Як Содом і Гоморра та міста коло них… поставлені в приклад вічного огню, понісши кару»
Юди 7 (див. дослівний переклад Одінцова і ПідстрочникНЗ).
Содом та міста навколо нього були розпущені та розбещені в найвищому ступені, і тому Божественна справедливість постановила, що їх поступування не може більше тривати, але вони повинні стати прикладом для інших, уроком Божого невдоволення усілякою розпущеністю, і так читаємо, що з неба впав огонь і сірка, повністю знищивши ці міста (Бут. 19:24,25). Содомляни були знищені, а до нашого часу залишилась лише назва та історія.
Думка нашого тексту була б яснішою, якби була віддана згідно з приміткою в англійському перекладі ARV: «Навіть Содом і Гоморра та міста коло них… поставлені в приклад вічного огню, понісши кару»; ще яснішою була б, якби слова розставити в наступному порядку: Навіть Содом і Гоморра та міста коло них… понісши кару, поставлені в приклад вічного огню. Подібно говорить нам Ап. Петро (2 Пет. 2:6), що Бог «міста Содом і Гоморру спопелив [тобто цілковито знищив], засудивши на знищення, і дав приклада для майбутніх безбожників».
Таким чином, ми розуміємо, що знищення людей тих міст Богом через огонь, що впав на них, було повним знищенням. Як приклад, воно зображує нам повне знищення Богом усіх тих, хто після спасіння від Адамового осуду та допровадження до знання Правди (1 Тим. 2:5,6), остаточно доведуть свою негідність отримання вічного життя. На всіх таких впаде не буквальний огонь і сірка, але повне знищення, винищення (не збереження в муках чи ще десь), як душі, так і тіла, як навчає Біблія в своїх ясних прямих текстах, як, напр.: Йов 31:3; Пс. 9:6 (пророчий); 37:10,35,36,38; 104:35; 145:20; Іс. 1:28; Єзек. 18:4,20; 22:27; Мат. 10:28; Дії 3:23; 1 Кор. 3:17; Фил. 3:19; 2 Сол. 1:9; 1 Тим. 6:9; Як. 4:12; 2 Пет. 2:1,12; 3:16.
ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГО-НЕБУДЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
В статті з Біблійного Прапора (№ 182, 183 – англ.), яка була передрукована в книжці Тисячоліття (Е том 17, розділ 6) з цим питанням як заголовком, було представлено 21 біблійний доказ, які підтверджують те, що Біблія дає надію для тих з Адамового роду, хто помер, не маючи можливості на спасіння в цьому житті, і хто помер різними способами під прокляттям Адамової смерті, включно з содомлянами, які ніколи не чули про ім’я Ісуса, «бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). В цій статті було доведено, що Бог пообіцяв можливість пробудження та воскресіння кожному померлому з Адамового роду, включно з содомлянами, тому що кожен з них (Євр. 2:9) був відкуплений дорогоцінною кров’ю Христа (1 Пет. 1:19) – жертвою, яку Він звершив на Голгофі. Це не спекуляції! Ми маємо слова Самого Учителя на цю тему. Черпаймо нашу інформацію, нашу мудрість, з правильного джерела (Як. 1:5) і сумніви та страх швидко втечуть!
Тепер подамо свідоцтво Біблії, яке покаже, що содомляни будуть визволені і повиходять зі смерті (де всі вони знаходяться – Бут. 19:24,25; Луки 17:29) під час Посередницького Панування Месії, щоб втішатися участю в благословеннях, що виллються на Ізраїль та світ, і щоб мати нагоду прийти до згоди з Богом та отримати життя.
НЕ ДРУГИЙ ШАНС
Хтось може сказати: Ні, це буде другий шанс, а Бог ніде нікому не обіцяв другого шансу. Більше того, це було б недооціненням Божої влади, якби ми припустили, що Бог, після того, як піддав людину одній пробі і прийняв рішення, вирішив поставити її на ще одну пробу, як ніби Божа справедливість не була в стані вирішити, чи людина заслужила чи ні на вічне життя після однієї проби або перевірки.
Ми цілком погоджуємося з тим відчуттям, але звертаємо увагу на той факт, що содомляни не мали можливості мати навіть одну пробу до життя. Вони і все людство народилися в гріху, були в беззаконні народжені і в гріху їх зачала їх мати (Пс. 51:7). Вони народилися під Адамовим вироком: «Умираючи, вмреш*» (Бут. 2:17). Отже, ані вони, ані будь-хто інший не може бути підданий пробі до вічного життя чи вічної смерті, доки не будуть звільнені від першого вироку смерті, під яким усі народилися (Рим. 5:19). І ніхто не був звільнений з цього вироку смерті, доки не прийшов і не помер Відкупитель, «Праведний за неправедних, щоб як «смерть [прийшла] бо через людину, і через Людину [прийде] воскресення мертвих.
* Єврейський вислів «мот тамут» дослівно означає «умираючи, вмреш», як це перекладено в Вульгаті – п.п.
Тому лише ті, котрі були народжені від днів Ісуса, могли бути звільнені від першої кари, або могли бути поставлені на пробу вічного життя чи смерті. Лише Церква долучилася до цієї пропозиції. З цим погоджуються слова Апостола: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви [такі одержали і неналежно використали свій уділ в оригінальній жертві], а страшливе якесь сподівання суду [осуду] та гнів палючий, що має пожерти противників [Божих]» – в Другій Смерті (Євр. 10:26,27). Тому содомляни не мали будь-якого шансу на вічне життя. Вони не знали ймення Ісуса (Дії 4:12). Не лише вони, але й більшість людства, навіть від днів Ісуса, ніколи не чули Євангелії, в правдивому значенні цього слова – вони ніколи не зрозуміли, ніколи не оцінили її вповні, правильно. Тому більшість ще не мала своєї проби до вічного життя.
ДЕНЬ СУДУ БУДЕ ЛЕГШИМ ДЛЯ СОДОМЛЯН
Хтось може здивуватися, коли довідається, що Ісус, говорячи про суд світу під час майбутнього Віку, каже, що ця проба буде легшою для содомлян, аніж для деяких з тих людей, яким Він проповідував, які також матимуть участь в можливості тієї великої епохи – нагоді разом з содомлянами примиритися з Богом та одержати вічне життя. В засудженні галілейських міст за їх невірство та відкинення Його месіанства, не дивлячись на явні чудеса, Він сказав:
«Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного [часу випробування світу, Месіанського Тисячолітнього Панування – Дії 17:31; 2 Пет. 3:7-12; Мат. 19:28; Луки 22:29,30; 2 Тим. 4:1; Об. 5:9,10; 20:4,6] Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що до неба піднісся [був високо привілейований нагодами та можливостями, а також перебуванням там Ісуса], аж до аду [гадес] ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день [Ісус таким чином вказав на те, що люди Содоми були б більш готові прийняти великі привілеї від Бога, аніж мешканці Капернаума]. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі [тому що Содом грішив проти меншого світла та знання]» (Мат. 11:21-24; Луки 10:12).
Про що більше ми могли б запитувати на цю тему? На який ще вищий авторитет ми могли б посилатися, як не на самого Великого Суддю? Якщо Капернаум, про який Він сказав, що був більш винний, аніж Содом, має отримати більші благословення разом з усім Ізраїлем по тілу (Рим. 11:26,27), то чому содомляни не мали б бути благословенні разом з «усіма народами землі» (Бут. 22:16-18; Гал. 3:8,16,29)?
Немає сенсу говорити, що Ісус не має тут на увазі тих самих розбещених содомлян, про яких згадує св. Юда в нашому тексті, або що Він мав на увазі якихось содомлян, що жили за Його днів, тому що таких не було! Він виразно сказав, що «того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив» (Луки 17:29). Коли Він сказав, що легше буде Содому в день суду, аніж Капернауму та іншим містам, в яких Він проповідував, Він вказує на те, що все ж становище тих людей, які чули Його та відкинули Його Послання, буде терпимим.
ОСТАТОЧНА ПРОБА СОДОМЛЯН НАЛЕЖИТЬ ДО МАЙБУТНЬОГО
Бог подиктував справу про майбутню пробу содомлян одному з пророків, і покерував, щоб було написано нам на науку (Рим. 15:4). Нажаль, як сказав Ісус, багато були «запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки» (Луки 24:25). Через пророка Єзекіїля Бог пояснив, що коли часи повернення «до свого попереднього стану», часи відновлення (Дії 3:19-21), прийдуть, тоді Божі благословення прийдуть на Ізраїль по тілу, який був відкинутий під час Євангельського Віку (порівняй Рим. 11:25-33). Благословення Месіанського Царства прийдуть не лише на Ізраїль по тілу. Вони розширяться на «всі племена землі», включаючи содомлян.
Бог особливо наголошує Ізраїлеві на відновленні двох його народів-сестер, Содому та Самарії. Він вказує на те, що за днів піднесення та процвітання Ізраїль нехтував цими народами-сестрами як значно нижчими від себе і негідними його уваги. Але в часи відновлення Ізраїль буде тішитися Божою ласкою разом з тими народами, які раніше були погорджені. Бог сказав, що пропозиція реституції випливає не з гідності кого-небудь з них, але з Його славного характеру – для слави Його ймення. Зверніть увагу на це яскраве твердження (Єзек. 16:48-63) і завважте, що тут з наголосом підкреслено, що особи, які мають бути відновлені і благословенні, є тими самими, які були покарані за днів Лота:
«Не зробила Содома, сестра твоя [Ізраїлю]… як зробила ти… І запишались вони, і робили гидоти перед Моїм обличчям. І Я їх відкинув, як побачив оце [Бог визнав за правильне зробити їх прикладом повного знищення всіх тих, які остаточно не будуть Йому подобатися після того, як скористаються можливістю отримати вічне життя – Юди 7]… Тож носи свою ганьбу ти [Ізраїль], що чинила її для своїх сестер [Содоми та Самарії], через твої гріхи… вони будуть справедливіші за тебе! … І поверну Я їхню долю [заверну полонених – Куліша]… і поверну долю твою [а з ними й твоїх полонених – Куліша] серед них [поверну з в’язниці смерті, оскільки вони тоді були у в’язниці смерті; Христос приходить, щоб відчинити двері гробу (Ів. 5:28,29; Об. 20:11-13) і звільнити в’язнів – Іс. 61:1]… А твої сестри, Содома та дочки її, вернуться до свого попереднього стану [ця реституція охоплює пробудження з мертвих, оскільки, як ми вище зазначили, всі содомляни були знищені під час знищення Содоми – Луки 17:29]».
Деякі, котрі прагнуть користати з Божого милосердя в Христі в прощенні їх власних гріхів і слабостей в більшому світлі і знанні, не можуть собі уявити, щоб така ж ласка була дана під Новою Угодою іншим, і то таким, як содомляни, які ніколи не чули про Ісуса, хоча їм здається, що це погоджується зі словами Апостола, що Ісус Христос з ласки Божої смерть скуштував за всіх (Євр. 2:9). Вони не хочуть повірити Божому запевненню, що Він «хоче, щоб усі люди спаслися [від Адамового осуду], і прийшли до пізнання правди», і що Він «усім людям Спаситель [з-під Адамового вироку смерті, але не навічно; коли цей вирок через заслугу Ісуса буде знятий з кожної людини, тоді кожен стане на особисту пробу до життя, а вічне життя отримають лише ті, котрі в своїй пробі виявляться гідними життя], найбільше ж для вірних» (1 Тим. 2:4, 4:10). Той, хто, не дивлячись на свідоцтво вищенаведеного тексту з Біблії, не може уявити собі благословення для содомлян та інших невибраних, повинен зважати, щоб не опинився серед тих, про кого згадує поет:
Але як звужують Його любов
Через властиві їм обмеження свої!
Вони прибільшують помсту Його
Із ревністю, якої Він не визнає повік.
БОЖА ОБІТНИЦЯ ВІДНОВЛЕННЯ Є ПЕВНОЮ
Деякі з них подають думку, що в цьому пророцтві Єзек. 16 Бог, можливо, іронічно говорив до євреїв, звертаючи увагу на те, що Він однаково охоче привернув би содомлян, як і їх, але не має наміру повертати кого-небудь. Та зауважте, що попередні вірші не погоджуються з цією думкою. Бог обіцяє: «І згадаю Я Свого заповіта з тобою за днів твоєї молодости, і поставлю тобі заповіта вічного [Нову Угоду Закону, Посередником якої буде Месія, і яка, під Його Посередницьким Царством, благословить Ізраїль по тілу і всіх, які долучаться до Ізраїлю по тілу під прекрасними умовами Нової Угоди – Єр. 31:31-40; 32:37-44]. І ти згадаєш про свої дороги й засоромишся, коли ти візьмеш сестер своїх, старших від тебе, разом з меншими від тебе, і дам їх тобі за дочок, але не з твого заповіту [не під твоєю теперішньою Угодою Закону, але під Новою Угодою (Закону) та під кращим Посередником]. І відновлю Я Свого заповіта з тобою, і ти пізнаєш, що Я Господь, щоб згадала ти й засоромилася, і не могла більше відкривати уста перед ганьбою своєю, коли прощу тобі все, що ти наробила, ГОВОРИТЬ ГОСПОДЬ БОГ [виділення наше]». Коли обітниця була в такий спосіб підкреслена Великим Єговою, то всі, які викарбували на своїй печатці, що Бог є правдивим, повинні радіти цьому запевненню з довірою; особливо ті, які зрозуміли, що ці благословення Нової Угоди були затверджені Богом у Христі, чия дорогоцінна кров запечатує Угоду (дивися Божий План Віків, розділ 6).
«БОГ Є ЛЮБОВ»
Яким чудовим це здається уже з першого погляду, коли ми бачимо, що справді маємо доброго, справедливого, доброзичливого, люблячого Бога, а не несправедливого, безжального і мстивого! Ми можемо щиро сказати словами поета:
Бо любов Його є ширша,
Аніж межа людського розуму;
А серце Віковічного
Є дивовижно добре!
Деякі з нас були настільки сильно обмануті щодо Божого характеру через традиції, що прийшли до нас з минулого, що ми боялися Бога більше, аніж любили Його. Але тепер усе змінилося! Хоча ми все ще боїмося Бога в значенні пошани, ми більше не лякаємося Його. «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму». «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (2 Тим. 1:7; 1 Ів. 4:18). Нам на пам’ять приходять слова пророка: «Не бійтесь того, чого він боїться, і не лякайтеся»; «страх їхній до Мене заучена заповідь людська»; «бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Іс. 8:12; 29:13; 55:9). О, дякувати Богові, що все так і є! Ми будемо протягом вічності славити Його за те, що Він незмінний у своєму характері! Так, Він той самий сьогодні, завтра і навіки! Він не змінюється!
Ми радіємо, що ті, котрі під час Божественних випробувань доведуть свою прихильність до беззаконня, будуть Божественним вироком повністю, цілковито знищені, як це показано в озері огняному, «а це друга смерть» (Об. 20:14; 21:8). З неї не буде відновлення, ані відкуплення, ані воскресіння: «І стануть вони, немов їх не було» (Овд. 16; Іс. 43:17). Натомість всі бажаючі та слухняні отримають Господні благословення для досягнення вічного життя – одні на духовному рівні, як члени Церкви Перворідних, інші на людському рівні як члени спасенного світу людства, відновленого до людської досконалості.
Таким чином, ці два класи будуть відповідно насолоджуватися небесною і земною славою (1 Кор. 15:40), тому що тоді будуть не лише нові небеса, але й нова земля (2 Пет. 3:7,13; Об. 21:1-7), новий суспільний порядок на тому рівні, який буде тривати вічно (Екл. 1:4; Іс. 45:18; Пс. 119:90; Мат. 5:5). Славмо Бога за Його чудовий план спасіння, який, завдяки Ісусові як викупній ціні, запевнив кожному з Адамового роду повну і достатню особисту можливість отримати вічне життя (Ів. 1:9; 12:32; 1 Тим. 2:4-6; Євр. 2:9)!
BS № 707, ʼ95,12; SB № 96, ʼ96,12
Біблійний Прапор № 11, січень-квітень 2019
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: