Мовчи, Перестань! (Девіз 2006-2)

Мовчи, перестань!

“І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен… Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань!”

Єв. Марка 4:37-39, KJV; Пс. 107:29

Переходимо до обговорення теми цієї статті в період історії людства, який є безпрецедентним з точки зору розмірів насильства, суспільного неспокою, корупції в урядах, виникнення анархічних угруповань, погіршення в релігійній та деномінаційній сферах, а поєднання усіх цих елементів збільшує напруження і стає тягарем в серці та розумі кожного, хто живе в теперішньому суспільстві. Багато століть тому цей сценарій був провіщений в Святому Письмі через пророка Даниїла як Час Утиску і через нашого Господа як Великий Утиск (Дан. 12:1; Мат. 24:21,22). Ці передбачені Біблією всесвітні умови почали виконуватися восени 1914 року з вибухом І Світової Війни й тривають аж до сьогодні, продовжуючи посилюватися. Здається, що ми наближаємося до часу, описаного Ісусом, коли скажуть: “І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться.”

Можливо ви собі пригадуєте, що у попередніх статтях на тему цього особливого часу утиску він представлений на підставі 1 Цар. 19:11,12 як такий, що складається з трьох пов’язаних між собою періодів: війни (вітер), революції (землетрус) та анархії (огонь). Він розпочався фазою війни і поступово поєднується з іншими його частинами, революцією та анархією, що стають все більш очевидні і починають займати головне місце, по мірі, як утиск збільшується в своїй інтенсивності та в сфері нищення людського життя та власності.

У цій цитаті Ісус заспокоює шторм і ми з вірою дивимося на Його велику любов та силу, що здатні втихомирити хвилі людської недосконалості та бунту під час Його панування в Тисячолітньому Царстві. Застосуймо представлені тут засади до наших родин тадо всіх тих, на кого ми можемо мати вплив, як сьогодні, так і в майбутньому. Зберігаймо Господні Слова “Мовчи, перестань” в наших серцях та розумі протягом цього Нового 2006 Року.

СЛУЖБА НАШОГО ГОСПОДА правдоподібно тривала вже два роки до часу здійснення чуда заспокоєння моря, що описане в цій лекції. Після обрання дванадцятьох Апостолів та виголошення Нагірної Проповіді наш Господь повернувся до Капернауму і незадовго розпочав Свою другу подорож до Галілеї. Саме під час цього періоду Ісус пробудив від сну смерті сина вдови з Наїн – це перше записане такого роду чудо в службі нашого Господа. Далі Господь подав різні притчі, а потім, приблизно о п’ятнадцятій годині, після працьовитого дня, проведеного при навчанні, весь час сидячи в човні, подібно, як і при попередній нагоді, коли Він вже закінчив давати інструкції, – Він доручив переправити човен на протилежний бік озера. Багато зібраних людей, чуючи, що виклади завершилися, віддалилися, а човен без зволікань вирушив. На підставі різних описів ми думаємо, що всі дванадцятеро Апостолів були з Ним і, найімовірніше, були там і інші “люди” – моряки, що ми бачимо з опису Матвія (Мат. 8:23-27).

Відвідувач Святої Землі казав нам, що Галілейське Море часто наражається на штормові вітри. Др. Томпсон, описуючи свої власні досвідчення на цьому малому морі, каже: “Ледь сонце зайшло, коли вітер почав віяти в бік моря і віяв цілу ніч із зростаючою силою, так що, коли ми дісталися до берега наступного ранку, поверхня озера була схожа на великий котел. Вітер продирався кожною долиною зі сходу та північного сходу з такою силою, що жодні зусилля веслярів не могли направити човен до берега в жодному місці цього узбережжя. Щоб зрозуміти причини тих несподіваних штормів, ми мусимо пам’ятати, що це озеро лежить низько, 183 м нижче рівня моря; що розлогі та відкриті плоскогір’я Галану здіймаються на велику висоту, простягаючись в бік пустинних територій Харану, а в гору простираючись до засніженої Гори Хермон; що русла річок борознять глибокі узвози та широкі розлами, збігаючись біля передньої частини озера, і що вони діють як гігантські лійки, затягуючи холодні вітри з гір”.

“ВІДОМІ БО НАМ ЙОГО ЗАДУМИ”

На нашу думку, “князь, що панує в повітрі” (Еф. 2:2) якось був пов’язаний з виникненням цього шторму – що мав більше, аніж натуральні причини, хоча вони могли його посилювати, хоча могли й самі бути достатньою його причиною. Пам’ятаймо, що Ворог раніше вже намагався схилити нашого Господа, щоб Той стрибнув з наріжника храму, але йому це не вдалося. Очевидно тепер він хотів втопити Його в морі. Але Бог, котрий заявляє про Себе, що може зробити так, щоб гнів людини хвалив Його, зробив так, що гнів сатани чи порив стихій, що б не викликало цей шторм, славило Бога – показуючи Його велику силу.

Під час шторму наш Господь спав на подушці в задній частині човна. Найімовірніше, Він був дуже виснажений Своїми подорожами і служінням. Між тим, по мірі, як шторм посилювався, човен зі своїм дорогоцінним вантажем почав наповнятися водою швидше, аніж можна було її вичерпати. Нічого дивного, що учні та рибалки, що були знайомі з непередбачуваними наслідками шаленіючого моря, були занепокоєні. Ми не можемо уникнути думки, що Божественне провидіння якимось чином було пов’язане з продовженням сну в таких умовах, і що це мало на меті виставлення віри учнів на пробу. Раніше вони бачили Його великі діла, Його лікування хворих, пробудження мертвих, вони чули Його науки і здійснили чудесну ловлю риби на Його доручення там, де перед тим нічого не зловили, і до того часу повинні були мати більшу віру в Його силу з кожної точки зору. Той факт, що вони взагалі звернулися до Нього, вказує на те, що до певної міри вони мали віру, хоча не безмежну.

Дещо відмінні описи цієї події, подані Матвієм, Марком та Лукою, можуть бути парафразовані наступним чином: Матвій – “Рятуй, Господи, гинемо!”, Марко – “Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?”, Лука – “Учителю, Учителю, гинемо!”. Всі три описи є правильні – один учень кликав такими словами, а інший іншими. Це можна представити таким чином: Мала Віра молилася: “рятуй”; Великий Страх кликав: “гинемо”; Брак Довіри підганяв: “чи Тобі байдуже?”; Велика Віра казала: “Господи, Учителю”. Слабка надія кликала: “Господи, Ти маєш владу”. Ісус встав (проснувся) і наказав щоб настав спокій та тиша, які без зволікань настали. Опис згадує припинення вітру і, крім того, заспокоєння моря. Хтось міг би сказати, що могло так статися, що шторм, що повстав так несподівано, так само швидко вщух, але цього не було в думці про заспокоєння моря. Води, що з такою силою били, не могли бути швидко заспокоєні інакше, як тільки через надлюдську силу. Насправді ми можемо визнати, що це був головний аспект цього чуда.

Дуже особливим є те, що грецьке слово, вжите в виразі “Мовчи” в даному вірші, є таке саме, як було вжите нашим Господом стосовно демона (Мар. 1:25). Це підтверджує думку, подану вище, що шторм був ділом рук ворога. В будь-якому разі, це чудо виразно показує, що шторми не повинні бути приписувані, що часто робиться, Божому гнівові; тому що, якби Отець викликав шторм, то Син не міг би його вгамувати. Ми також не хочемо, щоб хтось зрозумів, що всі шторми є сатанинського походження; ми не заперечуємо, що багато з них є природного походження, але стверджуємо, що деякі є надприродні й походять від противника, і як біблійний доказ на це подаємо вихор, викликаний сатаною, що вдарив в дім з розмовляючими дітьми Йова – Йов. 1:18,19 (Танах).

ІСУС ВТИХОМИРЮЄ МОРЕ

40 і 41 вірші здається вказують на те, що наш Господь замірив, щоб це досвідчення виявило силу лекції для учнів, щоб вони мали віру в Нього. Господь запитав їх: “Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?” Чи ваша віра не розвинулася ще до такої міри, що можете мені довіряти й усвідомлювати собі отцівську ласку й силу, яка завжди є зі мною для моєї охорони, і що, будучи зі мною, жодна кривда не може вас торкнутися – що немає нічого, що не було б вповні під моїм контролем? Нічого дивного, що Апостоли одержали додаткову пошану до Господа внаслідок цього чуда. Найочевидніше, що це сталося у найвідповіднішому часі і порядку, щоб стало для них властивою лекцією. По суті, ми можемо зробити висновок, що кожна деталь їх досвідчень і все в поведінці нашого Господа, в Його навчанні та великих ділах, особливим чином служило повчанню тих дванадцятьох, які мали стати Його вчителями для нас і для народів усієї землі, що стосується цієї служби.

 

УРОКИ ДЛЯ ЗЕМНИХ КЛАСІВ

В цьому чуді міститься також цінний урок для всіх послідовників Господа, що знаходяться поза громадою Апостолів. Ми також потребуємо віри і потребуємо проб для нашої віри. Найбільш очевидно, що відколи ми стали послідовниками Господа, то наші щоденні досвідчення є керовані і надглядаються невидимою силою, для того, щоб ми всі як учні в школі Христа могли бути навчені Ним і щораз більше розвивалися в чеснотах Духа, а особливо, щоб ми мали все більшу віру. Правдоподібно, що тепер ми не є в стані вповні оцінити, наскільки важлива ця віра. Здається, що вона є рисою, що особливо шукається Господом в тих, котрі тепер є покликані, щоб бути Його послідовниками. “Догодити ж без віри не можна”. “Хто вірує, все можливе”. Очевидно, що властива віра розуміється не як легковірність, не як полягання на слова людей, але як безмежна віра в Бога, а також у все те, що Він обіцяв. “Станеться вам згідно з вашою вірою”.

Така важлива риса мусить обов’язково вимагати багато уроків для її правильного розвитку, і нас не дивує те, що в наших індивідуальних досвідченнях як християни ми знаходимо таких, котрі відповідають досвідченням Апостолів, описаним в цій лекції. Як несподівано ворог може часом спровадити на нас ураган спокус, опозиції чи переслідувань! Наскільки небо здається нам захмареним, темним, повним злих передчуттів в такі хвилини; як хвилі перешкод чи утисків нас майже пригнічують і здається, що Господь спить і не пильнує на нашу небезпеку, а також байдужий до наших потреб! Такі досвідчення є пробами нашої віри, так як це досвідчення було пробою віри для Апостолів. Якщо в таких обставинах наша віра буде відповідно сильна, то ми надалі будемо намагатися властиво регулювати справами, котрі відповідають вичерпуванню води з човна і веслуванню; але між тим, з сильною вірою в обітниці нашого Господа, що “усе допомагає на добре”, ми будемо в стані співати так, як Апостол Павло і Сила, коли були бичовані та заковані в колоди за їх вірність для Господа. Вони раділи, що були визнані за гідних терпіти в ім’я Христа. Тому згідно з нашою вірою, чи будемо ми в стані радіти навіть в утисках? Ми не можемо радіти терпінням; ми можемо тішитися думкою, яку віра прив’язує до них, а саме, що вони є маленьким горем, що виробляє для нас спасіння в тисячолітньому Царстві Христа.

Кожне досвідчення такого роду повинне бути помічним для нас. Якщо на початку ми були боязливі і голосно кликали – то незабаром отримували поміч, можливо з доганою, “о, маловірний”; але, коли ми отримуємо наступні лекції, то Господь буде сподіватися – і ми самі повинні очікувати від себе – більшої віри, більшої надії, більшого спокою, більшої радості в Господі, більшої довіри в Його присутність з нами та його турботу про нас а також в Його силу звільнення нас від ворога, а також від кожної злої речі і остаточно безпечного припровадження нас до бажаної пристані – до Царства.

ПЕРЕДБАЧЕНІ ДОСВІДЧЕННЯ ДЛЯ ЦЕРКВИ

Хтось запропонував, на виразно розумних підставах, що це досвідчення Ісуса й Апостолів в човні зображувало особливо досвідчення Його духовних класів під час поклику до Церкви Первороджених під час минулого віку, а в другорядному значенні – теперішні досвідчення земних класів. Господь запевнив Свій люд, кажучи: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”. Далі Він обіцяв, що повернеться на землю в своєму другому приході, щоб зібрати вибрану Невісту і члени цього класу вже закінчили своє земне буття і знаходяться в небесній сфері. Господь каже про це наступними словами: “Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви”, і “ніщо вам не зашкодить”, ітд. Вірний Господній люд протягом усього цього віку усвідомлював собі, більш-менш виразно, певність тих дорогоцінних обітниць; вони відчували, що Господь насправді був з Його Церквою; але часом здається, ніби Він не зважав на молитви Своїх вірних і не звертав уваги на їх плач і зітхання. Протягом вісімнадцяти століть Його Мале Стадо було різко кидане ворогом і тими, котрі мали сатанинський характер, котрі переслідували, гнобили, поневіряли їх – і то цілу ту темну ніч, в яку єдиним доступним світлом було Слово Боже, щоб вони могли “у світлі життя ходити перед Богом” (Пс. 56:14). Досвідчення інших в минулому є подібні до наших теперішніх досвідчень. Ми тепер представляємо Господню справу серед шаленіючих стихій людської пристрасті та опозиції, і надалі є правдою те, що Апостол каже про його часи, що “ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів… проти піднебесних духів злоби”. Здається, що бурі походять від світу, але насправді за світом стоїть ворог. “Відомі бо нам його задуми”; наші серця інколи могли б бути дуже занепокоєні, якби не віра, яка є в стані зауважити Господа в човні разом з нами і є здатна вхопитися за думку про Його могутню силу, що у відповідний для Нього час і знаним Йому способом оголосить світові мир. Незабаром надійде час, коли Господь, котрий турбується про нас, застосує свою велику силу з метою звільнення нас до Царства і накаже шаленіючим стихіям: “Мовчи, перестань!” Тоді настане великий спокій, великий відпочинок на тисячу років від злісника, оскільки він буде зв’язаний, щоб не зводив більше народи. Тоді настане вічний відпочинок серця для всіх, котрі в той час будуть в човні з Господом, потім настане нагода входу для всіх, вибраних і квазі-вибраних, щоб були співпрацівниками з нашим Господом у великому й славному ділі благословення світу. Але нас не повинно дивувати, якщо темна година буде ще тривати серед нас – якщо надійде час, коли штормові вітри будуть такі поривчасті, що багато будуть кликати, боячись і тремтячи. Обґрунтовано учімося цінних досвідів теперішнього часу, щоб тоді наша віра нас не підвела – щоб ми в найтемнішу годину могли співати й радіти в Тому, Хто полюбив та викупив нас Своєю дорогоцінною кров’ю, а також співати пісню Мойсея і Агнця!

Нехай цей вірш девізу “Мовчи, перестань” буде потіхою для всіх в році, що розпочинається, в міру, як ми сполягаємо на Господа в цьому внутрішньому спокої серця, щоб наша Віра могла зростати день за днем, як наближаємося до Христового Царства тут на землі!

Теперішня Правда №39, Весна 2006