Прощення всіх гріхів
Питання: «Якщо ж ми гріхи свої визнаємо, то Він, справедливий і праведний, прощає їх і очищає нас від усієї неправедності» (1Ів. 1:9). Як належить розуміти вжите тут слово «усієї»?
Відповідь: За винятком гріха проти Святого Духа (Мат. 12:31,32), кожний інший гріх, поповнений людськими синами, буде прощений, чи то в теперішньому віці, чи то в майбутньому. Святий Дух означає в цьому випадку світло – знання відносно Божої цілі. Кожен, хто навмисно і з зрозумінням грішить проти Ісуса, той буде винний в богозневазі проти Святого Духа. Але якщо хтось промовляє богозневагу проти імені Ісус під якимось впливом зведення, тоді такий гріх не є богозневагою проти Святого Духа і може бути прощений. У випадку Церкви такі простимі гріхи були відпущені завдяки заступництву заступника, який від його імені з’являвся перед небесним судом, привертаючи його до Отцівської ласки, хіба що був вчинений гріх проти повного світла і знання. В такому випадку наступало негайне усунення з-під Його заступництва.
Може також з’явитися частково обдуманий (навмисний) гріх – гріх до якого призвели як пересуди, так і слабості і певна міра сваволі. Якщо хтось запитає, як це може бути, відповідаємо, що між прощенням двоєдушності і прощенням гріха є певна різниця. Наприклад, коли дитина провиниться, батьки кажуть: «Я покараю тебе за те, що ти зробив». В такому випадку кара може мати подвійне значення – тілесна кара або інша форма, яка виражає незадоволення батьків.
Для деяких дітей друга форма покарання – відсутність розуміння між дитиною і батьками – може виявитися нестерпною. Тоді батько міг би сказати: «Оскільки ти кажеш, що тобі прикро і що ніколи цього більш не зробиш, то я вибачаю тобі. Але скажу, що за непослух належить кара. Я застосую, на мою думку, найлегшу з можливих кар, але якесь покарання ти мусиш понести». І те, що видається властивим у випадку тілесного, земного батька, можна визнати за властиве у випадку Небесного Отця.
У випадку пророка Давида – він вчинив два поважні, гідні жалю гріхи: один пов’язаний з Урієм і його жінкою, а другий в зв’язку зі смертю Урії. Пам’ятаємо, з якою витривалістю Давид молився до Господа, і хоча Господь виявив прощення, однак Давид мусив понести певну кару. Деякі аспекти тієї кари були передбачені Богом, наприклад, що з його дому не відступить меч ані різні бунти, а також, що помре дитина Давида (2 Сам. 12:10-22).
Іншим разом сатана спровокував Давида, щоб порахувати Ізраїль, що було супротивне Господньому розпорядженню. Бог не був задоволений і вразив Ізраїльтян. І знову Давид розкаявся і ревно молився про прощення. Бог представив йому три речі, а одну з них Давид мусив вибрати як кару за свій гріх. «Так говорить Господь… вибери собі… чи три роки голоду, чи теж три місяці втікання твого перед ворогами твоїми…, чи три дні Господнього меча та моровиці в краю, і Ангел Господній буде нищити по всій Ізраїлевій границі» (1Хр. 21:10-14). Усвідомлюючи свої слабості, Давид в покорі відмовився від будь-якого вибору. Протягом трьох днів Ізраїль терпів по причині смертельного повітря і 70 000 людей загинуло. Однак перед тим, як кара досягла Давида, він отримав Господнє прощення за свій гріх.
Подібно є з гріхами Господнього люду. Якщо вони спричинені більшим чи меншим незнанням, тоді кара пропорційна мірі сваволі. Ми і цілий людський рід виставлені на спокуси. Христос помер за гріх людини, з якого дармо звільняє цілу людську родину – свій люд тепер, а світ в день його проби.
Умови прощення
Питання: Чи Боже прощення дане нам безумовно, чи ми мусимо спочатку прийняти певні умови?
Відповідь: Щоб тішитися таким прощенням, мусимо спочатку щось зробити. Не для того, щоб ми могли на нього заслужити, оскільки, будучи засудженні на абсолютне банкрутство, ми не маємо нічого цінного ані не можемо мати чого-небудь цінного, чого не втратимо. Вся заслуга належить нашому Господу, а всяка ласка є власністю Бога і Христа. Однак, щоб ми вповні могли отримати Боже прощення, мусимо виконати певні умови. Їх є три: (1) покаяння щодо Бога, (2) віра в нашого Господа Ісуса і (3) цілковите посвячення Богу. Перша означає, що помимо того, що нам прикро по причині вчиненого гріха, особливо тому, що він не подобається Богу, ми ненавидимо його і відкидаємо, стараючись поправити своє поступування стосовно всіх, кого воно торкається; що щиро любимо і впроваджуємо в чин справедливість стосовно Бога і людей. Друга умова означає, що ми не покладаємось на власні здібності заслужити Боже схвалення і сердечно довіряємо і поступаємо, опираючись на довіру, що справедливість Ісуса прикриває всі наші недомагання і гріхи перед Богом заради виправдання нас перед Богом. Третя умова означає, що ми щиро зрікаємось власної волі, волі світу і з цілого серця приймаємо волю Бога. Ті, котрі так поступали у віці Євангелії, отримали повне і дійсне Боже прощення, що означало, що Бог перестав виявляти їм Своє незадоволення, неприязнь і застосовувати кару, натомість виявляє їм задоволення, любов і прощення кари. Звичайно, ті, котрі виконали першу і другу умову, отримали пробне прощення зі сторони Бога, тішилися ним у віці Євангелії.
Боже прощення не охоплює навмисних грішників
Питання: Чи прощення обмежується до гріхів, які виникають зі слабості й незнання?
Відповідь: Розуміємо, що Боже прощення і його стосування відноситься до Адамового гріха і всіх гріхів, вчинених зі слабості чи незнання. Однак є гріх, який ніколи не буде прощений. Це гріх проти Святого Духа – гріх, зроблений обдумано проти знання і відповідних можливостей. Гріх проти Святого Духа – це кожен зроблений обдумано з повним усвідомлення гріх, не з причини незнання і слабості особи, але по причині замилування до гріха, досконало орієнтуючись, що він є гріхом і при цілковитій можливості уникнення його, однак злісно вчинений.
Виступають дві форми цього гріха і кожна з них є непростима. Першою формою цього гріха є виконання, коли існує певна міра слабості чи незнання, але одночасно також виступає певна міра сваволі, направлена проти знання і відповідних можливостей, що стосуються цього гріха. Такий гріх називається частково навмисним (обдуманим) гріхом проти Святого Духа. Завдяки викупу Бог прощає вміщену в ньому міру слабості й незнання, але не прощає в ньому добровільності. Такий частково обдуманий гріх не є формою гріха проти Святого Духа, який веде людину до другої смерті – не є гріхом на смерть, як його називає святий Іван (1Ів.5:16).
Отже, як Бог поступає відносно когось, хто зробив частково обдуманий гріх, з точки зору задіяної в ньому сваволі? Бог карає цю сваволю і тим самим за допомогою батога допроваджує частково обдуманого грішника до покаяння за свій гріх. Христос помер за Адамів гріх і гріхи, які з нього виникають, але не відкупив сваволі в жодному з наших гріхів. Тому сваволя мусить бути покарана (вибита) з даної особи, тобто, вона отримає таку кару, яка усуне з її характеру всяку навмисність, яка побуджує до гріха. Святе Письмо вчить, що таким є Боже розпорядження стосовно навмисних грішників – Лук. 12:47,48.
Але коли гріх є цілком обдуманий, тобто без будь-якої слабкості чи незнання і всупереч повному знанню характеру і якості даного чину, з прийнятою під увагу повною можливістю його уникнення, тоді єдиним загладженням гріха є вічне знищення! Але такий гріх не буде ніколи зроблений кимось, хто не пройшов приведених нижче п’яти досвідчень: (1) такий грішник мусив бути, в загальному, освячений Правдою, а особливо в зв’язку з названим тут актом прощення гріхів; (2) мусив бути виправданий; (3) мусив бути сплоджений від Духа; (4) мусив оцінити глибокі справи Божого Слова, тобто плану; (5) оцінити привілей стати одним з Царів і Священиків наступного віку. Іншими словами, тільки розвинені християни схильні вчинити такий гріх. Якщо такі відпадуть, то неможливим буде їх відновлення через покаяння. Власне для них призначене вічне знищення (Євр. 6:4-8). Для них би вже не залишилось жертви за гріх, якщо вони використали заслугу однієї жертви, грішачи цілком обдумано.
Цей гріх може бути зроблений трьома способами: (1) через відкинення викупної жертви; (2) через відкинення уділу в жертвенних стражданнях Христа і (3) через знищення Святого Духа в своїх серцях (Євр. 10:26-29; 6:6; 2Пет. 2:1; Юди 4; 1Ів. 5:16). Однак таких чинів не може допустити той, хто не був розвиненим, сплодженим від Духа Сином Божим. Часто, використовуючи незнання тих, які не пройшли через п’ять досвідчень, перерахованих в Євр. 6:4,5, сатана зводить їх при допомозі їх власної неосвіченості і вразливості сумління, в переконанні, що вони згрішили, роблячи смертельний гріх і тим самим засуджуючи їх на болісні страждання. В багатьох випадках сатана допроваджує таким чином до розумової хвороби і самогубства. Один з найперших доказів того, що не був зроблений такий гріх, є глибокий смуток, викликаний думкою, що власне такий гріх з’явився. Сатані не вдається мучити таким чином тих, які розуміють всю ситуацію. Майже в кожному випадку ті, які допустилися такого власне гріха, виказують черствість, яка ніколи не викликає в них докору сумління. Тому покажімо, що ми є глухі на сугестії сатани. Ті, які його вчинили, підпали деморалізації, ставши нездібними до покаяння. Оскільки стали непоправні, то Бог в своїм милосерді знищить їх, не допускаючи до того, щоб вони стали вічним прокляттям для себе та інших. Їхній гріх може бути стертий тільки через вічне знищення. «Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так» (Євр. 6:9)
Пам’ятаймо, що за винятком гріха проти Святого Духа, в очах Бога прощається всякий гріх. Нехай це буде для нас потіхою, якщо нам випаде поповнити провину, яка виникає зі слабості й незнання. Нехай це побудить нас до виявлення нашому Богу найвищого визнання за Його мудрість, справедливість, любов і силу, які, стримуючи контроль, Його войовничості і нищівність, спричиняються до того, що Він є здібний до довготерпеливості, поблажливості й прощення наших гріхів. Алілуя! Що за Спаситель! І нехай ця хвала полине до Бога з кожного серця, яке через Ісуса пізнало Божі ласки прощення гріхів!
Т.Р. ’89, 30-32
Теперішня Правда №46