Погляньте на польові лілеї, як зростають вони — Мат. 6:28.
Наш Господь звертає увагу на те, що навіть такі малі речі в природі потрібно досліджувати, розглядати. Уроки, яких можна навчитись у зв’язку з усіма справами життя, будуть помічними для тих, котрі підходять до досліджування з правильної точки зору, з точки зору віри в Творця і усвідомлення того, що Він є втіленням і представником найвищих і найблагородніших достоїнств, які людський розум може збагнути – що Він досконалий в Справедливості, досконалий в Мудрості, досконалий в Силі і досконалий в Любові. Серце, яке так розмірковує, робить поступ, зростає в ласці, в знанні, в любові. Серце, яке занедбує роздумування над малими речами, занедбує також і свої здібності оцінювати більші речі, а тим самим стримує себе від властивого роздумування про Бога, властивого оцінення Його Плану, а, отже, і Його характеру. – R 3312
* * *
Урок, який дає тут Господь, не вчить нас пасивності й лінивства, а вчить нас бути вільними від тривоги тоді, коли співпрацюємо з Ним в зростанні ласки і знання в нас, бо польові лілеї працюють, але роблять це без тривоги чи неспокою. Вони всмоктують соки, які присвоюють собі. Роблячи це без тривог, зростаючи в красі, вони вчать нас вірно всмоктувати Правду і присвоюють її Духа, без тривог і неспокою. Таке поступування дасть нам можливість зростати в красі духовній, в красі, яка перевищує красу польових лілей. І це те засвоювання, якого ми маємо прагнути!
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.