“Господній Закон досконалий, – він зміцнює душу” – Пс. 19:8 –
ЕЗДРА НАЙБІЛЬШ ІМОВІРНО ПОВЕРНУВСЯ до Вавилону, щоб провести вивчення Закону і зробити звіт з цього. Потім, через 13 років, ми знову чуємо про нього як про визначну постать в Єрусалимі. Праця завершення Неемією мурів міста та його брам відбулася за тиждень до єврейського нового року. Цей тиждень був призначений на відпочинок і підкріплення, а того дня (приблизно 1 жовтня) мало місце загальне скликання або публічне зібрання на відкритому просторі, за храмом. Там збудовано подіум або трибуну для Ездри, який з цієї нагоди виступив як навчений в Писанні або вчений чоловік, читаючи народові з Книги закону з ранку аж до полудня. Читання проходило етапами; священики іЛевити вмішалися між люд, пояснюючи їм значення багатьох уривків. Коли відчитувалося право, ці люди, з пошани, встали, а потім сіли на землю, коли його обговорювали.
Це була надзвичайна лекція Біблії, яка викликала глибоке зацікавлення. Оскільки люди почули слова Божого Права і усвідомлювали те, що переступили це Право – навіть до того ступеня, до якого їм дозволяли можливості – то побачили причину, для якої Господь дозволив, щоб на них прийшли різні карання, неволя і т. п.. Вони побачили, що такою була Його угода, яку Він уклав з ними; що послух цій частині угоди, яка їх стосувалась, був нагороджений благословенням і успіхом, а непослух – карою, неволею і т. д.. Усвідомлення гріха призвело до жалю і сліз – народ болісно заплакав.
Тоді Неемія, Ездра і інші вияснили народові, безпосередньо чи через Левитів, що це не час для сліз, але навпаки – час радості. Вони повинні були пам’ятати не лише суворість Бога в каранні переступів їхніх батьків, але повинні були пам’ятати також про Його милості, які тепер повертаються до них, і особливо цінувати тим фактом, що знову послав до них Закон, виявляючи таким чином готовність привернення їх назад до Своєї ласки. Вони пригадали собі, що той самий Закон, який провіщав кари, оголошував також Боже милосердя , а також те, що коли вони будуть каятися, то Він їх простить і приверне до Своєї ласки. Таким чином їхні сльози обернулися на сміх, а їх плач – на радість.
Післанництвом Неемії були слова: “Ідіть, їжте сите та пийте солодке, і посилайте частки тому, в кого нема наготованого. Бо святий цей день для нашого Господа, і не сумуйте, бо радість у Господі – це ваша сила!” (10 в.).
ЧИТАЛИ ЗАКОН ВИРАЗНО
Ми маємо заяву, що вони “пояснювали народові Закона”. Напевно, сьогодні відчувається велика потреба саме такого навчання. Номінальний духовний Ізраїль знаходиться в жалюгідному стані через відсутність розуміння Божого Слова. Здається, що ми живемо в час, до якого звертався пророк, провіщаючи: “голод пошлю Я на землю, – не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова” (Ам. 8:11).
Багато уявляють собі, що знають науки Біблії, тоді як насправді вони обізнані з тим чи іншим віруванням з того похмурого минулого, а всі вони, мусимо визнати, містять трохи правди з великою дозою блуду. Наша велика помилка полягає на припущенні, що наші визнання віри і всі наші вірування міцно і повністю відповідають Біблійним наукам. Ця помилка коштувала вже дуже багато. Тисячі найшляхетніших умів покинули Біблію в результаті блудного припущення, що ці вірування властиво представляють її науки. Ці інтелігентні уми, переконуючись, що більше не можуть повністю підтримувати жодного християнського вірування, відкидають як ці вірування, так і Біблію.
ДОСЛІДЖУВАННЯ БЕЗ КОНФЕСІЙНИХ ОКУЛЯРІВ
Те, що обов’язково потрібно зробити, це розпочати дослідження Біблії, але без наших конфесійних окулярів. Наші предки, які створили ці віровизнання, мають більшу чи меншу участь в переслідуванні один одного, що сьогодні ми повністю засуджуємо. Вони були без сумніву так само сумлінні, як ми, але мали менше світла – тому що жили в темних віках. Віра в те, що Бог мучить тисячі мільйонів Своїх створінь, привела наших предків, які мали якнайкращі наміри, до застосовування один до одного тортур в ім’я Бога в спосіб, якого ми сьогодні не можемо підтримувати як справедливого, ані як Христового, або ж як такого, що випливає з любові.
Отже, чому ми повинні припускати, що ці вірування правильні у всіх аспектах? Чи ж ми не повинні радше бачити, що коли такий добрий чоловік, яким був брат Жан Кальвін, зробив велику помилку, підписуючи судове розпорядження, яке відправило брата у Христі, Сервета, на стос, то це доводить, що щось зле було в теологічних ідеях Кальвіна, які поклали фундамент під майже всі наші протестантські вірування?
За допомогою цих чудових Біблій, які ми сьогодні маємо і які є майже в кожному домі, ми повинні знати більше її наук, аніж будь-хто з наших предків міг якимось чином пізнати. Наші Біблії в цьому відношенні є не лише допомогою в навчанні, але й видаються у зручній формі. Ми маємо поміч для студіювання в формі конкордацій, зауважень на полях, Біблії, які відредаговані тематично і т. д.. Чи ж не час сьогодні, щоб духовні ізраїльтяни доклали усіх старань, щоб знову повернутися до Біблії і навчати людей, враховуючи її науки?
Ми не прихильники лише читання великої кількості розділів на день чи запам’ятовування віршів, ані теж звичайних лекцій в Недільних Школах. Ми прихильники відбудови нашої віри тільки на підставі Біблії. Якби всі з люду Божого могли зняти зі свого розуму конфесійні окуляри і заново досліджувати Слово в його власному світлі, то напевно на них швидко спливли б великі благословення. Такі біблійні дослідники незадовго стали б єдністю взаємно, а також з Богом і з Господом Ісусом Христом – однією Церквою Бога живого, про яку згадує Святе Письмо, з одним Господом, однією вірою, одним хрещенням, Одним Богом і Отцем всіх.
СИЛА БОЖОГО ПРАВА
В Божому Слові є сила, яка підтримує добро, якої не можна знайти в жодному іншому місці. Вищий Критицизм у великій мірі відповідальний за зріст беззаконня в світі. “Господній Закон досконалий, – він зміцнює душу” – змінює людську природу. Вища Критика у всіх наших школах і семінаріях чинить страшне діло знищення, в порівнянні з яким діла Вольтера, Томаса Пейні та Роберта Інґерсола – ніщо. Можна цілком безпечно сказати, що ¾ всіх випускників, які закінчили всі школи протягом останніх тридцяти років – це особи, які не вірять в Біблію, а також, що їхній вплив постійно використовується для підкопування віри в інших. Блуди, які привели до їхнього недовір’я, своїм впливом наражають на небезпеку інших. Сама Біблія є предметом досліджень і потрібно вірити тільки в те, чого вона навчає, не дивлячись на те, чи відповідає це нашим попереднім віруванням, чи суперечить їм.
Теперішня Правда №27, 2003 рік
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: