Ми зауважили, що тоді як слова шеол і хадес вживаються до опису першого аду, то вони не відносяться ані до (1) місця мук, ані до (2) місця, що складається з двох переділів: одного, що дає щастя праведним, і другого, що є місцем мук для злих; ми радше прийшли до висновку, що ці слова відносяться до (3) стану несвідомості першої смерті, – безпам’яті – до якого усі були засуджені внаслідок Адамового гріха і з якого повернення обіцяне при воскресінні. Оскільки це правда, то ми визнаємо, що коли всі померлі в Адамі будуть пробуджені з несвідомості стану смерті, то перший ад буде повністю знищений (Об. 20:13,14).
Заява 14 віршу: “Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне” виразно відноситься до іншого, другого аду, бо яким чином ад міг би бути вкинений в озеро огняне, якби був тільки один ад? Тим другим адом є друга смерть (Об. 20:14; 21:8), якій підлягатиме особа, котра поповнює гріх цілком свідомо. Це стан абсолютного, цілковитого і вічного знищення. Хоча Ісус через заплату ціни викупу за Адама і його рід гарантує всім воскресіння з першого аду (Ос. 13:14; Ів. 5:28,29), то ніхто не має ніякої можливості повернення з другого аду, оскільки Христос, згідно зі Святим Письмом, “уже більш не вмирає” (Рим. 6:9; Євр. 10:26). Таким чином ті, котрі вповні грішать, втрачають свою ласку без жодної надії на вічне життя, оскільки їх гріх вимагав би нового розп’яття Божого Сина як індивідуальної ціни викупу за них (Євр. 6:4-6). Їх знищення є вічним знищенням – другим адом, з якого немає жодного воскресіння.
РІЗНІ МЕТАФОРИЧНІ ЗВОРОТИ
Святе Письмо згадує про другий ад принаймні п’ятьма різними способами: (1) озеро огняне; (2) геєнна; (3) огонь, що не гасне; (4) огонь вічний; (5) шеол. У цій статті ми обговоримо перший з них і розважимо деякі відповідні вірші Святого Письма.
Оскільки всі випадки появи звороту “озеро огняне” ми знаходимо в символічній книзі (Об. 19:20; 20:10,14,15; 21:8; в трьох із поданих уривків слово “сірка” додане до вислову “озеро огняне”), то розважимо їх як символічні звороти.
Те, що Об’явлення є символічною книгою, показано в Об. 1:1: “Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм Анголом рабові Своєму Іванові”. Слово показав у цьому вірші наводить на думку, що ця книга, як правило, подана скоріше в знаках і символах, аніж буквальним способом.
Книга Об’явлення описує таким чином остаточне знищення зла і непоправних грішників – їх вічне знищення. Це показано через вкинення їх в озеро огняне, яким є друга смерть. Додання сірки посилює цей символ, оскільки дими огню і сірки були найбільш пагубними чинниками, що поширювали смерть, які були знані старожитнім. Поєднання цих символів підкреслює думку вічного знищення.
Огонь – біблійний символ знищення
Окрім Об’явлення багато уривків Святого Письма використовують огонь як символ знищення. В Мал. 4:1 читаємо: “Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки”. Згаданий тут день є великим днем гніву Єгови, в якому буде знищений теперішній порядок речей. Це символічно показано в словах “що палає, як піч”. Пишні, великі цього теперішнього злого світу, що знаходяться під керівництвом сатани, будуть символічно спалені як стерня, так, щоб не залишилося ні кореня, ані галузки, які могли б пізніше розвинутися.
Яків 3:6: “І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни”. Ад в цьому вірші (в деяких перекладах – прим. перекл.) походить від грецького слова геєнна. Яків символічною мовою показує згубний вплив злого язика – язик запалений (символічно) від геєнни, яка представляє також другий ад. Функція язика полягає в тому, що коли над ним властиво не панувати, то він опоганює цілу особу – характер, працю, гідність, уряд, становище, а також відношення даної особи до інших. Він ранить усіх, з ким стикається, а якщо йому дозволити на свободу дій без жодного нагляду, то призведе до другої смерті усіх, хто буде на пробі до життя.
ШІСТЬ РЕЧЕЙ, ЩО ВКИНЕНІ ДО ОЗЕРА ОГНЯНОГО
Ось інші уривки, які доводять, що Святе Письмо часто застосовує огонь як символ знищення: Плач Єр. 4:11; Соф. 3:8,9; Рим. 12:20. Крім того, це також доведено буквальними уривками Біблії, що стосуються призначення шести речей, про які сказано, що вони будуть вкинені до озера огняного: диявол, звірина, фальшивий пророк, смерть, ад і непоправні (цілком свідомі) грішники. Розважмо кожну з тих речей окремо:
(1)Диявол має бути вкинений в “озеро огняне”, як це показано в першій частині Об. 20:10: “А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий”. Порівняймо цей уривок з буквальними уривками, які виразно вказують на його остаточну загибель – Євр. 2:14: “А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола”. Ісус став людиною, щоб стати викупною жертвою за Адама та його рід. Це та жертва, яка є підставою вчинення сатани безсилим, і яка в кінці кінців призведе до його знищення.
(2)Звірина має бути також вкинена в “озеро огняне” (Об. 19:20; 20:10). Правдивий Христос складається з Ісуса, Голови, і Церкви, яка становить Його тіло. Звірина, що символізує великого антихриста, складається з фальшивого Христа: папства як голови, а також ієрархії як його тіла. Вона названа “таємницею беззаконня” (2Сол. 2:7). Ця звірина розпочала своє діло за днів Апостолів від несміливих початків і вчинків, що виникали з безбожних амбіцій певних провідників з-поміж братів. Пророчі описи антихриста виконалися в цій великій системі, що показано як в Книгах Даниїла та Об’явлення, так і в 2Сол. 2:7-9. В цих віршах дослівно описане його остаточне знищення (8в.): “І тоді то з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого”. Слова Духом уст Своїх відносяться тут до Правди.
(3)Фальшивий Пророк подібно має бути вкинений в “озеро огняне” (Об. 19:20; 20:10). Цей Фальшивий Пророк відноситься також до великої релігійної системи – Об’єднаного Протестантизму. З порівняння віршів з Об. 19:20 і 16:13 з Об. 13:11-17 ми довідуємося, що Фальшивий Пророк і образ звірини – це одне й те ж. Коли образ звірини почав говорити, то він висунув фальшиві вчення, які призвели до того, що він став Фальшивим Пророком. Зауважмо, що знищення Звірини й Фальшивого Пророка не відноситься до знищення осіб, але до релігійних систем.
(4)Смерть має бути вкинена в “озеро огняне” (Об. 20:13,14). В 1Кор. 15:26 читаємо: “Ворог останній смерть знищиться”. Святий Павло покликається тут на Адамів процес вмирання і стан смерті. В 21-23 віршах він каже: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу”. У Віці Тисячоліття, під час присутності Христа, всі ті, котрі направляться, отримають право на вічне життя.
(5)Перший Ад має бути також вкинений в “озеро огняне” (Об. 20:13,14). В Осії 13:14 читаємо: “З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога? Жаль сховається перед очима Моїми”. В цьому вірші слово могила (яке вживається в деяких перекладах – прим. перекл.), походить від гебрайського слова шеол. Слово шеол виступає 65 разів в Старому Заповіті – три рази воно перекладене як яма, 31 раз як могила і 31 раз як ад (в перекладі Огієнка всюди залишено слово шеол – прим. перекл.). Увесь людський рід сходить до шеолу (стану смерті). В цьому уривку Бог обіцяє, що знищить перший ад через воскресіння померлих, що матиме місце під час Віку Тисячоліття. Він запевнив його знищення через те, що віддав Свого Сина, Ісуса Христа, як ціну викупу, щоб зрівноважити кару смерті, що була накладена на людський рід через гріх Адама.
Остаточне знищення непоправних грішників
(6)Непоправні грішники вкинені в “озеро огняне” (Об. 20:15; 21:8). Багато дослівних уривків показують, що вони будуть знищені – винищені на вічність. У Йова 31:3 читаємо: “Чи ж не погибель для безбожних? Чи ж не нещастя лиходіям?” Псалом 9:6: “Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім’я їхнє Ти витер на вічні віки”. Ті, котрі під час і при кінці Віку Тисячоліття властиво не підкоряться справедливим законам і наукам Царства – помруть: або як прокляті у віці 100 років, або в Малому Періоді у зв’язку зі спокушанням людства сатаною, як ті, котрі не поповнять своїх днів добром (Іс. 65:20). Так, як у випадку сатани, всі вони будуть викинені з Божої пам’яті. Вони ніколи знову не повернуться, оскільки Бог їх повністю знищить.
Псалом 145:20: “Господь береже тих усіх, хто любить Його, а безбожних усіх Він понищить!” Збереження всіх справедливих показане тут в контрасті до вічного знищення злих. Ті, котрі вчать теорії вічних мук, пояснили б цей фрагмент більш-менш так: Господь збереже усіх, хто Його любить – буде їх провадити у вічно триваючому житті; але всі безбожні будуть знищені, що означає збереження їх у вічних муках в огні та сірці, під наглядом демонів з вилами. Це є перекрученням значення слова «знищити», оскільки вони подають його значення зовсім навпаки – «зберегти»! Бог не збереже, але цілком знищить, винищить злих, так що вони ніколи більше не повернуться до існування. “І стануть вони, немов їх не було” (Овд. 1:16).
Знищення тіл і душ
Деякі роблять помилковий висновок, що знищення непоправних, згадане у приведеному вище вірші, означає знищення їхніх тіл, але не їхніх душ, які, як вони твердять, живуть в місці вічних мук – в озері огню та сірки. Це помилковий висновок, оскільки Святе Письмо в багатьох місцях говорить про знищення душ. (Більше інформації на тему душі можна знайти в нашій брошурці Що таке душа?) Процитуємо деякі відповідні вірші: Псалом 35:17 (KJV): “Господи, чи довго ще будеш дивитися? Врятуй мою душу від їх нищення”. Псалом 40:15: “Хай осоромляться й почервоніють усі ті, що на мою душу зазіхають, щоб її погубити. Нехай назад відступлять і застидаються ті, що тішаться моїм нещастям”. В обох цих віршах промовцем є Давид. Він розумів, що якби життя було відібране в нього, то це означало б знищення його душі (але душа Давида, який не був непоправним грішником, не повинна була бути знищена назавжди). Давид інколи вживається як тип Ісуса і Церкви, які також переживали переслідування від тих, хто шукав їх погибелі.
Дії 3:23: “І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”. Святий Петро цитує тут Повтор. 18:19. Тим великим пророком є Христос, Голова і Тіло, котрий буде вчителем світу під час Віку Тисячоліття. Усім буде дана можливість зрозуміти Його науки і виявити щодо них послух. Але деякі, що відмовляться бути слухняними, будуть через сто років проби винищені (Іс. 65:20). Інші, котрі будуть слухняні тільки зовні, але відмовляться слухатися Христа з цілого серця, будуть жити аж до кінця Віку Тисячоліття. Живучи самолюбно, а тим самим не користаючи властиво з можливостей Віку Тисячоліття, не приносячи Богові плодів, вони піддадуться спокусам сатани і будуть винищені з-поміж людей як такі, що не поповнили своїх днів добром.
Об’явлення 20:15: “А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне”. Однак, щоб бути записаним в цій книзі життя, якою у Віці Тисячоліття буде Нова Угода, необхідно мати характер згідний з його зарядженнями, науками, духом і ділом. (Див. статті про угоди в наших публікаціях). Але якщо хтось при кінці Віку Тисячоліття не буде в досконалій гармонії з Новою Угодою, той буде відкинений на вічне знищення, символізоване у вкиненні до “озера огняного”.
ДРУГАСМЕРТЬ
Зауважимо, що символічне “озеро огняне” назване “другою смертю”. Це знищення, або смерть, є названа другою смертю в протиставленні до першої, або Адамової, смерті. Це не означає, що всі, котрі йдуть до гробу, помруть вдруге. Наприклад смерть (Адамів процес умирання) і хадес (стан Адамової смерті) мають буди вкинені до неї (Об. 20:14), але в значенні, в якому ніколи перед тим вони не були знищені. Тому це озеро є назване Другою Смертю з огляду на той факт, що для непоправно злих людей це є очевидно їх другою смертю, оскільки їх першою смертю була Адамова смерть (1Кор. 15:22).
Біблія вчить, що всі мали померти раз – згідно з законом – в Адамі (Рим. 5:15). Цей стан першої смерті був би вічним знищенням, якби не складена Христом жертва викупу, що дала Йому силу усунення процесу Адамової смерті, а також стану Адамової смерті (Об. 1:18). Різниця між станом першої й другої смерті не полягає в їх природі як такій, але в їх стосунку до викупу Христа і в тому, як на нього дивиться і як трактує його Бог. Якби Христос не склав себе як викуп, то Адам і його рід увійшли б і залишилися б в стані смерті навічно. Але заслуга викупу дає Ісусові право вивести людський рід з загибелі до нового життя (Пс. 90:3; Об. 1:18); і це право Він застосує в Своєму майбутньому Тисячолітньому Посередницькому Пануванні. Але найперше Він мусить стати перед Отцем в небі, щоб представити свою заслугу викупу в ім’я світу, так як це зробив в ім’я своєї Церкви на початку Віку Євангелії (Лев. 16:15).
Заслуга викупу Христа гарантує світові пробу до життя і тому Бог вважає всіх, котрі померли Адамовою смертю, живими, “бо всі в Нього живуть”, тому всі, котрі ще не були на пробі до життя під час Віку Євангелії, будуть пробуджені зі стану смерті (Лук. 20:37,38).
Але для другої смерті не передбачений жоден викуп, оскільки Боже право гласить, що “заплата за гріх смерть” (Рим. 6:23). Оскільки протягом цілої вічності не буде даний жоден викуп за другу смерть, так як це було зроблено у випадку першої смерті, тому вона є вічною. “Вони кару приймуть, вічну погибіль” (2Сол. 1:8,9).
SB’02, 104-107
Біблійний Прапор 2010 р.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: