Додаток до 1 Тома

ДОДАТОК ПОСЛАННИКА ЕПІФАНІЇ ДО 1 ПАРУСІЙНОГО ТОМА

    Бажанням дорогого бр. Пола С.Л. Джонсона було, щоб цей Додаток у польському виданні був поміщений при кінці 1 Тома, написаного братом Ч.Т. Расселом. По причині неможливості видання в польській мові першого тому разом з Додатком, Видавець прагне доповнити прогалину через надання Читачеві Теперішньої Правди доступу до матеріалів, яких бракує. У виданому братом П.С.Л. Джонсоном першому парусійному томі на англійській мові цей Додаток був поміщений при його кінці на 351-368 сторінках.

Додаток складається з двох частин. На початку кожної наведено сторінки українсько го видання 1990 року, до яких тематично відноситься кожна з них. Перед додатком поміщено передмову, написану бр. Джонсоном до англійського видання І парусійного тому 1937 року.

Видавець сподівається, що дослідження цього Додатку стане великим благословенням в зрозумінні деяких складних і ніби суперечних з правдою думок брата Ч.Т. Рассела, поданих в першому томі. Щоб посвячені Богові могли мати ясний погляд на правду і, щоб вона завжди зміцняла їхні розум і серце –

з найкращими побажаннями для всіх Читачів

_{ВИДАВЕЦЬ}

ПРЕДМОВА ДО АНГЛІЙСЬКОГО ВИДАННЯ ПЕРШОГО ТОМУ 1937 РОКУ

Видаючи цю книжку з метою благословення люду Божого, особливо Малого Стада, Редактор і Видавець висловлює подяку Богові за привілей цієї служби і прагнення принести користь її читачам і дослідникам через таку службу. Одним з найбільших привілеїв Божих слуг є вшанування Господа через благословення Його люду. Божа ласка зробила так, що ми одержали засоби, необхідні для видання цієї книжки, потреба і сила благословення якої відчуваються багатьма і становлять заклик до її нового видання. По цій же причині ще раз з палкою молитвою вона пропонується людові Божому, щоб була рясним благословенням для читачів.

Повторне складання літер дозволило зробити кілька невеликих змін, що хотів зробити Автор, але не можна було зробити на старіших пластинах. Це були формальні зміни, спрямовані на те, щоб представити деякі раніше недозрілі думки Автора в гармонії з пізнішими, дозрілими результатами його досліджень. Більшість тих змін стосувалася думки, що викуп був заплачений на Голгофі на думку, що викуп був складений або доставлений і депонований на Голгофі. Ця остання, що добре відомо, була зрілою думкою Автора на цю тему. Декілька інших невеликих змін послужили для цієї ж цілі – приведення виражених думок до гармонії зі зрілими поглядами Автора. Деякі скорочення, що не мають впливу на значення, були зроблені для збереження розмірів сторінок, оскільки лінотип, який тут вживався, зайняв більше місця, аніж ручне складання в попередньому виданні.

Просимо читача, щоб особливо в зв’язку з поняттями, які хронологічно стосуються подій, осягнень, праці, осіб та привілеїв, таких, наприклад, як уділу в високому поклику, праці жаття, утиску, як такого, що відноситься до майбутнього, винаходів і т.д., – пам’ятав, що ці речі були представлені так, як вони розумілися на час, коли писалася книжка. Видавець залишив такі вирази, які були написані, не дивлячись на те, що з перебігом часу вони стали анахронізмами; оскільки не хотів робити непотрібні зміни також через те, що більша частина тих залишків в тексті вказує на те, як точно Автор передбачив майбутні події й умови, а також через те, що вищенаведена пересторога є достатньою для того, щоб застерегти від помилок. Широкий Додаток, що складається з трьох частин [тільки на англ. мові – доп. вид.], був поміщений вкінці.

Редактор і Видавець молиться про Боже благословення для післанництва цієї книжки у зв’язку зі службою, яку вона знову розпочинає по відношенню до посвяченого Божого люду та інших. В цій молитві він відчуває радість, тому що знає, що люд Божий всюди, де тільки знаходиться, приєднується до них. Така молитва вказує на те, що ті, хто її заносять, єднаються в праці прискорення місії цієї книжки. З кількома цими вступними зауваженнями і запевненнями християнської любові і молитов залишаюсь з Вами в спільноті і радісній службі

Пол С.Л. Джонсон

Філадельфія, 6 вересня 1935 р.

ДОДАТОК

ЧАСТИНА І – Зауваження до сторінок 159-161 (у виданні за 1990 р. – 161-163)

«Доктрина про Тисячоліття наражається на дуже серйозні труднощі. Тому що, якби населення світу подвоювалося протягом минулих шістдесяти століть, що здається досить розумною оцінкою, то населення на землі складало б тепер 2,33 квінтильйона. Це вкрило б більше п’ятдесяти мільйонів квадратних миль поверхні землі нашого шару людьми, які б стояли на скільки це можливо тісно один до одного на чотири тисячі футів висотою. Якби кожна людина була п’ять стіп висотою, то цей шар нараховував би майже чотири милі вгору. Без сумніву, народилося досить багато людей, щоб осягнути це число». Вищенаведені зауваження були звернені (27 квітня 1903 р.) преподобним Е.Л. Ейтоном, доктором теології, до методистсько-єпископальних духовних Піцбурга. Промова була прихильно прийнята присутніми вченими і настільки високо оцінена, що її було надруковано для розповсюдження. Через шість місяців цей самий преп. др. теол. Е.Л. Ейтон під час дебатів з Пастором Ч.Т. Расселом повторив лише стільки з наведеного, скільки потрібно було застосувати для його методи підрахунку, але підправив цифри, які стосувалися загального числа людей, які жили протягом минулих шести тисяч років. Щоб проілюструвати величину поступки, подаємо його цифри поруч:

Перше твердження. …………….……2 333 333 333 333 333 333

Друге твердження……………………….         98 098 300 000 000

За шість місяців зменшилося на…………. 2 333 235 235 033 333 333

Сподіваємось, що людина з таким ліберальним розумом і такою легкістю писання побачить справу, на тему якої дискутувала в її правдивому й розумному світлі. Сподіваємось, що розумні, думаючі, освічені духовні, які так наївно прийняли перше перебільшення, будуть готові прийняти правду на цю тему, як прийняли помилку. Ми не маємо наміру висловлюватися з нехтуванням про чиїсь зусилля встановити правду, хоч би хтось в своїх стараннях і помилявся. Ми також не маємо наміру критикувати когось особисто. Але безцеремонно помилкові твердження, легковажно представлені особами високої репутації і з неправильним розумінням, вимагають, щоб в обороні правди і для того, щоб допомогти несвідомим і релігійним активістам, розглянути цю справу критично. Тому нашу відповідь не слід розуміти як особиста критика, але як загальна, що стосується усіх вчених, які так нерозумно висловлюються на цю тему. Таким чином, др. Ейтон та його підрахунки з’явилися якраз вчасно. Наша критика стосується також тисяч інших великих розумів, які подібно погано зрозуміли правду на цю тему.

Перед тим, як ми подамо допустимі цифри, що стосуються усього людства, яке будь-коли жило на цій землі, дозвольте подати просту ілюстрацію недосконалості підрахунків др. Ейтона. Ця ілюстрація буде незаперечним доказом величезності його помилки, навіть у його відкоригованому підрахунку, для кожного, хто має достатню кількість «сірих клітин», які дозволяють розуміти будь-яку тему. Кожен може їх продемонструвати, оскільки доктор сказав, що його метод підрахунку полягає на подвоєнні людства в кожному столітті. В наслідок цього в останньому з тих шістдесяти століть буде майже половина всього людства, що жило протягом шести тисяч років.

Ось ілюстрація:

Згідно з першим підрахунком др. Ейтона загальне число людства в теперішній час становить…                                                          1.166.666.666.666.666.666

Згідно з його відкоригованим переліком…    49.049.150.000.000

Згідно з проведеним переліком

людство нараховує…                                        1.800.000.000

Ми не думаємо, що брат Ейтон піддавав сумніву докладність останнього переліку населення [писалося в 1935 році – прим. ред.] і мабуть знає, що на сьогодні «50 000 000 квадратних миль поверхні землі нашої земної кулі» не вкриті «людьми, які б стояли на скільки це можливо тісно один до одного» шаром в дві тисячі чоловік, сягаючи майже дві милі в висоту. До того ж він вище каже, що це «здається досить розумною оцінкою» і додає, що він не має «сумніву» щодо цього предмету. Очевидно бажанням цього брата було представити доктрину про Тисячоліття як неварту «ламаної копійки», а вислів, щоб

«завдати їй удару між очі, після якого вона вже б ніколи не піднялася», засліпив його до такої міри, що спричинив блазенство його пера. Та нажаль, др. Ейтон і багато з тих, хто аплодують його недоречним твердженням, є настільки далекими від правди в загальному розумінні ними Божого плану, наскільки вкоренилися в блуді по відношенню до цього простого світського твердження. Таємниця цього браку мудрості полягає у відкиданні ясного свідоцтва Біблії і чиненні йому спротиву, в твердженні, що Апостоли й рання Церква в очікуванні на Тисячоліття були зведені через незнання справ, які тепер добре знані (?) сучасним теологам шкіл вищого критицизму. Добре сказав Апостол, що для таких наука про хрест є дурістю. Вони не бачать користі, яка випливає з доктрини про викуп, не бачать, що ми викуплені від знищення ціною викупу і дорогоцінною кров’ю Христа. Цитовані Апостолом слова пророка ще й досі відносяться до таких і ще досі пояснюють, чому світська мудрість, не керована буквою й духом об’явлення, є настільки схильна до того, щоб блудити. Ця цитата звучить так: «Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину! Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?» – 1 Кор. 1:19, 20.

Висновки з незнаного ми маємо робити на підставі того, що є знане. Ми знаємо, що сьогодні людство світу нараховує приблизно 1 800 000 000. Знаємо, що темп прирос ту за останні десять років становить 8%, що дає точно 115% приросту за століття. Але ми впевнені, що цей приріст в минулому був нижчим. Це можна легко показати шляхом підрахунку у зворотному напрямку, за тим самим коефіцієнтом приросту, аж до першої пари (Адама і Єви), до якої ми доходимо після періоду приблизно трьох тисяч років. Тоді як ми маємо біблійні підстави, які доказують, що минуло повних шість тисяч років від моменту створення першої пари батьків. Ми віримо, що кожна скрупульозна, думаюча розважлива людина, котра разом з нами прийняла історію біблійну і світську, зауважить цю стислу згідність з нашими висновками на цю тему. Наші цифри, які визначають повне число людей, які будь-коли до цього часу народилися на землі, становлять 28 741 126 838, включно з теперішнім населенням – що при заокругленні дає 29 000 000 000. Ми переконані, що ці цифри є подвійними по відношенню до справжнього числа, але ми хочемо бути щедрими в цьому підрахунку, щоб навіть опоненти не мали чого заперечувати. Нижче буде наведений інший підрахунок, який показує цю щедрість. До вищенаведених цифр ми доходимо так:

Св. письмо показує, що в перших шістнадцяти століттях і п’ятдесяти шести роках до потопу людство жило довше і розвивалося пізніше, аніж тепер. Багато дітей народжувалися після того, як їхнім батькам виповнилося понад сто років. Так Сиф, син Адама, мав сто п’ять років, коли в нього народився син Енош; Енош мав дев’яносто років, коли в нього народився син Кенан; Кенан мав сімдесят років, коли сплодив Магалал’їла; цей останній мав шістдесят п’ять років, коли сплодив Яреда, який мав сто шістдесят два роки, коли сплодив Еноха; Енох мав шістдесят п’ять років, коли сплодив Метушалаха, який в свою чергу, коли мав сто вісімдесят років, сплодив Ламеха, Ноєвого батька. Ми схильні вірити, що все тогочасне людство не перевищувало ста тисяч, але, щоб бути щедрими, ми порахували його в нашому вищенаведеному підрахунку як таке, що становить один мільйон.

Після потопу все людство нараховувало вісім чоловік і через деякий час можна було помітити, що приріст є на багато вищим, як перед потопом. В нашому щедрому підрахунку ми прийняли, що кількість населення помножувалася вп’ятеро в кожному столітті протягом п’яти перших століть, що приводить нас до часів Авраама й показує, що населення в часи Авраама становило п’ятдесят вісім тисяч, хоча на нашу думку ці цифри подвоєні по відношенню до реальних. Ми робимо цю поступку з огляду на

«вищих критиків», які зазвичай керуються нереальним розумінням щодо справ стародавніх часів. Вони, наприклад, доказують, що Ассирія була на той час великою державою, тому що розкопки свідчать про великого царя Кедор-Лаомера, який, за їх словами, був, правдоподібно, володарем мільйонів. Вони не беруть під увагу потопу й того факту, що тоді на землі не могло бути більше, аніж п’ятдесят тисяч людей.

Але оповідання Св. Письма оберігає люд Божий від висловлювання таких помилкових думок, тому що цей великий цар КедорЛаомер чітко згадується в книзі Буття 14 розд. разом з трьома іншими приязними царями, які, об’єднавши свої сили з ним, атакували п’ятьох інших царів в долині Сіддім. Великий Кедор-Лаомер та його союзники перемогли тих п’ятьох царів, забрали здобич і Лота, Авраамового племінника з його маєтком. Оповідання підкреслює, що ці царі, хоча були великими в свій час, коли людей було небагато, але мали нечисленні армії і боялись атакувати (царя) Авраама, який був «дуже багатий» на стада, отари ітп. Але тоді, коли (цар) Авраам довідався, що його племінник Лот знаходиться в неволі, озброїв своїх триста вісімнадцятьох слуг і погнався в погоню за чотирма великими царями та їх арміями, побив їх і повернув Лота з усім його здобутком. Для правдивих дослідників Біблії найважливішим, що стосується царя Кедор-Лаомера, є його ім’я. Такі не опиняться в замішанні через перебільшені оцінки вищими критиками щодо мільйонів, що жили на той час, оскільки їх цифри є так само вірогідними, як і вищенаведені слова д-р. Ейтона. Продовжуючи наші щедрі поступки, ми встановили, що під час наступних п’яти століть населення світу збільшувалося втричі в кожному столітті. Це дасть нам населення світу за період буття 14 241 744. Дивись два останні абзаци цього зауваження.

Доходимо тепер до часів війн і змушені рахуватися з більш повільним зростанням населення, аніж в кочовий період. Йдучи далі, ми поєднуємо разом наступні шістсот років, пам’ятаючи, що за цей період Ізраїльтяни в Ханаані були вісімнадцять разів в неволі у своїх ворогів і, що перепис населення, проведений Йоавом під кінець панування Давида, вказував на те, що здатних до служби в армії було 1 300 000. Отже, усе тогочасне населення Палестини не могло становити більш, як 5 000 000. Той самий войовничий дух панував і серед інших народів і подібно гамував швидке розмноження. Тому, наша оцінка, що людський рід подвоївся протягом тих шестиста років, що нам показує, що в часи Соломона жило понад 37 000 000 населення по всьому світу – і знову щедра оцінка по відношенню до певних інформацій, які є в нашому розпорядженні, правдоподібно подвоює дійсне число.

Об’єднуємо наступні дванадцять століть прийшовши до висновку, що людський рід подвоївся за той час. Декому крок приросту може здаватися занадто повільним, але ми мусимо взяти під увагу велику війну того часу, під час якої впала Ассирія й повстав Вавилон, який завоював весь світ, вщент винищуючи багато народів. Сам впав, будучи переможений Медами і Персами, які також проливали багато крові, та котрі в свою чергу впали, будучи переможені Греками. Ці останні під проводом Олександра Великого завоювали весь світ і панували над ним, але самі впали, будучи поконані Римлянами, які коштом мільйонів страчених у розквіті сил взяли свою участь в гамуванні швидкого розмноження людської раси. Ці цифри дадуть нам населення світу, що становитиме в часи Навуходоносора 82 000 000, в часи Христа 100 000 000 і 113 000 000 в період найбільшої потуги римської імперії, межі якої простягалися поза значні частини Європи, Африки й Азії. Історик оцінює тогочасне населення римського світу в 50 000 000, ми даємо надлишок, який становить аж 63 000 000, враховуючи знані й не знані на той час частини землі – знову дуже щедрий підрахунок. Заокруглені цифри є подані приблизно. Згадані події й особи не обов’язково мали бути і жити при закінченні століття.

В наступних чотирьох століттях обраховуємо приріст людства на 25% в кожному столітті, оскільки зменшення наслідків війни, з моменту встановлення потужної римської влади, мусило дати такий, власне, результат. Це приводить нас до часів Карла Великого, кінця восьмого століття, коли населення становило понад 227 000 000.

Врешті наступили століття хрестових походів, в яких загинули мільйони молоді з усього світу. Наші підрахунки показують, що населення світу подвоїлося протягом тих шести століть, від 800 до 1400 року по Христі. Отож, як показують підрахунки, в 1400 році отримуємо суму 454 000 000 населення на світі.

Наступні три століття були більш успішними для розмноження людської раси. Великі війни і спустошливі епідемії були рідшими. В цей період мали місце релігійні реформації. Рахуємо, що населення подвоїлося протягом тих трьох століть і отримуємо суму, яка становить 911 476 616 в 1700 році. Ці цифри, як ми вже знаємо, значно перевищують усі вірогідні статистики.

В період з 1700 до 1800 року н. е. обраховуємо темп зростання в розмірі двадцяти відсотків, що дає в 1800 році кількість населення в сумі 1 093 759 939.

В дев’ятнадцятому столітті, з 1800 до 1900 року, рахуємо приріст на 40%, отримуючи в 1900 році 1 531 163 915 населення. Хоча, як ми вже заявляли, темп природного приросту за останні десять років згідно останнього перепису населення становив вісім відсотків, що становить 115 відсотків на століття, та все ж, є очевидним те, що цей ріст на початку дев’ятнадцятого століття у зв’язку з численними дуже руйнівними війнами був повільнішим. Як і раніше, не дивлячись на світову війну, умови сприяють зросту розмноження людського роду, а також його довговічності.

Нижченаведені таблиці містять результати підрахунку населення світу, зробленого в дев’ятнадцятому столітті, і ясно показують, що подані нами цифри є надзвичайно щедрими. Крім того, за підставу підрахунків за ціле століття ми прийняли цифри з його кінця.

Волні в 1805 р. обрахував

населення світу на…………………… 437 000 000

Пінкертон в 1805 р. обрахував

населення світу на………………….. 700 000 000

Мелті-Бран в 1810 р. обрахував

населення світу на…………………… 640 000 000

Морзе в 1812 р. обрахував

населення світу на…………………… 766 000 000

Греберг в. Хемсо в 1813 обрахував населення світу на…     686 000 000

Белбі в 1816 р. обрахував

населення світу на…………………… 704 000 000

Белбі в 1843 р. обрахував

населення світу на…………………… 739 000 000

Ми думаємо, що всі обережні і думаючі люди визнають щедрість в наших підрахунках, тому що на нашу думку вони є подвійними.

Наступним нашим кроком буде подання приблизної кількості смертей в кожному столітті. Ми підрахували, що подвійне число всього людства з кінця кожного століття вмирало, аж до часів Соломона. З тих пір аж до сьогоднішнього часу потрійне число всього людства з кінця кожного століття вмирало протягом кожного століття. На підставі цієї калькуляції ми встановили число 28 741 126 838. Слід було б пам’ятати, що і в цій калькуляції справжнє число є майже подвоєне. Візьмімо, наприклад, під увагу останнє століття, яке розпочалося числом 1 093 759 939, а закінчилося 1 531 163 915. В цьому підрахунку ми не множили на три припустиме число тих, які жили в половині століття, тобто в 1850 р., але помножили на три ціле число тих, хто жив наприкінці століття.

Отож тепер, в світлі великої толерантності і настільки щедрого підрахунку, правдоподібно подвійного, що ми могли б сказати по відношенню до землі в значенні її можливості забезпечення помешканням і їжею всіх людей? пам’ятаючи про Господню обітницю, яка каже, що в Тисячолітній період

«земля дасть свій урожай», а пустиня і дикі місця на землі стануть Едемським садом, ми можемо безпечно оцінити всю сушу (за останніми підрахунками) в 57 000 000 квадратних миль або 36 000 000 000 акрів. Що б це могло означати щодо простору для всіх людей, які будь-коли жили на сіті, у зв’язку з нашим щедрим підрахунком? Це означає, що було б одна тисяча п’ять акрів для кожного малого села, яке б нараховувало двісті сімей (тисяча чоловік). Всі визнають, що цілком достатньо місця, в обіцяних нових умовах. Але, якби був потрібен більший простір – то маймо трохи віри, яку виявив отець Авраам, коли сподівався, що Бог, аби дотримати Свою обітницю, може воскресити Ісаака з мертвих. З такою вірою ми з готовністю зауважимо, що в Божій силі лежить піднесення розлогих континентів з глибини океанів або надання як буквального, так і символічного виконання заяви «моря вже не було». З цього випливає висновок, що ті, хто триває в науках Господа і в вірі Апостолів і ранньої Церкви, не будуть засоромлені в жодній мірі через мудрість цього світу.

Подивімось тепер на інший бік справи і звернімо увагу, чи не є правдою те, що було написано майже три тисячі років тому стосовно світської мудрості: «Він мудрих лукавством їх ловить»; «І повісили Гамана на шибениці, яку він приготовив був для Мордехая» (Ест. 7:10). Всі, хто лояльно перебуває в підтримуванні наук нашого Господа та Його Апостолів по відношенню до наступаючого Царства «під усім небом», зазвичай задовольняються займанням оборонної позиції. Ті, які повністю довіряють обітниці Бога, даній Авраамові, «поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі», задовго терпіли насмішки мудрих цього світу і стримувалися від наколювання пухирів самовдоволення, гордості, злоби, капризних пліток тих, котрі, вважаючи себе великими, дискредитували натхнене об’явлення і тих, котрі тримаються біблійних наук. Настав час для того, щоб назавжди заспокоїти тих опонентів Божого Слова, що ми будемо продовжувати. І знову ми змушені вжити слова брата Ейтона і знову підкреслюємо, що ми не керуємося жодними особистими поглядами, визнаючи його лише як одного з класу, великого класу, класу докторів теології, котрих думки і висловлювання на цю тему є такими ж, як і брата Ейтона. Наводимо його слова, перш ніж когось іншого, оскільки вони були сказані публічно на цю, власне, тему про Тисячоліття, були чуті сотнями людей і читані тисячами. Ми мусимо опиратися на категоричному твердженні, а його є найбільш влучним, найвідповіднішим. І його слова критикуються також через те, а не з особистих мотивів. Окрім вище процитованих і критикованих слів др. Ейтона, що стосуються аргументації проти слушності очікування Тисячоліття, він додатково сказав, що не сподівається другого приходу нашого Господа перед наверненням світу і кінцем теперішньої епохи, що правдоподібно наступить через «50 000 років».

Брат Ейтон звик до свого зрадливого пера, але ми сподіваємося, що він дійде до висновку, що хоча може вільно вживати його в питаннях астрономії і легковірна публічність не зауважить кількасот тисяч сонячних систем, то, однак, його перо є дуже непевне по відношенню до земних справ. Тепер старанно розгляньмо це твердження, висловлене не лише преподобним доктором теології Е.Л. Ейтоном, але також сотнями інших однаково титулованих панів, пастви котрих занадто довірливо вірили в ті становища вчителів люду Божого і світу, які вони займали. Ми сподіваємося, що в обговорюваній темі і в усіх інших вони аналізуватимуть свої методи «нерозумного змагання» й пам’ятатимуть, що ті, хто хоче показати себе слугами Христової Євангелії, повинні відповідно до нагадування Апостола Петра «говорити, як Божі слова», правдиво і точно, в спосіб, який заслуговує на довіру. В той же час, ми сподіваємося, що їхні прихильники більш не будуть довіряти точності їхніх підрахунків в різних аспектах релігійних наук, як і в цьому предметі, над яким ми застановлялися.

Зробімо невеликі підрахунки. Зробімо це таким чином, щоб кожен учень школи міг їх повторити. Ми б хотіли довідатися, скільки людей житиме на землі наприкінці п’ятдесятої тисячі років, тобто тоді, коли згідно з підрахунками др. Ейтона наступить прихід Христа. Наш підрахунок ми зробимо на підставі теперішнього переліку населення на світі, що становить 1 800 000 000 і приблизно 1 600 000 000 на початку століття.

На підставі нашого підрахунку природного приросту ми приймемо перелік населення за останню декаду дев’ятнадцятого століття, що становить вісім відсотків, що означає 115 відсотків приросту в столітті. Оскільки теперішні сприятливі умови триватимуть і надалі, то, без сумніву, приріст значно перевищить вісім відсотків; але ми обмежуємося теперішніми умовами. Невеликий підрахунок показує нам, що наприкінці першої з тих п’ятдесяти тисяч років людство, яке житиме на той час на світі, перевищуватиме 3 491 000 000 000, а виходячи з цього коефіцієнту приросту на кінець другої тисячі років людство, що житиме на той час, становитиме понад 7 249 000 000 000 000. Про що кажуть ці цифри? Вони кажуть, що якщо Боже Слово не є правдою, якщо ця велика зміна епохи, про яку ми навчаємо, не буде інавгурована, то цілий людський рід опиниться у великій недолі, і то не лише з точки зору їжі, але й місця для стояння. Ми обрахували лише дві з п’ятдесяти тисяч років др. Ейтона. Які цифри ми б отримали, продовжуючи цей підрахунок?

Всі, хто заперечує науку про Тисячоліття, мусять також ігнорувати обітницю, яка каже, що «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда», і в наслідок цього кожен підрахунок з їхньої точки зору мусить виключати усі теперішні неврожайні частини поверхні землі. В приблизному підрахунку територія землі, що придатна для проживання й обробітку, має поверхню 25 000 000 квадратних миль, що становить 16 000 000 000 акрів, або 696 960 000 000 000 квадратних футів. Порівнюючи ці цифри з наведеними вище підрахунками населення, ми стверджуємо, що наприкінці першої тисячі років буде двісті вісімнадцять чоловік на кожен акр замешканої землі. Наприкінці другої тисячі років буде 10 чоловік на квадратний фут, а в третій 10 400 на кожен квадратний фут придатної для проживання землі, або іншими словами, стоятимуть один одному на голові в кількості дванадцяти тисяч верств догори. Але якби ми включили полярні і пустинні регіони землі, то це дало б нам тоді десять тисяч верств людей, які б стояли один одному на голові; або якби ми поєднали усі поверхні вод і суші, то це дало б вісімнадцять чоловік на кожен квадратний фут. Якби ми визначили два квадратні фути для однієї особи, то люди мали б стояти в групах по три тисячі чотириста у висоту, тісно збиті по всій поверхні суші і моря. Які були б цифри наприкінці п’ятдесятої тисячі років, якби кожна наступна з сорока восьми рахувалася по тому ж розумному принципу, що підраховані і дві попередні?

Чи не є тепер відповідний час для того, щоб ті, хто не вірить в наступаючий Вік Тисячоліття, почали просити Бога про його прихід? Чи не є очевидним те, що якби Христове Царство спізнилося лише на триста років, то світ опинився б в страшній ситуації? Населення на основі теперішнього кроку природного приросту складало б тоді 16 000 000 000, а на одну особу припадав би менше, ніж один житловий акр. В такій ситуації лише завдяки дуже «інтенсивній промисловості» вони могли б існувати. Ох! Не один міг би сказати, ти забув в своєму підрахунку, що смерть завжди, як і тепер, утримає в тих речах рівновагу. Ні, ми не забули про смерть, але оцінили її в середньому на основі теперішніх даних. Ми рахуємо приріст населення лише на основі останнього перепису, зробленого в дев’ятнадцятому столітті. Факти, коли ми дивимося назад чи вперед, ясно показують, що ми знаходимося у найвідповіднішому часі для встановлення «Царства… улюбленого Сина» Божого. Божою заявою на початку було, що земля буде наповнена і згідно з нашими підрахунками ми тепер осягнули той момент, коли на землі народилася достатня кількість людей, щоб її розумно і властиво наповнити, якби всі, хто вже помер, воскресли з гробів. Тому що, дивлячись в минуле, ми не лише бачимо неможливість продовження теперішніх умов, але бачимо, що навіть триста років при теперішніх кроках приросту збільшило б число померлих на 59 000 000 00 або більш як подвійне число нашого вищенаведеного щедрого підрахунку всіх, які померли в минулому – приводячи до загальної цифри 87 000 000 000. Додаймо до цього числа померлих при кінці трьох століть число тих, хто на той час житиме, згідно з нашими кроками приросту, тобто 16 000 000 000, і ми одержимо загальне число понад сто три мільярди. Тоді настане відповідний момент, щоб довести можливість провіщеної Божої обітниці про «реституцію всього» (Дії 3:19-21). Внаслідок пробудження такої армії припадав би лише один акр землі, яка на сьогодні використовується, для шести людей. А ці століття вже не далеко від нас!

Чим більше ми заглиблюємося в це питання, основуючись на властивій підставі, тим сильнішою мусить ставати наша віра в обітниці Божого Слова стосовно «часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх», які мають розпочатися з другим приходом нашого Господа (Дії. 3:19-21). Ці часи напевно вже близько, а факти підтверджують свідоцтва Біблії. Дивись «Студії Святого Письма» том ІІ. В світлі вищесказаного ми бачимо, що всі підрахунки брата Ейтона є помилковими. Його відкориговані цифри є більш як в три тисячі разів перебільшені, тоді як перший підрахунок був перебільшений більш як в сімдесят мільйонів разів! Отже, щораз, то більше тримаймося Книги Божого Слова. «Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє» (Пс. 18:8).

Візьмімо тепер іншу калькуляцію, основану на відомому початку після потопу – вісім чоловік – і відомому переліку населення за 1900 рік, – 1 600 000 000, – подивімося на цілість як на «трикутник», підраховуючи поступовий відсоток приросту від одного числа до наступного. Рахуючи таким чином і приймаючи, що три генерації помирає в кожному столітті, все людство, яке будьколи жило на землі, дасть менше, ніж 10 000 000 000, десять мільярдів. Ми й надалі тримаємося цифр, які мають підставу в нашому попередньому підрахунку, що становить 29 000 000 000, майже двадцять дев’ять мільярдів. Але ми подаємо ці цифри, основуючись на «трикутнику» як доказі, що підтверджує наш перший дуже щедрий підрахунок.

Деякі можливо були б схильні брати під увагу цифри, які стосуються виходу, і доводити, що на той час Ізраїль нараховував 603 550 чоловіків, що були здатні носити зброю і вантаж, а також жінок і дітей дванадцяти поколінь, не рахуючи покоління Левія, яке нараховувало 20 300 чоловіків від місяця і вище (Чис. 1:45-47; 3:22, 28, 34). Ми приймаємо ці цифри з переконанням, що серед Ізраїльтян взагалі не було хворих. Відповідно до цього ми рахуємо, що разом з усіма чоловіками, крім Левитів, від двадцяти років і вище і жінками та дітьми було 2 000 000. Приріст Ізраїльтян був феноменальним, чудесним. Інакше ми б не могли пояснити, як Яків та його дванадцятеро синів з їх родинами могли за короткий час 168 років розвинутися з сімдесяти чоловік до близько 2 000 000. Це чудо не тривало довго і ми бачимо, що через сорок років, коли вони входили до Ханаану, чоловіків було менше, аніж тоді, коли вони лишали Єгипет (Чис. 26). Кілька століть пізніше цар Саул перерахував цілу армію, приготовану до війни з Амаликитянами, яка становила 210 000 вояків, трохи більше, аніж одна третя від тієї, що залишала Єгипет (1 Сам. 15:4). Таке зменшення населення не є винятком. Де є древні народи Палестини та Єгипту? Звернімо увагу на зникнення в новозавітні часи Ацтеків і Монтезуми з центральної Америки і несподіване зменшення північноамериканських Індіанців.

Очевидно плодючий край і помірний клімат неподалік Середземного Моря зробили цей регіон колискою людства після потопу. Звідти людство розійшлося у всі кінці світу. Сама Палестина була батьківщиною семи великих в ті часи народів, біліших і могутніших, аніж Ізраїль (Повт. 7:1). Це має означати, що вони разом були більші і могутніші, оскільки в іншому випадку це означало б, що вони були великими на зріст – велетнями. Ця остання думка погоджується зі звітом розвідників (Чис. 13:22, 28, 33) і словами Мойсея (Повт. 9:2). Напевно сім великих тогочасних народів не могли нараховувати на багато більше за один мільйон душ, бо в іншому випадку, як такий малий край міг би їх всіх утримувати? Ціла його територія складала лише 6 040 квадратних миль – менш як одна сьома території штату Пенсільванія і менш як одна сорокова території штату Техас. Повторюємо, що тоді Ізраїль був великим народом (Повт. 2:25). Безперечно, Єгипет був головним народом в ті часи, але цар Єгипту спокійно визнавав, що Ізраїльтяни були «численнішими і [фізично] сильнішими» від Єгиптян (Вих. 1:9; Повт. 1:10; Пс. 105:24, 25, 37).

ЧАСТИНА ІІ – Зауваження до 278 сторінки (у виданні за 1990 р. – 276)

Поміщена у Вартових Баштах від 15 січня до 15 березня 1930 року довга стаття Дж.Ф. Рутерфорда під назвою «Царський дім Єгови», буквально роїться від блудів. Одним з них є твердження, що немає різниці між сплодженням і народженням від Духа і, що обидва поняття відносяться до того, що спіткало нашого Господа в Йордані і під час Його воскресіння. Тому він також навчає, що вже в цьому житті ми є народжені від Духа і є духовими істотами. В аспекті цього предмету він повернувся до замішання номінальної церкви, а навіть гіршого. Очевидно, як показав наш Господь, грецьке слово ґеннао вживається для обох згаданих актів. Це правда, оскільки грецьке слово ґеннао має три значення: (1) сплоджувати (тільки по відношенню до чоловічого роду), (2) приводити до народження (вживається по відношенню до чоловічого та жіночого роду) і (3) народжувати (вживається виключно по відношенню до жіночого роду). Заперечуючи першому значенню як біблійно вжитому по відношенню до людей чоловічого роду або Бога, він визнає друге й третє, як виключно біблійні, надаючи їм значення спільної участі батьків в приведенні до народження дітей, а Бога до народження Нового Створіння, яке він ототожнює з тим, що люд Божий визнає як сплодження від Духа. Щоб збити його твердження, процитовані нижче тексти, між іншим, доводять, що слово ґеннао є вжите в Біблії у зв’язку з Богом і людьми чоловічого роду, які сплоджують в значенні дання зародкового насіння; «бо зачате [ґеннао; минулий час] в ній» (Мат. 1:20); «через те то й Святе, що народиться [дослівно: те святе, що буде сплоджене – пасивний дієприкметник теперішнього часу], буде Син Божий» – ARV (Луки 1:35);

«Я на те народився, і на те прийшов у світ» [тут є очевидним, що ґеннао, вжите в першому випадку, означає сплодження Ісуса, тому що Його народження є описане в другому твердженні: «і на те прийшов у світ» – Ів. 18:37]. Це доказує правдивість нашої точки зору щодо обговорюваної справи.

Без сумніву, в хронологічних генеалогіях книги Буття гебрайське слово yalad означає допровадити до народження, а не сплодити. Якби йому надати значення сплодити, то це продовжило б хронологічний період на подальших дев’ять місяців для кожного згаданого сплодження. Також не було б застережень щодо надання грецькому слову ґеннао, яке виступає в Єв. Матвія 1, значення допровадити до народження, хоча його також можна добре передати виразом сплодити, як це роблять усі біблійні переклади – бачимо, що тут немає нічого, що б уповноважувало нас вживати його в одному чи в іншому значенні. Тому немає потреби спиратися на значення слова допровадити до народження в генеалогії Матвія, але, коли воно є так вжите, то не означає виключно дання насіння, що, однак, є єдиним значенням слова сплодити. Таким чином, ці два значення відносяться до двох різних речей, які в людському розмноженні розпочинаються в той самий момент, але доповнять одне одного після дев’яти місяців. Те, що Дж.Ф. Рутерфорд знаходиться в абсолютному блуді, навчаючи, що Бог здійснює надання зародкового духового насіння (тобто, що за його словами сплодження є тим самим, що й народження від Духа), є показане в Ів. 3:6-8, де є сказано, що той, хто народився від Духа, є названий [також в грецькій мові] духом і є невидимий, як вітер. Тому ми, які в цьому житті є Новими Створіннями [писалося тоді, коли Церква була ще на землі – прим. перекл.], не можемо бути тепер народжені від Духа, тому що ми не є ані духами, ані невидимими. Отже, наш Пастор мав рацію, коли навчав, що сплодження від Духа виступає в формі і як прищеплення нового життя в серці і розумі посвяченого.

На заперечення Дж.Ф. Рутерфорда стосовно актів сплодження (дання зародкового насіння), оживлення, зросту, зміцнення, врівноваження, доповнення і народження людської істоти – таких самих, як і ті, що супроводжують розмноження духових істот або vice versa – відповідаємо, що природа вказує на всі ці процеси як етапи, що формують людську істоту, а Біблія навчає про всі, як такі, що ведуть до повного утворення Нового Створіння.

Приведені нижче тексти доказують це:

(1) сплодження відбувається в результаті представлення Слова як зародкового насіння (Як. 16:18; 1 Пет. 1:3, 23; Ів. 1:12, 13; 3:3; 1 Кор. 4:15; Филим. 10; 1 Ів. 5:1). Це сплодження робить членів Божого люду Новими Створіннями в ембріональному стані (2 Кор. 5:17; Гал. 6:15). (2) Пізніше відбувається оживлення кожного із них, як ембріона (Ів. 6:63; Еф. 2:1, 5; Кол. 2:13; 1 Тим. 6:13). Ще пізніше (3) вони починають зростати в ласці, знанні і службі в їх ембріональному стані (2 Пет. 3:18; Еф. 4:15; 1 Пет. 2:2). (4) Врешті, відбувається зміцнення ембріонів в кожному доброму слові і ділі (Еф. 3:16; 6:10-17; Кол. 1:11; 2 Тим. 2:1; 1 Пет. 5:10). (5) Далі Нові Створіння розвиваються більше в їх ембріональному стані через врівноваження у взаємних стосунках різних частин характерів, подібних до Христового (2 Сол. 2:16; 3:3; 1 Сол. 3:12, 13; Як. 5:8; 1 Пет. 5:10; 2 Пет. 1:12). (6) Їх повний розвиток як ембріонів є доповнений через удосконалення їх характерів, які повністю відповідають образу Христа (Рим. 8:29; Луки 6:40; Еф. 4:12; Євр. 13:20, 21; 1 Пет. 5:10). Це приводить до того, що як плоди вони є готові до народження від Духа, яке вони осягнуть через (7) участь в першому воскресінні і через отримання Божественної природи, одержуючи безсмертя (Ів. 3:5-8; Кол. 1:18; Об. 1:5; 1 Кор. 15:20, 23; Як. 1:18; 2 Пет. 1:4; 1 Кор. 15:50, 52-54). Ці сім процесів, які розпочинаються сплодженням від Духа, становлять акти, через які Бог створює новий рід істот, і то на Божественному, найвищому рівні існування. Вони відповідають семи ступеням створення людських істот, що збиває твердження Дж.Ф. Рутерфорда, яке твердить, що немає паралелей між почерговими стадіями повстання людської і духової істоти.

Він також стверджує, що вислів «Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив» [згідно Ротергама: допровадив тебе до народження] відноситься до Ісуса в трьох різних періодах: (1) в Йордані, (2) під час Його воскресіння і (3) під час Його другого приходу. Відповідаємо, що Св. Павло вияснив цей уривок тричі як такий, що відноситься до воскресіння Ісуса. Два з тих текстів безпосередньо стосуються воскресіння нашого Господа (Дії 13:33; Євр:1:3-5 [прошу звернути пильну увагу на часи, вжиті в другому уривку, як доказ, що відносяться, як і Дії 13:33, до воскресіння нашого Господа]), а третій (Євр. 5:5) не безпосередньо, оскільки відноситься до нашого Господа в славі Божественної природи. Св. Павло вживає цей текст – щоб довести, що Він став Первосвящеником за чином Мелхіседека (царя-священика) – через порівняння його з твердженням, що він став священиком за чином Мелхіседека, що доводить, що цей вірш не стосується періоду, коли Він був в тілі. Наш Господь був звеличений Богом, щоб міг бути Священиком – Царем у своєму воскресінні і тому Він став Священиком за чином Мелхіседека. Отже, ми заперечуємо, на підставі потрійного вживання цього тексту, що він відноситься до нашого Господа в Йордані і під час Його другого приходу, як доводить Дж.Ф. Рутерфорд. Разом зі Св. Павлом ми обмежуємо його застосування до народження нашого Господа від Духа під час воскресіння. Тому, це доводить, що Він не народився від Духа в Йордані, де був сплоджений від Духа, але народився від Духа при Його воскресінні. Це вказує на те, що наше народження від Духа не відноситься до часу, коди Бог зробив нас [ембріонами] Новими Створіннями, але відноситься до воскресіння, коли ми станемо духами і як такі будемо невидимі, якими ми в обох випадках ще не є (Ів. 3:6-8).

Дж.Ф. Рутерфорд думає, що той факт, що ми тепер названі синами Божими, вказує на те, що ми вже тепер народжені від Духа і тому, як він це визначає, ми є духовими істотами. В цьому самому ідейному зв’язку він називає сатану духовою істотою. Однак, здається, що він тепер уникає називання нас духовими істотами, хоча в інших відношеннях називає сатану духовою істотою. Це є просто жонглювання словами, тому що він, без сумніву, боїться повстання занадто великої опозиції у випадку називання нас тепер духовими істотами. Коли він стверджує, що Нові Створіння є дійсністю, а не викрутом, то каже правду, але, коли насуває думку, що ембріон Нових Створінь не є дійсністю, а викрутом, то помиляється. Святі здібності, які Бог прищеплює в клітини нашого мозку під час нашого сплодження, святі прикмети і, як результат, святий характер, які розвиваються з тих святих здібностей через тренування – є дійсністю (2 Кор. 5:17; Гал. 6:15). У відповідь на заяву, що ми не є Новими Створіннями в ембріональному стані або синами, але народженими Новими Створіннями, або синами, і називаємося синами Бога – подаємо наступне: Тоді як ми є дійсно в ембріональному стані, а не народжених Нових Створінь чи синів, ми трактуємося як сини і тому так нас називає Біблія. Це доказують буквальні й типічні тексти Св. Письма. Порівняння двох буквальних цитат це покаже: «ми тепер Божі діти» (1 Ів. 3:2). «Самі в собі зідхаємо, очікуючи [сподіваючись актуального] синівства [Діаґлотт], відкуплення [визволення у воскресінні] нашого тіла [не тіл, але тіла Христа]. Надією бо ми спаслися [в очікуванні, тому й пораховано]. Надія ж, коли бачить [будучи досвідчена; Лук. 2:26; Пс. 90:15; Євр. 11:5], не є надія, бо хто що бачить [досвідчує], чому б того й надіявся?» (Рим. 8:23, 24). Порівняння тих двох текстів доводить, що тепер ми пораховані за синів і лише під час воскресіння осягнемо стан актуальних синів Бога.

Типи показують це наступним чином: наш теперішній актуальний стан ембріонів є представлений через Ісаака в лоні Сари, його народження представляє наше воскресіння – повне синівство (Євр. 11:11; Рим. 9:9). Наш теперішній порахований стан як народжених синів Бога є представлений через Ісаака після його народження, напр. в його обрізанні, відлученні від грудей, переслідуванні через Агар та Ізмаїла, жертвуванні через Авраама і т.п. (Гал. 4:28-31; Євр. 11:17-19). А також боротьба двох ембріонів Ісава та Якова в лоні Ревеки, які представляють, як Бог виразно вияснює, два народи (Бут. 25:22, 23).

Плід Якова, як каже Св. Павло, представляє актуальний стан духовного Ізраїлю (Рим. 9:10-13), нас самих в ембріональному стані, визнаних за народжених синів Бога, як це представлено через Якова і його дії після народження. Так само, як це показано у випадку Веніаміна. Як ембріон перед народженням він представляв актуальний стан Великої Громади, як зародкових синів Бога, що є доведено через смерть Рахіль, яка наступила після його народження. Його мати, Рахіль, представляє духовні правди про вибір і слуг правди, які призвели до народження антитипічного Йосипа (Малого Стала) та антитипічного Веніаміна (Великої Громади). Її смерть зображує, як ці правди та слуги правди перестануть діяти при народженні (воскресінні) Великої Громади. З іншого боку, тимчасовий стан членів Великої Громади, як синів Бога, під час їх перебування в тілі є представлений в чинностях Веніаміна після народження, напр. в розбалуванні його батьком після втрати Йосипа, висланні його до Єгипту, його від’їзді до Палестини і поверненні до Єгипту. Таким чином, буквальні й типічні тексти доводять, що тепер ми є актуальними ембріонами, визнаними за народжених синів, які у воскресінні будуть дійсно народженими синами. Попередні роздуми повністю збивають кредо наших тепер актуально народжених від Духа, блудно розповсюджуване Дж.Ф. Рутерфордом серед люду в Правді. Причина, по якій Бог дозволяє Новим Створінням проходити через сім етапів процесу відродження, є наступною: якщо котресь із них не виправдає надії і впаде на одному з п’яти етапів між сплодженням і народженням від Духа, то може бути недопущене, щоб переступити останній етап, який дає Божественну природу. В протилежному випадку Бог мав би в Своєму плані безсмертних істот, які були б негідні Божественної природи, але були б навіки безсмертні.

TP № 246/247, ’69, 69-78

Теперішня Правда № 45, Осінь 2007