Він воскрес!

(ВІН ВОСКРЕС!)

ЯКЩО

«Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах» – 1 Кор. 15:17

Розгалуження доріг дає вибір, можливість, а не обрана дорога захоплює уяву. Легка стежина, що в’ється довкола прихованих поворотів, вабить мандрівника приємними перспективами.

Якщо так?

Один з найбільш популярних фільмів, що транслювався на американському телебаченні в різдвяний сезон, «Це дивовижне життя». Це зворушлива драма, знята Френком Капра, в якій  альтруїст Джордж Бейлі (якого грав Джеймс Стюарт), терпить крах в бізнесі і намагається вчинити самогубство в бурхливій річці. Ангел-охоронець рятує його, стирає усі сліди його минулого існування і забирає його в подорож в своє середовище, аби показати, що справи йшли б цілком інакше, якби він не існував. Будучи дещо пов’язаний з історією Чарльза Діккенса «Різдвяна Пісня», цей фільм зазвучав сентиментальним акордом в Америці 40-х років.

Якщо ні?

Маси людей живуть у смутку, докоряють собі за неприйняті рішення і дороги, яких вони не обрали. Багато інших вболівають по причині розчарування в дорозі, якою вони подорожують, а також часу і талантів, змарнованих в гонитві за азартом, розпустою, наркотиками, жаліючи про втрачену молодість та життєві сили. На щастя, такий смуток може вести, і часто веде, до реформи та відновлення.  Багато завдячують своїм виправленням вірі в Христа, а ми схвалюємо всіх, які посвячуються, щоб допомагати іншим реформувати своє життя.

Тим, котрі приписують результат провидінню, легше погодитися з долею. Філософія «ти маєш іти, коли настане твій час», часто приховує невідповідне становище в житті та позбавлену реалізму оцінку ризиків і наслідків. Для більшості думаючих людей життя дуже часто є виснажливим і не має визначеної мети.

Молоді люди все більше виявляють нерозважне ставлення до життя. Збільшення вживання наркотиків і сексуальна розбещеність є ознакою втраченого покоління. Цей жалюгідний стан не обмежується виключно до нашого часу. Описуючи гедоністичну* позицію свого часу, Апостол Павло в 1 Кор. 15:32 з іронією каже: «Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!». Ісус у своїй притчі зобразив карикатуру марнотного багатого чоловіка, який каже собі: «То ж не переймайся клопотами, їж, пий, тішся» (Лук. 12:19, WBTC).

---

* Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення найвищим благом і умовою щастя у житті.

---

Покаяння за гріх є далеким поняттям, і воно рідко практикується. Оскаржені у збоченнях та вражаючих злочинах люди виходять з судових зал і без сум’яття з’являються перед репортерами популярної преси, посміхаючись та показуючи знак перемоги «V»; керівники корпорацій, яких хапають під спалахи камер за корупцію та шахрайство, використовують різні маніпуляції та перекручують правду, щоб уникнути покарання. А в приватному житті кожен з нас часто виправдовує свої непомітні іншим проступки та легковажить ними, знизуючи плечима.

«Гріх» є непопулярним словом. Його первісним значенням було «відійти від цілі» (подібно до стріли, що збочила), зробити помилкову заяву. В християнському контексті він має ширше значення і охоплює цілу гаму помилок, провин і усвідомлено неслухняної поведінки. Всі ми маємо схильності до гріха по причині природних нахилів, а часто через вибір, добровільне тренування волі.

Фундаментальне Якщо

Саме воля (непослух) однієї людини, Адама, занурила людство у гріх, і також воля (послух) однієї людини, Ісуса, до рівня самопожертви, зробила так, що майбутнє визволення людства стане можливим. Протилежні вчинки тих двох людей були керовані їх волею: Адам обрав служіння собі, а наслідком цього була втрата середовища, в якому він проживав, і своїх перспектив та перспектив майбутніх поколінь. Лише завдяки Божому милосердю, що діє в гармонії з Його справедливістю, Адамові та його дружині було дозволено жити, доки їх ослаблі життєві сили повністю не вичерпаються під прокляттям. Ісус, з іншого боку, обрав служіння не Собі, але іншим.

Логіка аргументу щодо суті відповідної ціни викупної жертви, представлена Апостолом Павлом в Рим. 5:18,19 (NIV):

«Ось тому, як в результаті переступу одного на всіх людей був осуд, так і в результаті вчинку праведності одного було виправдання, що дає життя всім людям. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух одного багато-хто стануть праведними».

Ця відповідність є непомітною для багатьох біблійних коментаторів. Ціна викупу це не лише відшкодуванням за рахунок послуху Ісуса – це досконале людське життя, яке Він віддав як жертву на хресті. Це була дійсна транзакція в справедливості, а не лише філософське поняття – Ісус помер і протягом частини трьох днів перестав існувати. В Івана 12:32 Він передбачив, що буде «піднесений», – розп’ятий, – і що внаслідок цього Він (остаточно) притягне великі маси віруючих. В тих словах Ісус провістив Своє воскресіння.

Якби Він залишився мертвим, то спасіння взагалі не було б, а Його жертва була б марною. Тому Він був воскрешений. Варто зауважити, що Він не воскрес Сам: Господь був воскрешений Божою силою (Гал. 1:1). Тому Бог запевнив усіх, що жертва Його Сина була достатньою та ефективною для спасіння. На цьому запевненні Апостол побудував свою власну віру і до цього він заохочує усіх віруючих.

Це воскресіння Христа забезпечує нашу надію на вічне життя. Апостол Павло представляє це наступним чином: Якби Христос не був воскрешений, то ми б залишилися в нашому грішному стані, без жодної надії поза межами теперішнього життя. Християни були б в стані, якому не позаздриш. В своїх почуттях, обмінявши користі і достоїнства цього світу на радість і піднесення до майбутньої слави, вони були б подвійно скривджені, посвячуючись намарно, були б жалюгідними людьми, які змарнували б своє єдине життя (на землі), яке мали.

Окреслюючи ціль Своєї місії, Ісус сказав, що прийшов, «щоб знайти та спасти, що загинуло» (Лук. 19:10). Він був охочий ризикнути відкупити людство від Адамового прокляття (дивись статтю в ТП № 32 «Христос – Його вузька стежка»). Його спонукала до цього любов до Отця, Якого плани та цілі Він приймав як Свої власні («Я й Отець Ми одне», Ів. 10:30), а також співчуття до занепалого людства.

Однак ціну викупу дав не сам лише шляхетний послух Ісуса, ані самі лише Його страждання. Як сказав Сам Ісус, це Його «тіло» і «кров» – коротко кажучи, Його життя, Його існування як людини – були викупною ціною, якої вимагала Божа справедливість (Ів. 6:51,53,55).

Уявімо собі, що … Христос не воскрес

Якби Ісус не був слухняний до смерті, то взагалі не могло б бути спасіння. Та якщо Він помер і ще не воскрес, то що тоді? Це риторичне запитання, яке є основою міркувань Апостола Павла, цитується в заголовку даної статті.

Якби Христос не зумів виконати Свою місію, то не був би нагороджений воскресінням. Слова Апостола Павла, що ми б і надалі залишалися у своїх гріхах, є ще одним способом підтвердити, що ми залишилися б засудженими на смерть, оскільки гріх несе з собою смерть. Бог у Своїй святій справедливості не міг би нагородити грішників вічним життям. Тому Адамові та Єві було відмовлено в доступі до дерева життя після того, як вони виявили непослух (Бут. 3:22-24). Розкаяному грішнику пропонується життя лише на підставі жертви Христа – Його заслуги викупу.

Але якби Христос не був пробуджений з мертвих, то Він не міг би з’явитися в небі, щоб представити Свою заслугу (Євр. 9:24). Тоді не було б ніякого спасіння, а покаяння не мало б сенсу – як у випадку Ісава, який був відкинений, «хоч його із слізьми шукав» (Євр. 12:17). В таких обставинах Бог не був би в стані виконати діло відкуплення: Його справедливість завжди стояла б на перешкоді Його милосердю. Ми були б у світі без надії – назавжди, без жодної надії на вилікування. Людство було б мертвим, померло б назавжди – за словами Овдія 16 – були б, «немов їх не було».

Якби ми були без Бога в світі

Але хтось міг би доказувати, що ті, котрі живуть тепер без віри в Бога, здаються достатньо щасливими і не займаються гнітючим роздумуванням. Вони сказали б, що християнство є підпорою, що християни є слабкими, не мають віри в себе і є несамостійними. Так, відповідає християнин, ми слабкі. Але в Христі ми сильні. А якби Христос не воскрес, то де були б погорджені та бідні цього світу? Він виводить полонених з неволі, звільняє в’язнів з обіймів смерті і дає надію тим, котрі взагалі її не мали (Іс. 35:3,4; 61:1-4).

Правдою є те, що більшість людей живе з надією в тій чи іншій формі. Надія була прищеплена в серце людини Богом як потіха для Його стогнучого створіння (Рим. 8:20-22). На практиці більшість людей мають подібні достоїнства і вади, як і загал людства, і зберігають практичний підхід до життя, яке живить радість і визнання щодо теперішніх благ і привілеїв – сім’ї, друзів, задоволення з праці і т.д. Цей світ загалом не виявляє безнадійного смутку чи сумного безглуздя, оскільки Христос воскрес та переміг світ. Коротко кажучи, існує надія, не дивлячись на те, чи всі усвідомлюють собі це, чи ні. Якби світ, в якому ми живемо, був загально та постійно суворим, безжальним та жорстоким, то було б менше атеїстів і агностиків, оскільки природним і загальним стремлінням людського серця є надія. Але віра є ще іншим питанням, і не всі її виявляють.

Філософія безбожності

Мільйони людей прив’язують свою віру до інших об’єктів, аніж Єгова – до марних ідолів у вигляді власного я, слави, багатства чи задоволення. Велика кількість людей покладає віру на безбожну еволюцію, хоча в щоденному житті більшість з них не живуть згідно з філософією «кривавого клика та кігтя». Багато з тих, які є атеїстами чи агностиками, з вибору чи через виховання, відкидають будь-яку думку про Бога і побожність. Для них існування людини позбавлене порядку та сенсу – є безцільним та закінчується смертю.

Еволюція перекупила багато світлих розумів своєю обіцянкою свободи від Божественного наглядача. Ідея подорожі в космічному просторі, хоча є так незвичною та захоплюючою, не мала б сьогодні тієї популярності, якою користується, ані не притягувала б таких блискучих розумів, якби не означала пошуків позаземного життя, щоб підтримати погляд, що саме життя не є чимось більшим, аніж космічним експериментом, повтореним на інших планетах.

Для тих, які визнають правдивість Святого Письма, такі пошуки природно не мають сенсу. Людина була створена раз, і Спаситель помер лише один раз. Уроки, отримані з досвіду з гріхом та вилікуванням від нього, стосуються лише цієї землі і не мають повторюватися (Іс. 45:18; 1 Пет. 3:18).

На щастя, в серці людини існує вроджена реакція, яка, не дивлячись на глибину деградації, веде до більш праведного життя, аніж ми могли б передбачити. Рештки Божого образу в людині все ще є сильними та обіцяють сповнений надії результат. Це те, чого ми очікуємо, оскільки Бог обіцяв день, коли судитиме людство в найблагословенніший спосіб і принесе реституцію для всієї землі (Дії 3:20,21; 17:29-31).

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Дійсність воскресіння Христа є джерелом нашої довіри та радості. Це те, що підтримує наші надії, прагнення та стремління. З цілковитим переконанням Апостол Павло звертається до християн протягом століть (Рим. 8:33-39):

«Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!»

BS № 805, ʼ03,38-40; ТР № 182, ʼ03,38

Біблійний Прапор № 11, 2019