«Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах» – 1 Кор. 15:17
Розгалуження доріг дає вибір, можливість, а не обрана дорога захоплює уяву. Легка стежина, що в’ється довкола прихованих поворотів, вабить мандрівника приємними перспективами.
Якщо так?
Один з найбільш популярних фільмів, що транслювався на американському телебаченні в різдвяний сезон, «Це дивовижне життя». Це зворушлива драма, знята Френком Капра, в якій альтруїст Джордж Бейлі (якого грав Джеймс Стюарт), терпить крах в бізнесі і намагається вчинити самогубство в бурхливій річці. Ангел-охоронець рятує його, стирає усі сліди його минулого існування і забирає його в подорож в своє середовище, аби показати, що справи йшли б цілком інакше, якби він не існував. Будучи дещо пов’язаний з історією Чарльза Діккенса «Різдвяна Пісня», цей фільм зазвучав сентиментальним акордом в Америці 40-х років.
Якщо ні?
Маси людей живуть у смутку, докоряють собі за неприйняті рішення і дороги, яких вони не обрали. Багато інших вболівають по причині розчарування в дорозі, якою вони подорожують, а також часу і талантів, змарнованих в гонитві за азартом, розпустою, наркотиками, жаліючи про втрачену молодість та життєві сили. На щастя, такий смуток може вести, і часто веде, до реформи та відновлення. Багато завдячують своїм виправленням вірі в Христа, а ми схвалюємо всіх, які посвячуються, щоб допомагати іншим реформувати своє життя.
Тим, котрі приписують результат провидінню, легше погодитися з долею. Філософія «ти маєш іти, коли настане твій час», часто приховує невідповідне становище в житті та позбавлену реалізму оцінку ризиків і наслідків. Для більшості думаючих людей життя дуже часто є виснажливим і не має визначеної мети.
Молоді люди все більше виявляють нерозважне ставлення до життя. Збільшення вживання наркотиків і сексуальна розбещеність є ознакою втраченого покоління. Цей жалюгідний стан не обмежується виключно до нашого часу. Описуючи гедоністичну* позицію свого часу, Апостол Павло в 1 Кор. 15:32 з іронією каже: «Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!». Ісус у своїй притчі зобразив карикатуру марнотного багатого чоловіка, який каже собі: «То ж не переймайся клопотами, їж, пий, тішся» (Лук. 12:19, WBTC).
* Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення найвищим благом і умовою щастя у житті.
Покаяння за гріх є далеким поняттям, і воно рідко практикується. Оскаржені у збоченнях та вражаючих злочинах люди виходять з судових зал і без сум’яття з’являються перед репортерами популярної преси, посміхаючись та показуючи знак перемоги «V»; керівники корпорацій, яких хапають під спалахи камер за корупцію та шахрайство, використовують різні маніпуляції та перекручують правду, щоб уникнути покарання. А в приватному житті кожен з нас часто виправдовує свої непомітні іншим проступки та легковажить ними, знизуючи плечима.
«Гріх» є непопулярним словом. Його первісним значенням було «відійти від цілі» (подібно до стріли, що збочила), зробити помилкову заяву. В християнському контексті він має ширше значення і охоплює цілу гаму помилок, провин і усвідомлено неслухняної поведінки. Всі ми маємо схильності до гріха по причині природних нахилів, а часто через вибір, добровільне тренування волі.
Фундаментальне Якщо
Саме воля (непослух) однієї людини, Адама, занурила людство у гріх, і також воля (послух) однієї людини, Ісуса, до рівня самопожертви, зробила так, що майбутнє визволення людства стане можливим. Протилежні вчинки тих двох людей були керовані їх волею: Адам обрав служіння собі, а наслідком цього була втрата середовища, в якому він проживав, і своїх перспектив та перспектив майбутніх поколінь. Лише завдяки Божому милосердю, що діє в гармонії з Його справедливістю, Адамові та його дружині було дозволено жити, доки їх ослаблі життєві сили повністю не вичерпаються під прокляттям. Ісус, з іншого боку, обрав служіння не Собі, але іншим.
Логіка аргументу щодо суті відповідної ціни викупної жертви, представлена Апостолом Павлом в Рим. 5:18,19 (NIV):
«Ось тому, як в результаті переступу одного на всіх людей був осуд, так і в результаті вчинку праведності одного було виправдання, що дає життя всім людям. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух одного багато-хто стануть праведними».
Ця відповідність є непомітною для багатьох біблійних коментаторів. Ціна викупу це не лише відшкодуванням за рахунок послуху Ісуса – це досконале людське життя, яке Він віддав як жертву на хресті. Це була дійсна транзакція в справедливості, а не лише філософське поняття – Ісус помер і протягом частини трьох днів перестав існувати. В Івана 12:32 Він передбачив, що буде «піднесений», – розп’ятий, – і що внаслідок цього Він (остаточно) притягне великі маси віруючих. В тих словах Ісус провістив Своє воскресіння.
Якби Він залишився мертвим, то спасіння взагалі не було б, а Його жертва була б марною. Тому Він був воскрешений. Варто зауважити, що Він не воскрес Сам: Господь був воскрешений Божою силою (Гал. 1:1). Тому Бог запевнив усіх, що жертва Його Сина була достатньою та ефективною для спасіння. На цьому запевненні Апостол побудував свою власну віру і до цього він заохочує усіх віруючих.
Це воскресіння Христа забезпечує нашу надію на вічне життя. Апостол Павло представляє це наступним чином: Якби Христос не був воскрешений, то ми б залишилися в нашому грішному стані, без жодної надії поза межами теперішнього життя. Християни були б в стані, якому не позаздриш. В своїх почуттях, обмінявши користі і достоїнства цього світу на радість і піднесення до майбутньої слави, вони були б подвійно скривджені, посвячуючись намарно, були б жалюгідними людьми, які змарнували б своє єдине життя (на землі), яке мали.
Окреслюючи ціль Своєї місії, Ісус сказав, що прийшов, «щоб знайти та спасти, що загинуло» (Лук. 19:10). Він був охочий ризикнути відкупити людство від Адамового прокляття (дивись статтю в ТП № 32 «Христос – Його вузька стежка»). Його спонукала до цього любов до Отця, Якого плани та цілі Він приймав як Свої власні («Я й Отець Ми одне», Ів. 10:30), а також співчуття до занепалого людства.
Однак ціну викупу дав не сам лише шляхетний послух Ісуса, ані самі лише Його страждання. Як сказав Сам Ісус, це Його «тіло» і «кров» – коротко кажучи, Його життя, Його існування як людини – були викупною ціною, якої вимагала Божа справедливість (Ів. 6:51,53,55).
Уявімо собі, що … Христос не воскрес
Якби Ісус не був слухняний до смерті, то взагалі не могло б бути спасіння. Та якщо Він помер і ще не воскрес, то що тоді? Це риторичне запитання, яке є основою міркувань Апостола Павла, цитується в заголовку даної статті.
Якби Христос не зумів виконати Свою місію, то не був би нагороджений воскресінням. Слова Апостола Павла, що ми б і надалі залишалися у своїх гріхах, є ще одним способом підтвердити, що ми залишилися б засудженими на смерть, оскільки гріх несе з собою смерть. Бог у Своїй святій справедливості не міг би нагородити грішників вічним життям. Тому Адамові та Єві було відмовлено в доступі до дерева життя після того, як вони виявили непослух (Бут. 3:22-24). Розкаяному грішнику пропонується життя лише на підставі жертви Христа – Його заслуги викупу.
Але якби Христос не був пробуджений з мертвих, то Він не міг би з’явитися в небі, щоб представити Свою заслугу (Євр. 9:24). Тоді не було б ніякого спасіння, а покаяння не мало б сенсу – як у випадку Ісава, який був відкинений, «хоч його із слізьми шукав» (Євр. 12:17). В таких обставинах Бог не був би в стані виконати діло відкуплення: Його справедливість завжди стояла б на перешкоді Його милосердю. Ми були б у світі без надії – назавжди, без жодної надії на вилікування. Людство було б мертвим, померло б назавжди – за словами Овдія 16 – були б, «немов їх не було».
Якби ми були без Бога в світі
Але хтось міг би доказувати, що ті, котрі живуть тепер без віри в Бога, здаються достатньо щасливими і не займаються гнітючим роздумуванням. Вони сказали б, що християнство є підпорою, що християни є слабкими, не мають віри в себе і є несамостійними. Так, відповідає християнин, ми слабкі. Але в Христі ми сильні. А якби Христос не воскрес, то де були б погорджені та бідні цього світу? Він виводить полонених з неволі, звільняє в’язнів з обіймів смерті і дає надію тим, котрі взагалі її не мали (Іс. 35:3,4; 61:1-4).
Правдою є те, що більшість людей живе з надією в тій чи іншій формі. Надія була прищеплена в серце людини Богом як потіха для Його стогнучого створіння (Рим. 8:20-22). На практиці більшість людей мають подібні достоїнства і вади, як і загал людства, і зберігають практичний підхід до життя, яке живить радість і визнання щодо теперішніх благ і привілеїв – сім’ї, друзів, задоволення з праці і т.д. Цей світ загалом не виявляє безнадійного смутку чи сумного безглуздя, оскільки Христос воскрес та переміг світ. Коротко кажучи, існує надія, не дивлячись на те, чи всі усвідомлюють собі це, чи ні. Якби світ, в якому ми живемо, був загально та постійно суворим, безжальним та жорстоким, то було б менше атеїстів і агностиків, оскільки природним і загальним стремлінням людського серця є надія. Але віра є ще іншим питанням, і не всі її виявляють.
Філософія безбожності
Мільйони людей прив’язують свою віру до інших об’єктів, аніж Єгова – до марних ідолів у вигляді власного я, слави, багатства чи задоволення. Велика кількість людей покладає віру на безбожну еволюцію, хоча в щоденному житті більшість з них не живуть згідно з філософією «кривавого клика та кігтя». Багато з тих, які є атеїстами чи агностиками, з вибору чи через виховання, відкидають будь-яку думку про Бога і побожність. Для них існування людини позбавлене порядку та сенсу – є безцільним та закінчується смертю.
Еволюція перекупила багато світлих розумів своєю обіцянкою свободи від Божественного наглядача. Ідея подорожі в космічному просторі, хоча є так незвичною та захоплюючою, не мала б сьогодні тієї популярності, якою користується, ані не притягувала б таких блискучих розумів, якби не означала пошуків позаземного життя, щоб підтримати погляд, що саме життя не є чимось більшим, аніж космічним експериментом, повтореним на інших планетах.
Для тих, які визнають правдивість Святого Письма, такі пошуки природно не мають сенсу. Людина була створена раз, і Спаситель помер лише один раз. Уроки, отримані з досвіду з гріхом та вилікуванням від нього, стосуються лише цієї землі і не мають повторюватися (Іс. 45:18; 1 Пет. 3:18).
На щастя, в серці людини існує вроджена реакція, яка, не дивлячись на глибину деградації, веде до більш праведного життя, аніж ми могли б передбачити. Рештки Божого образу в людині все ще є сильними та обіцяють сповнений надії результат. Це те, чого ми очікуємо, оскільки Бог обіцяв день, коли судитиме людство в найблагословенніший спосіб і принесе реституцію для всієї землі (Дії 3:20,21; 17:29-31).
ХРИСТОС ВОСКРЕС
Дійсність воскресіння Христа є джерелом нашої довіри та радості. Це те, що підтримує наші надії, прагнення та стремління. З цілковитим переконанням Апостол Павло звертається до християн протягом століть (Рим. 8:33-39):
«Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!»
BS № 805, ʼ03,38-40; ТР № 182, ʼ03,38
Біблійний Прапор № 11, 2019
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: