Що за відчуття, бути одним з тих, яким Великий Творець довіряє свою таємницю! І які незвичні та шанобливі почуття привілею виникають у свідомості того, кому дають, хоча, можливо, і небагато, зазирнути в задуми Бога!
Те, що ми змогли опинитися серед відносно невеликої кількості тих, які знайшли ласку в очах Бога і стали Його друзями, не є причиною до пихи, але швидше до покірної вдячності. Ми знаходимося в доброму товаристві.
Ной був праведним чоловіком, що «знайшов милість у Господніх очах» (Бут. 6:8,9). Йому Бог відкрив свій намір знищити тогочасне зіпсуте суспільство.
Авраам також увірував Богові, «і це йому зараховане в праведність» (Як. 2:23). «Чи я від Авраама втаю, що Я маю зробити? Бо ж Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи земні» (Бут. 18:17,18).
Амос відкрив загальну правду, коли сказав: «Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Амоса 3:7). Всі пророки виразно говорили, що те, що вони записують, є Словом Бога.
Господь Ісус сказав своїм учням: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах». «Розповім таємниці від почину світу» (Мар. 4:11; Мат. 13:35).
КОНФІДЕНЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ
В світській адміністрації, по причині безпеки, певна інформація є недоступною для тих, які знаходяться за межами визначеної групи осіб. Деякі уряди прийняли законодавство щодо урядових таємниць, вважаючи кримінальним злочином розкриття інформації персоналом служби безпеки і спецслужбами про свою роботу. Громадські активісти завжди активні в домаганні відкритого обговорення усіх державних справ, і певна конфіденційна інформація, не дивлячись на її секретність, неминуче відкривається для загального доступу.
Техніка переказу інформації
Зберегти якусь справу в таємниці дійсно важко – а навіть неможливо – в теперішньому світі. Не дивлячись на дії спецслужб департаментів охорони громадського порядку, слідчих бюро і таємної поліції, різного роду дані масово висилаються з одного кінця землі на інший «інформаційною автострадою», заливаючи суспільство звітами інформаційних сервісів, пропагандою, неправдивою інформацією, чутками, плітками, подробицями та різноманітними фактами. Цей надзвичайно великий інформаційний канал неможливо контролювати.
ВІДКРИТА ІНФОРМАЦІЯ
Тримати в суворій таємниці наміри Бога щодо планети Земля ніколи не було Його прагненням. Як ми зауважили, хоча по причині гріха первинний синівський зв’язок людини зі своїм Творцем був втрачений, однак, Бог у своєму великому милосерді визнав добрі інтенції тих, які Його шукають, і вони одержують нагороду. Бог їм довіряє.
Передані таємниці, вказівки, надії й обітниці не є «таємні» чи обмежені якимось Божим законодавством, призначеним для утримування в темноті величезної більшості людського роду. Однак інформація, яка на перший погляд виглядає так широко доступною, певним чином захищена від очей і вух недостойних. Наш Господь дякував Отцю, що святі речі були заховані від тих, які (в їх власній оцінці) були «премудрими і розумними», та відкриті «немовлятам» (Мат. 11:25). Господь часто використовував притчі і незрозумілі вирази, завданням яких було перешкодити тим, які лише виявляли цікавість, в отриманні незаслужених привілеїв, але Він сказав: «Вам – моїм учням – дано знати».
Мудрість згори
Давид говорить нам, що «Таємниця Господня з тими, хто боїться Його, і Свій заповіт Він покаже їм» (Пс. 25:14, KJV). Єврейське слово, перекладене тут на «боятися», звучить сод і означає «честь, повна пошани», яка визнає Божу величність і старається про усмішку Його схвалення. Виявляється, що честь є ключем, який відкриває заховані справи, і без цього ключа ніхто не може їх зрозуміти.
Загальні відомості
Слово Господа, яке було послане до пророків минулого, не служило для їх власної самолюбної потіхи, але було передбачене як скарбниця мудрості для вірних усіх часів. Воно так їх надихало, що послання перейшло з покоління в покоління, а його величезним прагненням було привернення людства до гармонії з його Творцем. Осягнення цієї цілі належить ще до майбутнього, але ті, «кому відкрита таємниця», завдяки цій мудрості можуть прослідкувати поступ Божої програми до чудового кульмінаційного моменту, і разом з Апостолом Павлом ми дійсно можемо сказати: «Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми увірували» (Рим. 13:11).
ДРУЗІ ІСУСА
Подорожніх до Емаусу наш Господь безперечно вважав своїми друзями. Кілька днів перед цією розмовою Ісус звернувся прямо до своїх Апостолів, даючи їм усвідомити їх особливий зв’язок з Ним: «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця» (Ів. 15:15). Прощаючись з ними, Ісус дав своїм учням доручення: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте» (Мар. 16:15).
З того часу послання спасіння розходилося по цілому світі – пішки, на конях, під вітрилами. Ранні форми торгівлі передавали його; вітри, віючи на вітрила, переносили його; солдати (мимоволі) забирали його до віддалених закутків імперії. Царі висловлювалися за нього, а звичайні люди охоче його приймали. Будь-де, де знаходилося серце, яке дійсно шанувало Господа, Бога Небес, Його таємниці були йому передані і збережені в серці.
Вся Божа рада
Євангелісти, ці посли добрих новин, помістили в своїх листах запис про прихід Ісуса; Апостоли писали повчальні листи до новостворених зборів, а вони, будучи додані до раніших об’явлень, даних пророками, представляли Божу програму спасіння вмираючого світу і його привернення до райської досконалості у властивому часі.
Багато хто втратив життя ради справи Євангелії. Жертвенна служба Господа Ісуса була взірцем для Його послідовників. Апостол Павло, походження, освіта і логічний розум якого дали Євангелії переконливу силу, як відносно євреїв, так і поган, переніс бичування, ув’язнення, морські катастрофи, різного роду небезпеки, голод і спрагу, біль і втому для добра цієї служби. Його відвага була надзвичайна. «Бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу», сказав Апостол, і це було оживляючою силою його життя (Дії 20:27). Зрозуміння ним Господніх таємниць було таким глибоким, що його служба призвела до того, що Боже Слово є відкритою книгою для багатьох.
Видавці
«Господь дає слово; провісниць велика многота» (Пс. 68:12). О, яка ж це правда! Великим коштом людського життя Біблії заливають світ і є доступними всім, які шукаюсь зрозуміння Божих таємниць Його великого плану привернення життя і миру страждаючому людству.
Але, хоча мільйони заглядають на сторінки Біблії, порівняно небагато зрозуміли її таємниці. Як Ізраїльський народ як цілість вбивав своїх пророків, каменував Божих посланців і відкинув Месію, так само є з християнством – величезна більшість тих, які називаються християнами, надалі є в темноті. «Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, – і мало таких, що знаходить її» (Мат. 7:14).
Проголошення Євангелії реалізує Божу ціль
Не було передбачено, що цілий світ відкликнеться на послання, але було дане свідоцтво з метою зібрання з усіх народів вірного люду, цілковито лояльного тіла віруючих, які стали дітьми Авраама завдяки своїй вірі. Христос є обіцяним «насінням» Авраама, а ті, котрі належать до Христа, ділять з Ним радісну перспективу несення благословенств усім народам землі (Мат. 24:14; Гал. 3:8,16,29).
ЧИ СВІТ ЩЕ МАЄ ШАНС?
Про все це говорить Єв. Ів. 3:16,17: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся».
Хоча світ в загальному до сьогодні не увірував, вони увірують. Бог так хоче (1 Тим. 2:4). Ніхто не буде спасенний несвідомо, як Святе Письмо засвідчує: «Погине народ Мій за те, що не має знання» (Ос. 4:6). Ісус молився до Отця, кажучи: «Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога, правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти його» (Ів. 17:3).
Життя вічне! Як це може бути? Як може бути інакше? Христос віддав своє життя на викуп за всіх, заплатив кару за гріх людини, і в справедливості Бог з певністю звільнить проклятий світ з-під вироку смерті і дасть йому цілковиту можливість пізнання єдиного правдивого Бога. Саме для цього Христос повертається, несучи «часи відпочинку» (Дії 3:19-21). Саме тому Бог визначив день, в якому Христос буде судити світ в справедливості (Дії 17:31). Тому вірні так довго моляться: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Мат. 6:10).
Знання Господа
Бог обіцяв, що в цей день «земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває» (Іс. 11:9), і що «всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього» (Єр. 31:34).
Але хтось може запитати: оскільки послання спасіння в Христі до цього часу потрапляє переважно в глухі вуха, то як ми можемо мати реальну надію, що майбутня перспектива буде хоч трохи краща? А це тому, що ми віримо Його Слову! Чи Христос помер, щоб спасти лише невелику частину потомства Адама? Чи величезну більшість з них Він списав як навічно знищених? Ні! Він помер за всіх, а філософія і логіка викупної жертви Господа Ісуса є захоплюючим дослідженням (1 Ів. 2:2).
Як є в наших часах, так було завжди: дороги теперішнього світу здаються більш привабливі для більшості чоловіків і жінок, аніж життя, віддане побожності і чистоті серця. Однак є прихований неспокій, почуття незадоволення, брак сповнення. Невисловлене питання: «Чи це все…?» виявляє їх інстинктивну потребу, почуття невпевненості і самотності. Певна мало відчутна помилка в поступуванні перешкодила цілому людству і перервала його єдність з Джерелом всього щастя і життя. Небагато хто усвідомлює собі, що гріх є цією причиною і навіть найбільш шляхетним і найбільш інтелігентним з невіруючих важко погодитися з тим, що час життєвої науки, досягнень і розвитку іде в забуття, коли смерть забирає свою жертву. Це для них смутно і загадково.
Як вони зрадіють від пробудження до нового життя коли всі, які знаходяться в гробах, почують голос Сина Божого і повиходять (Ів. 5:28,29)! Перервані зв’язки будуть налагоджені, помилкове переконання – усунене, а таємниці Господа будуть вияснені оживленому людству, коли Він впише свій закон в їхні серця, відроджуючи в кожній людині образ і подобу Бога, який їх створив (Іс. 28:17; Єр 31:33; Бут. 1:26).
СПРАВЕДЛИВИЙ УРЯД ХРИСТА
Буде впроваджена ґрунтовна навчальна програма під керівництвом Божих вказівок на «святій дорозі», яка призведе до того, що ніхто не буде недостатньо поінформований. Хоча пророк Ісая виражає це в поетичних визначеннях (35 р.), Царство Христа не є майже утопічною фантастикою – воно є логічним результатом Божого плану спасіння і буде охоплювати період інтенсивного вивчення для жителів під новим урядом.
Тепер, більше ніж будь-коли перед тим, перед нами відкрилися практичні засоби реалізації загальносвітового слухання Господнього слова. Раптовий розвиток в сфері передачі інформації і революція в подорожуванні і зв’язку є виразним виконанням пророцтва (Дан. 12:4). І, можливо, що кіберпростір – умовні, співпрацюючи між собою світи якого створені через поєднання в мережу комп’ютерів – буде невід’ємною частиною того нового порядку речей, коли ми одержимо відповідь на нашу молитву і Царство Христа прийде.
В простих словах сказано, що «з Сіону вийде Закон, а Слово Господнє з Єрусалиму» (Іс. 2:3). Для нас не так важливо зарання пізнати точні подробиці процесу впровадження уряду Христа. Хтось може запитати, якою буде Божа процедура, яка призведе до того, що ціле людство – кожен потомок отця Адама, який розділив його вирок смерті – буде освічене щодо способу отримання вічного життя?
Темрява розпорошиться, глухі вуха відчиняться, незрячі очі відкриються, а сльози будуть витерті, і велика пісня радості наповнить землю, коли сповнені честі серця кликатимуть: «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!»
«Нехай Бог помилує нас, і хай поблагословить, хай засяє над нами обличчям Своїм, щоб пізнати дорогу Твою на землі, посеред народів усіх – спасіння Твоє! Хай Тебе вихваляють народи, о Боже, хай славлять Тебе всі народи! Нехай веселяться й співають племена, бо Ти правдою судиш народи і племена ведеш на землі! Хай Тебе вихваляють народи, о Боже, хай славлять Тебе всі народи!»
SB№186 ’03, 90-93; BS №809, ‘03, 90-92
Біблійний Прапор №2, травень-серпень 2015
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: