А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали — Як. 1:4.
Без практикування цієї чесноти терпеливості не може бути зроблений жодний крок вперед. Жодна чеснота так не прикрашає характеру християнина, не здобуває визнання людського сумління, і не прославляє Бога усіх чеснот, Правда Якого є для неї натхненням. Це є довготерпелива покірливість, яка щиро намагається зупинити наплив людської недосконалості та слабкості, дбайливо стараючись відновити Божу подобу. Вона повільна до гніву і повна милосердя. Вона швидко розпізнає стежки правди і праведності, і негайно ступає ними; вона пам’ятає про свої власні вади і співчуває вадам і недолікам інших. – R 3090
* * *
Терпеливість є чеснотою серця і розуму, яка, зустрічаючи перешкоди в дусі радості, триває до кінця на шляху, який вона обрала. Ця якість абсолютно необхідна для осягнення досконалого характеру в умовах різних перешкод, пов’язаних із християнським життям. Вона проникає і вдосконалює кожне інше достоїнство, яке вимагаються від християнина; тому це одна з універсальних чеснот.
Вірші Зоріння: 288. Статті з Вартової Башти: R 5650
Питання: Які я переживав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з терпеливістю? Як я їх прийняв? Як вони вплинули на мій характер? Що виявилось в них помічним?
Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів… І ми мусимо класти душі за братів! — 1 Ів. 3:14, 16.
Одним з останніх і найбільш проникливих випробувань цих «братів» – в якому, правдоподібно, найбільше з уже пробуджених і озброєних впаде – буде любов до братів. Здається, багато впадуть на цьому пункті, і саме через те стануть негідними славного входу в Царство. Коли хтось є особливо слабкий і схильний спіткнутися, то правдивий воїн хреста не буде ним погорджувати, ані ображати його, так як цього не робив би наш Старший Брат і Провідник. Навпаки, він буде більше піклуватися про слабших і охоче допомагати їм, хоча сам волів би перебувати в товаристві сильніших. – R 2450
* * *
Одним з доказів нашого виправдання та наповнення Духом є любов до братів, учнів Ісуса Христа. Той, хто розвинув це достоїнство до рівня самозречення, так, що з вдячністю і оціненням віддає своє життя за братів, по причині свого споріднення з ними в Христі, може відпочивати, будучи впевнений, що має того Духа. Ми, котрі були прийняті до Божої родини, маємо обов’язок перед Господом віддавати своє життя за братів. Це зобов’язання, яке накладає на нас угода з Богом, під якою ми знаходимося.