Справедливість та правду чинити – для Господа це добірніше за жертву — Пр. 21:3.
Ми маємо зростати в любові, а любов є найважливішою. Але, перш ніж ми зробимо великий поступ в розвитку любові, ми маємо навчитися бути справедливими, чесними, праведними. Ця справа є властиво представлена в процитованих приповістях, а саме, що людина має бути насамперед справедливою, а потім вже великодушною. Тому Божий люд повинен постійно досліджувати всі справи щодо справедливості і щоденно застосовувати на практиці уроки, що містяться в Божому Слові. Ті, які закладають цю властиву підвалину характеру ще перед тим, як почнуть будувати любов, переконуються, що роблять належний поступ. Уся любов, збудована на несправедливості чи помилковому розумінні справедливості, є оманливою, і не є любов’ю, якої Господь вимагає як проби учнівства. – R 3321
* * *
Під справедливістю тут розуміється праведність, а під правдою – правдиве навчання. Жертва зазвичай означає добрі вчинки любові, але в даному випадку – це добрі вчинки, зроблені всупереч справедливості і правді. Цей вірш не говорить, що Бог не прагне жертв, ані, що добрі вчинки любові, зроблені в гармонії зі справедливістю і правдою, не подобаються Богу більше, ніж справедливість і правда без добрих вчинків милосердя. Радше тут виражено думку, що Господь бажає, щоб ми краще чинили вчинки справедливості і правди без жертовних послуг, аніж виконували жертовні послуги, які суперечать справедливості і правді.
Вірші Зоріння: 133. Статті з Вартової Башти: R 5430
Питання: Чи я на цьому застосовував на практиці правду і справедливість, чи жертвував послуги, які суперечать правді і справедливості? В яких обставинах і з якими результатами?
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.