І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм! — Луки 14:27.
Несення Господом хреста полягало у виконуванні волі Отця в неприязних обставинах. Такий шлях спровадив на нього заздрість, ненависть, незгоду, переслідування і т.п. від тих, які вважали себе Божим людом, але про яких наш Господь, Який читав їхні серця, сказав, що їх батько – диявол. З того часу, як ми йдемо тим самим шляхом, яким ішов наш Господь, ми можемо слушно сподіватися, що наші хрести будуть подібні до Його хреста – опозиція до нашого виконання волі нашого Небесного Отця, опозиція до нашої служби для Його справи і до чинення так, щоб наше світло світило згідно з вказівками нашого Господа і Провідника. – R 3235
* * *
Хрест означає несприятливі досвідчення, які ми мусимо проходити під час наших намагань підпорядкувати свою поведінку засадам Божого Слова. Таке поводження, а не інше, виражають слова: «йде вслід за Мною». Величезна більшість не чинить так навіть у звичайних обставинах. Мала меншість чинить це в таких обставинах, і лише нечисленні послідовники Ісуса чинять так за будь-яких умов. Часом це вичерпує їхні сили майже до меж витривалості. І якби не спеціальна поміч Господа, то, без сумніву, вони не були б спроможні нести свого хреста. Його поміч, удільна їм щeдро і з задоволенням, утримує їх від упадку і підтримує в стані учнівства.
Усі посвячені слуги Господа віддали своє життя в жертву, коли стали послідовниками Агнця. І якби вони могли постійно усвідомлювати власне посвячення, то були б готові кожної миті завершити цю жертву, згідно з побажаннями Господа і засобами та способами, на які дозволить Його провидіння. Нехай посвячені Господу… завжди пам’ятають про те, що жодна волосина не може впасти з їхньої голови без відома і дозволу їхнього Отця, а постава їхніх сердець повинна бути така, як виразив наш дорогий Відкупитель: … «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?». Виразом їхнього серця повинні бути слова поета:
Я завжди вдоволений зо своєї долі,
Бо прийняв я керівництво Божої волі. – R 3407
* * *
Ці слова є правдою в стосунку до всієї Церкви і до окремих її членів. Бог має властивий час на все, що пов’язане з Його Планом. Відповідно, ми бачимо прекрасні обриси часу, що позначають досвіди Церкви. Це в багатьох деталях підтверджують особливо паралельні епохи, які виконуються з точністю до дня. Так, Бог не дозволяє навіть на найменшу помилку в обрисах часу, коли це пов’язано з Церквою. Ту ж саму турботу Він виявляє і до окремих її членів. Він приготовляє кожне переживання, досягнення, завдання та привілей саме тоді, коли це принесло б Йому найбільшу славу, а їм – користь.