Називаючи Свій люд Своїми вівцями, Господь обрав дуже знаменний символ характеру, який Він хотів би бачити в них. Найбільш вартою уваги рисою овець є тихість, лагідність та послух своєму пастиреві, піклуванню якого вони повністю піддаються… Правдива вівця буде уважно слухати навіть найтихіші інтонації голосу Пастиря, а це означає, що вона буде в своєму серці зберігати як скарб Його Слова, буде досліджувати Його провидіння, плекати духовну сполуку та особисту спільноту з Господом, бо ж це є її привілеєм. Ті, котрі так в Ньому пробувають, ніколи не заблудять. Вони ніколи-ніколи не загублять своєї дороги. – R 3116
* * *
Єгова є нашим Пастирем, певна річ, добрим Пастирем, бо є лагідним, люблячим, активним, самовідданим, знаючим, сильним і вірним в стосунку до нас. Він піклується про нас так, як ми, будучи Його вівцями, цього потребуємо. Піклується про нас ще перед нашим народженням; супроводжує нас; згромаджує; підтримує, коли слабнемо; кличе по імені; кормить і поїть; приготовляє нашу дорогу; провадить по властивих стежках; оздоровлює; приносить полегшення в труднощах; дає відпочинок, коли втомимось; потішає в утисках; остерігає і охороняє нас від небезпек; пильнує нас; охороняє наше середовище; навчає; обмиває від земної нечистоти; шукає нас, коли блудимо; стримує від шкоди співвівцям; відлучає від овець, які належать іншим; визволяє з рук найманців; довіряє опіці добрих пастирів і робить нас корисними. О так, Єгова, наш Пастир, є добрим!
Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно — 1 Пет. 2:23.
Ісус терпеливо переносив і засвоював уроки, а також давав докази Своєї вірності, розвинув і виявляв правдивий характер, відчував і виявляв жалість та любов до людей в їх сліпоті та неуцтві не тому, що Його вороги знайшли в Ньому щось, за що могли б Його заслужено та справедливо докоряти й лихословити, і не тому, що вороги Ісуса були самі такі близькі до досконалості, що Він не міг би знайти в них нічого, що б заслуговувало на осуд та оскарження, а тому, що був цілковито підданий Божій волі, і тому міг покірно й терпеливо зносити глум і лихослів’я людей, пам’ятаючи, що до цього був покликаний. – R 2877
* * *
Лихословити означає несправедливо й без потреби говорити і поводитися непристойно з іншими. Ісуса, після того, як Він був засуджений на смерть, особливо лихословили вояки в палацах Кайяфи і Пилата, а також люди й вояки на хресній дорозі та на Голгофі. Він не заслуговував на таке лихословлення, скоріше вони Його заслужили, але «Він не лихословив взаємно». Без сумніву, сатана старався затримати в Його розумі їхні погані слова і вчинки й пробудити в Ньому дух, слова і вчинки лихослів’я. Але він помилився, бо наш дорогий Відкупитель, «не звертавши уваги на сором», порахувавши його малозначним, сконцентрував Свою волю на тому, щоб подобатися Отцеві, серед та не дивлячись на їхнє лихослів’я. В цьому, як і в будь-якому іншому відношенні, наш благословенний Відкупитель є прикладом для нас. Яке б лихослів’я не спало на нас, які б спокуси на нас не прийшли, аби схилити нас лихословити взаємно, «не звертаймо уваги на сором», як і Він, погорджуймо соромом, концентруймо нашу волю на тому, щоб подобатися Господу серед і не дивлячись на лихослів’я, яке припадає на нашу долю.