Питання: «Якщо ж ми гріхи свої визнаємо, то Він, справедливий і праведний, прощає їх і очищає нас від усієї неправедності» (1Ів. 1:9). Як належить розуміти вжите тут слово «усієї»?
Відповідь: За винятком гріха проти Святого Духа (Мат. 12:31,32), кожний інший гріх, поповнений людськими синами, буде прощений, чи то в теперішньому віці, чи то в майбутньому. Святий Дух означає в цьому випадку світло – знання відносно Божої цілі. Кожен, хто навмисно і з зрозумінням грішить проти Ісуса, той буде винний в богозневазі проти Святого Духа. Але якщо хтось промовляє богозневагу проти імені Ісус під якимось впливом зведення, тоді такий гріх не є богозневагою проти Святого Духа і може бути прощений. У випадку Церкви такі простимі гріхи були відпущені завдяки заступництву заступника, який від його імені з’являвся перед небесним судом, привертаючи його до Отцівської ласки, хіба що був вчинений гріх проти повного світла і знання. В такому випадку наступало негайне усунення з-під Його заступництва.
Може також з’явитися частково обдуманий (навмисний) гріх – гріх до якого призвели як пересуди, так і слабості і певна міра сваволі. Якщо хтось запитає, як це може бути, відповідаємо, що між прощенням двоєдушності і прощенням гріха є певна різниця. Наприклад, коли дитина провиниться, батьки кажуть: «Я покараю тебе за те, що ти зробив». В такому випадку кара може мати подвійне значення – тілесна кара або інша форма, яка виражає незадоволення батьків.
Для деяких дітей друга форма покарання – відсутність розуміння між дитиною і батьками – може виявитися нестерпною. Тоді батько міг би сказати: «Оскільки ти кажеш, що тобі прикро і що ніколи цього більш не зробиш, то я вибачаю тобі. Але скажу, що за непослух належить кара. Я застосую, на мою думку, найлегшу з можливих кар, але якесь покарання ти мусиш понести». І те, що видається властивим у випадку тілесного, земного батька, можна визнати за властиве у випадку Небесного Отця.
У випадку пророка Давида – він вчинив два поважні, гідні жалю гріхи: один пов’язаний з Урієм і його жінкою, а другий в зв’язку зі смертю Урії. Пам’ятаємо, з якою витривалістю Давид молився до Господа, і хоча Господь виявив прощення, однак Давид мусив понести певну кару. Деякі аспекти тієї кари були передбачені Богом, наприклад, що з його дому не відступить меч ані різні бунти, а також, що помре дитина Давида (2 Сам. 12:10-22).
Іншим разом сатана спровокував Давида, щоб порахувати Ізраїль, що було супротивне Господньому розпорядженню. Бог не був задоволений і вразив Ізраїльтян. І знову Давид розкаявся і ревно молився про прощення. Бог представив йому три речі, а одну з них Давид мусив вибрати як кару за свій гріх. «Так говорить Господь… вибери собі… чи три роки голоду, чи теж три місяці втікання твого перед ворогами твоїми…, чи три дні Господнього меча та моровиці в краю, і Ангел Господній буде нищити по всій Ізраїлевій границі» (1Хр. 21:10-14). Усвідомлюючи свої слабості, Давид в покорі відмовився від будь-якого вибору. Протягом трьох днів Ізраїль терпів по причині смертельного повітря і 70 000 людей загинуло. Однак перед тим, як кара досягла Давида, він отримав Господнє прощення за свій гріх.
Подібно є з гріхами Господнього люду. Якщо вони спричинені більшим чи меншим незнанням, тоді кара пропорційна мірі сваволі. Ми і цілий людський рід виставлені на спокуси. Христос помер за гріх людини, з якого дармо звільняє цілу людську родину – свій люд тепер, а світ в день його проби.
Умови прощення
Питання: Чи Боже прощення дане нам безумовно, чи ми мусимо спочатку прийняти певні умови?
Відповідь: Щоб тішитися таким прощенням, мусимо спочатку щось зробити. Не для того, щоб ми могли на нього заслужити, оскільки, будучи засудженні на абсолютне банкрутство, ми не маємо нічого цінного ані не можемо мати чого-небудь цінного, чого не втратимо. Вся заслуга належить нашому Господу, а всяка ласка є власністю Бога і Христа. Однак, щоб ми вповні могли отримати Боже прощення, мусимо виконати певні умови. Їх є три: (1) покаяння щодо Бога, (2) віра в нашого Господа Ісуса і (3) цілковите посвячення Богу. Перша означає, що помимо того, що нам прикро по причині вчиненого гріха, особливо тому, що він не подобається Богу, ми ненавидимо його і відкидаємо, стараючись поправити своє поступування стосовно всіх, кого воно торкається; що щиро любимо і впроваджуємо в чин справедливість стосовно Бога і людей. Друга умова означає, що ми не покладаємось на власні здібності заслужити Боже схвалення і сердечно довіряємо і поступаємо, опираючись на довіру, що справедливість Ісуса прикриває всі наші недомагання і гріхи перед Богом заради виправдання нас перед Богом. Третя умова означає, що ми щиро зрікаємось власної волі, волі світу і з цілого серця приймаємо волю Бога. Ті, котрі так поступали у віці Євангелії, отримали повне і дійсне Боже прощення, що означало, що Бог перестав виявляти їм Своє незадоволення, неприязнь і застосовувати кару, натомість виявляє їм задоволення, любов і прощення кари. Звичайно, ті, котрі виконали першу і другу умову, отримали пробне прощення зі сторони Бога, тішилися ним у віці Євангелії.
Боже прощення не охоплює навмисних грішників
Питання:Чи прощення обмежується до гріхів, які виникають зі слабості й незнання?
Відповідь: Розуміємо, що Боже прощення і його стосування відноситься до Адамового гріха і всіх гріхів, вчинених зі слабості чи незнання. Однак є гріх, який ніколи не буде прощений. Це гріх проти Святого Духа – гріх, зроблений обдумано проти знання і відповідних можливостей. Гріх проти Святого Духа – це кожен зроблений обдумано з повним усвідомлення гріх, не з причини незнання і слабості особи, але по причині замилування до гріха, досконало орієнтуючись, що він є гріхом і при цілковитій можливості уникнення його, однак злісно вчинений.
Виступають дві форми цього гріха і кожна з них є непростима. Першою формою цього гріха є виконання, коли існує певна міра слабості чи незнання, але одночасно також виступає певна міра сваволі, направлена проти знання і відповідних можливостей, що стосуються цього гріха. Такий гріх називається частково навмисним (обдуманим) гріхом проти Святого Духа. Завдяки викупу Бог прощає вміщену в ньому міру слабості й незнання, але не прощає в ньому добровільності. Такий частково обдуманий гріх не є формою гріха проти Святого Духа, який веде людину до другої смерті – не є гріхом на смерть, як його називає святий Іван (1Ів.5:16).
Отже, як Бог поступає відносно когось, хто зробив частково обдуманий гріх, з точки зору задіяної в ньому сваволі? Бог карає цю сваволю і тим самим за допомогою батога допроваджує частково обдуманого грішника до покаяння за свій гріх. Христос помер за Адамів гріх і гріхи, які з нього виникають, але не відкупив сваволі в жодному з наших гріхів. Тому сваволя мусить бути покарана (вибита) з даної особи, тобто, вона отримає таку кару, яка усуне з її характеру всяку навмисність, яка побуджує до гріха. Святе Письмо вчить, що таким є Боже розпорядження стосовно навмисних грішників – Лук. 12:47,48.
Але коли гріх є цілком обдуманий, тобто без будь-якої слабкості чи незнання і всупереч повному знанню характеру і якості даного чину, з прийнятою під увагу повною можливістю його уникнення, тоді єдиним загладженням гріха є вічне знищення! Але такий гріх не буде ніколи зроблений кимось, хто не пройшов приведених нижче п’яти досвідчень: (1) такий грішник мусив бути, в загальному, освячений Правдою, а особливо в зв’язку з названим тут актом прощення гріхів; (2) мусив бути виправданий; (3) мусив бути сплоджений від Духа; (4) мусив оцінити глибокі справи Божого Слова, тобто плану; (5) оцінити привілей стати одним з Царів і Священиків наступного віку. Іншими словами, тільки розвинені християни схильні вчинити такий гріх. Якщо такі відпадуть, то неможливим буде їх відновлення через покаяння. Власне для них призначене вічне знищення (Євр. 6:4-8). Для них би вже не залишилось жертви за гріх, якщо вони використали заслугу однієї жертви, грішачи цілком обдумано.
Цей гріх може бути зроблений трьома способами: (1) через відкинення викупної жертви; (2) через відкинення уділу в жертвенних стражданнях Христа і (3) через знищення Святого Духа в своїх серцях (Євр. 10:26-29; 6:6; 2Пет. 2:1; Юди 4; 1Ів. 5:16). Однак таких чинів не може допустити той, хто не був розвиненим, сплодженим від Духа Сином Божим. Часто, використовуючи незнання тих, які не пройшли через п’ять досвідчень, перерахованих в Євр. 6:4,5, сатана зводить їх при допомозі їх власної неосвіченості і вразливості сумління, в переконанні, що вони згрішили, роблячи смертельний гріх і тим самим засуджуючи їх на болісні страждання. В багатьох випадках сатана допроваджує таким чином до розумової хвороби і самогубства. Один з найперших доказів того, що не був зроблений такий гріх, є глибокий смуток, викликаний думкою, що власне такий гріх з’явився. Сатані не вдається мучити таким чином тих, які розуміють всю ситуацію. Майже в кожному випадку ті, які допустилися такого власне гріха, виказують черствість, яка ніколи не викликає в них докору сумління. Тому покажімо, що ми є глухі на сугестії сатани. Ті, які його вчинили, підпали деморалізації, ставши нездібними до покаяння. Оскільки стали непоправні, то Бог в своїм милосерді знищить їх, не допускаючи до того, щоб вони стали вічним прокляттям для себе та інших. Їхній гріх може бути стертий тільки через вічне знищення. «Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так» (Євр. 6:9)
Пам’ятаймо, що за винятком гріха проти Святого Духа, в очах Бога прощається всякий гріх. Нехай це буде для нас потіхою, якщо нам випаде поповнити провину, яка виникає зі слабості й незнання. Нехай це побудить нас до виявлення нашому Богу найвищого визнання за Його мудрість, справедливість, любов і силу, які, стримуючи контроль, Його войовничості і нищівність, спричиняються до того, що Він є здібний до довготерпеливості, поблажливості й прощення наших гріхів. Алілуя! Що за Спаситель! І нехай ця хвала полине до Бога з кожного серця, яке через Ісуса пізнало Божі ласки прощення гріхів!
Т.Р. ’89, 30-32
Теперішня Правда №46
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: