Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи — 1 Пет. 2:12,19.
Про нас можуть погано говорити і обмовляти нас, але всі, які нас знають, які мають з нами справи, повинні на досвіді переконатись в нашій відданості принципам, в наших стараннях, щоб слова наших уст, як і думки нашого серця і життєва поведінка, були приємні Господу і приносили славу і честь Його Імені і Його справі, щоб у тім всім ми могли прославляти Бога через Христа, якому належить слава і Царство навіки. – R 3246
* * *
Господній люд часто незаслужено обмовляють. Він повинен безперервно дбати, щоб в своєму житті не заслуговувати на докори. І навіть, якщо це сталося, він не повинен стомлюватися в правильному поводженні; нехай він і надалі поводиться шляхетно, впевнений, що хоча тепер йому не вдається благословити інших своїми добрими ділами, то потім, в День Христа, коли люди одержать можливість спасіння, вони пригадають собі ті добрі вчинки і одержать з того благословенство, яке буде корисним для Божої слави. Насіння, хоча дуже спізнене в паростінні, видасть тоді щедрий врожай. Тому дякуймо Богові за привілей терпіти зло через нашу доброчесність.
Усі посвячені слуги Господа віддали своє життя в жертву, коли стали послідовниками Агнця. І якби вони могли постійно усвідомлювати власне посвячення, то були б готові кожної миті завершити цю жертву, згідно з побажаннями Господа і засобами та способами, на які дозволить Його провидіння. Нехай посвячені Господу… завжди пам’ятають про те, що жодна волосина не може впасти з їхньої голови без відома і дозволу їхнього Отця, а постава їхніх сердець повинна бути така, як виразив наш дорогий Відкупитель: … «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?». Виразом їхнього серця повинні бути слова поета:
Я завжди вдоволений зо своєї долі,
Бо прийняв я керівництво Божої волі. – R 3407
* * *
Ці слова є правдою в стосунку до всієї Церкви і до окремих її членів. Бог має властивий час на все, що пов’язане з Його Планом. Відповідно, ми бачимо прекрасні обриси часу, що позначають досвіди Церкви. Це в багатьох деталях підтверджують особливо паралельні епохи, які виконуються з точністю до дня. Так, Бог не дозволяє навіть на найменшу помилку в обрисах часу, коли це пов’язано з Церквою. Ту ж саму турботу Він виявляє і до окремих її членів. Він приготовляє кожне переживання, досягнення, завдання та привілей саме тоді, коли це принесло б Йому найбільшу славу, а їм – користь.