Якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її — Кол. 3:9, 10.
Тільки в наших розумах і в нашій волі старі речі проминули, а всі стали новими. А в дійсності ця зміна буде довершена тоді, коли смертне зодягнеться в безсмертне, а тлінне зодягнеться в нетлінне – підняте в славі і в силі, як духовні істоти. Але, в міжчасі, аби ми могли бути визнані гідними мати участь у воскресінні праведних, від нас вимагається виявлення готовності розуму, наших щирих прагнень стати тим, чим би хотів Господь, щоб ми були. Цього в жодній мірі не можна краще показати Господу і самому собі (щоб переконатися, що це буде краще для нас), як тільки через суворий контроль наших сердець і наших думок. – R 3304
* * *
Люди Божі «скинули» людину стародавню в тому значенні, що відреклися людської волі щодо себе і світу. Вони «зодягнулися» в нову людину в тому значенні, що прийняли Божу волю за власну, і не лише в справах людських, але й духовних. Таким чином в них щоденно відновлюється Божий образ, коли вони перемінюються зі слави меншої подібності до слави більшої подібності, аж доки цей образ, характер, не стане в них досконалим. Засобом, за допомогою якого здійснюється ця переміна, є Слово Боже, прийняте зі зрозумінням і вірно застосовуване добрими і шляхетними серцями в життєвих досвідах.
І не будь ти невіруючий, але віруючий — Ів. 20:27.
Ми не можемо наблизитися до Господа в інший спосіб, як тільки через розвиток віри і довір’я до Нього, до Його доброти, до Його сили, до Його мудрості до Його любові. Віра є чеснотою, яку потрібно удосконалювати, розвивати. Ті ж самі Апостоли, які з переляком кликали під час бурі на Галілейському морі, поступово щораз більше зростали в вірі, аж, як про це свідчать записи, змогли довіряти Господу і довіряли навіть в часі Його відсутності і тоді, коли не могли Його побачити. Це повинно бути для нас уроком в щоденному житті, щоб ми могли розвивати віру в Господа і роздумувати про попередні життєві досвіди, а також про всі уроки Його Слова, щоб таким чином наша віра в Нього могла укоренитися й уґрунтуватися. – R 3337
* * *
Бути невіруючим означає мати брак розумового оцінення Бога і Христа і брак сполягання на Них серцем – на Їх особи, характери, слова й діла. В той же час бути віруючим означає розвивати розумове оцінення Бога й Христа і сполягати серцем на Них, на Їх особи, характери, слова й діла. Вони не заслуговують на невіру і жодна Божа дитина не повинна Їх нею зневажати, бо невіра в учинках говорить Богові і Христові, що на Них не можна покладатися. Навпаки, ми повинні бути дуже ревними в стосунку до Них, щоб довести ділами, що беззастережно покладаємось на Їх особи, характери, слова й діла. Так чинячи, ми будемо Їм подобатися.
Співзвучні вірші: Вих. 4:1; Чис. 20:12; Пс. 78:19,21,22,32; 95:8-11; 106:7,24; Іс. 7:9; 53:1-3; Мат. 17:17,19,20; Мар. 6:2-6; 9:24; Мар. 16:14,16; Лук. 8:12,18; 24:11,21,25,26; Ів. 16:8,9; Рим. 3:3; 10:6,7,14.
Пісні: 85, 11, 29, 32, 48, 61, 103 / 42, 97, 59.
Вірші Зоріння: 83. Статті з Вартової Башти: R 5624.
Питання: Які були мої досвідчення минулого тижня, пов’язані з думкою цього вірша? Як я їх прийняв? В чому виявився результат?