Бо як у душі своїй він обраховує, такий є — Пр. 23:7.
Посвячений люд Господа повинен усіма своїми силами старатись позбуватися нечистоти та пильнувати, щоб вона не проникала в наші серця та розуми, усвідомлюючи, що якби проникла, то спричинила б в більшій чи меншій мірі опоганення. Той, хто зберігає чистоту думок, буде потребувати менших зусиль, щоб зберігати чистоту в словах і вчинках. Неважливо, звідки походить нечистота, – від світу, від тіла чи від диявола, – насамперед вона атакує розум. Коли її атаки відбито, то в бою є перемога. Якщо ж ні, то важко буде передбачити наслідки, бо ж Апостол Яків (1:15) говорить: «Пожадливість [різні самолюбні бажання] потому, зачавши [в розумі], народжує гріх [розвиває грішні слова та вчинки], а зроблений гріх народжує смерть». – R 2890
* * *
Думання в голові та думання в серці це дві різні речі. Різного роду думки проникають до розуму. Деякі з тих думок навіює нам сатана, світ і тіло; інші насуває сам Бог, Його слуги і Його люди. Ми не відповідаємо за перше проникнення думки до нашого розуму з зовнішніх джерел. Лише тоді ми відповідаємо за наші думки, коли їх зберігаємо і починаємо над ними роздумувати в серці, а це означає, що наші почуття прив’язуються до них, а наша воля, вхопившись за них, вважає їх своїми власними. Тільки такі думки розвивають характер. Якщо думки нечисті, грішні, недовірливі, образливі, горді, марні, боязливі, ліниві, сварливі, брутальні, заздрісні і облудні, то характер буде складатися з таких самих рис. Якщо ж думки будуть чисті, шляхетні, довірливі, довготерпеливі, покірні, щирі, відважні, активні, спокійні, лагідні, відверті, то характер теж буде мати такі прикмети. Бо в характері ми стаємо такими, які думки розвиваємо.
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.