наші гріхи і для відкуплення нас від смерті, кари за гріх (Рим. 6:23). Тримаймося міцно цього благословенного біблійного вчення про виправдання (звільнення від осуду) через нашого Господа Ісуса Христа, приймаючи це вірою. Як написано, «без пролиття крови немає відпущення» («знищення гріха», або «виправдання»), так ми віримо, що Ісус «власною жертвою знищить гріх» (Євр. 9:22,26). Залишаючись, таким чином, в нашій вірі завдяки Божому Слову, ми не будемо захитані будь-якими вітрами наук, які сатана розгойдує в цей «день злий», щоб відвести нас від нашого рятівного якоря в Христі.

Давайте тепер розглянемо наше дослідження з іншої точки зору! Чи Ісус помер надаремно? Для віруючого беззаперечним є той факт, що «чоловік Ісус Христос» жив і помер. Але існують різні погляди на те, для чого і яке значення та користь від Його життя і смерті.

В християнському світі, правдоподібно, більше половини людей вірять, що Ісус був лише недосконалою (грішною) людиною, подібною до інших, за виключенням того, що Він мав надзвичайні здібності; був людиною надзвичайною для Свого часу; людиною, яка, як вчитель моралі, стояла  нарівні з Конфуцієм, Сократом чи Платоном, хоча, як вважають деякі, був менш філософським, аніж двоє останніх. Вони вважають Його смерть визначною з точки зору жорстокості і несправедливості, а також, що Він був мучеником за принципи правди, проте вони не бачать в цьому ніякої заслуги. Вони кажуть, що Він помер лише як один з інших померлих, і з тої ж причини. Як член того самого людському роду. Він, рано чи пізно, у будь-якому разі мав померти, як і всі інші. Вони кажуть, що значення життя і смерті Ісуса полягає цілком на моральних повчаннях, впливі та прикладі, даних людського роду, показуючи всім людям, що вони мають вести чисте, моральне життя, і скоріше жертвувати життям, аніж принципами.

Ці прогресивні мислителі глузують з думки, що Христос помер як Праведний за неправедних; що «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням»; що «Його ж ранами нас уздоровлено»; що «на Нього Господь [Єгова] поклав гріх усіх нас» (Іс. 53:5,6); що Він «був виданий [на смерть] за наші гріхи». Вони намагаються пояснити цей та безліч інших подібних біблійних текстів. Помиляючись в цьому, вони пропонують нам свій власний погляд, а саме: що такі тексти і такі ідеї на тему смерті Ісуса, хоча були досить добрі в минулих віках, не витримують прогресивного світла і поглядів нашого часу. Але звернімо увагу на те, що це прогресивне світло, яким вихваляються так звані «прогресивні мислителі», є земним світлом. Це інтелектуальна філософія і наука, неправдиво названа так, про яку ми попереджені: «О Тимофію, бережи передання, стережися марного базікання та суперечок знання, неправдиво названого так» (1 Тим. 6:20). Вона не лише нехтує, але й противиться небесному світлу – СЛОВУ БОГА, яке каже, що «під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали», окрім імені Ісуса (Дії 4:10-12).

Аргумент цієї великої групи «прогресивних мислителів» є цілком розбитий через правильні висновки що випливають з їх власних аргументів. Вони вважають, що Ісус помер не для того, щоб заплатити за нашу кару, але просто, щоб стати нашим провідником і прикладом. Вони стверджують, що Авраам, Ісаак, Яків, Давид та інші, які жили та померли перед часами Ісуса, є спасенні в тому ж значенні, таким самим способом, і отримують такі ж великі благословення і нагороди, що й християни, які живуть після того, як Ісус був «поставлений в приклад». Ми їх запитуємо, яка користь з прикладу Ісуса? Якщо вони в попередні віки прожили так само добре без Нього, як ми маючи Його, і якщо Його смерть не є задоволенням жодної кари або законної вимоги справедливості проти нас як грішників, то ми змушені прийти до висновку, що Христос помер надаремно. Якби Бог був настільки ж мудрий, як і ці вчителі, і мав подібне так зване «прогресивне світло», то можна зробити висновок, що Він не мав би посилати Свого єдинородного Сина, щоб стати людиною і «смерть скуштувати за всіх».

Наші уважні читачі мають зауважити, що вищезгадані слова не є нашим поглядом щодо наук Божого Слова. Ми віримо, що через смерть Ісуса – викуп – була дана відповідна ціна за Адама і його рід, що був у його стегнах, коли той згрішив, і що, тим самим, спасіння від Адамової смерті запевнене для нього і цілого його роду. Ми, котрі живемо після часів Ісуса, маємо таку користь, що через наслідування Його прикладу у віддаванні нашої виправданої людської природи можемо стати учасниками досконалої природи. Ми лише використали їх власний аргумент, щоб розбити їх погляд.

Ніхто не може мати правильного або повного розуміння виправдання, якщо не побачить, що як рід ми були в засудженому стані – засудженому на смерть, не на муки. Ми стали щасливі завдяки Євангелії (радісній новині), що Ісус «був виданий [на смерть] за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25). Тепер ми знаємо, що після того, як за нашу кару було заплачено нашим Відкупителем, «Він [Отець]… праведний, щоб гріхи нам простити». Він не буде несправедливим, щоб затримувати те право на життя, яке було набуте для нас згідно Його власного плану.

Як гарно Св. Павло представляє цю доктрину про виправдання в Рим. 5:18,19, показуючи, що осуд смерті тяжіє над всіма через Адама і що виправдання від смерті до життя приходить через Ісуса Христа, нашого Господа! Як чітко він представляє цю доктрину про повне звільнення або виправдання і опирає її не на відміні Єговою покарання, а на тому факті, що Христос помер! Він аргументує, що той самий Єгова, який одного разу засудив нас, тепер оголошує, що ми є вільні від гріха – виправдані. Щоб довершити наше виправдання, Він «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас». Апостол далі каже: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує?» Отже, якщо Бог виправдує, то ніхто не має права засуджувати нас. Скажімо їм, що «Христос Ісус є Той, що вмер» (Рим. 8:32-34). Скажімо таким, що ми є відкуплені від смерті – кари за гріх – тому що «Христос був умер ради наших гріхів», а ми вірою прийняли Його як нашого Спасителя. Алілуя! Що за Спаситель!

Є два біблійно доведених види миру: мир з Богом і мир Божий. Перший з них є спокоєм серця і розуму, що походить від віри в те, що Бог є задоволений нами на підставі нашої віри в Його обітницю прощення нам наших гріхів через заслугу Христа, приписання нам Христової праведності як нашої і прийняти нас до спільності і дружби з Собою.

Отже, мир з Богом є миром виправдання. Це має добру підоснову, яка складається з кількох обрисів. Перший з них, це те, що немає миру між Богом і грішником, тому що його гріхи відчужують Бога від нього і його від Бога. Бог є відчужений від грішника через Його святість, яка не схвалює гріха, а грішник є відчужений від Бога, тому що його гріховність ненавидить Божої святості. Природно існує взаємна неприязнь між Богом і грішником. Хоча Бог впливає на грішника, щоб він шукав цей мир, та він не може мати ніякого миру в такому стані відчуження.

Тоді Бог, який весь час впливає на грішника, щоб викликати в нього цей  позбавлений спокою стан розуму, як необхідний для його досвіду процес, – як сходину до дому миру, – пропонує йому обітницю Євангелії, тобто обітницю завдяки Христовій заслузі дати йому прощення гріхів, визнати його праведним в Христовій праведності і прийняти його до спільності і дружби, якщо він буде щиро вірити цій обітниці Євангелії. Коли в розумі і серці, тобто через розумове оцінення і сполягання серцем, грішник довіряється цій обітниці, приймає і діє згідно з нею, Бог прощає гріх такій особі, визнає її праведною і приймає до спільності й дружби. Вірячи так, він переживає виправдання через віру і його результат – мир з Богом (Рим. 5:1). Яку ж зміну від розгубленості, занепокоєння, докорів сумління і зневіри відчуває випробовуваний, коли переходить через різні етапи покаяння!

Це мир з Богом, мир виправдання. Варто зауважити, що в першу чергу це є мир в значенні спокою між двома особами. Але усвідомлення, яке має віруючий, що існує мир між Богом і ним, має вплив на його власний розум і серце, наповнюючи його миром як внутрішнім станом його характеру. Мир виправдання є двоскладниковим спокоєм: зовнішнім і внутрішнім.

Але існує більш глибокий рід миру, аніж мир з виправдання, а саме – мир з посвячення, який є названий в Біблії миром Божим (Фил. 4:7; Кол. 3:15). Вираз «мир Божий» в першу чергу означає спокійний стан серця і розуму, який Сам Бог має в Своєму серці і розумі. Зокрема, Бог названий Господом миру саме тому, що має такий мир (Рим. 15:33; Фил. 4:9; 2 Сол. 3:16).

Цей самий рід миру є привілеєм всього Божого люду; миром, що наповнює їхні серця і розуми, подібним до того, що наповнює Його серце і розум. Це мир посвячення як відмінний від миру виправдання. Як цей мир можна осягнути? Він виникає з посвячення, оскільки це мир посвячення і виникає він з віри, притаманної посвяченню, тоді як мир виправдання виникає з віри, притаманної виправданню. В іншому значенні Бог є джерелом миру. Він є великим фонтаном миру, якого струмки, витікаючи, розливаються до всіх дітей миру, даючи їм мир, Його мир. Мир – це Божий дар.

Деякі процитовані раніше вірші доводять, що наш Господь Ісус є Божим Посередником в праці щодо обох, тобто миру з Богом і миру Божого в нас; тому в Своїй істоті Він став для нас перед Богом мудрістю, праведністю (виправданням), посвяченням і визволенням, і серед усього іншого, Він чинить мир між Богом і нами (Еф. 2:14-17; Кол. 1:21) і мир Божий в нас (Ів. 14:27). Отже, праця над цими двома видами миру для Божого люду – це частина священицької служби Господа Ісуса. Мир є Божим даром для нас через служіння нашого Господа.

Бог є джерелом миру в тому значенні, що Він є його Дарувальником для нас, тоді як Господь Ісус є Його Посередником, через якого Він дає цей дар для нас. Він дає його для нас через Боже Слово за посередництвом Ісуса. Цей мир не дається нам механічно, як хтось міг би дати, скажімо, купюру в десять доларів іншому. Цей мир дається нам скоріше в процесі освічення і зміцнення. Правдою у випадку обох видів миру є те, що ми одержуємо від Господа: (1) мир виправдання в обох значеннях цього слова, тобто стан спокою між сторонами, або зовнішній спокій і спокій серця і розуму, що виникає з цього зовнішнього спокою; і (2) мир посвячення, тобто той самий вид спокою в нашому серці і розумі, які має Бог у Своєму серці і розумі.

Те, що ці два види миру виправдання, що приходять до нас через Боже Слово, є очевидним з нашого вищого пояснення того, як покаяння перед Богом і віра в нашого Господа Ісуса діють в наших серцях, приводячи нас до виправдання. Бог також посилає нам мир Божий в нашому посвяченому житті через Боже Слово – Правду, оскільки наше знання Божого Плану і наше знання про наше місця в цьому плані, як одержувачів і дарувальників цих благословень, дає нам Божий мир (Ів. 14:1,27,28; 16:33; Лук. 1:79; Рим. 10:15, порівняй з Іс. 52:7; 57:19).

Правда, Боже Слово, є засобом, за допомогою якого Бог, через Ісуса, дає нам мир виправдання в обох його формах і мир посвячення в його одній формі, виконуючи пов’язану з цим працю. Усі стимули, що випливають з оцінення значення його функцій, усі ті мотиви, що випливають з розгляду зла, що виникає з невживання цього Слова, і всі чинники, що випливають із значення його вживання в житті, повинні побудити нас до розвивання миру цих двох видів; миру виправдання і миру посвячення, або освячення.

Для розвивання цього миру виправдання ми повинні, перш за все, продовжувати щиро вірити, що Бог, завдяки смерті Христа, прощає нам наші гріхи, приписано залічує нам Христову праведність і приймає нас до спільності з Собою. Це не лише збереже нас в мирі з Богом, але наслідком цього буде спокій серця і розуму, що виникає з усвідомлення цих трьох великих користей виправдання. Більше того, щоб зберегти цей мир в серці і розумі у виправданні, необхідно, щоб ми вели успішну боротьбу проти наших грішних нахилів на користь праведності. Завдяки цьому три щойно згадані благословення виправдання збережуть  нас в доброму сумлінні, яке буде примножувати наш мир виправдання.

Це все ми маємо робити також для того, щоб зберегти наш мир посвячення, тому що в посвяченні ми не припиняємо радіти користям та зобов’язанням нашого виправдання, додаючи до них ті, що виникають з посвячення. Ще раз погляньмо на наш текст, щоб одержати більш повне розуміння його значення: «виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа». Багато християн мають спокій і задоволення, маючи мир з Богом, не розуміючи, що цей текст є запрошенням від Бога. Так, нам було оголошено, що ми звільнені від наших провин, очищені від наших гріхів. Маючи такий подарунок від Бога (виправдання), ми повинні сказати: «Дякую Тобі, Господи, за це запрошення», і використати виправдання як крок до посвячення.

Ми приходимо до висновку, що належна віра в ласку Бога для нас не буде задовольнятися малою мірою виправдання, але буде активно прагнути до повного досягнення виправдання [під виразом «повне виправдання» автор має на думці повну користь з ласки виправдання, яка наступає після посвячення – прим. перекл. після роз’яснень автора] і посвячення. Отримати певну міру виправдання і після того не використовувати її задля заміреної цілі – посвячення – означатиме отримування Божої ласки надаремно (2 Кор. 6:1). Ті, хто отримує міру виправдання через віру в теперішній час і не йде до посвячення і виправдання в їх найповнішому значенні, для реалізації цілей розширеного Віку Євангелії, може втратити свою міру виправдання через віру (приписану реституцію), щоб остаточно одержати дійсну реституцію з рештою світу [зміна в нашій версії по бажанню автора!].

Божі плани і цілі вказують на поступальний розвиток етапами до завершення. Ми тепер бачимо в процесі один з Його планів – Божественний План Віків, який має різні цілі.

BS № 888, ’15, 2-8; SB № 263, ’15, 2-8;

Читайте також:    Підстава Нашого Виправдання