Любов… не радіє з неправди, але тішиться правдою — 1 Кор. 13:4,6.
Чи принципи добра і зла міцно закріплені в моєму розумі, і чи я перебуваю в такій цілковитій згоді з добром, а в опозиції до зла, що не підтримаю зло, а мушу його засуджувати, навіть тоді, коли б воно могло принести мені певну користь? Чи я є в такій згоді з добром, з правдою, що не можу не тішитися з правди та її успіхів навіть тоді, коли б це руйнувало деякі мої раніше усталені погляди або принесло шкоду певним моїм земним інтересам? Божа любов, яку Апостол визначає тут як дух Господнього люду, є любов’ю, яка підноситься над самолюбством, яка оперта і утверджена на незмінних принципах, які щоденно повинні бути щораз виразніше зауважувані і завжди стисло дотримувані за будь-яку ціну. – R 3150
* * *
Несправедливість – це неправда в теорії й практиці. Любов, оперта на симпатії до принципів добра, не може радіти з несправедливості. Навпаки, вона симпатизує братам і співчуває світові з приводу його несправедливості. Любов журиться, уболіваючи з цього приводу, бо стільки має огиди до несправедливості, наскільки тішиться з Правди в теорії й практиці. Вона тішиться з Божого Плану і Духа, бо є втіленням кожної доброї засади у вірі й поводженні. Вона радіє з засад, прагнень, боротьби, справ, успіхів, тріумфів і духа Правди, а це тому, що насолоджується добрими принципами і речами.
Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх! — Пс. 141:3.
Число вартівників і застав, які пильнують і стережуть наше поводження і наші слова, буде менш численним пропорційно до того, наскільки буде зміцнена лінія застав, які стережуть наші розуми та наші думки. Тут, власне, ми повинні особливо пильнувати. «Бо чим серце наповнене, те говорять уста». Ця загальна правда проявляється особливо у відроджених особах, які, у порівнянні з іншими, є більш відкриті в своєму поводженні та висловлюванні. Маючи в своєму серці праведні почуття, вони, правдоподібно, менш обережні в способі висловлювання, ніж колись. Але тим більше вони повинні пам’ятати слова Апостола: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий» (Як. 3:2). – R 3304
* * *
Через людську схильність помилятися в слові і схильність більшості людей до неправильного розуміння, а меншості до перекручування, християнин повинен добре пильнувати свої слова. Занедбування цього спричинило багато зла, в той же час пильнування такого поводження не тільки запобігло злу, але й принесло багато добра. Найпевнішим способом пильнувати наші уста є наповнювання наших розумів Правдою і віддзеркалення її духа нашими серцями. Якщо ми не можемо цього досягти власними силами, то повинні молитися до Господа, щоб поставив сторожу на наші уста, стеріг двері наших губ. Тоді ми нікого не образимо своїм словом.