«Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах» – 1 Кор. 15:17
Розгалуження доріг дає вибір, можливість, а не обрана дорога захоплює уяву. Легка стежина, що в’ється довкола прихованих поворотів, вабить мандрівника приємними перспективами.
Якщо так?
Один з найбільш популярних фільмів, що транслювався на американському телебаченні в різдвяний сезон, «Це дивовижне життя». Це зворушлива драма, знята Френком Капра, в якій альтруїст Джордж Бейлі (якого грав Джеймс Стюарт), терпить крах в бізнесі і намагається вчинити самогубство в бурхливій річці. Ангел-охоронець рятує його, стирає усі сліди його минулого існування і забирає його в подорож в своє середовище, аби показати, що справи йшли б цілком інакше, якби він не існував. Будучи дещо пов’язаний з історією Чарльза Діккенса «Різдвяна Пісня», цей фільм зазвучав сентиментальним акордом в Америці 40-х років.
Якщо ні?
Маси людей живуть у смутку, докоряють собі за неприйняті рішення і дороги, яких вони не обрали. Багато інших вболівають по причині розчарування в дорозі, якою вони подорожують, а також часу і талантів, змарнованих в гонитві за азартом, розпустою, наркотиками, жаліючи про втрачену молодість та життєві сили. На щастя, такий смуток може вести, і часто веде, до реформи та відновлення. Багато завдячують своїм виправленням вірі в Христа, а ми схвалюємо всіх, які посвячуються, щоб допомагати іншим реформувати своє життя.
Тим, котрі приписують результат провидінню, легше погодитися з долею. Філософія «ти маєш іти, коли настане твій час», часто приховує невідповідне становище в житті та позбавлену реалізму оцінку ризиків і наслідків. Для більшості думаючих людей життя дуже часто є виснажливим і не має визначеної мети.
Молоді люди все більше виявляють нерозважне ставлення до життя. Збільшення вживання наркотиків і сексуальна розбещеність є ознакою втраченого покоління. Цей жалюгідний стан не обмежується виключно до нашого часу. Описуючи гедоністичну* позицію свого часу, Апостол Павло в 1 Кор. 15:32 з іронією каже: «Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!». Ісус у своїй притчі зобразив карикатуру марнотного багатого чоловіка, який каже собі: «То ж не переймайся клопотами, їж, пий, тішся» (Лук. 12:19, WBTC).
* Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення найвищим благом і умовою щастя у житті.
Покаяння за гріх є далеким поняттям, і воно рідко практикується. Оскаржені у збоченнях та вражаючих злочинах люди виходять з судових зал і без сум’яття з’являються перед репортерами популярної преси, посміхаючись та показуючи знак перемоги «V»; керівники корпорацій, яких хапають під спалахи камер за корупцію та шахрайство, використовують різні маніпуляції та перекручують правду, щоб уникнути покарання. А в приватному житті кожен з нас часто виправдовує свої непомітні іншим проступки та легковажить ними, знизуючи плечима.
«Гріх» є непопулярним словом. Його первісним значенням було «відійти від цілі» (подібно до стріли, що збочила), зробити помилкову заяву. В християнському контексті він має ширше значення і охоплює цілу гаму помилок, провин і усвідомлено неслухняної поведінки. Всі ми маємо схильності до гріха по причині природних нахилів, а часто через вибір, добровільне тренування волі.
Фундаментальне Якщо
Саме воля (непослух) однієї людини, Адама, занурила людство у гріх, і також воля (послух) однієї людини, Ісуса, до рівня самопожертви, зробила так, що майбутнє визволення людства стане можливим. Протилежні вчинки тих двох людей були керовані їх волею: Адам обрав служіння собі, а наслідком цього була втрата середовища, в якому він проживав, і своїх перспектив та перспектив майбутніх поколінь. Лише завдяки Божому милосердю, що діє в гармонії з Його справедливістю, Адамові та його дружині було дозволено жити, доки їх ослаблі життєві сили повністю не вичерпаються під прокляттям. Ісус, з іншого боку, обрав служіння не Собі, але іншим.
Логіка аргументу щодо суті відповідної ціни викупної жертви, представлена Апостолом Павлом в Рим. 5:18,19 (NIV):
«Ось тому, як в результаті переступу одного на всіх людей був осуд, так і в результаті вчинку праведності одного було виправдання, що дає життя всім людям. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух одного багато-хто стануть праведними».
Ця відповідність є непомітною для багатьох біблійних коментаторів. Ціна викупу це не лише відшкодуванням за рахунок послуху Ісуса – це досконале людське життя, яке Він віддав як жертву на хресті. Це була дійсна транзакція в справедливості, а не лише філософське поняття – Ісус помер і протягом частини трьох днів перестав існувати. В Івана 12:32 Він передбачив, що буде «піднесений», – розп’ятий, – і що внаслідок цього Він (остаточно) притягне великі маси віруючих. В тих словах Ісус провістив Своє воскресіння.
Якби Він залишився мертвим, то спасіння взагалі не було б, а Його жертва була б марною. Тому Він був воскрешений. Варто зауважити, що Він не воскрес Сам: Господь був воскрешений Божою силою (Гал. 1:1). Тому Бог запевнив усіх, що жертва Його Сина була достатньою та ефективною для спасіння. На цьому запевненні Апостол побудував свою власну віру і до цього він заохочує усіх віруючих.
Це воскресіння Христа забезпечує нашу надію на вічне життя. Апостол Павло представляє це наступним чином: Якби Христос не був воскрешений, то ми б залишилися в нашому грішному стані, без жодної надії поза межами теперішнього життя. Християни були б в стані, якому не позаздриш. В своїх почуттях, обмінявши користі і достоїнства цього світу на радість і піднесення до майбутньої слави, вони були б подвійно скривджені, посвячуючись намарно, були б жалюгідними людьми, які змарнували б своє єдине життя (на землі), яке мали.
Окреслюючи ціль Своєї місії, Ісус сказав, що прийшов, «щоб знайти та спасти, що загинуло» (Лук. 19:10). Він був охочий ризикнути відкупити людство від Адамового прокляття (дивись статтю в ТП № 32 «Христос – Його вузька стежка»). Його спонукала до цього любов до Отця, Якого плани та цілі Він приймав як Свої власні («Я й Отець Ми одне», Ів. 10:30), а також співчуття до занепалого людства.
Однак ціну викупу дав не сам лише шляхетний послух Ісуса, ані самі лише Його страждання. Як сказав Сам Ісус, це Його «тіло» і «кров» – коротко кажучи, Його життя, Його існування як людини – були викупною ціною, якої вимагала Божа справедливість (Ів. 6:51,53,55).
Уявімо собі, що … Христос не воскрес
Якби Ісус не був слухняний до смерті, то взагалі не могло б бути спасіння. Та якщо Він помер і ще не воскрес, то що тоді? Це риторичне запитання, яке є основою міркувань Апостола Павла, цитується в заголовку даної статті.
Якби Христос не зумів виконати Свою місію, то не був би нагороджений воскресінням. Слова Апостола Павла, що ми б і надалі залишалися у своїх гріхах, є ще одним способом підтвердити, що ми залишилися б засудженими на смерть, оскільки гріх несе з собою смерть. Бог у Своїй святій справедливості не міг би нагородити грішників вічним життям. Тому Адамові та Єві було відмовлено в доступі до дерева життя після того, як вони виявили непослух (Бут. 3:22-24). Розкаяному грішнику пропонується життя лише на підставі жертви Христа – Його заслуги викупу.
Але якби Христос не був пробуджений з мертвих, то Він не міг би з’явитися в небі, щоб представити Свою заслугу (Євр. 9:24). Тоді не було б ніякого спасіння, а покаяння не мало б сенсу – як у випадку Ісава, який був відкинений, «хоч його із слізьми шукав» (Євр. 12:17). В таких обставинах Бог не був би в стані виконати діло відкуплення: Його справедливість завжди стояла б на перешкоді Його милосердю. Ми були б у світі без надії – назавжди, без жодної надії на вилікування. Людство було б мертвим, померло б назавжди – за словами Овдія 16 – були б, «немов їх не було».
Якби ми були без Бога в світі
Але хтось міг би доказувати, що ті, котрі живуть тепер без віри в Бога, здаються достатньо щасливими і не займаються гнітючим роздумуванням. Вони сказали б, що християнство є підпорою, що християни є слабкими, не мають віри в себе і є несамостійними. Так, відповідає християнин, ми слабкі. Але в Христі ми сильні. А якби Христос не воскрес, то де були б погорджені та бідні цього світу? Він виводить полонених з неволі, звільняє в’язнів з обіймів смерті і дає надію тим, котрі взагалі її не мали (Іс. 35:3,4; 61:1-4).
Правдою є те, що більшість людей живе з надією в тій чи іншій формі. Надія була прищеплена в серце людини Богом як потіха для Його стогнучого створіння (Рим. 8:20-22). На практиці більшість людей мають подібні достоїнства і вади, як і загал людства, і зберігають практичний підхід до життя, яке живить радість і визнання щодо теперішніх благ і привілеїв – сім’ї, друзів, задоволення з праці і т.д. Цей світ загалом не виявляє безнадійного смутку чи сумного безглуздя, оскільки Христос воскрес та переміг світ. Коротко кажучи, існує надія, не дивлячись на те, чи всі усвідомлюють собі це, чи ні. Якби світ, в якому ми живемо, був загально та постійно суворим, безжальним та жорстоким, то було б менше атеїстів і агностиків, оскільки природним і загальним стремлінням людського серця є надія. Але віра є ще іншим питанням, і не всі її виявляють.
Філософія безбожності
Мільйони людей прив’язують свою віру до інших об’єктів, аніж Єгова – до марних ідолів у вигляді власного я, слави, багатства чи задоволення. Велика кількість людей покладає віру на безбожну еволюцію, хоча в щоденному житті більшість з них не живуть згідно з філософією «кривавого клика та кігтя». Багато з тих, які є атеїстами чи агностиками, з вибору чи через виховання, відкидають будь-яку думку про Бога і побожність. Для них існування людини позбавлене порядку та сенсу – є безцільним та закінчується смертю.
Еволюція перекупила багато світлих розумів своєю обіцянкою свободи від Божественного наглядача. Ідея подорожі в космічному просторі, хоча є так незвичною та захоплюючою, не мала б сьогодні тієї популярності, якою користується, ані не притягувала б таких блискучих розумів, якби не означала пошуків позаземного життя, щоб підтримати погляд, що саме життя не є чимось більшим, аніж космічним експериментом, повтореним на інших планетах.
Для тих, які визнають правдивість Святого Письма, такі пошуки природно не мають сенсу. Людина була створена раз, і Спаситель помер лише один раз. Уроки, отримані з досвіду з гріхом та вилікуванням від нього, стосуються лише цієї землі і не мають повторюватися (Іс. 45:18; 1 Пет. 3:18).
На щастя, в серці людини існує вроджена реакція, яка, не дивлячись на глибину деградації, веде до більш праведного життя, аніж ми могли б передбачити. Рештки Божого образу в людині все ще є сильними та обіцяють сповнений надії результат. Це те, чого ми очікуємо, оскільки Бог обіцяв день, коли судитиме людство в найблагословенніший спосіб і принесе реституцію для всієї землі (Дії 3:20,21; 17:29-31).
ХРИСТОС ВОСКРЕС
Дійсність воскресіння Христа є джерелом нашої довіри та радості. Це те, що підтримує наші надії, прагнення та стремління. З цілковитим переконанням Апостол Павло звертається до християн протягом століть (Рим. 8:33-39):
«Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!»
BS № 805, ʼ03,38-40; ТР № 182, ʼ03,38
Біблійний Прапор № 11, 2019
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: